Рельєф повинен бути показаний в горизонталях з інтервалом 1.0-0.5 м з відмітками вершин і западин всіх значних перепадів рівня. Необхідно проводити геоморфологічну характеристику території. Крім графічного матеріалу необхідно складати характеристику рельєфу з вказанням експозиції схилів і висоти над рівнем моря. При описанні мікрорельєфу необхідно уточнити його походження (природне, штучне) і відмітити особливості.

Значна робота при обстеженні рельєфу парку припадає на долю встановлення його алейно-дорожної мережі. Розкриття її здійснюється обов'язково із застосуванням зондажу. Така операція дозволяє визначити траси доріг.

Крім відзначених геодезичних, поверхневих і археологічних методів виявлення рельєфу парків існують такі методи: аналітичний, графоаналітичний, аерофотозйомка.

Підосновою аналітичного методу є ретельно виконаний геодезичний план місцевості з нанесеними на нього горизонталями. Це дозволяє бачити на місцевості ділянки рельєфу явно антропогенного походження, що дає можливість виділяти вали, партери, гірки та інші деталі історичних парків. Цей метод, звичайно, вимагає від дослідників високої кваліфікації і копіткого вивчення.

Використання графоаналітичного методу є особливо цінним при створенні проектів охоронних зон для парків. Цей метод (або метод ізогіпс) полягає в тому, що на основі геодезичного плану виконується тоновий план місцевості з позначенням основних вертикалей і орієнтирів, а потім з основних видових точок і в межах видових зв'язків виконуються розрізи рельєфу, на яких зображається ніби “матеріальна основа” цих зв'язків. Розрізи, в свою чергу, дозволяють нанести на план ділянки, “чутливі” до забудови. Саме вони стають основою проекту охоронних зон ландшафту.

Метод аерофотозйомки дає результати в максимально короткий термін. Знімок виконується з літака, висота польоту якого точно фіксується (для приведення знімка у відповідність з реальним масштабом). В променях сонячного освітлення (ранкових, вечірніх) та такому знімку рельєфно виділяються ділянки антропогенного походження: тераси, рови, канали, елементи планування парку (в тому числі зарослі порівняно молодою рослинністю). При цьому можна використовувати як тонову, так і кольорову зйомки. Цей метод, звичайно, не може дати вичерпних даних для реставрації рельєфу і використовується як супутній до інших методів.

Одним з найбільш цінних історичних компонентів парків-пам'ятників є рослинність. Обстеження її, визначення таксаційних показників, санітарного стану і декоративних якостей є важливим критерієм для ландшафтної характеристики території.

Обстеження території необхідно починати з рекогносцирувального огляду. Після цього розробляється маршрут руху по території, проводиться прив'язка дерев і чагарників в натурі до опорної сітки з нанесенням їх на план, заповнюються відомості обстеження.

За багато років парк міг зарости, тому при виявленні цінності насаджень слід орієнтуватися на самі старі дерева і для них в зоні історичного ландшафту виконують детальну інвентаризацію. Розросла молода поросль, що змінила обриси груп і куртин, затягнула окремі перспективи і галявини, підлягає звичайній ландшафтній таксації.

При рекогносцирувальному обстеженні рекомендується встановлювати кордони виділів, при цьому ділянки відкритих і напіввідкритих просторів повинні виділятися при будь-якій їх величині, а кордони деревних виділів встановлюються по основній породі, походженню, формі насаджень, віку, повноті, структурі, рельєфу, наявності чи відсутності підліску, підросту, трав'яного вкриття.

Для кожного виділу при ландшафтній таксації крім перерахованих даних слід вказувати місцеположення і мікрорельєф, експозицію схилів, вид обстежуваної ділянки, середню висоту (в метрах по переважаючій породі), середній діаметр і середню відстань між окремими групами дерев, а також приналежність до історичного періоду. Основою для виділення рослинного угрупування є не тільки таксаційні показники. В тих випадках, коли група або куртина дають закінчене зорове враження і сприймаються як самостійний елемент композиції, вони записуються окремо і заносяться у відомість ландшафтної таксації під римською цифрою. Якщо елементи декоративних груп, куртин, алей, живоплотів та інших потребують виділення, то до римської цифри додається арабська, якщо ж вимагається розділення елементів угрупування, то додається буква (наприклад, ІІ-7-б).

Під таким шифром ведеться опис відповідного рослинного угрупування і вказується його декоративність.

Критерієм оцінки декоративності груп, яка проводиться за трьохбальною системою, є не тільки їх естетичний вид, але і ступінь реконструкції, яку необхідно провести. Так, 1 бал слід присвоювати виділам, які володіють високими естетичними якостями і без додаткових заходів можуть бути включені в загальну паркову композицію; 2 бали - виділам із середніми естетичними якостями, що вимагають порівняно невеликих заходів для покращення їх декоративних якостей; 3 бали - виділам з низькими естетичними якостями, що вимагають корінних заходів по їх покращенню. Крім перерахованих характеристик вказується санітарний стан угрупування. Все це заноситься у відомість ландшафтної таксації.

При характеристиці змішаних масивів записуються формули їх породного складу. Наприклад, існує масив, в якому 40% берези, 30% ялини і 30% осики. Формула такого масиву виглядатиме так: 4Б3См3Ос.

Обстеженню підлягають всі насадження, вік яких представляє інтерес для біографії парку. Вік насаджень визначається за допомогою спеціального бурава, яким просверлюється отвір в стовбурі на висоті 1.3 м від кореневої шийки; добутий таким чином керн деревини дає можливість підрахувати річні кільця від серцевини до краю стовбура. За кільцями можна визначити різноманітні сприятливі і несприятливі періоди розвитку дерева. Вік дерев, старших за 40 років, визначається з точністю до 10 років, більш молоді екземпляри - з точністю до 5 років. Послідовність обстеження може бути будь-яка, однак необхідно охоплювати форми насаджень: солітерні, групові, букетні, кулісні, гаї, масиви. Якщо в парку простежуються регулярні насадження, їх обстеження ведеться в першу чергу.

При детальній інвентаризації слід вказувати, до якого рослинного угрупування відноситься дерево (масив, куртина, група, солітер, рядова посадка, жива огорожа і т.д.) і яке композиційно-декоративне значення має дане угрупування для парку-пам'ятника.

Для кожного конкретного дерева виділеної групи вказуються українська і латинська назва породи, виду, форми, сорту; загальна висота і висота штамбу; діаметр стовбура на висоті 1.3 м; ширина, форма крони і її щільність; приблизний вік. Крім цього необхідно фіксувати і декоративні якості рослин: колір і будову кори, колір і форму квітів, суцвіть і плодів; форму і будову листків і хвої, особливості будови стовбура і т.п. Вказується загальний санітарний стан угрупування, наявність підросту і його висота, наявність трав'яного вкриття. Для алей, живоплотів, бордюрів вказується протяжність.

За результатами інвентаризації дерев і чагарників можуть бути встановлені класи їх декоративності.

До І класу декоративності слід відносити дерева і чагарники з добре розвинутою кроною, стовбурами досконалої і оригінальної форми, що не викликає сумнівів в їх довговічності; до ІІ класу - дерева та чагарники з недоліками в кроні і стовбурі, що викликає сумнів в їх довговічності і потребує догляду і профілактики; до ІІІ класу - дерева і чагарники сухостійні або з явними признаками відмирання (суховершинність, обламування стовбурів і т.п.), що не викликає сумнівів в необхідності їх видалення.

Добре збережені дерева і чагарники періоду розквіту або створення парку, найбільш декоративні угрупування, окремі екзоти повинні бути сфотографовані або замальовані з найбільш цікавих точок, а місця зйомок або замальовок вказані на плані. Замальовки і фотографування слід проводити у різні пори року з метою виявлення динаміки в зміні декоративних якостей. Всі дані детальної інвентаризації слід заносити в асортиментну відомість рослинних угрупувань.

Після обстеження насаджень слід встановити загальне співвідношення закритих і відкритих просторів і вказати площу паркових територій, що відрізняються умовами зростання.

Одним з критеріїв оцінки існуючих зелених насаджень є їх санітарний стан, тому при описі насаджень рекомендується відмічати наявні шкідливі захворювання і пошкодження, розповсюдження джерел зараження і пошкодження і ступінь ураження насаджень. Результатом такого обстеження повинна бути карта розповсюдження основних джерел шкідливих комах і захворювань на всій території парку-пам'ятника.

При загальній естетичній оцінці парку враховуються естетичні показники, що характеризують глибину проглядання і широту огляду, контрастність і широту елементів пейзажу і насаджень, декоративність і якість насаджень на галявинах, якість трав'яного вкриття і т.д.

Глибина проглядання і широта огляду повинні визначатися за трьома напрямками. Оптимальною є глибина проглядання 75 м і більше.

Розчленованість насаджень слід визначати виходячи із поєднання вертикальної і горизонтальної розчленованості. При цьому враховуємо породний склад рослинності, її розташування, ярусність, зімкнутість та інші показники.

Під контрастністю слід розуміти поєднання різних породних елементів: рослинності, водних устроїв і рельєфу з перепадами висот. Найбільш живописними рахуються простори з усім комплексом елементів і з значним перепадом висот.

Контрастність насаджень необхідно встановлювати виходячи із співвідношення темних і світлих тонів елементів рослинного угрупування. Найбільш цінними є насадження з яскраво вираженим темним і світлим листям, стовбурами, гілками, пагонами і т.д., представлені крупними плямами в різних пропорціях.

Колорит насаджень визначається поєднанням забарвлення. До найбільш колоритних слід відносити насадження, в яких яскраво виражені поєднання елементів трьох різних кольорів: оранжевого (стовбури і гілки сосни), голубувато- або рожево-білого (стовбури і гілки беріз) і зеленого. При цьому кількісне співвідношення цих елементів повинно бути різним, а розташування нерівномірним.

Декоративність галявин характеризується живописністю конфігурації, їх середньою шириною і рельєфом. Найбільш декоративними слід вважати галявини складної форми з живописними межами, середньою шириною 100-150 м, з одним або кількома схилами при ухилі не менше 15о.

Якість насадження на галявинах необхідно визначати за станом і розвитком дерев і по їх зімкнутості. До високоякісних насаджень слід відносити добре розвинені деревно-чагарникові групи, не більше 3 шт. на 1 гектарі або окремо стоячі дерева і чагарники, не більше 8 шт. на 1 га.

Якість трав'яного вкриття повинна визначатися за його щільністю і участю в ньому квітучих трав.

Найвищу естетичну оцінку повинні отримувати ділянки з усім комплексом оптимальних показників. Середню - ділянки, що мають за окремими чи всіма показниками задовільні оцінки, низьку - ділянки з одним чи кількома незадовільними показниками. На основі всіх показників складається схема естетичної оцінки ділянки.

Після проведення обстеження компонентів паркового ландшафту можна переходити до обстеження малих архітектурних форм в парках. Дослідження паркових споруд розбивається на два етапи. На першому етапі обстежуються ділянки парку, де могла знаходитися мала архітектурна форма. Такі ділянки попередньо позначаються на плані, виходячи з особливостей його ландшафту, алейно-дорожної мережі, прийнятних в кінці XVIII --на початку ХІХ ст. принципів розташування паркових будівель і наявних архівних і літературних даних про парк. На другому складається схема розташування виявлених малих архітектурних форм і ведеться обстеження місця розташування кожної з них. Розкопується культурний шар грунту, уточнюється характер, розміри і деталі споруд, збираються аналоги, зондується територія навколо місця розташування малої форми з метою пошуку можливих розкиданих частин споруди і наявного навколо неї благоустрою. На які місця в парку слід звернути особливу увагу при пошуку паркових споруд? Слід сказати, що кожний вид малої архітектурної форми притаманний до певної ландшафтної ситуації. Так, при пошуку бесідок потрібно обстежити перетини алей, вершини пагорбів, краї галявин, острівки. При пошуку мостів необхідно зондувати напівострівки, особливо якщо вони наявні з двох протилежних берегів водойми, береги рукавів, які відходять від ставка, закінчення алей, які виходять на водойми, перетини ярів доріжками та алеями.

При обстеженні малої архітектурної форми на другому етапі велике значення мають обміри, рисунки, фотофіксаж.

