Товарознавча характеристика забійних тварин

Естонська темноголова

Напівтонкорунна. М'ясо-вовняного напряму продуктивності. Виведена в 1930-1960 рр. в Естонії шляхом схрещування місцевих грубововняних вівець з баранами англійських м'ясних короткововняних порід (в основному з шропширами). Маса тіла: баранів -- 70 -- 90 кг, маток -- 55 -- 60 кг. Вовна, в основному, 50 -- 56 якостей, завдовжки 10 -- 11 см, однорідна, криючий волос на голові темний. Настриг вовни у баранів -- 4,5 -- 6,0 кг, маток -- 3,5 -- 4,0 кг Вихід чистої вовни -- близько 60%. Тварини скоростиглі. Маса тушок ягнят в 6 -- 9 міс. -- 20 кг Забійний вихід -- 53 -- 54%. Плодючість -- 120 -- 137%.

Бордер-лейстер

Напівтонкорунні. Вовняно-м'ясного напряму продуктивності. Виведена і поширена в Шотландії, Англії, Австралії, Україні. Маса тіла баранів -- 115 -- 120 кг, маток -- 60 -- 70 кг Настриг вовни у баранів -- 6 -- 8 кг, маток -- 4,5 кг Довжина вовни -- 20 -- 25 см. Тонина вовни -- 48 -- 50 якостей. Надої молока на добу -- 2,8 -- 3,4 кг Плодючість -- 200 -- 210%.

В Україні вівчарство традиційна галузь. Займаються ним в усіх регіонах, основна чисельність поголів'я овець зосереджена в зоні Степу та Криму. За породним складом тонкорунні вівці асканійської породи та прекос складають 34,6 %, напівтонкорунні цигайські 25,0% та українські м'ясо-вовнові з кросбредною вовною 2,5%, грубововняні 3,7%, каракульські та смушкові 5,7 %.

За останні п'ять років навіть в умовах кризового стану створено і апробовано таврійський тип асканійської тонкорунної породи з настригом чистої вовни 3,6-3,9 кг при виході чистого волокна 49-52%, два нових типи в породі прекос - харківський та закарпатський живою масою вівцематок 57-58 кг і настригом чистої вовни з 1 вівці 2,65-3,0 кг, нові типи м'ясо-вовняних вівець з кросбредною вовною - асканійські кросбреди та асканійські чорноголові з виходом м'яса з вівцематки 65-78 кг і настригом чистої вовни 4,0-5,6 кг, апробовано гірськокарпатську породу вівець з килимовою вовною.

Найцінніший генофонд вівець України зосереджений в 16 племзаводах. По асканійській тонкорунній 3 племзаводи ("Асканія Нова" та "Червоний чабан" Чаплинського району Херсонської області, "Атманай" Якимівсько району Запорізької області); породі прекос - 4 племзаводи ("Іллічівка", "Степок" Барвінківського району та "Чувиріне" Вовчанського районів Харківської області та "Прикордонник" Виноградівського району Закарпатської області). Ці племзаводи щорічно вирощують близько 5,0 тис. голів племінник баранів для реалізації.

По цигайській породі діє 5 племзаводів (ім. Р.Люксембург Новоазовського району Донецької області, "Славне", "Чорноморський" АР Крим, "Вікторія" Одеської, "Дружба народів" Чернівецької областей).

По українському типу м'ясо-вовняних овець 3 племзаводи ("Асканія Нова", "Маркеєво" Чаплинського Херсонської та ім. Щорса Куп'янського районів Харківської області. Чорноголові вівці цього типу не мають аналогів у світовій та вітчизняній практиці з настригом чистої вовни у вівцематок 5,1 кг, баранів - 8,3 кг, виробництвом м'яса на вівцематку 78 кг.

Сокільська порода овець представлена одним племзаводом "Сокільський" Полтавської області, асканійський багатоплідний каракуль розводять в племзаводі "Маркеєво" Херсонської області.

Наукове забезпечення галузі вівчарства здійснюється національним науковим селекційно-генетичним центром з вівчарства - інститутом тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова "Асканія Нова". Це нове формування по виробництву і використанню як цінного генофонду поголів'я, так і продукції вівчарства в умовах ринкової економіки.

На Львівщині ще вирощуються вівці гірськокарпатської породи.

1.4.КОЗИ

Коза була однією з перших тварин, приручених людиною. Відбулося це перш за все тому, що кози некапризні в їжі і невимогливі до умов утримання. Для їх годування використовується рослинність, а також відходи їжі із столу людини.

Породи діляться на молочні, вовняні, пухові і грубововняні змішаної продуктивності. Хороша коза повинна давати 5-9 літрів молока в день. Молоко породистих кіз на смак не тільки не поступається коров'ячому, але і перевершує його. У нім міститься 4,5% білку, 4,4% жиру, тоді як в коров'ячому відповідно в середньому 3,3% і 3,9%. Завдяки своєму аромату і унікальному складу згустку, що отримується при звуджуванні, козине молоко включають до складу кращих сирів. З козиного молока роблять масло, сир, бринзу.

