Оптимізація структури угідь

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Смислове навантаження терміна «оптимізація структури землекористування», що вживається в законодавстві України, зводиться до певних заходів, здійснення яких має на меті раціональне використання земельних ресурсів та досягнення такого стану земельних відносин, який відповідав би концепції сталого розвитку - оптимальному поєднанню екологічних, економічних та соціальних інтересів при використанні, охороні та відтворенні земель для задоволення потреб не тільки сучасного, але й прийдешніх поколінь.

Об'єктом «оптимізації структури землекористування» є певна територія;

Оптимізація структури землекористування» спрямована на досягнення оптимального співвідношення земельних угідь.

У спеціальній літературі «оптимізація землекористування» розглядається як: така організація виробничого процесу, при якій земля використовується найбільш раціонально, її продуктивні властивості забезпечують хоча і не максимальний, але екологічно стійкий ефект при збереженні родючості ґрунтів процес встановлення такої структури земельних угідь, що буде найбільшою мірою адекватна нашим уявленням про ефективне використання земель тощо.

За відсутності усталеного трактування терміна «оптимізація землекористування» у спеціальній літературі, враховуючи вживання цього терміна як синоніма до терміна «оптимізація структури землекористування» та спрямування «оптимізації структури землекористування», визначене при аналізі чинного законодавства України, ми використовуватимемо саме термін «оптимізація структури землекористування». З метою визначення поняття «оптимізація структури землекористування» пропонуємо звернутися до положень законодавства України, що закріплюють визначення його елементів, а також положень права.

Розділ 1. Наукові основи оптимізації структури угідь

Основна складність оптимізації природного середовища полягає у єдності і протиріччі економічних та екологічних потреб. Оптимізація природи повинна проводитись за наступних умов: навколишнє природне середовище повинно бути збережене, господарський ефект від оптимізації повинен бути найвищим і задовольняти потребам людських поселень. Під оптимізацією ландшафтів розуміється науково обґрунтоване співвідношення між такими екосистемами як поля, луки, болота, водойми, ліси та ін.

Вперше проблемою оптимізації структури земель серед вітчизняних вчених почав займатися В.В. Докучаєв. Він висловив думку про необхідність певного співвідношення в землеробських регіонах між ріллею, луками, болотами, водоймами, лісом. Таке співвідношення повинно мати певні норми для кожних місцевих ґрунтово-кліматичних умов та характеру вирощуваної сільськогосподарської продукції. Докучаєв наголошував на тому, що порушення цих норм провокує деградацію ґрунтів. Основними причинами цього явища він вважав винищення лісів і западин, природного покриву луків та степів.

В Україні питання оптимізації структур земель почали вирішувати спочатку із встановлення нормативів оптимальної кількості лісів та лісистості територій. А.А. Молчанов запропонував наступні норми лісистості: для Степу - 5-10%, Лісостепу - 13-20%, Полісся - 20-40%. С.А. Генсирук обґрунтував дещо вищі норми: для Степу - 5-10%, Лісостепу - 16-20%, Полісся - 40% . Еволюція відношення до рекреаційних земель починалася із зміною поглядів на призначення природоохоронних територій. Погляди змінювалися під впливом зростаючого техногенного навантаження на довкілля, стрімкого залучення незайманих територій у господарське використання та екологічної дестабілізації природних систем. Природоохоронні землі почали розглядатися не тільки як засіб охорони рослин і тварин, а й як землі соціального значення для рекреаційного використання. Актуальною стала проблема визначення необхідної науково обґрунтованої площі рекреаційних, оздоровчих і природоохоронних земель.

Так склалося, що в Україні майже всі землі розглядаються крізь призму сільського господарства, тому в питанні оптимізації структури земель у більшості випадків ідеться мова про агроландшафтну оптимізацію. Такий підхід повинен бути переосмислений на користь загального земельного планування із дотриманням всіх потреб людини і екосистем. Питання збереження природних якостей земель повинно розглядатися рівнозначно як з точки зору інтересів сільського господарства, так і з необхідності збереження природного середовища та зниження антропогенного навантаження.

Питання, що розглядаються в даній роботі мають комплексне загальнодержавне значення і на них складно однозначно відповісти. Кожен отриманий результат матиме суперечності і багато похибок. Все залежить від того, яку головну ідею закладено у принципах оптимізації і організації. В залежності від цього різними дослідниками отримуються різні результати. Стратегія розвитку України повинна містити домінуючу ідею використання земельних ресурсів і відносно неї повинна реалізовуватись певна модель оптимізації.

Оптимізація землекористування повинна спиратись на ряд принципів, які є основою для його раціоналізації, зокрема:

- економічна ефективність повинна бути максимальною, природні втрати - мінімальними;

- необхідність розроблення системи економічних стимулів та покарань для землекористувачів за дотримання або порушення принципів раціонального землекористування;

- необхідність враховувати всі можливі природні фактори разом із виробничою діяльністю людини;

- створення умов для раціонального природокористування, у тому числі застосування прогресивних методів землекористування та охорони земель;

- встановлення норм антропогенного навантаження на земельні ресурси та контроль за їх дотриманням;

- екологічний моніторинг земельних ресурсів, що залучені у господарське використання;

- підвищення ефективності використання природних ресурсів і умов одночасно із нормуванням негативного впливу на довкілля.

Досягнення екологічної рівноваги в природних ландшафтах потребує створення на території певної пропорції між землею що використовується у господарстві та обмежено використовується, а також заповідною землею на всіх рівнях: державному, регіональному і місцевому. Оптимальне використання земельних ресурсів можливе за умови реалізації ефективної регіональної політики на основі балансу загальнодержавних та регіональних інтересів. Основною задачею оптимізації землекористування на рівні регіону є створення ефективної системи ринкового типу, яка дозволить досягти не лише високих економічних показників, а й екологічної безпеки регіону. Цей процес повинен спиратися на природно-економічні, кліматичні, історичні та географічні особливості регіону. Будуючи модель землекористування для конкретного регіону, необхідно також враховувати наступні лімітуючі фактори:

- недостатність сільськогосподарських угідь;

- екологічний фактор території, який підлягає збереженню і відновленню;

- незадовільний стан земельних ресурсів, викликаний різними причинами, основна з яких - ерозія.

Встановлено, що для досягнення екологічної рівноваги, наприклад для зони змішаних лісів, необхідно дотримуватися наступного розподілу земель (%): рілля - 24, природні пасовища - 33, ліси - 31, урбанізовані та індустріальні території - 7, інші - 5.

Вчені Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. А.Н. Соколовського запропонували вирішення проблеми оптимізації складу і структури земельного фонду через поняття ентропії. Вважається, що рілля є дестабілізуючим, а сінокоси, пасовища, ліси - стабілізуючими факторами агроландшафту. Результати досліджень дозволили сформулювати висновок про необхідність зменшення площі розораних українських земель на 10 млн. га. Аналогічні пропозиції висловлювалися й іншими дослідниками, зокрема вчені Інституту землеробства УААН запропонували зменшити ріллю на 6-7 млн. га, академік УААН В.Ф. Сайко - на 10 млн. га, а академік УААН В.М. Трегобчук - на 8-10 млн. га.

Ю.А. Махортовим на основі узагальнення досліджень з оптимізації, що проводились в Україні, було розроблено рекомендації щодо оптимізації структури земельних угідь для всіх природних зон України (табл. 1). Недоліком цих рекомендацій є те, що вони не охоплюють всіх категорій земель і стосуються оптимізації лише користування сільськогосподарськими землями. Зважаючи на те, що кожен регіон та місцевість мають власні природні умови і особливості, надані рекомендації повинні коригуватись згідно з особливостями кожної території.

Таблиця 1. Проект оптимального співвідношення земельних угідь в агроландшафтах Україні (%)

Природні зони і підзони	Рілля*	Природні кормові угіддя*	Ліси, всього**	Вт.ч. полезахисні лісосмуги***
Полісся	40-50	45-50	36-37	0,5-1,0
Лісостеп	45-55	40-45	17-18	2,0-2,5
Північний і центральний Степ	55-60	36-40	10-11	2,5-3,0
Південний Степ	60-65	30-36	8-9	6,0-7,0

* до площі сільгоспугідь; ** до всієї земельної території; *** до площі ріллі

Згідно наведеної оптимізації структури земель, із сільськогосподарського користування повинно бути вилучено 9-12 млн. га ріллі, причому площа пасовищ і сінокосів збільшиться на 8,5-10,5 млн. га. Це дозволить зменшити розораність у державі до 35-40% та збільшити загальну лісистість до 20%, а полезахисну - до 4%. Ці зміни створять фундамент для ведення повноцінного ґрунтового охоронного землеробства в Україні та підвищення його продуктивності.

Аналіз виробників зернових культур в Україні показує, що концентрація земельних угідь підвищує ефективність виробництва. Але виробників, що концентрують великі площі поки ще дуже мало і їх кількість зростає повільно. В Україні переважають господарства з малими земельними площами, що негативно впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва. Наприклад середні показники врожайності пшениці по Україні знаходяться на рівні 24-26 ц/га, в той час як у Європі вони в 2 рази вищі.

Висока продуктивність сільськогосподарських угідь в країнах ЄС, залежить від низки факторів, зокрема структури земельних і сільськогосподарських угідь та посівних площ. Сучасна раціональна структура землекористування здебільшого визначається розміром площ під кормовими культурами. Екологічно збалансованими вважаються аграрні землекористування, в яких частка сіножатей, пасовищ та лісових насаджень становить від 30 до 50%. В Україні природні кормові угіддя складають 19% від загальної площі сільськогосподарських земель, що є низьким показником і потребує суттєвого покращення у найближчій перспективі заради екологічної стабільності держави.

Раціоналізація використання земельних ресурсів та їхня охорона від природної та антропогенної деградації особливо важлива. Глобалізація економіки обумовлює необхідність опрацювання нової стратегії використання земельних ресурсів, зокрема в питаннях нарощування обсягів виробництва продовольства. Сьогодні глобальна економіка має більшу відкритість і в цих умовах продовольча безпека держави залежить від урожайності в агросфері і продуктивності тваринництва. Україна відстає за цими показниками від європейських держав у 2-3 рази, що обумовлює високу собівартість сільськогосподарської продукції. Це обумовлює не конкурентоспроможність української продукції не тільки на світовому ринку, а й у самій державі. Основним завданням продовольчої безпеки держави є отримання власних продуктів харчування високої якості при раціональному використанні земельних ресурсів з мінімальним збитком навколишньому середовищу. Фахівці пропонують декілька методів визначення оптимальної площі для забезпечення людини продуктами харчування. Але ця задача може вирішуватись тільки стосовно конкретного регіону, оскільки, як зазначалось вище, кожен регіон має свої особливості. Наприклад, для забезпечення однієї дорослої людини нормальним харчуванням, яке включає рослинну і тваринну їжу, потрібно від 0,5 до 2 га угідь залежно від клімату.

Загальну площу території, на якій планується здійснити оптимізацію землекористування, можна представити у вигляді наступного рівняння:

ПЗ = ПСГ + ПЛ + ПБуд + ПВ + ПБ + ПІн , (1)

де ПЗ - загальна площа земель, га; ПСГ - землі сільськогосподарського призначення; ПЛ - ліси та лісовкриті площі; ПБуд - площа забудованих земель; ПВ - землі під водою; ПБ - заболочені землі; ПІн - інші землі.

Виходячи з того, що землі сільськогосподарського призначення займають близько 71% території України, то головне значення має оптимізація саме цих земель.

Приступаючи до оптимізації землекористування, в першу чергу необхідно взяти до уваги закон максимуму, сформульований Н.Ф. Реймерсом: в даному географічному місці при існуючих природних (а частіше природно-антропогенних) умовах екосистема може продукувати біомасу і мати біологічну продуктивність не вищу, ніж це властиво найпродуктивнішим її елементам в їх ідеальному поєднанні. В роботах Ю. та Г. Одумів було показано, що максимальний урожай (а ширше еколого-соціально-економічний ефект), може бути отриманий при певному поєднанні площ, перетворених людиною, і природних екосистем. Повна освоєність території призводить до мінімуму корисної продукції, рівному 25% від можливого максимуму. Максимальний еколого-соціально-економічний ефект досягається при 40% освоєної території і 60% площ природних екосистем (для місця складання розрахункової моделі).

Крім того для природних зон Н.Ф. Реймерсом були розраховані оптимальні співвідношення інтенсивно експлуатованих і екстенсивно використовуваних територій, а також територій, що особливо охороняються (табл. 2). Дотримання цих співвідношень повинно забезпечити екологічну.

Таблиця 2. Оптимальні співвідношення інтенсивно експлуатованих і екстенсивно використовуваних територій, а також територій, що особливо охороняються, які забезпечують екологічну рівновагу (в %, по природних зонах)

Екосистеми	Широколистяні ліси (Полісся)	Лісостеп	Степ
Перетворені екосистеми (рілля, населені пункти, дороги та ін.)	70-75	60-65	50-60
Природні та природно-антропогенні екосистеми (ліси, болота, луки та ін.)	25-30	35-40	40-50

Проаналізувавши результати досліджень Ю. та Г. Одумів, можна сказати, що реалізація правила максимуму еколого-соціально-економічного ефекту є основою для забезпечення сталого природокористування. Але реалізувати цю оптимізацію дуже непросто. Людство навчилось створювати природно-антропогенні екосистеми: висаджувати ліси, створювати водойми і болота (та осушувати їх), залужувати території та ін. Тобто недоторканих природних екосистем залишилось дуже мало і для оптимізації поєднання площ, згідно теорії максимального ефекту Одумів, у теперішній час прийдеться знову створювати природно-антропогенні екосистеми. Особливо це стосується України, де землі природно-заповідного фонду складають лише 0,2% . В досяжному майбутньому більш реальними до реалізації в нашій державі є рекомендації Н.Ф. Реймерса (табл. 2).

Повертаючись до формули (1), слід відзначити, що окрім площ сільськогосподарських земель під оптимізацію підпадають також забудовані землі. Але їх зменшити майже неможливо, крім того їх площа у масштабі країни незначна (4,2%) і збільшується повільно. Тому за умови контролю її зростання, можна допустити:

ПБуд = const. (2)

Задача оптимізації за рекомендаціями Реймерса і Одумів матиме наближено наступний вигляд (для всіх природних зон України):

ПСГ + ПБуд ® min,

ПЛ + ПВ + ПБ + ПІн ? 25?50%. (3)

Для розрахунків необхідної площі сільськогосподарських земель з точки зору продовольчого забезпечення можна скористатися формулою, отриманою М.А. Суліним для визначення площі посіву товарних культур:

(4)

де ПТ - загальна площа ріллі необхідна для посівів товарних культур, га;

Wi - обсяги певних видів товарної продукції відповідно до плану, т;

ki - коефіцієнт, що визначає відношення валового виробництва до виходу товарної продукції (k > 1);

Ui - середньозважена урожайність товарних культур з урахуванням родючості ґрунтів та інших факторів, т/га.

Формулу (2) на наш погляд можна використовувати не лише для розрахунку необхідних площ для рослинництва, а й для тваринництва. Тобто, дану формулу можна використати для розрахунку площ під кормові культури, площ пасовищ та сіножатей. Крім того за допомогою цієї формули можна розрахувати площу лісу з точки зору отримання певної кількості дикоростучої продукції. Часткове розв'язання проблем продовольчого забезпечення і екологічної рівноваги можливе за наступних умов:

- загальну площу ріллі, необхідної для посівів товарних культур, потрібно мінімізувати;

- коефіцієнт, що визначає відношення валового виробництва до виходу товарної продукції повинен бути близьким до 1, це питання технологічного характеру;

- середньозважена врожайність товарних культур з урахуванням родючості ґрунтів та інших факторів повинна бути максимальною. Максимальною врожайність, як зазначалось вище, може бути при 40% освоєної території і 60% площ природних екосистем. Саме цей показник є вирішальним для оптимізації землекористування, оскільки його значення може суттєво змінюватися на відміну від коефіцієнту k.

Обсяг потрібної продукції Wi визначається із необхідних умов продовольчого забезпечення. Приблизний мінімальний її обсяг для забезпечення продовольчої безпеки країни з точки зору рослинництва пропонується визначати наступним чином:

1) Шляхом добутку чисельності населення на фізіологічні норми споживання певних видів продукції рослинництва (у розрахунку на 1 рік) можна визначити, який обсяг виходу товарної продукції потрібно запланувати.

2) Отримане значення потрібно помножити на коефіцієнт k, що визначає відношення валового виробництва до виходу товарної продукції.

Для тваринництва пропонується дещо інша методика:

1) Шляхом добутку чисельності населення на фізіологічні норми споживання певних видів продукції тваринництва можна визначити, який обсяг виходу товарної продукції тваринництва потрібно запланувати.

2) Шляхом добутку запланованого обсягу виходу товарної продукції тваринництва на коефіцієнт, що визначає відношення кількості певних тварин до виходу товарної продукції тваринництва, можна визначити необхідну кількість тварин.

3) Добуток необхідної кількості тварин на норми їх харчування (у розрахунку на 1 рік) є шуканим Wi .

Розділ 2. Форми і види землекористувань та землеволодінь у розпорядженні сучасних сільськогосподарських підприємств

Власність на землю в Україні має такі форми: державну, комунальну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею обласні, районі, та місцеві органи влади, які в межах їхньої компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю виступають:

- Верховна Рада України -- на землі загальнодержавної власності України;

- Верховна Рада Автономної Республіки Крим -- на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

- обласні, районні, міські, селищні, сільські ради -- на землі в межах їхніх територій, за винятком земель загальнодержавної власності.

Землі, що знаходяться в загальнодержавній власності, можуть передаватись у комунальну або приватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду. Не можуть передаватись у комунальну і приватну власність:

- землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища і т. д.), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;

- землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;

- землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- землі лісового фонду;

- землі водного фонду;

- землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, навчальних господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і коне заводів, господарств із вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства.

Право приватної власності громадян України на землю означає, що тільки вони мають право на одержання у власність земельних ділянок для:

- ведення селянського (фермерського) господарства;

- ведення особистого підсобного господарства;

- будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (присадибна ділянка);

- садівництва;

- дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Безкоштовно земельні ділянки передаються у власність громадян для:

- ведення фермерського селянського господарства;

- ведення особистого підсобного господарства;

- будівництва та обслуговування будинку і господарських споруд;

- садівництва;

- дачного і гаражного будівництва.

Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей має бути довгостроковим. У постійне користування земля може надаватися радами народних депутатів із земель, що знаходяться в державній власності, а в тимчасове користування -- із земель, що знаходяться в колективній і приватній власності, відповідним власником.

На умовах оренди земля надається: громадянам України; підприємствам, установам та організаціям; громадським об'єднанням і релігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об'єднанням та організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 5 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних і громадських потреб) та довгострокове -- до 50 років. Умови використання землі, строки її використання, плата за оренду землі визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі. Після закінчення строку оренди землі орендатор має переважне право на відновлення договору.

Закон України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 р. встановлює, що використання землі є платним. Плата за землю існує у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від якості й місцезнаходження земельної ділянки. При цьому власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а орендарі -- орендну плату. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що знаходиться у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі та землекористувач, у тому числі орендатор. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів і встановлюється у вигляді плати за одиницю земельної площі з розрахунку за рік.

Відповідно до земельного кодексу України в Україні є певні види угідь, зокрема ми розглянемо ті які підходять до даного землекористування.

Сільськогосподарські угіддя - це угіддя, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції. Сюди належать:

- орні землі - рілля(посіви + пар) і перелоги;

- багаторічні сільськогосподарські насадження - сади, ягідники, виноградники, хмільники, горіхоплідні, чайні, тутові;

- сіножаті - заливні, суходільні, заболочені, штучні;

- пасовища - степові, гірські, низинні, штучні.

До несільськогосподарських угідь відносяться слідуючі:

- ліси і чагарники, включаючи ґрунтозахисні насадження;

- землі під будівлями, вулицями, дворами, площами і шляхами;

- землі під водою, ставками, ріками і озерами;

- землі непридатні до використання у сільському господарстві - болота, яри, піски, змиті солонці, гірські хребти, льодовики;

- інші землі.

Відповідно до земельного кодексу України, наведених вище даних і території даного землекористування складається експлікація земель (табл. 1) та форма 6-зем (табл. 2), тобто звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності.

рослинництво землеволодіння тваринництво

Таблиця 1. Експлікація земель землекористування

Склад земель	Площа, га
Андрушівська с/г техніка	0,3337
Андрушівський міжколгоспбуд	7,6157
Андрушівський спиртовий завод	59,1955
Болото	151,3491
Глиняний кар'єр	0,3508
Господарський двір	0,6099
Дорога	3,2011
Канал	7,8724
Кладовище	1,0416
Копанка	0,9062
л.т.	0,0353
Всього	2275,0597

Експлікація земельних угідь - це пояснення умовних позначень земельних угідь, що вживаються в планах (землекористування, внутрішньогосподарського пристрою і ін.) і на картах (грунтових, агрохімічних і ін.). Експлікація земельних угідь., представлена у формі таблиці, містить числові дані загальної площі землекористування (сільськогосподарського) підприємства, змальованою на плані, і площ окремих видів угідь; у особливому рядку приводяться умовні знаки позначаючи різні елементи плану. Перед складанням експлікації земельних угідь проводять загальне по контурне обчислення площ по матеріалах наземної зйомки або аерофотознімання. Експлікація земельних угідь служить довідковим матеріалом при планеруванні і управлінні (сільськогосподарський) виробництвом; використовується як самостійний обліково-земельний документ при оформленні органами землеустрою земельних балансів.

Отже, відповідно до даного землекористування можна зробити висновок, що найбільше території землі сільськогосподарського призначення і значно менше не сількогосподарські землі, також по експлікації видно що основним угіддя є рілля (орні землі), тому можна одразу зрозуміти, що найбільш доцільним буде вирощування продукції рослинництва.

Розділ 3. Природні умови території землекористування

Дане землекористування розташоване в Лісостеповій природній зоні. В даній зоні значно поширена ерозія (водна та вітрова). Багатовікове використання ґрунтів, переважно без врахування ерозійних процесів, призвело до значного змиву і видування ґрунтів, утворення вимоїн, ярів, горбистого рельєфу, наносів піску на днищах балок і в заплавах рік, замулювання ставків, великих водойм, річок тощо.

Клімат помірно континентальний. В умовах атмосферної циркуляції територія знаходиться в зоні переважання атлантичного повітряного впливу. Вплив атмосферного повітря часто супроводжується циклонічною діяльністю. В холодний період нараховується до 30--40 циклонів, у теплий -12-15.

Середньорічна температура повітря становить 6,9 °С, найнижча вона у січні (мінус 6,0 °С), найвища - в липні (18,0 °С).

Температура повітря по місяцях, (°С)

Температура	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
Середня	-6,0	-4,6	-0,1	7,7	13,9	17,0	18,0	17,4	13,0	7,4	1,8	-2,7	6,9
Денна максимальна	-4	-2	3	12	18	21	23	22	17	11	4	-1	10
Нічна мінімальна	-8	-7	-3	3	9	12	14	12	9	3	0	-5	3

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (мінус 15,0 °С) зафіксована в 1942 р., найвища (2,0 °С) - в 2007 р. Найнижча середньомісячна температура в липні (15,4 °С) спостерігалась у 1979 р., найвища (23,4 °С) - в 1936 р.

Абсолютний мінімум температури повітря (мінус 34,9 °С) зафіксовано 11 січня 1950 р., абсолютний максимум (38,1 °С) - 30 липня 1936 р. В останні 100-120 років температура повітря має тенденцію до підвищення.

Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,5 °С. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 р. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік випадає 607 мм атмосферних опадів, найменше - у лютому, найбільше - в липні.

Середня кількість опадів, (мм)

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
32	28	31	44	58	76	96	75	51	34	44	38	607

Мінімальна річна кількість опадів (324 мм) спостерігалась у 1963 р., максимальна (1079 мм) - в 1922 р. Максимальну добову кількість опадів (95 мм) зафіксовано 11 липня 1900 р. У середньому за рік у місті спостерігається 155 днів з опадами; найменше їх (по 10-11) у квітні та вересні, найбільше (17) - у грудні. Щороку утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 79%, найменша вона у травні (69%), найбільша - у грудні (88%).

Відносна вологість повітря, (%)

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
85	84	81	73	69	72	74	75	77	82	87	88	79

Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша - у грудні.

Загальна хмарність, (бали)

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
7,5	7,6	7,1	6,7	5,9	5,9	5,9	5,2	5,6	6,4	8,0	8,3	6,7



· 0 балів - ясно.

· Менше 5 балів нижнього ярусу, або хмар середнього ярусу, що просвічують, або будь-яка кількість хмар верхнього ярусу - невелика хмарність.

· Від 1-3 до 6-9 балів або 3-8 балів хмар нижнього ярусу або щільних хмар середнього ярусу - мінлива хмарність.

· Від 8-10 до 0-3 балів хмар нижнього ярусу - хмарно з проясненнями.

· 7-10 балів хмар нижнього ярусу - хмарно.

· 10 балів хмар нижнього ярусу - похмуро.

Найбільшу повторюваність у місті мають вітри із заходу і північного заходу, найменшу - з північного сходу.

Повторюваність вітру різних напрямків, (%)

Пн	ПнС	С	ПдС	Пд	ПдЗ	З	ПнЗ	Штиль
9,3	7,7	8,7	13,5	12,8	11,5	18,9	17,6	11,0

Найбільша швидкість вітру - у холодну пору року, найменша - у серпні. У січні вона в середньому становить 4,7 м/с, у липні - 3,3 м/с.

Швидкість вітру по місяцях, (м/с)

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
4,7	4,8	4,7	4,3	3,7	3,4	3,3	3,2	3,6	4,0	4,8	4,7	4,1

Кількість днів з грозами в середньому за рік становить 17, градом - 3, снігом - 63.

Рельєф території Лісостепу різноманітний. На Правобережжі розташовані Волино-Подільська та Придніпровська височина. Їм притаманні рівнинна плоска та хвилясто-горбиста поверхні (плато), по берегах річок плато сильно розчленоване балками і ярами.

Основні ґрунтоутворюючі породи -- леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15% СаСО3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних відмінностей (структура ґрунту).

Рослинність представлена лісовими і степовими видами.

Лісистість території більша у західній частині; там вона досягає 15% (середня лісистість -- 12,5%). Ліси збереглися в долинах річок та межиріччях. Вони ростуть на сірих лісових ґрунтах та деградованих чорноземах (в яких зменшився вміст гумусу, і вони стали менш родючими), що раніше були під степами, а потім позаростали деревами. Лісоутворюючими породами зони є дуб, граб, бук, клен, липа. У заплавах рік ростуть берест,вільха, верба. На піщаних берегах Дніпра, Південного Бугу та Сіверського Дінця, куди доходив язик давнього льодовика, острівцями ростуть соснові ліси. У широких балках поширені байракові ліси, в яких ростуть дуб, граб, клен, липа, ліщина, брусниця.

Отже дане землекористування розташоване в помірній кліматичні зоні, великий вплив на ґрунти має ерозія ґрунту, територія майже не вкрита лісовою рослинністю, однак є велика кількість вод, річок, боліт, основними ґрунтоутворюючі породи є леси і лесоподібні суглинки, рельєф переважно рівнинний, яри та балки відсутні, основну частину території складають сільськогосподарські землі.

Розділ 4. Ґрунтові умови території землекористування

На території землекористування розміщена велика кількість агровиробничих груп ґрунтів, це зокрема чорноземи типові, чорноземи реградовані, лучно-болотні ґрунти, розмиті ґрунти, дернові глейові ґрунти. Відповідно до цих агровиробничих груп та ї площ складено експлікацію агровиробничих груп ґрунтів (табл. 3).



Таблиця 3. Експлікація агровиробничих груп ґрунтів

Шифр агровиробничої групи ґрунтів	Назва агровиробничої групи ґрунтів	Кількість контурів	Угіддя	Площа, га
53д	Чорноземи типові мало гумусні та чорноземи сильно реградовані легкосуглинкові	5	Рілля	179,2766
53г	Чорноземи типові мало гумусні та чорноземи сильно реградовані середньо суглинкові	11	Рілля	732,7646
		1	Сіножаті	36,9371
55г	Чорноземи типові та чорноземи сильно реградовані слабо змиті легкосуглинкові	7	Рілля	21,7124
56г	Чорноземи типові і чорноземи сильно реградовані середньо змиті легкосуглинкові	2	Рілля	12,6720
		1	Сіножаті	8,9007
121г	Лучно-чорноземні ґрунти та їх слабо солонцюваті і слабо осолоділі відміни легкосуглинкові	10	Рілля	346,0080
121д	Лучно-чорноземні ґрунти та їх слабо солонцюваті і слабо осолоділі відміни середньо суглинкові	3	Рілля	61,4578
133г	Лучні, чорноземно-лучні ґрунти та їх слабо солонцюваті і слабо осолоділі відміни легкосуглинкові	5	Рілля	15,7307
		2	Сіножаті	7,4751
141	Лучно-болотні,мулувато-болотні і торфувато-болотні не осушені ґрунти	3	Рілля	31,1509
142	Лучно-болотні,мулувато-болотні і торфувато-болотні осушені ґрунти	17	Рілля	20,2634
178г	Дернові глибокі глейові ґрунти та їх опідзолені відміни легкосуглинкові	5	Рілля	66,7381
		1	Пасовище	2,6671
179г	Дернові глейові осушені ґрунти легкосуглинкові	4	Рілля	12,7773
215	Розмиті ґрунти і виходи рихлих (піщаних і лесовидних) порід	1	Рілля	0,4074
Всього				1556,9398



Відповідно до наших агровиробничх груп ґрунтів, які приведені в таблиці 3 зробимо коротку характеристику кожного ґрунту.

Типи чорнозему:

Чорнозем поділяють на дві градації: за потужністю гумусового шару і за змістом гумусу. Розглянемо кожну градацію більш докладно.

За потужністю гумусового шару чорнозем підрозділяється на: 3

- надпотужні (потужність понад 120 см);

- потужні (120 - 80 см);

- середньо глибокі (80 - 40 см);

- малопотужні (менше 40 см).

За вмістом гумусу чорнозем можна розділити на:

- огрядні (більше 9%) - забарвлення чорне;

- середньо гумусні (6 - 9%) - забарвлення чорне;

- мало гумусні (6 - 4%) - забарвлення темно-сіра;

- слабогумусние (менше 4%) - забарвлення сіра;

- мікрогумусние (менше 2%) - забарвлення світло-сіра.

За типом чорноземи бувають:

- опідзолені чорноземи;

- вилужені чорноземи;

- типові чорноземи;

- звичайні чорноземи;

- південні чорноземи.

Чорноземи типові займають 35 % загальної площі лісостепової зони і становлять 54,6 % її орних земель. Поширені від передгір'їв Карпат на заході до лівого берега Оскола на сході. Сформовані на лесових породах під лучними степами і характеризуються потужним гумусним горизонтом (0,6--1,2 м). Вміст гумусу збільшується з півночі на південь і з заходу на схід: у цілинних ґрунтах його 5--9 %, в освоєних -- 3--5 %. Чорноземи типові мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину, високу ємкість вбирання (20--40 мг-екв на 100 г ґрунту), міцну грудкувату структуру. Чорноземи опідзолені поширені в основному на Правобережжі навколо Подільського лісового масиву і в передгір'ях Карпат. Характерною особливістю цього підтипу є глибоке вимивання карбонатів, які «скипають» в породі на глибині 120--140 см. Основна морфологічна ознака опідзолених чорноземів -- наявність борошнистої присипки, яка вкриває структурні агрегати в нижній частині горизонту А і у верхній частині горизонту В.

Чорноземи реградовані є результат окультурення опідзолених і вилугуваних чорноземів.

Формування реградованих чорноземів це природний ґрунтоутворений процес в місцях повного знищення лісу і розвитку багатої трав'янистої рослинності. У реградованих чорноземів спостерігається відновлення ознак, властивих чорноземам.

Чорноземно-лучні ґрунти являють собою перехідну ланку ґрунтового покриву між чорноземами і глибокими дерновими (лучними) ґрунтами. їхніми особливостями, якими вони відрізняються від чорноземів, є періодичне зволоження підґрунтовими водами, що зумовлює низку ознак, не властивих чорноземам (той чи інший ступінь оглеєння нижньої частини профілю, дещо більшу гумусність тощо). Ці ґрунти трапляються у лісостепових і поліських ландшафтах на низьких давніх терасах річок, делювіальних шлейфах та зрідка на знижених вододільних рівнинах (близько 3% ріллі колгоспів і радгоспів). Їхніми материнськими породами є звичайно делювій лесовидних суглинків і крейдових мергелів. За глибиною профілю вони є неоднорідними. Переважають глибокі, часто намиті, слабо вилужені. Механічний склад чорноземно-лучних ґрунтів досить різноманітний але найбільше поширені пилувато-легкосуглинкові відміни. За фізичними і фізико-хімічними властивостями чорноземно-лучні ґрунти аналогічні чорноземам, а за вмістом гумусу часто перевершують їх (табл. 14), що й зумовлює високу родючість. Це кращі ґрунти для городини та інших інтенсивних сільськогосподарських культур. Деякі масиви цих ґрунтів треба дренажувати.

Лучні ґрунти - ґрунти, що утворюються у результаті дернового і глейового процесів ґрунтоутворення в умовах надмірного поверхневого зволоження та постійного зв'язку з грунтово-підгрунтовими водами, поза річковими заплавами. Л. г. поширені в основному у лісостеповій і степовій зонах. В типі Л. г. виділяється два підтипи: власне лучні та волого лучні. Власне Л. г. степів і напівпустель мають добре розвинений гумусовий горизонт (20--40 см). Волого лучні ґрунти мають такі ж властивості, як і власне Л. г., але більш зволожені. На Україні Л. г. є найкращими для вирощування природних і сіяних кормових трав та ін. с.-г. культур.

Лучно - болотні ґрунти поширені в заплавах Тиси й Латориці та їх допливів, на Чорному мочарі та в інших замкнених пониженнях. Сформувалися вони на алювіальних та алювіально-делювіальних відкладах в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод під трав'янистою лучною та болотною рослинністю. Займаючи порівняно невеликі площі, ці ґрунти відзначаються значною різноманітністю. Розглянемо лише найбільш типові їх відміни. У наш час ця група ґрунтів дуже видозмінена меліораціями та господарським освоєнням. Вони є прикладом того, як під впливом господарської діяльності відбувається формування культурних меліорованих ґрунтів, загальний тип яких важко й визначити.

Найбільш поширені лучні ґрунти. утворились вони в умовах частого поверхневого перезволоження та неглибокого залягання ґрунтових вод, а тому оглеєні, за винятком тих відмін, які утворились на породах легкого механічного складу. У минулому вони здебільшого покривались лісами, під якими відбувався підзолистий процес ґрунтоутворення. Сліди його залишились у вигляді ущільненого ілювіального горизонту. Таким чином, більша частина ґрунтів оглеєна й опідзолена одночасно.

Гумусовий горизонт глибиною 20...35 см має темно-сіре забарвлення, грудкувато-зернисту структуру, пухкий, в оглеєних відмінах в'язкий і злитий. Перехідний горизонт різної глибини, грудкуватий у не опідзолених і горіхувато-призмовидний -- в опідзолених відмінах, порівняно добре гумусований. Материнська порода дуже оглеєна, водоносна.

Лучні ґрунти містять від 4,1 до 7,6% перегною в оглеєних відмінах середньо кислі, рідше -- слабо кислі (рН сольове від 4,6 до 5,5) при низьких значеннях гідролітичної кислотності, досить добре забезпечені доступними для рослин формами азоту та калію, дещо гірше -- фосфору.

Лучно-болотні ґрунти залягають у пониженнях, де ґрунтові води на глибині 40...50 см. З поверхні до 10...12 см наявний сизувато-сірий гумусовий горизонт, безструктурний, що при висиханні розтріскується на полігональні брили. Перехідний горизонт товщиною близько 25 см помірно гумусований, сірувато-сизий, з іржавими плямами, мокрий, в'язкий, як і весь профіль, містить багато не розкладених решток рослин. Органічної речовини в гумусовому горизонті 9,2...13,2%, вона швидко зменшується з глибиною. Ґрунти сильно кислі, рН сольове дорівнює 4,0-4,5. Після осушення ґрунти придатні під кормові угіддя, але лише після тривалих меліорацій, за допомогою яких сформується структурно гумусовий горизонт, їх можна використовувати в рільництві.

Болотні ґрунти поширені мало. Розрізняють намулувато-болотні та торфувато-болотні відміни. В останніх над намулистим мінеральним ґрунтом розвинувся торфовий горизонт товщиною 10...15 см. Торфову і намулисту масу, яка містить високий процент органічної речовини, можна використовувати для виготовлення торфокомпостів. У зв'язку з високою кислотністю до компостів обов'язково слід додавати вапнякові компоненти для отримання лужної реакції, щоб не закислювати і так кислих ґрунтів Закарпаття.

Дернові глейові ґрунти розповсюджені в понижених елементах рельєфу, по периферіях боліт, на борових терасах, найчастіше - в лісовій зоні. Як і для попереднього типу ґрунту, класифікаційна та номенклатурна приналежність останніх досить дискусійна. Найхарактернішою рисою умов ґрунтоутворення є ґрунтове або поверхневе перезволоження. Типова рослинність - трав'яниста, не виключена і лісова з моховою або трав'янистою підстилкою. Ґрунтотворними породами найчастіше служать флювіогляціальні, давньо алювіальні відклади різного гранулометричного складу. Ґрунти характеризуються акумулятивним профілем типу: H+HPgl+PGl. Властивості їх значно залежать від гранулометричного складу. Порівняно незначне перезволоження веде до збільшення кількості гумусу в легких ґрунтах до 1,5-5%, Сгк:Сфк біля 0,5. ЄП досягає 30-40 мг-екв/100 г ґрунту залежно від гумусованості та гранскладу, реакція середовища слабо кисла або нейтральна, СНО = 80-100%. Суттєвого перерозподілу SiО2 та R203, мулу в типових ґрунтах не спостерігається, хоча помітна тенденція до накопичення останніх в оглеєних горизонтах.

Можна виділити такі підтипи дернових глейових ґрунтів: опідзолені (H+He+HPigl+PGl) характеризуються деякою освітленістю He-горизонту, завдяки наявності в ньому присипки SiO,, а також ущільненням перехідного горизонту; вилугувані (H+HP/Kgl+PKGl) закипають у нижній частині профілю.

Роди цих ґрунтів пов'язують з хімічним складом ґрунтових чи поверхневих вод, які беруть участь у перезволоженні: - карбонатні (Нк+HPKgl+PKGl); - засолені (Hs+HPgls+PGls); - ортзандові або ортштейнові (Hgl+R,Rg+PGl), у профілі наявний бурувато-червоний зцементований горизонт акумуляції півтора оксидів потужністю більше 5 см, найчастіше це піщані ґрунти.

Види виділяють за ступенем оглеєння: поверхнево-глейові (HG1+HP+P); поверхнево-глеюваті (Hgi+HP+P); грунтово-глейові (H+HPgl+PGI); грунтово-глеюваті (H+HP+Pgl); глибоко глейово-елювіальні (H+HP+PEgl+PGI), у верхній частині материнської породи формується інтенсивно відмитий від глинистих речовин елювіально-глейовий горизонт завдяки сильно мінливому протягом року рівню ґрунтових вод.

Даний тип ґрунту має високу потенційну родючість, але потребує поліпшення водно-повітряного режиму (достатньо агромеліоративних заходів), після чого він стає придатним для вирощування технічних, овочевих і кормових культур.

Таблиця 4. Розподіл сільськогосподарських угідь за крутизною схилів

Ухил, градуси	Угіддя	Шифр агровиробничої групи ґрунтів	Назва агровиробничої групи ґрунтів	Площа, га
2,5°	Рілля	55г	Чорноземи типові та чорноземи сильно реградовані слабо змиті легкосуглинкові	21,7124
4°	Рілля	56г	Чорноземи типові і чорноземи сильно реградовані середньо змиті легкосуглинкові	12,6720
4°	Сіножаті	56г	Чорноземи типові і чорноземи сильно реградовані середньо змиті легкосуглинкові	8,9007
2°	Рілля	215	Розмиті ґрунти і виходи рихлих (піщаних і лесовидних) порід	0,4074
Всього				43,6925

Таблиця 5. Розподіл території сільськогосподарських угідь за ступенем перезволоження

Угіддя	Шифр агровиробничої групи ґрунтів	Назва агровиробничої групи ґрунтів	Площа, га
Рілля	141	Лучно-болотні,мулувато-болотні і торфувато-болотні неосушені грунти	31,1509
Болото	141	Лучно-болотні,мулувато-болотні і торфувато-болотні неосушені грунти	146,5170
Рілля	142	Лучно-болотні,мулувато-болотні і торфувато-болотні осушені грунти	20,2634
Рілля	178г	Дернові глибокі глейові грунти та їх опідзолені відміни легкосуглинкові	66,7381
Пасовище	178г	Дернові глибокі глейові грунти та їх опідзолені відміни легкосуглинкові	2,6671
Рілля	179г	Дернові глейові осушені грунти легкосуглинкові	12,7773
Всього			280,1138

Відповідно до наших агровиробничих груп видно що деякі ґрунти зазнали деградації, та ерозії ґрунту так як на певних територіях крутизна схилу склала більше 2° (табл. 4), а також ґрунти які розташовані поблизу водойм або мають не значні пониження зазнали перезволоження (табл. 5).

Однією з основних причин розмиття є водна ерозія ґрунту -- це руйнування його верхнього найродючішого горизонту ґрунту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників.

Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод.

За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на:

- краплинну -- роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель, внаслідок чого шпарини ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту;

- площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струмками талих і дощових вод по всій поверхні площі;

- лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається углиб концентрованими потоками води;

- іригаційну, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання.

Розвиток водної ерозії тісно пов'язаний з рельєфом місцевості. Як правило, руйнування ґрунтів починається на схилах крутизною 1-2°. За ступенем змитості ґрунти поділяються на слабко-, середньо-, сильно змиті та розмиті. Ступінь змитості ґрунту визначається порівнянням еталонного (незмитого) ґрунту з профілем змитого. Притому вважається, що у слабко змитих ґрунтах змито не більше половини гумусового горизонту Н(А), у середньо змитих -- змито верхню частину перехідного (ілювіального) горизонту, а в розмитих ґрунтах ерозією зруйновано весь профіль, і на поверхню виходять ґрунтотворні породи.

Також велику роль в розмивані ґрунту грає рівень ґрунтових вод.

Ґрунтові води - це перший від поверхні землі підземний водоносний шар, який залягає вище першого водотривкого шару (глинистого ґрунту, який не пропускає воду і не дає їй просочуватися глибше). Джерелом вологи ґрунтових вод можуть служити довколишні річки або озера, атмосферні опади, танення снігу. Наявність ґрунтових вод явище постійне, але в залежності від пори року потужність цих вод, тобто кількість міститься води, може змінюватися. Відповідно змінюється і глибина залягання ґрунтових вод - відстань від поверхні цих вод до поверхні землі. Навесні під час танення снігу і при надмірному надходженні вологи їх рівень підвищується, а влітку навпаки - знижується.

Чим вище рівень ґрунтових вод, тим більше вологість, і тим менше несуча здатність ґрунту. Високим вважається рівень ґрунтових вод при глибині залягання 2 м і менше. Такий рівень характерний для низинних і заболочених місцевостей, нижніх ділянок схилів, берегів озер або річок. Відповідно низький рівень залягання ґрунтових вод - це глибше 2 м під землею. Визначити рівень ґрунтових вод можна кількома способами. Найточніший спосіб - за рівнем води в довколишніх криницях. Колодязь, виритий на глибину 5-15 м, наповнюється саме з ґрунтових вод, тому їх рівень такий же, як і статичний рівень води в колодязі (тобто при максимально наповненому колодязі). Інший спосіб - зробити садовим буром свердловину глибиною 2-2,5 м і подивитися, чи буде на її дні скупчуватися вода. Вона може виступити не відразу, а через деякий час. Якщо вода в свердловині є, значить рівень ґрунтових вод високий. Якщо дно свердловини залишається сухим, то ґрунтові води знаходяться далеко і їх можна не побоюватися.

Отже виходячи з даного на землекористування можна зробити висновок у вигляді опису строкатості і структури ґрунтового покриву:

1. Найбільшу території займають чорноземи типові мало гумусні та чорноземи сильно реградовані середньо суглинкові (53г), їх площа становить 769,7017 га.

2. Площі ґрунтових контурів коливаються в межах 0,4074 - 769,7014 га.

3. Більші за розміром контури знаходяться здебільшого в центральній частині території, а менші в північній та південно-західній частині території.

4. Межі контурів звивисті, наявні вклинювання контурів одних в інші, в північній і південній частині території спостерігається вкраплення болотних відмін в інші агрогрупи (179г, 121г, 121д).

5. На території, де проводяться вишукування, наявні глейові, слабо змиті (до 2°), середньо змиті ( 2-4°) та сильно реградовані ґрунти.

6. До перезволожених ґрунтів відносять: глейові, поверхнево оглеєні, болотні, торфово-болотні, торфовища.

Розділ 5. Оптимізація структури угідь

Територія України характеризується незвичайно високим показником сільськогосподарської освоєнності, оскільки сільськогосподарські землі становлять 72,1% від загальної площі держави. У складі сільськогосподарських земель 97,2% займають сільськогосподарські угіддя, решта (2,8% - сільськогосподарські угіддя (землі зайняті під господарськими дворами, шляхами та прогонами, землі, які знаходяться в стадії меліоративного будівництва).

Станом на 1.01.2014 р. площа сільськогосподарських угідь України становила 41 722,2 тис. га (69,1% від загальної площі держави). Левову частку (77,8%о) у складі сільськогосподарських угідь займає рілля, що свідчить про високий показник розораності території (53,8%), який майже вдвічі вищий ніж у країнах Євросоюзу (30-33%). Площа перелогів станом на 1.01.2006 р. становить 419,3 тис. га (1,0%> від площі сільськогосподарських угідь), що не в повному обсязі відображає реальну ситуацію у державі щодо перелогових земель. Багаторічні насадження займають площу 900,5 тис. га (2,2%). 2 429,2 тис. га (5,8%) займають сіножаті, а пасовища - 5 521,3 тис. га (13,2%).

Структура сільськогосподарських угідь України за п'ятнадцятирічний період (у порівняні з 1991 роком) зазнала відчутних змін, що обумовлено економічною ситуацією в аграрному секторі держави та впровадженням заходів Національної програми охорони земель. За цей період більш ніж на 1,0 млн. га скоротилася площа ріллі, що пояснюється переведенням її у перелоги, сіножаті та пасовища, частково під заліснення. Також незначно зменшилась площа багаторічних насаджень.

Найбільшими відсотковими значеннями ріллі у складі сільськогосподарських угідь характеризується Херсонська (90,14%), Черкаська (87,56%), Вінницька (85,72%), Дніпропетровська (84,54%) області, а найнижчими - Закарпатська (44,16%), Івано-Франківська (59,1%). Перелогові землі обліковано не у всіх адміністративних утвореннях. Згідно даних обліку кількості земельних угідь (форма 6-зем) перелоги повністю відсутні у Волинській, Дніпропетровській, Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Херсонській, Чернівецькій областях, а найбільші їх площі виявлені у Житомирській (8,14%), Івано-Франківській (4,67%) областях.

Багаторічні насадження у структурі сільськогосподарських угідь України займають надзвичайно низьку частку (2,16%), а найвищі значення цих угідь характерні для Закарпатської (5,97%), Чернівецької (5,48%) областей та Автономної республіки Крим (4,55%). Надзвичайно високим відсотковим вмістом багаторічних насаджень у структурі сільськогосподарських угідь відзначаються міста державного підпорядкування: Київ (57,89%), Севастополь (40,3%). Високі відсоткові значення сіножатей характерні для карпатських і поліських областей: Закарпатська (20,89%), Чернігівська (15,59%), Волинська (14,99%). Найвищими відсотковими значеннями пасовищ у структурі земельних угідь характеризується Закарпатська область (28,99%) та Автономна республіка Крим (24,52%).