Управління проблемними кредитами в ПАТ "Укрсиббанк"

Размещено на http://www.allbest.ru/

60

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ

1.1 Сутність та ознаки проблемних кредитів

1.2 Поняття якості кредитного портфелю банку та причини виникнення проблемних кредитів

1.3 Механізм управління проблемними кредитами

1.4 Порядок формування резерву під кредитні ризики

РОЗДІЛ 2.УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ В ПАТ «УКРСИББАНК»

2.1 Організаційне та інформаційне забезпечення управління проблемними кредитами банку

2.2 Аналіз проблемних кредитів банку

2.3 Контроль за проблемними кредитами банку

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ З ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ В БАНКУ

3.1 Зарубіжний досвід управління проблемними кредитами банківської системи

3.2 Напрямки удосконалення управління проблемною заборгованістю за кредитами банків в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але водночас і найризиковішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають і в абсолютних, і у відносних показниках. Разом з тим зростає і частка проблемної заборгованості в кредитних портфелях банків, особливо за споживчими кредитами. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним чи фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру. У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику - одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом під час формування кредитного портфеля.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Метою роботи є розроблення та обґрунтування концептуальних засад удосконалення роботи з проблемами кредитами в банках та розроблення практичних рекомендацій щодо забезпечення їх ефективності.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці цієї курсової роботи:

– з'ясувати сутність і роль банківських кредитів та обґрунтувати основні теоретичні положення щодо управління кредитними операціями;

– проаналізувати залежність якості кредитного портфелю від зовнішніх та внутрішніх факторів;

– обґрунтувати напрями підвищення ефективності управління проблемними кредитами;

– розробити комплекс заходів з удосконалення роботи з проблемною заборгованістю, оцінки її дієвості та управління кредитним портфелем банку.

Об'єктом дослідження є кредитна діяльність АТ «УКРСИББАНК».

Предметом дослідження є організація роботи з проблемними кредитами в банку.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи дослідження: структурно-логічний аналіз (при побудові логіки та структури дипломної роботи); метод економічного аналізу; метод групувань (при дослідженні питання класифікації кредитів); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння - при зіставленні фактичних даних за відповідні періоди; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

Методологічною основою дослідження слугували теоретичні положення економічної науки, численні праці українських та зарубіжних учених із питань кредитної діяльності банків, закони України та інші нормативно-правові акти. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних Національного банку України, ПАТ «УКРСИББАНК», даних періодичних видань, Інтернету.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ

1.1 Сутність та ознаки проблемних кредитів

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу -- позикового капіталу. Кредитні відносини -- це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком. Як вказує Лагутін В.Д., роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи [7].

Необхідність кредитних відносин пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших -- виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Як відмічає Савлук М.І. кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків - готівкових і безготівкових, допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції [17].

В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кредит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому числі імпортними.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соціальних потреб. Але поки він тут використовується вкрай недостатньо.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту також прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні сучасних інформаційних технологій. Економія витрат обігу досягається й за рахунок того, що при розвинутих кредитних відносинах зменшується потреба створювати резервні фонди на рівні господарюючих суб'єктів і держави [17].

Лаврушин О.І. виділяє наступні направлення, в яких проявляється дія кредиту:

- перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах розвитку виробництва та реалізації продукції за допомогою операцій по наданню позик і залученню коштів юридичних та фізичних осіб;

- вплив на безперебійність процесів виробництва шляхом надання позик, які забезпечують усунення затримки при їх здійсненні;

- участь в розширенні виробництва, в тому числі за допомогою видачі позикових коштів на збільшення основних фондів, виконання лізингових операцій і т.д.;

- економне використання позичальниками як власних, так і позичених коштів, чому сприяють процеси надання кредитних коштів, а також стягнення плати за їх користування;

- прискорення отримання споживачами товарів, послуг і житла (за рахунок кредиту);

- регулювання випуску в обіг та вилучення з обігу готівкових коштів на основі застосування кредиту та забезпечення безготівкового грошового обігу платіжними засобами [1].

Банківський кредит -- це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позиковий банківський капітал[7].

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником -- юридичні та фізичні особи. Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування -- отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

Кожний комерційний банк ставить за мету -- забезпечити високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель -- це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення [2].

Банківський кредит надається при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб'єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов'язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально

Однозначного визначення даного терміна немає ні у вчених, ні в законодавчих актах. Тому для систематизації та конкретизації даної інформації спробуємо скласти більш об'єктивне, точне та всеохоплююче визначення проблемних кредитів.

