Організація і перспективи розвитку виробництва у сільськогосподарському підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Аграрний сектор, сільське господарство, в економіці будь-якої країни займає особливе місце і має низку особливостей. Найважливішою з них є те, що ведення виробництва органічно пов'язане з використанням землі та природного середовища; при цьому земля є головним засобом виробництва. Сільське господарство засноване на використанні біологічних факторів рослин, що зумовлює розбіжність періоду виробництва з робочим періодом. Рівень розвитку сільського господарства багато в чому визначає рівень економічної безпеки країни. Важко знайти іншу галузь господарства, яка надавала б такий широкий і багатоаспектний вплив на економіку, соціальні відносини і стан навколишнього середовища.

Виробництво сільськогосподарської продукції, природно, посідає центральне місце в українському АПК. Посткризове відновлення економіки України вимагає розвитку аграрного виробництва на інтенсивній основі, що дозволить забезпечити продовольчу безпеку країни, гарантуючи кожній особі можливість повноцінного раціонального харчування якісними та безпечними продуктами харчування, а також реалізувати конкурентні переваги країни на світових ринках продовольства.

У системі виробництва сільськогосподарської продукції важливе місце займає організація виробництва і реалізації продукції сільськогосподарського підприємства. Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Організація виробництва -- це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Організація виробництва й оптимальне управління ним є найважливішими чинниками прискорення науково-технічного прогресу. Вони забезпечують найбільш повне й ефективне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів підприємства, зниження собівартості та підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці й ефективності виробництва, істотне скорочення тривалості циклу "дослідження -- проектування -- виробництво -- реалізація" і підвищення темпів відновлення продукції та технічного розвитку виробництва.

Темою даної курсової є «Організація і перспективи розвитку виробництва у сільськогосподарському підприємстві».

Об'єктом дослідження є товариство з обмеженою діяльністю «Крона», розташованого в с. Жуків, Бережанського району. Головні завдання полягають в тому, щоб простежити роботу підприємства шляхом аналізу основних показників його економічної діяльності.

Мета курсової роботи полягає у визначенні суті організації виробництва продукції сільського господарства, проведенні всебічного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства за останні три роки для виявлення внутрішньогосподарських резервів та зовнішніх можливостей збільшення обсягів виробництва і ефективних каналів реалізації виробленої продукції, покращення економічної ефективності та конкурентоспроможності підприємства, закріпленні набутих навичок, аналізі сучасного стану правового забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств.

Інформаційна база: навчальна література, Форма 50-с.г., Звіт про фінансові результати, Звіт про власний капітал, Звіт про рух грошових коштів, Баланс, закони України з питань розвитку агропромислового комплексу держави.

Розділ І. Теоретичні основи організації виробництва сільськогосподарської продукції агроформуваннями в умовах ринкових трансформацій

сільськогосподарський рентабельність конкурентоспроможність

1.1 Наукові основи організації виробництва у сільськогосподарських підприємствах України

Виробництво -- це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товари, предмети, речі, послуги, інформація, знання тощо).

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат -- продукцію (послуги) [8; 5].

Виробництво є важливим компонентом функціонування будь-якої держави, тому що воно визначає її економічну безпеку, сталість фінансової системи і рівень життя людей.

Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Виробниче підприємство (фірма) для забезпечення своєї життєдіяльності перш за все орієнтується на ринковий попит з його вимогами до якості, споживчих властивостей та ціни товару (послуги). Тому завдання менеджерів вищого, середнього рівня та спеціалістів підприємства (фірми) полягає у визначенні стратегії і тактики організації виробництва, котрі спрямовані на забезпечення його конкурентоспроможності, скорочення витрат на виготовлення продукції.

Метою формування та реалізації виробничої політики є пристосування підприємства до вимог ринку з мінімальними витратами, але це потребує від керівників та спеціалістів обізнаності з широкого кола питань за межами сфери виробництва. Виробництво -- це тільки частина процесу, що постійно оновлюється, і тому всі техніко-технологічні та організаційно-економічні рішення можна приймати тільки на підставі аналізу достатньо повної і точної інформації про вимоги ринку, що очікуються, можливості і загрози зовнішнього середовища, слабкі та сильні сторони власної діяльності.

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності [8; 7].

Організація виробництва -- це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства. Організацію виробництва можна також розглядати як сукупність дій із планування, координації та виконання виробничо-технологічного циклу для створення продуктів і сервісу.

Організація виробництва охоплює всі складові виробничої системи та аспекти її виробничо-господарської діяльності та включає:

-- організацію праці робітників підприємства як процес установлення й удосконалення способів виконання й умов протікання процесів праці;

-- організацію виробничих процесів у часі та просторі як процес функціонального, просторового і тимчасового поєднання і зв'язку речовинних та особистісних чинників виробництва;

-- організацію потокових методів виробництва як процес предметного сполучення робочих місць на ділянці, що поєднує різні групи устаткування для закінченого циклу обробки деталей або збирання виробів;

-- організацію автоматичного і гнучкого автоматизованого виробництва як процес комплексної механізації й автоматизації не тільки технологічних операцій, а і допоміжних прийомів праці (настановних, контрольних, обслуговуючих, транспортних, командних, тобто управляючих);

-- організацію допоміжних цехів і обслуговуючих господарств підприємства як процес комплексного обслуговування основних цехів підприємства за всіма функціями, що виходять за межі їх основної спеціалізації;

-- організацію технічного контролю якості продукції як процес установлення якості продукції, що випускається на підприємстві, забезпечення конкурентоспроможності виробів і економії суспільної праці;

-- організацію технічного нормування праці як процес установлення ступеня витрат праці на виготовлення одиниці продукції або виконання заданого обсягу роботи за визначений період часу;

-- організацію і планування створення й освоєння нової техніки і нової технології як процес створення нової і поліпшення діючої техніки та технології з обліком технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів;

-- організацію управління як процес створення й удосконалювання систем управління і способів їх функціонування [12; 57].

