Консервація, реставрація та реконструкція садово-паркових об’єктів

Деякими особливостями відрізняється підхід до відновлення і утримання насаджень меморіальних пам'яток, які часто представлені музейно-садибними комплексами. В них набагато більше уваги приділяють збереженню всіх насаджень, що володіють меморіальністю, незалежно від стану: одиничні екземпляри дерев, алеї, групи, масиви. Збереження меморіальних насаджень доповнюється відновленням втрачених елементів композиції і ландшафту.

При реставрації в першу чергу відновлюється загальна просторова структура (стиль об'єкта, його рельєф, водні простори, споруди) як головна ознака пам'ятника, потім композиція і структура насаджень, і, нарешті, - дендрологічний склад. Це основний принцип проектування реставраційних робіт.

В проектуванні використовується прийом розмежування зон впливу архітектурних та інших споруд. Зона впливу архітектурної споруди володіє такою важливою якістю, як постійність, що дозволяє широко і правомірно використовувати її в процесі реставраційного проектування. Величина і характер зони визначаються значимістю, розмірами та іншими особливостями споруди. При цьому переважно одна з споруд комплексу, наприклад, садиба (парк ім. Фредра), водний простір (Софіївка) та ін. є домінантою всього комплексу. Однак в окремих частинах парку можуть існувати і існують свої домінанти.

Визначення остаточних зовнішніх меж території.

Поряд з уточненням завдання на проектування парку-пам'ятки проводиться остаточне визначення меж території з встановленням меж охоронної зони.

Площу території і конфігурацію меж парку рекомендують встановлювати і уточнювати шляхом обстеження ділянок, вивчення картографічних матеріалів та інших джерел, коректування у відповідності з існуючим місцерозташуванням парку-пам'ятки, характером прилеглого природного ландшафту, забудови, сільськогосподарських угідь.

При значній відмінності між межами парку періоду його розквіту і сучасними рекомендується спільно з проектною організацією, яка займається плануванням навколишнього району, вивчити можливості максимального наближення меж парку до першопочаткових. Якщо план парку складений за матеріалами натурного обстеження, а історико-архівних матеріалів не збереглося, його межі слід уточнювати з врахуванням можливості повноцінного сприйняття основних композиційних вузлів і прилеглих ландшафтів.

Межі парку рекомендують розширювати у випадку, якщо до його території прилягають високоякісні ландшафтні утворення або на його території необхідно розмістити архітектурні будівлі і споруди, призначені для обслуговування відвідувачів. При цьому капітальні будівлі доцільно виносити за межі збереженої історичної території парку.

Історико-архітектурне, композиційне і функціональне зонування території.

У випадку, коли на території парку-пам'ятки наявні об'єкти, які історично співвідносяться з різними епохами (палац, павільйони, альтанки та інші споруди і влаштування), які необхідно зберегти як меморіальні пам'ятки або пам'ятки історії, культури, архітектури, рекомендують виділяти навколо них зони історичного планування. З цією метою можуть бути використані картографічні джерела того періоду, до якого ці об'єкти відносяться, а також інші матеріали обстеження. Розміри і межі історико-архітектурної зони рекомендують визначати з урахуванням масштабів об'єкта і основних оглядових напрямів як зі сторони об'єкта, так і при підході до нього, коли увага відвідувача повністю переключається на нього.

При зонуванні території парку-пам'ятки за характером композиції слід приділяти особливу увагу основним ознакам його планувальної та архітектурно-художньої організації. На основі аналізу прийомів об'ємно-просторового формування різних ділянок або районів парку рекомендують визначати принципи їх побудови, які, в свою чергу, стануть основою для уточнення меж композиційних зон.

Межі композиційних зон рекомендують перевіряти за оптичними межами видимості в середині парку, щоб цілісність композиційного образу картини, що сприймається глядачем, не порушувалася появою чужорідних елементів (деяких видів забудови більш пізніх паркових споруд, що зберігаються як пам'ятки історії та культури, обслуговуючих споруд і т.п.).

Поряд з виділенням історичних і композиційних зон слід визначати межі допоміжних функціональних зон (масового відпочинку, культурно-інформаційної, побутового обслуговування тощо) на основі запланованого характеру використання території (музейна, музейно-меморіальна, санітарно-курортна, багатофункціональна та ін.), а також від режимів користування - суворий охоронний (заповідний), суворий планувальний і вільний планувальний.

Межі функціональних зон можуть проходити:

по алеях і доріжках, водних перешкодах (річках, ставках, озерах, каналах і т.п.) - при укрупнених зонах;

по кронах дерев і природних перешкодах, які оточують оглядовий простір навколо функціональних об'єктів.

Для повноцінного сприйняття парку-пам'ятки і максимального збереження його планувальних і ландшафтних якостей, ділянки, призначені для масового відпочинку і обслуговування, рекомендується виносити за межі парків (особливо малих і середніх), в охоронну зону. Допоміжні функціональні зони розташовують біля основних підходів і під'їздів до парку.

Розташування об'єктів в зоні обслуговування відвідувачів може бути лінійним і груповим.

При лінійному розташуванні об'єкти обслуговування (екскурсійні і довідкові бюро, каси, кіоски, кафе, готелі та ін.) розташовуються паралельно до основного напрямку руху відвідувачів при підході до парку. Лінійне розташування рекомендується для парків, підхід до яких на всій протяжності оточений житловою забудовою.

При груповому розташуванні об'єкти обслуговування концентруються навколо центральної площадки зони, яка пов'язана з парком і під'їздом до нього. Цей прийом доцільно використовувати при наявності вільних ділянок біля входу в парк.

Крім зони обслуговування при парку-пам'ятці рекомендують передбачати зону або місця для короткочасного відпочинку, а також адміністративно-господарську зону.

Співвідношення розмірів зон рекомендують такі (в % до відновлюваної території парку): зона відпочинку - 10-15, зона культурно-побутового обслуговування - 1-2, адміністративно-господарська - 2-4.

* * *

Особливе місце в реставраційних роботах займає збереження унікальних старовікових дерев, яких так багато залишилося в старовинних парках. Доля кожного з них визначається конкретною ситуацією, ступенем унікальності і життєвості.

