Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

тема: "Становлення и розвиток страхового ринку в Україні"

Дніпропетровськ - 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність та основні послуги страхового ринку України

1.1 Історичний розвиток страхового ринку України

1.2 Законодавчі основи формування страхового ринку України

1.3 Принципи, види та форми страхування в Україні

Розділ 2. Аналіз сучасного стану розвитку ринку страхових послуг в Україні

2.1 Динаміка та структура страхового ринку України

2.2 Основні показники діяльності страхових компаній на ринку страхування життя (life - страхування) України та його динаміка (2011-2014 рр.)

2.3 Основні показники діяльності страхових компаній на ринку страхування за видами страхування, іншими, ніж страхування життя (non-life - страхування) України та його динаміка (2011-2014 рр.)

2.4 Основні показники діяльності страхових компаній на ринку перестрахування України та його динаміка (2011-2014 рр.)

Розділ 3. Перспективи розвитку страхового ринку в Україні

3.1 Прийняття нової "євроредакції" Закону України "Про страхування"

3.2 Прийняття нового Закону України "Про Фонд гарантування страхових виплат за договорами страхування життя"

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А. Показники life-страхування

Додаток Б. Аналіз показників non-life страхування

Додаток В. Показники перестрахування

Вступ

Страхування - не лише перспективний, а й дуже складний вид діяльності. Світовий досвід показує, що добре налагоджена страхова справа активно сприяє розвитку бізнесу та вирішенню соціальних проблем. Так сума страхових платежів в державах ЄС становить 8-12 % ВВП, тому ступінь розвитку страхування є індикатором зрілості ринкових відносин. В той же час, при проживанні в Україні приблизно 7% населення Європи, частка вітчизняного страхового ринку у загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить усього 0,06%, при цьому відносний рівень загальної суми страхових платежів до ВВП України з рівня 2,53% у 2008 році знизився до рівня 1,9 % у 2013 році, з яких тільки 0,17% від ВВП становлять премії з страхування життя населення.

Об'єктом курсової роботи є страхова система України.

Предметом курсової роботи є фінансово-економічні відносини між страхувальниками та страховиками, перестраховиками та страховими посередниками на страховому ринку України.

Метою курсової роботи є аналіз динаміки історичного становлення та розвитку страхової системи України, оцінка поточного стану страхової системи у 2011-2014 рр. та перспектив розвитку страхового ринку України.

Інформаційними джерелами для досліджень курсової роботи були Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, нормативні постанови Національної комісії, яка здійснює державне регулювання на ринках фінансових послуг України, статистичні звіти про результати діяльності страхової системи України у 1996 - 2014 рр. з офіційного Інтернет-сайту Нацкомфінпослуг, статистична інформація з Інтернет-сайтів аналітичних агенцій страхового ринку України.

Розділ 1. Сутність та основні послуги страхового ринку України

1.1 Історичний розвиток страхового ринку України

Однією з найскладніших проблем ринкової трансформації економіки в Україні є формування розвиненого страхового ринку. Це визначається кількома чинниками. По-перше, в умовах адміністративної економіки страхового ринку як такого не було. До 1991 р. страхування було сконцентровано виключно в руках держави і належало фактично до сфери державних фінансів. Воно охоплювало насамперед ризики життєдіяльності громадян - страхування від нещасних випадків, змішане страхування життя, страхування дітей, страхування приватних будівель, транспортних засобів і домашнього майна. Тільки в 70-ті роки набуло розвитку страхування майна і врожаю в колективних сільськогосподарських підприємствах в обов'язковій формі. У 80-ті роки почали розширюватися види особистого страхування - страхування пенсій, страхування до одруження, до повноліття тощо. При цьому в нових видах більше переважала накопичувальна, ніж захисна функція [19].

Страхування в незалежній Україні розпочало свою історію з 1991 року, коли монополіст страхового ринку -. Держстрах в Україні нараховував 43 тис. співробітників, у тому числі 14 тис. фахівців. Питома кількість договорів добровільного страхування серед населення становила в середньому 2,5 договору на родину (чи 40 млн. договорів із платежами в сумі 2,2 млрд. крб.) [18].

