Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний.

Простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).

Спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу векселів.

Він є формою обліку позичок до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжними дорученнями позичальника, так і шляхом зарахування коштів, які надходять на користь позичальника від боржників за векселями, в кредит спеціального позичкового рахунку. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позичковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це має бути передбачено кредитною угодою[29,с.365].

Контокорентний рахунок -- це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість банку і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) -- надходження коштів у банк від платників, у вигляді вкладів, повернення позичок тощо.

Контокорентний рахунок поєднує в собі позичковий рахунок з поточним і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням і сплатою процентів; за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні і правові санкції.

У разі погіршення економічного стану позичальника використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю, банку, надання недостовірної звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту, а також у випадку, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і процентів за ним, у тому числі шляхом спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо виявлені факти використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором.

При несвоєчасному погашенні боргу за кредитами та процентами і ненаданні банком пролонгації погашення кредиту він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.

У разі відмови позичальника від оплати боргів за лозинками банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язань щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися у передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за; простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як відступлення права вимоги та переведення боргу.

Згідно зі статтею 197 Цивільного кодексу України в період дії зобов'язань може відбуватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги оформлюється письмовою угодою з повідомленням про це боржника [8].

Переведення боргу оформлюється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладення угоди про переведення боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У світовій банківській практиці винагорода банку за кредит складається з двох головних елементів: відсотку за користування позикою та комісії за відкриття кредитної лінії (commitment fee), яка враховує витрати, повязані з оформленням позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.

Вартість кредиту це сума, яку позичальник платить кредитору за користування кредитом. Вартість кредиту можна розрахувати за формулою:

ВК = Клім r0 Tсер./ 100, (1.1)

де Клім ліміт (сума) кредиту; Тсер середній термін кредиту; r0 загальна річна ставка відсотку, тобто основна ставка по кредиту плюс комісії (у відсотках річних), а також інші витрати, повязані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, плата за правничі та інші послуги.

За користування кредитом позичальник вносить плату у вигляді річних відсотків від суми позики. Ставка відсотків встановлюється кожним банком індивідуально так, щоб покривалися витрати банку по залученню кредитних ресурсів. Маржа різниця між ставкою, за якою банк нараховує відсотки на суму виданих клієнтом кредитів, і ставкою, за якою банк сплачує відсотки по залучених кредитних ресурсах. [33,с.94]

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

У банківській практиці виділяються такі етапи. Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6.Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

* застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);

* застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;

* гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

* страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий)етап процесу кредитування. Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінці ризику за позичкою.

Банк здійснює глибоке і ретельне вивчення фінансового стану позичальника й оцінює його можливість і здатність повернути позичку. [39,с.65]

Враховуючи велику значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створені спеціальні підрозділи.

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

- матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;

- відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;

- відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:

* розміру позички;

* терміну позички;

* результатів минулої діяльності позичальника;

* забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);

* взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.

Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника:

* використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;

* отримання інформації з зовнішніх джерел, використання великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм). [22,с.45]

У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси;

* фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.

Оцінка кредитоспроможності - процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (затверджене правлінням НБУ від 06.07.00 № 279). [10]

Згідно з цими документами НБУ виділяє три групи позичальників:

• юридичні особи, крім комерційних банків;

• комерційні банки;

• фізичні особи.

Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Крім того, враховуються фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.

Згідно з даним положенням для оцінки фінансового стану позичальника-юридичної особи комерційні банки повинні обов'язково враховувати показники:

Показники, що характеризують платоспроможність позичальника:
коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1= Ав / Зn , (1.2)

де Ав -- високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції, Зn -- поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 -- не менше ніж 0,2;

коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал / Зn , (1.3)

де Ал -- ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних; Зn - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 -- не менше ніж 0,5;

коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

КП = Ао / Зn , (1.4)

де Ао - оборотні активи; Зn -- поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше ніж 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ = (Вк-Ан) / Вк (1.5)

де Вк -- власний капітал підприємства; Ан -- необоротні активи. Оптимальне теоретичне значення показника КМ -- не менше ніж 0,5;

коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

КН = Зк / Вк (1.6)

де Зк -- залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання), Вк -- власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН -- не більше ніж 1,0.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

Рентабельність активів:

Р = Пч / А (1.7)

де Пч -- чистий прибуток; А -- активи.

