Аналіз та удосконалення енергозберігаючих технологій заготівлі та зберігання кормів в СТОВ "Глуховецьке" Козятинського району Вінницької області

Знання придатності рослин для силосування допомагає конкретизувати практичні заходи нормування та комбінування різних сумішей із рослин, що легко та важко силосуються, і тих, що не силосуються зовсім, та добирати найдоцільніші консерванти для одержання якісного силосу.

Наукові основи силосування, в основу яких покладено теорію цукрового мінімуму, розроблені вченим А.А. Зубріліним. Цукровий мінімум -- це та мінімальна кількість цукрів, яка необхідна для утворення такої кількості молочної кислоти, яка забезпечує зміщення показника рН до межі 4,0-4,2, при якій зелена маса добре консервується, а шкідлива мікрофлора практично не діє. Залежно від співвідношення фактичного вмісту цукру і його необхідного мінімуму всі рослини (за А.А. Зубріліним) згруповано в три основні групи: ті, що легко силосуються; ті, що важко силосуються і ті, що не силосуються. [17]

Легко силосуються рослини, у яких вміст цукрів в 1,7 разу більший за ту мінімальну кількість, яка необхідна для забезпечення оптимальної кислотності. У групу рослин, що важко силосуються, входять ті, в яких величина цукрового мінімуму перевищує фактичний вміст цукру, але наближена до мінімальної його кількості. До тих, що не силосуються, належать рослини, вміст цукрів яких не достатній для створення оптимального кислотного середовища.

Важливим фактором, який впливає на якість силосу, є вологість маси, що силосується. Життєдіяльність бактерій, в першу чергу гнильних і маслянокислих, стримується сухістю середовища. При вологості 65-70% більшість силосних культур добре силосуються, за виключенням зеленої маси із молодих трав з високим вмістом протеїну ( люцерна, еспарцет, соя та інші). Втрати при силосуванні таких культур невеликі і не перевищують 10%.

Пропорційно збільшенню вологості підсилюється дія шкідливих мікроорганізмів і відповідно зростають втрати від так званого “угару маси”, тобто розкладу поживних речовин бактеріями до газоподібних речовин.

В зеленій масі вологістю 70-65% вміст цукрів повинен бути таким, щоб при переробці його молочнокислими бактеріями на молочну кислоту не створювалось середовище з показником рН 4,2. Саме ця кислотність є межею, за якою виключається дія гнильних і маслянокислих бактерій та забезпечується добра збереженість силосної маси. [9]

При силосуванні зеленої маси вологістю 70-75% втрати поживних речовин зростають до 11-14 %. В окремих випадках, які як правило зумовлюються або дощовими періодами літа під час заготівлі силосу, або особливостями культур (наприклад Борщівники) вологість маси може становити 75 і більше відсотків. Подрібнена силосна маса таких культур легко віддає клітинний сік з цукрами під час ущільнення, водночас починаються бурхливі мікробіологічні процеси. Втрати сухих речовин від “угару” становлять 15-20% і крім цього 4-5% сухої речовини втрачається з соком, який витікає на дно траншеї. Недоліком є й те, що силос із високовологої маси одержують перекисленим (якщо в сировині достатньо цукрів), що супроводжується до всього ще й спиртовим бродінням за рахунок дії дріжджів.

Слід відмітити, що підвищення вмісту сухих речовин в масі, що силосується, -- шлях до зниження втрат та поліпшення якості силосу.

Вологість вихідної сировини регулюють фазою розвитку культур (строком збирання), ступенем подрібнення зеленої маси, додаванням сухих (грубих) кормів, підв'яленням маси. Якість силосу, збір поживних речовин з гектару посіву кормових культур багато в чому залежать від строку збирання культур на силос.

Регулювання мікробіологічних процесів та вологості сировини при силосуванні можливе і за рахунок величини подрібнення зеленої маси. Залежно від вихідної вологості сировини довжина частинок рослин повинна бути різною. Слід дотримуватися загального правила: із зростанням вологості сировини збільшується величина рослинних частинок

Чим менші частинки сировини з підвищеною вологістю, тим швидше при ущільненні маси вивільняється клітинний сік та зростають втрати поживних речовин, що викликає погіршення якості силосу. Для поліпшення якості силосу із багаторічних трав доцільно застосовувати попереднє підв'ялення зеленої маси в полі, тобто йдеться про заготівлю силосу із пров'ялених трав. Не менш ефективним є так зване хімічне консервування, котре ґрунтується на застосуванні різних видів консервантів.

Використання консервантів визнано ефективним способом заготівлі соковитих кормів, який дає змогу у 2-3 рази зменшити втрати врожаю кормових культур (особливо у процесі збирання й силосування їх у періоди з нетиповими погодно-кліматичними умовами) та забезпечити високу якість кормів. За рахунок використання консервантів досягається підвищення виходу кормів на рік до 15-20 % порівняно із звичайним силосуванням. Один кілограм будь-якого консерванту в середньому додатково забезпечує збереження в силосі близько 10 к. о. та 1 кг протеїну, за рахунок яких можна додатково одержати 6-10 кг молока або 1,5-2 кг приросту живої маси тварин.

За характером дії на мікрофлору та сировину, консерванти бувають біологічні та хімічні. Хімічні консерванти в свою чергу поділяють на: мінеральні кислоти, їх солі та суміші кислот і солей; органічні кислоти, їх солі, ефіри, аміди; аміак і речовини, що розкладаються з виділенням аміаку (карбонат і бікарбонат амонію). Найперспективнішими і дешевими є біологічні консерванти, а з хімічних -- органічні кислоти, які мають бактерицидні та фунгіцидні властивості. До цієї групи хімічних консервантів належать мурашина, бензойна, пропіонова, оцтова кислоти та їх суміші, метабісульфіт (піросульфіт) натрію.

Важливим резервом одержання якісного силосу є зменшення втрат під час ферментації, які можуть досягати 10-15 і більше відсотків. До заготівлі силосу слід ретельно готуватися, тобто, перш за все підготувати техніку, щоб не сталося як, що силосну яму завантажують протягом 2-3 а то й більше тижнів. Оптимальний строк завантаження силосної траншеї 5 днів. Збирання кукурудзи чи іншої силосної культури повинне проводитися в стислі строки, на сучасних комбайнах з якісним подрібненням сировини.

На жаль, більшість господарств у сучасних умовах заготівлю силосу проводять довго, тому строки заготівлі затягуються. Отже, слід зважити на сам процес завантаження траншей. Перед завантаженням силосних траншей їх очищають, на дно кладуть шар соломи завтовшки 30-50 см. Завантаження силосної маси розпочинають з торцевої сторони, протилежної до майданчика завантаження. Транспортні засоби повинні розвантажуватися на майданчику, потім маса, що силосується, подається в траншею бульдозерами. Це запобігає забрудненню маси землею, яка зв'язує багато кислот, в результаті чого уповільнюється підкислення сировини. [17]

Від самого початку завантаження траншеї укладену масу ущільнюють для забезпечення швидкого створення анаеробних умов та раціонального використання ємності силосної споруди. Якщо зелена маса, що силосується, має вологість до 75%, її безперервно ущільнюють від початку заготівлі до кінця завантаження силосної траншеї. Після завершення силосування силосну масу необхідно щоденно додатково ущільнювати протягом не менше 3-4 годин, особливо слід звертати увагу на ущільнення маси біля стін траншеї. Якщо закладена силосна маса має підвищену вологість (в межах 80% і більше), то вона не потребує додаткового ущільнення, що запобігає втратам клітинного соку. Завантаження силосної маси в траншеї проводять під ухилом, завдяки чому вона якомога менше піддається ферментації. Такий метод заготівлі силосу запроваджений у Англії, США та Німеччині.

З метою зменшення втрат поживних речовин після завершення процесів закладання поверхню силосу слід ретельно ізолювати від зовнішнього середовища з використанням повітря- і водонепроникної плівок. В практиці силосування використовують в основному поліетиленові світлонепроникні плівки завтовшки 0.15 -- 0.20 мм. Плівки такої товщини не рвуться при вкриванні силосу, стійкі до дії прямих сонячних променів і низьких температур. Економічно доцільними є широкоформатні плівки з шириною 8-12 м. При їх використанні зменшуються затрати праці на вкриття силосу і досягається кращий захист силосної маси від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно перекривати накладанням краю однієї на край другої: доцільніше склеїти їх клейкими плівками або наплавити та якісно закріпити біля стін траншеї. Для цього дерев'яною лопатою плівку закладають між стіною траншеї та масою сировини, а місце з'єднання засипають ґрунтом і ущільнюють. Плівку присипають по всій поверхні шаром глинистого ґрунту завтовшки 8-10 см, тирсою чи торфом -- 20-25 см; зверху прикладають тюками соломи. Проте більш якісне укриття силосу досягається при використанні мішків з піском, що запобігає псуванню поверхні плівки гризунами та гарантує якісну ізоляцію та зберігання маси від промерзання взимку. Для захисту плівки від пошкодження гризунами її поверхню присипають негашеним вапном шаром до 2 см.

Важливим фактором впливу на збереження якості заготовленого силосу є правильне його використання, при чому потрібно розраховувати її тижневу потребу для поголів'я тварин в господарстві, що запобігатиме повторній ферментації корму. Доцільно виймати шар силосу завдовжки 1,5-2,0 м, що забезпечить мінімальне потрапляє повітря в силосну масу. Покриття траншеї знімають бульдозерами поступово на розраховану величину тижневої потреби. При вивантаженні силосу, щоб не порушити монолітності основної маси, використовують спеціальні ножі, якими відрізають розрахований шар по всій ширині і висоті траншеї. Край зрізу вкривають соломою і плівкою.

В умовах України є можливість одержати силос доброї якості та високої поживності для молочних корів із суміші зеленої маси кукурудзи й люцерни у співвідношенні 1:1 з обов'язковим дотриманням фази збирання: кукурудзи -- у фазі початку воскової стиглості зерна (пізня тістоподібна стадія, або стадія “м'якого сиру”), люцерни -- у період накопичення високого вмісту протеїну (фаза початку цвітіння люцерни).

Отже, силосування -- це простий і надійний спосіб консервування зелених рослин, який порівняно з іншими способами менше залежить від погодних умов. При правильному доборі сировини, використанні сучасної високопродуктивної техніки, дотриманні вимог технології заготівлі та зберігання створюються всі передумови для одержання високоякісного корму. [17]

В інституті кормів УААН розроблена технологія виробництва силосу з підв'яленої маси суміші вики ярої, вівса та гірчиці білої. Роль гірчиці білої за такої технології розширюється, тому що вона не тільки використовується як підтримуюча високобілкова культура, а й слугує біологічним консервантом.

Сінаж -- це вид корму, в основі консервування якого лежить “фізіологічна сухість середовища”, тобто така вологість сировини, при якій вода рослинних клітин стає недоступною для різних рас мікроорганізмів, чим сінаж відрізняється від силосу, консервуючою основою якого є процес молочнокислого бродіння.

Теоретичні основи сінажування зелених рослин вперше обґрунтував професор С.Я. Зафрен. Основні наукові розробки щодо заготівлі сінажу проведені на початку 30-х рр. ХХ ст., коли у Всесоюзному науково-дослідному інституті кормів ученим А.М. Міхіним було встановлено, що підв'ялена до вологості 50-55% зелена маса добре зберігається у сховищах, незважаючи на те, що в ній практично не утворюється молочна кислота, яка підкислювала б середовище і консервувала масу.

Попередні твердження стосовно причин збереженості сінажу за такої вологості зумовлено сисною силою мікроорганізмів. Згідно з цією теорією, зелена маса певної вологості, за умов герметизації сховища, зберігалася завдяки здатності рослинних клітини утримувати вологу з більшою силою, ніж сисна сила клітин мікроорганізмів, за винятком пліснявих грибів, сисна сила яких досягає 220-230 атм. (кгс/см2). Відомо, що плісняві гриби -- аероби, тому в анаеробних умовах, створених шляхом ущільнення зеленої маси та її герметизації, їх дія припиняється.

Отже, фізіологічна сухість середовища -- це рівновага між сисною силою мікроорганізмів та водоутримувальною силою рослинних клітин. Вона досягається саме при вологості зеленої маси в межах 55-60%.

Сінаж має ряд переваг порівняно з силосом: насамперед він значно кращий за смаковими якостями. Поживність 1 кг сінажу 0,3-0,4 к. од., вміст перетравного протеїну -- 50-55 г, каротину -- 35-40 мг, кальцію -- понад 5 г, до 1 г фосфору. Сінаж, на відміну від силосу, -- прісний корм, з показником рН 4,8-5,3, що містить удвічі більше сухих речовин та має краще цукро-протеїнове співвідношення, що сприятливо позначається на розвитку мікрофлори рубця, забезпечує хороше травлення і добре засвоєння тваринами поживних речовин корму. [9]

Якість сінажу, на відміну від сіна, менше залежить від погодних умов, що на підв'ялення маси витрачається в 3-4 рази менше часу. Це створює можливість зменшити втрати поживних речовин за рахунок фізіологічних та біохімічних процесів, які протікають у скошених рослинах. На якість сінажу впливає ціла низка факторів: добір сировини, строки скошування кормових рослин, час скошування протягом доби, тривалість перебування скошеної зеленої маси в полі, своєчасне підняття підв'яленої маси з валків, ступінь подрібнення рослин, якісне ущільнення зеленої маси та ізоляція від зовнішнього середовища.

До переваг сінажу належить і те, що він не промерзає у сінажних спорудах, завдяки чому заготівля корму за цією технологією порушується в північні регіони.

Висока якість і добра збереженість сінажу досягаються за умов дотримання технологічної дисципліни в процесі заготівлі. Основними операціями при сінажуванні є: скошування кормових рослин з одночасним плющенням; швидке підв'ялення зеленої маси; підбирання підв'яленої маси з одночасним подрібненням та завантаженням у транспортні засоби; транспортування; завантаження траншеї; ущільнення та ізоляція сінажу від доступу повітря.

Важливим фактором, який впливає на якість сінажу, є добір сировини. Найкращою сировиною для заготівлі сінажу є однорічні та багаторічні бобові, злакові та бобово-злакові травостої.

Скошування багаторічних трав для заготівлі сінажу, на відміну від звичайного збирання на сіно, проводять не пізніше початку бутонізації бобових та початку колосіння злакових компонентів. Це дає змогу одержати із багаторічних трав корм, за загальною протеїновою поживністю сухої речовини такий, що мало відрізняється від трави доброго пасовища та є кращим за сіно. Скошування рослин в ранні фази вегетації вигідне ще й тим, що дає змогу одержати повноцінніший другий укіс трав, і, як результат, більший загальний збір перетравних поживних речовин, особливо протеїну. Запізнення із збиранням трав, особливо у вологозабезпеченні роки, призводить також до вилягання рослин, що погіршує їх скошування і нерідко призводить до недобору сухих речовин.

Однорічні бобово-злакові сумішки, на відміну від багаторічних трав, треба скошувати у пізні фази вегетації. Це пов'язано з тим, що в міру розвитку горохо-вівсяних, вико-вівсяних та інших сумішок вміст сухих поживних речовин не знижується.

Важливим фактором, який впливає на якість сінажу, є час скошування кормових рослин протягом доби. Косити трави краще рано-вранці, що забезпечує можливість закладання зеленої маси для заготівлі сінажу уже в другій половині дня. Крім того, рослини в ці години доби мають значно вищий вміст каротину, продихи їх ще відкриті, що сприяє випаровуванню вологи. Оптимальний час скошування трав -- з 5-ї до 10-ї години ранку.

Не менш важливим є зведення до мінімуму тривалості перебування скошеної зеленої маси рослин в полі під час підв'ялення. З цією метою для скошування бобових та бобово-злакових травостоїв використовують косарки-плющилки, при скошуванні якими досягається рівномірне зниження вологості сировини, що забезпечує збереження листків та суцвіть від пересихання та обламування під час підняття маси з валків і в 2-3 рази прискорюється процес підв'ялення.

Плющення бобових трав та їхніх сумішок зі злаковими компонентами проводять у фазі масового цвітіння бобових трав. Проводити плющення у пізніші фази розвитку бобових та злакових трав недоцільно, оскільки швидкість випаровування вологи зі стебел та листків у цей час в них практично однакова.

Підв'ялені протягом 2-3 діб трави втрачають 30-45% каротину, проте вміст його в рослинах залишається на рівні 130-150 мг на 1 кг сухої речовини, що є цілком достатнім для повного забезпечення потреб тварин. Низкою наукових установ встановлено, що за недотримання умов оптимальної вологості маси люцерни (60%) одержують не сінаж, а силос низької якості. При підв'яленні скошеної маси до вологості нижче 45% осипання листків і бутонів досягає 25-30%, втрати при підбиранні й транспортуванні маси -- 35-40%. Ущільнення такої маси незадовільне, вона зігрівається і псується.

Важливим моментом у заготівлі сінажу є своєчасне підбирання зеленої маси з валків, яке потрібно розпочинати при вологості 55-60%, тому що при підніманні й транспортуванні її до сінажосховищ вологість знижується на 7-11%. Оптимальну вологість маси для її підбирання з валків можна встановити органолептичним методом. За оптимальної вологості маси листки ще м'які, на траві під час її скручування ледь помітно виступає волога.

Якість сінажу значною мірою залежить від ступеня подрібнення рослин, який за вимогами Держстандарту повинен становити 3-4 см (не менше 80% від загальної маси). При закладанні маси в сінажні башти величина частинок має бути до 2 см. Це пов'язане з тим, що в баштах у процесі їх завантаження відбувається самоущільнення маси.

Розподіл маси в траншеях доцільно проводити під нахилом (за таким методом консервовані корми заготовляють у розвинених країнах світу). Для зменшення втрат поживних речовин після завершення процесів закладання сінажу масу ретельно ізолюють від зовнішнього середовища з використанням повітряно- і водонепроникної плівок. У практиці сінажування використовують переважно поліетиленові плівки завтовшки 0,15-0,20 мм., які не рвуться під час укривання сінажу. Найкращими для цієї мети є світлонепроникні плівки. Вони стійкі до дії прямих сонячних променів і низьких температур. Економічно доцільними є широкоформатні плівки завширшки 8-12 м. Завдяки їх використанню зменшуються затрати праці на укриття маси сінажу і досягається кращий її захист від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно перекривати (накладаючи край однієї на край другої), їх треба склеювати клейкими плівками або заплавлювати, а також ретельно закріпляти біля стін траншей. Проте більш якісного укриття можна досягти, використавши мішки з піском, що забезпечує якісну ізоляцію, дає змогу запобігти промерзанню сінажної маси взимку і виключає псування поверхні гризунами.

До грубих кормів належать сіно, солома, полова, стрижні кукурудзяних качанів, гілковий корм.

Сіно є основним видом грубого корму в стійловий період. На частку якісного сіна в раціоні кормів припадає 25 % кормових одиниць, 30 % протеїну. При збиранні трав на сіно потрібно керуватися певними теоретично-господарськими обґрунтуваннями, які полягають у: правильному визначенні строку скошування трав на сіно: тонконогові (злакові) трави косити у фазі “початок колосіння-колосіння”; бобові -- “бутонізація-початок цвітіння”, різнотрав'я -- “масове цвітіння”. Особливе значення має якісне своєчасне збирання сіна у першому укосі, тому що від цього залежать урожай отави (другий та третій укоси) і продуктивне довголіття сіножатей;

дотриманні оптимальної висоти зрізання трав, що впливає на валовий вихід сіна в сумі за всі укоси, його якість та наступну урожайність травостою. На сіножатях із сіяними однорічними і багаторічними травами рекомендується зрізати трави на висоту 5-6 см. Травостої, призначені на насіння та трави першого року використання скошують вище -- на висоті 8-9 см, отаву останнього укосу -- на висоті 6-7 см; природні степові сіножаті -- 4-5 см;

науковому обґрунтуванні та правильному виборі технології заготівлі сіна стосовно умов господарства;

доборі комплекту сільськогосподарських машин і механізмів для якісного і своєчасного проведення усіх технологічних операцій стосовно обраної технології.

На сучасному етапі розвитку кормовиробництва застосовують три основних види заготовленого сіна: розсипне, пресоване та подрібнене.

Розсипне сіно. Сінокісні ділянки перед початком збирання трав на сіно оглядають та складають їх опис: вказують рельєф окремих ділянок, їх конфігурацію, фазу розвитку трав та врожайність. Ділянки попередньо розбивають на загінки площею, яка може бути скошена за 1, рідше -- 2 дні, довжина яких у 5-6 разів більша за ширину. На сіяних сіножатях напрям руху косарок повинен співпадати з напрямом оранки, на природних -- з напрямами довжини загінки, на схилі -- впоперек його.

Для скошування трав застосовують косарки. Вибір їх марки залежить від ряду чинників. Так, високоврожайні травостої доцільно скошувати начіпними косарками КС-2,1, на великих вирівняних площах трави краще косити, застосовуючи широкозахватні агрегати з косарками КТП-6, КДП-4; на невеликих (до 20 га) -- однобрусні косарки КРН-2,1 та КС-2,1.

Найчастіше застосовують гоновий спосіб руху агрегатів, рідше -- круговий. При застосуванні агрегатів із фронтальним розміщенням різального апарату найкраще використати човниковий спосіб. Всі механізми косарок повинні бути правильно відрегульовані, ножі -- гострими.

Якість сіна та його збалансованість за поживними речовинами залежать від тривалості перебування скошеної трави у полі, тобто від швидкості сушіння. Для прискорення сушіння трави у полі застосовують ворушіння маси у покосах. Особливе значення ця технологічна операція має на високоврожайних травостоях (шар завтовшки 25 см і більше) та у вологу погоду. Перше ворушіння проводять відразу за скошуванням, наступні -- через кожні 2-3 години. При виконанні цієї операції необхідно ретельно стежити за вологістю маси, проводити ворушіння лише при її вологості вище 40-45 %, що запобігатиме втраті найбільш цінних частин рослини -- суцвіть та листків. Для прискорення процесу сушіння використовують плющення трав, яке проводять одночасно із скошуванням за допомогою косарки-плющилки КПВ-3 або КПУ-2,4 при відключеному подрібнювачі. Плющена маса рівномірніше і швидше висихає, з неї інтенсивніше випаровується волога, що зменшує втрати каротину на 15-20 %.

Цю операцію потрібно проводити вранці або пізно ввечері, коли маса злегка зволожиться, найкраще при вологості 30-35%. На півдні, при врожайності сіна до 20 ц/га, траву у валки згрібають одночасно із скошуванням. Для згрібання застосовують тракторні граблі ГП-14, ГПП-6, ГТП-6, ГВК-6 та іноземного виробництва Е-247/249. Сіно краще згрібати колісно-пальцевими граблями ГВК-6, пам'ятаючи, що за врожайності сіна 50 ц/га і вищій робота грабель ГВК-6 ускладнюється. Для покращення провітрювання валків потрібно використовувати лише одну секцію грабель, яка з 3-метрових покосів утворює один валок. Для кращого просихання маси валки повинні бути вирівняними з таким розрахунком, щоб маса одного погонного метра не перевищувала 2,5 кг. На великих, менш урожайних площах доцільно використовувати поперечні граблі.

При вологості 28-32 % трав'яну масу складають у копиці підбирачем-копнувачем ПК-1,6А об'ємом 13 м3. До місця скиртування сіно транспортують копицевозами КНУ-11, КУН-10, тракторними причепами 2ПТС-4, скиртоутворювачами СПТ-60 і скиртовозами СП-60 або стягують волокушами. Тракторні причепи і автомобілі обладнують нарощеними бортами і використовують при відстані транспортування не більше 3 км.

Для скиртування і навантажування сіна можна використовувати скиртоклад СНУ-0,5 або навантажувач ПФ-0,5. Скиртують сіно на підвищених відкритих майданчиках. Скирта повинна мати довжину 20-30 м, ширину 5,0-5,5 та висоту 6 м. Під її основу вистилають шар соломи завтовшки 30-35 см, завершують шаром до 1 м. Скирти розміщують торцем до пануючого напрямку вітрів, огороджують і обкопують канавками для відведення дощової води.

Зберігають сіно також у сховищах різного типу, використовуючи для завантаження укладач УМГ-5.

Процес заготівлі сіна складається із послідовних технологічних операцій: скошування > ворушіння > згрібання у валок > перевертання валків > копнування > транспортування > скиртування. Для їх здійснення застосовують комплекс машин: КПВ-3,0; ГВК-6; ПК-1,6 А; КУН -10;СНУ-0,5.

Пресоване сіно має такі переваги над розсипним:

скорочується кількість операцій (відпадає потреба у ворушінні, згрібанні маси у валок, копнуванні тощо);

зменшується тривалість перебування маси у полі;

знижуються втрати листків, суцвіть, поживних речовин і каротину;

скорочуються механічні втрати при транспортуванні та розвантаженні (на 10-15 %);

знижуються собівартість корму та затрати праці на збиранні і транспортуванні (в 1,0-1,5 рази);

потреба у сховищах зменшується у 2,0-2,5 разу;

полегшуються процеси обліку та нормування сіна при згодовуванні;

поліпшуються санітарні умови праці тваринників на фермах.

Рекомендується проводити пресування маси із валків при вологості 25-27% до щільності 130-150 кг/м3.

Пресування проводять із валків прес-підберачами ПС-1,6; ПСБ-1,6, К-453 та К-442. Основна вимога для їх раціональної роботи полягає у тому, щоб маса 1 м погонного валка не перевищувала 3,0-3,5 кг, а ширина -- 1,4 м. Для дотримання цих вимог ширину валка регулюють під час згрібання сіна. Недоцільно при такій технології заготівлі сіна використовувати поперечні граблі, оскільки вони утворюють не рівні за шириною та прямолінійністю валки, що призводить до втрат сіна.

Кращий час для пресування -- вечір або ранок, коли трава волога. За вологістю маси потрібно ретельно слідкувати -- якщо вона не вища за 20%, тюки одночасно завантажують у тракторний причіп, начеплений за прес-підбирачем. У хорошу погоду тюки з вологістю понад 20% досушують протягом 1-2 днів у полі. Підбирання і укладання тюків у штабелі здійснюють підбирачем-укладачем ГУТ-2,5 в агрегаті з трактором МТЗ-80. Штабелі підбирають і транспортують транспортувачем тюкових штабелів ТШН-2,5, який встановлюють на автомобілях замість самоскидного кузова. Штабелі тюків можна зберігати на відкритих майданчиках, в приміщеннях (горищах корівників) або в сіносховищах. При складанні тюків використовують транспортер-навантажувач ТН-4.

Заготівля подрібненого сіна передбачає: скорочення затрат праці та коштів на заготівлю; створення можливостей для механізованого використання всіх технологічних операцій при заготівлі корму; механізацію процесу дозування корму. Заготівля подрібненого сіна ґрунтується на такій послідовності виконання технологічних операцій та укладання маси у валки:

скошування з одночасним плющенням косарками-плющилками КПІ-Ф-30;

підбирання пров'яленої маси з валків з одночасним подрібненням і завантаженням у транспортні засоби за допомогою підбирачів-подрібнювачів КУФ-1,8, комбайну Е-280 при подрібнені стебел рослин на частки завдовжки 8-15 см;

транспортування подрібненої маси до місць досушування та зберігання транспортними причепами 2ПТС-4; ПТЕ-12А та пристосованими для цього автомобілями;

досушування та зберігання подрібненого сіна у спеціальних сховищах і баштах;

завантаження маси у сховища пневматичними транспортерами;

поступове досушування сіна активним вентилюванням при пошаровому його завантаженні у сховище. Перший шар закладають висотою 2,0-2,5 м і доводять до вологості 20%, після чого укладають та досушують наступний шар сіна;

для досушування подрібненої маси застосовують і підігріте повітря, використовуючи різні повітропідігрівники (ВПТ-600). Через 5-6 днів після закінчення досушування перевіряють готовність сіна: вентилювання продовжують якщо повітря в скирті тепліше за навколишнє.

4 Розрахунок рекомендованих енергозберігаючих технологій заготівлі і зберігання кормів в СТОВ «Глуховецьке» Козятинського району Вінницької області

4.1 Розрахунок рекомендованих енергозберігаючих технологій заготівлі і зберігання сіна

Заготівлі сіна з люцерни належить важливе місце у створенні міцної кормової бази для тварин. Адже саме це сіно містить найбільше протеїну, до складу якого входять майже всі незамінні амінокислоти, багато мінеральних речовин і вітамінів. Тому воно є бажаним, а для частини тварин і незамінним компонентом раціонів. Проте через біологічні особливості люцерни приготування сіна з неї супроводжується значними втратами найпоживнішої частини рослини -- листя й суцвіть, що -- істотно позначається на загальній поживності сіна та вмісті протеїну в ньому. Численні дослідження, проведені в нашій та зарубіжних країнах, свідчать, що ці втрати можна значно зменшити шляхом раціональної обробки скошеної маси у процесі польового сушіння. Заготівля сіна є одним із найпоширеніших способів консервування трав і являє собою складний фізіолого-біохімічний процес, який грунтується на висушуванні трави до вологості 17-18%, що виключає розвиток не лише бактерій, а й пліснявих грибів.

Основною метою, що передбачає застосування різних технологічних прийомів при заготівлі сіна, є зниження механічних втрат, що сягають до 10%, а також тих, які викликані біологічними процесами, що відбуваються у траві при висиханні.

Відомо, що у люцерни, як і в більшості трав, приріст вегетативної маси з початку цвітіння проходить за рахунок стебел і суцвіть. Через те, що листя містить у 2-3 рази більше поживних речовин і в 10-15 разів більше каротину, ніж стебла, зменшення частки їх у загальному виході сіна за рахунок механічних втрат у процесі його заготівлі призводить до зниження вмісту багатьох поживних речовин.

Листя люцерни має значно цінніший склад порівняно зі стеблами. У ньому міститься близько 80% протеїну й каротину, а також 70% основних мінеральних елементів, а кормова цінність його протягом вегетації змінюється мало, тоді як стебла швидко грубшають, особливо в нижній частині. До того ж, стебло в люцерни покрите товстим восковим шаром, що затримує сушіння, яке можна прискорити шляхом розплющування його, але це збільшує небезпеку вимивання поживних речовин у дощову погоду.

Листя у покосах люцерни сохне набагато швидше, ніж стебла, різниця у кількості води досягає 10-15%. Так, якщо маса люцерни має вологість 29%, то стебла -- 36, а листя -- лише 17%.За подовження строків збирання сіна втрати сягають 50% .

Особливо великі втрати листкової маси у несприятливу погоду, вони можуть досягати 27%.

Доведено, що листя люцерни втрачає свою еластичність і стає крихким уже за вологості рослин 50%, тому технологія сінозаготівлі передбачає ворушіння й згрібання пров'яленої маси у валки за вологості трави, що вища від зазначеної.

Якщо ж ворушать, згрібають і складають у копиці майже сухе сіно, то кількість листя, що обсипалося, може досягти 50% і більше від загальної маси, а втрати кормових одиниць і перетравного протеїну за гарної погоди, відповідно, 26-40 і 23%, а за дощової -- 60 і 55%.

Значно зростають ці втрати за умов високої врожайності люцерни, коли скошувана зелена маса лягає у покоси щільним шаром, товщина якого може досягати 20 см. Через це навіть у суху та жарку погоду активно висихає лише верхній шар, під яким через відсутність аерації навіть на другу-третю добу в щільно укладеному покосі залишається абсолютно свіжа, інколи пожовкла маса.

І в нас, і за кордоном для прискорення сушіння люцерни застосовують такі технологічні операції, як плющення стебел, ворушіння маси, обертання валків тощо. При цьому віддають перевагу виготовленню пресованого сіна (в тюках або рулонах), завдяки чому механічні втрати за рахунок виключення таких операцій, як згрібання, стягування, складання в копиці, що призводить до обламування листя, зменшуються у 2-2,5 раза.

Виходячи з наведеного та з метою вивчення інтенсивності вологовіддачі, поживності та використання тваринами поживних речовин люцернового сіна, заготовленого з використанням різних технологічних прийомів, у дослідних господарствах Інституту кормів УААН та Вінницької обласної сільськогосподарської дослідної станції було проведено два польових технологічних досліди на чистих посівах люцерни синьої сорту Вінничанка за різних погодних умов.

У дослідах було виділено чотири ділянки поля відповідно до визначених варіантів: 1 (контроль) -- маса висушувалася без будь-якої обробки валка; 2 -- ворушіння валка проводили один раз на добу, о 10-й годині; 3 -- ворушіння валка проводили двічі на добу, о 10-й та 17-й годині.

По досягненні масою вологості 50-60% операцію ворушіння змінювали на обертання валка, а за 20-22% її -- пресували в прямокутні тюки щільністю 130-140 кг/м3 прес-підбирачем ПС-1,6 з навантаженням їх у полі.

Для ворушіння зеленої маси та обробітку валків у процесі сушіння люцерни на сіно використовували багатоцільову кормозбиральну машину БКМ-Ф2 з еластичними робочими органами.

Слід зазначити, що заготівлю сіна в обох дослідах проводили за ідентичною технологією, але за різних погодних умов. Так, у першому досліді під час заготівлі сіна кількість опадів становила 25-50 мм (норма -- 22-29 мм), відносна вологість повітря -- 74-82%. Грунт був насичений вологою, що певною мірою гальмувало процес випаровування води зі скошеної маси з огляду на її гігроскопічність. Температура повітря коливалася в межах 14-29°С.

Другий дослід було проведено за сухої й жаркої погоди. Середньодобова температура повітря коливалася в межах 27-34°С, а відносна вологість повітря становила 49-56%.

Скошували люцерну в обох дослідах косаркою Є-302 у валок без плющення.

Вихідна маса люцерни у першому досліді характеризувалася середньою врожайністю 544 ц/га, у другому -- 327 ц/га (другий укіс).

Втрати сухої речовини в результаті оббивання вегетативних частин рослин обчислювали на основі визначення облистяності їх до і після виконання операції, а також частки сухої речовини оббитих частин, які залишалися у траві після її обробки.

Сумарні втрати сухої речовини встановлювали за масою погонного метра валка до пров'ялювання (з визначенням вологості) і за вмістом сухої речовини перед підбиранням готового сіна.

Результати проведених досліджень свідчать, що розмір втрат сухої речовини сіна за одноразової обробки валка за несприятливої погоди зменшується, порівняно з контролем, на 4,5%, а за дворазового -- на 1,7%, тоді як за сухої погоди, -- відповідно, на 2,6 та 1,3%. Значну частину цих втрат становлять механічні, які зростають, порівняно з контрольним варіантом, за дворазової обробки валка за несприятливої погоди на 1,5%, а за сухої -- на 0,9%, а, порівняно з витратами сухої речовини за одноразової обробки валка, -- відповідно, на 2,4 та 1,5%.

Більшу частину цих втрат становлять механічні, що зростають за дворазової обробки валка, порівняно з контролем, на 0,9-1,5%, а, порівняно з одноразовою обробкою, -- відповідно, на 1,5-2,4%. Механічні втрати відбуваються в результаті оббивання листя в процесі обробки валків. Про це свідчить зменшення облистяності сіна за дворазової обробки валка, порівняно з контролем, на 0,9-1,6, а, порівняно з одноразовою, -- на 1,7-3,1%.

Різна кратність обробки валка істотно позначилася на тривалості висушування, проте в основному це залежало від погодних умов. Так, у першому досліді, коли повітря і грунт були насичені вологою, висушування трави тривало на 25 годин більше, ніж у другому. Характерно, що за цих умов одноразова обробка валка сприяла скороченню часу сушіння на 32 години, дворазова -- тільки на 11, тоді як за сухої погоди висушування трави в обох варіантах скорочувалося на 24 години. Це пояснюється тим, що за додаткового зволожування маси (знизу -- грунтовою вологою, а зверху -- росою), дворазова обробка валків не дає бажаного результату, оскільки в процесі цієї обробки трава збивається, через що погіршується рівномірність її розподілу за довжиною та шириною валка.

Наведену технологію заготівлі люцернового сіна впроваджено в низці господарств Вінницької області. [17]

На підставі проведеного мною аналізу мною була запропонована технологія яка наведена в таблиці 4.1

Основним критерієм енергетичного аналізу є коефіцієнт енергетичної ефективності (К_е), який розраховують як відношення енергії що міститься в урожаї (Е_у) до енергії (непоновлюваної), витраченого на його виробництво (Е_нп). Технологію вважаємо енергозберігаючою, якщо:

де - енергоємність урожаю МДж/га; [13]

е_к - 21,83 МДж/кг - енергоємність 1кг сухої речовини люцерни на сіно;

U-3000 кг/га - урожай люцерни;

К_СР - 0,25 - середній вміст сухої речовини

Витрата не поновлюваної енергії при виробництві культури з розрахунку на 1га:

Е_нп= Е_п+ Е_ее+ Е_н+ Е_мд+ Е_од+ Е_пц+ Е_вод+ Е_пл+ Е_мех

де Е_п - витрата енергії на паливо;

В_П=115 кг/га - витрата палива;

е_П=42,7 МДж/кг - енергетичний еквівалент дизельного палива.

Е_ее - витрати на електроенергію, Е_ее=0;

Е_н - витрата енергії на насіння,

Е_н=Н_н•е_н=20•20,2= 404 МДж/кг

Н_н - 20 кг/га - норма висіву люцерни.

е_н - 20,2 МДж/кг - енергетичний еквівалент насіння люцерни.

Е_мд - витрата енергії на мінеральні добрива,

Е_мд= Н_мд•е_мд=100•13,6=1360 МДж/кг

Н_мд=100 кг/га - норма внесення мінерального добрива (кальцієва селітра).

е_мд=13,6 МДж/га - енергетичний еквівалент кальцієвої селітри.

Е_од - витрата енергії на органічні добрива, Е_од=0 МДж/га.

Е_пц - витрата енергії на пестецеди, Е_пц=0 МДж/га

Е_вод - витрата енергії на воду, Е_вод=0МДж/га

Е_пл - витрата енергії на людей,

Е_пл=З_пр•е_пр

З_пр=10,2 люд•год/га - затрати праці,

е_пр=60,8 МДж/люд•год - енергетичний еквівалент.

Е_пл=60,8•10,2=620,16 МДж/га

Е_мех - витрата енергії на використання техніки розраховується в залежності від продуктивності МТА,

Е_тр - енергоємність трактора:

Е_{тр-МТЗ-80} = 76,8 МДж/год,

Е_{тр-Т-150К} = 183,1 МДж/год,

Е_{тр-ЮМЗ-6Л} = 76,5 МДж/год.

Е_зч - енергоємність зчіпки:

Е_{зч СГ-21}=6,4 МДж/год

Е_сгм - енергоємність сільськогосподарських машин:

Е_БД-10 =296 МДж/год,

Е_МВУ-0,5= 144,1 МДж/год,

Е_ПЛН-5-35 = 28,8 МДж/год,

Е_БЗСС-1= 3,6 МДж/год,

Е_{Європак}= 66,4 МДж/год,

Е_СЗУ-3,6 = 158,4 МДж/год,

Е_КРН-2,1М = 22,2 МДж/год,

Е_ВР-7,4 =4,4 МДж/год,

Е_ГРП-3,6 = 35,4 МДж/год,

Е_ПРП-1,6 = 134,3 МДж/год. [12]

n - кількість машин в агрегаті,

W₂ - годинна продуктивність МТА (з технологічної карти).

Витрата енергії на проведення сільськогосподарської операції:

Так як для деяких операцій продуктивність дана в тоннах і витрата матеріалу т/га то

Н_га - норма витрати матеріалу в тоннах на 1гектар

Е_УЗСА-40 = 66,4 МДж/год,

Е_ПЭ-0,8Б = 60,0 МДж/год,

Е_2ПТС-4=75,3 МДж/год,

Е_ПФ-0,5 = 3,3 МДж/год,

Е_ГАЗ-53Б = 53,6 МДж/год. [12]

Витрати не поновлюваної енергії будуть становити:

Е_НП = 4910,5 + 404 + 1360 + 620,16 + (67,78 + 35,6 + 192,6 + 25,73 +67,4 + 106,9 + 50,25 + +10,2 +32,5 + 351,8 + 12 + 4,5 + 152,2 + 59,85) = 8147,42 МДж/кг

Тоді коефіцієнт енергетичної ефективності буде дорівнювати:

Так як К_е?2 то дана технологія вважається енергозберігаючою.

Важливим показником сільськогосподарського виробництва є коефіцієнт екологічної ефективності:

де П=167364 МДж/га - екологічний поріг.

Так як коефіцієнт К_е.е.=20,54?5 то дану технологію можна вважати екологічнобезпечною і можна її рекомендувати для впровадження в виробництво в СТОВ «Глуховецьке» Козятинського району Вінницької області. Але для більш детального дослідження необхідно досліди ще хоча б одну технологію. Данна технологія наведена в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 Енергетична оцінка технології вирощування люцерни на сіно, урожайність 23,5 ц/га

Види робіт	Якісні та об'ємні показники	Склад агрегату	Витрати на 1 га	Енергоємність, МДж
		Трактори, автомобілі, комбайни	Сільгоспмашини	Виробіток за 1 год	Палива кг, електроенергії, кВт/год	Праці люд/год	Тракторів, автомобілів	Сільгоспмашин	Палива, електроенергії	Праці, люд/год	Разом
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	12	13
Лущення стерні		Т-150К	ЛДГ-15	4,8 га	5,4 кг	0,2	26,67	95,13	230,58	0,252	352,632
Оранка		Т-74	ПЛН-4-35+2БЗСС-1,0	0,8 га	15,8 кг	1,250	163,75	45	674,66	1,575	884,985
Снігозатримання	-	-	-	-	-	2,91	-	-	-	2,881	2,881
Раннє весняне боронування в два сліди		Т-74	СГ-21+21БЗСС-1,0	12 га	1,8 кг	0,167	21,877	31,22	76,86	0,21	130,176
Передпосівна культивація з боронуванням		Т-74	СП-11+2КПС-4+8бЗСС-1,0	5 га	2,3 кг	0,200	26,2	41,6	98,21	0,252	166,262
Навантажування насіння в завантажувач сівалок		Ел. двигун	ЗПС-100	7,5 т	0,03 кВт	0,03	-	0,792	0,108	0,027	0,927
Перевезення насіння, мінеральних добрив та завантажування сівалок		ГАЗ-53А	УЗСА-40	3 т	0,7 кг	0,037	3,395	6,57	30,8	0,047	40,812
Сівба трав з внесенням мінеральних добрив		ДТ-75	СП-11+СЗУ-3,6 (3)	3,2 га 4 люд	4,2 кг	0,313	37,873	144,6	179,34	1,238	4464,85
Коткування посівів		ДТ-75	СП-11+ЗККШ-6(2)	6 га	2,1 кг	0,17	20,57	57,8	89,67	0,214	168,254
Скошування сіна		ЮМЗ-6Л	КПРН-3	1,9	3,8	0,519	26,47	103,8	200,64	0,65	331,56
Згрібання сіна у валки		Т-25	ГВЦ-3	1,8	1,5	0,5	20,24	17,98	79,20	0,69	118,11
Ворушіння сіна у валках		Т-25	ГВК-6	3,6	1,2	0,28	10,36	9,16	63,36	0,35	83,23
Згрібання сіна		Т-25	ГВЦ-3	1,8	1,5	0,5	20,24	17,98	79,20	0,69	118,11
Транспортування сіна до місця скиртування		МТЗ-80	2ПТС-4	4,6 Т	4,14	0,59	29,5	18,88	176,77	0,743	225,901
Скиртування сіна		МТЗ-80	ПФ-0,5	3лллюд, 4 т	4,75	2,036	101,8	12,21	202,82	2,077	318,918
Всього											7407.6

Основним критерієм енергетичного аналізу є коефіцієнт енергетичної ефективності (К_е), який розраховують як відношення енергії що міститься в урожаї (Е_у) до енергії (непоновлюваної), витраченого на його виробництво (Е_нп). Технологію вважаємо енергозберігаючою, якщо:



де - енергоємність урожаю МДж/га;

е_к - 21.83 МДж/кг - енергоємність 1кг сухої речовини люцерни па ссіно;

U- 2350кг/га - урожай люцерни;

К_СР - 0.25 - середній вміст сухої речовини

Тоді коефіцієнт енергетичної ефективності

Визначаємо коефіцієнт енергетичної ефективності

де П=167364 МДж/га - екологічний поріг.

Так як Ке і Ке в другій технології менше за 2 то данну технологію можна вважати не енергозберігаючою і рекомендувати господарству впроваджувати першу енергозберігаючу технологію даже не зважаючи на те що коефіцієнт екологічної ефективності в другій технології більший.

4.2 Розрахунок рекомендованих енергозберігаючих технологій заготівлі і зберігання силосу

Кукурудза - одна із найбільш цінних за кормовими і урожайними властивостями сільськогосподарських культур, займає провідну позицію у світовому виробництві зерна. За своїм біологічним потенціалом, рівнем продуктивності і якісними показниками продукції вона переважає інші зернові культури, добре реагує на оптимізацію умов життєдіяльності рослин, які створюються шляхом застосування науково обґрунтованих сівозмін, обробітку ґрунту, добрив, агротехнічних і хімічних засобів захисту урожаю від бур'янів, хвороб і шкідників

Разом з тим технологія вирощування кукурудзи є енерго- і трудомісткою, виробничі витрати в зональному розрізі можуть сягати 1,5-2,5 тис. грн./га залежно від технологічних схем. Їх зменшення в перспективі пов'язано із застосуванням зональних енергозбережних і ресурсоощадних технологій, які базуються на новітніх досягненнях науки і техніки, застосуванні науково-обґрунтованих і економічно-доцільних систем сівозмін, способів обробітку ґрунту, доз добрив.

На даний час кукурудза на силос вирощується не ефективно не тільки в даному господарстві ай в цілому по Україні. Ідея використання вузьких рядків існувала вже давно. Однак тільки досліди останніх років показали доцільність використання цього методу на практиці. Вузькорядне висівання кукурудзи на силос є відносно легкий для застосування на практиці. Рівномірне розподілення рослин сприяє кращому засвоєнню води, що позначається на збільшенні врожаїв. Потрібні компоненти для переобладнання посівної техніки, як і культиватори зі змінною шириною рядків, нині можна придбати у багатьох виробників. А збільшений урожай кукурудзи на силос компенсує витрати на придбання техніки.

Для вирощування кукурудзи на зерно оптимально придатні міжряддя в 50 см. Про це свідчать численні досліди, що проводилися з 1984 року в Північній Америці. Було встановлено переваги такого вирощування порівняно з міжряддями в 38 см. Оскільки у разі останнього змикання рядків настає значно раніше, обмежується можливість проведення культивації та обприскування. Фермери знайшли вихід -- обробляти посіви гербіцидом слід до змикання рядків та застосовувати вузькорядні культиватори. Для обробки такого поля потрібно застосовувати вузькі шини, та й обладнання для обробки такого посіву створює більший тиск на ґрунт унаслідок більшої маси.

На відміну від звичайного рядкового висіву, у разі звужених рядочків відстань між рослинами майже однакова. Поле, засіяне таким чином, здається ніби вкритим правильними трикутниками, що прилягають один до одного. У вершинах таких трикутників перебувають рослини.

Усього за два дослідних роки німецькими дослідниками було проведено п'ять тестів на порівняння вузькорядного висіву зі звичайним. Результати показали більший вміст сухої речовини в качанах із полів, де застосовувати вузькорядне висівання, оскільки саме воно дає перевагу під час розвитку культури: темп фотосинтезу під час вегетації був вищим, і сонячна енергія використовувалась ефективніше. Лише одне це привело до більш раннього дозрівання качанів. Крім того, було встановлено, що качани водночас були на 8% важчі, ніж за звичайного варіанта. Вища концентрація білка також була відмічена саме на вузькорядних посівах.

Досліди, проведені різними організаціями останніми роками, показують переваги вузькорядного висіву кукурудзи на силос порівняно зі звичайним. Рівномірне розподілення рослин на полі дає багато переваг. По-перше, раніше настає змикання рядків, що приводить до сильнішого пригнічення бур'янів. Таким чином, використання гербіцидів зменшується на 25%. Вузькорядний висів також сприяє зменшенню ерозії ґрунтів. Волога випаровується набагато менше, ніж у разі звичайного посіву. Рослини мають ліпші умови розвитку, адже меншою є конкуренція за світло, воду та поживні речовини. Як наслідок, збільшується темп фотосинтезу, а разом з цим збільшується вихід зеленої маси.

Для того, щоб засіяти кукурудзу на зелену масу вузькорядним способом, техніка потребує переобладнання. Висівання можна проводити сівалками типу Optima Accord, на якій можна розмістити десять висівних агрегатів на 3-метровій рамі. Для того, щоб можна було разом з серійним переміщенням трансмісії реалізувати більші відстані між рослинами в рядку, потрібно розмістити спеціальні висівні диски з вісьмома отворами замість одинадцяти. Якщо утвориться кут між отворами в 45°, треба в кожний другий висівний диск вмонтувати байонет, зміщений на 22,5°. Таким чином утворюється зміщення у схемі висіву.

Більшість дослідників указує на те, що ефективність у разі вузькорядного висіву залежить від сонячної інсоляції. Що більше годин денного світла під час вегетаційного періоду, то більше сонця отримають рослини. Ось чому технологію вузькорядного висівання доцільніше застосовувати у центральних і південних регіонах України. Де і знаходиться СТОВ «Глуховецьке».

Перехід на вужчі міжряддя потребує вкладення деяких коштів. Ключове значення має переобладнання техніки, яка є в наявності в господарстві, або вибір нової. Це найбільші вкладення на шляху до вузькорядного висіву, і до цього треба підійти серйозно.

Розміри господарства. Зміна методів вирощування потребує значних фінансових витрат, і на малому полі ці зусилля можуть себе не виправдати. Продуктивність у разі переходу до вузькорядного способу висівання буде відчутною, якщо кукурудзу в господарстві вирощують на великій площі. Найбільше зростання прибутку таке висівання дає на площі від 300 га.

Проаналізувавши наведену вище інформацію я пропоную впроваджувати вузькорядний спосіб посіву кукурудзи , адже це і піддержує наведене нище енергетичне порівняння двох технологій. [18]

Таблиця 4.3 Технології вирощування кукурудзи на силос при вузькорядному посіві. урожайність 434 ц/га.

Види робіт	Якісні та обємні показники	Склад агрегату	Витрати на 1 га	Енергоємність, МДж
		Трактори,автомобілі, комбайни	С-г машини	Виробіток за 1 год	Палива кг, електроенергії, кВт	Праці люд/год	Тракторів, автомобілів	Сільськогоспмашини	Палива, Електроенергії	Добрив,пестицидів	Праці, люд/год	Разом
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Лущіння стерні у двох напрямків	6-8 см	Т-150К	ЛДГ-15	9,5	5,40	0,211	26,737	63,411	269,779		0,265	360,191
Змішування і навантаження	0,95	МТЗ-80	СЗУ-20	9,3	3,05	0,103	7,876	22,869	152,472		0,222	183,439
Внесення з доставкою 5 км.	0,95	Т-150К	РУМ-8	5,0	7,95	0,200	25,4	47,0	397,064		0,252	469,716
Навантаження з кагатів	72	Т-74	ПБ-35	28,6	25,20	2,517	329,035	154,07	1258,967		3,172	1745,244
Внесення з доставкою 5 км	72	Т-150К	ПРТ-10	0,86	34,32	1,163	147,674	269,767	1714,593		1,465	2133,5
Витрачено добрив, кг
Органічних	72000									302 40,0		30240,0
Азотних	120									104 16,0		104 16,0
Фосфорних	80									1008,0		1008,0
Калійних	90									747,0		747,0
Оранка зябу плугом з передплужниками	25-27 см	Т-74	ПЛН-4-35+ 2БЗСС-1,0	0,8	15,8	1,250	163,375	41,000	789,352		1,575	995,302
Лущіння стерні у двох напрямках	6-8 см	Т-150К	ЛДГ-15	9,5	5,4	0,211	26,737	63,411	269,779		0,265	360,191
Внесення боронування у два сліди		Т-74	СГ-21+ 21БЗСС-1,0	12,0	1,8	0,1667	21,783	36,600	89,926		0,210	148,520
Вимірювання поверхні ґрунту		Т-74	7-ШБ-2,5	8,1	1,1	0,123	16,136	9,506	54,955		0,156	80,752
Транспортування води до 5 км	0,3	ЮМЗ-6Л	РЖТ-4	5,0	0,5	0,06	4.590	4.740	24,980		0,076	34,385
Транспортування гербіциду	0,007	Т-16М		0,9	0,1	0,008	0,303		4,996		0,010	5,308
Приготування робочої рідини	0,307	ЮМЗ-6Л	АПР “Темп”	5,7	0,6	0,054	4,0120	2.558	29,975		0,165	36,819
Внесення	0,307	ЮМЗ-6Л	ПОУ	2,4	1,75	0,417	31,875	61.500	87,428		0,525	181,328
Внесення в грунт	10-12 см	Т-150К	БДТ-7	4,3	4,40	0,233	29,535	65.116	219,820		0,293	314,764
Витрати ерадикану, кг	5,6									2352,0		2352,0
Передпосівна культивація з боронуванням	5-7 см	Т-74	СП-11+2КПС-4+8БЗСС-1,0	5,0	2,30	0,2	26,140	40.160	114,906		0,252	181,458
Навантаження	0,05	Ручне		0,7		0,073					0,136	0,136
Транспортування	0,05	Т-16М		0,9	0,21	0,057	2,217		10,248		0,072	12,536
Навантаження	0,025	Ручне		0,7		0,036					0,066	0,066
Транспортування	0,025	Т-16М		0,9	0,10	0,028	1,081		4,996		0,035	6,111
Сівба із внесенням мінеральних добрив		Т-70М	John Deere MaxEmerge	1,9	3,0	0,526	56,263	63,421	149,877		1,137	270,698
Витрати насіння кукурудзи, кг	25									478,75		478,75
Витрати мін. добрив, кг

Подобные документы

• Підвищення ефективності заготівлі сінажу в умовах ФГ "Дорош" Стрийського району Львівської області з удосконаленням підбирача силосозбирального комбайна Дон-680

  Землекористування та структура посівних площ. Агротехнічні вимоги до заготівлі кормів. Призначення машини та область використання і агротехнічні, технічні та експлуатаційні вимоги до конструкції. Класифікація і характеристика машин для заготівлі кормів.
  
  дипломная работа [1,2 M], добавлен 20.10.2013
  

• Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості

  Методологічні основи економічної ефективності виробництва кормів. Стан виробництва та використання кормів у СТОВ ім. "Гагаріна". Економічна оцінка кормових культур та ефективність їх вирощування. Оцінка рентабельності або прибутковості підприємства.
  
  курсовая работа [58,3 K], добавлен 11.05.2009
  

• Впровадження технології експандування при виробництві кормів

  Аналіз діяльності сільського підприємства. Огляд сучасних технологій обробітку концентрованих кормів. Обґрунтування процесу експандування та заміни обладнання. Розрахунки впровадження нової технології. Формування математичної моделі експандування корму.
  
  дипломная работа [1,9 M], добавлен 17.03.2010
  

• Система кормовиробництва

  Структура тваринництва в господарстві. Продуктивність кормових культур. Складання травосумішей, визначення співвідношень трав при сівбі. Використання площ кормових культур. Баланс кормів і шляхи їх одержання. Технологія заготівлі та зберігання кормів.
  
  курсовая работа [172,5 K], добавлен 17.05.2011
  

• Організація нормованої годівлі тільних корів

  Поняття повноцінної годівлі тільних корів у сухостійний період, вплив цього фактору на їх фізіологічний стан та продуктивність. Зоотехнічні вимоги до якості кормів. Симптоми та профілактика отруєнь корів. Технологія заготівлі кормів, аналіз раціону.
  
  курсовая работа [75,3 K], добавлен 23.11.2014
  

• Механізація свиноферми на 2400 голів з розробкою змішувача кормів

  Аналіз існуючих систем приготування кормів на свинофермі. Обґрунтування впровадження перспективних ліній кормоприготування. Модернізація змішувача-запарника кормів СКО-ф-6, технічне обслуговування та техніка безпеки, розрахунок лінії роздачі кормів.
  
  курсовая работа [541,8 K], добавлен 21.02.2013
  

• Сучасні технології заготівлі і якості силосу в залежності від різних факторів

  Підготовка силосних споруд. Регулювання вологості силосу. Технологічні процеси його заготівлі та їх механізація. Бактеріальні препарати у консервуванні кормів. Технології силосування у полімерні мішки. Розрахунок річної потреби в кормах для тварин.
  
  курсовая работа [44,2 K], добавлен 25.03.2011
  

• Дисковий подрібнювач кормів для молочної ферми на 400 корів

  Розробка параметрів дискового подрібнювача кормів для молочної ферми з поголів'ям у 400 корів. Заходи з охорони праці при приготуванні кормів на фермі. Аналіз економічної ефективності проектних рішень. Річний план-графік технічного обслуговування машин.
  
  курсовая работа [324,7 K], добавлен 12.01.2012
  

• Проект комплексної механізації цеху по приготуванню кормів для відгодівлі ВРХ ТОВ АФ "Маяк" Вовчанського району Харківської області

  Місцезнаходження господарства, його природно-кліматичні умови та спеціалізація. Зоотехнічні вимоги до якості кормів. Визначення необхідної кількості силосних та кормових сховищ. Розрахунок дільниці концентрованих кормів. Будова кормоцеху і його робота.
  
  дипломная работа [394,9 K], добавлен 08.07.2011
  

• Розробка виробничо-фінансового плану лісогосподарського підприємства

  Природні та економічні умови району діяльності лісогосподарського підприємства. Рівень інтенсивності ведення лісового господарства і виробнича потужність лісгоспу. Обсяги заготівлі деревини. Розрахунок вартості послуг механізмів і кінного транспорту.
  
  курсовая работа [109,7 K], добавлен 19.04.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам