Ефективність застосування низьковитратних заходів поверхневого поліпшення природних кормових угідь в умовах СТОВ "Зоря" Романівського району Житомирської області

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Житомирський агротехнічний коледж

Агрономічне відділення

Спеціальність 6.090101 “Агрономія”

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

“Ефективність застосування низьковитратних заходів поверхневого поліпшення природних кормових угідь в умовах СТОВ “Зоря” романівського району житомирської області ”

САВІНА ВОЛОДИМИРА ПАВЛОВИЧА

Керівник, к.с.-г.н, доцент

Євтушок Іван Мусійович.

Рецензент

Житомир - 2014

Зміст

Вступ

1. Аналітичний огляд літератури

1.1 Значення природних травостоїв в забезпеченні тваринництва кормами

1.2 Поліпшення природних кормових угідь на різних типах луків

1.3 Використання травосумішок для поліпшення травостою природних кормових угідь

1.4 Застосування добрив для поліпшення кормових угідь

2. Характеристика природних кормових угідь та особливості їх

використання

3. Біологічні особливості, кормова цінність та господарська характеристика багаторічних трав на дослідних ділянках

4. Заходи щодо охорони навколишнього середовища

5. Техніка безпеки та охорона праці

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Реферат

Робота «Ефективність застосування низьковитратних заходів поверхневого поліпшення природних кормових угідь в умовах ТОВ “Івниця” Андрушівського району Житомирської області», викладена на 69 сторінках машинописного тексту, містить 7 таблиць, 2 малюнків і включає 26 посилань на літературу.

Ключові слова: способи поліпшення природні кормові угіддя, омолодження травостоїв, злакові трави, бобові трави, різнотрав'я, травостій, ботанічний склад, якість сіна, агротехнічні прийоми, добрива, дискування, боронування, травосуміші. Дипломна робота включає теоретичну та експериментальну частини досліджень. Виконуючи теоретичну частину роботи студентом проведено інформаційний пошук з питань характеристики кормових угідь та способів їх поліпшення.

Під час проведення експериментальної частини досліджень перед закладанням дослідів на місці закладання дослідів було проведено ботанічний аналіз травостою та відібрано зразки грунту на агрохімічний аналіз, намічені способи поліпшення кормових угідь. Складена технологічна карта проведення агротехнічних прийомів, розроблені норми добрив та травосумішок.

В результаті досліджень встановлено, що за рахунок поєднання агротехнічних прийомів таких, як дискування дернини з внесенням мінеральних добрив і підсівом бобово-злакових трав зменшується кількість дикоростучих трав, підвищується врожай сіна і покращується його якість.

Робота також містить розділ економічну ефективність способів поліпшення кормових угідь, заходи щодо охорони навколишнього середовища та охорони праці.

Вступ

В умовах Полісся і Лісостепу України особливого значення набуває розвиток тваринництва, ріст поголів'я і підвищення продуктивності худоби та птиці. Визначальною умовою успішного функціонування цієї галузі є створення стійкої кормової бази із широким впровадженням прогресивних технологій вирощування, збирання, збереження кормів.

До недавнього часу зростання обсягів кормовиробництва в Україні відбувалося переважно за рахунок концентратів, частка яких сягала 36,1- 32,6 %. З розрахунку на умовну голову приріст кормів становив лише 3,6%.

Основними джерелами надходження кормів є польові (орні) землі та природні кормові угіддя (сіножаті та пасовища). Майже 90% всіх кормів у сільськогосподарських підприємствах України зосереджені в польовому кормовиробництві. Це пов'язано з досить високою розораністю сільськогосподарських угідь України (близько 79%) порівняно з розвинутими країнами світу ( Німеччина - 32%, США - 20%, Англія -18,5%).

Однак забезпеченість тварин кормами згідно із зоотехнічними нормами залишалась низькою - 75 - 78%. Частка зелених і грубих кормів, що надходять із природних кормових угідь, не перевищувала 15 - 20%, і лише в зоні Карпат сягала 63 - 80%.

В сучасних умовах можливості для розширення площ під кормовими культурами в основному були вичерпані, тому одним із важливих резервів росту виробництва грубих і зелених кормів є природні сіножаті і пасовища, потенціал яких використовується вкрай незадовільно.

Статистичний аналіз довів, що на одержання 100 корм. од. в зеленому кормі на ріллі затрачалась значна кількість коштів, тоді як на пасовищах потреба в них була у сім разів меншою.

Природні кормові угіддя на Україні займають 5,36 млн. га, або 13 % площі сільськогосподарських угідь, однак у зв'язку з низькою продуктивністю -8-10 ц/га кормових одиниць - вони поки що дають не більше 8% всіх кормів, які використовують для годівлі тварин.

Ці угіддя представлені материковими та заплавними луками.. Серед материкових луків близько 2млн га зосереджено на схилах, які підлягають дії водної та вітрової ерозій. Заплавні луки на площі 0,9млн га - заболочені, близько 20% покриті чагарниками та купинами. Це свідчить про незадовільний стан природних кормових угідь та, відповідно, їх низьку продуктивність. Останнім часом велика роль відводиться пошукам місцевих резервів одержання кормів з природних кормових угідь.

Результати наукових розробок свідчать про те, що інтенсифікація виробництва кормів на сіножатях та пасовищах можлива тільки на науковій основі при дотриманні технологічних процесів докорінного і поверхневого поліпшення, які є основними способами підвищення їх продуктивності, що включають механізацію робіт на луках, систематичне застосування добрив, залуження районованими сортами трав ї їх сумішами та ефективне використання травостоїв.

Підраховано, що інтенсифікація використання гектара природних кормових угідь вивільняє від виробництва кормів від 0,2 до 0,8 га ріллі. І тому важливо, щоб все більші площі природних кормових угідь перетворювати у високопродуктивні.

1. Аналітичний огляд літератури

1.1 Значення природних травостоїв в забезпеченні тварин кормами

Природні кормові угіддя на Україні займають 6,6 млн. га, однак у зв'язку з низькою продуктивністю -8-9 ц/га кормових одиниць - вони поки що дають не більше 10% валового виробництва кормів [19].

У системі заходів по інтенсифікації лучного кормовиробництва важливе значення має застосування прогресивних способів раціонального використання природних і сіяних травостоїв, впровадження нових форм організації виробництва кормів.

Одним з основних факторів, що впливають на продуктивність лук, підвищення якості і зниження собівартості кормів, а також продуктивне довголіття лучних угідь, є строки і частота скошування травостоїв, зокрема строки першого укосу.

