Підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку (на прикладі філії "ПЗРУ" ВАТ Банк "Фінанси та Кредит")

– порядок визначення кількісних показників банку;

– основні напрями та заходи, що планується здійснити по відповідному напряму в плановому році з деталізацією термінів їх проведення та виконавців.

Табличні матеріали містять: зведені таблиці (баланс банку) в таблиці в розрізі регіонів, у яких наведено кількісні показники результатів діяльності банку по відповідному напряму за попередній рік (фактичні дані на початок планового року), та перспективні показники, яких банк планує досягти. З розбивкою по кварталах. Табличний матеріал складається з таких таблиць: баланс банку; план зобов'язань; план кредитних операцій на небанківському ринку; план залучення коштів фізичних осіб; план доходів від банківських послуг (без міжфілійних); план доходів від банківських послуг (без міжфілійних); план випуску міжнародних платіжних карток.

Дані в усіх таблицях повинні відповідати одні одним і балансу банку. Всі суми вказуються про банку в цілому та в розрізі регіонів і філій наростаючим підсумком.

Бізнес-план складається на рік з поквартальною розбивкою, включаючи стан на початок і на кінець планового року. Він є обов'язковим для виконання всіма філіями банку і постійно контролюється. За результатами виконання бізнес-плану здійснюються висновки про роботу керівників філій банку.

Одним із важливих напрямів виконання бізнес-плану є активізація роботи з населенням, залучення на обслуговування пенсіонерів, розширення видів вкладів, збільшення обсягів надання послуг з прийому комунальних та інших платежів, обміну готівкою іноземної валюти, здійсненню грошових переказів за допомогою системи Money Gram, випуску і обслуговуванню пластикових карток міжнародних систем.

Плануючи роботу з клієнтами, слід враховувати такі два її важливі напрями: кількісний приріст клієнтів як юридичних, так і фізичних осіб та заходи. Пов'язані із залученням і закріпленням важливої дохідної клієнтури. До них додається ще один, принципово новий напрям - робота з клієнтами щодо реалізації їхнього потенціалу зі збільшення обсягів реалізації продукції.

Питання клієнтської бази і обсягів ресурсів знаходиться на щоденному контролі керівництва банку.

Нарощування кількості клієнтів є джерело збільшення ресурсів, кредитних вкладень, отримання комісійних доходів. Тому для збиткових клієнтів слід підвищувати тарифи. Щоб компенсувати витрати на їх утримання. Необхідно розраховувати прибутковість, яка включає розрахунок фактичних доходів від клієнта (відсотки, комісійні, інші доходи), потенційних доходів від розміщення його коштів і визначення прямих витрат на обслуговування клієнта. Завдання стоїть навіть ширше: тестувати не тільки діючих, а й потенційних клієнтів з метою ефективного управління клієнтською базою.

Усі клієнти щодо їх дохідності для банку розподіляються за законом „нормального розподілу”: найбільш дохідні, середньо дохідні й мало дохідні. Для кожної групи має бути складено відповідний план роботи. Для найбільш дохідних - персональне обслуговування, вивчення і задоволення потреб, недопущення переходу в інші банки. Такі клієнти повинні відчувати себе надійними партнерами банку.

З клієнтами із середнім рівнем доходів необхідно працювати щодо підвищення їх дохідності для банку. Насамперед це вивчення грошових потоків клієнтів і переведення їх у банк. Частка грошових потоків, що залишається у банку, має постійно збільшуватися. Важливий напрям роботи з клієнтами-середнячками - це селекційна діяльність. Потрібно вибрати найкращих, проаналізувати їхній потенціал і розробити спільні заходи з їх розвитку. Це кредитна підтримка, різні банківські послуги, допомога в організації виставок продукції клієнтів, фінансове консультування тощо.

На жаль, є мало хідні та збиткові для банків клієнти. Кожний банк повинен ретельно аналізувати своїх клієнтів, щоб уникнути збитків. Ставки за депозитами клієнтів обов'язково мають бути меншими. Ніж ставки за кредитами, інакше втрачає сенс сама банківська діяльність.

Проаналізувавши клієнтську базу і визначивши основні стратегічні напрями роботи з кожною групою клієнтів, необхідно розробити конкретний план дій. Перш за все це постійні ділові зустрічі як зі своїми клієнтами, так і з клієнтами інших банків. Не менш важливо постійно досліджувати попит на банківські послуги з боку клієнтів, і на основі цього з урахуванням досвіду роботи з клієнтурою, в тому числі закордонного. Розробляти відповідні методичні матеріали.

Розробляючи плани роботи з клієнтурою, не слід забувати й фізичних осіб. Якщо аналіз виконання плану показує, що той чи інший напрям роботи з клієнтурою не виконується, необхідно терміново вживати відповідних заходів.

Важливим заходом, передбаченим планом банку, є формування бази даних щодо провідних підприємств регіонів, включаючи контрагентів, на фінансування діяльності яких відволікаються значні грошові потоки. Це вкрай важлива робота, що дає можливість реально управляти грошовими потоками, яка повинна проводитись у кожній філії банку.

Таким чином, робота з нарощування ресурсної бази має такі складові:

– концентрація грошових потоків клієнтів у банку;

– залучення нових клієнтів і утримання дієвої клієнтури;

– допомога щодо розвитку потенціалу клієнтів;

– заходи з нарощування вкладів населення, надання послуг, які збільшують ресурсну базу банку;

– продаж ощадних сертифікатів, проведення інших операцій, що збільшують ресурсну базу банку.

Реалізувати плани залучення ресурсів покликана система індивідуальних завдань.

Індивідуальні плани - це конкретні плани працівникам щодо залучення нових клієнтів, нарощування ресурсів, збільшення доходів за результатами своєї роботи чи зменшення витрат. Індивідуальні плани розвивають і конкретизують загальні показники розвитку банку, доведені до філій, є інструментом реалізації загальних планів банку. Індивідуальні плани повинні бути чіткими, точними і зрозумілими для людей за всіма своїми параметрами. Вони складаються для працівників відповідного профілю діяльності залежно від реальних можливостей працівника. Особливо важливі розробка й доведення індивідуальних завдань за пріоритетними напрямами роботи.

Керуючим банку важливо заохотити насамперед тих працівників, які досягають високих результатів з виконання індивідуальних планів. Індивідуальні плани слід розглядати як частину новаторсько-інноваційної роботи працівників. Це нові прийоми роботи, пропозиції щодо розвитку нових послуг. Посилення позицій філій, ефективні досягнення в тих сферах, в яких індивідуальні плани не встановлено.

Необхідно створити банк професійних ідей, який дасть можливість визначити інтелектуальний потенціал подальшого розвитку банківської справи. В нього необхідно включити не тільки ефективні рішення щодо розвитку нових послуг, впровадження технологій, розширення мережі філій тощо, а й прізвища людей, які забезпечили ці досягнення. Така база може стати основою для виконання планів, обміну досвідом і розробки нових стратегій розвитку.

Таким чином, індивідуальне планування - це дієвий, важливий механізм реалізації загального бізнес-плану банку.

Мета кредитного планування - визначити, коли, в яких обсягах, валютах і на який термін з'явиться попит у клієнтів на кредитні ресурси. Порівнявши цей попит з прогнозним обсягом ресурсів, визначають достатність ресурсів для кредитування. Якщо їх недостатньо, можна наперед домовлятися з клієнтом про зміну терміну видачі кредиту, визначати його обсяг і т.д.

Плануючи кредитну роботу можливо, не тільки виходячи з потреб клієнтів, а й пропонуючи даний продукт провідним надійним клієнтам. З цією метою впроваджено задачу порівняльного аналізу даних балансів позичальників з даними ОДБ банку. Вона дає змогу вирішувати два основних завдання для визначення:

– обсягів ресурсів позичальників, які знаходяться поза межами банку, і здійснювати заходи з їх залучення;

– обсягів кредитів, які отримують наші позичальники в інших банках, і на цій основі досягти виконання загальних завдань щодо кредитування доведених бізнес-планом банку.

Дана задача дає можливість проаналізувати ситуацію щодо ресурсів і кредитів як за окремими позичальниками, так і за філіями та регіоном у цілому.

Крім того, планом передбачено впровадження задачі „Планування кредитного портфеля”, формування бази даних привабливих інвестиційних проектів, розширення кредитних послуг населенню на придбання житла, транспорту, в тому числі з використанням карток.

Для того, щоб правильно сформувати план свого структурно-організаційного розвитку, необхідно детально проаналізувати свою позицію на місцевому банківському ринку. Цьому допомагає так званий СВОТ-аналіз: сильних і слабких сторін, загроз з боку конкурентів і потенціалу розвитку. За даною методикою можна проаналізувати кожну сферу діяльності і навіть людину.

Детальний аналіз ринку можливий як на основі даних різних достовірних джерел (преса, органи статистики і т.д.), так і самостійної оцінки ситуації шляхом анкетування клієнтів.

Крім маркетингових досліджень. Треба мати збірник, що містить прийоми вдалих рекламних акцій. Досвід засвідчує, що й з невеликим рекламним бюджетом можна ефективно рекламувати свої послуги. План рекламної діяльності містить конкретні заходи з рекламування банківських послуг установи банку. Одним із найдешевших і найефективніших засобів інформування є розміщення відповідно оформленої інформації на фасаді будівлі, обмінних пунктах, банкоматах.

Результативними можуть бути окремі рекламні кампанії з впровадження нових продуктів і розширення обсягів продажу діючих послуг, дні відкритих дверей, особливо до річниць створення банку. Під час таких заходів усі бажаючі можуть ознайомитися з досягненнями і діяльністю банку, отримати відповіді на свої запитання.

Доцільно об'єднуватися з клієнтами і випускати спільні рекламні листівки, що буде зменшувати витрати на таку продукцію й посилювати співпрацю з клієнтами і на інших напрямах роботи.

План дослідження ринку і реклами повинен містити конкретні заходи і бути підпорядкованим тим цілям і стратегіям, які ставить керівництво банку і самої філії відповідно до конкретних умов свого регіону.

Впровадження принципово нових послуг, як правило, передбачає відповідні розробки на центральному рівні банку.

Їх повинен здійснювати відповідний підрозділ з підготовленими для цього кваліфікованими фахівцями.

Доходи від послуг залежать від їх обсягів і тарифів, які, в свою чергу, визначаються умовами обслуговування і тарифами конкурентів. Якщо умови (надійність, режим, організація, реклама) є кращими, ніж у конкурентів, то й тарифи можуть бути дещо вищими.

Зворотний бік медалі - собівартість послуг. Для цього в банку має бути розроблена методика розрахунку собівартості послуг, яка передбачає визначення рівня витрат як на діючі, так і на нові послуги.

Плануючи нові послуги, необхідно розраховувати як очікувані доходи, так і витрати на їх надання. Важливо враховувати всі види витрат, включаючи оплату персоналу, амортизацію, комісійні тощо. Очікувані доходи повинні перекривати витрати і забезпечувати прибуток за наростаючою динамікою. Тому планування рівня прибутковості є обов'язковим елементом планування нових послуг, встановлення банкоматів, відкриття нових відділень.

Необхідно проводити функціонально-вартісний аналіз чинних послуг. Він полягає в оцінці вартості кожної функції з надання послуги, її порівнянні з вартістю аналогічних функцій та зменшення на цій основі вартості найдорожчих функцій.

Наприклад, можна розробити карту відділення банку. На ній позначити своїх клієнтів, потенційних клієнтів, конкурентів, місця скупчення населення, де можна відкрити нові відділення і т.д. Важливо мати декілька варіантів розрахунку доцільності відкриття нових без балансових відділень. Щоб вибрати найкращий варіант. Як і при прийнятті рішень щодо відкриття нових відділень, систему альтернативної оцінки різних варіантів доцільно запровадити у разі проведення ремонтів, закупівлі техніки, обладнання і т.д. Наприклад, якщо планується проведення ремонту, необхідно мати дві, а то й три пропозиції різних фірм, щоб вибрати найоптимальнішу, особливо якщо фірма - клієнт банку. Така практика планування розвитку значно знизила б витрати і дала можливість спрямувати їх на нові проекти.

