Оцінка кредитоспроможності фізичних осіб

Розробка кредитної політики банку та сутність, види, принципи банківського кредитування. Етапи кредитного процесу та методи оцінки кредитоспроможності позичальника. Заходи щодо мінімізації втрат від кредитного ризику. Контроль кредитної діяльності банку.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.07.2009
Размер файла 118,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст

Вступ

І розділ. Організація кредитної діяльності банку.

1.1 Розробка кредитної політики банку

1.2 Сутність, види, принципи банківського кредитування

1.2.1 Споживчий кредит

1.2.2 Кредитний ліміт

ІІ розділ. Практика банківського кредитування фізичних осіб

2.1 Етапи кредитного процесу

2.2 Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

2.3 Форми забезпечення повернення банківських позик

2.4 Робота з проблемними кредитами

2.5 Кредитний ризик. Заходи щодо мінімізації втрат від кредитного ризику

2.6 Контроль кредитної діяльності банку

ІІІ розділ. Шляхи покращення банківського кредитування фізичних осіб

3.1 Розмежування функцій в кредитному процесі

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит.

Кредит (від лат. creditum - позика, борг) - одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого - такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості.

Об'єктивні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів у фінансуванні їх господарської діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів одних господарюючих суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин - це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів.

Останнім часом процес удосконалення кредитних відносин в Україні прискорився. Поштовхом до цього стало прийняття 21 грудня 2000 року нової редакції Закону. "Про банки і банківську діяльність" та підготовка низки важливих законопроектів, зокрема проекту Закону "Про банківський кредит", який нині очікує розгляду у Верховній Раді.

Кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є| вельми проблематичним: якщо він саме і як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків. Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах користування позикою: по-перше - її терміном, по-друге - умовою цільового використання.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, наведеному в статті 2 нового Закону України "Про банки і банківську діяльність": "Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми". Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі, що не суперечать йому.

Організація кредитування позичальників комерційними банками насамперед залежить від кредитної політики, яку проводить держава в особі своєї головної кредитної установи - центрального банку, і лише в другу чергу - від тактики і стратегії банку-кредитора. З огляду на це принципи організації кредитування, відображаючи суб'єктивний підхід центрального банку країни, змінюються відповідно до кредитної політики останнього.

Таким чином, як економічна категорія кредит - це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі.

Об'єкт кредитної угоди - позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника - покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Отже, з урахуванням цих важливих аспектів дійдемо висновку, що кредит - це насамперед економічна категорія, якою передбачається акумулювання тимчасово вільних коштів бюджету, централізованих державних позабюджетних фондів, суб'єктів господарювання і населення, які потім надаються позичальникам (державі, юридичним і фізичним особам) на засадах повернення, строковості, сплати, цільового використання та реального забезпечення.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Визначення і трактування окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу кредитних відносин. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами. Очевидно, що ринковий механізм перерозподілу кредитних ресурсів мас цілу низку переваг перед іншими способами розміщення грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

- акумуляцію тимчасово вільних ресурсів;

- розподілення залучених коштів між позичальниками;

- емісійну;

- контрольну та ін.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ “Про кредитування”, затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р., кредит - це позичковий капітал банку у грошовій форм,, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

І розділ. Організація кредитної діяльності банку

1.1 Розробка кредитної політики банку

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

Як відомо, стратегічне управління банком передбачає наявність довгострокового бачення пріоритетів його розвитку, вироблення концепції, дальності у тому числі й у сфері кредитної діяльності. Банки, котрі культивують стратегічний підхід до управління, виробляють власну внутрібанківську культуру кредитування і на її основі вибудовують методологію й процедуру роботи. Цю культуру чи, краще сказати, філософію кредитної діяльності, називають кредитною політикою банку.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Кредитна політика визначає структуру управління, а також порядок і правила здійснення кредитної діяльності банку. Кредитна політика визначає:

1. Цілі кредитної діяльності. Провідною метою кредитування слід вважати забезпечення достатнього рівня прибутковості банку від операцій із надання кредитів.

2. Принципи кредитування. Крім традиційних принципів поворотності, строковості, забезпеченості, платності, у сучасних умовах особливої важливості набувають принципи дотримання цільового характеру використання позики, обережності й здорового глузду.

3. Пріоритети банку в кредитній діяльності. У цьому контексті важливо задекларувати:

- цільові групи при наданні кредитів. Зокрема, банк серед своїх пріоритетів може визначити кредитну підтримку вітчизняних великих чи середніх підприємств або ж окреслити як важливий сегмент ринок кредитування фізичних осіб, малого бізнесу.

- преференції щодо кредитування окремих позичальників критеріїв визначення. Йдеться про клієнтів, які належать до категорії VIР чи так званих системних клієнтів.

- Об'єкти і суб'єкти, які не підлягають кредитуванню банком. Недоцільно надавати кредитні послуги клієнтам, проти яких порушено справу про банкрутство, які мають прострочену заборгованість за кредитами й сплатою процентів, майно яких перебуває у податковій заставі.

4. Політику у сфері забезпечення наданих кредитів. Як відомо, жодна із форм забезпечення позик не може повністю захистити банку від можливих втрат. На нашу думку, внаслідок тих умов, які склалися в економіці України, та зважаючи на наявні проблеми із захистом прав кредиторів перевага при кредитуванні має надаватися заставі рухомого і нерухомого майна Кредитна політика окреслює чинники, котрі впливають на розмір процентної ставки за наданими банком кредитами, а також розподіл повноважень у процесі кредитного ціноутворення. Як відомо, процентна ставка за кредит складається із ставки залучення ресурсів чи базової ставки, а також надбавки за ризик. Право визначення розміру надбавки доцільно делегувати керівникам територіальних структурних підрозділів банку, виходячи із конкретних умов позики, тоді як мінімальний розмір процентної ставки має доводитися комітетом з управління активами та пасивами банку (у деяких банках це є компетенцією правління).

Нині загальноприйнятою є думка, що перегляд кредитної політики має здійснюватися не рідше як один раз на рік. Насправді умови роботи українських банків змушують їх вдаватися до коригування своєї кредитної політики значно частіше. Це зумовлює необхідність створення в банку спеціальної структури - комітету з кредитної політики, підпорядкованого спостережній раді банку.

Серед внутрішніх документів, котрі регламентують діяльність банку у сфері кредитування, особливе місце належить інструкціям (положенням), які визначають послідовність здійснення процедури кредитування, порядок проведення роботи з позичальниками й розподіл обов'язків між підрозділами банку в процесі надання, супроводу і повернення кредиту. Подібний документ, який можна умовно назвати положенням про кредитування, фактично визначає систему реалізації завдань, окреслених у меморандумі про кредитну політику.

Кредитна інструкція - це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно зробити кроки з відстежуванням кредитної історії або яких заходів необхідно вжити для мінімізації частки проблемних кредитів у портфелі банку.

Іншим внутрішньобанківським документом, який визначає методи реалізації кредитної політики є стандарти кредитування.

У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

- порядок збирання та аналізу фінансової інформації;

- вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительства;

- правила організації кредитного процесу;

- порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

- вимоги щодо оформлення кредитної документації;

- зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Суттєве значення має організація робіт з підбору кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.

1.2 Сутність, види принципи банківського кредитування

Банківські кредити поділяються на види за такими ознаками:

1. За терміном використання розрізняють кредити:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові - понад три роки. З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є поточні грошові надходження. З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника.

2. За забезпеченням кредити поділяються на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів - стандартні і з підвищеним ризиком. До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними. Кредити з підвищеним ризиком - це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

4. За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички - це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта. Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Гарантовані позички бувають двох видів:

- з попередньо обумовленою датою видачі;

- з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

5. Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

- поступово (в розстрочку);

- водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

- на вимогу кредитора;

- з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії. Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок. На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку. З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

6. За строком повернення банківські позички поділяються на:

- строкові;

- до запитання;

- прострочені;

- відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Відстрочені, або пролонговані - це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час.

7. За характером визначення процента банківські позички бувають:

- з фіксованою процентною ставкою;

- з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

8. За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

- з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

- з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це - звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички.

9. За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

- надаються одним банком;

- є синдикованими (або консорціальними);

- є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком. Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами:

1. Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички.

2. Принцип забезпеченості позичок означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

3. Принцип платності. Означає, що віддача позикових коштів здійснюється на визначених кредитним договором умовах оплати банку процентного доходу за користування кредитними ресурсами. Вартість, надана кредиторам у позичку, має зростати, створюючи його прибуток. Зазначений прибуток кредитора у вигляді позичкового відсотка і є платою позичальника за надану йому в тимчасове користування позичку.

4. Принцип повернення кредиту. Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язується в обумовлений термін повернути позичені кошти в повному обсязі, включаючи плату за користування ресурсів і всі можливі нараховані штрафні санкції.

5. Принцип цільового використання. Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Для фізичних осіб це потреби:

1. Купівля товарів довгострокового користування (меблі, побутова техніка);

2. Купівля транспортних засобів;

3. Купівля товарів народного споживання;

4. Цільові потреби (лікування, навчання, відпочинок);

5. Будівництво;

6. Благоустрій дачних ділянок, житлових будинків, квартир);

7. Купівля

- індивідуальних житлових будинків;

- дач;

- гаражів;

- квартир.

8. Реконструкція і капітальний ремонт:

- індивідуальних житлових будинків;

- гаражів;

- дач.

9. Купівля обладнання для інженерного обладнання будинку, квартири;

10. На освоєння землі.

6. Принцип територіальності. При кредитуванні фізичних осіб використовується територіальний принцип, згідно з яким рішення про видачу кредиту (встановлення кредитного ліміту) приймається на уповноваженому рівні, а виконання рішення здійснюється на локальному рівні в підрозділах банку.

Фізичним особам кредити надаються у 2-ох формах:

1. Споживчий кредит.

2. Кредитний ліміт.

1.2.1 Споживчі кредити

Споживчі кредити є однією з форм надання кредитів фізичним особам. Споживчий кредит видається лише в національній валюті фізичним особам-резидентам України для купівлі споживчих товарів і послуг і повинен бути повернутий відповідно до умов кредитного договору. При цьому споживчі кредити поділяють:

1. Кредити на поточну діяльність.

2. Кредити в інвестиційну діяльність.

Схема 1.2.1.1

Комерційні банки України кредитують населення, розробляючи свої положення про споживчий кредит. Розміри кредитів визначаються, виходячи з вартості послуг та товарів, що є об'єктами споживчого кредитування. Процентна ставка залежить від ринку позикових капіталів, облікової ставки НБУ, процентної ставки, що нараховується при формуванні банком кредитних ресурсів. Питання, пов'язані з видачею кредитів населенню, вирішуються на підставі кредитних договорів, які укладаються індивідуальними позичальниками з банком за місцем постійного проживання, за винятком кредитів на будівництво і купівлю житлових будинків, які видаються за місцем забудови чи місцезнаходженням будинку.

Кредити на будівництво, капітальний ремонт, купівлю житлових будинків, садових будиночків надаються в розмірі 75% їх кошторисної вартості в межах розмірів, що встановлюються банками України залежно від рівня цін, на термін, що не перевищує 10 років.

Для одержання кредиту позичальник подає такі документи:

* індивідуальна заява;

* паспорт або документ, що його заміняє;

* довідка з місця праці (пенсіонер - пенсійне посвідчення) та інші документи для визначення кредитоспроможності;

* документи, що підтверджують забезпечення кредиту (гарантію, поруку, договір страхування або застави майна);

* документ, що підтверджує право на пільговий безпроцентний кредит;

* інші документи, які вимагають банки, щоб зменшити кредитний ризик.

Разом з тим, для одержання кредиту:

* на будівництво індивідуального житлового будинку позичальник подає завірений у встановленому порядку витяг із рішення місцевих органів влади про виділення земельної ділянки під забудову, проект будівництва з кошторисною вартістю, що завірений архітектором;

* на будівництво надвірних будівель - довідку місцевої адміністрації про те, що позичальник є власником житлового будинку без надвірних будівель;

* на будівництво, капітальній ремонт садових будиночків - довідку з правління садівничого кооперативу про членство в ньому;

* на придбання квартири в житловому кооперативі - довідку про членство в житловому кооперативі.

Рішення про видачу кредиту приймається на засіданні кредитного комітету і оформляється протоколом. Після одержання дозволу з позичальником укладається кредитний договір. У кредитному договорі вказують: статус обох сторін, мету і суму кредиту, умови його видачі і погашення, форми забезпечення кредиту, розмір процентної ставки за кредит та порядок її сплати, перелік звітних документів, права та обов'язки обох сторін.

Банки при кредитуванні населення охоче приймають, як форму забезпечення, заставу майна позичальника. Майно, прийняте в заставу, має бути власністю клієнта і страхується за рахунок позичальника. Договір застави завіряється нотаріально. Формами забезпечення споживчого кредиту також можуть виступати: застава цінних паперів, емітованих банком, гарантія і порука іншої фізичної чи юридичної особи.

Погашення основного боргу і процентів за кредитом здійснюється позичальником у терміни, встановлені строковим зобов'язанням, що оформляється клієнтом при одержанні кредиту. Сума погашення повинна надходити в банк до 15 числа платіжного місяця погашення кредиту. Розмір щомісячного платежу заборгованості розраховується як відношення суми кредиту до терміну користування ним за договором. Проценти за користування кредитом погашаються, виходячи з фактичної суми процентів, розрахованих на залишок боргу за час користування кредитом, і погашаються щомісяця, одночасно з черговим платежем.

Крім інвестиційних кредитів, установи комерційних банків надають населенню кредити на поточні потреби для:

* придбання предметів тривалою користування (меблі, побутова техніка);

* оплати лікування, навчання відпочинку;

* купівля товарів народного споживання;

Кредитний договір і строкове зобов'язання оформляються після подання протоколу із засідання кредитного комітету.

1.2.2 Кредитні ліміти

Кредитні ліміти установлюються фізичним особам за умови дотримання принципів забезпеченості, поверненості, терміновості і платності. Кредитні ліміти надаються у формі поновлюваної кредитної лінії, тобто сума ліміту може бути використана частинами.

Взаємини сторін регламентуються "Договором про відкриття та обслуговування картрахунку", а також додатковими угодами. Рішення щодо надання кредитного ліміту приймається органом керівництва банку (кредитним комітетом) у межах делегованих йому повноважень.

Основою погашення кредитного ліміту є поточна і майбутня фінансова стабільність клієнта (стабільність рівня доходів).

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з:

-- комісії, яка стягується з торговельної організації при сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

-- щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона стягується);

-- процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування.

Банк жадає від Позичальника забезпечення кредитного ліміту відповідно до законодавства Україну й у прийнятній для банку формі. Як забезпечення Банк приймає заставу, поручительство й інші форми зобов'язань, прийняті банківською практикою. Банк як забезпечення кредитних лімітів розглядає наступні види забезпечення:

* Застава майнових прав за договором про депозитний внесок (фінансове покриття);

* Гарантії і поручительства платоспроможних підприємств;

* Застава нерухомості, транспортних засобів;

* Застава майнових прав;

Банк може встановити кредитний ліміт на картку клієнта при наявності:

- коштів клієнта на депозитному рахунку в банку;

- коштів поручителя на депозитному рахунку в банку;

- ощадного сертифікату банку.

Банк і володар депозитного рахунку оформляють договір застави майнових прав на депозит і договір-доручення, в якому власник депозиту доручає банку у випадку непогашення заборгованості по кредитному ліміту здійснити погашення заборгованості з коштів, що знаходяться на депозитному рахунку. При наявності сертифікату Банк та клієнт підписують договір про передачу на збереження сертифіката і договір-доручення.

Погашення кредитного ліміту здійснюється клієнтом шляхом внесення коштів на картку в готівковому чи безготівковому вигляді.

Встановлення кредитного ліміту

Звертання в банк

-доведення до відома

клієнта вимог банку

Надання в банк

необхідних

документів

-Аналіз кредитоспроможності,

забезпечення,

попереднє заключення

Узгодження (при необхідності)

з: юридичною службою

безпеки

Кредитним відділом

-Прийняття рішення

в межах повноважень

Службова записка

на ДПК про

встановлення ліміту

Встановлення ліміту в

карточній системі

Моніторинг кредитного ліміту

Контроль за виконанням -Нарахування і списання

клієнтом правил плати за користування

користування картою лімітом, інших комісій

-Розподіл доходу між

Головним банком і

Філіалом.

-Представлення щомісячних

виписок по рахунку

“Безнадійні” рахунки

Підготовка матеріалів по Узгодження і закриття

закриттю за рахунок страхового заборгованості за рахунок

резерву резерву

Отже, як бачимо, використання кредитних лімітів є досить простим і зручним для клієнтів банку.

ІІ розділ. Практика банківського кредитування фізичних осіб. Етапи кредитного процесу

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій.

І етап. Формування портфеля кредитних заявок. Кредитні відносини між банком і клієнтом розпочинаються з отримання та розгляду кредитної заяви, в якій передусім містяться відомості щодо позики, якої потребує клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид забезпечення тощо. Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів, ретельний аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування. До пакета входять, як правило, такі документи:

1. Паспорт громадянина України чи тимчасове посвідчення особи-резидента з вклеєним фото (25, 45 років), з пропискою в межах області, з підписом власника, без виправлень і підтирань.

2. Довідка (можлива копія чи дублікат) про присвоєння ідентифікаційного коду з ДПА. Якщо коду не присвоєно з певних релігійних, культурних мотивів і є відповідний запис у паспорті, довідка не потрібна.

3. Довідка про доходи - з місця роботи, декларації, корінці систем переказу коштів - за останні 6 місяців. При необхідності - довідки членів сім'ї. Довідка повинна бути обов'язково зареєстрована (мати номер і дату), з підписами керівника та головного бухгалтера.

ІІ етап. Безпосередня співбесіда з потенційним позичальником.

Кредитний працівник проводить попереднє інтерв'ю з потенційним позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо позики: вона дозволяє не тільки з'ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника. У ході співбесіди кредитний працівник концентрує свою увагу на базових, ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені за такими групами.

1. Загальні відомості про позичальника;

2. Питання щодо кредиту:

- яку суму клієнт планує отримати у позику;

- на що і як буде використана дана сума;

- процентна ставка;

- засоби надання кредиту.

3. Питання, пов'язані з погашенням кредиту:

- запланована сума заробітної плати;

- чи є особи, готові надати гарантію або поручительство, та який їх фінансовий стан.

4. Питання щодо забезпечення кредиту:

- яке забезпечення може бути передано у застану;

- хто є власником забезпечення;

- де воно зберігається;

- чи знаходиться забезпечення під повним контролем позичальника;

- як була зроблена оцінка майна, що пропонується як забезпечення;

- які витрати на зберігання забезпечення.

5. Питання щодо зв'язків клієнта з іншими банками:

- з якими банками співпрацює клієнт;

- чи отримував він кредит від інших банків;

- чи с непогашені позики та який їх характер.

Після співбесіди кредитний працівник повинен прийняти дуже важливе рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта або вже на цьому етапі відмовити у видачі кредиту. Якщо пропозиції клієнта не відповідають в якихось аспектах принципам політики та стратегії банку в галузі кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. Якщо ж за результатами співбесіди кредитний працівник приймає рішення щодо продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповідний кредитний формуляр та передає його разом із кредитною заявкою та пакетом супровідних документів до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника.

ІІІ етап. Оцінка кредитоспроможності.

Кредитоспроможність - це здатність позичальника повністю та у визначений термін розрахуватись за своїми борговими зобов'язаннями. Основними критеріями високої кредитоспроможності фізичної особи є:

- стійкі грошові потоки, які підтверджено документально з врахуванням перспективи на 6 місяців;

- високі моральні якості;

- стабільність відносин у сім'ї та на роботі;

- якісне забезпечення кредиту.

Результатом перевірки фінансового стану клієнта, з точки зору його платоспроможності, повинно бути віднесення позичальника до даного з класів (А, Б, В, Г, Д).

ІV етап. Підготовка до складання кредитного договору.

Четвертий етап можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички. У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо. Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть вкладатись позичені кошти.

V етап. Кредитна угода.

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його з обов'язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс. У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов'язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування. Уклавши кредитний договір, економіст формує кредитну справу позичальника.

VІ етап. Моніторинг і контроль якості виданих кредитів.

В ході кредитного моніторингу працівники відповідного банківського підрозділу повинні своєчасно розпізнавати та оперативно відстежувати тенденції негативних змін у діяльності позичальника. Найбільш поширеними факторами, що свідчать про погіршення кредитоспроможності позичальника, виступають:

- порушення графіка погашення заборгованості за кредитом та процентів;

- негативні тенденції зміни значень фінансових показників;

- несвоєчасне надання поточної інформації;

У цілому якісне, професійне та послідовне виконання всіх необхідних процедур основних етапів банківського кредитування є необхідною та найважливішою умовою ефективної реалізації кредитної політики банку та забезпечення необхідного рівня доходності, платоспроможності й ліквідності банківської діяльності.

2.2 Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників, її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом.

Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

У світовій практиці використовується багато методик оцінки кредитоспроможності, в основу яких покладено аналіз фінансового стану позичальника та його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку. Так, у практиці американських банків застосовується правило «5С» як абревіатура від перших літер базових критеріїв кредитування:

- Character (характер);

- Capacity (спроможності);

- Capital (капітал);

- Collateral (забезпечення);

- Conditions (умови).

«Характер» позичальника - це перш за все його ділова репутація, ступінь відповідальності, спроможність погашати борги. «Спроможності» позичальника визначаються за допомогою глибокого аналізу його фінансового стану, доходів і витрат та перспектив їх динаміки у майбутньому. При цьому особлива увага приділяється тому, що позичальник практично має тільки три джерела для погашення кредиту:

- поточні грошові надходження (cash inflow);

- продаж активів;

- нові позики на грошовому ринку.

Важливе значення має для банку такий критерій, як «капітал» фірми: ретельно аналізується його розмір, структура, співвідношення з іншими статтями активів та пасивів.«Забезпечення» кредиту дослідження конкретних форм і видів забезпечення, визначення його достатності, якості, а також встановлення ринкової вартості та ступеня ліквідності кредитної застави.«Умови» - це загальні економічні умови, що визначають ринкову ситуацію та справляють вплив на становище як банку, так і позичальника: стан економічної кон'юнктури, наявність конкуренції, податкова політика, механізм ціноутворення тощо.

Комерційні банки європейських країн використовують різні системи оцінки кредитоспроможності позичальників, найвідомішими серед яких є системи PARTS, CAMPARI, назви яких також виступають як абревіатури від перших літер слів, що визначають ключові умови кредитування.

Наприклад, «PARTS»:

- Purpose (цілі кредитування);

- Amount (розмір кредиту);

- Repayment (механізм погашення кредиту);

- Terms (строк, на який надається кредит);

- Security (забезпечення кредиту).

Згідно з положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 6 липня 2000 р. вимоги щодо оцінювання фінансового стану позичальника, рекомендовані НБУ, є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії такої оцінки, що підвищують вимоги до позичальників з метою адекватного оцінювання кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з'ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов'язань перед іншими кредиторами в минулому.

Основними показниками високої кредитоспроможності фізичної особи являються:

- Стійкі позитивні грошові потоки, які підтверджуються документально, з врахуванням перспективи на 6 місяців Високі моральні якості;

- Стабільність відносин в сім'ї та на роботі;

- Якісне забезпечення кредиту.

Результатом перевірки фінансового стану клієнта є віднесення його до одного з класів:

Клас А - фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень . Забезпечення за кредитною операцією повинне бути першокласним. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова незалежність і в подальшому буде знаходитись на такому невисокому рівні.

Клас Б - фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу А, але ймовірність підтримування її на такому рівні протягом тривалого часу є низькою. Забезпечення кредитної операції має не викликати жодних сумнівів .Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в його діяльності.

Клас В - фінансова діяльність задовільна. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчить про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі й у строки, передбачені договором. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення _фінансового стану позичальника.

Клас Г - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.

Клас Д - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою або безумовною гарантією; показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника практично відсутня.

Для оцінки фінансового стану аналізують:

1. "Загальні дані";

2. "Фінансові показники";

3. "Характеристики кредиту";

4. "Моральні якості".

Питома вага кожного з розділів у загальному підсумку дорівнює 30, 40, 25 і 5 % відповідно. В залежності від варіанта відповіді по кожному з параметрів формується підсумкова оцінка параметра шляхом множення ваги параметра на бальну оцінку варіанта відповіді.У результаті по конкретному запиті установлюється відповідний ризик кредитування. У залежності від суми накопичених балів приймається один з варіантів рекомендацій з ухвалення рішення:

1. Менше 30 балів - видача кредиту недоцільна - клас “Д”;

2. Від 30 до 45 балів - рекомендується розглянути можливість додаткового високо ліквідного забезпечення кредиту, реалізація якого надалі, можливо, буде служити джерелом погашення кредиту - клас “Г”;

3. Від 45 до 55 балів - фінансовий стан задовільне, інформація вимагає додаткового пророблення, але видача кредиту можлива - клас “В”;

4. Від 55 до 75 балів - фінансовий стан відповідає вимогам банку, видача кредиту можлива клас “Б”;

5. Понад 75 балів - позитивна рекомендація з видачі кредиту, фінансовий стан позичальника не викликає сумніву - клас “А”.

"Загальні дані".

Вік визначає фінансові можливості позичальника, рівень добробуту, стабільність нинішнього стану, його перспективи, мотивації по використанню кредитних засобів. Найбільш сприятливим представляється вік в інтервалі від 30 до 45 років. Час проживання в даній місцевості характеризує ступінь "осілості" позичальника, стабільність його зв'язків із зовнішнім середовищем. Місце роботи є значимим чинником, що визначає фінансові потоки позичальника . Чим вище службове становище, займане клієнтом, тим вище його рейтинг. Спеціальність по диплому характеризує рівень спеціальної підготовки працівника. Сімейний стан є визначальним моментом у мотивації клієнта. Перевага при кредитуванні віддається позичальникам, що мають страховий поліс

“Фінансові показники”

Наявність пластикових карт свідчить про рівень добробуту і позитивному іміджі власника. Вид картки якісно доповнює попередній показник. Наявність цінних паперів говорить про активність клієнта на фондовому ринку. Володіння нерухомістю характеризує позичальника з погляду його забезпеченості і стабільності.

“Характеристика кредиту”.

Термін користування кредитом відбиває ризик,пов'язаний із процесами, що можуть вплинути на виконання своїх зобов'язань позичальником перед банком. Схема погашення характеризує адекватність реального використання кредитів цілям, викладеним у заявці. Для банку з погляду ризиків найбільш прийнятним є графік щомісячного погашення, як суми основного боргу кредиту так і відсотків за користування кредитом.

Моральні якості”.

Комунікабельність відбиває ступінь відкритості клієнта для спілкування. Заповзятливість свідчить про пристосованість до реально існуючих зовнішніх факторів. Зовнішність і вигляд клієнта говорять про рівень його статку і відповідному способі життя.

2.3 Форми забезпечення повернення банківських позик

Під формою забезпечення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

В банківській практиці використовується два джерела погашення позичок - первинні і вторинні. Для фінансове стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, цілком достатньо закріпити в кредитній угоді первинне джерело погашення позички. Але першокласні клієнти не є домінуючими в загальній масі позичальників, тому в більшості випадків банки змушені застосовувати, поряд з первинними, і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

Схема 2.3.1

Форми забезпечення кредитів

Згідно із Законом України “Про заставу” застава - це спосіб забезпечення будь-якого зобов'язання. При здійсненні заставних операцій банки керуються законом “Про заставу”, Цивільним кодексом України та іншими нормативними документами. Кредитор, котрий приймає заставу, має право при невиконанні боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати компенсацію з вартості заставного майна шляхом його реалізації.

Предметом застави можуть бути нерухомість, товарно-матеріальні цінності, цінні папери, готова продукція, сировина, прибутки майбутніх періодів, майнові права тощо. Предметом застави може бути будь-яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

- високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;

- здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позичкою);

- стабільні ціни;

- низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

- легкий доступ для контролю.

Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички. Основні засади при кредитуванні під заставу:

- Базою для визначення обсягу кредиту, що надається під заставу, має бути ліквідаційна вартість об'єкта застави;

- Базою для розрахунку ліквідаційної вартості об'єкта повинна бути його ринкова вартість;

- Ліквідаційна вартість об'єкта завжди менша, ніж його ринкова вартість.

Одним із найефективніших способів забезпечення зобов'язань є іпотека - застава нерухомості. Об'єкти нерухомості мають, як правило, значну вартість. Крім того, вони пов'язані із землею, а отже, їх неможливо сховати, таємно перемістити в інше місце чи якимось іншим способом вивести з-під контролю заставодержателя. Позичальник одержує кредит на тривалий період, причому має змогу зберегти за собою заставлену нерухомість, не ризикуючи іншим майном. Кредитор же отримує безпрограшний варіант відшкодування позики. Важливою передумовою іпотеки є об'єктивна оцінка майна, вартість якого зазначається і в договорі, і в заставній. Порядок оцінювання майна визначається, як правило, сторонами договору про іпотеку.

Одним із фундаментальних принципів є необхідність державної реєстрації іпотеки за місцем знаходження її предмета. Незареєстрована іпотека недійсна. Державна реєстрація носить і публічний, відкритий характер Для кожного цілісного об'єкта нерухомого майна у спеціальній установі повинна вестися книга реєстрації прав на майно чи поземельна книга, де записується все, що стосується речових прав на нього. Чинним законодавством України не передбачено єдиного порядку реєстрації землі та нерухомого майна. Повноваженнями з реєстрації різних видів нерухомості наділені різні органи:

- місцеві ради, які видають Державні акти на право власності на землю;

- місцеві органи Держкомзему, які ведуть Земельний кадастр;

- місцеві відділення Бюро технічної інвентаризації (БТІ), які реєструють будівлі;

- органи Фонду державного майна України, які реєструють зміну права власності в процесі приватизації.

Іпотека може оформлятися у вигляді заставної - іменного цінного папера, який засвідчує право власника вимагати виконання грошового зобов'язання, забезпеченого іпотекою майна, а в разі його невиконання вимагати звернення і стягнення на заставлене майно. Заставна дає змогу здійснити своєрідну інтеграцію ринку нерухомості та фондового ринку.

Витрати на оцінку повної вартості і нотаріальне оформлення застави по кредиту Позичальник бере на себе. Банк як забезпечення кредиту розглядає наступні основні види забезпечення:

- договір застави майнових прав на внески фізичних осіб, ощадні і депозитні сертифікати

- житлові будинки, квартири і гаражі;

- нерухомість, чи устаткування товари юридичних осіб;

- акції, облігації й інші цінні папери ;

- автотранспорт;

- будь-яке інше майно споживчого і виробничого призначення, крім окремих видів майна, застава якого заборонений законом;

- поручительство фізичних і юридичних осіб . У цьому випадку банк повинний чітко розуміти, що поручительство повинне бути обґрунтоване розрахунком фінансового ліміту поручителя, при необхідності підкріплено заставою майна поручителя.

У договорах застави необхідно обов'язково вказувати:

- П. І. П. позичальника;

- місце його проживання;

- суть забезпеченого заставою вимоги, його розмір і термін виконання зобов'язань (відповідно до умов кредитного договору - сума кредиту, термін повернення, розмір процентної ставки за користування кредитом і термін сплати відсотків, розмір підвищеної процентної ставки і термін сплати, розмір неустойки).


Подобные документы

  • Роль кредитних операцій в діяльності комерційного банку. Умови, суб’єкти і об’єкти кредитування, характеристика стадій кредитного процесу. Особливості формування етапів кредитної політики комерційного банку. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника.

    курсовая работа [755,9 K], добавлен 20.10.2011

  • Сутність та економічний зміст кредитних ризиків у взаємодії з кредитоспроможністю позичальника. Визначення кредитоспроможності та показники, що її характеризують. Шляхи зниження кредитного ризику на основі удосконалення оцінки кредитоспроможності.

    курсовая работа [267,4 K], добавлен 25.11.2010

  • Сутність і правові аспекти кредитної діяльності комерційного банку: функції, види кредиту, управління кредитним ризиком. Оцінка кредитоспроможності позичальника. Аналіз процесу кредитування ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", заходи щодо його удосконалення.

    дипломная работа [409,9 K], добавлен 10.06.2010

  • Економічна сутність банківського кредиту, його функції та ризики. Характеристика фінансово-господарської діяльності банку. Удосконалення процесу кредитування фізичних осіб на основі оцінки кредитоспроможності позичальників та за допомогою прогнозування.

    дипломная работа [1,2 M], добавлен 07.07.2011

  • Особливості організації кредитної діяльності в банку, сучасний стан і проблеми банківського кредитування в Україні. Показники кредитної діяльності комерційних банків, аналіз кредитоспроможності позичальника, оцінка кредитної роботи філії "ПриватБанку".

    дипломная работа [279,8 K], добавлен 25.01.2010

  • Поняття кредитного ризику і кредитного процесу. Сутність та необхідність кредитної політики комерційного банку. Аналіз показників кредитування, структура зобов’язань Першого Українського Міжнародного банку. Шляхи вдосконалення кредитування в Україні.

    дипломная работа [527,0 K], добавлен 17.12.2011

  • Опис процесу надання кредиту позичальнику-юридичній особі на прикладі ВАТ КБ "Надра". Методика визначення кредитоспроможності, оцінка фінансового стану позичальника в даному банку. Розробка заходів щодо удосконалення кредитування юридичних осіб.

    курсовая работа [57,1 K], добавлен 01.12.2010

  • Сутність, механізм та принципи банківського кредитування фізичних осіб. Загальна характеристика та оцінка кредитної діяльності і фінансового стану ПАТ КБ "ПриватБанк". Розробка рекомендації щодо підвищення ефективності кредитування фізичних осіб.

    дипломная работа [1,2 M], добавлен 07.07.2011

  • Зміст і значення оцінки кредитоспроможності позичальника, кредитного ризику та виявлення джерел погашення позичальником відсотків і заборгованості за кредитом. Доцільність видачі кредиту. Основні методи оцінки кредитоспроможності, їх недоліки та переваги.

    курсовая работа [66,4 K], добавлен 04.04.2012

  • Теоретичні основи аналізу банківського кредитування фізичних осіб. Сутність, механізми та принципи банківського кредиту. Аналіз діяльності ПАТ КБ "ПриватБанк" на ринку споживчого кредитування. Рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальників.

    дипломная работа [660,2 K], добавлен 07.07.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.