Розробка і обґрунтування заходів щодо підвищення економічної ефективності вирощування і реалізації ріпаку ярого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Теоретичні основи ефективності виробництва сільськогосподарської продукції

1.1 Сутність і поняття економічної ефективності виробництва

1.2 Система показників ефективності виробництва сільськогосподарської продукції, у т.ч. ріпаку

1.3 Фактори впливу на підвищення ефективності вирощування і реалізації ріпаку

2. Сучасний стан економічної ефективності вирощування та реалізації ріпаку в ТОВ АФ «Хоружівка»

2.1 Коротка організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Посівна площа, технологічні вимоги до вирощування, рівень урожайності ріпаку

2.3 Основні економічні показники ефективності виробництва ріпаку

3. Основні напрями підвищення економічної ефективності вирощування ріпаку ярого в господарстві (на 2012 рік)

3.1 Визначення економічних показників планування виробничих можливостей підприємства

3.2 Обґрунтування урожайності та посівної площі ріпаку ярого

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

ВСТУП

Актуальність теми. Білково - олійні культури відіграють стратегічну роль у формуванні світових і вітчизняних продовольчих та кормових ресурсів. Їх насіння - унікальна сировина для отримання харчових і технічних олій, дешевих кормів з високими біологічними властивостями та значним вмістом біологічно активних речовин. Світове виробництво олійних культур досягло 250 млн. тонн, і зросло проти 1975 року більше ніж у 2,5 рази[4]

В Україні під вирощування ріпаку використовується лише 0,03 %ріллі. На світовому ж ринку ріпак та соя є пріоритетними культурами. Для порівняння: у Німеччині площі під ріпаком сягнули 1,3 млн. га, а урожайність - понад 30 ц / га. З огляду на те, що Україна має сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для вирощування ріпаку , нарощування обсягів виробництва ріпакового насіння є актуальним як у світі, так і в Україні[5].

Ріпак - універсальна агроекологічна культура, яка є відмінним джерелом зелених кормів, сприятливо впливає на грунт, є прекрасним попередником для озимих зернових. Необхідність розвитку ринку ріпаку та продукції його переробки обумовлено рядом факторів. По-перше, ріпакова олія є однією з найдешевших рослинних олій і знаходить використання в багатьох галузях економіки. По-друге, ріпакова олія, завдяки її біологічним властивостям, є бажаним компонентом щоденного раціону харчування людини. По-третє, ріпак у недалекому майбутньому може стати одним з основних альтернативних джерел енергії.[4]

Мета і задачі дослідження. Метою курсової роботи є розробка і обґрунтування заходів щодо підвищення економічної ефективності вирощування і реалізації ріпаку ярого в досліджуваному підприємстві. Для досягнення поставленої мети вирішені такі завдання:

- досліджено сучасний стан і перспективи розвитку ріпаківництва в Україні;

- проведено системний аналіз діяльності підприємства та стану галузі ріпаківництва в господарстві;

- розроблено пропозиції щодо підвищення урожайності ріпаку ярого в господарстві.

Об'єктом дослідження є ТОВ АФ “Хоружівка”, що знаходиться в с. Хоружівка Недригайлівського району Сумської області.

Матеріали дослідження. Джерелами даних для написання роботи були бухгалтерські звіти підприємства за 2008-2010 роки, форми № 21-заг, № 29-, 50-сг, № 9-6-сг, наукова спеціальна та додаткова література по темі дослідження, особисті спостереження автора.

Методи дослідження. Методичною основною дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, наукові праці вчених економістів-аграрників. В ході проведення дослідження застосовувалися монографічний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний, економіко-статистичні методи, а також методика визначення точки беззбитковості виробництва продукції.

1. Теоретичні основи ефективності виробництва сільськогосподарської продукції

1.1 Сутність і поняття економічної ефективності виробництва

Економічна ефективність як категорія політичної економії відносно сільського господарства означає отримання максимального об'єму необхідної суспільству сільськогосподарської продукції з кожного гектару землі при найменших затратах суспільної праці на виробництво одиниці продукції.[1]

Збільшення ефективності с.-г. виробництва - одна з найважливіших економічних проблем.

Ефективність виробництва виявляється в кінцевих результатах. Вона є тією формою, де реалізується мета суспільного виробництва. Вона показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва, живої праці, а також сукупних вкладень. Щоб краще зрозуміти це поняття, потрібно спочатку розібратися в таких поняттях, як ефект і економічна ефективність.

Ефект - це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці.

Ефективність виробництва - це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва нерозривно пов'язана з необхідністю повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб населення. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспільного виробництва є збільшення обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.[19]

Економічна ефективність галузі сільського господарства має певні особливості.

Для досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля, тобто вона виступає в ролі головного засобу виробництва, а в тваринництві - продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними. [1]

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольнити ті потреби споживача, які є найбільш характерними. Але при підвищенні якості сільськогосподарської продукції виникає потреба у додаткових затратах живої і уречевленої праці та грошових коштах.

Сільське господарство має значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань. І завдяки правильному використанню виробничих фондів буде підвищуватися ефективність сільськогосподарського виробництва. Суть її підвищення полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат (матеріальних, трудових і фінансових) досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. [19]

Економічну ефективність виробництва оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюються дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. Це властивість і якість ефективності, що є основним принципом оцінки. Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Критерієм економічної ефективності с.-г. виробництва є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах праці на її одиницю.

Підвищення економічної ефективності сільського господарства сприяє збільшенню доходів підприємств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників цієї галузі. [1]

1.2 Система показників ефективності виробництва сільськогосподарської продукції, у т.ч. ріпаку

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємопов'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Система показників економічної ефективності дозволяє провести комплексний аналіз та зробити висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Аналіз ефективності виробництва повинен проводитися з урахуванням кліматичних умов за тривалий час, тобто за декілька років.

Система показників виробництва продукції (насіння ріпаку) на підприємстві включає такі показники як : урожайність, затрати праці на одиницю продукції, рівень товарності, рівень рентабельності виробництва, рівень рентабельності продажу, собівартість виробництва одиниці продукції, ціна одиниці продукції, прибуток на одиницю продукції та на 1га посіву культури.[10]

Урожайність -дає змогу оцінити ефективність виробництва насіння ріпаку. Вона впливає на валовий збір продукції рослинництва. Урожайність визначається кількістю зібраних центнерів певної продукції з 1 га площі посіву і свідчить про ефективність використання землі:

У = ВЗб / S, (1)

де: У- урожайність, ц/га;

ВЗб - валовий збір, ц

S - площа посіву, га

Продуктивність праці - це здатність живої праці створювати в певних умовах якусь кількість споживчої вартості за певний проміжок часу або виконувати певний обсяг роботи чи послуг.

Для характеристики продуктивності праці використовують систему показників, які поділяються на прямі (основні або повні) і допоміжні (побічні, неповні).

Розрахунок показників продуктивності праці на виробництві однорідної продукції (зерна ріпака, молока і т.д. ) проводиться в натуральному виразі, а якщо береться кілька видів продукції однієї культури,групи галузей чи господарства в цілому, то - у вартісному.

До основних показників продуктивності праці відносять :

виробництво продукції з розрахунку на один людино-день (людино-годину) або 1 середньорічного працівника;

трудомісткість продукції - затрати праці на одиницю конкретного виду продукції.

Допоміжні (неповні) показники характеризують витрати праці не на одержання продукції, а на виконання обсягу відповідного виду робіт. До цих показників відносяться:

затрати праці на 1 га посіву окремих культур;

обсяг с.-г. робіт, виконаних за одиницю часу;

затрати праці на виконання окремих операцій;

виконання норм виробітку на окремих видах робіт;

навантаження посівних площ с.-г. культур.

Пп = М / Т , (2)

де : Пп - продуктивність праці;

М - маса (обсяг ) виробленої продукції;

Т - робочий час.

Собівартість - це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці прдукції. Собівартість є виробнича і повна. Виробнича собівартість визначається сумою витрат на виробництво продукції, її транспортування і зберігання в межах господарства. Повна собівартість включає виробничу і витрати господарства на реалізацію продукції. Собівартість обчислюється як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції.

С = Вит П / М , (3)

де : С -собівартість;

Вит П - витрати підприємства.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару (робіт або послуг ). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва. Визначається під впливом багатьох факторів, а також залежно від цілей, які перед собою ставить господарство. Ціна на будь-який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. Їх наявність у ціні є обов'язковою. Крім того, до складу ціни можуть входити:

акцизний збір;

податок на додану вартість;

націнки постачальницько-збутових організацій;

торгівельні надбавки або знижки.

На рівень цін впливають також : державне регулювання цін, якість товару, співвідношення попиту і пропозиції, конкуренція тощо.[20]

Для встановлення оптимального рівня цін використовують такі методи ціноутворення:

1.”Витрати +прибуток”. у цьому випадку ціну розраховують за формулою:

Ц =С + П, (4)

де: С - собівартість;

П - величина прибутку.

Оцінка споживчої вартості - метод, який грунтується на оцінці споживчого ефекту від використання товару.

2.При пропорційному ціноутворенні підприємства формують ціну на товар на рівні цін конкурентів:

Ц = f (Ц1, Ц2, … , Цn) , (5)

де : n -кількість конкурентів.

3.За отримання цільової норми прибутку підприємства, встановлюючи ціну, включають в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і при встановленні ціни враховується залежність між загальними витратами і виручкою та обсягом продажу:

Ц = Взм +(Впост + Пзаг) / N, (6)

де : Взм - величина змінних витрат на одиницю продукції, грн;

Впост - постійні витрати на дану продукцію за певний період, грн;

Пзаг - загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той же період від продажу продукції, грн;

N - обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

4.Метод швидкого повернення витрат використовується з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення затрачених коштів.

Ціна не може дорівнювати собівартості (тоді господарство працює на рівні беззбитковості). Не можна встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо це не дає змоги відтворювати виробництво продукції і призводить до збитковості господарства.[20]

Прибуток - частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства:

П = В- С - Сн, (7)

де : П -прибуток ;

В - виручка;

С - собівартість;

Сн - витрати, що не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Визначення точки беззбитковості виробництва

На особливу увагу заслуговують методи планування, що дозволяють реалізувати один із важливих принципів планування -- його гнучкість. Таким є метод «витрати -- обсяг -- прибуток», що його частіше називають аналізом беззбитковості, або «break-even-point» аналізом (аналізом точки розриву). Він дозволяє:

§ визначити планові обсяги виробництва і продажу товару з погляду їх беззбитковості;

§ прийняти рішення щодо цільових розмірів прибутку;

§ збільшувати гнучкість фінансового планування, ураховуючи можливі зміни в ціні реалізації, обсягу продажу, постійних і змінних витрат.

Суть методу аналізу беззбитковості полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків.[10]

1.3 Фактори впливу на підвищення ефективності вирощування і реалізації ріпаку

Однією з проблем, що потребує вирішення, є збільшення обсягів вирощування білково-олійних культур та підвищення ефективності виробництва олії. Збільшення обсягів світового споживання ріпакової олії протягом 2000-2008 років зумовлено виключно її біологічними особливостями . Завдяки цьому ріпакова олія за своєю цінністю займає перше місце в світі серед рослинних олій, залишивши на другому місці оливкову та на четвертому - соняшникову. Зважаючи на корисність ріпакової олії , особливо відчутними темпами зростає попит та вирощування ріпаку. Площа посіву у світі під цією культурою займає близько 24 млн. га, при середній урожайності 13 - 15 ц / га. Світове лідерство за обсягами вирощування ріпаку належить країнам ЄС, на які припадає щорічно до 25% світового виробництва.[3]

Така ситуація пояснюється дією низки чинників, а саме : значним субсидуванням виробництва та підтримкою експорту продукції , високою купівельною спроможністю і розвиненістю галузей - споживачів насіння ріпаку як основної сировини для виробництва продукції широкого вжитку. Саме тому основні виробничі потужності компаній-гігантів олієхімічної галузі знаходяться саме в Європі . Крім того, суспільна турбота щодо збереження навколишнього природного середовища змушує уряди вдаватися до розробки програм використання альтернативних джерел енергії, в тому числі, виробництва біодизельного пального, сировиною для якого є насіння ріпаку.[3]

За смаковими якостями ріпакова олія прирівнюється до оливкової, і порівняно з іншими рослинними жирами та оліями містить незначну частку насичених жирних кислот (лише 6 - 8% ) при вмісті ненасичених жирних кислот до 50%. Вона містить багато фізіологічно необхідних організму людини кислот в оптимальному співвідношенні, зокрема, поліненасичені жири - лінолеву і ліноленову кислоти. Остання відіграє важливу роль у кисневому обміні нервових клітин. Крім того, гліцериди ненасичених жирних кислот мають лікувальні властивості - протидіють тромбоутворенню, знижують вміст холестерину в крові ,запобігаючи таким чином серцево-судинним захворюванням. [4;11]

Серед основних олійних культур України у структурі посівних площ ріпак займає третє місце , поступаючись лише соняшнику та сої. Нині соняшник залишається основною олійною культурою в Україні завдяки вигіднішій ціні реалізації насіння. Але зростання обсягів його вирощування відбувається за рахунок розширення посівних площ при зниженні урожайності в середньому на 46,3%. Близько 30% площі соняшнику знаходиться в зоні Полісся, де рівень забезпеченості грунту поживними речовинами низький, підвищена вологозабезпеченість та порівняно низький температурний режим. Тому саме ріпак у цій зоні, де соняшник не має переваг через агрокліматичні умови, повинен частково, а то й повністю його замінити. [21]

З агроекономічної точки зору саме українське Полісся та Лісостеп мають найсприятливіші грунтово-кліматичні умови для вирощування озимого та ярого ріпаку. Найбільш перспективними у цьому плані є Західна Україна, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Полтавська області, де за останні роки спостерігається стрімке зростання (у 20 - 50 разів) валових зборів озимого ріпаку. Для степових регіонів бажаним є збільшення посівів ярого ріпаку.[3]

У 2010 році в Сумській області було зібрано 6112 ц насіння ріпаку. При цьому собівартість 1ц насіння в середньому по області склала 104,77 грн, а затрати праці - 3,2 людино-години на 1ц насіння . Було реалізовано 6073 ц за середньою ціною реалізації 122,97 грн. за 1 ц.

У структурі орних земель України (32,5 млн. га) озимий ріпак займає близько 0,2 - 0,3%, а середня урожайність перебуває на рівні 18,2 ц / га. Слід зауважити, що за останні роки вирощувався ще й ярий ріпак на площі близько 15 тис. га з урожайністю 10,7 ц / га. [18]

Економічна ефективність ріпаківництва визначається співвідношення валового збору насіння до таких показників, як собівартість продукції, продуктивність праці та фондовіддача виробничих фондів. Собівартість продукції являє собою суму витрат, понесених підприємством на її виробництво: затрати на механізацію, оплату праці, посадковий матеріал, добрива, засоби захисту рослин, зберігання тощо.[9]

Таким чином, для підприємства, організації, селянина чи фермера важливо знати не тільки обсяг виробленої продукції, а й скільки витрачено матеріальних засобів і праці, яка собівартість цієї продукції, як впливає збільшення витрат на вихід продукції, чи є виправданими додаткові витрати .

Додаткові витрати є виправданими, коли темпи росту урожайності перевищують темпи росту витрат; можуть бути частково виправданими в тому випадку, коли збільшуються і втрати, і урожайність, але темпи росту грошово-матеріальних витрат незначно перевищують темпи росту урожайності. Невиправданим є збільшення витрат при зменшенні урожайності і підвищенні собівартості.

- Для підвищення рівня врожайності ріпаку необхідно враховувати у виробництві регіональні, адаптовані до певних грунтово-кліматичних умов технології, які забезпечують урожайність на рівні 2,5-3,0 т/га з олійністю насіння до 45-50%. Саме технологія, її насиченість окремими елементами визначає рівень урожайності ріпаку, з підвищенням якої знижується собівартість однієї тонни насіння та збільшується прибуток, а отже й рентабельність виробництва.[9]

Слід зазначити, що лише оптимально розвинені посіви мають потенціал до високих урожаїв. Посіви з втраченими рослинами та листям підлягають коригуванню на врожайність. Так, з посівами, де розвиток рослин знаходиться на рівні 6-8 листків можна отримати 90% урожаю, 4-6 листків - біля 75%, а менше 4 листків - максимум 60%, у порівнянні зі станом посівів, де рослини мають 10-12 листків. Така ж ситуація і з кількістю рослин. Якщо їх менше 40 шт. на 1 мІ , очікувана врожайність лінійно знижується в залежності від кількості рослин. Відсутність 10 рослин на 1 мІ зменшує її на 15-20%. [7]

Урожайність є одним з основних показників економічної ефективності у сільському господарстві. Вона впливає на валовий збір продукції, а отже саме від її рівня залежить обсяг отриманого насіння. Підвищення урожайності залежить від багатьох факторів. Так, досвід 2004 року довів, що озимий ріпак відмінно перетворює високі дози азотних добрив у високу врожайність. При аналізі її результатів у понад 35 господарствах України, в яких було зібрано по 45-55 ц/га, встановлено, що ці господарства в середньому вносили по 120 - 150 кг азоту в д.р. у два внесення.[5]

У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під ріпак застосовують диференційований обробіток грунту. Необхідно правильно поєднувати глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоскорізних, голчастих, комбінованих та інших грунтообробних знарядь.[13]

У сівозміні озимий ріпак розміщують після гороху, конюшини, озимої пшениці, кукурудзи на силос та інших культур. Ріпак використовують як добрий попередник для озимих хлібів.

Сівба озимого ріпаку проводиться раніше озимої пшениці, приблизно в другій декаді серпня. Спосіб сівби - широкорядний з міжряддям в 45 см. Норма висіву змінюється залежно від термінів сівби:

Для підрахунку норми висіву треба встановити схожість 100 насінин, а потім за формулою розрахувати необхідну кількість насіння:

Норма К-сть насіння на 1 мІ х маса 1000 насінин (г) (8)

висіву = -------------------------------------------------------------

(кг/га) Схожість (%)

Восени догляд за посівами передбачає боронування по сходах для руйнування ґрунтової кірки та обгортання рослин з метою поліпшення умов перезимівлі . У наступному році проводять кілька міжрядних рихлень з інтервалом в 10 -14 днів для боротьби з бур'янами та підтримання ґрунту в пухкому стані для його кращої аерації і запобігання втрати вологи.

Сіють ярий ріпак по кращих попередниках - після озимих та просапних культур. Сівба рання, разом з ранніми зерновими. Спосіб і норми висіву насіння такі ж ,як озимого ріпаку. [13;14]

У 2009 році в Україні на ріпакові було зареєстровано застосування нових, відомих у всій Європі , препаратів: “Комманд” - гербіцид, що відрізняється дуже сильною дією і при цьому є порівняно недорогим (до 25 дол. США на 1га); “Фолікур”, який діє проти основних хвороб ріпаку, покращує стійкість до вилягання, впливає на формування бокових стебел і тим самим має прямий вплив на урожайність.[7]

Збирають ріпак комбайнами у фазі повної стиглості, але до початку розтріскування стручків. Запізнення зі збиранням зумовлює значні втрати насіння. Ріпак краще скошувати вранці або надвечір. Вимолочене насіння необхідно просушити, почистити і закладати з вологістю 11- 12% [2].

Сьогодні одним з визначальних факторів, що стримують розвиток ріпаківництва в Україні, є низька якість продукції. Як наслідок, рівень цін є невисоким. Ціноутворення та прогнозування цін на ріпакове насіння пов'язане з його якістю. Проблема якості вирішується створенням нових, безерукових сортів, вміст ерукової кислоти в насінні яких становить не більше 2% [5]

Щодо ринку ріпакової олії, то вона в основному експортується. Основна частка експорту - нерафінована олія, яка є сировинним матеріалом для виробництва якісних та поживних продуктів харчування, переробки на кондитерські жири, маргарини тощо, які повертаються на українські ринки і реалізуються за досить високими цінами.

Основною продукцією переробки насіння ріпаку в Україні є олія. Потужності з виробництва рослинних олій зосереджені на 21 заводі асоціації «Укроліяпром», які можуть переробити близько 2 млн. т ріпаку за рік. [4]

Так, у досліджуваному господарстві, ТОВ АФ “Хоружівка”, у 2009 році від реалізації насіння ріпаку було отримано прибутку 708 грн. на 1 гектар, від реалізації соняшнику - 470, зернових - 652 грн. на гектар.

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що проблема розвитку галузі ріпаківництва є актуальною на сьогоднішній день як у світі, так і в Україні. Особливо у світлі останніх років, коли проблема обмеженості природніх енергетичних ресурсів постає досить гостро, ріпак у недалекому майбутньому може стати одним з основних альтернативних джерел енергії.

Розвиток вирощування і переробки ріпакового насіння створить додаткові робочі місця, а головне - зменшить енергетичну залежність України. Умовами ж розвитку ріпаківництва є, перш за все, впровадження у виробництво регіональних технологій, адаптованих до природно-кліматичних умов тієї чи іншої області, та їх дотримання, оновлення матеріально-технічної бази, раціональне використання ресурсів.

2. Сучасний стан економічної ефективності вирощування та реалізації ріпаку в ТОВ АФ «Хоружівка»

2.1 Коротка організаційно-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма «Хоружівка» зареєстровано 21 лютого 2000 року. В господарстві діє колективна форма власності. Центральна садиба підприємства знаходиться в с. Хоружівка Недригайлівського району Сумської області. На території господарства розташовано 7 населених пунктів: Біж, Омелькове, Лаврове, Дараганове, Спартак, Хусь, Хоружівка. Центральна садиба (с. Хоружівка) знаходиться за 25 км від райцентру смт. Недригайлів і 110 км від обласного центру м. Суми. Найближча залізнична станція м. Ромни розташована на відстані 65 км від господарства. Найближчі молокозаводи знаходяться в смт Недригайлів - 24 км, м. Ромни - 65 км, м. Білопілля - 55 км, м. Буринь - 45 км. Найближчі елеватори розташовані на ст. Біловоди - 65 км, в м. Ромни - 55 км.

Загальна чисельність людей, які проживають в селах на території господарства - 1100 чоловік. Із них працюють в ТОВ АФ «Хоружівка» 319 чоловік. З числа працюючих в господарстві 13,4% - люди віком 18 - 30 років, 27,8% - 30 - 40 років , 52,8% - старше 40 років (передпенсійного віку), 6% - працюючі пенсіонери. Віковий склад працівників господарства є досить перспективним. За сферами діяльності робітники розподіляються так (у % від загальної кількості працюючих):

У зв'язку з щорічним зменшенням працездатного населення господарство переходить на виробництво продукції за інтенсивними енергозберігаючими технологіями.

Машинно-тракторний парк налічує 43 трактори, 5 зернозбиральних, 3 кормозбиральних комбайни, 36 автомобілів та достатню кількість ґрунтообробної техніки. Серед основних засобів значну частину займають об'єкти капітального будівництва, зокрема приміщення корівників, ремонтних майстерень, складів для зберігання зерна та ангарів для техніки.

Враховуючи велику зношеність МТП, значні кошти були направлені на придбання техніки, зокрема, куплено 6 тракторів ХТЗ-172, 5 «Білорусь 1221», 2 жатки, 2 зернозбиральних комбайни «Славутич», «Дон-1500», культиватори, сівалки, 4 агрегати для поверхневого обробітку ґрунту «Смарагд», «Рубін», «Компактор» та «Рубін»в агрегаті з сівалкою «Сапфір». Всього придбано техніки на суму понад мільйони гривень.

У 1996 році 1027 чоловік отримали земельні сертифікати, а у 2000 році - Державні акти на право власності на землю. Середній розмір земельної ділянки - 4,66 га, її вартість - 36 тис. грн. В оренду до товариства здано 927 ділянок, загальною площею 4530 га. Власникам щорічно виплачується 1,5% вартості ділянки. Майнові паї здані в оренду товариству на правах спільної часткової власності цілісним майновим комплексом, на основі багатостороннього договору оренди. Середній розмір майнового паю - 7,4 тис. грн. За оренду майна в товаристві розраховуються сільгосппродукцією, коштами та шляхом надання послуг.

Основними видами виробничої діяльності агрофірми є:

§ Рослинництво: виробництво зерна, технічних та кормових культур;

§ Тваринництво: виробництво молока, м'яса ВРХ, свиней;

§ Переробна діяльність: крупорушка, олійниця, міні комбікормовий цех, млин, пекарня.

Приділяючи велику увагу перспективам розвитку сільськогосподарського виробництва, спеціалісти товариства тісно співпрацюють з науковим закладами: дослідним господарством Сумського інституту АПВ, науково-дослідними інститутами, головним селекційним центом України м. Переяслав-Хмельницький.

вирощування ріпак сільськогосподарський

Усі площі в господарстві засіяні елітним насінням. Реалізується не лише продовольче та товарне зерно, а також і посівний матеріал зернових культур.

ТОВ АФ «Хоружівка» має значні переваги в порівнянні з іншими сільськогосподарським підприємствами Недригайлівського району як у виробництві, так і в фінансових показниках. Так, у господарстві без затримок виплачується заробітна та орендна плата, погашається кредиторська заборгованість.

Розглянемо склад та структуру земельного фонду підприємства (табл. 1).

Аналізуючи склад та структуру земельних угідь агрофірми, можна спостерігати деякі зміни у загальній площі землекористування. Значне зменшення земельних площ у 2010 році відбулося за рахунок втрати оренди агрофірмою 2100 га ріллі у ТОВ «Смілянське», що знаходиться в с. Сміле Недригайлівського району Сумської області. Протягом досліджуваного періоду майже не змінювалися розміри сінокосів. Так, у 2010 році порівняно з 2008 роком площа сіножатей збільшилася на всього на 2 га за р. Так як ще у 2006 році відбулося переведення ВРХ на іншу систему годівлі і розширенням застосування зеленого конвеєра, тому головно потребою у годівлі ВРХ є використання сіножатей.

Таблиця 1 Динаміка складу та структура земельного фонду ТОВ АФ “Хоружівка”

Види земельних угідь	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Відхилення 2010 до 2008
	Площа, га	Питома вага, %	Площа, га	Питома вага, %	Площа, га	Питома вага, %	Площа, га	Питома вага, %
Всього с.-г. угідь	11078	100	11012	100	8996	100	-2082	-18,8
у т.ч. рілля	10749	97	10784	97,9	8766	97,4	-1983	-18,5
сіножаті	227	2,05	228	2,07	229	2,56	+2	+1

Рівень розораності сільськогосподарських угідь становить 97,4%, тобто рілля площею 8766 га займає 97,4% від площі сільськогосподарських угідь підприємства. Протягом останніх п'яти років цей показник не зазнав значних змін. Рівень розораності в агрофірмі відповідає тим, що склалися у більшості підприємств зони Лісостепу, але його не можна вважати оптимальним. Якщо раніше оптимальною вважалася розораність на рівні 85 - 95%, то нині починають переорієнтовуватися на показники, що мають місце в західних фермерських господарствах, де розораність становить не більше 90%. Такий підхід переслідує мету захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії, а також сприяє відновленню їх родючості природним шляхом. Підприємства ж України, на жаль, не можуть дозволити собі знизити рівень розораності сільськогосподарських угідь, оскільки держава не в змозі стимулювати його зменшення виплатами компенсації. Щоправда, останніми роками площі, відведені під ріллю в Україні помітно зменшилися, але причина тут інша - неспроможність сільгосппідприємств обробляти землю.

Розглянемо склад та структуру товарної продукції по підприємству (табл. 2).

Таблиця 2 Склад та структура товарної продукції ТОВ АФ “Хоружівка”

Види продукції	2008 р.	2009 р.	2010 р.	В середньому за 2008-2010 р.р.
	Виручка, Тис. грн.	Питома Вага,%	Виручка, Тис. грн.	Питома Вага,%	Виручка, Тис. грн.	Питома Вага,%	Виручка, Тис. грн.	Питома Вага,%
Зернові та зернобобові	8162,2	62,9	12558,7	69,4	5883,0	42,3	8867,9	59,1
Соняшник	405,0	3,1	710,3	3,9	1345,7	9,7	820,3	5,5
Інша продукція рослинництва	48,4	0,4	164,2	0,9	180,1	0,8	106,9	0,7
Разом по рослинництву	8615,6	66,4	13433,2	74,2	7336,8	52,8	9795,1	65,3
Молоко	1815,4	14,0	2369,4	13,1	3363,4	24,2	2516,1	16,8
Приріст ВРХ	1567,5	12,1	1531,4	8,5	2446,6	17,6	1848,5	12,3
Приріст свиней	746,0	5,7	386,1	2,1	509,2	3,7	547,1	3,7
Інша продукція тваринництва	234,7	1,8	382,1	2,1	240,6	1,7	285,8	1,9
Разом по тваринництву	4363,6	33,6	4669,0	25,8	6559,8	47,2	5197,5	34,7
Всього по тваринництву і рослинництву	12979,2	100	18102,2	100	13896,6	100	14992,6	100
Всього по підприємству	13166,4	100	18180,2	100	13979,4	100	1507,3	100

Аналізуючи наведені дані, можна відмітити, що найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають зернові і зернобобові - 59,1%, молоко - 16,8%, приріст ВРХ - 12,3%. Таким чином, в досліджуваному господарстві склалася зернова спеціалізація з розвинутим виробництвом молока та приросту ВРХ.

Констатуємо, що дане господарство відноситься до типу господарства з різко вираженою спеціалізацією, так як питома вага основного виду продукції становить понад 30%.

Слід відмітити про поглиблення спеціалізації в молочнотоварному виробництві. Що стосується реалізації зернових та приросту ВРХ, тут відбувається коливаючий характер зміни виручки та її питомої ваги. Відбувається різке зростання виручки від реалізації молока в порівнянні з базисним роком.

Основні і додаткові галузі підібрані раціонально, так як тваринництво в повному обсязі забезпечено зернопродуктами, що є цінною кормовою добавкою до раціону тварин. В свою чергу, побічна продукція тваринництва забезпечує норму внесень органічних добрив на поля.

Спеціалізація, яка склалася на підприємстві, відповідає природно-економічним умовам даного регіону.

Можливим заходом щодо поглиблення спеціалізації може бути підвищення урожайності с-г культур за рахунок використання міндобрив, так як органікою поля забезпечені в повному обсязі.

Трудові ресурси - це найважливіший фактор розвитку підприємства.

Формування, розвиток і використання персоналу підприємства все в більшій мірі у сучасних умовах повинно будуватися лише за рахунок комплексного, системного аналізу.

Тільки на основі аналізу трудових показників можливо своєчасно виявити помилки та негативні тенденції і прийняти оперативні заходи по їх по усуненню.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця - вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва. Недостатнє забезпечення робочою силою може призвести до невиконання запрограмованого обсягу виробництва, а надлишок - до неповного її використання та зниження продуктивності праці. Дані про забезпеченість господарства трудовими ресурсами та рівень їх використання наведені у таблиці 3.

Таблиця 3 Трудові ресурси ТОВ АФ “Хоружівка”

Показники	2008р	2009р	2010р	2010 р. у % до 2008 р.
Середньорічна чисельність працівників - всього, чол..	302	317	319	+5,6
у т. ч.: в рослинництві	146	122	142	-2,8
в тваринництві	156	195	177	+13,5
Відпрацьовано 1 робітником в середньому по господарству, днів	291	290	288	-1,1
у т. ч.: в рослинництві	146	156	121	-17,2
в тваринництві	347	384	455	+31,1
Коефіцієнт використання річного фонду робочого часу	1,06	1,05	1,05	-1
у т. ч.: в рослинництві	0,89	0,97	0,94	+5,6
в тваринництві	1,26	1,39	1,65	+30,9
Виготовлено валової продукції в середньому на 1 працівника, тис.грн.	26,17	40,56	50,85	+94,3
у т. ч.: в рослинництві	54,1	105,4	114,2	+96,8
в тваринництві	50,6	65,9	91,6	+81

Аналізуючи дані таблиці, можна спостерігати чітку тенденцію до зростання середньорічної чисельності працівників. Протягом досліджуваного періоду чисельність працівників збільшилась на 17 чоловік, що обумовлене тим, що в остання роки спостерігався приплив робочої сили з навколишніх сіл, саме тому виражається чітка тенденція до збільшення персоналу.

Для детальнішої характеристики агрофірми проаналізуємо забезпеченість її основними фондами та ефективність їх використання (табл.4).

Таблиця 4 Оснащеність ТОВ АФ “Хоружівка” основними фондами та ефективність їх використання

Показники	2008р.	2009р.	2010р.	2010 р.у % до 2008р.
Фондоозброєність на 1 працюючого, тис.грн.	25,35	26,97	26,45	+4
Фондовіддача, грн.	1,16	1,13	1,65	+42
Фондоємність,грн	0,86	0,88	0,61	-28
Вироблено ВП у співставних цінах 2009р. на 1 працівника, тис.грн.	71,1	69,3	86,7	+22
Рентабельність ОВФ, %	5,4	22,2	46,5	+91,1
Норма прибутку, %	3,4	10,8	20,8	+87,4
Інтегральний показник	-	1,99	1,75	-

Дані таблиці 4 показують, що протягом досліджуваного періоду на підприємстві спостерігалася тенденція до збільшення показників фондоозброєності та, що особливо важливо, фондовіддачі, а також обсяг валової продукції на одного середньорічного працівника. Це свідчить про те, що за останні три роки в господарстві покращилася матеріально-технічна база, умови праці робітників, як результат, підвищився рівень інтенсивності і ефективності використання виробничих потужностей підприємства, а отже і рівень продуктивності праці. Зменшення фондоємності на 28% у 2010 році порівняно з 2008 роком є позитивним явищем, оскільки означає зменшення суми коштів, необхідних для виробництва одиниці продукції, а отже і зменшення собівартості, та обсягів сукупних витрат.

Розглянемо результати економічної діяльності підприємства (табл. 5)

Таблиця 5 Результати економічної діяльності ТОВ АФ “Хоружівка”

Показники	2008р.	2009р.	2010р.	2010р. у % до 2008р.
Валова продукція всього, тис грн	7903,9	12858,7	16220,8	+105
- на 100га с.-г. угідь, тис. грн.	140,6	116,8	147,8	+5,1
-на 1 сер.річного робітника,тис.грн.	26,2	40,6	50,8	+94,3
Товарна продукція всього, тис грн	5876,6	10645,2	13447,8	+128,8
- на 100га с.-г. угідь, тис. грн.	90,7	100,1	121,3	+33,7
-на 1 сер.річного робітника,тис.грн.	23,0	30,0	33,9	+47,4
Валовий прбуток всього, тис грн	522,3	2713,1	4745,8	+136,1
- на 100га с.-г. угідь, тис. грн.	2,6	3,1	3,4	+3,1
-на 1 сер.річного робітника,тис.грн.	3,2	10,8	19,3	+103
Чистий прибутоквсього, тис грн	471,4	1876,8	3821	+129,8
- на 100га с.-г. угідь, тис. грн.	0,8	1,7	1,1	+37,5
-на 1 сер.річного робітника,тис.грн.	1,5	5,9	11,9	+139,1
Рівень сукупної рентабельності,%	5,2	16,6	30,7	5,9 п. в.

Дані таблиці 5 свідчать про те, що показники економічної діяльності підприємства протягом 2008-2010 років є досить високими. Протягом досліджуваного періоду спостерігалася чітка тенденція до збільшення обсягів валової та товарної продукції, а також підвищення валового та чистого прибутків з розрахунку як на 100 га сільськогосподарських угідь, так і на одного середньорічного робітника, що свідчить про те, що господарство нарощує обсяги і темпи виробництва. А за рахунок більшого доходу господарство може закупити кращу техніку, добрива, різні засоби боротьби зі шкідниками, бур'янами, хворобами, своєчасно виплачувати заробітну плату. Рівень рентабельності у 2010 році порівняно з 2008 роком підвищився на 5,9 п. в.

2.2 Посівна площа, технологічні вимоги до вирощування, рівень урожайності ріпаку

Перші згадки про використання ріпаку надходять з ІV тисячоліття до н.е. У ХVII ст. ріпак активно культивують у Європі, а до середини ХІХ ст. він стає вже поширеною культурою. В ті часи лише в Німеччині площі під ріпаком сягали 300 га. Поширенню ріпаку обумовлювали малорозвиненість нафтової промисловості, зростання попиту на технічні мастила, вироблені на основі олійних добавок. З Німеччини ріпак проник у Західну Україну, а згодом був розповсюджений по всій її території.[3]

До 1910 року тільки та частина України, яка була у складі Російської Імперії, висівала до 30-40 га ріпаку. У 30 роках ХХ ст. основним районами вирощування ріпаку в Україні були Полісся та Лісостеп, де площі під цією культурою сягали 120-130 тис га. Однак надалі вирощування її поступово скорочувалась, ріпак використовувався переважно як джерело поповнення кормового балансу. Цьому сприяло, по-перше: впровадження у виробництво успіхів у селекції соняшнику, по-друге: розвиток нафтової промисловості, що обумовило витіснення ріпаку з технічної сфери.[8]

Але з 1998 року, в силу об'єктивних причин, зумовлених бурхливим розвитком світового ринку ріпаку та надмірною науково необґрунтованою «соняшникоманією» в Україні, на державному рівні постала проблема розвитку галузі. Програмою вирощування та переробки ріпаку в Україні на 2003-2008 роки, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України №56 від 28 квітня 2000 року, були визначені та узагальнені пріоритетні напрямки розвитку виробництва насіння ріпаку для забезпечення продовольчої безпеки держави та виходу на провідні ринки олій та жирів, основні напрямки діяльності установ та організацій галузі.[16;17]

Як свідчать дані таблиці 6, тенденції відносно посівів ріпаку та сої виражені не так яскраво. Під час цілеспрямованого нарощування виробництва сої в 2000 - 2010 роках площі були збільшені до 100 тис га.

Таблиця 6 Динаміка посівних площ олійних культур в Україні, тис.га.

Культура	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003р.	2004р.	2005р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р	2010 р
Соняшник	1487	1626	1585	1629	2007	2001	2900	2396	2833	2914	2975
Ріпак	19,09	89,62	78,8	37,3	46,9	41,1	222,8	108,0	70,0	86,2	79,1
Соя	69,66	87,77	100,8	69,5	23,0	13,5	42,3	72,9	107,9	95,8	90,4

Однак після посилення кризових явищ в сільському господарстві України, послаблення державної підтримки виробництво сої скоротилося до рекордно низьких рівнів і в 2005 році посіви склали 13,5 тис га. Лише з 2006 року відзначається активізація на ринку сої, що зумовлено підтримкою галузі збоку Мінагрополітики, підвищенням уваги переробних підприємств до цієї культури. В результаті площі збирання сої збільшилися до 42,3 тис га в 2006 році та 72,9 тис га в 2010 році.

Протягом останніх трьох років, як видно з даних таблиці 6, обсяги вирощування соняшнику на підприємстві значно зменшилися. Так, у 2010 році порівняно з 2008 роком площа посіву та урожайність зменшилася приблизно удвічі, тоді як виробництво ріпаку помітно розширилося. Тобто вирощування соняшнику на підприємстві постійно замінюється виробництвом ріпаку, що на сьогодні є актуальним для українського Полісся та Лісостепу, де з агроекологічної точки зору вирощування соняшнику не має переваг у зв'язку з низьким рівнем забезпеченості ґрунту поживними речовинами, підвищеною вологозабезпеченістю та порівняно низьким температурним режимом.

Ріпак дуже добре реагує підвищенням урожайності на внесення мінеральних добрив. На формування одного центнеру насіння і відповідної кількості вегетаційної маси ріпак виносить з ґрунту 4,8 кг азоту, 2,4 кг фосфору і 4,2 кг калію. Під ріпак вносять 25-30 тон/га гною[4]. Сівба ярого ріпаку виконується по кращих попередниках - після озимих та просапних культур. Дані про обсяг внесення мінеральних добрив під ріпак відображені у таблиці 7.

Таблиця 7 Обсяги і види добрив, внесених під ріпак ярий

Види добрив	2008 р.	2009р.	2010р.	2010р. у % до 2008р.
Азотні, ц д.р./га	71,4	79,9	66,7	93,4
Фосфорні, ц д.р./га	3,2	9,9	8,3	259,4
Калійні, ц д.р./га	3,2	9,9	8,3	259,4
Всього NPK, ц д.р./га	77,8	99,7	83,3	107,1

З даних таблиці 7 видно, що протягом 2008 - 2010 років відбувалися помітні зміни у обсяг агах внесення мінеральних добрив під ріпак ярий. У 2010 році порівняно з 2008 роком внесення азотних добрив зменшилося на 6,6%, тоді як фосфорних і калійних збільшилося у 2,3 раза. Якщо порівняти рівень урожайності за ці роки, бачимо що вона знизилася на 22%. Тобто можна зробити висновок про те, що недоотримання врожайності відбулося за рахунок недостатнього забезпечення мінеральними добривами, зокрема азотними.

2.3 Основні економічні показники ефективності виробництва ріпаку

За оптимальних умов вирощування, як свідчить досвід передових господарств, ярий ріпак формує біологічну врожайність 25-35, а озимий - понад 55 ц/га [5].

Рівень економічної ефективності вирощування ріпаку визначається його урожайністю. Підвищити урожайність можна шляхом впровадження у виробництво нових, інтенсивних технологій. Адже з підвищенням урожайності досягається зниження собівартості 1 т насіння та збільшення прибутку, а отже і підвищення рівня рентабельності.

Розглянемо структуру витрат з розрахунку на 1 га посіву (табл. 8).

З даних таблиці 8 видно, що у 2010 році порівняно з 2008 роком сума затрат з розрахунку на 1 га зменшилася на 16,57%, і становила 1280,96 грн. Такі зміни пов'язані з тим, що у 2009 - 2010 роках збільшилися площі, відведені під ріпак ярий. У цьому періоді підвищилися ціни на насіння та засоби захисту. Різко підвищилися ціни на пальне. У зв'язку з цим були дотримані не всі технологічні вимоги щодо вирощування ріпаку, що стало основною причиною зменшення урожайності культури у 2009-2010 роках порівняно з 2008-м.

Таблиця 8 Склад та структура затрат на 1 га посіву

Статті затрат	2008р.	2009р.	2010р.	2010р. у % до 2008р.
	Витрачено, грн.	Питома вага, %	Витрачено, грн.	Питома вага, %	Витрачено, грн.	Питома вага, %
Затрати на оплату праці	13,56	0,88	10,53	0,89	11,26	0,88	-17
Насіння	86,00	5,61	66,74	5,64	72,06	5,63	-17
Добрива	352,70	22,99	273,41	23,12	296,12	23,12	-17
Засоби захисту	366,04	23,86	286,52	23,80	304,63	23,78	-17
ПММ	71,92	4,69	56,09	4,74	60,29	4,71	-17
Затрати на ремонт необоротних активів	50,00	3,26	37,87	3,20	41,98	3,28	-17
Затрати на утримання основних засобів	277,00	18,05	212,65	17,98	230,78	18,02	-17
Орендна плата за землю	157,00	10,23	157,03	13,28	157,92	12,33	+0,59
Інші витрати	160,00	10,43	86,74	7,33	105,85	8,26	-34
Разом	1534,22	100	1182,64	100	1280,96	100	-16

Розглянемо склад та структуру витрат на одиницю продукції (табл. 9). Аналізуючи дані таблиці 9, бачимо, що собівартість 1 ц ріпаку протягом досліджуваного періоду значно коливалася. Так, у 2009 році порівняно з 2008 роком вона збільшилася на 20,5%, а у 2010 році - на 5,43%. Собівартість одного центнера насіння обернено пропорційна рівню урожайності культури. Урожайність ярого ріпаку на підприємстві у 2009 році становила 16,1 ц / га, що на 3,8 ц/га менше ніж у 2010 році і на 9,4 ц / га менше ніж у 2008 році. Іншою причиною збільшення собівартості 1ц ріпаку є підвищення цін на пальне, насіння, добрива та засоби захисту.

Таблиця 9 Склад та структура затрат на 1 ц насіння ріпаку

Статті затрат	2008р.	2009р.	2010р.	2010р. у % до 2008р.
	Витрачено, грн.	Питома вага, %	Витрачено, грн.	Питома вага, %	Витрачено, грн.	Питома вага, %
Затрати на оплату праці	0,54	0,89	0,65	0,88	0,56	0,87	+3,70
Насіння	3,44	5,64	4,15	5,65	3,63	5,65	+5,52
Добрива	14,44	23,67	17,36	23,62	15,17	23,59	+5,06
Засоби захисту	14,54	23,83	17,46	23,76	15,31	23,81	+5,30
ПММ	2,88	4,72	3,46	4,71	3,06	4,76	+6,25
Затрати на ремонт необоротних активів	1,96	3,21	2,21	3,01	2,12	3,30	+8,16
Затрати на утримання основних засобів	11,58	18,98	13,94	18,97	12,20	18,97	+5,35
Орендна плата за землю	6,23	10,21	7,65	10,41	6,72	10,45	+7,87
Інші витрати	5,40	8,85	6,62	9,01	5,53	8,60	+2,41
Разом	61,01	100	73,50	100	64,30	100	+5,39

Для детальнішої характеристики ефективності вирощування ріпаку на підприємстві розглянемо основні економічні показники (табл. 10).

Таблиця 10 Основні економічні показники

Показники	2008р.	2009р.	2010р.	2010р. у % до 2008р.
Урожайність, ц/га	26,4	25,5	19,1	-28
Посівна площа, га	355	538	405	+26,7
Вироблено, ц	9372	13719	7735,5	-17,5
Реалізовано, ц	9270	12840	7213	-22,2
Рівень товарності, %	98,9	93,5	93,2	-5,8
Затрати виробництва на 1га, грн	1534,22	1182,35	1279,97	-17
Витрати на оплату праці на 1ц, грн	0,54	0,65	0,56	+3,7
Виробнича собівартість 1ц, грн.	344,5	1455,4	204,6	-41
Повна собівартість 1ц, грн.	404,0	1564,5	221,4	-45,2
Виручка від реалізації 1ц, грн.	1145,9	1774,5	3502	+97,8
Прибуток, грн	141,9	210,1	128,8	-10
Рівень рентабельності, %	34,9	13,4	57,9	1,66 п. в.

Дані таблиці свідчать про те, що протягом 2008-2010 років рівень ефективності вирощування ріпаку помітно змінювався.

Рівень прибутку галузі значно знизився. Причинами зниження економічної ефективності стали зменшення урожайності з 26,4 ц / га у 2008 році до 19,1 ц/га у 2010 році внаслідок несприятливих природно-кліматичних умов влітку 2010 року (великої кількості дощів на весні та значної засухи протягом вегетаційного періоду даної культури), збільшення витрат праці (на 3,7%). Також можна відмітити тенденцію до зниження собівартості ріпаку внаслідок недотримання агрономами всіх заходів щодо догляду за посівами, що і стало причиною зменшення сукупних витрат на вирощування даної культури. Та незважаючи на несприятливі природні умови та неналежним доглядом за посівами, рівень рентабельності галузі не змінився, так як ціна та попит на дану культуру щорічно зростає, а також ріпак є менш вимогливим до кліматичних умов,ніж інші олійні культури, тому підприємство і надалі продовжує вирощувати ріпак в господарстві.

3. Основні напрями підвищення економічної ефективності вирощування ріпаку ярого в господарстві (на 2012 рік)

3.1 Визначення економічних показників планування виробничих можливостей підприємства

Визначення точки беззбитковості виробництва

Істотним недоліком традиційного планування є одноваріантність планів. У реальній практиці, як правило, існує кілька варіантів розвитку подій. Тому на особливу увагу заслуговують методи планування, що дозволяють реалізувати один із важливих принципів планування -- його гнучкість. Таким є метод «витрати -- обсяг -- прибуток», що його частіше називають аналізом беззбитковості, або «break-even-point» (аналізом точки розриву). Він дозволяє:

§ визначити планові обсяги виробництва і продажу товару з погляду їх беззбитковості;

§ прийняти рішення щодо цільових розмірів прибутку;

§ збільшувати гнучкість фінансового планування, ураховуючи можливі зміни в ціні реалізації, обсягу продажу, постійних і змінних витрат.

Суть методу аналізу беззбитковості полягає в пошукові критичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якого підприємство починає зазнавати збитків. Це можна визначити одним із двох способів -- графічним чи за допомогою формули норми беззбитковості.

Для визначення планової величини продажу, яка відповідає беззбитковому станові підприємства (продукту), необхідно знати три величини:

1) ціну реалізації одиниці товару.

2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, які в короткий період часу не пов'язані безпосередньо з обсягом виробництва і продажу продукції та змінами їх. До них належать амортизаційні відрахування, підтримувальний корм, засоби захисту тварин і рослин, орендна плата, проценти за користування кредитом, витрати на утримання апарату управління та ін.

3) обсяг змінних витрат, які змінюються пропорційно обсягові виробництва. Це витрати на продуктивний корм, оплату праці основного виробничого персоналу, пальне і мастильні матеріали, транспортні витрати (у рослинництві -- витрати на насіння, добрива).