Організація виробництва й оптимальне управління ним є найважливішими чинниками прискорення науково-технічного прогресу. Вони забезпечують найбільш повне й ефективне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів підприємства, зниження собівартості та підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці й ефективності виробництва, істотне скорочення тривалості циклу "дослідження -- проектування -- виробництво -- реалізація" і підвищення темпів відновлення продукції та технічного розвитку виробництва.

Основні завдання, що розв'язуються організацією виробництва, такі:

-- скорочення часу запуску нової продукції у виробництво;

-- створення гнучких виробничих систем, що дають змогу в масовому обсязі виробляти і пропонувати послуги за індивідуальними замовленнями споживачів;

-- управління глобальними виробничими мережами;

-- розробка нових технологічних процесів і впровадження їх в наявні виробничі системи;

-- швидке досягнення високої якості продукції та збереження досягнутого рівня в період, що передує реструктуризації;

-- управління різнорідною робочою силою;

-- дотримання обмежень, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, етичних норм і державного законодавства.

Багато завдань організації виробництва вирішується на підприємстві завдяки технології, що застосовується, тому слід відокремити те, що належить до функцій технології та організації виробництва. Технологія характеризує способи, варіанти виготовлення продукції і це обумовлює її функцію, яка спрямована на визначення можливих типів машин, інструменту, пристроїв, оснащення, складності робіт, рівня кваліфікації персоналу, норм витрат матеріальних ресурсів і часу для виробництва кожного виду продукції. Технологія визначає, що і як, за допомогою яких засобів виробництва треба робити з предметом праці для перетворення його в продукт з потрібними властивостями.

До функції організації виробництва відносяться роботи з визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найефективнішого відповідно до мети і умов виробництва. Таким чином, основне завдання організації виробництва полягає в тому, щоб якнайліпше поєднати предмет праці і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими витратами робочої сили і засобів виробництва.

У кожному конкретному випадку організація виробництва обґрунтовує економічну доцільність заходів, що передбачаються чи вже здійснюються, оскільки для підвищення ефективності виробництва недостатньо впровадити окремі заходи, що забезпечують тільки підвищення продуктивності устаткування, або зниження трудомісткості продукції, або поліпшення якості, або економію витрат сировини, енергії та ін. Ефективність виробництва визначається методами раціонального використання елементів виробництва в його сукупності. Особливостями організації виробництва є розгляд у взаємозв'язку елементів виробництва і вибір таких методів та умов їх використання, які найповніше відповідають меті виробництва.

Раціональна організація виробництва полягає в тому, щоб інтегрувати всю сукупність різнорідних компонентів, які реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, усі елементи якої ретельно взаємоузгоджені між собою за всіма параметрами її функціонування.

Організація виробництва має свої специфічні завдання:

ѕ поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі й у часі;

ѕ відповідність асортименту машинного парку, пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння виробництва;

ѕ інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, форм організації підрозділів та їх взаємодії з зовнішнім середовищем;

ѕ оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення;

ѕ визначення рівня незавершеності виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;

ѕ організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;

ѕ створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

1.2 Методичні положення визначення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції

Ефективність виробництва є однією із основних категорій ринкової економіки і віддзеркалює його результативність. Вона виступає основним критерієм механізму господарювання. Її сутність і значення необхідно розглядати у тісному зв'язку з кінцевими результатами. Відомо, що для одержання сільськогосподарської продукції необхідні значні ресурси, ціна на які періодично підвищується. Ефективність виробництва показує ціною яких затрат підприємства одержують кінцевий результат.

Отримання високого результату з одиниці витрачених матеріальних і інших ресурсів характеризує рівень ефективності виробництва. Він може бути різною величиною результатів, отриманих на однакову кількість витрачених ресурсів сільськогосподарськими підприємствами і це означає, що вони витрачаються у подібних умовах, але з різною ефективністю. Ефективність виробництва сільськогосподарських підприємств та підвищення його рівня завжди мало велике значення. Але в умовах ринкових трансформацій у зв'язку з проблемами, які виникають стосовно ресурсного потенціалу, роль ефективності значно зростає.

Ефективність - це досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці, конкретна форма економії часу. Отже, ефективність - це економічна категорія, яка відображає виробничі відносини щодо економії живої та уречевленої праці й показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва та живої праці [11; 216].

Із сутності категорії ефективності виходить, що для його визначення необхідно мати результат і витрати, які його забезпечують. Поряд з поточними витратами праці і матеріальних засобів у виробництві беруть участь основні фонди, ефективність використання яких вимірюється відповідними показниками. Чим більша величина ефекту припадає на одиницю затрат, що сприяли його утворенню, тим вищий рівень ефективності того чи іншого процесу. Все це обумовлює необхідність застосування системи показників для визначення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Найбільш важливим із цих показників є вихід продукції з розрахунку на одиницю земельних угідь, продуктивність праці, собівартість продукції, обсяг реалізації та рівень товарності, прибуток, рентабельність, фондовіддача і фондомісткість виробництва. Поточні затрати матеріально - технічних засобів, використання основних фондів з врахуванням одержаного результату відображаються через інші показники ефективності. Серед них особливе значення мають собівартість продукції, прибуток, рентабельність, фондовіддача.

У сільському господарстві економічну ефективність необхідно розглядати у тісному зв'язку з земельними ресурсами, які виступають головним засобом і забезпечують виробництво продукції рослинництва і тваринництва. Вона буде вищою там, де кращі результати господарювання не тільки на одиницю матеріальних і трудових ресурсів, але і на гектар земельних угідь.

Враховуючи специфіку сільського господарства обумовлену дією природних умов, необхідно розрізняти, поряд з економічною, соціальною, екологічною, ще один вид - технологічну ефективність.

Технологічна ефективність зв'язана з особливістю сільського господарства насамперед з тим, що головним засобом виробництва в галузі є земля, а живі організми (тварини, рослини, мікроорганізми) використовуються як засоби виробництва і впливають на врожайність сільськогосподарських культур та продуктивність худоби.

Технологічна ефективність знаходиться у тісному зв'язку з економічною і характеризується якісними і кількісними показниками. Кількісно технологічна ефективність виражається в рослинництві через урожайність сільськогосподарських культур з одиниці посівної площі. Основними якісними параметрами рослинницької продукції є вміст цукру в цукрових буряках, олії в насінні соняшнику та інших олійних культур, білка в зерні тощо. У тваринництві показниками технологічної ефективності є надій молока на одну корову, вихід приплоду на 100 корів, середньодобовий приріст живої маси тварин на відгодівлі тощо, а показниками якості - вміст білка і жиру в молоці, категорія вгодованості тварин та ін. За результат діяльності в цій галузі береться валова тваринницька продукція, а в якості ресурсу, з яким порівнюється цей результат, використовується поголів'я тварин.

Багатогранним поняттям є економічна ефективність, яка має різноманітні форми прояву. Через це існують різні погляди щодо критеріїв її класифікації. На наш погляд, найбільший інтерес мають класифікаційні ознаки за видом діяльності підприємств, їх галузевою градацією та організаційною будовою. Так, за видами діяльності підприємств виділяється економічна ефективність основної діяльності, інвестиційної та фінансової. За галузевою градацією сільськогосподарського виробництва виокремлюється економічна ефективність функціонування рослинництва, тваринництва, окремих їх галузей та видів продукції. За критерієм організаційної будови підприємства виділяється економічна ефективність функціонування підприємств, його виробничих підрозділів.

Економічній ефективності притаманні відповідні показники, що характеризують її рівень і динаміку розрахованих на основі такого співвідношення: ресурси і результати виражені у вартісній формі; ресурси відображені у вартісній форми, а результати у натуральній; ресурси віддзеркалені у натуральній, а результати у вартісній формі. Виходячи з цього, для оцінки економічної ефективності аграрних підприємств необхідно застосовувати показники використання головного засобу підприємства - земельних угідь; показники використання застосовуваних матеріальних і трудових ресурсів (фондовіддача основних фондів, фондовіддача оборотного капіталу, річна продуктивність праці); показники використання спожитих виробничих ресурсів, коефіцієнт прибутковості (як відношення суми прибутку до всіх поточних витрат, що пов'язані з реалізацією продукції).

Похідною від економічної ефективності є соціальна ефективність, яка відображає покращення умов праці і побуту, підвищення рівня зайнятості і забезпечення безпеки життя людей, заміну ручної праці капіталом тощо. Вона у значній мірі залежить від економічної ефективності, оскільки підвищується внаслідок зростання економічної ефективності і навпаки.

Соціальна ефективність не завжди може бути виражена кількісними вимірниками. І все таки про її рівень можна судити по частці прибутку, яка виділена на соціальні заходи, а також величині прибутку, що припадає на одного працівника, рівню заробітної плати та соціальних витрат на відпочинок і оздоровлення.

Екологічна ефективність пов'язана з таким використанням ресурсного потенціалу галузі, що не завдає шкоди довкіллю і забезпечує виробництво екологічно чистої продукції. Важливе значення має екологічна ефективність для забезпечення відтворення економічної родючості ґрунту, підвищення вмісту в ньому гумусу. Усі види ефективності необхідно розглядати не ізольовано, а в тісному зв'язку і взаємообумовленості.

Проте при розрахунку ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств визначається і враховується насамперед технологічна і економічна складова, а на соціальну й екологічну, звертається недостатньо уваги. Таким чином, ефективний з економічного боку господарюючий суб'єкт може виявитися неефективним із соціальної чи екологічної точки зору.

Практично не існує єдиного узагальнювального показника для визначення економічної ефективності роботи аграрного підприємства. Ця оцінка ґрунтується на використанні системи взаємопов'язаних показників натурального та вартісного обчислення, які відображають дію і форми вияву об'єктивних економічних законів у матеріальному виробництві аграрної сфери економіки, з урахуванням її особливостей, вплив різних чинників на процес виробництва. Одна з вимог до показників оцінки діяльності підприємства - вони повинні найоб'єктивніше відображати рівень ефективності виробництва. Через це показники не можуть бути єдиними для всього сільського господарства, окремих його галузей і видів продукції, а повинні враховувати специфіку виробництва. Необхідність використання системи показників обумовлена також різним характером виміру ефекту і різним за економічною природою видом використовуваних ресурсів.

Оскільки основним ресурсним потенціалом підприємства є праця, земля, капітал і підприємницька діяльність, система показників ефективності виробництва охоплює декілька груп: узагальнюючі показники виробництва; показники ефективності використання землі; трудових ресурсів; виробничих фондів (основних і оборотних), ефективності управління.

Кожна з цих груп включає у свою чергу абсолютні і відносні показники, що характеризують загальну ефективність господарювання, або ефективність використання окремих видів ресурсів. Найпростішими і вихідними показниками для оцінки діяльності підприємства є натуральні: врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин. Натуральні показники самі по собі не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для її вимірювання. Для визначення економічної ефективності виробництва необхідно зіставити результат із затратами виробництва. Тому для одержання порівняльних величин витрат і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

Найважливішими вартісними показниками, що характеризують діяльність підприємства, є обсяг валової й товарної продукції, розмір поточних витрат і фондових вкладень, дохідність виробництва. На їх основі можна визначити продуктивність праці, капіталовіддачу, матеріаломісткість, обчислити валовий і чистий дохід, а також показники рентабельності.

Показники економічної ефективності поділяються на часткові та загальні. До часткових належать: обсяг виробленої продукції, врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин, продуктивність праці, капіталовіддача, матеріаловіддача, собівартість продукції.

