Документознавство як документно-комунікаційна наука

Об'єктний напрямок диференціації структури документознавства передбачає виділення таких підрозділів:

1. Документ в цілому, як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства.

2. Окремі види документа і системи документації.

3. Окремі процеси і операції документаційної діяльності [15, с.41].

ІІ РОЗДІЛ. Зміст та структура документознавства як науки

1. Документознавство як наукова дисципліна

Проблеми документування діяльності організацій і керування документацією є настільки ж давніми, як і самі документи. На сьогодні питання різноманітні документознавства актуалізуються стрімким розвитком нових інформаційних технологій, прискореною інформатизацією суспільства.

Безперервне зростання обсягів документації в усьому світі, все більш широке застосування електронно-обчислювальної техніки при обробці інформації, використання непаперових носіїв та інші об'єктивні фактори приводять фахівців до висновку про необхідність пошуку нових можливостей оволодіння і керування документованою інформацією, а отже і про необхідність розвитку науки про документознавство.

Зараз спостерігається тенденція до поступового відновлення порушеного балансу і посиленню теоретичних досліджень в області документаційного забезпечення керування. Багато сучасних публікацій профільних журналів, збірників наукових конференцій спрямовані на вирішення актуальних проблем роботи з документами в сучасних умовах: захист документованої інформації, розвиток та вивчення термінології, історії діловодства, правове забезпечення документування діяльності управлінського апарату, вплив новихінформаційних технологій на організацію документообігу і документування, вирішення проблем документознавства, зокрема пов'язаних з електронними документами. Темі документознавство присвячена велика кількість робіт, проте незважаючи на велику цінність, ці праці висвітлюють лише окремі аспекти керування документацією і можуть служити добротним дослідницьким матеріалом для наступної аналітико-синтетичної переробки.

Таким чином, сучасний стан документального середовища обумовлений не лише соціально-економічними перетвореннями, але й розвитком інформаційних технологій. Велике значення на сьогодні здобувають комп'ютерні технології і засоби, що забезпечують на базі діючого законодавства та інших правових норм оперативність фіксації, збору, обробки, пошуку і передачі інформації, надійність її збереження, вилучений доступ, надання інформації в потрібний час, на потрібному носії й у потрібній формі, з обліком психологічних і ергономічних вимог. Доступ, який відкрився, до світових інформаційних ресурсів, перехід на електронні документування, збереження і передачу документів, тобто перехід на принципово нові способи організації інформації і доступу до неї, ставлять перед документознавством, архівознавством, документалістикою та іншими науковими дисциплінами, що мають об'єкт дослідження документ, принципово нові наукові і прикладні проблеми. Їхнє вирішення вимагає осмислення багатого історичного досвіду еволюції документа як носія інформації, розвитку діловодства, зміни носіїв і технологій і формулювання відповідних залежностей.

Загальне документознавство або документологія - це наука, що
вивчає історію, теорію документа, формує поняттєво-категоріальний
апарат документознавства та розробляє методику роботи з документами. Загальне документознавство є частиною документознавства. Воно існує поряд зі спеціальним, яке займається теорією, історією та вивчення спеціальних видів документа. Загальне документознавство виникло як результат усвідомлення архівістами значення добре організованої в установах документації для якості архівного фонду й одержало самостійне значення. Ще в 1914 р. Археолог-архівіст Ф.А. Ніневе відзначав, що пропозиції про проведення реформи діловодства були зустрінуті істориками позитивно, тому що вони „очікували для себе кращих часів - полегшень і прискорень у їхній кропітких і часто невдячних працях в архівах” [10].

Загальне документознавство представляється як певна метанаука щодо дисциплін, об'єктом (або одним з об'єктів) вивчення яких виступає документ. Поняття метанауки не є новим для документознавства. Зокрема, В.М.Автократов на початку 1970-х рр. показує наявність двох точок зору на зміст документознавства, перша з яких відповідала теорії і методиці документування управлінських процесів, а друга - вважала його як метанауку про способи фіксації реальної дійсності взагалі. Провідником останньої точки зору виступав К.Г.Мітяєв.

2. Стан та перспективи документознавства на сучасному етапі

У порівнянні з більшістю наукових дисциплін, документознавство -- наука нова, започаткована на межі багатьох інших в XX столітті в Європі. "Документаційна наука", "книго-архівознавство", "документологія", "дипломатика", "справочинство" -- це неповний перелік назв цієї наукової дисципліни, який характеризує пошук власного об'єкта і предмета дослідження. 60-ті роки XX століття характеризуються пильною увагою спеціалістів різних галузей до такого об'єкта як інформація, що призвело до чіткого розмежування двох наукових напрямів -- документознавства і документалистики.

Документалістика розглядається як прикладна галузь кібернетики, об'єктом якої є оптимізація управління документними системами різних типів, а предметом -- інформаційно-кібернетичний процес, що виражається у вивченні структури і властивостей машиночитних документів, методи і засоби автоматизованого опрацювання, збереження, пошуку і використання документних повідомлень, документі потоки, масиви, можливості їхньої оптимізації в багатоканальних автоматизованих документних системах. Означена суть закріплена в ДСТУ 2392--94 [2].

Документознавство як наукова дисципліна, розглядаючи інформацію як семантичний базовий елемент документа, зосереджує увагу на таких аспектах аналізу інформаційних процесів: онтологічному, гносеологічному, аксіологічному.

Сучасна наука широко й успішно використовує загальнонаукові методологічні підходи: системний, діяльнісний, функціональний, вірогіднісно-статистичний тощо. Особливість цих підходів виражається в тому, що вони базуються на деякій, досить широкій за обсягом, загальнонауковій категорії, наприклад, "система", "функція", "можливість", "діяльність", яка слугує для побудови теорій, що пояснюють явища, які ми спостерігаємо. Методологічний підхід -- це спосіб вивчення реальної дійсності через призму певної загальнонаукової категорії; до методологічних підходів відносять і інформаційний підхід, що ґрунтується на категорії "інформація", який є базовим для наукової дисципліни "Документознавство".

Розуміння інформації здійснюється через ствердження єдності інформації та інформаційного підходу, яке виражається в тому, що інформація є результатом інформаційного підходу до пізнання реальної дійсності, і навпаки, інформаційний підхід неможливий без оперуванням поняттям інформації. Первинним у цій єдності є інформаційний підхід, тобто методологічний засіб вивчення об'єктивного світу, а інформація -- базове поняття означеного підходу, конкретний зміст якого не задано апріорі, а варіюється у залежності від поставленого пізнавального завдання. Межі варіювання змісту поняття "інформація" досить широкі, але не безмежні, бо інформаційний підхід застосовується не до будь-яких явищ, а лише до процесів відображення. Тільки у відображенні -- взаємодії або у самовідображенні (різноманітності) об'єктів убачаються ті явища (властивості, відношення), які в тій або іншій концепції називаються інформацією. Таким чином, інформація -- не об'єкт вивчення, до якого застосовують інформаційний підхід, а поняття, через яке цей підхід реалізується. В усіх випадках поняття інформації використовують для опису і пояснення явищ відображення. Отже, інформація -- це категорія інформаційного підходу, що розкриває спосіб (форму) руху образів в часі і просторі.

Документознавство (як самостійна наукова дисципліна) і документалістика (як прикладний напрям кібернетики) розвиваються паралельно, вирішуючи свої завдання, маючи власні об'єкти і предмети дослідження, проблеми розвитку.

Короткий хронологічний період розвитку документознавства дає привід деяким науковцям заперечувати існування наукової дисципліни або ототожнювати її з документалістикою; справочинство, як спеціальне прикладне документознавство теж намагаються ототожнити з документознавством. Все означене ще раз підтверджує значущість інформаційних процесів для розвитку різних сфер суспільного буття. Підтвердженням цього стало введення до Державного реєстру спеціальностей України нової спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність", яка має широкі можливості з точки зору спеціалізацій і підготовки фахівців у галузі документування соціально значущої інформації[3, c. 27-29].

У 1989 році європейське співтовариство в рамках програм European Credit Transfer System та European Community Action Scheme for the Mobility of University Students прийняли стандарт освітньо-професійної програми фахового спрямування "Documentation Science and information Resources Management", який базується на досвіді вищих навчальних закладів СІЛА, Японії, країн Європи (Великобританії, Ірландії, Ісландії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Німеччини). Росія в 1991 році внесла до Державного реєстру спеціальність "Документознавство і документаційне забезпечення управління".

Така увага до нової сфери професійної діяльності є результатом інтенсивного розвитку потужного наукового напряму в системі наук, особливістю наукової дисципліни якого є документ -- специфічний системний матеріальний об'єкт, основним елементом якого є соціально значуща інформація, яка характеризує інформаційний потенціал цивілізації, її матеріальну і духовну культуру.

Інтенсивно розвивається київська наукова школа документознавства, яка характеризується системним підходом теоретичного розроблення документно-комунікаційних процесів і практичним її втіленням у процес підготовки документознавців-менеджерів, які реалізують себе в різних сферах суспільної діяльності.

Концепція процесу становлення національного документоменеджменту вимагає акцентування уваги на інтелектуалізації інформаційної культури менеджера сфери документного забезпечення управління в різних сферах суспільного буття: розвиток документного менеджменту починається з підготовки документознавця-менеджера. Документознавець -- основний якісний ресурс, рушійна сила і, водночас, продукт інформаційно-комунікаційного процесу[5, c. 34-36].

3. Джерела в документознавстві

Джерелами в документознавчих дослідженнях можуть виступати практично будь-які документи, системи документації і комплекси документів. На їх основі можна отримати певне уявлення про рівень роботи з документами, способах документування, про діловодної культурі тієї чи іншої епохи. Проте головну роль відіграють все ж таки ті документи, в яких зафіксовані правила, норми, рекомендації, нормативи й т.п., які регламентують і регулюють різні напрями, способи і форми роботи з документами. Це перш за все законодавчі та правові акти, стандарти, класифікатори, інструкції, методичні вказівки. Джерела є необхідною базою для проведення теоретичних досліджень, для вдосконалення практики документаційного забезпечення управління та визначення основних тенденцій розвитку документаційних процесів.

Документознавчі джерела можна класифікувати по декількох підставах:

Ш за хронологією (джерела дореволюційного, радянського, пострадянського періодів);

Ш по відношенню до певної інформаційному середовищі (ретроспективної, оперативної або перспективної);

Ш джерела "у звичаї" і джерела "в законі" (Н. В. Варадінов) і т.д.

Оскільки документознавство, як уже зазначалося, виростало з практичних потреб роботи з документами, остільки важливу роль у його розвитку, особливо на перших порах, грали традиції і звичаї. Потім, у міру осмислення й узагальнення, ці звичаї і традиції стали закріплюватися в різних законах, нормативних актах. Відповідно і джерела, що дозволяють простежити насамперед історію становлення документознавства, можна розділити на дві великі групи: це, по-перше, документи, які вийшли безпосередньо з діловодної практики й містять стихійно сформовані норми і правила, що відображають традиції діловодства, по-друге, різного роду правові акти, протягом кількох століть законодавчо регламентували роботу з документами.

До першої групи джерел, в яких акумульовано багатющий досвід, традиції, звичаї російського діловодства, належать, зокрема, що видавалися до1917 р. численні збірники зразків документів (так звані "Письмовник"). Широке поширення в нашій країні вони одержали в 18-19 століттях. Їх попередниками були "формулярники", відомі на Заході вже в 7 столітті, а в Росії - у першій третині 16 століття (зокрема, формулярники московської митрополичої кафедри). До теперішнього часу відомо більше 100 таких збірників.

У "Письмовник" регламентувалися склад, форма і зміст документів. Дуже примітні вже самі їх назви. Так, одним з перших ще в 1765 р. з'явилося "Повчання як складати і писати всякі листи до різних особам". Два десятиліття тому був виданий "Письмовник, що містить різні листи, прохання, записки по справі, контракти, атестати, схвалення, розписки, пропуски і письмовий вид кріпосним людям, наказ старості, форму купецьких асигнацій, квитанції, розписки, листа посилкові й кредитні" (СПб, 1788). "Письмовник" нерідко досягали значних обсягів. Приміром, наявне у фондах Наукової бібліотеки Томського держуніверситету "Керівництво для складання ділових паперів. Зразки та форми; довідкові відомості "В. Максимова (М., 1913) містить більше 2000 тис. сторінок.

До іншої групи належать джерела, що представляють собою законодавчо закріплені правила і норми роботи з документами. Їх поява відмічена вже з середини 17 століття, але вирішальний крок був зроблений Петром 1, що узаконював в 1720 р . "Генеральний регламент" У цьому документі докладно були розписані структура і діловодна діяльність канцелярій, питання реєстрації документів, обов'язки співробітників і т.д.

До числа важливих джерел, поряд з "Генеральним регламентом", відносяться також розроблені в петровські часи "генеральні формуляри" - зразки документів; "Установи для управління губерній", видане в 1775р.  Катериною Другою; "Загальне установа міністерств", що з'явилося в 1811 р., і багато інших законодавчих актів, що регламентували вітчизняне діловодство на різних рівнях державного управління.

Значний інтерес представляють документознавчі джерела періоду революції та Громадянської війни (1917-1922 рр.).. Вони мали свою специфіку, хоча в основі роботи з документами, особливо на території Білої Росії, лежали тоді головним чином законодавчі акти і традиції дореволюційного діловодства.

Велика кількість джерел залишив після себе радянський період російської історії. Вже в перші місяці після приходу до влади більшовиків був підписаний декрет Раднаркому "Про порядок затвердження та опублікування законів", прийнято постанову РНК "Про форму бланків державних установ". Ці та інші подібного роду документи згодом увійшли в навчальний посібник "Збірник законодавчих актів з діловодства (1917-1970)" (М., 1973). Найважливішими джерелами останніх десятиліть існування радянської влади стали "Основні положення Єдиної державної системи діловодства" (1973), затверджена в 1988 р . "Державна система документаційного забезпечення управління", загальносоюзні класифікатори (зокрема, Загальносоюзний класифікатор управлінської документації - ОКУД), Уніфіковані системи документації (УСД) і ін.

В даний час в Російській Федерації існує досить велика нормативна база документаційного забезпечення управління, яка одночасно є і найважливішим джерелом для дослідження документознавчих проблем. До її складу входять:

Нормативні правові акти федеральних органів влади і суб'єктів Російської Федерації з питань документаційного забезпечення управління (Цивільний кодекс РФ, Федеральні Закони "Про інформацію, інформатизації і захисту інформації", "Про державну таємницю", "Про стандартизацію", "Основи законодавства Російської Федерації про Архівний фонд Російської Федерації і архівах "тощо;

Відомчі та загальногалузеві нормативні, інструктивні та методичні документи, що видаються органами виконавчої влади різного рівня;

Інструктивні та методичні матеріали, що встановлюють вимоги до документів, технології їх створення та обробки на рівні окремої організації або її структурного підрозділу.

У 1990-і роки відродилася і отримала широке розповсюдження напівзабута в радянський період практика складання та видання збірок зразків документів. До теперішнього часу опубліковано десятки таких збірників, зокрема: Загорська О.П., Петроченко П.Ф., Петроченко Н.П. Письмовник для ведення ділової кореспонденції (М., 1992); Збірник типових договорів (М., 1995); Стенюков М.В. Зразки документів з діловодства (М., 1996); Андрєєва В.І. Зразки документів діловодства (М., 1997) та багато інших.

4. Місце документознавства в системі наук

Документознавство належить до циклу наук про суспільство, з багатьма з яких перебуває в тісному взаємозв'язку і взаємодії. Ця взаємодія проявляється в різних формах і відбувається на різних рівнях, насамперед на рівні об'єкта і предмета дослідження, понятійного апарату, методів дослідження.

Документознавство самим тісним чином пов'язане з історичною наукою. Як вже зазначалося, об'єктом документознавства є документ в історичному розвитку. Поява тих або інших документів, не кажучи вже про системи документації, безпосередньо пов'язане з еволюцією суспільства, з певними її етапами. Тому функціонування документів та систем документації, складання комплексів документів неможливо зрозуміти без знання соціально-економічної, політичної історії, культури і т.д.

З іншого боку, сама форма документа характеризується відносною самостійністю, наявністю власних закономірностей розвитку, які, у свою чергу, надають певний вплив на ті чи інші сторони суспільного розвитку. Тому вивчення минулого передбачає і знання генезису документних форм.

Документознавство об'єктивно сприяє формуванню джерельної бази історичних досліджень і в цій своїй якості тісно примикає до джерелознавства - однієї з найважливіших галузей історичної науки, що досліджує теорію, методику і техніку історичних джерел. Джерелознавець також вивчають форму документа, структуру і властивості документованої інформації в їхньому історичному розвитку. Діловодні документи в джерелознавстві звичайно виділяються в самостійний розділ.

На підставі близькості з джерелознавством документознавство звичайно відносять до класу історичних наук, включаючи його до складу так званих допоміжних і спеціальних історичних дісціплін, які розглядаються як субдисципліни джерелознавства. При цьому ряд авторів (А. І. Гуковский, С. М. Каштанов, Б. Г. Литвак, О. М. Медушевський, В. В. Фарсобін та ін) фактично розміщують документознавство усередині дипломатики - допоміжної історичної дисципліни, що вивчає документи правового порядку. Інші дослідники, навпаки, пропонують розширити коло проблем документознавства, включивши до його складу такі допоміжні історичні дисципліни, як дипломатики, палеографія, метрологія, генеалогія. Причому і ті, й інші в більшості своїй фактично ставлять знак рівності між документознавством і діловодством.

Однак, незважаючи на тісний зв'язок документознавства з джерелознавством, між ними є істотні відмінності, які спостерігаються:

· В об'єкті дослідження (джерелознавство вивчає, крім письмових документальних джерел, також і інші види і форми історичних джерел, зокрема, речові);

· З метою дослідження (джерелознавство вивчає документ з метою вироблення методів вилучення необхідної інформації);

· У хронології (джерелознавство вивчає документи винятково в ретроспективній середовищі, а документознавство - також в оперативній і в перспективній середовищі).

Остання відмінність взагалі не дозволяє, на наш погляд, відносити документознавство до числа історичних дисциплін, як це роблять багато авторів, оскільки історична наука обмежена вивченням лише минулого людського суспільства.

Слід також зауважити, що останнім часом виявилася тенденція до того, щоб саме джерелознавство вивести за рамки виключно історичної науки і розглядати як інтегруючу дисципліну в системі гуманітарних наук, як елемент історичної антропології, етнології, соціології, тобто всього гуманітарного знання. У результаті такого підходу закономірно виникає комплексна проблема феномена документа і, як наслідок, завдання розвитку нової дисципліни - феноменології документа.

По цілям й об'єкту вивчення документознавство тісно пов'язане з архівознавством. Їх об'єднують спільне завдання - формування ефективної інформаційної середовища, єдиний об'єкт дослідження - документ, а також єдність способів організації, зберігання, пошуку інформації, вироблення принципів документообразования.

Разом з тим документознавство та архівознавство вивчають документ з двох протилежних сторін: архівознавство - з боку інформаційної цінності документа як історичного джерела з упором на комплекси документів, а не на окремі документи.  Документознавство вивчає свій об'єкт з боку інформаційної й оперативної цінності, як носій інформації, що функціонує насамперед у сучасній соціальному середовищі.

Документознавство безпосередньо впливає на розвиток архівознавства, тому що чим якісніше документи, створені в діловодстві, тим успішніше буде робота архівів щодо зберігання і використання документних багатств.

Чимало спільного можна виявити також між документознавством і книгознавством. Їх зближують: інформаційна, соціальна сутність об'єктів дослідження - документа і книги; багато в чому однакові цілі й функції; папір як загальний матеріальний носій інформації; лист як однаковий спосіб передачі інформації. Причому з розвитком комп'ютерних технологій відбувається подальше зближення документа і книги, які однаково можуть бути представлені в електронному варіанті. У той же час між документознавством і книгознавством існують і відмінності, які полягають насамперед у тому, що книга - об'єкт книгознавства - призначена для тиражування, множинного відтворення інформації, тоді як документ унікальний.

Документознавство взаємозалежно з правознавством, насамперед з такими його галузями як конституційне, цивільне, адміністративне, трудове, підприємницьке право. У документознавстві широко використовуються досягнення правової науки: додання юридичної сили документам, правові способи їх введення в дію, класифікація правових актів та ін.. У сучасному законодавстві документація диференціюється по видах, значимості, виділяються окремі системи документів. Одним з об'єктів документознавства є система організаційно-правової документації. Юристи у своїй повсякденній діяльності не можуть обійтися без знання основ документознавства, організації і технології документаційного забезпечення управління. Криміналісти досліджують природу документів, прийоми, способи навмисного перекручування документованої інформації і т.п. з метою розкриття та розслідування службових підробок.

Не можна не сказати і про зв'язок документознавства з економічними науками. Оптимізація діяльності служб документаційного забезпечення управління неможлива без визначення їх економічної ефективності, без всебічного аналізу використання фінансових і матеріальних ресурсів на створення й обробку документів, без складання відповідних методик, нормативів трудовитрат і т.д. У число систем документації, досліджуваних документознавством, входять і такі спеціальні системи, безпосередньо відбивають економічну сферу життя і діяльності суспільства, як бухгалтерська, звітно-статистична, техніко-економічна, зовнішньоторговельна, банківська, фінансова.

Традиційно міцними є взаємозв'язок і взаємодія між документознавством і теорією управління, менеджментом, оскільки в документах знаходять безпосереднє відображення і функції управління, і його організація. У цьому зв'язку В. С. Мінгальова навіть сформульований "найбільш загальний закон документознавства", суть якого полягає в "відповідності змісту документації функціям управління". У свою чергу, раціональна організація роботи з документами сприяє вдосконаленню управлінської діяльності, підвищенню її ефективності, оскільки практично всі працівники управлінського апарату зайняті роботою з документами, витрачаючи на ці цілі, за деякими даними, не менше 60% робочого часу.

Поява й успішний розвиток в останні роки нової наукової дисципліни - інформаційного менеджменту ще сильніше зблизило дослідження управлінських і документознавчих проблем, оскільки більша частина інформації фіксується в документах. Більш того, деякі автори (М. В. Ларін) в перспективі прогнозують об'єднання служб документаційного забезпечення управління та інформаційного менеджменту.

Документознавство відчуває також вплив таких прикладних дисциплін як соціологія управління, психологія управління і ділового спілкування.

У документознавстві досить широко використовуються досягнення прикладної лінгвістики перш за все з метою уніфікації текстів документів, стандартизації мовних одиниць, а також у процесі редагування службових документів.

Особливо слід зупинитися на зв'язку документознавства з науками про інформацію. Стрімке нарощування інформаційних ресурсів, бурхливий розвиток комп'ютерних технологій й активне теоретичне осмислення інформаційних процесів у другій половині 20 століття не просто зробили вплив на характер і зміст документознавчих досліджень, але й призвели до вбудовуванню документознавства в цикл наук про соціальну інформації. У результаті документознавство виявилося самим тісним чином пов'язане з такими науковими дисциплінами, як соціальна інформатика, документалістика, обчислювальна техніка та програмування, інформаційна безпека та захист інформації та ін.. Лише спільно з цими науками документознавство має можливість на сучасному етапі ефективно вирішувати теоретичні і прикладні завдання, пов'язані з виробництвом, передачею, споживанням, зберіганням документованої інформації.

Для вирішення деяких своїх проблем документознавство широко використовує досягнення в галузі технічних та природничих наук, оскільки документ є матеріальним об'єктом, носієм інформації, які мають цілком певними фізичними властивостями. Крім того, створення, пошук, зберігання документів пов'язані із засобами документування та передачі інформації, в тому числі з використанням складної сучасної оргтехніки.

Тісний зв'язок документознавства з самими різними теоретичними та прикладними науковими дисциплінами багато в чому зумовила і методи документознавчих досліджень, тобто способи, прийоми для вирішення конкретних наукових завдань. Ці методи поділяються на загальнонаукові і спеціальні, приватні. До числа загальнонаукових відносяться ті з них, якими користуються всі або більшість наук:

Ё системний метод;

Ё метод моделювання;

функціональний метод;

Ё аналіз;

Ё синтез;

Ё порівняння;

Ё класифікація;

Ё узагальнення;

Ё сходження від абстрактного до конкретного та ін..

Деякі з перерахованих методів, у свою чергу, також можуть класифікуватися. Зокрема, моделювання підрозділяється на дескриптивне, графічне,математичне, натурне (фізична). Причому більшість з цих різновидів застосовується і в документознавстві.

З загальнонауковими тісно пов'язані спеціальні методи. Однак область їхнього застосування набагато вужчі і обмежена, як правило, однією або декількома, тісно пов'язаними між собою науками. До спеціальних методів в документознавстві відносяться:

методи уніфікації та стандартизації документів;

метод формулярного аналізу;

метод однократності в документуванні та діловодних операціях;

метод експертизи цінності документів

Висновки

Не дивлячись на недовгу історію існування, документознавство пройшло великий шлях свого становлення. Насамперед треба зазначити що саме видатний вчений Поль Отле заклав фундамент для розвитку цієї дисципліни.

На сучасному етапі, документознавство є науковою дисципліною, яка виникла з традиційного документознавства. Єдине, що можна сказати з упевненістю це те, що назва «документознавство» добре закріпилася саме за сучасною його частиною. Воно має більш високу теоретичну забезпеченість, розглядає термін «документ» у широкому значенні. Відзначимо що, становлення документознавства також нерозривно пов'язане з ім'ям відомого історика, архівіста, доктора історичних наук, професора Московського державного інституту - К. Г. Мітяєва. Зорієнтована на теорію і практику архівної справи і діловодства, творчість неординарного науковця стала основоположною для створення документознавчої науки. К. Г. Мітяєв, визнаний засновник документознавства, котре пізніше дістало прикметникове означення класичне або традиційне. Традиційне документознавство сформувалося вперше як допоміжна дисципліна у рамках архівознавства, а після переходу на інформаційну парадигму і виникнення теоретичної бази виділилось у вигляді самостійної дисципліни, що вивчає різні форми оперативної документації. «Нова версія» документознавства з'явилася на базі традиційного документознавства, використовуючи широке трактування документа як об'єкта документознавства.

Структура документознавства поки що не розроблена повноцінно. Багато відомих вчених, такі як М. С. Слободяник, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, Н. М. Кушнаренко та інші, працювало та працюють над проблемою визначення структури документознавства, але вони так і не пришли до єдиної думки щодо цього питання.

Сучасне документознавство має на своєму рахунку багато прогресивних концепцій та теорій. Його представники ведуть нескінченну працю з розширення його бази, ними написано багато книг та статей, котрі високо оцінені світовим науковим товариством. Питання розвитку та функціонування документознавства є дуже актуальними на наш час і потребують детальнішого його вивчення, де особливе значення треба приділити саме змісту та структурі цієї наукової дисципліни.

За наукою про документ у значенні документації (управлінська, адміністративна й інші) залишити назву «документознавство». Між документологією і документознавством як науковими і навчальними дисциплінами існує системне співвідношення - «загальне-часткове». Це забезпечить паралельний, взаємопов'язаний розвиток обох дисциплін. Нині наука про документ перебуває на етапі свого активного розвитку: у науковому й освітньому просторі стверджується широке розуміння її суті; уточнюються її об'єкт, власний предмет, структура, методи, закони і закономірності, зв'язки з іншими науковими дисциплінами; розробляється понятійний апарат, що формує терміносистему. За наявністю і рівнем розвитку цих складових можна визначити статус науки про документ як молодої науки на новому етапі своєї інституалізації. Вказаний етап інституалізації науки про документ потребує системного осмислення всіх її складових.

Список використаної літератури

ДСТУ 2732-94. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення. - Чинний від 1995-07-01. - К.: Держстандарт України, 1994. - 53 с.

ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. - Чинний від 1995-01-01. - К.: Держстандарт України, 1994. - 53 с.

Воробьев Г.Г. Документ: информационный анализ. - М.: Наука, 1973. - 256 с.

Зиновьева Н. Б. Документознавство: Учебно-методическое пособие. - М.: Профиздат, 2000

Илюшенко М.П. История делопроизводства в дореволюционной России: Учеб. пособие. М., 1993.

Илюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившиц Я.З. Документознавство: Документ и системы документации: Учеб. пособие. М., 2007;

Илюшенко М.П., Кузнецова Т.В., Лившиц Я.З. Документознавство. Документ и системы коммуникации. - М.: МГИАИ, 1977. - 132 с.

Исаев Г.Н., Фрайтаг Ю. Документальные источники научной информации (Теоретические основы): Учеб. пособие. М., 2008.

История делопроизводства в СССР: Учеб. пособие. М., 1974.

Каштанов С.М. Русская дипломатика. М., 1988;

Кушнаренко Н.Н. Документознавство: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: Т- во «Знання», 2000, - 460 с.

Ларин М.В. Управление документацией и новые информационные технологии. М.: Научная книга, 1998.

Организация работы с документами. М.: ИНФРА-М, 1998.

Развитие советского документоведения (1917-1981). М.: Главархив, ВНИИДАД, 1983.

Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. М.: Политиздат, 1991;

Сокова А.Н. Документознавство как научная дисциплина: объект, предмет, основные задачи // Документирование управленческой деятельности. М., 1986. С.5-30;

Швецова-Водка Г.М Типологія документа: Навч. посіб. для студ. Ін-тів культури / Рівн. держ.ін-т культури. - К.: Кн. палата України, 1998. - 80 с.

Янковая В.Ф. Русское делопроизводство в сборниках образцов документов конца 18 - начала 20 в. // Советские архивы. 1989. № 4. С.23-31.

Кулешов С. Документознавство: Історія. Теоретичні основи. / УДНДІАСД, ДАККПМ. -- К., 2008. -- 162 с

Бездрабко В.В. Поль Отле і наука про документ // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2009. - № 4. - С.6 - 10.

Швецова-Водка Г. Документознавство: навч. посіб.. -- К. : Знання, 2007. -- 398с.

Плешкевич Е.А. Традиционное и нетрадиционное документоведение: о чистоте идей, а может быть и рядов // НТБ. - 2005. - № 6. - С.65 - 70.

Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісник Книжкової палати. - 2003. - № 4. - С.18 - 21.

Сокова А.Н. Документоведение как научная дисциплина: объект, предмет, основные задачи // Документирование управленческой деятельности: Сб. науч. тр. / ВНИИДАД. - М., 2004. - №4. - С. 5 - 30.

Столяров Ю.Н. О дисциплинах общепрофессионального блока в проекте учебного направления «Библиотечно-информационная деятельность» // НТБ - 2011. - № 4. - С. 13 - 19.

Швецова-Водка Г. До питання про історію розвитку документознавства // Вісник Книжкової палати. - 2008. - № 7. - С. 15 - 16.

Швецова-Водка Г. Определение объекта и предмета документоведения // НТБ. - 2008. - № 4. - С. 30 - 43.

Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: Поняття, типологія, історія типологічної схеми. --К„ 1995.-- 191 с

Бездрабко В.В. К.Г. Мітяєв і становлення документознавства // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2008. - № 1. - С. 8 - 21.

Швецова-Водка Г.М. Документ і книга в системі соціальних комунікацій. -- Рівне, 2011. -- 438 с.

Бєлоусова І.О. Основні етапи розвитку документознавства // Актуальні питання документознавства: історія та сьогодення: Матеріали І регіональної науково-практичної конференції. - Луганськ: Альма-матер. - 2008. - С.10 - 13.

Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник для студентов вузов культуры. -- 4-е изд., переработ, и доп. -- К.: Знания, 2002. -- 459 с.

Кулешов С.Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи. / УДНДІАСД, ДАККІМ. - К., 2000. - 162 с.

Бібліотекознавство: Теорія, історія, організація діяльності бібліотек: Підруч. дія бібл. ф-тів ін-тів культури та училищ культури / За ред. М.С.Слободяника, В.О.Ільганаєвої. -- X.: Основа, 1993 -- 176 с.

Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник - 3-е изд., стер. - К.: О_во «Знання», КОО, 2010. - 460 с.

Столяров Ю.Н. Двухконтурная системная модель библиотеки // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества: Труды 9-й Междунар. конф. "Крым-2002". -- Судак, 2002. -- Т. 2. -- С. 740--742.

Ларьков Н.С. Документоведение: Учеб. пособ. Для вузов / Н.С. Ларьков. -М.: АСТ: Восток - Запад, 2006. - 432 с.

Баренбаум И.Е. Книговедение в СССР // Проблемы интеграции социально-коммуникационных наук в социалистическом обществе: Сб. науч. тр. / ЛГИК. -- Л., 1988. -- С. 17--31.

Матяш И.Б., Кулешов С.Г. Архивное дело и документоведение Украины на современном этапе // Отечественные архивы. - 2002. - № 6. - С. 46 - 55.

Бездрабко В. Управлінське документознавство / Київський національний ун-т культури і мистецтв ; Інститут держ. управління і права. -- К., 2006. -- 208с.

Нілова І. Документознавство як наукова дисципліна // Вісник Книжкової палати. - 2009. - № 4. - С.27 - 30.

Комова М. Документознавство: [навч. посібник] / Національний ун-т "Львівська політехніка". -- Л. : Тріада плюс, 2007. -- 294с.

Отле П. Труды по библиотековедению. Руководство для общественных библиотек. Организация умственного труда. Руководство к администрированию. Практическое пособие. - М.: «Либерия», 2002. - 232 с.

Размещено на Allbest.ru