Вирощування кормових трав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Основним призначенням кормовиробництва, як галузі сільського господарства, є забезпечення тваринництва достатньою кількістю високоякісних повноцінних кормів, збалансованих за вмістом протеїну та інших поживних речовин , вітамінів, макро- і мікроелементів. Головним завданням розвитку цієї галузі є інтенсифікація виробництва всіх видів кормів на основі науково - обґрунтованих інтенсивних енерго- і ресурсозберігаючих технологій, що забезпечують максимальний вихід кормів з одиниці кормової площі за мінімальних затрат енергії, матеріальних і трудових ресурсів.

Джерелами виробництва і заготівлі кормів є польові культури, природні та сіяні сіножаті і пасовища, відходи рільництва, овочівництва та переробки продовольчого зерна і технічних культур. Питома вага кормів рослинного походження в загальному їх балансі становить близько 95% кормових одиниць.

У сучасних умовах збільшення виробництва кормів можна досягнути при правильному поєднані лучного і польового кормовиробництва з урахуванням біокліматичного потенціалу і організаційно - економічних умов різних регіонів країни, запровадження планування і управління кормо виробництвом на основі єдиного енергетичного балансу галузі і обґрунтованих нормативів.

Підвищення ефективності виробництва кормів в умовах реформування сільського господарства в значній мірі залежить від дотримання екологічних вимог середовища. Виробничий досвід свідчить, що чим менше засобів хімізації ми застосовуємо при вирощуванні кормових культур, тим дешевші і якісніші отримуємо корми і значно зменшуємо негативний вплив на навколишнє середовище.

В той же час збільшення питомої ваги бобово-злакових трав в кормових, і особливо в ґрунтозахисних сівозмінах, зменшить ерозію ґрунту,

підвищить його родючість, що позитивно вплине на продуктивність кормових та інших культур.

Враховуючи складність і багатогранність проблеми створення міцної кормової бази вирішити її можна лише на науковій основі та при забезпечені господарств необхідними матеріально - технічними засобами.

Лучне кормовиробництво - є складовою частиною кормовиробництва і галузі сільського господарства, нерозривно пов'язана з створенням міцної кормової бази, зокрема забезпеченням тварин якісним сіном і пасовищним кормом . Воно передбачає систему організаційних і агротехнічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності природних кормових угідь, а також створення сіяних сіножатей і пасовищ та їх раціональне використання.

Основним завданням лучного кормо виробництва, як наукової дисципліни, є вивчення теоретичних і біологічних основ луківництва: поглиблення знань з біології і екології лучних трав, в тому числі отруйних і шкідливих, встановлення ролі біотичних факторів (біоценозів та фітоценозів) на природних і сіяних лучних угіддях, вивчення факторів, що впливають на сезонні і вікові зміни травостою сіножатей і пасовищ.

В сучасних умовах дуже важливим є вивчення енергозберігаючих, природоохоронних технологій поверхневого і докорінного поліпшення лукопасовищних угідь на різних типах кормових угідь, в тому числі на осушених землях, засолених луках та еродованих схилах і землях виведених із ріллі;оволодіння науково - обґрунтованими технологіями і ефективного використання культурних пасовищ в усіх ґрунтово - кліматичних зонах; оцінка якості корму з сіножатей і пасовищ, в тому числі біоенергетична.

Лукопасовищні кормові угіддя мають великі потенційні можливості збільшення виробництва кормів. Адже докорінне і поверхневе поліпшення і ефективне використання дає змогу в короткий строк підвищити їх продуктивність в 2-3 рази і настільки ж збільшити заготівлю сіна, сінажу та інших кормів, що дасть можливість довести питому вагу кормів з лучних угідь в загальному їх балансі до 25-30%. Витрати на поліпшення природних кормових угідь і створення культурних сіножатей і пасовищ виправдовують себе за 2-3 роки, а собівартість корму з них суттєво нижча ніж кормів, одержаних з рільних земель. Це значно сприяє підвищенню рентабельності тваринницької продукції.

Особливого значення набуває поліпшення природних кормових угідь на еродованих схилах , в тому числі виведених із ріллі крутизною понад 7?.

Постійне залуження таких угідь сприятиме значному збільшенню виробництва кормів, а отже й продукції тваринництва, а також значно зменшить ерозію, підвищить родючість ґрунту та збереже навколишнє середовище від забруднення.

Отже, використання потенційних можливостей природних кормових угідь та сіяних сіножатей і пасовищ - це реальний шлях збільшення виробництва дешевих і повноцінних кормів, а звідси значного підвищення собівартості молока, м'яса та іншої тваринницької продукції.

Розділ 1. Характеристика ділянки, яку треба поліпшити

1.1 Положення ділянки на рельєфі умови зволоження, та характер використання

Заплава річки Мерчик - це луки, які розташовані в долині даної річки.

Заплава середнього і високо рівнів, яка переходить в борову терасу. Рельєф має рівнинний характер, але чергується із замкнутими пониженнями. Ґрунтові води тут ближче до поверхні ґрунту. А та частина заплави, що переходить в борову терасу з під якого часто виходять ґрунтові води і спричиняють заболочення понижень цієї частини заплави. Цьому сприяє і рівнинний понижений рельєф. Ґрунт тут добре сформований, здебільшого лучний, поверхневослабосолонцюватий, солончаковий на алювіально -делювіальни відкладеннях .

Луки заплави використовуватимуться переважно як сіножаті, урожайність їх 25-35 ц/га сіна середньої якості, що потребують поверхневого поліпшення.

1.2 Культуртехнічний стан угіддя

Проводити культуртехнічні роботи в заплаві річки Мерчик не доцільно, тому що в даному завданні не вказано про наявність чагарників, купин та дерев.

1.3 Ґрунтовий покрив

Основною рослинністю в заплавах є лугові трави, що визначає розвиток тут дернового процесу як основного природного процесу ґрунтоутворення. Ступінь його виразності залежить від складу відкладення алювію: чим родючіший намул, тим пишніше лугова рослинність, тим інтенсивніше виражені головні риси дернового процесу - формування гумусово-кумулятивного структурного горизонту. На прояв дернового процесу впливають також особливості водного режиму в різних частинах заплави, пов'язані з глибиною і складом ґрунтових вод. Велике значення у генезі заплавних ґрунтів мають гідротермічні умови зонального клімату, а також прояв на тлі дернового процесу інших процесів ґрунтоутворення ( поверхнево солонцюватий, солончаковий та ін.)[1]

Алювіальні лучні ґрунти розвиваються в центральній заплаві найбільш сприятливих за складом і властивостями алювіальних наносах і додатковому до атмосферного зволоження за рахунок підтікання капілярної кайми ґрунтових вод.

Такі умови забезпечення елементами живлення і вологою сприяють кращому розвитку рослинності та інтенсивному прояву дернового процесу.

Формується ґрунт з добре вираженим гумусовим профілем і виразною грудкувате-зернистою структурою. Під впливом постійного підживлення ґрунтовими водами.[1]

Формування засолених ґрунтів пов'язано з накопиченням солей в ґрунтових водах, породах, поверхневих водах. Делювіальними, річковими і ґрунтовими водами, вітром вони перерозподіляються по поверхні і накопичуються в поверхневих і ґрунтових водах беручи участь в утворенні осадових порід.

1.4 Рослинний покрив, кормова характеристика представників флори

В заплаві річки Мерчик переважає злаково-осокова рослинність, до складу якої входять 27% злаків, в т.ч. тонконіг болотний, китник лучний та мітлиця велетенська (біла) та 73% осокові, які представлені осоковими, камишом та рогозам.

Тонконіг болотний -Poa palustris L. Багаторічний верховий кореневищно - нещільнокустовий злак ярого типу з добре облистненими стеблами заввишки до 120см. Листки трохи шорсткуваті, піхва гладенька, язичок гострий до 3мм завдовжки, суцвіття - велика розвисла метелка. Колоски мітелки розставлені поодиноко. Насіння дрібне. Маса 1000 насінин становить 0,25г. Росте по річкових долинах, сухих луках, болотах. Розвивається пізно, дає високий урожай у другому укосі. Після скошування швидко відростає, стійкий до висипання.[2]

Відзначається зимо- і морозостійкістю, витримує затоплення до 40 днів, але нестійкий проти затоплювання води. Вимогливий до родючості ґрунту, але мириться з кислими ґрунтами. В рік сівби дає укіс сіна . Повного розвитку досягає на 2-3 рік. Урожай 100 ц/га зеленої маси. В травостої утримується до 10 років. В 100 кг сіна, зібраного в фазі колосіння . Міститься 53 корм. од. і 4,4 кг перетравного протеїну , в траві, відповідно - 26,2 і 1,5. Рекомендується на для сінокосів і пасовищ заплавних луках.

Сорти: Приєкульський і Швеліє.[2]

Китник лучний (лисохвіст лучний)-Alopecurus pratensis L. Багаторічний нещільно кущовий верховий злак озимого - ярого типу розвитку, заввишки 70-120 см. Стебла м'які, добре облистнені з великою кількістю прикореневих листків. Суцвіття - колосоподібна волоть (султан). Колоски світло-жовті, опушені, однонасінні, мають м'які остюки . Насіння покрите опушеними колосовими плівками, що зрослися. На відміну від тимофіївки, суцвіття м'яке, колоски до стрижня прикріплюються під кутом 45?. Маса 1000 насінин - 0,5-0,7 г. Корені проникають у ґрунт на незначну глибину, утворюючи короткі кореневища -5-10 см. [2]

Морозостійкий, вологолюбивий, тіневитривалий, стійкий до весняних заморозків і льодяної кірки, витримує затоплення весняними водами до 45 днів, але не переносить застійних вод, засолення ґрунту і посухи.

Добре реагує на добрива. У рік сівби розвивається повільно, максимальний врожай дає на 3-4 рік, у травостої утримується до 10 років. З весни швидко відростає, дає на пасовищі найранній зелений корм. Добре відростає після скошування і стравлювання. При інтенсивному низькому спасуванні випадає з травостою. Сіно і траву охоче поїдають.

В 100кг сіна міститься 47,7 корм. од. і 5,1 кг перетравного протеїну, в траві відповідно - 23,7 і 3,1.

Врожайність сіна 40-50 ц/га, насіння 2-4 ц/га. [2]

Сорти: Хальяс, Дністровський, Приєкульський 40, Північно-Двинський 146.

Мітлиця велетенська (біла)- Agrostis gigantean Roth (A. Alba L.). Багаторічна короткокореневищна напівверхова рослина озимого типу заввишки до 120 см. Стебла прямі, добре облистнені, мають багато укорочених вегетативних пагонів. Листя шорсткувате по краях і жилках, язичок плівчастий.

Піхва листка має плівчастий язичок завдовжки 4-6 мм. Волоть нещільна довжиною від 10 до 30 см. Колоски одноквіткові. Насіння біле, ланцетної форми, завдовжки 2мм. Маса 1000 насінин - 0,2 г. [7]

Мозостійкість, стійка проти льодяної кірки, вологолюбива, витримує затоплення весняними водами до 45 днів, але погано переносить застій води. Нестійка до посухи. До грунтів не вибаглива, добре росте на слабо кислих торфових і мулуватих ґрунтах. Добре реагує на органічне і мінеральне добриво. Витримує засолення ґрунту. В рік сівби росте повільно, повного розвитку досягає на 3-4 рік, у травостої утримується 10 і більше років. На весні починає вегетувати досить рано, але цвіте пізно. Стійка до висипання швидко відростає після спасування і скошування.

Урожайність сіна в одно видових посівах становить 40-60 ц/га, зеленої маси - 210-300 ц/га. В 100 кг трави міститься 26,7 корм. од. і 1,7 кг перетравного протеїну, а в сіні відповідно - 58,2 і 5.

Сорти: Сарненська місцева, Маршанська 97, Галичанка.[7]

Осокові трави (Carex L. Ciperacea) - це переважно багаторічні рослини, поширені в усіх зонах. За кормовою цінністю їх поділяють на дві групи: крупностеблові і дрібностеблові. Перші з них тварини не поїдають або поїдають до колосіння. Осоки дрібностеблові дають до 20 ц/га сіна середньої і нижче середньої якості.

Дрібностеблові осоки в сухій речовині містять до 11% білка, 3% жиру, 25-26% клітковини, 7-8% золи, але сіно грубіше, ніж із злакових, мало має цукрів.[4]

За кормовою продуктивністю рослинність яка знаходиться в заплаві річки Мерчик нижче середньої якості і даному випадку може використовуватися для сіножатей.

1.5 Розрахунок кормової продуктивності угіддя до поліпшення

Рослини за кормовими якостями злакові та осокові у процентному відношенні в травостої вважаються посередніми. По вмісту кормових одиниць злакові трави переважають осокові на 0,15 ц., по перетравному протеїну осокові не уступають злаковим травам, вони майже знаходяться на одному рівні, таблиця 1.

Таблиця 1

Кормова продуктивність травостою (сіножаті) до поліпшення

Види трав	% участі в травостої	Маса, ц/га	Міститься в 100 кг, ц	Збір з 1 га, ц
			Кормових одиниць	Перетравного протеїну	Кормових одиниць	Перетравного протеїну
Тонконіг болотний	27	9,4	0,53	0,04	4,98	0,37
Китник лучний			0,47	0,05	4,42	0,47
Мітлиця біла			0,58	0,05	5,45	0,47
всередньому	27	9,4	0,53	0,046	4,95	0,44
Осокові	73	25,1	0,38	0,04	9,7	1,00
всього	100	35	0,91	0,086	14,65	1,44

1.6 Вибір системи заходів для поліпшення кормового угіддя

Заходи по поліпшенню можуть бути різними. Так як заплава має рівнинний характер та деякі замкнуті пониження рельєфу, які вкриті злаково-осоковою рослинністю різною за продуктивністю і неоднаковою кормовою цінністю, доцільно проводити систему поверхневого поліпшення природних сіножатей на існуючих травостоях із заходами поточного догляду за ними, де проводитиметься весь комплекс заходів у відповідності за їх господарським станом.[10]

1.7 Схема заходів, строки та якісні показники робіт для поліпшення кормового угіддя

Систему заходів поверхневого поліпшення природного кормового угіддя об'єднаємо в такі групи:

- поліпшення та регулювання водного режиму, відведення застійних вод, щілювання, снігозатримання;

- агротехнічні заходи догляду за дерниною і травостоєм;

- підсів трав;

- удобрення сіножатей і пасовищ.

Таблиця 2

Схема заходів для підвищення продуктивності кормового угіддя в заплаві річки Мерчик (для сінокосіння)

Види робіт, склад агрегату	Строки виконання (декада, місяць)	Якісні показники: глибина, норми висіву, види добрив, види трав, що висівають
1	2	3
Відведення застійних вод, шляхом нарізання болотним плугом неглибоких канав	І-ІІ декада березня
Щілювання ЩН-2-140	ІІ-ІІІ декада жовтня	На схилах крутизною 10-13? поперек схилу. Глибина 30-40 см з відстанню між щілинами 90-100см
Снігозатримання	Грудень-лютий	Шляхом залишання нескошених смуг завширшки 30-35 см (розміщуючи їх впоперек напрямку вітрів, що переважають взимку)
І-й укіс сіна	ІІ-ІІІ декада травня	До викидання генеративних органів
Омолодження, шляхом дискуванням	ІІІ декада травня	На глибину 10 см
Обробка травостою гербіцидами	ІІІ декада травня	Гербіцид 2,4Д і 2М-4Х
Внесення мінеральних добрив	ІІІ декада травня І декада червня	Фосфорно-калійні добрива з розрахунку по 60 кг д.р. (P60K60)
Підсів трав (сінокісне використання)	ІІІ декада травня І декада червня	Травосумішки (кг/га насіння): конюшина лучна 4-5 тимофіївка лучна 4-5 костриця лучна 4-5 грястиця збірна 3-4 лисохвіст лучний 4-5
Підживлення азотними добривами, після сходів	І-ІІ декада червня	Аміачна селітра з розрахунку 30 кг д.р.
Підкошування трав, щоб трави які відросли не заглушили підсіяні трави	ІІ-ІІІ декада липня	Підкошування на висоту 6-7 см
Повторне підкошування	ІІ декада серпня	Підкошування на висоту 6-7 см

Розділ 2. Обґрунтування видів робіт щодо поліпшення кормового угіддя

Поверхневе поліпшення це система при якій покращуються умови росту і розвитку існуючої рослинності, а отже й підвищується врожайність і якість корму з лучних угідь. Його необхідно проводити на угіддях, в яких збереглось не менше 25% цінних кормів, які без належного догляду знаходяться в пригніченому стані та на угіддях, які не можна розорати через загрозу ерозії. При поверхневому поліпшенні необхідно проводити весь комплекс заходів у відповідності з типом угідь і їх господарським станом.

Застосовуючи комплекс заходів поверхневого поліпшення, продуктивність лучних угідь підвищується у 2-3 і більше разів при мінімальних затратах.[10]

2.1 Регулювання та поліпшення водного режиму

кормовиробництво зволоження угіддя травостой

Лучні трави для свого розвитку потребують значної кількості води . За період вегетації вони випаровують до 5 тис. т води з 1 га, тому для нормального розвитку необхідна достатня вологість ґрунту.

Досліди показують, що лучні багаторічні трави краще всього розвиваються при вологості ґрунту 70-80% найменшої вологоємкості.

При повній вологоємкості, як відомо, всі пори в ґрунті заповнені водою. В даному випадку водою зайняті 70-80% всіх проміжків між ґрунтовими частинками , а отже решта 20-30% заповнені повітрям.[8]

Від наявності води в певній кількості, а також від ґрунтового повітря залежить робота мікроорганізмів, поживний і повітряний режим і в кінцевому результаті урожай.

Оптимальна глибина залягання ґрунтових вод протягом вегетаційного періоду повинна бути на сіножатях 60-70 см. Середньорічна кількість опадів в Харківської області біля 500-600мм, що надає можливий надлишок води, що негативно впливає на трави.[8]

При тимчасовому надлишковому або недостатньому природному зволожені кормового угіддя, проводиться регулювання водного режиму. Це відведення застійних поверхневих вод в заплаві, щілювання схилів, снігозатримання.[8]

Поверхневі застійні води, перш за все весняні і дощові, відводять в напрямку стоку шляхом нарізання болотним плугом неглибоких канав. При стіканні води з підвищених місць їх нарізають в нижній частині схилу або тераси, що запобігає заболочуванню, в першу чергу притерасне.

Відведення застійних поверхневих вод сприяє створенню нормального водного режиму, збереженню в травостої цінних лучних трав і підвищенню врожаю сіна на 10% і більше.

Щілювання, як захід поліпшення водного режиму, застосовується на заплавних луках. На схилах крутизною 10-13° воно проводиться в поперек схилу переважно восени на глибину 30-40 см з відстанню 90-100 см, після двохрічного користуванням сіяним травостоєм. Щілини затримують снігові і дощові води, що сприяє підвищенню врожаю сіна до 5 ц/га і більше.[8]

В Лісостеповій зоні Харківської області одним із заходів підвищення врожайності природних угідь є снігозатримання. Воно збільшує вологість ґрунту, зменшує стік води навесні, подовжує період танення снігу, зберігає трави від вимерзання, а в літку не так швидко вигорають. Снігозатримання проводиться шляхом залишання нескошених смуг завширшки 30-35 см (розміщуючи їх поперек напрямку вітрів, що переважають взимку), а також встановлення снопів очерету. За даними М.Г. Андрєєва, снігозатримання на сіножаттях сприяло підвищення врожайності сіна на 50-75%.

Для поліпшення водного режиму в період дефіциту вологи влітку тимчасово затоплюють луки за допомогою земляних або інших нескладних загаток і перемичок.[8]

Після спаду води на затоплюваних луках залишається велика кількість намулу, що поліпшує не лише водний але й поживний режим рослин і сприяє підвищенню врожаю сіна і його якості.

2.2 Агротехнічні роботи

Омолодження лук. Для поліпшення водно-повітряного і поживного режимів цілинних староперелогових сіножатей з ущільненими ґрунтами та пониженою аерацією і послабленою діяльністю мікроорганізмів проводять так зване омолодження лук дискуванням, фрезеруванням. Дискування дає позитивні результати і на заплавних луках, якщо воно поєднується з удобренням, підсівом трав. З поліпшенням аерації ґрунту створюються сприятливі умови для природного залуження, завдяки проростання таких трав, як мітлиця велетенська (біла), костриця червона та ін.[5]

Хімічні заходи. Для боротьби з бур'янами на луках достатньо ефективними є гербіциди, зокрема такі, як бутиловий та інші ефіри, амінна та натрієві солі 2,4Д і 2М-4Х, проти осокових Альфа - Бентазол. Ці сполуки зручні для застосування у вигляді водних розчинів (солі) або емульсій (ефіри). Вони не пошкоджують злакові і токсичні для інших видів рослин. Обприскування проводять водним розчином гербіцидів при наземному обприскуванні витрати розчину становлять 400-500л/га при температурі повітря не менше 13°С і вище 25°С, так як гербіциди втрачають ефективність. Чим менша освітленість рослин, тим дія гербіцидів слабша. Для знищення інших видів рослин достатньо одноразового обприскування, але для кращої ефективності для боротьби з рослинністю необхідне повторне обприскування навесні наступного року.[9]

Обробка лук гербіцидами призводить до різкого скорочення в травостої різнотрав'я і зниження врожайності. Щоб цього не трапилося, гербіциди слід застосовувати в поєднанні з внесенням добрив і підсівом трав.

В боротьбі з бур'янами найкращий ефект дає застосування комплексу заходів. Навесні проводиться підживлення мінеральними добривами , внесення гербіцидів, підсів трав та підкошування бур'янів до їх обсіменіння. При цьому врожайність підвищується на другий рік з одночасним поліпшенням якості корму.[9]

Підсів трав. Дослідами, проведеними в різних ґрунтово - кліматичних умовах, установлена доцільність підсіву трав на луках, що мають зріджений або слаборозвинутий травостій, особливо після тривалого весняного паводку, застосування гербіцидів вибіркової дії і при відсутності в травостої цінних видів лучних трав та при підсіві в травостої більш конкурентоздатних рослин або рослин інших біологічних груп.

Для підсіву використовують трави з інтенсивним початковим ростом і ті, що мають високу конкурентну здатність і відповідають ґрунто-кліматичним умовам. [11]

На Полтавській державній сільськогосподарській дослідній станції підсів люцерни жовтої і конюшини гібридної у зріджену непорушену дернину старосіяних заплавних лук р. Ворскли забезпечив підвищення врожаю сіна в середньому за три роки на 0,7-1,3 т/га. Подібні ж результати одержані Інститутом кормів при підсіві бобових трав в заплаві Південного Бугу.[11]

Підсів трав на заплавних луках, необхідно проводити після обробки травостою гербіцидами. За даними Інституту кормів УААН, при підсіві трав після такої обробки, внесення Р₆₀К₆₀ і підсіву 8 кг/га конюшини лучної урожайність сіножаті підвищилась з 4,3 до 5,9 т/га сіна, при цьому вміст травостою конюшини лучної збільшився з 0,2 до 13,9%.[11]

При підсіві трав сумішки складають з урахуванням терміну використання лук. Для короткострокового використання в їх склад включають бобові трави і нещільнокущові злакові, а в довгострокові, крім того, і кореневищні злакові (стоколос безостий, лисохвіст лучний, очеретянка звичайна).

З урахуванням тривалості затоплення лук наукові установи рекомендують підсівати такі травосумішки (кг/га насіння). Заплава річки Мерчик це короткозаплавні луки - луки, що заливаються водою строком до 15 діб. При підсіві травосумішок (сінокісне використання) використовують:

тимофіївка лучна 4-5 + костриця лучна 5-6 + грястиця збірна 3-4 + лисохвіст лучний 4-5 + конюшина лучна 4-5 + конюшина гібридна 3-4.

Трави підсіваємо влітку після збирання врожаю і випадання дощу. Перед сівбою трав дернину дискують і боронують та вносять фосфорно-калійні добрива з розрахунку Р₆₀К₆₀. Травосумішки підсіваємо дисковою сівалкою в половинній нормі від норми до залуження. Після того, як трави зійдуть, їх підживлюють азотними добривами з розрахунку 30 кг/га поживної речовини. Через три-чотири тижні старі трави, що відросли, підкошують на висоті 6-7 см, щоб вони не глушили підсіяні трави, а ще через два-три тижні - підкошують повторно.[11]

Удобрення сіножатей. З усіх заходів поверхневого поліпшення лук підживлення добривами найбільш ефективне. При щорічному внесені добрив урожай лук збільшується в 1,5-2 і більше разів.

Так, на Ротамстедській дослідній станції (Англія) при щорічному внесені азотних, фосфорних і калійних добрив врожай сіна в середньому за 100 років склав 6,5 т з 1га в порівняні з 2т на неудобрених луках.

На природних сіножатях з добрив травостоєм за рахунок добрив можна отримувати 3,5-4 т/га сіна.[7]

Фосфорні і калійні добрива підвищують урожай не тільки в перший рік, але і на другий і навіть на третій після їх внесення. Найбільший врожай отримують при використані повного мінерального добрива до складу якого входять азот, фосфор і калій.

Добрива не лише підвищують урожай, але й впливають на ботанічний і хімічний склад травостою: зменшується кількість різнотрав'я, осокових трав. Тому за їх допомогою на сіножаттях можна регулювати вміст у травостої цінних рослин, а також у них поживних і мінеральних речовин. Крім цього, на луках нагромаджується багато органічних речовин у формі рослинних решток, що містять значну кількість азоту, фосфору, калію та інших поживних елементів. Внесення добрив впливає на прискорення мікробіологічних процесів і мінералізацію органічної маси.[7]

До складу лучних трав, як і інших рослин, входить вуглець, кисень, водень, азот, фосфор, калій, кальцій, сірка, залізо, натрій, силіцій, хлор, а також бор, марганець, мідь, цинк, алюміній та ін.[3]

Вміст поживних речовин, а отже, винесення їх урожаєм, значно коливається залежно від добрива, а також ґрунту і кліматичних умов. Так, вміст азоту в травах, вирощених у різних умовах, коливається від 0,75 до 2,97%, фосфору - від 0,33 до 1,23 і калію - від 1,36 до 9,02%. Такі самі коливання і щодо вмісту інших мінеральних елементів.

Лучні трави потребують значно більше поживних речовин, ніж польові трави.

З урожаєм сіна 50 ц/га виносяться з ґрунту в середньому по 75 кг азоту і калію, 20 кг фосфору та 50 кг кальцію. Для підвищення врожаю сіножатей практичне значення мають азот, фосфор, калій та деякі мікроелементи.

Добрива, внесені на луки, неповністю використовуються травами. Азот, внесений на перезволожені луки у формі нітратів, може відновлюватися до вільного і втрати його становлять біля 20%. Фосфор добрив може значною мірою фіксуватися ґрунтом і переходити у недоступну для рослин форму . Калій внаслідок обмінних реакцій у ґрунті також переходить у недоступну форму. На природних кормових угіддях значна частина поживних речовин міститься в рештках коріння і гумусі, щорічний приріст якого на луках багаторічного використання становить 0,8 т/га з вмістом в ньому 40 кг азоту.

Поживні речовини добрив на луках використовуються рослинами не однаково. Так азотні і калійні на луках використовуються, відповідно, 63-95 і 58-97%.[3]

Роль окремих добрив різна. Азотні добрива впливають на ріст і розвиток рослин. При їх внесені на луки листя і стебла рослин, особливо злакових трав, краще розвиваються, стають міцнішими, завдяки чому підвищується їх урожай та кількість. Фосфорні добрива сприяють скороченню періоду вегетації, прискореному розвитку кореневої системи і більш глибокому проникненню її в ґрунт, підвищенню посухостійкості рослин. Калійні добрива сприяють збереженню в травостої бобових трав, накопиченню вуглеводів, а отже й підвищенню зимостійкості багаторічних трав.[7]

Із азотних добрив на луках широко використовують аміачну селітру, сульфат аммонія, мочевину. З фосфорних добрив які використовуються на луках це суперфосфат та фосфоритна мука. Із калійних: хлористий калій та калійну сіль. Також вносять і комплексні добрива - нітроамофоску, діамофос, до складу якої входять азот, фосфор та калій в різних співвідношеннях.

Тому в заплавних луках малих річок Лісостепової зони з більш пов'язаними родючими лучними і алювіально-лучними ґрунтами добрива вносяться в дозі N_60-90Р₆₀К₆₀, що в середньому дає прибавку сіна 12,8 ц/га.[6,7]

2.3 Поточний догляд і використання угіддя

Для отримання високих і сталих врожаїв сіна необхідний догляд за сіяними сінокосами.

На весні проводимо винищувальний механічний захід -випалювання, для знищення бур'янів, залишків минулорічної трави, оскільки 73% угіддя займають осокові трави. [9]

Підсів трав на луках, проводимо після збирання врожаю першого укосу та обробки травостою гербіцидами. Для знищення осокової рослинності використовуємо гербіцид Альфа - Бентазол 3л/га агрегатом ОП-2000 при використанні 350 -400л/га робочої рідини. Для ефективності дії препарату температурний режим не повинен перевищувати +25С.[9]

Після внесення гербіцидів та їх загибелі перед сівбою трав проводимо дискування БДТ-7 в комплексі з боронуванням. Після випадання опадів підсів проводимо травосумішками, із розрахунку: 80% становлять злакові трави (тимофіївка лучна, костриця лучна, грястиця збірна, лисохвіст лучний) та 20% відсотків бобові трави ( конюшина лучна, конюшина гібридна) дисковою сівалкою СЗТ-3,6 в агрегаті з трактором МТЗ - 80/82 на глибину загортання насіння 1-1,5см. З одночасним посівом трав проводимо припосівне внесення фосфорно-калійних добрив з розрахунку Р₃₀К_60.

Після того як трави зійдуть проводимо підживлення азотними добривами з розрахунку 30 кг/га діючої речовини (85-90 кг фізичної ваги аміачної селітри) дисковою сівалкою поперек посіву або під невеликим кутом до посіву.[9]

Через три - чотири тижні коли зійдуть старі трави проводимо підкошування трав на висоту 6-7см, щоб вони не заглушували підсіяні трави.

Повторне підкошування проводимо через 2-3 тижні. Підкошування проводимо такими агрегатами як КПИ - 2,4, КРП-2,1 (Рось), Дон-680, Форшріт, що дозволяє вивезення зеленої маси з угіддя для уникнення випрівання підсіяних трав. В перший рік життя проводимо тільки догляд за травами, так як з урахуванням підкошування та росту рослин вони не сформують масу для сінокосіння.[9]

На другий рік життя та перший рік використання сіяні трави формують врожай для сінокосіння. Основними технологічними операціями під час заготівлі сіна є скошування трав у покоси чи розширені валки (з плющенням чи без нього), згрібання, ворушіння та перевертання валків, підбирання сіна з валків, перевезення до місць складування і скиртування (у разі заготівлі розсипного сіна) чи підбирання з пресуванням у паки чи рулони й транспортуванням до місць складування. Для скошування трав з одночасним плющенням застосовуємо самохідні косарки - плющилки типу Е-303, КПС-5Г тощо . Для згрібання скошеної маси у валки й для обертання валків задля прискорення їх висихання застосовуємо поперечні граблі ПГ-6 та валкообертачі ГВК-6. При вологості сіна 15% проводимо підбір преспідборщиком ПС-1,6, перевезення та укладання сіна в сіносховище.

За період вегетації проводимо двохукісне використання травостою. Для кращого відростання отави після кожного сінокосіння проводимо підживлення азотними добривами 30гк д.р.[9]

2.4 Кормова продуктивність угіддя після поліпшення

Використовуючи поверхневе поліпшення заплави річки Мерчик при цьому використовуючи всі агротехнічні заходи по залуженню (підсів трав, внесення гербіцидів та мінеральних добрив) та доглядом за дерниною і травостоєм забезпечує підвищення врожаю сіна в 1,5 рази, тобто 50ц/га.

Таблиця 3

Кормова продуктивність травостою (сіножаті) після поліпшення

Види трав	% участі в травостої	Маса, ц/га	Міститься в 100 кг, ц	Збір з 1 га, ц
			Кормових одиниць	Перетравного протеїну	Кормових одиниць	Перетравного протеїну
Тонконіг болотний	80	6,4	0,53	0,04	3,39	0,26
Китник лучний		6,7	0,47	0,05	3,15	0,34
Мітлиця біла		4,7	0,58	0,05	2,73	0,24
Тимофіївка лучна		5,0	0,46	0,04	2,30	0,20
Костриця червона		4,9	0,046	0,05	2,25	0,25
Грястиця збірна		5,8	0,55	0,04	3,19	0,24
Лисохвіст лучний		6,5	0,45	0,04	2,93	0,26
Всього злаки	80	40	0,5	0,048	20	1,92
Конюшина гібридна	20		0,50	0,08	5	0,8
Конюшина лучна			0,52	0,082	5,2	0,82
Всього бобові	20	10	0,51	0,08	5,1	0,81
Всього	100	50	0,5	0,06	25,1	3,0

Правильний підбір травосумішок підвищив збір кормових одиниць з гектара до 25,1 ц, та перетравного протеїну до 3,0 ц/га.

Висновки

1. Застосовуючи комплекс заходів поверхневого поліпшення, продуктивність лучних угідь підвищується у 2-3 рази і більше разів при мінімальних затратах.

2. Заходи поверхневого поліпшення природних сіножатей в заплаві дають високий ефект лише при комплексному їх проведені.

3. Використання мінеральних добрив, а також підсів трав більш ефективне в комплексі з проведенням регулювання водного і повітряного режиму, знищення інших видів рослинності. Щорічне внесення добрив збільшує урожай лук в 1,5-2 і більше разів.

Список використаної літератури:

1. Леонтьев В.М., Карнаухов И.П., Иванов Д.А. Полеводство и луговодство. - Сельхозгиз, Ленинград, 1960. -671 с.

2. Андреев Н.Г. Луговое и полевое кормопроизводство.- М.: Агропромиздат, 1989.-540 с.

3. Ларин И.В., Бегучев П.П., Работнов Т.А., Леонтьева И.П. Луговодство и пастбищное хазяйство. Л., «Колос», 1975.-521 с.

4. Макаренко П.С. Лучне і польове кормовиробництво. Вінниця, 2008.-536 с.

5. Боговін А.В., Куксін М.В., Кургак В.Г., Макаренко П.С. та ін.. Підвищення продуктивностей сіножатей і пасовищ.-К: Урожай, 1989.-232 с.

6. Довідник з кормовиробництва / Упоряд. П.С. Макаренко.-Урожай, 1984.-248 с.

7. Кияк Г.С. Луговодство.- К.: Вища школа, 1986.-352 с.

8. Макаренко П.С. Лучне кормо виробництво / Довідник агронома за ред. Зіневича Л.Л.-К.: Урожай, 1985,- С. 375-425.

9. Полевое кормопроизводство / Под ред.. М.А. Смуригина.- М.: Колос, 1981.-271 с.

10. Смелов С.П. Теоретические основы луговодства .- М.: Колос, 1966.-367 с.

11. Тюльдюков В.А. Практикум по луговому кормопроизводству. -М.: Агропромиздат, 1986.-253 с.

Размещено на Allbest.ru