Консервація, реставрація та реконструкція садово-паркових об’єктів

У всіх випадках вибірці рослин передує детальне обстеження насаджень як під час передпроектних досліджень, так і безпосередньо перед початком зріджування, так як розрив в часі між цими етапами робіт може бути значним, а стан окремих рослин сильно зміниться, як правило, в гіршу сторону. Всі відмираючі, хворі рослини повинні обов'язково бути вибраними незалежно від композиційного задуму. У випадку крайньої необхідності їх можна замінити, посадивши на місце вибраних здорові.

Одним з основних реконструктивних заходів по формуванню насаджень в парках є посадка нових дерев і чагарників. Основними видами посадок є: суцільні, що здійснюються з метою створення масивів на існуючих відкритих просторах і на місцях вирубки малоцінних або непридатних в санітарному відношенні дерев; групові, з метою утворення невеликих груп, гнізд і т.п.; поодинокі - для створення декоративно-виразного акценту в пейзажі.

При посадках окрім вирішення загальних композиційних питань необхідно враховувати складену структуру і екологічні особливості існуючих насаджень, а також місцеві мікрокліматичні вимоги міського середовища.

Суцільні посадки створюють методом рядової посадки (методом лісових культур), вільно розташованих дерев або змішаним. Рядові посадки застосовують при створенні великих масивів з використанням посадкових механізмів і машин, що значно здешевлює процес посадкових робіт. Посадки з вільним розміщенням дерев і чагарників переважно застосовують при створенні невеликих паркових масивів, куртин, груп. Такі посадки більш живописні, ніж рядові. Вони можуть проводитися з розташуванням порід на відстані 2-3 м з метою швидкого змикання крон, чим досягається створення лісової обстановки в насадженнях. Змішаний метод частіше всього застосовують, якщо малодекоративні рядові посадки декорують по периметру посадкою саджанців з вільним розташуванням.

Прийомом групових посадок створюють невеликі куртини і гайки, які є основними елементами міського парку або саду. Переважно такі групи створюють методом вільного розташування дерев і чагарників. За складом вони можуть бути чистими - створеними з однієї породи, і змішаними - з комбінації різних порід дерев і чагарників.

Поодинокі екземпляри створюють з метою декоративно-виразного акценту в парковому пейзажі. Для таких посадок доцільно використовувати високодекоративні крупновікові саджанці з комом землі. Алейні посадки є важливим компонентом паркового ландшафту. Переважно влаштовують алеї з середніми і більшими інтервалами між деревами (3-6 м), що забезпечує швидке просихання і провітрювання полотна дороги, сприяє росту дерев, покращує відвідувачеві огляд навколишніх пейзажів парку. Алеї створюють одно-, двох-, трьох- і багаторядною посадкою дерев по обидві сторони дороги.

При повній реконструкції і реставрації, коли насадження змінюються в цілому або майже в цілому, посадка нових рослин проводиться звичайними будівельними прийомами: необхідне планування ділянки, підготовка посадкових ям у відповідності з віком і видом посадкового матеріалу, підготовка ґрунту під газон, посадка, посів, полив, кріплення дерев.

Більш складним процесом є посадка деревних і чагарникових рослин в існуючі насадження. В цьому випадку можливі два варіанти посадки - під наметом насаджень або на відкритих ділянках. Посадка на відкритих ділянках в принципі аналогічна посадці при новому будівництві.

При посадці під наметом слід враховувати конкуренцію за світло, вологу, за місце в шарі ґрунту і забезпеченість мінеральним живленням.

При посадках під намет насаджень збільшується значення явища алелопатії, тобто взаємовпливу рослин у фітоценозі. Біологічна ніша зайнята існуючими рослинами, за яку заново посадженим прийдеться ще боротися.

Вплив кронової конкуренції слід враховувати при визначенні густини посадок. Посадку під намет можна проводити тільки за умови, що в насадження проникає не менше 25% прямої сонячної радіації.

Під намет рекомендується також висаджувати види рослин, що рано розпускаються, щоб вони встигли розвинути достатній листовий апарат до зацвітання або розпускання листя у рослин верхнього ярусу. Під намет насаджень можуть бути висаджені: аморфа, акація жовта, барбарис звичайний, бересклет бородавчастий, глоди однокісточковий і сибірський, бузина червона і чорна, бук, в'яз, граб, дуб звичайний, дерен білий і червоний, дрок, ялина звичайна, жимолость татарська, калина, каштан кінський, клени гостролистий, польовий, татарський, ліщина, ялівці козацький і звичайний, липи дрібнолиста і крупнолиста, вільха чорна, горобина, смородина золотиста і чорна, спірея верболиста, скумпія, тополя, черемха звичайна. На сухих узліссях до них додаються ірга круглолиста, горобинник горобинолистий, пухироплідник; на вологих - аронія чорноплідна, сніжноягідник.

Не рекомендується висаджувати рослини з великою віковою амплітудою по відношенню до існуючих, краще якщо різниця у віці не буде перевищувати 20-25 років. Не рекомендується висаджувати рослини в глибині великого масиву. Посадку краще проводити біля узлісь, на галявинах, в спеціально прорубаних «вікнах», можна підсаджувати рослини в групи або куртини.

При частковому пошкодженні коренева система дерев швидко відновлюється. На цій властивості базуються два прийоми посадки рослин в насадженнях: просто посадка і посадка прийомом ізоляції.

Перший прийом - посадка двох-трьох молодих дерев на відстані більше 3 метрів від стовбура вже ростучого дерева, коли пошкоджується не більше 1/5 частини коренів, що не викликає суттєвих змін в його живленні і водозабезпеченні. При поливі наслідки пошкодження коренів ліквідовуються, як правило, протягом одного-двох вегетаційних сезонів. Зменшити цей негативний вплив можна шляхом підбору порід, конкурентні властивості яких незначні, а основна маса коренів розташовується в різних ярусах або корені рослин не антагоністичні по відношенню один до одного і т.п.

Розрізняють поверхневу і стрижневу кореневі системи, а також декілька типів взаємного розташування коренів деревних рослин. Так, корені сосни, липи, клена гостролистого і татарського, акації жовтої, пухироплідника взаємно проникають в розташування коренів один одного і знаходяться при цьому в рівних умовах. Корені сосни, горобини, дуба черешкового, ялини звичайної, жимолості татарської є взаємовиключаючими, сумісне успішне зростання їх спостерігається лише на відстані проекції крон один одного. Корені в'яза, бересклета, аморфи пригнічують сосну, а сосна, в свою чергу, пригнічує ліщину, шовковицю білу.

Прийом ізоляції полягає в тому, що довкола наново посадженого дерева або групи рослин викопується траншея глибиною 50-70 см і шириною у верхній частині 40-50 см, а в нижній (по дну) 25-30 см. Траншея не дозволяє основній масі конкуруючих коренів вже ростучого дерева проникати за ізольовану площадку. Посадка проводиться за загальноприйнятою технологією з обов'язковим поливом, краще неодноразовим. Засипку ізолюючих траншей можна проводити на третій рік після посадки.

Прийом ізоляції є ефективним при достатній освітленості.

Полив наново висаджених рослин є обов'язковим завжди, його кратність і рясність зростають в залежності від природних умов, вологоутримуючих властивостей ґрунтів, часу посадки (більше і частіше при весняній посадці, ніж при осінній), а також від щільності крон існуючого насадження. Частіше і рясніше поливають наново висаджені рослини в насадженні з ажурними кронами. Не можна підсаджувати дерева поблизу інженерних комунікацій. Водопровідні і каналізаційні труби через підвищену вологість легко обростають корінням і швидко зношуються. Краще, якщо ці комунікації будуть розташовані поза проекціями крон рослин.

На теплотрасах продовжуються строки вегетації рослин, вона починається на 2-3 тижні швидше. Поблизу теплотрас не рекомендується висаджувати липи, клен гостролистий, бузок звичайний і угорський, жимолость татарську. На відстані 1-2 м від теплотраси можна висаджувати в'яз, акацію жовту, глід звичайний, кизильник; 3-4 м - тополю бальзамічну, дерен; 4-5 м - модрину сибірську, дуб черешковий, бузок, більше 6 м - березу пухнасту, липу дрібнолисту.

Особливу увагу при посадках слід приділяти формуванню узлісся як елемента зв'язку деревостану з відкритим простором. На ділянках з достатньою кількістю деревно-чагарникової рослинності посадка може бути проведена тільки по периферії для підсилення декоративних якостей узлісся.

Естетичні якості узлісся багато в чому залежать від посадок, які бажано проводити з дерев одного складу для отримання загального однорідного фону. Домішка інших видів може бути представлена групами і поодинокими посадками. Це забезпечує високу декоративність узлісся. Наприклад, по периметру галявини узлісся може складатися на 60-70% з дуба звичайного, а інші 30-40% - з берези бородавчастої чи пухнастої, розташованої групами з кленом гостролистим, горобиною.

При виконанні посадок слід приділяти увагу правильному розташуванню дерев і чагарників в групах. В них не повинні проглядатися ряди, в центрі необхідно розташовувати високі дерева, по периферії - менш високі і низькі. Гарноквітучі чагарники, що виділяються восени яскравим забарвленням листя, доцільно розташовувати по периферії групи або ближче до відвідувача. Необхідно враховувати також строки цвітіння, щоб створити більш тривалий період цвітіння.

В процесі ландшафтної реконструкції трансформація зелених насаджень стає основним засобом реалізації проектних пропозицій. В міру проведення рубок і посадок значно змінюються основні конструктивні елементи, що формують структуру парків, скверів або садів (масиви, рідини, групи, галявини). Дослідження прийомів проведення рубок і посадок у відповідності з екологічними і архітектурно-планувальними вимогами реконструкції насаджень дозволяє виявити наступні основні способи трансформації елементів паркової композиції:

рубки з метою створення прогалин, вікон та ін. в масиві для влаштування місць відпочинку, будівництва споруд і проведення санітарно-оздоровчих заходів;

рубки малоцінних порід з метою звільнення найбільш цінного, декоративно виразного екземпляра для використання його у формуванні відповідного пейзажу;

рубки з метою розкриття пейзажу, скритого від відвідувачів парку або скверу малоцінними, невиразними насадженнями;

посадки дерев для створення щільної групи, що дозволяють, наприклад, трансформувати рідини в масив при певних композиційних вимогах;

посадки нових екземплярів для об'єднання двох груп і утворення нового цілісного і укрупненого елемента паркової композиції;

підсадки дерев до відмираючих з метою збереження композиційного задуму до часу повного відпаду старих екземплярів;

посадки екземплярів для створення щільного і високодекоративного узлісся;

посадка декоративно виразного екземпляра з метою формування певного пейзажу;

посадка нової групи з метою наступного виділення одного найбільш виразного екземпляра-одинака, що відіграє роль акцента в пейзажі.

В практиці реконструкції часто зустрічаються випадки, коли необхідно здійснити рубки і посадки в комплексі:

рубки з метою створення прогалини з наступною посадкою декоративних екземплярів на вивільненій території, де може бути організований майданчик для відпочинку;

рубки догляду - видалення малоцінних чагарників з метою розкриття глибинної композиції і формування пейзажу за допомогою посадки під наметом тіневитривалих чагарників;

видалення біологічно несумісних екземплярів з посадкою дерев або чагарників, відповідних один одному і оточуючим насадженням;

рубки малоцінних насаджень з посадкою декоративного екземпляра на узліссі.

Рубки і посадки повинні бути тісно пов'язані з типами садово-паркових ландшафтів, їх характеристиками.

Ландшафт закритих просторів деревостанів горизонтальної зімкнутості 0.6-1.0 має структуру, при якій ділянка заповнена деревами і повітряний простір їх кронами на 60-100% з рівномірним розташуванням дерев по площі (тип І-а). Проглядність таких деревостанів мінімальна, не перевищує 10-20 м. До них відносяться деревостани всіх порід, одновікових і одновисотних, багатих декоративними відтінками. Маючи типові риси лісової обстановки (напівтемряву, прохолоду, приглушеність звуків), вони створюють величну картину парку. В деревостанах садового ландшафту такого типу завжди мало тіні і мало тепла, сонячне проміння проникає під намет в обмеженій кількості. Найбільш декоративний ефект мають ділянки соснового, дубового і березового насаджень вищих бонітетів.

Для ландшафту закритих просторів деревостанів вертикальної зімкнутості 0.6-1.0 характерне заповнення площі ділянки деревами і повітряного простору їх кронами на 60-100% з рівномірним і нерівномірним розташуванням дерев. Цей тип ландшафту представлений різновіковими і різновисотними деревостанами із ступінчастою або ярусною зімкнутістю. Найбільш привабливими є змішані деревостани з нерівномірним розташуванням дерев в деревостанах з широколистяних порід. Різновисотність груп дерев і наявність просвітів сприяє добрій освітленості периферійних дерев в групах, в яких формуються довгі, добре охвоєні або облистнені крони, завдяки чому ландшафт І-б типу відрізняється кращими декоративними властивостями, ніж ландшафт типу І-а.

Ландшафт напіввідкритого простору зріджених деревостанів зімкнутістю 0.3-0.5 з рівномірним розташуванням дерев характеризується заповненням площі ділянки деревами і повітряного простору їх кронами на 30-50%. Глибина проглядності в таких деревостанах значно вища. Дерева в них ростуть і розвиваються при достатньому освітленні, що дозволяє зберігати їм в старшому віці низько опущені густі і широкі крони. Надгрунтовий покрив завдяки великій кількості світла, що проникає через зріджений намет крон, переважно представлений рясним трав'яним килимом.

Ландшафт напіввідкритого простору зріджених деревостанів зімкнутістю 0.3-0.5 з нерівномірним, груповим або куртинним розташуванням дерев характеризується структурою, при якій ділянка заповнена деревами і повітряний простір їх кронами на 30-50%. Куртини і групи не дотикаються одна з одною, розділені галявинами, що з'єднуються між собою, що створює контраст між освітленою зеленню галявин і темною зеленню хвої або листя. Периферійні дерева в групах мають низько опущені крони, що утворюють разом з чагарниками щільні узлісся. Проглядність в них більша, але все ж залишається неглибокою. Трав'яний покрив на галявинах добре розвинений. Поєднання темних груп дерев із світлою зеленню трав'яного покриву галявин і гра світлотіні створюють високий декоративний ефект, яким переважно відрізняються ділянки садово-паркового ландшафту такого типу.

Ландшафт напіввідкритих просторів рідинних деревостанів відрізняється зімкнутістю деревного намету 0.1-0.2. Дерева, які виросли без притінення, мають добре розвинені довгі і широкі крони. Рясний трав'яний покрив представлений світлолюбивими, часто яскраво квітучими видами і є добрим фоном для дерев. Проглядність деревостанів ландшафту такого типу достатньо глибока.

Значення деревостанів визначається їх естетичними і санітарно-гігієнічними властивостями. В зв'язку з цим реконструкції повинні підлягати в першу чергу найбільш цінні ділянки, ландшафтно-архітектурні якості яких необхідно розкривати і пристосовувати для масового відпочинку. Одночасно слід проводити роботу по збереженню і підвищенню біологічної стійкості всіх масивів.

6.3 Основні принципи побудови ландшафтних композицій

Як відзначає Сахаров А.Ф. (1976), однією з основних причин реконструкції насаджень в сформованих парках є незадовільне планувальне і композиційне розташування насаджень, відсутність ансамблю, підпорядкованого єдиному архітектурно-художньому задуму. При обстеженні і вивченні існуючих паркових насаджень виявляється, що багатьом з них властиве неаргументоване розташування основних складових компонентів - масивів, груп, куртин, рідин, галявин, солітерів і т.п. А оскільки ці компоненти в значній мірі визначають загальну просторову структуру парку, то від їх розташування і стану залежить, чи складають вони єдиний ансамбль, чи представляють собою диспропорційне, дисгармонійне поєднання рослин.

Образ сучасного парку являє собою культурний ландшафт, в якому зелені насадження в сукупності з водоймами, архітектурними спорудами, об'єктами благоустрою формують середовище, близьке до природного. Саме так слід розглядати побудову ландшафтних композицій насаджень, що реконструюються: виявлення природних особливостей насаджень, побудова композиційного строю всього зеленого ансамблю. Основним принципом побудови ландшафтних композицій є максимальне збереження природного ландшафту і підсилення його функціональних і природних характеристик. Основу будь-якого паркового ландшафту складають наступні компоненти: одиноко стоячі дерева, групи дерев і чагарників, масиви, галявини, рядові посадки, квітники та газони.

Одиноко стоячі дерева є первинним елементом будь-якої просторової структури зелених насаджень. Дерева краще висаджувати крупномірним посадковим матеріалом, з комом землі. Для цього використовують місцеві породи або добре акліматизовані екзоти. Практика показує, що поодинокі дерева краще всього розташовувати на великих, середніх або малих галявинах в контрасті або в гармонії з близьким масивом або групою насаджень.

Одну з головних ролей у формуванні ландшафту парку відіграють групи дерев або чагарників. Такі групи можуть бути в діаметрі не більше висоти дерев в період їх максимального розвитку (приблизно 15-25 м). Група пірамідальних дерев може бути в діаметрі 5-10 м.

При формуванні груп основним паркоутворюючим породам (дуб, бук, липа, платан, клен та ін.) необхідно представити достатній простір для розвитку; мінімальна відстань між саджанцями повинна складати 3-4 м, максимальна - 12 м. Між головними породами висаджують низькорослі, які служать підгоном.

Хвойні породи слід висаджувати однорідними групами. При цьому грунти повинні відповідати умовам їх місцезростання. Висаджувати дерева слід на відстані 3-4 м одне від другого, так вони добре ростуть, якщо їм нічого не заважає розвивати гілки.

При реконструкції паркових насаджень групи можна створювати ажурні і щільні. Ажурні групи створюють переважно породами з рідким листям (софора японська, акація біла, гледичія, береза, берест та ін.), саджанці розташовують так, щоб дерева в період стиглості не змикалися кронами і не втрачали своєї виразності. Щільні групи формують посадкою високих і низьких дерев різних порід, що відрізняються своєю загальною злитною масою. Якщо така група невеликих розмірів, в ній переважає одна високостовбурна порода і невелика кількість низькостовбурної. Якщо група велика, в ній можуть бути кілька високостовбурних порід, але переважати повинна одна. Супутні породи не повинні перевищувати головні по висоті.

Чагарникові групи створюються за тими ж правилами, що й деревні. Найбільш декоративні однорідні групи, але це не виключає створення груп з кількох порід чагарників. В складних групах повинна переважати одна порода. Не слід об'єднувати в одну групу чагарники з широкими і вузькими кронами, густі і рідкі, оскільки така група дисгармонічна. І навпаки, чагарники, що мають спільні фізіономічні характеристики, створюють гармонійну групу.

Найбільш значними за площею угрупуваннями дерев і чагарників є масиви, що характеризуються однорідним середовищем, однорідним складом порід, габаритами, високою зімкнутістю крон. В практиці паркобудування розрізняють прості і складні масиви.

Прості масиви створюють з однорідних за висотою дерев із спільними декоративними якостями. В ньому переважає одна порода (дуб, бук, каштан, липа, клен, платан, сосна та ін.). Характер масиву створює переважаюча порода.

Складний масив створюють з різнорідних за висотою дерев з різними декоративними якостями. Тому вони можуть бути двох- і трьохярусними.

Структурними елементами масиву є прогалини - відкриті ділянки з середньою шириною не більше 0.5-1 висоти деревостану. При ландшафтній реконструкції прогалини слід використовувати для влаштування площадок відпочинку, декоративних водойм, посадки чагарників і розміщення малих архітектурних форм.

Однією з умов гармонійного розвитку масивів є оптимальна густина їх посадки. При реконструкції паркових масивів орієнтуються на середньовікові насадження (30-50 років) з повнотою за кронами 0.6-0.8.

Окремо слід зупинитися на формуванні узлісь, які фіксують увагу людини і є важливим композиційним елементом ландшафту. Для посадок в узліссях використовують високодекоративні види чагарників із мальовничою кроною і масовим цвітінням. Не рекомендують засаджувати узлісся суцільною масою чагарників, а краще їх розміщувати розірвано, маніпулюючи їхньою висотою та контрастом із фоновим масивом. Межі узлісь у пейзажних парках мають звивисту лінію, яка надає відкритому простору особливої мальовничості.

Для надання лінії узлісся природних обрисів використовують різні прийоми. Наприклад: чагарники з легкою ажурною кроною, білими або яскравого забарвлення квітами (глід, дерен, дейції, вейгели, садовий жасмин і т.д.), здатні створювати враження більшої випуклості узлісся. І навпаки, чагарники з щільною кроною, крупним темним листям (калина звичайна, гордовина, ліщина, жимолость татарська) слід висаджувати у заглибленнях узлісь, підкреслюючи цим глибину наявних бухт.

Особливо декоративними в узліссях є окремо стоячі рослини і щільні однорідні групи з рясним цвітінням або ж яскраво забарвленим восени листям (форзиція, спірея Вангутта, калина “снігова куля”, клен татарський та ін.).

Важливим композиційним елементом є галявини - відкриті простори з трав'яним або квітково-трав'яним покривом, які дозволяють створити добре проглядні композиції з дерев (поодиноких, груп, масивів), водних споруд, допомагають у створенні єдиного ансамблю парку. Основою композиції в оформленні паркових галявин є самостійні групи, які складаються з одного або двох-трьох видів чагарників або ж дерев і чагарників, які мають становити єдине ціле з ландшафтом парку. Фоном для них є звичайний садово-парковий або лучний газон.

При реконструкції розрізняють прості і складні галявини. Прості галявини за конфігурацією наближаються до овалу, будь-яка їх ділянка оглядається з будь-якої точки галявини.

Поряд з реконструкцією паркових насаджень, аналогічним чином проводиться реконструкція рельєфу, водних устроїв та інших елементів композиції.

В наш час основним вихідними фактором, що впливає на напрямок реконструкції рельєфу історичного парку, є збільшення навантаження на його території від потоку відвідувачів. Для прийому такого навантаження необхідний розвиток доріжок за рахунок збільшення їх протяжності або розширення поперечного профілю. Рішення потрібно приймати в залежності від реального розташування рослинності, характеру рельєфу, розташування паркових споруд. Головним, звичайно, є те, щоб розвиток алейно-дорожної сітки не призвів до загибелі цінних дерев.

Для зменшення пожежної небезпеки в парках при реконструкції прорубуються просіки, бажано по межах виділів різної пожежної категорії. Вздовж таких виділів можливе влаштування кюветів, які сполучаються з водними влаштуваннями парку. У випадку, якщо в масивах при виявленні цінної рослинності знайдені екзоти або цінні екземпляри дерев, то навколо них слід робити протипожежні розчистки від малоцінної рослинності не менше ніж на висоту повалу найближчих дерев з урахуванням їх наступного розвитку.

Для зниження шкоди, яка наноситься рельєфу парку і його рослинності із збільшенням навантаження від відвідувань, великого значення набуває реконструкція водної системи парку з метою збільшення її “вмістимості”. Дослідженнями встановлено, що близько 60% відвідувачів парку концентрується саме біля води.

Вмістимість і відвідуваність водойм залежать від наступних їх характеристик: протяжності берегів, площі водної поверхні, рослинності біля води і на воді, наявності іхтіофауни у водоймах, якості води і швидкості її течії, стану дна і глибини біля берегів, наявності островів, грунтопокривного стану берегів, освітленості водойм.

Особливий підхід при реконструкції парків необхідний до малих архітектурних форм. Використання в цьому випадку сучасних будівельних матеріалів, конструкцій і композицій слід виконувати досить обережно і не допускати порушення і викривлення історичного середовища парку. Це може бути досягнуто обмеженням кількості заново розташованих малих архітектурних форм, відповідністю їх розмірів і масштабу елементам історичного парку, що охороняються.

6.4 Принципи підбору порід при реконструкції насаджень

Асортимент паркових рослин підбирають у відповідності з їх біологічними ї екологічними властивостями і умовами місцезростання. За основу приймають місцеві стійкі породи, що зростають в даних умовах і акліматизувалися в умовах міського середовища з урахуванням санітарно-гігієнічних і оздоровчих властивостей рослинності (здатність знижувати рівень шуму, поглинати гази і пил, володіння фітонцидністю і т.д.). Так, в периметральних шумозахисних посадках переважно висаджують дерева і чагарники з густими кронами, щільними крупними листками (дуб черешковий, клен гостролистий, липа дрібнолиста, бук, граб, тополя берлінська, калина, рододендрон, бузок, ліщина, плющ та ін.).

В асортименті рослин повинні переважати довговічні породи, навіть якщо вони повільноростучі. Недовговічні породи використовують, якщо необхідно отримати декоративний ефект в стислі строки.

В асортимент порід включають супутні породи, необхідні не тільки з композиційних міркувань, але і як підгін для дерев головних порід, а також хвойні породи, які збагачують ландшафт взимку. Питома вага хвойних порід повинна складати для парків, розташованих в умовах лісостепу 7-9%, в Прикарпатті і Закарпатті - до 15%.

В найбільш акцентованих ділянках парку закладаються квітники, як з цвітінням в певні строки, так і безперервного цвітіння.

Асортимент рослин для різних видів зелених насаджень загального користування слід підбирати з врахуванням:

функціонального призначення об'єкту і відповідності цьому призначенню основних властивостей рослин;

біологічних і екологічних властивостей рослин - швидкості росту, газо-, пиле-, димостійкості, тепло- і тіневитривалості, посухо-, морозо- і вітростійкості, відношення до грунтів, довговічності;

санітарно-гігієнічних властивостей рослин - газо-, пиле-, шумо-, вітрозахисту, затінення, здатності очищати повітря, впливу на його іонізацію, фітонцидність та ін.;

зовнішнього вигляду і декоративних якостей рослин - габітусу, розміру, щільності і форми крон, фактури і кольору листя, хвої і кори, архітектоніки стовбура і гілок, забарвлення і форми суцвіть і плодів, аромату рослин, тривалості і часу цвітіння, що розглядаються з врахуванням вікових і сезонних змін рослин.

При підборі рослин для тих чи інших композицій необхідно керуватися екологічним, фітоценотичним, систематичним і художньо-декоративним принципами.

Екологічний принцип. Дуже важливо в кожному конкретному випадку правильно оцінити міські екологічні фактори з точки зору їх впливу на ріст рослин, підібрати такі породи, які в даних умовах будуть максимально використовувати позитивні фактори оточуючого середовища, відрізнятися добрим ростом, стійкістю, довговічністю і своїм середовищеутворюючим впливом покращувати і підсилювати позитивний вплив середовища на живі організми. Разом з тим, слід не просто насичувати місто рослинністю, що відповідає даному екологічному середовищу, а вибирати найбільш ефективні породи за ступенем впливу на середовище. Тут слід враховувати фітонцидність рослин.

В промислових містах при підборі асортименту рослин для того чи іншого екологічного середовища необхідно орієнтуватися на ті деревно-чагарникові породи, які є в значній мірі газостійкими і в той же час володіють пиле-, вітро-, шумо- і сонцезахисними властивостями. Це такі деревні породи, як айлант, липа повстяна (Tilia tomentosa) і кримська, клен сріблястий, біла акація, ялина колюча і її форми (голуба і срібляста), тополя (біла, канадська, чорна), софора японська, ялівець віргінський та ін.

При визначенні складу рослин і розподілу їх по території об'єкта зеленого будівництва повинні бути враховані умови місцезростання. Ці умови повинні відповідати біологічним особливостям розвитку рослин. При наявності такої відповідності рослини добре розвиваються і утворюють композиції, що гармонійно поєднуються з оточуючим ландшафтом.

В залежності від характеру ґрунтів і місцерозташування дерева і чагарники можуть бути згруповані наступним чином: на глибоких і деградованих чорноземах, сірих лісових суглинках - дуб, клен гостролистий, липа, граб, яблуня, груша; на сухих, піщаних і супіщаних грантах - сосна, береза, клен гостролистий; на вологих, наносних ґрунтах - вільха, тополя верба; на сухих крутих схилах - ялівець козацький, ефедра, барбарис, кизильник горизонтальний; на вологих заливних луках - верба, тополя, клен сріблястий; на сухих прогалинах серед дубових насаджень - груша, яблуня, терен, глід, кизил, шипшина.

Фітоценотичний принцип. На думку Л.І.Рубцова (1976), взаємовплив дерев і чагарників, що входять до складу ландшафтної композиції, може сприяти або її розвитку, або її руйнуванню. В першому випадку взаємовідносини між рослинами складаються сприятливі (береза і ясен, дуб і бук, сосна і вільха та ін.), в другому - несприятливі (ясен і бук, дуб і горіх грецький, ялина і тополя та ін.). Евкаліпт діє пригнічуюче майже на всі породи.

Такі природні поєднання, як дуб черешковий і клен гостролистий, дуб черешковий і липа дрібнолиста, ялина звичайна і бузина чорна, інші біологічно відповідні одна одній породи, які складають корінні лісові ценози, необхідно широко використовувати при створенні міських і приміських насаджень. Кращі парки, які увійшли в світову скарбницю насліддя садово-паркового мистецтва, будувались на основі природних лісових ценозів (“Олександрія” і “Софіївка” в містах Біла Церква і Умань, “Качанівка” в Чернігівській обл., “Залізна вода”, “Погулянка” та Стрийський парк у Львові).

При групуванні рослин в реконструйованому садово-парковому ландшафті кращими за фітоценотичним принципом будуть наступні поєднання: ялинник - ялиця, сосна, береза, осика, дуб, липа, ліщина; сосняк - рокитник, карагана, дрок, береза, ялівець, клен гостролистий; модринник - жимолость, шипшина, таволга, ялина, ялиця; діброва - липа, клен гостролистий і польовий, груша, яблуня, черемха, ліщина, калина, бересклет; березняк - сосна, клен гостролистий, ялина, ялиця, садовий жасмин, жимолость, шипшина.

Взаємовідносини рослин, які складають рослинне угрупування, визначають природу поєднання, знаходяться в тісній залежності від умов середовища і проявляються в чисельних формах взаємних впливів. Тому при підборі порід слід враховувати всі важливі форми впливу рослин: алелопатичний, біотрофний, біофізичний, механічний, фізіологічний і генеалогічний.

Алелопатичний вплив, який визначається хімічною природою фітонцидів і їх концентрацією, знаходить своє відображення не тільки в поєднанні певних видів деревних порід, але і в певному їх співвідношенні, тобто долі участі в насадженні. Так, наприклад, ясен звичайний негативно впливає на дуб черешковий тільки в безпосередній близькості до нього. Із збільшенням відстані між ними і зменшенням концентрації фітонцидів цей вплив слабшає і переходить в позитивний.

Змішування порід за біотрофною ознакою проводиться з врахуванням здатності змінювати режим живлення ґрунту. В даному випадку вимагається підбір такого поєднання порід, щоб відпад при розкладанні забезпечував деревостан достатньою і своєчасною подачею поживних речовин. Встановлена, наприклад, грунтопокращуюча роль листяних порід в хвойних насадженнях. В насадженнях, в яких головною породою є сосна звичайна, дуб черешковий або модрина сибірська, для покращення умов живлення можна вводити березу бородавчасту. Домішка берези в паркових насадженнях буде сприяти інтенсивному кругообігу азоту і зольних елементів, збільшенню в ґрунті вмісту рухомого азоту і рухомої фосфорної кислоти.

Липа дрібнолиста підвищує родючість ґрунту шляхом збагачення його верхніх горизонтів гумусом, азотом, вапном та іншими елементами. Цю породу можна також вводити в насадження сосни звичайної, модрини сибірської і дуба черешкового.

Бузина червона сприяє збільшенню вмісту гумусу і водорозчинних речовин. Введення бузини в насадження сосни звичайної може бути фактором збагачення ґрунту рухомими формами азоту.

Змішування порід проводиться з врахуванням біофізичної форми впливу рослин, тобто з врахуванням режиму світла, тепла, вологи та інших фізичних факторів. Ця форма впливу - одна з важливих форм прояву боротьби і конкуренції у світі рослин, так як біологічні і морфологічні особливості рослин (швидкість росту, розмір крони, стовбура, коренів і т.п.) суттєво змінюють фізичне середовище існування.

На основі досвіду підбору насаджень за біофізичним впливом визначені супутники головних порід. Відомо, що клен гостролистий і липа дрібнолиста є прекрасними супутниками дуба звичайного в лісостеповій зоні. Ясен зелений - кращий супутник дуба в посушливих районах. Горобина звичайна - визнана супутня порода для сосни звичайної і берези бородавчастої. Супутні породи стимулюють ріст головних порід у висоту змиканням і горизонтальним впливом крон.

Найбільш розповсюдженим механічним впливом є взаємне обхлістування крон дерев при їх розхитуванні вітром, а також тертя гілок і стовбурів, яке призводить до утворення ран і сухобочин. Це явище має певне значення при встановленні відстані між кронами сусідніх дерев.

Фізіологічні (при зростанні коріння і організмів) і генеалогічні (при запиленні квітів) взаємовпливи рослин відображають специфіку внутрівидових і міжвидових взаємовідносин, що враховується при підборі порід. Це, в більшості випадків, відноситься до зростання організмів, яке розповсюджене при міжвидових відносинах рослин (омела на деревах і т.п.).

Систематичний принцип. У дерев і чагарників, які належать до одного і того ж роду, багато спільного у формі стовбура і крони, характері галуження, облистнення, текстурі і забарвленні крони. Поєднання в суміжних посадках дерев різних видів, але одного і того ж роду, підкреслює і підсилює їх загальні декоративні якості, створює художню єдність. Так, серед клена гостролистого або сріблястого не виглядає чужим клен будь-якого іншого виду, хоча б інтродукованого з дуже далеких місць. Тому дуже виразні в садово-парковому ландшафті дерева і чагарники, об'єднані в родові групи, які утворюють з чисельних видів різного географічного походження своєрідні групи або гаї беріз, дубів, лип, кленів, горіхів, ялин, сосен, ялиць, садового жасмину, спірей, форзицій та ін.

Застосування принципу концентрації на окремих ділянках саду або парку великого числа форм одного і того ж роду рослин дозволяє створювати композиції з декоративним ефектом більшої виразності.

Художньо-декоративний принцип. При створенні рослинних композицій дуже важливо показати кращі декоративні якості тих чи інших рослин, досягнути їх найкращих поєднань в органічній єдності з місцевістю і оточуючими спорудами. Це завдання вирішується при правильному використанні художнього оформлення, підпорядкованості частин, рівноваги, ритму, контрастів, перспективи (лінійної і повітряної), кольору, світла, оточення, співрозмірності всіх частин, які складають єдине ціле і т.д. Велика увага повинна приділятися розмірам рослин, декоративним якостям стовбура, гілок і крони, кольору і фактурі листя, характеру і часу цвітіння і т.п.

Прикладом правильного здійснення вказаних принципів служить поєднання берези і ялини. Це поєднання взяте з природного фітоценозу: в ялинових лісах, як правило, завжди є домішка берези. Характер взаємовпливу цих порід сприятливий для їх росту і розвитку. Береза бородавчаста підвищує вітростійкість ялини звичайної і покращує лісорослинні властивості ґрунту, послаблюючи підзолоутворювальний процес, викликаний ялиною. Листя берези швидше мінералізується, ніж хвоя ялини, що сприяє більш повному втягненню елементів, що містяться в них, в новий річний цикл біологічного кругообігу. Таким чином, це стійкий і надійний тип змішування в ареалі розповсюдження цих порід, який гарантує добрий ріст і розвиток рослин.

Ялина і береза - одне з кращих декоративних поєднань. Темна хвоя ялини і чіткі контури готичних форм її крони добре підкреслюють ніжність зеленого листя і витонченість рисунку крони берези. На фоні ялини добре підкреслюється білизна стовбура і архітектура крон беріз. Вертикальні силуети ялин виділяються по контрасту з м'якими округлими і живописними кронами беріз. Поєднанням цих порід отриманий добрий контраст від співставлення округлого і пірамідального.

Колір в пейзажі поряд з планувальним ландшафтом визначає єдність. Скомпоновані за кольором рослини створюють враження єдності. Кольорову пляму сріблястого або червоного листя слід використовувати обережно для попередження пістрявості.

Колір впливає на підбір дерев і чагарників, отримання світлотіні, а також композиційне вирішення об'єкта, його орієнтацію, зміну відкритих і закритих просторів.

Використання високоякісного рослинного матеріалу забезпечує створення виразних паркових ландшафтів, покращує породний склад насаджень, що реконструюються, їх декоративні та санітарно-гігієнічні якості, сприяє створенню комфортного паркового середовища.

ЛЕКЦІЯ 7. Особливості догляду за насадженнями в процесі відновлення

Збереженість кожного об'єкта, як вже відзначалося, в тій чи іншій мірі визначається кількістю збережених на його території меморіальних елементів. В характері ландшафтів старовинних парків - це вся старовікова рослинність, що дійшла до нас з періоду меморіалізації: окремі цінні старі дерева, пов'язані з історією життя визначної особи, різної величини ландшафтні групи, що складають одну з особливостей в характері паркових пейзажів. В кожному окремому випадку максимальне збереження і підтримка старовікової рослинності складає один з обширних розділів господарської діяльності працівників парку. Глибоке вивчення умов зростання в даних умовах, лісопатологічне обстеження стану всього меморіального фонду визначають напрямки догляду і постійний нагляд за цією рослинністю.

Проводячи обстеження старовинних об'єктів садово-паркового будівництва, необхідно визначати якісний стан насаджень (дерев, чагарників, квітників, газонів, живоплотів) з метою виявлення ослаблених, пошкоджених, відмерлих рослин і планування на цих ділянках реконструктивних заходів. Аналіз паркових насаджень здійснюється згідно наказу № 226 від 24.12.2001 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.02.2002 за № 182/6470 «Про затвердження Інструкції з технічної інвентаризації зелених насаджень у містах і селищах міського типу України».

Дослідження цілого ряду об'єктів показали, що найбільше насадження страждають від недостатнього ґрунтового живлення і порушення водно-повітряного режиму ґрунтів (Агальцова, 1980). Інтенсивне відвідування парків, неорганізоване використання їх території екскурсантами, постійні зупинки поблизу меморіальних дерев великої кількості людей призвели до сильного ущільнення ґрунту. Встановлено, що загальний запас вологи в ґрунті, що піддається ущільненню, знижується на 20-40%, різко зменшуються повітрообмін і водопроникність, вологоємність і доступність ґрунтової вологи, послаблюється діяльність ґрунтових мікроорганізмів. Тому основним заходом для всіх меморіальних об'єктів є відновлення відповідної структури ґрунтів методом розпушування. Розпушування також сприяє зниженню кількості шкідливих комах в ґрунті, при цьому різко падає активність збудників хвороб. При розпушуванні ґрунту гинуть лялечки бузкової молі, гусениці лунки сріблястої, личинки північного і вишневого пильщиків, жимолостевої мінуючої мухи та ін.

В ряді об'єктів порушення водного режиму ґрунтів в насадженнях викликане не тільки ущільненням ґрунту, але й зниженням рівня ґрунтових вод. Зниження рівня ґрунтових вод позбавляє кореневу систему рослини постійної ґрунтової вологи, яку воно забирає із значної глибини. Це викликає різке послаблення насаджень, їх суховершинність і передчасний розпад. Тому поряд з розпушуванням ґрунту догляд за цінними деревами повинен включати і полив. В окремих випадках поливу вимагають не тільки поодинокі екземпляри, але й окремі ділянки парку. Норми поливу для паркових ділянок складають 250 м3/га, а для одного дерева у віці 100-150 років - 10-20 л/м2. В посушливу пору року полив повторюють через кожних два тижні.

Важливим елементом догляду за насадженнями є застосування добрив і стимуляторів росту. Найбільш перспективним вважається внесення добрив методом шурфування. По окружності , рівній приблизно двом проекціям крони, закладають 10-16 вертикальних шурфів - ям діаметром 20-40 см і глибиною до 1 м. Шурфи заповнюють органо-мінеральними добривами в залежності від складу ґрунту, породи і біологічних особливостей дерева. Мінеральні добрива (калійні і фосфорні) рекомендується вносити в рідкому вигляді і для більшої ефективності дії суміщати з поливом. З цією метою слід використовувати гідробур, який може бути пристосований до поливо-мийних машин. Добрива вносять на глибину 30-50 см, тобто в зону залягання основної маси коренів. Відстань між точками внесення добрив гідробуром повинно бути 80-100 см, а розташування точок по колу навколо дерева - в радіусі 5-8 м.

Для збереження особливо цінних дерев застосовують позакореневе підживлення і стимулятори росту. При позакореневому підживленні крони дерев обробляють синтетичною сечовиною (карбамідом) і мікродобривами з розрахунку відповідно 25-150 г і 0.5-5 г на одне дерево в залежності від віку і об'єму крони. Концентрація розчинів синтетичної сечовини 0.2-0.3%, а мікродобрив (бор, фтор, мідь та ін.) - 0.01-0.02%. Крони дерев обмивають струєю води з брандсбойта, спрямованого вище крон, щоб вода падала зверху подібно дощу. Розхід розчину на одне дерево в залежності від віку може складати до 50 л; час обробки - ранок або вечір. Поряд з позакореневими підживленнями рекомендується гігієнічне обмивання крон дерев по мірі забруднення листя, причому не менше 4-5 разів за сезон для листяних і 8-10 разів для хвойних порід. На полив одного дерева витрачається, як правило, від 30 до 100 л води, причому у воду краще додавати 0.5%-ний розчин миючих засобів (ОП-7, ОП-10 сульфанолу “Універсал”).

Застосування стимуляторів росту викликає інтенсивне утворення кореневих чохликів на дрібних корінчиках в кореневій системі, підсилюючи загальне всмоктування поживних речовин. Вносити стимулятори слід у вигляді 0.01%-ного розчину діючої речовини 1-2 рази на рік, краще весною або на початку літа. Якщо їх вносять на площу групи чи масиву, витрата повинна складати 50-100 г/га, а для одного дерева - 5 л/м2 в межах розміру крони.

Для збереження і продовження життя особливо цінних меморіальних дерев необхідні всі можливі засоби і методи, відомі в практиці догляду за старими деревами. В комплексі цих заходів можна застосовувати методи обрізування хворих і відмираючих гілок і омолоджування крон. Обрізка гілок сприяє, з одного боку, покращенню санітарного стану дерева, а з другого, викликає ріст і розвиток пагонів зі сплячих бруньок. Крім того, обрізка крони порушує існуючу рівновагу між надземною частиною рослин і їх кореневою системою і приводить до підсилення росту нових пагонів. Можна рекомендувати помірну обрізку крон: у дуба не більше 1/3 її протяжності, у липи ј, у берези 1/5. В практиці садово-паркового господарства є приклади досить інтенсивної обрізки лип - до 100% крони. При відповідному догляді липа, можливо, може піддаватися значному обрізуванню, але при цьому необхідно досконало обстежити її загальний стан, наявність патологічних змін і їх вплив на загальний рівень життєвості дерева. Тому питання про розміри обрізки, особливо при омолоджуванні старих алейних посадок (наприклад, у Стрийському парку), повинно вирішуватися спеціалістом-лісопатологом в кожному конкретному випадку.

Нерідко під дією гнилей чи механічних пошкоджень на стовбурі дерева утворюється дупло. В цьому випадку його необхідно запломбувати.

Технологія лікування дупел полягає у зачистці мертвої кори по краях дупла, досконалому видаленні всієї зруйнованої деревини до живої, зовні здорової тканини всередині порожнини, антисептуванні поверхні дупла і ізоляції деревини від зовнішніх подразників. Як правило, по краях пошкодженої деревини є шар живої рослинної тканини - калюс, за допомогою якого відбувається повне або часткове заростання дупла. Однак зустрічаються випадки, коли калюс буває мертвим або потемнілим в оточенні мертвої кори з виступаючими плодовими тілами гибів. В цьому випадку необхідно проводити зачистку всієї відмерлої кори з видаленням плодових тіл грибів. Тільки після цього можна приступати до обробки порожнини дупла і видалення зруйнованої деревини до здорової тканини.

У випадку, коли відмерла деревина порожнини дупла суха і важко піддається очищенню, особливо якщо при постукуванні по деревині відчувається пустота, то можна допустити зачистку тільки верхнього неміцного шару мертвої деревини.

Інколи зустрічаються дупла, утворені в результаті бактеріальної гнилі, з яких виділяється бура рідина. Частіше всього це спостерігається у дерев, вражених склянницею. В цих випадках необхідно їх розчистити і промити 1-2 рази 3%-ним розчином формаліну.

При зачистці пошкоджених тканин невеликих дупел бажано надавати їм подовгасту або яйцевидну форму вздовж стовбура, гілки або оголеного кореня, що сприяє більш інтенсивному заростанню порожнини. При цьому необхідно слідкувати за тим, щоб краї дупла мали найменшу поверхню.

Щоб вберегти деревину від подальшого проникнення стовбурових шкідників і розповсюдження грибкових захворювань, розчищену поверхню порожнини дупла необхідно досконало продезінфікувати - покрити її антисептиком. Антисептування можна проводити 3%-ним розчином кремнійорганічної смоли, 3-5%-ним розчином мідного купоросу, 1%-ним розчином ДІНОК, 10%-ним карболінеумом, креозотовим маслом або сумішшю денатурованого спирту з формаліном (у співвідношенні 200:1).

Суміш спирту з формаліном зручна в холодну погоду, так як змазана цією сумішшю поверхня дупла швидко висихає і до неї швидко пристає водоізолюючий склад, яким пізніше покривається продезінфікована поверхня.

По мірі висихання поверхні порожнина дупла повинна бути покрита ізоляційним складом, який захищає деревину і кору від повторного зараження спорами паразитних грибів. В якості ізоляційного матеріалу може бути використаний кам'яновугільний (кузбаський) лак, яким покривають порожнини більше 6-8 см в діаметрі. Дупла меншого розміру здатні повністю заростати з ростом калюса по периметру отвору.

Оброблені таким чином дупла можуть бути або залишені відкритими, або заповнені пломбуючою сумішшю. У випадку залишення дупла відкритим обов'язково необхідно в нижній частині порожнини зробити водостік, щоб вода не могла затримуватися всередині дупла і руйнувати прилеглі тканини.

Найбільш естетично виглядають дерева з запломбованими порожнинами. Однак пломбування дупел можна проводити тільки у тих дерев, шар живої деревини у яких залишається не менше 8-10 см. Дерева, що мають шар живої деревини менше 8-10 см, неміцні, легко вітровальні. Заповнення їх порожнин пломбуючою сумішшю є неефективним.

Покриття поверхні порожнини дупла ізоляційним складом і заповнення дупла повинні проводитися тільки до калюса - до камбіального шару, щоб пломба не заважала росту калюса і заростанню дупла.

В дуплах з гладкою поверхнею, які не мають природних заглибин по краях порожнини, рекомендується робити штучні закріплювачі для закріплення пломбуючої суміші. З цією метою в дуплах невеликих розмірів можна вбивати в деревину цвяхи, розташувавши їх під кутом до поверхні порожнини; в дуплах більших розмірів, але неглибоких, можна використовувати набивку дранки на поверхню порожнини, а в глибоких - дерев'яні або дротяні розпірки. В якості арматури дуже великих дупел може бути використана звичайна металева сітка.

Частими є випадки, коли дупло утворюється в місцях розвилок стовбурів або гілок. В цих випадках рекомендується, крім заповнення порожнини дупла пломбуючою сумішшю, застосовувати стяжки пошкоджених гілок, які потім необхідно обов'язково послаблювати.

При пломбуванні дупел, утворених в нижній частині стовбура, які спускаються до кореневої шийки, заповнення порожнини дупла пломбуючою сумішшю слід проводити у вигляді конуса з розширенням біля поверхні землі. Така форма заповнення дупла сприяє підвищенню механічної міцності “пломби” і оберігає кореневу шийку дерева від вимокання.

Порожнину дупла можна заповняти різноманітними пломбуючими сумішами. Склад їх повинен визначатися на місцях у виробничих організаціях в залежності від наявності компонентів пломбуючого складу.

Для пломбування дупел рекомендовані наступні суміші: бітум з деревною стружкою, гравійно-цементна суміш, піщано-бітумна суміш, піщано-бітумна суміш з додаванням стружки, гаряча асфальтова суміш та ін. Всі перераховані суміші прості у приготування, однак, будучи жорстким наповнювачем, при розгойдуванні дерев легко витискаються з порожнини дупла.

Більш еластичні пломбуючі суміші, приготовані на основі цементно-перхлорвінілової фарби (ЦПХВ). ЦПВХ - це антикорозійна емульсійна полімерціментна фарба, яка характеризується здатністю зберігатися тривалий час як при додатних, так і при від'ємних температурах повітря, високою швидкістю висихання (через 20-25 хв. на деревах), значною механічною міцністю, біо-, водо- і атмосферостійкістю, можливістю нанесення на поверхні з підвищеною вологістю. Паста ЦПВХ у чистому виді може застосовуватися для заповнення дрібних дупел або стоків глибиною до 5 см. У випадку більшого розміру дупла пасту рекомендується використовувати в поєднанні з наповнювачем (шлак, щебінь, стружка та ін.) в якості цементуючого матеріалу.

Академією комунального господарства ім. К.Д.Памфілова розроблена високоефективна пломбуюча суміш БР-1, яка характеризується високою біостійкістю, антикорозійністю і атмосферостійкістю. В процесі підготовки порожнини дупла для пломбування сумішшю БР-1 немає необхідності покривати поверхню порожнини ізоляційним складом.

Склад БР-1 наносять на поверхню порожнини шпателем або лопаткою після повного висихання антисептуючого шару (через 10-15 хв.). Після затвердіння суміш БР-1 набуває підвищеної міцності, еластичності, гідрофобних властивостей, стійкості до сонячної радіації і до атмосферних впливів, зберігаючи при цьому першопочаткову фактуру і колір.

Консистенція пломбуючої суміші БР-1 дозволяє механізувати роботу по лікуванню і пломбуванню дупел за допомогою вітчизняних фарборозпилювачів і шпатлювальної установки.