Проектні роботи включають також гідрологічні пропозиції, в яких повинні бути враховані джерела водопостачання, вказані прийоми збереження водного дзеркала, характер дна, створення водонепроникних пробок, укріплення берегової лінії, а також заходи по забезпеченню водообміну, регулюванню стоків, запобігання паводків та ін.

парк пам'ятник консервація садовий

5.2 Вимоги до робіт по реставрації і утримання насаджень

Процес реставрації і наступне утримання відновлених насаджень диктує дві безпосередні умови:

Обов'язковість і постійність авторського нагляду на всіх етапах робіт, починаючи від рубок і посадок до наступного формування і догляду за насадженнями.

Здійснення реставраційних робіт спеціалізованою будівельною організацією або її підрозділами.

Спеціалізація викликається складністю реставраційних робіт, їх високою кваліфікаційною тарифікацією, наближеністю до мистецтва. Спеціалізована будівельна організація повинна мати відповідний набір машин і механізмів або можливість їх застосування.

Крім тракторів, бульдозерів, ямокопачів, грейдерів, фрез, катків, плугів, сіялок і газонокосилок, при реставраційних роботах потрібні механізми по корчуванню і дробленню пнів, вишки для лікування і обрізування високих дерев, для стрижки живоплотів, автокрани різної потужності та ін.

Насадження масивів і куртин створюються шляхом посадки крупномірних саджанців. В алейних посадках найбільш раціональним є одночасна заміна не тільки випалих, але і збережених дерев, що не порушує візуальної єдності алеї з використанням дорослого однорідного крупномірного посадкового матеріалу. При незначних випадах в алеях і доброму стані інших рослин можливі підсадки окремих дорослих дерев замість випалих. Можливий і такий варіант, коли в алеї зберігається декілька одиничних унікальних старих дерев, а більша частина алейних посадок створюється заново.

Солітери і невеликі деревно-чагарникові групи, що вимагають заміни рослин, дублюються шляхом посадки молодих рослин на деякій віддалі від існуючих, краще з південної сторони, щоб розвиткові рослин не заважав намет насаджень або його тінь.

Утримання зелених насаджень включає наступні процеси: постійне формування і стрижка рослин в шпалерах, перголах і т.п., підсадка і формування підсаджених дублерів, своєчасне видалення відмираючих рослин, постійне видалення самосіву, кореневих відприсків, проріджування груп і масивів, вирубка і обрізка рослин для збереження створених перспектив, лікування старих дерев, догляд за горшковими рослинами, догляд за партерами, в тому числі і з інертних матеріалів, догляд за газонами і квітниками, догляд за гідротехнічними спорудами, скульптурами та іншими малими архітектурними формами.

Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва вимагає організації охоронної зони відновлених пам'ятників та зони регулювання забудови. Охоронна зона встановлюється з метою забезпечення візуальної охорони композиції старовинного об'єкту, а також послаблення дії несприятливих факторів оточуючої території. В цих межах забороняється нове будівництво, перепланування території; підлягають зносу споруди, що спотворюють сприйняття пам'ятки. На даній території забороняється прокладання повітряних ліній електромереж, створення транспортних вузлів та магістралей. В її межі включають і ті ландшафти, які є невід'ємною частиною пейзажів об'єкту, а також зелені насадження, що екранують непривабливі елементи навколишньої забудови.

Можна виділити три категорії режиму охорони території.

Суворий охоронний режим (заповідний), при якому дозволяється лише обмежене користування у вигляді організованих екскурсій за визначеними маршрутами і повністю забороняються всі види сучасного будівництва і благоустрою.

Суворий охоронний режим розповсюджується, як правило, на обмеженій території композиційного центру пам'ятки садово-паркового мистецтва, в якому вже здійснена реставрація або можливе здійснення такої реставрації в подальшому, композиційно-структурні втрати незначні і їх можливо відновити.

Друга категорія режиму - суворий планувальний (забудовний) режим. Він розповсюджується на ту частину території, де забезпечене збереження основної просторово-композиційної структури і дозволяється включення додаткових елементів будівництва і благоустрою (додаткові стежки, доріжки, невеликі дитячі майданчики і майданчики для відпочинку, павільйони та ін.), що не спотворюють сформовану структуру. Режим використання - вільний, по доріжках і стежках, але без влаштування пляжів, стоянок.

Третя категорія режиму - територія вільного планувального (забудовного) режиму; до неї відноситься та частина об'єкта, де відбулися найбільші зміни і просторово-композиційна структура, що існувала, втрачена повністю або більшою частиною.

Ця територія може розглядатися як буферна при переході до територій, що не охороняються, і використовуватися як зона активного відпочинку, бути компенсатором за більш суворий охоронний режим на іншій території. Вона може бути навіть додана до території існуючого пам'ятника, а насадження на ній створені наново. В зоні вільного планувального режиму дозволяється будівництво різних споруд, в тому числі житлових і громадських споруд і т.п., що візуально не порушують сприйняття об'єкта.

Зона регулювання забудови встановлюється з метою збереження природного і архітектурного оточення старовинного об'єкту, що історично склалося. В цій зоні допускається нове будівництво, проте, обмежується кількість поверхів та щільність забудови, забороняється розміщення промислових підприємств, споруд, що шкідливо впливають на оточуюче середовище. Тут також беруться до уваги існуючі зв'язки об'єкту з навколишнім середовищем.

5.3 Склад, порядок розробки та зміст проектної документації

Склад завдання на розробку проекту відновлення ландшафтного об'єкту або парку-пам'ятки:

обґрунтування складання завдання (рішення про відновлення об'єкту);

термін та стадії розробки проекту;

функціональне призначення об'єкту та ландшафтних споруд;

вказівки та належні умови ландшафтовідновлювальних робіт;

умови відновлення дорожно-стежкової мережі, насаджень, водних систем, будівель та споруд, малих архітектурних форм, благоустрою та інженерного обладнання паркової території;

підрядні та субпідрядні організації;

основне фінансування по термінах.

При виконанні проекту на замовлення до завдання на проектування додаються: архітектурно-планувальне завдання архітектурних органів, документація про відвід земельної ділянки, вихідні дані.

Проектна документація на стадії проекту виконується, як правило, на основі затвердженого ТЕО відновлення об'єкту та вимагає розробку архітектурно-планувального та композиційного вирішення об'єкту та споруд, насаджень, водних споруд, вирішення питань впорядкування та інженерного обладнання території, організації робіт по відновленню об'єкту, визначення їх вартості.

