Система банківського нагляду та її забезпечення НБУ (на матеріалах ПАТ "ВТБ Банк")

В частині менеджменту різноманітні проблеми можуть виникати з наступних причин [54, с. 136]:

відсутність чіткої функціонально-організаційної структури банку та/або її нераціональність;

недостатній контроль або слабка обізнаність вищого менеджменту у справах банку;

слабкий стан внутрішнього контролю банку за складанням та поданням Національному банку України фінансової та статистичної звітності, своєчасним та правильним бухгалтерським обліком операцій;

внутрішні положення та процедури банку не досконалі, мають поверховий характер, не враховують особливостей діяльності банку, змін, що відбуваються в нормативно-правових актах НБУ, внаслідок цього - недосконалі операційні процеси, значний операційних ризик;

низька якість роботи служб внутрішнього аудиту: перевірки служби внутрішнього аудиту носять формальний характер, не охоплюють всіх ризикових сфер діяльності банку;

спостережна рада банку не приділяє достатньої уваги діяльності служби внутрішнього аудиту, не забезпечує адекватність її чисельності зростаючим обсягам операцій, не впроваджує механізм контролю за неухильним виконанням підрозділами банку рекомендацій внутрішнього аудиту;

чисельна перевантаженість підрозділів банку або неадекватність штату персоналу банку розміру та зростанню рівня його активів (інколи виникає внаслідок відсутності функціонально-організаційної структури банку, що призводить до дублювання функцій різними підрозділами або працівниками);

не приділяється достатньо уваги підвищенню рівня кваліфікації персоналу, його тренінгу та тестуванню;

нові послуги та банківські продукти випускаються на ринок без детального маркетингового дослідження, аналізу їх доцільності та прибутковості, не завжди узгоджуються з потенційними можливостями банку;

значне навантаження на надходження банку, що виникає внаслідок неефективної структури витрат та недостатньо виважених витрат, високого рівня зарплат вищому менеджменту та персоналу, які не завжди узгоджуються із рівнем надходжень та темпами їх зростання.

При проведенні активних операцій та з метою підтримання на достатньому рівні якості активів банкам необхідно уникати таких моментів:

нераціональна організаційна структура підрозділів, що займаються проведенням активних операцій;

внутрішні положення та процедури стосовно визначення якості активів не відображають всіх особливостей, що притаманні процесу кредитування, господарській діяльності банку, не передбачають проведення оцінки позичальників за галузевими та географічними ознаками їх діяльності;

функція аналізу кредитного портфеля неефективна або відсутня, не відповідає наявним потребам банку, особливостям його кредитної діяльності;

неякісне проведення аналізу фінансового стану позичальників;

високий рівень концентрації кредитів у одну галузь, яка, до того ж, може перебувати в стадії спаду, політика банку в частині кредитування пов'язаних (споріднених) осіб;

використання схем кредитування позичальників через інші банки з допомогою надання останнім міжбанківських кредитів або депозитів, залишків коштів за кореспондентськими рахунками тощо, для штучного уникнення порушень нормативів кредитування;

використання банком схем кредитування позичальників та погашення ними боргів за рахунок кредитів, наданих іншим позичальникам;

в забезпечення за кредитами приймаються цінні папери, які не мають активного ринку і є неліквідними (при їх оцінці банк «покладається» виключно на оцінку незалежного експерта і не здійснює перегляд усієї доступної інформації про цінні папери та їх емітентів), майно позичальника, ринкова вартість якого за оцінкою незалежних експертів значно перевищує балансову, що дозволяє штучно уникати формування резерву під активні операції;

при здійсненні операцій з цінними паперами банк штучно (через торговців цінними паперами) здійснює котирування цінних паперів на організаційно оформленому біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів, що напряму впливає на їх ринкову вартість, дозволяє формувати резерв, який не відповідає рівню ризику цих цінних паперів;

недотримання банком принципу МСБО в частині відображення операцій по їх економічній суті, а не формі;

проведення операцій за укладеними угодами, якими передбачається надання банком авансу на значний або невизначений строк при не конкретно визначених умовах та зобов'язаннях, що покладаються на контрагентів банку;

проблеми, пов'язані з регіональним розміщенням підрозділів банку та недостатнім контролем за кредитами, що надаються регіональними підрозділами банку;

проблеми, пов'язані з просуванням на ринок специфічних банківських продуктів.

До проблем, які пов'язані з недоотриманням відповідних надходжень, можуть призводити:

суттєва залежність від якості активів, що провокує відволікання значної ресурсної бази в неприбуткові активи, яке, в свою чергу, має негативний вплив на рівень надходжень;

значний рівень впливу ринкових ризиків (валютний ризик, процентний ризик). Покладання банку на отримання переважної частки доходів лише від певних операцій в разі зміни кон'юнктури ринку або економічної ситуації може стати причиною недоотримання доходу;

неефективна політика банку в області ціноутворення (неадекватне встановлення відсоткових ставок депозитах та кредитах, надання кредитів та обслуговування інсайдерів та деяких клієнтів на більш сприятливих умовах);

низький рівень рентабельності активів та капіталу банку;

залежність рівня надходжень від разових, нетрадиційних операцій;

необхідність залучення дорогих ресурсів на ринку міжбанківських кредитів з метою підтримання обов'язкових економічних нормативів.

Проблеми, пов'язані з ліквідністю, можуть виникати внаслідок наступних причин:

нездатності банку планувати ліквідність та завчасно прогнозувати можливу незбалансованість між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань. Ця причина може виникати через відсутність або неякісний аналіз розривів між активами та пасивами, відсутність або недостатній аналіз грошових потоків клієнтів, особливостей їх ділової активності тощо;

значної залежності від плинних пасивів при здійсненні вкладень в довгострокові активи, здійснення фінансування короткостроковими (поточними) зобов'язаннями значної частини активів з більш тривалими термінами погашення. Така ситуації, з одного боку, дозволяє збільшувати доходи, проте в разі ринкових криз, призводить до втрати ліквідності та взагалі платоспроможності;

низької диверсифікації зобов'язань банку за джерелами залучення коштів: в основному, найбільшу частку займають строкові кошти фізичних осіб та поточні кошти юридичних осіб, або робота з обмеженою кількістю фізичних чи юридичних осіб;

суттєвої залежності від субординованого боргу при значному ризику його не відновлення після настання строку повернення;

поганої репутації на міжбанківському ринку (може бути також пов'язана з іншими фінансовими показниками окрім показників ліквідності), яка в разі виникнення у банку тимчасових труднощів з ліквідністю не дозволить їх вирішити оперативно та з найменшими витратами,

відсутності плану дій підрозділів банку на випадок кризи ліквідності або його недосконалості.

Для уникнення проблем, що пов'язані з втратою капіталу, необхідно уникати наступних моментів:

темпи росту активів значно випереджають темпи росту капіталу, причому значення встановлених нормативів капіталу наближаються до граничних (часто під час прискореного нарощування активів банк не приділяє достатньої уваги відповідному нарощуванню власного капіталу, що негативно відображається і на нормативних показниках капіталу). Така ситуація, зважаючи на зростання обсягів, складності операцій, що проводяться банками, наражає їх вкладників та кредиторів на значні ризики, враховуючи те, що низький рівень капіталу не буде достатнім для абсорбції всіх наявних ризиків;

недостатній рівень відрахувань до фондів банку;

конфлікт інтересів між акціонерами банку;

зменшення обсягу капіталу внаслідок проведення надто високих, недоцільних виплат дивідендів, повернення банком коштів, залучених на умовах субординованого боргу;

значного обсягу вкладень в основні засоби;

втрат, що пов'язані з необхідністю створення необхідних резервів під активні операції внаслідок погіршення їх якості.

У випадку з ринковими ризиками причинами виникнення проблем можуть бути:

при побудові системи ризик-менеджменту банк не приділяє (приділяє незначну) уваги нефінансовим ризикам. Підхід до управління не фінансовими ризиками є формальним та обмежується окремими пунктами внутрішніх положень, які не мають ніякої реалізації на практиці;

неякісні методи вимірювання та моніторингу ризиків;

недостатні або невідповідні потребам банку інформаційні системи управління,

недостатнє розуміння керівництвом комплексних ризиків.

Серед перших ознак майбутніх проблем у банку, на появу яких повинна бути негайна дійова реакція керівництва, слід виділити:

недостатній рівень надходжень як для нормального функціонування банку, так і для створення необхідних резервів,

розмір капіталу неадекватний обсягу операцій, що проводить банк, та ризику, що приймає на себе банк при здійсненні операцій,

тенденції щодо збільшення обсягу проблемних активів, особливо кредитів,

тенденції до зменшення обсягу коштів, що традиційно складали ресурсну базу банку (депозити, кошти на поточних рахунках клієнтів та інше, в залежності від обраних пріоритетів банку при формуванні ресурсної бази),

погіршення рейтингу комерційного банку, що виставляється рейтинговими агенціями (стосується переважно тих банків, які звертаються до послуг таких агенцій - Standard and Poor's, Moody's та інші).

В разі, якщо дії керівництва банку були не досить ефективними та виваженими, не було досягнуто очікуваного ефекту, банк дійсно постає перед справжніми проблемами, а основними причинами виступають:

слабкий менеджмент;

недостатній рівень інформаційних систем та системи внутрішнього контролю;

відсутність довгострокової стратегії та плану дій на випадок кризових ситуацій;

слабка якість активів;

недостатність фінансових ресурсів для виконання планів банку;

недостатність корпоративного управління, що переважає над недостатністю фінансових ресурсів.

У випадку, коли банк все ж таки опинився перед наявними проблемами, першочерговим завданням керівництва повинно бути ідентифікація причин, що зумовили ці проблеми, та визначення пріоритетності при їх усуненні, розробка стратегії та тактики подолання даних проблем. Коригуючі дії (заходи) повинні бути спрямовані на один з трьох напрямків:

стан банку (обмеження рівня ризику),

менеджмент (посилення ризик менеджменту, покращення функцій контролю/аудиту, проведення тренінгу працівників банку),

акціонери (збільшення обсягу капіталу, зменшення або відмова від виплати дивідендів, або всі ці заходи).

Слід також додатково наголосити, що всі коригуючі дії (заходи) повинні бути включені до певного "плану дій" з метою їх узгодженості та необхідності визначення кінцевого результату.

3.2 Сучасні напрямки вдосконалення нагляду та система оцінки ризиків

Постійно триваючий розвиток банківської справи, вдосконалення банківських технологій, розробка та впровадження нових видів продуктів і послуг, зростаючий рівень конкуренції між банками, з одного боку, та необхідність забезпечення стабільного і безпечного функціонування банківської системи, якісного контролю за її діяльністю з іншого боку, вимагають від контролюючих органів постійного вдосконалення підходів здійснення банківського нагляду.

З цією метою Базельським комітетом з банківського нагляду в 2006 році було переглянуто та перевидано «Основні принципи ефективного банківського нагляду», які використовуються країнами у якості стандартів пруденційного регулювання і нагляду для оцінки якості систем нагляду та пруденційного регулювання, а також для планування діяльності у цій сфері з метою досягнення базового рівня ефективної та надійної практики наглядової та регулятивної політики.

Згідно з зазначеними принципами, ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов`язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків. Кожен такий орган повинен мати операційну незалежність, прозорі процеси, надійне управління і адекватні ресурси та бути зобов'язаним звітувати за виконання своїх обов'язків. Також необхідною є відповідна законодавча база для здійснення банківського нагляду, включаючи положення щодо надання дозволу на діяльність банківських установ і здійснення постійного нагляду за ними; повноваження вирішувати питання дотримання законів, а також проблеми безпеки і надійності та правового захисту працівників нагляду. Мають бути запроваджені засоби обміну інформацією між органами нагляду та захисту конфіденційності такої інформації.

Що стосується безпосередньо сучасних шляхів вдосконалення банківського нагляду, то можна виділити серед них такі найголовніші напрямки:

- впровадження нагляду на основі оцінки ризиків, проведення перевірок, зважаючи на профіль ризику в банках, існування адекватного корпоративного управління, наявність дієвої системи управління ризиками та внутрішнього аудиту, тощо;

- здійснення нагляду на консолідованій основі;

- запровадження інституту кураторства.

Перехід до нагляду на основі оцінки ризиків пов'язаний із зміною світогляду та принципів нагляду адже дозволяє здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних ризиках банківської системи.

Нагляд на основі оцінки ризиків передбачає спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного ризику, що можливо досягти за допомогою таких дій [54, с. 144]:

- виявлення ризиків з використанням уніфікованих визначень. Ця сукупність ризиків формує підґрунтя для висновків і дій нагляду;

- вимірювання ризику на основі уніфікованих факторів оцінки. Кількість ризику не завжди вимірюється в грошовому вираженні; інколи це відносна оцінка суми можливих втрат. Наприклад, численні недоліки у системах внутрішнього контролю можуть свідчити про те, що банк має надмірний рівень операційно-технологічного ризику;

- оцінки управління ризиками, яка дозволяє визначити, чи адекватно управляються і контролюються за допомогою відповідних систем банку визначені рівні ризику. Розвиненість та складність цих систем буде різною залежно від рівня наявного ризику і розміру та/або складності операцій банку;

- спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного або зростаючого ризику як у межах одного банку, так і в банківській системі взагалі. Це робиться за допомогою стратегії нагляду;

- використання відповідних інструментів нагляду, залежно від виявлених ризиків, формулювання висновків щодо параметрів та рівня ризиків, а також визначення заходів щодо подальшого контролю виявлених проблем.

Національним банком України з метою здійснення банківського нагляду на основі оцінки ризиків виділено сукупність, що складається з 9 ризиків:

кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання;

ризик ліквідності - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат;

ризик зміни процентної ставки - це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок;

ринковий ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі;

валютний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали;

операційно-технологічний ризик - це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи;

ризик репутації - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду;

юридичний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення;

стратегічний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Крім того, Національний банк України з метою уніфікації підходів до оцінки ризиків виділив систему для оцінки кожної категорії ризику. Система оцінки ризиків надає можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, яких наглядових процедур необхідно вжити.

Для шести категорій ризику - кредитного ризику, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового ризику, валютного ризику та операційно-технологічного ризику - слід оцінювати кількість ризику (незначна, помірна, значна), якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику. Для ефективного використання системи оцінки ризиків необхідно враховувати як поточний стан банку, так і фактори, які можуть вказувати на зростання ризиків. Згідно із системою оцінки ризиків існує чотири основних компоненти визначення параметрів ризику банку:

- кількість ризику, тобто рівень або обсяг ризику, на який наражається банк, характеризується як незначна, помірна або значна;

- якість управління ризиком, тобто наскільки добре здійснюється виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг ризиків; характеризується як висока, така, що потребує вдосконалення, або низька;

- сукупний ризик, тобто узагальнений висновок, який відображає рівень занепокоєння органів нагляду, зважаючи як на кількість ризику, так і на якість управління ризиком, з урахуванням відносного значення кожного з цих аспектів. Сукупний ризик оцінюється як високий, помірний або низький за кожною з дев'яти категорій ризику. Пом'якшувальні фактори (наприклад, страхування) можуть вплинути на оцінку сукупного ризику. Оцінка сукупного ризику визначає стратегію нагляду, тобто які конкретні заходи щодо цього банку будуть вжиті банківським наглядом Національного банку і які ресурси будуть для цього виділені. Перелік факторів оцінки доповнюють складові оцінок;

- напрям ризику, тобто ймовірна зміна сукупного рівня ризику протягом наступних 12 місяців. Характеризується як такий, що зростає, стабільний або такий, що зменшується. Напрям ризику впливає на стратегію нагляду, зокрема на те, які додаткові наглядові заходи можуть бути вжиті. Якщо напрям ризику такий, що зменшується, це вказує на те, що на основі наявної інформації протягом наступних 12 місяців можна очікувати зменшення сукупного ризику. Стабільний напрям вказує на те, що сукупний ризик, ймовірно, залишиться незмінним. Якщо напрям ризику такий, що зростає, це свідчить про те, що, за очікуваннями, сукупний ризик через 12 місяців збільшиться.

Кількість ризику і якість управління ризиком мають оцінюватися незалежно одна від одної. Тому, визначаючи рейтинги окремих факторів оцінки за системою оцінки ризиків, необхідно пам'ятати, що якою б високою або низькою не була якість управління ризиком, вона не повинна впливати на оцінку кількості ризику. Крім того, значний розмір капіталу або високі показники фінансової діяльності не повинні розглядатися як пом'якшувальні фактори для неадекватної системи управління ризиками. Не слід робити висновок, що "високий" рівень ризику - це погано, а "низький" рівень ризику - це добре. Кількість ризику просто відображає рівень ризику, який банк бере на себе в процесі здійснення своєї діяльності, і добре це чи погано - залежить від того, чи забезпечують системи управління ризиками банку виявлення, вимірювання, моніторинг і контроль цієї кількості ризику.

Стратегічний ризик, ризик репутації та юридичний ризик - впливають на капітал і надходження банку, але їх важко точно виміряти кількісно. Тому за цими ризиками будуть оцінюватися лише сукупний ризик і напрям ризику. Характеристики сукупного ризику і напряму ризику ті ж, що й для інших ризиків.

Пріоритетні напрями розвитку і регулювання банківської діяльності та нагляду розроблені з метою підвищення ефективності регулювання банківської діяльності та банківського нагляду на основі принципів Базельського комітету з банківського нагляду, оптимізації організаційних засад, функцій структурних підрозділів банківського нагляду центрального апарату і територіальних управлінь Національного банку України.

Стрімке зростання обсягів активних операцій, насамперед кредитування, упровадження широкого асортименту нових банківських продуктів, а також поглиблення впливу процесів світового фінансового простору на розвиток вітчизняного банківського сектору, активізація процесів створення банківських об'єднань та промислово-фінансових груп об'єктивно спричинюють зростання ризиків у діяльності банків.

На рівень ризиків у діяльності банків також впливають недостатня концентрація банківського капіталу та його розпорошеність між значною кількістю невеликих банків, певна розбалансованість довгострокових активів та пасивів за строками щодо погашення, відсутність належної прозорості банківського сектору і необхідного рівня корпоративного управління в банках, що призводить до наявності недоліків у системах ризик-менеджменту та внутрішнього контролю.

Мінімізація ризиків у діяльності системи банків, забезпечення її поступового розвитку та надійності вимагає на сучасному етапі перегляду методів і підходів щодо здійснення регулювання банківської діяльності та нагляду, що передбачає подальше вдосконалення його правових, методологічних та організаційних засад.

На сьогодні основним принципом удосконалення системи регулювання банківської діяльності й банківського нагляду є подальше впровадження в повсякденну діяльність підходів і методів, які орієнтовані на виявлення проблем у діяльності банку на ранніх стадіях їх виникнення, з метою запобігання цим проблемам та уникнення кризових явищ або пом'якшення їх впливу на економіку. Це передбачає зосередження головної уваги на оцінці ризиків та якості управління ними з позицій їх потенційного впливу на стійкість банку.

Нагляд на основі оцінки ризиків вимагає підвищення ролі керівних органів, передусім ради банку, щодо забезпечення адекватної політики управління ризиками і стабільної діяльності банку, передбачає побудову ефективних правових та організаційних засад корпоративного управління, здійснення нагляду на консолідованій основі з метою оцінки ризиків, пов'язаних з участю банків у фінансових групах. Саме ці положення є основою нової версії Основних принципів ефективного банківського нагляду, затверджених Базельським комітетом з питань банківського нагляду у 2006 р.

Ураховуючи вищезазначене, подальший розвиток і вдосконалення регулювання банківської діяльності та нагляду має концентруватися на таких напрямах [6, с. 253]:

-- удосконалення безвиїзного нагляду та інспектування банків;

-- удосконалення порядку створення та ліцензування банків і банківських об'єднань;

-- удосконалення процедур тимчасової адміністрації, реорганізації і ліквідації банків;

-- зміцнення нагляду у сфері протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом;

-- забезпечення прозорості банківської системи;

-- поетапне впровадження порядку оцінки адекватності капіталу відповідно до вимог Базельської угоди про капітал II;

-- розвиток співробітництва з іншими державними наглядовими органами та органами банківського нагляду зарубіжних країн і міжнародними організаціями у сфері банківського нагляду;

-- підвищення кваліфікації та матеріальне стимулювання працівників банківського нагляду.

Реалізація пріоритетних завдань банківського нагляду потребує законодавчого врегулювання таких питань, як забезпечення правової бази для підвищення рівня корпоративного управління в банках, упровадження нагляду на основі оцінки ризиків, консолідованого нагляду.

На мою думку, банківський нагляд проводиться з метою забезпечення надійності і стабільності окремих банків і передбачає цілісний і постійний нагляд (контроль) за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з діючими нормами законодавства та інструкціями. Тому необхідно приділяти більше уваги процесу нагляду, оскільки від того, наскільки точно він відображає дійсність, залежить грошово-кредитна політика та вибір методів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, а значить і банківської діяльності як об'єкта банківських правовідносин.

Розвиток банківського сектору надзвичайно важливий для функціонування економіки в цілому. А банківське регулювання та нагляд покликані підтримувати стабільність та сприяти розвитку банківської сфери, спрямовувати її у потрібне русло.

Необхідність банківського нагляду, на мою думку, виходить з завдань та функцій НБУ, а саме грошово-кредитна політика, канал кредитів та інвестицій, конкуренція та інновації, збереження приватних депозитів, оперування механізмами платежів та ступінь ліквідності і надійності банківських установ мають бути об'єктами регулювання за для ефективності не лише банківської системи, а й держаної політики в цілому.

Постійно зростаюча конкуренція в банківській сфері, намагання та бажання банків отримати більший прибуток, призводить до того, що банки починають віддавати перевагу вирішенню тимчасових питань, не враховують або не повною мірою враховують можливі негативні наслідки такого ситуативного управління. Стурбованість викликає той факт, що:

по-перше, відбувається ускладнення банківських операцій і, відповідно, ускладнення ризику, коригування його параметрів;

по-друге, банками порушуються технологічні процеси, при здійсненні операцій не виконуються всі необхідні процедури;

по-третє, банки вдаються до дій, за допомогою яких відбувається штучне зменшення рівня ризиковості його операцій та його діяльності, внаслідок чого не володіють інформацією про справжній рівень ризику та не застосовують відповідних заходів для його мінімізації та хеджування;

по-четверте, банками використовуються різноманітні схеми здійснення операцій, які дозволяють їм уникати обмежень та здійснювати діяльність в межах нормативних вимог, встановлених контролюючими органами, що ускладнює процес нагляду за ними;

по-п'яте, найбільшим джерелом ресурсів банки є не кошти акціонерів, а кошти вкладників та кредиторів, що ставить під сумнів виконання банками своїх зобов'язань перед останніми.

Внаслідок цього повинно відбуватись постійне вдосконалення процесу нагляду за банками, як безвиїзного так і виїзного, адже такі дії банків можуть зашкодити стабільності банківської системи, поставити під загрозу інтереси кредиторів і вкладників банку через загрозу коштам, що були довірені ними банкам.

При цьому, вдосконалення банківського нагляду повинно здійснюватись за такими напрямами:

- через постійне вдосконалення засад, методів, інструментів та процедур здійснення банківського нагляду, нормативно-правових актів;

- через збільшення часу на підготовку фахівців з банківського нагляду із застосування сучасних методів навчання, постійне підвищення та підтримання на належному рівні їх кваліфікації.



3.3 Створення фінансового мегарегулятора в Україні

За станом на листопад 2009 р. із 161 країни, що мають національні валюти і власні фінансові політики, 55 створили інститут мегарегулятора [31, с. 18].

Нині в Україні загострилася полеміка щодо виконання функцій банківського нагляду та регулювання. Яка інституція має їх здійснювати - центральний банк чи окремий універсальний фінансовий регулятор?

Останнім часом ведуться дискусії щодо створення фінансового мегарегулятора в Україні. Існує декілька варіантів вирішення цього питання [33].

1. Можливими варіантами вирішення проблеми недостатнього ступеня незалежності регуляторів фінансових установ є:

Варіант 1. Консолідація функцій забезпечення цінової та фінансової стабільності в центральному банку. У цьому випадку цінова стабільність забезпечується діями та інструментами монетарної політики, а фінансова - більшою мірою досягається шляхом забезпечення стабільності банківської системи завдяки використанню механізмів пруденційного нагляду та регулювання, оскільки ключову роль у фінансовій системі у переважній більшості країн, як правило, відіграють банки. Такої практики продовжує дотримуватися більшість держав. Передусім це стосується країн із новими економіками, де частка банків у загальній фінансовій системі продовжує залишатися домінуючою. До таких країн належать Бразилія, Індія, Ізраїль, Чехія, Румунія, Росія, Україна та інші (табл. 3.1). Подальша розбудова існуючих регуляторів (Національного банку України, ДКЦПФР та Держфінпослуг) шляхом посилення їх незалежності, що передбачає [20]:

а) внесення змін до Закону України «Про Національний банк України» щодо посилення незалежності Національного банку України шляхом:

- призначення та звільнення з посади Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за банківське регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби банківського нагляду) Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

- встановлення додаткових кваліфікаційних вимог до Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за банківське регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби банківського нагляду);

- доповнення переліку підстав для припинення повноважень Голови та члена Правління Національного банку України, відповідального за банківське регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби банківського нагляду);

- позбавлення Ради Національного банку України права застосовувати відкладальне вето щодо рішень Правління Національного банку України;

- встановлення заборони авансового перерахування коштів Національного банку до Державного бюджету України;

б) прийняття окремих законів про ДКЦПФР і Держфінпослуг щодо:

- визначення їх державними органами з особливим статусом, що не належать до системи центральних органів виконавчої влади;

- призначення та звільнення керівника (голови) комісії з посади Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

Позиція Міністерства фінансів України: «виключити пропозиції щодо призначення та звільнення керівника (голови) ДКЦПФР і Держфінпослуг з посади за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років з огляду на невідповідність зазначеного світовій практиці»

- запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

в) забезпечення прозорості у діяльності фінансових регуляторів, насамперед через розроблення загальної Стратегії комунікацій та її реалізації.

Переваги розбудови існуючих регуляторів:

1) відсутність змін у нормативно-правовій базі в частині перерозподілу повноважень;

2) відсутність необхідності фінансування змін в організаційній структурі органів регулювання та нагляду;

3) відсутність ризику перехідного періоду.

Недоліки розбудови існуючих регуляторів:

1) складнощі запровадження консолідованого нагляду

2) низький рівень координації дій органів регулювання та нагляду

3) збільшення навантаження на Державний бюджет

4) відсутність єдиної бази даних фінансових установ

5) відсутність уніфікованого підходу до регулювання та нагляду за фінансовими установами

6) низький рівень захисту прав інвесторів і споживачів фінансових послуг

7) відсутність макропруденційного нагляду (нагляду за стабільністю фінансового сектору в цілому).

Таблиця 3.1

Організаційна структура банківського нагляду в окремих країнах світу

У структурі центрального банку	Поза структурою центрального банку
Бразилія (Центральний банк Бразилії)	Англія (органи влади з фінансових послуг)
Болгарія (Болгарський національний банк)	Китай (Комісія з банківського регулювання Китаю)
Індія (Резервний банк Індії)	Казахстан (Агенція з фінансового нагляду Казахстану)
Ізраїль (Банк Ізраїлю)	Угорщина (Орган з фінансового нагляду Угорщини)
Литва (Банк Литви)	Польща (Комісія фінансового нагляду)
Румунія (Національний банк Румунії)	Німеччина (Федеральне управління фінансового нагляду Німеччини)
Росія (Центральний банк Російської Федерації)	-
Чехія (Національний банк Чехії)	-
Україна (Національний банк України)	-
Розподіл функцій (спільний нагляд центрального банку та незалежного органу)
Корея (Банк Кореї спільно зі Службою фінансового нагляду)
Туреччина (Агенція з банківського регулювання та нагляду спільно з Центральним банком Республіки Туреччина)

Варіант 2. Створення окремого мегарегулятора. Єдиною функцією центрального банку при цьому залишається проведення монетарної політики для забезпечення цінової стабільності. Як приклад, можна навести організацію органів регулювання, що обрали таку систему, зокрема в Англії, Угорщині, Польщі та Китаї ( див. табл. 3.1).

Основним вагомим аргументом за створення єдиного, окремого від центрального банку регулятора є, безумовно, дедалі інтенсивніший розвиток інституцій - фінансових посередників, відмінних від банків: інвестиційних, взаємних фондів, страхових компаній, кредитних спілок. В результаті підвищення конкуренції, лібералізації ринків та швидкого розвитку фінансів поступово розмиваються межі між функціями банків і небанківських фінансових інституцій. І в самих банківських установах традиційно банківські функції доповнюються функціями банківського страхування, банківського менеджменту активів тощо. Все це потребує дедалі глибшої спеціалізації банківського нагляду і, як наслідок, зростання кількості спеціалізованих супервізорів, що може виявитися неефективною та витратною справою. Ще складнішим для центрального банку є питання про те, чи потрібно йому опікуватися функціями захисту споживачів та менеджменту активів, які не притаманні класичним функціям центральних банків [1, с. 297-300].

Мегарегулятор орган, який регулює відносини в певних сферах діяльності, наприклад, фінансовій.

а) ухвалення рішення про створення мегарегулятора з покладанням на нього функцій щодо здійснення регулювання та нагляду за банківськими, небанківськими фінансовими установами та ринком цінних паперів.

б) внесення змін і доповнень до законодавства щодо:

- визначення основних завдань та повноважень новоствореного мегарегулятора;

- визначення його державним органом з особливим статусом, що не належить до системи центральних органів виконавчої влади;

- визначення джерел фінансування мегарегулятора;

- призначення та звільнення з посади керівника мегарегулятора, здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

- встановлення кваліфікаційних вимог до посади керівника мегарегулятора, що унеможливлюють існування політичного впливу;

- запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

в) забезпечення прозорості у діяльності мегарегулятора, насамперед через розроблення та реалізацію Стратегії комунікацій.

Переваги створення окремого мегарегулятора:

1) закріплення відповідальності за розроблення політики фінансового сектору

2) запровадження консолідованого нагляду за фінансовими установами

3) створення єдиної бази даних фінансових установ

4) спрощення (уніфікація) та зменшення обсягів звітності

5) більш ефективне використання ресурсів (фінансових, людських)

6) вироблення уніфікованого підходу до регулювання та нагляду за фінансовими установами

Недоліки створення окремого мегарегулятора:

1) ризик перетворення мегарегулятора у «бюрократичну машину»

2) збільшення навантаження на Державний бюджет щодо фінансування розроблення законодавства та організаційних змін

3) ризик перехідного періоду, насамперед, для банків

4) збільшення навантаження на Державний бюджет на утримання регулятора

5) відсутність макропруденційного нагляду

6) низький рівень захисту прав інвесторів і споживачів фінансових послуг

Варіант 3. Створення мегарегулятора при Національному банку України.

а) внесення змін до Закону України «Про Національний банк України» щодо:

закріплення статусу мегарегулятора фінансового сектору;

розширення переліку функцій Національного банку України як мегарегулятора фінансового сектору;

визначення основних завдань, повноважень та відповідальності мегарегулятора фінансового сектору;

посилення незалежності Національного банку України шляхом:

призначення та звільнення з посади Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду) Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

встановлення додаткових кваліфікаційних вимог до Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду);

доповнення переліку підстав для припинення повноважень Голови та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду);

позбавлення Ради Національного банку України права застосовувати відкладальне вето щодо рішень Правління Національного банку України;

встановлення заборони авансового перерахування коштів Національного банку до Державного бюджету України;

запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

б) забезпечення прозорості у діяльності мегарегулятора, насамперед через розроблення та реалізацію Стратегії комунікацій.

Переваги створення мегарегулятора при Національному банку України:

1) закріплення відповідальності за розроблення політики фінансового сектору;

2) відсутність ризику перехідного періоду для банківського сектору;

3) запровадження консолідованого нагляду за фінансовими установами;

4) створення єдиної бази даних фінансових установ, на основі програмно-технічних засобів НБУ;

5) спрощення (уніфікація) та зменшення обсягів звітності;

6) вироблення уніфікованого підходу до регулювання та нагляду за фінансовими установами;

7) здійснення макропруденційного нагляду;

8) більш ефективне використання ресурсів (фінансових, людських);

9) підвищення професійного рівня співробітників регуляторного органу та фінансових установ на базі учбових закладів Національного банку України;

10) зменшення навантаження на Державний бюджет

Недоліки створення мегарегулятора при Національному банку України:

1) ризик перехідного періоду для небанківського сектору;

2) ризик перетворення мегарегулятора у «бюрократичну машину»;

3) ризик виникнення хибного уявлення щодо надання Національним банком України рефінансування небанківськім фінансовим установам;

4) збільшення навантаження на Державний бюджет щодо фінансування розроблення законодавства та організаційних змін;

5) низький рівень захисту прав інвесторів і споживачів фінансових послуг;

Варіант 4. Запровадження діяльності двох окремих органів регулювання та нагляду (модель «Twin-peaks»): (Служби фінансового нагляду при Національному банку); (Регулятора фінансового ринку).

Модель «Twin-peaks» модель побудови системи нагляду та регулювання, яка передбачає існування двох незалежних регуляторів, один з яких (перебуває у складі центрального банку) здійснює пруденційне регулювання та нагляд за фінансовими установами, а другий (окрема структура, яка підпорядкована Міністерству фінансів) відповідальний за встановлення правил та здійснення нагляду за діяльністю на фінансових ринках, захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також питання, пов'язані з конкуренцією на фінансових ринках.

Запровадження нагляду в Україні за варіантом 4 передбачає:

а) внесення змін до Закону України «Про Національний банк України» щодо:

- розширення переліку функцій Національного банку України, зокрема регламентування повноважень щодо регулювання та нагляду за небанківськими фінансовими установами;

- визначення місії, основних завдань, повноважень та відповідальності керівних органів Національного банку України (Служби фінансового нагляду при Національному банку України);

- визначення порядку взаємодії Національного банку України та (Регулятора фінансового ринку);

- посилення незалежності Національного банку України шляхом:

призначення та звільнення з посади Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора керівника Служби фінансового нагляду) Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

встановлення додаткових кваліфікаційних вимог до Голови Національного банку та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора - керівника Служби фінансового нагляду);

доповнення переліку підстав для припинення повноважень Голови та члена Правління Національного банку України, відповідального за регулювання та нагляд (Виконавчого директора керівника Служби фінансового нагляду);

позбавлення Ради Національного банку України права застосовувати відкладального вета щодо рішень Правління Національного банку України;

встановлення заборони авансового перерахування коштів Національного банку до Державного бюджету України;

- запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

б) створення (Регулятора фінансового ринку), у компетенції якого б перебувало: встановлення правил здійснення діяльності на фінансових ринках та нагляд за ними, захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також питання, пов'язані з конкуренцією.

в) визначення основних засад організаційної структури Регулятора фінансового ринку:

склад вищих органів (Регулятора фінансового ринку);

центральний апарат (основні департаменти, управління, відділи) та структурні підрозділи;

оптимальна чисельність співробітників центрального апарату та структурних підрозділів;

г) створення законодавчої бази щодо діяльності (Регулятора фінансового ринку):

закріплення статусу (Регулятора фінансового ринка) як органу регулювання та нагляду за фінансовими ринками;

визначення його державним органом з особливим статусом, що не належить до системи центральних органів виконавчої влади;

призначення та звільнення з посади керівника Регулятора фінансового ринка, здійснюється Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на сім років;

визначення місії, основних завдань, повноважень та відповідальності (Регулятора фінансового ринку);

визначення порядку взаємодії (Регулятора фінансового ринку) з Національним банком;

запровадження ефективних механізмів підзвітності перед Верховною Радою України та Урядом;

д) забезпечення прозорості у діяльності фінансових регуляторів, насамперед через розроблення та реалізацію Стратегій комунікацій.

Переваги моделі «Twin-peaks»:

1) закріплення відповідальності за розроблення політики фінансового сектору

2) відсутність ризику перехідного періоду для банківського сектору

3) запровадження консолідованого нагляду за фінансовими установами

4) створення єдиної бази даних фінансових установ

5) спрощення (уніфікація) та зменшення обсягів звітності

6) вироблення уніфікованого підходу до регулювання та нагляду за фінансовими установами

7) здійснення макропруденційного нагляду

8) відсутність ризику перетворення органу регулювання та нагляду в «бюрократичну машину»

9) підвищення професійного рівня співробітників регуляторного органу та фінансових установ на базі учбових закладів Національного банку України

10) підвищення рівня захисту прав інвесторів і споживачів фінансових послуг

Недоліки моделі «Twin-peaks»:

1) ризик перехідного періоду для небанківських фінансових установ

2) ризик координації дій органів регулювання і нагляду

3) збільшення навантаження на Державний бюджет щодо фінансування розроблення законодавства та організаційних змін

Отже, розглянувши всі варіанти створення фінансового мегарегулятора в Україні, можна зробити висновок, що найкращим варіантом є запровадження діяльності двох окремих органів регулювання та нагляду (модель «Twin-peaks»), оскільки навіть порівняно з моделлю створення мегарегулятора при Національному банку України дана модель має таку ж велику кількість переваг, що й модель «Twin-peaks», а недоліків дана модель має менше.

В Україні не дозволяється визнавати капітал третього рівня, оскільки ринковий ризик не враховується при розрахунку регулятивного капіталу. Оскільки Україна намагається наблизитись до максимального виконання вимог Базель II, то потрібно частково вдосконалити деякі Постанови Правління НБУ, зокрема Постанову № 368 в частині вимог до регулятивного капіталу банків - додати до складу регулятивного капіталу капітал третього рівня.



РОЗДІЛ IV. ОХОРОНА ПРАЦІ В НА ДОСЛІДЖУВАНОМУ ОБ'ЄКТІ (НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ВТБ БАНК»)

4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в приміщенні банку

Бессарабське відділення ПАТ «ВТБ Банк» розташоване у триповерховій цегляній споруді.

Приміщення має просторі кабінети, які оснащені сучасним комфортним обладнанням.

Робочі приміщення складаються з 11 кабінетів. Загальна площа службових приміщень 270 м2, висота 3,1 м, що відповідає стандарту СНіП 2.09.02-85 - не менше 3 м.

Об'єм виробничих приміщень, що припадає на одного працівника 30,2 мі, що перевищує нормативне значення на 15,2 мі, а площа приміщень на одного працюючого дорівнює 5 мі, що є дотриманням нормативу 4,5 мі.

Склад приміщень банку визначений відповідно до існуючої структури, чисельності працюючих, а також завдань, що виконуються банком.

При розробці фасаду будинку банку враховане розташування рекламного оформлення та його візуальне сприйняття в денний і вечірній час.

Банківські приміщення масового використання (вестибюль, хол, операційний та касовий зали) розроблені кольоровими інтер'єрами з застосуванням елементів художнього оформлення. Інші приміщення банку пофарбовані в кольори середньої світлості, поверхня матова.

При виборі матеріалів для опорядження приміщення банку була надана перевага довговічним зносостійким вогнетривким матеріалам, які дають змогу проводити вологе прибирання.

Стіни в приміщеннях для перерахування грошових білетів та монет, друкуючих пристроїв облицьовані звукопоглинаючими матеріалами. Поверхні стін сховищ цінностей облицьовані глазурованою плиткою на всю висоту.

Стелі пофарбовані водоемульсійними фарбами світлуватого кольору та поклеєні шпалерами.

Підлоги в операційних і касових залах виконані з твердих, стійких до зносу матеріалів: граніту та мармуру, а у приміщеннях сховища, вечірньої каси з керамічних плит.

Підлога у відділенні покрита зносостійким лінолеумом з прослойкою із клеючого пластика. Стелі підвісні.

Проаналізуємо умови праці в приміщенні кредитного відділу банку.

Кредитний відділ призначений для проведення банківських кредитних операцій з клієнтами.

Кредитний відділ представляє собою кабінет загальною площею 90 м2. В відділі працює 6 працівників та встановлено 6 персональних комп'ютери.

Об'єм приміщення на одного працюючого складає 15 м2, при нормі на одне комп'ютеризоване робоче місце не менше 6 м2. Таким чином, площа приміщення відповідає вимогам нормативних документів.

Відділ має природне та штучне освітлення. Потік природного освітлення падає з лівої сторони. Приміщення має 22 вікна.

Значення освітленості на поверхні робочого столу в зоні розміщення документів становить 400 лк. Джерела штучного світла є люмінесцентні лампи типу ЛБ.

Вікна кредитного відділу розташовані з північно-західної сторони. На них штори світлих відтінків. Віконні прорізи у приміщенні банку захищені внутрішніми металевими ґратами та мають розмір 2,2 м. х 3,15 м. кожне.

Значення показників мікроклімату приміщення кредитного відділу відповідають нормам згідно зі БНіП 2.04.95-91, ДЕСТ 12.1.005-88, СН 4088-86 [11].

Приміщення кредитного відділу оснащено системою припливної вентиляції. Припливне повітря подається в приміщення кредитного відділу розсіяним потоком, для чого використовуються спеціальні насадки. В основу такої вентиляції покладено повітрозабірні пристрої, які розташовані в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони знаходяться приблизно на відстані 2 м від рівня землі.

Значення параметрів, які характеризують санітарно-гігієнічні умови праці занесені в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Параметри санітарно-гігієнічних умов праці

Параметр	Фактичне значення	Норматив по ГОСТ 12.1.005-88 та іншим	Відповідність параметра стандарту
Шум, дБ	65	65	Відповідає
Освітлення, лк	365	300-400	Відповідає
Температура повітря, 0С	22	22-24	Відповідає
Відносна вологість повітря, %	50	40-60	Відповідає
Швидкість руху повітря, м/с	0,1	до 0,1	Відповідає
Запиленість мг/м3	0,7	0,2-2	Відповідає

В кредитному відділі застосована система водяного опалення. Система опалення спроектована з можливістю програмного зменшення теплової потужності в неробочий час, при цьому температура повітря не опускається нижче 14 0С.

Основними джерелами шуму в кредитному відділі на робочих місцях є вентилятори системних блоків, принтери ударної сили та пристрої телефонного зв'язку. Для нейтралізації внутрішнього шуму принтери огороджені звукоізолюючими екранами. Для нейтралізації зовнішнього шуму встановлені звукоізолюючі вікна.

Основним джерелом електромагнітних випромінювань в приміщенні відділу є монітори комп'ютерів та випромінюють кілька діапазонів електромагнітного спектра.

Кожен вид випромінювання є небезпечним і негативно впливає на організм людини. Однак застосування моніторів сучасного покоління знижують негативний вплив.

Для зберігання особистих речей робітників в банку передбачені приміщення гардеробної, яка розташована ізольовано і суміжно з приміщеннями касового залу. Вона обладнана індивідуальними шафами та умивальником. Санітарний вузол розташований поряд з гардеробною.

Таким чином, розташування санітарно-побутових приміщень відповідає санітарним нормам.

Для запобігання накопиченню статистичної електрики в приміщенні та зниженню рівня запиленості двічі на день проводиться вологе прибирання.