Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки і підприємництва

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Бухгалтерський облік»

Київ - 2013



Зміст

• Теоретична частина
• Вступ
• 1. Історичний аспект та сутність податків
• 2. Податки, збори, їх характерні ознаки
• 3. Класифікації податків і зборів
• 3.1 Загальнодержавні податки і збори
• 3.1.1 Непрямі податки
• 3.1.2 Пряме оподаткування
• 3.2 Види місцевих податків і зборів
• 3.2.1 Готельний збір
• 3.2.2 Збір за парковку автотранспорту
• 3.2.3 Ринковий збір
• 3.2.4 Збір за видачу ордера на квартиру
• 3.2.5 Збір з власників собак
• 3.2.6 Курортний збір
• 3.2.7 Збір за участь у бігах на іподромі
• 3.2.8 Збір за виграш на бігах
• 3.2.9 Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі
• 3.2.10 Податок з реклами
• 3.2.11.Збір за право на використання місцевої символіки
• 3.2.12 Збір за право на проведення кіно- і телезйомок
• 3.2.13 Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей
• 3.2.14 Комунальний податок
• 3.2.15 Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон
• 3.2.16 Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі
• 3.2.17 Податок з продажу імпортних товарів
• Висновки
• Список використаної літератури
• Практична частина


Вступ

Із здобуттям незалежності Україна проголосила курс, що спрямований на побудову ринкової економіки. На жаль, панування понад пів століття системи адміністративного планування зумовило існування серйозних перешкод на шляху розбудови нової економічної системи, що ґрунтується на ринкових приписах.

Особливістю економічної політики держави є те, що життєво необхідний для неї потенціал може забезпечити тільки вона сама, маючи таке важливе прибуткове джерело, як податки. Завдання макроекономічної стабілізації та економічного піднесення має пов'язуватися тільки з податками, їх фіскальною і регулюючою функціями. Мета здійснення фіскального адміністрування -- забезпечення держави фінансовими ресурсами, а також ефективне їх використання. Якщо податки можуть дорівнювати державним витратам, бюджет буде збалансований .

З перетворенням податків на постійне джерело доходів держави ступінь їх раціональності набуває першочергового значення. Оскільки вміла організація оподаткування нерідко перетворюється на визначальний фактор суспільного, у тому числі економічного, прогресу, її вирішення не може залишитися прерогативою однієї особи, а передається на волю колективного розуму. Податкова система як складне фінансове явище формується на досить високому рівні соціально-економічної організації суспільства.

Предметом правового регулювання податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження грошових коштів від платників до бюджету у формі податків та зборів. Характерною рисою податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер. Щодо методу правового регулювання, то він є характерним для фінансового права в цілому, тобто метод державно-владних приписів, що підкріплюється можливістю застосування санкції з боку держави. Одночасно зазначений метод має особливий механізм регулювання, взаємозв'язок норм, юридичний режим. Імперативний метод регулювання чітко встановлює межі поведінки підпорядкованих суб'єктів.

Обов'язкові платежі посідають провідне місце у формуванні доходної частини бюджетів будь-якого рівня. При цьому, як правильно зазначають науковці, обов'язкові платежі не вичерпуються податками, зборами та іншими платежами податкового характеру. Значну їх частину становлять неподаткові надходження (штрафи; плата за послуги, надані органами державної влади та місцевого самоврядування; кошти, що надходять від використання державного та комунального майна тощо), які мають відмінні від податків правову природу та механізм регулювання.

Отже, податки і збори є найголовнішим, але не єдиним джерелом наповнення бюджетів. Перебільшення їх ролі і значення орієнтує на жорстку фіскальну політику держави і не стимулює пошук інших, неподаткових джерел ресурсів. А податки і збори повинні покривати ту частину бюджету, яка недостатньо наповнюється за рахунок інших джерел надходжень. Звідси доцільно погодитися з висновком, що чисто фіскальна спрямованість податкової політики значною мірою невиправдана і свідчить про недостатнє використання державою інших ресурсів.



1. Історичний аспект та сутність податків

Історично виникнення податків відноситься до періоду поділу суспільства на соціальні групи і появи держави. Податки являють собою один з основних методів мобілізації державних доходів. В умовах приватної власності і ринкових відносин податки стають головним методом збору доходів до державних бюджетів. Як частину розподільних відносин суспільства, податки завжди відбивають закономірності виробництва. Зміна суспільно-економічної формації, зміни функцій і ролі держави впливають на конкретні форми податкових вилучень. За феодалізму домінували різного роду натуральні збори і повинності населення. З розширенням функцій феодальної держави, утворенням централізованих держав поступово зростає роль грошових податків у формуванні державної скарбниці.

У широкому сенсі під податком розуміється що стягується на основі державного примусу і не носить характер покарання або компенсації безоплатний обов'язковий платіж.

У сучасній літературі про податки наводиться велика кількість різного роду визначень податків. При цьому у всіх визначеннях незмінно підкреслюється, що податок - обов'язковий платіж. Іншими словами, платежі, які не є обов'язковими для платників, не відносяться до податкових. До податків не відносяться будь-які добровільні виплати, внески, відрахування.

Безпосередньо податки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття "податок" розкрив А. Сміт у праці "Про багатство народів" (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати.

Податки є тими платежами, які здійснюються безоплатно, тобто їх сплата не встановлює будь-яких конкретних обов'язків держави по відношенню до особи, вносить ці платежі. Таким чином, до податків не слід відносити платежі, обов'язок щодо сплати яких виникає у зв'язку з укладенням платниками з державою, державними органами чи іншими представниками держави будь-яких угод.

До податків також не належать платежі обов'язкового характеру, що стягуються в якості яких-небудь санкцій, наприклад штрафи, а також різного роду компенсаційні виплати (наприклад, виплати з відшкодування нанесеного збитку).

В окремих визначеннях податку вказується, що податки - це платежі, що стягуються у встановленому законом порядку. Це справедливо в тому сенсі, що в цивілізованій державі обов'язки по сплаті податків повинні встановлюватися законом. Однак включення до визначення слів «платежі, що стягуються у встановленому законом порядку» сильно обмежує значення терміну «податок». У ряді сучасних держав податки можуть вводитися постановами вищої виконавчої влади. Інакше кажучи, від того, що обов'язок по внесенню будь-якого платежу не був встановлений законодавчою владою, відповідний платіж не втрачає свого податкового характеру.

В інших визначеннях можна зустріти вказівку на те, що податки - це платежі, які стягуються з юридичних і фізичних осіб. У даному випадку навряд чи правомірно обмежувати саме поняття «податок». Обов'язок зі сплати податків може покладатися не тільки на окремих фізичних осіб, але і на різного роду їх об'єднання, що не є юридичними особами відповідно до цивільного законодавства. Наприклад, у Франції прибутковий податок стягується з сукупного (об'єднаного для цілей оподаткування) прибутку всіх членів родини (домогосподарства). До XX ст. податки часто стягувалися не тільки з окремих осіб, але і з таких об'єднань фізичних осіб, як громади та гільдії. Крім того, існували податки, платниками яких виступали окремі адміністративно-територіальні одиниці.

Часто зазначається, що податки - грошові платежі (стягуються в грошовій формі). Зрозуміло, в сучасних умовах більшість податкових виплат здійснюється в грошовій формі. Однак, з одного боку, історія містить численні приклади здійснення податкових виплат у натуральній формі, а з іншого боку, багато сучасних податкові системи в певних випадках припускають сплату податків шляхом надання державі товарів або послуг.

Натуральна форма сплати податків найбільш характерна для галузей добувної промисловості. У Росії наприкінці 1990-х рр. стали використовуватися угоди про розподіл продукції, відповідно до яких стягнення ряду федеральних, регіональних та місцевих податків і зборів замінюється розділом виробленої продукції між державою та інвестором.

Податки - один з основних способів формування доходів бюджетів. Як правило, податки стягуються з метою забезпечення платоспроможності різних рівнів державної влади. Однак податкові платежі можуть підлягати зарахуванню не тільки в державні (федеральні і регіональні) бюджети або бюджетів органів місцевого самоврядування, вони можуть виступати засобом освіти різного роду фондів. Податок не перестає бути податком тільки на підставі того, що законодавець встановлює необхідність зарахування виплачуваних сум крім бюджетних рахунків на рахунки яких-небудь організацій.

У Російській Федерації в 1990 рр. велися гострі дискусії, чи слід відносити до податків платежі до державних соціальних позабюджетних фондів. Якщо вважати, що до податків відносяться тільки платежі, суми по яких зараховуються до державних бюджетів та бюджетів органів місцевого самоврядування, то платежі у державні соціальні позабюджетні фонди слід виключати з числа платежів податкового характеру. Держава має право самостійно встановлювати, куди зараховуватимуться суми тих чи інших платежів. Аналогічні виплати у США зараховуються до федерального бюджету, а у Франції - в позабюджетні фонди. Природа цих платежів не змінюється в залежності від адресності їх зарахування. Аналогічна ситуація виникає з платежами до державних цільових позабюджетних фондів (наприклад, дорожні).



2. Податки, збори, їх характерні ознаки

Податки, збори -- все це обов'язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, збір. Проте можна сказати, що:

1) податок -- це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

2) збори -- це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо.

Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:

-- стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

-- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

-- на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

-- категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

-- виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави.

Право держави стягувати податки і обов'язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та окремих осіб. При цьому держава повинна керуватись певними принципами.

1. Загальність. Кожен повинен брати участь у підтримці держави пропорційно своїй платоспроможності.

2. Обов'язковість. Виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачено відповідальність платника. Обов'язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.

3. Визначеність. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов'язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчуватись тими, хто їх сплачує.

4. Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час, коли у розпорядженні, платника найбільша сума коштів.

5. Справедливість. Податки мають бути справедливими. Справедливість є дуже суб'єктивною якістю. Якщо керуватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як правило, можна взаємно конвертувати.

Зазвичай застосовують два критерії справедливості:

-- за однакових за суттю обставин на платників податків має накладатись однаковий податок (горизонтальна справедливість);

-- за різних обставин до платників податків слід ставитись упереджено (вертикальна справедливість).

Проблема полягає у визначенні, що є подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два відмінні критерії. Перший з них -- платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього має стягуватись більша сума.

Альтернативою принципові справедливості, орієнтованому на платоспроможність, є принцип користування благами. Звичайно, що податки йдуть на надання комісійних послуг. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, котрі одержують однакову вигоду від якоїсь комерційної послуги, мають стягуватися однакові податкові суми (незалежно від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб ті платники податків, котрі одержують більше благ від користування комунальними послугами, відповідно до принципу користування благами повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше благ, якщо дотримуватись критерію вертикальної справедливості.

Крім того, різні податки неоднаково відбиваються на громадянах, а це переконливо вказує на те, що необхідна ціла низка податків, щоб уладнати нерівність, яка виникає внаслідок цього;

-- стягування податку. Одним із аспектів справедливості є утрудненість ухилення від сплати податків. Легкість чи важкість контролю над стягненням податків дуже істотно відрізняється для різних податків. Збирання податків вимагає, щоб платники належали до однієї категорії, щоб вівся облік їхньої заборгованості та сплачених ними сум, а також того, щоб тих, хто не дотримувався закону, встановлювали й притягали до відповідальності згідно з податковим законодавством. Проте всі ці аспекти контролю над стягненнями податків пов'язані з витратами (в тому числі з витратами, що виникають у зв'язку з додержанням ними податкового законодавства). Коли який-небудь захід із контролю над збиранням податків є надто дорогим, що підриває його ефективність, податок не є доцільним з погляду його стягуваності;

-- ефективність. Існує щонайменше два різних аспекти ефективності. Один з них пов'язаний з попереднім критерієм. Якщо витрати на стягнення податку перевищують податкові надходження або якщо величина відношення суми витрат на стягнення податку до суми надходжень дуже вели­ка, то такий податок не слід вважати ефективним.

Другий критерій ефективності пов'язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це викликає відповідну реакцію споживачів або виробників. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, перевищує вартість отриманих податкових надходжень. Тому такі податки не ефективні. Наслідки оподаткування для економічного добробуту залежать від типу стягуваного податку.

Податки є найбільш ефективними, якщо від них важко ухилитися.



3. Класифікації податків і зборів

Усю сукупність обов'язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за кількома підставами. Виділимо найбільш важливі з них.

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні -- податки і збори, що їх встановлює Верховна Рада України, що вводяться в дію винятково законами України і діють на всій території України;

б) місцеві -- податки та збори, перелік яких встановлює Верховна Рада України, вводять у дію місцеві органи самоврядування і які діють на території окремих регіонів України.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна розділити на закріплені та регульовані.

Закріплені податки безпосередньо і повністю надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють податки, що надходять до державного бюджету, місцевого бюджету, позабюджетного фонду. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, зараховані безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на такі:

а) державні -- податки, що повністю надходять до державного бюджету;

б) місцеві -- податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

в) пропорційні -- податки, що розподіляються між державним і місцевим бюджетами у певній пропорції;

г) позабюджетні -- податки, що надходять до певних фондів (у деяких випадках, щоправда, вони повинні все-таки пройти через бюджет).

3. Залежно від платника:

A. податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т. ін.);

Б. податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел і т. ін.);

B. змішані -- податки, що допускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки і т. ін.). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, що визначаються наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) -- податки, що стягуються в процесі придбання та акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта обкладання, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, розділяються на:

а) особисті -- податки, що сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні (англ. rеаl -- майно) -- податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній доход.

Б. Непрямі (на споживання) -- податки, що стягуються у процесі витрати матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Споживач товару (робіт, послуг) є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні -- юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому -- ні.

5. Залежно від способу стягнення:

А. Часткові (кількісні) -- розмір податку встановлюють для кожного платника окремо, з урахуванням його майнового стану і можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартіаційні) -- податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягнення податків, що проходила кілька етапів: перший -- установлення загальної суми потреби держави в доходах; другий -- розподіл цієї суми між територіальними одиницями; третій -- розподіл її між платниками. Сьогодні застосовують на місцевому рівні. У Росії в 1885 році було встановлено додатковий розкладковий збір, стягнутий із промислових і торгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали по губерніях, у губерніях -- по повітах, де вже згідно з прибутковістю розподіляли між торговими і промисловими підприємствами.

6. Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення -- податки, що використовуються на загальні цілі (без конкретизації). Власне, це і є дійсно податки.

Б. Цільові податки -- податки, що зараховуються до позабюджетних цільових фондів і призначені для цільового використання. Фактично однією з основних ознак податків є нецільовий характер, однак подібні платежі мають деякі позитивні моменти: психологічний; ув'язування витрат і доходів від певних видів діяльності; певна незалежність конкретного державного органу.

7. Залежно від періодичності стягнення:

А. Разові -- податки, що сплачуються один раз протягом певного часу (найчастіше -- податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Цей різновид податків має переважно характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) -- податки, що стягуються регулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквартально).

8. Залежно від обліку податкового платежу:

A. Податки, що фінансуються споживачем (акциз, податок на додану вартість).

Б. Податки, що включаються у собівартість (податок з власників транспортних засобів, земельний податок).

B. Податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податку (податок на майно, податок на рекламу).

Г. Податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за право торгівлі, за використання національної символіки).

В окрему підсистему можна виділити групу загальнодержавних зборів, що можуть бути диференційовані:

1) збори економічного характеру;

2) збори соціального характеру (збір на обов'язкове державне соціальне страхування і т. ін.);

3) збори природоресурсного характеру (збір за спеціальне використання природних ресурсів і т. ін.).

3.1 Загальнодержавні податки і збори

3.1.1 Непрямі податки

Податок на додану вартість (ПДВ) сплачується до Державного бюджету України на підставі Закону України "Про податок на додану вартість" [38]. Платниками ПДВ є всі фізичні та юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. Об'єктом оподаткування ПДВ є виручка від реалізації товарів, робіт, послуг за винятком суми, що сплачена платником податку своїм постачальникам. В Україні встановлена ставка ПДВ дорівнює 20 %, в окремих випадках (стимулювання експорту) передбачена ставка податку 0 %. Суб'єкт підприємництва сплачує до бюджету суму ПДВ, обчислену як різницю між сумою ПДВ з реалізації товарів, робіт, послуг та сумою ПДВ у придбаний сировині, матеріалах, електроенергії, оплачених послугах тощо.

Залежно від середньомісячної величини податку, ПДВ сплачують до бюджету щомісячно або щодекадно.

Вигляд рахунку "Розрахунки за податками" у бухгалтерському обліку.

У бюджет суб'єкт підприємництва сплачує різницю між оборотом по податковому зобов'язанню ("Вихідному ПДВ") і оборотом ПО податковому кредиту ("Вхідному ПДВ"), і таким чином оподатковується саме додана вартість.

Підприємства, в яких відсутній кредитовий оборот з ПДВ (експортери та інші), мають право на бюджетне відшкодування ПДВ - повернення ПДВ з бюджету. Бюджетне відшкодування ПДВ можна здійснювати двома способами:

1) повернення коштів на банківський рахунок підприємства;

2) у рахунок податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів.

Спосіб відшкодування ПДВ підприємство обирає самостійно, результат вибору відображають у декларації з ПДВ того періоду, за підсумками якого платник набуває права на відшкодування. При поданні підприємством декларації з ПДВ та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування податковий орган упродовж 30 днів проводить документальну камеральну (таку, що проводять контролюючі орган виключно на підставі даних, відображених у податкових деклараціях, без виїзду на підприємство) перевірку. Держказначейство впродовж 5 днів після отримання висновку ДШ перераховує суму бюджетного відшкодування на рахунок підприємства. Суму бюджетного відшкодування, не повернену підприємству в строк, вважають бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховують пеню, розмір якої визначають з розрахунку 120% річних облікової ставки НБУ, чинної на день виникнення боргу за кожен календарний день прострочки сплати.

При імпорті товарів на митну територію України підприємства-імпортери на суму податкового зобов'язання з ПДВ імпортованих товарів мають право на випуск податкового векселя.

Податковий вексель - це письмове безумовне грошове зобов'язання підприємства (імпортера) сплатити до бюджету відповідну суму коштів, яке видає підприємство на відстрочення сплати ПДВ, що справляється у разі імпорту товарів на митну територію України. Податкові зобов'язання щодо сплати ПДВ при імпорті товарів на митну територію України виникають у день оформлення вантажної митної декларації, але сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового векселя. На 30-й календарний день з дня видачі податкового векселя суму, зазначену у векселі, включають до суми податкових зобов'язань підприємства (суму окремо до бюджету не сплачують, а разом з іншими податковими зобов'язаннями за результатами податкового періоду), а податковий вексель вважають погашеним.

Акцизний збір встановлюють за індивідуальними ставками податку для кожного товару і стягують до бюджету на підставі. Перелік підакцизних товарів та ставок акцизного збору встановлюють Закони України. Ставки акцизного збору встановлюють у відсотках (відносно обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок) та у твердих ставках (у грошових одиницях на одиницю товару чи певну величину його виміру). Наприклад, у твердих ставках у євро встановлено акцизний збір з нафтопродуктів та транспортних засобів.

Платниками акцизного збору є вітчизняні виробники підакцизних товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізовують підакцизні товари. Об'єктом оподаткування виступає оборот з реалізації підакцизних товарів, а для імпортних - їхня митна вартість. Обчислення і сплату акцизного збору здійснюють двома методами. Для вино-горілчаних і тютюнових виробів встановлено сплату акцизного збору за допомогою спеціальних марок. Для решти товарів обчислення проводять за встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв - щоденно).

Мито стягують з товарів, що переміщують через митний кордон України на підставі Закону України "Про єдиний митний тариф" та Митного кодексу України. Платниками є декларанти (фізичні та юридичні особи, які декларують товари) товарів, які переміщують через митний кордон. Об'єктом оподаткування є митна вартість товарів, або їхня кількісна оцінка, що залежить від встановлених ставок. Ставки мита встановлюють у відсотках до митної вартості (таке мито називають адвалорним) та у твердих ставках - у грошових одиницях на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики (таке мито називають специфічним). Залежно від того, який митний режим встановлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів, відсоткові ставки мита бувають повні, пільгові й преференційні.

Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України та на підставі документів, що подають митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення, декларантом можуть бути визначені такі види митного режиму:

1) імпорт;

2) реімпорт;

3) експорт;

4) реекспорт;

5) транзит;

6) тимчасове ввезення (вивезення);

7) митний склад;

8) спеціальна митна зона;

9) магазин безмитної торгівлі;

10) переробка на митній території України;

11) переробка за межами митної території України;

12) знищення або руйнування;

13) відмова на користь держави.

Мито сплачують до або під час перетину кордону.

Плата за ліцензії та сертифікати справляється уповноваженими органами, перелік яких затверджено Кабінетом Міністрів України за поданням Ліцензійної палати України при видачі ліцензії.

3.1.2 Пряме оподаткування

Податок на прибуток підприємств стягують до бюджету на підставі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Платниками податку на прибуток є юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні установи в частині комерційної діяльності. Об'єктом оподаткування є прибуток, розрахований із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань. Ставка податку на прибуток встановлена на рівні 25%. Податок на прибуток сплачують щокварталу.

Податок з доходів фізичних осіб стягують до бюджету на підставі Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб". Платниками податку є фізичні особи, незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів. Об'єктом оподаткування у громадян України виступає загальний місячний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами; в осіб, що не є громадянами України - дохід, одержаний з джерел в Україні. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включають доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати і винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового чи цивільно-правового договору.

З 1 січня 2007 р. ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15%. Для всіх платників податків цим законом встановлено податкову соціальну пільгу - розмір доходу, який не буде оподатковуватися. Податкову соціальну пільгу прирівняно до мінімальної заробітної плати (з розрахунку на місяць). Податкову соціальну пільгу не застосовують до доходів, отриманих від заняття підприємницькою діяльністю, і доходів, виплачуваних з бюджету.

До прийняття Закону України "Про податок на доходи фізичних осіб" діяв Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", який нині втратив чинність. Декрет передбачав застосування "неоподатковуваного мінімуму доходів громадян" (НМДГ) при розрахунку суми прибуткового податку з заробітної плати працівників. НМДГ становить 17 грн. Закон не оперує таким терміном, як "НМДГ", на зміну якому прийшов механізм податкової соціальної пільги, проте нормами багатьох інших законів та нормативно-правових актів встановлено посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, особливо в частині встановлення штрафів, тому термін "НМДГ" застосовуватиметься і в подальшому.

Обов'язок нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб покладено на підприємства, установи, організації, а також приватних підприємців, які виплачують заробітну плату своїм найманим працівникам. Підприємства у цьому разі виступають податковими агентами.

Податковий агент - юридична особа (її філія, інший відокремлений підрозділ) чи фізична особа або нерезидент чи його представництво, які незалежно від їхнього організаційно-правового статусу та способу обкладення іншими податками зобов'язані нарахувати, утримати і сплатити податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку (працівника), вести податковий облік і подавати податкову звітність до податкових органів відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм закону.

Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, що не передбачає сплату (перерахування) цього податку до бюджету.

Для обкладення податком з доходів фізичних осіб заробітну плату має бути зменшено на всі соціальні внески, що утримують зі заробітної плати:

1) внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

2) внесок на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

3) внесок на страхування на випадок безробіття.

Збір на обов'язкове пенсійне страхування стягують відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування". Об'єктом обкладення збором для підприємств і організацій є фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Збір на загальнообов'язкове соціальне страхування стягують відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". Об'єктом обкладення збором для підприємств і організацій є фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Збір на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття стягують відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття". Об'єктом обкладення збором для підприємств і організацій є фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві стягують відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності". Об'єктом обкладення збором для підприємств і організацій є фактичні витрати на оплату праці працівників, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Розмір ставок для підприємств встановлено згідно зі страховими тарифами, вони залежать від класу ризику, до якого віднесене підприємство.

Державне мито - це плата, яка встановлена за вчинення юридичних дій та видачу документів юридичного значення. Ставки державного мита встановлюють у відсотках до суми договору чи позову, вартості майна або в твердих розмірах за одну послугу.

Плату за торговий патент справляють відповідно до Закону України "Про патентування окремих видів підприємницької діяльності". Платниками є суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність, надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг. Перелік побутових послуг, що підлягають патентуванню (визначає Кабінет Міністрів України), не змінюють упродовж бюджетного року. Порядок придбання торгового патенту (державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта підприємництва здійснювати певний вид підприємницької діяльності) визначають за видами діяльності.

Вартість торгового патенту визначають органи місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пунктів продажу товарів та їх асортиментного переліку. Патенти бувають короткострокові (термін дії від 1 до 15 днів) та річні. Плату за торговий патент не сплачують: суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи, які здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір; сплачують податок на промисел; здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній ділянці продукції рослинництва, тваринництва, бджільництва; сплачують фіксований сільськогосподарський податок.

Податок на промисел встановлюють за право разової торгівлі (не більше як 4 рази за календарний рік). Платниками є фізичні особи, об'єктом оподаткування - сумарна вартість товарів. Ставки оподаткування 10%, якщо товари підлягають продажу упродовж 3-х днів; 20%, якщо товари підлягають продажу впродовж 7-ми днів, але сума податку, належна до сплати в бюджет, має бути не менше ніж одна мінімальна зарплата.

Податок з власників транспортних засобів стягують до бюджету на підставі Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів". Платниками податку є юридичні та фізичні особи, у власності яких є транспортні засоби. Об'єктом оподаткування є об'єм двигуна автотранспорту та довжина корпусу засобів водного транспорту. Ставки податку встановлені в грошових одиницях зі 100 см3 об'єму двигуна чи 1 см довжини корпусу засобів водного транспорту.

Податок на нерухоме майно передбачений у чинних законодавчих актах, але не справляється у зв'язку з відсутністю нормативних документів.

Єдиний збір у пунктах пропуску через кордон (ЄЗППК), Об'єктом оподаткування є транспортні засоби, незалежно від власника (резидент/нерезидент), що перетинають державний кордон України при в'їзді в Україну, в тому числі як транзитні. Ставки ЄЗППК диференційовані залежно від виду транспортного засобу, його місткості та загальної маси і встановлені відповідно до ст. 5 Закону України "Про єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон України". Платниками ЄЗППК є безпосередньо власники транспортних засобів та вантажу, перевізники вантажу або треті особи, уповноважені власником чи перевізником. Процедура стягнення ЄЗППК передбачена Порядком справляння єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон.

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства сплачується відповідно до Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства". Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізовують у гуртово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Підприємства - виробники алкогольних напоїв не є платниками збору. Об'єктом обкладенням збором є виручка, отримана на кожному етапі реалізації в гуртово-роздрібній торговельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива з урахуванням сум ПДВ та акцизного збору. Ставка збору становить 1% від виручки, отриманої від реалізації алкогольних напоїв та пива.

3.2 Види місцевих податків і зборів

Важливим завданням економічної політики будь-якої держави є наповнення дохідної частини державного і місцевого бюджетів. Від рівня наповнення бюджетів залежить розвиток і стан економіки держави в цілому, соціально-економічний розвиток регіонів, добробут населення.

Одним з передумов стабільного розвитку ринкових відносин є наявність визначених фінансових ресурсів на території адміністративних одиниць і право розпоряджатися ними. Органи місцевої влади, виходячи з аналізу ситуації, що склалася в регіоні, повинні вирішувати проблеми, зв'язані з розвитком інфраструктури.

Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. «Про місцеві податки і збори» визначені 17 видів місцевих податків і зборів, їхні граничні розміри, об'єкти оподатковування, джерела сплати. Особливість цього Декрету полягає в тому, що він передбачає впровадження місцевих податків і зборів рішенням органу місцевого самоврядування. Цей же орган по кожному платежу розробляє і затверджує положення, яким визначається порядок сплати і перерахування в місцевий бюджет податків і зборів відповідно до переліку й у межах установлених граничних ставок.

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок; в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

До місцевих податків і зборів належать:

- готельний збір;

- збір за парковку автомобілів;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- збір з власників собак;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір за виграш на бігах;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

- податок з реклами;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно- і телезйомок;

- збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

- комунальний податок;

- збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

- податок з продажу імпортних товарів.

3.2.1 Готельний збір

Платниками готельного збору є особи, які проживають у готелях. Граничний розмір готельного збору не повинен перевищувати 20 відсотків добової вартості найманого житла (без додаткових послуг). Готельний збір справляється і перераховується до бюджету місцевого самоврядування адміністрацією готелю.

3.2.2 Збір за парковку автотранспорту

Платниками збору за парковку автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.

Ставка збору за парковку автотранспорту встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен перевищувати 3 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в спеціально обладнаних місцях і 1 відсотка - у відведених місцях.

Збір за парковку автотранспорту сплачується водіями на місці парковки.

3.2.3 Ринковий збір

Ринковий збір - це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.

Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20 відсотків мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару).

Ринковий збір справляється працівниками ринку до початку реалізації продукції.

3.2.4 Збір за видачу ордера на квартиру

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири.

Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру. Збір за видачу ордера на квартиру сплачується через установи банків до одержання ордера і перераховується до бюджету місцевого самоврядування. Документом про сплату збору є квитанція, видана установою банку.

Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснюється органами з обліку та розподілу житла.

3.2.5 Збір з власників собак

Платниками збору з власників собак є громадяни - власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах.

Збір з власників собак справляється за кожний рік. Його граничний розмір за кожну собаку не повинен перевищувати 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час нарахування збору.

Збір з власників собак стягується органами житлово-комунального господарства.

3.2.6 Курортний збір

Платниками курортного збору є громадяни, які прибувають у курортну місцевість.

Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Від сплати курортного збору звільняються:

- діти віком до 16 років;

- інваліди та особи, що їх супроводжують;

- учасники Великої Вітчизняної війни;

- воїни-інтернаціоналісти;

- учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;

- особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

- особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ і організацій, а також які здійснюють подорож за маршрутними книжками;

- чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не справляється.

З осіб, які прибули в курортну місцевість, збір справляється не пізніш як у триденний термін від дня прибуття.

Курортний збір справляється:

- адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрації прибулих;

- квартирно-посередницькими організаціями при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки (квартири), що належать громадянам на праві власності.

З осіб, які зупиняються в будинках (квартирах) громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснюють подорож за маршрутними книжками), які проживають у наметах, автомашинах тощо, курортний збір справляється у порядку, визначеному Радами народних депутатів, що встановлюють цей збір.

3.2.7 Збір за участь у бігах на іподромі

Збір за участь у бігах на іподромі справляється з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру.

Граничний розмір збору за участь у бігах на іподромі за кожного коня не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Збір за участь у бігах на іподромі справляється адміністрацією іподромів до початку змагань.

податок збір фіскальний правовий

3.2.8 Збір за виграш на бігах

Збір за виграш на бігах справляється адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6 відсотків від суми виграшу.

3.2.9 Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, справляється у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5 відсотків від суми цієї надбавки. Сума збору справляється адміністрацією іподромів з учасника гри під час придбання ним квитка на участь у грі.

3.2.10 Податок з реклами

Об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.

Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни.

Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.

Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час.

Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.



3.2.11 Збір за право на використання місцевої символіки

Збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.2.12 Збір за право на проведення кіно- і телезйомок

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок вносять комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо).

Граничний розмір збору за право на проведення кіно- і телезйомок не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

3.2.13 Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.

Об'єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.

Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за три дні до їх проведення.

Збір за право на проведення лотерей справляється під час одержання дозволу на випуск лотереї.

Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.