Обміри можна розділити на дві великі групи. До першої відносяться будівлі і споруди, що мають правильні геометричні форми, які можна виміряти, керуючись трьома осями координат за наміченими послідовно перерізами. До другої групи відносяться споруди і влаштування неправильної геометричної форми. З таких форм можна назвати живописні групи каменів, гроти, руїни, кам'яні каскади і т.п. Креслярський характер обмірів таких форм є неможливим. Тому перед їх обмірами необхідно виконати з різних зафіксованих на плані точок зарисовки споруди і на цих рисунках проставити основні габаритні розміри. Рисунки зовнішніх видів таких малих форм доповнюють перерізами і розрізами з наступним проставленням основних розмірів. Зроблені перерізи і розрізи повинні бути нанесені на план споруди. Обстеження і обміри малої архітектурної форми необхідно супроводжувати описом співвідношень розмірів споруди між собою, тектоніки, кольору, природного оточення. Обміри повинні бути підписані тим, хто їх провів, вказавши дату і використані прилади.

Фотофіксацію паркової малої архітектурної форми слід робити так, щоб за знімками можна було б уявити її об'ємно. При фотографуванні обов'язково на малій формі робиться метричний орієнтир. Винятком є споруди, які мають загальновідомі розмірні деталі.

3.5 Комплексна оцінка території

Комплексна оцінка парку-пам'ятника складається на основі окремих оцінок - історико-архітектурних, містобудівельної, ландшафтної. Результати окремих оцінок є основою для складання зведеної оціночної відомості і єдиної інвентаризаційно-оціночної схеми. В зведеній відомості даються найнеобхідніші характеристики історико-архітектурного, містобудівельного і ландшафтного аналізу парку-пам'ятника.

На основі результатів окремих оцінок і зведеної відомості складається схема комплексної оцінки території, в якій відображаються збережені заповідні і меморіальні зони; елементи історичного планування і забудови; наступні нашарування - нові споруди, масиви зелених насаджень; збережені і зруйновані композиційні райони, композиційні осі, видові перспективи, точки та інші дані.

Результатом комплексної оцінки території парку (крім всесторонньої її характеристики) є визначення:

класу культурно-історичної, естетичної та містобудівельної цінності парку;

можливості і доцільності його відновлення;

доцільності його використання для рекреаційно-туристичних цілей, оздоровлення, науково-експериментальної роботи і т.д.

Матеріали комплексної оцінки служать основою для складання проекту відновлення, а також обгрунтуванням прийомів реставраційних і реконструктивних робіт.

В цілому передпроектна документація містить повну характеристику об'єкта, що відновлюється і містить:

уточнене архітектурно-планувальне або архітектурно-реставраційне завдання з чітко сформульованим призначенням відновлюваного об'єкта і характером його використання в подальшому, з перспективним розрахунком відвідуваності і порівнянням її із сучасною відвідуваністю;

вичерпну історичну довідку, до якої повинен бути доданий зібраний графічний матеріал по історії створення і розвитку об'єкта, вказаний період його розквіту, дана оцінка подальших нашарувань і зроблений висновок про те, чи слід враховувати ці нашарування і якщо слід, то яким чином, обґрунтований вибір періоду, на який вирішено відновлювати об'єкт. В деяких випадках історична довідка видається замовником.

історичний план періоду, на який відновлюється даний об'єкт;

опорний план і опорний дендроплан, які характеризують сучасний стан об'єкта;

суміщені плани планування, розташування споруд і насаджень (періоду, на яикй відновлюється об'єкт, і сучасного стану) - історико-архітектурний опорний план;

ситуаційний план;

перспективний план розвитку району, в якому знаходиться об'єкт;

схему затверджених меж відновлюваного об'єкту з нанесенням меж охоронної зони, якщо вони розроблені;

транспортну схему з вказанням зупинок всіх видів транспорту в районі об'єкту, що відновлюється, проектовані переходи і місця стоянок машин, схема пішохідних переходів;

будівельний паспорт об'єкту - вихідні дані на проектування;

фотофіксація існуючого стану об'єкту.

На складних об'єктах крім вище перерахованої документації повинні бути виконані: план ландшафтного районування; архітектурно-пейзажний аналіз (за методом проф. Л.М.Тверського), перспективи з основних точок, план розташування пам'яток архітектури і зони їх впливу, розрізи по найбільш відповідальних ділянках композиції, замальовки, план археологічного обстеження із звітом.

На основі комплексної оцінки території проводиться розробка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) і техніко-економічних розрахунків (ТЕР) відновлення парку-пам'ятки.

ТЕО відновлення об'єкту проводиться з метою визначення цінності і ступеня збереженості об'єкту, а також вибору методів відновлення планування та композиції ландшафтного об'єкту, основних будинків і споруд.

Склад ТЕО:

розділ пояснювальної записки, що відтворює історичну характеристику об'єкту, характеристику сучасного стану, функціонального використання та розташованих на його території об'єктів, особливості містобудівельних умов та планувальних обмежень, особливості природно-кліматичних та ландшафтних умов на території об'єкту, матеріали ландшафтної таксації та подеревної інвентаризації насаджень, обгрунтування запропонованих методів та прийомів відновлення об'єкту;

ситуаційний план прилеглого району (копія з генплану населеного пункту) з нанесенням меж відновлюваного об'єкту, існуючою та проектованою міською забудовою, зеленими насадженнями, транспортними магістралями та ін.;

опорний план в М 1:500 з нанесеною дорожною мережею, подеревним показом існуючих насаджень, будівель, споруд, водних споруд, інженерних мереж;

схеми аналізу ландшафту (рельєфу, насаджень, грунтів, водойм, просторової композиції).

3.6 Організація обліку і охорони парків

Облік - один з важливих етапів охорони пам'яток садово-паркового мистецтва. В більшості країн світу організації обліку і охороні парків приділяється велика увага.

Як зазначає М.Ф.Денисов (1986), у післяреволюційний період закони від 16.09.1921 р. та від 7.01.1924 р. встановлювали покарання тим, хто завдавав шкоди пам'яткам садово-паркового мистецтва, які вважалися державною власністю. В 1966 р. Міністерство культури СРСР видало методичні вказівки «Обстеження і облік пам'яток садово-паркового мистецтва і природних ландшафтів». Вони були складені на основі постанови Ради Міністрів СРСР від 14.10.1948 р. № 3898 «Про охорону пам'яток культури». В 1960 р. в РРФСР був прийнятий закон про охорону природи, в якому була підкреслена охорона пам'яток садово-паркового мистецтва. В Конституції колишнього СРСР була спеціальна стаття № 67 «Про охорону природи» і, на кінець, в «Основних напрямках розвитку народного господарства СРСР в ХІ п'ятирічці на період до 1990 р.» був спеціальний розділ, присвячений охороні природи.

Міністерству культури, органам державної влади на місцях, а також місцевим відділам культури та збереження історичної спадщини слід приділяти більше уваги щодо виявлення та взяття під охорону садово-паркових об'єктів, які представляють собою культурну та історичну цінність.

При віднесенні парку до числа пам'яток складаються наступні документи: список всіх пам'яток на територій населеного пункту (району, області), паспорт на кожний історичний парк, коротка історична довідка про парк, фотоілюстрації та схеми, висновки спеціалістів. Матеріали, зібрані для кожного окремого парку, мали б скласти зведений перелік парків-пам'яток, які розташовані на всій території держави.

Для висновків спеціалістів складаються комісії. До складу таких комісій входять: дендрологи, адміністрація парку (якщо він експлуатується), представник Міністерства культури, ландшафтний архітектор, інші спеціалісти-біологи.

Паспорт на історичний парк повинен містити такі основні дані: місцезнаходження об'єкту, всі назви парку з моменту створення, поштову адресу парку, дату заснування парку, імена авторів, які створили парк, перелік наявних творів живопису і скульптури, коротку історичну довідку про парк, його рослинність, рельєф, водойми, фотографії екстер'єрів та інтер'єрів парку, зарисовки, схеми і т.д., а також основну літературу та архівні дані про парк, схематичний план парку та його охоронної зони.

Паспорт повинен містити дату його складання, підписи осіб, що склали паспорт, перспективи подальшого призначення і використання парку. Паспорти складаються і на окремі елементи парку і види історичного рельєфу, рослинності, водних елементів, а також на окремі паркові споруди.

Перш ніж ознайомитися з формою таких паспортів, необхідно коротко повідомити про типи історичних паркових елементів. Так, серед типів історичних насаджень відзначимо: історичні окремі дерева (рідкісний бонітет, історична подія, що відбулася біля цього дерева, посаджене історичною особою і т.п.), історичні алеї (алеї, пов'язані з історичною особою, з особливих дерев, рідкісні за красою пропорції, породами дерев і т.п.), історичні гаї, історичний сад, історичний партер.

Серед типів історичних рельєфів в парку можна відзначити: історичні тераси, історичні пагорби, камені, печери, острови.

Типами історичних водних елементів можна вважати історичні ставки, джерела, фонтани.

Паспорти можуть складатися окремо на інженерну споруду, малу архітектурну форму. Так, може бути складений паспорт на водяний млин, плотину, дренажну систему, бесідку, міст і т.д.

Паспорт на історичну споруду також повинен містити назву парку, де вона знаходиться, назву споруди, дату будівництва, ім'я автора, короткий опис споруди (форма, розміри, меморіальні написи, деталі і т.п., включаючи історичні події, пов'язані із спорудою), фотографії (не менше 10х15 см) - загальний вид, фрагменти. В паспорті повинна бути вказана основна література і архівні дані по малій архітектурній формі, а також зроблений схематичний план ділянки, де знаходиться споруда і його охоронна зона. Паспорт повинен бути підписаний спеціалістами, які його складали, та вказана дата складання.

Характер паспортів на форми історичної рослинності стане зрозумілим з опису паспорта на окреме історичне дерево.

Такий паспорт також містить назву парку, в якому зростає дерево, його вік, ім'я садівника чи особи, що посадила це дерево. Короткий опис рослини із зазначенням його флорометричних і біологічних даних (описується стан кореневої системи дерева, характер ґрунту, наявність тріщин, зламаних гілок, дупел, суховершинності, стан кореневої шийки і т.д.). Повідомляється історія розвитку дерева, додаються його зарисовки і фотофіксація, основна література і джерела даних про дерево, робиться зарисовка ділянки, де росте солітер і робиться його прив'язка до місцевості. На закінчення вказується дата складання паспорта та ім'я оформлювача. Після складання паспортів на пам'ятку садово-паркового мистецтва вона може бути передана закладу-арендатору для подальшого користування. При цьому припускається складання «охоронного договору», який включає акт технічного огляду парку, його споруд та перепис цінностей парку. Охоронний договір визначає права і обов'язки арендатора, а також санкції у випадку порушення умов використання парку.

Для контролю за правильною експлуатацією пам'яток історії та культури при міських чи обласних адміністраціях повинні бути створені спеціальні «Бюро по охороні і реставрації пам'яток історії та культури». Проводячи облік визначник парків у населеному пункті, необхідно одночасно вживати дієвих заходів щодо їх захисту від несприятливих впливів, про що йтиме мова у наступних лекціях.

ЛЕКЦІЯ 4. Консервація об'єктів садово-паркового будівництва

Питання охоронні і консерваторські становлять окремий і досить обширний розділ, який розглядається в рамках проектних робіт по дослідженню ландшафтів старовинних парків. Ці питання є мало досліджені порівняно з іншими питаннями ландшафтної архітектури.

Для початку маємо зрозуміти, що сучасне поняття консервації має широкі обриси, що його складовими є як охорона, так і типова консервація, а також ревалоризація і рекультивація.

Основною метою консервації, в кількох словах, є утримання визначеного цінного ландшафту (натурального чи культурного) в сталому вигляді. Розділяючи це поняття в більш описовому вигляді, можна сказати, що консервації підлягають:

зникаючі ландшафти чи такі, які без додаткових заходів не можуть бути збережені (наприклад, степовий ландшафт чи ландшафт всередині старовинного міста);

існуючі ландшафти, які вимагають сталих заходів консервації (наприклад, сільськогосподарські ландшафти, які без догляду часто перетворюються в луки чи ліси);

деградовані ландшафти, які вимагають ревалоризації;

девастовані ландшафти, які вимагають рекультивації до певного початкового стану (наприклад, піщані кар'єри, які тільки внаслідок консерваційно-рекультиваційних заходів можуть бути пристосовані для подальшого використання).