Рентабельність продажу:

Р = Пч / Ор (1.8)

де Пч -- чистий прибуток; Ор -- обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:

співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

К =((Нсм * n) - (Зм * n) - Зі) / Ск (1.9)

де Нсм -- середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів); Ск -- сума кредиту та відсотки за ним; n -- кількість місяців дії кредитної угоди; Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо); Зі -- податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана із сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.

Коефіцієнтний аналіз не повинен проводитися формально, адже фінансові коефіцієнти сильно відрізняються залежно від галузі, в якій працює підприємство. Тому рекомендується здійснювати порівняльний аналіз, зіставляти показники підприємства з показниками аналогічних підприємств даної галузі або із середньогалузевими показниками. [34,с.265]

Фінансові коефіцієнти -- це статистична величина; вони характеризують стан підприємства на конкретну дату. Рекомендується застосовувати динамічний аналіз шляхом зіставлення показників за певний період або за кілька періодів.

Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.

Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.

Якщо позичальником виступає комерційний банк, то оцінка його фінансового стану здійснюється на підставі:

* дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами НБУ;

* аналізу прибутків і збитків;

* аналізу якості активів і пасивів;

* створення резервів;

* виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

* якості банківського менеджменту.

Якщо позичальником є фізична особа, то при здійсненні оцінки її фінансового стану мають бути враховані:

* соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;

* наявність реальної застави;

* вік та здоров'я клієнта;

* загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

* інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

* зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів[29,с.65].

Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий:

* розпорядження кредитного відділу;

* примірник кредитної угоди;

* договір застави (або інша форма забезпечення);

* строкове зобов'язання;

* картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.

Строкове зобов'язання являє собою юридичний документ, який служить основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов'язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по частинах або після обумовленого періоду.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку [14,с.50] .

П'ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована Ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.

Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

1.3 Показники ефективності організації кредитної роботи

В результаті критичного аналізу спеціальної літератури встановлено, що здебільшого ефективність кредитування розглядається як економічна результативність використання у виробничому процесі наданих у кредит коштів, тобто з точки зору інтересів позичальників. Проте ринкові перетворення зумовили зростання важливості оцінювання ефективності кредитної діяльності банків і з погляду їх інтересів. Спрямованість даної дисертаційної роботи носить саме такий аспект, тому у дисертаційному дослідженні ефективність кредитної діяльності банку розглядається як її результативність, яка характеризується відношенням економічного ефекту (результату) до ресурсів або витрат, що забезпечили його отримання.

Аналіз кредитної діяльності банку доцільно починати з визначення місця, яке посідають кредитні операції в загальному обсязі активів банку, тобто необхідно дати загальну оцінку масштабів кредитної діяльності. Для цього розраховується коефіцієнт частки кредитів у загальних активах банку за формулою:

Чк.о = Середні кредитні вкладення / Середні активи

Цей показник може бути розрахований як у цілому за аналізований період, так і на якусь певну дату, тобто на початок, чи кінець періоду. Він показує частку кредитних операцій у загальних активах банку і характеризує кредитну активність банку. Якщо даний коефіцієнт занадто високий, то це означає, що діяльність банку, можливо, недостатньо диверсифікована, що, у свою чергу, підвищує ризик у разі погіршення кредитного портфеля. Навпаки, коефіцієнт низький свідчитиме про те, що банк недостатньо використовує джерела фінансування у процесі формування прибуткових активів і тим самим обмежує свій прибутковий потенціал.

Банк, який занадто перевантажений позиками, має високий коефіцієнт частки позик у загальних активах. Показник понад 65 % вважається високим. Ліквідні банки мають нижчий рівень цього коефіцієнта, але більшу частку коштів у короткострокових коштах грошового ринку та в інвестиційних цінних паперах, які, у свою чергу, можуть легко конвертуватися в грошові кошти, що потім можуть бути видані у формі позик. [41,с.120]

За результатами вивчення, систематизації та узагальнення існуючих способів оцінювання ефективності банківської діяльності встановлено домінування ресурсного підходу, що полягає у визначенні результативності використання банківських ресурсів. Але проблема полягає не тільки в потенційній неможливості застосування загальних показників ресурсного підходу для відокремленого оцінювання ефективності кредитної діяльності, а взагалі у відсутності методичних засад щодо оцінки ефективності за іншими підходами. Для з'ясування змін їх пріоритетності в роботі досліджено тенденції розвитку кредитної діяльності банків України.

