Розвиток ринку сільськогосподарського страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток ринку сільськогосподарського страхування

сільськогосподарський аграрний сектор страхування



Вступ

В умовах ринкової економіки, коли підприємства здійснюють підприємницьку діяльність на власний ризик, кожне підприємство відповідає за усі свої дії.

Сільськогосподарське виробництво є одним із найбільш ризикованих видів підприємницької діяльності. Ризиковість аграрного бізнесу визначає ряд факторів, таких як сезонність виробництва, залежність від погодних та кліматичних умов, тривалий період обороту капіталу, велика складність зміни асортименту продукції та технології, ряд інших причин. Дане твердження справедливе для сільського господарства всіх країн, але особливо великим ризикам підлягає сільськогосподарське виробництво країн, економіки яких розвиваються або перебувають в процесі трансформації. Аграрні реформи та становлення ринкових взаємовідносин, зміна форм власності та форм господарювання значно збільшують ступінь невизначеності соціально-економічних процесів в сільському господарстві і, відповідно, підсилюють вплив ризиків на аграрний бізнес. Зростає вплив макроекономічних рішень на діяльність кожного сільськогосподарського виробника. Можна стверджувати, що сама аграрна реформа є фактором ризику.

В Україні процеси реформування аграрного сектору проходять непросто. На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств, значне зменшення поголів'я сільськогосподарських тварин, збитковість тваринницької галузі, а також зниження рівня життя в сільській місцевості. Однією з причин такого стану є те, що на початку реформ в аграрно виробництві не були враховані можливі ризики реформування та їх вплив на результати діяльності сільгосппідприємств, а також не були напрацьовані адекватні інструменти та механізми їх мінімізації.

Стає зрозумілим, що система страхування як система мінімізації агро ризиків, як комплекс ефективних механізмів та інструментів держави та приватного сектору є необхідною складовою частиною ринкової інфраструктури та одним з базових елементів сталого розвитку галузі.

Дана робота присвячена вивченню явища агроризику та їх перенесення на страхові компанії з виробника. Це питання є дуже актуальним на сьогоднішній день, зважаючи на швидкі темпи інтеграції України в світове економічне середовище, та враховуючи потенціал нашої держави. Більш того, ця проблема є для України більш актуальною, ніж для багатьох інших країн тому, що лише порівняно недавно українські підприємства отримали змогу самостійно, без обмежень виходити на зовнішні ринки. Складна економічна ситуація в 90-х роках минулого століття та постійне підвищення конкуренції змусили українські підприємства виходити на зовнішні ринки, де вони зіткнулися з новими ризиками, з якими не всі підприємства могли успішно справитися.

Мета даної роботи полягає в вивченні теоретичних аспектів страхування ризиками, які виникають при здійсненні підприємницької діяльності в сільському господарстві, обґрунтування шляхів покращення законодавчого та фінансового впливу держави в цьому процесі. Метою допомоги держави є розвиток страхової інфраструктури, стандартизація умов страхування, зниження вартості страхових продуктів для сільськогосподарських користувачів та підвищення якості страхових продуктів. Враховуючи те, що в агробізнесі підприємства стикаються з багатьма різними ризиками, то для окремих видів ризику потрібно розробляти окремі методи їх страхування.

Завданням даної роботи є дослідити і проаналізувати специфічні ризики, які характерні для агробізнесу, вивчити механізми їх страхування, дослідження законодавчої бази сфери страхування в АПК та сфери страхування в цілому, виявлення особливостей системи страхування для аграрного комплексу в зарубіжних країнах.

Предмет дослідження - теоретико-методичні засади формування системи страхування аграрних ризиків та організація механізму страхового захисту урожаю сільськогосподарських культур і майна сільгоспвиробників внаслідок природно-кліматичних ризиків.

Галузь страхування в агробізнесі описується з точки зору її позитивних та негативних рис, перспектив розвитку. Обґрунтовано викладаються шляхи подолання недоліків, що існують на сучасному етапі, пропозиції щодо заходів для урядових та неурядових організацій, які прискорять розвиток, зростання, підвищення глобальної та регіональної захищеності сільгоспвиробників від агроризиків, що неодмінно позитивно вплине на ефективність їх функціонування як на вітчизняному так і на зарубіжних ринках.

Правильнеуправліннясільськогосподарськимиризикамиздатнепідвищити стабільність доходів від агробізнесу, підвищити конкурентоспроможність вітчизняних сільгоспвиробників на зовнішньому ринку, сприятиме більш інтенсивному залученню іноземних інвестицій в агропромислових комплекс, а також підвищити прибутковість окремих операцій завдяки зменшенню втрат від настання неочікуваних або не застрахованих подій.



1. Теоретичні засади та перспективи розвитку сільськогосподарського страхування в Україні

1.1 Загальна характеристика, функції та значення сільськогосподарського страхування

Страхування - необхідний елемент виробничих відносин, пов'язаний із відшкодуванням матеріальних втрат у процесі суспільного виробництва. Найважливішою ознакою відтворювального процесу є його безперервність. У процесі суспільного виробництва існують протиріччя між людиною і природою, що виникають при боротьбі людини зі стихійними природними явищами та іншими надзвичайними подіями, а також протиріччя, які виникають у самому суспільстві, тобто має місце ризиковий характер суспільного виробництва.

У страховому ризику та заходах його зменшення чи усунення й полягає сутність економічної категорії страхування, яка знаходить своє матеріальне втілення в страховому резервному фонді. Страхування здійснюється у випадках, коли імовірність настання ризиків може бути оцінена та існують певні фінансові гарантії компенсації збитку з боку страховиків [13, 16].

Соціально-економічні умови в Україні потребують якісно нових підходів до збереження матеріальних цінностей, життя, здоров'я та працездатності громадян, які є об'єктом різних видів страхування, необхідності відтворення природних ресурсів і покращення екологічної ситуації. Ці умови вимагають від системи страхування запровадження нових видів страхових послуг, створення конкурентного середовища функціонування страхових компаній, формування розвиненого страхового ринку [9].

Специфічність цієї категорії обумовлюють наступні основні ознаки: пошкодження чи знищення майна внаслідок випадкового характеру настання страхової події; надзвичайність завданого збитку, яка характеризується натуральними та грошовими вимірниками; об'єктивна необхідність попередження, подолання наслідків страхового випадку та відшкодування матеріального або іншого збитку. Процес страхування характеризується наступним [13, 16, 19]:

- виникненням грошових перерозподільчих відносин, обумовлених наявністю страхового ризику як імовірності настання страхового випадку, здатного спричинити матеріальний або інший збиток;

- замкнутими перерозподільчими відносинами між його учасниками, пов'язаними з розкладкою суми збитку, завданого одному або декільком господарствам, серед всіх господарств, залучених до страхування. Для організації замкнутого розкладання збитку створюється грошовий страховий фонд цільового призначення, який формується за рахунок фіксованих внесків учасників страхування;

- перерозподілом збитку як серед територіальних одиниць, так і в часі. При цьому, для ефективного територіального перерозподілу страхового фонду на протязі року між застрахованими господарствами, необхідна велика територія та значна кількість об'єктів страхування;

- поверненням страхових внесків, мобілізованих до страхового фонду.

До функцій страхування, як показали дослідження, можна віднести:

- ризикову, яка є головною, бо страховий ризик як імовірність настання збитку безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування - наданням грошової допомоги потерпілим. В межах цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками настання страхових подій;

- попереджувальну, щоспрямована на фінансування заходів за рахунок частини коштів страхового фонду, необхідних для зменшення страхового ризику. В страхуванні життя, при накопиченні обумовлених страхових сум за договорами страхування на дожиття, категорія страхування наближається до категорії кредиту. Зберігання грошових сум за допомогою страхування на дожиття пов'язане з потребою в страховому захисті сімейного достатку, тому до функцій страхування можна віднести функцію заощадження;

- стабілізаційну, сутність якої полягає у стимулюванні економічного росту, стабілізації фінансово-кредитних відносин і збалансованого їх розвитку;

- розподільчу, бо при ризикових видах страхування здійснюється перерозподіл збитку між страхувальниками;

- алокаційну, виконання якої спрямоване на більш ефективне розміщення фінансових ресурсів для підвищення стійкості та конкурентоспроможності страховика в умовах ринку;

- контрольну, сутність якої полягає у суворому дотриманні цільового формування та використання коштів страхового фонду. На підставі законодавчих та інструктивних документів здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

Роль страхування в забезпеченні безперервності та збалансованості суспільного виробництва проявляється в кінцевих результатах його проведення: оптимізації сфери застосування страхування; показниках розвитку страхових операцій; повноті та своєчасності відшкодування збитку та втрат; участі тимчасово вільних коштів страхового фонду в інвестиційному процесі. Головні суб'єкти страхової діяльності - це страховики та страхувальники.

Страховики - це юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням [7].

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать законодавству України, пов'язані з життям, здоров'ям та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності). Конкретні види страхування, на які видається відповідна ліцензія, визначаються на підставі встановлених страховиком правил страхування. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Страхування як наука, як галузь знань і як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікація страхування має важливе значення.

Згідно з міжнародними нормами ЄС існує класифікація, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування [16].

Згідно з «Програмою розвитку страхового ринку України на 2001-2004рр.» реформування системи соціального страхування передбачає поряд з удосконаленням системи соціальних виплат розвиток добровільного страхування, що дасть змогу мобілізувати грошові заощадження громадян, використати їх у національній економіці та забезпечити належний рівень соціального захисту населення України. Для цього передбачається:

- створити мережу закладів "Асістанс-Україна", на основі якої буде створюватися система медичного страхування;

- розробити прозорі та прийнятні правила й засади діяльності страховиків України, пов'язаної з обслуговуванням системи соціального страхування;

- забезпечити поряд із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням розвиток додаткових форм страхування населення від ризиків, які мають соціальне значення, на добровільних засадах шляхом їх законодавчого врегулювання, зокрема впровадження довгострокових видів особистого страхування.

Страхування відповідальності (добровільне страхування) підрозділяється на такі підгалузі: страхування відповідальності судновласників; страхування відповідальності авіаперевізників; страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів; страхування професійної відповідальності; страхування інших видів громадянської відповідальності [16].

Класифікація майнового страхування за родом небезпеки передбачає виділення чотирьох напрямів: страхування від вогню та інших стихійних лих таких об'єктів, як будівлі, споруди, обладнання, продукція, сировина, матеріали, домашнє майно тощо; страхування сільськогосподарських культур від засухи та інших стихійних лих; страхування на випадок падежу або вимушеного забою тварин; страхування від аварій, крадіжки та інших видів небезпеки для транспортних засобів.

Зростання ризику в аграрній сфері обумовлює необхідність захисту від можливих втрат шляхом проведення страхування, що ґрунтується на попередньому створенні страхових фондів із страхових внесків і на відшкодуванні збитків потерпілим особам. Страхування здійснюється у випадках, коли ймовірність настання ризиків може бути оцінена та існують певні фінансові гарантії компенсації збитку з боку страховиків.

В агарній сфері проводиться страхування сільськогосподарських культур та тварин; майна від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ; транспортних засобів; кредитних ризиків; ризику втрати прибутку; перспективними також є страхування лізингових платежів; екологічне страхування та інші види страхування [8, 14, 15, ]. Класифікація видів страхування в цій галузі відображена на рисунку 1.1.



Схема. Класифікація видів страхування в агарній сфері

Страхування проводиться в добровільній і обов'язковій формі. При цьому застосовуються декілька систем страхового забезпечення та франшизи. При майновому страхуванні використовують наступні основні системи страхування: за дійсною вартістю майна, пропорційна, система першого ризику, граничного відшкодування та деякі інші [6]. Система страхування за дійсною вартістю майна визначається як фактична на день підписання договору. Страхове забезпечення дорівнює величині збитків, тобто має місце повне покриття збитків страхувальника страховиком. Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна. Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто, якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його в певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається «другим» ризиком (на відміну від «першого», який підлягає відшкодуванню й від якого походить назва цієї системи). Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик компенсує збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо.

В умовах стабілізації економіки, зміни форм власності та механізму управління в державному секторі економіки потреба суб'єктів господарської діяльності в захисті своїх майнових інтересів та інтересів працівників від різноманітних ризиків зростає. Держава також зацікавлена у страховому захисті державного майна та підвищенні соціально-економічної захищеності громадян, про що свідчать положення «Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 рр.», де враховано законодавче розмежування сфер діяльності страхування та загальнообов'язкового державного соціального страхування і передбачено не тільки шляхи реформування ринку страхування, а визначено можливі напрями взаємодії та участі страховиків в обслуговуванні загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Страховий ринок України має досі не використані резерви. У державі застраховано лише близько 10% ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник досягає 90-95%. Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,05%, і це при тому, що Україна становить 7% населення Європи.

Страхова галузь забезпечує перерозподіл лише 0,9% валового внутрішнього продукту (цей показник у розвинутих країнах становить 8-12%), що свідчить про потенційні можливості її подальшого розвитку та про те, що страховий ринок не акумулює значного обсягу інвестиційних ресурсів і не справляє відчутного впливу на процес перерозподілу валового внутрішнього продукту. Розвиток ефективного страхового ринку України потребує вирішення проблем, пов'язаних із страхуванням життя, пенсійним, медичним страхуванням та страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні здійснюють:

- відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

- високий рівень інфляції (понад 10%), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті неможливе;

- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектору економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

- неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.



1.2 Класифікація ризиків у сільськогосподарському страхуванні

Розвиток ринкових відносин передбачає функціонування підприємств в умовах невизначеності та постійної зміни зовнішнього економічного середовища, в зв'язку з чим зростає невпевненість в одержанні очікуваного прибутку та ризик його недоотримання; небезпека втрати чи пошкодження майна в результаті стихійного лиха, вогню, іншими непередбачуваними обставинами; загибелі сільськогосподарських культур на всій, або частині площі сівби (садіння); падежу чи вимушеного забою сільськогосподарських тварин, загибелі в разі стихійного лиха чи неправомірних дій третіх осіб, включаючи крадіжку (пограбування) та багатьма іншими непередбачуваними обставинами.

В останні роки внаслідок здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в аграрній сфері України зменшилася кількість збиткових сільськогосподарських підприємств, загальний рівень сукупної рентабельності в 2009 році господарської діяльності склав 4,6%. Агропромислове виробництво набуває чітких обрисів ринкового характеру. Подальший його ефективний розвиток потребує комплексного підходу до оцінки ризику як явища, властивого будь-якій господарській діяльності.

Під невизначеністю ми розуміємо наявність неповної інформації про умови прийняття господарських рішень; під ризиком - невизначеність в отриманні доходу, розмір якого залежить від загального стану економіки [12]. На нашу думку, ризик можна розглядати як невизначеність в одержанні фінансового результату за певних умов, які склалися на момент конкретних дій. Прагнення до безризикованості та стабільності завжди було позитивною мотивацією економічної та людської діяльності. Але в усьому світі спостерігається зростання кількості підприємств-банкрутів. Це зумовлено тим, що не завжди фахівець може спрогнозувати ризик, передбачити умови його виникнення, а також розробити ряд заходів щодо його усунення.

Єдиної точки зору на питання про визначення сутності поняття ризику немає. В енциклопедичному словнику ризик визначається як випадок, про який невідомо, трапиться він чи ні; або випадок, точний час настання якого неможливо визначити [13, 16]. О.І. Ястремський відзначає, що ризик - це невизначеність в отриманні доходу, розмір якого залежить від загального стану економіки [10]. В загальному розумінні, в країнах з розвинутою ринковою економікою під ризиком розуміють можливість матеріальних та інших витрат, які можуть виникнути в результаті будь-якого рішення. Так, за визначенням В. Хоера, ризик - це ймовірність завдання збитку внаслідок заняття будь-якою справою [4]. С. Блітцес, Д. Лессард порівнюють ризик з можливістю отримання додаткового прибутку за позитивних для підприємця умов. Всі ці визначення так чи інакше поєднують ризик зі збитком, але між цими поняттями не можна ставити знак рівняння [5].

Існують різноманітні класифікації ризиків в залежності від критерію, покладеного в його основу. З огляду на те, чи готовий суб'єкт взяти на себе відповідальність за страхове відшкодування збитків потерпілим, що настали внаслідок небажаних, несподіваних подій, розрізняють страхові та не страхові ризики [9].

Страховий ризик - певна подія, у разі настання якої проводиться страхування. Вона має ознаки вірогідності та випадковості. Страховий ризик має бути теоретично можливим, його появу можна прогнозувати й оцінювати на підставі історичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів, але його настання не може бути точно визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної зацікавленої особи. Це означає, що страхуванню підлягає лише той ризик, за яким можна оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розміри збитків, ціну страхової послуги та можливу частку страхового відшкодування.

Нестраховий ризик- подія, яка супроводжується певними втратами, але не підлягає страхуванню, найчастіше у зв'язку з відсутністю тих, хто бажає взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків, спричинених цією подією. Як правило, нестраховими є ризики, за якими неможливо оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розміри збитків та ціну страхової послуги. Такі непевні фактори, як зміни законодавства та економічні коливання, виходять за межі страхування.

Залежно від джерела небезпеки ризики поділяються на природні, зумовлені проявом стихійних сил природи, та антропогенні, що виникають у результаті діяльності людини. Природні ризики характеризуються цілковитою незалежністю причин - випадкових подій і стихійних явищ, антропогенні ризики є наслідком лише господарської та науково-технічної діяльності людей.

Ризики, кваліфіковані як ризикогенні об'єкти, поділяються на майнові та особисті. Майнові ризики незалежно від випадкової події виявляються на майнових об'єктах та майнових інтересах їхніх власників, а особисті - на особах людей. Особистими можуть бути ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження.

За критерієм величини залежно від імовірності настання більших чи менших матеріальних втрат ризики поділяються на катастрофічні, великі, середні, малі та незначні.

У загальному розмежуванні ризиків в економічній літературі виділяють декілька груп: екологічні, транспортні, політичні й спеціальні. Екологічні ризики пов'язані з забрудненням довкілля й зумовлені перетворювальною діяльністю людини в процесі створення матеріальних благ. Транспортними є ризики каско і карго. Транспортні ризики каско передбачають страхування повітряних, морських і річкових суден, автомобілів, рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго передбачають страхування вантажів, що перевозять сяповітряним, морським, річковим, залізничним і автомобільним транспортом. Політичні ризики пов'язані з протиправними діями з точки зору норм міжнародного права, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземних держав щодо конкретної суверенної держави або її громадян. Спеціальні ризики стосуються страхування перевезення особливо цінних вантажів, наприклад, виробів з коштовних металів і каміння, творів мистецтва, готівки тощо.

За обсягом відповідальності страховика ризики поділяються на індивідуальні й універсальні. Важливе значення має визначення об'єктивного та суб'єктивного ризиків. Об'єктивні ризики відображають шкідливу дію неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на об'єкти і не залежать від волевиявлення та свідомості людини. Суб'єктивні ризики базуються на ігноруванні або відкиданні об'єктивного підходу до дійсності, пов'язані з недостатнім пізнанням довкілля в об'єктивній реальності і залежать від дій і свідомості людини [9].

Технічні ризики проявляються у формі аварій через раптовий вихід з ладу машин та обладнання або збій у технології виробництва. Вони мають універсальний характер. Технічні ризики можуть завдати збитки майну, життю та здоров'ю людей та фінансовим інтересам підприємства внаслідок перерви у виробництві. Технічні ризики поділяються за видовим складом основних та оборотних фондів, у яких вони проявляються.

Ризик припускає ситуацію, при якій існує невизначеність наслідків.

При фінансовому ризику результат може виражатися в грошових одиницях і є можливість встановити деяку вартість передбачуваного наслідку. Термін фінансовий ризик у такому контексті більше відноситься до результату, ніж до природи самого ризику. Прикладом є випадки матеріального пошкодження майна, його розкрадання або втрата прибутку в бізнесі наслідок пожежі, заподіяння шкоди будь-якій особі тощо. При нанесені пошкоджень, їх оцінка може бути здійснена судом або за домовленістю між адвокатом і страховиком [12, 14].

Ризики громадської відповідальності пов'язані з законними претензіями фізичних і юридичних осіб у зв'язку з заподіянням шкоди, джерелом підвищеного ризику. До джерел підвищеного ризику належать автомобільний, залізничний, повітряний та морський транспорт, низка хімічних виробництв та ін. Фізична або юридична особа, що має таке джерело підвищеної небезпеки, може застрахувати свою громадську відповідальність перед третіми особами, тобто перекласти обов'язок відшкодування майнових збитків третім особам на страховика [14].

Систему ризиків, що впливають на фінансово-економічну діяльність підприємств агарної сфери, відображено на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 - Загальна класифікація ризиків, що впливають на фінансово-економічну діяльність підприємств агарної сфери

В економічно розвинених країнах система наукових поглядів на природу страхового ризику і ризикових обставин знаходить практичне застосування в управлінні ризиком - ризик-менеджменті. Як система ризик-менеджмент складається з послідовних етапів: ідентифікації ризику, його оцінки, аналізу та вибору стратегії діяльності. Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб'єкта [7, 139]. Структурна схема управління ризиками наведена на рисунку 1.3.

Оперативне управління передбачає аналіз результатів дій по зниженню ступеня ризику. Його можна здійснювати за такими напрямами: управління як захід щодо запобігання ризиків і управління як вибір джерел фінансування ризику. Перший напрямок, згідно зі схемою, передбачає або повне уникнення ризику, або зниження його ступеня за рахунок технічних можливостей, зміни технологій тощо [9, 13, 17]. Другий - передачу ризику підрядчикам, клієнтам, або можливість покриття збитків за рахунок реалізації активів, резервних та страхових засобів. Управління ризиком - це, по-перше, правильність та достовірність розрахунків ступеня ризику, який постійно загрожує майну, фінансовим результатам господарської діяльності підприємств.

На основі одержаноїінформаціїрозробляютьсярізніваріантиризиковоговкладеннякапіталу й здійснюється оцінка їх оптимальності шляхом порівнювання очікуваного прибутку та розміру ризику. Це дозволяє правильно підібрати стратегію та прийоми управління ризиком. Проте, остаточнерішеннящодовиборуваріантуприйняттяризикуаборизиковоговкладаннякапіталу повинен приймати керівник, який бере на себе всю відповідальність за здійснення рішення. При цьому повинна бути вироблена певна політика підприємства по відношенню до ризиків. Як свідчать проведені дослідження, частота виникнення того чи іншого ризику залежить як від розміру прибутку, який хоче одержати підприємство, так і від наявності в нього коштів [11, 13].



Рисунок 1.3 - Структурна схема управління ризиками

Завжди, при прийнятті будь-якого рішення, необхідно оцінити об`єкт вкладень та кошти, які будуть використані для здійснення цього проекту, тобто проаналізувати всі можливі варіанти. Оцінка ситуації показує, що:

- невеликі збитки, які отримують підприємства в результаті господарської діяльності, виникають частіше, ніж великі. Така ситуація складається тому, що підприємство має недостатню кількість вільних коштів на розрахункових рахунках для здійснення вкладень; це збільшує діапазон їх дії;

- великий розмір збитків отримують підприємства значно рідше; це пов`язано з тим, що незначна кількість підприємств області має вільні кошти, тим більше у великому обсязі, з якими воно може працювати.

Рішення, спрямовані на одержання прибутку при підвищеному ризику, приймаються підприємствами значно рідше, оскільки це пов`язано з можливими збитками. При цьому слід відзначити, що при можливих невеликих збитках підприємства фінансують самі себе, тобто за рахунок власних коштів. При середній величині можливих збитків необхідно використовувати кредити банків. При великих можливих збитках необхідно застосовувати страхування, оскільки тільки страхові компанії здатні їх відшкодувати. Ризик-менеджмент як процес оптимізації структури інструментів впливу на ризики відображено на рисунку 1.4 [13].

За умов ризикового характеру суспільного виробництва, що визначається, насамперед, суперечностями між людиною та природоруйнівними силами, існує потреба попередження і відшкодування збитків. Відносини, що складаються в суспільстві з приводу забезпечення безперервності процесу виробництва матеріальних благ, підтримання належного рівня життя людей, мають об'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії страхового захисту, сутність якої полягає в урахуванні страхового ризику та в захисних заходах від нього.

Рисунок 1.4 - Ризик-менеджмент як процес оптимізації структури інструментів впливу на ризики : А - Уникнення; Б - Зменшення (мінімізація); В - Обмеження (локалізація); Г - Розсіювання (поділ); Д - Передання під фінансову гарантію; Е - Страхування; Ж - Поточні надходження; З - Резервні (страхові) фонди; І - Кептивні страхові компанії; К - Централізовані резервні фонди відомств



Оцінюючи ризики настання збитків, розрізняють допустимі й недопустимі ризики, технічний ризик страховика. У теоретичному плані страховик наражає себе на небезпеку лише специфічного ризику, пов'язаного із здійсненням страхової справи, який називається технічний ризик страховика. Наявність технічного ризику страховика спонукає його до активної участі у застережних заходах щодо боротьби з пожежами, аваріями на транспорті щодо тощо з метою зниження його ступеня.

Сукупність страхових ризиків становить обсяг страхової відповідальності за договором страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому вираженні оцінюється тарифною ставкою, що розраховується на 100 грошових одиниць (гривень) страхової суми або у відсотках до її абсолютної величини. Оцінка ризику полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показники ризику.

Показник ризику за своїм змістом - це ймовірність не лише появи непевної події, але й настання негативного результату. Залежно від наявних можливостей розрахункової бази та характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів: математична; статистична; експертна. Розрахунок математичної імовірності має обмежене застосування. Найчастіше застосовується завдяки практичній доступності, передусім у економічній сфері та достатній об'єктивності обчислених значень імовірності статистичне оцінювання, що ґрунтується на законі великих чисел. Досить поширеним в економіці є застосування експертного оцінювання, незважаючи на деяку обмеженість результативних можливостей цього методу. У міжнародній страховій практиці використовуються різні методи для оцінки ризику, найпоширенішими з яких є метод індивідуальних оцінок, середніх величин і метод відсотків.

Характерною рисою майже всіх вітчизняних сільськогосподарських підприємств у нинішній час є складне фінансове становище, відсутність вільних фінансових ресурсів, необхідних для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних природними стихійними лихами чи аваріями, тому важливе значення має необхідність створення механізму страхового захисту майна на випадок його знищення або пошкодження.

У сільському господарстві країн з розвиненою ринковою економікою система страхування давно вже стала головним інструментом запобігання майнових ризиків і невід'ємною складовою механізму господарювання. Що стосується вітчизняного страхового ринку, то його формування відбувається досить швидкими темпами, однак у сфері аграрного бізнесу роль останнього поступово підвищується. В Україні завершився процес реформування колективних сільськогосподарських підприємств, які набувають нових організаційно-правових форм, зокрема, через приватизацію землі та майна. Поряд з новоствореними корпоративними формуваннями - АПТ, АТЗТ та іншими - зростає кількість селянських (фермерських) господарств.

Сучасний характер ринкових відносин характеризується новим типом господарських зв'язків, протилежних господарському механізму, що існував раніше. Замість адміністративного управління й контролю за функціонуванням економічних відносин і жорсткої регламентації діяльності монополізованих страхових компаній постає вільне право вибору партнерів по економічних та інших зв'язках, вільна економічна конкуренція. Перехід агарного сектора на нову якісну основу створює необхідні передумови для розвитку значного сегменту ринку страхових послуг.

В агропромисловому комплексі існують дві форми страхування: обов'язкове й добровільне. До прийняття нової редакції Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001 р. в обов'язковому порядку страхувався тільки урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах. Для відшкодування збитків за даною формою страхування створюється державний страховий фонд за рахунок обов'язкових страхових платежів. Однак реформування сільськогосподарських підприємств, заснованих на різних формах власності, відсутність коштів призвело до того, що страхування ризиків проводилося в небагатьох підприємствах. З метою розширення страхового ринку, необхідності відшкодування збитку за основними видами сільськогосподарської продукції до обов'язкових видів страхування було віднесено також страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності, а також страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України. За іншими ризиками проводиться на страхування в добровільній формі.

Основною метою сільськогосподарського майнового страхування та заходів, запроваджених у Законі України «Про страхування» є комплексний страховий захист сільськогосподарських підприємств від можливих втрат у непередбачених обставинах при виробництві та реалізації продукції, а також від зривів у комерційній діяльності та прийнятих зобов'язаннях з повернення товарних кредитів тощо. У концепції управління ризиками поряд зі страхуванням важливу роль грає самострахування [12, 20, 22].

Самострахування як форма самостійного покриття збитків за рахунок власних коштів здійснюється різними методами, найбільш розповсюдженими з яких є затратний і фондовий. Перший з них передбачає фінансування незначних втрат за рахунок поточних коштів підприємства. Другий метод полягає в формуванні спеціальних цільових фондів. В залежності від мети призначення фонди можуть створюватися в натуральній та грошовій формі.

Одним із способів боротьби з ризиком є створення резерву грошових коштів на покриття непередбачених втрат, наприклад, кредиторської заборгованості. Однак слід відмітити, що в зв'язку з важким фінансовим становищем сільськогосподарські підприємства з 2008 р. резервний (страховий) грошовий фонд не створюють.

У країнах з розвиненою ринковою економікою самострахування займає значну питому вагу. Так, в структурі коштів, що спрямовуються на боротьбу з ризиками та їхніми наслідками, в малих і середніх підприємствах США страхування займає 49,3%, а самострахування - 28,5%. На користь самострахування свідчить багато факторів, у тому числі характер і величина ризику.

В економічній літературі суперечливим є питання про те, які ризики доцільно покривати самострахуванням. Зокрема, деякі автори вважають, що страхуванню передусім підлягають натуральні ризики, тоді як підприємницькі ризики обслуговуються шляхом самострахування. Інші стверджують, що визначальним критерієм є частота та величина ризику. Тобто ризики, які проявляються з більшою частотою, але не завдають суттєвих збитків, можуть обслуговуватися через самострахування, а всі інші доцільно передавати професійним страховикам [8, 11, 13].

Отже, потреба у страховому захисті ресурсного потенціалу АПК набуває важливого значення у зв'язку з завершенням процесів реформування сільськогосподарських підприємств, бо з особливою гостротою постає проблема пошуку джерел компенсації шкоди та відновлення постраждалого виробництва. Такими джерелами може бути кредит, однак, в силу високих процентних ставок, на сьогодні він залучається тільки з метою задоволення потреб підприємства оборотними засобами. Страхування стає необхідною складовою в умовах ринкової економіки тому, що може забезпечити безперервність відтворення та компенсує втрати сільськогосподарських підприємств, реально підвищує їх фінансову стійкість. Поглиблення реформ і відмова держави від монополії на власність практично в усіх галузях народного господарства змушує визнати страхування в якості суспільно необхідного способу організації страхового захисту аграрних виробників, що в значній мірі сприятиме забезпеченню безперебійності механізму відтворення ресурсного потенціалу АПК.



1.3 Перспективи розвитку сільськогосподарського страхування в Україні

Сільськогосподарське виробництво - одне з найбільш ризикованих напрямів господарської діяльності. Непередбачуваність природних умов та мінливість обсягів збору врожаїв, зміна заходів державної політики щодо регулювання аграрних ринків, коливання цін на сільськогосподарську продукцію є основними факторами, що впливають на зміни в доходах сільськогосподарських товаровиробників.

Страховий захист сільськогосподарського виробництва скрізь у світі є оптимальним способом забезпечення безперервності, збалансованості і стабільності розвитку аграрного ринку та одним із ефективних методів повернення збитків в аграрному секторі, оскільки страхові компанії заздалегідь формують необхідні резерви для майбутніх виплат, не вдаючись до зовнішніх і внутрішніх позик. Основна мета страхування сільськогосподарських ризиків - це часткова чи повна компенсація суб'єкту господарювання втрат через несприятливі, в основному, природні явища. Об'єктивна економічна необхідність використання страхування в сільському господарстві пояснюється недостатніми можливостями держави і ринку забезпечити широку маневреність фінансовими ресурсами господарюючих суб'єктів.

Останні роки в країні дуже гостро підняті питання, пов'язані з розвитком сільськогосподарського виробництва, з вирішенням проблем забезпечення населення України сільськогосподарською продукцією. На цьому фоні дуже важливими є питання, що стосуються гарантій сільськогосподарських виробників через систему реального страхування сільськогосподарських ризиків.

Для виконання цих завдань органами Державної влади нашої країни прийнято ряд важливих заходів, з точки зору законодавчого і нормативного забезпечення сільськогосподарського виробництва.

А також заходів, що стосуються кредитування та страхування аграрного сектору нашої країни.

Проблеми, які виникають на ринку страхування сільськогосподарських ризиків:

1. Страхові тарифи, затверджені постановою занижені. З іншого боку, ті самі тарифи є надто високими для сільськогосподарських виробників.Сільськогосподарські виробники ще не отримують достатніх прибутків та не мають достатніх обсягів оборотних коштів, щоб таке страхування не відображалося негативно на їх фінансовому стані.

2. Демпінгування тарифів, що спричиняє:

- недобросовісну конкуренцію серед страхових організацій;

- загрозу невиконання страховими організаціями взятих на себе зобов'язань. Тому є пропозиція до Кабінету Міністрів України - ввести нижній граничний розмір тарифів.

3. Виконання страховими організаціями взятих на себе зобов'язань та покриття їх активами.

4. Страхування об'єкту застави - формальне страхування.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур здійснюється сьогодні, головним чином, у формі страхування застави з метою отримання кредиту.

5.Здійснення страхування сільськогосподарських ризиків в обов'язковій формі не відповідає нормам класичного страхування.Адаптація нормативно-правової бази України до Європейського законодавства. Міжнародні угоди.

Статтею 1 Закону України „Про підприємництво в Україні» підприємство визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством[17].

Згідно зі статтею 15 цього Закону, втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців.

Статтею 10 Закону України „Про підприємства в Україні» визначено, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства відповідно до Законів України належить йому на праві власності, повного господарського відання. Відповідно до статті 4 Закону України „Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

6. Відсутність інформації у потенціального страхувальника. Значна частина сільгоспвиробників не довіряє страховим компаніям, вважаючи, що в разі настання страхового випадку їх шанси отримати відшкодування є незначними.

7. На сьогоднішній день високий ступень ризиків, притаманний страхуванню врожаю, спричиняє складнощі при перестрахуванні. В більшості випадків їх перестрахування в Україні неможливе, тому що високий рівень обсягів відповідальності.

8. В Україні відсутня державна стратегія розвитку системи управління агроризиками, намає достовірної статистики по агрострахуванню. Законодавство змінюється хаотично, постанови № 86 (немає механізму реалізації) і 261 потребують змін, немає ефективного контролю при виплаті субсидій, підтримки страхування сільськогосподарських тварин, хоча кошти на розвиток тваринництва виділяються великі.

Аналізуючи стан справ з аграрного страхування у сусідів, наприклад у Росії є потужна програма субсидування рослинництва і тваринництва (50% від страхової премії). На кожний сегмент існує по одному страховому продукту. Однак, через відсутність контролю значні суми втрачаються.

У Молдові субсидується 50%-80% від суми страхової премії, в основному, високовартісні види продукції. Спостерігається добра взаємодія страховиків і держави.

В Казахстані і Білорусі здійснюється обов'язкове агрострахування. В Казахстані, наприклад, виробників штрафують за відсутність страховки, а страховщики не справляються з обсягами робіт.

Проект розвитку агрострахування в Україні, що здійснюється МФУ за фінансової підтримки Канадського агенства міжнародного розвитку (CIDA), покликний сприяти розвитку страхування в сільському господарстві, зокрема, вдосконаленню законодавчої бази, що регулює цей сектор, розробці стратегічного плану, підходів до субсидованого страхування, створенню відповідної інфраструктури, нарощуванню технічної спроможності страхових компаній, підвищенню культури страхування в Україні.

Пропонується створити Агенство з управління ризиками, яке виконуватиме роль координатора щодо розробки нових продуктів, розрахунку базових тарифних ставок, визначення стандартних умов страхування, розробки моделей портфелів ризиків тощо. В рамках проекту буде створений Депозитарій даних, які використовуватимуться для розробки нових страхових продуктів на основі обгрунтованих розрахунків.

Стратегічні напрямки розвитку страхування сільськогосподарських ризиків в Україні:

1. Вироблення єдиних узгоджених принципів діяльності страхових організацій України на ринку страхування сільськогосподарських ризиків.

2. Існує потреба та підстави для запровадження державних програм підтримки страхування врожаю, оскільки, як показує міжнародний досвід, без державної підтримки таке страхування є надто дорогим для сільськогосподарських виробників.

3. Тісна співпраця з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, особливо з Міністерством аграрної політики України.

4. Тісна співпраця з Державною комісією регулювання ринків фінансових послуг України.

5. Пропаганда важливості страхування серед суб'єктів підприємницької діяльності (сільгоспвиробників, фермерів).

6. Створення позитивного іміджу страхування[10].

7. Проект розвитку агрострахування в Україні міжнародної фінансової корпорації сприятиме розвитку страхового захисту сільгоспвиробників.

Одним із факторів, який формує стереотип стриманого прийняття суб'єктами сільськогосподарського виробництва страхування є суперечливий характер страхових відносин. Ця суперечність полягає в тому, що і страхувальник, і страховик мають свої економічні інтереси в здійсненні страхування. Так, страхувальник намагається забезпечити собі максимальний розмір страхового покриття (передати максимальний обсяг страхової відповідальності) при оптимальному розмірі страхових платежів (страхової премії). Якщо розмір страхової премії може здатися йому невиправдано великим, то він вимушений буде відмовитись від передачі частини ризиків страховику і зберегти їх у себе. В той же час страховик переслідує зворотні цілі - прийняття мінімальних ризиків (мінімізація обсягів страхової відповідальності) при збереженні максимальних страхових платежів (страхових премій). Отже, існує проблема недооцінки страхувальником фінансової корисності страхових операцій та відсутність критеріїв і показників її визначення.

Основними причинами, що також стримують розвиток сільськогосподарського страхування є недосконала законодавча база та відсутність необхідних суспільних інституцій. Водночас кількість страхових компаній, що діють на аграрному ринку, незначна.

З іншого боку існує проблема незрозумілості і надмірно суворих умов страхування стосовно страхувальників (сільськогосподарських товаровиробників), про які вони часто довідуються після настання страхового випадку. Це «пастки», в котрі легко потрапляють страхувальники і в результаті одержують відмову у виплаті відшкодування.

Крім відміченого, стримуючими факторами для сільськогосподарських виробників щодо страхування є: складний фінансовий стан більшості сільськогосподарських підприємств та несвоєчасні виплати страхових виплат страховикам; недостатня гарантія одержання страхових відшкодувань страхувальниками; відсутність реальної державної підтримки аграрного страхування.

Водночас можна погодитися і зі страховими компаніями, які стверджують, що страхування сільськогосподарського виробництва є більш ризиковим і затратним видом страхування порівняно з іншими їх видами. Підвищена ризиковість страхування врожаю полягає в тому, що в разі настання страхового випадку втрат можуть зазнати не тільки окремі страхувальники, а й цілі території, внаслідок чого кількість звернень щодо отримання відшкодування може бути занадто великою і негативно позначатиметься на фінансовому стані страхової компанії.