В широкому розумінні консервації садово-паркового ландшафту міститься ряд заходів, з яких кожен додатково поділяється на окремі форми і методи діяльності. Головними з них є наступні:

охорона, яка може носити характер збереження особливих форм ландшафту;

власне консервація, а саме діяльність, спрямована на утримання звичайного стану внаслідок цілого ряду методів, наприклад закріплення (дерев, берегів водойм, рельєфу і т.д.);

ревалоризація, яка зводиться до перетворення старовинного чи зміненого ландшафту методами реконструкції чи реставрації (у випадку штучно створеного культурного ландшафту) або рекультивації (у випадку з натуральним ландшафтом).

Складність поняття консервації ландшафту полягає в тому, що воно однаково використовується як до природних об'єктів (наприклад, старе дерево, ділянка насадження, фрагмент первісного ландшафту), так і до культурних об'єктів (наприклад, ансамбль старовинних будинків на відкритому ландшафті чи старе місто).

Отже, консервація означає збереження парку в тому вигляді, в якому він знаходиться на момент обстеження. На перший погляд завдання здається нескладним. А насправді виникає немало труднощів, пов'язаних, наприклад, з встановленням або хоча б зменшенням шкідливого впливу наявних негативних факторів. Так, якщо парк знаходиться в зоні шкідливих промислових викидів, загазованості, запиленості, необхідно терміново впроваджувати лісозахисні посадки, хоча б зі сторони шкідливого впливу. Лісозахисні смуги приймаються шириною в 5-7 рядів дерев і чагарників із щільною кроною. Відстань між рядами приймається 3 м, а між смугами 20-40 м. Число смуг залежить від концентрації шкідливих домішок в атмосфері, їх хімічного складу і сили вітру зі сторони шкідливих факторів. У всякому випадку одна захисна смуга здатна знизити швидкість вітру на відстані 0.5 км на 50%. Середні ряди в такій смузі засаджені високими деревами з щільною кроною: ялинами, кленами, липами. Бокові ряди складаються з високого чагарника: бузку, спіреї, бузини. В крайні ряди висаджують низький чагарник: шипшину, калину, смородину. Якщо лісозахисні посадки через шкідливість газів, що поступають, займають смугу шириною від 300 м і більше, то в них через кожні 300 м роблять вентиляційні коридори шириною 50-60 м для провітрювання і захисту самих лісозахисних смуг. В таких коридорах забороняється споруджувати які-небудь об'ємні будівлі і споруди, за винятком площинних (спортивні майданчики, дороги, водойми).

Консервація паркових елементів ведеться у строгій відповідності з їх природними особливостями. Так, консервація рельєфу враховує його пересічність. На рівнинних ділянках заробляються виїмки, вимоїни, ями. На галявинах і відкритих просторах рельєф очищується від рудеральної рослинності, хвощів, лопуха, чортополоху. Усуваються причини заболочування парку. Проводиться стабілізація наявного дорожного покриття. У вибоїни підсипається гравій, щебінь. Проводиться влаштування кюветів біля доріг. Укріплюються відкоси боулінгрінів і видових гірок. Відновлюються поверхневі дренажі.

На пересічному рельєфі при консервації закріплюються відкоси, підпірні стінки, тераси. Влаштовуються кювети для відводу поверхневих вод у водойми. Якщо є відкоси довжиною більше 10 м, то поперек схилу влаштовуються канави для перехоплення дощових стоків. Закріплення відкосів можна виконувати дернуванням, трав'яними килимами, грунтопокривними рослинами. Підпірні стінки і сходи очищають від бур'янів, щоб припинити руйнування від коріння, що розвивається. Вибоїни заробляються мнутою глиною або тонким шаром бетону. Верх підпірних стін покривають водонепроникним шаром: бітумом або рідким склом. По верху підпірних стін і сходів робиться канава для перехоплення і відводу стічних вод, відновлюється дренажна система.

При консервації складного рельєфу, який наближається до гірського, проводять ті ж заходи, що і на пересічному рельєфі. Але при цьому приймаються міри до більш конструктивного вирішення його захисту від водної, вітрової, температурної ерозії.

Роботи по консервації історичних рельєфів парку ведуться вручну або засобами малої механізації. Використання землерийної техніки в парках, які підлягають консервації, повинно бути заборонене, тому на дорогах, що ведуть в такий парк, влаштовуються стовпи або канави, які здатні затримати транспорт.

Одночасно з консервацією рельєфу можна проводити і консервацію рослинності. При консервації рослинності проводяться наступні першочергові заходи:

забороняються будь-які рубки, не пов'язані з консерваційними роботами;

проводиться вирізка сухих гілок, вершин, сучків;

проводиться лікування деревостану;

заробляються тріщини, дупла, механічні пошкодження;

проводиться обробка отрутохімікатами для знищення шкідливих комах (обов'язково з дозволу ентомолога);

вибірка дерев, що загрожують падінням і з запущеними формами захворювань;

робиться дренаж заболоченої навколо дерева території шляхом влаштування кільцевих канав, які не шкодять корінням.

В число основних рубок, які приходиться виконувати при консерваційних роботах, входить влаштування вентиляційних коридорів.

Збільшення вологості викликають: гігроскопічна здатність дерев (всмоктування вологи з повітря), змочування дерев дощем, снігом, паводками, випаданням капілярної вологи від різкого перепаду температур і туманів. Вентиляційні коридори слід робити вздовж панівних напрямів вітру. В якості коридорів можуть бути використані існуючі просіки після їх відповідної розчистки.

До інших, можливих при консервації рубок, відносять рубки в радіусі повалу малоцінної рослинності, що загрожує повалом, навколо яких-небудь цінних дерев.

При вирізуванні засохлих гілок, сучків, вершин переріз зпилу необхідно антисептувати і замазувати жирною глиною. Зпилу підлягають і кінці обламаних гілок. На тріщини в товстих гілках, стовбурах, штамбах накладають металеві бандажі-обручі з полосової сталі. Перед встановленням бандажів поверхню, на яку вони накладаються, обробляють антисептиком і обгортають м'яким матеріалом - сухим мохом, паклею, матами з соломи і т.д. Якщо штамбам дерев, що представляють певну цінність, загрожує механічне пошкодження від транспорту і тварин, то вони захищаються спеціальною сіткою, яка встановлюється на всю висоту, де можуть бути нанесені пошкодження.

При виявленні на цінних деревах дупел їх заробляють. Пломбування дупел проводять в наступному порядку: обпалюють паяльною лампою внутрішню поверхню дупла, обмазують внутрішню поверхню дупла бітумом, а потім жирною мнутою глиною, закладають дупла цеглою чи цегляним щебенем, замазують отвори цементним розчином, білять гашеним вапном поверхню запломбованого дупла.

В період консервації рослинності парків проводять заходи по захисту дерев від шкідливих комах. Такі роботи проводять станції захисту рослин. Існує декілька видів спеціальних препаратів, якими обробляють рослинність: маслянисті, наприклад кам'яновугільна смола (рідина темного кольору); мінеральні, наприклад фтористий натрій у вигляді білого порошку, розчину або замазки з додаванням вапна; емульсійні, що наносяться на поверхню дерев за допомогою спеціальних розпилювачів.

Особливу увагу слід звертати на збереження старих пнів, що залишилися від загиблих дерев, які були посаджені в період створення парку. Їх очищають від грибків і бруду, просочують антисептиком. Для того, щоб затримати подальший процес гниття пня, його поверхню можна покрити рідким склом. Навколо пня роблять дренажну канавку.

При консервації водойм намагаються запобігти розмивам берегів, зникненню або фільтрату води. При ремонті плотин і дамб приймають міри проти подальшого запливання водойм і їх заростання. При захисті берегів від розмивів в історичному парку не можна застосовувати сучасні матеріали: бетон, пластик, залізобетон. Матеріали повинні бути природними.

Консервація водойм передбачає стабілізацію наявного рівня води у водоймах. Зниження його може відбутися через переважання фільтрату над притоком. Для зменшення фільтрату проводять силікатизацію дна водойм, особливо біля плотин. З цією метою влаштовують систему скважин, в які нагнітається рідке скло. Однак цей спосіб досить дороговартісний. Зменшення фільтрату можна досягти, влаштувавши гідроізоляцію ложа водойми з м'якої глини. Якщо всі ці заходи виявляються недостатніми, можна по нижньому рівню плотини влаштувати дренаж з водозбірною штольнею, з якої глибинним насосом качати профільтровану воду назад у водойму. При просочуванні води через тіло плотини перед нею може бути влаштована т.зв. шпунтова сітка з дерев'яних свай і виконаний замок з мнутої глини зі сторони верхнього рівня. Для захисту верхнього отвору від забруднення плаваючими предметами зі сторони верхнього рівня влаштовують понур - ряд стовпів перед приймальним отвором, по яких натягують сітку. Зливові і талі води несуть з собою у водойми парків багато піску або сміття. Для того, щоб зменшити їх поступлення у водойми, навколо них влаштовують нагірні канавки (вода буде проходити через ці канавки, а пісок і сміття будуть осідати на дно). У виключних випадках при великому об'ємі паводкових вод для їх пропуску споруджується канал-дублер, який іде в обхід водойм, що знаходяться на території парку. Для запобігання надлишкового заростання водойм при консервації крім їх затінення можуть застосовуватися і біологічні заходи, наприклад, розведення риб, які активно поїдають рослинність водойм.

Першочерговими роботами при консервації паркових споруд можна вважати наступні:

встановлення огорожі навколо споруди, що консервується;

підведення тимчасових опор-стояків під стелі і перекриття;

встановлення підпор у віконні і дверні отвори;

ремонт покриття споруди або влаштування тимчасових навісів;

досконалий збір розбитих деталей, скульптури, ліпнини, плитки та ін.

Зібрані деталі необхідно помістити в спеціальному сухому приміщенні або бункері і перекласти їх дошками. Інших робіт до складання науково-технічної документації робити не рекомендується.

Подальші роботи по консервації паркових споруд можуть мати таку послідовність: збереження споруди в тому вигляді, в якому вона виявилась на момент початку відновлювальних робіт; часткове відновлення споруди на основі наявних даних про неї; повна реставрація споруди у відповідності з сучасною методикою реставраційних робіт.

ЛЕКЦІЯ 5. Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва

5.1 Методика реставраційних робіт і проект реставрації

Виходячи з усіх попередніх обстежень, досліджень, аналізів, з комплексної оцінки, складається проект відновлення старовинного об'єкту, основними вимогами до якого є:

збереження історично сформованого, цінного в історичному, культурному, природному відношенні, середовища;

збереження його цілісності без роз'єднання та зменшення його території;

збереження цінних елементів історичного ландшафту;

видалення елементів, що порушують цілісність такого сприйняття;

забезпечення охорони візуальних зв'язків об'єкту з навколишнім середовищем;

забезпечення умов життєстійкості насаджень;

остаточне вирішення щодо функціонального використання об'єкту, яке забезпечує виконання цих вимог і дає змогу об'єкту знайти своє місце в сучасному житті.

Проект реставрації повинен визначати:

тип (режим) збереження об'єкта-пам'ятки: суворий охоронний режим, суворий планувальний режим або вільний планувальний режим. Причому на території парку-пам'ятки в залежності від конкретних умов можуть бути виділені ділянки з різними режимами;

ступінь реставрації;

тип функціонального використання в даний час і в перспективі.

Вирішення цих основних завдань в комплексі визначає метод реставрації і проект реставрації.

Проект реставрації також повинен містити розділ включення історичного парку в нове оточуюче середовище. При цьому можна керуватися тим, що великі парки (50, 100 га і більше) повинні бути формуючим компонентом цього середовища, а малі - включатися в нову композицію простору в якості значних елементів планування.

Основні методи реставрації і збереження можуть бути розділені на консервативні і радикальні.

Консервативними методами є консервація і адаптація. Консервація передбачає здійснення ряду заходів, спрямованих на збереження і підвищення життєстійкості насаджень і споруд об'єкта в існуючому виді. Це відноситься в першу чергу до меморіальних пам'яток, а також до добре збережених об'єктів.

Адаптація - це вибір основної функції використання, що найбільше відповідає сутності пам'ятки, її розмірам, ступеню збереженості.

До радикальних методів реставрації відносяться: повна, часткова реставрація і реконструкція.

Повна реставрація передбачає відтворення всіх або майже всіх паркових композицій, в тому числі водойм, насаджень, паркової архітектури, доріжок і т.п. Реставрація в даному випадку передбачає, як правило, повне знесення наявних насаджень і заміну їх новими посадками, відновлення рельєфу, водойм і всієї гідрологічної системи. Повна реставрація може бути здійснена на всій території пам'ятника або на окремих його ділянках при наявності добре збереженої іншої території. При доброму збереженні насаджень під повною реставрацією розуміється і процес, що полягає в прочистці насаджень, відновленні доріг і т.п.

Повна реставрація, особливо із знесенням насаджень, є дуже важким, трудомістким, довгим і дороговартісним міроприємством і тому приймається лише в окремих унікальних випадках.

Основою для пропозиції повної реставрації об'єкта може бути:

унікальність, історична цінність пам'ятника, його ансамблевий зв'язок з іншими спорудами;

збереженість території, архітектурних споруд, будівель, рельєфу, планувальної просторово-композиційної структури;

достатність фактичного і документального матеріалу для відтворення першопочаткового образу.

Повна реставрація може здійснюватися на основі збереженого просторово-композиційного планування, на відтвореній індивідуальній документації або за аналогами. Метод реставрації за аналогією застосовується тоді, коли істинні документи не збереглися або не знайдені, не збереглась і просторова композиція в цілому або повністю змінилась в результаті наступного перепланування, відмирання насаджень, не збереглась територія в межах пам'ятника, рельєф та інші окремі елементи. Однак відомі близькі, аналогічні роботи автора об'єкта або відомий праобраз пам'ятника, що дозволяє на основі збережених елементів створити новий проект за аналогією з відомим. Метод аналогії може бути використаним не тільки при повній реставрації, але і при інших її видах.

Часткова реставрація здійснюється в тих випадках, коли повна реставрація з якихось причин нездійсненна: наприклад, першопочаткове планування збереглося лише фрагментарно, достатньо достовірної і повної документації не знайдено, безповоротно втрачена частина території, значення об'єкта недостатньо велике і неспіврозмірне з рівнем затрат на повну реставрацію, існуюче або планове функціональне використання об'єкта неможливо адаптувати до характеру пам'ятника; значні і безповоротні візуальні порушення, викликані оточуючою забудовою; існуючі насадження, хоч і не відповідають першопочатковому образу пам'ятника, але знаходяться в доброму стані і здатні проіснувати ще багато років і т.п.

До факторів, що визначають ступінь можливого відновлення, можуть бути віднесені, наприклад, відсутність технічних засобів відтворення архітектурних або гідротехнічних споруд, необхідність значного збільшення пішохідної і транспортної пропускної здатності, обмеженість фінансування і т.п.

При частковій реставрації зберігаються основи композиції об'єкта, його задуму, які можуть бути доповнені і в деякій мірі змінені в зв'язку з територіальними, економічними, функціональними та іншими змінами ситуації.

Якщо стає очевидною часткова реставрація, то в першу чергу слід виконувати реставрацію рельєфу як елементу, який формує всі інші елементи парку. При реставрації поняття “рельєф” - це сукупність природної і антропогенної геопластики, каміння, гротів, алейно-дорожної сітки, благоустрою, інженерної мережі і т.д. Рішення по реставрації рельєфу приймається на основі даних проведених досліджень з використанням всіх можливих в парку методів. При реставрації рельєфу необхідно враховувати нове оточення парку. Це оточення, як правило, мало подібне на те, яке було в час створення і розквіту парку, і його рекомпозиція неможлива. Тому приходиться в питаннях відновлення зовнішніх зв'язків рельєфу парку обмежуватися напівмірами, докомпоновками, а іноді й закриттям нової забудови парковими елементами.

Особливе значення має реставрація алейно-стежкової сітки класичного парку. Досконале відтворення її багато в чому визначає якість реставрації рельєфу. І тут не може бути головних і другорядних деталей. Головні прогулянкові алеї, які виводять на різноманітні живописні види і перспективи, однаково важливі для відтворення структури класичного парку.

При реставрації рельєфу може бути два підходи: перший - враховує необхідність загального збереження рельєфу в незмінному вигляді, починаючи з моменту його дослідження; допускається лише фрагментарна реставрація. Другий - виходить з того, що в даний момент рельєф знаходиться в зміненому вигляді і його по можливості потрібно відновлювати в цілому. Останній підхід, на жаль, не завжди реальний, і не тому, що викликає великий об'єм роботи, а по чисто технічних причинах. Виконуючи реставрацію рельєфу потрібно пам'ятати ще й те, що зрізування його поверхні або, навпаки, підсипка до необхідних відміток повинні вестися з урахуванням незмінного положення дерев, що залишаються. Для охорони кореневих шийок дерев у цих випадках влаштовують підпірні стінки.

Реставрація рельєфу парку повинна включати і збагачення його ґрунтової структури. Справа в тому, що основною причиною передчасної загибелі рослинності парку часто є виснаження ґрунту, ущільнення його поверхневого шару, засолення, забруднення різноманітними наносами. Необхідно перш за все провести розпушування ґрунту для його кисневого збагачення, видалення зайвих нашарувань, промивання ґрунту у випадку засолення, і внесення добрив у випадку виснаження. Цей захід нероздільно пов'язаний і з реставрацією рослинності парку.

Реставрацію рослинності парку слід проводити з урахуванням послідовності, яка визначається віковою картою, а також з урахуванням змінності порід і біологічного стану насаджень. Наприклад, якщо відомо, що у парку до певного часу зростав живопліт з породи, яка внаслідок зміни рівня ґрунтових вод загинула, то на її місце слід, мабуть, підбирати більш посухостійкі види.

Особливе значення слід приділяти при реставрації формуванню крон в насаджень. Це в однаковій мірі відноситься як до реставрації регулярних, так і пейзажних ділянок парку.

Найбільш складним є завдання реставрації об'ємних форм насаджень в регулярних садах, де раніше використовувалася стрижка. Збережені дерева в цих садах давно переступили допустимий для стрижки вік, коли вона може дати художній ефект. В цьому випадку можна рекомендувати повну заміну рослин. Слід також видаляти пізнішу рослинність, яка погіршує першопочатковий художній задум насаджень парку.

При реставрації насаджень пейзажного парку потрібен інший підхід. Тут основну увагу слід звертати на збереження існуючих дерев, тим більше, якщо вони елементами загальної композиції. Розчистка зарослих галявин, відновлення попередніх відкритих просторів повинна проводитися в таких парках з урахуванням екологічних зв'язків, які склалися на момент реставрації.

При відновленні суцільних масивів слід дотримуватися планувального контуру масиву і приділяти особливу увагу рослинності, яка оформляє цей контур. Необхідно враховувати також, що загальна щільність нових посадок не повинна повторювати першопочаткову, а повинна вестись з урахуванням сучасного стану стиглої рослинності. Слід приділяти увагу відновленню підліску.

У випадку, якщо екземпляр рослинності представляє собою художній або історичний інтерес, але є хворим або ослабленим, необхідно забезпечити йому лікування, а не видаляти. Видаленню підлягають зарості і окремі дерева, що порушують загальний задум паркової композиції або створюють одноманітні загущення.

При реставрації рядових посадок в парках спочатку проводять видалення залишків загиблих дерев. Потім проводять посадку дерев тієї ж породи, що і загиблі дерева. Можна застосовувати подвійні посадки, тобто саджати поряд з екземплярами основної породи супутні, які в подальшому, після розвитку основних видів, видаляють.

Найбільш складним є процес реставрації окремих дерев або невеликих груп, вплив яких на глядача базується не на взаємодії багатьох екземплярів, а на певних якостях одного екземпляра. Цими якостями володіють переважно тільки дорослі дерева. Внаслідок цього застосування підсобних посадок із швидкорослих порід в цьому випадку не виправдовує себе. Доводиться задовільнятися посадкою саджанця, по можливості крупномірного, поряд із загиблим деревом, зберігаючи при цьому його залишки. Рекомендується антисептувати і зберігати навіть пеньки поодиноких дерев, які мають унікальне або історико-меморіальне значення. Такі пеньки, збережені на висоту 1.5-2.0 м і прикрашені вазами чи виткими рослинами, прикрашають парк.

Порядок реставраційних робіт на водоймах є зворотний їх дослідженню. При реставрації відновлення джерела живлення виконується в останню чергу, а перш за все реставруються водопідпірні споруди водойм. Про конструктивні заходи при відновленні водойм говорилося в питаннях консервації. Тут слід лише відмітити, що рівень води у водній системі при консервації зберігається на момент її обстеження, а при реставрації відновлюється на період того часу, на який орієнтована реставрація.

При реставрації малих архітектурних форм необхідно перш за все керуватися принципом, що добре підібрана і правильно застосована аналогія краще буде відображати характер епохи, ніж найбільш талановита, але довільна стилізація. Цей принцип повинен бути основою реставрації втрачених малих архітектурних форм. Зруйновані або напівзруйновані МАФ слід реставрувати на основі синтезу всіх збережених достовірних даних про них.

Будь-яка реставрація МАФ, що має фундамент, повинна супроводжуватися його підсиленням. При цьому можуть використовуватися і сучасні матеріали. Для реставрації ж надземних частин споруди можливе використання тільки тих матеріалів, з яких вона була у свій час створена.

Всі малоцінні нашарування на малу архітектурну форму - перебудови, надбудови, додавання - повинні бути видалені. Виняток можуть становити лише ті з них, які самі представляють історичну, пізнавальну або культурну цінність і не протирічать ідеї реставрації.

Виконуючи реставрацію малої архітектурної форми, необхідно відтворити і її найближче оточення. Це необхідно, так як місця для розташування паркових споруд були глибоко продумані. Враховується характер рельєфу, наявність водойми, її розмір, форма, оточуюча рослинність. Тому реставрація МАФ без врахування оточуючого середовища не може бути науковою реставрацією.

На закінчення про реставрацію МАФ необхідно сказати, що розрослі дерева парків тепер значно зменшують паркові споруди. Вони виглядають менш значними, ніж спочатку. Це потрібно враховувати при відновленні оточуючого їх середовища. В той же час потрібно пам'ятати і те, що в багатьох парках МАФ виникли не зразу, а є спорудами різних авторів, різних часів і стилів.

Реконструкція - третій метод відновлення пам'ятки садово-паркового мистецтва. Розрізняють два види реконструкції:

із збереженням “стилю” пам'ятника на всій території об'єкта - ретрореконструкція, реновація;

з відтворенням в цьому стилі (в стилі часу) невеликих, окремих елементів і асоціацій.

Ретрореконструкція передбачає відновлення загального композиційного стилю пам'ятника, що існував: типової системи алей (промені, зірки, квартали і т.п.), композиційних центрів, водних влаштувань, створення перспектив і видових точок на збережені елементи архітектури або оточуючу місцевість на всій території об'єкта.

Реконструкція з відтворенням окремих елементів або створенням (збереженням) асоціативних зв'язків переважно супроводжується повним переплануванням території. Подібна реконструкція полягає у відтворенні окремих елементів на невеликих ділянках (наприклад, партерів з малюнком з каменю), влаштуванні нових елементів за асоціацією з тими, що колись існували (наприклад, створення на території об'єкту невеликого ставка, що нагадує минулу систему водойм і т.п.). Нові елементи, фрагменти повинні гармоніювати з існуючими, відповідати оточуючому середовищу.

Ретрореконструкція (реновація) застосовується при повній зміні просторово-композиційного образу, втраті значної частини території, здійсненій корінній зміні функцій, вторгненням споруд, що супроводжують ці функції.

Індивідуальний характер кожного об'єкта може вимагати застосування не одного якого-небудь методу реставрації, а кількох - на різних своїх ділянках.

Проект може пропонувати одночасне проведення реставраційних робіт або їх поетапне здійснення. Для регулярних парків або ділянок більш прийнятна, як показала практика, на всій реставрованій ділянці - знесення всіх насаджень, розробка рельєфу, влаштування водної системи, доріг, посадка нових рослин.

Поетапне відновлення здійснюється в насадженнях, що володіють на момент початку реставраційних робіт достатньою життєвістю і декоративністю, але в яких є більш пізні нашарування і значні зміни порівняно з першопочатковим образом. Цей метод більш придатний для пейзажних, ландшафтних парків. Поетапно можуть відновлюватися окремі ділянки композиції або поступово видозмінюватися - формуватися весь образ парку. В останньому випадку насадження і інші нашарування поступово вирубуються, вибираються з одночасною підсадкою проектованих рослин. З часом відбувається зміна насаджень і їх формування у відповідності з першопочатком..