Обсяг продукції як результат виробництва - це кількість виробленої впродовж певного періоду продукції, яка відображає загальний ефект і залежить від мети підприємства.

Продуктивність праці характеризує ефективність використання живої праці робітників, зайнятих безпосередньо на виробництві певного виду продукції, і показує, яку кількість продукції вироблено за одиницю часу.

Капіталовіддача відображає ефективність використання затрат минулої праці, втіленої в основного виробничого капіталу, і показує, скільки одержано валової продукції в розрахунку на одиницю фондів.

Капіталовіддача відображає ефективність використання матеріальних затрат і засвідчує, скільки отримано валової продукції в розрахунку на одиницю матеріальних затрат.

Собівартість продукції в загальному вигляді характеризує ефективність використання всіх спожитих засобів виробництва і показує, що затратило підприємство на виробництво певного виду продукції.

Для предметнішої оцінки діяльності підприємства використовують систему загальних показників економічної ефективності, які можна подати в такій послідовності:

- виробництво валової продукції в розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на одну затрачену людино-годину, на 100 грн. виробничих витрат, на 100 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів;

- розмір поточних витрат виробництва на 1 грн. валової продукції;

- величина валового та чистого доходу і прибутку в розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на одну людино-годину, на 100 грн витрат виробництва, на 100 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів;

- рівень рентабельності й норма прибутку підприємства.

Визначальним показником оцінки господарської діяльності сільськогосподарських підприємств є прибуток. Серед оцінкових показників виділяють наступні: валовий прибуток, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, прибуток від звичайної діяльності після сплати податків, чистий прибуток. Зазвичай для порівняльної оцінки виробничо - господарської діяльності застосовують показники прибутку в розрахунку на одного працівника, на один гектар сільськогосподарських угідь, одиницю затрат праці тощо.

Абсолютна величина прибутку підприємства сама по собі ще не визначає рівня ефективності виробництва. В умовах ринкових відносин для його розрахунку повинні широко використовуватися відносні показники. При цьому слід поєднувати традиційні методи з новими підходами до визначення прибутковості. З цією метою доцільно застосовувати систему показників, а саме: рівень рентабельності, норма прибутку, приведену до земельної площі масу прибутку, рентабельність продажу, рентабельність активів, точку беззбитковості, рентабельність власного капіталу тощо.

Для кожного підприємства важливо знати за якого обсягу продажу того чи іншого виду продукції досягається беззбитковість виробництва продукції, тобто рівень обсягу реалізації є критичним. Збільшують масу прибутку суб'єкти господарювання лише тоді, коли більше продукції буде одержано і відповідно продано понад критичний обсяг.

Тому в умовах ринку важливу роль відіграє показник порогу рентабельності (точки беззбитковості), а також рентабельності продажу. Останній характеризує цінову конкурентоспроможність продукції, показує питому вагу прибутку в загальній сумі доходу (виторгу)від реалізації.

Розділ ІІ. Організаційно - економічні умови розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в агроформуванні

2.1 Природно-економічні умови діяльності сільськогосподарського підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «Крона» знаходиться у с. Жуків, Бережанського району Тернопільської області, але здійснює свою діяльність у с. Надрічне. Керівником (власником) ТОВ «Крона» є Лещук С.М. ТОВ «Крона» вигідно розміщене до районного центру м. Бережани - 12 км. і до обласного центру м. Тернопіль - 64 км.

Географічне положення господарства є досить вигідним, адже воно знаходиться у західній частині правобережного лісостепу - в зоні з родючими ґрунтами і достатнім зволоженням, що сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва.

Клімат помірно-континентальний з нежарким літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. Температура повітря коливається від 6,7 С до 7,5С. Найтепліший місяць - липень, найхолодніший січень. На даній території випадає достатня кількість опадів (570-710 мл на рік). Найбільша кількість опадів випадає влітку, а найменша взимку. В літній період часом бувають зливи, нерідко - грози, а іноді і град. Сніговий покрив утворюється в другій половині грудня і тримається як правило до першої декади березня. Товщина його невелика (8-10 мм).

Основним видом діяльності товариства є виробництво сільськогосподарської продукції. Господарство спеціалізується на вирощуванні та реалізації таких сільськогосподарських культур, як пшениця озима, пшениця яра, гречка, ячмінь озимий, горох, ріпак озимий, а також овочі відкритого грунту.

Розглянемо структуру сільськогосподарських угідь ТОВ «Крона».

Таблиця 2.1

Структура сільськогосподарських угідь ТОВ «Крона»

Види угідь	2010 рік	2011 рік	2012 рік	Відхилення (+/-) 2012р. до 2010р.
	га	%	га	%	га	%
Площа сільськогосподарських угідь, з них:	624	100	592	100	630	100	6
рілля	624	100	592	100	630	100	6

З таблиці 2.1. можна зробити висновок, що площа сільськогосподарських угідь з 2010 р. по 2012 р. збільшилась на 6 га, а порівняно з 2011 р. зросла на 38 га. Усю площу угідь займає рілля, площа якої на 2012 р. становила 630 га.

Далі розглянемо склад і структуру основного капіталу табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Склад і структура основного виробничого капіталу ТОВ «Крона»

Види капіталу	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення (+/-) 2012 р. до 2010 р.
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
Основний виробничий капітал всього. в т.ч.:	2544	100	2571	100	2573	100	29	1,1
машини та обладнання	2434	95,7	2461	95,7	2102	81,7	-332	-15,8
транспортні засоби	90	3,5	90	3,5	462	18	372	80,5
інструменти, прилади	9	0,4	9	0,4	9	0,3	-	-
інші основні засоби	11	0,4	11	0,4	-	-	-	-

Розглянувши таблицю 2.2 можемо зробити висновок, що загальна вартість основного капіталу у 2012 р. становила 2573 тис. грн це означає збільшення їх вартості на 29 тис. грн або на 1,1%. Також спостерігається суттєве збільшення вартості транспортних засобів на 372 тис. грн, або на 80,5 %. Значне зменшення відбулось у 2013 р. вартості машин та обладнання - 15,8 %, а також вибули із підприємства інші основні засоби. Інструменти і прилади протягом трьох років залишалися незмінними.