Серед банківських послуг виділяється випуск міжнародних пластикових карток. Безумовно, основним шляхом збільшення кількості карток є реалізація зарплатних проектів. Перспективним у цій сфері є розширення послуг користувачам платіжних карток.

Виконання завдань бізнес-плану дає змогу банку пропорційно розвиватися, вдосконалювати свою діяльність. Удосконалення системи бізнес-планування в банку може йти у таких напрямах:

– розширення числа показників, які плануються, особливо за такими напрямами, що є найактуальнішими в той чи інший момент;

– оптимізація планування на рівні філій шляхом затвердження їх планів на центральному рівні банку;

– розвиток індивідуального планування за різними напрямами діяльності;

– удосконалення якості планування: проведення заходів із співпраці з клієнтами, розвиток нових послуг і т.д.;

– посилення системи контролю за виконанням показників бізнес-плану заходів удосконалення діяльності банку на всіх рівнях;

– введення в плани нових якісних показників: рентабельність та прибутковість діяльності, якість активів, продуктивність праці та ряду інших.

3.11 Загальна характеристика заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

Розроблені заходи та механізм їх впливу на рентабельність активів охарактеризуємо в таблиці 3.11

Таблиця 3.11 Загальна характеристика заходів з підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку

№ з /п	Назва заходів	Характеристика заходів	Механізм впливу заходів кредитних операцій на рентабельність активів банківської установи
1	Удосконалення регулювання системи банківського кредитування позичальників	1.1 Покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України „Про банківське кредитування” з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави тощо. 1.2 Сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційне, методичне, кадрове забезпечення тощо). Національний банк України має розробити: - нове положення „Про кредитування”; методику оцінювання кредитного ризику та управління ним; положення „Про роботу з проблемними кредитами”; рекомендації з аналізу кредитного портфеля тощо. 1.3 Банку розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.	Це дасть змогу банку збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку виграють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. У виграші буде й держава, оскільки з пожвавленням банківського кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків.
2	Удосконалення кредитної політики банку на основі її оцінки	2.1 Банку необхідно арощувати власний капітал, збільшувати обсяги розміщення у кредитний портфель коштів, залучених на строкові вклади. 2.2 Банку чітко визначати процедури, норми та повноваження персоналу банку під час оцінки рівня ризику за кожною окремою кредитною операцією. 2.3 Установі банку здійснювати постійний контроль за станом кредитного портфеля з метою відстеження сигналів про погіршення його якості (реалізація кредитного моніторингу).	Це дасть змогу використовувати їх для кредитування капітальних вкладень, а також мінімізувати ризик ліквідності. Підвищиться обґрунтованість рішень про надання кредиту, зменшаться обсяги резервів для покриття кредитних ризиків і, як результат, збільшити рівень якості кредитного портфеля. Знизиться питома вага проблемних кредитів у кредитному портфелі банку. Прибуток зросте більшими темпами ніж активи банку. В результаті збільшиться рентабельність активів.
3.	Впровадження системи управління прибутковістю банку	3.1 Банку треба забезпечувати взаємозв'язок між управлінням активами та управлінням пасивними операціями. 3.2 Необхідно банку забезпечувати фінансову стабільність та ефективність діяльності банку можна за виконання таких принципів структуризації активів і пасивів: - конвертування фінансових коштів і цінних паперів, що не приносять доходів, у грошові кошти й високоліквідні прибуткові активи; -скорочення витрат, не пов'язаних із забезпеченням відтворення обігових коштів, розширення кількості операцій та банківських послуг; - негайний продаж тих активів, які в даній кон'юнктурній ситуації фінансового ринку виявляються непотрібними чи нерентабельними; - професіоналізм у проведенні операцій із купівлі-продажу валютних коштів з урахуванням кон'юнктури всіх світових відкритих валютних ринків, а не лише місцевого, як це робиться Україні; - блокування переходу частини активів у дебіторську заборгованість та її скорочення шляхом продажу банкам, які здійснюють факторингові операції; -участь у перерозподілі високоліквідних високообігових активів як у самому банку, так і між банками. 3.3 Банк повинен ретельно зіставити граничні витрати на залучення коштів із гранично можливими доходами від активних операцій. 3.4 Банк повинен приділити підвищену увагу механізму управління комерційним банком: прогнозуванню, плануванню та вибору розумної банківської стратегії.	Прибуток зростатиме швидше. Якість портфеля покращиться. Зменшаться збитки. Як результат, рентабельність активів банківської установи збільшиться.
4	Впровадження контролю кредитної діяльності банку	4.1 Керівництву банку та працівникам різних рівнів здійснювати заходи по запобіганню шахрайству, зведенню до мінімуму помилок, перевірці точності й достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, забезпечення ефективності операцій, дотриманню положень. 4.2 Банку необхідно здійснювати заходи по дотриманню нормативів. Розробити та запровадити внутрішні положення про прийняття рішення щодо надання кредитів, вимоги до документації про заставу, моніторинг кредитів, процедуру стягнення боргів, контроль за пролонгованими кредитами. 4.3 Для підвищення я якості активів банку необхідно вдосконалити внутрібанківський контроль кредитної діяльності, створивши ефективну систему управління кредитним ризиком, а саме: - здійснювати єдину кредитну політику; кредитувати пріоритетні галузі економіки з низьким рівнем ризику; застосовувати політику ціноутворення на кредити; постійно проводити фінансовий моніторинг позичальників, перевірки наявності та стану заставленого майна; постійно аналізувати і перевіряти стан грошових потоків позичальника; дбати про відповідність кредитної документації вимогам законодавства України. 4.4 Банку треба здійснювати контроль процесу добору кадрів.	Внутрішній контроль дасть керівництву впевненість у: надійності і повноті фінансової та управлінської інформацій; налагодженості належного управління ризиками; дотриманні банком чинних нормативних актів, внутрішніх актів, внутрішніх положень, процедур планів; достатній охороні активів; у раціональному використанні ресурсів; реальності цілей та завдань, намічених у планах розвитку банку. Все це приведе до підвищення якості кредитного портфеля, збільшення прибутку та в результаті збільшиться рентабельність активів банківської установи .