Отже, на нашу думку, проблемний кредит - це кредитний продукт, в якому, в міру певних обставин, позичальником порушені одна чи декілька умов кредитного договору, та є підстави вважати, що з високою вірогідністю через певний час даний кредитний продукт втратить свою якість, яку бажає банк щоб він мав; та вимагає проведення комплексу заходів організаційного та адміністративно-правового характеру щодо повернення його бажаної якості, в тому числі кредитних коштів, та плату за них з метою усунення можливих економічних збитків банку.

Виходячи із сутності та визначення проблемних кредитів можна навести наступні їх ознаки:

- порушені одна, чи декілька умов кредитного договору;

- є підстави вважати, що з високою вірогідністю через певний час даний кредитний продукт втратить свою якість;

- значно знизилася ринкова вартість забезпечення.

Також можна виділити певні види проблемних кредитів, але ні в іноземній, ні у вітчизняній практиці немає єдиного підходу до даного питання. Та на основі проведеного нами дослідження можна виділити 3 основні види проблемних кредитів:

- легкі - скоринг бал від 70% до 90%;

- середні - скоринг бал від 40% до 69%;

- тяжкі - скоринг бал від 0% до 39%.

Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку за допомогою відповідних методів управління. Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою процентів за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції [2-6, 20-37].

Банківська практика свідчить, що складності з поверненням кредитів, частіше всього, обумовлені впливом процесів, які розвиваються протягом визначеного періоду часу. Проблемні кредити, в більшості випадків, не виникають несподівано. Є чимало сигналів, які свідчать про те, що фінансовий стан позичальника погіршується і що наданий кредит може бути не сплачений своєчасно або й взагалі не буде сплачений. Ці сигнали працівник банку повинен уміти виявити. Для цього використовуються результати аналізу бухгалтерської, фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення третіх осіб, відомості з інших підрозділів банку. Визначення сигналів погіршення фінансового стану позичальника та їх виявлення на ранній стадії дадуть змогу банку своєчасно вжити заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку від непогашення кредиту [2-6, 20-37].

Отже, для кращого управління проблемними кредитами банку кожному уповноваженому співробітнику банку необхідно знати сутність та ознаки проблемних кредитів банку, щоб вміти вчасно відреагувати на появу проблемної заборгованості, та мінімізувати витрати банку за цим кредитом.

1.2 Поняття якості кредитного портфелю банку та причини виникнення проблемних кредитів

Кредитний портфель - це сукупність усіх позичок, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. Кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позиковими операціями [4].

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик. Для закордонних банків прийнятними є такі значення показників: питома вага списаних позик у загальному обсязі виданих - 0,25-0,75%; питома вага прострочених позик (понад 90 днів) у загальному обсязі виданих - 0,5-3%. Якщо питома вага нестандартних позик сягає рівня 10%, становище банку визначається як кризове [5]. Для вітчизняної банківської системи значення аналогічних показників мають досить широкий діапазон коливань. У другій половині 90-х років питома вага проблемних кредитів в обсязі сукупного кредитного портфеля українських комерційних банків становила 20-22%. Завдання менеджменту під час управління проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління [6].

На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Структурний аналіз кредитного портфеля передбачає дослідження його структури в розрізі груп ризику, рівня забезпеченості галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментацію кредитного портфеля.

Таким чином структура кредитного портфеля банку може вважатися задовільною в тому випадку, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних для повернення, прострочених і пролонгованих складає не більш 50 %. У такому випадку банк проводить ризиковану кредитну політику.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями і може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, у тому числі застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

1. офіційна кредитна політика банку;

2. правила регулювання банківської діяльності;

3. величина капіталу банку;

4. досвід і кваліфікація менеджерів;

5. рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів [4].

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню органами нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють важливу роль у процесі формування кредитного портфеля.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

Таким чином, можна зробити висновки, що кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позиковими операціями. Структура кредитного портфеля банку може вважатися задовільною в тому випадку, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних для повернення, прострочених і пролонгованих складає не більш 50 %. У зворотному випадку банк проводить ризиковану кредитну політику.

1.3 Механізм управління проблемними кредитами

Діяльність банків і всієї банківської системи в цілому показує, що незалежно від типу кредитної політики, якості кредитного портфеля, методик, які застосовуються при оцінці кредитоспроможності позичальника та управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

У більшості випадків неповернення кредиту та його пролонгація зумовлюється погіршенням фінансового становища та виникненням відповідних проблем у господарській діяльності позичальника банку. Це у свою чергу зумовлює несвоєчасну виплату основної суми кредиту та процентів за ним, що негативно відображається на діяльності кредитора. Все це призводить до виникнення проблемної заборгованості за наданими кредитами або ж до перетворення звичайних кредитів у проблемні.

Проблемний кредит - це кредит, за яким своєчасно не проведені один чи декілька платежів, значно знизилася вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку сумніватися у поверненні кредиту.

Наданий кредит позичальнику відразу не є проблемним, він таким стає. Хоча здебільшого проблемні кредити не виникають несподівано. Обґрунтуванням такої ситуації є те, що розрізняють багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та виникнення проблем зі своєчасною сплатою або й взагалі несплатою тіла кредиту та відсотків за ним.

Ефективне управління проблемними кредитами потребує чітко сформованого організаційного забезпечення. Розрізняють три рівні організаційного забезпечення, а саме: стратегічний, тактичний та оперативний.

На стратегічному рівні управління проблемними кредитами здійснюється загальними зборами акціонерів, спостережною радою та правлінням банку. Загальні збори акціонерів вирішують стратегічні питання щодо управління проблемними кредитами.

Спостережна рада банку як орган банку, який представляє інтереси його власників, несе відповідальність за визначення стратегії роботи банку в цілому. Правління банку несе відповідальність за організацію та впровадження загальної ефективної системи управління проблемними кредитами.

На тактичному рівні управління проблемними кредитами займаються кредитний комітет, тарифний комітет і служба внутрішнього аудиту.

На оперативному рівні управління проблемними кредитами банку здійснюється підрозділом по роботі з проблемними кредитами, підрозділом стратегічного аналізу банку, підрозділами безпеки, юридичними службами та співробітниками фронт та бек-офісу.

Для ефективної роботи банку доцільно створити спеціалізований підрозділ по роботі з проблемними активами, який здійснює комплекс заходів щодо повернення проблемної заборгованості, супроводжує активи від стадії переходу до групи проблемних до одержання конкретного результату, здійснює організацію, облік і контроль діяльності дочірніх структур банку, котрі залучаються до роботи з проблемною заборгованістю в межах своєї компетенції, а також здійснює розрахунки, нарахування і контроль за рухом сформованих резервів на можливі втрати за проблемними кредитами.

Підрозділ по роботі з проблемними активами повинен підтримувати безпосередній безперервний оперативний контакт із юридичною службою та службою безпеки.

Лише завдяки консолідованим зусиллям всіх служб банку можливе досягнення очікуваного ефекту в роботі з проблемними кредитами.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ затвердив постановою Правління № 279 від 6 липня 2000 року Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [5]. Згідно з цим Положенням оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і іноземній валюті.

3 метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість. З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника;

- стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

- рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно згідно з його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі -- не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків -- не рідше ніж один раз на місяць.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас «А» - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів.

Клас «Б» - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними.

Клас «В» - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники - банки (резиденти) і банки країн - членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

Клас «Г» - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо.

Клас «Д» - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

1.4 Порядок формування резерву під кредитні ризики

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за ним є:

- добрим -- якщо заборгованість за кредитом і відсотки (комісії та інші платежі з обслуговування боргу) за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

- слабким -- якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до З0 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

- незадовільним -- якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Відповідно до перелічених критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції (табл. 1.1).

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію. Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Таблиця 1.1

Визначення категорії кредитної операції

Фінансовий стан позичальника (клас)	Обслуговування боргу позичальником (група)
	добре	слабке	незадовільне
А	стандартна	під контролем	субстандартна
Б	під контролем	субстандартна	сумнівна
В	субстандартна	субстандартна	сумнівна
Г	сумнівна	сумнівна	безнадійна
Д	сумнівна	безнадійна	безнадійна

На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятого забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Визначення коефіцієнту резервування за кредитними операціями

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування, %
Стандартна	1
Під контролем	5
Субстандартна	20
Сумнівна	50
Безнадійна	100

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу.

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Таким чином, формування резервів під кредитні ризики здійснюється з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та регулюється Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

кредитний портфель проблемний

РОЗДІЛ 2.

УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ В ПАТ «УКРСИББАНК»

2.1 Організаційне та інформаційне забезпечення управління проблемними кредитами банку

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позикових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позики, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позиками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позики, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція -- це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право здійснювати кредитування юридичних і фізичних осіб тільки після отримання ліцензії від Національного Банку України [1].

