Підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку (на прикладі філії "ПЗРУ" ВАТ Банк "Фінанси та Кредит")

3. Програма заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

3.1 Удосконалення державного регулювання системи банківського кредитування позичальників

Для розробки і реалізації удосконалення системи банківського кредитування позичальників необхідна державна програма, яка охоплювала б нормативно-правові (організаційні) та економічні напрямки функціонування кредиту в економіці.

У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно забезпечити таке:

1. Покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України „Про банківське кредитування” з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави тощо[58, с.45].

На наш погляд, Закон України „Про банківське кредитування” має:

– охоплювати всі види банківських кредитів, включаючи кредити, котрі нині належно не розвинені - іпотечний кредит, консорціумні кредити, довготермінове кредитування, форми і методи кредитування (кредитна лінія, овердрафт, контокорент);

– регулювати проведення інших активних операцій, що не належать до категорії банківського кредиту, але, здійснюючи які, банк набуває прав кредитора, а особи, на чиюсь проведено операцію, зобов'язані згідно з укладеною угодою сплачувати певні грошові кошти (факторинг, форфейтинг, лізинг, авалювання, акцептування і врахування векселів, надання гарантій, порук тощо);

– визначити організацію контролю у процесі кредитування (обсяг контролю, аудит кредитних операцій);

– передбачати інфляційні моменти;

– розкривати проблеми страхування кредитних ризиків та інші важливі питання.

Прийняття нового Закону „Про банківське кредитування” дасть змогу збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку виграють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. У виграші буде й держава, оскільки з пожвавленням банківського кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків [58, с. 45-46].

2. Сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційного, методичного, кадрового забезпечення тощо). Так, Національний банк України має розробити:

- нове положення „Про кредитування”;

– методику оцінювання кредитного ризику та управління ним;

– положення „Про роботу з проблемними кредитами”;

– рекомендації з аналізу кредитного портфеля тощо.

3. Необхідним є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками Національного банку України, то банк то банк зобов'язаний розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.

Перелік методичної документації, що її рекомендує Національний банк України не повний, що зменшує ефективність організації кредитування банку. Цей перелік доцільно доповнити такими методичними вказівками:

– положеннями про кредитні комітети банку та кредитні комісії філій;

– порядок встановлення і перегляду лімітів;

– кредитні послуги банківської установи;

– положення про порядок прийняття рішень щодо надання кредитів;

– регламент здійснення кредитного моніторингу;

– регламент роботи із заставою під час проведення кредитних операцій;

– порядок укладення договорів на страхування майна, наданого в заставу;

– методи управління проблемними кредитами тощо.

В економічному сенсі було б важливо здійснити такі заходи:

1. Знизити ціну кредиту та розширити його доступ для ширшого кола клієнтів. Процентні ставки банків за кредитами можна зменшити, якщо клієнт приносить банку значні доходи за валютними операціями, акредитивами, гарантіями тощо. Така політика потребує диверсифікації банківських операцій, надійної та ефективної системи контролю відносин з кожним клієнтом. Процентна ставка за кредитами може бути зменшена, якщо позика диверсифікує кредитний портфель банку. Пропонується при укладанні кредитних договорів передбачати постійне коригування процентної ставки у випадку зміни облікової ставки Національного банку України, темпів інфляції тощо.

2. Для стимулювання надання банками довготермінових позик на інвестиційну діяльність необхідно таке: по-перше, вирішити питання надання пільг щодо створення обов'язкових резервів, оподаткування доходів і використання банків; по-друге, створити умови для акумуляції у банках значних вкладів, щоб забезпечити необхідний обсяг кредитів, котрі мають надавати банки. Для цього необхідно стимулювати формування термінових депозитів шляхом диференціації норм обов'язкових резервів залежно від складу депозитів, зниження податку на прибуток за процентами на термінові депозити.

3. Для банку основний акцент під час вибору рішення про надання кредиту позичальникам - юридичним особам необхідно робити на якість менеджменту, аналіз фінансових звітів і рахунків і, лише в останню чергу, на забезпечення.

4. Щоб здійснити адаптацію міжнародного досвіду кредитування до української банківської практики, потрібно звернути особливу увагу на розвиток кредитних ліній, овердрафтів, контокоренту, консорціумних кредитів [58, с.46-47].

3.2 Удосконалення кредитної політики банку на основі її оцінки

Кредитна політика охоплює найважливіші елементи і принципи організації кредитної роботи в банку, які фіксуються у письмовому вигляді і затверджуються на засіданнях кредитного комітету і комітету кредитного нагляду. Ця політика формується на основі факторів, що визначаються обсягом капіталу й активів банку, складом його клієнтури, спеціалізацією, місцезнаходженням, наявністю мережі філій, станом економічної кон'юнктури, ситуацією на грошовому ринку тощо. До зазначених факторів можна також віднести пріоритети у виборі клієнтів і кредитних інструментів (сегментація ринку) та норми і правила, що регламентують повноваження персоналу банку, який реалізує ці пріоритети на практиці.

У процесі проведення кредитної політики банк виходить із необхідності забезпечити поєднання своїх інтересів та інтересів акціонерів банку, вкладників і позичальників. З огляду на це основним критерієм кредитної політики є принцип пріоритетності мінімізації рівня ризику над дохідністю, відповідно до якого банк незалежно від суми потенційного доходу має відмовити клієнту в наданні кредиту, якщо така операція пов'язана з недопустимим рівнем ризику.

Отже, банк має встановити для себе плановий рівень процентного доходу за кредитом (що вимірюється рівнем відсотка за кредитною операцією) та максимально допустимий рівень ризику, який він може взяти на себе, надавши цю позичку [40, с. 37].

Рекомендуємо оцінювати ефективність кредитної політики банку вигляді двох груп: показників ризику кредитного портфеля та його дохідності (див. таблицю 3.1).

Таблиця 3.1 Показники оцінки ефективності кредитної політики банку

Показник	Порядок розрахунку
1. Показники ризику кредитного портфеля
1.1 Коефіцієнт покриття кредитного портфеля власним капіталом банку (Квк)	Власний капітал Кредити надані
1.2 Коефіцієнт використання залучених коштів у кредитному портфелі (Кзк)	Кзк = Кредити надані Зобов'язання
1.3 Коефіцієнт якості кредитного портфеля (Кяк)	Резерв під можливі втрати від кредитних операцій Кредитний портфель банку
1.4 Коефіцієнт проблемних кредитів (Кпк)	Проблемні кредити Кредитний портфель
1.5 Коефіцієнт активності використання коштів клієнтів у кредитному портфелі (Ккк)	Ккк = Кредити надані Кошти клієнтів
1.6 Коефіцієнт кредитної активності (Кка)	Кка = Кредити надані Активи
2. Показники дохідності кредитного портфеля
2.1 Коефіцієнт дохідності кредитних операцій (Кд)	Процентний дохід Кредитний портфель
2.2 Частка процентних доходів у загальній сумі доходів банку (Кпд)	Процентний дохід Доходи банку
2.3 Чистий спред (Чсп)	Проценти отримані Проценти сплачені Позики надані Під процентні депозити
2.4 Чиста маржа процентного прибутку (ЧМпр)	Процентні доходи Процентні витрати Активи доходні

Для підвищення ефективності кредитної політики можна застосувати такі напрямки:

1. Необхідно впроваджувати заходи, спрямовані на зниження рівня ризику кредитного портфеля, а саме: нарощувати власний капітал, збільшувати обсяги розміщення у кредитний портфель коштів, залучених на строкові вклади (при цьому банк має право проводити політику спрямовану на залучення коштів на триваліший термін, тобто формувати так звані „довгі” депозити, що дасть змогу використовувати їх для кредитування капітальних вкладень, а також мінімізувати ризик ліквідності);

2. Чітко визначати процедури, норми та повноваження персоналу банку під час оцінки рівня ризику за кожною окремою кредитною операцією, завдяки чому можна підвищити обґрунтованість рішень про надання кредиту, зменшити обсяги резервів для покриття кредитних ризиків і, як результат, збільшити рівень якості кредитного портфеля;

3. Слід здійснювати постійний контроль за станом кредитного портфеля з метою відстеження сигналів про погіршення його якості (реалізація кредитного моніторингу), що дасть змогу знизити питому вагу проблемних кредитів у кредитному портфелі банку;

4. Високі кредитні ризики, які навіть компенсуються підвищеним рівнем дохідності кредитного портфеля, не завжди свідчать про високу ефективність кредитної політики, адже у разі настання прийнятих кредитних ризиків банк зазнає збитків, наслідком яких може бути фінансова криза і навіть банкрутство[40, с. 39].

3.3 Впровадження системи управління прибутковістю банку

Прибутковість - один із найважливіших показників банківської діяльності. Будь-який комерційний банк - насамперед самостійний суб'єкт господарювання, цільовою функцією якого є отримання прибутку, який є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою для підвищення добробуту банківських працівників тощо [54, с. 47].

Банківська діяльність - це комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, які залежать від численних факторів. Відтак рівень прибутковості визначається як внутрішніми так і зовнішніми факторами Перші прямо залежать від організації роботи банку, другі - від зовнішніх умов. Цим поділом доцільно керуватися, моделюючи фінансово-господарську діяльність, здійснюючи комплексний пошук резервів для підвищення ефективності роботи банку та максимізації його прибутку.

Вирішальне значення для прибутковості банку має забезпечення взаємозв'язку між управлінням активами та управлінням пасивними операціями. При цьому важливо зважати не тільки на загальний обсяг прибутку, а й на структуру його розподілу, особливо на ту частку, яка спрямовується на розширення і вдосконалення операцій та банківських технологій, сучасне комп'ютерне, інформаційно-програмне забезпечення, рекламну та маркетингову діяльність, зниження затрат і підвищення якості обслуговування. Крім того, слід враховувати, що прагнення збільшити прибуток та необхідність вести конкурентну боротьбу в галузі фінансових послуг в умовах перехідної економіки веде до зростання ризику. Їх подоланню сприяє дотримання банком нормативів ліквідності, його спроможність формувати відповідні обов'язкові резерви на випадок можливого дефіциту платіжних ресурсів та резерви власного капіталу для відшкодування невиправданого ризику активних операцій, зокрема для покриття збитків за кредитами.

Прибутковість банку залежить від внутрішніх факторів, що поділяються на дві підгрупи: соціальні й економічні. До соціальних належать соціальна компетенція менеджерів банку, підвищення кваліфікаційного рівня його працівників, поліпшення умов їхньої праці та життя. Все це забезпечує ефективнішу роботу персоналу, а відтак - якісніше обслуговування клієнтів[54, с. 47].

Успішна робота комерційного банку суттєво залежить від політики, якою він керується при виборі концепції власного розвитку, від характеру його діяльності, продукту, який він пропонує ринку (видів кредиту, спектра платних послуг тощо). Це так звані внутрішньобанківські економічні фактори, серед яких важливим є оптимальне розміщення банківських коштів у різні види активів. При цьому корисним засобом для одержання максимального прибутку є ретельне зіставлення граничних витрат на залучення коштів із гранично можливими доходами від активних операцій. Останнє означає, що банківські ресурси використовуватимуться ефективніше: зменшуватимуться видатки на формування грошових ресурсів і збільшуватиметься дохідність активів.

Щодо впливу на фінансову стійкість і результативність роботи банку визначальними внутрішніми факторами є концепція його розвитку та внутрішня економічна політика.

Забезпечити фінансову стабільність та ефективність діяльності банку можна за виконання таких принципів структуризації активів і пасивів:

– конвертування фінансових коштів і цінних паперів, що не приносять доходів, у грошові кошти й високоліквідні прибуткові активи;

– скорочення витрат, не пов'язаних із забезпеченням відтворення обігових коштів, розширення кількості операцій та банківських послуг;

– негайний продаж тих активів, які в даній кон'юнктурній ситуації фінансового ринку виявляються непотрібними чи нерентабельними;

– професіоналізм у проведенні операцій із купівлі-продажу валютних коштів з урахуванням кон'юнктури всіх світових відкритих валютних ринків, а не лише місцевого, як це робиться Україні;

– блокування переходу частини активів у дебіторську заборгованість та її скорочення шляхом продажу банкам, які здійснюють факторингові операції;

– участь у перерозподілі високоліквідних високообігових активів як у самому банку, так і між банками [54, с. 47].

Однак прибутковість діяльності банку залежить не лише від внутрішніх, а й від зовнішніх факторів, які включають такі аспекти:

а) ринкові: економічні умови господарювання, рівень техніки й технології, реальні доходи населення, довіра суб'єктів господарювання та приватних осіб до банківської системи, демографічні чинники, структура ринку (кількість банків, які обслуговують один і той же ринок), конкуренція та пропозиція і попит на кредит, потенційна кредитоспроможність позичальників, ціна кредитних ресурсів;

б) адміністративні: важелі державного регулювання, фінансова, грошово-кредитна та податкова системи, механізм розподілу прибутку тощо.

Для успішної діяльності банку особливе значення має фаза економічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи в цілому знижуються доходи суб'єктів економічної діяльності, відносно і навіть абсолютно скорочуються масштаби прибутку підприємств, у тому числі й комерційних банків (унаслідок погіршення структури розміщення активів). Усе це призводить до зниження ліквідності та надійності. Відтак у період кризи зростає кількість неплатежів, а отже, й кількість банкрутств банківських установ.

Суттєво впливає на фінансову стійкість і прибутковість банку рівень, динаміка та коливання реальних доходів юридичних і фізичних осіб. Від цього залежить стійкість депозитної бази банку. Рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу.

Серйозними макроекономічними чинниками фінансової стабільності є грошово-кредитна і податкова політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи та зовнішніх економічних зв'язків; істотно впливає неї і курс валют.

Фінансова стабільність і дохідність банку залежать також від ставлення держави до банківської справи, принципів державного регулювання банківської сфери, відносин власності, заходів захисту підприємницької діяльності. Одним із найнесприятливіших факторів, які дестабілізують фінансове становище в Україні є інфляція[54, с. 49].

Необхідно приділити підвищену увагу механізму управління комерційним банком: прогнозуванню (кон'юнктури кредитного ринку, цін на кредитні ресурси, попиту на кредит) плануванню (заходів щодо зменшення витрат, підвищення якості банківських послуг і конкурентоспроможності банку) та вибору розумної банківської стратегії (оптимізації структури балансу, формуванню кредитної, інвестиційної політики, моніторинг позичок тощо).

Досконале управління комерційним банком дасть змогу досягти бажаних результатів у банківській діяльності.

Банківська діяльність - надто складний і комплексний економічний процес. Щоб дати однозначну відповідь на багато питань, що виникають при аудиті.

Перше і найскладніше з них - чи оптимально використовувалися соціальні й економічні фактори для досягнення максимального прибутку при максимальній стабільності та мінімальному ризику банківських операцій.

Друге - чи адекватно враховано банківським менеджером зовнішні та внутрішні фактори, щоб забезпечити максимально ефективний режим роботи банку. В результаті виникає запитання - чи були реалізовані прогнози, плани та банківська стратегія при управлінні діяльністю банку, тобто чи відповідають реальні ціни на кредитні ресурси прогнозованим, чи досягнуто оптимальної структури балансу та обсягів банківських послуг тощо[54, с. 49].

3.4 Впровадження контролю кредитної діяльності банку

Внутрішній контроль - це система організації роботи банку, яка охоплює всі заходи, що вживаються ним для контролю за своїми активами: запобігання шахрайству, зведення до мінімуму помилок, перевірки точності й достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, забезпечення ефективності операцій, а також дотримання положень і виконання вказівок керівництва. Такий контроль здійснюється радою банку, його керівництвом, а також працівниками різних рівнів [34, с. 31].

Внутрішній контроль дає керівництву впевненість у тому, що:

– фінансова та управлінська інформація у його розпорядженні є надійною і повною;

– налагоджено належне управління ризиками;

– банк дотримується чинних нормативних актів; внутрішніх актів, внутрішніх положень, процедур планів; охорона активів достатня; ресурси використовуються раціонально та економно;

– цілі та завдання, намічені у планах розвитку банку, реальні та можуть бути досягнуті.

Робота системи внутрішнього контролю загалом будується за „принципом єдиного банку” та охоплює:

– контроль за дотриманням законів та вимог нормативно-правових актів, виконанням бюджету;

– періодичну звітність про здійснення операцій;

– економічний аналіз і використання його результатів;

– незалежні перевірки діяльності відділів (підрозділів) та окремих працівників;

– періодичну звірку даних балансу з фактичною наявністю активів;

– розподіл обов'язків (наприклад, право надання дозволу на операцію, реєстрацію операції тощо);

– перевірку доступу посадових осіб до активів;

– ревізії документації за конкретними операціями.

Внутрішній контроль передбачає дії, спрямовані на дотримання зовнішніх та внутрішніх нормативно-правових актів для забезпечення стабільного функціонування і розвитку банку.

Система внутрішнього контролю налічує такі складові:

– середовище контролю (адміністративний контроль);

– система обліку (бухгалтерський контроль);

– процедури контролю [34, с. 31].

Організувати розробку та впровадження системи внутрішнього контролю - прямий обов'язок керівництва банку. Всі складові внутрішнього контролю обов'язково повинні відображатися у процедурах внутрішнього контролю, тобто у деталізованому проведенні кожної конкретної банківської операції.

Документування процесу внутрібанківського контролю є надзвичайно суттєвою вимогою, адже внутрішній контроль - це важлива умова ефективності функціонування банківської установи.

Кредитна діяльність є одним із основних джерел прибутку і водночас зоною підвищеного ризику для банку.

У внутрібанківському контролі кредитної діяльності можна виділити такі складові:

- перевірка якості кредитного портфеля;

– оцінка управління кредитною діяльністю банку;

– перевірка виконання внутрішніх положень і процедур кредитування та їх відповідності вимогам чинного законодавства;

– перевірка виконання рекомендацій внутрішнього аудиту, наданих за результатами попередніх перевірок;

– цільові перевірки.

Здійснюючи внутрішній контроль за кредитною діяльністю банку, необхідно звернути особливу увагу на дотримання нормативів, зокрема з'ясувати таке:

1. Чи зростає відношення суми активів з негативною класифікацією до суми капіталу?

2. Чи відбулося значне збільшення суми неприбуткових кредитів?

3. Чи спостерігається тенденція до значного зростання прострочених кредитів і нарахованих, але не отриманих відсотків?

4. Чи погіршилася загальна якість кредитного портфеля, і які фактори це спричинили?

Перевірка управління кредитною діяльністю банку полягає у з'ясуванні того, чи виконуються ці функції банку та наскільки ефективно.

У ході перевірки кредитних справ розглядаються основні функції управління кредитною діяльністю банку, такі як розробка та запровадження внутрішніх положень про прийняття рішень щодо надання кредитів, вимоги до документації про заставу, моніторинг кредитів, процедури стягнення боргів, контроль за пролонгованими кредитами [34, с. 32].

Основи управління кредитною діяльністю у банку мають бути викладені письмово і затверджені радою та правлінням банку. Правління зобов'язане контролювати їх виконання і при потребі доповнювати. У положеннях про кредитування слід визначати обсяг кредитної діяльності банку, напрями використання кредитних ресурсів, порядок надання, обслуговування та стягнення кредитів.

Якщо рада банку та його правління не впровадили положень про кредитування, не визначили порядок їх виконання. А також не здійснюють належного управління кредитною діяльністю банку. Це може призвести до значних проблем.

Для підвищення якості активів банкам необхідно вдосконалити внутрібанківський контроль кредитної діяльності, створивши ефективну систему управління кредитним ризиком, а саме:

- здійснювати єдину кредитну політику;

– кредитувати пріоритетні галузі економіки з низьким рівнем ризику;

– застосовувати політику ціноутворення на кредити;

– постійно проводити фінансовий моніторинг позичальників, перевірки наявності та стану заставленого майна;

– постійно аналізувати і перевіряти стан грошових потоків позичальника;

– дбати про відповідність кредитної документації вимогам законодавства України [34, с. 32].

Банк має удосконалювати методи адміністративного і внутрішнього контролю, а саме:

– контролювати процес добору кадрів, спираючись на досвід зарубіжних банків при впровадженні мікрокредитування;

– перевіряти ефективність обраної системи заохочення кредитних працівників, правильність критеріїв оцінки їх роботи при роздрібному кредитуванні;

– удосконалювати контроль за допомогою нового програмного забезпечення, яке б відповідало обсягам інформації щодо роздрібного кредитування;

– проводити періодичні суцільні перевірки діяльності працівників роздрібного кредитування з метою виявлення порушень, недоліків і прорахунків банку;

– розробити та контролювати ліміти роздрібного кредитування, так, як максимальна сума кредиту „в одні руки”, враховуючи при цьому кредитну заборгованість інших членів сім'ї позичальника тощо;

– впровадити специфічну внутрібанківську звітність для роздрібного кредитування, яка б дала змогу оцінювати пов'язані з ним ризики банку [34, с. 33].

3.5 Впровадження системного підходу до управління ризиками

Сутність концепції полягає у необхідності створення кожним банком власних систем управління ризиками, орієнтованих на встановлений певним банком власних систем управління ризиками. Орієнтованих на встановлений певним банком рівень толерантності до ризиків, тобто прийнятий рівень ризику у відповідних умовах. При цьому функція нагляду полягає в аналізі та визнанні адекватності таких систем тим фактичним ризикам, які бере на себе банк. Метою нагляду на основі ризику є контроль та обмеження рівня можливих втрат банківського капіталу.

Принциповою умовою ефективності кожної системи управління ризиками є її організаційна незалежність від конкретної діяльності фахівців банку, пов'язаної з прийняттям відповідних ризиків, а також дотримання принципів корпоративного управління. Викладених у міжнародних стандартах банківського нагляду.

Управління ризиками - процес, за допомогою якого банк виявляє ризики, здійснює оцінку їх величини, моніторинг і контролює свої ризикові позиції, здійснює оцінку їх величини, моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями ризиків[39, с. 95-96].

З метою здійснення банківського нагляду НБУ виділив дев'ять категорій ризику. Ці категорії не підміняють одна одну; будь-який продукт або послуга може наражати банк на кілька ризиків. Однак для зручності аналізу НБУ виявляє й оцінює ці ризики окремо.

Відповідно до того, чи є залежність між ризиками і доходами, ризики можна вважати фінансовими, які піддаються кількісній оцінці; не фінансовими, що не підлягають кількісній оцінці.

Ризики, щодо яких є залежність між ризиками і доходами, розглядаються як такі, що піддаються кількісній оцінці, управління цими ризиками полягає в їх оптимізації. Ризики, щодо яких немає залежності між ризиком і доходами, кількісній оцінці не піддаються. Управління ними зводиться до їх мінімізації[39, с. 97].

Основні стратегічні напрями управління ризиками відпрацьовуються через програму управління ризиками, яку затверджує правління банку та погоджує рада банку. Цей документ містить відповідну політику управління ризиками: ліквідності, кредитним, процентним, валютним, ринковим, операційним, стратегічним, ризиком репутації тощо, які банк продукує (оцінює, контролює, управляє) в процесі діяльності.

Програма оцінки та управління ризиками має передбачати можливість попередження їх виникнення і впровадження системи раннього реагування на ризики. Із цією метою при плануванні діяльності установи доцільно впровадити прогноз-систему, за якої на стадії оцінки проекту проводиться всебічне дослідження операції та виявляється комплекс ризиків, що можуть виникнути. Виявлення ризиків на стадії прогнозування операцій дає можливість розробити комплекс дій для попередження виникнення ризиків та управління ними [33, с. 19].

Банк повинен мати схему дій (положення) на випадок надзвичайних ситуацій (так звані процедури антикризового управління) для прийняття керівництвом оперативних управлінських рішень у разі виникнення надзвичайних ситуацій та обставин, які можуть мати потенційно небезпечні наслідки для фінансової стійкості і прибутковості банку, ліквідності його балансу. Положення має містити процедури антикризового управління у випадку виникнення системної або близької до системної кризи ліквідності, надвисокого рівня процентного, ринкового, валютного ризику чи ризику репутації, інформаційних технологій, порядок прийняття рішень та дії правління банку, профільних комітетів, структурних підрозділів банку на випадок виникнення надзвичайних ситуацій.

Управління ризиками слід розглядати як важливу компоненту комплексного управління діяльністю банку. При проведенні кожної значної за обсягом операції необхідно дослідити її вплив на всі сторони діяльності банку, а саме: на структуру активів і пасивів, фінансовий результат, рентабельність роботи банку, якість активів, дотримання вимог НБУ, досвіду світової практики.

Одним із основних інструментів управління ризиками є розрахунок і встановлення лімітів на величину прийнятних ризиків (очікуваних втрат), а також лімітів на обсяг відкритих позицій за фінансовими інструментами і видами ризиків. Важливим елементом системи управління ризиком є сценарне моделювання - розрахунок і прогноз найкращих, прийнятних і найгірших варіантів розвитку подій, що можуть виникнути в процесі проведення значних за обсягами операцій [33, с. 19].

Без щоденного аналізу і контролю за діяльністю банку, який можливий тільки за чіткої роботи автоматизованих аналітичних систем, управління ризиками не буде достатньо ефективним. Для належного управління ризиками аналітичні системи повинні діяти в реальному часі і за даними історичного періоду та відповідати таким вимогам:

– аналіз здійснюється за даними аналітичного і синтетичного обліку на щоденній основі, причому система контролює відповідність даних системи синтетичного й аналітичного обліку. Усі дані системи повинні автоматично поновлюватися з операційного дня банку;

– система групує дані як у розрізі валют, так і узагальнено у гривневому еквіваленті;

– дані аналізуються і накопичуються як консолідовано по банку, так і в розрізі структурних підрозділів банку;

– система повинна мати модуль розрахунку середньозважених показників (структури активів і пасивів, вартості активів і пасивів);

– система повинна мати функцію прогнозного вводу даних для моделювання сценаріїв;

– управління ризиками має адекватно враховувати показники діяльності банку [33, с. 19].

Для запобігання ймовірності втрат, яких може зазнати банк унаслідок виникнення помилок в операційній роботі, і попередження викривлення звітності (внутрішньої і зовнішньої) необхідно задіяти блок „Управління операційним ризиком”, з допомогою якого здійснюється контроль за відповідністю аналітичного і синтетичного обліку, контролюється правильність внесення даних у систему спеціальних параметрів аналітичного обліку, виявляються невідповідності обліку при проведенні операцій, розраховується VAR операційних ризиків.

Важливо поєднати і скоординувати дії функціональних підрозділів і профільних комітетів банку, спрямовані на забезпечення діяльності в межах допустимого ризику. Це можна продемонструвати на прикладі управління ризиком ліквідності, що є однією з найважливіших задач управління банком.

Виконання нормативу миттєвої ліквідності перевіряється за результатами середньомісячних залишків. Тому можливе його порушення у щоденному виконанні може бути компенсоване надлишковою ліквідністю в інші дні з обов'язковим виконанням середніх значень за місяць. Можливість відхилення від щоденного виконання нормативу збільшує ризик порушення поточних платежів[39, с. 105].

Проблема розвитку систем оцінки фінансового стану банків потребує як розроблення комплексу загальних економічних показників - індикаторів поточного стану і динаміки фінансової стійкості, так і розвитку систем оцінки й управління ризиками, що забезпечують найефективніше управління розвитку систем оцінки й управління ризиками, що забезпечують найефективніше управління розвитком кожного банку та необхідний стан прозорості систем контролю за надійністю банків з боку нагляду. Зважаючи на вимоги щодо інтеграції України до ЄС, розроблення та впровадження систем управління ризиками стає пріоритетним напрямком науково-практичних досліджень[39, с. 105].

3.6 Удосконалення овердрафтного кредитування в банку

кредитний банк ризик ціна

Овердрафтний кредит, або кредит за поточним рахунком, дозволяє суб'єкту господарювання протягом певного проміжку часу, як правило, від трьох місяців до одного року, мати дебетове сальдо без попереднього узгодження з банком. Користування таким кредитом надзвичайно зручне для підприємств торговельної сфери. Відповідно, основною метою такого кредиту є поповнення оборотних коштів. Крім того, стабільні великі банки мають можливість надавати такий кредит без забезпечення. Основною проблемою такого виду кредиту залишається його висока ціна, яка обумовлена тим, що банк точно не знає, в який момент часу клієнту знадобляться кошти, а також відсутністю забезпечення або ж його порівняно невисокою якістю, оскільки забезпеченням виступають найчастіше товари в обороті. Також більшість банків у зв'язку з проблемами платоспроможності суб'єктів господарювання накладають значні штрафні санкції за порушення умов кредитування, стягуючи за кредит подвійну процентну ставку [46, с. 71].

До „Положення про кредитування в банку” можна робити додаток, вносити в перелік найнадійніших клієнтів і пропонувати їм овердрафтне кредитування.

3.7 Впровадження кредитування житла

Основними складовими системи управління кредитними ризиками кредитування житла мають бути:

1. Розробка та маркетинг житлових кредитних продуктів.

2. Ініціювання, підготовка та надання кредиту.

3. Ініціювання кредиту третіми особами.

4. Управління оцінкою застави.

5. Управління кредитними рахунками.

6. Управління кредитним ризиком портфеля.

7. Операції обслуговування та отримання платежів за наданими кредитами.

8. Операції кредитування на вторинному ринку житла.

9. Класифікація кредитних портфелів, резервування за кредитами та оцінка капіталу фінансових установ.

Під час розробки будь-якого нового продукту чи внесення змін до нього, здійснюючи маркетингові інновації, керівники повинні мати у своєму розпорядженні достатні важелі для забезпечення процесів аналізу та схвалення рішень, щоб гарантувати відповідність внутрішній політиці банку, законам і нормативним актам, а також оцінювати кредитний, відсотковий, операційний, репутаційний та правовий ризики.

У випадку, коли кредити на житло пропонуються на ринку третьою стороною, банку потрібно мати стандарти, які гарантують те, що третя сторона також дотримується відповідних законів і нормативних актів, у тому числі тих, які стосуються маркетингу та документації по кредиту. Керівництво банку також повинно мати належні інструменти моніторингу та системи управлінської інформації для вимірювання віддачі від різних маркетингових новацій, включно з пропозиціями щодо збільшення розміру кредитних ліній, розширення періоду відстрочки погашення боргу або коригування ставки відсотка чи терміну дії кредитної угоди.

Всі ризики, характерні для житлового кредитування, потрібно розглядати і детально вивчати ще на етапі ініціювання та підготовки до надання кредиту [32, с. 6].

Згідно з нормативними документами регулюючих органів стосовно стандартів кредитування нерухомості надання кредитів на житло має включати оцінку здатності позичальника адекватно обслуговувати борг. Стандарти, яких вимагають органи нагляду, мають передбачати, що банки не повинні здійснювати оцінювання здатності позичальника погасити кредит переважно на основі реалізації їх прав на майно або на основі ліквідної вартості застави без врахування здатності позичальника погасити кредит у строк [32, с. 6-7].

З метою розширення клієнтської бази та ініціювання позик банки часто залучають треті сторони - іпотечних брокерів або кореспондентів. У разі застосування такої схеми банк повинен мати надійну систему контролю і гарантування якості ініціювання кредитів, а також дотримуватися вимог відповідних законів і нормативних документів з метою уникнення шахрайства.

Моніторинг якості кредитів за джерелами їх ініціювання дозволяє виявити такі проблеми, як дефолти на перших платежах та неповний комплект документації, і це надає керівництву достовірну інформацію про якість кредитів. Якщо виявлені певні проблеми з кредитом або документацією на його отримання, то установа повинна вжити щодо третьої сторони адекватні заходи, які можуть передбачати навіть скасування договору про співробітництво.

Одним із найважливіших елементів управління ризиком є оцінка застави. Конкуренція у фінансово-кредитній сфері. Необхідність економії на витратах. Розвиток новацій у технологіях стимулюють банк вдосконалювати методи оцінювання кредиту застави.

Коли банк самостійно здійснює оцінювання майна, фахівці, щоб запобігти або знизити невизначеність чи неоднозначне трактування отриманих результатів, повинні періодично перевіряти дієвість моделей і методів оцінювання, які використовуються. Водночас, слід враховувати, що процедура оцінювання має передбачати зворотне тестування показової вибірки оцінок порівняно з ринковими цінами. Перевірка надійності таких моделей повинна охоплювати представницьку вибірку майна за регіонами і типами майна, для яких застосовується певний інструмент оцінювання [32, с. 8].

Банк повинен використовувати процедури оцінювання та схвалення додаткових кредитів за лініями, що вже існують, або продовження періоду виплати лише відсотків. Практика управління кредитним рахунком має бути адекватною розміру кредитного портфеля та ризиків, пов'язаних з певним типом кредитування житла [32, с. 8-9].

Практика управління кредитним рахунком, за якої неадекватно контролюються повноваження кредитора і позичальника та не здійснюється своєчасне погашення сум, що перевищують ліміт, може значно збільшити рівень ризику портфеля. Перевищення лімітів за кредитними лініями має бути обмеженим і визначається відповідними програмами та охоплюватися системою контролю. Банк повинен вимагати від позичальників, які перевищили ліміт, своєчасно погасити суми перевищених кредитних ліній.

Ефективне управління кредитним ризиком портфеля для житлових позик має базуватися на розробці відповідних програм кредитування, диверсифікації ризиків, моніторингу показника LTV та методик стрес-тестування портфелів.

Ефективне управління кредитним портфелем також має передбачати чітке доведення завдань стосовно портфеля, таких як планові показники зростання та використання, бажана ставка дохідності, очікування щодо рівня дефолтів та витрат і вимагати врахування різних факторів ризику для портфеля житлових кредитів.

Банк повинен періодично оцінювати адекватність своїх інформаційних систем з урахуванням зростання та змін своїх вимог до рівня ризику, детально відстежувати обсяги кредитів з високим показником LTV та звітувати про сукупну величину таких кредитів перед радою директорів установи [32, с. 9-10].

Банку слід здійснювати такі заходи:

– детально вивчати стрес-тести, які враховують підвищення відсоткових ставок та зниження вартості житла, періодично аналізувати ринки в основних регіонах;

– розробляти особливі стратегії на випадок несприятливих надзвичайних обставин для різних сценаріїв та наслідків, які збільшують кредитний ризик до розмірів, що перевищують встановлений рівень ризику;

З метою забезпечення безпеки своїх позицій за вимогами на майно банку слід:

- перевіряти розмір та пріоритетність будь-яких першочергових вимог на майно за боргами, перш ніж укласти угоду про кредит;

– мати затверджені програми та процедури для роботи з проблемними кредитами та стратегії зменшення збитків.

Такі програми мають відповідати вимогам документа „Уніфікована класифікація роздрібних кредитів та політика управління рахунками”, виданого організацією FFIEC у червні 2000 р.

Операції з кредитування на вторинному ринку житла пов'язані з випуском цінних паперів, забезпечених іпотечними кредитами типу HELOC.

З метою вдосконалення класифікації кредитних портфелів, резервування за кредитами та оцінки капіталу банку в документі організації FFIEC „Уніфікована класифікація роздрібних кредитів та політика управління рахунками” визначено порядок класифікації споживчих позик та встановлено загальні межі класифікації, з огляду на прострочення погашення позик. Банк має право на власне бачення класифікації портфелів кредитів населення або їх компонентів, коли кількість слабких місць в наданні кредитів або обсяги прострочення погашення збільшуються та становлять значний рівень кредитного ризику. Портфелі кредитів з високим значенням показника LTV для позичальників, котрі демонструють неадекватну здатність погашати борг в межах визначеного часу, можуть класифікуватися як проблемні.

У таких випадках банку слід визначити адекватний обсяг резервів на покриття ризиків за кредитами та тримати капітал, що відповідає рівню ризику їхніх портфелів.

Кредитування під заставу житла є перспективним видом банківської діяльності, і протягом найближчого часу його обсяги будуть постійно зростати, а тому, запровадження надійної практики надання таких кредитів і створення ефективних систем управління ризиками буде мати надзвичайно важливе значення для зниження рівня ризиковості банківської діяльності [32, с. 10-11].

3.8 Удосконалення оцінки кредитної діяльності банку

Щоб оцінити кредитну діяльність банку, потрібна інформаційно-аналітична підтримка такої діяльності, завдання нагляду, сприйняття, вимірювання та фіксування кредитної діяльності виконує облік кредитної діяльності банку. Кредитна діяльність банку облікується через вартісну оцінку одиничних фактів посередницької діяльності. Саме завдяки обліку вартості окремих фактів та обліку руху цієї вартості виникає можливість формування інформаційно-аналітичного забезпечення регулювання кредитної діяльності банку. Через постійне ускладнення господарської (посередницької) діяльності облік розрізняють за ознаками. Так, за видами ознак облік поділяють на оперативний, статистичний і бухгалтерський, а за характером - на фінансовий та управлінський.

Оцінка кредитної діяльності банку, окрім обліку вартості і руху цієї вартості, включає складання звітності, розроблення систем показників та вдосконалення методики розроблення й аналізу систем показників. Умовно оцінку кредитної діяльності можна розподілити на три складові: статистичну оцінку як основу отримання інформації про закономірність і тенденції розвитку кредитної діяльності банку, фінансову оцінку як джерело формування вартісних показників кредитної діяльності банку та управлінську оцінку як засіб визначення показників для регулювання кредитної діяльності банку.

Оцінка є практичною діяльністю, спрямованою на збирання, групування, опрацьовування та інтерпретацію даних щодо кредитної діяльності банку.

Метою оцінки кредитної діяльності банку є отримання інформації про закономірність та тенденції розвитку кредитної діяльності банку, що дає інформаційну підтримку її регулюванню [29, с. 103].

Узагальнювальними завданнями оцінки кредитної діяльності банку є: організація обліку кредитних операцій. Розроблення системи показників кредитної діяльності, виявлення закономірностей розвитку кредитної діяльності, вдосконалення розробки та аналізу системи показників з урахуванням досягнень економічної науки. Завдання оцінки кредитної діяльності банку пов'язані з основними принципами кредитування[29, с. 104].

Оцінка кредитної діяльності банку базується на принципі двоїстості (актив - пасив), що забезпечується такими методами: безперервність, собівартість, доказовість, опис, оцінка вартості та калькуляція. Метод безперервності зумовлює отримання інформації про кредитну діяльність банку в кожний часовий момент у минулому. Метод собівартості забезпечує постійне порівняння вартості кредитних ресурсів та їхніх джерел. Метод доказовості забезпечується документуванням через первинний нагляд за фактичними аспектами кредитної діяльності банку. Метод опису виконується через складання документів обліку кредитної діяльності банку на паперових або електронних носіях із обов'язковими реквізитами та підписами відповідальних осіб.

Метод оцінки вартості передбачає оцінку результату кредитної діяльності банку - прибуток чи збиток - на підставі зіставлення отриманого прибутку від розміщення кредитних ресурсів та вартості залучених кредитних ресурсів. Метод калькуляції дає можливість групувати витрати та визначати фактичну собівартість одиниці кредитних ресурсів. Відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Національним банком України розроблено та запроваджено План рахунків фінансових банківських установ (постанова від 21 листопада 1997 року № 388). План рахунків дає можливість здійснювати детальний і повний облік кредитних операцій, а також своєчасно надавати детальну, достовірну і змістовну інформацію для здійснення регулювання кредитної діяльності банку 29, с. 105].

Універсальної методики оцінки кредитної діяльності банку поки що не існує, але варто запропонувати систему статистичних показників кредитної діяльності банку професора А.В.Головача у співавторстві з іншими науковцями, за якими варто проводити оцінку кредитної діяльності [29, с. 105-106].

Для досягнення мети й виконання завдання щодо оцінки банківської кредитної діяльності варто розглядати цю діяльність за певними напрямками: кредитно-інвестиційний портфель банку та фінансова оцінка кредитної діяльності банку. Напрямки статистично-фінансової оцінки кредитної діяльності банку кількісно характеризуються за різними ознаками на підставі показників та коефіцієнтів.

Оцінка кредитної діяльності банку проводилася за такими оцінними характеристиками: обсяг та структура кредитно-інвестиційного портфеля, активи й зобов'язання (в тому числі чисті активи та зобов'язання), обсяг і структура депозитів фізичних та юридичних осіб, капітал і фінансовий результат банку [29, с. 106].

3.9 Удосконалення довгострокового кредитування

Довгостроковим вважається кредит, наданий на термін більший ніж один рік. До цієї категорії належать також комерційні кредити на поповнення оборотних коштів, і пролонгована кредитна заборгованість на термін більше одного року. Залишки кредитної заборгованості на пластикових картках, які вже надаються багатьма банками на строк до двох років. Отже, з банківських балансів проблематично вибрати саме довгострокові кредитні проекти, що мають термін погашення 10 р. і більше [45, с. 89].

Довгострокове кредитування здатне вирішити чимало економічних і соціальних проблем у країні.

Проблема придбання житла стає з кожним роком все актуальнішою для кожної української сім'ї. Без задоволення цієї потреби, не можна говорити про інші соціальні пріоритети суспільства. Важливою соціально-політичною та економічною проблемою є реалізація конституційних прав громадян на житло.

Довгостроковий кредит є послугою з надання коштів, ціна якої постійно зазнає впливу різних чинників: політичних, економічних, соціальних, психологічних [45, с. 86].

Прибутковість, забезпеченість і ресурсозалежність довгострокового кредитування як фінансового інструменту потребує глибшого вивчення, теоретичних і практичних досліджень аналізу.

Метою таких досліджень мають стати як розвиток теоретичних основ і розробка методики формування та впровадження моделей довгострокового кредитування, так і аналіз ціноутворення, моделей фондування активів пасивами і способів забезпечення зобов'язань за довгострокового кредитування. Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

– узагальнити історичні, теоретичні, економічні та правові підоснови довгострокового кредитування: проаналізувати історичні приклади, що діють в світовій практиці моделей іпотечного кредитування і проектного фінансування, наявний український досвід та ін.;

– проаналізувати результати практичних вирішень найактуальніших питань довгострокового кредитування крізь призму міжнародного досвіду та вітчизняної практики функціонування кредитних відносин;

– виробити практичні рекомендації, пов'язані з проведенням довгострокових кредитних операційна загальноукраїнському рівні (на прикладах іпотечного кредитування на житлове будівництво і проектного фінансування);

– виявити і узагальнити сучасні тенденції розвитку довгострокового кредитування на державному і регіональних рівнях, визначити основні проблеми розвитку ринку довгострокових кредитів в Україні, а також спробувати знайти найбільш прийняті на сьогодні шляхи їх вирішення.

Рекомендується застосовувати методи статистичного, економіко-математичного і системного аналізу, соціологічні методи і графічний інструментарій [45, с. 88-89].

За результатами можна скласти модель ретроспективного розвитку кредитування, узагальнити теоретичні економічні та правові основи розвитку фінансових і кредитних відносин; проаналізувати практичний досвід розвитку ринку довгострокового кредитування не тільки на державному рівні, а й на рівні окремих регіонів з виробленням практичних рекомендацій з розробки можливих схем довгострокового кредитування [45, с. 88-89].

Проведення дослідження при довгостроковому кредитуванні може сприяти розумінню процесу ціноутворення за такого виду кредитування. Аналіз термінів повернення кредитних вкладень допоможе розвинути впровадження моделей довгострокового кредитування з більшим строком погашення. У результаті все це може спричинити зниження процентних ставок за довгостроковими кредитами. Крім того, банки та кредитні установи, які першими скористаються результатами дослідження, зможуть раніше за інших вийти на ринок довгострокового кредитування і захопити значну його частку [45, с. 93].

3.10 Удосконалення бізнес-планування діяльності банку

Метою складання бізнес-плану банку є встановлення основних кількісних показників його діяльності та основних пріоритетів і напрямів діяльності в умовах загострення міжбанківської конкуренції. Основне завдання бізнес-планування - спрямувати філії банку на досягнення максимальних результатів діяльності.

Бізнес-план банку визначає перспективні обсяги і джерела формування кредитних ресурсів банку та їх розміщення. Розраховуються планові темпи росту заборгованості за кредитами. Плануються структура та обсяги активів і пасивів банку в розрізі статей. Окреслюються основні джерела отримання доходів банку, наводиться його прогнозний баланс. Встановлюються раціональні пропорції між показниками та визначаються інструменти реалізації бізнес-плану, прогнозується тенденція економічного розвитку банку. Аналіз показників бізнес-плану дає можливість сконцентрувати ресурси і здійснити організаційні заходи на найперспективніших напрямах діяльності банківської установи з метою досягнення поставлених цілей.

Бізнес-плани залежно від цільових підрозділів поділяються на:

– стратегічні;

– довгострокові;

– середньострокові;

– бюджетні;

– індивідуальні.

Найпоширенішими є середньострокові (річні) плани, де чітко визначено кількісний орієнтир і можна встановити дієвий контроль за їх виконанням.

Бізнес-план складається з розділів, які охоплюють основні напрями діяльності банку, і додатків, що містять конкретні плани діяльності структурних підрозділів банку і кількісні планові показники. Зведений бізнес-план складається з таких розділів:

1. Аналіз діяльності банку за попередній рік.

2. Прогнозні тенденції стану економіки та основні напрями діяльності банку.

3. Порядок визначення кількісних показників бізнес-плану банку.

4. План роботи та заходів із вдосконалення діяльності банку. Це якісна частина плану.

5. Планові показники діяльності банку (таблиці) у розрізі регіонів.

Кожний розділ бізнес-плану складається з таких частин:

Текстові розділи плану містять:

- аналіз виконання плану за минулий рік;

– прогноз тенденцій розвитку фінансово-кредитної системи, основні параметри грошово-кредитної політики та прогнозні оцінки стосовно розвитку економіки;