Облік і контроль розрахунків з покупцями і замовниками

ВИПУСКНА БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

05.02.04. - ВР.

ЛИСАК ДАРИНИ АНАТОЛІЇВНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Економічний факультет

Спеціальність 6.050100 - «Облік і аудит»

ДОПУСКАЄТЬСЯ ДО ЗАХИСТУ

Завідувач кафедри бухгалтерського

обліку і аудиту, канд.екон.наук,

доц. _____________С.О. Олійник

«___»___________________2006р.

Облік і контроль розрахунків з покупцями і замовниками

Пояснювальна записка до випускної роботи

05.02.04. ВР

Студент-випускник

_____________________ Д.А. Лисак

Керівник випускної роботи

_____________________О.М. Коробко

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи обліку та аудиту розрахунків з покупцями і замовниками

1.1 Економічна суть розрахунків з покупцями і замовниками

1.2 Методи визначення розміру резерву сумнівних боргів

1.3 Нормативно-правове регулювання обліку та аудиту розрахунків з покупцями і замовниками

Розділ 2. Бухгалтерський облік розрахунків з покупцями і замовниками

2.1 Організаційно-економічна характеристика господарства Поліської дослідної станції

2.2 Методи визначення розміру резерву сумнівних боргів

2.3 Синтетичний та аналітичний облік розрахунків з покупцями і замовниками

2.4 Облік резерву сумнівних боргів

2.5 Особливості обліку розрахунків з покупцями і замовниками в умовах комп'ютеризації

Розділ 3. Аудит розрахунків з покупцями і замовниками

3.1 Мета, завдання та джерела інформації розрахунків з покупцями і замовниками

3.2 Методика аудиту розрахунків з покупцями і замовниками

3.3 Висновок за результатами перевірки розрахунків з покупцями і замовниками

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Проведення в Україні економічної реформи, спрямованої на застосування ринкових принципів регулювання господарської діяльності, не могло не відновити в господарській і цивільно-правовій практиці правових інститутів, притаманних ринковій економіці, зокрема інституту - розрахунків. Цей інститут існував у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.

На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні , а часто й безнадійні платежі - характерна риса діючої системи розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові (поточні) рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять.

В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується виникненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки як підприємства, так і кредитні установи зобов'язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни і тому питання розрахункових відносин є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України.

Нормативна база, яка регламентує розрахункові відносини не є досить розгалуженою. Сюди в першу чергу входить Закон України «Про підприємства в Україні»; Закон України «Про банки і банківську діяльність»; Інструкції Національного Банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», «Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України», «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» тощо. Питання розрахунків регламентується окремими листами Національного Банку України та низкою інших нормативно-правових актів.

Отже, питання розрахункових відносин, є досить актуальним зараз в Україні, воно має велике значення для становлення і нормального функціонування економіки. Тому темою даної дипломної роботи є «Облік розрахунків з покупцями і замовниками».

Метою дипломної роботи є більш детально вивчити правову природу розрахункових відносин в Україні, а саме з'ясувати поняття, принципи і систему розрахунків з покупцями і замовниками; види дебіторської заборгованості; дослідити особливості використання деяких форм розрахунків і значення розрахункових відносин в господарстві.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи обліку та аудиту розрахунків з покупцями і замовниками

1.1 Економічна суть розрахунків з покупцями і замовниками

У процесі господарської діяльності сільськогосподарські підприємства, виробляючи готову продукцію, реалізують її заготівельним організаціям, іншим покупцям і замовникам. Водночас мають місце розрахунки з фізичними особами при видачі готівки під звіт, по нестачах цінностей, одержаних позиках та ін. Несвоєчасне одержання грошових коштів за реалізовану продукцію, повернення невикористаних підзвітних сум тощо призводить до труднощів у веденні господарства. Особливо це відчутно в умовах інфляції. Кошти, які тимчасово знаходяться за межами підприємства, працюють на стороні, знецінюються і при простроченні можуть не повернутися в господарство. З метою контролю та підтвердження сум заборгованості проводять інвентаризацію розрахунків. При інвентаризації підприємства кредитори повинні передати окремим дебіторам відомості про стан заборгованості. Дебітори зобов'язані протягом десяти днів від дня одержання виписок підтвердити суму заборгованості або ж заявити свої заперечення. Тому у бухгалтерському обліку підприємств обліку дебіторської заборгованості приділяється багато уваги. Від оперативності й правильності поданої інформації про стан дебіторської заборгованості залежить своєчасність вжиття заходів щодо її погашення і відображення у фінансовій звітності підприємства за звітний період.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». Норми П(С)БО 10 застосовуються всіма підприємствами, крім бюджетних установ. Керуватися зазначеним Положенням слід з урахуванням правил, встановлених іншими П(С)БО.

Дебітори -- юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Дебіторська заборгованість -- це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Майбутня економічна вигода від дебіторської заборгованості полягає в тому, що в результаті її погашення в майбутньому відбудеться пряме надходження грошових коштів або отримання грошей на банківський рахунок від здійснення факторингової операції. Факторинг -- вид фінансово-комерційних послуг, суть яких полягає у придбанні банками та іншими фінансовими організаціями боргів підприємств (зобов'язань з оплати поставлених товарів і виконаних робіт або послуг).

Дебіторська заборгованість може бути погашена шляхом непрямого надходження грошових коштів, наприклад отримання активів за допомогою бартерних операцій, отримання дивідендів акціями інших підприємств.

Умовою достовірної оцінки дебіторської заборгованості є договір, у якому конкретно визначено ціну за одиницю відвантаженої продукції, а також відвантажувальні документи, що підтверджують факт отримання покупцем певної кількості продукції за договірною ціною на зафіксовану суму. Якщо дебіторська заборгованість виникла внаслідок виконання робіт або надання послуг, підставою для її оцінки служать також договори підряду, акти приймання-здачі виконаних робіт і послуг. Відвантажені товари, виконані роботи і послуги можуть бути оплачені векселями, які до їх погашення також облічуються в сумі дебіторської заборгованості. Достовірність оцінки дебіторської заборгованості підтверджується сумою належно оформлених векселів, а також умовами договорів купівлі-продажу або підряду.

З наведеного випливає, що відображати в Балансі та інших формах звітності підприємства дебіторську заборгованість належить лише в тому разі, коли існує імовірність її погашення, внаслідок чого підприємство отримає економічну вигоду, і якщо при цьому вона може бути достовірно оцінена.

Дебіторська заборгованість у бухгалтерському обліку класифікується в залежності від: термінів її погашення; ймовірності її погашення; оцінки її відображення в балансі (рис. 3.1).

Розрізняють поточну і довгострокову дебіторську заборгованість. Поточна дебіторська заборгованість -- це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців від дати балансу. Довгостроковою дебіторською заборгованістю є сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу й буде погашена після 12 місяців від дати балансу. У балансі підприємства довгострокова дебіторська заборгованість відображається у розділі І «Необоротні активи» за статтею «Довгострокова дебіторська заборгованість», а короткострокова -- у розділі II «Оборотні активи» за статтями «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», «Дебіторська заборгованість за розрахунками», «Інша поточна дебіторська заборгованість».

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визначається активом одночасно з визначенням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первинною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (відсотками) у періоді її нарахування.

Поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості визначається як різниця між первинною її вартістю та резервом сумнівних боргів. Первинна вартість дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги складається із суми заборгованості покупців і замовників за відвантажену їм продукцію, виконані роботи, послуги відповідно до укладених договорів, яка залишилася не погашеною на дату складання звітності.

Здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність сільськогосподарські підприємства вступають в розрахункові взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями і особами. Ці розрахунки пов'язані з формуванням основних і оборотних засобів, реалізацією виробленої продукції і наданих послуг, з розподілом прибутку, розрахунками з фінансовими органами і органами соціального страхування і соціального забезпечення. Господарства можуть також вступати в розрахункові взаємовідносини з окремими особами, наприклад, для виконання різних доручень при видачі грошових коштів підзвіт, одержанні кредитів на індивідуальне житлове будівництво і господарське влаштування.

Встановлення господарських відносин суб'єкта підприємницької діяльності з іншими фізичними та юридичними особами передбачене виникненням між ними певних прав та зобов'язань.

Під зобов'язаннями сторін у цивільному законодавстві розуміють усі дії, які кожна зі сторін договору повинна здійснити на користь іншої сторони і які обумовлені договором, адміністративними актами, юридичними вчинками та іншими підставами, що не суперечать законодавству.

На відміну від цього, у бухгалтерському обліку підприємства зобов'язання виникають не в момент укладення договору, а після здійснення однією зі сторін передбачених у ньому дій (або бездіяльності), внаслідок яких виникає заборгованість однієї сторони перед іншою.

Виникнення заборгованості пов'язано з тим, що одночасне виконання обома сторонами зустрічних зобов'язань за договором відбувається дуже рідко. Як правило, спочатку свої зобов'язання виконує одна зі сторін, внаслідок чого у неї виникає право вимагати компенсації за заборгованістю, а з іншої сторони -- обов'язок оплатити цю заборгованість. Тобто у бухгалтерському обліку у першої сторони в складі господарських засобів виникає актив у вигляді дебіторської заборгованості, а з іншої сторони виникає зобов'язання перед кредитором погасити цю заборгованість, яка називається кредиторською заборгованістю.

Тому правильна організація розрахунків потребує суворого дотримання фінансової дисципліни, власної оплати боргів по зобов'язаннях і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги.

Затримання оплати за одержані матеріальні цінності або несвоєчасне надходження коштів за реалізовану продукцію та надані послуги призводить до фінансових труднощів у веденні господарства.

Дебіторська заборгованість спричиняє вилучення коштів з обороту підприємств, що негативно позначається на їх фінансовому стані, а несвоєчасна оплата боргів і зобов'язань веде до залучення в оборот коштів, які належать іншим підприємствам.

Завданнями бухгалтерського обліку розрахункових операцій є:

- дотримання встановлених правил розрахункових відносин;

- своєчасність розрахунків і запобігання випадкам прострочення сплати дебіторської заборгованості;

-періодична звірка даних бухгалтерського обліку безпосередньо з дебіторами;

-правильне і своєчасне документальне оформлення розрахункових операцій, їх відображення в регістрах бухгалтерського обліку;

-своєчасне і достовірне ведення аналітичного і синтетичного обліку розрахунків;

-своєчасне відображення розрахункових операцій у податковому обліку;

-своєчасне взаємне звіряння розрахунків з дебіторами і кредиторами;

-недопущення нереальної дебіторської і кредиторської заборгованості.

Розрахункові операції здійснюються відповідно до законодавства України у порядку, встановленому Національним банком України.

Безготівкові розрахунки між підприємствами і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банк шляхом перерахування грошових коштів. Грошові кошти з рахунку підприємства списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, коли чинним законодавством передбачений порядок безакцептного списання коштів.

Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки у межах коштів, наявних на рахунку клієнта.

Кошти підприємства підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їхніх касах у межах установленого банком ліміту.

Безготівкові розрахунки здійснюються з використанням установлених форм розрахункових документів:

- платіжних доручень;

- платіжних вимог-доручень;

- розрахункового чека;

- платіжної вимоги;

- акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюються чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Нацбанку України.

Кожен з документів повинен бути заповнений відповідним чином і засвідчений підписами і печаткою.

На підставі Закону України від 06.10.1995 р. № 372/95-ВР «Про внесення змін до статті 460 цивільного кодексу Української РСР» встановлений загальний термін для захисту права за позовом особи, право якої порушене (позовна давність), тривалістю три роки. (Набув чинності з 27.07.1995 р.)

Термін позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з моменту відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) або з моменту здійснення розрахунків, передбачених умовами договору.

Якщо умовами договору не передбачені ці терміни, тоді відлік терміну позовної давності починається з:

а) дати надходження коштів на поточний рахунок підприємства-продавця (якщо товари замовникові не відвантажені, роботи не виконані);

б) дати відвантаження підприємством-постачальником продукції, надання послуг (якщо оплата від замовника (покупця) не надходила);

в) дати оприбуткування товарно-матеріальних цінностей підприємством-покупцем або відображення в бухгалтерському обліку виконаних робіт, наданих послуг підприємством-замовником (якщо оплата не здійснена).

Існують і скорочені терміни позовної давності (до шести місяців), зокрема за позовами:

а) про недостачу проданих речей;

б) про оплату продукції низької якості;

в) про виявлені недоліки в роботі за договором підряду;

г) про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового замовлення.

Зміна терміну позовної давності не допускається.

Закінчення терміну позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.

Суми кредиторської заборгованості, по яких закінчився термін позовної давності відносяться на результати фінансово-господарської діяльності у наступному місяці після закінчення терміну позовної давності і відображуються у складі інших операційних доходів на субрахунку 717 «Дохід від списання кредиторської заборгованості». При списанні з балансу кредиторської заборгованості з терміном позовної давності, що минув, виникає об'єкт обкладення податком на додану вартість і відображується в обліку методом «червоне сторно» за дебетом субрахунку 641 «Розрахунки за податками» і кредитом субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» або 685 «Розрахунки з іншими кредиторами».

Наявність дебіторської заборгованості свідчить про вилучення коштів з обороту підприємства. Вона виникає з вини покупців і замовників за відвантажену їм продукцію, виконані роботи (надані послуги).

Для стягнення дебіторської заборгованості встановлені також терміни позовної давності. Дебіторська заборгованість з терміном позовної давності, що минув, списується за рішенням керівника підприємства на результати фінансової діяльності після того, як були прийняті всі заходи для її стягнення (пред'явлення претензій, позовів до суду (господарського суду) до дебіторів-підприємств і до суду - до фізичних осіб).

Бухгалтерський облік розрахунків з дебіторами ведеться на таких рахунках:

16 «Довгострокова дебіторська заборгованість»;

«Розрахунки з покупцями та замовниками»;

«Розрахунки з різними дебіторами»;

«Резерв сумнівних боргів».

Слід зазначити, що в новому Плані рахунків рахунки для обліку розрахункових операцій з дебіторами зосереджені в Класі З, а з кредиторами -- відповідно в Класі 6. Все ж розподіл рахунків дебіторів і кредиторів має дещо умовний характер. Через це рахунки 37 «Розрахунки з різними дебіторами» і 68 «Розрахунки за іншими операціями» можуть мати одночасно дебетове і кредитове сальдо та будуть відображені в балансі розгорнуто: в активі та пасиві відповідно.

1.2 Методи визначення розміру резерву сумнівних боргів

Основні вимоги до визнання і оцінки резерву сумнівних боргів висловлені в П(С)БО 10 "Дебітори".

Сумнівний борг - це дебіторська заборгованість, щодо якої існує вірогідність її неповернення боржником.

Аналіз термінів заборгованості забезпечує керівництво корисною інформацією про можливі втрати в результаті наявності неоплачених рахунків, якщо підприємство використовує її з метою визначення сум по очікуваних витратах на погашення безнадійної заборгованості.

Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує упевненість про її неповернення боржником або по якій закінчився термін позовної давності.

Безнадійна дебіторська заборгованість списується у момент її визнання за рахунок резерву сумнівних боргів, який утворюється на дату балансу. А тому при складанні балансу підприємство повинне проаналізувати дебіторську заборгованість і визначити, по-перше, поточну і довгострокову заборгованість, а також визначити суму дебіторської заборгованості, яка буде повернена боржником або по якій вже закінчився термін позовної давності, а також виявити заборгованість, яку боржник вже не погасить. Це можливо передбачити, якщо підприємство-боржник оголошено банкрутом і відомо, що майна підприємства-банкрута не вистачить для погашення заборгованості.

Резерв сумнівних боргів формується на дату балансу на підставі даних бухгалтерського обліку минулих звітних періодів він визначається тільки для поточної дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію, товари, виконані роботи і надані послуги.

Сільськогосподарські підприємства, що мають сумнівні борги, формують на дату балансу резерв сумнівних боргів і за рахунок створеного резерву списують безнадійні борги наступного року. Сформована сума резерву збільшує суму витрат звітного періоду.

Дебіторська заборгованість включається у валюту балансу за мінусом сумнівних боргів, що і є чистою реалізаційною вартістю.

При списанні безнадійної дебіторської заборгованості, яка утворилася в результаті відвантаження продукції, товарів (робіт, послуг), застосовується спосіб прямого списання заборгованості на витрати, коли підприємство отримало інформацію про неможливість її погашення.

Списану безнадійну заборгованість підприємство повинне обліковувати на позабалансовому рахунку протягом трьох років для можливого стягнення цієї заборгованості у разі поліпшення фінансового стану боржника. Для цього використовується субрахунок 071 «Списана дебіторська заборгованість». Якщо протягом цього періоду заборгованість не буде повернена боржником, тоді цю суму остаточно списують із позабалансового рахунку.

Порядок формування резерву сумнівних боргів

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" передбачено два методи формування резерву сумнівних боргів:

виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

При обох способах величина резерву сумнівних боргів визначається як добуток суму дебіторської заборгованості за продукцію на коефіцієнт сумнівності. Різниця у способах полягає лише у тому, які суми дебіторської заборгованості беруть участь у розрахунку і як визначаються коефіцієнти сумнівності. Як перший, так і другий спосіб вимагають попереднього проведення аналізу платоспроможності окремих дебіторів на підставі оприлюдненої звітності і експертним шляхом в процесі проведення інвентаризації дебіторської заборгованості.

При першому методі, якщо конкретний дебітор визнаний неплатоспроможним, то на суму його заборгованості необхідно збільшити резерв сумнівних боргів.

При визначенні резерву сумнівних боргів виходячи із платоспроможності окремих дебіторів після проведеного аналізу виводиться індивідуальний коефіцієнт сумнівності, за яким потім визначають суму резерву за даною заборгованістю. Сума резервів за кожним дебітором дасть загальну суму резерву сумнівних боргів за підприємством.

Другий спосіб визначення резерву сумнівних боргів і реалізаційної вартості дебіторської заборгованості шляхом групування дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи.

Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Підприємство самостійно визначає групи за строками непогашення поточної дебіторської заборгованості. За строками непогашення її можна групувати так:

- з терміном до одного кварталу;

- з терміном від одного до двох кварталів;

- з терміном від двох до трьох кварталів;

- з терміном від трьох кварталів до одного року;

- з терміном понад один рік.

Все ж для виявлення стійких і об'єктивних значень коефіцієнтів сумнівності за групами найбільш доцільно обирати минулий трирічний період, тобто строк позивної давності дебіторської заборгованості.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.

Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.

Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Табл. 1 Облік резерву сумнівних боргів

Зміст господарської операції	Кореспондуючий рахунок
За дебетом рахунка 38
Списано з балансу дебіторську заборгованість покупців та замовників, визнану безнадійною, за рахунок раніше нарахованого резерву сумнівних боргів	36, 34, 37
Віднесено до складу іншого операційного доходу підприємства суму невикористаного резерву сумнівних боргів	716
За кредитом рахунка 38
Нараховано резерв сумнівних боргів підприємствами, що застосовують рахунки класу 8	84
Створено резерв сумнівних боргів по поточній дебіторській заборгованості за товари, роботи, послуги	944

1.3 Нормативно-правове регулювання обліку та аудиту розрахунків з покупцями і замовниками

Методичні засади бухгалтерського обліку розрахунків з дебіторами визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» (П(С)БО 10). Стандарт визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності підприємств незалежно від форм власності.

Терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Безнадійна дебіторська заборгованість -- поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.

Дебітори -- юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошей, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість -- сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Довгострокова дебіторська заборгованість -- сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість -- сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Сумнівний борг -- поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості -- сума поточної заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Отже важливим питанням обліку дебіторської заборгованості є її оцінка. Методи оцінки дебіторської заборгованості повинні забезпечити дотримання викладеного у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІУ одного з основних принципів фінансової звітності -- обачності, згідно з яким сума оцінки активів і доходів підприємства не повинна бути завищена.

Стандартом 10 визначені методи оцінки дебіторської заборгованості на етапах зарахування її на баланс, при відображенні у фінансовій звітності на дату балансу і при списанні з балансу як безнадійної.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю.

Розглядаючи оцінку дебіторської заборгованості, зазначимо, що наприкінці не всі борги дебіторів повертаються підприємству. Тому у підприємства завжди є сумніви у повному погашенні наявної у нього на балансі дебіторської заборгованості. Відмовитися від продажу продукції в кредит продавець, як правило, не може, оскільки він зацікавлений негайно продати вироблену їм продукцію і за рахунок цього збільшити свій дохід. З урахуванням наведеної обставини Стандартом 10 за поточною дебіторською заборгованістю за продукцію передбачено створювати резерв сумнівних боргів як частину загальної суми такої заборгованості, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржниками.

Розрахункові операції здійснюються відповідно до законодавства України у порядку, встановленому Національним банком України.

Законодавством України передбачений порядок проведення розрахунків між підприємствами, підприємствами і фізичними особами як у безготівковій формі, так і за готівку. Порядок розрахунків безготівковими коштами викладений в інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. № 135.

Підприємства самостійно вибирають форми розрахунків, передбачені Інструкцією НБУ № 135, і зазначають їх при укладанні договорів.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюються чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Нацбанку України.

Крім зазначених форм розрахунків, розділом 8 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні» передбачений порядок розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості.

Розділом 5 цієї Інструкції встановлено порядок розрахунків платіжними вимогами без акцепту платників і безспірного стягнення коштів, яке здійснюється у випадках, передбачених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, рішення податкових органів та визнаних претензій документи на безспірне стягнення і безакцептне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств.

Безспірне стягнення і безакцептне списання кошті у іноземній валюті регулюються Порядком безспірного стягнення та безакцептного списання коштів з рахунків в іноземній валюті суб'єктів підприємницької діяльності на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.10.1996 р. № 261. При безготівкових розрахунках між підприємствами, підприємствами і громадянами встановлений термін позовної давності. Позовна давність -- встановлений законом термін для захисту порушеного права.

На підставі Закону України від 06.10.1995 р. № 372/95-ВР «Про внесення змін до статті 460 цивільного кодексу Української РСР» встановлений загальний термін для захисту права за позовом особи, право якої порушене (позовна давність), тривалістю три роки. (Набув чинності з 27.07.1995 р.)

Розділ 2. Бухгалтерський облік розрахунків з покупцями і замовниками

2.1 Організаційно-економічна характеристика господарства Поліської дослідної станції

В 1914р. була створена станція по вирощуванню картоплі на бідних піщаних грунтах та виведенню нових ранніх нематодостійких сортів картоплі.

За формою власності Поліська дослідна станція - це державна установа.

Поліська дослідна станція є підрозділом інституту картоплярства Української академії аграрних наук. Вона розташована в Центральному Поліссі Житомирської області Малинського району, с. Федорівка.

Місце розташування господарства досить зручне для ведення сільськогосподарського виробництва: відстань до районного центру - 15км, до обласного - 70км. Господарство розміщене в зоні помірного клімату. Опадів в основному випадає недостатньо.

Ґрунти представлені піщаними, слабо підзолистими. Гумусовий шар складає 10-12см. Місцями трапляються кислі ґрунти, які не задержують вологи і бідні на мінеральні речовини. Тому потребують внесення мінеральних і органічних речовин.

Основними культурами, які вирощують в господарстві є картопля, озиме жито, овес на зерно, кукурудза на силос.

Поліська дослідна станція ділиться на Поліський науковий центр та безпосередньо на саму Поліську дослідну станцію.

Установа ділиться на наступні наукові відділи: селекцію, насінництво, відділ технології та агрохімії.

Найважливішою складовою природних ресурсів є земля - охоронниця природних багатств, основа рослинного і тваринного світу, операційний базис розміщення об'єктів промисловості, населених пунктів і доріг. Земельні ресурси потрібні всім підприємствам. В сільському господарстві вона є основним засобом виробництва. Функціональні особливості використання землі визначають її важливе місце серед природних ресурсів. Вона є одночасно предметом, засобом праці, базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання. Тому раціональне землекористування є обов'язковою частиною комплексної системи експлуатації та охорони природних ресурсів для всіх підприємств.

Землі Поліської дослідної станції представлені наступним чином:

Табл.2 Склад і структура земельних угідь Поліської дослідної станції (2005 2006рр.)

Види земель	2005р.	2006р.	2006р. в % до 2005р.
Всього площа с.-г. угідь,	62	58	93,54
З них: рілля	59	57	96,61
сінокоси	-	-	-
пасовища	-	-	-
Інші землі, га	3	1	33,33

Аналізуючи структуру земельних угідь, видно, що площа їх з роками зменшувалась. Так, в 2005році їх загальна кількість становила 62га, а в 2006році - 58га. Тобто зменшилася на 6,46%. Площа ріллі також зменшилася. порівняно з 2005роком. З 59га до 57га. Або на 3,39%.

Щодо інших земель, то тут таж сама ситуація. Зменшення на 2га, або аж на 66,67%.

Не можна уявити виробництво без продуктивної участі людської праці (трудових ресурсів). Соціальну суть трудових ресурсів становлять люди у певних виробничих умовах, а економічну - робочий час, необхідний для використання суспільно корисної праці.

Слід розрізняти поняття “трудові ресурси” і “робоча сила”. Трудові ресурси - ширше поняття, яке включає частину працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. До них входять люди, фактично зайняті в усіх сферах соціально-економічної діяльності, включаючи й домашнє та підсобне господарство; непрацюючі працездатного віку; зайняті професійною підготовкою. Соціальну природу суспільства визначає робоча сила як реальні трудові ресурси, що функціонують у процесі виробництва.

Отже важливим фактором виробництва продукції є наявність трудових ресурсів. Саме за їх допомогою створюється новий продукт в процесі виробництва.

Показники	2005р.	2006р.	2006р. в % до 2005р.
1.Всього працівників, чол.	96	11	15,63
в т.ч.: в господарстві	60	75	125
в науковому відділі	36	36	100
2.Трудомісткість продукції:	0,46	0,69	150
3.Затрати праці, тис. люд/год.	215	252	117,21
4.Вартість валової продукції на 1 працівника, тис. грн.	4,85	3,28	67,63

Табл.3 Забезпеченість робочою силою та її використання в Поліській дослідній станції

Роблячи результати по даним таблиці, можна сказати, що загальна кількість працівників збільшилась на 15,63% або на 16 чол. В науковому відділі кількість чоловік залишилась незмінною, в той час як в господарстві збільшилась на 25%.

Трудомісткість продукції збільшилася в 1,5 рази, що свідчить про зниження ефективності виробництва. Водночас збільшилися затрати праці (на 17%) і зменшилася вартість валової продукції на 1 працівника на 32,37%.

Кожне підприємство характеризується певним напрямом виробничої діяльності, яка має назву спеціалізація. Вона характеризується структурою грошових надходжень. Поліська дослідна станція спеціалізується на виведенні і вирощуванні нових ранніх, нематодостійких сортів картоплі.

Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує виробничий напрям, тобто виробництво яких саме видів продукції є переважним на даній території. Спеціалізація - це складний процес, що розвивається в різноманітних формах. Спеціалізація аграрних підприємств - це переважне виробництво відповідного виду продукції, для якого тут є відносно найкращі природноекономічні умови.

Частка від реалізації картоплі, яка є головною реалізаційною продукцією, складає більше 70%. Метою діяльності підприємства є отримання прибутку. Це можливе лише за високої ефективності виробництва. Ефективність виробництва характеризується низкою показників.

Основні показники економічної ефективності виробництва аграрного підприємства включають: виробництво валової продукції і валового доходу (окремо) відносно витрат виробництва; чистий дохід, одержаний на одиницю проведених витрат; затрат праці на виробництво 1 ц продукції; одержаний прибуток на 1га і 1 ц продукції та рівень рентабельності.

Табл.4 Ефективність виробництва Поліської дослідної станції

Показники	2005р.	2006р.	2006р. в % до 2005р.
1.Виручка від реалізації, тис. грн	466	364	78,11
2.Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	397	306	77,08
3.Прибуток (збиток), тис.грн	- 46	- 107	232,61
4.Валова продукція, тис.грн:
- на 1га с.-г. угідь	8,18	6,28	76,77
- на 1 працівника	4,85	3,28	67,63

Отже, можна зробити висновок, що підприємство працює не ефективно. Це видно з того, що виручка зменшилася на 22%, валова продукція також зменшилася, як на 1га, так і на 1 працівника. Собівартість помітно зменшилася, але це дало покращення. А результатом діяльності взагалі є збиток, що становить 107 тис. грн.

Основні фонди підприємства - це засоби праці, виражені у грошовій формі, які функціонують у виробничому процесі і протягом кількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натурально-речову форму, а свою вартість переносять на знову створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань.

Основні фонди підприємства поділяються на виробничі і невиробничі.

Залежно від функцій, що виконуються у виробничому процесі, вони класифікуються за своїм призначенням на такі групи: 1) будівлі; 2)споруди; 3)передавальні пристрої; 4)трактори, комбайни, сільськогосподарські машини і обладнання; 5) транспортні засоби; 6)інструмент; 7)виробничий інвентар; 8)господарський інвентар; 9)робоча: продуктивна худоба; 10)багаторічні насадження та ін.

Щоб здійснювати безперервний процес виробництва, необхідно мати як безпосередньо у виробництві, так і в поточних запасах сировину, матеріали, паливо, запасні частини та інші предмети праці, які в сукупності становлять оборотні фонди. Останні, беручи участь у процесі виробництва у вигляді предметів праці, змінюють натуральну форму і повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію.

Табл. 5 Основні та оборотні фонди підприємства

Показники	2005р.	2006р.	2006р. в % до 2005р.
Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.	11655	11612	99,63
Фондозабезпеченість, тис. грн.	187,98	200,2	106,51
Фондоозброєність, тис. грн.	121,41	104,61	86,16
Фондовіддача, грн.	0,04	0,03	75
Фондомісткість, грн.	25,01	31,90	127,55

З таблиці видно, що вартість основних засобів зменшилася на 0,37%. При цьому зменшилася фондоозброєність на13,84% (або на 16,8 тис грн.) і збільшилася фондоозброєність на 6,51% (або на 12,22 тис. грн.). Це свідчить про зменшення площі земель і збільшення кількості працівників. На виробництво 1грн валової продукції було затрачено 31,90 грн. основних засобів. І в той час на 1грн. основних фондів було вироблено лише 2 коп. валової продукції.

Для організації ефективної діяльності підприємства, необхідно належним чином організувати облік всіх господарських процесів і операцій.

Необхідною умовою для правильного ведення бухгалтерського обліку організовує керівник підприємства, який забезпечує неухильне виконання правомірних умов бухгалтерії щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Для ведення бухгалтерського обліку на підприємстві створюється штат бухгалтерії, який складається з головного бухгалтера, бухгалтер по господарству, по соціальним виплатам, касир та економіст.

Головний бухгалтер забезпечує дотримання встановленої методології, складання і подання фінансової звітності, організовує контроль за відображенням всіх господарських операцій і забезпечує перевірку стану господарського обліку. На підприємстві він також виконує функції бухгалтера по науці.

На підприємстві застосовується журнально-ордерна форма обліку щодо господарського відділу та меморіальна щодо наукового. Плану документообігу відсутній.

Первинні документи здаються до бухгалтерії по мірі виникнення господарських операцій. На їх підставі заповнюються зведені документи і облікові регістри. Наказ про облікову політику відсутній.

2.2 Документування обліку розрахунків з покупцями і замовниками

Продаючи свою продукцію (роботи, послуги), підприємства-продавці (виконавці) вступають у взаємовідносини з юридичними і фізичними особами - покупцями і замовниками, а отже - здійснюють з ними у певному порядку розрахунки. Взаємовідносини підприємств з покупцями (замовниками) пов'язані з укладанням договорів купівлі-продажу своєї продукції (товарів), підряду на виконання робіт (надання послуг). У договорах відображаються зобов'язання продавця (виконавця) про обсяги і терміни відвантаження продукції (товарів), виконання робіт (послуг) і зобов'язання покупця (замовника) про приймання продукції (товарів). Особлива увага в договорах приділяється ціні товару, термінам поставки, порядку розрахунків, терміну оплати, оскільки ці умови договору є істотними й необхідні у разі вирішення спору у претензійно-позовному порядку.

Факт відпуску продукції (товару), виконання робіт, надання послуг має бути належним чином оформлений документами. Підставою для відпуску продукції (товару) зі складу підприємства є доручення, яке пред'являється представником покупця і яке повинне містити: реквізити покупця, найменування і кількість отриманої продукції, термін дії доручення, особистий підпис представника, засвідчений підписами керівника та головного бухгалтера підприємства-покупця і скріплений печаткою. Підпис представника покупця на дорученні повинен бути ідентичним підпису одержувача на відвантажувальних документах про приймання продукції.

У разі доставки продукції покупцеві автотранспортом постачальника або транспортних організацій важливе значення має чітке і належне оформлення товарно-транспортних накладних відправником та наявність записів з підписами і відбитком печатки (штампу) одержувача, які засвідчують доставку продукції (товару) до місця призначення.

Покупцями основної маси виробленої продукції в сільськогосподарських підприємствах є хлібоприймальні пункти, молокозаводи, м'ясокомбінати, цукрові заводи, олійно-жирові комбінати та інші переробні підприємства. Крім того, сільгосптоваровиробники реалізують продукцію та виробничі запаси іншим сільськогосподарським підприємствам, комерційним фірмам тощо. Останнім часом усе більшого поширення набуває реалізація сільгосппродукції через товарні біржі та аукціони, оптові ринки.

Супровідними документами при продажу продукції сільськогосподарського виробництва та тварин є товарно-транспортні накладні спеціалізованих форм. Якщо господарство здає сортове насіння, то, крім товарно-транспортної накладної, необхідно виписувати первинні документи, які підтверджують їх сортність: атестат на насіння, свідоцтво на насіння, сортове посвідчення. При реалізації племінної худоби і птиці оформляється племінне свідоцтво, а не племінної -- ветеринарне свідоцтво.

Переробні підприємства на підставі одержаних товарно-транспортних накладних ведуть накопичувальні відомості окремо по кожному сільськогосподарському товаровиробнику протягом поточного місяця або періоду (як правило, 15 днів).

На прийняту від сільськогосподарських підприємств продукцію заготівельні організації на підставі даних накопичувальних відомостей виписують приймальні квитанції, у яких вказують фізичну та залікову масу прийнятої продукції, її якість, суму до виплати. Наприклад, документом, що підтверджує здавання заготівельним організаціям тварин і птиці, є приймальна квитанція ф. № ПК-1, молока -- ф. № ПК-З(МС), цукрових буряків - ф. № ПК-8, зерна - ф. № ПК-10 (ф. № ПК-9) та ін. З іншого боку, приймальні квитанції слугують підставою для відображення в обліку виникнення дебіторської заборгованості покупців.

У квитанціях, крім ваги і вартості закупленої продукції за договірними цінами, окремим рядком вказуються суми дотації. Перерахування грошових коштів сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними молоко і м'ясо у живій вазі проводиться платіжними дорученнями з рахунків переробного підприємства.

З метою стабілізації ситуації на споживчому ринку та розвитку тваринництва організовуються й проводяться аукціони живої худоби (племінної, не племінної продуктивної) та птиці. Організаторами аукціонів худоби та птиці можуть виступати Міністерство аграрної політики України, управління сільського господарства і продовольства районних державних адміністрацій, біржі, торгові доми, сільськогосподарські та інші підприємства усіх форм власності, власники худоби.

Аукціон худоби та птиці надає послуги у вигляді проведення публічного продажу худоби та птиці у зазначений час та в установленому місці, з можливістю попереднього огляду товару. Аукціон проводиться на спеціально побудованих та облаштованих для цього майданчиках. Відбір, підготовка й транспортування поголів'я тварин для наступного їх продажу на аукціоні проводиться з дотриманням санітарних та ветеринарних норм згідно із законодавством. Для організації й проведення аукціону худоби та птиці створюється аукціонний комітет.

Учасники аукціону худоби та птиці для участі в аукціоні зобов'язані подати:

покупці -- заявку на участь в аукціоні;

продавці -- заявку-пропозицію з продажу худоби та птиці. До заявки-пропозиції додаються:

на племінну худобу та птицю -- племінне свідоцтво (сертифікат), затверджене державним інспектором з племінної справи у тваринництві, та ветеринарне свідоцтво;

на неплемінну продуктивну худобу та птицю -- документ, що засвідчує наявність худоби та птиці на відповідну дату, ветеринарне свідоцтво та форма угоди купівлі-продажу худоби та птиці.

Підставою для укладання угоди купівлі-продажу між продавцем і покупцем худоби та птиці і проведення розрахунків є аукціонне свідоцтво, яке оформляється у трьох примірниках. Аукціонне свідоцтво підписується продавцем та покупцем, а також уповноваженою особою аукціонного комітету. Один із примірників передається продавцеві відповідного лота, другий -- покупцеві, який придбав цей лот на аукціоні, третій -- залишається в комітеті. Лот -- тварина, група тварин та птиця, що пропонуються для продажу на аукціоні.

Угода купівлі-продажу реєструється уповноваженою особою аукціонного комітету, затверджується головою або заступником голови комітету. Оплата за придбану худобу та птицю здійснюється згідно з умовами угоди купівлі-продажу.

З покупця також стягується реєстраційний збір у сумі 1 % від загальної вартості придбаної худоби та птиці.

При виконанні робіт (будівельних, ремонтних та ін.) у договорі на їх виконання також відображаються зобов'язання замовника щодо приймання виконаних робіт, порядку й термінів їх оплати. Прийнята робота має бути оформлена актом відповідної форми, який підписується представником замовника і виконавця або комісією, з обов'язковим посвідченням підписів представників печаткою замовника і виконавця. Аналогічно оформляються операції з надання замовникам різних послуг (ремонту та обслуговування технічних засобів підприємства тощо).

На виконані роботи на сторону і послуги виписують рахунок-фактуру та платіжну вимогу-доручення. На всіх первинних розрахункових документах окремим рядком має бути вказана сума податку на додану вартість.

Підприємства, які є платниками податку на додану вартість і зареєстровані у податковій інспекції, повинні надати покупцеві податкову накладну із зазначенням у ній дати виписки, порядкового номера, найменування та індивідуального податкового номера продавця і покупця, умови продажу і форми ведення розрахунків.

Належним чином оформлені документи є підставою для виконання покупцями (замовниками) зобов'язань із проведення розрахунків.

Підприємства також можуть передавати свою продукцію для продажу посередникам за договорами комісії (консигнації), які здійснюють розрахунки не з покупцями, а з комісіонерами (консигнаторами).

Покупці продукції (товарів), замовники робіт (послуг) зобов'язані виконувати договірні умови здійснення розрахунків за відповідними договірними сумами у встановлені терміни, проте можуть виникнути непередбачені обставини, які перешкоджають своєчасному виконанню зобов'язань або виконанню їх взагалі. Такими обставинами можуть бути:

тимчасова або стійка фінансова неплатоспроможність;

банкрутство;

форс-мажорні обставини.

Через несвоєчасну оплату покупцями (замовниками) відвантаженої продукції, виконаних робіт, наданих послуг виникають сумнівні борги. Для покриття сумнівних боргів підприємства створюють резерв сумнівних боргів.

При виникненні форс-мажорних обставин (воєнні дії, пожежі, повені тощо) можуть мати місце випадки повної або часткової втрати товарів у дорозі, їх пошкодження, знищення та ін. Аби уникнути збитків за згаданих обставин продавці або покупці можуть застрахувати відвантажені цінності за зазначеними страховими подіями.

Усі підприємства реалізацію своєї продукції, товарів, робіт, послуг відображають на момент відвантаження продукції (товарів), підписання актів виконаних робіт (послуг). Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності та послуги здійснюються, як правило, після відвантаження продукції або надання послуг.

Бухгалтерський облік розрахунків з покупцями і замовниками за відвантажену продукцію, товари, виконані роботи і послуги, крім заборгованості, забезпеченої векселями, ведеться на рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками». На цьому рахунку узагальнюється також інформація про розрахунки з учасниками промислово-фінансової групи. Рахунок 36 активний, балансовий, основний.