За оцінками ряду фахівців, страховий ринок України пройшов у своєму розвитку три етапи й зараз знаходиться на четвертому. Перший етап проходив у 1991-1993 рр., коли страхування проводилося відповідно до закону "Про господарські товариства" [3]. Почався бурхливий зріст кількості недержавних страхових товариств і була ліквідована монополія держави на страхування. Однак у зв'язку з відсутністю методологічної бази з ключових категорій страхування, таких як страхова сума, нетто-ставка, навантаження й т.ін.; з економіки страхування; з бухобліку в страхуванні, страхування як елемент ринкової економіки не склалося. Другий етап (1993 1996 рр.) пов'язаний з декретом Кабміну України "Про страхування" [13]. Це була перша спроба створення цивілізованого інституту страхування. Згідно з декретом, страхування виділялося в окрему галузь, було організовано контролюючий і регулюючий орган страхування - Укрстрахнагляд (був розформований у 2000 р., а його функції передані Міністерству фінансів), а також Ліга страховиків України.

Згідно Декрету 1993 року [13], страховий ринок України розбудовувався, в основному, на принципах нормативних документів Держстраху України:

1. Страховики.

Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" [3] з урахуванням особливостей, передбачених цим Декретом, для здійснення страхової діяльності в Україні, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення цієї діяльності.

Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність у межах, визначених цим Декретом. Іншими видами діяльності страховик може займатися лише у випадках, передбачених законодавством України.

2. Об'єкти страхування

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

- з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну громадянина, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

3. Форми страхування.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Декрету. Конкретні умови страхування визначаються при укладанні договору страхування.

Обов'язкове страхування здійснюється на підставі актів законодавства України. Види, умови і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються відповідними актами законодавства України. При цьому страхувальник є вільним у виборі страховика, якщо інше не передбачено актами законодавства.

4. Види страхування.

Відповідно до установчих документів та одержаної ліцензії страховики можуть здійснювати такі види страхування:

1) особисте:

- страхування життя;

- страхування від нещасних випадків;

- медичне страхування;

2) майнове:

- страхування засобів наземного транспорту;

- страхування засобів повітряного транспорту;

- страхування засобів водного транспорту;

- страхування вантажів;

- страхування інших видів майна;

- страхування фінансових ризиків;

3) відповідальності:

- страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

- страхування інших видів відповідальності;

4) перестрахування;

5) обов'язкові види страхування, якщо право на їх проведення не передбачено актами законодавства.

5. Статутний фонд.

Мінімальний розмір статутного фонду страховиків установлювався в сумі, еквівалентній 5 тис. доларів США за курсом Національного банку України [13].

Але проблеми, що постали перед страховиками на першому етапі (1993 - 1996 рр.), не були достатньо опрацьовані, почався стрімкий рух страхових компаній до банкрутства. Фінансове становище страховиків залежало від банків, що почали "тріскатись". Як наслідок виникла неможливість страхових компаній виконувати зобов'язання перед населенням, що, у свою чергу, призвело до втрати інтересу й довіри населення до страхування як такого. Почалося руйнування ще не сформованого страхового ринку в Україні.

Формування страхового ринку багато в чому було схоже на створення банківської системи ринкового типу. Тут також стояло завдання як реструктуризації монопольної діяльності державної страхової організації, так і формування конкурентного середовища. Саме це визначило бурхливе зростання кількості страхових компаній в Україні в першій половині 90-х років. У 1994 р. у країні було зареєстровано 700 страхових компаній. Проте за періодом стрімкого зростання пішов значний спад активності і ліквідація багатьох компаній - за три роки (1995-1997) їх чисельність скоротилася у 3,3 раза (рис. 1.1) на початок третього етапу розвитку страхового ринку України [23].

Третій етап почався з 7 березня 1996 р., коли був прийнятий закон "Про страхування" № 85/96-ВР [1], який в умовах погіршення загальноекономічної ситуації в країні різко підвищив вимоги до обсягу статутного фонду, платоспроможності і резервів страхових компаній (мінімальний розмір статутного фонду був установлений у сумі 100 тис. екю (близько 93 тис. дол.), що практично в 20 разів більше, ніж рівень Декрету "Про страхування" 1993 року), що було для 60% компаній більше сумарного розміру їх капіталу.

Так, на 5 липня 1996 р. в Україні реально діяло 518 страхових компаній. У зв'язку з вимогами закону "Про страхування", за наявності статутного капіталу в розмірі 100000 екю страхові компанії повинні були пройти 2 перереєстрації до 31 березня 1997 і 1998 рр. Після першої перереєстрації в Україні нараховувалося 212 страхових організацій, з яких перереєстрацію пройшло 192 компанії, і 20 - це нові компанії [18].

Починаючи з 1998 р. спостерігається стабільна тенденція поступового зростання (в середньому на 14 % щорічно) кількості страхових компаній і станом на кінець 2008 р. в Україні функціонувало 469 страховиків. Світова фінансова криза 2008 року та її наслідки в Україні привели до зниження кількості страховиків в Україні до рівня 400 станом на кінець 1 півріччя 2014 року (рис. 1.1).

В 2001 році була прийнята нова редакція Закону України "Про страхування", в якій визначений розподіл страхових компаній України на компанії по страхуванню життя (life-страхування) та компанії інших видів страхування (non-life- страхування), при цьому non-life страховикам стало заборонено займатись life-страхуванням життя, а life-страховикам стало заборонено займатись non-life- страхуванням [32].

Рис. 1.1. Динаміка чисельності страхових компаній в Україні (побудовано за даними Нацкомфінпослуг [33])

Прийнятий у новій редакції Закон України "Про страхування" 2001 року встановив нові вимоги до статутних фондів страховиків у розмірі не менше 1 млн євро для тих, хто займається ризиковими видами страхування, та 1,5 млн євро для страховиків, які здійснюють страхування життя (1993-1996рр. статутний фонд складав 5 тис. доларів США, 1997-1999рр. - 100 тис. ЕКЮ та 500 тис. ЕКЮ тим страховим компаніям, які створені з участю іноземних осіб).

Крім того, відповідно до зазначених поправок 2001 року, страховиками в Україні можуть бути тільки резиденти. Разом з тим зняті обмеження на частку іноземного капіталу в статутному фонді, котрий до прийняття поправок не міг перевищувати 49 % (редакція Закону 1996 року).

Законом України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 р. було введено та передбачено ряд принципових моментів, зокрема [1]:

- впроваджено маржу платоспроможності 0,18 від суми страхових премії та 0,26 від виплат за попередні 12 місяців (ризикові види страхування); 0,05 від загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (страхування життя);

- розмежовано ліцензування щодо страхування життя та ризикових видів страхування;

- впроваджено поняття "технічних" (це резерви, що складаються з частин страхових платежів на випадок перебільшення середнього рівня страхових випадків) та "математичних"(це довгострокові зобов'язання, по страхуванню життя) резервів і вимоги про відповідність цим резервам обов'язків, прийнятих на себе страховими компаніями;

- встановлено порядок "заробленої" премії, в основу якого положено метод "однієї четвертої" від одержаних премій;

- надано право Уповноваженому органу проводити санації, ліквідації і реорганізації страхових компаній;

- підвищено вимоги до ліцензування;

Починаючи з 2002 року спостерігається суттєве посилення конкуренції. З'являється новий регулятор - наприкінці 2002 року створена Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. У 2011 році Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг ліквідовано та створено Національну комісію, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) [4].

Крім того, в Україні створені Моторне, Авіаційне і Морське страхові бюро, котрі розробляють основні правила страхування. Також функціонують Асоціація фахових страхових посередників, Асоціація страховиків в аграрному секторі економіки, Ліга страхових організацій України.

Розвиток страхового ринку характеризується як кількістю страхових компаній, що працюють на ньому, так і його місткістю, що відбивається в сумах страхових платежів і страхового відшкодування. На рис. 1.2 наведена динаміка валових та "чистих" (без відшкодування страхових виплат) страхових премій на страховому ринку України у відношенні до ВВП України, що дає можливість врахувати девальвацію вартості національної валюти та інфляційні процеси. Як показує аналіз даних, наведених на рис. 1.2, обсяг відносних премій на страховому ринку України набагато менший європейського рівня (8-12% ВВП), має пік зростання у 2004 році, після чого темпи росту обсягів страхового ринку стали меншими, ніж темпи зростання ВВП України [16].

Рис. 1.2. Динаміка обсягів валових та "чистих" (без відшкодування страхових виплат) страхових премій на страховому ринку України у відношенні до ВВП України у 1996-2013 рр. (побудовано за даними Нацкомфінпослуг[33])

Таблиця 1.1

За даними Нацкомфінпослуг України [33]

З 17 травня 2013 року розпочався четвертий етап розвитку страхової системи України після введення в дію змін в Законі "Про страхування" від 07 липня 2005 року № 2774-IV [1]. Документ набрав чинності через п'ять років після вступу України в Світову організацію торгівлі та вносить суттєві зміни в діяльність іноземних страхових компаній в нашій державі.

Згідно з новими змінами, іноземні страхові компанії, виконавши ряд законодавчих вимог, зможуть працювати на території України безпосередньо через власні представництва. Раніше Україна дозволяла страховикам, які не є резидентами країни, приймати участь у житті ринку тільки через операції перестрахування.

Відповідно до нововведень в Закон України "Про страхування" вноситься ряд уточнень щодо страховиків-резидентів, які виконують операції страхування життя, з доведенням до них вимог європейського рівня.

Так, з 17 травня 2013 року мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страховика, який займається видами страхування, іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 10 млн. євро (раніше - 1,5 млн. євро) за валютним обмінним курсом валюти України.

Згідно з новим пунктом статті 31 Закону "Про страхування" [1] страхові резерви філій страховиків-нерезидентів повинні бути розміщені на території України. Також, згідно з набувшими чинності законодавчим змінами, страховикам України також дано право відкривати свої філії на території іноземної держави, в якому створений і діє страховик-нерезидент.

1.2 Законодавчі основи формування страхового ринку України

Термін "страхування", на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова "securus" і "sine cura", які означають "безтурботний" [18]. Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі "Про страхування": " Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів" [1].

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності і превентивного спрямування захисту [16].

Страхування виконує такі функції: ризикову, створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивну [16]:

1) Ризикова функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання, обчислена на підставі тарифів, визначених за допомогою актуарних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу щодо відшкодування збитків (виплати страхових сум). Ризикова функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.

2) Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Cтрахування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.

У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

3) Функція заощадження коштів. У більшості країн світу першість за обсягами страхових премій посідає особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). Проте виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10 %. Решта припадає на заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

4) Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вони вдаються до правової та фінансової превенції.

До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Перелік ризикованих об'єктів, які не приймаються на добровільне страхування, та можливих відмов щодо виплати відшкодування може бути складений у разі страхування як фізичних, так і юридичних осіб.

Фінансова превенція полягає в тому, що частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів. Добре зарекомендувала себе практика 70-80-х років, коли страхові ресурси використовувалися з метою спорудження й обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що мали своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам і т.ін. Нині не передбачено обов'язкового створення фонду запобіжних заходів. Через це значно ускладнюється виконання страхуванням превентивної функції.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страхової діяльності виявляються й функції, притаманні фінансам у цілому (наприклад, контрольна функція), та функції інших суміжних вартісних категорій (наприклад, ціни, коли йдеться про формування страхових тарифів, оцінку об'єкта страхування, з'ясування розміру завданих збитків).

Сутність страхування, об'єкти та суб'єкти страхового ринку України визначені Законом України "Про страхування" [1].

Об'єктами страхового ринку є операції страхування та перестрахування.

Згідно статті 4 Закону [1] предмет договору страхування можуть бути три категорії майнових інтересів, що пов'язані:

- з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням - особисте страхування;

- з володінням, користуванням і розпорядженням майном - майнове страхування;

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі - страхування відповідальності.

Суб'єктами страхового ринку є професійні учасники ринку, які надають страхові послуги (страховики, перестраховики та страхові і перестрахові посередники (брокери та агенти)), та клієнти ринку - страхувальники, які отримують страхові послуги.

Згідно діючей у 2014 році статті 2 Закону [1] страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є:

- фінансові установи України, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законами України "Про акціонерні товариства" та "Про господарські товариства" [3], з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти).

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

- зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів). При цьому положення Закону [1], що застосовуються до страховиків-резидентів, застосовуються до філій страховиків-нерезидентів з особливостями, встановленими цим Законом.

- забороняється здійснювати страхову діяльність на території України страховиками-нерезидентами (фінансовими установами, що створені та мають ліцензію на провадження страхової діяльності відповідно до законодавства тих іноземних держав, у яких вони зареєстровані), крім таких видів страхової діяльності:

а) виключно із страхування ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

б) перестрахування;

в) страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

г) допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій.

- в окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів "державна", "національна" або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

- Страховик-нерезидент має право на відкриття філії в Україні за таких умов:

а) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

б) між уповноваженим органом із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, та Уповноваженим органом підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

в) за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд;

г) між Україною та країною, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

д) страховик-нерезидент розташований на території країн або окремих територій, які згідно з рішенням Організації економічного співробітництва та розвитку ООН не мають офшорного статусу, або на території інших країн, якщо неофшорний статус такого страховика підтверджений висновком відповідної торгово-економічної місії;

е) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента відповідає вимогам, встановленим Уповноваженим органом;

ж) мінімальний розмір гарантійного депозиту на рахунках уповноважених банків-резидентів, які мають ліцензію на здійснення операцій на усій території України та не перебувають на момент розміщення такого депозиту у процедурі санації, фінансового оздоровлення чи банкрутства, на момент реєстрації філії є не меншим за мінімальний розмір статутного фонду страховика-резидента, встановлений у статті 30 цього Закону.

з) наявність письмового безвідкличного зобов'язання страховика-нерезидента про безумовне виконання ним зобов'язань, які виникли у зв'язку з діяльністю його філії на території України;

і) страховикам України надане право відкривати свої філії на території іноземної держави, в якій створений і діє страховик-нерезидент.

Страховик-нерезидент має право здійснювати обмежені операції страхової діяльності в Україні за таких умов:

а) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, належить до держав - членів Світової організації торгівлі, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). У разі здійснення перестрахування вимога щодо членства у Світовій організації торгівлі держави, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не застосовується;

б) між уповноваженим органом із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, та Уповноваженим органом підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

г) за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд;

д) між Україною та країною, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

е) держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не включена до переліку офшорних зон, визначеного згідно із законодавством України;

ж) страховик-нерезидент має відповідну ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до законодавства держави, в якій він зареєстрований;

з) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента відповідає вимогам, установленим Уповноваженим органом.

Згідно статті 3 Закону [1] клієнтами страхового ринку - страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Статтями 11,12 Закону [1] визначені особливі операції суб'єктів страхового ринку - співстрахування та перестрахування:

а) Співстрахування.

Предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні міститися умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика. За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

б) Перестрахування.

Перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Статтею 15 Закону [1] обумовлені форми діяльності суб'єктів посередницької діяльність у сфері страхування - страхових або перестрахових брокери і страхових агентів:

а) посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

б) Страхові брокери - це юридичні особи або фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери - фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

в) Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник. Дозволяється здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера.

г) Порядок реєстрації страхових та перестрахових брокерів (за винятком страхових та перестрахових брокерів-нерезидентів) визначається Уповноваженим органом. Страхові та/або перестрахові брокери-нерезиденти зобов'язані письмово повідомити Уповноваженому органу за встановленою ним формою про намір здійснювати діяльність на території України.

д) Страхові агенти - фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Згідно Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (п.4.1.9) [2] нормативне державне регулювання страхової діяльності в Україні здійснюється державним регулятором - Нацкомфінпослуг [4] згідно вимог Законів України "Про страхування" [1] та відповідних основних нормативних положень, розроблених Нацкомфінпослуг та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України, як акти обов'язкового виконання:

1. "Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності" від 09.10.2003 р. № 74 (із змінами, внесеними згідно з Розпорядженнями Держфінпослуг України) [10];

2. "Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя" від 17 грудня 2004 р. № 3104 (із змінами, внесеними згідно з Розпорядженнями Дерфінпослуг України) [7];

3. "Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя" від 26 листопада 2004 року N 2875 (Із змінами і доповненнями) [9];

4. "Про затвердження Положення про обов'язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя" від 8 жовтня 2009 року N 741 [12];

5. Про затвердження Порядку складання звітних даних страховиків: Розпорядження Держфінпослуг України від 23 лютого 2004 р. № 39 (із змінами, внесеними згідно з Розпорядженнями Держфінпослуг України) [5];

6. Про затвердження Рекомендацій щодо аналізу діяльності страховиків: Розпорядження Держфінпослуг України від 17 березня 2005 р. № 3755 [6];

7. "Про затвердження Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги" : Розпорядження Нацкомфінпослуг від 20.11.2012 № 2319 [10];

8. "Про затвердження Правил проведення перевірок (інспекцій) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг" від 27.11.2012 № 2422 [11];

9. Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента // Постанова КМУ від 4 лютого 2004 р. N 124 (Із змінами і доповненнями) [8];

10. "Про затвердження Порядку реєстрації договорів перестрахування" від 28.03.2011 № 153;

11. "Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення посередницької діяльності на території України з укладання договорів страхування зі страховиками-нерезидентами" від 25 жовтня 2007 року N 8170 (Із змінами і доповненнями).

Основний контроль Нацкомфінпослуг за страховими компаніями, пере-стаховиками та страховими посередниками здійснюється на етапах [2]:

- Внесення суб'єктів страхового ринка в відповідні державні реєстри Нацкомфінпослуг, що надає право на здійснення діяльності на страховому ринку;

- Ліцензування видів діяльності страхової компанії;

- Невиїздний контроль за умовами забезпечення платоспроможності страховиків згідно подаваємій їми періодичній звітності;

- Виїзний контроль (інспекційні перевірки) за підтвердженням висновків невиїздного контролю;

- застосування Нацкомфінпослуг заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги.

1.3 Принципи, види та форми страхування в Україні

Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. До основних принципів страхування належать [16]:

- конкурентність;

- страховий ризик;

- страховий інтерес;

- максимальна сумлінність;

- відшкодування в межах реально завданих збитків;

- франшиза;

- суброгація;

- контрибуція;

- співстрахування і перестрахування;

- диверсифікація.

Наведені принципи страхування мають наступний зміст [16]:

1. Конкурентність - усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.

2. Страховий ризик - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. З огляду на такі розбіжності у тлумаченні терміна "ризик" нерідко виникають непорозуміння між страховиками і страхувальниками. Загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмета для страхової угоди, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого перебігу подій.

3. Страховий інтерес - випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом.

4. Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування.

5. Відшкодування в межах реально завданих збитків - страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку.

Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній із чотирьох форм: 1) перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача; 2) оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта; 3) відновленням об'єкта; 4) заміною знищеного, пошкодженого або викраденого предмета на новий відповідник. В Україні переважає найпростіша форма відшкодування - кошти перераховують на рахунок страхувальника або видають йому чек на отримання готівки. Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим (вигодонабувачем), крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.

6. Франшиза - це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням.

7. Суброгація - це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли розраховуватиме страхове відшкодування й оформлятиме регрес.

8. Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом страхування більш як один раз. Контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Цей принцип дуже важливий ще й ось чому: його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров'я кілька разів з метою наживи.

9. Співстрахування і перестрахування. Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Згідно із Законом України "Про страхування" страховик може укласти страховий договір на суму, що не перевищує 10 % сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньої платоспроможності страховика. Суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою співстрахування і перестрахування.

10. Диверсифікація. Ідеться про територіальне та галузеве розосередження взятих на страхування ризиків. Чим воно відчутніші, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша. Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації, розміщуючи страхові резерви.

За формами - страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Обов'язкову форму страхування визначають такі принципи [18]:

1.Встановлення законом, відповідно до якого страховик зобов'язаний застрахувати встановлені об'єкти, а страхувальники - вносити належні страхові платежі. Закон передбачає: перелік об'єктів обов'язкового страхування; обсяг страхової відповідальності; рівень або норми страхового забезпечення; порядок встановлення тарифних ставок або середні розміри цих ставок із наданням права їх диференсації на місцях; періодичність внесення страхових платежів; основні права страховиків і страхувальників.

2. Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням зазначених у законі об'єктів. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об'єктів, нарахування страхових платежів та їх стягнення у встановлені терміни.

3. Автоматичність поширення обов'язкового страхування на об'єкти, зазначені в законі. Страхувальник не повинен заявляти в страховий орган про появу в господарстві об'єкта страхування. Це майно автоматично включається до сфери страхування. При черговій реєстрації воно буде зафіксовано, а страхувальнику пред'явлено до сплати страхові внески.

4. Дія обов'язкового страхування незалежно від внесення страхових платежів. У випадках, коли страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони стягуються в судовому порядку. У випадку загибелі або ушкодження застрахованого майна, не оплаченого страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості за страховими платежами. На невнесені в необхідний термін страхові платежі нараховується пеня.

5. Безстроковість обов'язкового страхування. Вона діє протягом усього періоду користування страхувальником застрахованим майном. Тільки безгосподарське та зношене майно не підлягає страхуванню. При переході майна до іншого страхувальника дія страхування не припиняється. Воно втрачає силу тільки при загибелі застрахованого майна.

6. Нормування страхового забезпечення за обов'язковим страхуванням. З метою спрощення страхової оцінки і порядку виплати страхового відшкодування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках від страхової оцінки або в гривнях на один об'єкт.

Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону [1], а їх умови страхування встановлені відповідними законами.

В Україні здійснюються 46 видів обов'язкового страхування, основними з яких є [1]:

1) медичне страхування;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо інше не визначено законом, встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас i страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними.

Добровільна участь у виборі страховика повною мірою притаманна лише для страхувальників. Страховик не має права відмовлятися від страхування об'єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування. Даний принцип гарантує укладання договору страхування за першою (навіть усною) вимогою страхувальника.

Добровільне страхування має можливі 23 визначені види та інші, які визнаються в ліцензії від Нацкомфінпослуг [1]:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 цієї статті);

12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14 цієї статті);

16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

21) страхування медичних витрат;

21-1) страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за шкоду, яку може бути завдано у зв'язку з виконанням його обов'язків

22) страхування сільськогосподарської продукції;

23) інші види добровільного страхування.

Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи.

Основними нормативними документами, котрі регулюють здійснення перестрахувальних операцій, є Закон України "Про страхування" [1] та "Положення про здійснення операцій з перестрахування" [8].

Згідно них перестрахувальна операція застосовується тоді, коли [16]:

- страховик бере на себе зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;

- страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування перевищує 10 відсотків сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів на останню звітну дату;

- перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об'єктів підвищеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).

Договори перестрахування в першу чергу повинні укладатися з перестраховиками, зареєстрованими на території України. Укладення договорів перестрахування з зарубіжними перестраховиками дозволяється тоді, коли: