Суть загрози полягає в тому, що незначне розповсюдження інформації та неактивний пошук потенційних учасників може привести до ситуації, коли покупці на момент проведення торгів будуть відсутні або в наявності буде лише один. Тоді аукціон буде визнано таким, що не відбувся (крім продажу предмету іпотеки за наявності одного покупця), і на підставі статей 61 або 66 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснить уцінку майна, яка може скласти до 30 % початкової вартості [4]. В такому випадку банк, не приділяючи достатньої уваги супроводженню виконавчого провадження і пошуку потенційних покупців заставленого або арештованого майна, не отримає необхідну кількість коштів для погашення боргу в повному обсязі. Здійснення банківськими працівниками заходів, в результаті яких продаж майна відбувається на перших торгах, є не рекомендацією, а необхідністю і запорукою успішної роботи з проблемними активами з точки зору часових та фінансових чинників. [19,с.65]

Проаналізувавши вірогідні напрямки роботи по зменшенню рівня ризику, пов'язаного з можливістю уцінення державним виконавцем майна, відзначимо наступні:

1. Необхідність проведення дослідження попиту та пропозиції подібних товарів на ринку та визначення на їх основі кола потенційних покупців;

2. Всебічний аналіз звіту експерта-оцінювача про вартість оцінюваного майна з точки зору відповідності фінансовим вимогам банку і ризику відсутності інтересу потенційних покупців через невірну, завищену, оцінку;

3. Активне розповсюдження інформації про характеристики, стан і вартість майна серед цільової групи;

4. Контроль за діями державного виконавця і представника торгівельної організації, що здійснює підготовчі заходи для проведення аукціону.

Найбільш вагомим напрямком з точки зору наслідків є, все ж таки, визначення адекватності оцінювання майна, але зневажання іншими напрямками роботи неодмінно призведе до неповернення в повному обсязі кредитних коштів. Без першого напрямку робота по визначенню адекватності оцінки експерта не має підґрунтя і не буде виконана якісно, активне розповсюдження інформації буде малоефективним, через недостатню поінформованість про ринкову кон'юнктуру по окремому товару. Крім того, без дослідження попиту та пропозиції подібних об'єктів банк має ризик помилитися в виборі перспективніших шляхів повернення заборгованості. Не здійснюючи функцію контролю за діями представників ДВС та посередницької організації, банк може отримати ситуацію, коли в гіршому випадку майно буде реалізоване по корупційній схемі, вигідній будь-кому, але не кредитору-стягувачу, або в кращому разі - процедура буде виконана без мети і зацікавленості досягти цілком конкретного результату, необхідного банку, а просто допустимого по закону. В такому випадку говорити не приходиться про ефективність роботи з проблемними кредитами, як і про мінімізацію рівня кредитного ризику на цьому етапі управління ним.

3.2 Методи зниження кредитного ризику

При формуванні і удосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою є використання світового досвіду. Безперечно, банки розвинених країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також пов'язане з істотним кредитним ризиком, але він вимірюється декілька в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального об'єму, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник складає близько 3%. [21, 107].

У світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитної риски на рівні всього кредитного портфеля. Проводиться оцінка об'єму, структури і якості кредитного портфеля, а надалі здійснюються заходи, що дозволяють оптимізувати його структуру для зниження риски.

Достатньо поширеним є спосіб захисту від кредитного ризику за допомогою продажу кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має можливість повернути засоби, які були направлені в кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких операцій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю вивільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що дозволяє керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу і ризиком, пов'язаним з кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (що характеризують його діяльність не з кращого боку) [62] .

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, банк-продавець в деяких випадках може зберегти за собою права на обслуговування довга. Кредити продаються по нижчою, ніж номінальна вартість, ціні. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, який належить країнам “третього світу", кредитні борги позичальників Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіппін, інших країн часто продаються в співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками і корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічне полягання в такій країні поліпшується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збиток по таких кредитах значно менший, ніж при їх безпосередньому наданні.[33, 26]

Однією з поширених в деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек`юритизація| кредитів. При здійсненні сек`юритизації банк пропонує для продажу не тільки кредити, але і цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик в цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. У міру того як позичальники здійснюють виплати по цим активам (повертають суму основного боргу і нараховані відсотки), потік доходів прямує до власників цінних паперів.

Організація роботи із сумнівними кредитами дозволяє банку покращити якість кредитного портфеля та мінімізувати ризик погашення кредитів.

Домінуючою концепцією оптимізацією кредитних ризиків є теорія диверсифікації. Суть її полягає у всесторонній диверсифікації операцій банку, у тому числі і кредитових. Сучасні дослідники вважають, що надання декількох великих позик, значно небезпечніше, ніж значної кількості дрібних. Слід зазначити, що економісти також підкреслюють наявність при такому методі мінімізації риски, при якій проблема його скорочення вирішується не за рахунок нівеляції економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних недоліків функціонування окремих господарських суб'єктів.

Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток в світовій практиці консорціумного кредитування, при якому кредиторами виступають декілька банків учасників консорціуму.

Проте, необхідно вказати, що метод диверсифікації не в змозі захистити від впливу таких чинників як очікування кризи або зростання економіки в цілому, коливання банківського відсотка, політичних коливань і інших глобальних чинників. Крім того, диверсифікація може не тільки понизити, але і збільшити ризик. Збільшення риски відбувається у разі кредитування сфер, інформація про яких обмежена і недостатня.

З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, який запобігає надмірній орієнтації банку на проведення ним кредитних і позабалансових операцій на крупного позичальника.

Наприклад, в США об'єм кредитів одному клієнтові або групі клієнтів, зв'язаних інвестиційними -засновницькими| відносинами, не повинен перевищувати 10% сум власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнтові.

У Германії об'єм всіх крупних кредитів, кожен з яких рівний або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш ніж в 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних засобів банку.[43, 33]

Велика увага в банківському менеджменті завжди відводилася виробленню ефективної методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника. У наш час банки розвинених країн застосовують складну систему великої кількості показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характеру позичальника, а також може спиратися як на сальдові, так і на оборотні показники звітності клієнтів.

Так, ряд американських банків використовує систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на чотирьох групах основних показників:

- ліквідності фірми;

- оборотність капіталу;

- залучення засобів;

- прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блоки :

1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншій звітності;

2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

Особливість полягає в тому, що у Франції існує спеціальний Центр за визначенням рисок. Ця служба створена ще в 1946 році і знаходиться в підпорядкуванні Банку Франції. Центр щомісячно отримує від банків інформацію про надані кредити і їх використання.

Картотека Банку Франції має чотири розділи. У першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру активів. Другий розділ є розділом кредитного котирування: 7 груп з шифром від 0 до 6, по якому підприємство займає свою позицію довіри, виходячи з оцінок керівників контрагентів, з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств по їх платоспроможності. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9 (7 - поточні виплати, відсутність труднощів; 8 - тимчасові ускладнення, які не підривають платоспроможність; 9- достатньо ненадійний клієнт). У четвертому розділі ведеться розділ клієнтів на дві груп: векселі і цінні папери яких будуть передисконтовані чи ні.

Ще один метод мінімізації кредитної риски, яка використовується банками і вимагає достовірної інформації про позичальника, - це страхування.

У зарубіжній практиці кредитне страхування вперше отримало розвиток в Європі після Першої світової війни. У наш час страхуванням кредитних рисок в основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Ухвалення кредитної риски головним чином пов'язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такій інформації є самі банки. Серед страхових компаній, які займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, які надають за відповідну плату необхідну інформацію, у тому числі і конфіденційного характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма «Даний енд| Бредстріт», яка збирає інформацію об 3 млн. фірм США і Канади і надає її по підписці. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються в загальнонаціональних і регіональних довідниках. Детальніша інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають декілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки і тому подібне). У наступному розділі - відомості, отримані від постачальників фірми, щодо акуратності виконання нею платежів і про об'єми отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, об'єми продажів і прибутку. Четвертий - інформацію банку про середні залишки на депозитах і про платежі по позиках. У останніх розділах описується керівництво даної фірми, рід її діяльності, клієнтура і інше.

В цілому інфраструктура фінансових ринків розвинених країн представлена великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств. Інформаційні організації дрібніші по розмірах часто акцентують свою діяльність на окремих сферах економіки або за географічним принципом.

База даних постійно поповнюється, а поява комп'ютерів значною мірою спростила техніку адміністрування баз даних, хоча у фінансовому відношенні витрати зросли.

Завданням вітчизняних банків є використання того досвіду, який вже придбаний розвиненими країнами. По-перше, він вже перевірений на практиці; по-друге, допоможе заощадити засоби і час для банківської системи; по-третє він може служити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

Управління кредитними ризиками в банку здійснюється у відповідності з Концепцією та іншими внутрішньобанківськими документами з питань кредитування.

Департамент ризиків у відповідності з політикою управління кредитними ризиками виконує такі основні функції: [56,с.65]

- розробляє та бере участь у розробці методик, положень, регламентів і процедур щодо управління кредитними ризиками;

- на постійній основі здійснює поточний моніторинг дотримання структурними підрозділами центрального апарату банку, регіональних управлінь банку внутрішніх лімітів, обмежень, методик, регламентів та процедур з управління кредитними ризиками, та звітує керівництву банку та Кредитному комітету про стан дотримання лімітів, обмежень за результатами контролю моніторингу у відповідності з діючими процедурами;

- здійснює розрахунок лімітів, надає пропозиції щодо встановлення обмежень, а також пропозиції щодо затвердження методик, положень, регламентів і процедур з кредитних ризиків і внесення змін до них;

- здійснює аналіз ризиків кредитно-інвестиційних проектів банку та надає власні висновки та рекомендації щодо оптимізації ризиків Кредитному комітету банку;

- здійснює аналіз кредитних ризиків, які виникають від співпраці банку з різними контрагентами;

- здійснює моніторинг портфелів операцій, які наражають банк на кредитні ризики, по банку в цілому, а також в розрізі регіональних управлінь, надає звіти керівництву банку з цього питання, а також пропозиції щодо оптимізації портфельних кредитних ризиків банку;

- здійснює аналіз кредитних ризиків для всіх нових банківських продуктів та умов кредитування;

- надає керівництву банку управлінську звітність та пропозиції щодо управління кредитними ризиками;

- здійснює моніторинг ситуації на ринку в цілому, а також в розрізі видів економічної діяльності з метою врахування цієї інформації під час оцінки ризиків кредитно-інвестиційних проектів, а також управління портфельними кредитними ризиками.

Виявлення та оцінка кредитних ризиків здійснюється (за допомогою) на основі наступних методів та інструментів:

- оцінки фінансового стану контрагентів банку за кредитно-інвестиційними операціями;

- оцінки ризиків кредитно-інвестиційних проектів контрагентів банку;

- оцінки прийнятності інструментів, які плануються використовувати з метою оптимізації кредитних ризиків банку за кредитно-інвестиційними проектами контрагентів;

- моніторингу ринку України з метою ідентифікації факторів зовнішнього середовища, які можуть мати негативний вплив на рівень кредитних ризиків за окремими кредитно-інвестиційними проектами, а також на рівень кредитних ризиків по банку в цілому, в тому числі в розрізі окремих портфелів банку;

- ідентифікації та оцінки ризиків кредитного портфеля банку в цілому, а також в розрізі видів операцій, груп контрагентів та напрямків кредитування (кредитних продуктів);

- встановлення бланкових лімітів на проведення операцій з банками-контрагентами;

- встановлення лімітів повноважень регіональних управлінь банку на прийняття рішення щодо надання кредиту одному позичальнику-юридичній особі;

- встановлення концентраційних лімітів за кредитно-інвестиційними операціями банку;

- встановлення спеціальних вимог та обмежень щодо фінансового стану контрагентів, максимальних строків кредитування, мінімальних ставок кредитування, видів та якості забезпечення, мінімального рівня покриття заборгованості забезпеченням;

- використання інструментів “бек-тестінг” (Back-testing) та “стрес-тестінг” (Stress-testing) при розробці методик з управління кредитними ризиками.

Впродовж 2016 року, у відповідності з Концепцією, планується подальше впровадження функцій ризик-менеджменту на регіональному рівні, а також поглиблення імплементації ризик-менеджменту в кредитний процес банку. Також протягом 2015 року банком проводилось доопрацювання політик, методик та процедур з управління фінансовими ризиками в межах Концепції управління ризиками в банку. [70]

Розгляд методів зниження ризику при кредитуванні, тобто заходів, спрямованих на зменшення ймовірності та обсягу втрат і збитків для кожної кредитної операції внаслідок неповернення позичальником заборгованості, почнемо з лімітування кредитів - нормативне визначених показників максимального ризику.

Лімітування кредитів - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості за позиками конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом визначення лімітів надання позик, які уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акціонерні комерційні банки використовують одну з таких форм лімітування кредитів відкриття кредитної лінії, котра є юридичне оформленим зобов'язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого терміну кредити в межах встановленого ліміту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків.

Зі свого боку, банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками ґрунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів.

Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених коефіцієнт ризику, на відповідний кожній групі кредитів.

Але найголовнішим методом захисту від кредитних ризиків, визначення необхідного обсягу позики та можливих шляхів повернення заборгованості банку є аналіз та оцінка кредитоспроможності клієнта, його фінансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

У світовій банківський практиці використовуються два підходи до виявлення та оцінки ризиків кредитування, які можуть використовуватись разом або відокремлено: [58,с.65]

суб'єктивна (логічна) оцінка експертів або кредитних інспекторів;

автоматизовані системи скорингу.

Суб'єктивна (експертна) оцінка характеризує ступінь переваги одних показників над іншими. На підставі наявної інформації спеціаліст банку намагається скласти “узагальнений портрет” потенційного позичальника та порівняти його зі “стандартними образами” позичальників, які асоціюються із різним рівнем ризику.

Суб'єктивна оцінка, як правило, доповнюється системою моніторингу, який розкриває кредитну історію потенційних клієнтів. Перш за все, шляхом використання інформації, яка отримується від кредитних бюро.

Другий підхід є більш розповсюдженим у світовій банківській практиці та отримав назву “скоринг”. Традиційно скорингом вважають математичну або статистичну модель, за допомогою якої на підставі кредитної історії “минулих” клієнтів, банк намагається визначити, наскільки велика вірогідність того, що окремий потенційний позичальник поверне кредит у обумовлений строк.

Широке розповсюдження скорингових систем для виявлення та оцінки ризиків роздрібного кредитування пояснюється наявністю великої кількості однотипних позичальників у цій сфері кредитування.

Залежно від задач скорингові системи поділяють на наступні групи:

скоринг кредитної заявки (application scoring) - оцінка претендентів на отримання кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішення про можливість надання кредиту;

скоринг поведінки (behavioral scoring) - оцінка вірогідності погашення вже виданих кредитів. Здійснюється з метою оцінки ризиків за вже виданими кредитами та прийняття превентивних заходів щодо зниження ризиків;

скоринг погашення (collecting scoring) - оцінка можливості повного або часткового погашення кредиту позичальником при порушенні ним термінів погашення кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішень щодо погашення вже прострочених кредитів.

Серед моделей (методів класифікації), які можуть бути використані під час розробки скорингової системи, доцільно виділити наступні:

варіанти лінійного програмування;

нейронні мережі;

генетичний алгоритм;

метод найближчих сусідів;

статистичні методи, які базуються на дискримінаційному аналізі (в т.ч. лінійна регресія, логістична регресія);

data mining.

Оцінка якості моделей, що використовує банк, може відбуватися із застосуванням наступних методів: бек-тестінг (backtesting), стрес-тестінг (stress testing), аналіз чутливості до кредитних ризиків, забезпечення незалежного нагляду та контролю за моделями, що використовуються. [54,с.65]

Склад вхідної інформації, що може використовуватись під час виявлення (ідентифікації) та оцінки (вимірювання) кредитних ризиків на портфельному рівні, може містити наступні дані:

загальну інформацію про позичальників;

інформацію про фінансовий стан позичальників;

інформацію про стан обслуговування позичальниками зобов'язань;

інформацію про забезпечення за операціями;

інформацію про стан показників зовнішнього середовища, які можуть впливати на якість роздрібного кредитного портфеля;

інформацію Національного банку України та інших державних та недержавних установ;

іншу необхідну інформацію, в т.ч. інформацію про операції, які не входять до складу роздрібного портфеля банку.

Серед основних показників, що можуть використовуватись для оцінки кредитних ризиків на портфельному рівні, є:

міграція кредитних рейтингів - прогноз зміни кредитного рейтингу (вірогідності дефолту) позичальника, кредитної операції у майбутньому;

кореляція кредитних подій - оцінка впливу можливих змін, які пов'язані із окремою кредитною операцією або окремим портфелем кредитних операцій на інші кредитні операції або інші портфелі кредитних операцій;

розмір економічного капіталу, необхідного для покриття кредитних ризиків - розмір резерву необхідного для покриття непередбачуваних збитків, які можуть виникнути із заданим рівнем довіри;

рівень очікуваних збитків - розмір втрати від проведення кредитних операцій, які можуть виникнути з заданим рівнем довіри;

ефективний термін до погашення - середньозважений термін до погашення портфеля кредитів. Такий термін має враховувати кількість, періодичність платежів за борговим фінансовим інструментом, а також існуючий рівень відсоткових ставок на ринку.

Оптимізація ризиків роздрібних портфелів банку забезпечується завдяки використанню спеціальних механізмів визначення окремих параметрів кредитної операції залежно від індивідуальних ознак кредиту, характеристик позичальника та забезпечення, а саме:

визначення максимальної суми кредиту;

встановлення ціни на кредит, яка забезпечує банку необхідний рівень дохідності та дозволяє компенсувати кредитні ризики;

встановлення вимог до термінів та умов надання і погашення кредитів;

встановлення вимог до валюти кредитування;

встановлення вимог до забезпечення за кредитами.

Окрім вищенаведених, банком можуть використовуватись наступні інструменти оптимізації ризиків на портфельному рівні:

формування резервів під кредитні ризики;

встановлення портфельних лімітів (обмежень);

встановлення вимог до страхування ризиків, що виникають під час кредитування;

використання похідних фінансових інструментів (кредитних деривативів);

встановлення стандартизованих вимог до розгляду та супроводження окремих груп кредитів (вимог до адміністрування кредитів).

Важливими передумовами для налагодження ефективної системи адміністрування кредитного портфеля є впровадження спеціальних процедур щодо розгляду та супроводження кредитів, а також автоматизація процесу збору, накопичення та аналізу інформації про стан та динаміку кредитного портфеля.

Інформація починає вноситись до інформаційної системи на етапі розгляду кредитної заявки і до моменту повного виконання позичальником зобов'язань перед банком або списання кредиту за рахунок резервів. Будь-які зміни стосовно вищенаведеної інформації мають вноситись до інформаційної системи.

Управління кредитними ризиками в цьому аспекті виступає як сукупність науково обґрунтованої методології, успішно апробованих методів та інструментів мінімізації ризиків (Табл.3.2).

Таблиця 3.2

Методологія управління кредитними ризиками

Назва етапу	Методи	Похідні (інструменти)
Вибір стратегії управління кредитними ризиками	Організаційно-адміністративні методи	Кредитна політика,
		Політика управління
		ризиками й ін.
Ідентифікація	Методи ідентифікації	Карта ризиків
(розпізнавання) ризику
Оцінка наслідків	Методи оцінки	Оцінки, прогнози
настання ризиків
Вибір рішень	Методи управління	Ліміти, резерви,
про керуючий вплив	ризиковою позицією	нормативи
Контроль і корегування управління кредитними ризиками	Методи контролю	Штрафи, санкції,
	і корегування	процедури з мінімізації ризику

Управління кредитними ризиками з позицій ВАТ “Ощадбанк” можна представити як процес, що послідовно проходить наступні етапи:

1) вироблення стратегії управління кредитними ризиками;

2) ідентифікація (розпізнавання) ризику;

3) оцінка наслідків настання ризиків;

4) вибір рішень про управлінський вплив (тактика управління ризиками);

5) контроль і корегування управління кредитними ризиками.

Кожний з перерахованих вище етапів виконує визначені задачі і функції, у своїй сукупності формуючи методологію управління кредитними ризиками, стратегічний рівень аналізу.

Рішення методологічних (стратегічних) задач можливе за умови правильно виробленої тактики, що являє собою систему методів управління кредитними ризиками - аналітичний апарат дослідження. Застосування методів управління ризиком створює об'єктивні передумови для появи похідних (інструментів), до числа яких можна віднести результати від застосування того або іншого методу.

Виходячи з приведеної етапізації, стратегічному управлінню належить основна, домінуюча роль як першому етапові процесу управління кредитними ризиками, на якому вирішується питання прийняття ризикових стратегій у секторі дії кредитних ризиків. [49,с.62]

З метою підвищення конкурентоздатності кредитний підрозділ ВАТ “Ощадбанк” розробляє методики оцінки кредитного ризику одного або групи позичальників, описують індивідуальні умови кредитування для кожного клієнта.

Оскільки кредитна політика є одним з найважливіших стратегічних документів, прямо пов'язаних з управлінням кредитними ризиками, то йому повинна приділятися найпильніша увага з боку керівництва ВАТ “Ощадбанк” і працівників, що безпосередньо знаходяться в орбіті дії кредитних ризиків.

Кредитна політика ВАТ “Ощадбанк” передбачає розробку механізмів реалізації ризикової стратегії. До них належать:

· формування системи внутрішніх кредитних рейтингів;

· удосконалення регламентів і процедур (у т.ч. централізації і децентралізації прийняття рішень);

· установлення лімітів (портфельних, концентрації, галузевих, максимального розміру на одного позичальника, максимального терміну кредитування тощо);

· моніторинг поведінкових характеристик відкритих ризикових позицій;

· корегування і регулювання негативних відхилень у траєкторії їхнього проходження.

У здійсненні оцінки кредитного ризику неабияку роль відіграє зібрана інформація про позичальника. Саме тому важливу роль у покращенні проведення аналізу і оцінки кредитних ризиків в Україні відіграє удосконалення і покращення Єдиної інформаційної системи “Реєстр позичальників”, створеної Національним банком України. Чим більш повна і детальна інформація про позичальника буде висвітлена у реєстрі, тим швидше і легше буде оцінити ризикованість кредитної операції і прийняти рішення про видачу кредиту. Аналітики ВАТ “Ощадбанк” все частіше почали звертати свою увагу на зарубіжний досвід проведення оцінки кредитних ризиків. У високо розвинутих країнах останнім часом широко застосовують методики кредитного рейтингу як сукупності встановлених параметрів оцінки кредитоспроможності позичальника.

В банках Англії проводиться оцінка потенційного ризику неплатежу за кредит по методиках PARSEL та CAMPARI, а американські банківські установи використовують методику, яка називається “Правило п'яти сі”. Як переконує практика, використання даних методик дозволяє зарубіжним банківським установам організувати кредитний процес таким чином, щоб якість кредитного портфеля була найкраща.

Також при оцінці кредитних ризиків зарубіжні банківські установи запроваджують кредитний класифікатор, за допомогою якого можна ефективно контролювати якість кредитного портфеля і прогнозувати зниження активів від непогашених кредитів.

3.3.Диверсифікація кредитного портфеля

З метою зниження ризику втрат потрібен більш глибокий аналіз кредитного портфеля з погляду диверсифікації кредитних вкладень.

Диверсифікація позик як засіб захисту від кредитного ризику буває портфельною, географічною та галузевою.

Портфельна диверсифікація являє собою розподіл позикових грошових коштів між різними суб'єктами (юридичними та фізичними особами). Чим більшій кількості позичальників буде надано для тимчасового використання позиковий капітал конкретного банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча ймовірності банкрутства одного чи кількох позичальників.

Аналіз портфельної диверсифікації кредитних вкладень здійснюється на основі нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативу великих кредитних ризиків (Н8), питомої ваги великих кредитів у загальній сумі заборгованості, кількості великих кредитів та їх середнього розміру.

Національний банк України пропонує розраховувати норматив максимального кредитного ризику на одного контрагента за такою формулою: [36,с.22]

Значення цього показника не повинно перевищувати 25 %. Якщо сума на одного контрагента перевищує 10 % власних коштів банку, то такий кредит вважається «великим». Загальний залишок заборгованості за всіма великими кредитами, виданими банком з урахуванням позабалансових зобов'язань, не повинен перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. Це співвідношення контролюється за допомогою нормативу великих кредитних ризиків (Н8) за такою формулою:

Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір власних коштів не більше ніж на 50 %, то вимоги до платоспроможності подвоюються (16 %), а якщо вони перевищують цей розмір більш ніж на 50 %, то вимоги потроюються (24 %).

Аналіз дає змогу зробити такі висновки про рівень диверсифікації кредитних вкладень. Поліпшення диверсифікації характеризується збільшенням кількості великих кредитів за зниження їх питомої ваги в загальній сумі кредитних вкладень і зменшенням середнього розміру великого кредиту.

Зниження кількості великих кредитів за незмінної або зростаючої питомої ваги їх фактичної величини, а також середнього розміру говорить про недостатню роботу банку щодо диверсифікації кредитних вкладень, збільшує ризик неповернення позики і можливості виникнення дефіциту ліквідних засобів. З метою підвищення ліквідності слід дотримуватись відмінного від нормального рівня граничної суми великих кредитів. При цьому треба виходити з того, що заборгованість за великими кредитами не повинна перевищувати 50 % фактичних кредитних вкладень.

Розглянемо рівень диверсифікації кредитних вкладень (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Аналіз рівня диверсифікації кредитних вкладень, тис. Грн

Показники	2013	2014	2015	Абсолютне відхилення 2013-2015
1. Загальна кількість великих кредитів	3	9	11	8
2. Загальна сума за всіма великими кредитами	1 265 895	4596012	8 563 235	7 297 340
3. Загальна сума всіх кредитних вкладень	4111623	8465402	34883269	30771646
4. Середній розмір великого кредиту	421965	510668	778476	356510,9
5. Питома вага великих кредитів, %	30,79%	54,29%	24,55%	6,24%
6. Регулятивний капітал банку	1 791 394	2198146	15 471 943	2323

Розрахунки свідчать, що аналізований банк дотримується нормативних значень максимального ризику по всіх контрагентах (та їх рівень не перевищує 25 % від суми капіталу).

При цьому банк має достатню кількість великих кредитів. Використовуючи дані табл. 3.2, можна зробити висновок, що питома вага великих кредитів збільшилась на 7 297 340 тис.грн.

Взагалі показники диверсифікації кредитних вкладень поліпшилися. Про це свідчить збільшення кількості великих кредитів (з 3 до 11) і збільшення середнього розміру великого кредиту на 356510,9 тис. грн.

Динаміка розглянутих показників свідчить про поліпшення управління кредитним портфелем у напрямі зниження кредитного ризику. Проте занадто велика диверсифікація кредитних вкладень має свої вади, ускладнює управління кредитним портфелем банку.

Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремими контрагентами не приведе до зниження ризику.

Тут важливо суворо дотримуватись галузевої диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки погіршення становища в цілому по галузі тільки посилює ймовірність банкрутства; не надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов'язаних одне з одним технологічним процесом (наприклад, виробництво цукрового буряку, заводи з перероблення цукрового буряку, кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних вкладень).

Для зниження кредитного ризику також необхідно враховувати вплив географічної диверсифікації, яка являє собою розподілення кредитів у різних географічних зонах. Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.

Висновки

У дипломній роботі здійснено теоретичне узагальнення й вирішення завдання, що виявляється в удосконаленні концептуальних і методичних засад визначення та підвищення ефективності кредитної діяльності банку.

Безперервне загострення конкуренції на ринку банківських послуг та зменшення у банків можливостей отримувати надприбутки від кредитних вкладень зумовлює зростання вимог до якості оцінювання ефективності кредитної діяльності банку як необхідної передумови виявлення та пошуку резервів з її підвищення.

Обгрунтована в роботі відмінність економічного змісту кредитної діяльності банку та кредитних операцій банку вказує на неможливість їх ототожнень, що виникають в теорії та практиці через відсутність в економічній літературі чіткої визначеності у тлумаченні поняття кредитної діяльності банку. Кредитні операції банку є лише одним з її етапів, хоча й основним. Кредитна діяльність банку - це комплексний процес з відтворення кредитних послуг з метою отримання прибутку.

Оптимальність обсягів та якості кредитних вкладень банку зумовлює рівень ефективності кредитної діяльності, при цьому існує зворотній зв'язок між ними, адже ефективне кредитування є передумовою його подальшого зростання на відповідному якісному рівні, що вказує на існування результативних меж. Запропонована в роботі система факторів, які необхідно враховувати при управлінні обсягами кредитної діяльності банку з огляду на її ефективність, сприяє упередженню можливих прорахунків та прийнятності фактичної результативності.

Результати проведеного аналізу свідчать, що останніми роками переважна частка приросту кредитних вкладень ВАТ «Державний ощадний банк України» компенсує втрати результатів кредитної діяльності через падіння процентного спреду. Відповідне зростання ризиків зумовлює гостру потребу в удосконаленні організаційно-економічних та правових засад банківського кредитування.

Коригування плаваючих процентних ставок повинно відбуватися за чітко обумовленим у кредитній угоді механізмом, а не за одностороннім розсудом кредитора залежно від його поточних інтересів, що є доволі поширеним у практиці вітчизняних банків. Запропонований в роботі підхід дотримання двобічної домовленості у відносинах з позичальниками принципів добровільності і рівноправності та врахування специфіки законодавства України дозволяє уникнути виникнення господарських спорів.

Домінуючою концепцією оптимізацією кредитних ризиків є теорія диверсифікації. Суть її полягає у всесторонній диверсифікації операцій банку, у тому числі і кредитових. Сучасні дослідники вважають, що надання декількох великих позик, значно небезпечніше, ніж значної кількості дрібних.

Поліпшення диверсифікації , аналіз якої проведен у 3 розділі характеризується збільшенням кількості великих кредитів за зниження їх питомої ваги в загальній сумі кредитних вкладень і зменшенням середнього розміру великого кредиту. Зниження кількості великих кредитів за незмінної або зростаючої питомої ваги їх фактичної величини, а також середнього розміру говорить про недостатню роботу банку щодо диверсифікації кредитних вкладень, збільшує ризик неповернення позики і можливості виникнення дефіциту ліквідних засобів.

Розрахунки свідчать, що аналізований банк дотримується нормативних значень максимального ризику по всіх контрагентах (та їх рівень не перевищує 25 % від суми капіталу).

Найбільш популярними продуктами кредитного портфеля банку в 2013-2015 р.р. були „Кредит фізичним особам на придбання нового транспортного засобу” - залишок заборгованості за продуктом зріс з початку року на 688 657 тис. грн., або на 95,7% та станом на 31.12.2014 р. склав 1 408 040 тис. грн., "Споживче кредитування, забезпечене одним предметом іпотеки" - залишок заборгованості за продуктом з початку року зріс на 917 829 тис. грн. або в 3,8 рази та станом на 31.12.2014 р. складає 1 243 094 тис. грн., "Придбання житла на вторинному ринку нерухомості" - залишок заборгованості за продуктом з початку року зріс на 352 763 тис. грн., або на 190,8% та станом на 31.12.2014 р. складає 537 607 тис.грн.

При цьому банк має достатню кількість великих кредитів. Можна зробити висновок, що питома вага великих кредитів збільшилась на 7 297 340 тис.грн.

Взагалі показники диверсифікації кредитних вкладень поліпшилися. Про це свідчить збільшення кількості великих кредитів (з 3 до 11) і збільшення середнього розміру великого кредиту на 356510,9 тис. грн.

Динаміка розглянутих показників свідчить про поліпшення управління кредитним портфелем у напрямі зниження кредитного ризику. Проте занадто велика диверсифікація кредитних вкладень має свої вади, ускладнює управління кредитним портфелем банку.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.. 141.

2. Закон України «Про банки и банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001. - № 5-6. - С.30-38.

3. Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002 - N 5. - С.30-35.

4. Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року (із змінами) // www.rada.gov.ua .

5. Закон України «Про виконавче провадження» від 30 червня 1999 року (із змінами) // www.rada.gov.ua .

6. Постанови НБУ N368 від 28.08.2001 «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні»

7. Господарський кодексу України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003. - № 18. - С. 144.

8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (із змінами) // www.rada.gov.ua .

9. Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджено Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р., № 516.

10. Про затвердження Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, затверджено Постановою Правління Національного банку України від 16.03.2013 р., № 91.

11. Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами № 516 від 03.12.2003 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.12.2003 р., за № 1256/8577.

12. Про схвалення Концепції поширення безготівкових розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів Постанов Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 26 травня 2013 р. N 753

13. Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 квітня 2012 р. N 137

14. Інструкція № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" : Постанова Правління НБУ // Галицькі Контракти.- 1996.- № 41.- С. 44-48; 1997.- № 23-24.- С. 173-189

15. Інструкція НБУ № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті" від 27.05.1996 р.

16. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні затверджена Постановою Національного Банку України N 368 від 28.08.2001.

17. Лист Вищого господарського суду України „Про Закон України "Про електронний цифровий підпис"” від 03.07.2003 N 01-8/746.

18. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затверджена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22;

19. Абралова Н.А. Депозитный потенциал коммерческого банка // Вісник Української академії банківської справи.- 2004.- № 2.- C.62-66

20. Анищенко Е.В.Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.10/ ; Москва Академии экономической безопасности МВД России. -- М., 2015. -- 20 с. -- укp.

21. Банковское дело: Учебник: Навчальне видання.- Изд. 4-е, стер..- М.: КНОРУС, 2013.- 768 c.

22. Білоконь Ю. Забезпечення виконання кредитних зобов'язань: проблемні питання вирішення спорів // Юридичний журнал. - 2003. - № 9. - с.126-127.

23. Банківська справа: Підручник / під ред. Белоглазової г.Н., Кролівецкой л.П. - 5-е видавництво, перераб. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 2013

24. Банки і небанківські кредитні організації і їх операції: Підручник /под ред. Жукова. Е. Ф. М.: Вузівський підручник, 2012. - 491 с.

25. Банківські справа: підручник / Лаврушин.О.І., Мамонова.І.Д., Валенцева. Н. І. і др.; под-ред. засл. деят. Науки РФ, д-ра екон. Наук, проф. Лаврушина О. І. - 3-е видавництво, перераб. і доп. - М.: КНОРУС, 2012. - 768 с.

26. Банківські справа: підручник / Лаврушин.О.І., Мамонова.І.Д., Валенцева. Н. І. і др.; под-ред. засл. деят. Науки РФ, д-ра екон. Наук, проф. Лаврушина О. І. - 3-е видавництво, перераб. і доп. - М.: КНОРУС, 2012. - 768 с.

27. Банковское дело: Учебник / под ред. Белоглазовой Г.Н., Кроливецкой Л.П. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2014. - 592 с.

28. Банковское дело: Учебник / под ред. Белоглазовой Г.Н., Кроливецкой Л.П. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2013. - 592 с.

29. Банки і небанківські кредитні організації і їх операції: Підручник /под ред. Жукова. Е. Ф. М.: Вузівський підручник, 2012. - 491 с.

30. Банківська справа: Підручник / під ред. Белоглазової г.Н., Кролівецкой л.П. - 5-е видавництво, перераб. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 2013. - 592 с.

31. Бердніков В. НСМЕП: огляд розвитку у 2014 році // Вісник НБУ, 2015р., №2.

32. Бухвальд Бруно Техника банковского дела: Справочная книга и руководство по изучению практики банковских и биржевых операций /Пер. с нем. А.Ф.Каган-Шабшай.-М.:АО"ДИС", 2004.-240с.

33. Берегова Г.І., Лабецька Л.М. Методи аналізу кредитного ризику та побудова моделі оцінки кредитоспроможності позичальника // Регіональна економіка.- 2012.- № 4.- C.113-123.

34. Голуб В.М. Кредитні ризики комерційних банків та методи їх управління // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 5.- Суми: Мрія ЛТД, 2002.- 288 c.

35. Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. -- К.: Лібра, 2013.

36. Васюренко Людмила Василівна, Федосік Ірина Михайлівна. Ресурси комерційного банку: Теоретичний та прикладний аналіз. -- Х. : ПП Яковлєва, 2003. -- 87с.

37. Власенко О.О. Розвиток українського ринку депозитів для фізичних осіб // Фінанси України (укр.).- 2013.- № 3.- C.74-80

38. Васюренко Людмила Василівна, Федосік Ірина Михайлівна. Ресурси комерційного банку: Теоретичний та прикладний аналіз. -- Х. : ПП Яковлєва, 2003. -- 87с.

39. Волосович С., Тринчук В. Особливості й тенденції розвитку національної системи страхування банківських вкладів в умовах євроінтеграції // Вісник Національного банку України (укр.).- 2014.- № 8.- C.28-34.

40. Герасимович А. М. Аналіз банківської діяльності: Підручник / Київський національний економічний ун-т / Анатолій Михалович Герасимович (ред.). -- К. : КНЕУ, 2003. -- 600с.

41. Деньги, кредит, банки / Под ред. Белоглазовой Г. Н. Пособие для сдачи экзамена. - М.: Юрайт-Издат, 2014. - 160 с.

42. Данилюк М.О., Бережницька У.Б., Микитюк Є.М. Передумови створення фондів гарантування позик в Україні // Регіональна економіка (укр.).- 2013.- № 1.- C.52-58

43. Жарковская Е.П. Банковское дело: Учебник. - 3-е изд. испр. и доп. - М.: Омега-Л, 2013. - 440с.

44. Журнал "СХІД" №5 (83) за 2014 рік

45. Заєць О.В., Житний П.Є., Нестеренко П.П. Банківська справа в схемах, таблицях, документах: Навчальний посібник. - Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. - 407 с.

46. Іщенко О.В. Фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: адаптація зарубіжного досвіду // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2014.- № 7.- C.47-52.

47. Кравець В.М Місце і роль НСМЕП на картковому инку України // Вісник НБУ).- 2014.- № 3.- C.14-18

48. Ковальов О.П. Концептуальні питання банківського ризик-менеджменту // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.17: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2013.- 380 c.

49. Ковальов О.П. Кредитні ризики в системі банківських ризиків // Формування ринкових відносин в Україні.- 2013.- № 1.- C.78-82 .

50. Ковбасюк М. Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. ф-тів вищ. навч. закл.. -- К. : Видавничий дім "Скарби", 2001. -- 336с.

51. Кузьмінська О. Е., Кириленко В. Б. Звітність банків: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т -- К. : КНЕУ, 2004. -- 457с.

52. Лобода Д.Л. Новые методы оценки рисков кредитного портфеля // Вісник Української академії банківської справи.- 2003.- № 2.- C.48-54.

53. Павлюк Є., Павлюк О. Застосування сучасних кількісних моделей оцінки кредитного ризику позичальника // Ринок цінних паперів. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. - 2012.- № 11.- C.74-80.

54. Примостка Л. О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі / Київський національний економічний ун-т. -- К. : КНЕУ, 2002. -- 316с.

55. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

56. Стратегічне управління ресурсним потенціалом комерційного банку // Банківська справа - 2002. - №5 - С. 67-75.

57. Тиркало Р.І. "Банківська справа" - К.:КНЕУ, 2014

58. Фрост Стивен М. Настольная книга банковского аналитика: Пер. с англ. Руяд М. - М., Днипропетровськ: баланс бизнес букс, 2014. - 672 с.

59. Мороз А.М.Банківські операції - К.:КНЕУ, 2004 р.

60. http://ukrstat.gov.ua

61. http://www.bank.gov.ua/

62. http://finance.ua/ua

63. http://www.minfin.gov.ua/

64. http://economic.in1.com.ua/book/1/17.html

65. http://zakon.rada.gov.ua/

66. http://www.nau.kiev.ua/

67. http://www.ukrstat.gov.ua/

68. 45. http://www.spfu.gov.ua

69. http://www.zn.kiev.ua/nn/show

70. http://www.oschadnybank.com/

71. http://bank-ua.com/

72. http://www.ukrbanks.info/news.php?object=show&name=Delta-Bank-privlechet-subordinirovannyi-kredit

73. http://www.minfin.gov.ua/

74. http://economic.in1.com.ua/book/1/17.html

75. http://zakon.rada.gov.ua/

76. http://www.nau.kiev.ua/

Размещено на Allbest.ru