Управління проблемною заборгованістю в банку (на прикладі ПАТ КБ "Стандарт")

Здебільшого, банки використовують три основні механізми вирішення питань проблемних кредитів. Перший - це утримання кредитів на балансі та самостійний пошук способів вирішення проблем, головним чином, шляхом реструктуризації чи судового стягнення заборгованості. Працювати з проблемними кредитами може як внутрішній колекторський департамент банку, так і окрема колекторська компанія.

Другий механізм передбачає списання проблемних кредитів із балансу банку та припинення заходів щодо стягнення заборгованості. Цей спосіб застосовується у випадку, коли немає жодної надії на повернення кредиту, або очікуваний обсяг стягненої заборгованості буде меншим за вже понесені витрати.

Раніше банки вдавалися до процедури списання як до крайньої міри. Однак після прийняття Постанови Правління НБУ №172 від 1 червня 2011 р. «Про затвердження Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву» процедура списання стала легшою з регуляторної точки зору і, як правило, не призводить до негативних податкових наслідків для банків. З правової точки зору списання кредиторської заборгованості з балансу не є її анулюванням. Як наслідок, банки, в принципі, можуть і надалі працювати над стягненням такої заборгованості з позичальників.

Третій механізм очищення балансів банків від проблемних кредитів полягає в їх продажу третій стороні, що є розповсюдженою практикою у всьому світі. В Україні така практика набула популярності в період світової економічної кризи й досі залишається найпоширенішим варіантом передачі неробочих кредитів.

Основними факторами, які, зазвичай, впливають на прийняття банком рішення про продаж проблемних кредитів, є такі:

- нестача в банківської установи досвіду роботи зі стягнення проблемних кредитів;

- відсутність кваліфікованого та досвідченого персоналу щодо здійснення цієї діяльності;

- відсутність необхідного програмного забезпечення;

? нестача часу для розробки та відпрацювання відповідних внутрішніх процедур;

- наявність у портфелі банку значної кількості невеликих за обсягом кредитів.

Як правило, рішення щодо продажу проблемних кредитів приймається, коли стає зрозумілим, що стягнення заборгованості власними силами банку дасть значно менший економічний ефект.

Комітет з економічних реформ при Президентові України проводить ряд реформ для подолання проблеми з неповерненими кредитами, де зачіпається і мінімізація проблемних позичок у комерційних банках України. Отже, для зниження частки проблемних активів за Програмою економічних реформ України на 2010-2014 роки необхідно :

1) обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк (із залученням держави або приватних інвесторів);

2) спростити механізми продажу, передачі, списання поганих активів, у тому числі у межах проведення досудових процедур;

3) посилити пруденційний нагляд за діяльністю банків і ввести систему пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами.

За цією Програмою економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки плануються такі результати [4]:

1) зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ до 5% до 2014 року.

2) збільшення середнього рівня власного капіталу банків не менше ніж удвічі до 2014 року .

Також упродовж 2009-2011 років активувалася передача проблемних активів в управління третій особі (колектору) та продаж проблемних активів непов'язаній фінансовій компанії на умовах факторингу. Основними покупцями боргів виступають колекторські компанії Credit Collection Group (CCG), “Укрфінанс”, “Еколл”, CredEx і “Укрборг” .

Таким чином, питання проблемних кредитів на сьогоднішній день є дуже актуальним для банківського сектору та економіки в цілому. Тому банкам необхідно підвищувати ефективність своєї діяльності, удосконалювати методичні підходи до забезпечення фінансової стійкості, розробляти методи ефективного управління банківською діяльністю в умовах нестабільності.

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ОХОРОНИ ПРАЦІ У ПАТ КБ «СТАНДАРТ»

3.1 Система управління охороною праці

Мета впровадження системи управління охороною праці (УОП) -- це всебічне сприяння виконанню вимог, які повністю ліквідують, нейтралізують або знижують до допустимих норм вплив на працюючих небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, забезпечують усунення джерел небезпеки, ізолювання від них персоналу, використання засобів, що усувають небезпечні ситуації та підвищують технічну безпеку, створюють надійні санітарно-гігієнічні та ергономічні умови. УОП передбачає встановлення конкретних кількісних показників діяльності виробничих підрозділів, підтримування котрих в заданих межах забезпечує досягнення основної мети щодо організації безпечних та нешкідливих умов праці.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

* створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;

* розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує професійні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці, тощо;

* забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

* організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

* розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативними актами про охорону праці;

* здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;

* організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками в галузі, охорони праці.

У випадку відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов'язаний вжити погоджених з органами державного нагляду заходів, що забезпечують безпеку працівників.

У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків власник зобов'язаний ужити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити при необхідності аварійно-рятувальні формування.

Система цілей УОП -- багаторівневий комплекс, який, у свою чергу, визначає цілі для різних рівнів управління охороною праці з врахуванням стадій виробничого циклу.

На рівні галузі встановлюються цілі стратегічного характеру щодо прийняття довготермінових планів наукового, технічного, економічного та соціального розвитку об'єктів (умов та безпеки праці) на підставі довготривалих прогнозів і програм розвитку.

На рівні виробничих об'єднань та підприємств визначаються цілі тактичного характеру: установлення складу та структури підрозділів, методів взаємодії, аналіз рівня безпеки праці стимулювання. З переходом на госпрозрахунок та самофінансування виробничі об'єднання та підприємства повинні ставити стратегічні цілі.

На рівні цехів і дільниць встановлюються цілі оперативного характеру: послідовність оперативного виконання окремих функцій тощо.

Окремі виконавці, що впливають на умови праці, організаційно та технічно забезпечують їх оптимізацію і цілі безпеки праці.

Основні завдання, вирішення яких забезпечує досягнення цілей УОП на різних рівнях управління і стадіях організаційно-виробничої діяльності, полягають у виконанні комплексу послідовних взаємопов'язаних дій щодо попередження травматизму та виробниче зумовлених захворювань.

Вирішення задач управління охороною праці має бути забезпечене взаємодією усіх структурних підрозділів, служб і фахівців, які визначаються керівником підприємства. Функції структурних підрозділів і служб, посадові обов'язки керівних та інженерно-технічних працівників щодо виконання задач управління охороною праці встановлюються на місцях на всіх рівнях, виходячи з структури, штатів і конкретних умов діяльності установи (підприємства).

3.2 Основні принципи та функції управління охороною праці на виробництві

Організація роботи щодо управління охороною праці базується на принципах теорії управління, основними з котрих є: системність, оптимальність, динамічність, наступність та стандартизація. Принцип системності полягає в тому, що процеси технології та безпеки розглядаються у взаємозв'язку.

Системність реалізації завдань управління охороною праці полягає у поєднанні розрізнених заходів із безпеки праці в єдину систему цілеспрямованих, постійно здійснюваних дій на всіх рівнях і стадіях управління виробництвом. Створюється система стандартів підприємства.

Управління охороною праці здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог та здійснення керуючих впливів на об'єкт управління за допомогою організаційно-розпоряджувальних, соціально-розпоряджу-вальних, соціально-психологічних і економічних методів.

Організаційно-функціональна схема УОП базується на координуючій ролі відділу охорони праці, який бере участь у здійсненні всіх функцій управління, пов'язаних із безпекою праці.

Державні органи управління охороною праці інформують населення України відповідного регіону, працівників галузі та трудові колективи про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання національних, територіальних чи галузевих програм із цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя т а здоров'я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці.

Система управління охороною праці містить об'єкт управління, інформаційно-контрольні зв'язки та керуючий орган. Об'єктом УОП є діяльність щодо забезпечення оптимальних умов та безпеки праці на робочих місцях, дільницях та в цехах.

Керуючим органом є служба охорони праці, керівники структурних підрозділів усіх рівнів керування галуззю, об'єднанням, підприємством. Управління здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог і здійсненням керуючих впливів на об'єкт управління за допомогою організаційно-розпрядних, економічних та соціально-психологічних методів.

УОП -- це ієрархічна багаторівнева система, яка встановлює такі рівні управління:

* галузь (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

* об'єднання (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

* виробничі підприємства;

* цехи, дільниці цехів;

* робочі місця(конкретні виконавці) Управління охороною праці здійснюється реалізацією наступних функцій:

* прогнозування та планування заходів щодо забезпечення безпеки праці;

* створення організаційної структури;

* кількісна оцінка рівня безпеки праці;

* збір та оформлення вихідної інформації про стан умов та безпеки праці;

* розробка та формування переліку управляючих впливів;

* стимулювання роботи щодо безпеки праці. Відповідальність за здійснення управління охороною праці в галузі та в підрозділах покладається на їх керівників в межах їх посадової компетенції.

Згідно із статтею 23 Закону України "Про охорону праці", власник створює на підприємстві службу охорони праці. Типове положення про цю службу затверджується Державним Комітетом України з нагляду за охороною праці.

На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Організаційно-методичну роботу безпосередньо на підприємстві (якщо чисельність працюючих у ньому мала) з усіх функцій і задач управління охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх реалізацією виконує інженер (старший інженер) з охорони праці або призначена власником особа, яка виконує його обов'язки за сумісництвом.

На працівників служб охорони праці не повинні покладатися обов'язки, не пов'язані з їх функціями. Усі заходи з охорони праці працівники служб охорони праці виконують у тісній взаємодії з керівництвом підприємств та їх підрозділів. Для загальної оцінки стану умов праці та планування заходів щодо їх покращення застосовується Єдина державна система показників обліку умов і безпеки праці, затверджена наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 31.03.94 p. №27 (Держнаглядохоронпраці, 1995).

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, отримувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих, надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації, підприємства.

Планування заходів з охорони праці -- один з основних методів економічного управління. Планування роботи з безпеки праці передбачає постановку цілі, розробку програми, спрямованої на її досягнення, та оцінку досягнутої ефективності. Пошук основних шляхів вирішення завдань безпеки праці та вибору потрібних заходів для їх реалізації слід узгодити з результатами прогнозування.

Галузеві плани забезпечують здійснення єдиного підходу до вирішення завдань безпеки праці в галузі, встановлюють основні напрямки розвитку, виявляють важливі проблеми та шляхи їх розв'язання, визначають обсяги наукових досліджень в галузі охорони праці і очікувані результати їх впровадження.

Планування в масштабі об'єднань і підприємств передбачає вирішення питань механізації та автоматизації виробничих процесів, ліквідацію ручної праці, розробку засобів часткової механізації, поліпшення вентиляції, впровадження засобів контролю техніки безпеки, створення комфортних умов на робочих місцях, заходів щодо попередження професійних захворювань і травматизму.

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенця трудового колективу може створюватися з питань охорони праці.

Комісія складається з представників власника, профспілок, уповноважених трудового колективу, спеціалістів із безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства.

Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства затверджується Держнаглядохоронпраці за погодженням з профспілками.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Контроль за станом умов і безпекою праці працюючих дозволяє виявити відхилення від вимог законодавства про працю, стандартів безпеки праці, якість виконання службами і підрозділами своїх обов'язків в галузі забезпечення належних умов та безпеки праці.

Ефективність контролю залежить від якості метрологічного забезпечення вимірювання параметрів небезпечних і шкідливих виробничих факторів, визначення рівня безпеки виробничого обладнання і технологічних процесів, а також коефіцієнтів безпеки праці.

Фінансування та економічне стимулювання охорони праці розглядається як одна з найважливіших частин УОП. На підприємствах, в галузях і на державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці.

Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого h регіонального самоврядування для потреб регіону.

На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти галузевих і державних фондів охорони праці витрачаю і ііся на здійснення галузевих і національних програм з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-технічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем охорони праці.

До державного, регіонального та галузевих фондів охорони праці надсилаються, поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями, кошти, отримані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до власників згідно із статтею 31 цього Закону, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці.

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком.

До працівників підприємства можуть застосовуватись будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про оподаткування.

Моральне і матеріальне стимулювання працівників за роботу щодо вдосконалення умов і безпеки праці має велике значення для підвищення ефективності виробництва, зниження рівня травматизму та захворювань, поліпшення умов праці та її безпеки. Обсяг матеріального заохочення диференціюється залежно від ролі службової особи та міри її впливу на безпеку праці.

Стимулювання здійснюється відповідно до розробленого підприємством, об'єднанням або галуззю положення.

3.3 Організація управління та навчання охороною праці на виробництві

Для підтримки постійної роботи в напрямку аналізу стану та вдосконалення умов праці на підприємствах лісового комплексу їх власники зобов'язані інформувати державні органи, які складають єдину статистичну звітність з охорони праці. Власник також зобов'язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, які вжито для їхнього усунення та забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Отримані дані скеровуються в ЕОМ і за спеціальною програмою розраховуються коефіцієнти безпеки праці по підприємству (цеху) щодо таких розділів: умови праці; безпечність технологічних машин, технологічних операцій; організація охорони праці. ЕОМ виконує відповідні розрахунки і видає рекомендації щодо керуючих впливів, в тому числі стимулювання.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, узгоджують їх обов'язки, а також погоджують комплексні заходи (плани) щодо забезпечення встановлених нормативів безпеки, умов, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям. Власник фінансує заходи щодо охорони праці. На підприємствах, у галузях і на державному рівні в установленому Кабінетом Міністрів порядку створюються фонди охорони праці. Такі фонди можуть створюватись органами міського і регіонального самоврядування для потреб регіону. На підприємстві кошти цього фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці. Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.

Згідно із Законом України "Про охорону праці". Державний комітет України з нагляду за охороною праці наказом від 04.04.94 p. №30 затвердив "Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників із охорони праці". У відповідності з цим документом, усі працівники при прийнятті на роботу і процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, з правил поведінки при аваріях. Навчання працівників правилам безпеки праці запроваджується в усіх підприємствах, установах незалежно від характеру і ступеня небезпеки виробництва. Форми такого навчання: інструктажі, технічні мінімуми, так зване курсове навчання, спеціальне навчання, навчання (перевірка знань) посадових осіб, підвищення кваліфікації, навчання студентів та учнів навчальних закладів.

Інструктаж з охорони праці проводиться в усіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від характеру їх виробничої діяльності, освіти, кваліфікації, стажу, досвіду з даного фаху або посади працівників. Керівництво, організація і відповідальність за своєчасне і правильне проведення інструктажів покладається на власника (керівника) підприємства, установи, організації, а у підрозділах -- на керівника підрозділу. За характером і інтервалами проведення інструктажі бувають: увідний і на робочому місці -- первинний, позаплановий і цільовий.

Увідний інструктаж проводить інженер з охорони праці або особа, на яку покладені його обов'язки, з усіма особами, що приймаються на роботу, а також з тими, що прибули у відрядження, студентами, учнями, направленими на виробничу практику. Метою увідного інструктажу є:

- роз'яснення значення виробничої і трудової дисципліни, ознайомлення з характером майбутньої роботи, загальними умовами, з вимогами безпеки;

- ознайомлення з основними положеннями законодавства про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку, основними правилами електробезпеки, порядком складання актів про нещасний випадок, порядком надання першої допомоги потерпілому; загальними вимогами до організації та утримання робочих місць; вимогам особистої гігієни та виробничої санітарії;

- призначення і використання засобів індивідуального захисту, спецодягу і спецвзуття; ознайомлення з основними вимогами пожежної безпеки.

Інструктаж проводиться з одним або групою робітників у кабінеті охорони праці або в спеціально обладнаному приміщенні з використанням сучасних технічних засобів навчання, наочних посібників.

Первинний інструктаж на робочому місці повинні проходити всі особи, які поступають на роботу, а також ті, що переводяться з одного цеху в інший, робітники, які будуть виконувати нову для них роботу, учні, студенти, направлені на підприємство для проходження виробничої практики, особи, які перебувають у відрядженні і безпосередньо беруть участь у виробничому процесі на підприємстві. Інструктаж на робочому місці проводять керівники (майстри) тих структурних підрозділів, у безпосередній підлеглості яких будуть інструктовані працівники. На невеликих підприємствах, які не мають структурних підрозділів, інструктаж проводить керівник підприємства. Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб однієї професії, згідно з програмою, розробленою з урахуванням вимог відповідних інструкцій з охорони праці для робітників, інших нормативних актів про охорону праці, технічної документації і приблизного переліку питань. Програма розробляється керівником цеху, дільниці, погоджується із службою охорони праці і затверджується керівником підприємства, навчального закладу або їх відповідного структурного підрозділу. Усі робітники, у тому числі випускники професійних навчальних закладів, навчально-виробничих (курсових) комбінатів, після первинного інструктажу на робочому місці повинні протягом 2. 15 змін (залежно від характеру праці і кваліфікації працівника) пройти стажування під керівництвом досвідчених кваліфікованих робітників або фахівців, призначених наказом (розпорядженням) по підприємству (цеху, дільниці, виробництву). Керівник підприємства (цеху, дільниці, виробництва) має право своїм наказом або розпорядженням звільняти від проходження стажування робітника, який має стаж роботи за своєю професією не менше трьох років і якщо він переходить з одного цеху в інший, і характер його роботи та тип обладнання, на якому він буде працювати, не змінюються.

Повторний інструктаж на робочому місці повинні проходити всі працівники, незалежно від кваліфікації, освіти і стажу роботи: на роботах з підвищеною небезпекою праці -- 1 раз у квартал; на інших роботах -- 1 раз за півріччя. Його проводять індивідуально або з групою працівників однієї професії, бригади -- за інструкціями для даної професії (посади).

Позаплановий інструктаж проводять при зміні правил, норм, інструкцій, технологічного процесу або обладнання, внаслідок чого змінюються умови безпеки праці, при порушенні працівником правил та інструкцій з охорони праці, застосуванні ним неправильних способів праці, які можуть призвести до травми або аварії, при нещасному випадку, при перервах у роботі: для робіт, до яких ставляться підвищені (додаткові) вимоги безпеки праці, -- понад ЗО календарних діб, для решти робіт -- 60 і більше діб. Цей інструктаж проводять згідно з розпорядженням установ, які здійснюють державний нагляд за охороною пращ (індивідуально або з групою працівників однієї професії).

Після проведення первинного, повторного і позапланового інструктажів робиться запис в журналі інструктажів на робочому місці з обов'язковим підписом інструктованого і інструктуючого. Журнал має бути встановленої форми, прошнурований, пронумерований і скріплений печаткою підприємства.

Цільовий інструктаж проводять із працівниками при ви-1 конанні разових робіт, безпосередньо не пов'язаних з фахом (завантажування, розвантажування, одноразові роботи поза підприємством, цехом та ін.); ліквідації аварії, стихійного лиха; виконання робіт, для яких оформляються наряд-допуск, дозвіл та інші документи; екскурсія на підприємство; організація масових і заходів з учнями, студентами (походи, спортивні заходи тощо). Цільовий інструктаж фіксується нарядом-допуском або іншою документацією, яка дозволяє виконувати роботи за переліком і згідно з відповідною інструкцією.

Навчання посадових осіб, згідно з переліком, затвердженим Державним комітетом із нагляду за охороною праці (наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 11.10.93 p. №94), проводять до початку виконання ними своїх обов'язків і періодично один раз на три роки в установленому порядку. Для них також запроваджується перевірка знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охороною праці з участю представників органів державного нагляду та профспілок. У разі незадовільних знань працівники повинні пройти повторну підготовку.

Навчання працівників правилам безпеки праці запроваджується в усіх підприємствах, установах незалежно від характеру та ступеня небезпеки виробництва. Форми такого навчання: інструктажі, технічні мінімуми, курсове навчання (перевірка знань) посадових осіб, підвищення кваліфікації, навчання студентів та учнів навчальних закладів.

Міністерство освіти України запроваджує навчання з основ охорони праці в усіх навчальних закладах системи освіти, а також підготовку та підвищення кваліфікації фахівців з охорони праці з урахуванням особливостей відповідних галузей народного господарства за програмами, погодженими з Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

ВИСНОВКИ

Наукове дослідження проблеми роботи з проблемними кредитами в умовах конкурентного середовища дало змогу теоретично обґрунтувати та розробити такі рекомендації і пропозиції, спрямовані на вирішення ряду методологічних і практичних завдань.

1. Кредитування є однією з найризикованіших операцій комерційного банку. Це пояснюється як самою природою кредиту, так і тим, що ця операція посідає чільне місце в балансах більшості комерційних банків. У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів. Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного менеджменту полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

2. З'ясовано, що у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Дуже важливим в плані запобіганню проблемної заборгованості та її погашення є робота з заставним майном, яке при невиконанні боржником умов кредитної угоди може виявитись єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

3. Важливим заходом з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників є формування комерційними банками резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Для цього проводиться класифікація кредитного портфелю банку з метою визначення кредитного ризику за кожною операцією.

4. Доведено, що при роботі із заставою ключовий принцип мінімізації кредитного ризику повинен полягати в тому, що банк (заставоутримувач) не повинен зазнавати втрат у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору і має повністю задовольняти свої вимоги з вартості забезпечення. Для створеній можливості кількісної оцінки дотримання принципу мінімізації кредитного ризику доцільно запровадити в практику банку коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (LVPС -- liquidation value to potential claims ratio). Його призначення -- виявляти, якою мірою величина ліквідаційної вартості об'єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу.

5. Доведено, що сек'юритизація як метод управління ризиком кредитного портфелю може бути застосована також і в роботі з проблемними кредитами. Найбільше механізм сек'юритизації на сьогодні розроблений для іпотечних кредитів. Це ефективний та порівняно дешевий метод рефінансування. В Україні сек'юритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. Тим не менше, в Україні сек'юритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм на наш погляд має велике майбутнє.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Банківський менеджмент: Навчальний посібник За ред. О.А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 с.

2. Банківські операції: Підручник А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін. За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 384с.

3. Барабаш Н. Методика аналізу ефективності господарської діяльності підприємства // Вісник КНТЕУ. - 2004. - № 4. - C. 44-52

4. Білобловський С. Окремі аспекти системи оцінки кредитного ризику банками // Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - №3. - С. 30 - 31.

5. Бондаренко Л. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії його конкурентоспроможності Вісник НБУ. - 2003. - №3. - С. 31-33.

6. Борщ Л.М. Банківська система України в інвестиційній діяльності Фінанси України. - 2003. - №5. - С. 5-12.

7. Бурдюгов А.Ф. Регулювання банківського кредитування під інвестиційний проект. // Вісник НБУ. - 2005. - №1. - С. 4-7.

8. Бурдюгов А.Ф. Регулирование резервной нормы для коммерческих банков в операціях проектного финанирования // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. - Том 9. - Суми-УАБС, 2004. - С.122-130.

9. Бушуєва І., Дем'яненко В. Алгоритм диверсифікації кредитів комерційного банку // Банківська справа. - 2002. - №2. - С. 42-47.

10. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник / К.: Знання, КОО, 2002. -- 255 с.

11. Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М. Аналіз банківської діяльності/ К.: КНЕУ, - 2003. - 599 с.

12. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Кредитование под залог и ликвидиционная стоимость. Под ред. Губенко С.Н. --Днепропетровск: Новая идеология, 2001.-- 89 с.

13. Галасюк В., Ревонюк Є.Ліпська І., Галасюк В. Визначення розміру кредиту, що надається під заставу // Вісник НБУ.-- 2000. - №1. - С. 45--46.

14. Галасюк В., Галасюк В. Практичні аспекти визначення обсягу кредиту, що надасться під заставу // Вісник НБУ.-- 2004. - №3 - С. 26-30.

15. Галасюк В. В. Проблеми теории принятия экономических решений: Монография. -- Днепропетровск: Новая идеологш, 2002. -- 304 с.

16. Гальчинський А. Теорія грошей.: Навчально-методичний посібник. - К.: Основи, 1996. - 413 с.

17. Головко В.І. Фінансово-економічна діяльність підприємства: контроль, аналіз та безпека : Навч. посіб./ В.І. Головко, А.В. Мінченко, В.М. Шарманська. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -448 с.

18. Голуб В. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник НБУ. - 2000. - №2. - с. 56-58.

19. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2002. - 327с.

20. Долан Эдвин Дж. Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика. - Санкт-Петербург: "Санкт-Петербург оркестр", - 1994 р. - 248с.

21. Иванов А.Н. Банковские услуги: зарубежный и российский опыт. -- М.: Финансы и статистика, - 2002. -- 173 с.

22. Іпотечне кредитування: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. С. Любунь, К. В. Паливода, М. П. Денисенко та ін. ; за ред.: О. С. Любуня, О. І. Кірєєва, М. П. Денисенко М-во освіти і науки України.- К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 392 с.

23. Залесова М.Г. Процесс секьюритизации как механизм совершенствования системы долгосрочного кредитования // Банковское дело. 2004. - № 12. - C.51-53.

24. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Либра, - 1996. -244

25. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. -- К.: КНЕУ, - 2001. - 146с.

26. Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій в сучасних умовах // Фінанси України. - 2004. - 10. - с.27 - 30.;

27. Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник/ В.В. Вітлінський, О.В.Пернарівський, Я.С. Наконечний; За ред. В.В. Вітлінського К.: Знання, КОО, 2000. - 251с.

28. Кривенко К.Є. Оцінка та управління кредитним ризиком // Торгівля і ринок України: Темат. зб. наук. пр. - Донецьк: ДонДУЕТ, 1999. - Вип. 8, т.2 С.256-261.

29. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. - К.: Знання, КОО, 2000. - 215 с.

30. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія / К.: Атіка, - 1999. - 240 с.

31. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004 р. - 376 с.

32. Масленченков Ю.С. Фінансовий менеджмент у комерційному банку. Книга 2: Технологічний уклад кредитування. 1996 р.- 238с.

33. Матвієнко І.В. Становлення ринку інвестиційного банківського кредитування в Україні // Економіка і Прогнозування. - 2005. - № 4. - C. 107

34. Мелюс О.В. Функціональний підхід до аналізу впливу операційної діяльності на фінансовий стан підприємства // Вісник КНУ Шевченка: Сер. Економіка. - 2005. - № 77-78. - C. 46-49

35. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер.с англ. - М.: ИНФРА - М, 2000. - 856 с.

36. Миргородский Д. Практика обеспечения банковских кредитов // Бизнес-приложение. - 1996. - №27. - с. 23.

37. Морсман Л. Кредитный департамент банка: организация эффективной работы. - М.: Альпина паблишер, 2003. - 257 с.

38. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. - 304 с.

39. Новіков В. Кредитне бюро: проблеми та рішення // Вісник НБУ. - 2002. - №8. - с. 52-58.

40. Омелянович Л.О., Кривенко К.Є. Динамічна оцінка фінансово-кредитних факторів // Вісник ДонДУЕТ. Сер.: Екон. науки. - 2001. - №2(10) С.4-8.

41. Пересада А. А., Шевченко О. Г. та ін. Портфельне інвестування: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 408 с.

42. Попович В.М., Степаненко А.И. Керування кредитними ризиками позичальника, кредитора, страховика. Учбово-практичний посібник за курсом "Економічна безпека підприємництва"/ К: Науково-видавничий центр Правові джерела, - 2005. - 210с.

43. Приказюк Н.В. Банківське інвестиційне кредитування в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 11. - C. 40-43.

44. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник / К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

45. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 02.06.2000 р. №2631-IV // http: // www.rada.gov.ua.

46. Про Заставу: Закон України N 2801-IV від 06.09.2000// http: // www.rada.gov.ua.

47. Про іпотеку: Закон України від 05.06.2003 р. № 898-ІV // http: // www.rada.gov.ua.

48. Про порядок формування та використання резерву для відшкодування втрат за кредитними операціями банків: Положення, затверджене Постановою НБУ від 6.07.2000 р. №279// http: // www.rada.gov.ua.

49. Про управління по роботі з проблемними кредитами: Положення, затверджене Постановою Правління ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» № 79 від 19.01.2007р.

50. Пуховкіна М. Ф., Остапишин Т. П, Білошапка В. С. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчально-методичний посібник // К.: КНЕУ, - 2002. - 356с.

51. Редхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками / Пер. с англ. - М.: ИНФРА - М, 1996. - 288 с.

52. Роуз ПитерС. Банковский менеджмент / Пер.с англ. - М.: Дело ЛТД, 1995. - 768 с.

53. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник за заг. ред.. - К.: КНЕУ, 2001.

54. Синки Дж. Управление кредитным портфелем / Пер.с англ. - М.: Catallaxy, 1994. - 820 с.

55. Скибенко С.Т., Халява С.П., Цвєткова Л.О. Банківські операції: Навч. посіб. для студ. екон. спец. / Укоопспілка. Навчально-методичний центр "Укоопосвіта". -- К.: Укоопосвіта, 2002. -- 240 с.

56. Сусіденко В.Т. Стратегія управління кредитною діяльністю комерційних банків. -- К.: КДТЕУ, 1998. -- 345 с.

57. Секъюритизация - финансовая инновация в Украине// http: // www.gaap.ru/findir/11/2006

58. Усоскин В.М. Сучасний комерційний банк: Керування й операції. - М.: ИПЦ "Вазар-Ферро", 1994.

59. Фінансове право України: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, І. Є. Криницький та ін.; за ред. М. П. Кучерявенка. - М-во освiти i науки України.- К.: Юрінком Інтер, 2006. - 320 с.

60. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 501 с.

61. Цигилик І. І. Роль аналізу фінансової діяльності підприємства у системі стратегічного управління // Економіка. Фінанси. Право. - 2006. - № 7.

62. Черняк В.З. Финансовый анализ: Учебник/ В.З. Черняк. -М.: Экзамен, 2005. - 416 с.

63. Шевченко Р. І. Банківські операції: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 180 с.

64. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. - 208 с.

Додатки

Додаток А

Рисунок «А». Сигнали погіршення фінансового стану позичальника

Додаток Б

Рисунок «Б». Фактори виникнення проблемних кредитів

Додаток В

Рисунок «Г». Чинники виникнення проблемних кредитів

Додаток Д

Рисунок «Д». Сигнали виникнення проблемного кредиту

Додаток Е

Рисунок «Е».Витрати за кредитними операціями

Додаток Ж

Таблиця Структура регулятивного капіталу за 2009-2011рр.

Рядок	Найменування статті	2009	2010	2011
1	Власний капітал	8 195 683	10 270 719	11 879 968
1.1	Зареєстрований статутний капітал	5 684 882	7 810 866	8 860 202
1.2	Загальні резерви	2 894	3 497	3 649
1.3	Резервні фонди	406 926	1 052 814	1 101 467
1.4	Нематеріальні активи	(10 286)	(8 445)	(12 257)
1.5	Знос нематеріальних активів	5 609	3 882	3 882
1.6	Капітальні інвестиції за нематеріальними активами	(470)	(375)	(487)
1.7	Збиток поточного року, що зменшений на суму доходів, неотриманих понад 30 днів з дати їх нарахування:	0	(917 947)	-
1.7.1	прибуток поточного року	0	1 050 379	-
1.7.2	нараховані доходи за активними операціями, неотримані понад 30 днів з дати їх нарахування	0	(1 968 325)	-
2	Додатковий капітал (2 рівня)	2 147 357	1 655 490	2 632 863
2.1	Прибуток минулих років	528 736	92 492	129 799
2.2	Результати переоцінки основних засобів, на які отримано дозвіл на включення до капіталу	279 272	117 339	206 674
2.3	Резерви під стандартну заборгованість інших банків	14 716	5 363	121 789
2.4	Резерви під стандартну заборгованість за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках	2 860	8 845	10 895
2.5	Резерви під стандартну заборгованість за кредитами, що надані клієнтам		130 134	486 920
2.6	Прибуток поточного року, що зменшений на суму доходів, неотриманих понад 30 днів з дати їх нарахування:	313 224	-	573 916
2.6.1	прибуток поточного року	1 351 655	-	1 374 319
2.6.2	нараховані доходи за активними операціями, неотримані понад 30 днів з дати їх нарахування	(1 038 431)	-	(800 403)
2.7	Субординований капітал	779 937	1 209 932	1 194 255
3	Відвернення	565 132	797 521	1 027 194
3.1	Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, що випущені банками, у портфелі банку на продаж	30	30	30
3.2	Вкладення у капітал інших установ у розмірі 10% і більше їх статутного капіталу	286	286	286
3.3	Інвестиції в дочірні компанії, що утримуються з метою продажу	135	135	135
3.4	Вкладення в дочірні банки	416 060	654 306	947 606
3.5	Вкладення в інші дочірні компанії	139 590	141 382	77 761
3.6	Резерви під знецінення цінних паперів	(451)	(451)	(451)
3.7	Обсяг операцій з інсайдерами, здійснених на більш сприятливих умовах	9 469	1 832	1 827
4	Усього регулятивного капіталу	7 671 780	8 802 536	11 562 125

Додаток З

Таблиця З

	на 1.01.2010	на 1.01.2011	Відхилення (+,-)
Показник	сума, тис.грн	%	Сума, тис.грн.	%	У сумі, тис.грн.	У структурі, %
Доходи	3680,15	100	6787,65	100	3107,5	0
1.Процентні доходи:	3179,72	86,4	5979,94	88,1	2800,22	1,7
за коштами, розміщеними в НБУ	0	0	0	0	0	0
за коштами, розміщеними в банківському секторі	91,37	2,48	156	2,3	64,63	-0,18
за коштами клієнтів	3088,35	83,92	5823,94	85,8	2735,59	1,88
за цінними паперами	0	0	0	0	0	0
інші процентні доходи	0	0	0	0	0	0
2.Комісійні доходи:	414,08	11,25	672,3	9,9	258,22	-1,35
за операціями з банками	2,23	0,06	3,9	0,05	1,67	-0,01
за операціями з клієнтами	411,85	11,19	668,4	9,85	256,55	-1,34
3.Прибуток від торгівельних операцій	28,7	0,78	46,25	0,68	17,55	-0,1
4.Інші банківські операційні доходи	12,19	0,33	15,13	0,22	2,94	-0,11
5.Інші небанківські операційні доходи	25,66	0,7	25,66	0,38	0	-0,32
6.Зменшення резервів	19,8	0,54	38,4	0,58	18,6	0,04
7.Непередбачені доходи	0	0	9,97	0,14	9,97	0,14
Витрати	3246,54	100	6358,05	100	3111,51	0
1.Процентні витрати:	2209,93	68,07	4535,4	71,3	2325,47	3,23
за коштами, отриманими від НБУ	0	0	0	0	0	0
за коштами, отриманими від інших банків	1462,41	45,05	2544,81	40	1082,4	-5,05
за коштами клієнтів банку	744,98	22,94	1973,68	31	1228,7	8,06
за цінними паперами власного боргу	0	0	0	0,2	0	0,2
інші процентні витрати	2,54	0,08	5,56	0,1	3,02	0,02
2.Комісійні витрати:	111,71	3,44	185,12	2,9	73,41	-0,54
3.Інші банківські операційні витрати	37,81	1,16	54,82	0,86	17,01	-0,3
4.Інші небанківські операційні вирати:	734,14	22,61	1274,81	20	540,67	-2,61
витрати на утримання персоналу	426,51	13,14	669,99	10,5	243,48	-2,64
сплата податків(крім податку на прибуток)	80,68	2,48	178,22	2,8	97,54	0,32
витрати на утримання основних засобів	69,18	2,13	125,86	1,98	56,68	-0,15
інші експлуатаційні витрати	153,56	4,73	284,26	4,4	130,7	-0,33
інші небанківські операційні витрати	4,21	0,13	16,48	0,24	12,27	0,11
5.Відрахування в резерви	0	0	19,2	0,3	19,2	0,3
6.Непередбачені витрати	0	0	71,39	1,24	71,39	1,24
7.Прибуток до сплати податку	586,56		646,91		60,35	0
8.Податок на прибуток	152,95	4,72	217,31	3,4	64,36	-1,32
9.Чистий прибуток	433,61		429,6		-4,01	0

Додаток И

Таблиця Динаміка за статтями активу банку ПАТ КБ Стандарт, грн.

Найменування статті	2009 р.	2010 р.	2011р.	Базисні темпи росту,%
				2009 р/ 2010 р.	2010р/ 2011р
Грошові кошти та їх еквіваленти	8 426 371	9 251 245	19725932	91.08	46,8
Торгові цінні папери	551 512	105 4291	84401	52.3	-91,02
Інші фінансові активи, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах	-	-	-	-	-
Кошти в інших банках	2 194 230	5 185 787	1317049	42.31	-74,6
Кредити та заборгованість клієнтів	65 825103	61 615 375	85385307	93,60	38,5
Цінні папери в портфелі банку на продаж	170 514	159 457	83498	106.9	-47,6
Цінні папери в портфелі банку до погашення	258 159	371 683	708257	143,97	90,5
Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії	555 650	795 688	51025367	143,2	63,6
Інвестиційна нерухомість	-	-	-	-	-
Дебіторська заборгованість щодо поточного податку на прибуток	181	188	188	96,28	100,0
Відстрочений податковий актив	32 461	30 266	2681	6,7	-91,1
Гудвіл	-	-	-	-	-
Основні засоби та нематеріальні активи	1 465 775	1 312 364	11801994	-10,4	72,8
Інші фінансові активи	5 498 592	7 163 047	3102607	24,7	-56,6
Інші активи	137 471	132 041	159457	-3,94	20,7
Довгострокові активи, призначені для продажу, та активи групи вибуття	49 446	43 861	40534	112,3	108,2
Усього активів	80165465	86066131	113437222	93,1	75,8

Таблиця Динаміка за статтями пасивів банку ПАТ КБ Стандарт, грн.

Назва статей	Абсолютне значення, грн.	Базисні темпи росту,%
	2009 р.	2010 р.	2011р .	2009 р./ 2010р	2010р 2011р.
Статутний капітал	5 684 882	7 810 866	8 860 202	79,6	89,01
Нерозподілений прибуток	1 863 448	1 142 981	1 499 979	163,2	78,35
Резервні та інші фонди банку	647 353	1 316 872	1519 787	103,42	86,36
Усього власного капіталу та частка меншості	8 195 683	10 270 719	11879 968	80,26	86,65
Кошти банків	9 868 363	11 379 815	14 559 473	81,96	78,47
Кошти клієнтів	52 843 389	49 835 285	75 182 793	106,6	65,06
Боргові цінні папери, емітовані банком	1 799 471	1 290 849	557 922	141,38	250,69
Інші залучені кошти	4 816 814	4 123 045	5 742 776	86,0	139,28
Зобов'язання щодо поточного податку на прибуток	15 606	9 210	35 634	59,02	228,34
Відстрочені податкові зобов'язання	39 640	72 127	140 745	92.5	138.8
Резерви за зобов'язаннями	329 994	114 729	83 602	34,77	25,33
Інші фінансові зобов'язання	779 060	7 488 368	3 771 028	961,21	48,40
Інші зобов'язання	177 689	182 106	248 004	102,49	136,18
Субординований борг	1 299 756	1 299 878	1 235 277	99,9	95,03
Зобов'язання, що пов'язані з довгостр.активами, призначеними для продажу (чи групами вибуття)		-	-	-	-
Усього пасивів	80165465	86066131	113437222	93,1	75,8

Додаток К

Таблиця Баланс за станом на кінець дня 31.12.2011року ПАТ КБ «СтандартБАНК»

Рядок	Найменування статті	Примітки	Звітний рік 2011	Попередній рік 2010
1	2	3	4	5
	АКТИВИ
1	Грошові кошти та їх еквіваленти	4	19 725 932	9 251 245
2	Торгові цінні папери		84 401	105 429
3	Інші фінансові активи, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах		-	-
4	Кошти в інших банках	5	1 317 049	5 185 787
5	Кредити та заборгованість клієнтів	6	85 385 307	61 615 075
6	Цінні папери в портфелі банку на продаж	7	83 498	59 457
7	Цінні папери в портфелі банку до погашення		708 257	371 683
8	Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії	8	1 025 367	795 688
9	Інвестиційна нерухомість		-	-
10	Дебіторська заборгованість щодо поточного податку на прибуток		188	188
11	Відстрочений податковий актив	26	2 681	30 266
12	Гудвіл		-	-
13	Основні засоби та нематеріальні активи	9	1 801 944	1 312 364
14	Інші фінансові активи	10	3 102 607	7 163 047
15	Інші активи	11	159 457	132 041
16	Довгострокові активи, призначені для продажу, та активи групи вибуття		40 534	43 861
17	Усього активів		113 437 222	86 066 131
	ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
18	Кошти банків	12	14 559 473	11 379 815
19	Кошти клієнтів	13	75 182 793	49 835 285
20	Боргові цінні папери, емітовані банком	14	557 922	1 290 849
21	Інші залучені кошти	15	5 742 776	4 123 045
22	Зобов'язання щодо поточного податку на прибуток		35 634	9 210
23	Відстрочені податкові зобов'язання	26	140 745	72 127
24	Резерви за зобов'язаннями	16	83 602	114 729
25	Інші фінансові зобов'язання	17	3 771 028	7 488 368
26	Інші зобов'язання	18	248 004	182 106
27	Субординований борг	19	1 235 277	1 299 878
28	Зобов'язання, що пов'язані з довгостроковими активами, призначеними для продажу (чи групами вибуття)		-	-
29	Усього зобов'язань		101 557 254	75 795 412
	ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
30	Статутний капітал	20	8 860 202	7 810 866
31	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)		1 499 979	1 142 981
32	Резервні та інші фонди банку	21	1 519 787	1 316 872
33	Усього власного капіталу та частка меншості		11 879 968	10 270 719
34	Усього пасивів		113 437 222	86 066 131

Додаток Л

Таблиця Баланс за станом на кінець дня 31.12.2010 року ПАТ КБ «СтандратБАНК»

Рядок	Найменування статті	Примітки	Звітній рік 2010	Попередній рік 2009
1	2	3	4	5
	АКТИВИ
1	Грошові кошти та їх еквіваленти	4	9 251 245	8 426 371
2	Торгові цінні папери		105 429	551 512
3	Інші фінансові активи, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах		-	-
4	Кошти в інших банках	5	5 185 787	2 194 230
5	Кредити та заборгованість клієнтів	6	61 615 075	65 825 103
6	Цінні папери в портфелі банку на продаж	7	59 457	170 514
7	Цінні папери в портфелі банку до погашення		371 683	258 159
8	Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії	8	795 688	555 650
9	Інвестиційна нерухомість		-	-
10	Дебіторська заборгованість щодо поточного податку на прибуток		188	181
11	Відстрочений податковий актив	26	30 266	32 461
12	Гудвіл		-	-
13	Основні засоби та нематеріальні активи	9	1 312 364	1 465 775
14	Інші фінансові активи	10	7 163 047	498 592
15	Інші активи	11	132 041	137 471
16	Довгострокові активи, призначені для продажу, та активи групи вибуття		43 861	49 446
17	Усього активів		86 066 131	80 165 465
	ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
18	Кошти банків	12	11 379 815	9 868 363
19	Кошти клієнтів	13	49 835 285	52 843 389
20	Боргові цінні папери, емітовані банком	14	1 290 849	1 799 471
21	Інші залучені кошти	15	4 123 045	4 816 814
22	Зобов'язання щодо поточного податку на прибуток		9 210	15 606
23	Відстрочені податкові зобов'язання	26	72 127	39 640
24	Резерви за зобов'язаннями	16	114 729	329 994
25	Інші фінансові зобов'язання	17	7 488 368	779 060
26	Інші зобов'язання	18	182 106	177 689
27	Субординований борг	19	1 299 878	1 299 756

Подобные документы

• Управління проблемними кредитами в ПАТ "Укрсиббанк"

  Залежність якості кредитного портфелю від зовнішніх та внутрішніх факторів. Організаційне та інформаційне забезпечення управління проблемними кредитами в ПАТ "Укрсиббанк". Напрямки удосконалення роботи з проблемною заборгованістю за кредитами банків.
  
  курсовая работа [93,4 K], добавлен 25.01.2013
  

• Можливості банків по роботі з проблемними кредитами

  Методи організації роботи з проблемними кредитами, що використовуються у вітчизняній банківській системі. Ефективність методу реструктуризації: оптимізація проблемної заборгованості. Системність у підходах по управлінню проблемною заборгованістю в банках.
  
  статья [124,6 K], добавлен 21.09.2017
  

• Удосконалення інструментарію аналізу ліквідності банку в системі управління нею

  Сутність ліквідності банку та фактори, що на неї впливають. Аналіз в системі управління ліквідністю банку та його методичне забезпечення. Апробація моделі бінарних характеристик на прикладі аналізу ліквідності АТ "Банк "Фінанси та Кредит", ефективність.
  
  дипломная работа [386,8 K], добавлен 22.12.2013
  

• Управління кредитною діяльностю банку

  Теоретичні засади управління, сутність та причини кредитної діяльності банку, особливості формування та система управління кредитним портфелем. Дослідження механізму управління кредитною діяльністю в комерційному банку "Кредитпромбанк", оцінка ризиків.
  
  курсовая работа [124,0 K], добавлен 23.02.2010
  

• Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

  Комплекс системи управління вартістю та рентабельністю залучених депозитних коштів у банку. Управління активами та пасивами комерційного банку та й удосконалення управління оптимальністю структури залучених депозитних коштів в комерційному банку.
  
  дипломная работа [2,7 M], добавлен 03.07.2010
  

• Управління ресурсною базою банку

  Ресурси банку: сутність, види та фактори впливу на формування, методичні підходи щодо процесу управління, його організаційне та інформаційне забезпечення. Загальна характеристика ПАТ "Сіті-Банк", збільшення обсягу та модель управління ресурсами.
  
  дипломная работа [382,2 K], добавлен 04.11.2014
  

• Розвиток науково-методичних підходів до управління споживчими кредитами банку

  Споживчий кредит, його сутність та види, організаційне, його інформаційне та нормативне забезпечення в Україні. Дослідження механізму управління споживчим кредитуванням банками. Удосконалення науково-методичних підходів до реалізації даного процесу.
  
  дипломная работа [532,8 K], добавлен 26.03.2015
  

• Валютні операції банку (на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк")

  Теоретичне обґрунтування важливості оптимізації управління валютними операціями та валютним ризиком в банку. Пошук напрямків удосконалення інструментів управління валютним ризиком на основі використання моделей поточних часових та процентних геп-розривів.
  
  дипломная работа [172,0 K], добавлен 06.07.2010
  

• Управління доходністю кредитних операцій банку

  Дослідження питань управління доходами, отриманими від кредитної діяльності комерційного банку на прикладі ВАТ "Кредітпромбанк". Проведення процедури аналізу діяльності комерційного банку, в цілях оцінки ефективності здійснюваної кредитної політики.
  
  дипломная работа [122,3 K], добавлен 11.10.2010
  

• Менеджмент банківських пасивів

  Характеристики пасивів банку. Методологічні підходи до управління пасивами банку. Методи управління капіталом банку, його залученими коштами. Управління пасивами комерційного банку на прикладі КБ "Приватбанк". Шляхи удосконалення менеджменту пасивів.
  
  курсовая работа [69,4 K], добавлен 19.03.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам