Комерційні банки та комерційний кредит

Методику віднесення того чи іншого підприємства до кожного класу банк розробляє самостійно і керується нею в процесі кредитування.

Резерв має бути сформовано щодо кожної групи кредитів у повному обсязі відповідно до сум фактичної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України «Про заставу». У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Реалізація майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони (публічні торги). Безнадійна заборгованість, яка виникла внаслідок неспроможності позичальника погасити кредитну заборгованість у зв'язку з дією обставин непереборної сили (форс - мажору), списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість у разі наявності будь-якого з нижче вказаних документів:

- підтвердження Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України або підтвердження уповноважених органів іншої держави у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха в цій державі;

- рішення Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затверджене Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі, та інших видів стихійного лиха, включаючи рішення щодо визнання окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які потягнули за собою втрату врожаю сільськогосподарських культур у обсягах, що перевищують 30% від середнього врожаю за попередні 5 календарних років.

Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безнадійною і списується з позабалансових рахунків.

3.2 Страхування захисту від кредитного ризику

Сучасна банківська практика сформувала різні системи запобіжних заходів щодо зменшення впливу кредитного ризику.

Однією із таких запобіжних систем є страхування, прояв якого відбувається через самострахування (формування та використання резерву на можливі втрати за кредитними операціями) та методом прямого страхування, що відбувається за участю страхових компаній.

Метод самострахування полягає в накопиченні певної кількості фінансових ресурсів, які при необхідності використовуються на покриття можливих втрат при настанні несприятливих обставин.

На сьогодні кредитне страхування представлене двома основними видами: страхування кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, банк перекладає ризик на страховика і є одночасно страхувальником та застрахованим) та страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора).

Відносини при страхуванні кредитів: банк після укладання кредитного договору може самостійно застрахувати надану позику, підписавши зі страховою компанією угоду про добровільне страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотка за кредит. Ініціаторами таких страхових операцій повинні бути банки, що потребують страхового захисту. За характером ця операція аналогічна страхуванню від нещасного випадку, яким, власне, і є неповернення кредиту. У вітчизняній практиці даний варіант страхування поки не одержав необхідного розвитку.

Головна причина того, що комерційні банки побоюються використовувати страхування кредитів як форму захисту від ризиків банківської діяльності, криється в тому, що без страхового аудиту, широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній виникає сумнів щодо платоспроможності. Прийнята нова редакція Закону України “Про страхування” підвищує вимоги до страховиків щодо їх платоспроможності, це сприятиме зростанню довіри до страхових організацій. З іншого боку, через надмірно високі страхові тарифи підвищуються страхові премії, а отже, й витрати виробництва, що, врешті, обертається підвищенням ціни на кредитні ресурси. Не сприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору. Вона потребує від банків дуже відповідальної аналітичної роботи, коли доводиться узгоджувати страхові тарифи, характер відповідальності, надавати страховику документи, необхідні йому для відкриття позову до боржника, тощо.

Другий вид кредитного страхування - страхування відповідальності за непогашення кредиту, розглядається як різновид гарантійного листа страхової компанії банку за фінансовими зобов'язаннями до його клієнтів-позичальників. Для цього банку необхідно через позичальника одержати від страхової компанії і розглянути такі документи:- свідоцтво про державну реєстрацію;- статут і установчі документи;- ліцензію на проведення страхової діяльності з переліком видів страхування, у тому числі й страхування відповідальності; - правила (умови) страхування, затверджені у передбаченому статутом порядку; - страховий поліс (свідоцтво або сертифікат) за типовою формою.

На платоспроможність страхової компанії в цілому вказує наявність перевищення фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Проте не завадить конкретно проаналізувати можливості страхової компанії, спираючись на оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика:- власні капітали і резерви, вільні від зобов'язань;- методологію розрахунку страхових тарифів;- збалансованість страхового портфеля;- величину страхових резервів (чи вони адекватні обсягам зобов'язань);- розміщення страхових резервів (із дотриманням принципів їх диверсифікації, повернення, ліквідності та прибутковості);- можливості перестрахування.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів з урахуванням внесених банком поправок укладається договір страхування, який подається в банк разом зі страховим полісом.

У випадку підготовки рішення про страхування відповідальності за непогашення кредиту і відсотків за ним банк повинен уважно розглянути проект договору добровільного страхування з огляду на виконання таких вимог:- термін дії договору страхування (угоди) повинен перевищувати кінцевий строк погашення кредиту і відсотків по них на період, протягом якого страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, охоплюючи термін подачі і розгляду заяви;- договір страхування повинен набути чинності не пізніше дати видачі кредиту;- строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку повинен бути мінімальним, крім заяви страхувальника, відповідну заяву може подати банк-кредитор;- дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за виплату відшкодування має відповідати даті погашення кредиту і виплати відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути мінімальним;- договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником усієї суми страхового платежу (премії).

Недоліком даної форми страхування є те, що страховик не вступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а пов'язаний з ним опосередковано. Практика показує, що позичальник дуже часто не виконує умов договору або свідомо порушує строки їх виконання, що дає можливість відмовити страховику у виплаті страхового відшкодування банку. Ситуація ускладнюється тим, що на українському страховому ринку не вироблено загальних умов кредитного страхування, які б охоплювали найсуттєвіші норми кожного виду страхування.

Страхування - це ефективна система щодо зменшення впливу кредитних ризиків, що передбачає такі варіанти: самострахування, яке активно впроваджувалось в банківську практику і знайшло втілення через формування та використання резервів по кредитних операціях та страхування, за яким страхувальник шляхом сплати премії забезпечує собі або третій особі, в разі настання події, обумовленої договором, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності. В подальшому страхування кредитних ризиків, повинно розвиватися не лише шляхом удосконалення діючих умов страхування, але й розширення видів страхування кредитних ризиків, особливо з огляду на розширенням факторингових операцій, операцій лізингу, форфейтингу.

Поєднання самострахування та страхування відзначається більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів, особливо це стосується спеціалізованих банків, в яких зосереджено значна кількість однотипних ризиків.

3.3 Засоби захисту від кредитного ризику

З метою управління кредитним ризиком в банках створюються спеціальні Кредитні комітети, які функціонують на трьох рівнях: Великий Кредитний комітет Головного Банку, малий кредитний комітет Корпоративного банкінгу і малий кредитний комітет Роздрібного банкінгу, Кредитні комісії філій, Кредитні комітети з мікрокредитування.

Що стосується управління кредитним ризиком, на Кредитний комітет покладаються наступні функції:

- визначення політики управління кредитними ризиками і винесення її на затвердження Правління Банку

- визначення рівня толерантності Банку до кредитних ризиків шляхом встановлення лімітів (обмежень), впровадження процедур і регламентів як щодо окремих операцій, так і на портфельному рівні

- погодження методик, процедур, регламентів щодо управління кредитними ризиками

- визначення політик формування резервів для відшкодування можливих втрат від активних операцій

- координування кредитно-інвестиційної діяльності структурних підрозділів Банку в управлінні кредитними ризиками

- моніторинг кредитно-інвестиційної діяльності Банку і вживання управлінських заходів, спрямованих на приведення її у відповідність з політикою управління кредитними ризиками

- оцінка якості активів і затвердження пропозицій щодо формування резервів для відшкодування можливих втрат від активних операцій

- за узгодженням з підрозділом Фінансового контролю Банку, винесення на розгляд Правління Банку пропозиції щодо списання безнадійних активів

- забезпечення узгодженості політик, пов'язаних з кредитно-інвестиційною діяльністю, з іншими політиками Банку і Концепцією управління ризиками в системі Банку.

Основною метою діяльності Комітету з управління активами та пасивами (КУАП) є ефективне управління активами і пасивами Банку і визначення такого співвідношення ризику і доходності банківських операцій, яке забезпечує достатній рівень прибутковості капіталу відповідно до вимог учасників, вкладників і кредиторів Банку.

КУАП відповідає за визначення, моніторинг і впровадження наступних політик: - розподіл економічного капіталу Банку під ризики і підтримку адекватної платоспроможності з урахуванням балансових, ринкових та інших ризиків

- моніторинг і управління активами і пасивами Банку відповідно до поточних, середньо- і довгострокових бізнес-планів Банку

- визначення політики та інструкцій з управління ризиком ліквідності і фондами Банку. Визначення процедури антикризового управління у разі виникнення кризи ліквідності (системної або близької до системної)

- управління ринковими ризиками Банку, зокрема, відсотковим ризиком, валютним і ціновим ризиками

- встановлення лімітів на ринкові ризики та ризики ліквідності

- контроль за операціями Казначейства

- моніторинг результатів за шістьма вищевказаними цілями і проведення низки управлінських заходів, які приводять структуру банківського балансу і позабалансових позицій у відповідність до його стратегічної мети і пріоритетів довгострокової політики Банку.

Підтримку поточної діяльності КУАП здійснюють Департамент ризик-менеджменту, Казначейство і підрозділ Фінансового контролю Банку. Комітет готує пропозиції відповідним органам управління Банку щодо зміни банківських продуктів, тактики і стратегії присутності Банку на ринку банківських послуг.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

-лімітування кредитів;

- диверсифікації портфеля позичок банку;

- контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

- страхування кредитних операцій;

- достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

- аналізу кредитоспроможності позичальника.

Лімітування кредитів - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і не поновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально. Диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ. Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох. Оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів. Страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях. Забезпеченість кредиту.  У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів: - гарантія, або порука третьої сторони; - переуступка контрактів, дебіторської заборгованості; - застава товарних запасів; - застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування. Гарантія, або порука - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя. Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту. Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари. Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні. Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо. Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку. Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність. Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей - корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств - урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

3.4 Кредитна політика комерційного банку, як інструмент зниження кредитного ризику

Кредитна політика - це визначення напрямів діяльності банку в галузі кредитно - інвестиційних операцій і розроблення процедур кредитування, що забезпечують певний рівень прибутку та дають змогу знизити ризики. Включає комплекс виважених та органічно поєднаних складових: забезпечення безпеки, надійності і прибутковості кредитних операцій.

Кожен банк має чітко формулювати політику надання позичок, за якою визначають напрями використання грошових коштів акціонерів і вкладників, регулюють структуру та обсяг кредитного портфелю, а також виявляють обставини, за яких доцільно надавати кредит. Відповідальність за здійснення кредитної політики покладена на раду директорів, що делегує функції з практичного надання кредитів до нижчих рівнів і формує загальні принципи й обмеження кредитної політики.

Великі банки письмово фіксують ці принципи, складаючи «Мемерандум про кредитну політику», структура якого є різною для різних банків, але основні моменти містять таку інформацію: загальна мета політики, допустимі суми кредитів, від яких рекомендується утриматися, визначаються географічні райони, де є бажаною кредитна експансія банку та, головне, містяться правила про порядок видачі кредитів, контроль якості кредитів, процедуру стягнення простроченої заборгованості тощо.

При формуванні кредитної політики враховується низка факторів: наявність власного капіталу ( чим більший капітал, тим більш тривалі й ризикові кредити може надавати банк), імовірність точної оцінки ступеня ризикованості і прибутковості різних видів кредитів, стабільність депозитів, стан економіки країни в цілому, грошово-кредитну і фіскальну політику уряду, кваліфікацію і досвід банківського персоналу.

Щоб знизити кредитний ризик, Асоціація банків України розпочала роботу щодо створення в Україні першого кредитного Бюро. Виключною діяльністю його є збирання, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію конкретного позичальника. З 2005 року воно розпочало свою роботу.

Бюро створене у формі акціонерного товариства. Бюро випускає прості іменні акції.

Засновниками Бюро можуть бути юридичні та фізичні особи., учасниками - юридичні або фізичні особи, що надають кредитні ресурси в користування позичальникам, отримують від них платежі в рахунок погашення таких кредитів, накопичуючи в себе внутрішню інформацію у кредитній справі позичальника. Вони мають право формувати кредитні історії та за потреби користуватися накопиченою інформацією про позичальників.

В даній роботі розглянута низька питань, які тісно пов`язані із кредитним ризиком комерційного банку. Саме він представляє не впевненість у найбільш традиційні для банків України діяльності - кредитуванні. Але слід зауважити, що кредитний ризик не можна розглядати відірвано від інших ризиків банківської діяльності, так як вони переплітаються і спричинюють один одного.

Кредитний ризик є досить складною сукупністю елементів, які викликаються зовнішніми (не можуть регулюватися банком) і внутрішніми факторами.

Важливою характеристикою кредитного ризику є його динамічність, яка вимагає від банківських працівників періодичної оцінки ризику та управління ним. Оцінка кредитного ризику включає в себе кілька етапів. Особливо гострою проблемою для українських банків є створення методики визначення ступеню ризику за перспективними, а не минулими показниками фінансової діяльності позичальника.

Здійснюючи заходи по управлінню ризику неповернення позичок, банківський персонал орієнтується на банківську кредитну політику, яка визначає стратегічні цілі та тактичні задачі.

Зовнішні способи мінімізації кредитного ризику (розподіл ризику, страхування ризику, забезпечення) передбачають передачу частини або всього ризику іншим економічним суб`єктам. Внутрішні (нормування, лімітування, диверсифікація, створення резервів, оцінка кредитоспроможності позичальника) засновані на самостійних спробах банку перестрахуватися.

Щоб знизити кредитний ризик, необхідно формувати єдину систему бюро кредитних історій , котра забезпечить банки від видачі кредитів небажаним позичальникам, а також створення потужної служби безпеки.

4. Практична частина

Згідно Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року №368 Національним банком встановлено порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

1) нормативи капіталу:

· мінімальний розмір регулятивного капіталу,

· адекватність регулятивного капіталу,

· адекватність основного капіталу;

2) нормативи ліквідності:

· миттєва ліквідність,

· поточна ліквідність,

· короткострокова ліквідність;

3) нормативи кредитного ризику:

· максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента,

· великих кредитних ризиків,

· максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру,

· максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств наданих інсайдерам;

4) нормативи інвестування:

· інвестування в цінні папери окремо за кожною установою,

· загальної суми інвестування;

· норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Дія цієї інструкції поширюється на всі банки України незалежно від форм власності.

За надання Національному банку недостовірної інформації щодо економічних нормативів банки несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України.

Розрахунок нормативів. Нормативи капіталу. Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу банку(Н1).

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільності діяльності банків.

Регулятивний капітал банку складається з основного та додаткового капіталу. Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів: фактично сплачений зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, а саме дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу, емісійні різниці, резервні фонди, загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, прибуток минулих років, що очікує затвердження. Ці складові повинні відповідати таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання; фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків та ін.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів: резерви під стандартну заборгованість інших банків; резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків; результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні; результат переоцінки основних засобів; прибуток поточного року; субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банком; інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших банків та фінансових установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи; кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу. Оскільки нормативне значення регулятивного капіталу банку встановлюється в євро, то розраховане значення потрібно розділити на курс євро на поточну дату. Таким чином, мінімальний розмір регулятивного капіталу банку розраховується за формулою:

Н1=(ОК+ДК-А):С, де

ОК - основний капітал (капітал 1-го рівня);

ДК - додатковий капітал (капітал 2-го рівня);

А - балансова вартість зазначених активів;

С - поточний курс євро.

На основі скороченого балансу банку розрахуємо Н1:

Для акціонерного комерційного банку «Гарант»:

Н1=

Для акціонерного банку «Київська Русь»:

Н1=

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити станом на 10.10.2008р не менше 10 млн. євро

АКБ «Гарант» та АБ «Київська Русь » відносяться до третьої групи комерційних банків, Н1для яких на 10 жовтня 2008р року повинен перевищувати 10 млн. євро, тобто норматив як для АКБ «Гарант», так і АБ «Київська Русь» не виконується і можуть виникнути дорікання з боку НБУ до формування капіталу банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу банку(Н2).

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику. Що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму відповідних резервів за активними операціями.

Н2=, де

РК - регулятивний капітал банку;

УА - сумарні активи.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяють на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

а) І група активів із ступенем ризику 0% включає готівкові кошти; банківські метали; кошти в НБУ; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані НБУ; нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані НБУ; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;

б) ІІ група активів із ступенем ризику 10% включає короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;

в) ІІІ група активів зі ступенем ризику 20% включає боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані НБУ; боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції та ін.;

г) ІV група активів зі ступенем ризику 50% включає кошти до запитання в інших банках, що належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

д) V група активів зі ступенем ризику 100% включає прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках; прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади; довгострокові депозити, що розміщені в інших банках; гарантійні депозити в інших банках (непокриті); довгострокові кредити, що надані іншим банкам; нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності; нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності; дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; кредити. Які надані фізичним особам; нараховані доходи за кредитами, які видані фізичним особам; акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції; нараховані доходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції; товарно-матеріальні цінності; основні засоби; непокриті акредитиви; інші активи банку.

Нормативне значення Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 10%.

Невиконання нормативу свідчить про те, що банк веде ризиковану активну політику.

Для АКБ «Гарант»:

УА=(0,88+1,71)*0+(0*0,1)+(0*0,)+0,02*0,5+(9,52+1,47+10,82+4,88+1,12+1,49+23,40)=52,71 млн. грн.

РК=(13,86+12,00)-4,88=20,98 млн. грн

Н2==39,8%

Для АБ «Київська Русь»:

УА=(2,76+7,45+2,00)*0+0*0,1+2,00*0,2+1,41*0,5+(7,81+0,99+29,47+0,05+0,11+1,56+1,93+34,90)*1=77,93

РК=(13,80+10,10)-(0,05+0,11)=23,74

Н2=

Отже, норматив адекватності регулятивного капіталу АКБ «Гарант» та АБ «Київська Русь» виконується, є більшим від нормативного. Тому нарікань з боку НБУ не виконується.

Норматив адекватності основного капіталу банку(Н3 ).

Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від не- передбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

Н3=, де

ОК - основний капітал банку;

А_З - загальні активи банку.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають готівкові кошти; банківські метали; кошти в НБУ; казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані НБУ; кошти в інших банках; сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторську заборгованість за операціями з банками; кредити, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб'єктам господарської діяльності, фізичним особам; дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами; цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції, товарно-матеріальні цінності; суми до з'ясування та транзитні рахунки; операційні та не операційні основні засоби; інші активи банку.

Нормативне значення Н3 має бути не меншим, ніж 4%. Невиконання нормативу потребує перегляду активної політики банку за умови виконання вимог щодо основного капіталу банку.

Для АКБ «Гарант»:

А_З=0,88+1,71+9,52+1,47+10,82+0,02+4,88+1,12+1,49+23,40=55,31 млн. грн.

ОК=13,86+12,00=25,86млн.грн

Н3==46,75%

Для АБ «Київська Русь»:

А_З=2,76+7,45+7,81+0,99+29,47+1,41+0,05+0,11+2,00+1,56+1,93+34,90=

=90,44 млн. грн

ОК=13,80+10,10=23,90 млн. грн

Н3==26,43%

Отже, норматив адекватності основного капіталу АКБ «Гарант» та АБ «Київська Русь» виконується, є значно більшим від нормативного. Тому нарікань з боку НБУ не виконується.

Нормативи ліквідності

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне використання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виникань зобов'язань банку, а також строками і сумами інших джерел і напрямів використання коштів.

Ліквідними активами для банку можуть бути6 кошти в касі, рахунки відкриті в НБУ та інших банках, активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Норматив миттєвої ліквідності банку(Н4).

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Н4=, де

Ка - кошти в касі банку;

К_КР - кошти на кореспондентських рахунках;

Пр - зобов'язання банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення Н4 має бути не менше ніж 20%. Невиконання цього нормативу свідчить, що високоліквідні активи не забезпечують виконання зобов'язань за поточними рахунками. Для поліпшення стану слід бути уважними до збільшення коштів у касі. Можливо, більш доцільним є зменшення поточних зобов'язань.

Для АКБ «Гарант»:

Н4=

Отже, для АКБ «Гарант» норматив миттєвої ліквідності не виконується, є меншим за оптимальне значення, тому банку потрібно скорочувати поточні зобов'язання.

Для АБ «Київська Русь»:

Н4=

Норматив миттєвої ліквідності для АБ «Київська Русь» виконується, є більшим за оптимальне, тому нарікань з боку НБУ не має.

Норматив поточної ліквідності банку(Н5)

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

банківський кредит ліквідність капітал

Н5=, де

А_П - активи первинної ліквідності;

А_В - активи вторинної ліквідності;

З_ВС - зобов'язання з відповідними строками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в НБУ та інших банках; строкові депозити, які розміщені в НБУ та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані НБУ, у портфелі банку на продаж та на інвестиції; боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції; надані кредити.

До зобов'язань належать кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від НБУ та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування. Що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення Н5 має бути не менше ніж 40%. Невиконання цього нормативу свідчить про незбалансованість строків і сум ліквідних активів та зобов'язань з відповідними строками виконання.

Для АКБ «Гарант»:

Н5=

Для АБ «Київська Русь»:

Н5=

Норматив поточної ліквідності для АКБ «Гарант» та АБ «Київська Русь» виконується, тобто існує збалансованість строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку, тому нарікань з боку НБУ не має .

Норматив короткострокової ліквідності банку(Н6).

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

Н6=, де

А_Л - ліквідні активи;

З_КС - короткострокові зобов'язання.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в НБУ та інших банках; короткострокові депозити, що розміщені в НБУ та інших банках; короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

До короткострокових зобов'язань включаються кошти до запитання; кошти бюджету України; короткострокові кредити, які одержані від НБУ та інших банків; короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Оскільки вихідні дані - це звернутий баланс, який не дає можливості конкретизувати статті балансу, то припускаємо, що кредити, видані іншим банкам - короткострокові, а зобов'язання, включені до розрахунку, мають короткостроковий характер.

Нормативне значення Н6 має бути не менше ніж 20%.

Для АКБ «Гарант»:

Н6=

Для АБ «Київська Русь»:

Н6=

Норматив короткострокової ліквідності для АКБ «Гарант» та АБ «Київська Русь» виконується, тому нарікань з боку НБУ не повинно бути, тобто банки контролюють за здатністю виконувати прийняті ними короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Нормативи кредитного ризику

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента(Н7).

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25%.

Норматив великих кредитних ризиків(Н8).

Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику з окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групу пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групу пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком цього контрагента або груп пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

До інсайдерів - фізичних осіб належать:

6. власники істотної участі

7. управлінський персонал банку

- перші керівники: голова та члени спостережної ради банку, голова правління/ради директорів чи члени правління/ради директорів, заступники голови правління/ради директорів (президент, віце-президент)

- головних бухгалтер та його заступники

- інший управлінський персонал: керівники філій, головні бухгалтери, керівники структурних підрозділів банку та члени кредитного комітету (кредитної комісії), які беруть участь у визначенні кредитної, інвестиційної та облікової політики, політики управління активами і пасивами, ключових напрямків діяльності банку

- працівники внутрішнього аудиту

- члени ревізійної комісії

8. контролери:

- особи, які здійснюють зовнішній аудит банку

- особа, яка є керівником державних органів (фондів, комітетів тощо) і відповідно до своїх посадових обов'язків здійснює контроль за діяльністю банків

9. керівники та контролери афілійованих і споріднених осіб

10. асоційовані особи: рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти тих керівників банку, контролерів банку і керівників установ - акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі банку.

До інсайдерів - юридичних осіб належать:

5. власники істотної участі

6. афілійовані особи:

- установа, що має істотну участь у банку

- установа, в якій банк є власником істотної участі

7. споріднені особи:

- установа, у якій власником істотної участі є особа, яка водночас є власником істотної участі в банку

- установа, керівники якої є одночасно керівниками банку

8. асоційована особа - юридична особа, в якій керівником є батьки, брати й сестри, дружина, чоловік або діти керівників і контролерів банку, а також установ - акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі в банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру(Н9).

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно. Даний норматив визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Норматив визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40%.

Нормативи інвестування

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладення коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15%.

Норматив загальної суми інвестування (Н12)

Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь - яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь - якої юридичної особи.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються н придбання акцій (паїв/часток) будь - якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60%

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13)

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Валютна позиція - це співвідношення вимог банку (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов'язань.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 30%.

При цьому встановлюються обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

- загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше ніж 20%;

- загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше ніж 10%.

Висновок

Отже, аналізуючи АКБ «Гарант», можна сказати, що банк виконує свою діяльність згідно Положень та інструкцій НБУ. Але можуть виникнути деякі нарікання щодо діяльності банку. Формування капіталу банку не відповідає встановленим НБУ мінімальним нормам; не в змозі забезпечити своєчасне виконання своїх зобов'язань за рахунок недостатніх коштів в касі (тому їх потрібно збільшувати та зменшувати поточні зобов'язання ) та на кореспондентських рахунках.

В порівнянні з АКБ «Гарант» АБ «Київська Русь» є більш функціонуючим. Не виконується лише умова щодо формування капіталу банку, що не відповідає вимогам НБУ. АБ «Київська Русь» отримує прибуток; може своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями; має здатність забезпечити своєчасне виконання своїх зобов'язань за рахунок коштів у касі та на кореспондентських рахунках.

Список літератури

1. Закон України «Про банки та банківську діяльність»

2. Закон України «Про страхування»

3. Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» ПП НБУ 28.08.2001р, №368

4. «Кредитний ризик банку: проблеми оцінювання та управління»//Примостка Л.О.//Фінанси України №8,2004

5. «Проблеми оптимізації управління споживчим кредитуванням комерційних банків»/В.Савчук, П.Мазурок//Банківська справа - 2007 №2, с50-56

6. «Ціна кредитних ресурсів як ключова складова системи управління ризиками»/О.Васюренко, В.Подчесова//Банківська справа - 2008 -№1, с28-34

7. «У банков упала планка»//Коммерсант -Украина - №216, 04.12.2007г.

8. «Невозвраты кредитов растут»//Экономические известия №42, 06.03.2008г.

9. Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз, М.І.Савлук та ін. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

10. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. - К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. -243 с.

11. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. В.І.Міщенка. - К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. - 305 с.

12. Онищенко В.О. Основи банківської справи: Навчальний посібник. - Полтава: ПДТУ, 1999. - 163 с.

13. Петрук О.М. Банківська справа: Навч.посібник/За ред. д.е.н, проф.. Ф.Ф.Бутинця, 2004.-461с

14. Романова М.І, Устюгова Ж.В. Основи банківської справи. Навч.посібник.-К.:Центр учбової літератури, 2007 - 168с

Размещено на Allbest.ru