5	Впровадження системного підходу до управління ризиками	В банку необхідно створити власну систему управління ризиками. Банку потрібно мати (Положення) на випадок надзвичайних ситуацій (так звані процедури антикризового управління)	Це забезпечить фінансову стійкість і прибутковість банку, ліквідність його балансу. Дасть банку стабільність процентного, ринкового, валютного ризику, ризику репутації, інформаційних технологій, порядок прийняття рішень та дій правління банку, профільних комітетів, структурних підрозділів банку на випадок виникнення надзвичайних ситуацій. Збільшиться прибуток більшими темпами ніж активи банку. В результаті цього збільшиться рентабельність активів банківської установи.
6	Удосконалення овердрафтного кредитування в банку	Банку треба зробити додаток до „Положення про кредитування в банку”. До нього в перелік вносити в найнадійніших клієнтів і пропонувати їм овердрафтне кредитування.	Цей кредит поповнить оборотні кошти банку. Рентабельність активів банку збільшиться.
7	Впровадження кредитування житла	Банку необхідно провести моніторинг якості кредитів за джерелами їх ініціювання. Це дозволить банку виявити такі проблеми, як дефолти на перших платежах та неповний комплект документації, і це надає керівництву достовірну інформацію про якість кредитів.	Це дасть банку збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій і як результат підвищиться якість кредитного портфеля. Прибуток зросте, збільшиться рентабельність активів банку.
8	Удосконалення довгострокового кредитування	8.1 Банку слід застосувати методи статистичного, економіко-математичного і системного аналізу, соціологічні методи і графічний інструментарій. 8.2 Банку треба скласти модель ретроспективного розвитку кредитування, узагальнити теоретичні економічні та правові основи розвитку фінансових і кредитних відносин; проаналізувати практичний досвід розвитку ринку довгострокового кредитування не тільки на державному рівні, а й на рівні окремих регіонів з виробленням практичних рекомендацій з розробки можливих схем довгострокового кредитування.	Ці заходи сприятимуть розумінню процесу ціноутворення за такого виду кредитування, допоможе розвинути впровадження моделей довгострокового кредитування з більшим строком погашення. У результаті все це може спричинити зниження процентних ставок за довгостроковими кредитами. Банки зможе раніше за інших кредитних установ вийти на ринок довгострокового кредитування і захопити значну його частку. В результаті підвищиться кредитний портфель банку. Прибуток зросте, збільшиться рентабельність активів банку.
10	Удосконалення бізнес-планування діяльності банку	10.1 Банку слід розрахувати планові темпи росту заборгованості за кредитами. 10.2 Банку потрібно спланувати структуру та обсяги активів і пасивів банку в розрізі статей. 10.3 Банк повинен окреслити основні джерела отримання доходів банку, навести його прогнозний баланс. 10.4 Банку треба встановити раціональні пропорції між показниками та визначити інструменти реалізації бізнес-плану, спрогнозувати тенденцію економічного розвитку банку. 10.5 Банку необхідно сформувати базу даних провідних підприємств регіонів, включаючи контрагентів, на фінансування діяльності яких відволікаються значні грошові потоки. 10.6 Керуючим банку необхідно заохотити тих працівників, які досягають високих результатів з виконання індивідуальних планів. Індивідуальні плани слід розглядати як частину новаторсько-інноваційної роботи працівників. 10.7 Банку необхідно створити банк професійних ідей банківської справи. 10.8 Банк повинен створити збірник вдалих рекламних акцій.	Це дасть можливість банку: - сконцентрувати ресурси і здійснити організаційні заходи на найперспективніших напрямах діяльності банківської установи з метою досягнення поставлених цілей; - реально управляти грошовими потоками; - визначити інтелектуальний потенціал подальшого розвитку банківської справи; - є інструментом реалізації загальних планів банку; - розробки нових стратегій розвитку.; - пропорційно розвиватися, вдосконалювати свою діяльність. Результатом буде зростання прибутку, зменшаться збитки, якість кредитного портфеля покращиться.

Висновки

Сьогодні ефективне кредитування - одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи. Для кожної кредитно-фінансової установи воно є провідним, адже значну частину доходів комерційних банків становлять проценти, що одержав від кредитних операцій. Ще далеко не все зроблено в реформуванні банківської системи України, оскільки формування ринкового банківського сектору в Україні, на відміну від економічного, почалося лише в останнє десятиріччя. Вивчення процесів кредитування дасть змогу уникнути втрат від кредитних ризиків у діяльності банківської системи.

Одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє саме банківський кредит. Він є джерелом забезпечення грошовими ресурсами не тільки поточної господарської діяльності підприємств, але й фінансового забезпечення їх стратегічних цілей щодо реорганізації, реструктуризації форми власності та сфери господарювання.

Основну частину прибутку банк одержує від своєї кредитної діяльності. Кредитні операції є головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Кредитна активність банку наведена в таблиці 2.3 Аналіз масштабів і динаміки кредитних вкладень. Частка кредитних операцій на початок 2005 р. становила 26,6 %, а на кінець року - 50, 53 %, тобто підвищилася на 23,93 процентного пункту. Це можна розцінювати як позитивне явище.

Порівняно з 2006 р. у 2007 р. питома вага кредитів в загальних активах зменшилася і становить 49,1 %.

На початок 2008 р. частка кредитних операцій по відношенню до 2007 р. підвищилася на 1,1 % і становить 50,2 %.

У 2007 р. по відношенню до 2006 р. темп росту у кредитні вкладення зменшився на 289,6 % і становить 126,1 %.

Темп росту в загальних активах у 2007 р. по відношенню до 2006 р. зменшився і становить 129,9 %.

На початку 2008 р. по відношенню до 2007 р. темп росту збільшився і становить 157,9 % позикових вкладень, а у загальні активи зріс на 154,4%. Темп приросту кредитних вкладень у 2007 р. становив 26,1%, а у 2008 р. збільшився і становить 57,9 %.

Результати свідчать про збільшення кредитної активності банку.

Як видно з даних таблиці 2.4, у 2006 р. по відношенню до 2005 р. погашення виданих позик покращилося. Це стосується як короткострокових позик, так і довгострокових. Так, темп росту „проблемних” позик (пролонгованих, прострочених та сумнівних до повернення) збільшився і становить відповідно - 543,3 %, 52,2%, 659,7%.

Стан повернення довгострокових кредитів у 2006 р. по відношенню до 2005 р. зріс, і становить 344,6 %, а темп приросту 244,6 %.

Нарощуючи обсяги кредитних вкладень, банк веде недостатню роботу щодо їх повернення. Так, у 2007 р. по відношенню до 2006 р. темп росту „проблемних” позик (пролонгованих, прострочених та сумнівних до повернення) знизився, а на початок 2008 р. стан погашення виданих позик покращився і темп росту порівняно з 2007 р. зріс як у короткострокових, так і у довгострокових кредитів. Зменшилася частка проблемних позик.

З таблиці 2.5 видно, що питома вага у 2006 р. по відношенню до 2005 р. простроченої заборгованості зменшилася з 5,5% до 0,7 % і до початку 2008 р. продовжувала падати і становить на початок 2008 р. - 0,41 %. Темп росту 2005р. - 2008 р. зменшився, як і темп приросту. Стан заборгованості покращився.

З метою недопущення виникнення простроченої заборгованості банк повинен проводити оперативний аналіз поточної (непростроченої) заборгованості. Контроль за термінами погашення вести разом з окремими позичальниками за їх кредитними справами.

Контроль та оперативність при стягненні боргу передбачає обов'язок банку підтримувати з позичальниками контакти протягом усього терміну користування позикою. Банк повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, вжити відповідних заходів до захисту своїх інтересів.

Дані таблиці 2.6 свідчать, що найбільша частина кредитної заборгованості має тривалість до 1 місяця (47,1 %), тривалість від 1 місяця до 6 місяців має 40,8 %, більше 6 місяців до 1 року - 20,9 % зобов'язань та більше одного року - 9,8 % позикових зобов'язань. Водночас на початок 2005 р. строкова заборгованість тривалістю до 1 місяця становила 40,1 %, від 1 до 6 місяців - 31,3 %, від 6 місяців до 1 року - 20,9 %, більше одного року - 7,7 %.

До 2008 р. за рахунок тривалості поточної заборгованості показники покращилися.

Стан погашення кредитів банку покращився. Питома вага прострочених, пролонгованих кредитів, середня тривалість поточної заборгованості та частка списання кредитів зменшується.

Банку слід проводити політику щодо надання кредитів.

Розрахунки таблиці 2.7 свідчать, що банк має достатню кількість великих кредитів.

Показники диверсифікації кредитних вкладень з 2005 р. по 2008 р. поліпшилися. Про це свідчить збільшення кількості великих кредитів (з 3-х до 15-ти). Питома вага великих кредитів у 2006 р. по відношенню до 2005 р. зменшилася на 3,3 %. На початок 2008 р. по відношенню до 2007 р. питома вага зменшилася на 0,3%. У 2007 р. по відношенню до 2006 р. питома вага великих кредитів становила 46,6 % і 47,2 % у 2006 р.

Динаміка розглянутих показників свідчить про поліпшення управління кредитним портфелем у напрямі зниження кредитного ризику. Проте занадто велика диверсифікація кредитних вкладень має свої вади, ускладнює управління кредитним портфелем банку.

Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремими контрагентами не приведе до зниження ризику. Тут важливо суворо дотримуватися галузевої диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки погіршення становища в цілому по галузі тільки посилює ймовірність банкрутства; не надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов'язаних одне з одним технологічним процесом (наприклад, виробництво цукрового буряку, заводи з перероблення цукрового буряку, кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних вкладень). Для зниження кредитного ризику також необхідно враховувати вплив географічної диверсифікації, яка являє собою розподілення кредитів у різних географічних зонах.

Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.

З таблиці 2.8 видно, що за аналізований період структура кредитного портфеля покращилася. Так, питома вага ризикованих та високоризикованих кредитів зменшилася на 1,78 % (з 2,03 % у 2005 р. до 0,25 % у 2008 р.). При цьому у 2008 р. по відношенню до 2005-2006-2007 років значно знизилася частка сумнівних кредитів (на 1,16 % або на 376,8 тис. грн.). Частка безнадійних кредитів зменшилася на 0,02 процентного пункту, або на 12,5 тис. грн. Це свідчить про те, що в банку проводиться достатня ризикована кредитна політика.

З огляду на такий стан у банку вчасно виявляються причини збільшення питомої ваги небезпечних та безнадійних (збиткових) кредитів і вживають заходів щодо їх усунення.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попереднім звітним періодом. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування.

Як видно з таблиці 2.9 банк визначається нераціональною структурою кредитних вкладень, основна їх частка була вкладена в торгівельно-посередницьку діяльність - 44,0 %. Це зумовлено великим попитом на кредитні ресурси саме в цій галузі. Заінтересованість банку вкладати саме в цю галузь обумовлена високою оборотністю цих позик. Порівняно з попереднім періодом (2005-2006 рр.) у 2007 р. диверсифікація кредитних вкладень поліпшилася. Збільшилася частка кредитних вкладень у 2007 р. по відношенню до 2006 р. і 2005 р. у будівництво, промисловість і споживчі позики.

На початок 2008 р. порівняно з 2005-2006-2007 роками збільшилася частка кредитних вкладень у промисловість (з 8,2 % у 2005 р. до 10 % у

2007 р.), сільське господарство (з 2,3 % у 2005 р. до 4,8 % у 2008 р.), споживчі позики (з 13,7 % у 2005 р. до 35,2 % у 2008 р.).

Отже, незважаючи на відносне поліпшення галузевої структури кредитного портфеля банку, все ж слід з метою зниження ризику продовжувати політику подальшого збільшення кредитних вкладень у промисловість, будівництво, сільське господарство, споживчі позики і зменшувати кредитування інших, не основних галузей народного господарства, де розташована головна зона кредитного ризику банку. Слід розробити банку обґрунтовані ліміти кредитування різних галузей народного господарства.

З таблиці 2.10 видно, що за 2005-2007 рр. питома вага незабезпечених (бланкових) позик зменшилася і становить 4,9 %. У 2005 р. питома вага становила 9,9 %. Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення - це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.

Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним із принципів банківського кредитування.

Аналізуючи дані таблиці 2.11 формами забезпечення зобов'язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.

З таблиці 2.11 видно, що найбільш поширеним видом забезпечення кредитів є застава товарно-матеріальних цінностей. У 2005 р. їх частка становила 41,1 %, а на початок 2008 р. - 51,9 %. Високою є частка таких видів забезпечення, як нерухомість (39,2 %), а на транспортні засоби (9,8 %). На початок 2008 р. по відношенню до 2005 р. частка кредитів без забезпечення була незначною і надавалася клієнтам даного банку на виплату заробітної плати (4,9 % - на початку 2008 р., а 10 % - у 2005 р.).

Коефіцієнт покриття зважених класифікованих позик власним капіталом значно поліпшився на 0,03. Це свідчить про те, що підвищення ризикованості кредитного портфеля було підстраховано значним зростанням власного капіталу, які гарантують фінансову стабільність роботи банку навіть за певних умов підвищення ризику. Тобто підвищення ризикованості кредитного портфеля (за умови підвищення прибутковості) було виправданим.

Коефіцієнт ризикованості можна вважати стабільно високим.

Як видно з наведених розрахунків таблиці 2.14, захищеність кредитного портфеля від можливих втрат зросла у 2008 р. по відношенню до 2005 р. Так, загальний коефіцієнт забезпеченості позик зріс із 0,89 у 2005 р. до 0,90 у 2007 році. Що стосується збиткових позик, то рівень забезпеченості за 2005-2008 рр. був достатній. Захищеність позик за рахунок створеного в банку резерву збільшилася. Всі збитки були списані за рахунок резерву. Так, коефіцієнт покриття збитків у 2005 р. становив 100,4 %, а на початок 2008 р. зріс на 42,4 % і становить 142,8 %. Загальний висновок про рівень захищеності кредитного портфеля банку можна зробити такий: у банку створено додатковий резерв для покриття можливих збитків за кредитними операціями. Проте слід уважно аналізувати якість та ліквідність наданого забезпечення кредитів, оскільки в даному банку може скластися тенденція недостатньої захищеності кредитного портфеля від можливих втрат за рахунок зовнішнього чинника.

Як свідчать дані таблиці 2.15, дохід від надання кредитів у 2008 р. зріс на 62782 тис. грн. порівняно із 2005 р. Це обумовлено насамперед збільшенням масштабів кредитної діяльності. Проте, як свідчать розрахункові показники, ефективність кредитних операцій дещо погіршилася. Так, дохідність кредитних вкладень знизилась із 59 % до 44 % тобто на 15 %. Це пов'язано передусім зі зниженням середньої процентної ставки за наданими кредитами. Основною причиною такої ситуації було зниження ставки рефінансування НБУ та зниження попиту на кредити на ринку капіталів у цілому. Тенденція зниження ефективності кредитних операцій підтверджується і динамікою решти показників. Так, рентабельність кредитних операцій (відношення доходу до витрат) знизилася.

Для розробки і реалізації удосконалення системи банківського кредитування позичальників необхідна державна програма, яка охоплювала б нормативно-правові (організаційні) та економічні напрямки функціонування кредиту в економіці.

У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно забезпечити таке:

1. Покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України „Про банківське кредитування” з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави тощо.

Прийняття нового Закону „Про банківське кредитування” дасть змогу збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку виграють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. У виграші буде й держава, оскільки з пожвавленням банківського кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків.

2. Сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційного, методичного, кадрового забезпечення тощо).

3. Необхідним є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками Національного банку України, то банк то банк зобов'язаний розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.

Для підвищення ефективності кредитної політики можна застосувати такі напрямки:

1. Необхідно впроваджувати заходи, спрямовані на зниження рівня ризику кредитного портфеля, а саме: нарощувати власний капітал, збільшувати обсяги розміщення у кредитний портфель коштів, залучених на строкові вклади (при цьому банк має право проводити політику спрямовану на залучення коштів на триваліший термін, тобто формувати так звані „довгі” депозити, що дасть змогу використовувати їх для кредитування капітальних вкладень, а також мінімізувати ризик ліквідності);

2. Чітко визначати процедури, норми та повноваження персоналу банку під час оцінки рівня ризику за кожною окремою кредитною операцією, завдяки чому можна підвищити обґрунтованість рішень про надання кредиту, зменшити обсяги резервів для покриття кредитних ризиків і, як результат, збільшити рівень якості кредитного портфеля;

3. Слід здійснювати постійний контроль за станом кредитного портфеля з метою відстеження сигналів про погіршення його якості (реалізація кредитного моніторингу), що дасть змогу знизити питому вагу проблемних кредитів у кредитному портфелі банку;

4. Високі кредитні ризики, які навіть компенсуються підвищеним рівнем дохідності кредитного портфеля, не завжди свідчать про високу ефективність кредитної політики, адже у разі настання прийнятих кредитних ризиків банк зазнає збитків, наслідком яких може бути фінансова криза і навіть банкрутство.

Забезпечити фінансову стабільність та ефективність діяльності банку можна за виконання таких принципів структуризації активів і пасивів:

– конвертування фінансових коштів і цінних паперів, що не приносять доходів, у грошові кошти й високоліквідні прибуткові активи;

– скорочення витрат, не пов'язаних із забезпеченням відтворення обігових коштів, розширення кількості операцій та банківських послуг;

– негайний продаж тих активів, які в даній кон'юнктурній ситуації фінансового ринку виявляються непотрібними чи нерентабельними;

– професіоналізм у проведенні операцій із купівлі-продажу валютних коштів з урахуванням кон'юнктури всіх світових відкритих валютних ринків, а не лише місцевого, як це робиться Україні;

– блокування переходу частини активів у дебіторську заборгованість та її скорочення шляхом продажу банкам, які здійснюють факторингові операції;

– участь у перерозподілі високоліквідних високообігових активів як у самому банку, так і між банками.

Необхідно приділити підвищену увагу механізму управління комерційним банком: прогнозуванню (кон'юнктури кредитного ринку, цін на кредитні ресурси, попиту на кредит) плануванню (заходів щодо зменшення витрат, підвищення якості банківських послуг і конкурентоспроможності банку) та вибору розумної банківської стратегії (оптимізації структури балансу, формуванню кредитної, інвестиційної політики, моніторинг позичок тощо).

Досконале управління комерційним банком дасть змогу досягти бажаних результатів у банківській діяльності.

Для підвищення якості активів банкам необхідно вдосконалити внутрібанківський контроль кредитної діяльності, створивши ефективну систему управління кредитним ризиком, а саме:

- здійснювати єдину кредитну політику;

– кредитувати пріоритетні галузі економіки з низьким рівнем ризику;

– застосовувати політику ціноутворення на кредити;

– постійно проводити фінансовий моніторинг позичальників, перевірки наявності та стану заставленого майна;

– постійно аналізувати і перевіряти стан грошових потоків позичальника;

– дбати про відповідність кредитної документації вимогам законодавства України.

Банк має удосконалювати методи адміністративного і внутрішнього контролю, а саме:

– контролювати процес добору кадрів, спираючись на досвід зарубіжних банків при впровадженні мікрокредитування;

– перевіряти ефективність обраної системи заохочення кредитних працівників, правильність критеріїв оцінки їх роботи при роздрібному кредитуванні;

– удосконалювати контроль за допомогою нового програмного забезпечення, яке б відповідало обсягам інформації щодо роздрібного кредитування;

– проводити періодичні суцільні перевірки діяльності працівників роздрібного кредитування з метою виявлення порушень, недоліків і прорахунків банку;

– розробити та контролювати ліміти роздрібного кредитування, так, як максимальна сума кредиту „в одні руки”, враховуючи при цьому кредитну заборгованість інших членів сім'ї позичальника тощо;

– впровадити специфічну внутрібанківську звітність для роздрібного кредитування, яка б дала змогу оцінювати пов'язані з ним ризики банку.

До „Положення про кредитування в банку” можна робити додаток, вносити в перелік найнадійніших клієнтів і пропонувати їм овердрафтне кредитування.

Оцінка кредитної діяльності банку проводилася за такими оцінними характеристиками: обсяг та структура кредитно-інвестиційного портфеля, активи й зобов'язання (в тому числі чисті активи та зобов'язання), обсяг і структура депозитів фізичних та юридичних осіб, капітал і фінансовий результат банку.

Проаналізувавши клієнтську базу і визначивши основні стратегічні напрями роботи з кожною групою клієнтів, необхідно розробити конкретний план дій. Перш за все це постійні ділові зустрічі як зі своїми клієнтами, так і з клієнтами інших банків. Не менш важливо постійно досліджувати попит на банківські послуги з боку клієнтів, і на основі цього з урахуванням досвіду роботи з клієнтурою, в тому числі закордонного. Розробляти відповідні методичні матеріали.

Розробляючи плани роботи з клієнтурою, не слід забувати й фізичних осіб. Якщо аналіз виконання плану показує, що той чи інший напрям роботи з клієнтурою не виконується, необхідно терміново вживати відповідних заходів.

Важливим заходом, передбаченим планом банку, є формування бази даних щодо провідних підприємств регіонів, включаючи контрагентів, на фінансування діяльності яких відволікаються значні грошові потоки. Це вкрай важлива робота, що дає можливість реально управляти грошовими потоками, яка повинна проводитись у кожній філії банку.

Реалізувати плани залучення ресурсів покликана система індивідуальних завдань.

Для того, щоб правильно сформувати план свого структурно-організаційного розвитку, необхідно детально проаналізувати свою позицію на місцевому банківському ринку. Цьому допомагає так званий СВОТ-аналіз: сильних і слабких сторін, загроз з боку конкурентів і потенціалу розвитку. За даною методикою можна проаналізувати кожну сферу діяльності і навіть людину.

Детальний аналіз ринку можливий як на основі даних різних достовірних джерел (преса, органи статистики і т.д.), так і самостійної оцінки ситуації шляхом анкетування клієнтів.

Перелік посилань

1. Закон України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 р. № 898-IV. Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 15 грудня 2005 р. № 3201- IV, від 22 грудня 2005 р. № 3273- IV, від 23 лютого 2006 р. № 3480- IV.

2. Конституція України (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222- IV). - С.47.

3. Закон України „Про банки і банківську діяльність”.

4. Указ Президента України від 20.07.2007 р. № 659/207.

5. Бюлетень Національного банку України, № 6/2007 (171).

6. План рахунків бухгалтерського обліку банків України: Затверджений постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. № 280; Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затверджений постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 р. № 279.

7. Аналіз діяльності комерційного банку. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю „Банківський менеджмент” / За ред. проф. Ф.Ф.Бутинця та проф. А.М.Герасимовича. - Житомир: ПП „Рута”, 2001.- 384 с.

8. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М.Гереасимович, М.Д.Алексеєнко, І.М.Парасій-Вергуненко; За ред. А.М.Герасимовича. - Київ: КНЕУ, 2004. - 600 с.

9. Банковское дело: Учебник - 4-е изд., перераб. и доц. / Под ред. проф.В.И.Колесникова, проф.Л.П.Кроливецкой. - М.: Финансы и статистика, 2000.- 464 с.

10. Бобович И.М., Семенов А.А. История экономики: Учебник. - М.: ООО «ТК Велби», 2002. - С. 79.

11. Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А.М.Мороза. - 2-ге вид.., випр. І доп. - К.:КНЕУ, 2002. - С.15.

12. Батракова Л.Д. Экономический анализ деятельности коммерческого банка. - Москва «Логос», 1998. - 342 с.

13. Гроші та кредит: Підручник. - 4-те вид., перероб. і доп. / М.І.Савлук, А.М.Мороз, І.М.Лазепко та ін.; За заг. ред. М.І.Савлука. - К.: КНЕУ, 2006. - С. 70, 668, 672.

14. Економіка підприємства: Підручник. /За заг. ред. Й.М.Петровича. - Львів: „Новий світ - 2000”, 2004. - 680 с.

15. Экономическая история зарубежных стран: Учеб. Пособие / Н.И.Полетаева, В.И.Голубович, Л.Ф.Пашкевич и др.: Под ред. проф. В.И.Голубовича. - 4-е изд., доп. и перераб. - Мн.: Интерпрессервис; Экоперспектива, 2003. - С.130.

16. Економіка підприємства: Навч. посібник. / За ред. А. В. Шегди. - К.: Знання, 2005. - 431 с.

17. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. - К.: Вища школа, 1992.

18. Жуков И.В., Щербаков А.И. Ипотечное кредитование затрат на приобретение и строительство жилья // Экономика и предпринимательство в строительстве: Сб. науч.тр. / Отв. ред. А.И.Щербаков. - Вып.4. - Новосибирск: НГАСУ, 1998. - С.100.

19. Завіновська Г.Т. Економіка праці. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

20. Івахненко В.М., Курс економічного аналізу. - Київ: Знання-Прес, 2000.- 207 с.

21. Івахненко В.М., Горбаток М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз. - Київ: КНЕУ. 1999.- 176 с.

22. Ковальчук Т.Т., Коваль М.М. Ліквідність комерційного банку. Навч. посібник. - К.: Знання, КОО, 1996. - 120 с.

23. Кочетков В.Н. Анализ банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект: Монография. - К.: МАУП, 1999.- 192 с.

24. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999.- 280 с.

25. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. - 2-ге вид., перероб і доп. - К.: Либідь, 2003. - 384 с.

26. Фещур Р.В., Барвінський А.Ф., Кічор В.П. Статистика: Навч.посіб. - Львів: «Інтелект-захід». -2001. - С.19.

27. Шваб. Економіка підприємства. Навч.посібник для студ. вищих навч. закладів. - 2-ге вид. - К.: Каравелла, 2005. - 568 с.

28. Анатолій Степаненко. Деякі актуальні питання удосконалення управління банківською системою. // Банківська справа. - 2007. - № 4(76). - С. 35-43.

29. Аванесова І.А. Оцінка кредитної діяльності банку. // Фінанси України. - 2005. - № 6. - С. 103.

30. Андрій Камінський. Експертна модель кредитного скорингу позичальника банку. // Банківська справа. - 2006. - С.57.

31. Вітлінський В.Ю, Пернарівський О. Фінансова стійкість як системна характеристика комерційного банку // Банківська справа. - 2000. - № 6.- С. 48-51.

32. Володимир Міщенко. Удосконалення управління кредитними ризиками при кредитуванні житла. // Банківська справа. - 2006. - № 4. - С.85.

33. Валерій Тичина, Оксана Задніпровська. Впровадження системи управління ризиками в банку. // Вісник НБУ. - 2004. №8. - С. 18.

34. Г.Мумінова-Савіна. Сутність внутрібанківського контролю кредитної діяльності банку. // Вісник НБУ. - 2002. № 12. - С.31.

35. Грищук Н. Правове регулювання іпотечного кредитування та іпотечних ринків в Україні. // Вісник НБУ. - 2005. - № 4. - С.15.

36. Грищенко Р. Оцінка якості менеджменту банку. // Вісник НБУ. - 2002. № 3. - С.34.

37. Джулакідзе К.Ю., Невмержицький В.В. Аналіз кредитно-інвестиційного портфеля банку. // Фінанси України. - 2005. - № 3. - С.107.

38. Євген Бублик. Моделі іпотечного кредитування: зарубіжна та вітчизняна практика. // Банківська справа. - 2006. - № 5-6. - С.57.

39. Заруцька О.П. Управління ризиками - провідний чинник фінансової стійкості вітчизняних банків. // Фінанси України. - 2006. - № 3. - С.94.

40. І.Пасічник, В.Вовк. Розробка аналітичного інструментарію оцінки ефективності кредитної політики банку. // Вісник НБУ. - 2008. - № 1. - С.36.

41. Климова О.О. Аналіз прибутковості комерційних банків України. // Фінанси України. - 2005. - № 3. - С.112.

42. Костянтин Чернявський. Формування попиту на кредитні ресурси. // Банківська справа. - 2008. - № 1(79). - С.34.

43. Марцин В.С. Особливості оцінки фінансово-кредитної діяльності банку з використанням рейтингової сиситеми. // Фінанси України. - 2006. - № 11. - С.68.

44. Малярец Л.М., Вовк В.Я. Аналітичний інструментарій діагностики етапів розвитку кризи в діяльності комерційного багнку // Галицький економічний вісник. - 2005. - № 1. - С. 96-100.

45. Михайло Бодрецький. Проблеми довгострокового кредитування. // Банківська справа. - 2006. - № 4. - С.85.