Главная
База знаний "Allbest"
Бухгалтерский учет и аудит
Дотримання мовних норм як запорука правильного написання текстів документів
Дотримання мовних норм як запорука правильного написання текстів документів
Загальні вимоги до створення тексту службового документа. Особливості змістової і лінгвістичної композицій. Лексико-стилістичні, морфологічні і орфографічні мовні норми в оформленні ділових документів. Типові помилки, які найчастіше трапляються в текстах.
| Рубрика | Бухгалтерский учет и аудит |
| Вид | магистерская работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.09.2013 |
| Размер файла | 114,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Багато іменників чоловічого роду на позначення статусу, професії, звання (частіше у науковому та офіційно-діловому стилях) не мають паралельних форм жіночого роду. Тому такі слова вживаються лише в чоловічому роді для позначення і чоловіків, і жінок: адвокат, бригадир, викладач, хірург, міністр, прокурор, маркетолог тощо. Відсутні відповідники жіночого роду в складених назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний спеціаліст, старший науковий співробітник тощо. Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом: декан соціально-правового факультету Власенко Любов Миколаївна зазначила, що...
Значна частина назв осіб за професією, посадою, званням утворює паралельні форми чоловічого та жіночого роду: баскетболіст - баскетболістка, перекладач - перекладачка, журналіст - журналістка, офіціант - офіціантка тощо. Іноді утворюють назви осіб жіночої статі за допомогою суфіксів -их (а), -к (а): повариха, барменка, викладачка, бригадирка, докторка, адміністраторка тощо. Але такі іменники мають обмежене вживання, властиве розмовно-просторічній мові [16, с. 32].
Існують іменники жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії та заняття, і не мають відповідників чоловічого роду: домогосподарка, манікюрниця, покоївка, рукодільниця тощо. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина - артист балету.
У звертанні до осіб, називаючи їх статус, посаду, звання, професію тощо потрібно вживати форму кличного відмінка: колего, лаборанте, академіку, декане, товаришу тощо.
2.3 Орфографічні норми
2.3.1 Правила скорочень у текстах документів
Скорочення найменувань, яке нерідко застосовується в текстах документів, має відповідати нормативним вимогам орфографії та пунктуації, а також принципам абревіатурного утворення, викладеним у державних стандартах.
Абревіація - це спосіб утворення складноскорочених слів шляхом додавання усічених основ чи усічених і повних слів. Цей спосіб діє тільки в системі іменників. За значенням абревіатури еквівалентні твірним словосполучень.
Розрізняють кілька типів складноскорочених слів:
1) абревіатури, що утворилися з початкових літер кожного слова словосполучення: УЗС, ВДТ, СПУ та ін.;
2) абревіатури, утворені з початкових звуків слів, які входять до словосполучення: ЗАЗ, НОН та ін.;
3) абревіатури, складові частини яких становлять початкові склади чи частини основ слів, що утворюють словосполучення: міськрада, обком, військкомат і т. ін.;
4) абревіатури змішаного типу, які утворюються з абревіатури й повного слова: НДІвугілля, завкадрів, замдиректора та ін.;
5) абревіатури, що складаються з частини основи і повного слова: Дніпроспецсталь, Укрвугілля тощо.
6) абревіатури, запозичені з інших мов: Бі-Бі-Сі, АПН та ін. [30].
Абревіатури можуть писатися як з великої, так і з малої літери.
З великої літери завжди пишуться буквені абревіатури (КНР, МТС, СП та ін.) і складноскорочені слова - назви установ і організацій, якщо вони походять від власних імен (ДУМ, Євросоюз, Профвидав тощо). Причому всередині абревіатур крапки після скорочень не ставляться.
Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються тільки на письмі. Скорочуватися практично може будь-яке слово. Не скорочуються віддієслівні іменники зі значенням абстрактної дії.
Скорочені слова можуть походити від простих слів. Перш за все, це скорочені позначення посад, звань, географічних понять, топонімічних найменувань, які вживаються поряд з іменами власними і після яких ставиться крапка: с.Іванівка, ст. Кайдак, Котелевський р-н, Полтавська обл., інж. Семенов, проф. Петренко, акад. Шевченко, доц. Лановий.
До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі: ім. - імені, і т. ін. - і таке інше, напр. - наприклад, пор. - порівняй тощо.
Не ставиться крапка на позначення фізичних, метричних величин, валют лише після цифрових назв: 17 год 45 хв, 250 г, 200 грн, 30м, 20 мм, 10 см. При цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний).
Не ставиться крапка після скороченого слова, яке позначає одиницю часу: 17 год 45 хв. Слово „рік” скорочується тільки після цифр: 2001 р.
Періоди позначаються таким способом:
1) за відсутності прийменників „з...до”: 1999-2000рр.;
2) за наявності прийменників „з...до”: з 1999 р. до 2000 р.;
3) при позначенні облікових (адміністративно-господарських, навчальних) років: 1999/2000 н. р.;
4) в інших випадках: 1999-2000 рр.;
5) при написанні дати змішаним способом: 15 травня 1999 р.
Не вживаються в тексті документів:
1) слово „місяць” у контексті з назвою місяця: у жовтні 2001 p.;
2) скорочення „ц. р.” (цього року) - потрібно вказати рік;
3) подвоєне позначення параграфів, номерів, процентів: № 5, 7, 12, 17; 50-60% - (варіант: 50... 60%) і т. ін.;
4) лапки при назвах марок машин, механізмів, верстатів і т. ін.: ВАЗ-2107, ГАЗ-51 (якщо скорочення стоїть після цифр, то індекс пишеться разом: МУЛ-18Д).
Написання повторюваних у тексті скорочень має бути уніфікованим (неможливо в одному тексті вживати різні скорочення на кшталт І.І. Петренко, І. Петренко).
При скороченні слова треба зважати на те, щоб частина слова, яка залишається:
1) давала змогу легко й безпомилково відновити повне слово: філос., філол., не філ.; асист., асп., не ас; дієприкм., дієприсл., не дієпр.;
2) закінчувалася на приголосний (крім однолітерних скорочень): архіт., не архіте.;
3) за збігу в кінці двох однакових приголосних закінчувалася на одному з них: осін., не осінн. (від осінній);
4) за збігу в кінці кількох різних приголосних закінчувалася на останньому з них: геогр. не геог [30].
Якщо скорочення стосується кількох поспіль чисел, назв, імен та ін., то його ставлять тільки раз - перед таким рядом чи після нього: на рис. 5, 7, 17; завдовжки 5, 25, 50, 100 м тощо.
2.3.2 Позначення цифрової інформації в документах
У сучасному документуванні вироблені певні правила позначення чисел.
Числа обов'язково треба писати літерами тоді, коли:
1) однозначні числа стоять у непрямому відмінку: клас обладнали п'ятьма комп'ютерами;
2) збіг кількох чисел у цифровій формі може ускладнити читання: п'ять 30-місних автобусів;
3) кількісний числівник починає собою речення: Ми так вирішили. П'ять комп'ютерів закупимо вже сьогодні.
Цифрову форму чисел рекомендують писати:
1) якщо однозначні цілі числа (навіть у непрямих відмінках) стоять у ряді з дво- і багатозначними: після серії з 5, 7 і 12 вправ;
2) якщо однозначні цілі числа утворюють сполучення з одиницями фізичних величин, грошовими одиницями тощо: за маси 7 кг, ціна 7 грн, 7 дол.;
3) у текстах управлінських і наукових документів: перевиконання завдання на 3%;
Числа в цифровій формі, починаючи з чотиризначних, варто розбивати на групи (по три цифри) справа наліво: 888 777 521 м. Не розбивають на групи цифри в числах, які позначають номер, у марках машин і механізмів, у позначеннях нормативних документів: № 79945. Крапку в пробілах між цифровими групами багатозначного числа ставити не можна.
Літерно-цифрова форма чисел рекомендується для позначення круглих чисел (тисяч, мільйонів, мільярдів) у вигляді поєднання цифр зі скороченням тис., млн, млрд: 6 млрд, 49 млн, 25 тис.; у спеціальній літературі до таких сполучень приєднують позначення фізичних величин, грошових одиниць тощо: 20 млн км; 30 млрд грн; у публіцистичних текстах рекомендовано відмовлятися не від літерно-цифрової форми числівників, а від скороченого позначення одиниць величин (тобто заміняти останні повними назвами): 25 млн кілометрів, 500 тис. вольт.
Великі числа в діапазоні значень за цифрової форми чисел передають зі збереженням усіх нулів: 15 000-20 000 м, а не 15-20 000 м. За літерно-цифрової форми чисел можна пропускати в першому числі позначення тис., млн, млрд: 20-30 тис. м, не обов'язково 20 тис. - 30 тис. м.
Номери телефонів прийнято писати, відокремлюючи дефісом по дві цифри справа наліво: 2-12-93-47. Можна відокремлювати крайню ліву групу в три цифри: 212-93-47 [22, с. 56 - 58].
У написанні порядкових числівників треба керуватися такими правилами:
1. Якщо текст потребує написання порядкового числівника з використанням цифр, то відмінкове закінчення має бути однолітерним, коли перед останньою буквою числівника стоїть літера, що позначає голосний звук: п'ятий - 5-й. Нарощення має бути дволітерним, якщо перед останньою буквою числівника стоїть літера, що позначає приголосний звук: п'ятого - 5-го.
2. Не можна додавати нарощення відмінкових закінчень до номерів томів, розділів, сторінок, таблиць тощо, якщо родове слово (том, розділ та ін.) стоїть перед ними: у томі 6, на с. 35, у табл. 11.
3. Не можна додавати нарощення відмінкових закінчень до дати (років і чисел місяця), якщо слово рік або назва місяця стоїть після числа: у 2002 році, 7 січня 2000 року, а не у 2002-му році, 7 січня 2000-го року.
4. Якщо слово рік чи назва місяця пропущені, або їх поставлено перед числом, або окремо від числа позначено іншим словом, то відмінкові закінчення рекомендується нарощувати: у січні, числа 20-го; рік 2002-й; настав 2000-й; концерт перенесли з 15 лютого на 22-ге; 20-го квітня.
5. У публіцистичних і художніх текстах треба надавати перевагу літерній формі написання порядкових числівників: у двадцять першому столітті; у сороковому році.
6. Римськими цифрами позначають номери виборних органів; спортивних змагань; цифрові позначення в іменах імператорів, королів та ін.; позначення кварталів року тощо: Карл XII, XXII Олімпійські ігри, III-IV квартали.
Рекомендовано таке написання дат і періодів:
1. Період, обмежений двома роками або роком і десятиріччям: у 1991-1995 рр., не у 1991-95 pp. Останню форму написання можна використовувати тільки в довідкових виданнях, які вимагають особливої компактності.
2. Усі види некалендарних років, які починаються в одному році, а закінчуються в іншому, пишуть так: у 1998/99 навчальному році.
2.3.3 Позначення голосних у російських та в інших слов'янських власних назвах
Російські власні назви передаємо якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, проте, норм українського правопису, зокрема щодо вживання м'якого знака й апострофа: рос. Соловьев - Соловйов, рос. Прокофьев - Прокоф'єв, рос. Алябьев - Аляб'єв, рос. Пермь - Перм, рос. Октябрьск - Октябрськ.
Але м'який знак обов'язково пишеться в кінці суфікса -ець та в суфіксах -ськ-, -цьк-: рос. Юрьевец - Юр'євець, рос. Скиталец - Скиталець, рос. Иркутск - Іркутськ, рос. Троицк - Троїцьк.
Російська буква и у власних назвах передається звичайно через і: Ігнатьєв, Пушкін, Нікітін, Гагарін, Мілютін.
Але російську букву и передаємо через и:
а) після шиплячих і ц: Пущин, Чичиков, Житков, Шишкін;
б) у префіксі при- та суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: Мечников, П'ятницький, Радищев, Прикумськ, Зимовники;
в) якщо в українській мові є споріднене слово з и: Тихомиров (бо тихий і мир), Сидоров (бо Сидір), Титов (бо Tuт);
г) у географічних назвах Сибір, Симбірськ, Владивосток, П'ятигорськ.
Буква и після голосних, м'якого знака й апострофа передається через ї: Воїнов, Ізмаїлов, Гур'їн.
Російську літеру е у власних назвах (якщо вона стоїть після приголосного) передаємо звичайно через є: рос. Державин - Державін, рос. Кузнецов - Кузнецов, рос. Лермонтов - Лермонтов.
Але російську букву е передаємо через є:
а) на початку слова: Євдокимов, Єршов, Єльцин;
б) у суфіксах -єв, -єєв, якщо вони стоять не після шиплячих, ц або р: Ломтєв, Бердяєв, Сергєєв, Алексєєв; але після шиплячих, ц та р пишемо е: Тютчев, Нехорошев, Рум'янцев;
в) якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і: Твердохлєбов (бо хліб), Сєров (бо сірий), Мєщанінов (бо міщанин), Звєрев (бо звір), але пишемо е, коли і в українській мові чергується з е: Каменєв (бо камінь - каменя), Лебедєв (бо лебідь - лебедя).
Російську літеру ё, яка позначає звук о після м'якого приголосного, передаємо:
а) через йо на початку слова, після голосного, а також після м'якого знака в російському написанні: Йолкін, Окайомов, Нейолов, Воробйов, Соловйов;
б) через ьо після приголосних: Найдьонов, Тьоркін, Алфьоров, Семьоркін;
в) через о після шиплячих: Горбачов, Хрущов, Щокін;
г) через е в назвах, утворених від назв, спільних для української та російської мов: Артемов, Семенов, Федоров [22].
У південнослов'янських власних назвах (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови) буква и (латиницею - і) передається через и: Величков, Филипов, Миладинов, Скерлич, Давичо, Зринський, Левстик.
У західнослов'янських власних назвах (польська, чеська, словацька мови) буква у (латиницею) передається через и: Брандис, Пшибось, Виспянський, Мисливечек, Шафарик.
Буква і в західнослов'янських власних назвах передається:
а) через и після шиплячих і в суфіксах -ик-, -иц-, -ич-: Пшибишевський, Гощинський, Жижка, Масарик, Сладкович, Івашкевич;
б) через і в усіх інших випадках: Дуніковський, Норвід, Щецін, Гавлічек.
У південнослов'янських і західнослов'янських власних назвах буква е (зокрема й польське буквосполучення іе та чеська буква) передається через е: Бошев, Каравелов, Недич, Скерлич, Левстик, Сенкевич, Міцкевич, Чапек.
Польське буквосполучення іо передається:
а) через йо після губних приголосних: Голембйовський, Пйотровський;
б) через ьо після інших приголосних: Генсьорський, Аньолек.
Білоруські власні назви передаються за традицією наближено до української вимови: Короткевич, Богданович, Панченко, Журавський; але близько до білоруського звучання: Колас, Бядуля, Самуйльонок.
2.4 Синтаксичні норми
2.4.1 Речення як складова тексту документа
Речення - це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що передає певну інформацію.
Наприклад, сполучення слів Сторони підготували документ є реченням, оскільки передає думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об'єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. Таке речення в усному мовленні вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою літерою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки) [16].
2.4.2 Текст як надфразова єдність, або складне синтаксичне ціле
Мета писемного мовлення - створення тексту, більшого чи меншого за обсягом, залежно від потреби. Текст, звичайно ж, складається з речень. Але щоб повно висловити якусь думку, конкретне повідомлення, одного речення мало. Думка чи повідомлення найчастіше висловлюються кількома реченнями, об'єднаними між собою спільним змістом і будовою.
Група взаємопов'язаних за змістом і за допомогою синтаксичних засобів речень, які порівняно з окремими реченнями виражають розвиток думки, називається складним синтаксичним цілим, або надфразовою єдністю. Тобто складне синтаксичне ціле - низка речень, поєднаних між собою в одне ціле семантико-граматичними відношеннями. Порівняно з окремими реченнями складне синтаксичне ціле є повнішою формою розвитку думки. Якщо речення більшою чи меншою мірою відповідає судженню, то надфразова єдність звичайно відповідає умовиводам. Наприклад: У малому залі консерваторії пройшли традиційні, десяті, читання, присвячен Д. Шостаковичу. Вони відбулися напередодні дня народження композитора в стінах, де Шостакович був студентом, аспірантом, викладав і виховав плеяду музикантів.
Кожна синтаксична єдність є ніби мініатюрним твором (мікротекстом), який будується за схемою: зачин, який формулює тему надфразної єдності, середня частина - розгортання думки чи повідомлення, та кінцівка - висновок мікротеми. Тематичне речення здебільшого є верхньою межею абзацу. Розвиток основної теми абзацу здійснюється за допомогою речень, які містять підтвердження, факти для доведення певних положень. Нижньою межею є завершальні речення, які відображають підсумок основного змісту складного синтаксичного цілого, висновок, до якого наводять попередні речення чи подальші твердження. Таке композиційне членування надфразової єдності відповідає змістово-логічному поділу мікротексту та становить мікрокомпозицію [16].
Окремі речення у складному синтаксичному цілому становлять структурно-семантичну єдність. Вони настільки пов'язані між собою за змістом, що, взяті окремо, ізольовано, як правило, мають вигляд неповних, незавершених. Отже, з погляду змісту складне синтаксичне ціле характеризується єдністю думки, вислову, теми, тісною змістовою пов'язаністю компонентів, окремих речень, що входять до його складу: Якщо продовжувати збуджувати пацієнта тим самим емоційно значущим для нього словом, то мозок відмовиться реагувати на нього, поріг усвідомлення умовного подразника підвищиться. Тобто спрацює психологічний захист. Природа подарувала людині цей механізм, щоб захистити її свідомість від неприємних їй подразників.
У службових документах абзац збігається з надфразовою єдністю (складним синтаксичним цілим) і є лінгвістичною композиційною одиницею, і структурною композиційною одиницею, використання якої зумовлено авторською інтенцією.
РОЗДІЛ 3.
ТИПОВІ ПОМИЛКИ В ТЕКСТАХ ДІЛОВИХ ДОКУМЕНТІВ
3.1 Композиційні помилки
Причиною виникнення композиційних помилок є незнання укладачем композиції або структури тексту.
Композиція (структура) тексту ділового документа - спосіб формалізації змісту інформації, що міститься в ньому, послідовність розташування складових частин (аспектів) документа. Найбільш раціональною визнана структура тексту ділового документа, що складається з двох частин. У першій частині викладаються факти і події, що стали приводом для складання документа, у другій частині - розпорядження, висновки, прохання, рішення, пропозиції [40, с. 84 - 86].
Композиційні помилки полягають у неправильній побудові тексту службового документа, непропорційному розташуванні його частин. Кожен аспект змісту повинен займати визначене місце в логічній структурі документа й не збігатися з іншим аспектом. При цьому важливим є знати правила виділення, побудови абзацу й зв'язку речень в абзаці. Виклад кожного аспекту змісту рекомендується починати з нового абзацу. Типовий абзац складається з трьох частин: абзацного зачину, абзацної фрази і коментувальної частини. В абзацному зачині формулюється тема абзацу. Абзацна фраза містить основну інформацію абзацу. Коментувальна частина підбиває підсумок сказаному в абзаці й уводиться словами: тому, таким чином, у результаті цього і т. ін. Середня довжина абзацу складає 4 - 6 речень, але допускаються абзаци, що складаються з одного речення, переважно в багатоаспектних документах.
Діловий документ не повинен дублювати інший, уже стандартизований документ. У бланку документа повинен бути зазначеним зв'язок між попереднім і наступним документами. Тому не слід починати текст з повторення того, що вже зазначено в даті відправлення, індексах і темі документа. Наприклад, не потрібно подавати найменування підприємства поруч з посадою особи, що підписала документ, тому що це зазначено на бланку або в штампі, поставленому в лівому верхньому куті. Також у службовий документ не повинна потрапляти інформація, місце якої передбачено в додатку.
Побудова тексту здійснюється прямим або зворотним способами. При прямому способі побудови текст складається зі вступної частини, описової частини і висновку. Наприклад:
Завод „Азовсталь” просить провести навчання керівного складу з питання складання текстів службових документів.
При зворотному способі побудови описова частина стоїть після висновку. Наприклад:
Проектом програми семінару передбачена доповідь Вашої організації на тему „Уніфікація систем документації”.
Композиційна стрункість документа визначається послідовністю викладу змісту, розташуванням матеріалу, характером і обсягом відомостей, що включаються до документа. Діловий документ повинен бути присвячений одному питанню, а відомості, що містяться в ньому, повинні бути тематичними, однорідними й логічно пов'язаними між собою.
Правильне сприйняття тексту досягається за допомогою компактного й лаконічного викладу суті справи. Вступна частина документа не повинна відбивати загальні положення. У змісті необхідно виділяти головне, а подробиці й другорядні деталі опускати. Кожен аргумент потрібно доповнювати важливими фактами й цифрами.
На сьогодні широко використовуються три способи викладу тексту:
1. Розповідь, яка характеризується хронологічною послідовністю викладу, відсутністю будь-яких оцінок, безстороння констатація і вірогідність фактів. Розповідь вживається в автобіографіях, частково в актах і протоколах.
2. Опис, у якому факти одержують оцінку, характеристику, вказуються ознаки й основні риси, що є важливими для вирішення певного питання. Опис використовується в актах, листах, протоколах, характеристиках.
3. Роздум - спосіб викладу, у якому на основі фактів подаються пропозиції і робляться висновки. Роздум вживається в листах, наказах, доповідних записках і актах.
3.2 Логічні помилки
Часто незнання основних законів логіки призводить до помилок при складанні тексту службового документа. Текст повинен бути результатом послідовного і доказового мислення.
Закон тотожності передбачає, що предмет думки залишається незмінним у межах однієї теорії, одного міркування або доведення, тобто знання про предмет не повинно підмінюватися іншим знанням. Дотримання закону тотожності дозволяє уникнути невизначеності, неконкретності міркувань. Нерідко неточні формулювання, нечіткість оцінок і висновків є причиною того, що мовець у процесі міркування непомітно для себе починає говорити про щось інше. Ця логічна помилка називається „підміною тези”. Наприклад:
У нашому корпусі обладнаний новий дисплейний клас. Тут встановлені персональні комп'ютери, об'єднані в локальну мережу. Студенти в роботі можуть використовувати пакети прикладних програм спеціального призначення. Кожен комп'ютер має лазерний принтер. Ця подія свідчить про початок широкого використання нових інформаційних технологій. Не впізнати наш інститут. Будуються нові корпуси, тисячі молодих фахівців щороку приходять працювати на підприємства й в установи.
Відповідно до закону протиріччя одночасно істинними не можуть бути два висловлювання, одне з яких стверджує що-небудь про предмет, а інше заперечує те ж саме, у тому ж самому предметі, у той же самий час. Наприклад:
За результатами змагання найвищі показники має цех № 7. Не менш високі показники має й цех № 4.
Очевидне протиріччя: вищих результатів може досягти тільки один цех. Отже, з двох суджень одне істинне, а інше - ні.
Закон виключеного третього являє собою твердження: якщо є два взаємосуперечливих судження про предмет, то одне з них обов'язково істинне, а інше помилкове, і між ними не може бути середнього, тобто третього судження, яке могло б бути також істинним у тому ж самому відношенні, у той же самий час. Закон виключеного третього діє у таких випадках:
1. Коли одне з суджень що-небудь стверджує, а інше заперечує те ж саме щодо одиничного предмета або явища. Наприклад:
Судження „Завод виконав план не повністю” збігається із судженням „Завод не виконав план” і може бути висловлене самостійно. Однак у строгому міркуванні ним не можна замінити судження „Завод не виконав план”.
2. Коли одне із суджень що-небудь стверджує щодо цілого класу предметів або явищ (виходить, і щодо кожного предмета або явища, яке входить до цього клас), а інше те ж саме заперечує щодо частини предметів або явищ цього класу [15]. Наприклад:
Судження „Усі колгоспи району виконали план”, „Колгосп „Перемога” не виконав план” суперечать одне іншому: якщо перше судження істинне, то друге - помилкове, і навпаки. Завжди при зіткненні справді суперечних, взаємовиключних суджень з метою усунення невизначеності потрібно визначити, яке з цих суджень істинне, а яке помилкове, і не шукати істину в додатковому судженні. Якщо ставиться конкретне питання, яке вимагає однозначної відповіді, то спочатку необхідно дати відповідь саме на це питання.
Закон достатньої підстави формулюється так: щоб визнати судження про предмет істинним, треба вказати достатні підстави. Істинність висунутих положень потрібно доводити. Не можна приймати за істинні бездоказові твердження. Закон достатньої підстави припускає послідовність і аргументування висловлювань, тобто внутрішній зв'язок і взаємообґрунтованість думок у міркуванні. Працівник, який щось стверджує або заперечує, повинен обґрунтувати свої судження. Починаючи спростовувати аргументи опонента, ми таким чином зобов'язуємося довести їхню хибність, тобто навести достатні докази для визнання аргументів опонента неправильними.
У текстах службових документів часто використовують визначення. Визначенням називається точне розкриття змісту поняття, що дозволяє судити про суть явища, його властивості й основні риси. Правильне визначення повинне мімтити вказівку на родову ознаку й на видову відмінність. До визначень висуваються такі вимоги:
1. У визначенні повинні бути зазначені найважливіші прикметні ознаки предмета, але не випадкові чи малозначущі.
2. У визначенні не потрібно використовувати поняття, які самі потребують визначення.
3. Не слід давати негативне визначення (доцільно вказувати, чим є, якими ознаками наділений предмет, а не вказувати, чим він не є або якими ознаками не наділений).
4. Не можна використовувати як визначення речення, які містять тлумачення значень запозичених слів.
Склад інформації в документі визначає мову документа. Усталені формули документів визначають склад інформації. Текст документа повинен бути коротким і містити основні відомості, так щоб час, необхідний на ознайомлення з ним, був мінімальним. Аргументація в документі повинна бути достатньою. Інформативність і процес складання документа забезпечуються використанням формулювань, що сприймаються як „буква закону”. Наприклад:
Звільнити з посади ...
Контроль за виконанням покласти на ...
Оплата гарантується.
Через терміновість замовлення ...
Інформативність і переконливість документа досягаються за рахунок уживання мовних формул, що мають правову силу, представлення всіх обставин справи в їхньому взаємозв'язку, використання підрядних речень, що відбивають причиново-наслідкові зв'язки, і сполучних слів. Діловий документ повинен бути достовірним і переконливим. Головною умовою переконливості документа є його доказовість, тобто точні й безперечні факти. Точно підібрані факти й цифрові дані, а також чіткі словесні формулювання є необхідними в службовій документації, що відбиває моменти конфліктної ситуації у сфері ділових стосунків. Однак документ не слід перетворювати на таблицю або перелік статистичних даних. Переконливо виглядають психологічні доводи. Переконливість документа можна підвищити шляхом використання паралельних синтаксичних конструкцій, уживання дійсного стану.
Наприклад:
Технолог заводу Петров К.Р. грубо порушує правила техніки безпеки. З його вини ...
Глибокий юридичний зміст має така мовна конструкція, як твердження через заперечення. Наприклад:
Колегія не заперечує ...
Адміністрація не відхиляє ...
Твердження через заперечення означає, що адресат санкціонує дію, ініціатива якої виходить не від нього, і надає ще більшої переконливості документові.
Засобами підвищення переконливості документа також є вживання риторичного запитання, вираження особистого ставлення укладача ділового документа, використання умовного способу.
Композиційні й логічні помилки в текстах ділових документів не належать до власне мовних, і тому не контролюються системами перевірки орфографії і граматики електронних текстів, вбудованих у пакет Microsoft Office, і, зрозуміло, не виправляються при автоматичному перекладі текстів документів з російської мови українською система автоматичного перекладу Probing Office. Можна з упевненістю сказати, що всі помилки цього типу збережуться в українському перекладі, тож виправити і відредагувати композиційні й логічні неточності слід у російськомовному варіанті тексту ще до початку процедури перекладу. До власне мовних, таких, що виникають вже у процесі автоматичного перекладу, належать помилки таких типів.
3.3 Синтаксичні помилки
Синтаксичні помилки являють собою вид помилок, які ? нерідко не помічають самі укладачі.
Найпоширенішою синтаксичною помилкою є неправильний порядок слів у реченнях. При складанні текстів ділових документів необхідно пам'ятати правила порядку слів у літературній мові, де інформаційна роль порядку слів зростає ближче до кінця речення. Наприклад: ДМЗ виконав план до 20 грудня. До 20 грудня ДМЗ виконав план. У першому реченні наголошується на терміні, до якого завод виконав план. У другому констатується, що завод план виконав. І російська, й українська мова припускають відносно вільний порядок слів у реченні. Перестановку слів з метою підкреслити значимість якогось слова називають інверсією.
Програми автоматичного перекладу не змінюють порядку слів у реченнях, тому в основному українськомовний варіант тексту документа зберігає ті ж самі логічні наголоси й акценти, що й російськомовний.
Дієприслівниковий зворот є засобом передачі дії, що відбувається одночасно або в зв'язку з іншою дією. Дієприкметниковим зворотом можна передавати різні етичні моменти (наприклад, зацікавленість у якнайшвидшому завершенні роботи) і сформулювати причини, що стали підставою для ухвалення управлінського рішення. Краще використовувати дієприкметниковий зворот на початку фрази такими словами:
Вважаючи ...
Беручи до уваги...
Обов'язковою умовою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником), повинні здійснюватися однією особою. Помилки при вживанні дієприслівникових зворотів легко виправити, замінюючи їх на речення з обставинами [2, с. 16 - 19]: Наприклад:
Неправильно Правильно
Виступаючи, директором Виступаючи, директор
порушена злободенна тема. торкнувся злободенної теми.
Ділове писемне мовлення характеризується наявністю складнопідрядних речень. Складні речення надають більшої переконливості проханню і пом'якшують враження відмови, дозволяють підкреслити важливі значеннєві відтінки, навести аргументи й т. ін. Значеннєві відношення між окремими частинами розгорнутого висловлення визначаються використанням сполучників і сполучних слів. Складні речення виражають причиново-наслідкові зв'язки й найчастіше вживаються із сполучниками що; котрий; якщо; де; як; унаслідок того, що; щоб.
Якщо підрядне речення пояснює тільки одне слово головного речення, то воно стоїть за цим словом. Наприклад:
Конференція, на якій були присутніми тридцять чоловік, проходила...
Якщо підрядне речення стосується групи присудка або всього головного речення, то воно ставиться перед головним, коли акцентуються обставини здійснення дії, або після головного, коли пояснює основну думку складного речення. Наприклад:
Через те, що різко знижується виробіток по заводу, необхідно вжити термінових заходів.
Необхідно вжити термінових заходів, тому що різко знижується виробіток по заводу.
При необхідності можна замінити підрядні речення синонімічними дієприкметниками й дієприкметниковими зворотами, які додають текстові стислості й лаконізму. Найбільш поширеним є розташування дієприкметникового звороту після означуваного слова. Не можна поєднувати як однорідні синтаксичні члени дієприкметникові і дієприслівникові звороти з підрядними реченнями.
Наприклад:
Неправильно Правильно
Потрібно виділити визначення, Потрібно виділити визначення,
подані автором у цій подані автором у цій роботі
роботі, і яку літературу він і літературу, використану
використовував для цього. ним для цього.
Підрядні речення мають синонімічні за значенням конструкції з віддієслівними іменниками, а саме:
Після встановлення ...
Згідно з домовленістю …
У зв`язку з розширенням ...
При редагуванні українськомовного тексту документа, отриманого в результаті роботи системи автоматичного перекладу, слід мати на увазі, що в українській мові, на відміну від російської, майже не вживаними є активні дієприкметники, які утворюються від дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -ач(-яч), -уч(-юч): в'янучий, бажаючий, лежачий.
Разом з тим система автоматичного перекладу нерідко утворюють подібні форми, хоча для української мови більш усталеним є вживання замість них підрядних речень, отже, рекомендується робити в перекладеному тексті документа відповідні виправлення, наприклад:
|
Російський варіант |
Український варіант |
||
|
Неправильно |
Правильно |
||
|
работающий в должности |
працюючий на посаді |
що працює на посаді |
|
|
по вине „Пользователя” или лиц, совместно с ним проживающих |
з вини „Користувача” або осіб, разом з ним проживаючих |
з вини „Користувача” або осіб, що проживають разом з ним |
Якщо дієприкметник стоїть на початку фрази, наприклад, взятий у дужки, то при утворенні підрядного речення слід використовувати вказівний займенник такий:
|
В случае образования излишней (превышающей установленную норму) жилой площади... |
у випадку утворення зайвої (перевищуючої встановлену норму) житлової площі... |
у випадку утворення зайвої (такої, що, перевищує встановлену норму) житлової площі... |
Іноді російський дієприкметник можна перекласти українським іменником:
|
заведующий кафедрой |
завідуючий кафедрою |
завідувач кафедри |
До синтаксичних помилок належить і неправильне використання прийменників. У діловій мові поширеними є словосполучення з прийменником про із залежними іменниками в знахідному відмінку. Наприклад:
угода про постачання; рішення про кадри.
Неправильне використання прийменника про створює мовні перешкоди.
Наприклад:
Неправильно Правильно
Майте про це на увазі. Майте це на увазі.
Немає сумнівів про те, що... Немає сумнівів, що...
Необхідно розрізняти, коли мова йде про установу, а коли про будинок. Наприклад:
Неправильно Правильно
У наше підприємство На наше підприємство
направлено новий направлено новий
проект верстата. проект верстата.
Вибір прийменника визначається традицією й обумовлений контекстом і лексико-граматичними зв'язками слів, що складають сполучення. Вибір прийменника може бути пов'язаний із прагненням підкреслити якийсь відтінок думки.
Прийменник згідно з вимагає форми орудного відмінка іменника: згідно з наказом (вказівками).
Прийменник усупереч також вимагає після себе форми давального відмінка іменника: усупереч проханню (указівці).
Прийменник завдяки звичайно вказує на причину, що сприяє здійсненню чого-небудь. Цей прийменник вимагає після себе форми давального відмінка іменника або займенника. Наприклад: завдяки Вам.
У прийменниково-іменникових конструкціях іменник повинен стояти у певній відмінковій формі. Наприклад, згідно з вимагає орудного відмінка:
Неправильно Правильно
Згідно наказу ... Згідно з наказом ...
Згідно відповідного Згідно з відповідним
положення… положенням…
Згідно Вашої пропозиції... Згідно з Вашою пропозицією...
Слово «керівництво» вимагає після себе форми орудного відмінка іменника. Наприклад:
Неправильно Правильно
Керівництво виробничої Керівництво виробничою
практики здійснюється практикою здійснюється
заводськими фахівцями заводськими фахівцями.
Іменникове керування в українській і російській мовах не збігаються, як це ілюструють приклади:
Російська мова Українська мова
благодарить кого дякувати кому
причинять что завдавати чого
снабжать чем постачати що
нуждаться в чем потребувати чого
подражать кому наслідувати кого
Системи автоматичного перекладу в основному враховують зміну відмінкової форми керованого іменника і правильно перекладають такі конструкції, але якщо відстань між дієсловом і залежним іменником перевищує кілька слів, то програмі не вдається визначити, який саме іменник є залежним, і, відповідно, змінити його відмінкове закінчення (див.: дод. Б).
Такі помилки доводиться виправляти вручну. Крім того системи автоматичного перекладу тексту з російської мови українською допускають чимало помилок при перекладі прийменниково-іменникових конструкцій, що так само ґрунтується на розбіжностях у керуванні, наприклад:
Російська мова Українська мова
стремиться к прагнути до
случилось по вине трапилося через
принять во внимание взяти до уваги
принять к сведению взяти до відома
на протяжении дня протягом дня
в семь часов о сьомій годині
соответственно приказу відповідно до наказу
согласно приказу згідно з наказом
ввести в состав ввести до складу
на следующий день наступного дня
Багатозначність російського прийменника по є причиною того, що чимало конструкцій, до складу яких він входить, перекладаються з помилками засобами автоматичного перекладу (див.: дод. В).
Термін „паралельні конструкції” позначає форми словосполучень і речень, що можуть виконувати в реченні однакову синтаксичну функцію і взаємозамінюватися як синонімічні.
Широке вживання віддієслівних іменників (затримка, перевірка, виправдання, підвищення, одержання) є особливістю офіційно-ділового стилю. При вживанні віддієслівних іменників потрібно враховувати можливість появи ланцюжків однотипних слів, що роблять фразу громіздкою і немилозвучною, а також можливість використання віддієслівних іменників у складі складених присудків.
Синонімічними також можуть бути особові й безособові конструкції, активні й пасивні звороти мови, які розрізняються деякими значеннєвими і стилістичними відтінками і чий неточний вибір, а також невідповідність контексту або формі документа сприймається як порушення літературної норми. Вибір активного звороту й уживання особових форм дієслова дозволяє конкретизувати думку.
Навпаки, за допомогою безособових і пасивних конструкцій можна підкреслити, що важливішим є факт здійснення дії, ніж особа, яка цю дію виконує.
Діловий стиль характеризується реченнями, у яких підмет виражається цілісним за значенням сполученням слів. Зазвичай труднощі при складанні службових документів викликають варіанти узгодження присудка з підметом, сполучення збірних іменників й іменних конструкцій з числівниками.
3.4 Морфологічні помилки
Найбільш поширеною морфологічною помилкою є неузгодженість означень. Укладачам ділових документів при використанні означень варто враховувати такі правила:
1. Якщо означення стосується іменника, що має при собі додаток, то воно узгоджується з головним словом сполучення. Наприклад: новий вагон-лабораторія.
2. Якщо означення стосується сполучення власного імені та прикладки (наприклад, композитор Пахмутова) то воно звичайно узгоджується з найближчим іменником. Наприклад:
Наш директор магазину А.Р. Петрова перебуває у відпустці.
Винятком із правила є ситуація, коли означення виражається дієприкметником:
Запрошена на збори директор школи В.Н. Лугова повідомила...
3. Якщо означення стосується сполучення іменника з числівниками „два”, „три”, „чотири”, то воно звичайно ставиться у формі родового відмінка, коли стосується слів чоловічого роду, і у формі називного відмінка, коли стосується слів жіночого роду. Наприклад: дві нові лабораторії; три нових будинки.
4. Означення, що стоїть перед сполученням „числівник + іменник” (а не між цими словами), звичайно вживається у формі називного відмінка. Наприклад: за ці два тижні; за останні три роки.
Але слова добрий, повний, цілий не завжди підпорядковуються цьому правилу. Наприклад: за повних два місяці; цілих три тижні.
Нераціональне використання кількісних числівників становить собою ще один вид морфологічних помилок. При вживанні кількісних числівників у ділових листах, телефонних розмовах, ділових бесідах потрібно пам'ятати такі правила:
1. Усі кількісні числівника відмінюються. При цьому змінюються всі частини складних і складених числівників. Наприклад:
...до п'ятисот сімдесяти чоловік;
...з трьомастами шістдесятьма експонатами.
Невідмінювання або неповне відмінювання складних і складених числівників є помилкою. У текстах кількісні числівники записуються цифрами. Щоб уникнути помилки у називанні їх в офіційній обстановці, необхідно подавати їхні словесні варіанти у відповідних відмінкових формах [10, с. 47].
2. Складені числівники ніколи не повинні містити збірні числівники. Наприклад:
Неправильно Правильно
Двадцять двоє осіб ... Двадцять дві особи ...
При позначенні конкретних предметів можливим є використання слів одиниця, пара, штука, екземпляр і т. ін. Наприклад:
двадцять чотири пари рукавичок.
3. Числівник півтора у формі називного (знахідного) відмінка поєднується з іменником у формі родового відмінка в однині. Наприклад:
півтора вагона;
півтори машини.
До морфологічних помилок належить і неправильний вибір стану. Стан - дієслівна конструкція, що виражає етичну оцінку дій іншої сторони. Активний стан вживається, коли потрібно виділити суб'єкт дії - юридичну або посадову особу як джерело приписуваних або фіксованих дій. У цьому випадку фраза починається з підмета. Наприклад:
Юридична частина колеги роз'яснює ...
У супровідних листах суб'єкт дії не вказується, а мається на увазі, тому підмет відсутній. Наприклад:
Висилаю Вам післяплатою ...
При цьому суб'єкт дії повинен ототожнюватися не з „фізичною”, а з юридичною особою. Наприклад:
Неправильно Правильно
Ми потребуємо ... Фабрика потребує ...
Зазвичай речення з активним станом вживаються в теперішньому часі, але в рішенні присудок виражається в минулому часі. Наприклад:
Колегія вирішила ...
У наказах, розпорядженнях уживається тільки активний стан з ключовим словом Наказую.:.
Факультативність приписуваних дій досягається за рахунок вживання дієслів, позбавлених категоричності в тоні викладу (Рекомендую...). Їх використовують, коли запропоновані дії можуть бути виконані в широкому діапазоні варіантів, але відповідно до посадової інструкції або положення про юридичну особу. Активний стан отримав широке поширення у розпорядницькій документації. Він є обов'язковим у заявах громадян і виправданим у тих випадках, коли треба вказувати винуватця порушення професійної або адміністративної етики. Уживання активного стану додає принциповий тон критиці. Наприклад:
Механік заводу Р.І. Гавюршюв грубо порушив техніку безпеки.
Пасивний стан використовується, якщо факт здійснення дії має більше значення, ніж вказівка на осіб, що вчинили дію. Наприклад:
Оплата гарантується.
Уживанню пасивного стану надається перевага й у тих випадках, коли очевидним є джерело дії. Наприклад:
Термін, протягом якого будуть встановлені ескалатори, ще не визначений.
Системи автоматичного перекладу, на жаль, допускають чимало морфологічних помилок, причиною чого, з одного боку, є недостатня розробленість систем автоматичного синтаксичного й морфологічного аналізу (програма „не бачить” синтаксичного зв'язку, а отже, й узгодження між словами, які знаходяться у тексті на певній відстані одне від одного), а з другого - наявність і в російській, і в українській мовах омоформ - слів, що збігаються у певних формах: три (числівник) - три (дієслово), мати (іменник) - мати (дієслово) тощо. Програми-перекладачі практично не розрізняють російські омоформи, перекладаючи їх завжди однаково незалежно від значення. Наприклад:
рос. им = орудний відмінок від он (манипулировать им),
им = давальний відмінок від они (прислать им);
рос. стоят = 3 особа множини теперішнього часу дієслова стоять (стоят на ступеньке),
стоят = З особа множини теперішнього часу дієслова стоить (стоят 100 гривень).
Пролінг Офіс подає завжди форму їм.
Також системи автоматичного перекладу регулярно помиляються при перекладі російських прикметників і дієприкметників жіночого роду в родовому й давальному відмінках (предусмотренной- передбаченої/передбаченій), чоловічого роду в називному й знахідному відмінках і жіночого роду в родовому й давальному відмінках (другой - інший/іншої/іншій), іменниках середнього роду в родовому відмінку однини й називному множини (обязательства - обов'язку/обов'язки) тощо. Виправлення цих помилок, а також неточностей, коли програма-перекладач неправильно визначає узгодження між словами в тексті, належить здійснити людині, яка укладає документ.
3.5 Лексичні помилки
Укладачі ділових документів часто припускаються помилок, пов'язаних із незнанням лексичних особливостей мови. Тому складання правил, що дозволяють уникнути різних лексичних помилок, є надзвичайно актуальним. Неправильне використання слів і термінів є однією з поширених лексичних помилок. Необхідно вміти підібрати правильний термін, тому що окремі терміни і професійні жаргонні слова бувають зрозумілі лише особам певної професії, тому потрібним є обов'язкове розшифрування їх у тексті. Прагнення надати словам великої значущості виливається у „термінологічну гру”, що призводить до таких помилок, як розщеплення присудка. Наприклад:
Неправильно Правильно
Здійснювати преміювання Преміювати
Недоречне або невиправдане вживання іноземних слів також являє собою лексичну помилку. Часто в ділове мовлення потрапляють іноземні слова, що мають український відповідник. Наприклад:
Неправильно Правильно
Репрезентувати Представити
Використовуючи іноземне слово, потрібно точно знати його зміст. Не слід вживати кілька слів з одним і тим самим значенням в одному реченні. Наприклад: конвенція - умова. Неправильне використання іншомовної лексики веде до тавтології, привносить небажані асоціації. Тому вживання іноземних слів повинно бути зумовлене трьома тісно пов'язаними між собою обставинами: необхідністю, доречністю і точністю слововживання.
Через незнання, неуважність або недбалість укладачі ділових документів припускаються мовних помилок, пов'язаних з незнанням значень слів або з уживанням слів, незакріплених традиціями. Нерідко помилка укладача полягає в застосуванні плеоназмів і тавтологій.
Плеоназм являє собою значеннєвий повтор, що виникає при вживанні слів, значення яких частково або цілком збігається. Наприклад:
пам'ятний сувенір - сувенір є подарунком на пам'ять;
передовий авангард - авангард припускає першість, лідерство;
різні варіанти - варіант є розходженням;
потерпіти повне фіаско - фіаско є повною поразкою.
Плеоназми зустрічаються в текстах документів як результат неправильного вживання іноземної лексики, як наслідок невміння виражати думки точно і лаконічно. Наприклад:
Неправильно Правильно
У квітні-місяці... У квітні ...
Прейскурант цін Прейскурант
Хоча прейскурант і є переліком цін, але допускаються висловлювання на зразок прейскурант різних цін, де конкретизується поняття ціни й отримує форму розгорнутого словосполучення [51, с. 30].
Тавтологія - значеннєвий повтор, що виникає у тих випадках, коли в реченні стоять поруч однокореневі слова, близькі за змістом і звучанням. Наприклад:
Користь від використання агрегатів ...
Установлено дві фасувальні лінії для розфасування.
Тавтологічні повтори роблять фразу немилозвучною й ускладнюють її сприйняття, оскільки привертають до себе особливу увагу.
Розуміння тексту ускладнюється застосуванням архаїзмів і канцеляризмів. Архаїзми являють собою застарілі слова, вирази і граматичні форми, що вийшли з ужитку. Наприклад:
Неправильно Правильно
На предмет Для
Цим пропонується Пропонуємо
За приналежністю За призначенням
Канцеляризми - застарілі, складні, громіздкі фрази зі стійкою архаїчною структурою і характерними канцелярськими сполучниками і сполучними словами, а також сухі, маловиразні казенні слова. Наприклад:
на предмет прилучення до праці;
належить розробити заходи щодо усунення недоліків;
ми маємо на сьогоднішній день;
у справі підвищення кваліфікації.
Не слід уживати канцеляризми, позбавлені змісту. Наприклад:
по лінії, у світлі, у силу, різного роду, порядку, загострити питання, фактично, на цьому відрізку часу й ін.
У службовій документації часто зустрічаються архаїзми і канцеляризми, які можна замінити вже готовою сучасною конструкцією. Наприклад:
Неправильно Правильно
Невідкладно Негайно
Досконально Точно
Належить Слід
Цим повідомляємо наступне Повідомляємо
Бо ж Тому що
Викладене Зазначене
Направляємо для підпису Направляємо на розгляд
На звороті цього На звороті
Оповіщаємо Повідомляємо
На огляд На розгляд
Звольте повідомити Просимо повідомити
Унаслідок чого пропонуємо Пропонуємо
Клопотання Прохання, заява
З причини Через
Виникнення нових слів у мові - явище закономірне, тому що всі нові поняття вимагають свого мовного втілення. Нові слова звичайно називають неологізмами. Основною умовою їхнього застосування є виправданість вживання в конкретному контексті. Але нерідко ці слова не відповідають вимогам мовних норм. Наприклад:
Приймання - прийом;
декваліфікація - підвищення кваліфікації.
До лексичних помилок також можна віднести й уживання при складанні тексту документа слів-професіоналізмів, які є видом спеціальної лексики і виникають у таких випадках:
1. Коли спеціальність або рід діяльності не має своєї розвинутої термінології (наприклад, полювання, рибальство й ін.);
2. При заміні розмовних неофіційних термінів. Наприклад:
Передача - передавальний механізм;
Кардан - карданний пристрій.
Часто з'являються українські варіанти запозичених термінів. Наприклад:
очник- офтальмолог;
пересадження- трансплантація.
Зазвичай професіоналізми загальнозрозумілі й уживані в межах тієї або іншої спеціальності, але використання їх при наявності „узаконених” термінів є небажаним. Професійно-жаргонна лексика може розглядатися як форма професійного просторіччя. Уживання професійно-жаргонних слів є припустимим лише в особливих умовах - для досягнення стилістичних, образотворчих цілей.
Практичну і ділову форму ділового документа зумовлює значеннєва точність мови. Нерозрізнення слів-паронімів являє собою мовну помилку, пов'язану з незнанням значення слова. Пароніми - близькі за звучанням однокореневі слова, що розрізняються значенням. Наприклад:
вдихнути - зітхнути;
помістити - розмістити;
оплатити- заплатити;
гарантійний- гарантований.
Розглянемо, наприклад, пароніми письменний- письмовий.
Слово письменний має значення „який уміє читати, писати, грамотний”, а письмовий означає „виражений графічними знаками, написаний”. Помилковим є відносити слово письменний до якогось документа: форма заяви, розпорядження може бути тільки усною або письмовою.
Слова адрес і адреса, незважаючи на подібність, мають різне значення:
адрес - письмове вітання кого-небудь з нагоди відзначення важливої події у його житті;
адреса - позначення місця проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь.
В окремих випадках пароніми можуть зближатися за змістом і вживатися як синоніми. Наприклад:
Подобные документы
Класифікація службових документів та загальні правила їх оформлення. Вимоги до тексту службових документів, мова ділового стилю. Внутрішнє та зовнішнє узгодження службових документів. Підпис як спосіб засвідчення документу. Форма затвердження документів.
курсовая работа [27,5 K], добавлен 09.12.2010Етапи розвитку діловодства. Процес створення розпорядчих документів. Наказове, колегіальне та виконавче діловодство. Основні способи вживання шаблонів при оформленні документів. Історія створення Генерального регламенту. Поняття документа та його види.
контрольная работа [27,0 K], добавлен 03.04.2010Аналіз терміносистеми дослідження. Зберігання документів: сутність, методи. Відповідальність за невиконання вимог по зберіганню документів. Створення архіву на підприємстві. Експертиза цінності документів. Передача документів на державне зберігання.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 18.05.2011Функції та значення документа в управлінні. Основні положення класифікації документів. Вимоги до головних документних класифікацій. Розподіл документів за певними класами, призначення інформаційно-пошукової мови. Систематизація та індексація документів.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 17.10.2012Роль службових документів в системі діловодства. Види і оформлення довідково-інформаційних документів. Особливості використання документів у Залуквянській загальноосвітній школі I-III ступенів, аналіз окремих видів довідково-інформаційних документів.
курсовая работа [59,6 K], добавлен 17.10.2012Журнал "Кадровик України" - видання нового покоління. Розділи журналу та їх тематика. Питання діловодства в журнал, загальні вимоги до складання документів. Службові та розпорядчі документи. Реквізити документів, бланки та особливості їх оформлення.
курсовая работа [260,4 K], добавлен 10.03.2010Структура наукової теорії спічрайтерства. Економічні принципи, що становлять основу сучасного господарського поступу за Г. Манківом. Методологічна культура спічрайтерства. Вимоги до оформлення службового листа та створення документів спічрайтером.
курсовая работа [36,3 K], добавлен 07.12.2010Поняття про довідковий апарат архівів. Каталогізація документів: основні параметри створення інформаційної структури. Типо-видова структура довідкового апарату архівів документів. Інформатизація архівної справи в Україні. Процес зберігання даних в архіві.
курсовая работа [44,0 K], добавлен 13.04.2015Обліково-фінансові документи: заявка-зобов’язання, відмова від акцепту, план, звіт, розписка, акт. Вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів. Налагодження параметрів для оформлення документів на персональному комп'ютері.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 10.07.2015Опис автоматизованих систем документообігу. Єдина система стандартизації документів, автоматизація створення каталогів. База даних - одиниця автоматизації системи документообігу. Використання інтернет-технологій для автоматизації каталогізації документів.
курсовая работа [46,1 K], добавлен 09.12.2010