Настриг вовни з козлів 4-6 кг, з маток 3-5 кг

Максимально в туші відгодованої дорослої кози 20-28 кг м'яса. По смакових якостях м'ясо кіз (козлятина) не поступається баранині. М'ясо високої якості отримують з нагуляних кастратів, вибракованих вгодованих маток і молодняка. Щоб отримати хороше м'ясо, потрібно каструвати козлів у віці до одного року. Це дозволяє уникнути неприємного запаху, властивого козлятині.

Кози - рухливі, товариські і чуйні тварини, що швидко реагують на зміну навколишнього оточення. Товариськість кіз виявляється як у відносинах між собою, так і стосовно людини. Вони можуть сприймати людину як частину своєї череди і охоче слідувати за ним, як за ватажком. Якщо людина була присутня при народженні козеняти (козленні), то згодом вона сприймається козенятами як своя.

Кози всіх порід плодовиті і скоростиглі. Статеве дозрівання наступає в 5-7 місяців. . Кози живуть до 15 років, але кращий період для пологів в 6-9 років.

Найбільше розповсюдження в козівництві центральних районів України отримало стійлово-пасовищне утримання тварин. У стійловий період кіз тримають у стійлах на солом'яній підстилці. У раціонах в період стійлового або напівстійлового утримання значну питому вагу займає сіно. Як свідчить досвід багатьох козівників, виключно цінною кормовою добавкою в стійловий період служать віники. Значення віників в харчуванні кіз величезне. Краще всього давати козі по вінику в день. А якщо немає такої можливості, то хоч би по пів віника через день. На одну козу потрібно заготовити мінімум 80-100 віників завдовжки 80-100 см, як добавку до основного корму. Сушать їх на добре провітрюваних місцях, в сараях, на жердинах, на цвяхах по стінах. Через місяць їх можна складати в декілька рядів на ґратчастий настил. І берегти заготовлений корм від дощу.

Кози не стільки пасовищні, скільки "обскубуючі" тварини. Їм корисний надлишок сонячного світла, а в жарку погоду - притулок. Кози - охайні тварини і вимагають достатку чистої води і їжі, кам'яну сіль, листя і вітки, насичені йодом. У зимовий період в раціон живлення необхідно включати і силос. .

Молоко у кіз чудове на смак і дуже корисне. Але його потрібно уміти пити. Краще всього відразу ж після доїння, ще теплим, можна вранці і увечері. Маленьким дітям його бажано розводити. Козине молоко має лікувальну дію тоді, коли вживається як самостійний продукт. А ще з козиного молока можна отримати сметану, сир, масло.

1.5. КОНІ

Гуцульська -- це єдина місцева порода коней, яку розводять на території України. Цю породу виведено українцями Східних Карпат, яких звали гуцулами. Перші письмові згадки про породу були датовані 1603 р.

Порода виведена схрещуванням гірських коней Буковини, Галичини й Угорщини з жеребцями норійського типу -- гафлінгерами і пінцгауерами, а також з кіньми східного типу, в тому числі й арабською породою. На початку XX ст. у схрещуваннях використовували чистокровних верхових коней -- англо-арабських, а пізніше й кабардинських коней.

Однак існує думка, що гуцульські коні -- це прямі нащадки тарпанів, які переселилися до Карпат дуже давно. Близькість гуцульських коней до тарпанів пояснюється великим поширенням серед них зебровидності, яка є характерною для багатьох аборигенних порід.

Основний тип гуцульського коня -- запряжно-в'ючний. Склад його тіла масивний, форми тіла округлі, конституція міцна. Тулуб широкий, глибокий, довгий, середньої величини голова з широким лобом, прямим або вгнутим профілем, шия товста коротка, холка низька довга, лопатка крута кінцівки короткі, широко поставлені, передні -- часто з коротким п'ястком і підставлені, задні майже завжди іксоподібні. Середні проміри жеребців (см) -- 136--140--159--178; кобил -- 132--137--155--167. Масть переважно гніда і руда, зустрічаються також ворона, мишаста, булана з темними відтінками. Гуцульські коні схильні до швидкого відновлення вгодованості. Відрізняються плодючістю і довголіттям.

Використовують гуцульських коней досить інтенсивно під сідлом і в'юком, на транспортних та сільськогосподарських роботах. Вони добре пристосовані до роботи в тяжких гірських умовах. По гірських стежинах коні цієї породи з в'юком на спині вагою 100 і більше кілограмів проходять до 100 км за добу.

Основним методом племінної роботи з гуцульською породою коней є розведення "в собі". Для збереження породи, її типу та характерних селекційних ознак у західних областях країни (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька) проводять роботу по створенню нових племінних ферм.

1.6.КРОЛІ

Стан та перспективи розвитку галузі кролівництва в Україні.

