Раціональне використання й охорона земель -- два взаємопов'язаних процеси, спрямованих на підвищення продуктивних сил землі. Вони передбачають:

· оптимізацію розподілу земельного фонду між галузями народного господарства і якомога ефективніше його використання у кожній з них;

· оптимізацію структури окремих видів земельних угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ, лісів, земель під водою тощо) відповідно до природно-економічних зон і районів;

· розробку і впровадження раціональної системи землеробства, яка включає ґрунтозахисний обробіток, удобрення; вапнування кислих та гіпсування засолених і солонцюватих грунтів, технологію вирощування сільськогосподарських культур, систему сівозмін тощо;

· осушення заболочених і перезволожених земель та зрошення і обводнення посушливих;

· запобігання затопленню, підтопленню, заболоченню земель, погіршенню їх фізико-хімічних властивостей;

· широке використання ґрунтових мікроорганізмів для створення високородючих і стійких до ерозії ґрунтів;

· розробку і впровадження науково обґрунтованої системи луківництва;

· розробку і впровадження раціональної системи розселення, забудови сільських та міських населених пунктів, розміщення каналів для перекидання води з багатоводних у маловодні райони, великих водосховищ, шляхів сполучення, ліній електропередач, нафтогазопроводів;

· розробку і впровадження еколого-економічної оцінки земель та використання її для планування розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, визначення обсягу державних закупівель рослинницької і тваринницької продукції, витрат на виробництво і доходності сільськогосподарських підприємств, встановлення правильних, науково обґрунтованих цін.

Обсяги землеохоронних заходів в Україні є недостатніми і фактично неспівставними із рівнем поширеності деградаційних процесів.

Для того щоб запобігти негативним наслідкам осушувальної меліорації й усунути їх, слід провести реконструкцію і відновлення осушувальних систем, які стали непридатними для використання або не відповідають сучасним технічним вимогам. На мінеральних перезволожених землях слід ширше використовувати гончарний, пластмасовий та інші види закритого дренажу. Для максимального використання родючості осушених земель необхідно, щоб 75% з них мали закритий дренаж і 90% були забезпечені двостороннім регулюванням водного режиму з автоматизованим його управлінням. Важливе природоохоронне значення мають водозахисні смуги вздовж рік і водоприймачів, стан яких не завжди задовільний. Особливу увагу треба зосередити на використанні торфяно-болотних ґрунтів. Землі з неглибоким (до 1 м) заляганням торфу доцільно використовувати під багаторічні трави, з глибиною залягання торфу понад 1 м слід відводити під посів трав 59-- 60%, під просапні -- 10--15 і під зернові -- 25--30%.

Для зволоження осушуваних земель у маловодні періоди року і запобігання затопленню при надмірних опадах треба будувати водосховища та інші джерела зволоження, осушувальні системи, забезпечуючи при цьому максимальне збереження озер та інших природних водоймищ, а також екологічну надійність збудованих об'єктів. Для збереження флори і фауни слід створити всі умови на осушених угіддях. З метою запобігання негативним наслідкам осушувальної меліорації частину меліоративного фонду необхідно залишити в первісному вигляді, зберегти в оптимальних розмірах площу боліт і заболочених лісів. Оптимальне використання боліт означає максимальне забезпечення їхньої природоохоронної ролі -- стабілізаторів клімату, регуляторів рівня ґрунтових вод, водного режиму рік і вододжерел.

Для усунення негативних наслідків зрошувальних систем треба зосередити увагу на їхньому технічному стані, раціональному використанні води і продуктивності зрошуваних земель. Особливо важливо уникнути непродуктивного використання води. Сучасні протифільтраційні засоби не дають змоги повністю усунути фільтрацію води і ліквідувати її негативні наслідки. До того ж вони вимагають великих капітальних вкладень, а економічна віддача їх низька.

У раціональному землекористуванні дуже важливе значення має збереження гумусу, який стимулює розвиток рослин і мікроорганізмів, що беруть участь у перетворенні мінеральних і органічних речовин у грунтах. При нинішній паропросапній системі землеробства, недостатньому внесенні органічних добрив і відносно низькій питомій вазі багаторічних трав у структурі посівних площ створюються умови для швидкої мінералізації рослинних решток у ґрунтах, слабої їх гуміфікації, що супроводжується зниженням загальних запасів гумусу, виникає загроза деградації грунтів -- погіршення фізичних властивостей, зниження природної родючості й ефективності використання мінеральних добрив. Вміст гумусу порушується також внаслідок прибирання гною гідрозмивом. Гноївка за якістю поступається твердому гною, якщо не застосовуються прогресивні технології використання, вона нагромаджується у господарствах у величезних кількостях, забруднює і заражує навколишнє середовище. Через це питання видалення, переробки, знезаражування, транспортування, зберігання і використання безпідстилкового гною є дуже важливим.

Бездефіцитний баланс гумусу можна забезпечити, поліпшуючи якість й ефективність застосування гною для біологізації землеробства, що визначає виробничу систему, яка частково чи повністю заперечує використання хімічних речовин (мінеральних добрив, пестицидів, регуляторів росту). Вона ґрунтується на використанні таких агротехнічних прийомів, як сівозміни, застосування гною, сидератів, рослинних решток та органічних відходів не-сільськогосподарського походження, вирощування бобових культур, біологічні методи захисту рослин тощо. Прихильники такого землеробства керуються ідеєю біологічної циклічності органічної речовини у природі.

Вчені екотоксикологи встановили, що чим вищий вміст у грунті гумусу, тим менша токсична дія важких металів. У присутності кальцію більшість важких металів (мідь, цинк, кобальт) переходить у малорухомий стан, рухомість інших (молібден) зростає. Чим більша ємкість поглинання, тим менша дія важких металів.

За останні десятиріччя способи внесення добрив майже не змінились. При мінімальних обробках ґрунту є потреба у розробці нових методів, які б забезпечили найвищий коефіцієнт їх використання, знизили витрати на придбання добрив і запобігли забрудненню навколишнього середовища. Потребують удосконалення традиційні способи внесення гною врозкид з наступним приорюванням: навіть при ретельному виконанні усіх операцій він нерівномірно розподіляється по поверхні ї вглиб орного шару.

Особливо важливим є використання органічних добрив у регіонах, де широко застосовують .ґрунтозахисну систему землеробства і де неможливо забезпечити глибоке загортання органічних добрив у ґрунт.

Регулювати родючість можна з допомогою більш досконалої обробки ґрунту, яка сприяє скороченню темпів мінералізації гумусу. Наприклад, зменшення глибини розпушування і частоти обробки ґрунту спричинює сповільнення темпів мінералізації гумусу, тому потреба в органічних добривах зменшується при цьому на 25%.

Хімізація не є єдиним засобом інтенсифікації сільського господарства. Наша країна серйозно відстає від світової науки у розробці біологічних методів.

Один з основних засобів у біозахисті є трихограма -- рід паразитичних комах родини хальцид, яких успішно використовують у боротьбі проти совок, метеликів, плодожерок, листокруток. Водночас у нашій країні досі невідомий повний набір видів цього роду.

У боротьбі з бур'янами використовують рослиноїдних комах, перспективність яких полягає у високій специфічності відносно рослин-господарів, що практично гарантують неможливість переходу їх на інші види. Вже такі комахи (гербіфаги) застосовуються дроти осоту польового, багатьох видів будяків, васильків, молочаю, хрестоцвітних, жовтеців, березки, грициків, хвоща, пирію повзучого, гострецю, навіть амброзії.

Важливим елементом інтегрованого захисту рослин є біологічний метод, який включає застосування комах і ентомофагів, яких штучно розмножують у лабораторних умовах та на біофабриках, а також мікробіопрепаратів промислового і господарського виробництва. У 1993 p. з допомогою біологічного методу захищено 14% посівів сільськогосподарських культур відкритого грунту, які підлягали хімічній обробці проти шкідників. Значно зменшилося застосування хімічних засобів захисту рослин проти шкідників зернобобових культур. Завдяки застосуванню бактероденциду проти мишовидних гризунів скоротилося застосування хімічних зооцидів на 15--18%. Облік мікроспоріозу, ентомофторову й ентомофагів на капустяних метеликах допомагає обгрунтовано відміняти хімічні обробки на хрестоцвітних культурах. Таку регламентацію хімічного методу проводять на посівах гороху, пшениці, при прогнозуванні ентомофторову горохової зернівки і гранульозу сірої зернової совки.

Один із шляхів підвищення ефективності захисту сільськогосподарських культур від шкідливих організмів і зменшення забруднення навколишнього середовища пестицидами -- використання засобів, створених на основі біологічно активних речовин, якими є регулятори росту, розвитку, розмноження і поведінки живих організмів. Проти комах-шкідників винайдено і перевірено в дослідах регулятори росту (інгібітори синтезу хітину), регулятори розвитку і розмноження (гормональні та антигормональні препарати), регулятори поведінки (феромони й антифеданти). З цих речовин на практиці застосову

ються феромони комах, які використовуються для нагляду за шкідниками в садах і на виноградниках, що дає змогу в 2--3 рази зменшити хімічні обробки. У масштабах країни скорочення лише на один обробіток внаслідок застосування феромонних вловлювачів економить значну кількість інсектицидів, дає змогу визначити найефективніші строки хімічних обробок або при чисельності шкідників, нижчій за економічну межу шкідливості, відмінити їх ефективність боротьби за рахунок оптимізації строків обробок підвищується на 20--30%.

Серед протиерозійних заходів слід виділити новий технологічний спосіб обробки грунтів, особливості якого полягають у зменшенні кількості і глибини обробітку, суміщенні деяких операцій за рахунок збереження на поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин при цьому зменшуються в 5--10 разів. Мінімальна обробка дає змогу ефективно боротись з ерозією за рахунок зменшення щільності грунту, підвищення його гумусованості, поліпшення ґрунтового балансу поживних речовин і вологи. Особливо істотні результати спостерігаються в засушливих південних районах України. Поряд з удосконаленням процесу землеробства мінімальний обробіток дає змогу мати економічний ефект: енергетичні витрати зменшуються в 2--3 рази, собівартість знижується на 15-- 20%, підвищується врожайність. Водночас ця технологія поширена недостатньо. Причиною такого становища є нестача відповідних машин і механізмів.

Невиправдано різко скоротились земельні масиви, використовувані під пар. Збільшення площ під пар зумовлене удосконаленням агротехніки, посівів інтенсивних сортів, зростанням урожайності. Для деяких засушливих районів приріст урожайності зернових по чистому пару становив близько 80%

Багато цінних угідь вибуває через виділення значних територій під об'єкти промисловості, інфраструктури міст. За всю історію людське суспільство втратило 200 млн га природних угідь для аграрного використання. Нині щороку для несільськогосподарських потреб відводиться 5--7 мли га, для індустріальних цілей вилучено близько 50 млн га, придатних для сільського господарства. На перспективу для несільськогосподарських користувачів потрібно 19 мли га, в тому числі 30% сільськогосподарських угідь. Найбільші масиви втрачаються при будівництві гідроелектростанцій, торфяних і гірничорудних розробках. Площі таких земель у 100 разів перевищують власне площу, зайняту розробками. Надалі з сільськогосподарського обороту вилучатиметься ще більше земель, оскільки зростає видобуток вугілля і руди відкритим способом, будівництво залізниць і автомобільних шляхів, аеродромів, сховищ, меліоративних систем тощо. Для забезпечення мінімальних потреб сільської місцевості в дорогах з твердим покриттям їх треба побудувати близько 400 тис. км.

Науково-технічний прогрес, розвиток промисловості передбачають інтенсивне використання природної сировини, збільшення видобутку корисних копалин, що призводить до вилучення з сільського господарства значних земельних угідь, видозмінює цілі ландшафти. Ерозія грунтів на великих земельних територіях особливо велика при відкритому способі видобутку корисних копалин. Згідно з прогнозами, видобуток цим способом буде збільшуватись. Відповідно зростає й обсяг рекультивації земель, тобто відновлення родючого шару грунту, рельєфу території, гідрогеологічних умов, порушених діяльністю людини. Рекультивація земель є однією з найважливіших проблем землеробства. З допомогою рекультивації відновлюються землі, що вийшли з обігу. Значний вплив порушених земель на навколишнє середовище пояснюється тим, що на поверхню виносяться токсичні породи, запилюється атмосфера, змінюється режим ґрунтових вод, включаючи глибокі підземні, утворюються значні маси ґрунтового шару, що накопичується у так званих відвалах. Причому з сільськогосподарського обігу вилучаються не лише землі, з яких безпосередньо добуваються корисні копалини, а й площі для складування пустої породи. В Україні площа рекультивованих земель з 16,3 тис. га в 1980 p. зросла до 22,0 тис. га в 1986 p. і зменшилась до 19,2 в 1990 p. та 7,9 в 1993 p.

Рекультивація земель складається з двох етапів: гірничотехнічного та біологічного. Гірничотехнічний етап передбачає зняття та складування родючого шару грунту,. планування поверхні, формування схилів, спорудження шляхів, гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також покриття спланованої території родючим шаром грунту. Біологічний стан рекультивації включає комплекс агротехнічних і фітомеліоратнвних заходів, спрямованих на відновлення ландшафтів і відтворення родючості земель для використання їх у сільському чи лісовому господарстві [10, с. 59J.

Гірничотехнічну рекультивацію здійснюють підприємства, організації та установи, в розпорядженні яких перебуває земельна ділянка, біологічну рекультивацію -- землекористувачі за рахунок коштів підприємств, організацій та установ, що виконували на цих землях роботи, пов'язані з порушенням ґрунтового покриву. Тому насправді роботи з гірничотехнічної рекультивації земель виконуються, а передбачена сума грошей за біологічну рекультивацію, згідно з проектно-кошторисною документацією на будівництво об'єкта, перераховується землевласнику та землекористувачу, який повинен виконати ці роботи. На практиці дуже часто землевласники та землекористувачі біологічної рекультивації не виконують, що позначається на відновленні біологічної продуктивності порушених земель, а отже, й на терміні окупності рекультивованих земель, який в середньому становить 7--25 років [10, с. 60].

Темпи рекультивації земель в деяких областях України з різних причин були недостатніми для своєчасного відтворення, що й затримало повернення їх колишньому землевласнику і землекористувачу для дальшого використання за призначенням. Наприклад, на гірничо-хімічному комбінаті в Дніпропетровській області добувається 45% марганцевої руди від загального її виробництва в нашій країні. Для видобутку руди комбінату відведено 11,2 тис. га землі, з яких сільськогосподарські угіддя займають 10,5 тис. га, а рілля -- понад 8 тис. га. Марганцева руда залягає тут на глибині до 80 м, тому на видобуток 1 т руди припадає 17 м3 породи.

Щоб всю порожню породу складати у відвали заввишки 60--65 м, потрібно буде вилучити з обігу 11 тис. га чорноземних земель. Але, 'як показав досвід, втрати родючого грунту можна звести до мінімуму, якщо родючий чорноземний шар грунту складувати окремо, наступний шар суглинку та лесу з глибини до 20 м використати для лісонасаджень, а породу найнижчого горизонту (з глибини 40--80 м), зовсім непридатну .для землеробства, використати для заповнення порожніх кар'єрів. При цьому застосовують двоетапну систему рекультивації. Оскільки в засипаних кар'єрах з часом земля осідає, виникає необхідність проведення другого етапу рекультивації. Після проведення робіт першого етапу відновлені землі передаються сільськогосподарським підприємствам у тимчасове користування (3--5 років) для посіву багаторічних трав. На другому етапі рекультивації площу повторно планують, -покривають шаром чорнозему товщею 0,5 м. Такий грунт потребує внесення добрив. Урожайність багаторічних трав на сіно на рекультивованих землях становить 45 ц/га, однорічних -- 27,5, озимої пшениці -- 34,5, кукурудзи на зерно -- 38,2, кукурудзи на силос -- 287 ц/га. Термін окупності капітальних вкладень на рекультивацію земель--10 років. Отже, цей природозахисний захід є ефективним не лише з екологічного, а й з економічного боку.

Основні напрями використання порушених земель після проведення рекультиваційних робіт: 1) сільськогосподарське використання, що зумовлює необхідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних сільськогосподарських насаджень; 2) лісове використання, включаючи створення лісів промислового та цільового призначення (ґрунтозахисні та водоохоронні насадження); 3) водогосподарське використання (створення водоймищ різноманітного призначення -- для розведення риби та птиці, організації спорту, відпочинку, зрошування тощо); 4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо); 5) використання під житлове та промислове будівництво; 6) віднесення цих земель у держзапас тощо [10,с.59].

Народногосподарський результат рекультивації порушених земель включає-такі результати:

· виробничий -- одержання продукції з відновленої площі. При відшкодувальному природокористуванні він визначається приростом показника економічної оцінки земельних угідь. Якщо відповідні оцінки відсутні, розрахунок робиться за відтвореною продуктивністю відповідних земель внаслідок рекультивації, визначеною в витратах на відповідну продукцію з рекультивованих земель;

· соціально-економічний -- створення сприятливих умов для життєдіяльності людини та функціонування екологічних систем у районі розміщення об'єктів рекультивації. У зв'язку з різнобічністю проявів соціально-економічних результатів і різного ступеня їх залежності від напряму рекультивації вони об'єднуються в дві групи: середовищезахисні та середовищеполіпiуючі.

Середовищезахисний результат рекультивації, який прирівнюється до відшкодованого збитку, завданого навколишньому середовищу внаслідок порушених земель, визначається природно-технічними умовами порушених земель, їх розміщенням у різних природних зонах, організацією та засвоєністю території, ускладненням конфігурації господарських угідь тощо. Територія, що зазнає негативного впливу від. порушення земель -- зона впливу -- визначається для кожного об'єкта рекультивації.

Результат поліпшення стану навколишнього середовища регіону при рекультивації, відповідно до санітарно-гігієнічних, естетичних, рекреаційних та інших.

Висновки

На основі вивчення наукової літератури дано визначення поняття „земельно-ресурсного потенціалу”, яке характеризується сукупністю ресурсів земельної території, що визначають екологічні умови життя, розселення людей, використовуються для розміщення засобів виробництва і мають біологічну продуктивність для господарської діяльності, при цьому “раціональному його використанню” надається триєдиність, в якій повинні гармонійно поєднуватися екологічний, економічний та соціальний напрями.

Виходячи з тлумачення поняття „земельно-ресурсний потенціал” в науковій літературі, можна характеризувати його сукупністю ресурсів земельної території, які визначають екологічні умови життя, розселення людей, використовуються для розміщення засобів виробництва і мають біологічну продуктивність для господарської діяльності. При цьому поняттю „раціональне використання земельно-ресурсного потенціалу” надається триєдиність, в якій повинні гармонійно поєднуватися екологічний, економічний та соціальний напрями. Екологічний напрям грунтується на необхідності охорони і розумному використанні землі, як основного природного ресурсу та базисного компоненту довкілля; економічний - на системі інтересів товаровиробників в отриманні прибутку і соціальний - на задоволенні суспільних потреб.

Методика суспільно-географічного дослідження процесів формування земельних ресурсів повинна виходити з принципів регіональної цілісності, територіальності, комплексності та пропорційності розвитку всіх складових земельно-ресурсного потенціалу.

Методика суспільно-географічного дослідження ЗРП передбачає такі етапи аналізу: перший етап - визначення суті і значення земельно-ресурсного потенціалу формуванні суспільно-географічного комплексу регіону; другий етап - оцінка природно-географічних, суспільно-географічних та екологічних чинників формування територіальної організації земельно-ресурсного потенціалу регіону; третій етап - суспільно-географічний аналіз та оцінка існуючого стану територіальної організації ЗРП, дослідження його компонентної, територіальної та управлінської структури, виділених на основі системно-структурного аналізу; четвертий етап - виявлення проблем та обґрунтування заходів, спрямованих на вдосконалення структури, територіальної організації земельно-ресурсного потенціалу області та виявлення шляхів підвищення ефективності його використання.

В процесі суспільно-географічного дослідження територіальної організації ЗРП найбільш ефективними серед спеціальних методів дослідження, що дозволяють отримати чітке уявлення про склад і структуру досліджуваної території, є методи математичної статистики, математичного прогнозування, побудови статистичних та трендових поверхонь, географо-математичні моделі тощо.

Для порівняно глибокого пізнання ЗРП, як суспільно-географічного об'єкта в проаналізуємо три головні складові функціональної структури на прикладі України: компонентну, територіальну та управлінську.

Охорона земельно-ресурсного потенціалу зумовлюється комплексом чинників, які запобігають негативним екологічним явищам і здійснюються на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях, а охорона грунтів - як система організаційно-господарських, технологічних, нормативно-правових та економічних заходів щодо цілісності та еколандшафтних функцій грунтового покриву для відновлення родючості грунтів та їх захисту від забруднення і деградації.

Список використаних джерел

1. Тьорло В.О., Пасько В.Ф. Суспільно-географічні засади дослідження територіальної організації землекористування // Економічна та соціальна географія: Міжвід. наук. зб. К. - 1999. - Вип. 48.- с. 72-81.

2. ГоликовА. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник. -- К.: Либідь, 1997. -- 320 с.

3. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизація земель в Україні : навч.-практ. посіб. / В.І. Андрейцев. - К. : Істина, 1999. - 320 с.

4. Євграфов О.Є. Розвиток системи управління земельними ресурсами в Україні / О.Є. Євграфов // Державні механізми управління природокористуванням. Серія "Державне управління" : зб. наук. праць. - 2008. - Т.9. - Вип. 111. -С.147-160.

5. Організаційно-правові засади розвитку аграрного і земельного ринків в Україні : монографія / кол. Авторів ; [за ред. В.І. Семчика]. - К. : Юридична думка, 2005. - 264 с.

6. Поважный С.Ф. Социально-эколого-эко-номический фактор в рациональном использовании земельных ресурсов / С.Ф. Поважный, О.И. Шапоренко // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія "Державне управління" : зб. наук. праць. - Донецьк : ДонДУУ, 2004. - С. 3-16.

7. Управління земельними ресурсами : підручник / [за ред. В.В. Горлачука]. -[2-е вид., випр. і перероб.]. - Л. : Магнолія Плюс, СПДФО Піч В.М., 2016. - 444 с.

8. Авраменко Т.П. До поняття „земельно-ресурсний потенціал” // Науковий вісник НАУ. - 2003. - Вип. 3. - С. 205 - 209.

9. Опорні схеми та довідкові матеріали до курсу “Економічна та соціальна географія України” (регіональна частина) / Упорядн. Л.Г. Баранова, С.П.Запотоцький, В.І.Остроух, В.Ф. Пасько, В.О.Тьорло. - К., 2001. - 44с.

10. Авраменко Т.П. Економічна і грошова оцінка землі // Науковий вісник НАУ. - 2005. - Вип. 86. - С. 290 - 293.

11. Тьорло В.О., Пасько В.Ф. Регіональне землекористування як об'єкт вивчення у вищій школі // Географічна наука і освіта в Україні. Збірник наукових праць. - К.: Фітосоціоцентр, 2000. - с. 99-100.

12. Авраменко Т.П. Ресурсний потенціал земель сільськогосподарського призначення та раціональне його використання // Аграрна наука і освіта. -2016. - Т. 7. - № 5 - 6. - С. 125 - 128.

13. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”(із наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України.

14. Інструкція щодо стимулювання працівників та розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази спеціально уповноважених державних органів, стимулювання громадських інспекторів у сфері охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки від 20 жовтня 1997 // Урядовий кур'єр - 1997. - №3.

15. Методичні рекомендації щодо економічного стимулювання суб'єктів землекористування за діяльність, пов'язану з охороною земель, та встановлення плати за погіршення природних властивостей угідь. Затв. наказом Держкомзему від 28 грудня 1996 р. // Урядовий кур'єр. - 1997. - №3.

16. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні / Міністерство охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України. -1997.

17. Положення про громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища. Затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 27.02.2002 // Урядовий кур'єр. - 2002. - №23.

18. Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах. Затв. Указом Президента України від 14 серпня 2000 // Офіційний вісник, 2000 №33.

19. Положення про Державну екологічну інспекцію. Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. // Урядовий кур'єр. - 2001. - №203.

20. Положення про порядок ведення державного земельного кадастру. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. - №6.

21. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. - №67.

22. Постанова Верховної Ради УРСР “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 р. із змінами і доповненнями / www.rada.gov.ua.

23. Про Державний технологічний центр охорони родючості грунтів. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. із змінами і доповненнями / www.rada.gov.ua.

24. Про Національну програму охорони земель на 1996-2005 роки. Розпорядження Президента України від 17 лютого 1996 року // Урядовий кур'єр. - 1996. - №62.

25. Аграрне право України. Підручник / За ред. проф. Янчука. - К.,Юрінком.1996. - 684 с.

26. Андрейцев В.І. Екологічне право, - К.:Вентурі. -1996. - 411 c.

27. Дмитренко Т. Екологічне право України. - К.: Ін Юре, 2001. - 314 с.

28. Жариков Ю.Г. Охрана права землепользования. - М.: Юрид. литер., 1974. - 113С.

29. Жушман В.П. Аграрне право та законодавство України: навчально-практичний посібник. - Х.: ТОВ „Одісей”, 2003. - 451 с.

30. Багай Н.О. Розвиток законодавства України про охорону земель: проблеми і перспективи / Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції «Забезпечення екологічної безпеки - обов'язок Української держави» [Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 року]. - Івано-Франківськ, 2004. - 217 с.

Д О Д А Т К И

Додаток 1

Структура земельного фонду України (за станом на 01.01.2016 р.)

Вид основних земельних угідь та економічної діяльності	Площа земель
	всього, тис. га	% від загальної площі території
Сільськогосподарські землі	42942,6	71,2
У тому числі: сільськогосподарські угіддя	41722,2	69,2
з них: рілля	32451,9	53,8
перелоги	419,3	0,7
багаторічні насадження	900,5	1,5
сіножаті	2429,2	4,0
пасовища	5521,3	9,2
інші сільськогосподарські землі	1220,4	2,0
Ліси та інші лісовкриті площі	10503,7	17,4
У тому числі: вкриті лісовою рослинністю	9645,4	16,0
не вкриті лісовою рослинністю	190,1	0,3
інші лісові землі	309,1	0,5
чагарники	359,1	0,6
Забудовані землі	2467,5	4,1
У тому числі: під житловою забудовою	443,6	0,7
промисловості	218,3	0,4
під відкритими розробками, кар`єрами, шахтами та відповідними спорудами	152,5	0,3
комерційного та іншого використання	41,9	0,1
громадського призначення	283,7	0,5
змішаного використання	26,7	0,0
які використовуються для транспорту та зв`язку	491,2	0,8
які використовуються для технічної інфраструктури	70,4	0,1
які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі	739,2	1,2
Відкриті заболочені землі	966,0	1,6
Сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом	17,6
Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (кам'янисті місця, піски, яри, інші)	1040,5	1,7
Всього земель (суша)	57937,9	96,0
Води (території, що покриті поверхневими водами)	2416,9	4,0
Територія країни, всього	60354,8	100,0

Размещено на http://www.allbest.ru/

Додаток 2

Земельний фонд України

Додаток 3

Додаток 4

Размещено на Allbest.ru