Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В наш час багато економістів схильні бачити головну причину нинішньої економічної кризи в Україні у непослідовності проведення економічних реформ, частих змінах економічного курсу, тощо. Безумовно, така точка зору не позбавлена об'єктивності, однак на нашу думку, сучасна економічна ситуація зумовлена в рівній мірі як макроекономічними та політичними проблемами, так і багатьма мікроекономічними чинниками. Так, не викликає сумніву той факт, що сучасний спад виробництва в Україні значною мірою є наслідком низької прибутковості та збитковості значної більшості вітчизняних підприємств.

Беззаперечно, що основним економічним чинником, який в значній мірі визначає прибутковість підприємства, є фінансовий результат підприємства. При цьому фінансовий результат виступає тим комплексним показником, який узагальнює усі результати виробниче-господарської діяльності підприємства та визначає її ефективність.

Оскільки величина фінансового результату визначає можливість подальшого розвитку підприємства (розширення виробництва, оновлення його основних засобів, впровадження нових прогресивних технологій і т.д.) та створює запас фінансової стійкості, який дозволяє підприємству оперативно реагувати на зміни у ринковій кон'юнктурі, то питання зниження собівартості набувають особливої актуальності в сучасний період ринкових реформ та економічних перетворень.

Провідна роль у вирішені питань визначення й оптимізації величини фінансових результатів належить бухгалтерському обліку та економічному контролю, адже можливість отримання найбільшого економічного ефекту при найменших витратах, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів значною мірою залежить від того, наскільки оперативно і точно підприємство здійснює облік та контроль власних витрат та доходів. Грамотна організація бухгалтерського обліку та контролю на підприємстві дозволить не тільки об'єктивно і своєчасно відображати витрати та доходи, вести оперативний контроль за виконанням плану й дотриманням кошторисів витрат, але й виявляти резерви зниження собівартості продукції, визначати шляхи оптимізації доходів і витрат, що дасть можливість істотно поліпшити фінансові результати підприємства та підвищити його конкурентоспроможність.

Отже, усе вищевикладене свідчить про високу актуальність проблеми обліку та економічного аналізу фінансових результатів на підприємстві, яка й стала предметом написання цієї дипломної роботи.

Метою роботи є наукове обґрунтування шляхів вдосконалення обліку та аналізу фінансових результатів підприємства з метою підвищення ефективності управління ними, що є дуже важливим в сучасних умовах господарювання.

Реалізація даної мети вимагає постановки і вирішення конкретних завдань, а саме:

- дослідити економічну сутність прибутку в історичному аспекті з урахуванням досвіду зарубіжних країн;

- визначити порядок формування та основні елементи облікової політики щодо обліку фінансових результатів діяльності підприємства;

- узагальнити сучасний стан обліку та використання прибутку підприємства, відображення його у фінансовій звітності та визначити напрями його вдосконалення;

- дати критичну оцінку методикам аналітичних досліджень прибутку з метою розробки рекомендацій щодо підвищення ефективності ведення господарської діяльності конкретного підприємства;

- здійснити аналіз тенденцій розвитку прибутку.

Суб'єктом дослідження обрано Відкрите акціонерне товариство «Полтавасортнасіннєовоч».

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ І АНАЛІЗУ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

1.1 Сутність і порядок формування фінансових результатів підприємства

Головною метою створення та подальшої діяльність будь-якого господарюючого суб'єкту, не залежно від виду його діяльності чи форми власності, є отримання кінцевого фінансового результату, тобто прибутку. Отже, фінансовий результат - це прибуток або збиток який отримує господарюючий суб'єкт внаслідок своєї діяльності. Таким чином, фінансовий результат є одним з найважливіших економічних показників, який узагальнює усі результати господарської діяльності та дає можливість зробити комплексну оцінку ефективності діяльності.

Як бачимо, поняття фінансового результату тісно пов'язане з поняттями доходів і витрат.

У положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" [18,с.362] дані наступні визначення прибутку та збитку:

прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати;

збиток - це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансовий результат (прибуток або збиток) повинен визначатися і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності згідно з принципом нарахування та відповідності доходів та витрат. Отже, відповідно до вищезазначеного принципу, для визначення фінансових результатів звітного періоду необхідно зіставляти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Тобто, якщо доходи суб'єкта господарської діяльності перевищують витрати, що були здійснені для отримання цих доходів, то він отримує позитивний фінансовий результат (прибуток). У разі, коли витрати більші за доходи господарюючий суб'єкт отримує негативний фінансовий результат (збитки).

Як економічна категорія фінансові результати визначаються як різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами підприємства. Перевищення валової сукупної виручки над сукупними витратами стає можливим завдяки створення додаткової вартості. Додаткова вартість виступає у вигляді збільшення вартості товару відносно витрат на його виробництва, як прирощування всього авансованого капіталу.

