Розробка проекту збалансованого землекористування на території фермерського господарства "Бескіди"

де: У_ОП· - урожайність основної продукції сільськогосподарської культури, т/га; Н_ВР - норма виносу фосфору врожаєм сільськогосподарської культури (основною продукцією з урахуванням побічної), кг/т,

Витрати калію для і-го поля сівозміни розраховуються за формулою (кг/га):

В_К2О = У_ОП·Н_ВК , кг/га (2.22)

где: У_ОП· - урожайність основної продукції сільськогосподарської культури, т/га; Н_ВК - норма виносу калію врожаєм сільськогосподарської культури (основною продукцією з урахуванням побічної), кг/т.

Розрахунки проводимо у формі таблиць (табл. 2.13-2.15).

Баланс біогенних елементів оцінюємо за показником інтенсивності балансу

Інтенсивність балансу виражається відношенням надходження елементів живлення в ґрунт (Н) до виносу (В) їх з урожаєм (%) і показує, на скільки відсотків винос елементів живлення врожаєм відшкодовується за рахунок надходження їх з добривами. Цей показник розраховують за формулою:

, (2.23)

Якщо: І_б <100%, то баланс - дефіцитний;

І_б=100 %, то баланс - врівноважений (бездефіцитний);

І_б>100, то баланс - позитивний (профіцитний).

На підставі показників балансу та після врахування ґрунтово-кліматичних умов роблять висновки про потребу в окремих видах добрив і норми їх внесення під час складання збалансованої СЗД у сівозмінах.

Перевіряємо відповідність інтенсивності балансу екологічним вимогам.[2]

Таблиця 2.13

Баланс фосфору в сівозміні

Баланс фосфору за ротацію в сівозміні в цілому є дефіцитним (-382 кг/га). Інтенсивність балансу фосфору складає 64%, що менше нижньої оптимальної межі на 44%.

У розрізі сівозміни найбільш гострий дефіцит фосфору відмічено для таких сільськогосподарських культур: багаторічних трав (-154 кг/га), кукурудзи на зерно (-58 кг/га) та пшениці озимої (-48,5 кг/га).

Така ситуація свідчить про розбалансованість розробленої системи застосування добрив за фосфором, тому враховуючи середній рівень засвоєння фосфору мінеральних добрив рослинами (60%) та його дефіцит за ротацію сівозміни на рівні -382 кг/га, слід збільшити середній рівень насичення ріллі фосором мінеральних добрив на величину дельта, тобто 53,1 кг/га: ?=-1*(-382*100/60*12)=53,1 кг/га.

Таблиця 2.14

Баланс калію в сівозміні

Баланс калію за ротацію в сівозміні в цілому є дефіцитним (-1784,6 кг/га). Інтенсивність балансу калію складає 93%, що менше нижньої оптимальної межі на 7%.

У розрізі сівозміни найбільш гострий дефіцит калію відмічено для таких сільськогосподарських культур: багаторічних трав (-412,5 кг/га), кукурудзи на зерно (-219 кг/га) та картоплі пізньої (-190,4 кг/га).

Така ситуація свідчить про розбалансованість розробленої системи застосування добрив за калієм, тому враховуючи середній рівень засвоєння калію мінеральних добрив рослинами (90%) та його дефіцит за ротацію сівозміни на рівні -1784,6 кг/га, слід збільшити середній рівень насичення ріллі калієм мінеральних добрив на величину дельта, тобто 165,2 кг/га.

?=-1*(-1784,6*100/90*12)=165,2 кг/га.

Таблиця 2.15

Баланс азоту в сівозміні

Баланс азоту за ротацію в сівозміні в цілому є дефіцитним (-1456,7 кг/га). Інтенсивність балансу азоту складає 35,5%, що менше нихньої оптимальної межі на 69,5%.

У розрізі сівозміни найбільш гострий дефіцит азоту відмічено для таких сільськогосподарських культур: кукурудзи на зерно (-264 кг/га) та пшениці озимої (-239 кг/га) та картоплі пізньої (-187 кг/га).

Така ситуація свідчить про розбалансованість розробленої системи застосування добрив за азотом, тому враховуючи середній рівень засвоєння азоту мінеральних добрив рослинами (80%) та його дефіцит за ротацію сівозміни на рівні -1456,7 кг/га, слід збільшити середній рівень насичення ріллі азотом мінеральних добрив на величину дельта, тобто 151,7 кг/га.

?=-1*(-1456,7*100/80*12)=151,7 кг/га.

2.7 Проект заходів відтворення родючості деградованих грунтів ФГ "Бескіди"

Деградованими ґрунтами у господарстві є ґрунти, які піддаються або можуть піддаватися тому чи ін. типу процесів деградації. Найбільш розповсюдженими процесами деградації є: дегуміфікація, ерозія, збіднення ґрунтів на елементи живлення (дисбаланс поживного режиму), підкислення, засолення, забруднення важкими металами, пестицидами, радіонуклідами, нітратами, нафтопродуктами.

Загалом щоб встановити факт розвитку процесу деградації, необхідні дані еколого-агрохімічних та ін. обстежень ґрунтового покриву в динаміці щонайменше за 3 досліджуваних періоди. На даний час можна лише констатувати фактичний еколого-агрохімічний стан гурнтового покриву та лімітуючі показники, про які йдеться у розділі 2, п.2.3.

Комплекс заходів відтворення родючості грунтів та попередження розвитку процесів дегуміфікації полягає у проектуванні збалансованої сівозміни.

Тому у даному розділі беремо до уваги лише процеси підкислення та засолення.

Виходячи з отриманих вихідних даних про рН ґрунтового розчину, гранулометричний склад ґрунту та вміст гумусу, встановлюємо потребу ґрунту у вапнуванні.

Вапнування кислих ґрунтів - це захід тривалої дії, тому неякісне його проведення негативно позначається на родючості ґрунтів протягом багатьох років. Відхилення фактичної норми внесення вапна від розрахованої за гідролітичною кислотністю не повинно перевищувати 10 %, нерівномірність внесення по ширині поля - не більше 25%.

В усіх зонах поширення кислих ґрунтів незалежно від вирощуваних культур дозу вапна визначають за гідролітичною кислотністю ґрунту згідно формули:

Дс_асо₃=H_г_d_Н_ор.. т/га, (2.24)

де H_г - гідролітична кислотність грунту, мг-екв/100 г грунту, d - щільність складення грунту, г/см³; Н_ор - потужність меліорованого шару грунту, м (орного).

Вапнування проводять практично протягом усього року. В теплий період вапнують перезволожені ґрунти і ґрунти на горбистих ділянках полів, навесні та восени - добре дреновані ґрунти, влітку - вільні від посівів поля. Вапно можна вносити взимку на рівні поля, на яких висота снігового покриву не перевищує 30 см. При цьому вологість вапнякових добрив має бути не вищою за 7 %, а швидкість вітру - не більш як 5 м/с. Вапно вносять під культури, які добре реагують на вапнування, або під їх попередники, а половинні норми - також під льон і люпин. Його не можна вносити взимку на посівах озимих культур і багаторічних трав. [2]

Результати обґрунтування заносимо в табл. 2.16.

Таблиця 2.16

Обґрунтування потреби ґрунтів у хімічних меліораціях

Оскільки динамічні дані про основні показники родючості грунтового покриву відсутні, то у підрозділі 2.7 проводили обгрунтування потреби грунтів господарства у вапнування. На основі чого встановили, що грунти мають підвищену потребу у вапнуванні, норма вапна становить 0,27 т/га, яке передбачається внести у вигляді меленої крейди, у нормі 0,3 т/га, рекомендовано на період вапнування в середньому для грунтових умов Лісостепу становить 6-9 років і уточнюється експериментально за рН_сол або розрахунково за балансом кальцію у сівозміні.

Отже, так як структура посівних площ фермерського господарства "Бескіди" є розбалансованою, тому для неї ми встановили основні параметри збалансованої структури та приймаємо основну структуру посівних площ, яка наведена у таблиці 2.2. Після розподілу структури посівів на кількість полів та окремі сівозміни, зазначаємо конкретні культури і вказуємо кількість їхніх полів у конкретній сівозміні № 1.

Лімітуючими показниками, за розрахунками еколога-агрохімічної оцінки, є вміст гумусу в орному шарі, легкогідролізованого азоту, бору та мангану. Для покращення лімітуючих показників необхідно внести в грунт органічні та мінеральні добрива, які містять в своєму складі азот, бор та манган.

Розрахувавши баланс гумусу отримали додатнє значення, тому сівозміна є збалансованою за гумусом і тому органічних добрив немає потреби застосовувати, використовуватимемо лише мінеральні добрива.

Розрахувавши баланс біогенних елементів (азоту, фосфору, калію) встановили, що він є дефіцитним, а це значить, що необхідно збільшити рівень насичення ріллі даними елементами.

Для відтворення родючості грунтів та попередження розвитку процесів дегуміфікації необідний комплекс заходів до яких входить вапнування грунтів. Ми встановили, що грунти господарства потребують підвищену потребу у вапнуванні (норма вапна - 0,27 т/га, вапняковий матеріал - мелена крейда, норма вапнякового матеріалу - 0,3 т/га, періодичність вапнування - 6-9 років).

РОЗДІЛ 3. БІОЕНЕРГЕТИЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСНОВНИХ ЗАХОДІВ ЗБАЛАНСОВАНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

Біоенергетична ефективність основних заходів збалансованого землекористування, а саме - системи застосування добрив та агрохімічних меліорацій - оцінюється на основі технологічної карти вирощування кожної культури сівозміни. У навчальних цілях оцінимо біоенергетичну ефективність вирощування пшениці озимої.

Оцінка еколого-енергетичної ефективності застосування того чи іншого агротехнічного заходу чи цілого комплексу заходів проводиться на основі коефіцієнта енергетичного еквівалента К_ее. Одними із перших українських вчених, які вивчали питання енергетичної оцінки технологій сільськогосподарського виробництва, є Медведовський О.К., Іваненко П.І. [5]. Згідно їхніх робіт К_ее розраховується за формулою:

, (3.1)

де - енергія, акумульована в урожаї, МДж/га; - витрати антропогенної енергії на вирощування і збирання врожаю, МДж/га.[2]

Розрахунок проведемо у табличній формі (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Розрахунок коефіцієнта енергетичного еквівалента технології вирощування пшениці озимої

Так як К_ее=5,21, що є >1, то технологія вирощування пшениці озимої вважається енергоощадною.

Рис. 3.1. Структура енерговитрат вирощування пшениці озимої

Як бачимо з рис. 3.1 найбільше енерговитрат для вирощування пшениці озимої необхідно на паливо (32%), на другому місці - механізми (25%), а найменше затрат йде на пестициди (3%) та електроенергію (3%).

Отже, агротехнічний захід або технологію вирощування пшениці озимої можна вважати енергоощадною, так як дотримується умова: К_ее>1 (К_ее=5,21). Такий підхід до енергетичного оцінювання технологій в сільському господарстві отримав значного поширення через свою простоту і універсальність (на відміну від економічних показників, які змінюються залежно від світової і державної цінової політики щодо енергоносіїв і т.п.).

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі ми розробили проект збалансованого землекористування на території фермерського господарства "Бескіди".

1. Фермерське господарство "Бескіди" розташоване у Дубенському районі Рівненської області у зоні Лісостепу Західної провінції у вологій помірно теплій зоні. Грунтовий покрив переважно представлений такими грунтами: сірі та темно-сірі, чорноземи опідзолені та чорноземи типові слабо- та малогумусні. Найбільше забезпечені фосфором, манганом та міддю. Лімітуючим елементом у грунтах є магній. Розрахувавши потенційно можливі втрати грунтів встановили, що на території господарства наявні процеси ерозії грунтів. Одним із визначальних чинників інтенсивного розвитку водної ерозії ґрунтів є недостатнє врахування екологічних особливостей природного середовища при організації сільськогосподарського землекористування. Тому дуже важливо запобігти деградації ґрунтового покриву, створюючи екологічно збалансовані агроландшафти.

2. Структура посівних площ фермерського господарства "Бескіди" є розбалансованою, тому для неї ми встановили основні параметри збалансованої структури та прийняли основну структуру посівних площ, яка наведена у таблиці 2.2.

За еколого-агрохімічною оцінкою ми встановили, що лімітуючими показниками є вміст гумусу в орному шарі, легкогідролізованого азоту, бору та мангану. Для покращення лімітуючих показників необхідно внести в грунт органічні та мінеральні добрива, які містять в своєму складі азот, бор та манган.

Розрахувавши баланс гумусу встановили, що сівозміна є збалансованою за гумусом і тому органічних добрив немає потреби застосовувати, тому використовуємо тільки мінеральні добрива. Вид добрив та прийоми і строки внесення описали у вигляді таблиць 2.13, 2.14 відповідно.

Оцінивши за показником інтенсивності балансу баланс біогенних елементів, а саме азоту легкогідролізованого, фосфору рухомого та калію обмінного встановили, що він є дефіцитним, а це значить, що необхідно збільшити рівень насичення ріллі даними елементами (азоту на 151,7 кг/га, фосфору на 53,1 кг/га та калію на 165,2 кг/га.

Виходячи з отриманих вихідних даних про рН ґрунтового розчину, гранулометричний склад ґрунту та вміст гумусу, встановлюємо потребу ґрунту у вапнуванні. Грунти господарства потребують підвищену потребу у вапнуванні (норма вапна - 0,27 т/га, вапняковий матеріал - мелена крейда, норма вапнякового матеріалу - 0,3 т/га, періодичність вапнування - 6-9 років).

3. Оцінку еколого-енергетичної ефективності застосування певного агротехнічного заходу чи цілого комплексу заходів провели на основі коефіцієнта енергетичного еквівалента К_ее і встановили, що агротехнічні заходи або технологію вирощування пшениці озимої можна вважати енергоощадною (К_ее=5,21). Такий підхід до енергетичного оцінювання технологій в сільському господарстві отримав значного поширення через свою простоту і універсальність (на відміну від економічних показників, які змінюються залежно від світової і державної цінової політики щодо енергоносіїв і т.п.).

Отже, раціональне використання і охорона земель в ерозійно небезпечних агроландшафтах повинні здійснюватись на підставі проектів землевпорядкування з дотриманням вимог ґрунтозахисного землеробства. Проведення організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних і фітомеліоративних заходів дає змогу значно зменшити втрати ґрунту від водної ерозії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Рівненська область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина. Т. В. Погурельська - К.: ТОВ "Видавництво "Мапа"", 2007 - 20 с.

2. Методичні вказівки до виконання курсової роботи з навчальної дисципліни "Збалансоване природокористування" на тему "Розробка проекту збалансованого землекористування на території господарства" для студентів денної та заочної форми навчання напряму підготовки 6.040106 "Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування"/ Т. М. Колесник. - Рівне: НУВГП. - 2013 - 32с.

3. Сорокін "Довідкові дані по клімату України", Рівне: 1999.

4. Назаренко І.І. Грунтознавство: Навчальний посібник. Ч. 1, 2. - Чернівці: Рута, 1998, 1999.

5. Клименко М.О., Колесник Т.М., Борисик Б.В. Збалансоване використання земельних ресурсів. Навч. посібник. Рівне: НУВГП. 2011 - 548 с.

6. Клименко М.О., Колесник Т.М. Агроекологія. Навч. посібник. Рівне: НУВГП. 2011 - 348 с.

7. Стойко Н.Є. Організація використання земель в ерозійно небезпечних ландшафтах: Монографія. - Львів: НВФ "Укр. технології", 2005. - 144 с.

Размещено на Allbest.ru