Організація і перспективи розвитку виробництва у сільськогосподарському підприємстві

Суть організації виробництва сільськогосподарського підприємства. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства для виявлення внутрішньогосподарських резервів. Економічна ефективність, рентабельність та конкурентоспроможність підприємства.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 27.01.2014
Размер файла 96,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У рослинництві об'єктами обчислення собівартості є види продукції, яку одержують від вирощування кожної сільськогосподарської культури або групи культур. Визначають також собівартість робіт, пов'язаних із виробництвом продукції рослинництва, які виконуються в поточному році під урожай майбутнього року і належать до незавершеного виробництва, а також робіт щодо поліпшення земель, які виконуються за рахунок власних оборотних коштів підприємства.

Для детального і глибшого дослідження формування окремих витрат при виробництві різних видів сільськогосподарської продукції та виявлення резервів їх зниження необхідно вивчати їх структуру. Витрати на основне виробництво відображені в таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Витрати на основне виробництво продукції рослинництва ТОВ «Крона»

Елементи витрат

Витрати на виробництво продукції рослинництва, тис. грн

Відхилення 2012р до 2010р

2010р.

2011р.

2012р.

Витрати на оплату праці

179,4

245,1

239,5

60,1

Відрахування на соціальні заходи

66,1

91,2

91,0

24,9

Матеріальні витрати які увійшли до собівартості продукції у т.ч.:

1421,4

2549,2

2070,6

649,2

насіння на посадковий матеріал

249,8

380,0

313,5

63,7

мінеральні добрива

460,7

1018,0

998,2

537,5

нафтопродукти

411,0

718,0

338,5

-72,5

електроенергія

2,8

3,1

20,1

17,3

запасні частини

150,9

332,4

282,4

131,5

інші матеріальні витрати

146,2

97,7

117,9

-28,6

Амортизація основних засобів

29,7

45,1

47,4

17,7

Інші витрати, включаючи плату за оренду

149,5

154,2

283,2

133,7

у.т.ч. орендна плата за

земельні частки, паї

141,4

147,0

278,7

137,3

майнові паї

5,1

5,1

4,5

-0,6

Усього витрат

1846,1

3084,8

2731,7

885,6

Виходячи з даних таблиці 2.12 можна зробити висновок, що витрати на основне виробництво збільшилось на 885,6 тис. грн і у 2012 р. становили 2731,7 тис. грн. Найбільшу частку становлять матеріальні витрати, які в 2012р. становили 2070,6 тис. грн, що на 649,2 тис. грн. Зменшення спостерігається таких статей витрат, як нафтопродукти на 72,5 тис. грн, інші матеріальні витрати - 28,6 тис. грн та майнові паї - 0,6 тис. грн.

Далі розглянемо динаміку грошових надходжень від реалізації продукції рослинництва у ТОВ «Крона».

Таблиця 2.13

Динаміка грошових надходжень від реалізації продукції рослинництва в ТОВ «Крона», тис. грн

Вид продукції

2010р.

2011р.

2012р.

Відхилення (+/-) 2012р. до 2010р.

Зернові та зернобобові

388,8

380,4

2761,3

2372,5

Ріпак озимий

-

544,8

150,9

-

Разом по рослинництву

429,3

925,2

2912,2

2482,9

Разом по підприємству

2221,2

2501,9

2912,2

691

Проаналізувавши таблицю 2.13 можна побачити, що грошові надходження всього по підприємству збільшились на 691 тис. грн і становили у 2012 р. - 2912,2 тис. грн. Грошові надходження від продукції рослинництва збільшились на 2482,9 тис. грн. Зростання грошових надходжень продукції рослинництва відбулось у більшій мірі, ніж всього по підприємству, оскільки підприємство перейшло повністю на виробництво продукції рослинництва.

В сучасних умовах господарювання, як відомо, основною метою підприємства (чи фірми) є отримання бажаного (планованого) прибутку. Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та зміцнення його матеріально-технічної бази на інноваційній основі. А тому уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні його стабілізацію на певному рівні.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається в розпорядженні підприємства після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність. А тому досягнення цієї мети є можливим лише за умови одночасного збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та підвищення ефективності.

Питання підвищення ефективності виробництва і реалізації продукції на підприємствах має першочергове значення, так як від неї в значній мірі залежать обсяги прибутку і рівень рентабельності, показники яких найбільш повно характеризують фінансові результати і ефективність діяльності підприємства в цілому.

Ефективність виробництва найбільш повно характеризує рентабельність продукції, яка показує скільки прибутку отримує підприємство з кожної гривні, витраченої на її виробництво і реалізацію, яке є основним джерелом отримання прибутку. Її розраховують, як в цілому по підприємству та окремих його підрозділам так і за окремими видами продукції (товарів, робіт, послуг).

Таблиця 2.14

Рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва у ТОВ «Крона», %

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Відхилення (+/-) 2012 р. до 2010 р.

Виручка від реалізації продукції, тис. грн

2221,2

2501,9

2912,2

691

Повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн

2212,7

2057,3

2510,8

298,1

Прибуток (+), збиток(-), тис. грн

8,5

444,6

401,4

392,9

Рівень рентабельності,%

0,4

21,6

16

15,6

Виходячи з даних таблиці 2.14 можна зробити висновок, що рівень рентабельності за період 2010 - 2012 рр. збільшився на 15,6 % і становив 0,4; 21,6 та 16 % відповідно. Виручка від реалізації збільшилась на 691 тис. грн, повна собівартість - на 298,1 тис. грн і прибуток - на 392,9 тис. грн.

Таблиця 2.15

Економічна оцінка основних видів продукції рослинництва у ТОВ «Крона»

Показник

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Відхилення (+/-)

2012 р. до 2010 р.

Зернові та зернобобові

Урожайність, ц/га

18,2

29,6

28,6

10,4

Ціна 1ц реалізованої продукції, грн

114,7

203,1

162,1

47,4

Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн

133,8

125,1

139,7

5,9

Прибуток (збиток) з розрахунку на:

1 ц, грн

-19,1

78

22,4

41,5

100 га с/г угідь, грн

-5,5

24,5

5,5

-

Рівень рентабельність, %

-14,3

62,4

16

30,3

Ріпак озимий

Урожайність, ц/га

-

20,9

9,8

-

Ціна 1ц реалізованої продукції, грн

-

383,9

383

-

Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн

-

174,8

332,7

-

Прибуток з розрахунку на:

1 ц, грн

-

209,1

50,3

-

100 га с/г угідь, грн

-

268,1

35,9

-

Рівень рентабельність, %

-

119,6

15,1

-

Здійснивши економічну оцінку основних видів продукції рослинництва ТОВ «Крона» можна зробити висновок, що у 2010 р. по зернових і зернобобових було отримано збиток у сумі 19,1 грн з 1ц та 5,5 грн на 100 га. Рівень рентабельності за 2010 - 2012 рр. збільшився на 30,3% та у 2012 р. становив 16%. Ціна зернових і зернобобових збільшилась - на 47,4 грн, а собівартість - на 5,9 грн з 1 ц. Прибуток з 1ц ріпаку озимого у 2011 р. становив 209,1 грн, а у 2012 р. - 50,3 грн. Рівень рентабельності за 2011 - 2012 рр. зменшився на 104,5% і становив 119,6 та 15,1 % відповідно.

Таблиця 2.16

Результативність господарської діяльності ТОВ «Крона»

Показники

Роки

Відхилення, (+/-) 2012 р. до 2010 р.

2010

2011

2012

Виробництво валової продукції, тис. грн

3634,1

3407,8

2936,8

-697,3

у т. ч. продукції рослинництва

1739,1

2646,8

2936,8

1197,7

продукції тваринництва

1895,0

761,0

-

-

Реалізовано продукції всього, тис.грн

2212,7

2057,3

2510,8

298,1

у т. ч. продукції рослинництва

479,4

482,5

2510,8

2031,4

продукції тваринництва

1733,3

1574,8

-

-

Одержано прибутку всього, тис. грн

8,5

444,6

401,4

392,9

у т. ч. продукції рослинництва

-50,1

442,7

401,4

451,5

продукції тваринництва

58,6

1,9

-

-

Рівень рентабельності (збитковості), %

0,4

21,6

16

15,6

у т. ч.: рослинництві

-10,5

91,8

16

26,5

тваринництві

3,4

0,1

-

-

Проаналізувавши таблицю 2.16 можна зробити висновок, що виробництво валової продукції за період 2010 - 2012 рр. зменшилося на 697,3 тис. грн, хоча продукції рослинництва - збільшилась на 1197,7 тис. грн. реалізованої продукції збільшилось на 298,1 тис. грн. Прибуток у 2010 р. всього становив 8,5 тис. грн, у тому числі від продукції рослинництва зменшилась на - 50,1 тис. грн, а продукції рослинництва збільшилась на 58,6 тис. грн. Прибуток до 2012 р. збільшився на 392,9 тис. грн. Рівень рентабельності всього з 2010 до 2012 рр. збільшився на 15,6% і становив 0,4; 21,6 та 16% відповідно. Рівень рентабельності продукції рослинництва збільшився на 26,5%. Щодо продукції тваринництва, то у 2010 р. рівень рентабельності становив 3,4%, у 2011 р. - 0,1%, а у 2012р. продукцію тваринництва не виготовляли.

2.4 Організація виробничих процесів у сільськогосподарському підприємстві

Виробничий процес -- це сполучення предметів, знарядь праці та живої праці в просторі і часі, що функціонують для задоволення потреб виробництва. [8;65]

Виробничий процес пов'язаний з відтворенням матеріальних благ і виробничих відносин. Матеріальні блага відтворюються через сукупність взаємопов'язаних процесів праці і природних процесів, унаслідок яких вхідні сировина, матеріали і напівфабрикати перетворюються за певною технологією в готову продукції необхідного виду.

Визначальним у виробничому процесі є процес праці -- цілеспрямована діяльність людини, яка за допомогою засобів праці (устаткування, інструменту, оснащення) видозмінює предмети праці (вхідну сировину, матеріали, напівфабрикати), перетворюючи їх у готову продукцію.

Основними елементами, що визначають процес праці і, відповідно, виробничий процес, є доцільна діяльність (або сама праця), предмети праці і засоби праці. Доцільна діяльність (або сама праця) здійснюється людиною, яка витрачає нервово-м'язову енергію для виконання різних механічних рухів, спостереження і контролю за впливом знарядь праці на предмети праці. Предмети праці визначаються конструкцією продукції, що випускається виробничою системою.

До засобів праці зараховують знаряддя виробництва, землю, будинки і споруди, транспортні засоби. Серед засобів праці визначальну роль відіграє устаткування, особливо робочі машини.

Усі види технологічних та виробничих процесів на підприємстві можуть здійснюватися лише внаслідок праці робітників. Праця являє собою доцільну діяльність людей, яка спрямована на видозміну і пристосування предметів природи до їх потреб.

Кожний виробничий процес можна розглядати з двох боків: як сукупність змін, що їх зазнають предмети праці, -- це технологічний процес, та як сукупність дій робітників із затратами нервово-м'язової енергії, що спрямовані на доцільну зміну предмета праці, -- трудовий процес.

Трудовий процес -- це сукупність методів і засобів впливу на предмет праці за допомогою знарядь праці або впливів контрольованого (керованого) людиною знаряддя праці на предмет праці з метою випуску матеріального або нематеріального продукту, що здійснюються в певних природних або штучних умовах. [8; 95]

Сутність організації праці полягає у створенні оптимальної взаємодії працюючих людей, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності і потреб людини. Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їх праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

Іншими словами, організація праці -- сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.

Мета організації праці складається з двох взаємопов'язаних частин: підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого навантаження на працівників та підвищення безпеки праці.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на виробництво продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання полягають у створенні сприятливих умов праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для забезпечення високої їх працездатності і задоволення від роботи.

Ринкова ситуація вимагає від підприємств здійснення постійних техніко-технологічних нововведень, результативність яких залежить від рівня організації праці працівників. Основними напрямами підвищення рівня організації праці та її ефективності є:

розподіл і кооперація праці, що полягають в науково обґрунтованому розподілі працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднанні їх у виробничі колективи;

організація й обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

нормування праці, що передбачає визначення норм трудових затрат на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

організація підбору персоналу та його розвиток, що охоплюють планування, профорієнтацію, профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

оптимізація режимів праці і відпочинку, які передбачають встановлення найраціональнішого чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним уважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

мотивація й оплата праці. [8; 107-108]

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу; системи організації виробництва; психологічних особливостей людей; екологічного стану середовища; а також від низки чинників, зумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках виробничої системи.

Таблиця 2.17

Динаміка наявності працівників та фонду оплати праці в ТОВ «Крона»

Показники

2010 р

2011 р

2012 р

Відхилення (+;-) 2012р. до 2010р.

Середньооблікова кількість штатних працівників, осіб

26

14

9

-17

Середня заробітна плата, грн

1278

1547

1679

401

Фонд оплати праці усіх працівників, тис. грн

320,1

280,3

180,6

-139,5

Фонд робочого часу всього, людино-годин

65892

53562

44555

-21337

з нього відпрацьовано

58633

48777

36000

-224

Фонд оплати праці штатних працівників, тис. грн

320,1

280,3

180,6

-139,5

Проаналізувавши таблицю 2.17 можна зробити висновок, що кількість працівників за 2010 - 2012 рр. зменшилась на 17 осіб. Середня заробітна плата зросла на 401 грн. Зменшення за 2010 - 2012 рр. спостерігається також фонду оплати праці на - 139,5 тис. грн, фонду робочого часу всього - на 21337 людино-годин, відпрацьованого - на 224 людино-годин.

Таблиця 2.18

Визначення обсягу механізованих робіт та потреби в тракторах і комбайнах в ТОВ «Крона», 2012 р.

Назва сільськогосподарських культур

Посівна площа, га

Щільність механізованих робіт згідно прийнятої технології вирощування сільськогосподарських культур, ет. га/га

Обсяг механізованих робіт, ет. га

Пшениця

250

7

1750

Ячмінь

40

6,5

260

Гречка

104

4,4

457,6

Горох

11

6,4

70,4

Усього

405

24,3

2538

Виходячи з даних таблиці 2.18 можна зробити висновок, що обсяги механізованих робіт становить 2538 ет. га, з них для пшениці - 1750 ет. га, ячменю - 260 ет. га, гречки - 457,6 ет. га, гороху - 70,4 ет. га.

Таблиця 2.19

Наявність сільськогосподарської техніки у ТОВ «Крона»

Назва

Од. виміру

2010р.

2011р.

2012р.

Трактори всіх марок

шт.

5

5

5

Екскаватор ЕС - 262А

шт.

1

1

1

Зерно сівалка СЗ - 3.6

шт.

1

1

1

Плуг ПЛН 5 - 34

шт.

1

1

1

Катки

шт.

3

3

3

Борони

шт.

18

18

18

Причепи

шт.

4

4

4

Вантажні автомобілі

шт.

6

6

6

Автозаправка ГАЗ-52

шт.

1

1

1

Автокран ЗІЛ-110

шт.

Зерноочисні машини

шт.

2

2

2

Зернопогруз КПШ-5

шт.

1

1

1

Зерно протруювач

шт.

1

1

1

Проаналізувавши таблицю 2.19 можна зробити висновок, що кількість сільськогосподарської техніки за період 2010 - 2012 рр. залишилась незмінною. В ТОВ «Крона» у 2012 р. були трактори всіх марок - 5 штук, екскаватор ЕС - 262А - 1 шт., зерно сівалка і плуг - 1 шт., катки - 3, борони - 18, причепи - 4, вантажні автомобілі - 6, автозаправка ГАЗ-52 - 1 шт., зерноочисні машини - 2, зерно погруз КПШ-5 - 1 шт. та зерно протруювач - 1 штука.

Розділ ІІІ. Перспективи розвитку сільськогосподарського підприємства в умовах ринку

3.1 Обґрунтування організаційної структури сільськогосподарського підприємства

Розвиток сільськогосподарського виробництва являє собою складний і багатосторонній процес, що за умов ринкової економіки не може відбуватися стихійно. Він повинен базуватись на планомірному регулюванні й організації. Визначення оптимальних пропорцій між галузями в сільськогосподарських підприємствах відповідно до їх природних і економічних умов забезпечує стійкий розвиток виробництва, підвищення його економічної ефективності і, як наслідок, зростання рівня конкурентоспроможності підприємства.

Тому, важливим завданням, що постає перед господарством, є відповідне спеціалізації поєднання головних і додаткових галузей, за якого воно зможе отримувати максимальну кількість валової продукції та максимальний чистий дохід у грошовому виразі.

Економічне значення раціонального поєднання галузей і виробництва тієї чи іншої продукції полягає в тому, що воно створює умови для більш ефективного використання головного засобу виробництва - землі. Збільшення на цій основі кількості і поліпшення якості продукції рослинництва і тваринництва є головним завданням сільського господарства. А комбінація факторів виробництва однієї і тієї ж кількості продукції залежить тільки від їх відносних цін і не залежить від технічного процесу, оскільки останній збільшує граничну ефективність факторів виробництва в однаковій мірі. Структура виробництва аграрних господарств виражає співвідношення за питомою вагою головних, додаткових і підсобних галузей. При цьому головні галузі повинні бути оптимальними за розмірами, додаткові не нижче мінімально допустимих, що забезпечує ведення виробництва із застосуванням прогресивної технології, сучасної техніки і раціональної організації праці. Виробнича структура поєднує структурні змінні господарств - організаційну і структуру управління. Корекція останніх обов'язково має супроводжуватись оптимізацією виробничої структури, яка займає важливе місце серед інших структурних змінних, а її стан безпосередньо впливає на рівень ефективності суб'єкта господарювання.

Організаційна структура являє собою сукупність підрозділів господарства виробничого, допоміжного, культурно-побутового і господарського призначень, здійснюють свою діяльність на основі кооперації та поділу праці підприємства. До таких структурним одиницям відносяться відділення, виробничі ділянки, бригади, ферми, ланки, ремонтні майстерні, енергетичне господарство і т.д.

Під оптимальною виробничою структурою сільськогосподарського підприємства слід розуміти такі кількісні співвідношення між окремими галузями, які, забезпечуючи виконання державних планових завдань з продажу продукції, дозволяють найбільш повно і ефективно використовувати наявні й додатково залучаємо виробничі ресурси і отримати найвищий економічний ефект.

Особливо продуктивним напрямом корекції виробничої структури фермерських господарств є оптимізація співвідношення між тваринництвом і рослинництвом.

В господарствах при оптимізації пропорцій між сільськогосподарськими культурами і тваринницькими галузями повинна враховуватись необхідність процесу структурних перетворень в цілому і включати вирішення проблеми виробництва кормових і зернофуражних культур, компенсацій можливого недобору обсягів продукції зернових, продовольчих і технічних культур, бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті. Встановлено, що неоптимальна виробнича структура завжди є економічно, соціально, а в ряді випадків і екологічно небезпечною для організації аграрного сектору. Саме тому оптимізація виробничої структури є ефективним засобом подолання внутрішньогосподарських диспропорцій та стану розбалансованості. А це вже є важливою передумовою зростання ефективності господарств.

Систему землеробства розробляють з урахуванням умов конкретної природно-економічної зони країни. Вона включає кілька елементів: організацію земельної території й системи сівозмін; системи добрив у сівозмінах; систему насінництва; систему обробітку ґрунту й догляду за рослинами; систему захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів; систему меліоративних заходів.

Ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств в значній мірі залежить від набору культур, які вирощуються, та їх співвідношення, тобто від структури посівних площ. Головним критерієм науково обґрунтованої структури посівних площ є максимальний вихід продукції з одиниці площі при найменших витратах праці і коштів. Іншими критеріями можуть бути: прибуток з 1 га, окупність витрат, собівартість 1 ц кормопротеїнової одиниці тощо.

З визначенням раціональної структури посівних площ нерозривно пов'язана організація системи сівозмін. Складання сівозмін ґрунтується на розроблених науковими установами принципах оптимального набору і чергування культур з урахуванням їх розміщення після кращих попередників та періодів повернення культур на попереднє місце. Запровадження науково обґрунтованих сівозмін сприяє збільшенню обсягів виробництва продукції внаслідок зменшення шкідників і хвороб сільськогосподарських культур, поліпшення фіто санітарного стану полів, раціонального використання поживних речовин ґрунту.

Сівозміна - це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур та парів у часі й на території. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації господарства сівозміни відрізняються складом і чергуванням культур, кількістю полів та їх розмірами. [13; 286]

Виділяють три типи сівозмін: польові, кормові та спеціальні. Польові сівозміни призначені для вирощування зернових, технічних культур та картоплі. Частина площі польової сівозміни може бути зайнята кормовими культурами.

У кожній зоні України місцевими науковими установами розроблені для підприємств різної спеціалізації орієнтовні сівозміни, які відрізняються складом і чергуванням культур, кількістю полів тощо. Рекомендовані схеми сівозмін уточнюються в конкретних умовах кожного підприємства.

Таблиця 3.1

Орієнтовна схема польових сівозмін

Номер поля

Степ (центральні південні і південно-східні райони)

Лісостеп (північні, центральні і західні райони)

Полісся (більш родючі і зв'язні ґрунти)

1

Озима пшениця

Озима пшениця

Озима пшениця

2

Озима пшениця

Цукрові буряки

Льон

3

Ячмінь

Зернобобові

Зернобобові

4

Озима пшениця

Кукурудза

Люпин, просапні, гречка

Важливим напрямом збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва, підвищення її якості та окупності витрат є перехід до вирощування сільськогосподарських культур за інтенсивними технологіями.

Інтенсивна технологія - це комплекс агротехнічних прийомів вирощування сільськогосподарських культур, технологічних засобів і операцій, які направлені на максимально повне використання біологічного потенціалу продуктивності культур за рахунок підвищення ефективності використання природних і антропогенних його факторів при мінімізації трудових і матеріальних ресурсів. [13; 279]

Важливе місце в аналізі технологій вирощування польових культур займає вивчення структури витрат. Порівняння структури витрат у різних варіантах технологій дозволяє виявити резерви їх зменшення по окремих напрямах (табл. 3.2).

Таблиця3.2

Порівняння затрат при вирощуванні озимої пшениці за високо витратною і ресурсозберігаючою інтенсивними технологіями для ТОВ «»

Вид роботи

Інтенсивні технології

Економія ресурсів, або приріст урожаю при ресурсозберігаючій технології

високо-

витратна

ресурсо-зберігаюча

Удобрення

Норма добрив зменшується за рахунок попередника

Посів

Норма висіву - 5-6 млн/га або 200-300 кг/га

Норма висіву - 3-4 млн/га або 120-200 кг/га

Економиться 100 кг/га насіння за рахунок поліпшення технології підготовки ґрунту і сівби + приріст зерна 3-4 ц/га

Строк сівби - 10-25 вересня

Строк сівби - 30 вересня

Приріст зерна 2-4 ц/га

Глибина сівби -3-5 см

Глибина сівби - 2-3 см

Приріст зерна 1-2 ц/га

Захист рослин

Норма внесен-

ня - гербіциди 2-3 л/га, реданданти 4-6 л/га, фундазол 0,6-0,8 л/га + тілт 0,5 л/га

Норма внесен-

ня - реданданти 1,5-2,0 л/га

Норми витрат препаратів зменшуються за рахунок того, що боротьба з бур'янами, виляганням, хворобами здійснюється агротехнічними заходами

Догляд за посівами

Кількість проходів техніки не менше 6

Кількість проходів техніки не менше 3

Економиться пальне за рахунок зменшення кількості обробітків

Збирання врожаю

Роздільне або пряме комбайнування

Стаціонарний обмолот

Приріст урожаю 5-10 ц/га за рахунок відсутності втрат зерна при збиранні

Дані таблиці 3.2 свідчать, що ресурсозберігаюча технологія, при менших затратах матеріальних і трудових ресурсів, за рахунок більш повної реалізації біологічних можливостей озимої пшениці дозволяє одержувати такий же урожай зерна високої якості, як і при високо витратних інтенсивних технологіях.

Прибуток підприємства можна було б збільшити за рахунок використання інтенсивних, напівінтенсивних та універсальних сортів зернових. Для даного господарства можна порекомендувати такі інтенсивні сорти озимої пшениці: Богданівка, Трипільська, Добірна, Снігурка, Вінничанка, Сонечко, Переяславка, Наталка. Генетичний потенціал урожайності цих сортів становить 100-114 ц/га. Головною їх перевагою є стабільність урожаю, невибагливість до умов і строків посіву, мають високу екологічну пластичність. Це сорти для усіх господарів і видів господарювання.

Лідером групи став сорт Подолянка, який є національним стандартом для усіх зон країни. Урожай зерна у Державному сортовивченні у становив 60-96 ц/га. Сорт забезпечує стабільні і високі урожаї зерна вищої якості у всіх зонах України, не вибагливий до умов вирощування, має високу посухостійкість. Якість зерна: вміст білка - 13,5-14,7%, сирої клейковини - 28,3-31,5 відсотків.

Такі сорти, як Смуглянка, Золотоколоса, Трипільська тощо мають високу продуктивність та екологічну пластичність, стійкість до збудників основних хвороб, і, що важливо, не потребують інтенсивного хімічного захисту та є більш придатними для використання в органічному землеробстві. Основними перевагами цих сортів є те, що вони забезпечують отримання стабільних урожаїв на різних фонах мінерального живлення, невибагливі до умов вирощування, попередників і строків сівби, мають високу екологічну пластичність. Їм притаманна висока морозо- та посухостійкість, вони є, по суті, страховими сортами.

Як вже згадувалось, для розвитку сільськогосподарського виробництва в умовах ринку необхідно поєднувати галузі, тобто вибирати оптимальнішу організаційну структуру виробництва продукції рослинництва та тваринництва.

Аналіз структури товарної продукції рослинництва і тваринництва ТОВ «Крона» за 2012 р. свідчить про вищий середнього рівень спеціалізації господарства із зерновим і зернобобовим напрямом. До 2012 р. підприємство займалось крім рослинництва, ще й свинарством.

Для забезпечення стійкого розвитку виробництва, підвищення його економічної ефективності необхідно повернутись до тваринництва, тобто до виробництва продукції свинарства.

Також необхідно зазначити, що практика показує, що м'ясна і беконна відгодівля свиней вигідніша за сальну і м'ясо-сальну. Якщо при відгодівлі до сальної і м'ясо-сальної кондицій на 1 кг приросту витрачається 7-8 корм. од., то при м'ясній і беконній навіть за звичайних умов - 6 - 7 корм. од. Особливо важливо при цьому зменшувати витрати концентрованих кормів. Крім тогго, сальна відгодівля триває більше року, а на м'ясо і бекон - 7 - 8 місяців і менше. Саме тому для підприємства оптимальним буде виробництво зерна і свиней м'ясного і беконного напряму.

3.2 Шляхи підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції

Будь-яке підприємство прагне до підвищення ефективності своєї діяльності, однак тільки розуміння того, від чого залежить ця ефективність, може привести до позитивних результатів. В економічному змісті під ефективністю розуміється максимально оптимальне використання всіх ресурсів підприємства. Правильно обрана стратегія виробництва і належні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації і відповідні прибутки.

Питання підвищення ефективності виробництва і реалізації продукції на підприємствах має першочергове значення, так як від неї в значній мірі залежать обсяги прибутку і рівень рентабельності, показники яких найбільш повно характеризують фінансові результати і ефективність діяльності підприємства в цілому.

Найважливішим показником економічної ефективності діяльності підприємства є отримана маса прибутку. Його формують сума грошових надходжень, одержана підприємством від продажу сільськогосподарської продукції, та затрати, пов'язані з його виробництвом і реалізацією.

Виручка від реалізації залежить від обсягів товарної продукції та ціни на неї, ціна ж значною мірою - від попиту і пропозиції на кожний окремий вид продукції, що виробляє підприємство, її якості, каналів реалізації, строків реалізації та ін.

Особливим чинником, який впливає на збільшення виручки від реалізації, підвищення якості продукції. На якісну продукцію, що постачається на ринок, існує кращий попит, і вона реалізується за вищою ціною. Нестандартна, неякісна продукція має менший попит, залежується, псується, і це змушує товаровиробника реалізувати її за нижчою ціною, що знижує прибуток, а в деяких випадках робить виробництво такого виду продукції збитковим. Насамперед це стосується виробництва видів продукції, котрі швидко псуються, - молока й овочів.

Чинники, що формують і мають великий вплив на обсяг прибутку, постійно перебувають у тісному взаємозв'язку, обумовлюють один одного. Через це зміна одного з них спричиняє відповідну зміну інших. Наприклад, збільшення обсягу реалізованого зерна, за наявності попиту, приводить до зростання грошових надходжень і прибутку. Водночас збільшити обсяги реалізації зерна підприємство може лише за умови зростання його виробництва за рахунок підвищення врожайності або розширення посівних площ.

Ще один чинник, який впливає на ефективність виробничої діяльності підприємства - це асортимент і структура продукції. Зрозуміло, підприємство саме вправі вибирати ту продукцію і той її обсяг випуску, що воно вважає найбільш оптимальним. Однак, і в основному, ефективність результатів буде залежати не стільки від внутрішніх резервів самого підприємства, скільки від потреб його споживачів. Асортимент і структура продукції обов'язково повинні враховувати саме побажання споживача. Всебічний аналіз динаміки реалізації окремих видів продукції дозволяє виділяти з загального обсягу ту продукцію, що користається найбільшим попитом, а також визначати оптимальні обсяги її виробництва.

Відповідно до обмеженості ресурсів і важливості їх економії, основними чинниками, які визначають ефективність виробництва, є трудомісткість, матеріаломісткість і фондомісткість продукції. З цього випливає, що підприємство в господарській діяльності повинно приділяти значну увагу вдосконаленню технології, спеціалізації та концентрації виробництва, організації й оплаті праці, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу і набутому досвіду.

Необхідною умовою зростання ефективності виробництва є наявність досконалої, якісної, високопродуктивної техніки, що відповідає прогресивній технології, забезпеченість підприємства якісною сировиною та матеріалами. Лише за цієї умови можна ефективно використати головний засіб виробництва аграрних підприємств - землю. Неухильне підвищення економічної родючості землі завжди актуальне, оскільки від її рівня залежить урожайність сільськогосподарських культур, кількість і якість виробленої продукції й обсяг пов'язаних з цим матеріально-грошових затрат. Проте якими б досконалими не були виробничі ресурси, їх віддача та ефективність виробництва будуть зростати лише тоді, коли ці ресурси використовуватимуться повністю й інтенсивно.

Тому не менш важливе значення має забезпечення підприємств кадрами високої кваліфікації. За всіх інших рівних умов досвідчений, добре підготовлений працівник, який творчо ставиться до виконання обов'язків, може виробляти більше продукції вищої якості. Продуктивність праці зростатиме і тоді, коли на підприємстві будуть створені такі виробничі відносини, де б панували добрий психологічний клімат, взаєморозуміння керівників і працівників, інші мотивації до праці.

Важливий стимул результативної праці - приватизація засобів виробництва. Надання колективу підприємства права володіти засобами виробництва та результатами своєї виробничої діяльності є одним із найдоступніших стимулів підвищення ефективності діяльності, що не потребує інвестицій.

Якщо брати до уваги те, що найважливішими показниками роботи аграрного підприємства як результату процесу матеріального виробництва є обсяг виробленої продукції та сума матеріально-грошових витрат, пов'язаних з цим, то всі шляхи підвищення економічної ефективності його діяльності умовно можна згрупувати за двома напрямами:

- шляхи, що забезпечують збільшення обсягів виробництва валової продукції;

- шляхи, що забезпечують зниження матеріально-грошових витрат на виробництво продукції.

Одним з основних шляхів підвищення ефективності виробництва є поліпшення використання землі на основі збільшення її родючості й зростання врожайності сільськогосподарських культур. Цього можна досягти через запровадження у виробництво нових технологій, які передбачають програмування урожаїв і використання досягнень науки та передового досвіду. В сучасних умовах все актуальнішим стає розвиток хімізації й меліорації, впровадження перспективних сортів і гібридів, засобів захисту ґрунту від водної та вітрової ерозії. Поліпшення використання землі сприятиме зміцненню кормової бази й одночасно з впровадженням високопродуктивних порід тварин підвищить їх продуктивність.

Кінцевий результат ефективності підприємства значною мірою залежить від зниження матеріально-грошових затрат виробництва. Зниження трудових затрат і матеріаломісткості на основі запровадження комплексної механізації, ресурсо- та енергозберігаючих технологій є основним якісним чинником досягнення цього. Однак варто мати на увазі, що ефективне використання техніки й інших засобів виробництва виявляється тоді, коли існує комплексне та раціональне співвідношення між силовими і робочими машинами, раціональна забезпеченість оборотними фондами.

Чільне місце в заходах з підвищення ефективності виробництва посідає поліпшення якості продукції та її збереження. За рахунок підвищення якості продукції, зниження втрат при збиранні, транспортуванні й зберіганні можна підвищити рівень її реалізації та збільшити обсяг грошових надходжень на 25-30 відсотків.

Таблиця 3.3

Економічна ефективність вирощування озимої пшениці за різними технологіями

Показники

Базова загальноприйнята технологія

Інтенсивна технологія

Високо-витратна

Ресурсо-зберігаюча

Урожайність, ц/га

33,5

73,8

68,7

Приріст урожайності, ц/га

-

40,3

35,2

Вартість валової продукції, грн/га

7945,5

9336,1

8986,9

Додаткова вартість валової продукції, грн/га

-

1390,6

1041,4

Витрати на 1 га, грн

3750

4497,7

4105,4

Додаткові витрати на 1 га, грн

-

747,7

355,4

Затрати праці на 1 ц зерна, люд.-год.

0,29

0,26

0,26

Собівартість 1 ц, грн

120,1

125,7

118,7

Прибуток з 1 га, грн

897,5

1390,5

1897,7

Рівень рентабельності, %

23,9

30,9

46,2

Окупність додаткових витрат, грн

-

1,9

2,9

Річний економічний ефект, грн/га

-

642,9

686

Коефіцієнт енергетичної ефективності по зерну

5,7

5,65

5,76

Дані таблиці 3.3 свідчать про високу окупність витрат, які були спрямовані на впровадження інтенсивних технологій. Незважаючи на додаткові витрати, зростання врожайності забезпечило прибуток з 1 га при високо витратній інтенсивній технології 642,9 грн, а при ресурсозберігаючій технології - 686 грн. Результати досліджень свідчать про вищу економічну ефективність застосування ресурсозберігаючої технології, яка хоча і забезпечила нижчу на 5,1 ц/га урожайність проти високо витратної інтенсивної технології, але витрати на 1 га були меншими на 392,3 грн. Завдяки нижчій собівартості значно вищим є прибуток з одиниці площі (1897,7 грн) і рівень рентабельності (46,2%).

Таблиця 3.4

Визначення беззбиткового обсягу виробництва і реалізації продукції зерна в ТОВ «Крона»

п/п

Показники

Пшениця озима

1

Валове виробництво продукції, ц

11574

2

Виробничі витрати, тис. грн. - всього

1097,7

у т. ч.: а)постійні

346,8

б)змінні

750,9

3

Питома вага постійних витрат,%

31,6

4

Виробнича собівартість 1 ц продукції, грн

94,8

5

Постійні витрати в розрахунку на 1 ц продукції, грн

30

6

Ціна 1 ц продукції, грн

162,1

7

Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн

139,8

8

Змінні витрати у собівартості 1 ц реалізованої продукції, грн

109,8

9

Маржинальний дохід від 1 ц продукції, грн

52,3

10

Беззбитковий обсяг виробництва продукції,ц

6631

Проаналізувавши таблицю 3.4 можна зробити висновок, що беззбитковий обсяг виробництва продукції становить 6631 ц. Маржинальний дохід від 1 ц продукції становить 52,3 грн, ціна 1 ц продукції - 162,1 грн, постійні витрати - 346,8 тис. грн, що становить 31,6 % питомої ваги всіх витрат.

3.3 Державне регулювання діяльності сільськогосподарського підприємства

Державне регулювання сільськогосподарського виробництва у сучасній науковій літературі визначається як здійснення помірного впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання та кон'юнктуру ринку з метою забезпечення ефективного функціонування ринкового механізму, вирішення соціальних та виробничих проблем. За допомогою нормативно-правових, організаційно-економічних, екологічних, науково-технічних і інших заходів державної політики, створюється система підтримки розвитку сільськогосподарських підприємств, яка включає цінове регулювання продукції, пряме субсидування сільського господарства, фінансово-кредитне забезпечення та податкове регулювання.

Правові основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, розвитку аграрного ринку, забезпечення продовольчої безпеки населення визначає закон України від 24.06.2004 № 1877-IV“Про державну підтримку сільського господарства України” (зі змінами і доповненнями від 01.01.2013 р.) [2]. Відповідно до цього закону, державна підтримка сільського господарства здійснюється за такими напрямами: державне регулювання цін окремих видів сільськогосподарської продукції; державне регулювання ринку сільськогосподарського страхування; інші види підтримки виробників сільськогосподарської продукції та аграрного ринку (державні заставні закупівлі зерна, кредитна підтримка виробників сільськогосподарської продукції (кредитна субсидія), дерегуляція українського ринку сільськогосподарської продукції та заборона дискримінації прав її власників; державна підтримка виробників продукції тваринництва; інші види державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Згідно ст. 3 вищезазначеного закону, держава здійснює цінове регулювання окремих видів сільськогосподарської продукції встановленням їх мінімальної та максимальної ціни та проведенням інтервенцій Аграрним фондом в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги у межах організованого аграрного ринку України. У разі, якщо мінімальні інтервенційні ціни не забезпечують середньостатистичну беззбитковість виробництва, на виробництво таких видів продукції запроваджується додаткова державна підтримка [2; ст. 4.4].

Важливим напрямом державного регулювання сільськогосподарського виробництва в Україні є його пряме субсидування. Субсидія у чинному законодавстві визначається як “…фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання відповідного товару, у результаті чого суб'єкт господарювання отримує пільги (прибутки)”. При цьому органи державної влади здійснюють сільськогосподарським підприємствам пряму передачу грошових коштів у формі дотацій на виробництво певних видів продукції, компенсацій на відшкодування частини витрат, пов'язаних зі страхуванням урожаю, кредитів, виплат на капітальні вкладення, на які державним бюджетом кожного року передбачаються кошти.

Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства визначається ст. 209 Податкового кодексу України, у якій зазначено, що “…сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Вказані суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України”.

Виходячи з того, що сільське господарство сприяє розвитку інших галузей національного господарства, які поставляють йому засоби виробництва та споживають його як сировину, надають транспортні, торговельні та інші послуги, постановою Кабінету Міністрів України від 2007р. № 1158 прийнята до виконання Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року [3]. Основна мета Програми полягає у забезпеченні конкурентоспроможності сільського господарства на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни та збереженні селянства як носія української ідентичності, культури і духовності [3; ст. 3].

Основними завданнями згаданої Програми визначено: створення організаційно-правових та соціально-економічних умов для комплексного розвитку сільських територій, наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського та сільського населення; підвищення рівня ефективної зайнятості, посилення мотивації сільського населення до розвитку підприємництва у сільській місцевості як основної умови підвищення рівня життя населення; підтримка конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах інтеграції України у світовий економічний простір; подолання стихійності та тінізації аграрного ринку; створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, збереження навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення [3; ст. 5].

Також у програмі зазначено - основою аграрного ринку є виробництво вітчизняними товаровиробниками сільськогосподарської продукції, яке переважно формує продовольчу безпеку держави. Продовольча безпека держави -- захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її життєдіяльності.

У результаті виконання заходів, передбачених Програмою, у 2015 році очікується забезпечити виробництво:

· м'яса -- у 2,1 раза більше, молока -- в 1,4, плодів, ягід і винограду --у три, овочів і баштанних культур у -- 1,3 раза порівняно з 2005 роком;

· зерна -- в обсязі 50 млн. тонн, цукрових буряків -- 25, олійних культур -- 15, овочів -- 8, картоплі -- 18, плодів і ягід -- 3,2, винограду -- 0,8, молока -- 20, м'яса -- 5,1 млн. тонн, яєць -- 17 млрд. штук, що гарантуватиме досягнення науково обґрунтованих норм споживання харчових продуктів та підтримку ефективного експортного потенціалу.

Державна політика спрямовується на вирішення питань забезпечення охорони земель, підвищення родючості ґрунтів та екологічної безпеки сільських територій шляхом здійснення комплексу заходів відповідно до проектів землеустрою, які передбачають:

· оптимізацію структури посівних площ і сівозміни з метою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, запобігання ерозійним процесам та відтворення родючості ґрунтового покриву;

· покращення балансу гумусу та основних поживних речовин шляхом збільшення обсягів застосування мінеральних добрив (2007--2008 роки -- 2,9 млн. тонн, 2009--2010 роки -- 3,5 млн. тонн, 2011--2015 роки -- 4,1 млн. тонн мінеральних добрив у діючій речовині) та органічних добрив, у тому числі торфокомпостів і органічних решток рослин;

· розширення застосування ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту;

· здійснення заходів щодо запобігання забрудненню ґрунтів важкими металами, промисловими відходами, пестицидами та іншими агрохімікатами;

· проведення хімічної меліорації ґрунтів для підвищення їх родючості;

· здійснення державного контролю за проведенням заходів з охорони та відтворення родючості ґрунтів;

· підвищення відповідальності власників землі та землекористувачів за раціональне використання і охорону земель;

· стимулювання вилучення з інтенсивного використання деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь;

· формування екомережі як ефективного механізму збереження ландшафтного біорізноманіття.

Однією з важливих проблем розвитку сільськогосподарських підприємств є недостатньо ефективна державна політики щодо створення умов формування кооперативних та інших некомерційних об'єднань сільськогосподарських підприємств у сфері виробництва та збуту сільськогосподарської продукції [3]. Незважаючи на те, що на законодавчому рівні прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на забезпечення розвитку системи сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, таких як закони України “Про кооперацію”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про споживчу кооперацію”, “Про кредитні спілки”, Постанова КМУ “Про заходи щодо активізації роботи з розвитку тваринництва” і ін., потенціал сільськогосподарської кооперації в Україні, на думку фахівців, залишається нереалізованим. За їх дослідженням кількість сільськогосподарських кооперативів останніми роками (2002-2010рр.) поступово знижується, а їх структура є незадовільною. Автори вважають, що причина такого становища полягає у низькому рівні державної підтримки розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації; подвійному оподаткуванні обслуговуючих кооперативів; низькому рівні професійних знань управлінського персоналу обслуговуючого кооперативу щодо цілей і мети його створення, особливостей оподаткування та господарської діяльності об'єднання; нерозвиненість споживчої кооперації, відсутність її підтримки з боку Центральної спілки споживчих товариств України, нерозвиненість кредитної кооперації і ін.

Висновки та пропозиції

У курсовій роботі вивчено діяльність ТОВ «Крона». Зроблено оцінку фінансового стану підприємства; описані природно-кліматичні умови та організаційно-економічна характеристика підприємства; розглянуто організацію праці та основних виробничих процесів, а також вивчено проблеми та перспективи розвитку самої галузі.

За результатами проведеного дослідження в даній курсовій роботі можна зробити наступні висновки.

1. Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

2. Найбільш важливим показником ефективності сільськогосподарського виробництва є вихід продукції з розрахунку на одиницю земельних угідь, продуктивність праці, собівартість продукції, обсяг реалізації та рівень товарності, прибуток, рентабельність, капіталовіддача і капіталомісткість виробництва.

3. У 2012 р. загальна земельна площа господарства становила 630 га сільськогосподарських угідь, у тому числі ріллі - 630 гектарів, що на 6га більше ніж у 2010 р.. За рахунок використання земель господарства, які раніше не використовувались за сільськогосподарським призначенням відбулось збільшення площі ріллі.

4. У 2012 р. в господарстві відбулося суттєве скорочення трудових кадрів. Середньорічна кількість працюючих становила 9 чоловік, що на 17 чоловік менше, ніж у 2010 р.

5. У вартості товарної продукції найбільше займають зернові і зернобобові, що в середньому за три роки становить 1176,8 тис. грн. У структурі вони займають 46,2 %. Всього по підприємству вартість товарної продукції в середньому за три роки становить 2545,1 тис. грн. Також можна побачити, що продукцію свинарства у 2012 р. перестали виготовляти.

6. Проаналізувавши виробничо-фінансову діяльність можна побачити, що ТОВ «Крона» в 2012 р. отримало прибуток в сумі 401,4 тис. грн. Найбільший прибуток підприємство отримало від озимої пшениці - 179,5 тис. грн та гречки - 122,9 тис. грн. Рентабельність сільськогосподарської продукції становила 16%. Найбільш рентабельною є гречка - 24 %. Рентабельність пшениці озимої становить 12,7% та пшениці ярої - 19,3 відсотки.

7. Проаналізувавши динаміку та структуру посівних площ по культурах, можна побачити, що основну площу займають зернові і зернобобові, з них пшениця озима, яка займає у 2012 р. 200 га. Площа зернових і зернобобових у 2012 р. в порівнянні з 2010р. збільшилась на 55 га і становила 405 га.

8. Проаналізувавши динаміку урожайності сільськогосподарських культур можна побачити, що в загальному урожайність зернових і зернобобових у 2012 р. становила 28,6 ц/га, урожайність ріпаку - 9,8 ц/га.

9. Валовий збір у ТОВ «Крона» за 2012 р. зернових і зернобобових становив - 11574 ц, ріпаку озимого - 1370 ц, овочів відкритого ґрунту - 4162ц. Також можна спостерігати збільшення валових зборів за рахунок впливу факторів. Так зі збільшенням посівної площі зернових і зернобобових на 87 га, валовий збір збільшився на 2585ц, а за рахунок зменшення урожайності на 1 ц/га - валовий збір знизився на 414ц, за рахунок впливу двох факторів валовий збір зріс на 2171 ц.

10. Грошові надходження всього по підприємству збільшились на 691 тис. грн і становили у 2012 р. - 2912,2 тис. грн. Грошові надходження від продукції рослинництва збільшились на 2482,9 тис. грн.

11. Беззбитковий обсяг виробництва зернових і зернобобових у ТОВ «Крона» становить 6631 ц.

Також можна внести певні пропозиції по поліпшенню роботи ТОВ «Крона», зменшенню витрат, зниженню собівартості, підвищенню врожайності і продуктивності, і багато іншого:

1. Необхідно проводити інтенсифікація виробництва на основі розвитку аграрних відносин та НТП. Підприємство може підвищити свою рентабельність і дохід взявши курс на комплексу автоматизацію, інтенсифікацію на електрифікацію. Це знизить затрати праці, підвищить ефективність використання виробничих ресурсів, що в свою чергу призведе до зниження собівартості продукції, робіт і послуг.

2. Необхідне застосування ресурсозберігаючої технології, яка забезпечить вищу урожайність, окупність витрат та ефективність виробництва.

3. Дозувати в внесення органічних і мінеральних добрив в відповідно до стандартів і в розумних межах. Система застосування добрив повинна забезпечувати оптимальне живлення рослин, а також підвищення родючості ґрунту.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.