Для аналізу забезпеченості ТОВ «Крона» основним капіталом і ефективністю його використання розглянемо наступну таблицю.

Таблиця 2.3.

Показники забезпеченості ТОВ «Крона» основним капіталом і ефективність його використання

Показник	Одиниці виміру	Рік	Відхилення (+/-) 2012р. до:
		2010р.	2011р.	2012р.	2010р.	2011р.
Капіталозабезпече- ність	тис. грн	4,1	4,3	4,1	-	-0,2
Капіталоозброєність	тис. грн	45,4	183,6	285,9	240,5	102,3
Капіталовіддача за валовою продукцією	тис. грн	0,9	0,97	1,14	0,24	0,17
Капіталомісткість за валовою продукцією	тис. грн	1,1	1	0,88	-0,22	-0,12

Капіталозабезпеченість - це відношення обсягу основних виробничих фондів до площі сільськогосподарських угідь. У 2010р. та 2012р. на 1 га площі припадає 4,1 тис. грн, а у 2011р. - 4,3 тис. грн. Як бачимо фондозабезпеченість у 2012 р. порівняно з 2011 р. зменшилась на 0,2 тис. грн.

Капіталоозброєність - це відношення вартості основних виробничих фондів підприємства до середньорічної кількості працівників. Це дає нам змогу дізнатися скільки основних виробничих фондів припадає на одного працівника. Порівнюючи 2010 р. і 2012 р., то сума основних виробничих фондів на одного працівника збільшилась на 240,5 тис. грн, а з 2011 р. до 2013 р. - 102,3 тис. грн.

Капіталовіддача - це відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів. З даних таблиці 2.3. видно, що фондовіддача з 2010 р. до 2012 р. зросла на 0,24 тис. грн, а з 2011р. - на 0,17 тис. грн.

Капіталомісткість - це обернений показник до фондовіддачі. Він показує скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва одиниці продукції. Фондомісткість у 2012 р. менша ніж у 2010 р. на 0,22, а від 2011 р. - на 0,12 тис. грн і становила у 2012 р. - 0,88 тис. грн. Це означає, що у 2012 р. зменшилось використання основних виробничих фондів.

Далі розглянемо показники забезпеченості трудовими ресурсами ТОВ «Крона».

Таблиця 2.4

Показники забезпеченості трудовими ресурсами ТОВ «Крона»

Показники	Рік	Відхилення (+/-) 2012 р. до
	2010	2011	2012	2010	2011
Середньорічна чисельність працівників, чол.	26	14	9	-5	-17
Питома вага в загальній чисельності працездатних, % а) працівників рослинництва	38	64	100	62	36
б) працівників тваринництва	62	36	-	-	-
Припадає в середньому на одного працездатного а) сільськогосподарських угідь, га	11	42	70	59	28
б) основного виробничого капіталу, тис. грн	45	184	286	241	102

Проаналізувавши таблицю 2.4 можна зробити висновок, що з кожним роком кількість працівників скорочувалась і у 2012 р. становила 9 осіб, що на 17 чоловік менше ніж у 2010 р. Також потрібно відмітити, що у 2012 р. відсутні працівники тваринництва. Це пояснюється тим, що на підприємстві перестали виготовляти продукцію тваринництва. У зв'язку з цим збільшилась питома вага працівників тваринництва і загальній кількості, хоча їхня кількість з 2011 р. не змінювалась і становила 9 чол. В середньому на одного працівника припадає у 2010 р. - 11 га, у 2011 р. - 42 га, у 2012 р. - 70 га сільськогосподарських угідь, а це на 59 га більше у порівнянні з 2010 р. щодо основного виробничого капіталу, що припадають на одного працівника, то їх сума з 2010 р. до 2012 р. збільшилась на 241 тис. грн і у 2012 р. вона набула значення 286 тис. грн.

Як зазначалось вище ТОВ «Крона» спеціалізується на вирощуванні сільськогосподарської продукції, тому розглянемо структуру товарної продукції, що вирощується і реалізується ним.

Таблиця 2.5

Структура товарної продукції ТОВ «Крона»

Вид продукції	Вартість товарної продукції	В середньому за 3 роки, тис. грн	Структура %
	2010 р.	2011 р.	2012 р.
Зернові і зернобобові	388,8	380,4	2761,3	1176,8	46,2
Ріпак озимий	-	544,8	150,9	231,9	9,1
Соя	40,5	-	-	13,5	0,5
Разом по рослинництву	429,3	925,2	2912,2	1422,2	55,9
Жива маса свиней	1668,7	1561,7	-	1076,8	42,3
Інша продукція тваринництва	123,2	15,0	-	46,1	1,8
Разом по тваринництву	1791,9	1576,7	-	1122,9	44,1
Всього по підприємству	2221,2	2501,9	2912,2	2545,1	100

За даними таблиці можна зробити висновок, що у вартості товарної продукції найбільше займають зернові і зернобобові, що в середньому за три роки становить 1176,8 тис. грн. У структурі вони займають 46,2 %. Всього по підприємству вартість товарної продукції в середньому за три роки становить 2545,1 тис. грн. Також можна побачити, що у структурі товарної продукції ріпак озимий займає 9,1 %. А продукцію свинарства перестали виготовляти.

Далі розглянемо виробничо-фінансову діяльність ТОВ «Крона» за 2012 р. у галузі рослинництва, адже з таблиці 2.6. бачимо, що продукцію тваринництва не виготовляють.

Таблиця 2.6.

Виробничо-фінансова діяльність ТОВ «Крона» за 2012 рік

Вид продукції	Виробництво, ц	Реалізація, ц	Рівень товарності	Виручка від реаліз., тис.грн	Собівартість реаліз. продукції, тис.грн	Собівартість 1ц реаліз. прод., тис. грн	Ціна реалізації 1ц, грн	Фінансові результати тис. грн Прибуток	Рівень рентабельності, %
Зернові і зернобо- бові	11574	17038	147,2	2761,3	2379,7	0,14	162,1	381,6	16
Озима пшениця	6695	11737	175,3	1589,1	1409,6	0,12	135,4	179,5	12,7
Пшениця яра	1684	1320	78,4	211,2	177	0,13	160	34,2	19,3
Гречка	1872	1837	98,1	635,5	512,6	0,28	296	122,9	24
Ячмінь озимий	1125	2147	190,8	325,5	280,5	0,13	151,6	45	16
Ріпак озимий	1370	394	28,8	150,9	131,1	0,33	383	19,8	15,1
Разом	-	-	-	2912,2	2510,8	-	-	401,4	16

Розглянувши таблицю 2.6. можна зробити висновок, що у 2012 р. підприємство виробило такі культури рослинництва, як зернові і зернобобові, які займають найбільшу частину виробництва - 11574 ц: пшениця озима, пшениця яра, гречка, ячмінь озимий, горох, а також ріпак озимий, овочі відкритого ґрунту. Проте не були реалізовані горох та овочі відкритого ґрунту. Реалізація більшості видів продукції відбулась у більшому обсязі ніж вироблено.

З вищевказаних даних можна побачити, що ТОВ «Крона» в загальному отримало прибуток в сумі 401,4 тис. грн. Найбільший прибуток підприємство отримало від озимої пшениці - 179,5 тис. грн та гречки - 122,9 тис. грн. Найбільш рентабельною є гречка - 24 %. Рентабельність пшениці озимої становить12,7% та пшениці ярої - 19,3 відсотки.

Спеціалізація підприємства визначається структурою його грошових надходжень від реалізації товарної продукції. Процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно.

Узагальнюючим показником, який характеризує рівень спеціалізації є коефіцієнт спеціалізації, який розраховують за формулою:

,

де Пв_і питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %;

N_i - порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою і перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє - з найменшою.

На основі даних таблиці 2.5. «Структура товарної продукції» визначаємо коефіцієнт спеціалізації ТОВ «Крона»:

К_с=100/(46,2*(2*1-1)+42,3*(2*2-1)+9,1*(2*3-1))=0,46

Прийнято вважати, що підприємство є багатогалузевим, коли цей коефіцієнт не перевищує 0,20, зі слабким рівнем спеціалізації - 0,21 - 0,30, зі середнім - 0,31 - 0,40, вищим середнього - 0,41 - 0,50, високим - 0,51 - 0,60 і з глибоким - понад 0,60.

Отже, коефіцієнт спеціалізації ТОВ «Крона» становить 0,46, а це означає, що підприємство є із вищим середнього рівнем спеціалізації.

2.2 Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції

Найважливіше завдання аграрного сектору економіки - забезпечення продовольчу безпеку країни, основи її суверенітету, економічної та соціальній стійкості. Аграрно-промислова політика сьогодні спрямовано те що зробити це галузь високодохідної і конкурентоспроможної, істотно підвищити надійність забезпечення країни продукцією сільського господарства, поліпшити підвищення якості.

Однією з найважливішою галуззю сільського господарства є рослинництво - вирощування рослин для рослинницької продукції, які забезпечують населення продуктами харчування, тваринництво кормами, переробну промисловість сировиною. Галузь рослинництва включає у собі все підгалузі, пов'язані з вирощуванням рослин: рільництво, луківництво, овочівництво, плодівництво, виноградарство, квітникарство, лісівництво. Від рослинництва людина має більшість основних продуктів, корми тваринам, а як і сировину й інших галузей промисловості.

Рослинництво як галузь господарства характеризується низкою особливостей. Воно визначається, з одного боку, впливом природних факторів, з другого - соціальних, які необхідно враховувати при організації. Такою особливістю є те, що земля - один із основних засобів виробництва, тоді як у промисловості вона - лише територія, місце, на якому розташоване підприємство. На відміну від інших засобів, які у процесі виробництва поступово зношуються, внаслідок чого їх через певний проміжок часу необхідно замінювати новими, земля є незмінним засобом виробництва. При раціональному використанні вона не тільки не зношується, а навпаки - підвищує свою родючість.

Одержання передбачуваного обсягу продукції рослинництва залежить від виконання плану посівних площ та врожайності сільськогосподарських культур.

Оцінку дотримання планової площі роблять на основі порівняння фактичної посівної площі з плановою. Оскільки зміна розміру посівної площі зумовлює зміну її частки в загальній площі, то в процесі аналізу включають і структурні зміни, які в умовах обмеження площ є одним із факторів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення її ефективності. Основними факторами, які можуть зумовити зміну розміру посівних площ та їх структури, є: метеорологічні умови аналізованого періоду (вимерзання або випрівання озимих, градобій, видування бурею, недостатня сума активних температур, що впливає на формування врожаю певних культур і на їх використання за призначенням); загибель посівів від хвороб, шкідників і бур'янів; зміна потреб у певній продукції, що зумовлюється зниженням попиту на продукцію підприємства тощо; різке збільшення виробництва продукції певної культури в результаті меліорації земель, внесення підвищених норм добрив та проведення інших заходів, що сприяли значному підвищенню врожайності; погіршення забезпеченості господарства певними виробничими ресурсами (недостатня забезпеченість трудовими ресурсами зумовлює зменшення площі під трудомісткими культурами, збільшення надходження комбікорму з державних ресурсів - основа для зменшення площі під фуражними зерновими культурами тощо); розширення площ внаслідок проведення культуртехнічних робіт, рекультивація земель, розукрупнення підприємства тощо.

У кожному випадку за результатами аналізу необхідно оцінити зміни посівних площ і, якщо ці зміни небажані, намітити конкретні заходи щодо запобігання чи ліквідації їх.

Таблиця 2.7

Динаміка та структура посівних площ у ТОВ «Крона»

Культура	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення (+/-) 2012р. до 2010р.
	га	%	га	%	га	%
Зернові і зернобобові, всього:	350	94,6	318	58,3	405	64,2	55
пшениця озима	150	40,5	188	34,5	200	31,7	50
пшениця яра	20	5,4	50	9,2	50	7,9	30
гречка	-	-	30	5,5	104	16,5	104
ячмінь озимий	50	13,5	-	-	40	6,3	-10
ячмінь ярий	70	18,9	40	7,3	-	-	-
горох	20	5,4	10	1,8	11	1,7	-9
Ріпак озимий	-	-	78	14,3	140	22,2	-
Овочі відкритого грунту	20	5,4	149	27,3	86	13,6	66
Разом	370	100	545	100	631	100	281

Проаналізувавши динаміку та структуру посівних площ по культурах, можна побачити, що основну площу займають зернові і зернобобові, з них пшениця озима, яка займає у 2012 р. 200 га. Площа зернових і зернобобових у 2012 році в порівнянні з 2010р. збільшилась на 55 га і становила 405 га. Крім зернових підприємство вирощує також ріпак озимий, який у 2012 р. займав площу 140 га та овочі відкритого ґрунту - 86 га.

Аналізуючи структуру посівних площ можна побачити, що питома вага зернових і зернобобових зменшився з 94,6% у 2010 р. до 64,2% у 2012 р. Це зменшення відбулось за рахунок появи у посівній площі ріпаку озимого і збільшення площі овочів. У структурі посівів ріпак озимий займає 22,2%, а овочі відкритого ґрунту - 13,6%

Урожайність сільськогосподарських культур є одним із основних системо утворюючих показників ефективності сільськогосподарського виробництва. З одного боку, рівень урожайності як результативний показник віддзеркалює культуру землеробства, рівень інтенсивності виробництва, впровадження у виробництво передових досягнень НТП, ступінь дотримання вимог технології, рівень забезпеченості господарств необхідними засобами виробництва та трудовими ресурсами, рівень родючості земель, на яких ведеться виробництво та вплив інших факторів на формування врожаїв сільськогосподарських культур. З іншого боку, відповідний рівень урожайності сільськогосподарських культур є фундаментом для формування й обчислення системи інших показників ефективності сільськогосподарського виробництва - від валового збору, вартості валової та товарної продукції до прибутку та показників прибутковості. Можна стверджувати, що тенденції зміни урожайності сільськогосподарських культу значною мірою визначають загальні тенденції економічного розвитку сільськогосподарського виробництва.

Проаналізувавши динаміку урожайності сільськогосподарських культур можна побачити, що в загальному урожайність зернових і зернобобових збільшилась на 10,4 ц/га. Також зростання урожайності спостерігаються у пшениці озимої на 14,7 ц/га, пшениці ярої - 16,1 ц/га ячменю озимого - 5 та овочів - 25,9 ц/га. Зменшення спостерігається у гороху на 10,5 ц/га, хоча з 2010р. до 2011р. відбувалось збільшення. Зменшення урожайності у порівнянні з 2011 роком спостерігається у ріпаку озимого - на 11,1 ц/га.

Таблиця 2.8

Динаміка урожайності в ТОВ «Крона», ц/га

Культура	Роки	Відхилення (+/-) 2012р. до 2010р.
	2010	2011	2012
Зернові та зернобобові, в т.ч.	18,2	29,6	28,6	10,4
пшениця озима	18,8	33,8	33,5	14,7
пшениця яра	17,6	23,1	33,7	16,1
гречка	-	16	18	-
ячмінь озимий	23,1	-	28,1	5
ячмінь ярий	13,9	25,9	-	-
горох	28,5	38	18	-10,5
Ріпак озимий	-	20,9	9,8	-
Овочі відкритого ґрунту	22,5	42,4	48,4	25,9

Далі проаналізуємо динаміку валових зборів зернових культур у ТОВ «Крона»

Таблиця 2.9

Динаміка валових зборів сільськогосподарських культур в ТОВ «Крона», ц

Культура	Роки	Відхилення (+/-) 2012р. до 2010р.
	2010	2011	2012
Зернові і зернобобові в т.ч.	6353	9403	11574	5221
пшениця озима	2821	6351	6695	3874
пшениця яра	351	1156	1684	1333
гречка	-	480	1872	-
ячмінь озимий	1156	-	1125	-31
ячмінь ярий	971	1036	-	-
горох	570	380	198	-372
Ріпак озимий	-	1629	1370	-
Овочі відкритого ґрунту	4181	6311	4162	-19

Проаналізувавши таблицю 2.9 можна зробити висновок, що найбільший валовий збір спостерігається у пшениці озимої 11574 ц у 2012р., що на 5221 ц більше ніж у 2010р. Також збільшення спостерігається у пшениці ярої - на 1333ц. Зменшення валових зборів можна побачити у ячменю озимого на 31 ц і гороху - на 372 ц. Валовий збір овочів відкритого ґрунту знизився на 19 ц. Суттєве збільшення валових в порівнянні з 2011 р. спостерігається у гречки - на 1392 ц.

Валове виробництво продукції рослинництва безпосередньо залежить від впливу багатьох факторів, найбільш вагомими серед яких є площа посіву і урожайність, які в свою чергу залежать від ряду інших чинників. Тому в таблиці 2.10 розглянемо вплив посівної площі та урожайності на обсяг валового збору.

Таблиця 2.10

Вплив посівних площ та урожайності на обсяг валового збору окремих культур у ТОВ «Крона»

Культура	Площа, га	Урожайність, ц/га	Валовий збір, ц	Відхилення (+/-)
	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення	Минулий рік	Умовно	Звітний рік	Всього	За рахунок
											Площі	Урожайності
Зернові і зернобобові в т.ч.	318	405	87	29,6	28,6	-1	9403	11988	11574	2171	2585	-414
пшениця озима	188	200	2	33,8	33,5	-0,3	6351	6760	6695	344	409	-65
пшениця яра	50	50	-	23,1	33,7	10,6	1156	1155	1684	529	-1	529
гречка	30	104	74	16	18	2	480	1664	1872	1392	1184	208
ячмінь озимий	-	40	-	-	28,1	-	-	-	1125	-	-	-
ячмінь ярий	40	-	-	25,9	-	-	1036	-	-	-	-	-
горох	10	11	1	38	18	-20	380	418	198	-182	38	-220
Ріпак озимий	78	140	62	20,9	9,8	-11,1	1629	2926	1370	-259	1297	-1556

Аналізуючи вплив двох факторів - площі і урожайності на результативний показник - валовий збір, можна зробити висновок: зі збільшенням посівної площі зернових і зернобобових на 87 га, валовий збір збільшився на 2585ц, а за рахунок зменшення урожайності на 1 ц/га - валовий збір знизився на 414ц, за рахунок впливу двох факторів валовий збір зріс на 2171 ц.

Через різке зменшення урожайності ріпаку озимого спостерігається зниження валового збору на 1556 ц, а за рахунок збільшення площі валовий збір збільшився - на 1297 ц. В результаті впливу двох факторів валовий збір ріпаку озимого зменшився на 259 ц.

2.3 Економічна ефективність виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції

Оцінюючи ефективність галузі, слід враховувати її особливості, які значно впливають на кінцеві результати. Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва здійснюють на основі системи показників, які враховують відповідні особливості галузей. Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва використовують такі показники: виробництво валової продукції рослинництва (грн) з розрахунку на 1 га посіву, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год., на 1 грн виробничих витрат; валовий та чистий доход і прибуток на 1 га посіву, на 1 люд.-год, на 1 грн виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва, норма прибутку, рівень оплати праці на 1люд.-год., на 1 середньорічного працівника.

Економічну ефективність виробництва продукції одного виду (зерна, молока тощо) визначають за допомогою таких показників, як урожайність сільськогосподарської культури та продуктивність тварин, затрати праці на 1 ц продукції, витрати кормів на 1 ц продукції (у тваринництві), собівартість 1 ц продукції, прибуток з розрахунку на 1 га посіву чи 1 гол. худоби, рівень рентабельності.

Собівартість продукції - важливий узагальнюючий економічний показник виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рентабельності, які залежать від собівартості.

Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення та спеціалізації виробництва, ведення господарського розрахунку. Його використовують для аналізу господарської діяльності підприємств і організацій, порівняння ефективності різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що дає змогу визначати напрями раціонального використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів.

Отже, зниження собівартості продукції має велике народногосподарське й економічне значення для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, діяльності підприємств АПК, селянських (фермерських) господарств. Опанування принципами формування виробничих витрат у системі ринкового механізму забезпечить підприємству можливість встановлювати оптимальний їх рівень для найефективнішого ведення свого господарства, визначати найдоцільніші види продукції та обсяги їх виробництва.

Собівартість - це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об'єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення. Вона показує, у що обходиться кожному виробнику виробництво та, збут продукції.

Водночас величина минулої праці, спожитої в процесі виробництва, як правило, більша за витрати, включені у собівартість продукції підприємства. Зокрема, не враховуються вартість на зрошувальних системах, амортизація багатьох інженерних споруд та ін. Тобто величина вартості спожитих засобів виробництва не збігається з витратами, що входять до собівартості продукції. У процесі виробництва сільськогосподарської продукції здійснюються найрізноманітніші витрати. Вони неоднорідні за своїм складом і економічним значенням. Правильна їх класифікація відіграє велику роль у плануванні, обліку й аналізі собівартості продукції.

Розглянемо динаміку виробничої собівартості продукції рослинництва у ТОВ «Крона».

Таблиця 2.11

Динаміка виробничої собівартості продукції рослинництва в ТОВ «Крона»

Вид продукції	Собівартість 1 ц продукції, грн	Відхилення (+/-) 2012р. до
	2010р.	2011р.	2012р.	2010р.	2011р.
Зернові і зернобобові, всього:	159	115,2	140,7	-18,3	25,5
пшениця озима	149,8	94	112	-37,8	18
пшениця яра	149,3	144,5	125	-24,3	-19,5
гречка	-	202,1	260	-	57,9
ячмінь озимий	145,3	-	122	-23,3	-
ячмінь ярий	146,1	138	-	-	-
горох	259,6	226,3	220,2	-39,4	-6,1
Ріпак озимий	-	162,1	310	-	147,9
Овочі відкритого ґрунту	131,8	203,6	212,4	80,6	8,8

З даних таблиці 2.11 можна зробити висновок, що виробнича собівартість 1 ц продукції ТОВ «Крона» знизилась. Собівартість зернових і зернобобових знизилась на 18,3 грн у порівнянні з 2010 р., а у порівнянні з 2011 р. - зросла на 25,5 грн. Спостерігається зростання собівартості 1 ц овочів відкритого ґрунту на 80,6 грн. З 2011 р. збільшилась собівартість ріпаку озимого - на 147,9 грн.

До складу собівартості продукції сільського господарства, відносять такі витрати: на виконання виробничих операцій, зумовлених технологією та організацією виробництва; утримання і ремонт основних засобів; проведення агрозоотехнічних та інженерних заходів (крім заходів, здійснюваних за рахунок капітальних вкладень і цільових асигнувань з бюджету) з метою підвищення продуктивності землеробства і тваринництва, поліпшення якості продукції, зростання продуктивності праці, економного використання матеріальних ресурсів; поточні витрати на заходи з охорони навколишнього середовища, охорони праці, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників; протипожежну і сторожову охорону виробничих об'єктів; організацію та управління виробництвом.