Учать комерційного банку в складі промислово-фінансової групи сприятиме, з одного боку, взаємопроникненню промислового та банківського капіталу, а з іншого - диверсифікації діяльності, отриманню стабільних джерел формування капіталу та процентів внаслідок вищої ефективності роботи учасників групи. Завдяки наявності надійної інформації про позичальників - учасників групи, створюються сприятливі умови для поширення лізингових відносин (послуг та консультацій) у межах групи.

Цим же інстинктом повинна керуватись і держава, яка повинна вирішити три принципових завдання

створити правовий простір, адекватний законам ринкової економіки;

створити сприятливе економічне середовище для розвитку підприємницької сфери і стимулювання виробництва продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому і світовому ринку;

відмовитися від фіскальної фінансової політики, що б активізувало інвестиційну діяльність. При цьому провідна роль в активізації інвестиційних процесів повинна належати банкам - найбільш розвинутому ринковому інститутові сучасної України.

Згідно з концепцією розвитку банківської системи комерційні банки покликані максимально сприяти вітчизняному товаровиробнику. Щоб упоратися із цим завданням, банкам слід активніше брати пряму участь у фінансуванні інвестицій в реальний сектор економіки України.

1.4. Техніко-економічна характеристика ВАТ КБ «Надра»

КБ «Надра» зареєстрований Національним банком України 26 жовтня 1993 року (реєстраційний номер №205). Починаючи з позицій галузевого банку вугільної промисловості, банк «Надра» став сучасною універсальною фінансовою установою. Протягом 10 років діяльності на фінансовому ринку України банк надає клієнтам понад 200 видів найсучасніших банківських продуктів і послуг європейського рівня. Відповідно до класифікації Національного банку України «Надра» за обсягом активів входить у десятку найбільших банків України.

Якісний банківський сервіс забезпечують всі підрозділи Банку в різних регіонах України. «Надра» має два представництва за кордоном. Банк «Надра» має велику кількість відкритих ліній від міжнародних фінансових інститутів. Переваги сучасного банківського сервісу оцінили більше 400 тисяч клієнтів.

Президент Банку Ігор Гіленко двічі - у 2000 та 2001 роках - ставав лауреатом загальнонаціональної програми «Людина року» у номінації «Фінансист року».

За даними останнього національного рейтингу банків (дані Асоціації Українських Банків) банк «Надра» займає по: чистих активах - 6 місце; розміру кредитно-інвестиційного портфеля - 7 місце; депозитах фізичних осіб - 5 місце; капіталу - 6 місце; фінансовому результату - 10 місце.

Лiцензiї i дозволи Банку:

1) Банкiвська лiцензiя № 21 вiд 23.08.02 р.;

2) Письмовий дозвiл № 21-1 вiд 23.08.02 р.;

3) Лiцензiя ДКЦПФР № 241013 вiд 04.09.02 р. на здiйснення дiяльностi по випуску i обiгу цiнних паперiв;

4) Лiцензiя ДКЦПФР № 241013 вiд 04.09.02 р. на ведення реєстру власникiв iменних цiнних паперiв;

5) Лiцензiя ДКЦПФР № 241013 вiд 04.09.02 р. на право виконання професiйної депозитарної дiяльностi зберiгача цiнних паперiв;

6) Дозвiл Мiнiстерства фiнансiв України № 413 вiд 23.09.1994 р. на здiйснення дiяльностi по випуску i обiгу цiнних паперiв.

Мiжнародне рейтингове агентство Moody`s присвоїло Банку у груднi 2002 року такi рейтинги: за оцiнками кредитоспроможностi - B3/NP; по фiнансовiй стiйкостi - Е+.

Таблиця 1.3

Історія Банку

1993	Банк «Надра» зареєстрований Нацiональним банком України (НБУ) (реєстрацiйний номер № 205).
1994	НБУ зареєстрував банк «Надра» як вiдкрите акцiонерне товариство зi статутним фондом у розмiрi 550 000 грн.
1995	Банк приєднав Луганський АБ «Вуглепрогресбанк» на правах Луганського регiонального управлiння
1996	Аудит банку «Надра» вперше здiйснила мiжнародна аудиторська компанiя KPMG.
1997	Прийнято рiшення про унiверсалiзацiю Банку. Втiлено нову структуру управлiння Банком, побудовану за «дивiзiональним» принципом: з чiтким розподiлом функцiй i вiдповiдальностi.
1998	Банк «Надра» почав обслуговування кредитної лiнiї Європейського банку реконструкцiї та розвитку (ЄБРР), спрямованої на пiдтримку малого i середнього бiзнесу та Мiжнародного банку реконструкцiї i розвитку, спрямовану на реструктуризацiю вугiльної промисловостi. Банк «Надра» почав реалiзацiю пластикових карток American Express.
1999	Банк розпочав роботу з облiгацiями зовнiшньої державної позики. Банк одержав максимальнi на той час оцiнки за системою CAMEL (за результатами спiльної перевiрки фахiвцями НБУ i Мiжнародного Валютного Фонду). Банк розпочав емiсiю пластикових карток VISA та Eurocard/MasterCard. Банк «Надра» прийнято до складу органiзацiй-партнерiв Мiжнародної системи Western Union.
2000	Банк отримав рейтинги мiжнародних рейтингових агентств Thomson Financial BankWatch i FITCH IBCA. Банк вiдкрив представництво в столицi Угорщини - мiстi Будапешт. Угорський Ексiмбанк установив на банк «Надра» лiмiт для кредитування i пiдтвердження документарних операцiй.
2002	Міжнародне рейтингове агентство Moody's встановило рейтинги банку «Надра». Банк «Надра» розпочав компенсаційні виплати остарбайтерам. Укладено угоду з компанією Ria Telecommunications Inc. по виплаті на Україні міжнародних переказів. Рішенням конкурсної комісії Пенсійного фонду України Банку надано право відкриття рахунків для виплати пенсій та грошової допомоги в Дніпропетровській, Кіровоградській, Сумській, Луганській областях.
2004	Commerzbank AG i страхова компанiя «Hermes» почали спiвпрацю з банком «Надра» за програмою довгострокового фiнансування нiмецького експорту до України. Мiжнародне рейтингове агентство Moodу's пiдвищило рейтинг банку «Надра» з Саа1 до В3, зауваживши, що рейтинг банку «Надра» стримується верхнiм значенням рейтингу країни.

Членство в мiжбанкiвських об'єднаннях, бiржах, асоцiацiях i мiжнародних організаціях:

1) VISA International;

2) Europay International;

3) Українська мiжбанкiвська асоцiацiя членiв Europay International;

4) Асоцiацiя українських банкiв (АУБ);

5) Асоцiацiя «Київський банкiвський союз»;

6) Асоцiацiя банкiв Львiвщини;

7) Днiпропетровський банкiвський союз;

8) Перша фондова торгова система (ПФТС);

9) Українська мiжбанкiвська валютна бiржа (УМВБ);

10) Українська фондова бiржа;

11) Агент компанiї Union Card з видачi готiвкових коштiв;

12) Агент мiжнародної компанiї Diners Club з видачi готівковки

13) Офiцiйний дилер American Express;

14) Офiцiйний дилер Thomas Cook;

15) Партнер компанiї Western Union;

16) Партнер компанiї Ria Envia.

Минулий рiк став для банку «Надра» досить успiшним, досягнутi нами результати перевищили усi сподiвання. Для банку цей рiк вiдзначений певним кiлькiсним i якiсним проривом на всiх прiоритетних напрямках.

Потужна структура акцiонерiв Банку, продумана стратегiя поведiнки на ринку банкiвських та iнших фiнансових послуг зробили банк «Надра» одним iз найбiльш успiшних, надiйних i прозорих банкiв України. А динамiка росту кiлькостi нових продуктiв та їх продаж вiдкриває банковi широкi перспективи й дозволяє упевнено дивитися у майбутнє.

Минулого року банк «Надра» увiйшов i впевнено закрiпився у першiй десятцi найбiльших українських банкiв. Він змiцнив позицiю на ключових ринках i охопив новi сегменти. Зрештою, про його успiшнiсть промовисто говорять фiнансовi показники.

ВАТ КБ «Надра» суттєво збiльшив питому вагу в сукупностi активiв банкiвської системи України - з 2,21% до 2,42%, зберiгши iмiдж одного з найуспiшнiших брендiв на фiнансовому ринку України. Чистi активи Банку зросли майже у 1,5 рази, обсяги клiєнтських депозитiв - в 1,4 рази. Банк суттєво розширив обсяги надання й асортимент банкiвських послуг, диверсифiкувавши джерела доходiв i збiльшивши їх у 1,61 рази.

Одним iз прiоритетних напрямкiв дiяльностi Банку є кредитування - як великих промислових проектiв, так i малого та середнього бiзнесу, - збiльшено кiлькiсть вiдкритих кредитних лiнiй вiд мiжнародних фiнансових установ. Тепер, спiвпрацюючи у цьому напрямку з ЄБРР, МБРР та iншими зарубiжними банками, «Надра» є лiдером по кiлькостi вiдкритих кредитних лiнiй.

Торiк прийняли нову версiю Стратегiчного плану розвитку Банку на 2003-2007 роки. Згiдно з нею, головною метою Банку на плановий перiод є максимiзацiя вартостi свого бiзнесу й досягнення заданих параметрiв ринкової капiталiзацiї.

У плани входить активний розвиток бiзнесiв на сумiжних сегментах банкiвського ринку, серед яких - страхування ризикiв та життя, лiзинг тощо.

Виходячи з вимог, поставлених Стратегiчним планом, Банком були сформульованi цiлi та завдання на 2004 рiк, серед яких розвиток ринкової частки i збiльшення чистих активiв, диверсифiкацiя клiєнтської бази i прирiст клiєнтських залишкiв на поточних рахунках, розвиток спiвпрацi з мiжнародними фiнансовими органiзацiями з метою набуття бiльшої гнучкостi, закiнчення побудови базової регiональної мережi площадок продаж, яка має охоплювати усi областi України.

Реалiзацiя планових завдань Стратегiчного плану дозволить Банку не лише значно збiльшити свою ринкову частку, але й завоювати новi ринки та регiони, провести реорганiзацiю бiзнес-процесiв, упровадити новi технологiї, покращити якiсть менеджменту тощо. Правильно обрана стратегiя та чiтке виконання усiх завдань Банку стануть запорукою успiху.

РОЗДІЛ 2 КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКАМИ УКРАЇНИ

2.1. Організаційно-економічна сутність інвестиційної діяльності банків

По мірі скорочення обсягів бюджетного фінансування економіки України роль банківських інвестицій у забезпеченні глибоких структурних перетворень інвестиційної сфери буде неухильно зростати, а сама банківська система повинна бути готовою до здійснення велико-масштабних інвестицій, у тому числі безпосередньо у виробництво. Банківські інвестиції, які знаходяться у тісному взаємозвязку з грошовим сектором економіки і пропозицій грошових коштів з боку банківської системи. Зрештою, на практиці абсолютної рівноваги економічної системи не може бути досягнуто, але відносна збалансованість розвитку окремих елементів економічного організму повинна постійно підтримуватись.

У сучасній українській економічній літературі, присвяченій дослідженню грошей, фінансів і кредиту, терміни “інвестиції”, “інвестиційний ринок” стали досить широко використовуватись у 90-х роках, коли в країні здійснювалась програма переходу до ринкової економіки, яка передбачала приватизацію підприємств державної власності і відродження акціонерних форм фінансування. Щодо банківських інвестицій, хоч це поняття застосовувалось в економічних дослідженнях процесів формування і кредитування народного господарства, однак дотепер не отримало в нашій економічній літературі належного наукового осмислення і розкриття. Так, ще в умовах адміністративно-командної системи господарювання банківські інвестиції, в широкому розумінні слова, розглядались, як вкладення банківських ресурсів на тривалий період і переважно в акції, облігації та інші високодохідні цінні папери, а у вузькому розумінні слова, - як капітальні вкладення банків на розвиток своєї матеріально-технічної бази.

Відповідно до законів України “Про банки і банківську діяльність” і “Про цінні папери та фондову біржу” банки можуть здійснювати свої інвестиційні операції через випуск та обіг цінних паперів, а також комісійну та комерційну діяльність із цінними паперами (наприклад, торгівля цінними паперами через третіх осіб, розміщення емісійних цінних паперів третіх осіб), надавати послуги зі зберігання цінних паперів, здійснювати депозитарний облік і ведення розрахунків за операціями з цінними паперами, а також інші операції з цінними паперами згідно з чинним законодавством України.

Разом із цим, аналізуючи різноманітні дефініції категорій інвестиційних відносин, нам видається, що, як і будь-які загальні наукові визначення, вони не є повними і вичерпними. Це цілком закономірно для визначення різноманітних за складом категорій і явищ інвестиційних відносин в економічній науці і соціально-виробничій практиці.

Як похідне поняття категорії “інвестиції”, банківські інвестиції акумулюють у собі суттєві властивості інвестицій взагалі, хоча вони одночасно характеризується і специфічними формами свого вияву. Тому дослідження економічного змісту банківських інвестицій неможливе без взаємоповязаного і взаємообумовленого розгляду їх на фоні розкриття суттєвих ознак деяких загальних категорій інвестиційних відносин. Слід зауважити, що для сучасного розуміння банківських інвестицій доцільно також проаналізувати діалектику наукових підходів до розкриття змісту, форм, методів і принципів руху інвестицій в економіку як вкладень капітального характеру.

У сфері інвестиційних відносин категорії “банківські інвестиції” і “нагромадження” реалізують системний звязок у вигляді потоків суспільного відтворення, які так чи інакше ведуть до нагромадження. У звзку з цим важко не погодитись із поглядами окремих вчених-економістів на процес нагромадження грошових ресурсів, який не входить в інвестиційну діяльність, але є його передумовою. Банківські інвестиції у цій системі проходять цілий ряд метаморфоз, які лежать в основі інвестиційної діяльності субєктів інвестиційних відносин. Закономірності нагромадження, які є передумовами інвестиційної діяльності різних субєктів власності, формують обсяг і динаміку вкладень інвестиційних ресурсів, включаючи банківські, як економічних процесів. Інтенсивність цих процесів вимірюється у часі і характеризує рівень ділової активності, а також ринкової конюнктури.

Потреба залучення коштів в економіку створює обєктивні передумови для активного залучення банківських інвестицій на тривалі терміни перш з все у структуровизначальні і фондостворювальні галузі економіки. У той же час у сучасних умовах інфляційне переповнення каналів грошового обігу грошовими ресурсами здійснює негативний вплив на напрямок грошових потоків банківських інвестицій, виступає стримуючим чинником довготермінових банківських інвестицій і чинником збільшення не тільки ризику неповернення банківських інвестицій, а й знецінення банківського капіталу.

Включаючись у ринкові відносини, банківська система, як інвестиційний посередник, акумулює величезні маси тимчасово вільних грошових капіталів господарств і грошові вклади населення через розрахункові, поточні рахунки, депозитні вклади, депозитні й ощадні сертифікати, банківські векселі і їх акцепт, через використання інших різноманітних грошово-кредитних і фінансових інструментів залучення коштів. Усе це засвідчує великий інвестиційний попит банківської системи на грошові ресурси. А створення великих грошових фондів виступає як економічна передумова формування інвестиційного потенціалу банків і банківської системи в цілому.

Взаємодіючи з процесами залучення грошових коштів і формування банківського капіталу, банківські інвестиції, здійснюються, як правило, не тільки виходячи із розрахунку отримання доходу, в майбутньому, у вигляді приросту вартості (процента) на вкладений капітал банку, а й повернення вартості цього капіталу після певного періоду часу. У цьому і полягає одна з особливостей функціонування банківських інвестицій як економічної категорії.

Аналіз показує, що обєкти інвестиційної діяльності банків відрізняються з точки зору закономірностей їх відтворення. Однак економічний смисл аналізу ланцюжка метаморфоз банківських інвестицій, переважно у грошовій формі, полягає в тому, щоби розкрити джерело отримання доходу від вкладень у різні обєкти інвестиційного попиту (інвестиційні товари) з метою створення матеріальних умов для підприємницької діяльності. Банківські інвестиції здатні вкладатися через обмін на ринку інвестиційних товарів.

Таким чином, банківські інвестиції опосередковують процес фінансування (кредитування) капіталовкладень або іншої форми вкладень у реальні активи інвестиційних товарів безпосередньо для обслуговування процесу відтворення. Вони характеризуються пропозицією грошових фондів з боку банківської системи, котра виступає як продавець, і попитом на ці фонди з боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців банківських інвестицій. На цьому ринку формується попит і пропозиція на банківські кредити, портфельні та інші інвестиції банківських установ. Але для сучасних банківських інвестицій характерним є переважання у них кредитної форми, що обумовлено відносно слабким розвитком ринку цінних паперів.

2.2. Дослідження узагальнюючих показників інвестиційної діяльності банків України

Для досягнення стабільного розвитку української економіки об'єктивно потрібне динамічне нарощування інвестицій у реальний сектор економіки.

Активізація інвестиційної діяльності спричинила особливі зміни в економіці України у 2000-2004 роках. Упродовж 2003 року спостерігалося зростання інвестицій в основний капітал: за підсумками 2003 року порівняно з 2002-гим обсяги капітальних вкладень збільшилися на 20,8% (у 2002 році - на 14,4%, табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Обсяги інвестицій в основний капітал в Україні у 2000-2004 роках (на кінець періоду, млн. грн.)

Показники	2000	2001	2002	2003	2004
ВВП	102593	130442	170070	201927	192659
Темпи зростання до відповідного періоду попереднього року, % (у порівнянних цінах)	98,1	99,8	105,9	109,1	104,1
Інвестиції в основний капітал	13958	17552	23629	32573	19839
Темпи зростання до відповідного періоду попереднього року, % (у порівнянних цінах)	106,1	100,4	114,4	120,8	106,2

У 2004 році динаміка інвестицій в основний капітал змінилася - їхній обсяг за 9 місяців зріс лише на 6,2% (за 9 місяців 2003 року - на 25,2%). І хоча у 2004 році темпи надходження інвестицій в основний капітал випереджали динаміку ВВП, фактичний їхній обсяг значно менший від прогнозного показника на 2004 рік (38,3 млрд. грн.).

Украй мала частка банківських кредитів у джерелах інвестицій пояснюється ще й тим, що банки України і далі віддають перевагу короткостроковому кредитуванню (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Банківські кредити в економіку України у 1998-2002 роках (на кінець періоду, млн. грн.)

Показники	2000	2001	2002	2003	2004
Усього У т.ч. короткострокових У національній валюті В іноземній валюті Довгострокових У національній валюті В іноземній валюті	8873 7240 4438 2801 1633 679 954	11787 9142 4714 4428 2645 1002 1643	19121 15700 8617 7083 3421 1605 1816	27792 21767 12717 9050 6025 2719 3306	38464 27880 16853 11027 10584 4827 5757
ВВП Частка довгострокових кредитів у ВВП, % Частка короткострокових кредитів у ВВП, %	102593 1,59 7,06	130442 2,03 7,00	170070 2,01 9,23	201927 2,98 10,78	192659 … …

При цьому найгострішою лишається проблема інвестиційних джерел. Головним джерелом інвестицій в Україні є власні кошти підприємств. За рахунок яких у 2003 році здійснено 66,3% усіх капітальних вкладень, частка кредитів банків у інвестиції в основний капітал становила 2,7% 19.

У 2004 році така тенденція збереглася: за підсумками 9 місяців головним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися кошти підприємств (66,6%), питома вага кредитів банків у загальному обсязі була незначною - 5,1%.

На 01.12.2004 року обсяги заборгованості за короткостроковими позичками становили 27,88 млрд. грн. (72,5% від загального обсягу кредитів), а заборгованість за довгостроковими кредитами, які є джерелом інвестицій, лише 10,58 млрд. грн. (27,5%). При цьому обсяг довгострокових кредитних вкладень банків щодо ВВП протягом 2000-2004 років хоча і зріс майже удвічі (з 1,59 до 2,98%), проте залишається надто низьким.

Надання довгострокових кредитів (терміном від трьох років) - рідкісний випадок для українського банківського сектору. Основна причина - невисока питома вага довгострокових коштів у пасивах банків та надзвичайно високі ризики довгострокового кредитування. Лише деяким банкам України вдалося розв'язати цю проблему, набувши статусу агентів з обслуговування кредитних траншів для середнього й малого бізнесу міжнародних фінансових організацій чи провідних західних банків.

Дані свідчать, що у процесі кредитування банками пріоритет надається підтримці поточної діяльності суб'єктів господарювання. Станом на 01.12.2004 року 94,3% від загального обсягу кредитних вкладень банків становили саме такі позички, серед них 9,9% - для проведення внутрішніх торговельних операцій, 15,9% - для здійснення експортно-імпортних операцій. Обсяги кредитів банків в інвестиційну діяльність позичальників та фінансовий лізинг залишаються на низькому рівні - 5,7% від загального обсягу кредитного портфеля.

Говорячи про причини невисокої інвестиційної активності українських банків, фахівці вказують на зависокі процентні ставки за банківськими кредитами, що робить інвестиційні кошти дорогими і недоступними для більшості потенційних користувачів довгострокових кредитів. Так, середньозважені процентні ставки банків за кредитами суб'єктам господарювання на інвестиційну діяльність у грудні минулого року становили: у національній валюті - 18,7%, в іноземній валюті - 12,5% 3.

З метою стимулювання процесів кредитування реального сектору. У т.ч. довгострокового, НБУ у 2004 році неодноразово знижував облікову ставку - з 12,5 до 7%. Також відбувалося подальше зменшення нормативів обов'язкового резервування: при загальній диференціації нормативів від 0% до 12% середній норматив резервування наприкінці 2004 року становив 7,9% (на початку року - 13%). Було також скасовано резервування за довгостроковими депозитами фізичних та юридичних осіб, що сприяло поліпшенню структури залучених банками коштів унаслідок зростання частки довгострокових депозитів. Крім того, у грудні 2002 року НБУ дозволив зараховувати 50% готівки в касах банків для покриття обов'язкових резервів.

Такі заходи дали змогу підвищити ліквідність банківської системи, розширивши ресурсну базу банків. Втім, результати діяльності банківської системи у 2003-2004 роках засвідчують, що вирішальний вплив на рівень процентних ставок за кредитами мають ринкові чинники, адже основна проблема полягає у ризиках, які закладаються банками у ціну кредитів. Негативна дія цих чинників посилюється через недосконалість законодавчої бази. Насамперед у частині захисту прав та інтересів кредиторів. Зниження облікової ставки НБУ, нормативів обов'язкового резервування хоча і вплинули на темпи приросту кредитних вкладень в економіку та зниження їхньої вартості (за 2002 рік із 27,4% до 19,5%), проте вони не стали домінуючими чинниками, під впливом яких відбувається зменшення ціни кредитних ресурсів.

Зниження ризику кредитно-інвестиційних операцій є запорукою позитивної ролі банків у інвестиційному забезпечення економічного розвитку.

Надзвичайно актуальною проблемою у контексті активізації інвестиційних вкладень банків є зміни у податковому законодавстві, оскільки надмірне податкове навантаження підштовхує позичальників користуватися схемами мінімізації податкових зобов'язань, приховуючи при цьому реальні показники діяльності й спотворюючи фінансову та бухгалтерську звітності. Така фальсифікація суттєво ускладнює адекватне оцінювання банками фінансового стану позичальників та пов'язаних із цим ризиків, що відбивається на обсягах довгострокового кредитування й ціні кредитних ресурсів.

Проблеми активізації інвестиційної діяльності українських банків пов'язані ще й із джерелами коштів для надання інвестиційних кредитів. Сьогодні вільний кредитний ресурс банківської системи оцінюється у 1,5-3 млрд. грн. Переважна більшість українських банків об'єктивно не в змозі самостійно кредитувати значних інвестиційних проектів: відношення регулятивного капіталу українських банків до ВВП становить близько 4,3%. Станом на 01.10.2004 року у 8 найбільших банках зосереджено 54,3% загальних пасивів та 33,6% балансового капіталу банківської системи 43.

У минулорічному огляді видання The Banker «1000 найбільших банків світу» Промінвестбанк (найбільший український банк за балансовим капіталом) посідає 980-ту сходинку. Вище від Промінвестбанку у цьому списку перебувають 13 російських, 11 польських, 5 чеських, 2 словацьких, 2 узбецьких банки 4. У списку 100 найбільших за розміром капіталу банків Центральної та Східної Європи і Казахстану за підсумками 2001 року, що їх оприлюднило агентство Standard&Poor's, лише 4 українських банки - ПУМБ (84-та сходинка), Приватбанк (86-та), Укрсоцбанк (89-та) та «Аваль» (96-та). Промінвестбанку не було у рейтингу через невідповідність звіту стандартам агентства. Список очолювали 2 російських банки - Сбербанк РФ та Внешторгбанк, а загальна кількість російських банків у рейтингу була 29 51. Така ситуація з українськими банками відображає тенденцію інтенсивніших темпів розвитку банківських систем Росії, країн Центральної та Східної Європи порівняно з темпами розвитку банківської системи України.

В умовах обмеженого доступу до міжнародних фінансових ресурсів (і держави, і підприємств, і банків) та низького рівня прямих іноземних інвестицій на душу населення в Україні саме внутрішній ринок капіталу повинен стати одним із найважливіших джерел інвестування економіки.

Основним фінансовим ресурсом розширеного відтворення є, як відомо, національні заощадження. Як переконує світова практика, для досягнення усталених темпів щорічного зростання ВВП (3-4%), норма чистих заощаджень має бути, як мінімум, 7-8%. В Україні й тепер є серйозні труднощі для досягнення таких показників, пов'язані насамперед із низьким рівнем доходів переважної більшості громадян. За рівнем частки ВВП на душу населення Україна упевнено посідає одне з останніх місць серед країн СНД, не кажучи про країни Центральної та Східної Європи.

У найближчій перспективі без реформування пенсійної та податкової систем розраховувати на те, що заощадження населення стануть потужним джерелом інвестицій, немає підстав. У цьому переконали й події 2004 року, коли відбулося зростання обсягу вкладів населення відносно номінального ВВП до 8,6% (у 2003 році 5,5%), але в умовах несприятливого інвестиційного клімату таке збільшення заощаджень адекватно не трансформувалося у нарощування інвестицій в основний капітал.

Нині головним ресурсом для банків є кошти суб'єктів господарювання: станом на 01.10.2004 року їхня питома вага у загальних пасивах банків становила 37,6%, на другому місці - вклади фізичних осіб - 33,1% 4. Тенденція до збереження цього розриву зберігається, що у світовій практиці є своєрідним нонсенсом, оскільки ознакою цивілізованості банківської системи є переважання обсягу вкладів населення, і саме цей сегмент визначальний у розвитку банківського бізнесу.

Стимулюванню довгострокових кредитів банків в економіку сприятиме запровадження пільгового оподаткування прибутку банків у частині доходів, отриманих від довгострокових вкладень.

На нинішньому етапі кардинального оновлення потребує набір стимулів для інтеграції фінансового і промислового капіталів. Як переконує світовий досвід, ефективними стають переважно ті інвестиційні проекти, які ініціюються банками, а не групою промислових підприємств, навіть потужних. Участь банку в інвестиційному підживленні промислового підприємства автоматично надає привабливості такому підприємству. У розвинених країнах для реалізації значних інвестиційних проектів створюються банківські пули та консорціуми.

Закон України «Про промислово-фінансові групи» передбачає збереження чинних технологічних зв'язків у промисловості та применшення ролі банківського капіталу 1. За нормами цього закону банк у складі ПФГ - вторинне явище. Зокрема, законом передбачено, що у складі промислово-фінансової групи може бути тільки один банк або фінансово-кредитна установа, причому банк не може бути головним підприємством групи. Тим часом світовий досвід переконує, що подолання інвестиційної кризи можливе за умови концентрації капіталу як шляхом злиття банків, так і шляхом утворення об'єднань банківського і промислового капіталів.

2.3. Особливості інвестиційної діяльності та аналіз виконання інвестиційних операцій банку “Надра”

Сучасний теоретичний склад активів інвестиційного портфеля банка “Надра” включає 3 основних види активів

інвестиції в державні цінні папери, які рахуються як без ризикові та можуть бути використані для рефінансування банка з боку Національного банку України;

інвестиції в комерційні цінні папери, які нормативно контролюються Національним банком України за обсягами та нормою створення резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з ними за рахунок валових витрат банку;

кредитні інвестиції (іпотечне довгострокове інвестування) з випуском вторинних цінних паперів - іпотечних сертифікатів та рефінансування власних інвестицій (діє з 2004 року).

Аналіз динаміки рівня інвестиційних активів в балансі банку “Надра” у 2000 - 2004 році показав

1) після “дефолту” ринку державних облігацій у 1997 -1998 році банк повністю вийшов з цього ринку інвестицій і тільки у 2004 році розпочав інвестування коштів в державні ПДВ-облігації у сумі 94,2 млн. грн., що становить 0,6% від обсягу валюти активів балансу - 15,866 млрд. грн.;

2) при рівні інвестування коштів на ринку комерційних цінних паперів у 2000 - 2003 роках 103- 198 млн. грн. - у 2004 році банк різко підвищив інвестування на цьому ринку до рівня 663 млн. грн., що становить 4,18% від обсягу валюти балансу.

Таким чином інвестиційний портфель починає займати суттєву долю в активах балансу КБ “Надра”.

Далі проаналізована ефективність інвестування коштів в покупку у підприємств облігацій ПДВ банками при 3-х етапної довгострокової фінансової інвестиції з використанням похідних цінних паперів - Репо-контрактів (операцій зворотного викупу власних цінних паперів, закладених до моменту погашення під позикові кредитні ресурси)

1 етап - дисконтне придбання облігацій ПДВ у СПД;

2 етап - одержання в Національному банку і на міжбанківському ринку короткострокових і довгострокових ресурсів при Репо-контрактах з облігаціями ПДВ (операції з похідними цінними паперами);

3 етап - кредитування СПД за рахунок ресурсів, отриманих при операціях по Репо-контрактам з облігаціями ПДВ, і одержання прибутку для покриття витрат на всіх етапах комбінації.

Я показала економіко-математичні моделі всіх етапів фінансової комбінації, а на підставі отриманих кореляційних коефіцієнтів керування прибутковістю операцій розраховані

ймовірна номінальна прибутковість довгострокової операції з облігаціями ПДВ при РЕПО - контрактах ресурсного відшкодування інвестованих засобів;

ризики від операції з облігаціями ПДВ.

Аналіз розрахунків показує, що введення операцій з похідними цінними паперами (РЕПО - контрактами) підвищує рентабельність простої операції інвестування коштів банку в дисконтний облік облігацій ПДВ із 140 - 400% до 440 -810%, тобто не менш ніж у 2 рази.

Отримані результати дозволяють рекомендувати використання банками облігацій ПДВ, а розроблені алгоритми оптимізації параметрів фінансової схеми операцій можуть бути використані в реальному менеджменті управління інвестиційним портфелем банку в 2004 - 2009 роках.

У грудні 2004 року Постановою Кабміну України вирішено погасити бюджетну заборгованість на суму по відшкодуванню ПДВ субєктам підприємницької діяльності (СПД) державними процентними облігаціями.

Облігації ПДВ - це державні цінні папери казначейства України, емітовані в 2004 році на суму більш 1 млрд. грн., для часткового погашення боргу держави по відшкодуванню підприємствам податку на додаткову вартість за експортовану продукцію. Облігації - процентні, алгоритм виплати відсотків залежить від рівня офіційної інфляції в Україні, погашення облігацій по номіналу - через 5 років.

Оскільки СПД сьогодні мають потребу в реальних засобах проаналізуємо ефективність інвестицій в облігації ПДВ банками при 3-х етапній довгостроковій фінансової комбінації з використанням похідних цінних паперів - Репо-контрактов.

Оскільки, отримавши замість необхідних грошових оборотних коштів облігації, підприємства мають потребу в грошах сьогодні, а не через 5 років, виникає пропозиція на покупку банками облігацій з дисконтом. Оскільки в цій операції вже сьогодні банки витрачають кошти, то розрахунок комерційно вигідного рівня дисконту здійснюється по формулі дисконтованої вартості “пренумерандо” при приведенні всіх майбутніх грошових потоків до моменту часу t=0 (2004 рік)

(2.1)

S^{дисконт}_обл = S^номин_обл - S^{дисконт}_обл = S^номин_обл

(1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^банк_дох/100%)^t

Де - t - кількість інтервалів часу нарахування ставок (у роках)

S^номин_обл - номінальна вартість облігації

S^{дисконт}_обл - вартість покупки облігації банком з дисконтом

r^учетн_нбу - облікова ставка НБУ (мінімальна ціна грошей, %)

r_инфл - річна ставка товарної інфляції, %

r^банк_дох - прогнозуєма ставка прибутковості банку

Формула (2.1) показує рівень ціни придбання банком облігації ПДВ, що відповідає через 5 років при погашенні облігації по номіналу еквівалентну прибутковість вкладеної в покупку облігації суми при її вкладенні в альтернативні фінансові інструменти.

Оскільки облігації ПОВД - процентні, то можливо по них будуть виплачені відсотки по реальним (не прогнозним) ставках інфляції, що дає додаткову дисконтовану прибутковість облігації, яка розраховується по формулі

D^обл_проц = S^номин_обл * ^t_j=1 * ((r^реальн_инфл/100%)/ (1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%)^j)

(2.2)

де - r^реальн_инфл - фактично реалізована ставка інфляції, %

Таким чином, пасивне управління доходністю облігацій полягає в максимальному дисконті при покупці банком облігації та можливому ризику помилок у прогнозних та реальних ставках дисконтування на протязі наступних 5 років. При такому управлінні, банк максимально знижує ціну покупки облігації, що стає невигідною операцією з боку підприємства.

Далі розглянемо алгоритм розрахунків доходності банку від активного управління ПДВ-облігаціями.

Банк, що витратив кошти на покупку облігацій, також не може очікувати 5 років погашення їх по номіналу, оскільки витрачені позикові оборотні кошти, які мають більш короткий термін повернення, ніж термін одержання коштів по довгострокових облігаціях. Тому для банків доцільно скористатися інструментом похідного цінного папера - Репо-контрактом, тобто одержанням рефінансування від Національного банку України під контракт із заставою облігацій і їхнім обовязковим викупом. Сума рефінансування, що надає Національний банк на кожну облігацію ПДВ з урахуванням ризику непогашення РЕПО-контракта і своєї прибутковості від рефінансування, розраховується по формулі, аналогічній формулі (2.1)

S^кред_{нбу_репо} = S^номин_обл (2.3)

(1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^нбу_{дох_репо}/100%)^t

де

S^номин_обл - номінальна вартість облігації

S^кред_{нбу_репо} - сума РЕПО кредита під облігацію з дисконтом НБУ

r^учетн_нбу - облікова ставка НБУ (мінімальна ціна грошей, %)

r_инфл - річна ставка товарної інфляції, %

r^нбу_{дох_репо} - прогнозуєма ставка прибутковості НБУ від РЕПО

Отримані в результаті операції РЕПО кошти рефінансування використовуються банком для прямого кредитування клієнтів. Дисконтована прибутковість прямого кредитування розраховується по формулі (у розрахунку на кредитну суму від однієї облігації)

D^кред_банк = S^кред_{нбу_репо} * (^t_j=1 * (((1+r^банк_кред/100%)^j/ (1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%)^j) -1)

(2.4)

де

D^кред_банк - дисконтована процентна доходність банка від кредитування

r^банк_кред - річна кредитна ставка банку, %

Для розрахунку загальної прибутковості - обєднаємо всі 3 етапи (1 етап - пасивне управління + 2,3 активного управління).

Сумарна прибутковість усіх 3 етапів активного управління фінансовою операцією банку з облігаціями ПДВ виражається розрахунковою рентабельністю вкладених коштів на покупку ПДВ - облігацій по формулі (2.5).

Після перетворень формули (2.5) одержуємо формулу (2.6) для оцінки рентабельності 3 етапів фінансової операції з облігаціями ПДВ, що має 6 варіаційних параметрів, які регулюють вихідний параметр ефективності - дисконтовану “пренумерандо” - рентабельність фінансових витрат банку.

R^ндс_обл= (D^проц_обл+D^банк_кред+D^{дисконт}_обл)/S^{дисконт}_обл*100% =

= S^номин_обл*^t_j=1*(( r_инфл/100%)/1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%)^j) +

S^номин_обл/(1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^банк_дох/100%)^t

+ (S^номин_обл/(1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^нбу_{дох_репо}/100%)^t) *

* (^t_j=1 * (((1+r^банк_кред/100%)^j/ (1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%)^j) -1) +

(1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^банк_дох/100%)^t

+ S^номин_обл*(1- 1/(1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^банк_дох/100%)^t)

S^номин_обл / (1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^банк_дох/100%)^t

(2.5)

R^ндс_обл= (1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^банк_дох/100%)^t *

(1- 1/(1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^банк_дох/100%)^t) +

* + 1/ (1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%+ r^банк_дох/100%)^t *

* (^t_j=1*(((1+r^банк_кред/100%)^j/ (1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%)^j) +

+ (^t_j=1 / ((r^реальн_инфл/100%)/ (1+ r^учетн_нбу/100% + r_инфл/100%)^j).

(2.6)

Таблиця 2.3

Результати розрахунків варіантів ефективності 3-х етапної фінансової схеми з РЕПО - елементом

	Номінальний варіант	Оптиміс тичний варіант	Песиміс тичний варіант	Варіант володарів облігацій ПДВ
Дисконтна ставка НБУ, %	7,00	7,00	12,00	0,00
Розрахункова ставка інфляції, %	8,00	6,00	10,00	6,00
Розрахункова прибутковість банку від операції покупки ПДВ облігації, %	5,00	0,00	10,00	1,00
Розрахункова прибутковість НБУ від операції РЕПО, %	8,00	0,00	15,00	15,00
Кредитна ставка банку, %	17,00	20,00	15,00	17,00
Реальна ставка інфляції, %	7,00	4,00	14,00	6,00
Кількість років до погашення облігацій ПДВ	5,00	5,00	5,00	5,00
Рентабельність 3-х етапів фінансової операції,	672,75	711,13	810,36	442,84
Дисконтна ціна покупки облігації ПДВ банком у % від номіналу	40,19	54,28	24,95	71,30
Рентабельність простої операції дисконтної покупки облігацій і погашення по номіналі через 5 років	248,83	184,24	400,75	140,26

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1. Концептуальні підходи до управління банківського інвестиційного портфеля

Сучасний український ринок цінних паперів ще дуже молодий - основні його суб'єкти - банк, фондові біржі, інвестиційні компанії - сформувались до середини 90-х років. Але й за минулий, відносно короткий час він пройшов значний шлях. Сьогодні на ньому представлені практично всі типи цінних паперів - акції, облігації, векселі, які випускаються різними емітентами - державними і муніципальними органами влади, акціонерними компаніями. Розвиток українського фондового ринку вимагає можливості застосування наукових методів його дослідження і підготовки рішень за конкретними операціями.

Один із найважливіших напрямів роботи на ринку цінних паперів - портфельні інвестиції. Портфелі формують як великі інвестори - банки, інвестиційні компанії, так й інвестори з невеликими обсягами вкладів - юридичні і фізичні особи, які бажають розмістити тимчасово вільні грошові кошти. У цьому випадку вони здебільшого користуються послугами професійних учасників ринку цінних паперів. На формування портфеля цінних паперів звертається велика увага як в економічній теорії, так і в практичній роботі учасників фондового ринку.

Поняття “портфельне інвестування” декілька років тому міцно увійшло в наш фінансовий лексикон. Вважається, що можливості проведення портфельних інвестицій свідчать про зрілість ринку, і це цілком справедливо. Ще на початку 90-х років полеміка про методи портфельного інвестування була суто теоретичною. Безумовно, існували банки і фінансові компанії, які брали кошти клієнтів у довірче управління, але лише набагато з них переходили до портфеля як складного фінансового об'єкта.

Банківські інвестиції в ліквідні цінні папери виконують ряд важливих функцій у питаннях внутрібанківського управління. Ці цінні папери забезпечують додаткове, відмінне від кредитів, джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва та акціонерів банку, коли доходи від наданих позик знижуються. Інвестиції банку в цінні папери також є джерелом ліквідності і для обмеження обсягу готівкових резервів, а також запозичення на грошовому ринку у випадку необхідності вилучення депозитів або для задоволення інших насущних потреб у фінансах. Вкладання у цінні папери допомагають зменшити податкові зобов'язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподаткування. Придбання високодохідних цінних паперів дозволяє компенсувати високий ризик кредитного портфеля.

Банки активізуються на фондовому ринку шляхом створення дочірніх фінансових компаній і безпосередньо беруть учать в інвестиційних і брокерських фірмах. Більшість банків активно надає своїм клієнтам консалтингові послуги з широкого кола питань, які пов'язані з інвестуванням капіталу в ті чи інші фінансові активи. Консультаційне обслуговування опирається на висококваліфікований персонал, внутрішню інформаційну систему банків і на багаторічний досвід роботи на фінансових ринках. Усе це дозволяє проводити глибокий аналіз співвідношення між доходами і ризиком різних активів і складати для клієнтів алгоритми купівлі і формування портфеля цінних паперів з урахуванням динаміка їх дохідності.

Здійснюючи інвестиції на ринку цінних паперів, банки формують власні або клієнтські портфелі цінних паперів. Інвестиційний портфель банку - це, набір цінних паперів, які придбані для отримання доходів і забезпечення ліквідності. Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.

Формування інвестиційного портфеля банку здійснюється у певній логічній послідовності. Визначимо три основні етапи інвестиційного процесу

1) вибір інвестиційної політики;

2) аналіз ринку цінних паперів;

3) формування портфеля цінних паперів.

Однак у концепції формування інвестиційного портфеля, повинні знайти своє відображення такі питання

Визначення основних цілей інвестиційної політики, необхідності і доцільності портфельних інвестицій. На даному етапі визначаються цілі і стратегія інвестиційних операцій з урахуванням сформованих умов інвестиційного капіталу і кон'юнктури фондового ринку.

Визначення термінів придбання і зберігання цінних паперів у портфелі. На даному етапі інвестор визначає свій інвестиційних горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія і щодо якого оцінюються результати інвестиційного процесу.

Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель; критерії якості відбору фінансових інструментів. На даному етапі інвестор аналізує інформацію на фондовому ринку, оцінює економічну кон'юнктуру і прогнози на майбутнє. Цей етап можна назвати інвестиційним аналізом, бо його мета - у попередньому відборі інвестиційних активів, як інвестор вважає гідними своєї уваги.

Визначення структури інвестиційного портфеля і його складових частин. Тут визначаються інвестиційні ліміти, які використовуються для ефективних інвестицій у сегменти фінансового ринку. Визначається значення кореляції між складовими частинами портфеля, а також розділяються принципи оптимізації пропорцій формування інвестиційного портфеля за основними його видами з урахуванням обсягу і структури інвестиційних ресурсів. Інвестор оцінює вільні ресурси, які повинні відігравати роль інвестиційного капіталу.

Визначення класифікації і принципів створення інвестиційного портфеля (агресивний, поміркований, консервативний).

Диверсифікація складових частин портфеля. Визначення принципів диверсифікації і кількісних характеристик.

Формування механізмів страхування від ризику. Особливості роботи з похідними цінними паперами.

Схеми управління інвестиційним портфелем.

Оцінка дохідності, ризику і ліквідності інвестиційного портфеля, який проектується.

Податкове планування, оптимізація оподаткування операцій з цінними паперами і доходів від інвестиційної діяльності.

Юридичні питання.

Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності ризику і ліквідності.

Крім зазначених вище пунктів, особливим чином аналізуються питання, пов'язані з бухгалтерським обліком, аналізом курсових виграшів і втрат, а також ведення архіву матеріалів про фінансовий стан емітентів.

Усі операції, пов'язані з формуванням й управлінням інвестиційним банківським портфелем, повинні ґрунтуватись на фундаментальному аналізі фондового ринку і фінансових інструментів. Допомогу у проведенні такого аналізу можуть надати спеціальні інформаційні мережі і комп'ютерні програми. Наприклад, система оптимізації інвестиційного портфеля “Money Maher 2.0”. На основі сучасної теорії інвестування “Money Maher” с пакетом оптимального управління інвестування, який розрахований на спеціалістів інвестиційних компаній, фондів, бірж, банків, пенсійних фондів, страхових компаній, аналітичних і консалтингових фірм.

При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися наступної класифікації і формувати інвестиційних портфель за

обє'ктами

а) у цінні папери;

б) у паї і часткову участь;

в) у дорогоцінні метали;

г) у нерухомість та інші активи.

термінами

а) короткотермінові інвестиції;

б) середньотермінові інвестиції;

в) довготермінові інвестиції.

Під короткотерміновими інвестиціями потрібно розуміти вкладання капіталу на період не більше одного року (наприклад, купівля ОВДП із терміном погашення 1-3 місяці). Подібні інвестиції мають, переважно, спекулятивний характер або спрямовані на підтримання ліквідності. До середньотермінових інвестицій можна віднести вкладання на термін від декількох місяців до одного року. Довготермінові інвестиції можна трактувати як вкладання капіталу та термін понад рік.

цілями вкладів

1) а) прямі інвестиції (їх ціль - забезпечити пряме і безпосереднє управління обєктами інвестицій);

2) б) портфельні інвестиції - вкладання у портфелі цінних паперів або інші активи з метою отримання доходів у формі процентів (дивідендів) і в результаті підвищення курсової вартості цінних паперів, при цьому вкладання не переслідують мети забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктом інвестицій.

Під прямими інвестиціями потрібно розуміти безпосередню участь інвестора при виборі об'єкта інвестування коштів. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре обізнані з механізмом інвестування. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладів у цінні папери, то, як правило, ними забезпечується контрольний пакет акцій або інша форма контрольної участі.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об'єктом інвестицій. Мета портфельних інвестицій (на відміну від прямих) - отримання прибутків від зростання курсової вартості портфеля, від створення ними стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризику (прямі інвестиції, пов'язані з концентрацією ризику на одному або декількох об'єктах).

Види портфельних інвестицій банку визначаються характером інвестиційної політики, якої дотримується банк, і, відповідно, характером сформованого ним портфеля.

Описуючи різницю між прямими і портфельними інвестиціями, зазначимо, що прямі інвестиції - це сфера діяльності стратегічних інвесторів. Такі інвестори, як правило, не зацікавлені в отриманні доходу безпосередньо на фондовому ринку. Сфера їх фінансових інтересів пов'язана з контролем власності. Намагаючись її зберегти, вони не обмежують період інвестування у придбаний ними пакет акцій конкретним терміном. Стратегічні інвестори намагаються отримати власність, заволодівши контролем над акціонерним товариством, і розраховують отримати дохід від використання цієї власності, який, безумовно, буде перевищувати дохід від простого володіння акціями. Крім цього, стратегічні інвестори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу і придбання контролю при перерозподілі власності.

Основні чинники, які впливають на масштаби інвестиційної діяльності банку і вибір інвестиційної політики

1) етап життєвого циклу банку (етапи створення, швидкого і стійкого зростання, стабілізації, сповільнення зростання і поступове припинення діяльності);

2) загальний тип поведінки і політика банку на ринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;

3) розміри банку і мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);

4) готовність банку йти на значні затрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).

При впливі на інвестиційну політику необхідно враховувати ряд обмежень.

По-перше, структура пасивів банку, а саме питома вага зобов'язань по залучених коштах на розрахункові рахунки організацій і на вклади до запитання, може не дозволити банкові використовувати “короткі” пасиви для ефективних інвестицій. Банку можуть бути невигідні довготермінові інвестиції, як це відбувалося в 1991-1995 рр. (високий рівень інфляції, менша ризикованість і велика прибутковість операцій з валютою і з короткотерміновими державними паперами).