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно із чинним законодавством України з додержанням встановлених Національним банком України обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних коштів [2]. Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форми власності при умові наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення та сплати відсотків за користування ним згідно з Законом України «Про іпотеку», від 05.06.2003 року № 898-ІV. Видача кредиту здійснюється конкретній юридичній особі, зареєстрованій як суб'єкт підприємництва або фізичній особі.

Про кожний випадок надання кредиту позичальнику в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (великі кредити), банк повідомляє Національному банку України. Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням стовідсоткових позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Рішення про надання кредитів позичальникам приймається колегіально-кредитними комітетами (відділення, дирекції банку) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведено один чи кілька платежів, суттєво знизилася ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дають підставу банку мати сумнів щодо повернення позики.

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість провадження банківського бізнесу. Однак це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі завдана банку шкода набагато більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість прострочених кредитів призводить до спаду довіри вкладників та акціонерів до банку, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується у формі непродуктивних. Такі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики.

Однією з найризикованіших операцій комерційного банку є кредитування. Це пояснюється як самою природою кредиту, так і тим, що ця операція посідає чільне місце в балансах більшості комерційних банків. У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів.

Виникнення проблемних кредитів обумовлено багатьма чинниками, зокрема такими:

1. Чинниками, які не можуть контролюватися банком і знаходяться поза сферою його діяльності:

- погіршенням макроекономічної кон'юнктури та ділової активності у тих галузях, де клієнтом здійснюються ділові операції;

- негативною (для боржника) зміною економічного законодавства.

2.Помилками керівництва підприємства, яке звернулося за позикою.

3.Чинниками, зумовленими некваліфікованою роботою банківських спеціалістів:

- Порушенням основних принципів кредитування, збільшенням у кредитному портфелі пролонгованих, прострочених та безнадійних позик;

- Недостатнім аналізом фінансового стану позичальника;

- Відсутністю аналізу кредитного портфеля з боку керівників комерційних банків, що призводить до концентрації ресурсів у одного позичальника;

- Наданням кредитів, оформлених невідповідне до стандартів;

- Низьким юридичним рівнем угод (відсутністю пунктів щодо регулювання процентних ставок, санкцій у разі нецільового використання позик і т. ін.);

- Недотриманням оформлення застави (угоди нотаріально не засвідчені, без страхування заставного майна, прийняття майна тільки на суму виданих позик без урахування процентів кредиту, брак опису заставного майна);

- Недостатній контроль щодо цільового використання позик.

Все це вимагає від менеджерів банку розробки виваженої кредитної політики, а стратегія ризику має бути її невід'ємною складовою у кожному комерційному банку.

Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного працівника полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими [3].

Як зазначає Примостка Л.О., у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію [9]. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника. Рішення про те, який метод краще використати, приймає керівництво банку залежно від конкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми.

Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менш як 90%, реабілітацію краще не розпочинати.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Процес реабілітації складається з кількох етапів: збір і підготовка інформації; зустріч із позичальником; розробка плану дій; реструктуризація боргу; постійний контроль за виконанням плану.

Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план заходів з поліпшення роботи позичальника. Під час підготовки плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складі грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:

- впровадження системи контролю за запасами: скорочення або ліквідація надмірних запасів сировини, напівфабрикатів і готової продукції;

- прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

- відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за допомогою залучення до співпраці інших кредиторів, включаючи державні організації;

- продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не приносять прибутку;

- пошук нових можливостей на ринку або нових ринків;

- вирішення питання про збереження чи зміну структури та асортименту виробленої продукції;

- пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;

- пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;

- зміни у структурі заборгованості, наприклад, продовження строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, коли банк стає співвласником компанії;

- повна чи часткова зміна керівництва компанії-позичальника або інші форми організаційної перебудови.

Банківським фахівцям необхідно провести реструктуризацію боргу, встановити нові строки платежів і повного повернення суми кредиту, укласти нову тимчасову угоду, якщо проблеми за своєю природою короткострокові. Упродовж усього періоду реабілітації банк повинен ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б часткового. Інші можливості передбачають пошук додаткового забезпечення, використання гарантійних прав, перепродаж кредиту з дисконтом третій стороні. За наявності достатнього забезпечення реалізація права на заставу є єдиною реальною можливістю повернення боргу

Якщо план реабілітації кредиту не виглядає реальним і жоден з розглянутих заходів не дає можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника. Ліквідація - це останній захід банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, і вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта загалом не поліпшує репутацію банку.

Таким чином, можна зробити висновки, що кредитний портфель банку служить головним джерелом його доходів і одночасно - головним джерелом ризику при розміщенні активів. Від структури і якості кредитного портфеля в значній мірі залежить стабільність банку, його репутація, фінансові результати. Кредитування є однією з найризикованіших банківських операцій. З проблемними кредитами стикається будь-який банк і їх неможливо уникнути, тому важливою задачею є організація ефективного управління ними. У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

2.2 Аналіз проблемних кредитів банку

Кредитний портфель - це сукупність усіх позичок, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних.

Таблиця 2.2.

Динаміка кредитування та формування резервів під кредитні ризики по системі банків протягом 2009-2011 років

Показник	На 1.01.2009р.	На 1.01.2010р.	На 1.01.2011р.	Зміни
				Абсолютні, тис. грн	Темп приросту, %
Кредити ПАТ «УКРСИББАНК» тис..грн.	8 557 505	12729 719	21 735 198	13 177 693	154,0
Резерви під кред.заборгованість, тис.грн.	476 084	584 421	853 216	377 132	79,2
Коефіцієнт резервування, %	5,6	4,6	3,9	-2	-29,4
Кредити по банківській системі, тис.грн.	87 519 381	142276 756	245522 529	158003148	180,5
Резерви під кред.заборг, тис.грн.	6 024 335	7 849 542	11 497 802	5 473 467	90,9
Коефіцієнт резервування, %	6,9	5,5	4,7	-2	-32,0
Частка ринку	9,8	8,9	8,9	-1	9,5

Кредити клієнтам в структурі активів банку займають значну долю, а саме в 2009р. - 68,1%, в 2010р. - 63,1%, в 2011р. - 75,2% (табл.. 2.2), що свідчить що саме кредитування є пріоритетним завданням банку. Однак не можна не відмітити, що з виходом на ринок кредитування нових гравців банк втрачає свої позиції в цьому сегменті. Так, якщо у 2008р. частка ринку банку складала 9,8%, то у 2009-2010рр. лише 8,9%. Темп приросту кредитних операцій банку відстає від темпів кредитування по банківській системі, він складає 154%, тоді як по банківській системі України а загалом складає 180,5%. Однак щодо резервування за кредитними операціями можна відмітити позитивну динаміку - коефіцієнт резервування протягом трьох років (2009р.- 5,6%, 2010р. - 4,6%, 2011р. - 3,9%) нижчий ніж по системі банків (відповідно 6,9%, 5,5%, 4,7%), хоча темпи приросту дещо вищі ніж по Україні загалом. Темп зниження коефіцієнту резервування за кредитними операціями банку склав 29,4%, тоді як по банківській системі - 32%. Для формування резерву кредитний портфель банку класифікується за ступенем ризику кредитів на стандартні та нестандартні: кредити під контролем, субстандартні кредити, сумнівні кредити, безнадійні кредити.

Станом на 1.01.2011р. найбільшу частку в кредитному портфелі банку займають кредити під контролем - 39,8%, стандартні - 38,1%, субстандартні 8,3%, сумнівні - 4,2%, безнадійні - 9,6%. Протягом трьох років можна відмітити позитивну динаміку кредитного портфелю банку: частка стандартних кредитів зросла (+9,0%), а нестандартних відповідно знизилась, причому в основному за рахунок безнадійних кредитів (-7,3%). Як негативним фактом слід відмітити зростання частки сумнівних кредитів (+0,6%).

Показник ризику кредитного портфеля (IR), який розраховується як відношення розрахункового резерву до обсягу кредитного портфеля, складає у 2009 р. = 23,0 %, у 2010 - 22,2 %, у 2011 - 15,7%. Тобто ризикованість кредитного портфелю знизилась на 7,3 % і становить 68 % від рівня базового року (табл.2.3).

Таблиця 2.3.