Кролівництво відіграє значну роль в забезпеченні людства продовольством та хутровими виробами. Світове виробництво м'яса кролів перевищує 2 млн. тонн (оцінка ФАО). У Китаї його виробляють близько 1 млн. тонн, Італії -160-180 тис. тонн, Франції - 140-180 тис. тон. В роки найвищого розквіту галузі (1975-1985 роки) в Україні щорічно вироблялось 120-165 тис. тонн кролятини і 30-45 млн. шкурок, а її частка в світовому виробництві кролятини досягала 8 відсотків.

В Загальнодержавному обсязі виробництва м'яса на частку високо дієтичної кролятини припадало 8-10 %.Кролівництво В Україні було досить прибутковою галуззю, а цією справою займались понад 600 тис. кролівників. Проте, в останні роки кролівництво занепало через відсутність сучасних наукових розробок з питань повноцінної годівлі, технології утримання кролів, низький рівень ведення племінної роботи і ветеринарного забезпечення Стримує розвиток галузі відсутність координуючих органів, як у центрі так і на місцях. У найближчій перспективі м'ясо кролів займе вагоме місце в харчуванні людей всього світу.

Швидкому відтворенню та подальшому розвиткові галузі сприяють виняткові біологічні та господарсько-корисні особливості кролів. Це - висока плідність, скоростиглість, оплата кормів, невибагливість до умов утримання (клітки на подвір'ї, шведи, навіси, хліви), доступність догляду широких верств населення та ефективного використання поширеного асортименту кормів (посівних, лугових, лісових) поживних з мінімальною витратою дорогих концентрованих кормів та інше. Жодний вид тварин не може зрівнятися з кролями, за енергією збільшення живої маси (росту).

За досить короткий проміжок часу кролі можуть дати багато м'яса, хутра і пуху. На виробництво 1 кг. Кролятини витрачається кормів не більше, ніж на виробництво 1 кг. свинини, яловичини або баранини. У м'ясі кролів високий вміст холестерину - отже, це незамінний продукт харчування літніх людей, хворим на гіпертонію, при захворюваннях печінки і шлунку. Вирощування кролів - прибуткова справа, тому що крім м'яса можна одержати гарне хутро, пух.

Розвиток цієї галузі має неабияке соціальне значення. Це підвищення зайнятості населення, трудове виховання дітей, прищеплення любові до живої природи. Населення регіонів, які прилягають до великих промислових та шахтарських центрів, зможе забезпечити себе продуктами харчування, а підсобні промисли - сировиною.

На м'ясо кролів майже не існує національних (релігійних) обмежень, як наприклад на свинину чи яловичину (іслам, індуїзм та інші релігії).

На даний період кролепоголів'я на 97 -98% сконцентровано в індивідуальних селянських господарствах і становить 1,2-1,3 млн. маточного і ремонтного поголів'я, а решта в фермерських господарствах та племінних суб'єктах різних форм власності та господарювання. За результатами державної атестації, племінну базу галузі в Україні на 2008 рік складають 1 племінний завод та 7 племрепродукторів з розведення порід кролів.

1.7. СВІЙСЬКА ПТИЦЯ

Птахівництво - одна з найбільш прогресуючих галузей скороспілого тваринництва, яка є джерелом отримання яєць, м'яса, пуху, пір'я.

Яєчна продуктивність курей-несучок в 6-8 раз перевищує їх власну вагу. Від однієї качки, курки, індички за один рік можна виростити молодняк загальною масою 170-200 кг. Статева зрілість сільськогосподарської птиці - здатність нести яйця і давати потомство - настає в 5-10-місячному віці. Наприклад, у курей яєчних порід статева зрілість настає у 5-місячному віці, у м'ясних - переважно на один місяць пізніше, качок - в 7 місяців, індичок - 8-9, гусей - 8,5-10 місяців.

Яйця птиці є цінним харчовим продуктом, що містить багато білків, вуглеводів, жирів, більше 20 мінеральних речовин і понад 12 вітамінів. Основне значення для отримання яєць як продукту харчування людини мають кури. Птахівництво є джерелом цінного дієтичного м'яса. Так, м'ясо курчат-бройлерів містить 22,5% білка і дуже мало холестерину, індиків - 21%, качок - 16%, гусей - 15% білка. Для порівняння, свинина містить в середньому 13,8% білка.

Птиця швидко росте, швидко відгодовується і набирає масу. Для індиків, гусей, качок, а також курей м'ясних порід м'ясна продуктивність є основною. Найшвидше від усіх ростуть каченята - за 2 місяці їх маса зростає від 40 г до 2-2,5 кг. М'ясні курчата-бройлери за 48-50 днів відгодівлі досягають маси 1,4-1,6 кг.

Особливістю сільськогосподарської птиці є те, що вона не має зубів і корми перетираються у неї у м'язовому шлунку, який має щільну рогоподібну оболонку.

Птахи мають вищу температуру, ніж інші тварини. Нормальна температура їх тіла 40,5-42°С, що пов'язано з більш інтенсивним обміном речовин.

Біологія розмноження птиці дає можливість виводити молодняк у штучних умовах - в інкубаторах і відразу у великій кількості. Крім того, свійська птиця є виводковою - їх молодняк вилуплюється з яєць вкритий пухом і через кілька годин починає самостійно вишукувати і споживати корм.

Велике значення у практиці має і полігамність сільськогосподарської птиці, тобто здатність одного самця спаровуватись з багатьма самками.

У сільськогосподарському виробництві використовується в основному 12 видів птиці, найбільше значення серед яких мають кури, качки, гуси та індики.

1.7.1.КУРИ

Домашні породи курей походять від дикої банківської курки, що зустрічається і тепер в лісах Південно-Східної Азії. Одомашнення курей розпочалося більше 5 тис. років тому в Індії. Нині в світі нараховується понад 600 порід курей.

За напрямком використання прийнято поділяти усі породи курей на несучі, м'ясні та м'ясо-яєчні.

Спеціалізованими породами курей несучого напрямку продуктивності є білий леггорн, російська біла, андалузька голуба, мінорка та ін.

Білий леггорн. Порода виведена в США схрещуванням італійських порід курей з місцевими. Вона є основною несучою породою курей у всьому світі.

Забарвлення пір'я біле, воно щільно лежить на птахові. Дзьоб і ноги жовті, гребінь листоподібний. Маса курок 1,8-2,0 кг, півнів 2,3-2,7 кг. Несучість 240-270 яєць в рік, маса яєць 56-62 г. Порода скороспіла. Яйця кури не насиджують. Білий леггорн є основною вихідною породою для створення високопродуктивних яєчних ліній і гібридів.

Російська біла. Порода виведена на основі схрещування місцевих курей з породою білий леггорн. Пір'я біле, дзьоб і ноги жовті, гребінь листоподібний. Жива маса курок 2,1-2,4 кг, півнів 2,9-3,2 кг. Несучість 180-220 яєць з середньою масою 58-68 г.

В Україні значного поширення набули породи м'ясо-яєчного використання, такі як плімутрок, первомайська, полтавська глиниста, прикарпатська зеленоніжка, українська вушанка, українська чубата, загорська, ювілейна, юрловська голосиста, род-айленд та ін.

Плімутрок. Кури цієї породи виведені в США на основі домініканських курей, порід кохінхіни і брама. За забарвленням існують різні різновидності породи: біла, чорна, глиниста, полосата ін. В Україні зустрічається в основному полосата і біла різновидності. Маса курок 2,8-3,0 кг, півнів 3,8-4,0 кг. Несучість 160-180 яєць в рік. Маса яєць 60 г. Порода використовується, як основна материнська порода для схрещування з м'ясними породами курей під час отримання м'ясних курчат-бройлерів.

Первомайська. Порода виведена в Україні на Миколаївщині схрещуванням порід род-айленд, віандот і юрловської. Забарвлення пір'я сріблясто-біле з чорними пір'їнками на шиї і хвості. Гребінь трояндоподібний. Жива маса курок 2,7-3,0 кг, півнів 3,2-3,5 кг. Несучість 150-180 яєць масою 57 г.

Полтавська глиниста. Виведена в Полтавській області на основі місцевих курей. Основна різновидність полтавських курей має глинисте забарвлення (коричнево-жовте). Кінці махового пір'я чорні, хвіст коричнево-чорний. Інші різновидності полтавських курей за забарвленням оперення - чорні і зозулясті. Екстер'єрні ознаки: голова середньої величини, гребінь в основному трояндоподібний, ноги середньої величини, дзьоб середній або короткий, жовтого кольору. Очі жовто-червоні. Для полтавських глинистих курей характерний такий рівень продуктивності: жива маса курок 2,2, півнів 3,0 кг; в першій рік несучості кількість яєць 200 штук; маса яєць 56 г, забарвлення коричневе. З порід м'ясного напрямку продуктивності відомі такі породи, як корніш, брама, кохінхіни, лангшан, фавероль та ін.

Корніш. Порода створена в Англії на основі місцевих бійцевих, малайських і породи азіль курей. Основне забарвлення пір'я біле. Голова велика з стручко- і листоподібним гребенем. Жива маса курок 3,0-3,5, півнів 3,5-4,0 кг. Молодняк росте швидко і в 50-56 діб досягає маси 1,5-2,0 кг. Несучість 130-150 яєць, масою 56- 60 г. Порода складає основну батьківську форму для розвитку м'ясного промислового птахівництва.

Найбільше значення для промислового птахівництва мають три породи курей - корніш, леггорн і плімутрок.

1.7.2.КАЧКИ

Більшість домашніх порід качок виведені з одомашненої качки-крижня. В Україні найбільше значення має пекінська і українська біла породи качок.

Пекінська - порода м'ясного напрямку продуктивності. Оперення біле з кремовим відтінком. Дзьоб і ноги оранжевого забарвлення. Качки важать 3,0-3,5, крижні - 3,8 кг. Несучість 100-130 яєць масою 85-90 г.

Українська біла. Місцева українська порода. Забарвлення біле. Жива маса качок 3,0-4,0, крижнів 3,5-4,5 кг. Несучість 110-120 яєць. Каченята до 3-х місячного віку досягають маси 2,0-2,5 кг.

В Україні також розводять глинисті, сірі та інші породи качок, а також мускусні качки.

Мускусні качки походять з Південної і Центральної Америки, одержали свою назву через те, що в період розмноження крижні мають різкий мускусний запах.

Цей вид набув поширення через кращі м'ясні якості порівняно з домашніми породами качок. Мускусним качкам характерний чітко виражений статевий диморфізм - самці майже в два рази більші від самок. У виробництві для одержання м'яса і жирної печінки використовують як власне мускусних качок, так і їх гібриди з домашніми качками (мілардів). Період вирощування мускусних качок до 12 тижнів.

1.7.3.ГУСИ

Порід та породних груп гусей в Україні нараховується близько двадцяти. Домашні гуси походять від диких сірих гусей. Розводять гусей, як і качок, в основному для отримання м'яса.

Велика сіра. Порода виведена в Україні схрещуванням роменських і тулузьких гусей. Оперення сіре, а на животі - біле. Жива маса гусок 5,0-5,5 кг, гусаків 6,0-7,0 кг. Несучість 27 яєць, масою 164 г. Гусенята до 80-денного віку досягають маси 3,8-3,9 кг.

Роменська. Місцева українська порода, що виведена в Сумської області. Зверху оперення сіре, тулуб білий. Ознаки продуктивності: жива маса гусок близько 5,0, гусаків 5,5 кг; несучість 29 яєць, масою 160 г.

Холмогорська. Оперення біле або сіре. Голова велика з "шишкою" на лобі, шия довга з великою висячою складкою ("гаманцем") у верхній частині. Жива маса гусей 5,0-5,6 кг. Несучість 20-40 яєць, масою 160-180 г.

Кращими породами в Україні є також оброшинські, горьківські, кубанські та завезенні із-за кордону рейнські, італійські, ландшські породи гусей.

1.7.4.ІНДИКИ

Індики походять від диких предків, що зустрічаються в Мексиці і США. Що, власне, засвідчує й сама назва - індик. Одомашнено цього неповторного птаха ще до появи тут європейських колонізаторів, і він відразу ж впав їм в око і невдовзі був вивезений на наш континент. Дикі предки сучасних одомашнених індиків, що й дотепер зрідка зустрічаються на своїй первісній батьківщині, звичайно гніздяться просто на землі, влаштовуючи. Самка, як правило, відкладає навесні до 20 яєць, проте іноді виводить потомство й восени. Ясна річ, за продуктивністю до сучасних порід і кросів індиків їх далекі предки навіть наблизитися не можуть. Самки культурних порід, що зазвичай починають нестися в середньому з 8-місячного віку, інтенсивно відкладають яйця п'ять-шість місяців, загалом - нерідко сто і більше штук. Якщо зважити на те, що показник виведення молодняку з яєць цього виду птиці варіює в межах 65-70 відсотків, то неважко підрахувати, що від однієї індички протягом сезону за вирощування молодняку протягом 120 днів цілком можна одержати близько 200 кілограмів м'яса в живій масі. При цьому питома вага їстівних частин тушки цієї птиці сягає нерідко майже 70 відсотків. До того ж продукцію цю можна одержати за досить помірної затрати кормів: 3-4 кілограми - на кілограм приросту. Одне слово, розведення індиків - справа досить-таки вигідна, якщо, звичайно, вести її вміло.
Якщо попередня інформація виявилася для вас переконливою, перше, що спаде вам на думку - яку породу найкраще розводити? Одразу застережемо: рішення це має бути добре обдуманим і всебічно виваженим. З огляду як на місцеві умови, так і власні можливості.
На сьогодні найпоширенішими породами індиків є білі та бронзові широкогруді, північнокавказькі та московські білі й бронзові, деякі інші. Окрім того, населення повсюдно розводить чимало місцевих порід та різновидів індиків. Вибрати, отже, є з чого.

Білих широкогрудих індиків виведено в США. Птахи цієї породи досить життєздатні, швидко ростуть: середня жива маса самців - 14-16 самок - 7-9 кілограмів, несучість - 90-120 яєць. Розрізняють три різновиди цієї породи: важкі, середні й легкі. Різняться вони насамперед за м'ясною продуктивністю. Скажімо, жива маса дорослих самців важких ліній і кросів у середньому становить 22-25 кілограмів, самок - 10-11, середніх - 17-15 та 6-7 і легких - відповідно 8-9 і 4,5-5,5 кілограма. Молодняк важких кросів звичайно забивають у віці 20-25 тижнів, легких - у 8-9 тижнів. У віці 90-100 днів ріст цієї птиці практично припиняється. До речі, на основі породи білих широкогрудих індиків в Інституті птахівництва УААН створено вітчизняний крос - Харківський 56.
Бронзових широкогрудих індиків теж виведено в США. 
Це справжні красені, про яких звичайно мріє кожна сільська господиня.

Пір'я у них темно-коричневе з білою облямівкою, груди, шия і спина - з ніжним бронзовим полиском.
Птиця досить велика й життєздатна. Жива маса дорослих самців варіює у межах 18-20 кілограмів, самок - 9-12. Рекордна жива маса самця - 35 кілограмів. Несучість самиць - 60-65 яєць за рік.
За належного утримання й годівлі молодняк досить швидко росте й набирає ваги. Середня маса його у віці до ста днів звичайно перевищує 4 кілограми, а 120 - 6 кілограмів. Оптимальний же вік забою самців до 170, а самок - до 160 днів. Як правило, жива маса самців до цього часу досягає 12-13, а самок - 7-7,5 кілограма. Зауважимо, за досить високої конверсії згодовуваного корму, що дає змогу в умовах домашнього господарства одержати досить дешеве м'ясо.
Щоправда, є у породи й досить істотна як для сільського двору вада: вона не пристосована до пасовищного утримання. Проте цілком компенсує цю ваду завдяки перевагам, про які йшлося вище.
Північнокавказькі бронзові індики добре пристосовані як до утримання в умовах спекотного, так і помірного клімату, оскільки їх одержано за схрещування місцевих бронзових із широкогрудими. У них чорне оперення з бронзовим полиском. Птахи мають трохи видовжене тіло на високих ногах, широкі груди з добре розвиненими м'язами, вони досить продуктивні: середня маса самців досягає 12-14 кілограмів, самок - 6-7 кілограмів. Несучість у них помітно вища, ніж у бронзових широкогрудих: 90-100 яєць за рік. Іноді трапляється й до 150 штук. Запліднюваність їх, як правило, досить висока - 90-95%. Приблизно на такому ж рівні за належного утримання й збереженість молодняку.
Птиця дуже рухлива, весь час у пошуку корму, що, погодьтеся, теж чимало важить для сільського двору.
Північнокавказькі білі індики поєднують у собі досить високі м'ясопродуктивні якості з витривалістю та невибагливістю. Породу одержано за схрещування самців білої широкогрудої породи із самицями північнокавказької бронзової. Самці звичайно досягають живої маси 13-15 кілограмів, самиці - 6-7 за несучості 90-120 яєць. Звичайно молодняк росте дуже швидко: у віці 120 днів жива маса їх становить у середньому 4,5 кілограма.
Московські бронзові індики виведені за схрещування місцевих бронзових широкогрудих з північнокавказькими. Пір'я чорне, з типовим бронзовим полиском. Це птиця з широкими опуклими грудьми й спиною, довгою, ледь вигнутою шиєю, в міру видовженою головою та сильно загнутим донизу дзьобом.
Досить велика. Жива маса дорослих самців досягає 11-13 кілограмів, самиць - 6-7 кілограмів. Птиця досить скоростигла: статева зрілість звичайно настає у віці 8-8,5 місяця, а деякі самиці починають нестися і в сім місяців. Маса молодих самців до цього часу досягає 6 кілограмів, самиць - 4-4,5 кілограма. Несучість - у межах 80-90 яєць із запліднюваністю на рівні 90%. При цьому вивід молодняку звичайно становить 70-80%.
Безсумнівною перевагою породи є її добра пристосованість до пасовищного утримання.
Московських білих індиків виведено шляхом схрещування місцевих білих з білими голландськими та балтсвілськими. За продуктивними показниками вони нічим не поступаються московським бронзовим, проте у них кращі м'ясні якості, а також вища несучість. Досить життєздатні, скоростиглі і пластичні птахи, що добре акліматизуються. Тому звичайно розводять їх повсюди.
Поряд із цим повсюдно в сільських дворах можна побачити й місцевих індиків - результат акліматизації та безсистемного розведення завезених свого часу різних порід. Жива маса цієї птиці звичайно не перевищує 6-7 кілограмів, несучість - 20-30 яєць, як виняток за добрих умов утримання - 50 штук. Проте вони, як правило, чудово пристосовані до місцевого клімату, невибагливі до умов утримання та годівлі і, отже, завдяки цьому користуються прихильністю селян.

В Україні найпоширенішими є такі породи індиків, як бронзова, північнокавказька, московська та ін.

Розведення, годівля і утримання птиці

Основним методом розведення птиці є чистопородне розведення, а на товарних фермах - промислове схрещування, яке дає кроси птиці з підвищеною життєздатністю.

Поняття кроса включає в себе гібрид птиці, який одержують схрещуванням ліній однієї чи різних порід, а також самі вихідні батьківські форми. Залежно від кількості ліній, які використовують для схрещування, розрізняють "дво-", "три-" і "чотирилінійні" кроси птиці. До розмноження відбирають здорову, міцну, спокійну птицю, яка добре поїдає корм.

Півнів і курок спаровують у віці одного року і використовують 3-4 роки, індиків у віці 1-1,5 і використовують 2-3 роки, качок - 1-річному віці і використовують 2-3 роки. Для нормальної заплідненості яєць стадо комплектують з розрахунку 1 півень на 10-12 курок, крижень - на 7-8 качок, гусак - на 3-4 гуски, індик - на 10-12 індичок.

На сучасних птахофабриках молодняк виводять в інкубаторах, що дає змогу уникнути сезонності розмноження птиці, підвищити вихід молодняку тощо. Інкубатори обладнують обігрівачами, системами зволоження і вентиляції повітря, механізмами перевертання яєць. Найчастіше використовуються промислові електричні інкубатори "Універсал" на 45, 50, 55 тис. яєць і "Кавказ" - на 92 тис. яєць.

Яйця, що закладаються в інкубатор, повинні бути свіжими (не більше 2-3 днів), чистими, їх не можна мити чи витирати. Яйця закладають за певним графіком - по кілька лотків кожного дня, з інтервалом 3-4 доби або за один раз.

У камерах інкубатора підтримуються певні умови для виведення молодняку з яєць, який називається режимом інкубації.

Режим інкубації включає регулювання температури, відносної вологості повітря, вентиляцію, періодичне перевертання яєць.

Режими інкубації для різних видів птиці різні: для качок - температура 37,5 °С, тривалість 27 діб; гусей - 39,5 °С, тривалість 30 діб; індиків - 37,5 °С, тривалість 27 діб.

У віці 130-140 днів молодих курочок відбирають для комплектування основного маточного поголів'я. Яйцекладка в курей несучого напрямку продуктивності розпочинається у 150-160-денному віці, а в м'ясних - 170-180-денному.

На птахофабриках дорослих курей годують переважно сухими кормами - повнораціонними комбікормами. Вони можуть бути розсипні або гранульовані, їх збагачують вітамінами, мікроелементами, а також додають антибіотики. Використання комбікормів полегшує процес і покращує якість годівлі, кількість корму точніше нормується тощо. Приблизно добова норма комбікорму для курки-несучки становить близько 100 г, індички - 260, індика - 500, качки 240 г. Також необхідно в годівницях постійно тримати подрібнений до 2-4 мм гравій або пісок і воду.

У деяких господарствах з метою використання дешевих кормів власного виробництва в раціон птахів, крім комбікормів, вводять ціле, подрібнене чи проросле зерно злакових й зернобобових культур, м'ясо-кісткове, рибне і трав'яне борошно, пшеничні висівки, макуху, збиране молоко, зелень, коренебульбоплоди та інші корми, які дають у вигляді вологих мішанок.

У господарствах сільськогосподарську птицю утримують на підлозі і в клітках.

Утримання на підлозі передбачає розміщення птиці в одноповерхових пташниках на підстилці з торфу, соломи, тирси тощо. На 1 м2 розміщують 4-5 курок, обладнують місця для яйцекладки (одне на 6 курок), встановлюють насісти у вигляді похилих драбин.

Утримуючи птицю в клітках, її розміщують у кліткових батареях, які розставляють переважно багатоярусно, що дає змогу значно скоротити площі для утримання. Процеси годівлі, напування, збору яєць, видалення посліду, регулювання умов довкілля (температура, освітлення, вентиляція) в таких пташниках автоматизуються.

Індиків, качок і гусей утримують переважно на підлозі. Приміщення ділять на секції з певною кількістю особин: для качок по 25-30, гусей - 100-150 голів тощо. Біля таких приміщень влаштовують площадки для вигулу. Слід відмітити, що в літній період гусей цілодобово утримують на пасовищах.

11.ХАРАКТЕРИСТИКА М'ЯСА ЗАБІЙНИХ ТВАРИН

М'ясо великої рогатої худоби, свиней і овець складає м майже 80% всього його промислового виробництва в країні, зокрема яловичина і телятина -- приблизно 45%, свинина -- близько 30, м'ясо дрібної рогатої худоби (в основному баранина) -- 3, м'ясо кролів - 1, м'ясо птиці -- 15, інше -6%.

М'ясна продуктивність худоби визначається кількістю і якістю отримуваного з неї м'яса і інших продуктів забою. Вона характеризується живою і забійною масою тварини, його забійним виходом. Жива маса -- це чиста маса тварини за мінусом знижки 3% на вміст шлунково-кишкового тракту (для тільних тварин знижка 10%). Забійна маса -- це маса парної туші після її обробки. Живу і забійну масу виражають в кілограмах. Забійний вихід -- це відношення забійної маси до живої маси худоби, виражене у відсотках. Велика рогата худоба має найбільшу живу і забійну масу, свині дають максимальний забійний вихід. Серед кожного виду худоби найбільший вихід м'яса мають молоді і вгодовані тварини, а також самці.

Якість м'яса визначається, його морфологічним і хімічним складом, харчовою цінністю, органолептичними і технологічними властивостями (див. відповідні розділи підручника).

М'ясна продуктивність худоби залежить від виду, породи, статі, віку, вгодованості і умов утримання тварини.

У СРСР худобу, призначену для забою, підрозділяють по наступних ознаках: велика рогата худоба -- за віком, статі і вгодованості; овець -- по вгодованості; свиней -- за віком, статі, живій масі, виду відкорму і вгодоаваності. По цих же ознаках розрізняють м'ясо в промисловості і торгівлі.

Велика рогата худоба за віком і статі підрозділяють на чотири групи: I -- воли (кастровані самці) і корови; II -- бики (бугаї -- некастровані самці); III -- молодняк (тварини старші за 3 міс, але не старше за 3 роки) -- телиці, нетелі, бички і кастрати; IV -- телята у віці від 14 днів до 3 міс. незалежно від статі. По ступеню вгодованості волів, корів і молодняк підрозділяють на три категорії -- вищу, середню нижче середньої; биків і телят на дві категорії-- I і II.

Вівець по вгодованості підрозділяють на три категорії -- вищу, середню і нижче середньої.

Ступінь вгодованості тварини визначається розвитком м'язової тканини і підшкірних жирових відкладень, що встановлюють по екстер'єру (зовнішнім контурам) тулубу і промацуванні підшкірного жиру і м'язової тканини. У зв'язку з відсутністю простих і надійних об'єктивних способів визначення прижиттєвої вгодованості тварин і виходів м'яса приймання худоби нині здійснюється по масі і якості (вгодованості) м'яса, отриманого після переробки худоби.

Основними показниками вгодованості волів, корів, молодняка великої рогатої худоби є наступні.

Вища вгодованість -- округлі форми тулуба; добре розвинена мускулатура; остисті відростки спинних і поперекових хребців не виступають; відкладення підшкірного жиру добре промацуються у підстави хвоста, на сідничних горбах, маклаках і двох останніх ребрах, а у вівець -- на поясниці.

Середня угодованість -- трохи незграбні форми тулуба; задовільно розвинена мускулатура; остисті відростки спинних і поперекових хребців злегка виступають; відкладення підшкірного жиру промацуються у підстави хвоста і на сідничних горбах, а у овець -- помірні відкладення жиру на поясниці.

Вгодованість нижче середньо -- незграбні форми тулуба; незадовільно розвинена мускулатура; остисті відростки спинних і поперекових хребців помітно виступають; відкладення підшкірного жиру можуть не промацуватися.

Бики (бугаї) I категорії вгодованості мають приблизно такі ж показники, як і воли вищої вгодованості, а II категорії -- як воли середньої вгодованості

Телята I категорії вгодованості-- це телята-молочники (випоєні молоком) живою масою не менше 30 кг із задовільно розвиненою мускулатурою; остисті відростки спинних і поперекових хребців злегка промацуються.

Телята II категорії вгодованості -- це телята-молочники, що отримували крім молока ще й підгодівлю, а також що мають незадовільно розвинену мускулатуру; остисті відростки спинних і поперекових хребців злегка виступають.

Тварин, не відповідних вимогам нижче середньою або II категорії вгодованості, відносять до худих.

Свиней залежно від якості м'яса підрозділяють на п'ять категорій.

До I категорії (беконної) відносять молодих свиней, відгодованих на раціонах, які забезпечують отримання м'яса високої якості для виготовлення крупнокускових виробів і шинок. Свині повинні бути у віці 6--8 міс, мати білу тонку шкіру без складок і травматичних пошкоджень. Самці повинні бути кастровані у віці не старше 2 міс. Не допускаються до цієї категорії самки поросні і такі, що опоросилися. Жива маса свиней 80--105 кг Товщина шпика 1,5--3,5 см над остистими відростками 6--7-го хребців. Різниця в товщині шпика на загривку (у найтовщій її частині над остистими відростками перших спинних хребців) і на поясниці (у найтоншій її частині над поперековими хребцями) повинна бути не більше 1,5 см.

II категорія (м'ясна)-- це молоді свині живою масою 60--130 кг з товщиною шпика 1,5--4 см. До цієї категорії відносять також підсвинків живою масою 20--60 кг з товщиною шпика 1 см і більше.

III категорія (жирна)-- це свині без обмеження живої маси з товщиною шпика більше 4 см.

IV категорія (промпереробна) -- це свині живою масою понад 130 кг з товщиною шпика 1,5--4 см.

V категорія (м'ясо поросят)-- це поросята-молочники живою масою 4--18 кг

Свиней, не відповідних вимогам вказаних категорій, відносять до тощих

.

Велика рогата худоба. Залежно від переважної продуктивності розрізняють породи великої рогатої худоби м'ясного, молочного і комбінованого (м'ясо-молочного і молочно-м'ясного) напрямів. Поголів'я м'ясної худоби складає приблизно 5% загальній чисельності великої рогатої худоби в країні, молочної - 50, худоби комбінованого напряму -45%.

М'ясна худоба характеризується скороспілістю, високою живою і забійною масою, великим забійним виходом, відмінною якістю м'яса (тонковолокнисте, ніжне, соковите, смачне), при інтенсивному вирощуванні досягає високої м'ясної продуктивності вже у віці 12--18 місяців. Тварини мають широкий тулуб, короткі ноги і м'ясисту шию, невелику голову, добре розвинену м'язову тканину в області спини, поясниці і тазу, усередині якої накопичується жир, що обумовлює мармуровість м'яса; жир відкладається також під шкірою і в незначних кількостях на внутрішніх органах.