Організація бухгалтерського обліку на прикладі КСП "Балинське"

Дивіденди це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками

відповідно до їх участі в статутному капіталі.

В акціонерних товариствах дивіденди виплачують 1 раз на рік за підсумками року за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. У товаристві з обмеженою відповідальністю дивіденди можуть виплачуватися в кінці кварталу, півріччя за рішенням зборів засновників.

З виплатою дивідендів пов'язані дві дати, які визначаються за рішенням зборів засновників або акціонерів:

- дата оголошення дивідендів;

- дата виплати дивідендів.

За рішенням зборів засновників дивіденди можуть бути також направлені на збільшення статутного капіталу. Така виплата призводить до зміни в структурі капіталу. В цьому випадку в бухгалтерському обліку зміна статутного капіталу за рахунок дивідендів відображається тільки після того, як підприємство внесло зміни до засновницьких документів.

Підтвердженням факту направлення прибутку на виплату дивідендів є протоколи зборів засновників (акціонерів), в яких визначається розмір оголошених дивідендів і рішення про подальшу їх сплату або направлення на збільшення статутного капіталу. На підставі вказаних документів дивіденди відображаються в обліку [20,526].

2.4 Організація обліку зобов'язань

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання визначає П(С) БО 11 "Зобов'язання".

Зобов'язання це заборгованість, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства.

Зобов'язання відображаються в бухгалтерському обліку за наступних умов:

- їх оцінка може бути достовірно визначена;

- існує вірогідність зменшення економічних вигод в майбутньому внаслідок їх погашення [11].

У тому випадку, якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Для відображення в обліку виділяють такі види зобов'язань (рис.2.2.).



Рисунок 2.2. Класифікація зобов'язань

Зобов'язання відрізняються за наступними ознаками:

- поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу;

- довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями;

- -забезпечення- зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу;

- непередбачені зобов'язання - це:

1) зобов'язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або

2) теперішнє зобов'язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов'язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов'язання не можна достовірно визначити;

- доходи майбутніх періодів - це доходи, визнання яких буде відбуватися в наступних періодах.

Від класифікації зобов'язань залежить їх оцінка:

- довгострокові зобов'язання оцінюються за їх теперішньою вартістю;

- поточні зобов'язання - за сумою погашення;

- непередбачені зобов'язання - за обліковою ціною.

Зобов'язання, пов'язані з витратами, які виникають в ході нормального операційного циклу (придбання ТМЦ та ін.) є поточними навіть тоді, коли термін їх погашення наступає після 12 міс. від дати балансу.

Зобов'язання, які прямо не пов'язані з операційною діяльністю (кредити, оголошені дивіденди та інші) є поточними тільки за умови, що їх необхідно погасити впродовж 12 міс. з дати балансу.

Поточне зобов'язання може бути перекваліфіковане в довгострокове, коли:

- термін погашення зобов'язання перевищує 12 міс.;

- підприємство має намір рефінансувати зобов'язання і укласти при цьому відповідну угоду або графік платежів [23,124].

У КСП «Балинське» станом на 31 грудня 2012р. довгострокові зобов'язання відсутні. Натомість є поточні зобов'язання та забезпечення, зокрема поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, інші поточні зобов'язання, інші забезпечення та інша дебіторська заборгованість.

Поточні зобов'язання з розрахунків з бюджетом (Current Liabilities on Settlement with the Budget) - заборгованість підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджету та до державних цільових фондів визначає Закон від 25.06.1991 № 1251-XIIІ "Про систему оподаткування" зі змінами та доповненнями.

Відповідно до Закону під податком і збором (обов'язковим платежем) треба розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди - це фонди, які створено відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і обов'язкових платежів юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.

Платниками податків і зборів є юридичні і фізичні особи, на яких покладено обов'язок сплачувати податки і збори.

Об'єктами оподаткування є:

- доходи (прибуток);

- додана вартість продукції (робіт, послуг);

- вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі: митна або її натуральні показники;

- спеціальне використання природних ресурсів;

- майно юридичних і фізичних осіб;

- інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

За ознакою суб'єкта оподаткування податки можна поділити на:

- прямі податки;

- непрямі податки.

Прямі податки - це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель та ін. Ці податки сплачують у процесі придбання та накопичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно та ін.).

Непрямі податки - це податки, які включають до ціни товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами та ін.).

Об'єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх на такі види:

- загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);

- місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Загальнодержавні податки та збори встановлює Верховна Рада України і справляються на всій території України.

Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюють сільські, селищні, міські ради відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених Декретом КМ від 20.05.93 № 56- 93 "Про місцеві податки і збори".

У Балансі поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом відображаються у IV розділі Пасиву "Поточні зобов'язання" в рядку "Поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом" за сумою погашення [19,256].

Інші поточні зобов'язання - суми зобов'язань, які не можуть бути вклю­ченими до інших статей, наведених у розділі "Поточні зобов'язання". Облік таких зобов'язань ведеться на рахунку 68 "Розрахунки за іншими операціями".

Рахунок 68 "Розрахунки за різними операціями" має такі субрахунки:

- 681 "Розрахунки за авансами одержаними";

- 682"Внутрішні розрахунки";

- 683 "Внутрішньогосподарські розрахунки";

- 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками";

- 685 "Розрахунки з іншими кредиторами".

На КСП «Балинське» використовують 683 субрахунк.

На субрахунку 683 "Внутрішньогосподарські розрахунки" ведеться облік внутрішньогосподарських розрахунків з виробничими одиницями і господар­ствами, виділеними на окремий баланс, за взаємним відпуском матеріальних цінностей; реалізацією продукції, робіт, послуг; передачею витрат загальноуправлінської діяльності; виплатою заробітної плати працівникам цих господарств; за іншими видами розрахунків.

Інші забезпечення включають гарантійні зобов'язання, непередбачені зобов'язання та інші забезпечення [18,145].

У розділі 2 пасиву балансу ”Забезпечення наступних витрат і платежів” за статтею ”Інші забезпечення” відображають непередбачені зобов'язання.

Непередбачені зобов'язання відображаються в балансі, якщо:

- вони є дійсними;

- існує ймовірність їх погашення у майбутньому;

- можлива їх експертна оцінка.

В бухгалтерському обліку облік інших забезпечень ведеться на субрахунку 474 "Забезпечення інших витрат і платежів". На ньому ведеться облік забезпечення інших наступних витрат, що не знайшли відображення на інших субрахунках рахунку 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів".

Інша довгострокова дебіторська заборгованість - видача довгострокових позик працівникам підприємства та інші види розрахунків.

Інша поточна дебіторська заборгованість: заборгованість підзвітних осіб; заборгованість за претензіями; заборгованість з відшкодування нанесених збитків; заборгованість за позиками членів кредитних спілок; інша заборгованість.

Інша поточна дебіторська заборгованість - дебіторська заборгованість, яка належить до оборотних активів, але не може бути віднесена до попередніх статей дебіторської заборгованості.

Для обліку іншої поточної дебіторської заборгованості використовується 377 «Розрахунки з іншими дебіторами». На рахунку 377 "Розрахунки з іншими дебіторами" також обліковуються розрахунки з працівниками підприємства за товари, продані в кредит, за надані позики. Позики можуть надаватися на індивідуальне та кооперативне житлове будівництво, придбання або будівництво присадибних будинків і благоустрій присадибних ділянок тощо [32,325].

Основним документом, який регулює порядок нарахування оплати праці на підприємстві, є колективний договір.

У колективному договорі підприємство самостійно встановлює:

- форми і системи оплати праці

- норми праці;

- розцінки;

- тарифні сітки, ставки;

- схеми посадових окладів, умови призначення і розмір надбавок, премій, винагород та інших заохочень.

Посадовий, чисельний склад підприємства, фонд оплати праці відображається у штатному розкладі підприємства.

Організація обліку, документи, що оформляються, безпосередньо залежать від обраної системи оплати праці:

- при погодинній системі оплата проводиться згідно з тарифною ставкою або окладом;

- при відрядній - оплачується обсяг виконаних робіт;

- при погодинно - преміальній і відрядно-преміальній системі оплата проводиться з урахуванням премій за якісно і своєчасно виконану роботу.

Облік особового складу веде відділ кадрів або інша уповноважена вести таку роботу особа.

До типових форм первинної облікової документації відносяться:

- “Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу”;

- “Особова картка працівника”;

- “Наказ (розпорядження) про надання відпустки”;

- “Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)”;

- “Табель обліку використання робочого часу”.

Оперативний облік робочого часу ведеться в табелі обліку використання робочого часу (форма № П-5).

Завданнями табельного обліку є:

1) контроль за явкою на роботу і закінченням роботи;

2) виявлення причин запізнень або нез'явлень на роботу;

3) отримання даних про фактично відпрацьований працівниками час, склад робочого часу;

4) складання звітності про наявність працівників і їх пересування, про стан трудової дисципліни [35,492].

У табель занесені прізвища робітників і відображається кількість відпрацьованого часу кожним із них і нез'явлення на роботу, які вказуються за допомогою умовних позначень-шифрів.

Після закінчення місяця підраховується загальний календарний фонд робочого часу, час невиходів і інших втрат. В кінці місяця дані табелів підсумовуються за кожним працівником і передаються в бухгалтерію. Ці дані необхідні для контролю за використанням робочого часу і для нарахування заробітної плати працівникам організації за звітний місяць.

Для обліку розрахунків з працівниками з оплати праці використовуються наступні типові форми:

- “Розрахунково-платіжна відомість працівника”;

- “Розрахунково-платіжна відомість (зведена)”.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена в грошовому виразі, яку, згідно з трудовою угодою, власник або уповноважений орган виплачує працівнику за виконану роботу.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» виділяють:

- основну заробітну плату;

- додаткову заробітну плату;

- інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно зі встановленими нормами.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідництво, а також за особливі умови праці.

Вона включає доплати до посадових окладів в розмірах, передбачених чинним законодавством; премії працівникам, керівникам, фахівцям і іншим службовцям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів; винагороди за вислугу років і стаж роботи; оплату щорічних і додаткових відпусток згідно з законодавством, компенсації за невикористану відпустку.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат відносяться: надбавки і доплати, не передбачені законодавством; винагороди за підсумками роботи за рік, премії за соціальними системами і положеннями, інші грошові і матеріальні виплати.

Відповідно до статті 98 Кодексу законів про працю України конкретні розміри посадових окладів визначаються колективним договором в межах наявних коштів на оплату праці і не можуть бути нижчими за мінімальну заробітну плату, передбачену чинним законодавством і галузевою угодою.

Кодексом законів про працю встановлені наступні додаткові виплати:

- робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

- робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче ніж 20 відсотків від тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час;

- оплати праці робота в надурочний час за погодинною системою оплачується в подвійному розмірі від годинної ставки; за відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника [27,326].

Нарахування погодинної заробітної плати здійснюється згідно з первинними документами з обліку робочого часу, які передаються до бухгалтерії.

При відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу).

Відрядна розцінка визначається шляхом відношення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, до погодинної (денної) норми виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.

Депонована заробітна плата - це грошові кошти, своєчасно не виплачені одержувачу. Після закінчення 3-х днів з дня отримання готівки на заробітну плату в Платіжних відомостях проти прізвищ осіб, які не отримали гроші, робиться напис "Депоновано". На суму заробітної плати, що депонована, складається Реєстр депонованої заробітної плати.

Бухгалтер проводить перевірку відміток, зроблених касиром у Платіжних відомостях, і виконує підрахунок виданих і депонованих сум заробітної плати. На загальну суму заробітної плати, що депонована, оформлюється один загальний прибутковий касовий ордер, на підставі якого сума здається в банк .

Синтетичний облік заробітної плати, що депонована, ведуть в Журналі №5 або 5а "Облік розрахунків", аналітичний - за кожною сумою в Реєстрі або Журналі обліку депонованої заробітної плати.

Для депонованої заробітної плати не застосовується термін позовної давності [20,466].

Організація обліку нарахування оплати за відпустку й допомоги з тимчасової непрацездатності

Порядок надання відпусток встановлений Законом України «Про відпустки». Згідно із законодавством надаються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка;

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими й важкими умовами праці ;

- додаткова відпустка за особливий характер праці ;

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творча відпустка ;

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами ;

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ;

- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей ;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою і трудовим договором можуть установлюватись й інші види відпусток.

Розрахунок плати за відпустку здійснюють на підставі розрахунку показника середньої заробітної плати. Порядок розрахунку середньої заробітної плати для нарахування оплати за час щорічної, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчих відпусток, додаткових відпусток працівникам, які мають дітей і компенсації за невикористані відпустки визначений Постановою КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Розрахунок середньої заробітної плати для нарахування плати за відпустку проводять виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплаті компенсації за невикористану відпустку. Якщо працівник відпрацював на підприємстві менше року, середню

заробітну плату обчислюють виходячи з виплат за фактично відпрацьований

час. Якщо в розрахунковому періоді працівник не отримував заробітну плату, розрахунок проводять виходячи зі встановленої йому тарифної ставки, посадового окладу.

Для нарахування плати за відпустку використовується наступна формула:

От= Д : (Кг - П) х Кот , (2.1.)

де От- сума оплати за відпустку;

Д- сумарна заробітна плата за останні перед наданням відпустки 12 місяців;

Кг- відповідна кількість календарних днів року;

П- святкові й неробочі дні;

Кот- число календарних днів відпустки, що надаються працівнику.

Святкові й неробочі дні, що приходяться на час відпустки, в розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Оформлення відпустки здійснюється на підставі Наказу про надання відпустки (форма №П-3). Підставами для оформлення Наказу є заяви працівників відповідно до затвердженого на підприємстві графіка відпусток.

Підставою для нарахування допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів є лікарняний лист.

Для розрахунку суми допомоги враховують середню заробітну плату працівника за останні 6 календарних місяців, що передують місяцю, в якому

наступає страховий випадок, з урахуванням таких положень:

- у розрахунок включають заробітну плату в межах максимальної величини, з якої сплачуються страхові внески;

- якщо працівник працював менше 6 календарних місяців, середню заробітну плату обчислюють за фактично відпрацьовані календарні місяці;

- якщо працівник працював менше календарного місяця, середню заробітну плату обчислюють за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку;

- якщо перед періодом непрацездатності працівник не мав заробітної плати, то середню заробітну плату встановлюють виходячи з місячної тарифної ставки або посадового окладу працівника на момент настання страхового випадку;

- якщо працівник працював в режимі неповного робочого дня, середню заробітну плату визначають, виходячи з частини місячної тарифної ставки, встановленої працівнику, яка відповідає графіку його роботи.

Для розрахунку страхових виплат застосовують середньоденну заробітну плату, яку визначають шляхом відношення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати й кількості відпрацьованих робочих днів.

Суму страхових виплат визначають шляхом множення денної заробітної плати на кількість днів, що підлягають оплаті:

Дн = Зпд х Кднх Кзс, (2.2.)

де Зпд - середньоденна заробітна плата;

Кдн - кількість днів непрацездатності;

Кзс - коефіцієнт, що враховує загальний трудовий стаж.

Оплата перших 5 днів непрацездатності, не пов'язаних з нещасним випадком на виробництві, проводиться за рахунок коштів працедавця. За весь подальший період допомога виплачується за рахунок засобів фонду.

Розмір допомоги з непрацездатності нараховують залежно від страхового стажу працівника:

- до 5 років- 60%;

- від 5 до 8 - 80%;

- більше 8- 100%.

Тобто допомога з тимчасової непрацездатності виплачується диференційовано [18,76].

2.5 Організація обліку та аналіз довгострокових активів

Довгострокові активи (long - term assets) відрізняються від оборотних тим, що вони підтримують операційний цикл, а не с його частиною; також від них очікується отримання вигод упродовж більш тривалого часу, ніж від оборотних.

Довгострокові активи - це активи, що використовуються у діяльності підприємства і не призначені для перепродажу; мають термін корисного використання більше одного року. Отже, активи відносять до довгострокових за умови їх відповідності двом ознакам:

1) мета утримання - для використання в діяльності підприємства, а не для перепродажу.

Цінності, призначені для перепродажу, визнаються товарно-матеріальними запасами, а ті, що не використовуються у підприємницькій діяльності, - довгостроковими інвестиціями.

Згідно з МСБО 16 метою утримання довгострокових активів має бути використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, надання в оренду іншим особам або використання для адміністративних цілей;

2) термін корисного використання - більше одного року з розподілом вартості активів упродовж цього періоду.

Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками (табл. 2.5.). Перш за все вони поділяються на матеріальні (tangible assets) і нематеріальні (intangible assets) [37,56].



Таблиця 2.5.

Класифікація довгострокових активів

Вид активів	Ознака класифікації
	Форма	Нарахування амортизації (зносу)	Відтворення
Довгострокові активи		Земля	-	+
	Матеріальні (основі засоби)	Будівлі, споруди,устаткування, офісне обладнання	+	+
		Природні ресурси	Визначається сума витрачання або виснаження	-
	Нематеріальні	+

Матеріальні активи мають фізичну, матеріальну форму. Земля є матеріальним активом і, оскільки термін ЇЇ використання не обмежений,- це єдиний матеріальний актив, що не підлягає амортизації.

Будівлі, споруди, устаткування, офісне обладнання підлягають амортизації. У західній обліковій практиці їх ще називають позаоборотними або постійними активами (fixed assets), що приблизно відповідає терміну "основні засоби". На відміну від вітчизняної практики, у Балансах західних компаній не виділяється стаття "Основні засоби". У фінансовій звітності довгострокові матеріальні активи відображаються як матеріальні основні фонди (tangible fixed assets) або основні виробничі фонди (plant assets). Стандарти GAAP рекомендують відображати такі активи під рубрикою "Власність, будівлі і обладнання" (Property, Plants and Equipment). Групування основних виробничих фондів відповідно до стандартів GAAP та МСБО представлено у табл. 2.6 [33,110].



Таблиця 2.6.

Групування основних виробничих фондів відповідно до стандартів GAAP та МСБО

Види основних виробничих фондів за GAAP	Класи основних виробничих фондів за МСБО
1. Будівлі 2. Обладнання, меблі та пристрої 3. Земля 4. Поліпшення земельної ділянки 5. Природні ресурси	1. Земля 2. Земля та будівлі 3. Машини та обладнання 4. Кораблі 5. Літаки 6. Автомобілі 7. Меблі та приладдя 8. Офісне обладнання

Організація обліку основних засобів сприяє ефективному використанню машин, обладнання, виробничих площин та інших засобів праці.

Основним нормативним документом з обліку основних засобів є П (С)БО 7 «Основні засоби».

Відповідно до діючої типової класифікації основні засоби групуються за їх функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю.

Оцінка об'єктів основних засобів за залишковою вартістю визначається відніманням від первісної (переоціненої) вартості нарахованого зносу, що обліковується в бухгалтерському обліку. В балансі приводиться окремо первісна та залишкова вартість основних засобів, а також окремо сума нарахованого зносу [30,152].

Відповідно до П(С)БО 7 облік основних засобів, що використовуються у виробничій діяльності підприємств, ведеться за сумою витрат, пов'язаних із виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням основних засобів [7].

Якщо один об'єкт складається із частин, що мають різний термін експлуатації, то кожна із цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт.

Аналітичний облік основних засобів ведеться по кожному інвентарному об'єкту за допомогою інвентарних карток обліку основних засобів - загальних для будов і споруд, а також для машин, обладнання, інструменту, виробничого і господарського інвентарю. Інвентарна картка містить дані про технічні особливості об'єкта, норми амортизаційних відрахувань та ін. На підприємствах, що мають невелику кількість інвентарних об'єктів, аналітичний облік основних засобів ведуть за допомогою інвентарних книг.

Аналітичний облік основних засобів відображує технічну і економічну характеристики об'єкту, його місцезнаходження, первісну оцінку і переоцінену (індексацію) вартість, а також норму амортизаційних відрахувань (норму зносу). В аналітичному обліку відображують усі зміни, що сталися під час експлуатації основних засобів. Аналітичні рахунки групуються за місцями зберігання основних засобів, за матеріально-відповідальними особами, за нормами та напрямами нарахування амортизації тощо [13,625].

В бухгалтерському обліку основні засоби регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО) 7 «Основні засоби». В податковому обліку після набрання чинності Розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України, основні засоби обліковуються за новими правилами і регулюються ст. 144-149 Податкового кодексу.

Методи амортизації в податковому обліку збереглися тi самi: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий [7].

Облік основних засобів на КСП «Балинське» проводиться на рахунку 10 «Основні засоби». Він активний, балансовий. За дебетом відображається збільшення ОЗ, за кредитом - зменшення, списання зносу та залишкової вартості . Використовуються такі субрахунки, як:

- 102 - Капітальні витрати на поліпшення земель

- 103 - Будинки і споруди;

- 104 - Машини та обладнання;

- 105 - Транспортні засоби;

- 106 - Інструменти, прилади та інвентар;

- 109 - Інші основні засоби.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання.

На КСП «Балинське» амортизація нараховується за прямолінійним методом. Цей метод передбачає нарахування амортизації протягом терміну використання об'єкта. Метод ґрунтується на тих передумовах, що амортизація залежить тільки від тривалості терміну служби об'єкта. Сума амортизаційних відрахувань для кожного періоду розраховується шляхом ділення амортизаційної вартості на кількість звітних періодів експлуатації об'єкта. Норма амортизації є постійною.

Аріч = АмВ : Т; АмВ = ПВ - ЛВ, (2.4.)

де Аріч - річна сума амортизації;

АмВ - вартість що амортизується;

Т - строк корисного використання;

ПВ - первісна вартість;

ЛВ - ліквідаційна вартість.

Приклад. КСП «Балинське» було придбано сівалку, вартість якої 30000грн. Період корисного використання - 4 роки. Ліквідаційна вартість - 2000грн.

Вартість об'єкта що амортизується дорівнює :

30000-2000=28000грн.

Річна норма амортизаці:

28000/4=7000грн.

Щомісячна сума амортизації:

7000/12=583,33грн.

Амортизаційні відрахування за 4 роки показанов таблиці 2.7.

Таблиця 2.7.

Амортизаційні відрахування КСП «Балинське» по сівалці

Рік	Сума амортизаційних відрахувань	Сума накопиченої амортизації	Балансова (остаточна) вартість об'єкта основних засобів
1.	7000	7000	23000
2.	7000	14000	16000
3.	7000	21000	9000
4.	7000	28000	2000

Таким чином, при застосуванні прямолінійного методу вартість об'єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом терміну його корисного використання. Метод заснований на припущенні, що сума нарахованої амортизації залежить від терміну (тривалості) експлуатації об'єкта основних засобів.

При застосуванні цього методу:

- річна сума амортизації однакова протягом усіх років експлуатації об'єкта;

- сума зносу накопичується рівномірно;

- залишкова вартість об'єкта основних засобів рівномірно зменшується до рівня ліквідаційної вартості.

Недоліком такого методу є те що при його використанні не враховується моральний знос, а також він не дає реальної оцінки виробничої потужності основних засобів в різні роки експлуатації.

Практика показує, що знос машин збільшується в перші роки експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а останні роки експлуатації знос машин знову збільшується. Що стосується морального зносу машин, то також не рівномірний.

Застосування цього методу не завжди відображає повне перенесення вартості основних засобів не створену продукцію, в результаті чого створюється недоамортизована частина вартості основних засобів, що є прямим збитком підприємства [32,325].

Основним нормативним документом з обліку біологічних активів є П (С)БО 30 «Біологічні активи». В якому вказано основі вимого щодо ведення обліку.

Довгострокові біологічні активи (далі - ДВА) рослинництва включають багаторічні насадження: насіннячкові культури, кісточкові культури, ягідники, виноградники, плантації хмелю. До довгострокових біологічних активів тваринництва відносять основне стадо тварин: корови, бики-плідники, свиноматки, хряки, вівцематки, барани-плідники.

До довгострокових біологічних активів відносять біологічні активи, здатні давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи, приносити в інший спосіб економічні вигоди протягом періоду, що перевищує 12 місяців, зокрема багаторічні насадження (сади, виноградники, ягідники), доросла робоча, продуктивна худоба [12].

Для обліку довгострокових біологічних активів використовується рахунок 16 «Довгострокові біологічні активи». На КСП «Балинське» в процесі обліку використовують всі субрахунки.

Провідною галузю КСП «Балинське» є рослинництво, тваринництво займає значно меншу частку.

Довгострокових біологічних активів рослинництва в КСП «Балинське» представлені зерновими та зернобобовими культурами,соняшником, соєю, ріпаком озимим, силосом, сінажем та іншою продукцією рослинництва.

Тваринництво КСП «Балинське» придставлене ВРХ та свиньми.

Облік дебіторської заборгованості на КСП «Балинське» ведеться відповідно до П (С)БО 10 «Дібіторська заборгованість» та П (С)БО 11 «Зобов'язання» [11].

Довгострокова дебіторська заборгованість юридичних та фізичних осіб обліковується на рахунку 18 "Довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи".

Рахунок 18 має чотири субрахунки:

- 181 "Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду";

- 182 "Довгострокові векселі одержані";

- 183 "Інша дебіторська заборгованість";

- 184 "Інші необоротні активи" [38,533].

На КСП «Балинське» використовується лише 184 субрахунок. На ньому ведеться облік активів, використання яких, як очікується, не можливе протягом дванадцяти місяців з дати балансу, зокрема грошових коштів, а також інших активів, які не відображаються на інших рахунках з обліку необоротних активів.

Капітальні інвестиції КСП «Балинське» представлені незавершеним будівництвом. І обліковуються на субрахунку 151.

Основним нормативним документом є П (С)БО 7 «Запаси», також використовується Інструкція № 64 - Інструкція щодо обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затверджена наказом Держказначейства України від 17.07.2000 р. № 64.

Згідно з п. 4 П(С)БО 7 незавершеними капітальними інвестиціями в необоротні матеріальні активи є капітальні інвестиції в будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об'єктів необоротних матеріальних активів, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва [7].

Це загальне визначення незавершених капітальних інвестицій. Трансформувавши його стосовно незавершеного будівництва, отримаємо, що це капітальні інвестиції в будівництво, реконструкцію, модернізацію, придбання будівель і споруд, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося.

Згідно з п. 5 П(С)БО 7 основні засоби класифікуються за такими групами:

- основні засоби (земельні ділянки, будівлі, споруди, транспортні засоби, машини та обладнання, інструменти, багаторічні насадження, робоча і продуктивна худоба тощо);

- інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, інвентарна тара тощо);

- незавершені капітальні інвестиції [7].

Отже, з позиції бухгалтерського обліку незавершене будівництво є необоротним матеріальним активом і узагальнюється однією назвою «основні засоби».

У податковому обліку визначення об'єкта незавершеного будівництва не надано. Водночас за своєю сутністю ці витрати є витратами на будівництво (виготовлення, придбання) об'єктів основних фондів групи 1 (будівель, споруд, їх структурних компонентів і передавальних пристроїв, у тому числі житлових будинків та їх частин (квартир і місць загального користування)). Саме з цієї позиції і розглядатимемо особливості обліку таких витрат.

У бухгалтерському обліку витрати на будівництво будівлі (споруди) накопичуються по дебету субрахунку 151 «Капітальне будівництво», аналітичний облік до якого ведеться щодо кожного об'єкта будівництва.

В Інструкції № 64 (розроблена для бюджетних установ, але стане у пригоді і суб'єктам небюджетної сфери) пропонується витрати, що акумулюються на рахунку 15, групувати за такими напрямками:

- проектно­дослідні роботи;

- будівельні роботи;

- роботи з монтажу обладнання;

- придбання обладнання, що потребує монтажу;

- придбання обладнання, що не потребує монтажу, інструментів, інвентарю;

- інші капітальні роботи й витрати.

Для правильного формування витрат на будівництво об'єкта потрібно знати, які з них згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» формують первісну вартість об'єкта основних засобів:

- суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно­монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито і аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (набуттям) прав на об'єкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

- витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою [23,241].

Що стосується відображення незавершеного будівництва в Балансі, то п. 15 П(С)БО 2 «Баланс» вимагає у статті «Незавершене будівництво» відображається вартість незавершених капітальних інвестицій у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів (включаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і обладнання для монтажу), що здійснюються підприємством, а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва [2].Отже, можна дійти висновку, що, крім сальдо по дебету рахунка 15, у рядку 020 «Незавершене будівництво» Балансу відображається також і сума перерахованих авансів (Дт субрахунку 371) для фінансування будівництва. На нашу думку, до цього ж рядка мають потрапити і капітальні витрати у вигляді будівельних матеріалів, запчастин, деталей, конструкцій тощо, спеціально придбані для будівництва, що обліковуються по дебету субрахунку 205. Відповідно вартість таких матеріальних цінностей не потрапить до рядка 100 «Виробничі запаси» Балансу.

На КСП «Балинське» інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи та довгострокові фінансові інвестиції відсутні.

2.6 Організація обліку та аналізу оборотних активів

Запаси -- активи підприємства, які:

- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної діяльності;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [8].

Основним нормативним документом згідно з яким ведеться облік запасів КСП «Балинське» є П (С)БО 9 «Запаси».

На сільськогосподарські підприємства матеріальні цінності надходять в основному від постачальників, взаємовідносини з якими регулюються на підставі договорів на постачання.

Матеріальні цінності можуть також надходити від підзвітних осіб у порядку їх закупки дрібними партіями за готівку.

На матеріали, що надійшли від постачальників, одержують розрахункові документи: платіжні вимоги, рахунки-фактури, платіжні вимоги з специфікацією, товарно-транспортні накладні. Ці документи реєструються працівником, який займається постачанням у Журналі обліку вантажів, що надходять.

Для одержання матеріалів зі складу постачальника або транспортної організації, як уже відмічалося раніше, експедитору бухгалтерія виписує Довіреність за встановленою формою, яка підписується керівником підприємства, головним бухгалтером і засвідчується печаткою господарства. Довіреність реєструється в Журналі реєстрації довіреностей. Термін дії довіреності встановлено, як правило, в межах 10 днів. Бухгалтерія слідкує за використанням довіреностей шляхом відмітки в спеціальній графі про надходження матеріалів на склад або про анулювання довіреності, якщо вона повернута до бухгалтерії без виконання.

За використаними довіреностями особи, які їх одержали, надають у бухгалтерію документи, які підтверджують, що матеріали здані ними на склад підприємства. Приймання і оприбуткування продукції і матеріалів, що надійшли від постачальників, оформляються на відповідних складах, як правило, шляхом складання накладних (внутрігосподарського призначення), які виписуються на підставі розрахункових та інших супроводжувальних документів постачальника. Накладні виписуються на фактично прийняту кількість цінностей [27,325].

Поставка мінеральних добрив на центральний склад або безпосередньо в бригаду сільськогосподарського підприємства здійснюється постачальниками за затвердженим графіком після оформлення договору-замовлення.

При завезенні мінеральних добрив завідувач складу або комірник зобов'язаний зважити кожну машину і розписатися в одержанні вантажу в Товарно-транспортній накладній, яку він потім повертає водію-експедитору. що доставив мінеральні добрива. Одночасно з цим завідувач складу (комірник) одержує другий примірник Товарно-транспортної накладної і копію сертифіката на завезену партію добрив. Після оприбуткування вантажу в Книзі складського обліку документи передаються в бухгалтерію.

При поставці мінеральних добрив власними транспортними засобами із заводів представник сільськогосподарського підприємства пред'являє заводу-постачальнику Довіреність. На всю кількість одержаних за день добрив бухгалтерія заводу виписує Рахунок-фактуру в двох примірниках і видає сертифікат, який підтверджує якість відпущених мінеральних добрив.

Нафтопродукти, що надійшли в автоцистернах і бочках до нафтоскладу від нафтозбутових організацій, приймає завідувач нафтоскладу від особи, що доставила нафтопродукти в господарство, на підставі Товарно-транспортних накладних і Паспорта якості нафтопродуктів, де відзначається його найменування, якість, щільність, марка, технічні умови, яким відповідають нафтопродукти.

Сільськогосподарські підприємства купують медикаменти і перев'язні матеріали для лікування тварин, дезінфікуючі матеріали для проведення планових профілактичних заходів, антибіотиків і біогенних стимуляторів.

Платний відпуск названих матеріалів здійснюється через ветеринарні аптеки та інші організації-об'єднання "зооветпостач" на підставі замовлень сільськогосподарських підприємств і рецептів ветеринарних лікарів.

Одержані ветеринарними працівниками медикаменти і лікувально-профілактичні засоби приймаються до обліку на підставі накладних, рахунків та інших документів.

Підзвітні особи придбані матеріальні цінності за готівку в магазинах, на ринку, в кооперативах або у населення повинні передати завскладом, який виписує Накладну (внутрігосподарського призначення).

При складанні Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або підзвіт про витрачені суми на придбання матеріалів прикладаються первинні документи, що підтверджують факт купівлі (рахунки, чеки магазинів, квитанції прибуткового касового ордера, акт (або довідку), якщо купівлю було здійснено на ринку або у населення).

Відповідно до П(С)БО 9, запаси можуть вибувати в результаті:

1) продажу;

2) відпуску у виробництво;

3) відпуску на сторону;

4) передачі в експлуатацію;

5) понаднормових витрат;

6) недостач;

7) безплатної передачі іншим суб'єктам господарської діяльності;

8) обміну на подібні активи;

9) тощо [8].

Основна маса запасів вибуває з підприємства в результаті продажу на підставі раніше укладених договорів. Відпуск запасів на сторону підприємствам-одержувачам здійснюється на підставі накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей (ф. №М-20), затвердженої Наказом №263. Відповідно до нього, накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей типової форми №М-20 є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, а для підприємства-одержувача - підставою для оприбуткування. Вона також є підставою для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку.

Накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей виписується підприємством, що здійснює відпуск товарно-матеріальних цінностей, у трьох примірниках. Підставою є договір (контракт), наряд, інші відповідні документи. Вона підписується особою, яка надала дозвіл на відпуск товарно-матеріальних цінностей, і головним бухгалтером.

Перший примірник надається підприємству-одержувачу товарно-матеріальних цінностей як супровідний документ і як підстава для їх оприбуткування. Другий залишається на складі підприємства-постачальника і є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск. Третій передається пропускному пункту для контролю за вивезенням товарно-матеріальних цінностей за межі території підприємства (філії, відділення, відокремленого підрозділу). Другий та третій примірники передаються зазначеними службами до бухгалтерії для включення в облік.

Накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей оформлюється на кожну партію вантажу.

Для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника й оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для виконання розрахунків між перевізниками і замовниками автомобільного транспорту застосовуються такі типові форми єдиної первинної транспортної документації:

- дорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні - типова форма №1 (міжнародна);

- дорожній лист вантажного автомобіля - типова форма №2 (діє у межах України);

- товаротранспортна накладна - типова форма №1-ТН;

- талон замовника - типова форма №1-ТЗ (при роботі автомобіля за погодинною формою оплати транспортних послуг) [15,184].

Відповідно до Закону "Про ПДВ", постачальник (продавець) при продажу товарів повинен виписати покупцеві податкову накладну (крім випадків, коли така покупка становить менше 20 грн). Згідно з п. 7.2.1 Закону "Про ПДВ", податкова накладна має містити такі дані, зазначені окремими рядками:

1) порядковий номер податкової накладної;

2) дату виписування податкової накладної;

3) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

4) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

5) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

6) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

7) повну назву отримувача;

8) ціну продажу без урахування податку;

9) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

10) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Нагадуємо, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, дата отримання податкової накладної є датою виникнення права платника податку на податковий кредит.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів. У разі коли частка товару не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним податковим органом України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

На підставі податкової накладної та товаротранспортної накладної постачальник повинен виписати рахунок-фактуру та інші розрахунково-платіжні документи, які підтверджують факт передачі товарно-матеріальних цінностей.

Ще один обов'язковий при одержанні товарно-матеріальних цінностей документ - довіреність. Відповідно до Наказу №99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів [20,541].

Але, згідно з листом Національного банку України від 20.11.2000 р. №12-111/1363 "Про довіреність", відпуск цінностей фізичній особі не вимагає подання довіреності у разі, якщо вона особисто одержує цінності від підприємства за наявності у особи паспорта або іншого документа, що її засвідчує, та Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, дані яких (номер, орган і дата видачі) зазначаються у первинних документах, якими підприємство оформлює відпуск цінностей (накладна-вимога, товаротранспортна накладна).

Приймання товарно-матеріальних цінностей від своїх цехів в інші структурні підрозділи (невикористані матеріали, виробничі відходи тощо) оформляється накладними. Вони виписуються у двох примірниках цехом, що відпускає такі цінності. Один примірник накладної залишається в цеху, що відпускає товарно-матеріальні цінності, і є підтвердженням для списання цих цінностей, інший передається в цех, що одержує, і є документом для оприбуткування таких цінностей.

Основні документи для відпуску товарно-матеріальних цінностей у виробництво - лімітно-забірні картки типової форми №М-8 і №М-9 та накладні-вимоги. Типові форми лімітно-забірної картки М-8, лімітно-забірної картки М-9 та накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів М-11 затверджені Наказом №193.

Відповідно до нього, лімітно-забірні картки застосовуються для відпуску матеріалів, які постійно використовуються у виробництві. Виписує картки відділ постачання на одне або кілька найменувань матеріалів у двох примірниках: один залишається на складі, а другий передається цеху разом з матеріалом, який відпускається.

В лімітно-забірній картці зазначається кількість матеріалу, який необхідно відпустити у виробництво протягом вказаного періоду (місяця, тижня тощо), а потім робиться примітка про фактичну кількість відпущених матеріалів. Після кожного відпуску робиться запис про фактичний залишок ліміту, визначеного на даний період. Залишок ліміту після кожного запису підтверджується підписом завідуючого складом (у лімітній картці одержувача) та одержувача (в лімітній картці складу).

Наприкінці місяця лімітні забірні картки передаються в бухгалтерію для обліку витрат матеріалів. Вони є контрольним документом за нормами витрат матеріалів [23,220].

Складський облік матеріалів - це сортовий, кількісний оперативно-технічний облік. Здійснюється облік матеріалів на складі за допомогою карток за формою № М-12 (табл. 3.10). Картки складського обліку матеріалів відкриваються в бухгалтерії й віддаються під розписку у реєстрі, де вказуються дата видачі, кількість карток, їх реєстраційні номери і підпис одержувача. Записи в картках (у кількісному виразі) ведуть матеріально відповідальні особи (завідуючі складами, комірники) на підставі первинних документів, що підтверджують рух матеріалів і складаються у день здійснення операцій.

Складський облік веде комірник, на якого складається Договір про повну матеріальну відповідальність (дод. Ж).

Сортовий облік матеріалів на складах ("лісоматеріали", "фарба" тощо) можна вести також і в книгах.

Складський облік матеріалів є важливим фактором контролю за зберіганням матеріальних цінностей підприємства. Організують складський облік за видами об'єктів, що зберігаються, за місцями зберігання, за кількістю матеріальних цінностей. За необхідності складський облік організують за партіями надходження матеріальних цінностей. Кожному виду матеріальних цінностей присвоюється номенклатурний номер, що дублюється у всіх первинних документах. Перші три цифри номенклатурного номера означають номер рахунка і суб-рахунка, наступні дві - номер групи, а інші - порядковий номер матеріальних цінностей у групі. За цими номерами організують і бухгалтерський облік матеріальних цінностей, що дає змогу провадити кількісну звірку даних оперативного складського й аналітичного бухгалтерського обліку.

Завідуючий складом (комірник) щоденно записує до складської картотеки (чи книги) всі операції надходження і витрат матеріалів, нумеруючи свої записи по порядку з початку року чи кварталу.

Після кожного запису визначається залишок матеріалів даного номенклатурного номера.

Записи в регістрах сортового обліку з лімітних карт потрібно робити після кожної операції, занесеної в картку. Якщо кількість лімітних карт невелика, то можна записувати у сортових картках загальні підсумки за тиждень, декаду або місяць. При цьому самі картки слід зберігати разом з відповідними картками складського обліку. Підрахований залишок після кожної реєстрації первинного документа зіставляється з нормою запасу. Це дає можливість одержати важливу інформацію про стан виробничих запасів та замовляти необхідні матеріальні ресурси. Завідуючий складом має сигналізувати відділові постачання про випадки порушення норм запасів, а також про наявність матеріалів, що тривалий час лежать без руху.

Якщо складський облік ведуть на електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), то машина сама зіставляє одержаний залишок (після кожної реєстрації даних того чи іншого первинного документа) з нормою запасу і може готувати документацію для наступного замовлення матеріальних ресурсів [18,121].