Традиційне для теорії та практики кредитної діяльності банку оцінювання ефективності виключно за прямими (процентними витратами) було прийнятним за часів, коли від'ємне значення непроцентної маржі безпроблемно перекривалося завищеним рівнем процентної маржі. Зниження впродовж останніх років процентної дохідності кредитних вкладень та відповідне зростання значущості непроцентних витрат як фактора ефективності зумовлює об'єктивну необхідність її оцінювання за повними витратами, що унеможливлено через ускладненість визначення непроцентних витрат.

Для розв'язання цієї проблеми, насамперед, непроцентні витрати кредитної діяльності банку було класифіковано на прямі та непрямі. За результатами аналізу їх економічного змісту доведено, що не всі непроцентні витрати є непрямими відносно кредитної діяльності банку. Наприклад, витрати на оплату праці персоналу кредитних підрозділів виникають безпосередньо у процесі відтворення кредитних послуг, тож потреба відносити їх ще до якихось банківських продуктів відсутня. Традиційне визначення їх та інших непроцентних витрат як непрямих, насамперед, пов'язане із специфікою бухгалтерського обліку у вітчизняних банках, що передбачає облік такої категорії витрат на синтетичних рахунках узагальнено за всіма напрямами діяльності. Відтак, їх відокремлення за окремими напрямами діяльності потребує додаткових розрахунків, які до того ж неспроможні забезпечити цілком об'єктивний розподіл.

Зважаючи на економічний зміст окремих угруповань непроцентних витрат, в роботі сформовано підходи щодо побудови управлінського обліку, спроможного забезпечити оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за витратним підходом за різними рівнями повноти та методів охоплення витрат. Розроблена в дисертації методика оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за витратним підходом представлена низкою узагальнюючих показників з різним рівнем складності (з найбільшим рівнем охоплення складових представлений у формулі 1.10), можливості розрахунків яких передусім залежать від рівня управлінського обліку в банківській установі. [19,с.65]

, (1.10)

де - ПД к.д. - процентні доходи від кредитної діяльності банку;

КД к.д. - комісійні доходи від кредитної діяльності банку.

З урахуванням тільки прямих доходів та процентних витрат зазвичай у практиці вітчизняних банків відбувається обчислення ефективності і на рівні окремих кредитних проектів. Проблеми визначення повних доходів та витрат за окремими кредитними проектами є відчутними і на шляху впровадження нових методів ціноутворення кредитних послуг.

На підставі критичного аналізу традиційного підходу до обчислення додаткових чистих доходів як різниці між доходом, котрий може отримати банк від використання ресурсів, створених клієнтом, та сплачених йому відсотків за користування залишками його коштів, пропонується принципово інший підхід. Додаткові доходи від кредитування окремих позичальників (Дд), зокрема від залучення їх коштів (“дешевих” - поточні рахунки тощо), пропонується розраховувати як різницю між витратами, які банк потенційно поніс би при залученні ресурсів на конкурентних засадах, тобто за середньозваженою процентною ставкою за залученими ресурсами, та сумою фактично сплачених позичальнику процентів за користування залишками його коштів:

, (1.11)

де - СПСз - середньозважена процентна ставка за залученими ресурсами банківської установи;

З - середньодобовий залишок коштів на поточних рахунках позичальника, відкритих в банку-кредиторі;

Пс - сплачені позичальнику проценти за користування його коштами за відповідний період.

Отриманню додаткових доходів, зазвичай, передують витрати, інколи у вигляді недоотриманих доходів. Тому додатковий ефект пропонується розраховувати як різницю між додатковим доходами і витратами або (та) недоотриманими доходами, що забезпечили отримання додаткового ефекту.

Складнішим є обгрунтоване обчислення додаткового ефекту, отриманого від інших банківських продуктів, адже існує імовірність завищення ролі кредитування в процесах їх реалізації. Відтак, такі додаткові доходи носять доволі умовний характер і повинні сприйматися з високим рівнем обережності, особливо у процесах ціноутворення вартості позичок.

Відокремлений облік усіх витрат, які пов'язані з реалізацію кожного окремого кредитного проекту, є дуже трудомістким процесом. Вбачається за можливе розподіляти загальні витрати за кредитною діяльністю банку на окремі кредитні проекти за допомогою базових показників розподілу. Для визначення останніх у роботі проведено класифікацію витрат залежно від їх чутливості до окремих параметрів кредитної діяльності банку, враховуючи їх економічний зміст та закономірності взаємовпливів з ризиками.

Наступним етапом аналізу кредитних операцій є визначення темпів зростання та приросту. Темп зростання визначається як співвідношення суми кредитних вкладень на кінець звітного періоду та суми на початок періоду:

(1.12)

Наведені коефіцієнти свідчать про темпи зростання (приросту) чи зниження позикової діяльності банку. При цьому необхідно визначити та проаналізувати будь-які джерела (тобто сегменти портфеля) змін, а також їх впливу на ризик діяльності. Крім цього, важливо виявити, чи є ці зміни типовими для всієї банківської системи, чи тільки для даного банку.

Аналіз руху кредитів банку передбачає вивчення фінансової звітності, з якої можна визначити питому вагу нових кредитів відносно залишку позикової заборгованості на кінець звітного періоду, відсоток погашення кредитів за звітний період, співвідношення дебетових та кредитових оборотів, достатність резерву на можливі втрати за позиками, розмір прострочених процентів.

Основними критеріями кредитного портфеля є кредитний ризик і дохідність. Розрахуємо коефіцієнт ризику, який характеризує якість кредитного портфеля банківської установи:

, (1.13)

де ПрВ - прогнозовані витрати, що дорівнюють резерву на можливі втрати на позичках;

ЗЗ - загальна сума позичкової заборгованості.

Для оцінки ефективності (дохідності) кредитних операцій (доходу, отриманого на одиницю активів, вкладених у кредити) розраховується коефіцієнт дохідності: [35,с.101]

, (1.14)

де ОД - сума отриманих за аналізований період процентних доходів по кредитних операціях;

СПЗ - середня позичкова заборгованість за цей же період;

Також розраховуються показники якості управління кредитним портфелем, ними є:

4 коефіцієнт якості управління (КЯУ) - дає інформацію про якість управління кредитним портфелем, виходячи з наявної бази кредитних ресурсів. Він визначається за такою формулою:

, (1.15)

де СКЗ - середня кредитна заборгованість;

ЗБ - зобов'язання банку;

МБК - міжбанківські кредити.

Розділ 2. Аналіз організації кредитної роботи в ВАТ„Державний ощадний банк України”

2.1 Характеристика Вишгородського відділення №8151

ВАТ „Державний Ощадний банк України”

Філія - Вишгородське відділення №8151 відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» є відокремленим структурним підрозділом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені та в інтересах Банку на підставі Положення відповідно до Статуту Банку та вимог законодавства.

Відділення створено на підставі наказу державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України від 02 січня 1992 року №2-к.

Відділення має окремий баланс, який входить до балансу філії - Головного Управління по м. Києву та Київській області ВАТ «Державний ощадний банк України», а в кінцевому етапі - до зведеного балансу Банку, має МФО, код ЄДРПОУ та здійснює розрахунки через кореспондентський рахунок Управління Банку.

Відділення безпосередньо підпорядковується Банку, підзвітне та підконтрольне Управлінню, здійснює керівництво діяльністю підпорядкованих йому територіально відокремлених безбалансових відділень.

Відкрите акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” (ВАТ “Ощадбанк”)- одна з найбільших фінансово-банківських установ в Україні, яка стабільно працює в умовах постійної конкуренції на ринку банківських послуг та прагне бути сучасним конкурентоспроможним банком.

Основними напрямками діяльності, що здійснює ВАТ “Ощадбанк” наступні:[49]

- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- операції з валютними цінностями:

- емісію власних цінних паперів;

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

- випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

- здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

- перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

- операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

§ з інструментами грошового ринку;

§ з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

§ з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

- довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

- депозитарну діяльність зберігача цінних паперів.

- видання, розповсюдження та реалізація журналу “Міліція України”.

ВАТ “Ощадбанк”, відповідно до структури своїх пасивів, має статус спеціалізованого ощадного банку. Сьогодні послугами банку користуються всі категорії населення, що зумовлює провідну позицію банку на ринку роздрібних банківських послуг України.

ВАТ "Ощадбанк" сьогодні - банк, відомий кожному громадянинові України. Ощадбанк - єдиний банк, який у відповідності до Закону України „Про банки і банківську діяльність” має державну гарантію по вкладах населення.

Банк був i залишається відкритою та прозорою фінансовою структурою та вбачає це пріоритетом в подальшій діяльності. Згідно Програми розвитку, всі зусилля спрямовуватиме на підвищення ефективності роботи, створення системи чіткої та адекватної регламентації діяльності банку, забезпечення доступу всіх громадян у всіх регіонах до належних банківських послуг, надання кредитів для корпоративних клієнтів, інших банківських продуктів кредитного характеру та послуг з обслуговування платежів корпоративних клієнтів. [49]

На сьогоднішній день, банк має суттєві переваги перед комерційними банками у сфері обслуговування населення регіонів країни через розгалужену мережу. Головним завданням банку залишається збереження завойованих позицій на регіональних ринках з метою підвищення прибутку як банку в цілому, так і його філій шляхом проведення виваженої політики щодо оптимізації мережі установ.

Банк проводить цілеспрямовану роботу з оптимізації та розвитку мережі установ. При цьому банк, як і раніше, залишається системоутворюючим з найрозгалуженішою мережею установ, які охоплюють найвіддаленіші куточки країни.

Ощадбанк має найбільшу мережу установ - понад 6000, тут працює майже чверть банківського персоналу України.

Структура управління банком включає органи управління та контролю(Додаток Д).

Органами управління банку є:

- наглядова рада банку;

- правління банку.

Органом контролю ВАТ “Ощадбанк” є ревізійна комісія.

Наглядова рада банку є вищим органом управління банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера банку та інші функції, визначені Законом України "Про банки і банківську діяльність". У своїй діяльності наглядова рада банку керується Законом України "Про банки і банківську діяльність", іншими актами законодавства та Статутом банку. Наглядова рада не втручається в оперативну діяльність банку.

Відповідно до п.34 Статуту ВАТ “Ощадбанк” правління банку є постійно діючим виконавчим органом банку.[49]

Правління здійснює керівництво оперативною (поточною) діяльністю банку, формуванням фондів і несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з Статутом банку та положенням про правління.

Правління діє від імені банку в межах компетенції, передбаченої законодавством та Статутом, на підставі положення, що затверджується наглядовою радою і яким визначається кількісний склад правління, та підзвітне наглядовій раді.

Облікова чисельність штатних працівників облікового складу на 31.12.2015 року складала 38 924 особи, на 31.12.2015 року - 38 443 особи.

Чисті активи банку за 2014 рік збільшились на 66,4 %, або на 7 700 490 тис.грн. і їх обсяг на 31.12.2014 становив 19 290 906 тис.грн.

Процентні зобов'язання складають 15 880 706 тис.грн., або 82,3 % пасивів банку, з яких кошти фізичних осіб - 10 879 739 тис.грн., кошти юридичних осіб - 2 856 836 тис.грн., зобов'язання перед іншими банками - 2 143 848 тис.грн., емітовані боргові цінні папери - 283 тис.грн. Абсолютне їх зростання за 2014 рік становило 6 647 818 тис.грн., або на 72,0 %.(Додаток Ж,З,К).

Крім того, банком залучені кошти на умовах субординованого боргу в сумі 505 000 тис.грн., які враховуються в інших пасивах.

Структура зобов'язань банку змінилась у бік зростання частки строкових депозитів, які збільшились на 2 028 183 тис.грн., або в 2 рази. Їх частка в пасивах зросла на 3,2 в.п. і становила 21,5 %.

Депозити на вимогу зросли на 3 389 807 тис.грн., або на 54,7 %, проте їх частка в пасивах зменшилась на 3,7 в.п. і становила 49,7 %.

Кошти фізичних осіб зросли на 46,4 %, або на 3 447 587 тис.грн., та склали 68,5 % процентних зобов'язань банку, а їх частка в пасивах зменшилась на 7,7 в.п. і становила 56,4 %.

Кошти юридичних осіб зросли більш ніж в 3 рази, або на 1 970 403 тис.грн., а їх частка в пасивах збільшилась на 7,2 в.п. і становила 14,8 %.

Обсяг коштів залучених в інших банках збільшився на 1 230 037 тис.грн., а їх питома вага в пасивах зросла на 3,2 в.п., та склала 11,1 %. Залучення коштів мало місце переважно як застава за наданими міжбанківськими кредитами (операції „своп”).[48]

На третину, порівняно з 2013р. року, знизилась частка кредиторської заборгованості і становила 2,4 %. Балансовий капітал за 2014 рік збільшився на 407 013 тис.грн., або на 22,7 %, і становив 2 198 420 тис.грн. При цьому його структура змінилась у бік збільшення питомої ваги статутного капіталу до 41,9 %, обсяг якого становив 922 000 тис.грн.

Проте в структурі пасивів частка власних коштів банку (капіталу) зменшилась (з 15,5 % до 11,4 %), в основному за рахунок перевищення майже в 3 рази темпів росту пасивів над темпами росту балансового капіталу.

Регулятивний капітал банку з початку року збільшився в 2,5 разу, або на 1 290 459 тис.грн., і становив 2 168 925 тис.грн. Адекватність регулятивного капіталу склала 14,76 %.

Для структури активів банку у 2014 році характерне їх покращення за рахунок зростання частки кредитів, наданих клієнтам, та зменшення більш ніж на третину частки проблемної заборгованості за кредитами. Дохідні активи з початку року зросли в 1,8 рази, або на 7 194 196 тис.грн. і становили 15 765 389 тис.грн.

Обсяг чистого прибутку становив 207 181 тис.грн., що в 1,4 р. більше, ніж за 2013 рік.

За показниками ефективності діяльності за 2014 рік, відповідно до вимог Національного банку України, банк відповідає таким категоріям: за рівнем рентабельності балансового капіталу (10,8 %) - високорентабельні банки (рентабельність капіталу - більше 10 %), а за рівнем рентабельності активів (1,4 %) - достатньо рентабельні банки (рентабельність активів - від 1 % до 2 %).[46]

Протягом 2014 року банком дотримувались економічні нормативи і станом на 01.01.2015 за даними балансу складали:

Таблиця 2.1

Дотримання економічних нормативів у ВАТ “Ощадбанк”

Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1)	2 168 925 тис.грн. або 292 328 тис.євро
Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2)	14,76 %
Норматив адекватності основного капіталу (Н3)	5,62 %
Норматив миттєвої ліквідності (Н4)	38,06 %
Норматив поточної ліквідності (Н5)	56,96 %
Норматив короткострокової ліквідності (Н6)	46,97 %
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7 )	17,56 %
Норматив великих кредитних ризиків (Н8)	143,03 %
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)	0,76 %
Норматив сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)	2,50 %
Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)	0,40 %
Норматив загальної суми інвестування (Н12)	1,06 %
Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції (Н13)	6,87 %
Норматив загальної довгої відкритої валютної позиції (Н13-1)	2,74 %
Норматив загальної короткої відкритої валютної позиції (Н13-2)	4,14 %

Протягом 2014 року банком дотримувались економічні нормативи, визначення та контроль дотримання яких здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 зі змінами.

2.2.Аналіз кредитного портфеля

При проведенні кредитних операцій в 2013-2015рр. році банк керувався Законами України “Про банки та банківську діяльність”, «Про заставу», «Про іпотеку», Статутом ВАТ «Ощадбанк», ліцензією на здійснення банківських операцій, Обліковою політикою ВАТ “Ощадбанк”, нормативними документами Національного банку України та внутрішніми положеннями ВАТ “Ощадбанк” щодо кредитування. Кредитні програми, що пропонує банк для своїх клієнтів фзичних (Дод.Л) та юридичних осіб(Додаток М) досить різноманитні.

Аналіз кредитування фізичних осіб показав, що за 2014 рік установами банку було надано кредитів фізичним особам на загальну суму 5 092 152 тис. грн., що на 2 221 700 тис. грн., або на 77,4% більше ніж у 2013 році (2 870 452 тис. грн.).

За звітний рік було погашено кредитів фізичними особами на загальну суму 2 588 164 тис. грн., що на 1 110 792 тис. грн., або на 76,2% менше ніж у 2013 році (1 477 372 тис. грн.).

Установами банку у 2014 році з фізичними особами було укладено кредитних договорів у кількості 383 838 одиниць, що на 33 310 одиниць, або на 9,5% більше ніж у 2013 році (350 528 одиниць).

Найбільш популярними продуктами кредитного портфеля банку в 2013-2015 р.р. були „Кредит фізичним особам на придбання нового транспортного засобу” - залишок заборгованості за продуктом зріс з початку року на 688 657 тис. грн., або на 95,7% та станом на 31.12.2014 р. склав 1 408 040 тис. грн., "Споживче кредитування, забезпечене одним предметом іпотеки" - залишок заборгованості за продуктом з початку року зріс на 917 829 тис. грн. або в 3,8 рази та станом на 31.12.2014 р. складає 1 243 094 тис. грн., "Придбання житла на вторинному ринку нерухомості" - залишок заборгованості за продуктом з початку року зріс на 352 763 тис. грн., або на 190,8% та станом на 31.12.2014 р. складає 537 607 тис.грн.

Середньостатистичний розмір виданого кредиту з розрахунку на одного позичальника-фізичну особу у 2014 році склав 9,8 тис. грн., що більше ніж у 2013 році на 3,7 тис. грн.

Станом на 31.12.2014 р. кредитний портфель фізичних осіб (з урахуванням позабалансових зобов'язань) становить 5 430 500 тис. грн., відповідно без урахування позабалансових зобов'язань 5 200 318 тис. грн. Сума позабалансових зобов`язань з кредитування фізичних осіб станом на 31.12.2014 р. складає 230 182 тис. грн.

Структура кредитного портфеля фізичних осіб по строках погашення станом на 31 грудня 2014 року має наступний вигляд:

- короткострокові - 160 750 тис. грн., або 3,0%;

- довгострокові - 4 937 876 тис. грн., або 90,9 %;

- прострочені - 42 300 тис. грн., або 0,8 %;

- сумнівні - 59 392 тис. грн., або 1,1%;

- позабалансові зобов`язання - 230 182 тис. грн., або 4,2%.

Сума простроченої та сумнівної заборгованості за кредитами наданими фізичним особам станом на 31 грудня 2014 року становить 101 692 тис. грн., або 1,9% кредитного портфеля фізичних осіб, що більше ніж станом на 31.12.2013 р. на 33 903 тис. грн., або на 50,0%, при цьому питома вага цього показника у загальному залишку кредитної заборгованості фізичних осіб зменшилась на 0,6 в.п.

Таблиця 2.2

Якість кредитного портфеля фізичних осіб ВАТ «Ощадбанк» станом на 31.12.2015 р. тис. грн.

Категорії кредитних операцій	Станом на 31.12.2013	%	Станом на 31.12.2014	%	Станом на 31.12.2015	%
Стандартні	2 100 409	77,9	4 232 886	78,0	6 262 796	79,30
Під контролем	497 758	18,4	1 043 281	19,2	1 362 202	19,2
Субстандартні	45 155	1,7	63 940	1,2	82 001	1,2
Сумнівні	18 969	0,7	40 508	0,7	60 408	0,7
Безнадійні	34 040	1,3	49 885	0,9	71 115	0,9

Сума стандартної заборгованості за кредитами наданими фізичним особам за рік збільшилась на 2 132 477 тис. грн., або на 101,5%, і станом на 31.12.2014 р. складає 4 232 886 тис. грн. Сума нестандартної заборгованості за кредитами фізичних осіб станом на 31.12.2014 р. складає 1 197 614 тис. грн. і за рік збільшилась на 601 692 тис. грн.., або на 101,0 %, а саме:

- під контролем на 545 523 тис. грн., або на 109,6 %;

- субстандартних на 18 785 тис. грн., або на 41,6%;

- сумнівних на 21 539 тис. грн., або на 113,5%;

- безнадійних на 15 845 тис. грн., або 46,5 %.

Аналіз кредитування юридичних осіб показав, що на протязі 2013-2015 рр. банк здійснював активну роботу по залученню на обслуговування нових клієнтів та розширенню спектру послуг корпоративним клієнтам, що обслуговуються в системі ВАТ “Ощадбанк”. За 2014 рік суб'єктам господарювання надано кредитних коштів на загальну суму 10 114 281 тис. грн. під середньозважену відсоткову ставку 13,6% річних. Кількість кредитних договорів за рік збільшилась на 756 одиниць та на кінець року становила 2 571. Станом на 01.01.2015 р. фактична сума заборгованості за кредитами, які надано суб'єктам підприємницької діяльності становила 5 220 573 тис. грн., в тому числі: