Підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку (на прикладі філії "ПЗРУ" ВАТ Банк "Фінанси та Кредит")

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: „Підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку (на прикладі філії „ПЗРУ” ВАТ Банк „Фінанси та Кредит”)”

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

1.1 Сутність і класифікація кредитів

1.2 Принципи і умови кредитування

1.3 Форми забезпечення повернення кредитів

1.4 Аналіз кредитного ризику та порядок формування резерву під його покриття

1.5 Ціна банківського кредиту та фактори впливу на неї

1.6 Процес банківського кредитування та його етапи

1.7 Оцінка економічної ефективності кредитної діяльності банку

2. Аналіз економічної ефективності кредитної діяльності банку та факторів її підвищення

2.1 Загальна характеристика банківської установи - об'єкта дослідження

2.2 Аналіз „Положення про порядок кредитування банку”

2.3 Аналіз масштабів і динаміки кредитних вкладень

2.4 Аналіз погашення виданих позик

2.5 Аналіз простроченої кредитної заборгованості за строками її виникнення

2.6 Аналіз залишків кредитної заборгованості за термінами погашення

2.7 Аналіз рівня диверсифікації кредитних вкладень

2.8 Аналіз структури кредитного портфеля банку

2.9 Аналіз структури кредитного портфеля банку за галузевою ознакою

2.10 Аналіз структури кредитного портфеля залежно від характеру забезпечення

2.11 Аналіз структури кредитного портфеля за видами забезпечення

2.12 Розрахунок зважених класифікованих позик за ступенем ризику

2.13 Оцінка якості кредитного портфеля банку з погляду ризику

2.14 Аналіз якості кредитного портфеля банку з погляду

захищеності від втрат

2.15 Аналіз дохідності та ефективності кредитних операцій банку

3. Програма заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

3.1 Удосконалення державного регулювання системи банківського кредитування позичальників

3.2 Удосконалення кредитної політики банку на основі її оцінки

3.3 Впровадження системи управління прибутковістю банку

3.4 Впровадження контролю кредитної діяльності банку

3.5 Впровадження системного підходу до управління ризиками

3.6 Удосконалення овердрафтного кредитування в банку

3.7 Впровадження кредитування житла

3.8 Удосконалення оцінки кредитної діяльності банку

3.9 Удосконалення довгострокового кредитування

3.10 Удосконалення бізнес-планування діяльності банку

3.11 Загальна характеристика розроблених заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Актуальність теми зумовлена тим, що сьогодні ефективне кредитування - одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи. Для кожної кредитно-фінансової установи воно є провідним, адже значну частину доходів комерційних банків становлять проценти, що одержав від кредитних операцій. Ще далеко не все зроблено в реформуванні банківської системи України, оскільки формування ринкового банківського сектору в Україні, на відміну від економічного, почалося лише в останнє десятиріччя. Вивчення процесів кредитування дасть змогу уникнути втрат від кредитних ризиків у діяльності банківської системи.

Одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє саме банківський кредит. Він є джерелом забезпечення грошовими ресурсами не тільки поточної господарської діяльності підприємств, але й фінансового забезпечення їх стратегічних цілей щодо реорганізації, реструктуризації форми власності та сфери господарювання.

Основну частину прибутку банк одержує від своєї кредитної діяльності. Кредитні операції є головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Надзвичайно важливою є роль кредитування у використанні досягнень науково-технічного прогресу: в технічному переоснащенні або реконструкції діючих підприємств у впровадженні прогресивної техніки на нових підприємствах.

Важливу роль відіграє банківське кредитування у становленні ринкової інфраструктури: організації і функціонуванні фондових та товарних бірж, бірж нерухомого майна та результатів інтелектуальної праці, посередницьких контор, торгових будинків, лізингових і факторингових компаній.

Метою дипломної роботи є розробка та детальне обґрунтування програми заходів удосконалення кредитної діяльності з урахуванням специфіки тих проблем. Які притаманні більшості сучасних комерційних банків, що здійснюють свою діяльність в умовах підвищеного ризику та певного розвитку конкуренції на ринку кредитних послуг.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення таких завдань:

– з'ясувати теоретичні основи кредитної діяльності комерційного банку;

– визначити місце кредитування в діяльності банків;

– визначити механізм формування джерела кредитування;

– вивчити технологію і організацію процесу кредитування в комерційному банку;

– дати оцінку економічної ефективності кредитної діяльності банку;

– дати аналіз „Положення про порядок кредитування банку”;

– проаналізувати кредитну діяльність;

– проаналізувати дохідність та ефективність кредитних операцій банку;

– проаналізувати кредитну діяльність банку;

– запропонувати заходи щодо удосконалення бізнес-планування діяльності банку;

– розробити заходи щодо удосконалення з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку.

Об'єктом дослідження є Рівненської філії „ПЗРУ” ВАТ Банк „Фінанси та Кредит” .

Вихідними даними до роботи є: Закони України, нормативно-інструктивні матеріали НБУ, спеціальна література за темою дослідження, технологічні карти, оперограми, блок-схеми здійснення банківських операцій, прайс-видання, результати анкетування і усного опитування висококваліфікованих банківських працівників, результати власних спостережень за діяльністю банку під час виробничої практики, банківська звітність тощо.

Найбільший внесок у розробку даної проблеми зробили такі українські та російські вчені XX ст.: А.М.Мороз, М.І.Савлук, І.М.Лазепко, Ф.Ф.Бутинець, А.М.Герасимович, В.І.Колесников, Л.П.Кроливецька, В.Вітлінський, О.Пернарівський, Т.Т.Ковальчук, М.М.Коваль, В.М.Кочетков, Л.О.Примостка, І.П.Житна, А.М.Нескреба, В.М.Івахненко, С.М.Ільясов, І.Федоренко, Л.Д.Батракова, З.Щибиволок, А Степаненко та ін.

Тема недостатньо теоретично досліджена в спеціальній літературі (монографіях, підручниках, статтях тощо), потребує додаткового вивчення та підсилення, а також вирішення проблеми, що лежить в основі роботи принесе практичну користь національній економіці України.

В дипломній роботі використано такі методи дослідження: аналіз і синтез, метод порівняльного аналізу, економіко-математичні методи, розрахунково-аналітичний метод, метод систематизації та узагальнення, метод техніко-економічного обґрунтування, групування, порівняння, комплексний аналіз, сукупність прийомів соціологічного методу дослідження тощо.

Застосування перелічених методів допомагає розв'язати поставлені завдання і провести комплексний аналіз підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Дипломна робота являє собою комплексне дослідження з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку, тому є внеском у розвиток економіки та банківської справи. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних програм, спеціальних та узагальнюючих праць, курсів та спецкурсів вищої школи з економіки та банківської справи.

1. Теоретичні основи підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

1.1 Сутність і класифікація кредитів

Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності і цілісного характеру використання.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єктові господарської діяльності в тимчасове користування.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування грошові кошти і зобов'язаний у певний строк повернути їх і сплатити відсотки.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України і одночасно виступають у ролі як покупця, так і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку України на право проведення операцій з валютними цінностями, можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті. Банківська система шляхом надання кредитів організовує і обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу/

Кредити, які надаються банками, поділяються:

За строками використання:

Короткострокові (до 1 року) - можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідний період.

Середньострокові (від 1 до 3 років) - можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові (строком понад 3 роки) - можуть бути надані для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

За забезпеченням:

- забезпечені заставою (майном, цінними паперами);

- гарантовані (банками, коштами або майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням (порука, страховий поліс);

- незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику:

- стандартні;

- кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

За строками погашення:

- водночас (у строк, обумовлений у договорі);

- у розстрочку (періодичні платежі);

- достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

- з регресією платежів;

- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

За кількістю кредиторів:

- надані одним банком;

- консорціумні, що надаються об'єднанням банків.

За основними категоріями позичальників:

- кредити галузям народного господарства;

- кредити населенню;

- кредити державним органам влади.

– За цільовим спрямуванням:

- виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);

- споживчий (споживчі цілі населення).

Залежно від обумовленого в кредитній угоді строку погашення:

- до запитання (онкольні) - видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається за наявності можливостей у позичальника;

- прострочені - по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;

- відстрочені (пролонговані) - щодо яких за клопотанням позичальника банком було прийнято рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.

Форми кредиту. Суб'єкти господарської діяльності використовують такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи отримують споживчі кредити (лише в національній валюті).

Відповідно до чинного законодавства, комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку кредитора останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Кредитні відносини між банками визначаються на договірних засадах шляхом укладення кредитних договорів, які мають передбачати права та зобов'язання сторін з належним оформленням прав за міжбанківськими кредитами.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються. Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом сплати боржником за векселем, передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ), переоформлення комерційного кредиту на банківський. У разі оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит - форма майнового кредиту, за якої відносини між юридичними особами виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Об'єктом лізингу є різне рухоме й нерухоме майно, суб'єктами - лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач, виробник (суб'єкт господарювання, який здійснює виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит - особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки, позичальниками - юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, котрі надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника. Як предмет іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будівлі, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит - це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, ремонти і купівлю житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Бланковий кредит може надавати комерційний банк тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення -тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки лише надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит може надаватися позичальникові банківським об'єднанням шляхом:

- акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

- гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;

- зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі в консорціумній операції.

Кредити, пов'язані з вексельним обігом. Законом України «Про підприємства в Україні» передбачено, що підприємство може виконувати роботи, відвантажувати продукцію, надавати послуги в кредит зі сплатою покупцем (споживачем) відсотків за користування цим кредитом. З 1992 р. в Україні впроваджено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів. Згідно з цим, комерційні банки можуть проводити операції з обліку векселів, видавати кредити під заставу векселів, надавати послуги клієнтам при отриманні платежів під інші заборгованості по векселях. Обліковий кредит надається банками при обслуговуванні платіжного обороту клієнта. Кредитна угода виникає в результаті купівлі банком векселя, за яким одержувачем коштів є його клієнт. Ціна купівлі векселя являє собою його номінальну вартість, за вирахуванням облікової ставки. Клієнт отримує гроші готівкою чи переказом на поточний рахунок. Передача векселя банкові здійснюється шляхом індосаменту на його користь. Отримувачем коштів за індексованим векселем стає банк, внаслідок цієї операції комерційний кредит трансформується на банківський.

Умовою прийняття векселів до обліку в комерційних банках є їх висока ліквідність, яка визначається надійністю платника за векселем, чітко визначеним строком погашення боргового зобов'язання. Оскільки векселі зазвичай виставляються на строк не більш як 90 днів, обліковий кредит є короткостроковим. Обліковуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження і стає кредитором-векселедержателем.

Акцептний кредит. Банк часто буває акцептантом, тобто платником за переказним векселем. Акцептний кредит, на відміну від дисконтного, не набуває характеру кредиту, а є лише гарантією, наданою банком. Акцептуючи вексель, банк гарантує здійснення платежу точно у визначений строк. Векселетримач вносить вексельну суму в банк до настання строку платежу за векселем (зазвичай за один-два дні), а також сплачує комісію за акцепт (зазвичай 0,5% суми).

Авальний кредит. Банки та інші кредитні установи часто виступають авалістами (поручителями за векселем). За видачу вексельної поруки банк стягує плату, так званий написний відсоток у разі надання авального кредиту, як і при акцептному кредиті. Йдеться не власне про позику, а лише про гарантії, що надаються банком для погашення вексельної суми або її частини.

Акцептна і авальна форми кредиту мають характер опосередкованого кредитування, безпосередньо не пов'язані з наданням позичальникові додаткових коштів у тимчасове користування.

1.2 Принципи і умови кредитування

Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника у процесі здійснення кредитних операцій.

Банківське кредитування здійснюється за принципами строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності.

Принцип строковості означає, що позичка має бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки. Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальникові на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість обігу оборотного капіталу. Граничний строк кредитування позичальника на такі цілі не повинен перевищувати 12 місяців, тобто формування оборотного капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переустаткування і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надаються у строки, обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об'єкта. Ці строки зазвичай більші за 12 місяців. Інакше кажучи, основний капітал підприємства формується за допомогою середньострокового і довгострокового кредитів.

Від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення позички. Порушення цього принципу означає перетворення строкової заборгованості за позичками на прострочену. У разі порушення строків повернення та наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам, як правило, не надаються.

Принцип цільового кредитування передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення щодо можливості та обґрунтованості надання позик і певною мірою слугує гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості кредиту визначає відповідність між вартістю майна, що є заставою позички, і заборгованістю за позичкою.

Його мета - захищати інтереси банку і не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Носієм гарантії повернення кредиту виступає різне майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені майном кредити (бланкові), проте вони мають обмежене застосування, оскільки вони є великим ризиком для банку і надаються під високий відсоток.

Надаючи кредити юридичним і фізичним особам, банки вимагають не тільки повернення кредитів у встановлений строк, але й сплати відсотків за користування ними. У цьому полягає принцип платності кредиту.

За ринкових відносин відсоток стає об'єктивним супутником кредиту, складовою частиною позичкової операції, яка є актом комерційного продажу грошових коштів на визначений строк. За рахунок доходів у вигляді відсоткової плати банки покривають свої видатки і отримують прибуток.

Основи організації банківського кредитування. Надання клієнтам позик здійснюється банками у межах наявних кредитних ресурсів.

Усі питання, пов'язані з кредитуванням, вирішуються банком і позичальником на договірних засадах шляхом укладення кредитної угоди, в якій зазначено мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, форми забезпечення зобов'язань, відсоткові ставки, порядок плати за позикою, зобов'язання, права та відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, перелік документів, періодичність їх надання банку та інші умови.

У процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу та відсотків, належних кредиторові. Для кожної кредитної операції характерні специфічні причини і фактори, що означають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникнути у разі погіршення фінансового стану позичальника, відсутності необхідних організаційних здібностей у керівництва позичальника, недостатньої підготовленості працівника, що приймає рішення про кредитування, та за інших обставин.

1.3 Форми забезпечення повернення кредитів

Забезпечення виконання позичальником зобов'язань можна досягти за рахунок застави майна позичальника, гарантії (поруки), стягнення пені, угоди з банком про переуступку на користь банку позичальника до третьої особи (цесія), угод страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту або забезпечення в інших формах, що прийняті в банківській практиці.

Документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту, надаються банку до видачі кредиту.

Майно та інші форми забезпечення зобов'язань позичальника перед банком повинні відповідати таким вимогам:

1. Висока ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо) розуміють здатність активів до конверсії в готівку.

2. Здатність до тривалого зберігання (як мінімум на строк користування позикою).

3. Стабільність цін на заставлене майно.

4. Мінімальні витрати на зберігання та реалізацію застави.

Залежно від того, наскільки заставлене майно відповідає зазначеним вимогам, визначається розмір кредиту, який установлюється у відсотках від ринкової вартості заставленого майна на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту компенсує ризик втрат внаслідок зміни цін на майно. У разі неплатоспроможності позичальника кредитор має право реалізувати заставу для погашення з виручених коштів боргу клієнта та видатків, пов'язаних із реалізацією застави. Залишок виручки повертається позичальнику. Якщо вирученої суми буде недостатньо, кредитор має право заявити фінансову претензію до позичальника.

Гарантія (порука) третьої сторони - це зобов'язання погасити борг позичальника у разі його неплатоспроможності. Гарантія (порука) оформляється як самостійне зобов'язання гаранта за допомогою передавального напису на вимозі боргу (індосаменту). У ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.

Переуступка контрактів практикується при наданні позик будівельним компаніям чи фірмам, що здійснюють регулярні поставки товару (надають послуги) за контрактом. Позичальник переуступає контракт банку, що надає кредит, в результаті чого надходження від замовника (покупця) передаються банку в рахунок погашення заборгованості по позиці.

Переуступка дебіторської заборгованості означає передачу банку рахунків, що підлягають сплаті за поставлені позичальником товари, виконані роботи, надані послуги.

Є дві форми переуступки:

1) без повідомлення дебіторів; у цьому разі грошові надходження передаються позичальником банку;

2) з повідомленням дебіторів, коли дебітори здійснюють платежі безпосередньо банку.

За форми забезпечення у вигляді товарних запасів як застава виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага надається товарам, торгівля якими ведеться на біржі, тобто на які легко визначити ринкову ціну.

Умовою використання товарних запасів як застави є їх застрахованість. Існує два способи оформлення цього забезпечення:

1) під складські квитанції і під зберігальні розписки. За першого способу заставлені товари передаються позичальником на зберігання до складських компаній. Складські квитанції можуть слугувати забезпеченням кредиту. Після погашення позики банк виписує ордер на видачу товарів позичальникові;

2) товари перебувають на відповідальному зберіганні у позичальника, але контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). При цьому забезпеченням слугують зберігальні розписки.

Переважає другий спосіб зберігання застави для позичальника, бо перший пов'язаний з високими видатками, що позначається на ціні позики. Другий спосіб дає змогу знизити видатки на зберігання застави, однак збільшує ризик банку. Видача позики під зберігальні розписки потребує високої надійності позичальника.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при кредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі. При цьому банк-кредитор сплачує товари фірмі-постачальнику позичальника. Позичальник, отримавши товар, котрий юридично належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту повернення позики. Зобов'язання позичальника засвідчується векселем, який належить до сплати на першу вимогу банку-кредитора. Якщо партію заставлених товарів продано, то позичальник має право розпоряджатись виручкою тільки за дорученням банку-кредитора. Без такого доручення виручка зараховується у рахунок погашення позики.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торгових операцій. У цьому разі як застава по короткострокових позиках виступають документи, що засвідчують відвантаження товарів, - коносаменти і накладні. Коносаменти використовуються для оформлення відвантажень товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні - іншим видом транспорту. Цей спосіб забезпечення кредиту оформляється шляхом індексування названих документів їх власниками на користі, банку-кредитора. Умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми документами стає страхування вантажу.

Забезпечення нерухомим майном застосовується переважно при видачі великих довгострокових кредитів, що називаються іпотечними.

Як застава за іпотечними позиками можуть виступати:

- для промислових, торгових фірм, фермерських господарств - земельні ділянки, виробничі й сільськогосподарські будівлі, приміщення, комунікації;

- для індивідуальних позичальників - житлові будівлі, квартири. Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов'язанням позичальника - іпотекою.

Забезпечення рухомим майном - як застава з позики використовуються такі види рухомого майна:

- для промислових, торгових та інших фірм, фермерських господарств - обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби тощо;

- для індивідуальних позичальників - товари тривалого користування (в т.ч. автомобілі).

Забезпечення цінними паперами - в заставу приймаються державні цінні папери та папери корпорацій. Обов'язковою умовою є висока ліквідність цінних паперів. Запозичені кошти не повинні використовуватись для придбання нових цінних паперів, що спрямовано на обмеження біржової спекуляції позичальників та зменшення ризику банкрутства клієнтів.

Забезпечення дорогоцінними металами - як застава по позиках приймаються монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту сьогодні використовується дуже рідко.

У практиці роботи комерційних банків держав з розвиненою економікою використовуються й інші способи забезпечення кредитів. Так, при видачі позик індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадний вклад, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні фермерських господарств - урожай тощо.

У практиці діяльності українських комерційних банків найбільш поширеними формами забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (порука) третьої особи, стягнення пені та штрафів на користь банку, вимоги і рахунки позичальника до третьої особи, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

Згідно з кредитною угодою, банк може стягувати з позичальника комісію за надану кредитну послугу. Здебільшого комісія нараховується на частину кредиту, що не була використана позичальником. За нецільове використання кредиту та порушення умов кредитної угоди банк може стягнути з позичальника штраф відповідно до обумовленого угодою порядку.

1.4 Аналіз кредитного ризику та порядок формування резерву під його покриття

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

- клас А - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;

- клас Б - фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

- клас В - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

- клас Г - фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

- клас Д - фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за ним є:

- добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

- слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

- недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і проценти не сплачуються.

У розрахунок розміру резерву вартість заставного майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 % вартості, визначеної договором застави. Враховуючи кон'юнктуру ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору - під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Методику віднесення того чи іншого підприємства до кожного класу банк розробляє самостійно і керується нею в процесі кредитування.

Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України „Про заставу”. У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Банк зобов'язаний продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безнадійною і списується з позабалансових рахунків.

1.5 Ціна банківського кредиту та фактори впливу на неї

До ціни банківського кредиту належать відсотки за користування кредитом та різноманітні комісійні винагороди.

Ставка (норма) відсотка - це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до обсягу позики.

Розмір відсоткової ставки за користування кредитом встановлюється установою банку самостійно, залежно від вартості кредитних ресурсів, облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, розміру витрат на утримання заходу, що кредитується, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших факторів з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку на залучення коштів, необхідних для надання кредиту, витрати на ведення банківських справ і забезпечувала одержання доходу банком.

Нарахування відсотків та комісійних винагород за користування кредитом здійснюється відповідно до правил бухгалтерського обліку відсоткових та комісійних доходів і витрат банків, що затверджені постановою Правління НБУ від 17.06.04 № 280, та до укладеного між позичальником і банком кредитного договору.

Рівень відсоткової ставки залежить від таких факторів:

- облікової ставки центрального банку;

- рівня інфляції;

- строку позики;

- ціни сформованих ресурсів;

- рівня кредитного ризику;

- розміру позики;

- попиту на банківські позики;

- якості застави;

- змісту заходів, що кредитуються;

- витрат на оформлення позики і контроль;

- ставок банку-конкурента;

- характеру відносин між банком і клієнтом.

Сплата відсотків позичальником здійснюється у строки, визначені кредитним договором. Якщо в договорі встановлено умови щоквартальної сплати відсотків, до кредитного договору оформляється графік авансових щомісячних платежів. Суми авансових платежів визначаються щоквартально з урахуванням фінансових можливостей позичальника і банку.

При цьому строк сплати авансових щомісячних платежів може бути перенесено, але не пізніше строку квартального платежу.

Позичальник може сплачувати інші види комісійних винагород, які передбачені тарифами банку за кредитні операції.

Протягом часу дії кредитної угоди банк має право змінювати рівень відсоткової ставки за кредит, залежно від зміни відсоткової політики органами, до компетенції яких входить вирішення цих питань, попиту та пропозицій на кредитні ресурси, з оформленням цих змін додатковою угодою, що має бути обумовлено в кредитному договорі.

Розмір відсоткової ставки і комісійних винагород, умови їх нарахування і сплати позичальником обумовлюються у кредитному договорі.

Комерційні банки можуть використовувати різні методи нарахування відсотків за кредитами:

1. Метод простої відсоткової ставки (метод рівних платежів), згідно з яким сума всіх майбутніх доходів лінійно розподіляється протягом періоду дії кредитної угоди.

Через п років загальна сума кредиту з відсотками:

де Р - сума кредиту;

г - річна відсоткова ставка.

2. Метод фактичної відсоткової ставки (актуарний метод), або складного відсотка, згідно з яким береться до уваги фактор часу, в результаті чого абсолютна сума доходу, що нараховується у ближчий період, менша за абсолютну суму доходу, що нараховується в пізніший період. Якщо після першого року майбутня вартість позики:



То за наступний рік відсоток нараховується вже від цієї суми, і величина боргу:

Через п років загальна сума позик з відсотками

Інколи виникає потреба не тільки у визначенні майбутньої вартості, але й у зворотній дії, тобто в обчисленні початкової суми виходячи із відомої її вартості у майбутній момент часу. Процес розрахунку початкової вартості інвестицій, на яку вже нараховано складні відсотки, називається дисконтуванням. Отже, теперішня вартість майбутніх доходів - це просто зворотне значення майбутньої вартості, визначеної за допомогою складного відсотка. Якщо

де ТВ - теперішня вартість майбутнього доходу; MB - майбутній дохід; СК - відсоток, або дисконтна ставка, річних; п - кількість років або періодів.

Кредити зі сплатою пільгових, знижених відсотків надаються тільки за умови відшкодування банку витрат, пов'язаних із пільговим кредитуванням, за рахунок коштів установ, що приймають таке рішення.

У разі несплати позичальником нарахованих відсотків у строки, передбачені кредитним договором, їх сума відноситься на відповідні рахунки простроченої заборгованості по нарахованих відсотках.

Банк призупиняє нарахування відсотків по прострочених кредитах відповідно до чинного законодавства у разі:

1) повного виконання зобов'язань позичальником;

2) оголошення позичальника банкрутом;

3) ліквідації позичальника;

4) закінчення строку позовної давності;

5) вчинення нотаріального напису про примусове стягнення боргу;

6) рішення суду про примусове стягнення;

7) прийняття банком на баланс заставленого майна;

8) укладення угоди про заміну кредитного зобов'язання іншим зобов'язанням між тими самими сторонами (оформлення векселем, прийняття банком на баланс майна позичальника).

Банк може призупинити нарахування відсотків по кредитах, які за класифікацією НБУ віднесено до небезпечних та безнадійних.

Рішення про призупинення нарахування відсотків приймається кредитним комітетом установи банку, який приймав рішення про надання кредиту, після детального опрацювання кредитної справи працівниками кредитних підрозділів, служби безпеки та юридичної служби, які подають обґрунтовані висновки про можливість призупинення нарахування відсотків.

1.6 Процес банківського кредитування та його етапи

Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

Етапи кредитування:

1 етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, на прохання банку клієнт подає ряд документів: статутні та інші засновницькі документи, бухгалтерський баланс та фінансовий звіт на останню звітну дату, контракти або копії контрактів, техніко-економічне обґрунтування необхідності кредиту, бізнес-план тощо. Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

2 етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

- матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

- матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

- відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Велике значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Детально методика оцінки кредитоспроможності позичальника висвітлена в п. З теми 4 „Кредитні операції банку”.

3 етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші деталі. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

4 етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок проводиться з окремих позичкових рахунків. Кредит може надаватися одночасно, тобто у повному обсязі, або частинами в строки, обумовлені договором.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

5 етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з процентами. У ряді випадків сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація), для чого вносяться зміни або доповнення до кредитного договору.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником процентів за користування позичкою.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення.

Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

1.7 Оцінка економічної ефективності кредитної діяльності банку

Ефективність кредитної діяльності банку аналізується за допомогою системи показників:

– дохідність кредитних операцій;

– дохідність активів за рахунок кредитних операцій;

– питома вага доходів від надання кредитів в загальній сумі доходів;

– рентабельність кредитних операцій;

– прибутковість кредитних операцій;

– дохід на одного працівника кредитного відділу.

Дохідність кредитних вкладень - розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму кредитних вкладень за досліджуваний період:

К _дох. = ^{Дохід від кредитних операцій}

^{Середня сума кредитних вкладень за період}

Даний коефіцієнт є універсальним показником, що характеризує ефективність вкладень у кредитні операції і показує, скільки банк отримує доходів з кожної гривні. Вкладеної саме в кредитні операції. Його застосування дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності різних видів банківських операцій (операцій з цінними паперами, з валютою, лізингові операції тощо) і оптимізувати напрями використання банківських ресурсів, віддаючи пріоритети найдохіднішим видам діяльності. За умови ідеальної фінансової дисципліни позичальників, коли виконуються всі умови договорів і всі кредити та проценти за ними повертаються повністю, цей коефіцієнт дорівнюватиме середньозваженій процентній ставці за кредитами. Під час розрахунку даного коефіцієнта чисельник береться фактична сума отриманого доходу від процентів за кредитами. Для точнішого розрахунку вона може бути скоригована на суму втрат від списання безнадійних кредитів за аналізований період.

Дохідність активів за рахунок кредитних операцій - розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню сумі активів:

К _{дох. акт.} = ^{Дохід від кредитних операцій}

^{Середня сума активів}

Використання даного коефіцієнта менш поширене, ніж попереднього показника. Він характеризує внесок кредитних операцій у загальну дохідність активів. Різновидом цього показника може бути коефіцієнт, у знаменнику якого замість загальних активів беруться тільки дохідні активи. За високої частки кредитів у загальних активах його значення наближатиметься до значення першого коефіцієнта - дохідності кредитних вкладень.

Питома вага (частка) доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів розраховується діленням доходу від кредитних операцій на загальну суму доходів банку:

Ч _{дох. кр.} = ^{Дохід від кредитних операцій}

^{Доходи банку, всього}

Цей коефіцієнт характеризує частку доходів, отриманих банком від надання кредитів у загальних доходах банку від інших активних операцій. Аналізуючи його доцільно порівняти значення даного показника зі значенням коефіцієнта кредитної активності. Якщо коефіцієнт питомої ваги кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших банківських операцій.

Рентабельність кредитних операцій може бути проаналізована за допомогою низки показників, які доповнюють один одного. Рентабельність кредитних операцій (Р₁) розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на витрати, пов'язані із залученням ресурсів та функціонуванням кредитного відділу:

Р₁ = ^{Процентні доходи від кредитів - (Процентні витрати + Витрати кредитного відділу)}

^{Процентні витрати + Витрати кредитного відділу}

Різновидом показника рентабельності може бути також відношення процентних доходів від кредитів до процентних витрат, пов'язаних із залученням ресурсів.

Р₂ = ^{Процентні доходи від кредитів}

^{Процентні витрати на залучення ресурсів}

Цей показник характеризує ефективність обраної політики щодо регулювання співвідношення між ціною ресурсної бази та ціною розміщення ресурсів. Зростання даного коефіцієнта характеризує високу якість менеджменту в банку. Про ефективність процентної політики може свідчити і зворотний показник - відношення процентних витрат на залучення ресурсів до процентних доходів від кредитних операцій:

В = ^{Процентні витрати на залучення ресурсів}

^{Доходи від кредитних операцій}

Зниження даного показника є, безумовно, позитивним явищем, проте аналіз слід доповнити оцінкою абсолютної суми прибутку, яка в результаті жорсткої процентної політики не повинна призводити до зменшення обсягу залучених ресурсів та зниження попиту на дорогі кредити.

Прибутковість кредитних операцій розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на середні кредитні вкладення:

П = ^{Прибуток від кредитних операцій}

^{Середні кредитні вкладення}

Даний коефіцієнт показує, скільки отримано прибутку від кредитних операцій на кожну гривню, вкладену в кредитні операції. Зростання показника прибутковості кредитних операцій вищими темпами порівняно зі зростанням показника дохідності кредитних операцій свідчить про підвищення ефективності кредитних вкладень.