Рівень виробництва сої та його економічна ефективність

Процес виробництва за своєю структурою складається з чотирьох фаз:

· власне виробництво

· розподіл

· обмін

· споживання

Обсяг виробництва сільськогосподарської продукції один з основних показників які характеризують діяльність сільськогосподарських підприємств. Від його величини залежить об'єм реалізації продукції, а отже, і ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування, а промисловості - у сировині.

За допомогою окремих показників розглянемо рівень розвитку зерновиробництва у досліджуваному господарстві.

Таблиця 2.6 Динаміка виробництва та реалізації сої в СТзОВ «Гарант»

Показники	2012 р.	20013 р.	2014 р.	2014 р. у % до 2012 р.
Площа посіву, га	328	327	583	177,7
Урожайність з 1 га, ц	29,1	39,7	37	127,1
Валовий збір сої, ц	9546	12990	21570	226
Реалізовано сої, ц	9632	10324	15423	160,1
Рівень товарності, %	100,9	79,5	71,5	Х

Аналізуючи дану таблицю, можна зробити висновок, що в господарстві СТзОВ «Гарант» у 2014 році порівняно з 2012 площа посіву збільшилась на 255 га ( 77,7%). Аналізуючи урожайність, можна стверджувати, що вона збільшилась з 29,1 ц/га до 37 ц/га . Враховуючи динаміку зміни посівних площ та урожайності культури, можна проаналізувати динаміку валового збору , який залежить від обох вище згаданих показників. Валовий збір сої збільшився. Так як він становив у 2012 році 9546 ц, а у 20114 році він становив 21570 ц, тобто збільшився на 126%, а урожайність була на 7,9 ц/га (на 27,1 %) більшою, в порівнянні з 2012 роком.

З кожним роком спостерігається зростання обсягу реалізованої продукції, проте, темп росту валового збору сої є більшим, що призводить до зниження рівня товарності сої. Так, у 2012 році продукції реалізувалось більше ніж вирощувалось за рахунок реалізації запасів продукції на 0, 9%, а у 2013 і 2014 роках обсяги реалізації є нижчими за обсяги виробництва на 20,5% і 28,5% відповідно.

Проаналізуємо причини зміни валового збору сої, для цього проведемо факторний аналіз зміни валового збору сої.

Таблиця 2.7 Вплив факторів на зміни валового збору сої

Показники	2012р.	2014р.	Відхилення (+,-)
Площа посіву,га	328	583	255
Урожайність з 1 га,ц	29,1	37	7,9
Валовий збір сої,ц	9546	21570	12024
Валовий збір сої при площі 2014р. і урожайності 2012р.,ц	16965,3
Зміни валового збору сої за рахунок,ц: площі посіву	7419,3
урожайності	4604,7

Дані таблички 2.7 свідчать про зростання валового збору сої у 2014 році, порівняно з 2012, на 12024 ц, в тому числі за рахунок збільшення площі посіву на 255 га, валовий збір сої збільшився на 7419,3 ц, збільшення урожайності на 7,9 ц/га - валовий збір виріс на4604,7 ц.

2.3 Економічна ефективність виробництва зерна

Україна має достатні умови для насичення внутрішнього продовольчого ринку продукцією олієпродуктового підкомплексу та її експорту в економічно доцільних для товаровиробників і держави параметрах. Останніми роками наша країна посідає не останні місця експортерів світу. Однак вона має орієнтуватись на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі економічно міцні держави. На сучасному етапі галузь функціонує на екстенсивній основі - розширюються посівні площі.

Для підвищення ефективності вирощування сої необхідним є врахування товаровиробниками наступних факторів: удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту; неухильне додержання вимог чергування посівів сої в полях сівозміни; застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції, впровадження високоврожайних гібридів; залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів) шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого відбору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод; інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і раціонального використання урожаю [19].

Створення інтегрованих агропромислових, агропромислово-фінансових формувань (асоціацій, систем, корпорацій та ін.) в складі виробників сої і олієдобувних підприємств, а також в разі доцільності фінансово-кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, проектних, консалтингових, страхових структур тощо, в тому числі зарубіжних, є одним з напрямів вирішення окремих проблем олієпродуктового під комплексу [20].

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів і визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів. Економічна ефективність виробництва зерна - це одержання максимальної його кількості з одного гектару площі посіву при найменших затратах праці і коштів на 1 ц зерна. В умовах розвитку суспільства корінним завданням є піднесення сільськогосподарського виробництва, підвищення продуктивності праці та ефективного використання трудових ресурсів. Високі темпи підвищення продуктивності праці - важлива умова вирішення багатьох економічних і соціальних проблем і насамперед ефективності сільськогосподарського виробництва, зростання оплати праці і доходів працівників господарства. При цьому весь приріст продукції сільського господарства повинен бути одержаний за рахунок підвищення продуктивності праці без додаткового залучення робочої сили Важливе місце серед показників економічної ефективності виробництва належить собівартості зерна, від рівня якої залежить рентабельність виробництва та прибуток господарства. Собівартість зерна залежить від загальної суми витрат на його виробництво і реалізацію та обсягів виробництва зерна. Тому затрати на виробництво 1 ц зерна можуть бути знижені, якщо зменшити суму виробництва при незмінному валовому виході зерна, або коли вихід зерна зростатиме більшою мірою, ніж затрати на його виробництво. У всіх випадках вирішальне значення має підвищення врожайності зернових культур.

На собівартість всієї сільськогосподарської продукції в цілому та зерна зокрема впливає комплекс взаємопов'язаних природноекономічних умов виробництва: родючість ґрунтів; рівень спеціалізації, концентрації та агропромислової інтеграції; ступінь забезпеченості господарства виробничими ресурсами та їх використання; ціни на засоби виробництва і тарифи на послуги, продуктивність праці та рівень її оплати; якість виробленої продукції; організаційно - економічний рівень у господарстві.

Головні впливові фактори на собівартість 1ц зерна є витрати виробництва на 1 га посіву та урожайність зернових культур. При цьому між собівартістю та першим фактором прямо - пропорційна залежність, тобто, зі збільшенням витрат виробництва на 1 га підвищується собівартість 1 ц. зерна. Вплив другого фактору - обернений: чим вища урожайність зернових тим нижча собівартість 1 ц зерна і навпаки. Розглянемо, як впливали зазначені фактори на формування собівартості сої в СТзОВ «Гарант» протягом певного періоду у таблиці 2.8

Таблиця 2.8

Собівартість 1 ц сої і фактори її формування в СТзОВ «Гарант»

Показник	2012 р.	2014 р.	Відхилення (+,-)
Витрати на 1 га посіву,грн.	4503,8	7363	2859,2
Урожайність з 1 га,ц	29,1	37	7,9
Собівартість 1 ц сої ,грн.	154,77	199	44,23
Собівартість 1 ц соїпри витратах 2014р. І урожайності2012р.,грн.	253,02
Зміни собівартості 1 ц сої,грн.
У т.ч. за рахунок: витрат виробництва	98,25
урожайності	-54,02

Дані таблички 2.8 свідчать про зростання собівартості 1 ц сої у 2014 році, порівняно з 2012, на 44,23 ц, в тому числі за рахунок збільшення витрат виробництва на 1 га посіву на 2859,2 га, валовий збір сої збільшився на 98,25 грн, збільшення урожайності на 7,9 ц/га - собівартість зменшилась на 54,02 грн.

Виробнича собівартість продукції - це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги.

Таблиця 2.9

Структура виробничої собівартості і розмір статей витрат на 1ц сої

Показник	2012 р.	2014 р.
	грн.	%	грн	%
Витрати на оплату праці, грн	12,4	8,01	7,94	3,98
Відрахування на соціальні заходи, грн.	3,98	2,57	2,91	1,46
Матеріальні витрати,грн	109,06	70,47	122,02	61,32
З них: насіння і посадковий матеріал	6,22	4,02	17,41	8,75
мінеральні добрива	1,17	0,76	7,29	3,66
Нафтопродукти	17,30	11,18	35,21	17,69
оплата послуг і робіт	1,90	1,23	4,09	2,06
решта матеріальних витрат	82,47	53,29	58,00	29,15
Амортизація необоротних активів	7,28	4,70	12,09	6,08
Загальновиробничі витрати	22,05	14,25	54,05	27,16
Виробнича собівартість 1 ц сої	154,77	100	199	100

Дані таблиці 2.9 свідчать, що структура виробничих витрат в рослинництві за аналізований період дещо змінилась. Так, частка витрат на оплату праці протягом досліджуваних років зменшувалась і становила: в 2012 році - 8,01%, в 2014 р. - 3,98%. Відповідно зменшились відрахування на соціальні заходи з 2,57 % до 1,46 %. Це негативно впливає на матеріальну зацікавленість працівників. Переважну частку у витратах на виробництво продукції рослинництва займають матеріальні витрати, при чому найбільшу питому вагу в структурі виробничих витрат за 2012р. займають інші матеріальні витрати(53,29%), дещо меншу - на нафтопродукти, а в 2014 р. найбільше матеріальних затрат пішло на інші матеріальні витрати(29,15%) та нафтопродукти - 17,69%. При цьому частка витрат на насіння і посадковий матеріал за аналізований період збільшиласьна 4,73%. Частка витрати на добрива в структурі виробничих витрат займає 0,76 % в 2012 р., а в 2014 р. їх частка збільшилась до 3,66%. Отже, в підприємстві при вирощуванні сільськогосподарських культур добривам в системі агротехнічних заходів надається не належне значення. Все це негативно відображається на урожайності сої протягом досліджуваного періоду.

Частка витрат на нафтопродукти за період з 2012 р. по 2014 р. замітно зросла. Частка амортизаційних відрахувань протягом досліджуваного періоду знижувалася: в 2012 р. - 4,7 %, в 2014 р. - 6,08 %.

Проаналізувавши вище наведені дані, шляхи зниження собівартості зерна буде зменшення витрат на паливо-мастильні матеріали та запчастини, раціональне їх використання. При цьому слід пам'ятати, що дані виробничі запаси нерідко стають об'єктами марнотратства. Це, в свою чергу, є причиною додаткових витрат на відповідні виробничі ресурси. Для того, щоб уникнути цього, необхідно посилити внутрішній контроль на підприємстві підсилити рівень матеріальної відповідальності.

Рентабельність діяльності підприємства означає його дохідність, прибутковість. В процесі господарської діяльності підприємство повинно відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток.

Рентабельність - це показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток. В сільськогосподарському виробництві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, собівартості і фактичних цін реалізації. Розглянемо результат і собівартість сої в господарстві за досліджуваний період в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10 Собівартість і рентабельність виробництва сої

Ппоказники	2012 р.	2013 р.	2014 р.	2014 р. у % до2012
Повна собівартість 1ц сої,грн	181,53	246,17	350,12	192,9
Ціна реалізації 1ц сої,грн	351,74	334,26	556,77	158,3
Прибуток на 1ц сої,грн	170,21	88,09	206,65	121,4
Рівень рентабельності,%	93,8	35,8	59	х

Зробивши аналіз економічної ефективності вирощування сої на СТзОВ «Гарант» бачимо, що рівень рентабельності підприємства за 2014, був значно менший, ніж за 2012 однак більший за 2013 рік. Це зумовлено тим, що темпи росту прибутку на 1 ц сої не такі значні, як темпи росту собівартості даної продукції(повна собівартість зросла на 92,9% а прибуток лише на 21,4% - це й призвело до зниження собівартості на34,8%).

Одним з основних показників економічної ефективності виробництва зерна є маса прибутку, яку одержують від реалізації продукції. На його динаміку впливають різні фактори, зокрема, обсяг реалізованої продукції, ціна реалізації, повна собівартість зерна.

Розглянемо вплив основних факторів на зміну маси прибутку від реалізації зерна протягом досліджуваного періоду в СТзОВ «Гарант» в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11 Вплив факторів на зміни маси прибутку від реалізації сої

Ппоказники	2012 р.	2014 р.	Відхилення (+,-)
Реалізовано сої,ц	9632	15423	5791
Прибуток, тис.	1639,5	3187,2	1547,7
Повна собівартість 1ц сої,грн.	181,53	350,12	168,59
Ціна реалізації 1ц сої,грн.	351,74	556,77	205,03
Прибуток на 1ц сої,грн.	170,21	206,65	36,44
Зміни маси прибутку грн. за рахунок:
обсягу реалізації сої	985686,11
собівартості сої	-2600163,57
ціни реалізації	3162177,69

Проаналізувавши дані таблиці 2.11 щодо впливу факторів на зміни маси прибутку від реалізації сої слід зазначити про зростання прибутку у 2014 році порівняно з 2012 на1547,7 тис грн., в тому числі за рахунок збільшення обсягу реалізації продукції 5791 ц прибуток збільшився на 985686,11 грн, збільшення собівартості 1 ц сої на 168,59 грн прибуток зменшився на 2600163,57 грн та за рахунок збільшення ціни реалізації на 205,03грн прибуток збільшився на 3162177,69 грн.

Для забезпечення подальшого збільшення прибутку підприємства від реалізації зерна слід розробляти конкретні заходи, спрямовані на зниження рівня собівартості, збільшення обсягів реалізованої продукції, підвищення урожайності зернових культур та продуктивності праці для забезпечення стабільного розвитку підприємства.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА

3.1 Інтенсифікація зернового виробництва

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції можна здійснити двома способами - екстенсивним та інтенсивним. Розвиток сільського господарства відбувається на основі відтворення в розширеному масштабі екстенсивним шляхом, коли розширюється тільки поле діяльності, та інтенсивним, коли застосовуються більш ефективні засоби виробництва.

Екстенсивний розвиток сільського господарства передбачає збільшення виробництва продукції на основі незмінного рівня техніки і технології. У рослинництві зростання виробництва продукції відбувається за рахунок розширення посівних площ, а в тваринництві - збільшення поголів'я худоби і птиці.

За інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва збільшення виходу продукції здійснюється за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на впровадження досягнень науково технічного прогресу, передової техніки, і прогресивної технології, які зумовлюють зростання урожайності культур та продуктивності поголів'я худоби.

В історичному розвитку збільшення виробництва продукції сільського господарства протягом тривалого періоду відбувалося при використанні екстенсивних факторів - розширення посівних площ за рахунок розорювання вільних земель. Екстенсивний розвиток сільського господарства обмежується значною мірою наявністю земельних ресурсів, придатних для використання в сільськогосподарському виробництві.

Оскільки екстенсивні фактори збільшення виробництва сільськогосподарської продукції обмежена, інтенсифікація сільського господарства в умовах науково-технічного прогресу набуває виняткового значення і є основним напрямом його розвитку. Процес інтенсифікації - об'єктивний і закономірний шлях розвитку сільського господарства, притаманний усім цивілізованим країнам. Проте це не означає, що в умовах інтенсивного ведення сільського господарства виключається необхідність збільшення поголів'я продуктивної худоби.

Основними передумовами переходу до інтенсивного сільського господарства є, по-перше, необхідність подальшого збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, по-друге, обмеженість орнопридатних земель і, по-третє, нагромадження матеріальних засобів і коштів у підприємствах для інтенсивного розвитку виробництва.

Як форма розширеного відтворення інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх факторів виробництва на основі інноваційної діяльності. У зв'язку з цим в економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість їхнього розподілу між різними земельними ділянками. При цьому інтенсивний розвиток сільського господарства передбачає якісне удосконалення засобів виробництва та використання прогресивних технологій.

Особливості інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що ефективність технічних вдосконалень, засобів і предметів праці виявляється не прямо, а через функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі, як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур. Інтенсифікація, що означає кількісний і якісний розвиток сільськогосподарського виробництва, основа постійного збільшення обсягу продукції землеробства і тваринництва. Вона передбачає госпрозрахунковий метод господарювання, спрямований на досягнення найвищої ефективності виробництва[20].

В умовах інтенсифікації виробництва вихід сільськогосподарської продукції збільшується насамперед на основі найефективнішого використання як наявних земельних і трудових ресурсів, так і матеріальних засобів виробництва. А це передбачає вдосконалення сільськогосподарського виробництва, його техніки, технології, біологічних факторів (сортів рослин і порід тварин), форм організації праці та всього механізму господарювання. Отже, інтенсифікація сільського господарства як особлива форма розширеного відтворення являє собою послідовний процес концентрації на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одну й ту ж одиницю земельної площі, спрямований на збільшення обсягу високоякісної продукції і підвищення ефективності її виробництва.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва і надалі ґрунтуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу як головної умови розвитку продуктивних сил суспільства. Вона здійснюватиметься шляхом впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва на основі електрифікації, широкої хімізації землеробства і тваринництва, розвитку сільськогосподарських меліорацій (зрошення, осушення та обводнення земель), а також впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду, різних прогресивних організаційно-економічних заходів. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва неможлива без здійснення комплексної механізації, що передбачає постійне удосконалення техніки, створення систем машин, які повністю відповідали б вимогам агротехніки. При інтенсифікації сільського господарства передбачається найповніше, високопродуктивне використання всіх засобів виробництва. Для підвищення ефективності використання машинно-тракторного парку необхідно ліквідувати нерегламентовані простої, правильно агрегатувати і повністю використовувати потужності агрегатів, організовувати двозмінну роботу, особливо в напружені періоди посівної та збиральної кампаній, поліпшувати технічне обслуговування машин з додержанням правил технічного обслуговування [19].

Для характеристики інтенсифікації використовується система показників: вартісні і натуральні, загальні і часткові. Вартісні дозволяють порівняти додаткові вкладення праці і засобів виробництва і зв'язаний з ними ріст виробництва продукції, а натуральні - визначити об'єм виробництва окремих видів продукції. Розрізняють рівень інтенсивності, тобто вкладення засобів виробництва - факторні показники і економічну ефективність інтенсифікації - результативні показники.

Схема вивчення процесу інтенсифікації має такий вигляд: земля - об'єкт інтенсифікації, обсяг витрат на 1 га - рівень інтенсифікації, вихід продукції з 1 га - результат інтенсифікації, окупність витрат - ефективність інтенсифікації. Узагальнюючим показником рівня інтенсивності є сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат (без амортизації) в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь:

Про рівень інтенсивності сільського господарства в цілому і окремих його галузей можна судити також по затратах живої праці на одиницю площі сільськогосподарських угідь, що залежить від рівня технічної озброєності праці. З підвищенням рівня інтенсивності затрати живої праці на відміну від інших показників зменшуються. Рівень інтенсивності галузей рослинництва і тваринництва визначається за допомогою таких же показників, але розрахованих відповідно на 1 га ріллі та 1 умовну голову худоби.

Показники другої групи характеризують результати інтенсифікації. Вони визначають, скільки продукції одержано з одиниці тієї самої земельної площі. До них належать обсяг валової продукції з одиниці площі, урожайність культур, виробництво тваринницької продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, продуктивність тварин тощо. Ці показники характеризують результативність аграрного виробництва та рівень інтенсивності використання землі.

Показники третьої групи дають уявлення про економічну доцільність затрат праці й матеріальних ресурсів. До них належать продуктивність праці, вихід валової продукції з розрахунку на 1 грн витрат виробництва,собівартість продукції, її фондомісткість, прибутковість та рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей в середньому і підприємства в цілому тощо.

Виробництво зерна сої є досить високоефективним та рентабельним. Встановлено, що на показники економічної ефективності виробництва сої мають вплив елементи технології вирощування. При зміні рівня інтенсифікації технології вирощування сої різниться величина урожайності та собівартість одиниці продукції, що в свою чергу викликає зміну показників рівня рентабельності. Вартість виробленої продукції є важливою складовою економічної оцінки моделей технології вирощування сої.

Факторами підвищення рівня економічної ефективності інтенсифікації виробництва в аграрних підприємствах є наступні:

- формування оптимального рівня забезпеченості технологічного процесу виробничими ресурсами;

- формування оптимальних співвідношень між окремими складовими ресурсного потенціалу підприємства (між основними і оборотними фондами, між силовими і робочими машинами, між поголів'ям тварин і кормовою базою та ін.);

- паритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію;

- впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу;

- використання добрив, засобів захисту рослин і тварин;

- рівень технології і організації виробництва;

- інвестиційний клімат;

- державна аграрна політика [21].

Серед основних напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва виділяють такі: механізація та автоматизація; меліорація; хімізація; електрифікація; ресурсо- та енергозберігаючі технології; біотехнології; спеціалізація і концентрація виробництва; ефективний менеджмент; прогресивні форми організації і оплати праці [22].

При інтенсифікації виробництва важливим є рівень розвитку соціальної сфери. З одного боку, розвиток сільськогосподарського виробництва визначає рівень розвитку соціальної сфери, з другого - соціальні фактори впливають на ефективність виробництва.

Визначимо рівень інтенсивності та економічну ефективність інтенсифікації виробництва зерна в СТзОВ «Гарант», звівши необхідні дані в наступній таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Динаміка рівня інтенсивності, результату та економічної ефективності інтенсифікації виробництва зерна

Показники	2012 р.	2013 р.	2014 р	2014 р. у % до 2012 р.
Витрати на 1 га посіву, грн	4503,8	8480,73	7363	163,5
Урожайність з 1 га, ц	29,1	39,7	37	127,1
Повна собівартість 1 ц сої,грн	181,53	246,17	350,12	192,9
Ціна реалізації 1 ц сої, грн.	351,74	334,26	556,77	158,3
Прибуток на 1 ц сої,грн	170,21	88,09	206,65	121,4
Рівень рентабельності, %	93,8	35,8	59	х
Окупність додаткових витрат,грн	-	0,89	1,34	-

Дані таблиці 3.1 свідчать, що витрати виробництва на 1 га посіву зернових в 2012 р. збільшились, порівняно з 2014 р. відповідно з 4503,8 грн. до 26887363, або на 63,5%. Збільшилась урожайність зернових культур на 27,1%. Прибуток на 1 ц сої збільшився за аналізований період збільшився на 21,4% через підвищення повної собівартості і ціни реалізації.

Рівень рентабельності підприємства за 2014, був значно менший, ніж за 2012 однак більший за 2013 рік і становив, відповідно, 59%, 93,8% та35,8%.

Окупність додаткових витрат у 2013 році становить0,89 грн,; а у 2014 році - 1, 34 грн, що означає отримання 0,89 грн та 1,34 прибутку, відповідно, який припадає на 1 грн витрат.

Поліпшення якості та безпеки продукції соєвого підкомплексу, а також організація відповідного контролю вимагає наступних практичних дій:

1) нарощування потужностей діючих підприємств з переробки сої за рахунок їх реконструкції і технічного переоснащення;

2) контроль з боку підприємства за дотриманням технологічної дисципліни при виробництві та переробці сої;

3) гармонізація національних стандартів з міжнародними стандартами щодо методів визначення показників якості насіння сої та продукції її переробки;

4) затвердження та атестація відповідник методик щодо визначення не лише вмісту, а й кількості генетично-модифікованих організмів у продукції;

5) визначення гранично можливого рівня вмісту ГМ компонентів для подальшого маркірування продукції, яка містить більшу кількість генетико-модефікованих організмів, ніж зазначений рівень.

Необхідним підгрунтям, на який буде спиратись подальший розвиток соєвого ринку, має стати наукова база. На сьогодні розроблено багато наукових розробок, що стосуються сої. Існує значний фонд високобілкових і високоолійних сортів сої, адаптованих до різних природно-кліматичних умов.

Для підвищення ефективності й досягнення прогнозованого рівня виробництва сої (3 млн. тонн), подальшої її переробки та реалізації як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках необхідно здійснювати виважену державну підтримку через ціноутворення, фінансування, кредитування, оподаткування, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників.[38]

3.2 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

Механізація виробництва - це процес заміни ручної праці машиною, окремих машин - системою машин

Комплексна механізація і автоматизація виробництва -- головний напрям науково-технічного прогресу, вищий ступінь механізації виробництва, при якому ручна праця замінюється машинною як на основних, так і на допоміжних взаємопов'язаних операціях, на роботах по створенню певного виробу або виконанню закінченого виробничого процесу. Комплексна механізація створює умови для повної автоматизації виробництва. За капіталізму механізація і автоматизація виробн. посилюють експлуатацію робітників шляхом інтенсифікації праці, ведуть до зростання безробіття і збільшення прибутків капіталістів.

Комплексна механізація і автоматизація виробництва -- важливий засіб інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності. Вона забезпечує неухильне зростання продуктивності праці, зменшення затрат матеріалів, скорочує виробничий цикл, підвищує рентабельність виробн., полегшує і зберігає працю робітників, дає можливість раціональніше використовувати виробничі потужності при відносно менших капіталовкладеннях.

Розвиток комплексної механізації і автоматизації виробництва здійснюється шляхом прямої заміни ручної праці машинною, менш продуктивних машин більш продуктивними, впровадження систем машин з автоматизованим і автоматичним управлінням. Взаємодія матеріально-технічних факторів виробництва потребує ув'язки їх з особистими якостями працівників. Чим вищий рівень механізації виробництва, тим вищим має бути рівень кваліфікації кадрів, більш досконалими форми і методи професійно-технічного навчання. Засоби праці, технологія і організація праці стають все більше взаємозумовленими елементами процесу виробництва. Створення безперервних потокових процесів з суми окремих (дискретних) шляхом органічного поєднання їх в єдиний процес -- важлива закономірність розвитку комплексна механізація і автоматизація виробництва. Вона тісно пов'язана з стандартизацією, охоплює проблеми наук. координування робіт по механізації і автоматизації. Розвиток К. м. і а. в. спрямований на усунення диспропорцій між окремими ланками суспільного виробництва, поліпшення збалансованості єдиного народногосподарського комплексу України, подоланню істотних відмінностей між розумовою і фізичною працею, створенню матеріально-технічної бази[23].

Для забезпечення комплексної механізації й автоматизації виробництва, і для того, щоб розвиток матеріально-технічної бази аграрних підприємств відповідав вимогам індустріалізації, необхідна певна система машин.

Система машин - ланцюг чи сукупність різних видів техніки, що забезпечують послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі. Існує дві системи машин - для рослинництва й тваринництва.

Рівень механізації виробництва визначається як відсоткове відношення обсягу робіт, виконаних машинами, до загального їх обсягу.

Комплексна механізація вирощування сої передбачає:

- сувору технологічну дисципліну при виконанні технологічних операцій процесу,

- застосування широкозахватної високопродуктивної техніки,

- потоковість виконання робіт з двозмінним режимом використання
техніки;

- мінімізацію обробітку ґрунту та догляду за посівами;

- використання нових високоефективних гербіцидів та необхідних
мінеральних та органічних добрив;

- застосування прогресивних форм організації праці, матеріального

стимулювання

- високу культуру землеробства.

Комплексна механізація збирання сої передбачає виконання вказаних операцій комплексами машин та обладнанням в кращі агротехнічні строки та в строгій відповідності з обраною технологією виробництва.

Оснащення сільськогосподарських підприємств сучасною Високопродуктивною і надійною технікою - одна із основних умов подальшого індустріального розвитку сільського господарства , росту продуктивності праці, збільшення врожайності сільськогосподарських культур, скорочення трудових, матеріальних і грошових витрат на виробництво продукції рослинництва.

Висока оснащеність сільськогосподарських підприємств забезпечує повну механізацію виконання сільськогосподарських робіт. Сучасна техніка дозволяє виконувати сільськогосподарські роботи швидко і з високою якістю, при мінімальних витратах робочого часу та грошових засобів на виробництво одиниці продукції.

Для накопичення ґрунтової родючості на поле вноситься органічні та мінеральні добрива. На кожний гектар пара під осінню оранку вносять до 90 тон напівперепрівшого навозу та 3-5 ц мінеральних добрив. Норми внесення уточнюються по результатам ґрунтового аналізу. Особливу увагу приділяють на рівномірність розкидування добрив по поверхні поля. На протязі всього періоду вирощування інженерні служби уважно слідкують за посівами та проводять необхідний комплекс робіт.

Для вирощування сої в СТзОВ «Гарант» є слідуючий комплекс спеціальних машин.

- Трактори всіх видів

- Комбайни

- Культиватори

- Борони

- Сівалки

- Плуги

Комплексна механізація збирання сої передбачає виконання вказаних операцій комплексами машин та обладнанням в кращі агротехнічні строки та в строгій відповідності з обраною технологією виробництва. Перед початком збиральної компанії вирішують питання технологічного забезпечення збирання: оцінюють об'єм робіт, розраховують середнє навантаження на комбайн, враховують можливості, способи та строки збирання, підготовлюють поля та під'їздні шляхи до збирання, враховують способи та маршрути руху агрегатів й обслуговуючих машин, підготовлюють техніку до роботи, враховують відповідну її комплектацію, розраховують та організовують збирально-транспортні комплекси, враховують пункти технічного обслуговування та ремонту, підвезення пального та мастильних матеріалів в необхідній кількості.[31]

3.3 Використання прогресивних форм організації виробництва та оплати праці

Організація виробництва -- це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства. Організацію виробництва можна також розглядати як сукупність дій із планування, координації та виконання виробничо-технологічного циклу для створення продуктів і сервісу.

Основними формами організації виробництва є концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування

Концентрація -- процес побільшення виробництва, зосередження його на великих підприємствах. Рівень концентрації характеризується: питомою вагою великих підприємств у випуску продукції та в загальній виробничій потужності даної галузі; обсягом продукції та величиною потужності в середньому на одне підприємство; середнім розміром виробничих фондів, що випадає на одне підприємство. Великі підприємства мають істотні переваги перед підприємствами малих розмірів, бо дають змогу підвищувати економічну ефективність виробництва, мають кращі умови для впровадження механізації та автоматизації виробництва.

Спеціалізація виробництва -- відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Полягає в уніфікації вироблюваної продукції та посиленні технічної однорідності виробництва. Розрізняють три основні форми спеціалізації: предметну, подетальну й технологічну. Предметна є найбільш простою і поширеною. Полягає в зосередженні виробництва окремих видів готової продукції на мінімальній кількості підприємств і галузей промисловості. Подетальна спеціалізація виробництва передбачає, що підприємства виготовляють лише окремі частини. Технологічна спеціалізація виробництва полягає в тому, що на підприємстві виконують лише окремий технологічний процес.

Кооперування виробництва -- одна з форм виробничих зв'язків між підприємствами, які спільно виготовляють певну продукцію або зберігають господарську самостійність. Відповідно до видів спеціалізації кооперування буває предметне, подетальне, технологічне. Залежно від підпорядкованості кооперування виробництва поділяють на внутрігалузеве й міжгалузеве. Крім того, розрізняють внутрірайонне та міжрайонне кооперування виробництва. На основі кооперування виробництва виробляється майже вся продукція сучасного машинобудування, особливо автомобілі, верстати, судна тощо.

Прикладом може служити утворення картелів, консорціумів.

Картель - це договірне горизонтальне об'єднання підприємств, що залишаються в правовому відношенні юридично незалежними, але позбавлених частини власної економічної самостійності.. Члени картелю зобов'язуються спільно діяти і платити штрафи за договорами, якщо вони порушать постанови картельної договору.

Консорціум - це горизонтальне об'єднання підприємств для проведення певних завдань в обмежений час. У консорціумі переважає правова форма товариства цивільного права. Консорціуми створюються банками через організацію підписки на акції та боргові зобов'язання, і їх розповсюдження серед населення .

Комбінування виробництва -- форма концентрації виробництва, заснована на поєднанні різних галузей його в межах одного підприємства, в якому продукти одного виробництва є сировиною, напівфабрикатом або допоміжним матеріалом для інших. Комбінування виробництва найбільш поширене в кольоровій металургії, хімічній, деревообробній, легкій, харчовій промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Воно створює умови для раціонального використання природних багатств, рівномірного розміщення продуктивних сил [27].

Концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування виробництва є прогресивними формами суспільної організації виробництва, і про це ніколи не слід забувати, тому що їх використання і розвиток на практиці завжди приносили вигоду для суспільства в цілому та підприємства зокрема.

Організація оплати праці являє собою систему організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і строків виплати заробітної плати, порядку обчислення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Підприємства самостійно встановлюють фонди, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів, передбачені законодавством, при цьому підприємства мають право використати тарифні сітки і шкали співвідношення посадових окладів, які визначаються галузевими угодами, як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та інших умов робіт (ст. 19 Закону України "Про підприємства в Україні").

Всі норми з оплати праці в рамках своєї компетенції підприємства встановлюють у колективному договорі.

У колективному договорі, з урахуванням норм і гарантій, передбачених законодавством і угодами, встановлюються такі умови в сфері оплати праці працівників конкретного підприємства:

1) визначаються фонди оплати праці;

2) системи оплати праці;

3) норми праці й грошові розцінки;

4) тарифні сітки;

5) розмір тарифної ставки І розряду, що перевищує розмір, встановлений нормами більш високого рівня;

6) схеми посадових окладів;

7) надбавки і доплати, що перевищують розміри, встановлені законодавством, а також додаткові види надбавок і доплат;

8) премії, що входять до системи оплати праці, та види і розміри матеріального заохочення;

9) компенсаційні і гарантійні виплати.

Потрібно особливо підкреслити роль трудового колективу у встановленні умов праці. Передусім колективний договір обговорюється на загальних зборах трудового колективу, і лише після прийняття позитивного рішення - схвалення, колектив уповноважує профком (або іншого представника) підписати його (ст. 13 Закону України "Про колективні договори і угоди").

Якщо колективний договір на підприємстві не укладений, власник зобов'язаний погодити всі питання щодо встановлення умов оплати праці з профспілковим органом, який представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Умови оплати праці найманого працівника, який працює за трудовим договором у окремого громадянина (фізичної особи) визначаються угодою між роботодавцем і працівником.

Застосування встановлених умов праці шляхом конкретизації розміру оплати праці, надбавок, доплат, премій здійснюється власником за погодженням з працівником при укладенні трудового договору.

При укладенні контракту розмір оплати праці, її види встановлюються угодою сторін з урахуванням колективного Договору.[33]

У сучасних умовах на підприємствах застосовуються різні форми і системи оплати праці, але найбільше поширення отримали три форми оплати праці: відрядна, погодинна і тарифна.

Відрядна оплата праці - це оплата праці за кількість зробленої продукції (робіт, послуг), вона заснована на оплаті праці в прямій залежності від його результатів.

Відрядну систему оплати праці на підприємстві найбільше доцільно застосовувати в наступних випадках:

- є можливість точного обліку обсягів виконуваних робіт;

- є значні замовлення на виготовлювану продукцію, а чисельність робітників обмежена;

- одне зі структурних підрозділів підприємства (цех, ділянка, робоче місце) є "вузьким" місцем, тобто стримує випуск продукції в інших технологічно взаємозалежних підрозділах;

- застосування цієї системи негативно не відобразиться на якості продукції;

- існує гостра необхідність у збільшенні випуску продукції в цілому по підприємству.

Різновиди відрядної оплати праці:

Відрядно-преміальна - це така система оплати праці, коли робітник одержує не тільки відрядний заробіток, але і премію. Премія звичайно встановлюється за досягнення визначених показників: виконання плану виробництва продукції, завдань по якості продукції або економії у витраті матеріальних і інших видів ресурсів.

Непряма-відрядна - застосовується для оплати праці допоміжних робітників, заробітна плата яких залежить від результатів праці основних робітників, що обслуговуються ними.

Питома вага робітників, які отримують заробіток по цій системі, порівняно невелика.

Відрядно-прогресивна оплата праці, як правило, вводиться тимчасово на найважливіших ділянках основного виробництва. При цій системі заробіток робітника визначається по виконанню норми виробітки, як і при прямій відрядній оплаті, тобто по встановлених розцінках. При перевиконанні установленої норми прогресивно збільшуються доплати до основної відрядної розцінки.

Колективна відрядна (бригадна) оплата праці - відрядна форма оплати праці по результатах роботи колективу (бригади). Спочатку розраховується заробіток усієї бригади як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадну розцінку. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади методом коефіцієнто-годин або методом коефіцієнта виконання норм. Головна перевага даної системи в тому, що вона зацікавлює усіх робітників даної бригади в кінцевих результатах роботи, сприяє розвитку в них почуття відповідальності і взаємодопомоги.

Акордна система оплати праці - це різновид відрядної, оплати праці, сутність якої полягає в тому, що розмір оплати праці встановлюється на весь обсяг виконання робіт із визначенням терміну його виконання.

Погодинна оплата праці - це оплата праці за відпрацьований час.

Ця форма має такі системи:

Проста погодинна - розраховується як добуток годинної тарифної ставки робочого даного розряду на відпрацьований час у даному періоді.

Погодинно-преміювальна - це така оплата праці, коли робітник одержує не тільки заробіток за кількість відпрацьованого часу, але і визначений відсоток премії до цього заробітку.

Система посадових окладів. По цій системі оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.

Погодинну систему оплати праці найбільш вигідно застосовувати, якщо:

- на підприємстві функціонують потокові і конвеєрні лінії зі строго заданим ритмом;

- функції робітника зводяться до спостереження і контролю за ходом технологічного процесу;

- витрати на визначення планової та облік зробленої кількості продукції відносно великі;

- кількісний результат праці не може бути виміряний і не є визначальним;

- якість праці важливіше його кількості;

- робота є небезпечною;

- робота неоднорідна за своїм характером і нерегулярна по навантаженню;

- на даний момент збільшення випуску продукції (робіт, послуг) на тому або іншому робочому місці є недоцільним для підприємства;

- збільшення випуску продукції може призвести до браку або зниження її якості.

Тарифна система являє собою основу для диференціації заробітної плати відповідно по кваліфікації, умовам і шкідливості праці, а також у районному, міжгалузевому, галузевому і внутрішньозаводському розрізах. Вона містить у собі нормативні документи, що характеризують якісні особливості різної конкретної праці, дозволяє зіставляти між собою всі різноманітні види праці, враховувати їхню складність, умови виконання і народногосподарське значення, відбивати якість праці в заробітній платі.

У тарифній системі відображені питання поділу праці робітників по професіях, фахам і кваліфікації.

Тарифно-кваліфікаційні довідники - це нормативні документи, у яких усі види робіт, що виконуються в тому або іншому виробництві, діляться на групи в залежності від їхньої складності.