Таким чином, основоположними поняттями фінансових результатів як економічної та бухгалтерської категорії є поняття доходів і витрат.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 3 "Звіт про фінансові результати", дає наступне визначення доходів:

Доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Щодо економічної вигоди, то згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [2] вона визначається як потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Але, слід зазначити, що в економічній теорії існують різні підходи до визначення доходів та витрат. Відповідно до теорії альтернативного підходу доходи підприємства поділяються реальні (фактичні) та альтернативні. Реальні (фактичні) доходи за цією теорією визначаються як валова виручка підприємства від реалізації товарів, робіт, послуг (тобто у разі здійснення звичайної діяльності). Альтернативні ж доходи визначаються величиною можливого доходу, який підприємство отримає у разі зміни своєї діяльності (наприклад, кошти підприємства не будуть витрачені на придбання сировини, а вносяться на депозитний банківський рахунок або інвестуються у акції інших підприємств). Порівнюючи обидва види доходів підприємство визначає найбільш оптимальний напрямок своєї діяльності, який забезпечує найбільший дохід при рівних витратах коштів підприємства. Під час порівняння зазначених доходів їх величину, як правило, помножують на ймовірність отримання цього доходу, що дозволяє врахувати підприємницький ризик за видами діяльності, які порівнюються.

Щодо витрат підприємства, то в економічній теорії існує їх розподіл на зовнішні (явні) і внутрішні (скриті) [51]. До зовнішніх витрат належать платежі зовнішнім (відносно підприємства) постачальникам. Отже, різниця між сукупною виручкою та зовнішніми витратами дорівнює величині бухгалтерського прибутку, але при цьому не враховуються скриті витрати, до яких належать витрати на ресурси, належні самому підприємству. Таким чином, якщо вилучити з величини бухгалтерського прибутку внутрішні витрати, то визначена величина буде складати економічний прибуток підприємства.

Всі підприємства однієї галузі придбають необхідні ресурси на ринку факторів виробництва, де ціни не залежать від даних суб'єктів господарської діяльності, а формуються за об'єктивним механізмом ринкової кон'юнктури (окрім ринків з різним ступенем монополізації), тому кожне підприємство сплачуватиме рівні суми за рівні обсяги будь-якого ресурсу, аби отримати цей ресурс у своє підпорядкування. Це означає, що явні витрати за втраченими можливостями підприємств однієї галузі на одиницю продукції виступають рівними.

Щодо скритих витрат, які визначаються віддачею капітальних ресурсів та підприємницької здатності, то в умовах конкуренції прагнення кожного підприємства не допустити переваги конкурентів повинно привести галузь до стану, коли жодне з підприємств не буде мати односторонніх вигод. В цьому випадку віддача всіх ресурсів рівна на всіх підприємствах, а економічний прибуток дорівнює нулю і носить назву "нормального прибутку", отримання якого достатньо для того, щоб залишитися в галузі. Це означає, що в умовах абсолютної конкуренції, коли галузь знаходиться у рівновазі, витрати втраченої можливості кожного підприємства галузі співпадають з їхньою сукупною виручкою, і економічний прибуток всіх підприємств дорівнює нулю. За рівноважного стану всі основні показники, які формують попит та пропозицію на товарнім ринку (пропозиція ресурсів, ступень розвитку технології, рівень доходів споживачів, тощо) залишаються незмінними. Будь-які відхилення від рівноваги, викликані діями одного з підприємств, яке, наприклад, застосувало декілька новацій, через що і отримало економічний прибуток, в довгостроковому періоді усуваються через вхід до галузі інших підприємств. Галузь, яка знаходиться в рівновазі, абсолютно статична, всі вчинки підприємств можна передбачити, будь-який ризик відсутній.

Протягом багатьох років існування товарообмінних відносин підприємці і науковці використовують поняття „прибуток”. Навіть в наш час немає єдиної думки щодо природи прибутку, немає єдиного визначення даної економічної категорії. Одне відомо напевне: прибуток - це позитивний результат діяльності підприємства, і це саме той результат, задля якого було створене комерційне підприємство. В умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу). Отримання прибутку свідчить про конкурентоздатність і високу якість продукції. Абсолютна величина прибутку - це сума на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати [9].

Хоча і не існувало єдиної теорії прибутку, ця економічна категорія ніколи не залишалася поза увагою економістів. Посилаючись на думки вітчизняних вчених-економістів: розглянемо як змінювалися погляди про сутність і природу прибутку протягом розвитку економічної теорії (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1 Еволюція поглядів на сутність прибутку

Вчені-економісти	Суть поглядів щодо прибутку
Меркантилісти
Томас Манн (1571-1641)	Вони вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за кордоном дорожче, ніж їх купили. "Зовнішня торгівля приносить нам користь трьох видів: по-перше, користь державі... По-друге, прибуток самого купця. По-третє, доходи короля"
Фізіократи
Ф. Кене (1694-1774), А. Р. Тюрго (10.05.1727-18.03.1781)	Перенесли проблему походження прибутку з сфери обігу в сферу виробництва. Проте вони обмежували сферу виробництва прибутку лише землеробством, бо тут досить наглядно видно, як вплив сил природи веде до зростання споживних вартостей понад витрати виробництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше). Беручи до уваги лише зовнішню видимість, фізіократи не змогли розрізнити дію сил природи, які створюють споживну вартість, і функцію праці, здатної створювати вартість і додаткову вартість.
Класики
А. Сміт ( 5.04.1723-17.07.1790), Д. Рікардо (1772-1823)	Вони, по-перше, довели, що вартість створюється не лише в землеробстві, але й в інших галузях матеріального виробництва і, по-друге, А.Сміт визначав прибуток як вирахування з продукту праці робітників на користь підприємця. Тим самим він зводив прибуток до привласнення чужої, неоплаченої праці. А.Сміт вказував, що нова вартість, яку створюють наймані робітники, розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця. Щоправда, в іншому місці А.Сміт стверджував, що прибуток - це породження капіталу. Отже, йому характерний певний дуалізм при з'ясуванні природи прибутку. Цієї роздвоєності позбувся Д.Рікардо, який, послідовно розглядаючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного. Він писав: “...Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата”
Прагматики
Ж.-Б. Сей (1767-1832)	У його теорії трьох факторів існує поняття виробництва. Згідно з цією теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів, - відповідно, заробітної плати, прибутку й ренти. На підставі цього прибуток проголошується винагородою підприємцям за “продуктивну послугу”, так само, як заробітна плата - винагородою за працю.
Джеймс Міль (1773-1836)	Теорія трудового доходу підприємців, яку поділяли такі відомі економісти 19 ст. як Ф.Бастіа, Мак-Куллох, А.Маршалл та. інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники -функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати.
Нассау Сеніор (1790-1864)	Теорія утримання. Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість і т.д. Вклавши свій капітал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капіталовкладень. Винагородою за їх утримання й ризик є прибуток. Отже, Сеніор намагається економічні явища пояснити психологічними мотивами.
Марксизм
К. Маркс (1818-1883)	Розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політекономії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. На відміну від економістів - прагматиків, які в своєму теоретичному аналізі прибутку прагнули виправдати його привласнення власниками засобів виробництва, К.Маркс аналізує природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема, він довів, що прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. А додаткова вартість є неоплачена праця найманих робітників. Отже, по-перше, прибуток - категорія виробництва, а не сфери обігу, і тим більше не психологічна. І, по-друге, привласнення його підприємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві (як їхня заробітна плата) і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництва, робітники ж їх (засобів виробництва) не мають і тому змушені продавати свою здатність до праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюється підприємцями безоплатно.
Сучасні західні теорії прибутку
Ф. Найт(1885-1974), Д. Дьюі (1859-1952)	Теорія "продуктивності капіталу" має досить широке розповсюдження в сучасних умовах. Проте якихось суттєвих змін проти 19 ст. в неї не внесено. Вона лише доповнилася новими "факторами виробництва": технічним прогресом, наукою і державою. Так американський економіст Ф.Найт вважає, що прибуток - це тимчасовий доход, який отримується завдяки складним і непередбаченим технічним нововведенням. Професор колумбійського університету Д. Дьюі в книзі "Сучасна теорія капіталу" (1965 р.) пише, що прибуток перестав бути економічною проблемою й залежить тільки від технології виробництва, розширення знань і технологічного прогресу.
П. Самуельсон	"Психологічні" теорії. Прибуток начебто створюється дією психологічних факторів або часом, який сам по собі породжує прибуток. Так, на думку П.Самуельсона, прибуток значною мірою зумовлений ризиком і невпевненістю підприємців у майбутніх доходах. Він вважає, що підприємці, які поміщають свої капітали у виробництво нових товарів, розробку природних ресурсів або ті, які відкривають нові ринки збуту товарів, не впевнені в прибутковому прикладанні капіталу, а тому повинні отримувати прибуток як компенсацію за ризик і невпевненість у майбутніх прибутках.
Р. Харрод (13.02.1900-9.03.1978.), Е. Сайке	Прибуток як трудовий доход, тобто різновид заробітної плати. Р.Харрод пише, що прибуток люди заробляють службою, особистою старанністю, інтелектуальною діяльністю, мужністю. Таку ж точку зору поділяє й американський економіст Е.Сайке, який стверджує, що доход підприємця повністю відповідає його праці, тій послузі, яку він надає суспільству, керуючи підприємством.
П. Самуельсон, Е .Чемберлін (18.05.1899 - 16.071967)	Теорії прибутку як "монопольного доходу. Зокрема, Е.Чемберлін у своїй "Теорії монополістичної конкуренції ототожнює монополію взагалі з монополією інноваційною, і на цій підставі монопольний прибуток ототожнюється з будь-яким додатковим доходом, що отримується в результаті застосування науково-технічних досягнень. На цій підставі навіть простий товаровиробник або дрібний підприємець проголошуються монополістами, якщо вони виступають на ринку з новими для покупця товарами. Поза монополістичними умовами на думку представників цих теорій, прибутку не існує, а є лише доходи підприємців як винагорода за їхню підприємницьку діяльність або як результат " продуктивності капіталу".
Д. Голбрейс, А. Берлі (1895-1971), Е. Хансен, С.Кузнецьк (17.04.1901-8.07.1985)	Концепція революції в доходах. Основна ідея концепції полягає в тому, що з розвитком корпоративної власності підприємці відходять від керівництва господарством, передаючи управління найманим менеджерам. Тому змінюється й мета підприємництва. Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб усього суспільства. На цій основі прибуток зникає як економічна категорія, відбувається вирівнювання доходів різних соціальних верств населення. Всі отримують справедливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві. Формується єдність інтересів класів, на основі чого виникає класова гармонія між робітниками й підприємцями.

В додатку А подано економічну сутність прибутку з точки зору різних авторів.

Тож, не зважаючи на те, що природа прибутку завжди була в центрі уваги вчених-економістів, досі немає єдиної думки щодо сутності і природи прибутку, розглянемо економічну категорію “прибуток” з точки зору різних учасників економічних відносин в процесі функціонування підприємства.

Прибуток підприємства і власники.

В основу мотивації господарської діяльності покладено досить банальну тезу: може чи ні цей суб'єкт задовольнити свої економічні інтереси завдяки певному виду господарської діяльності, тобто матиме він від цього певну вигоду чи ні? Якщо ні, то, напевне, немає сенсу і розпочинати господарську діяльність. Звичайно, певне підприємство може діяти, нехтуючи своїми економічними інтересами через будь-які причини. Проте це не може тривати довго, оскільки закони економіки змусять цей господарюючий суб'єкт або підкоритися цим законам, або припинити свою діяльність. В крайньому випадку воно може функціонувати лише завдяки підтримці ззовні: з боку держави, благодійних фондів, громадських організацій. Однак більшість підприємств так працювати не може [10, с. 161].

Ефективність діяльності підприємства буде визначатися ефективністю використання факторів виробництва: праці, землі, капіталу і підприємницьких здібностей.

Прибуток підприємства і суспільство.

Один з основоположників класичної економічної теорії А. Сміт відзначав, що підприємці, маючи власний інтерес (а він полягає в особистому збагаченні), організують свою господарську діяльність у тих сферах, які, на їхній погляд, дадуть змогу отримати високий дохід. Так вони сприяють і найефективнішому задоволенню потреб суспільства, адже діяльність у тих сферах, що приносять найвищі доходи, отримує завдяки механізму ринкового ціноутворення високу суспільну оцінку. Приватний інтерес стає засобом реалізації суспільного інтересу [39, с. 237].

Тож можна стверджувати, що прямий вплив на величину прибутку справляє суспільна корисність товару (послуги), адже чим більше суспільство потребує даний товар, тим більшу суму доданої вартості може реалізувати підприємство (сума прибутку не дорівнює сумі доданої вартості, прибуток - це реалізована частина доданої вартості). Отже, суспільна корисність є оцінкою підприємницьких здібностей керівництва, тобто вміння спрямувати капітал в потрібному напрямку.

Прибуток підприємства і держава.

Прибуток підприємства для держави-це гарантія надходження грошових коштів до бюджетів різних рівнів у вигляді сплачених податків. За допомогою податків, а точніше їх фіскальної і стимулюючої функції, держава може справляти значний вплив на розвиток підприємств тієї чи іншої галузі, планувати надходження до держбюджету. Отримані надходження у вигляді податків служать для реалізації зовнішньої і внутрішньої політики держави, підтримки пріоритетних галузей, тобто відбувається перерозподіл прибутку.

Прибуток підприємства і контрагенти.

Для контрагентів прибуток підприємства є перш за все позитивним результатом його діяльності, гарантом платоспроможності і фінансової стійкості. Тобто, за цим показником контрагенти оцінюють “зовнішній вигляд” підприємства, його привабливість для співпраці.

Отже, наявність прибутку дозволяє задовольняти економічні інтереси держави, підприємства, працівників і власників. Об'єктом економічних інтересів держави є та частина «прибутку», що сплачує підприємство у вигляді податку на прибуток і яку суспільство використовує для вирішення соціальних завдань. Економічні інтереси підприємства полягають у збільшенні частки прибутку, що залишається в його розпорядженні. За рахунок цього прибутку підприємство вирішує виробничі і соціальні завдання свого розвитку. Інтереси працівників у збільшенні прибутку пов'язані зі створенням можливостей для поліпшення матеріального стимулювання і підвищення рівня їхнього соціального розвитку. Власники також зацікавлені в рості прибутковості підприємства, тому що тим самим збільшаться дивіденди, забезпечиться збільшення їхнього капіталу.

У суспільстві, що гармонійно розвивається жоден з перерахованих вище інтересів не має переваги перед іншими. Якщо ж такий взаємозв'язок порушиться на користь або інтереси когось одного, то тим самим це призведе до обмеження інтересів інших сторін. Так, зниження зацікавленості підприємства в нарощуванні прибутку (наприклад, через необґрунтованість податків і відрахувань) призведе до зменшення платежів у бюджет, до заморожування заробітної плати, до нераціонального використання капіталу.

Виходячи з вищезазначеного, можна стверджувати, що прибуток виконує ряд функцій (рис. 1.1)

1. Оціночна функція. Прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця.

2. Розподільча функція. Її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється в бюджетах різний рівнів та залишається в розпорядженні підприємства.

Рис. 1.1 Функції прибутку підприємства

3. Стимулююча функція.

Як згадувалося вище, ціна товару прямо залежить від його суспільної корисності, тобто ціна, за якою споживачі купують товар - це його суспільна вартість, а всі витрати, понесені у зв'язку із його виробництвом і збутом - повна собівартість. Отже, прибуток підприємства - це плата власнику капіталу за підприємницький ризик, чисельно він дорівнює перевищенню суми доходів над витратами, понесеними задля отримання цих доходів. Крім того, наявність і величина прибутку прямо залежить від суспільної корисності продукції підприємства, тобто прибуток - це перевищення суспільної вартості товарної продукції над її собівартістю. Отже, природа прибутку триєдина.

Відзначаючи важливість показника суми прибутку для оцінки діяльності підприємства, необхідно, зауважити, що прибуток є позитивним результатом діяльності підприємства, а ефективність діяльності підприємства характеризують показники прибутковості (рентабельності), тобто норма прибутку.

Прибутковість розглядається не лише як основна мета, але і як головна умова ділової активності підприємства, як результат його діяльності, ефективного здійснення своїх функцій по забезпеченню споживачів необхідними товарами відповідно до наявного попиту на них.

В залежності від положення підприємства на ринку, наявності ресурсів, тривалості періоду основна мета може бути конкретизована. У довгостроковому періоді передбачається досягнення максимального прибутку, у короткостроковому - необхідного прибутку при визначених обсягах діяльності, і в усі періоди - забезпечення конкурентноздатності підприємства. При цьому максимізація прибутку в довгостроковому періоді можлива лише при поетапному досягненні визначених необхідних розмірів прибутку. Забезпечення необхідного обсягу прибутку в довгостроковому і короткостроковому періодах обумовлено життєво важливими потребами в розвитку підприємства (фірми), задоволенні економічних інтересів власників, забезпеченні інтересів суспільства і колективу.

Отже, прибуток - це найважливіший показник, що характеризує фінансовий результат діяльності підприємства. У збільшенні маси прибутку зацікавлені всі учасники виробництва. Зростання прибутку визначає ріст потенційних можливостей підприємства, підвищує ступінь його ділової активності. За прибутком визначається частка доходів засновників і власників, розміри дивідендів і інших доходів. За прибутком визначається також рентабельність власних і залучених коштів, основних засобів, всього авансованого капіталу і кожної акції. Характеризуючи рентабельність вкладень засобів в активи даного підприємства і ступінь умілості його господарювання, прибуток є найкращим виміром фінансового здоров'я підприємства.

Існує досить багато класифікаційних критеріїв щодо фінансових результатів, але основні з них можна представити за допомогою рис. 1.2.

Насамперед, відносно своєї величини фінансові результати поділяються на прибуток, збиток або коли доходи дорівнюють витратам.

Згідно з П(С)БО № 3 "Звіт про фінансові результати" [18,с. 362] фінансові результати класифікуються наступним чином:

фінансові результати операційної діяльності;

фінансові результати інвестиційної діяльності;

фінансові результати фінансової діяльності;

фінансові результати надзвичайних подій.

Національними положеннями (стандартами), вищезазначені види діяльності визначаються наступним чином:

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Основна діяльність визначається згідно з П(С)БО 3 як операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Рис. 1.2 Класифікація прибутку підприємств

Інвестиційна діяльність - це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність - це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Надзвичайна подія - це подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

За цією класифікацію фінансові результати визначаються та відображаються у звіті про фінансові результати.

План рахунків бухгалтерського обліку містить окремий рахунок 79 Фінансові результати, який безпосередньо призначений для обліку й узагальнення інформації про фінансові результати підприємства, має субрахунки відповідно до яких фінансові результати класифікуються на:

результат основної діяльності;

результат фінансових операцій;

результат іншої звичайної діяльності;

результат надзвичайних подій.

Згідно з Інструкцією до Плану рахунків [18, с.96] фінансовий результат від основної діяльності - це прибуток (збиток) від основної діяльності підприємства, який є різницею між сумою доходів від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг й доходів від іншої операційної діяльності та сумою собівартості реалізованої готової продукції, товарів, робіт і послуг, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат.

Результат фінансових операцій визначається як прибуток (збиток) від фінансових операцій підприємства, який є різницею між сумою доходів від участі в капіталі та інших фінансових доходів та сумою фінансових витрат.

Результат від іншої звичайної діяльності - це прибуток (збиток) від іншої звичайної діяльності підприємства, який дорівнює різниці між сумою доходів від інвестиційної та іншої звичайної діяльності підприємства та сумою інших витрат.

Результат надзвичайних подій визначається як різниця між сумою доходів, одержаних від надзвичайних подій, та сумою витрат від надзвичайних подій.

1) Крім того, відповідно до П(С)БО 17 "Податок на прибуток" фінансові результати поділяються на облікові та податкові. П(С)БО 17 дає наступне визначення цих фінансових результатів:

Обліковий прибуток (збиток) - сума прибутку (збитку) до оподаткування, визначена в бухгалтерському обліку і відображена у Звіті про фінансові результати за звітний період.

Податковий прибуток (збиток) - сума прибутку (збитку), визначена за податковим законодавством об'єктом оподаткування за звітний період.

Нерозподілені прибутки (непокриті збитки) поточного та минулих років обліковуються на рахунку 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)", субрахунки якого також утворюють відповідну класифікацію фінансових результатів:

прибуток нерозподілений;

непокриті збитки;

прибуток, використаний у звітному періоді.

Згідно з Інструкцією до Плану рахунків прибуток нерозподілений - це прибуток поточного та минулого звітного періодів, який не був використаний у поточному або минулих звітних періодах.

Непокриті збитки - це збитки підприємства, які не були покриті у поточному або минулих звітних періодах за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного, пайового чи додаткового капіталу тощо.

Прибуток, використаний у звітному періоді це сума прибутку, який був розподілений між власниками (нарахування дивідендів), або був спрямований на виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання прибутку в поточному періоді.

1) Методикою економічного аналізу також передбачена класифікація фінансових результатів, згідно з якою прибуток (збиток) поділяється на: балансовий прибуток (збиток), прибуток який оподатковується, і госпрозрахунковий прибуток [35, с. 320].

Балансовий прибуток - загальний фінансовий прибуток з урахуванням всіх прибутків і збитків, тобто різниця між чистим прибутком, який був отримана від всіх видів діяльності і збитками.

Прибуток, який оподатковується, є різницю між скоригованими валовими прибутками та валовими витратами, згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Госпрозрахунковий прибуток - чистий прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після вирахування з неї всіх відповідних сум податків, відрахувань і інших платежів, а також покриття збитків.

1.2 Значення і завдання бухгалтерського обліку фінансових результатів підприємства

В умовах ринкових відносин істотно підвищуються вимоги до бухгалтерський обліку фінансових результатів діяльності підприємства, тому що обліком фінансових результатів охоплюються практично всі сторони діяльності підприємства, та визначається ефективність цієї діяльності.

Насамперед, облік фінансових результатів повинен ґрунтуватися на основних принципах бухгалтерського обліку й фінансової звітності та встановити контроль за додержання цих принципів. Згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні ґрунтуватися на таких основних принципах:

принцип обачності, який означає застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

принцип повного висвітлення, який означає, що фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

принцип автономності, який означає, що кожне підприємство повинно розглядається як окрема юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

принцип послідовності, яким встановлюється постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

принцип безперервності, який передбачає, що оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

принцип нарахування та відповідність доходів і витрат, який означає, що визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

принцип превалювання сутності над формою, який встановлює, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

принцип історичної (фактичної) собівартості, який означає, що пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

принцип єдиного грошового вимірника, яким встановлюється, що вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

принцип періодичності, який означає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Дотримання цих принципів дозволить по-перше вести облік доходів і витрат підприємства не порушуючи законодавство, а по-друге - забезпечувати користувачів інформацією, необхідною для управління прибутком.

Головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періодах.

Виходячи з цієї головної мети, система управління прибутком повинна вирішувати наступні завдання [12, с. 53]:

забезпечення максимізації розміру прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства і ринковій кон'юнктурі;

забезпечення оптимального співвідношення між рівнем прибутку і рівнем ризику;

забезпечення високої якості сформованого прибутку (завдяки використанню резервів);

забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства;

забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку у відповідності із завданнями розвитку підприємства в майбутньому періоді;

забезпечення постійного зростання ринкової вартості компанії;

забезпечення програм участі персоналу в управлінні прибутком.

Головна мета і завдання системи управління прибутком реалізуються через виконання ряду функцій:

розробка комплексної стратегії управління прибутком підприємства, в якій основну роль повинна відігравати система бухгалтерського обліку;

створення організаційних структур, що забезпечують прийняття і реалізацію управлінських рішень щодо формування і використання прибутку на різних рівнях;

формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень;

здійснення аналізу різних аспектів формування і використання прибутку;

здійснення планування формування, розподілу і використання прибутку;

розробка дієвої системи стимулювання формування прибутку і його ефективного використання;

здійснення постійного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень щодо формування і використання прибутку.

Значення бухгалтерської інформації в управлінні підприємством загалом і в управлінні прибутком зокрема, важко переоцінити. При необхідній деталізації вона здатна забезпечити інформаційну підтримку управлінських рішень щодо управління прибутком на етапах планування, контролю, забезпечити обліковий процес.

Тож завданнями системи бухгалтерського обліку підприємства є:

своєчасне і правильне відображення в обліку фінансових результатів діяльності, що дозволить оцінити ефективність діяльності підприємства;

надання інформації для планування прибутку (дані про обсяги реалізації за минулі періоди, чисельність працівників і їх посадові оклади);

забезпечення управлінського апарату підприємства інформацією поточного обліку для оцінки виконання оперативних і стратегічних планів, контролю роботи окремих структурних підрозділів.

Отже, бухгалтерський облік на підприємстві має вестися відповідно до вимог управління, щоб забезпечити інформацією про абсолютні і відносні показники, необхідний рівень деталізації статей доходів і витрат (за видами продукції, структурними підрозділами, періодами діяльності, місцями виникнення, сегментами діяльності), що дозволить зробити інформаційну систему підприємства прозорою і гнучкою.

фінансовій звітність бухгалтерський прибуток

1.3 Характеристика фінансово-господарської діяльності ВАТ «Полтавасортнасіннєовоч» та організація бухгалтерського обліку

Система "Сортнасіннєовоч" була створена 60 років тому , як об'єднання державних радгоспів та торгівельних підприємства з метою виробництва, заготівлі та збуту сортового елітного насіння овочевих , баштанних та олійних культур. До складу Полтавського обласного об'єднання "Сортнасіннєовоч'' входило три міжрайоб'єднання, які були відокремлені і перейменовані в державні підприємства. В грудні 1999 року Державне Полтавське підприємство "Сортнасіннєовоч" в процесі приватизації було перетворено у ВАТ "Полтавасортнасіннєовоч".

Структура ВАТ "Полтавасортнасіннєовоч" має такий вигляд:

- Правління ВАТ "Полтавасортнасіннєовоч";

- Агрономія;

- Бухгалтерія;

- Складське господарство;

- Підрозділ роздрібної торгівлі.

Всі структурні підрозділи знаходяться в м. Полтаві.

Фінансова звітність Товариства формується з дотриманням основних принципів викладених в п.18 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності".

Бухгалтерський облік ведеться відповідно до вимог Закону України " Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні ", Положень (стандартів) бухгалтерського обліку , наказу "Про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку на підприємстві" (додаток Б).

Протягом звітного періоду облікова політика не змінювалася.

Основним видом діяльності товариства є оптова торгівля квітами та іншими рослинами, але також підприємство здійснює роздрібну торгівлю у вигляді консигнації.

На діяльність підприємства впливають неплатоспроможність покупців насіння, недостатність державної підтримки сільськогосподарських підприємств, невеликий розмір виділених під овочеві культури посівних площ, високий рівень конкуренції.

Фінансування діяльності ТОВ «Полтавасортнасіннєовоч» проводиться в основному за рахунок залученого капіталу, який складає 69,2 % від розміру всього капіталу.

В наступному році на підприємстві планується збільшити обсяг реалізації насіння, покращити його якість, посилити роботу по завоюванню нових ринків збуту, а також розширення асортименту продукції, покращення сервісного обслуговування населення.

Робота ВАТ знаходиться в залежності від фінансової політики держави, податкового тиску , цін на енергоносії. При поліпшенні фінансового стану (платоспроможності замовників), послабленні податкового тиску, стабільності цін на енергоносії, підприємство зможе працювати на повну потужність та отримувати прибутки.

Бухгалтерський облік більшості ділянок обліку на підприємстві автоматизовано з допомогою системи «1С: Підприємство 7.7». Зокрема не автоматизованим на підприємстві є складання і подання фінансової, податкової і статистичної звітності.

Набір програм „1С: Предприятие 7.7” є універсальною програмою автоматизації діяльності підприємства, яка використовується для будь-яких розрізів економічної діяльності підприємства, в тому числі й різних ділянок бухгалтерського обліку. Програма “1 С: Предприятие 7.7” має комплексну структуру.

“1С: Бухгалтерія 7.7” є складовою частиною системи програм „1С: Предприятие 7.7”- її компонентою. Всього існує три основні компоненти:

1) “1С: Бухгалтерия 7.7”;

2) “1С: Оперативный учет 7.7”;

3) “1С: Расчет 7.7”.

Рис.1.3 Структура системи „1С: Підприємство”

“1С: Бухгалтерия 7.7” -- це програма для ведення бухгалтерського обліку, що може застосовуватись на підприємствах різних форм власності та видів діяльності.

В програмі також реалізовані можливості ведення на одному робочому місці бухгалтерського обліку декількох підприємств, ведення обліку паралельно в декількох робочих планах рахунків, багатовимірного та багаторівневого аналітичного обліку, кількісного та валютного обліку.

Всі дії бухгалтера при роботі з програмою здійснюється в робочому вiкнi. Верхній рядок робочого вікна підведений під заголовок програми із зазначенням режиму запуску.

Налагодження програми складається з двох частин: налагодження облікових параметрів та налагодження інтерфейсу.

До облікових параметрів програми належать: - структура Плану рахунків (кількість рахунків, довжина та вид подання шифрів рахунків, розмірів полів для введення назв рахунків, рівні аналітичного обліку); - структура довідників аналітичних об'єктів (їх кількість, реквізити, порядок кодування); - перелік валют, їх курси; - структура та порядок заповнення журналів програми: загальних журналів операцій i проводок та журналів з різних ділянок обліку; - налагодження документів, якi будуть використовуватись для автоматизації облікових процедур; - опис необхідних констант та їх властивостей (кількість констант, ідентифікатор, тип значення).

Константи -- постійні (умовно - постійні) величини, що зберігають інформацію, яка не змінюється або змінюється досить рідко, наприклад, назва підприємства, його поштова адреса тощо.

За впливом значень констант на дії, що виконуються програмою константи умовно можна поділити на чотири групи: 1) константи, значення яких впливають на формування проводок (наприклад, метод списання запасів); 2) константи, значеннями яких за замовчуванням заповнюються рядки документів або значення яких використовуються як аналітика в проводках (наприклад, назва підприємства); 3) константи - перемикачі (наприклад, “Да/Нет”); 4) службові константи, що визначаються розробниками i не редагуються користувачами, за винятком „Дата запрета редактирования”, що дозволяє заборонити доступ до періодів.

Налагодження інтерфейсу полягає в налагодженні зовнішнього вигляду програми та встановленні параметрів, що забезпечують зручну роботу користувача з програмою, а саме: панелі інструментів, меню програми, представлення чисел, колір шрифтів тощо.

Більшість параметрів можна змінювати при безпосередній роботі користувача в режимі „1С: Предприятие 7.7”.

Бухгалтерські підсумки формуються програмою „1С: Бухгалтерия 7.7” за різні проміжки часу: день, місяць, квартал, рік. Програма автоматично підтримує їх в актуальному стані за будь-яких змін, викликаних введенням нових проводок і бухгалтерських операцій.

На нашу думку перевагами програми „1С: Бухгалтерія” є її універсальність для автоматизації різних ділянок. Крім того конфігурація програми дає можливість отримання різноманітних звітів, інформація яких дозволяє приймати оперативні управлінські рішення. Перераховуючи переваги даної програми можна назвати її можливість працювати як в автономному режимі так і в мережі (дуже важливо для великих підприємств).

Для оцінки фінансового стану і ефективності діяльності підприємства в звітному періоді, проаналізуємо його діяльність на основі звітності.

За результатами дослідження динаміки і структури балансу ВАТ «Полтавасортнасіннєовоч» за 2006-2008 роки можемо зробити наступні висновки:

- структура активу балансу є типовою для торгівельного підприємства, адже питома вага оборотних активів на кінець 2008 року становить 81,8 %, що на 1,01% менше ніж в 2007 і на 6,83% ніж 2006 роках;

- серед необоротних активів переважають основні засоби вартість яких на кінець 2008 року становить 257,0 тис. грн. або 14,7% до валюти балансу;

- серед оборотних активів найбільшу частку становлять товари - 49,5 % до валюти балансу що на 1,70% менше ніж в 2007 році;

- в цілому, за аналізований період не відбулося значних змін в динаміці і структурі показників активу балансу, що свідчить про дотримання підприємством обраної політики управління ним;

- в структурі пасиву підприємства переважає кредиторська заборгованість, сума якої на кінець 2008 року становить 1057 тис. грн або 60,6% до валюти балансу. Негативним є позитивна динаміка цього показника за останні 2 роки;

- за аналізований період значних змін в динаміці і структурі пасиву балансу не спостерігається.

Таблиця 1.3 Оцінка ліквідності балансу ВАТ «Полтавасортнасіннєовоч» на кінець 2008 року, тис. грн

Активи	2006 рік	2007 рік	2008 рік	Пасиви	2006 рік	2007 рік	2008 рік	Надлишок (+), нестача (-) платіжних коштів у
								2006 рік	2007 рік	2008 рік
Найбільш ліквідні (А1)	19,9	89,0	84,0	Найбільш термінові зобов'язання (П1)	1301,1	669,0	1058,0	-1281,2	-580,0	-974,0
Які швидко реалізуються (А2)	449,8	280,0	415,0	Короткострокові кредити банків і позики (П2)	0	0	0	449,8	280,0	415,0
Які повільно реалізуються (А3)	1197,3	722,0	930,0	Довгострокові зобов'язання (П3)	0	0	0	1197,3	722,0	930,0
Які важко реалізуються (А4)	212,6	225,0	314,0	Постійні пасиви (П4)	578,5	647,0	685,0	-365,9	-422,0	-371,0
Баланс	1879,6	1316,0	1743,0	Баланс	1879,6	1316,0	1743,0

За наведеними даними підприємства (табл.1.3) на вказані дати не є ліквідними, а саме:

- підприємство не має достатньої суми наявних грошових коштів для розрахунків з кредиторами (А₁ < П₁). На кінець 2008 року найбільш ліквідні активи покривають найбільш термінові зобов'язання лише на 7,9 %, у 2006 та 2007 роках -- відповідно на 1,5 % та 13,3 %.;

- ліквідними є друга та третя та четверта група активів протягом усього аналізованого періоду. Однак, слід зазначити, що підприємство не користується послугами установ банків і не має заборгованості як за довгостроковими, так і за короткостроковими кредитами. Тому вважаємо виконання 2 та 3 співвідношень умовними;

- відмічаємо достатність власного капіталу як для формування важко ліквідних активів, так і оборотних активів. Впродовж аналізованого періоду підприємство мало надлишок власного оборотного капіталу, який збільшився за 3 роки на 5,1 тис. гри.

Таблиця 1.4 Показники платоспроможності ВАТ «Полтавасортнасіннєовоч» за 2006-2008 роки

Показники	2006 рік	2007 рік	2008 рік	Відхилення (+, -) 2008 року від:	2008 рік у % до:
				2006 року	2007 року	2006 року	2007 року
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,015	0,133	0,079	0,064	-0,054	у 5 разів	59,68
Коефіцієнт термінової ліквідності	0,361	0,552	0,472	0,111	-0,080	130,65	85,51
Коефіцієнт загальної ліквідності	1,281	1,631	1,351	0,069	-0,280	105,42	82,82
Коефіцієнт ліквідності запасів	0,920	1,079	0,879	-0,041	-0,200	95,52	81,45
Коефіцієнт ліквідності коштів у розрахунках	0,337	0,404	0,383	0,046	-0,021	113,56	94,85
Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості	2,921	2,442	2,600	-0,322	0,158	88,99	106,47
Коефіцієнт мобільності активів	0,887	0,829	0,820	-0,067	-0,009	92,44	98,89
Коефіцієнт співвідношення активів	7,841	4,849	4,551	-3,290	-0,298	58,04	93,86

Аналіз показників платоспроможності підприємства (таблиця 1.4) вказує, що суб'єкт дослідження не є платоспроможним. Так, станом на кінець 2007 та 2008 років, воно може негайно за рахунок наявних грошових коштів погасити відповідно лише 13,3% та 7,9 % найбільш термінових зобов'язань, що майже у 4 та 5 разів нижче за оптимальне значення.

У той же час, при нормативі 70 -- 80 % підприємство за рахунок наявних грошових коштів та очікуваних надходжень від дебіторів може розрахуватися з боргами короткострокового характеру на 36,1 % у 2006 році, 55,2 % -- у 2007 році та 47,2 % -- у 2008 році.

Незначне відхилення від рекомендованих значень спостерігається щодо коефіцієнту загальної ліквідності. Отримані кошти від перетворення оборотних активів на готівку станом на кінець 2008 року дозволять перекрити кредиторську заборгованість товарного характеру та поточні зобов'язання за розрахунками на 135,1 %, що майже в 2 раза менше оптимального значення.

Отже, за результатами досліджень виявлено, що підприємство вважати платоспроможним протягом останніх трьох років не можна. Крім того, спостерігається тенденція до зниження всіх показників, які підлягали аналізу.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує, що у 2008 році підприємство на 1 грн дебіторської заборгованості залучало 2,6 грн кредиторської, у 2007 році -- 2,44 грн, у 2006 році -- 2,92 грн. Тобто, при недостатності власного капіталу підприємство використовувало у господарському обороті, як єдине джерело фінансування, кредиторську заборгованість.

Лише коефіцієнт співвідношення активів у 2006-2008 роках відповідає рекомендованому значенню.