Управління земельними ресурсами в Черкаській області

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Курсова робота

з дисципліни «Управління земельними ресурсами»

на тему:

Управління земельними ресурсами в Черкаській області

ВСТУП

земельний ресурс управління черкаський

Земля є одним із головних ресурсів життєдіяльності суспільства. Вона слугує територіальною основою для усіх видів діяльності людини, є виробничим фактором багатьох галузей. В умовах земельної реформи, яка сьогодні має справді глобальний масштаб та глобальне значення, земля розглядається як один з головних інструментів подолання бідності, підвищення рівня життя кожного члена суспільства, та громад в цілому.

Актуальність теми. Земельні ресурси Черкащини є одним із найбільш вагомих економічних активів України, унікальних за своїми властивостями. Вони мають забезпечити функціонування економіки області у перехідному періоді та стати надійною основою соціально-економічного розвитку після завершення періоду структурного реформування. Тому, управління земельними ресурсами є необхідним і дієвим механізмом ефективного вирішення екологічних, економічних та соціальних проблем на всіх рівнях управління.

Під управлінням земельними ресурсами слід розуміти систематичну, цілеспрямовану дію держави і суспільства на удосконалення земельних відносин і системи землекористування. Ця дія базується на використанні відомих об'єктивних закономірностей та інформації з метою забезпечення ефективного використання земельних ресурсів країни в цілому, регіонів і конкретних територій.

Мета курсової роботи полягає у всебічній характеристиці земельних ресурсів та земельних відносин Черкаської області в умовах економічного та земельного реформування.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішувалися наступні завдання:

- Аналіз зарубіжного досвіду в управлінні земельними ресурсами.

- Дослідження задач та функцій державного управління.

- Виявлення та характеристика окремих видів природних ресурсів.

- Дослідження сучасного розвиту економіки та землеустрою в регіоні.

- Визначення основних недоліків в управлінні земельними ресурсами.

- Визначення подальших перспектив розвитку використання земельних ресурсів в області.

Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі є земельні ресурси та земельні відносини Черкаської області.

Предмет дослідження - особливості структури, географії розповсюдження, потенційні запаси, сучасний та перспективний рівень використання земельних ресурсів Черкаської області, а також умови розвитку та новітні підходи до розвитку земельних відносин в області.

Основними методами дослідження в даній курсовій роботі є відомі методи наукового пізнання, такі як: монографічний - під час опрацювання наукових праць з питань управління земельними ресурсами, економіки та екології землекористування, землеустрою, статистичних збірників; історичний - при вивченні тенденцій розвитку управління земельними ресурсами; статистичного аналізу - в процесі дослідження тенденцій розвитку землекористування, формування управління земельними ресурсами в умовах трансформації земельних відносин; проблемно-орієнтований - для обґрунтування наукових основ та механізмів державного управління земельними ресурсами на регіональному рівні.

Дана курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Перший розділ присвячений аналізу зарубіжного досвіду в управлінні земельними ресурсами, а також дослідженню нормативно-правової бази, задач та функцій державного управління земельними ресурсами. У другому розділі подається розгорнута характеристика управління земельними ресурсами безпосередньо в Черкаській області. У третьому розділі викладено дослідження економічної ефективності системи управління в Черкаській області та можливість розробки заходів удосконалення використання земельних ресурсів. Результати дослідження в систематизованому й узагальненому вигляді представлені у вигляді висновків.

РОЗДІЛ 1. Сучасні підходи до управління земельними ресурсами

1.1 Аналіз зарубіжного досвіду муніципального управління земельними ресурсами в містах (селах, селищах, районах, областях)

Управління земельними ресурсами є більш ефективним коли здійснюється паралельно на державному, регіональному та місцевому рівнях.

Місцеве (або муніципальне) управління полягає у врегулюванні відносин у межах конкретного населеного пункту, де зосереджена державна, муніципальна і приватна власність на землю.

Управління земельними ресурсами (“Land Management”) щодо організації раціонального використання та охорони земель в ряді країн здійснюється на основі державних, регіональних і муніципальних програм. Лідером в цьому напрямку землеустрою є США. Ця країна фінансує програми охорони навколишнього природного середовища через Міністерство сільського господарства, Міністерство внутрішніх справ, Агентство з захисту навколишнього середовища, Армійський корпус інженерів сухопутних сил. В системі Міністерства сільського господарства функціонує Служба охорони ґрунтів, яка подібна до нашої землевпорядної служби.

Найбільш поширеним на штатному і місцевому рівнях інструментом земельно-ресурсної політики є контроль за використанням земель. При цьому влада застосовує наступні методи регулювання: встановлення критеріїв максимальних рівнів забруднення навколишнього середовища в планах розвитку регіонів; зонування території для встановлення в законодавчому порядку характеру її використання; скуповування у власність штату земель, які потребують негайної консервації і використання їх в якості місцевих рекреаційних ресурсів; регулювання розміщення виробничих і транспортних об'єктів.

В цілому заходи, які використовуються в США для регулювання земельних відносин орієнтовані на створення умов для екологічно-здорового і економічно-ефективного використання землі поділяються на чотири типи:

* система регулювання відносин щодо земельної власності;

* правила і вказівки щодо режиму використання земель;

* процедури управління громадськими землями;

* процедури, які гарантують виконання правил і вказівок щодо використання землі.

Всі правила і вказівки щодо використання земель у США виконуються в обов'язковому порядку, оскільки вони забезпечені системою економічних стимулів і штрафів. Основну частину судових справ щодо земельних ресурсів складають екологічні. В США існує сувора і незалежна система судів з чіткими юридичними процедурами надання можливості власникам землі та іншим особам захищати свої права. Таким чином питання управління земельними ресурсами у США вирішуються завдяки відносно жорсткому плануванню, застосуванню системи контролю, стимулів і судової влади.

У Великій Британії управління земельними ресурсами спрямоване на:

* багатофункціональне використання землі;

* збереження екологічних ресурсів;

* сприяння довгостроковому, здоровому та районованому веденню сільського господарства;

* розвиток сільської місцевості, сільськогосподарського бізнесу та сільського туризму;

* збереження ландшафтів як символу сільської місцевості, біологічного різноманіття, історичної та культурної спадщини;

* підтримку сільської громади;

* залучення громадськості до управління землею.

Цікавим є досвід землеустрою в Австралії. Тут планування використання земель гармонійно поєднується з управлінням. Рішення уряду та органів місцевого самоврядування в галузі землекористування втілюються в життя за планами розвитку території і охорони навколишнього природного середовища. Подібно до США в Австралії існує три види планів: план розвитку території штату; регіональні плани; місцеві плани розвитку території і охорони оточуючого природного середовища.

В плані розвитку території штату знаходять відображення питання важливі для всього штату, наприклад: охорона лісів в межах міст; використання екологічно чутливих земель і лісів прибережних територій; будівництво доріг та інших об'єктів інженерної інфраструктури; виділення земель для розвитку громадського житлового фонду і т.п.

В регіональних планах відображуються питання землекористування регіонального рівня. Регіональні плани можуть бути комплексними, коли вирішується повний перелік питань землекористування, і спеціальними - якщо розробляються окремі напрямки розвитку регіонів.

Головним призначенням місцевих планів розвитку території і охорони навколишнього природного середовища є зонування території з описом дозволених типів і особливих умов землекористування.

В кінці ХХ століття в практику довгострокового управління земельними ресурсами в Австралії стали запроваджувати екологічний підхід, який грунтується на плануванні, координації і організації раціонального використання землі, води, рослинності та інших ресурсів за водозбірними басейнами з дотриманням рівноваги між охороною і використанням природних ресурсів. Для цього реалізуються спеціальні програми з попередження засолення ґрунтів, заліснення території, раціонального використання земель фермерських господарств, охорони ґрунтів і т.і., а також проведення землевпорядних робіт.

В Австралії проводиться землеустрій окремих землекористувань, наприклад, фермерського господарства, який здійснюється наступним чином.

1. Проводиться аерофотознімання чи коригування плану земель фермерського господарства з складанням плану існуючого використання земель.

2. Розробляється класифікація земель з врахуванням потенційної родючості ґрунтів і необхідності проведення ґрунтозахисних заходів. При цьому аналізуються кліматичні умови, ґрунти, рельєф, рослинність, водотоки, частота затоплень, вогнища вітрової і водної ерозії, ступінь солонцюватості, засолення, досвід рослинництва та тваринництва.

3. У відповідності з потенційною придатністю земель для сільськогосподарських потреб і необхідністю їх охорони розробляється схема ґрунтозахисних заходів і проводиться землевпорядні роботи з облаштування території: будуються огорожі, дороги; лінійні елементи організації території суміщаються з природними межами і рубежами; намічаються місця закладки полезахисних вітроломних лісосмуг; проектується система сівозмін і догляду за пасовищами; відпрацьовуються заходи боротьби з деградацією земель.

4. Складається фінансовий план фермерського господарства, який враховує затрати на проведення землевпорядних робіт і їх ефективність, намічається черговість проведення заходів.

1.2 Нормування в галузі управління земельними ресурсами

Стратегічною правовою базою управління земельними ресурсами є сучасна Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. В головному документі нашої держави зазначається, що земля є національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Основного Закону (ст. 14, 41), гарантується державою.

Конституція України, з огляду на надзвичайну важливість землі у всіх сферах життєдіяльності народу, відокремлює землю від інших об'єктів нерухомості, передбачає принципи її особливої охорони і визнає три форми права власності на землю: приватну, державну та комунальну.

У статті 13 Конституції України наголошується, що від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин, згідно з Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, має право на землю. Але, користуючись землею, він не має права заподіяти шкоду самій землі, іншій людині, суспільству. Крім цього, Конституція визначає правові норми регулювання відносин власності на землю: всі суб'єкти права власності землю є рівними перед законом (ст. 14); закріплює основні принципи використання землі громадянами, юридичними особами (ст. 13, 41); визначає основні засади державного регулювання відносин власності на землю, користувань земельними ділянками, охорони земель (ст. 13, 14, 92).

Тому процес управління земельними ресурсами повинен випливати з "середини" Конституції України. Прийняття будь-яких управлінських рішень поза межами Конституції є нелегітимним.

Одним з основних законодавчих актів України, які регламентують раціональне використання і охорону земель, рівноправний розвиток всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорону прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю, є Земельний кодекс України. Цей Кодекс передбачає сукупність норм і правил використання та охорони земель, адекватних вимогам ефективного управління земельними ресурсами. В його основу покладено конституційні норми щодо забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави з метою раціонального використання й охорони земель в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь; рівність суб'єктів права власності перед законом. У Кодексі розвиваються концептуальні норми Конституції України.

Земельний кодекс складається з 10 розділів, (7 глав і 212 статей). У ньому сформульовані завдання і принципи земельного законодавства, визначаються відносини між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами з питань власності на землю.

Кодекс встановлює повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у галузі управління земельними ресурсами, виходячи з розмежування земель державної і комунальної власності. З метою вдосконалення управління земельними ресурсами Земельний кодекс передбачає дев'ять категорій земель за цільовим призначенням. Землі запасу не виділяються в окрему категорію, як це було за Кодексом 1992 р., а можуть перебувати в запасі у всіх категоріях земель державної та комунальної власності.

У Кодексі остаточно розв'язується проблема власності на землю. Так, громадяни та юридичні особи України, територіальні громади і держава можуть стати власниками землі відповідно до закону (ст. 81-84). Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ст. 81, 82).

Земельний кодекс містить статті 210-212, які передбачають відповідальність за порушення земельного законодавства. Отже, Земельний кодекс - це основний законодавчий акт у системі управління земельними ресурсами. Кожна його стаття є надзвичайно можливою складовою системи управління земельними ресурсами. І є всі підстави вважати, що управління земельними ресурсами за Кодексом дозволить ефективно використовувати потужний в Україні земельно-ресурсний потенціал, забезпечить широкий розвиток приватного землекористування, гарантування права на землю юридичних і фізичних осіб, вирішення проблеми обігу земельних ділянок, активний розвиток орендних земельних відносин, розвиток агроформувань ринкового типу, розмежування земель державної і комунальної власності тощо.

У ході земельної реформи з'ясувалося, що успішна її реалізація можлива за умови підготовки цілого пакета законодавчо-нормативних, методичних документів та дієздатних механізмів впровадження їх у життя. Тому, обираючи власну модель, стратегію і тактику здійснення земельної реформи в Україні, за останні 10 років було прийнято майже сто законодавчо-нормативних документів з питань організації управління земельними ресурсами. Кожний з цих документів доповнює один одного і представляє тактику реалізації земельної реформи.

Нормативними документами, що створили всі передумови для реформування колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств у нові господарські структури на базі приватної власності на землю є:

- Постанова Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизації землі" від 13 березня 1992 р. № 2200-ХІІ, в якій започатковано можливість отримання землі колгоспниками та працівниками соціальної сфери на селі.

- Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (№ 666 від 10.11.1994 р.).

- Указ Президента України "Про порядок паювання земель, наданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям" від 8 серпня 1995 року, який започаткував другий етап земельної реформи у державі. Ним було запроваджено сертифікат на право на земельну частку (пай), форму якого затвердив Кабінет Міністрів України своєю постановою від 12 жовтня 1995 року № 801.

На сьогодні основними діючими нормативно-правовими документами є:

Ш Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р., який визначає загальні засади набуття, реалізації і припинення права на оренду земельної ділянки.

Ш Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI .

Ш Закон України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV.

Ш Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Ш Закон України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV.

Ш Закон України «Про охорону земель» від 19.06.2003 № 962-IV.

Ш Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973-IV.

Ш Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 № 742-IV.

На розвиток законодавчих актів з питань земельної реформи Кабінет Міністрів, Держземагенство України прийняли цілу низку інших організаційно-методичних документів (постанови, методики, порядки, вказівки, положення тощо), які використовуються в практичній роботі. До них належать:

* Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513;

* Положення про моніторинг земель, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.1993 № 661;

* Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. за № 213;

* Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 року № 1050 "Про експертну грошову оцінку земельних ділянок несільськогосподарського призначення";

* Методичні рекомендації з експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджені наказом Держкомзему від 12.11.1998 р. № 118;

* Порядок грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затверджений наказом Держкомзему України, Держкомбуду України, Мінагропрому України, Держкомлісгоспу України від 29 серпня 1997 року;

* Програма створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, затверджена постановою Кабінету Міністрів України вщ 2 грудня 1997 р. № 1355.

1.3 Задачі і функції державного земельного управління

Задачі управління земельними ресурсами на кожному рівні поділяються на завдання законодавчих і виконавчих органів влади. Задачі управління реалізуються всіма суб'єктами управління, мають істотні розходження стосовно до проблем забезпечення життєдіяльності конкретних галузей, регіонів і перспектив їх розвитку. Тому необхідно диференціювати завдання для відомств і регіонів, що допоможе визначити місце і роль кожного суб'єкта управління в конкретному регіоні, уникнути дублювання в їх діях або відсутності системи управління з важливих процесів землекористування.

До основних завдань державного управління земельними ресурсами можна віднести:

• наділення органів управління політичними н організаційно-регламентуючими функціями, що забезпечують ефективний розвиток землекористування та суспільства в цілому;

• взаємоузгодження рішень органів державного управління:

• регулювання державними актами фінансової, природоохоронної та підприємницької діяльності суб'єктів земельних відносин;

• забезпечення соціально-правового захисту суб'єктів земельних відносин;

• формування сприятливих умов для підприємництва і прогресивного розвитку суспільства:

• поліпшення використання й охорони земельних ресурсів;

• ведення державного земельного кадастру, організація землеустрою та моніторингу земель;

• здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;

• створення правових, економічних і організаційних передумов для різних форм господарювання на землі.

Ураховуючи всі ці завдання управління земельними ресурсами, можна визначити функції, що тісно пов'язані з реалізацією поставлених завдань за допомогою стандартних процедур управління.

Варто враховувати, що управління земельними ресурсами здійснюється у двох напрямах: безпосереднє й опосередковане. Перше пов'язане зі створенням конкретних форм і умов землекористування (земельних ділянок, інженерних споруд, поселень, виробничих і рекреаційних центрів, зміна стану земель) і носить дискретний характер. Друге створює рамки (межі) у використанні землі шляхом створення нормативно-правової бази. Опосередковане управління, на відміну від безпосереднього, здійснюється постійно. Зазначені функції управління за цими напрямкам виявляються по-різному.

До функцій безпосереднього управління земельними ресурсами слід віднести такі етапи:

• збір і аналіз даних про об'єкт управління та керовані пронеси: вивчення властивостей землі (польові обстеження, інвентаризація земель), ведення земельного кадастру (реєстрація, облік, оцінка) і моніторингу земель, створення і ведення геоінформаційних систем (ГІС);

• вироблення управлінського рішення: зонування земель, прогнозування, планування і проектування використання земель;

• реалізація управлінського рішення: державний перерозподіл земель (вилучення. надання земель), організація і фінансування заходів щодо зміни властивостей землі, облаштованості й формування землекористувань. регулювання ринкового обороту земель, економічне стимулювання раціонального землекористування;

• контроль за функціонуванням сформованого процесу і його коректування: контроль за використанням земель і дотриманням земельного законодавства. вирішення земельних суперечок, пов'язаних з реалізацією управлінських рішень і функціонуванням сформованої системи організації використання земель.

Функції управління виявляються як конкретні відособлені заходи, виконувані різними організаціями в різний термін. Основні функції управління в галузі використання і охорони земель визначені Земельним кодексом України (розділ 7). При дослідженні земельного фонду виконуються такі заходи як: космічні, аерофотогеодезичні і наземні геодезичні вишукування: ґрунтові, геологічні, гідрогеологічні, геоботанічні, хімічні, радіаційні й інші обстеження; інвентаризація земель. При веденні земельного кадастру реєстрація земельних ділянок, кількісний і якісний облік, оцінка земель, моніторинг земель, оцінка пов'язаних із землею об'єктів нерухомості. При створенні і веденні ГІС створення інформаційної бази даних і цифрових моделей місцевості, підтримка їх на сучасному рівні. Зонування земель здійснюється як результат проведення певних вишукувань і обстежень, оцінних робіт. Прогнозування, планування, проектування оформляється у вигляді окремих документів, генеральних схем, техніко-економічного обґрунтування, схем, планів, карт, проектів землеустрою, розроблювальних як у цілому для всієї системи чи конкретних землекористувань, так і з окремих проблем.

Перерозподіл земель включає: вилучення, продаж, надання, земель. Безпосереднє регулювання ринкового обороту земель відбувається шляхом продажу, покупки, здавання в оренду, регулювання цін і податків.

Для зміни стану і якості земель організуються і фінансуються такі заходи: рекультивація, дезактивація, меліорація земель, інженерний захист земель, облаштованість, докорінне поліпшення земель.

Економічне стимулювання раціонального землекористування полягає в: оподатковуванні, кредитуванні, квотуванні виробничої діяльності, лімітуванні використання природних ресурсів. Державний контроль за використанням земель і вирішення земельних суперечок виступають як самостійні заходи.

До функцій опосередкованою управління належать: вивчення характеру земельних відносин, стану земельного законодавства і їх моніторинг; розробка і прийняття законодавчих актів (законів, рішень, постанов) і нормативів використання землі; реалізація заходів щодо зміни системи землекористування, передбачених у законодавчих актах; удосконалення землекористування, зонування, нормування використання землі; державний контроль за дотриманням земельного законодавства: вирішення земельних суперечок, пов'язаних з введенням і функціонуванням земельного законодавства і нормативів використання землі.

Реалізація управлінських рішень, особливо при безпосередньому управлінню здійснюється за допомогою директивних, правових, економічного методів.

РОЗДІЛ 2. Вивчення діючого та розробка перспективного використання землі в Черкаській області

2.1 Природні ресурси, економічні умови і структура органів управління земельними ресурсами в Черкаській області

Для забезпечення збалансованого (сталого) розвитку кожного регіону України потрібно раціонально використовувати природні ресурси, котрі не завжди мають обґрунтовану кількісну та якісну оцінку. В більшості випадків оцінюються корисні копалини, а інші природні ресурси такі як: поверхневі та підземні води, ґрунти, ландшафти, рослинний і тваринний світ, природно-заповідний фонд, рекреаційно-туристичні ресурси оцінюються недостатньо.

Фізико-географічне районування є одним із важливих методів комплексних еколого-географічних досліджень, що дає можливість узагальнити знання про природні ресурси, ландшафтні геокомплекси, їх просторову диференціацію та враховувати при раціональному і збалансованому природокористуванні.

Черкаська область лежить в південно-західній частині Східноєвропейської рівнині, у лісостеповій зоні помірного поясу, в Подільсько-Придніпровському лісостеповому та в Лівобережно-Дніпровському краях (провінціях), в 6-х фізико-географічних областях та в 13-х фізико-географічних районах.

Корисні копалини Черкащини. Геолого-структурні особливості, морфологія рельєфу, гідрогеологічні умови в комплексі з іншими абіотичними складовими стали передумовою утворення в надрах Черкащини мінерально-сировинної бази. Станом на 2012 рік в Черкаській області налічується 244 родовища корисних копалин, у тому числі місцевого (236) та загальнодержавного (8) значення. В основному розробляються родовища бентонітової глини, граніту, каоліну та будівельного піску. Значно знизився видобуток цегельно-черепичної сировини (глина, суглинок). Загальна кількість кар'єрів, у тому числі і тих, що у стані розробки - 148 (з них діючих - 45). В цілому ж корисні копалини області, незважаючи на її центральне географічне положення, вивчені та використовуються ще недостатньо.

Водні ресурси Черкащини складають 7,5 тис. км. кв., або 4% від загальної площі області. На території області протікає 1037 річок і струмків площею 7,5 тис. км. Річок довжиною понад 10 км налічується 181, в тому числі 9 рік (головні з них - Дніпро, Супій, Велика Вись, Тясмин, Рось, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Ятрань, Синюха) мають довжину понад 100 км., інші - малі річки (Вільшанка, Сріблянка, Уманка, Ірдинь, Ірклій, Шполка, Чумгак) - менше 80 км.

Середня густота річкової мережі складає 0,3 км/км2 (по Україні - 0,25 км/км2). Найбільший цей показник для басейнів Гнилого Тікачу в правобережній частині Черкащини (0,45 км/км2). Найменш розвинута річкова мережа (0,13 км/км2) на лівобережжі області. Середній багаторічний річковий стік регіону становить 1,01 км3 рік. Східна частина території області відноситься до басейну середньої течії Дніпра (площа басейну 12,5 тис. км2), західна частина приурочена до басейну Південного Бугу (8,4 тис. км2). У межах Черкащини Дніпро приймає притоки Рось із Росавою, Тясмин із Гнилим Ташликом, Сріблянкою та Ірдинкою, Вільшанку (праві), Супій, Золотоношу, Чумгак (ліві). Основні річки басейну Південного Бугу на території області - Гірський Тікач і Гнилий Тікач із Шполкою, Велика Вись, Ятрань з Уманкою, Синиця (ліві притоки) [7,5,8].

В області споруджено 37 водосховищ на річках, у тому числі Канівське (S=675 км2) та Кременчуцьке ( S=2252 км2) на Дніпрі, 2,3 тис. ставків. В області близько 68 тис.га заболочених і майже 1,3 га перезволожених земель. Найбільшим є Ірдинське болото, що розташовано на Ірдино-Тясминській низовині в улоговині Дніпра загальною площею 5,5 тис. га.

В області простежується негативна тенденція до збільшення скиду об'ємів забруднених вод у поверхневі водойми.

Згідно біогеографічного районування України - територія Черкащини входить до Атлантично-Європейського сектора помірного біокліматичного поясу лісостепової підзони. Відповідно у лісостеповій підзоні виділено дві провінції і дві підпровінції. Східно-Субсередземноморська провінція представлена на Черкащині типовою частиною сучасного лісостепу - Сіретсько-Середньопридніпровською підпровінцією. Для неї характерні південно-європейські типи широколистяних, переважно неморальних лісів за участю реліктових субсередземноморських видів флори і фауни, які у своїй більшості доходять до Дніпра. Ця підпровінція складається із Середньобузько-Придніпровського округу широколистяних лісів із трьома районами, зокрема: Собсько-Синюхинський, Тікицький, Канівсько-Чигиринський. Лівобережна частина Черкаської області відноситься до Східно-Європейської провінції де виділена Лівобережнопридніпровська-Середньоросійська підпровінція з Лівобережно-придніпроським округом широколистяних лісів, котрі набувають східно-європейського вигляду (кленово-ясенево, кленово-липово та липово-дубових лісів) та Низовиннодніпровським районом.

Рослинність. Вздовж долин річок, їхніх заплав збереглися основні площі напівприродної рослинності. Найбільшу площу займають широколистяні ліси. Зростають дубово-ясеневі, дубово-грабові ліси, (грудів, дібров), а на найвищих елементах рельєфу - соснові ліси (бори), трапляються грабово-дубово-соснові ліси. Залишки степів збереглись на крутих схилах ярів та балок. Різні типи лучних та болотних екосистем здебільшого приурочені до заплав річок. Прибережно-водна рослинність поширена по периферії водойм більш-менш рівномірно. В центральній частині області знаходиться «Черкаський бір» (28 тис.га) - один із найбільших острівних масивів дубово-соснових лісів в Україні природного походження.

Черкаську область відносять до незабезпеченої лісом території України. Сучасний рівень лісистості складає 16 %, що значно нижче від розрахунково-оптимального показника (21-22%), потрібного для забезпечення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісокористування і екологічними стандартами. Розташування лісів на території області є дуже нерівномірним. Так, в Жашківському та Драбівському районах лісистість становить лише 2,8 та 3,3 % відповідно, в той же час в Канівському та Черкаському районах - 35 та 41 %. Середній вік насаджень складає 59 років. Площа земель лісового фонду Черкаської області становить 338,168 тис.га., серед яких 279,1 тис.га (82%) займають ліси державного значення, 58,5 тис.га (17%) - віддані до інших лісокористувачів і 0,0183 тис.га (0,005%) - ліси що ненаданні у користування.

Флора судинних рослин налічує близько 2 тис. видів (уточнення видового складу триває і сьогодні). На території області поширено 88 видів рідкісних та зникаючих рослин (водорості - 7, мохи Bryophyta - 3, плауни Lycopodiophyta - 3, папороті Polypodiophyta - 4, квіткові рослини Magnoliophyta - 58), занесених до Червоної книги України, 7 видів до Європейського Червоного списку, 3-є видів до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи.

Тваринний світ. Розміщення Черкаської області в лісостеповій зоні обумовлює розмаїтний видовий склад як лісової, так і степової фауни, наявні акліматизовані види тварин. На території області постійно чи тимчасово перебуває понад 5 тисяч. видів тварин. Із них 410 - 420 видів хребетних тварин Verbrataсеред них: ссавців Mammallia - 66, птахів Aves - 290, плазунів Reptilia - 9, земноводних Amphibia - 11, риб Pisces - 44. На території області мешкає 105 видів рідкісних та зникаючих тварин (круглі черви Nemathelminthes - 1, кільчасті черви Annelida - 1, ракоподібні Crustacea - 2, багатоніжки Myriapoda - 1, комахи Insecta - 49, молюски Mollusca - 1, круглороті Cyclostomata - 1, рибиPisces- 4, плазунів Reptilia - 4, птахів Aves- 18,ссавців Mammallia - 25,), занесених до Червоної книги України,11 видів до Європейського Червоного списку, 30 видів до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи.

Природно-заповідний фонд. Існуюча система природоохоронних об'єктів Черкащини сформувалась на основі концептуальних засад програми формування загальнодержавної мережі природно-заповідного фонду. Станом на 2012 рік природно-заповідний фонд Черкащини включає 493 заповідні об'єкти загальною площею 57346,43 га, що складає 2,9% від загальної площі території області. Найбільший відсоток заповідних територій знаходиться в Канівському (10,4%) та Золотоніському (8,2%) районах, найменший - в Кам'янському (0,1%) та Уманському (0,1%).

Рекреація і туризм. На території області до земель оздоровчого призначення належить 0,16 тис. га, рекреаційного призначення - 1,4 тис.га. та історико-культурного призначення - 8,8 тис.га. В цілому в області нараховується 9 історико-культурних заповідників, працює близько 60 баз відпочинку, 30 дитячих оздоровчих таборів, 6 станцій юних туристів, 5 дитячих санаторіїв та 10 санаторіїв і санаторіїв-профілакторіїв для доросли. В Черкаському районі відомими курортними територіями місцевого значення, що мають особливо цінні природні лікувальні ресурси, є санаторії «Світанок» та «Мошногір'я». На територіях даних санаторіїв знаходяться свердловини мінеральних лікувально-столових вод. Санаторій «Україна», який розташований в Черкаському бору, має сучасну лікувально-діагностичну базу і щороку приймає велику кількість відвідувачів. Не менш відомими курортами місцевого значення є санаторії «Радон», «Перлина», «Пролісок» та інші. В області нараховується 5 родовищ мінеральних вод, з них одне - радонове та чотири - гідрокарбонатно-хлоридно-натрієві.

Лісові ресурси займають провідне місце у структурі природно-рекркаційного потенціалу області. Вони можуть задовольняти різноманітні потреби рекреантів у лікуванні, оздоровленні, естетичному пізнанні. Окрім, того у лісах зосереджена значна кількість мисливської фауни. Гідрографічна сітка області представлена річками двох великих басейнів - Дніпра, Південного Бугу. Річки, ставки і водосховища області використовують для відтворення іхтіофауни, короткочасного відпочинку, водного туризму, купання, рибальства.

Ґрунти. Ґрунтовний покрив Черкаської області складний і строкатий. Домінуючими типами ґрунтів в області є чорноземи типові, чорноземи опідзолені і реградовані - 687,7 тис. га (54 % від загальної площі ріллі). Це найбільш родючі і водночас найбільше еродовані ґрунти. Найбільші площі чорноземів типових поширено на лівобережжі, значна питома площа їх в Жашківському, Кам'янському, Канівському, Лисянському, Монастирищеському, Тальнівському, Чигиринському, Шполянському районах.

Темно-сірі, сірі та світло-сірі опідзолені ґрунти, що мають дещо нижчий рівень родючості за попередні ґрунти, займають 458,5 тис. га (36%). Значна питома площа їх є в Городищенському, Звенигородському, Маньківському, Смілянському, Уманському, Христинівському районах.

Земельний фонд Черкаської області станом на 2013 рік складає 2091,6 тис.га, з них 1451,6 тис. га, або 69,6%, займають сільсьгосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності регіону.

Близько 361,8 тис. га ріллі - ерозійно-небезпечна. З обстежених 917,7 тис. га для розподілу ґрунтів за ступенем кислотності виявлено, що 5,8 тис. га - сильно кислі, 58,0 тис. га - середньо кислі, 233,1 тис. га - слабо кислі, 280,4 тис. га - близькі до нейтральних, 327,5 тис. га - нейтральні. Південний слід радіоактивних опадів пройшов північною частиною області і спричинив радіоактивне забруднення земель - 3,5 тис. га (щільністю >5 Кі/км2). В області наявні порушені 3,463 тис.га, відпрацьовані 1,912тис.га та рекультивовані 0,027 тис. га землі. Площа деградованих, малопродуктивних земель складає 470,6 тис. га.

Виходячи з вищенаведених даних, видно, що ситуація котра склалася по відношенню до стану ґрунтів незадовільна. Великої шкоди ґрунтам завдала необґрунтована меліорація. Внаслідок екстенсивного розвитку сільського та лісового господарств, неефективного ведення заповідної та інших природоохоронних справ порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів. Ситуація, котра склалася, зумовлена головним чином тим, що протягом багатьох десятиріч екстенсивне використання земельних угідь, і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами щодо відтворення ґрунтів та їх раціонального використання.

Проведений аналіз природних ресурсів Черкаської області засвідчує наявний значний потенціал корисних копалин, поверхневих і підземних вод, боліт, родючих ґрунтів, лісів, рослинного і тваринного світу, рекреаційно-туристичних можливостей. Проблемою сьогодення є всебічний аналіз природних ресурсів, їхня оптимізація і раціональне використання і з відповідними екологічними вимогами. Загалом природно-ресурсний потенціал області не має збалансованого використання, що свідчить про відсутність у регіоні дієвої природоохоронної політики, реальних державних пріоритетів і дієвого контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Природні ресурси є одним із основних чинників сталого та позитивного розвитку економіки регіону.

Регіональна економіка - це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави, являє собою сукупність взаємопов'язаних папок і зв'язків, які забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні.

Поняття регіональна економіка охоплює виробничі, фінансові, кредитні, суспільні відносини території конкретного регіону.

Стратегічною метою регіональної політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання промислового та природно - ресурсного потенціалу.

Під регіоном розуміють економічний район, який виділяється спеціалізацією та структурою господарства, природно-ресурсним та демографічним потенціалами, соціально-економічними особливостями.

Без ефективної гнучкої регіональної політики неможливе економічне реформування. Сутність науково-обґрунтованої ефективної регіональної соціально-економічної політики полягає у органічному поєднанні загально національної та територіальної моделей відтворювальних процесів на даній території. Для ефективного розвитку виробництва у регіоні потрібно знайти організаційні форми для впровадження у виробництво ноу-хау, нових прогресивних методів виробництва, екологобезпечні ресурсозберігаючі технології.

Черкаська область розташована в центральній частині України у басейні течії Дніпра. Утворена 7 січня 1954 р. На півночі межує з Київською, на сході - з Полтавською, на півдні - з Кіровоградською, на заході - з Вінницькою областями. За площею (20,9 тис. км2) займає 18 - те місце серед областей України, що становить 3,4 % її території.

Кількість населення на 1 січня 2013 р. склала 1304,3 тис осіб. Міське населення становить 726,8 тис. осіб. (55,7 %) а сільське - 578,0 тис. осіб. (44,3 %). Щільність населення становить 66 осіб на 1 км2. Обласний центр - Черкаси.

В Черкаській області нараховується 20 районних центрів (4,1 %), 16 міст (3,5 %), 2 райони у містах (1,7 %), 15 селищ міського типу (1,7 %) та 825 сільських населених пунктів (2,9 %). Найбільшими містами Черкаської області є: Черкаси (290340 осіб), Умань (79497 осіб), Сміла (79497 осіб), Золотоноша (32132 осіб), Канів (29049 осіб), Корсунь-Шевченківський (25406 осіб), Шпола (22379 осіб), Тальне (17823 осіб).

У загальнодержавному поділі праці Черкащина виділяється виробництвом цукру, молочних і овочевих консервів, машин для харчової та легкої промисловості, хімічних волокон, шовкових тканин, мінеральних добрив, а також зерна, м'яса і молока. Визначальним при цьому є легка промисловість, машинобудівний та агропромисловий комплекси.

Транспортна система Черкаської області територіально поєднує такі види транспорту, як автомобільний, залізничний, річковий, повітряний, і трубопровідний. У внутрішніх й зовнішніх перевезеннях провідну роль відіграє автотранспорт, який складає близько 90,0 % загальної кількості перевезень вантажів, і залізничний транспорт. Експлуатаційна довжина залізниць у 2000 році становила 651 км з густотою 31,2 км на 1000 км2. Основні залізничні лінії проходять по напрямках Миронівна - ім. Т. Шевченка - Знам'янка (двоколійна, електрифікована змінним струмом), та Гребінка - Черкаси - Христинівка (одноколійна, на не електрифікована). Через територію області проходить газопровід "Союз".

Промисловий комплекс. Розвитку сільського господарства області сприяє її промисловий комплекс, який включає 314 великих промислових підприємств. За структурою виробництва вони розподіляються таким чином: харчова промисловість - 43,6% (до обсягу виробництва області), хімічна - 26,1%, електроенергетика - 9,7%, машинобудування і металообробка - 7,1%, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість - 6,9%, добувна промисловість - 2,4%, легка промисловість - 1,0% та інші.

Сільське господарство. Чорноземи Черкащини зумовлюють високий рівень розвитку сільського господарства, де працює третина працездатного населення регіону. На одного жителя області виробляється валової продукції сільського господарства в 1,5 рази більше, ніж в середньому по Україні. На території області працює 705 сільськогосподарських підприємств, утворених на КСП та 1025 фермерський господарств.

У структурі виробництва сільськогосподарської продукції традиційно переважають зернові культури та цукровий буряк. Важливими галузями є молочно-м'ясне тваринництво, свинарство та птахівництво, де впроваджуються сучасні досягнення селекції та біотехнології. Розвитку цієї галузі сприяють 12 племзаводів та 5 племгосподарств, 46 племінних ферм з розведення молочної та м'ясної худоби і свиней.

Площа сільськогосподарських угідь - 1,5 млн. га, тобто 3,5% угідь в Україні, в тому числі:

рілля - 1271,6 тис.га;

пасовища - 78,6 тис.га;

сіножаті - 65,2 тис.га;

багаторічні насадження - 27,1 тис.га;

перелоги - 8,8 тис.га.

У структурі сільськогосподарського виробництва рослинництво складає 62%, тваринництво - 38%.

Поголів'я у тваринницькому комплексі: велика рогата худоба - 388,5 тис. голів, свині - 610,5 тис. голів, птиця - 6,6 млн. голів.

Валова продукція сільського господарства (у порівняних цінах 2000 року) - майже 2,9 млрд. грн., що складає 5% сільськогосподарського виробництва України, або 2055 грн. на душу населення.

Черкащина відрізняється від інших областей високим рівнем виробництва зерна (1947 тис. тонн - виробництво в 2012 р.), цукрового буряка (1005 тис. тонн), соняшника (85,5 тис. тонн), овочів і картоплі (281 і 710 тис. тонн відповідно) і тваринництвом м'ясо-молочного напрямку (м'яса 127 тис. тонн, молока - 560 тис. тонн).

За обсягами валової продукції сільського господарства Черкащина займає перше місце серед регіонів України і виробляє близько 6,5 % загальнодержавного обсягу.

У 2012 році обсяг виробництва валової продукції сільського господарства в усіх категоріях збільшився на 42,7 відсотків порівняно з попередніми роками, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах - на 57,6 відсотків

У першому кварталі 2012 року Черкащина займає 1 місце в Україні по темпах приросту валової сільськогосподарської продукції.

Отже, аналіз природних ресурсів та економічних умов Черкаської області показує, що для ефективного вирішення екологічних, економічних та соціальних проблем необхідно застосовувати методи управління земельними ресурсами.

Органи управління земельними ресурсами в Черкаській області мають таку структуру:

1) Керівництво головного управління Держземагентства у Черкаській області (начальник головного управління, перший заступник начальника головного управління, заступники начальника головного управління);

2) Структурні підрозділи головного управління Держземагентства у Черкаській області:

ь Управління державного земельного кадастру

ь Відділ обліку земель та аналізу земельно-кадастрової інформації

ь Відділ наповнення та ведення державного земельного кадастру

ь Відділ кадастрової державної реєстрації

ь Управління землеустрою та охорони земель

ь Відділ охорони земель

ь Відділ погодження документації із землеустрою

ь Відділ ринку та оцінки земель

ь Відділ державної землевпорядної експертизи

ь Юридичний відділ

ь Відділ бухгалтерського обліку, фінансів та звітності

ь Відділ документального господарського та організаційного забезпечення

ь Відділ кадрової політики

ь Сектор розгляду звернень та прийому громадян

ь Сектор взаємодії зі ЗМІ та громадськістю

ь Сектор запобігання та протидії корупції

ь Сектор інформаційних технологій та захисту інформації

3) Управління та відділи Держземагентства у районах Черкаської області

Головне управління Держземагенства у Черкаській області є територіальним органом Держкомзему, йому підзвітне і підконтрольне.

Основними завданнями головного управління є:

- підготовка та внесення Держземагенства пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою, установлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, забезпечення її реалізації та проведення земельної реформи;

- координація роботи з проведення земельної реформи;

- організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру та координація робіт з підготовки земельно-кадастрової документації;

- здійснення землеустрою і проведення моніторингу земель;

- участь у виконанні державних, галузевих і організація розробки та виконання регіональних програм з питань розвитку і регулювання земельних відносин, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, територіального планування;

- проведення у межах компетенції, визначеної Держземагенством, державної експертизи проектів з питань землеустрою, ведення державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань таких проектів;

- здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

2.2 Застосування даних землеустрою, кадастрової інформації та моніторингу для аналізу стану земельних ресурсів Черкаської області

Використання матеріалів землеустрою. Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Через землеустрій здійснюються такі функції управління земельними ресурсами, як:

1) земельно-кадастрове забезпечення управління земельним фондом (планово-картографічний матеріал, земельна статзвітність (форма 6-зем), проведення ґрунтових геоботанічних та землевпорядних вишукувань);

2) прогнозування і планування використання земельних ресурсів та охорони земель (розроблення державних і регіональних прогнозів й програм, схем (проектів) використання і охорони земельних ресурсів);

3) організація раціонального використання і охорони земель в проектах землеустрою;

З виникненням ринку землі в Україні, земельні ресурси здійснюють нову роль, як товару та нерухомості. Залучення земель (точніше прав на земельні ділянки) в узаконені ринкові відносини стимулює ділову й інвестиційну активність, підвищує ефективність використання земельних ресурсів взагалі.

Для ціленаправленого вирішення всього кола проблем, повязаних з управлінням земельними ресурсами, здійснюється землеустрій, як комплекс заходів щодо організації раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єктів землеустрою з урахуванням їх цільового призначення обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб, збереження і підвищення родючості грунтів. Найбільш прийнятою формою розробки таких заходів є землеустрій - як головний важіль управління земельними ресурсами конкретної території (сільської (селищної) ради).

Такою землевпорядною документацією є схема землеустрою та техніко-економічні обґрунтування використання й охорони земель конкретної сільської (селищної) ради.

Метою складання “Схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель” є:

- реалізація політики держави щодо наукового перерозподілу земель;

- формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань;

- розробка системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

- відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, вторинного засолення, заболочування та інших видів деградації;

- консервації деградованих і малопродуктивних земель;

- створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

- обґрунтована вартісна оцінка природоохоронних заходів.

Розроблення схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель дає обґрунтування подальшого використання земельних угідь, що дасть змогу не тільки зберегти екологічний баланс земельних угідь, а й уточнити базу справляння плати за землю та створення організаційно-правових умов для здійснення іпотечного кредитування. Крім того, в „Схемі” приділяється велика роль питанню раціонального використання та охорони земель - головного засобу виробництва. А саме:

- система заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

- відновлення і підвищення родючості грунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, засолення, заболочування інших видів деградації;

- консервація деградованих і малопродуктивних земель;