Склад проекту:

пояснювальна записка з обґрунтуванням і викладенням прийнятого рішення та техніко-економічними показниками;

проектний (генеральний) план в масштабі 1:500 з нанесеними алеями, доріжками, площадками та проїздами, подеревним показом всіх збережених, реконструйованих та відновлених насаджень, водойм та водних споруд, будівель, споруд та малих архітектурних форм;

фрагменти планування найбільш відповідальних ділянок паркової території в М 1:50 - 1:200;

фасади, розрізи, плани паркових споруд, що відновлюються в М 1:20 - 1:100;

перспективи, розгортки, панорами ландшафтних композицій;

схеми інженерного обладнання території з мережами водопостачання, зовнішнього освітлення, каналізації, дренажу та ін.;

проект організації відновлюваних робіт;

кошторис.

Проект відновлення пам'ятки садово-паркового мистецтва обов'язково доповнюється робочими кресленнями.

Склад робочих креслень:

план покриття та конструкції алей, доріжок, майданчиків, проїздів в М 1:500 з їх прив'язкою;

вертикальне планування території в М 1:500 з проектними горизонталями, висотними відмітками і ухилами, повздовжніми і поперечними профілями, картограмою земляних робіт;

дендроплан в М 1:500 з показом дерев та чагарників, що зберігають, пересаджують, вирубують, а також нових посадок з прив'язкою до існуючих будинків, споруд, дерев;

розбивочне креслення паркових споруд та малих архітектурних форм в М 1:500 із специфікацією;

робочі креслення паркових споруд та малих архітектурних форм, що відновлюються в М 1:20-1:100;

інженерна мережа в М 1:500 з розміщенням обладнання та підключення до головних магістралей.

Текстовий матеріал повинен бути пронумерований, переплетений, зі змістом. В пояснювальній записці треба вказати перелік схем та креслень. Графічний матеріал необхідно вкласти в спеціальну папку, яка теж повинна бути оформлена титульним листом.

5.4 Наукова звітність при реставраційних роботах

Науковий звіт про реставраційні роботи, що проводяться, починається вже при складанні проекту реставрації, при першому огляді об'єкту. Він представляє: результат глибокого та ґрунтового натурного, історико-бібліографічного та архівного дослідження пам'ятки, що реставрується, його функціональних, стилістичних, художніх та конструктивних особливостей, з додатком матеріалу аналізу реставраційних можливостей та фактичних передумов методу реставрації, що вибирається, підсумок проведеним роботам. Далі він поповнюється матеріалами подальших спостережень та фактичними даними про проведені реставраційні роботи. Термін для такої роботи, що надає інспекція по охороні пам'яток - три місяці після закінчення робіт на об'єкті - повинен розглядатись тільки як час для остаточної доробки звіту, що вже був підготовлений, його передруку, брошурування та ін.

Два важливих розділи наукового звіту - історія питання з характеристикою об'єкту та описом передпроектних досліджень, у всякому разі повинні бути закінчені (в головних своїх розділах) до початку реставраційних робіт та повинні входити в склад проекту реставрації.

До складання наукового звіту необхідно пред'являти самі жорсткі вимоги. Перша вимога - документальність. Реставраційна концепція автора може бути показана тільки на базі фактичного матеріалу, а не в формі вільного, неточного або тенденційного трактування об'єкту.

Науковий звіт повинен складатись з наступних матеріалів:

Матеріали архівного та історико-бібліографічного дослідження (виписки з точним зазначенням джерела та сторінки; фото креслень, рисунків та інших зображень з таким же зазначенням джерела і анотації; бібліографія з анотаціями по найбільш цінних джерелах; пояснювальна записка автора реставрації по цих матеріалах).

Матеріали натурного обстеження об'єкту (звіти по кожному з проведених зондажів, з зарисовками або фотографіями, з прізвищем автора та датою те ж, по шурфам, розкриттям, розкопам; пояснювальна записка автора реставрації до цих матеріалів).

Креслення всіх виконаних обмірів, а також альбом зроблених зарисовок та фотографій об'єкта і його елементів (автор, дата) з пояснювальною запискою автора реставрації. Кроки обмірів до звіту не прикладаються і зберігаються в фондах реставраційної майстерні окремо.

Креслення та матеріали формального та композиційного аналізу пам'ятника з детальною пояснювальною запискою автора реставрації.

Всі матеріали проекту реставрації (починаючи від актів стану об'єкту перед реставрацією та об'єкту, що буде реставрований); креслення, акти, протоколи, висновки та інші матеріали проекту реставрації, а також матеріали робочого проекту реставрації (крім робочих шаблонів) в тому вигляді, як вони подавались в орган охорони пам'яток або проходили обговорення чи затвердження в інших інстанціях чи комісіях. Висновки експертів по проекту або його частинах, конкретні виступи на обговорення та затвердження проекту повинні подаватись в стенографічній або достатньо повній формі. Обов'язково повинна бути прикладена копія дозволу на проведення реставраційних робіт. Ці п'ять розділів наукового звіту готуються по ходу робіт та зберігаються в архіві реставраційної майстерні до закінчення робіт.

Дуже відповідальним є останній розділ звіту - опис виконаних робіт. Він повинен складатись в основному з документальних матеріалів. Академік А.Щусев в серпні 1907 року перед початком реставраційних робіт на церкві Св. Василія в Овручі писав так: “Реставрацию древних памятников необходимо ставить в широкую известность для того, чтобы по окончании работ не было лиц, недовольных на то, что памятники - достояние народа, переделываются, и об этом знают только немногие…”. Тобто шостий розділ звіту повинен починатися повідомленням в пресі. Добре було б, якби даний розділ починався стенограмою обговорення доповіді автора реставрації на науковій нараді, і закінчувався стенограмою доповіді автора про закінчення реставрації.

В шостому розділі повинні бути представлені копії щоденників виконання робіт на об'єкті. Крім того, в цьому розділі повинні бути додані всі журнали авторського та інженерного нагляду з записами та відповідями, а також акти на закриті роботи, акти та висновок комісій, що проводили інспекцію.

Важливою складовою частиною шостого розділу звіту повинні стати виконавські картограми, реставраційні карти, копії обмірних креслень планів, розрізів, фасадів об'єкту, де даються всі зміни, які пройшли на об'єкті в процесі виконання робіт: розкриття, закладки, заміни деталей, добавлення та добудови, відновлення за натурними даними, відновлення докомпоновочного характеру тощо, нанесене різними кольорами.

До шостого розділу повинні бути додані всі матеріали по використаній рецептурі розчинів, кольорів та інше. Якщо мали місце протиаварійні заходи, то зони повинні бути описані окремо. Повинні бути описані всі відступлення від затверджених креслень проекту з мотивацією та поясненнями. Особливо повинні бути описані роботи по пристосуванню об'єкту з наказом, які порушення давніх конструкцій та елементів були при цьому допущені.

Роботи з реставрації продовжуються довго, тому кожний рік складається коротке резюме по роботах року, з виявленням найбільш суттєвих моментів і представляють такі огляди для затвердження в інспекцію.

Зібраний за всіма розділами звіту документальний матеріал повинен зберігатись в фондах реставраційних майстерень не менше ніж в двох примірниках. Він є значним та цінним вкладом реставратора в історію архітектури, так як тільки в процесі реставрації об'єкт розкривається в його історичному, художньому та науковому значенні. Матеріал цей в деяких випадках більш цінний, ніж сам об'єкт, так як включає більше інформації про об'єкт. Сам об'єкт в процесі робіт змінюється та щось губить з своїх аутентичних елементів.

Реставратору передано ексклюзивне право протягом трьох років з моменту здачі об'єкту публікації матеріалів звіту. Разом з тим, науковий звіт є і юридичним документом, що засвідчує право реставратора в разі претензій або звинувачень в неправильних діях.

За всіма матеріалами автор реставрації протягом останнього року складає загальну пояснювальну записку до всіх шести розділів звіту, в якому йому дається змога для узагальнень, критичного аналізу, пояснюючих гіпотез і т.п. зауважень, що відповідають його особистому погляду на виконані роботи.

Пояснювальна записка повинна бути представлена для затвердження в інспекцію по охороні пам'яток історії та культури.

5.5 Економічні фактори пристосування пам'яток архітектури для сучасних потреб

Основні розрахункові нормативи (ТЕР). Для раціонального використання парку-пам'ятки з культурно-освітньою метою, а також повноцінного його збереження доцільно проводити усереднені розрахунки перспективного відвідування території і допустимої щільності відвідувачів в різних функціональних зонах.

Перспективну відвідуваність парку-пам'ятки рекомендується визначати на основі практичного встановлення кількості відвідувачів в літній вихідний або святковий день з врахуванням розмірів території і розміщення парку в місті, художньо-історичної і культурної цінності, зручності транспортних і пішохідних зв'язків, наявності унікальних об'єктів та ін. При цьому розрахунковим показником служить пропускна здатність парку протягом робочого дня максимального, по відвідуванню, місяця, яка визначається за формулою (за Фруміним Г.І., 1971):

де Е - пропускна здатність парку-пам'ятки, люд./день;

m - кількість екскурсійної групи (30-35 чол.);

g - тривалість роботи парку, год.;

b - тривалість огляду всіх визначних пам'яток парку, год.;

n - одночасна кількість екскурсійних груп в парку;

k - коефіцієнт, який враховує необхідний розрив по часу між екскурсійними групами в долях часу

при 10-хвилинному розриві k = 10/60 = 0.17;

при 20-хвилинному - k = 20/60 = 0.33 і т.д.

а - понижаючий коефіцієнт, який враховує можливі порушення в розпорядку роботи парку (в межах 0.8-0.9).

Існує методика визначення економічної ефективності на стадіях розробки проектно-кошторисної документації реставрації з пристосуванням пам'яток архітектури для туризму, власне реставрації і пристосування пам'яток, експлуатації пристосованих під заклади відпочинку й туризму пам'яток архітектури.

Розробка проектно-кошторисної документації реставрування з пристосуванням для нових цілей пам'яток включає такі етапи:

передпроектні дослідження пам'яток за пропонованими критеріями;

виконання проекту реставрації і проекту пристосування архітектурної пам'ятки;

розробка проекту впровадження і відтворення навколишнього ландшафту, будівель;

погодження проектно-кошторисної документації в органах архітектурно-будівельного контролю і з замовником.

Залежно від технічного стану пам'ятки архітектури розробка проектно-кошторисної документації для введення старовинних споруд у сучасне життя має свої особливості:

Технічний стан пам'ятки задовільний. У цьому випадку потрібні: передпроектні дослідження за названими критеріями, проект реставрації, проект впорядкування, проект відтворення навколишнього ландшафту, а також кошторисно-фінансова документація.

Якщо пам'ятка архітектури збереглась частково, виконують передпроектне дослідження того, що можливо пристосувати, а також розробляють проект реставрації і пристосування, проект консервації, проектно-кошторисну документацію на нове будівництво, комплексний проект впорядкування і відтворення навколишнього ландшафту й складають кошторисно-фінансову документацію на консервацію.

Пам'ятка архітектури перебуває в руїнах. Отже, виконують передпроектне дослідження можливостей відновлення або консервації, розробляють проект консервації, проектно-кошторисну документацію на консервацію.

Вартість витрат на проектування й реставрацію з пристосуванням пам'ятки можна визначити за формулою:

Впа = Вз + Вв + Впп + Ві + Вм + Ввп + Во + П,

де Впа - вартість пристосування пам'ятки архітектури;

Вв - вартість внутрішніх стін;

Вз - вартість зовнішніх стін;

Впп - вартість перекриття;

Ві - вартість інженерних комунікацій;

Вм - вартість обладнання (меблів);

Ввп - вартість впорядкування;

Во - вартість облицювальних робіт;

П - вартість проектної документації.

Якщо здійснюється реставрація з пристосуванням історико-архітектурного комплексу, то вартість буде визначатися як

Впа + П

Очевидно, що вартість витрат на проектування будівництва нових об'єктів буде більшою, ніж вартість реставрованих пам'яток на показники Вз, Вв, Впп і меншою на виконання облицювальних робіт.

Кошторисна вартість реставрації з пристосуванням деяких замків та монастирів під турбази порівняно з вартістю будівництва туристичних закладів є у 1.5-2 рази меншою.

Важливим економічним показником є терміни введення в експлуатацію реставрованих з пристосуванням пам'яток і тих, що знову зводяться. Як показує практика, роботи реставраторів Києва, Львова, Чернігова, Кам'янця-Подільського, реставраційні з пристосуванням процеси характеризуються застосуванням ручної праці від 70 до 80% і засобів малої механізації - до 15%. Нові об'єкти будуть найпрогресивнішими індустріальними методами. Проте терміни реставрації і пристосування пам'яток архітектури для туризму порівняно з будівництвом аналогічних споруд в 1.5 рази менші. Це пояснюється передусім різними обсягами робіт, тому що реставрується і пристосовується вже існуюча споруда.

Орієнтовна вартість заходів по відновленню ландшафтних і архітектурних об'єктів, організації закладів обслуговування відвідувачів, інженерному обладнанню, благоустрою парку-пам'ятки визначається на основі наступних показників:

об'ємів робіт, відмічених в спеціальних розділах проекту відновлення;

вартість показників (на одиницю або об'єкт) намічених до будівництва будівель і споруд, включаючи елементи благоустрою в існуючих цінах, у відповідності з даними типових проектів, кошторисно-фінансовими розрахунками по аналогічних об'єктах або довідкових матеріалах;

асигнувань, які виділяє держава на першочергові реконструктивні заходи в житлово-комунальному господарстві і міському будівництві, а також коштів відомчих організацій з метою співставлення їх з обґрунтованими розрахунками потреб.

ЛЕКЦІЯ 6. Ландшафтна реконструкція насаджень

6.1 Ознаки насаджень, що вимагають реконструкції

Процес трансформації зелених насаджень з позитивного фактору, яким він є в перші десятиріччя після створення, з настанням зрілості стає негативним: вони старіють, розпадаються, порушуються і гинуть.

Незадовільний санітарний стан насаджень може бути викликаний об'єктивними і суб'єктивними факторами.

Об'єктивним фактором є вік насаджень, часто критичний, коли стиглі і перестійні насадження починають суховершинити, в результаті чого ослаблені дерева починають пошкоджуватися шкідниками та хворобами. До цих факторів відносять також кліматичні умови, зневажання природними законами розвитку рослинності, надзвичайні події (стихійні лиха).

До суб'єктивних факторів слід віднести відсутність належного догляду за насадженнями, загущеність, використання паркових територій не за призначенням.

Життєздатність зеленого ансамблю базується на біологічній доцільності і економічній єдності міського середовища і рослинності. Ігнорування цієї спільноти перш за все проявляється в нежиттєздатності зелених насаджень, в їх незадовільному декоративному стані.

Необхідність реконструкції зумовлюється, крім вікового фактору, і рядом інших обставин (табл. 6). В цілому необхідність реконструкції виникає в тих випадках, коли міські насадження стають нездатними виконувати свої основні функції: містобудівельну - при недостатньо продуманих розташуванні і плануванні; оздоровчу - в результаті безсистемного розташування рослин всередині насадження, відсутності зонування території, відсутності зв'язків з іншими насадженнями та ін.; архітектурно-художню - монотонність, одноманітність, загущеність, невідповідність оточуючій забудові і т.п.

Виділяють чотири групи причин, що викликають необхідність реконструкції - природне старіння насаджень; помилки, допущені при проектуванні і створенні насаджень; недостатність догляду і негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища.

Основними помилками проектування є невідповідність просторово-композиційної організації об'єкта містобудівельній ситуації або функціональному призначенню, шаблонність планувального вирішення, відсутність достатнього розвитку дорожно-стежкової сітки, надлишкова щільність посадки дерев і чагарників, бідність асортименту рослин, посадки під наметом і т.д. Помилки, що допускаються при будівництві, частіше всього полягають в недостатній заміні і додаванні рослинного ґрунту, недотриманні строків і агротехніки посадки, низькому рівні благоустрою, в тому числі незадовільному стані доріг.

Відсутність належного догляду проявляється в надлишковому зріджуванні насаджень через їх загибель, і навпаки, втраті декоративності деревами і чагарниками в загущених насадженнях, в пошкодженні шкідниками і хворобами, в рясній порослі і самосіві малоцінних порід, зокрема клена ясенелистого, в засміченні і випаданні газону і т.п.

Негативний вплив експлуатації і оточуючого середовища викликає загибель рослин, передчасне старіння, втрату ними декоративності в результаті впливу промислових викидів, зараження хворобами і шкідниками, ущільнення і витоптування ґрунту, зміни рівня стояння ґрунтових вод і т.д.

До старовікових насаджень в розглянутому аспекті відносяться насадження, що розпадаються і відмирають. Критичний вік старіння у різних насаджень неоднаковий. Він визначається кількома факторами: породним складом, природно-кліматичною зоною місцерозташування об'єкту і конкретними умовами зростання. В умовах парку, наприклад, дерева зберігають життєвість більш тривалий час, ніж в посадках на вулицях. Середні орієнтовні показники віднесення насаджень до старовікових, які вимагають реконструкції, можуть бути прийняті посадки наступного віку (Єрохіна, 1985):

Клена ясенелистого - старше 40-45 років

Тополі берлінської, бальзамічної та їх гібридів, а також яблуні - старше 50 років

верби, берези, груші, горобини, вільхи - старше 60 років

клена гостролистого, ясена, липи - старше 75-85 років

дуба, бука, каштана кінського - старше 80-90 років

ялини звичайної - старше 60 років

ялини колючої, голубої - старше 70 років

сосни, модрини, кедра, ялиці - старше 80 років

В деяких парках нараховується така велика кількість видів і форм рослин, що за асортиментом вони не відрізняються від ботанічних садів і дослідних станцій. В результаті насадження таких парків знаходяться в композиційному протиріччі з оточуючим простором, не мають чітко вираженого ландшафтного образу, володіють малою декоративною цінністю. Класичні витвори вітчизняного садово-паркового мистецтва - парк “Софіївка” в Умані, Тростянецький, Алупкинський та інші парки - є зразками творчого підходу до реконструкції садово-паркових ландшафтів.

6.2 Методи і прийоми реконструкції

Визначення планувальних рішень садів і парків, що реконструювались, дозволяє виділити наступні основні прийоми формування архітектурно-просторової композиції зелених насаджень: організація насаджень з використанням регулярних прийомів; пейзажна організація насаджень, що базується на прийомах формування природного середовища; формування насаджень з використанням регулярних і пейзажних прийомів; використання прийомів, запозичених в садово-паркового мистецтва минулих епох, інтерпретованих з урахуванням місцевих умов.

Методи і об'єми реконструктивного втручання знаходяться в прямій залежності від стану об'єкту. В історичних парках такі роботи бажано проводити на менш цінних об'єктах, так як будь-яка реконструкція пов'язана з певною переробкою, перебудовою. В біографії історичних парків різноманітні перебудови відбувалися неодноразово, деякі об'єкти навіть перебудовувалися по декілька разів. Реконструкція паркових елементів велася з різних причин: через зміну художніх смаків, у зв'язку з новою утилітарною необхідністю, в результаті зносу, старіння паркових елементів, внаслідок воєнних дій, природно-кліматичних впливів і т.п.

Реконструкція може бути повною, частковою або вибірковою.

При повній реконструкції зміні підлягають всі насадження і основні або всі елементи благоустрою. Повна реконструкція рекомендується тільки тоді, коли немає можливості тривалого збереження насаджень.

При частковій реконструкції відновленню підлягає від 20 до 50% загальної площі насаджень і дорожно-стежкової сітки. При вибірковій реконструкції ремонтуються окремі ділянки або виділи насаджень, проводиться вибірка однієї-двох застарілих порід, частка яких в насадженні не перевищує 15-20%.

Говорячи кількома словами, при всіх реконструктивних втручаннях основним повинен бути принцип максимального збереження життєздатних насаджень і окремих дерев, продовження строків їх життя. Цей принцип лежить в основі методу трансформації, що має за мету зміну загальної структури зелених насаджень і окремих елементів (груп, масивів, рідин) у відповідності з екологічними і архітектурно-планувальними вимогами.

Абесинова Н.П. (1976) називає наступні види реконструкції паркових комплексів.

Ландшафтна реконструкція зелених насаджень з повним збереженням функціонального змісту, планувальної основи і зовнішнього благоустрою парку. Проводиться в тих випадках, коли функціональна спрямованість парку, зонування і зміст зон, архітектурно-планувальна організація, елементи благоустрою та інші штучні компоненти паркового середовища задовольняють всі вимоги відвідувачів і запити міста.

Широко розповсюджена в практиці ландшафтна реконструкція зелених насаджень з частковою або повною заміною елементів зовнішнього благоустрою. Вона проводиться в тих випадках, коли зеленим насадженням притаманні недоліки, перераховані вище, а елементи зовнішнього благоустрою застаріли фізично або морально, або ж їх номенклатура і кількість не задовольняють вимоги відвідувачів, а функціональне призначення парку і його планувальна організація не викликають сумнівів в необхідності перебудови.

При частковій реконструкції можлива заміна інженерних мереж, якщо ці роботи не вимагають корінних змін або порушення екологічного середовища.

Часткова реконструкція може бути викликана виносом або введенням в склад парку об'єкта або елемента, що активно впливає на планування, композицію або навіть функцію. Ці об'єкти можуть стати композиційною домінантою зони або парку в цілому. Введення нового об'єкта, що несе функцію притягального елемента зони або парку потребує часткової зміни планування, що буде супроводжуватися зміною дорожно-стежкової сітки якоїсь частини парку, заміною або введенням нових елементів зовнішнього благоустрою.

В результаті виносу з території парку об'єкта, який організовує простір, звільняється значна площа, яка може бути використана під зелені насадження, галявину для масових заходів чи іншу функцію. Це викличе реконструкцію самої ділянки і прилеглих ландшафтів, заміну елементів малої архітектури, зв'язаних з попередньою функцією ділянки, заміною доріг і стежок.

Реконструкція парку в процесі збільшення або зменшення його території може проводитися за двома напрямками.

Перший, коли планувальна організація нової ділянки не вимагає яких-небудь змін на території сформованого парку, а підпорядковується їй, здійснюючи зв'язок з існуючою дорожно-стежковою мережею як основою планувальної організації. Нова ділянка може бути вирішена зовсім в іншому стилі, однак повинна гармонійно поєднуватися з усім парком. Як правило, збільшення паркових територій відбувається за рахунок порушених ландшафтів, що доповнює завдання реконструкції завданнями рекультивації.

Другий напрямок включає повну зміну планувальної структури сформованого парку, ландшафтну реконструкцію зелених насаджень, рельєфу, водойм (або одного з цих компонентів) з включенням їх в загальну композицію нової ділянки. Це відбувається в тих випадках, коли приєднані ландшафти викликають зміну усієї направленості парку. Так, приєднання прибережних територій визначає нову функціональну зону - пляжну або водного спорту і т.д.

Зменшення території парку, як правило, веде за собою реконструкцію не всього об'єкта, а тільки прилеглих мікрозон. В цьому випадку передбачається часткова реконструкція зелених насаджень з метою створення закінчених композицій, а також фрагментарну зміну дорожно-стежкової мережі.

Часткова реконструкція парку може бути викликана зміною містобудівельної ситуації. До неї можна віднести: створення поблизу парку крупної площі або громадського центру; виникнення нової магістралі, житлового району, промислового об'єкта - джерела шуму, газу, пилу. В таких випадках може виникнути необхідність в створенні нових входів, що в свою чергу приведе до зміни в трасуванні алей і доріжок, в додаткових елементах благоустрою. Нові житлові утворення вимагають створення дитячих площадок. Виникнення додаткових входів може привести до організації транзитних пішохідних зв'язків як з іншими входами, так і з об'єктами оточуючої забудови.

Прокладка транспортних магістралей або будівництво підприємств, які є джерелами шуму, пилу, газу може частково змінити функціональне зонування, вимагати переносу окремих паркових об'єктів в інше місце і заходів, спрямованих на ізоляцію відвідувачів від джерел шкідливості. Реконструкція може бути спрямована на створення зелених захисних смуг, екранів, коридорів для провітрювання території, створення штучного захисного рельєфу, штучних водойм і т.п.

Повна реконструкція парку передбачає зміну планувальної основи, корінну реконструкцію існуючого ландшафту або його окремих компонентів, створення штучних елементів ландшафту, проектування і будівництво елементів зовнішнього і інженерного благоустрою, виносу з території всіх споруд і елементів, що не вписуються в нову функцію парку.

Така реконструкція може бути викликана різними причинами: незадовільною першопочатковою планувальною організацією, перенасиченням функціями, відсутністю чіткого функціонального зонування і невідповідності його ландшафтним особливостям ділянки, виникненням великої кількості конфліктних перетинів потоків відвідувачів. Повна реконструкція може бути викликана скороченням або заміною функцій парку в результаті змін в загальній системі міських зелених насаджень загального користування, спеціалізація парку, а також внаслідок виникнення дублюючих об'єктів в оточуючій забудові.

При реконструкції існуючого зеленого масиву в меморіальний, впливовим фактором є, по можливості, максимальне збереження найбільш цінних планувальних елементів (центральний вхід, алеї, місця активного і пасивного відпочинку, водні устрої і т.д.) і деревно-чагарникових насаджень.

Всі види реконструкції з метою економічної ефективності передбачають максимальне збереження і використання в новому вирішенні існуючих планувальних вузлів, дорожно-стежкової мережі, вертикального планування, інженерних комунікацій, елементів ландшафту. Максимальне використання існуючих елементів ландшафту спрямоване також на збереження екологічної рівноваги.

Реконструкція об'єктів зеленого будівництва здійснюється за спеціально розробленими проектами.

Процесу проектування передують обґрунтування і розробка завдання на реконструкцію, детальне обстеження стану насаджень, дорожно-стежкової сітки, вивчення містобудівельної ситуації.

Рекомендується розбивати об'єкт на садово-паркові виділи (ділянки) або угрупування і оцінку стану проводити по кожному з цих виділів і складових їх основних елементів. Оцінка стану повинна супроводжуватися рекомендаціями по подальшому використанню угрупувань рослин, що описуються, водних просторів, доріжок, елементів благоустрою та ін.

Одним з найбільш ефективних прийомів реконструкції є зріджування і освітлення насаджень, викликане необхідністю підвищення функціональної віддачі насаджень і екологічним вимогам рослин і рослинних угрупувань. Густота розміщення рослин і ярусність насадження визначаються конкурентною боротьбою за світло, за доступність всього спектру сонячної радіації.

Деревні рослини, що використовуються в озелененні міст, по відношенню до світла діляться на ряд груп, але навіть тіневитривалі не можуть успішно зростати під наметом інших рослин, якщо туди проникає менше 15-20% сонячної радіації (в порівнянні з відкритим місцем). Якщо ж рівень проникаючої радіації опускається нижче 4%, що відзначається при повноті насаджень, рівній 1.0, втрачають життєздатність не тільки дерева і чагарники, але й більша частина трав'янистих рослин, лишайників і мохів.

Рівень проникаючої сонячної радіації, який забезпечує нормальну діяльність рослин другого ярусу, підліску і трав'яного покриву, складає близько ј від інтенсивності сонячної радіації при ясній погоді на відкритому просторі. Цей рівень забезпечується, як правило, при повноті насаджень, рівній 0.7-0.8 (в залежності від структури крон). Злаковий газон вимагає ще більшої освітленості, близько 50% (повнота насаджень біля 0.3). Тому зріджування і освітлення насаджень, крім досягнення необхідного рівня комфортності і естетичної довершеності, повинні забезпечувати достатню освітленість. Причому рослинам необхідне не тільки верхнє, але й бокове освітлення. Бокове освітлення знижується до 5% вже на відстані 10-15 м від щільного узлісся. В рідкому насадженні глибина проникнення бокового освітлення, природно, більша, але зниження освітленості все рівно залишається значним.

Таким чином, основними заходами при реконструкції садів і парків є:

санітарно-профілактичні, спрямовані на збереження цінних екземплярів рослин, що залишилися;

рубка малоцінних дерев та чагарників;

посадка і підсадка нових екземплярів деревно-чагарникових порід;

відновлення і створення нових газонів і квітників, формування прогалин і галявин.

Реконструктивні заходи переважно починають з санітарно-оздоровчих рубок, видалення або лікування пошкоджених і пригнічених дерев і чагарників. Заражені шкідниками деревостани можуть бути оброблені отрутохімікатами.

Правильно передбачені і вчасно здійснені заходи по перетворенню насаджень визначають створення високодекоративних ландшафтів. Реконструктивні рубки в садах і парках здійснюють з метою формування деревостанів, покращення санітарного стану, заміни відмираючих насаджень більш декоративними.

В основі реконструктивних рубок лежать відтворення і збереження природного образу паркового простору у відповідності з ґрунтово-кліматичними умовами, створення оптимальних умов для росту і розвитку насаджень.

Реконструктивні рубки поділяються на наступні види:

догляду-формування ( освітлення, прочистка, прорідження і прохідні рубки ). Вони є періодичними. З їх допомогою формують новий образ насаджень, покращують декоративні якості деревостанів, періодично видаляють відсталі в рості дерева, які втратили декоративність або заважають в рості кращих екземплярів. З допомогою рубок догляду створюють повноцінні декоративні насадження. При цьому враховують не тільки кінцеву мету - створення виразної композиції, але і проміжні стадії, при проходженні яких насадження повинно відрізнятися достатньою виразністю і декоративністю;

планувальні. Вони покращують просторове розміщення насаджень. Такі рубки обов'язкові при розташуванні паркових споруд, будівництві доріг, стежок і т.п.

санітарно-оздоровчі. Проводяться з метою видалення пошкоджених, пригнічених, сухостійних дерев і чагарників, які внаслідок пониженої життєдіяльності піддаються нападам шкідників або вражаються хворобами, являючись джерелами зараження здорових насаджень. Уражені сухостійні дерева або насадження переважно не піддаються лікуванню і видаляються.

Найбільш розповсюдженим і важливим типом рубок при реконструкції парку або скверу є рубки догляду-формування (РДФ), які проводяться з метою належного формування паркового простору, покращення декоративних якостей деревостану шляхом видалення частини дерев, що не вирізняються високими декоративними якостями або таких, що заважають росту кращих екземплярів.

РДФ, як частина ландшафтної реконструкції зелених насаджень, повинні бути не одноразовим, а періодичним заходом. Тільки постійний догляд за рослинними угрупуваннями, які знаходяться в процесі постійної зміни, може дати бажаний результат.

При проведенні РДФ необхідно добиватися виявлення архітектурної виразності існуючої рослинності і інших важливих елементів ландшафту: рельєфу, водних поверхонь в поєднанні з рослинністю. РДФ повинні враховувати не тільки кінцевий композиційний ефект, але й виразність паркового пейзажу на проміжних стадіях формування простору, вік масиву і окремих екземплярів.

В листяних деревостанах рубки проводять в літній період при повному облистненні дерев, в хвойних - в безсніжний період, з ранньої весни до глибокої осені. Для попередження появи порослі у листяних дерева і кущі видаляють з кореневою шийкою і частиною коренів. Рубки дерев в безлистому стані проводити не можна, так як це може погіршити декоративні якості деревостану.

При здійсненні РДФ з метою підвищення декоративності дерев основного складу, які в молодому віці часто ростуть повільно і легко пригнічуються, видаляють частину дерев супутнього складу, що покращує умови освітлення і живлення порід основного складу. Видалення небажаних екземплярів (сильно відсталих в рості, старих, пошкоджених шкідниками і хворобами, а також тих, що мають механічні пошкодження) покращує і гігієнічні якості деревостану, підсилюючи його фітонцидність, пилезатримуючу здатність і декоративні якості.

При реконструкції насаджень необхідно прагнути до перетворення одноманітних деревостанів в більш різноманітні за допомогою виділення груп і куртин, створення галявин, вікон і т.д.

При проходженні рубками догляду-формування ділянок зелених насаджень з галявинами, прогалинами, вікнами особливу увагу слід приділяти формуванню узлісся, що оточує простір. Лінія узлісся повинна мати вільні обриси і відповідати природним особливостям ділянки, естетичним вимогам, архітектурно-планувальній композиції. На узліссі доцільно залишати дерева з гарними стовбурами або дерева з низько опущеними кронами.

Для отримання необхідного верхнього і бокового рівня освітленості найбільш раціональною є така вибірка рослин, при якій з тих, що залишилися, можна утворити групи і куртини. Рівномірне зрідження насаджень менш ефективне, хоча також може мати місце як один з варіантів освітлення.

У відповідності з вимогами рослин до освітленості величина груп і куртин по ширині не повинна перевищувати 20 м. В куртинах і масивах більшої величини необхідно створювати “вікна” і галявини площею не менше 300 м2, більш або менш рівномірно розташовані, на відстані 15-20 м від узлісся і одне від одного.

При рядовому і шаховому розташуванні рослин найбільш часто зустрічається посадка з кроком 2.5-3.0 м в рядах і міжряддях. Для досягнення необхідного рівня освітленості тут слід вибирати до 50-80% дерев в залежності від величини масиву і породи, що його складає. Доцільніше вибирати кожний 5-й і 6-й ряд рослин. Коли залишається більше число рядів, то вибирати необхідно зразу 2-3 суміжних ряди. В рядах, що залишилися, також обов'язкова вибірка рослин, наприклад через одну, через дві і т.д., в залежності від призначення насадження або кожної конкретної групи, світлолюбності рослин, необхідності створення підліску та інших причин. У випадку, якщо вибрані рослини підлягають пересадці з комом рослинної землі, для забезпечення під'їзду машин і механізації робіт можна вибирати і кожний четвертий або третій ряд. При більш густій посадці (2х2 м і т.д.) вибирається більша кількість рослин, а при більш рідкій (3.5х3.5 м і т.д.) - менша.

При освітленні слід орієнтуватися на дерева майбутнього насадження, відбирати для цього найбільш здорові і життєздатні, правильно сформовані рослини. Якщо освітлення і зріджування пов'язане з великими об'ємами рубок, то необхідно в проекті враховувати трельовочні траси, напрямки волоків, наперед визначити напрямок падіння дерев.

У всіх випадках освітлення і зріджування насаджень слід враховувати вікові зміни габітусу рослин і залишати достатньо місця для нормального розвитку. Вважається, що зона сильної кронової конкуренції розповсюджується не менше ніж на 2 м від стовбура. Однак для достатнього забезпечення життєдіяльності взаємне проникнення крон навіть в густих насадженнях не повинно перевищувати 1/3-1/4 радіусу крони, але краще, якщо крони будуть тільки торкатися одна одної.

Ширококронні дерева слід залишати в середньому на відстані 8-10 м одне від одного, дерева з кроною середньої величини на відстані 5-6 м, з вузькою кроною (пірамідальні) - 3-4 м.

Найкращим періодом освітлення молодих насаджень є такий стан насаджень, коли намет ще повністю не зімкнувся або тільки що почав змикатися. В цей час практично кожна рослина в насадженні знаходиться в доброму стані, декоративна, крона розвинута рівномірно і починається достатньо низько. В такому стані всі призначені до вибірки рослини можуть бути використані для пересадки. В залежності від схеми вибірки в якості посадкового матеріалу може бути використано 30-80% рослин.

В подальшому насадження розвивається нерівномірно. В ньому виділяються лідери - найбільш сильні рослини, рослини середнього рівня і з'являються пригнічені, ослаблені екземпляри. В цей час при вибірці в насадженні слід залишати більш сильні екземпляри. Як показали дослідження, в посадках з кроком 2.5-3.0 м липа, горобина залишаються досить декоративними і придатними для пересадки до 40 років, клен гостролистий, дуб черешковий - до 30-35 років, модрина, сосна, ялина - тільки до 20-25 років. При такому кроці посадки рослини можна вибирати з комом рослинної землі.

Подальше сумісне зростання в загущеному стані стає згубним для рослин і навіть для насаджень в цілому: відмирають ослаблені, всі рослини поступово втрачають гілки нижнього і середнього ярусу, листки зберігаються тільки у вершинній частині. Пересаджувати рослини недоцільно, можна тільки вирубувати. Рослини, що залишилися, навіть при значному зріджуванні і освітленні вже не в стані відновити нижніх ярусів і потребують декорування посадками більш низьких дерев і чагарників.