Перший укіс у фазах колосіння злакових і бутонізації бобових трав та окремо у фазі виходу в трубку - стеблування дав змогу провести відповідно три і чотири укоси і забезпечити вищу поживність та якість корму [13].

Строки збирання значною мірою впливають також і на отавність трав. Скошуючи травостої у фазах колосіння і початок цвітіння, в умовах достатнього зволоження можна одержати повноцінний другий укіс, а при збиранні в пізніші фази другий укіс менш продуктивний і становить лише 15-25% першого.

Урожай, якість сіна і отавність трав залежить також від висоти їх скошування. Високе скошування знижує врожайність і якість корму. Так, при скошуванні трав, у яких листя розміщене на висоті 5 см, вихід маси становить 75-80% всього біологічного врожаю, а при висоті 10 і15 см - відповідно 50-69,0 і 30-40%. В результаті втрачається протеїну в 1,5 рази більше, ніж при низькому зрізі. Виходячи з цього, природні кормові угіддя з переважанням у травостої низових злаків доцільно скошувати на висоті 3-4 см, з переважанням напів верхових трав - на 5-6 см і верхових - 8-9 см [13]. Господарська цінність рослин на природних кормових угіддях визначається насамперед їх продуктивністю, поширеністю в ценозах, можливістю введення в культуру та поживністю.

Кормова цінність значною мірою залежить від біохімічного складу маси, зокрема вмісту протеїну, білка, жиру, клітковини, зольних елементів, біологічно активних речовин тощо, поїданності худобою та перетравності.

При оцінці поживності трав важливо враховувати не тільки абсолютну кількість поживних речовин, а й темпи їх витрачання та зниження якості корму в міру проходження рослинами фаз вегетації, а також фітоекстрогенну активність і наявність у них інших біологічно активних чи отруйних речовин, які впливають на поїдання трав, стан здоров'я і продуктивність худоби та якість тваринницької продукції.

Слід відзначити, що оцінка поїдання рослин худобою досить умовна і залежить не тільки від фази розвитку, а й від виду тварин. Багато є рослин, які погано поїдає велика рогата худоба і добре вівці, або вони цінні для дійних корів і малопридатні для коней. Господарська цінність рослин залежить також від способу їх використання. Буває, коли трави не придатні як зелений корм на пасовищі, але добре поїдаються в сіні чи в силосі.

Значення цих особливостей дає змогу точніше визначити кормову цінність природних кормових угідь, планувати і здійснювати найбільш раціональні шляхи їх використання та поліпшення [14].

1.2 Поліпшення природних кормових угідь на різних типах луків

Комплекс заходів по покращенню природних сінокосів та пасовищ в різних грунтово-кліматичних умовах буде не однаковим. В лісовій і лісостеповій зонах в комплекс основних заходів входить: проведення культуртехнічних робіт (очищення сінокосів та пасовищ від чагарників та дрібнолісся, видалення купин та інше); внесення добрив; осушення надмірно зволожених лугових угідь; знищення бур'янів; підсів бобових в злакові травостої; створення культурних пасовищ та сінокосів шляхом докорінного поліпшення. травостой кормовий сінокос

В степовій зоні в системі поліпшення важливе значення мають наступні заходи: підсів трав та внесення добрив; боротьба з чагарниками та бур'янами в долинах річок; використання схилів під багаторічні трави ; створення пасовищ та сінокосів довгострокового використання; освоєння під кормові культури комплексів солонців; розвиток лиманного зрошення.

В напівпустинній та пустинній зонах велику роль відіграють: розвиток лиманного зрошення; впровадження правильного зрошення в передгір'ях; підсів кормових трав на піщаних ґрунтах; в напівпустинній зоні - використання під посіви кормових культур комплексів солонців з каштановими ґрунтами, а в зоні пустель - заготовка сіна на пасовищах на забезпечення худоби кормами взимку.

В гірських районах основні заходи по поліпшенню природних пасовищ і сінокосів наступні: знищення чагарників шляхом застосування гербіцидів, використання гірських річок та струмків для зрошення природних кормових угідь та сіяних трав.

Природно, що ступінь використання заходів, які входять в агрокомплекс в кожному окремому випадку буде залежати від культуртехнічного та господарського стану.

В перелік основних заходів по покращенню природних сінокосів та пасовищ в різних зонах входить не тільки поверхневе, але й докорінне поліпшення (створення сіяних сінокосів та пасовищ) [1]. Рослинність різних типів природних кормових угідь постійно змінюється. Ці зміни за роками зумовлені погодними умовами, тривалістю затоплення весняними водами, заходами поліпшення, способами та інтенсивністю використання травостою.

У посушливі роки травостій сіножатей і пасовищ зріджується, рослини швидко проходять фази вегетації, урожай значно знижується, особливо на степових схилах та сухих луках. У вологі та з холодними веснами роки проходження фаз вегетації порушується, у травостоях збільшується частка вологолюбним рослин (лисохвіст, тонконіг болотний, горошок мишачий та ін.), значно зростає продуктивність лук. За несприятливих умов вимерзають нестійкі види, насамперед конюшина лучна та повзуча, люцерна посівна, пажитниця багатоквіткова та багаторічна, грястиця збірна тощо. У роки несприятливі для розвитку конюшини, на луках у великій кількості розростається конюшина лучна і повзуча.

На заплавних луках великих і середніх річок у роки без весняної повені або з малими розливами в складі травостою переважають багаторічні злакові і бобові трави ( 70-80% за масою), досить багато видів різнотрав'я (15-20%) і мало осок та ситників (5-7%). Продуктивність низька (8-10 ц/га сіна). У роки з тривалими повенями (30-40 днів) урожай зростає в два і більше разів. У складі травостою переважають осоки, ситники, досить багато видів різнотрав'я, а конюшини та люцерна випадають.

Рослинний покрив природних кормових угідь зазнає значних змін залежно від способів та інтенсивності використання. За сінокісного використання переважають верхові злаки, верхові бобові та різнотрав'я. Раннє щорічне скошування (до цвітіння) зменшує травостої частку тих, що пізніше зацвітають видів, рослинний покрив зріджується і знижується врожай. Для зменшення негативного впливу раннього скошування на сіножатях впроваджують сінокісозміни, за яких раннє скошування чергують з пізнім, проводять удобрення травостою.

При помірному тривалому пасовищному використанні злучних угідь поступово зникають верхові злаки і бобові, які не витримують частого і низького спасування починають домінувати низові трави (тонконіг лучний, костриця червона, мітлиця велетенська, конюшина повзуча та деякі види різнотрав'я з великою кількістю приземних листків - кульбаба лікарська й осіння, подорожники тощо), внаслідок чого утворюється типовий досить продуктивний пасовищний травостій. Надмірне навантаження худобою і тривале випасання призводить до зникання низових злаків і бобових трав, а на їх місці поселяється щучник дернистий - злісний бур'ян на пасовищах, перстач гусячий, подорожники та інші види , яких тварини не поїдають. Пасовища втрачає продуктивність [11].

Природні кормові угіддя мають велике значення для забезпечення сільськогосподарських тварин кормами. Природні луки і пасовища є великим резервом зміцнення кормової бази і підвищення продуктивності тваринництва. Проте на величезній площі їхню урожайність та якість травостою залишаються низькими.

Є дві системи заходів поліпшення природних сіножатей і пасовищ:

поверхневе поліпшення;

докорінне поліпшення.

Якщо в травостої збереглось 20-25% цінних трав, проводять поверхневе поліпшення. Застосовуючи систему поверхневого поліпшення лук, природну рослинність не знищують, а лише поліпшують різними агротехнічними заходами. Дослід і практика передових господарств свідчить про те, що на значній площі природних лук та пасовищ можна вирощувати високі врожаї доброякісного сіна та пасовищного корму, застосовуючи комплекс агротехнічних заходів для поверхневого поліпшення їх. Такі заходи проводять на сіножатях і пасовищах, в травостої яких є цінні кормові трави, навіть якщо вони перебувають у пригніченому стані. В результаті поверхневого поліпшення урожайність низькопродуктивних лук і пасовищ підвищується в 3-5 разів порівняно з не поліпшеними.

До системи заходів поверхневого поліпшення природних кормових угідь належить: культуртехнічні роботи (очищення від чагарників, кротовин і купин), поліпшення і регулювання водного, повітряного і поживного режимів (удобрення сіножатей і пасовищ), боротьба з бур'янами, підсівання трав тощо.

Докорінне поліпшення, тобто заміна природного травостою на сіяний, - комплекс заходів, спрямованих на створення високопродуктивних сіножатей і пасовищ. В нього входять меліоративні (осушення перезволожених площ з використанням сучасних методів меліорації - двобічне регулювання водного режиму), культуртехнічні (знищення купин, порослевого дрібнолісся, видалення каміння) і агротехнічні (оранка і розробка пласта дернини, добір багаторічних трав і їх сумішок, своєчасна сівба при залуженні, раціональне основне удобрення при залуженні та в роки користування, доцільний режим використання угідь) заходи.

Хоч система докорінного поліпшення і потребує більших витрат коштів, ніж поверхнева, за її допомогою можна швидше створити високоврожайний травостій, який буде забезпечувати тваринництво кормами потрібної якості. Витрати на виконання всього комплексу робіт на чистих площах окуплюється за 1-3, а з попереднім проведенням меліоративних заходів за 4-8 років.

Докорінному поліпшенню підлягають насамперед кормові угіддя з виродженим травостоєм, на болотах після осушення, а також на луках, вкритих осоковими чи скотобійними купинами, густим чагарником, деревами, що не виконують ґрунтозахисної ролі, пеньками тощо.

Призначенні для докорінного поліпшення угіддя осушують з таким розрахунком, щоб рівень підгрунтових вод влітку на сіножатях з торфовими і мінеральними суглинковими ґрунтами становив 50-70 см, пасовищах - 70-90 см, на ділянках з легкими ґрунтами - відповідно 40-70 см. Після осушення залежно від стану окремих масивів видаляють деревно-чагарникову рослинність, пеньки, знищують купини, вирівнюють поверхню, розробляють дернину, вапнують чи гіпсують, вносять добрива, сіють багаторічні трави по пласту дернини (прискорене залуження) або після вирощування протягом одного чи більше років однорічних культур у системі лучних сівозмін або поза ними [17,21].

1.3 Використання травосумішок для поліпшення травостою природних кормових угідь

В сучасній практиці луківництва при створенні сіяних пасовищ перевагу надають злаковим або злаково-бобовим травосумішам. Правильний підбір їх - одна з основних передумов створення високопродуктивних травостоїв довготривалого використання. Численні дослідження по добору травосумішей, які проводились у різних грунтово-кліматичних умовах нашої країни і за кордоном, свідчать, що сумісні посіви різних за біологічними особливостями видів злакових і бобових трав мають явну перевагу перед чистими посівами за багатьма якісними і кількісними показниками. Нерідко різниця в урожаї досить відчутна. Пояснюється це тим, що у змішаних посівах трави різних родин і з різними біологічними особливостями більш повно використовують фактори оточуючого середовища. Тому за останні роки намітилась тенденція заміни чистих посівів травосумішами, до складу яких включають 2-3 види бобових та 3-4 види злакових трав.

Заміна чистих посівів лучних трав сумішами зумовлена ще й тим, злаково-бобові і при несприятливих погодних умовах забезпечують більш правильне співвідношення поживних речовин у кормі та сталі врожаї. Так, за даними окремих авторів [22], правильно підібрана для грунтово-кліматичних умов суміш злакових і бобових трав забезпечила протягом 5 років на 50% більший вихід сухої маси, ніж чисті бобові трави. При сівбі тонконога лучного без застосування добрив урожай становив 26 ц/га, конюшини білої - 34 і лядвенцю рогатого - 69 ц/г, а в суміші лядвенцю рогатого і тонконога лучного 78 ц/га, конюшини білої і тонконога - 34 ц/га. Аналогічні дані проводять Я. Даскі (1976, Чехословаччина): при внесенні N90P120K332 на посівах конюшини і костриці лучної урожай суміші на 8,3 - 14,4% був вищим, ніж чистої конюшини.

Правильний добір трав для лучних і пасовищних сумішок має велике значення, бо від цього значною мірою залежить вирощування високих врожаїв.

Дослідами і практикою доведено, що посіви травосумішок, як правило, дають врожаї сіна і пасовищного корму, ніж чисті посіви трав. Травосумішки повніше використовують поживні речовини і воду, ніж окремі трави, краще витримують несприятливі умови, і коли деякі рослини випадають з травостою, інші розвиваються краще.

Сумішки бобових і злакових трав краще використовують сонячну енергію і родючість ґрунту, ніж бобова або злакова трава. Основна маса коренів злакових і бобових трав розміщуються в орному шарі ґрунту. звичайно корені злакових трав розміщуються мілко і для свого розвитку потребують більше вологи, ніж бобові. Корені основних злакових трав проникають у ґрунт на глибину 1,5 м, а багаторічних бобових трав значно глибше: конюшини - на 1-3 м, люцерни 3-4 і еспарцету на 3-6 м.

Після збирання травосумішок в ґрунті залишається більше рослинних решток (коріння, стебел, листя), які краще збагачують на органічні речовини, ніж рештки чистих посівів трав. За даними В.І. Ларіна, у дослідах, проведених радянськими дослідними установами, під посівами травосумішок у ґрунті було 74 ц/га коренів, а під чистими посівами - 56,4 ц/га.

Злакові трави засвоюють поживні речовини переважно з верхніх шарів ґрунту, тоді як бобові велику кількість їх беруть з глибинних шарів. Злакові трави використовують порівняно з бобовими менше калію, фосфору і кальцію, але багато азоту, яким забезпечують їх частково і бобові рослини. Бобові трави використовують з орного і підорного шарів ґрунту насамперед фосфор, калій і кальцій, а азот нагромаджують у ґрунті з повітрям з допомогою бульбочкових бактерій. У злаково-бобових травосумішках більше добре розвинених листків, тому вуглекислота ними застосовується інтенсивніше.

Травосумішки відіграють важливу роль і поліпшенні структури ґрунту. Вони краще задерновують ґрунт, збільшуючи вміст гумусу в ньому і підвищуючи цим самим його родючість. Злакові трави відрізняються від бобових вимогами щодо грунтово-кліматичних умов і добре ростуть там, де бобові ростуть не задовільно. Травосумішки є добрими попередниками багатьох однорічних польових культур, які вирощують у польовому періоді лучних сівозмін. При вирощування травосумішок у ґрунті зменшується кількість шкідників і збудників хвороб сільськогосподарських культур.

У чистих посівах конюшина часто вилягає, а в травосумішках цього не спостерігається, хоч рослинність тут ніжніша, а врожай нижчий. Під час збирання травосумішок менші витрати ніж під час збирання чистих посівів бобових трав, у яких при перевертанні та скиртуванні сіна обсипається багато листя. Скошені трави сумішок швидше висихають і менше втрачають поживність у дощову погоду, ніж бобові трави або різнотрав'я.

Якщо випасати худобу на травосумішах, нема загрози, що трави захворіють на тимпанію, як це часто буває при пасовищному використання бобових, особливо конюшини червоної.

Під злаково-бобовими травостоями інтенсивніше поліпшується структура ґрунту. Суміші також краще протистоять змиву. Цю властивість широко використовують при освоєнні еродованих схилів під багаторічні сіножаті або культурні пасовища. Багатьма дослідниками-луківниками встановлено, що під сумішами злакових і бобових трав інтенсивніше нагромаджується гумус.

У сучасній практиці луківництва [11], широко використовується великий набір травосумішей. За призначенням вони бувають сінокісного, пасовищного та загального використання. За тривалістю використання травосуміші ділять на короткотривалі (не більше 2-3 років), середньої тривалості (5-7 років) та довготривалого залуження (від 7- до 12 років). Отже , при їх складанні дотримуються певних теоретичних розрахунків підтверджених практикою.

До складу травосумішей сінокісного використання переважно включають верхові трави. Співвідношення між бобовими і злаковими травами залежить від тривалості і характеру використання. Для травосумішей довготривалого призначення рекомендується, що 50-60% загальної норми відводилося травам довготривалого використання, а доповнювали їх склад видами середнього довголіття.

При створенні пасовищних травостоїв перевагу надають низовим злакам, які мають багато вкорочених пагонів, добре відростають і витримують випасання. Проте практика останніх років показала, що до складу травосумішей пасовищного використання доцільно включати і верхові трави - кострицю лучну, грястицю збірну та тимофіївку лучну. Вони добре оплачують добрива, інтенсивно відростають і забезпечують з низовими травами рівномірне наростання надземної маси [1].

Заслуговує уваги в даних умовах принцип, якого дотримуються при складанні травосумішей в Англії, суміш повинна складатися із злакових і бобових трав, які співпадають за темпами росту. Це дозволяє спростити агротехніку: сорти трав у суміші не повинні конкурувати між собою. Для створення короткотривалих площ (до 3 років) використовують сорти злаків, які інтенсивно ростуть.

При складанні травосумішей важливо правильно встановити кількісне співвідношення компонентів - основних та доповнюючи видів. Це дає можливість більш повно використати потенціальні можливості кожного виду по роках та уникнути різкого спаду врожайності при випаданні із травостою трав короткотривалого використання.

1.4 Застосування добрив для поліпшення кормових угідь

Удобрення є одним з найважливіших заходів підвищення продуктивності природних сіножатей і пасовищ. Воно дає змогу набагато підвищити врожайність, поліпшити кормову цінність сіна та ботанічний склад трав, зменшити кількість бур'янів.

Лучні трави виносять з ґрунту набагато більше поживних речовин ніж польові культури. наприклад, злакові трави при врожаї 50 ц/га сіна виносять з ґрунту близько 60-70 кг азоту, 30-35 кг фосфору, 70-80 кг калію, 35-45 кг кальцію. Особливо багато поживних речовин, зокрема азоту і калію, містить сіно бобових і пасовищний корм. При недостатньому вмісті в ґрунті засвоюваних поживних речовин лучні трави швидко знижують урожайність.

На луках і пасовищах під впливом скошування і випасання в грунті знижується інтенсивність фізико-хімічних і біологічних процесів і поступово зменшується кількість легкозасвоюваних поживних речовин, що в свою чергу призводить до зниження врожаю трав.

Найбільші прирости врожаю сіна від внесення добрив бувають у лісостеповій і поліській зонах, а найменші - в посушливі степовій. У досліді проведеному Козаровицькою дослідною станцією луківництва [20], на заплавних луках Дніпра, врожайність сіна на неудобрених площах становила 17,1, а при внесенні повного мінерального добрива - 31 ц/га. У дослідах проведених Прикарпатською дослідною станцією [18], врожайність сіна на заплавних луках Дністра при внесенні повного мінерального добрива збільшувалася у 2-3 рази і становила 55-77 ц/га.

Під впливом добрив збільшується густота травостоїв, флористично і екологічно перебудовуються їх ценози. В них при збереженні чи більш-менш значному зменшенні загальної кількості оліготрофів, менш цінних у господарському відношенні. Відбувається мезотофікація рослинних угрупувань за рахунок скорочення в травостоях як гігрофітів, так і ксерофітів та мезоксерофітів.

Доведено, що удобрені фітоценози економніше використовують життєві фактори зовнішнього середовища: температуру, світло, воду тощо [11]. Достатньо забезпечені необхідними поживними речовинами удобрені травостої навесні раніше починають відростати і восени пізніше закінчують ріст, менше залежать від погодних умов, нарощують по роках більш сталі врожаї. Отже, при однакових природних ресурсах та інших екологічних факторах удобрені луки більш продуктивні, ніж не удобрені.

Добрива також прискорюють розклад відмерлих кореневих решток у грунті і сприяють повторному використанню поживних речовин у біологічному кругообігу, що істотно змінює спрямованість дернового процесу на луках та уповільнює передчасне їх відродження, тобто набагато збільшується продуктивне довголіття сіножатей і пасовищ.

Ефективність добрив на природних угіддях залежить від багатьох факторів: зони, типу лук, ботанічного складу травостою та способу його використання, строків та способів внесення, забезпеченості грунтів доступних для рослин формами елементів живлення.

Майже на всіх типах природних і сіяних сіножатей та пасовищ на мінеральних незасолених грунтах з переважанням у рослинному покриві злаків або злаків та різнотрав'я найбільш ефективне повне мінеральне добриво, за ним йдуть азотно-калійні або азотно-фосфорні, на останньому місці азотні. Фосфорно-калійні добрива на таких луках малоефективні. Вони сприяють значним приростам урожаю лише на сіножатях і пасовищах, де грунти слабко забезпечені доступними для рослин сполуками цих елементів і з великою часткою бобових у травостої, або незалежно від складу його на осушених низинних торфовищах, які на відміну від інших грунтів відзначаються високим вмістом рухомих форм азоту, низьким калію, а подекуди і фосфору [15]. За даними М.С. Данилевської і Г.П. Левчук [21], на коротко заплавних вологих заплавних луках Полісся приріст урожаю від внесення N45P45K45 на природній сіножаті з переважанням костриці лучної становив 36,7 ц/га, костриці червоної - 19,6, біловуса стиснутого - лише 5,9 ц/га при врожайності на не удобрених ділянках - відповідно 28,3;13,6 і 12,4 ц/га. Внесення на старосіяний пасовищний травостій на дерново-слабопідзолистих супіщаних грунтах азоту в нормі 68; 127,5 (102-153) і 246,5 (221-272) кг/га урожай його збільшився відповідно на 18; 31 і 64 %, в той час як на щойно створеному травостої - на 104, 123 і 168%. Отже, в останньому випадку, де в рослинному покриві основна роль належала верховим злакам, ефективність азотних добрив була в 5,7-2,6 раза вищою[12].

Відсутність у складі добрива калію призвела до зменшення його вмісту в урожаї сухої маси до 1,51% проти 2,56% на фоні N180P90K240. Незважаючи на те, що потреба молочної худоби в цьому елементі задовольняється вже при вмісті його в сухій речовині 0,31-0,44%, або 0,37-0,53% К2О (Попов И., 1957; Каджюлис Л.Ю., 1977), за деякими авторами - 1-1,2% (Попов Н.І. , 1973): при зменшенні вмісту калію нижче 2% на су речовину багато видів рослин, особливо здатних до підвищеного однобічного засвоєння азоту при великих незбалансованих його в грунті, дуже пригнічувалися і очевидно внаслідок глибокого порушення обміну речовин випадали з травостою. У свою чергу це призводило до швидкого перетворення асоціацій грястиці збірної чи грястиці збірної та стоколосу безостого спочатку в різнотравні з переважанням одно- дворічних трав, а згодом - у надто не вирівняні за повнотою та висотою різнотравні покриви одно- та багаторічних видів з певною домішкою костриці тростинної, яка була висіяна в сумішці, та дикорослих костриці червоної, тонконога лучного і деяких інших злаків. При цьому в злаків сильно підсихали верхівки листків, травостої їх урахувались іржастими грибами [20]. Відсутність у складі добрив фосфору менш негативно впливала на продуктивність трав, але вміст його в рослинах був помітно нижчим і тому одержали корм гіршої якості. Так, на фоні N180K180вміст фосфору становив 0,31 % сухої речовини трав, при внесенні Р45-60 вміст його збільшився до 0,33, а при Р135 - до 0,38. На більш високому азотно-калійному фоні (N270К180) вміст фосфору коливався від 0,27 до 0,38%.

Отже, однобічне удобрення разом з недобором урожаю погіршує видовий склад травостою та якість корму. Для одержання максимальної ефективності від застосування добрив на луках слід правильно визначати оптимальні норми та співвідношення окремих елементів у них з урахуванням грунтово-кліматичних умов , типу лук, складу травостою та наявності рухомих форм поживних речовин у грунті.

2. Характеристика природних кормових угідь та особливості їх використання

На території України залежно від природних умов луки об'єднують у такі групи: суходільні, заплавні, низинні, степові, гірські та луки на болотах. Такий поділ дає змогу глибше зрозуміти і вивчити їхні особливості.

Суходільні луки займають підвищені місця рельєфу -- вершини і круті схили вододільних масивів. Багато з них утворилися на місці колишніх лісів, знищених вирубкою, пожежами тощо. Характерною особливістю суходільних лук є нерівномірний водний режим, нестача вологи, бо грунтові води залягають на значній глибині (понад 2--3 м) і не можуть впливати на розвиток трав'яної рослинності. Дощові і снігові води внаслідок швидкого стікання використовуються рослинами неповністю. Грунти тут переважають підзолисті, піщані та супіщані, порівняно з низинними луками бідні на поживні речовини. Особливо відчувається нестача органічних речовин, що пояснюється інтенсивним вилуговуванням грунту атмосферними опадами. Внаслідок цього на луках збирають низькі врожаї сіна -- 6--12 ц/га. Доцільніше використовувати їх під польові культури, висіваючи в сівозмінах багаторічні бобові і злакові трави на сіно, а також для випасання тварин, зокрема овець.

Найкращі суходільні луки розміщені у північно-західних районах поліської зони (Волинська, Рівненська і Житомирська області) та у північних районах Київської області. У південно-східних районах поліської зони (Сумська, Чернігівська, Київська та Житомирська області), де грунтові умови більш сприятливі для землеробства, під суходільними луками невеликі площі.

Рослинний покрив суходільних лук залежно від екологічних умов і способу використання дуже різноманітний. Під впливом систематичного скошування і інтенсивного випасання злаково-різнотравні угрупування змінюються різнотравно-злаковими, а також злаковими.

У поліській зоні на бідних дерново-підзослистих грунтах під впливом дернового ґрунтотворного процесу, який прискорюється при випасанні худоби, справжні суходільні луки переходять у пустинні. У травостої з'являється біловус, який повільно витісняє мезофільні рослини. На біловусових пустинних луках збирають лише 3--5 ц/га низькоякісного сіна. Вони підлягають докорінному поліпшенню.

Суходільні луки в більшості районів лісостепової і поліської зон межують з лісами і розміщені невеликими ділянками серед лісів та на узліссях. Без відповідного догляду такі луки швидко погіршуються. Основними заходами поліпшення їх є своєчасне скошування, поверхневе і докорінне поліпшення, підсівання трав.

Суходільні луки поділяють на абсолютні суходоли, нормальні і суходоли надмірного зволоження.

Абсолютні суходоли займають горби і верхні частини схилів. Дощові води тут не затримуються, грунти сухі, бідні на поживні речовини, як правило, кислі, опідзолені. У травостої переважають біловус, костриця овеча, різні види мітлиць, різнотрав'я. Влітку трави часто вигоряють. Після випасання і скошування погано відростають. Такі низькопродуктивні кормові угіддя краще перетворювати на орні землі

Нормальні суходоли розташовані на підвищених площах і незначних схилах. Грунти тут переважно середньовологі, оскільки краще вбирають опади. На дерново-суглинкових грунтах у травостої зустрічаються цінні злаки -- тимофіївка лучна, грястиця збірна, тонконіг лучний, костриця лучна, костриця червона, гребінник звичайний, з бобових -- конюшина лучна, конюшина біла, ляд-венець рогатий, чина лучна, з різнотрав'я -- волошка лучна, деревій та жовтеці. Травостій цих угідь використовується як сіножаті та на випас. Середня врожайність сіна становить 12--20 ц/га.

У Передкарпатті суходільні луки поширені на підзолистих грунтах різного механічного складу (від важких глинистих до супіщаних), а також на кам'янистих щебенистих породах -- пісковиках і сланцях.

Тут є досить значні площі нормальних суходолів, розташованих переважно на рівнинах, а також на крутих схилах ярів та берегів заплав, що не заливаються. Грунти рівнинних суходолів-містять більше поживних речовин, ніж на крутих схилах.

На схилах грунти переважно змиті, з неглибоким гумусним горизонтом. Схили, як правило, використовують під пасовища рано навесні, коли трави добре відростають, та восени після дощів. Влітку травостій вигоряє від нестачі вологи. Урожайність сіна з угідь на схилах низька -- 5--10 ц/га.

На задернілих схилах з різнотрав'я ростуть полин, шавлія,, горицвіт, дзвінець, кульбаба, щавель кислий; з бобових -- лядвенець рогатий, буркун, люцерна жовта, астрагал; із злакових - переважно пирій повзучий, тонконіг вузьколистий, стоколос, костриця овеча, мітлиця, біловус, щучник дернистий. Без належного догляду склад рослинності на таких схилах погіршується. Перелогові та збиті незначні схили треба поліпшувати докорінним способом, розорюючи їх та висіваючи сумішки багаторічних бобових і злакових трав -- еспарцету піщаного, люцерни жовтої, конюшини білої, лядвенцю рогатого, стоколосу безостого, житняка, костриці червоної тощо.

Суходільні луки надмірного зволоження утворилися на незначних пониженнях вододільних масивів з тимчасовим надмірним зволоженням, особливо навесні і восени. Грунти тут дернові, переважно підзолисті, місцями заболочені. На цих луках ростуть щучник дернистий, тонконіг звичайний і лучний, мітлиця біла, осоки, конюшина біла, жовтецеці та гірчак. Урожайність сіна середньої якості становить 10--20 ц/га.

Занедбані луки на помірно вологих бідних грунтах часто заростають малоцінними травами -- щучником дернистим, медовою травою, їх можна поліпшити корінним способом.

Продуктивність природих лук на схилах дуже низька -- 20-- 25 ц/га зеленої маси, або 5--6 ц/га сіна. Створення на еродованих землях сіяних сіножатей і пасовищ прискореним залуженням має велике ґрунтозахисне значення.

Природна трав'яна рослинність схилів балок різної експозиції неоднакова. Південні схили вкриті найбільш посухостійкими рослинами, на північних схилах ростуть трави, пристосовані до вологого клімату, а на східних і західних -- рослини помірного клімату.

На схилах Правобережжя лісостепової зони до складу травостою входять мітлиця звичайна і біла, костриця лучна і червона; на південних схилах -- келерія струнка, костриця овеча, конюшина біла і лучна, лядвенець рогатий. На -схилах Лівобережжя лісостепової зони у травостої переважають тонконіг вузьколистий і лучний, келерія струнка, люцерна жовта і хмелевидна, кульбаба, подорожники, гусячі лапки, шавлії, цикорій звичайний. У западинах нижніх частин схилів зустрічаються грястиця збірна, лисохвіст лучний. На південних схилах поширені різнотравно-типчакові та полиново-типчакові угруповання.

Від надмірного і безсистемного випасання якість травостою на цих угіддях погіршується, врожай знижується. Щоб поліпшити їх, слід проводити своєчасне скошування, удобрення, підсівання грястиці збірної, костриці лучної, стоколосу безостого, лядвенцю рогатого, еспарцету піщаного.

На опідзолених і чорноземних грунтах із злаків поширений типчак, стоколос безостий, пирій повзучий; з різнотрав'я -- полин, деревій; з бобових -- у невеликій кількості зустрічаються люцерна жовта, лядвенець рогатий, конюшина червона і біла та буркун жовтий.

Урожайність сіна на південних схилах становить 5--6, а на північних -- 8--12 ц/га.

Без належного догляду травостій таких лук і пасовищ швидко погіршується. Важливим заходом поліпшення є залуження та застосування загінної системи випасання.

Заплавні луки розташовані у долинах річок (заплавах) і щороку затоплюються навесні, а іноді і влітку водою. Повеневі води залишають на поверхні землі мул, який містить багато поживних речовин. Чим кращі землі навколо заплавних лук, тим більше-поживних речовин наносить вода під час великих злив та повені. Якщо лука має достатній схил, вода швидко стікає. У травостої з'являється багато цінних злакових трав (лисохвіст лучний, костриця лучна, тонконіг лучний, тимофіївка лучна) з домішкою конюшини лучної та рожевої, а також різнотрав'я. З таких лук збирають два укоси. Урожайність сіна становить 20--40 ц/га, а іноді й більше.

Заплавні луки за своїм складом рослинних угруповань різноманітні, що пояснюється властивостями грунтів, зволоженням, якістю намулу і господарською діяльністю людини.

Не всі трави витримують тривале затоплення на заплавних луках, яке негативно позначається на складі травостою. Замість цінних злакових і бобових трав з'являються вологолюбні (осоки з домішкою очеретянки звичайної, лепешняка плавучого, бекманії звичайної, тонконога болотного). З бобових трав на заливних луках у невеликій кількості зустрічаються конюшина рожева та лядвенець болотний.

Грунти на заплавних луках переважно алювіального походження (мулувато-болотні, дерново-глейові та торфові). За механічним складом вони бувають глинисті, суглинкові, супіщані, піщані залежно від того, який мул наносить вода. Заплавні луки тим кращі, чим більше на них осідає середніх і дрібних частинок мулу. Грунти з великою кількістю нанесеного піску менш родючі і влітку дуже пересихають.

Залежно від того, на якій відстані розташовані окремі частини долини від русла річки, частинки грунту, мулу і розчинених у воді мінеральних солей відкладаються по-різному. На заплавні луки, що утворилися за участю річок, на родючих чорноземах лісостепових і степових районів вода несе з вододілів у розчиненому вигляді багато поживних речовин, а також частинок грунту, збагачених органічною речовиною. Розрізняють прируслову, центральну (середню) і приматерикову (притерасну) частини заплави і дають їм відповідну характеристику.

Прируслова частина заплави займає вузьку смугу вздовж русла річки, де сильна течія води. Тому тут осідають найбільші піскуваті частинки, часто змішані з дрібними частинками мулу. Ця частина заплави розташована вище від інших. Грунти її бідні на поживні речовини. Тут зустрічаються стоколос безостий, тонконіг лучний, очеретянка звичайна та інші трави.

Центральна, або середня, частина заплави займає найбільшу площу. На ній під час повені в результаті повільної течії води *осідають дрібні піщано-глинисті частинки мулу. Рельєф цієї частини заплави вирівняний, і на ній утворюються цінні природні .луки з найкращими злаковими і бобовими травами. Грунти дерново-глейові, в південних посушливих районах солонцюваті.

Приматерикова (притерасна) частина заплави щодо рельєфу найнижча, а тому найбільш заболочена. Вона часто затоплюється ґрунтовими водами. Грунти її мулувато-болотні, торфово-болотні, з поганою аерацією. Поживні речовини малодоступні для рослин. У південних районах часто відбувається засолення притерасної заплави. Луки заплав залежно від висоти їх розташування над руслом річки поділяють на сухі (високого рівня), вологі (середнього рівня) і заболочені (низького рівня).

Сухі заплавні луки заливаються водою на короткий період і не щороку. Вони розміщені досить високо, грунтові води залягають тут на глибині близько 2 м. Влітку ці луки пересихають від нестачі вологи. На сухих луках переважають дернові та опідзолені грунти супіщаною і піщаного механічного складу. Трапляються луки і на суглинкових грунтах.

Найбільш поширені сухі заплавні луки в північних областях Української РСР, зокрема у Житомирській, Ровенській і Волинській, на понижених місцях заплав. На них ростуть тонконіг лучний, різні види мітлиць, костриця червона, пахуча трава та багато видів різнотрав'я з домішкою конюшини. Урожайність цих лук становить 8--15 ц/га сіна. Господарська цінність сухих заплавних лук невисока. Вони часто розмиваються водою, заносяться піском, тому їх треба обсаджувати вздовж берегів річок кущовими та деревними породами. Щоб поліпшити сухі заплавні луки, слід проводити зрошення, вносити органічні й мінеральні добрива та підсівати трави.

Вологі заплавні луки в роки з нормальним розливом річок затоплюються і збагачуються мулом. Грунти тут переважно дернові, *супіщані та суглинкові. Із злакових на них переважають тонконіг лучний, мітлиця біла, лисохвіст лучний, зустрічається щучник дернистий, костриця червона; з бобових -- конюшина біла; з різнотрав'я-- щавель кислий, жовтеці тощо. У роки з тривалою повінню часто з'являються тонконіг болотний і ситники. Грунтові води у літній період залягають на глибині 0,5--1,5 м. На таких луках збирають два укоси. Урожайність сіна становить 20-- 30 ц/га. Щоб поліпшити вологі заплавні луки, слід раціонально використовувати їх і вносити добрива.

Заболочені заплавні луки щороку на тривалий період заливаються весняними водами, а тому надмірно зволожені. Навесні і в першій половині літа на поверхні їх стоїть вода, рівень якої наприкінці літа знижується до 50--70 см. Такі луки поширені в поліській зоні і в Прикарпатті, набагато менше їх у лісостеповій зоні. На них ростуть переважно осоки і очерет, а інколи більш цінні трави -- тонконіг болотний, очеретянка звичайна, лепешняк плавучий. Дуже поширене шкідливе різнотрав'я. На заболочених луках збирають низькі врожаї сіна -- до 20 ц/га. їх слід осушувати і поліпшувати корінним способом.

Заплавні луки є в усіх зонах України, але найбільше їх у поліській і лісостеповій, де багато річок. У степовій зоні вони поширені менше. Ці луки більш врожайні порівняно з іншими. Сіно і пасовищний корм із заплавних лук мають вищу кормову цінність, ніж із звичайних.

Значна частина заплавних лук належить до найбільш цінних сінокісних і пасовищних угідь. Проте часто через нераціональне використання продуктивність їх знижується.

Більшість заплавних лук поліської зони заболочена. На них часто можна зустріти чагарникові верби та вільхи. Заплави річок лісостепової і степової зон затоплюються водами на менш тривалий період, ніж поліської, а тому в сухе жарке літо врожай їх знижується, а трави на заплавах малих річок часто вигоряють. Ось чому зрошення цих лук набуває великого значення.

3. Біологічні особливості, кормова цінність та господарська характеристика багаторічних трав на дослідних ділянках

Вся рослинність луків за господарське-ботанічними ознаками поділяється на такі групи: а)злакові трави; б)бобові трави; в) осоки; г) різнотрав'я. Більшість із них мають високу кормову цінність і використовуються в кормовиробництві.

Після скошування і спасування швидко відростають, протягом весняно-літнього періоду можна одержати 2-3 укоси або 5-6 циклів спасування, не знижуючи при цьому продуктивність, при умові правильного використання. Яке зводиться до своєчасного скошування, підкошування і підживлення добривами травостоїв.

Природні травостої мають меншу кормову цінність, але також широко використовуються в кормовиробництві. За продуктивністю вони також нижчі, але багато видів трав мають приємний запах, хороші смакові та лікувальні властивості.

Крім того багаторічні травостої природних ландшафтів мають велике екологічне значення, які зменшують водну і повітряну ерозію грунту, сприяють розвитку цінних біологічних об'єктів.

Багаторічні трави завдяки своїм біолого-морфологічним особливостям мають велике агротехнічне значення. Використання бобових трав на сіножатях і пасовищах підвищує родючість грунту і його структуру. Завдяки симбіотичним властивостям їх з бульбочковими бактеріями і рослинним решткам, що залишаються після використання.

Однак в природі їх прийнято ділить на більш цінні і менш цінні, а саме до найбільш цінних в кормовому відношенні відносяться бобові трави, злакові до цінних, а осоки і різнотрав'я до малоцінних.

Багаторічні трави мають різнобічне використання в кормовиробництві, їх можна використовувати на сіно безпосередньо з природних луків, зелену масу і силос, а також для створення культурних сіножатей та пасовищ. Значна частина трав які мають високу кормову цінність поширені на території України, досить пристосовані до кліматичних умов і мають високу врожайність. Згодовування тваринам цих трав, як у вигляді зеленої маси, а також сіна сприяє підвищенню їх продуктивності і покращується якість молока та м'яса. Необхідно відмітити, що це ще й найбільш дешеві корми. Травостої більшості трав мають властивість довготривалого використання, як на сіножатях так і на пасовищах. Достатньо ефективні в цьому плані й злакові трави, які покращують грунтові умови за рахунок рослинних решток.

Багаторічні трави розрізняються за складом і формою пагонів, характером облистяності, висотою і розміщенням листя на верхові, напівверхові і низові.

Верхові трави характеризуються, високими, добре облистненими стеблами висотою 0,4-1м і більше. Найбільша кількість зеленої маси у них зосереджено у верхній частині стебла. Краще використовувати їх для створення сінокосів, але можна використовувати і на пасовищах.

Низові трави мають невелику висоту (40 см). В них багато вкорочених пагонів, основна маса листя їх зосереджена в нижньому ярусі.

Із багаторічних трав злакові займають чинне місце серед трав'янистої рослинності, найчастіше вони зустрічаються як дикоростучі і окультурені види трав .Більшість злаків на пасовищі і в сіні тварини поїдають добре і тільки 10 % видів трав від загальної кількості тварини поїдають погано, із них шкідливі і отруйні складають 5 %.

До злакових трав, які введені в культуру і які знаходились у травостої наших дослідних ділянок відносяться: тимофіївка лучна - це представник мезофітів, який поширений в умовах середнього зволоження з помірним кліматом. Найчастіше культивується в зоні Полісся і Лісостепу. Нещільнокущовий злак з шершавим по краях, плоским світло-зеленим листям. Суцвіття колосовидна волоть. Рослина має мичкувату кореневу систему. В сприятливих умовах може мати високу продуктивність не менше 4 років. Період її вегетації від часу відростання до повного цвітіння 65-75 днів. Тимофіївка переносить затоплення водою в повінь не більше 10 днів. Використовується злак при створенні сіяних луків, має також всі позитивні властивості (урожайність, облистяність 50-65 %) для широкого використання в лукопасовищному господарстві.

Трава тимофіївки лучної в Україні в фазу кормової стиглості містить 3,4 % протеїну. В 100 кг маси *17,7 к. о. по 113 г перетравного протеїну в кожній. В 100 кг сіна понад 48 к. о. і 3 кг ПП. Врожайність зеленої маси становить близько 200 ц/га, сіна 30-50 ц/га.

Висівають рано навесні в травосумішках з різними злаковими та бобовими травами, Норма висіву від 6 до 10 кг/га залежно від призначення посіву. Сівба весняна підпокривна або під озимі. Основні покривні культури - озима пшениця і ячмінь.

ГРЯСТИЦЯ ЗБІРНА. Багаторічний верховий нещільнокущовий вид злакових трав. Утворює кущ з великої кількості генеративних і укорочених вегетативних пагонів. Має досить розвинену мичкувату кореневу систему, суцвіття двобічна волоть. Б культурному луко-пасовищному господарстві грястиця збірна є незамінним видом для створення травостоїв ранньовесняного і довготривалого використання. Завдяки високій врожайності і добрій отавності грястиці збірної, її травостої можна спасувати 6-7 разів, а на луках укісного призначення проводить 3-4 укоси.

Рослина морозо- і посухостійка. До грунтів невибаглива. У травостоях тримається 5-6 років. На пасовищах і в сіні поїдається усіма видами с.-г. тварин.

Б 100 кг трави - 22,5 к. о. по 116 г ПП в кожній.

Сіють рано весною на глибину 10-15 мм. Норма висіву в чистому вигляді 16-18 кг/га. Збирають на сіно в фазі колосіння. Урожайність 300-350 ц/га зеленої маси і 70-80 ц/га сіна.

СТОКОЛОС БЕЗОСТИЙ. Найбільш поширений у культурі кострець безостий. Багаторічний злак, довговічний, верховий, високозимостійкий, посухостійкий, стійкий до весняного затоплення. Утворює потужний кущ з 20-60 пагонів, облистненість 38-42 %, з пагонів 45-70 % - вегетативні.

Суцвіття - одногрива волоть.

Стоколос безостий є кормовою культурою інтенсивного типу. Сіяні травостої стоколосу можуть давати 80,0-100,0 ц/га сіна. На пасовищах добре поїдається до стеблування.

Можна висівати в чистих (монокультурі) посівах або в сумішках з бобовими, норма висіву відповідно від 20 до 10-12 кг/га.

В 100 кг зеленої маси 15 к. о., сіна - 51 к. о. , 140 г.ПП.

ЛИСОХВІСТ ЛУЧНИЙ - багаторічний верховий кореневищно-не-щільнокущовий злак (із короткими кореневищами). Утворює добре облистнені кущі з 50-80 пагонів. Суцвіття - щільна китиця. Коренева система має таку особливість як і в бобових, на коренях утворюються численні бульбочки, які використовують для додаткового живлення атмосферний азот.