Динаміка кредитного портфеля ПАТ «УКРСИББАНК», класифікованого за ступенем ризику протягом 2009-2011 років

Групи	Коефіцієнт ризику, %	На 01.01.2009р.	На 01.01.2010р.	На 01.01.2011р.
		Сума, тис.грн	Розрахунковий резерв, тис.грн.	Сума, тис.грн	Розрахунковий резерв, тис.грн.	Сума, тис.грн	Розрахунковий резерв, тис.грн.
Стандартні	1	2490234	21902	3895294	38953	8281110	82811
Нестандартні, в т.ч.		6067271	1945549	8834425	2789718	13454088	3336353
Під контролем	5	3448675	172434	5104617	255231	8650609	432530
Субстандартні	20	864308	172862	1247512	249502	1804021	360804
Сумнівні	50	308070	154035	394621	197311	912878	456439
Безнадійні	100	1446218	1446218	2087674	208671	2086579	2086579
Всього кредитів	8557505	1970451	12729719	2828671	21735198	3419164
Коеф. ризику, %	23,0	22,2	15,7

Що стосується характеру кредитних операцій, то в портфелі банку переважають кредити в поточну діяльність. Так, в 2010 році їх частка становить 84,4%, в 2011 році - 81,5%. В структурі кредитних операцій в поточну діяльність переважають традиційні кредити - 95,6% в 2010р. та 93,4% в 2011р. Кредити в інвестиційну діяльність складають 18,5% у портфелі банку в 2011р., в їх структурі переважають іпотечні (50,6% ) та інші кредити в інвестиційну діяльність (48,7%). Приріст кредитного портфелю протягом року забезпечений в основному за рахунок інших кредитів в поточну діяльність (+6273388 тис.грн.), іпотечних (+1107324 тис.грн.) та інших кредитів в інвестиційну діяльність (+915017 тис.грн.). Особливо швидкими темпами протягом 2010 року розвивався фінансовий лізинг (315,6%), овердрафтне кредитування (293,6%), репо (228,8%) та іпотечне кредитування (319,5%).

Таблиця 2.4.

Динаміка та структура кредитних операцій ПАТ «УКРСИББАНК» протягом 2009-2010 років

Вид кредиту	На 1.01.2010р.	На 1.01.2011р.	Відхилення 2011р. від 2010р.
	Сума, тис.грн.	Питома вага, %	Сума, тис.грн.	Питома вага, %	Абсолютне, тис.грн.	За структурою %	Приріст, %
1. В поточну діяльність	10742925	84.39	17711902	81.49	6968977	-2.90	164.87
овердрафт	316872	2.49	930471	4.28	613599	1.79	293.64
Репо	11361	0.09	25998	0.12	14637	0.03	228.83
за врах. векселями	105269	0.83	139971	0.64	34702	-0.18	132.97
за факторинговими операціями	37102	0.29	69637	0.32	325356	0.03	187.69
інші	10272322	80.70	16545709	76.12	6273388	-4.57	161.07
2.В інвестиційну діяльність	1986794	15.61	4023296	18.51	2036502	2.90	202.50
Фін. лізинг	17219	0.14	54338	0.25	37119	0.11	315.56
іпотечні	927013	7.28	2034338	9.36	1107324	2.08	219.45
інші	1042836	8.19	1957853	9.01	915017	0.82	187.74
Всього	12729719	100.0	21735198	100.00	9005479	-	170.74

Щодо динаміки структурних зрушень, протягом 2010 року зросла частка кредитів в інвестиційну діяльність в портфелі банку (+2,9%), що є взагалі тенденцією для банківської системи останніх років. Це безумовно позитивне явище, яке підтверджує стабілізацію економічних процесів в Україні. В структурі інвестиційних кредитів особливо значно зросла частка іпотечних кредитів (+2,08%). Експерти відмічають, що саме розвиток іпотечного кредитування сприяв зростанню цін на житло за останні роки. Щодо структури кредитів в поточну діяльність, слід відмітити збільшення частки овердрафтів в кредитному портфелі банку (+1,79%), незначне зростання питомої ваги операцій репо (+0,03%) та факторингових операцій (+0,03%). Натомість частка традиційний видів кредиту зменшилась на 4,57%. Відмічається також незначне зменшення питомої ваги кредитів за врахованими векселями (-0,18%).

За результатами аналізу кредитного портфелю ПАТ «УКРСИББАНК» можна зробити висновки, що кредитні операції є пріоритетними для банку. Обсяг кредитного портфелю зріс за три роки більш ніж у 2,5 рази і станом на 1.01.2011 року становив 21,7 млрд.грн. Кредитний портфель банку сформований на 38,1% за рахунок стандартних кредитів, частка проблемної заборгованості в кредитному портфелі зменшилась протягом останніх трьох років на 6,7% і складає на початок 2011 року 13,8%.

Що стосується характеру кредитних операцій, то в портфелі банку переважають кредити в поточну діяльність. Їх частка становить на 1.01.2010р. 84,4%. В структурі кредитних операцій в поточну діяльність переважають традиційні кредити - 93,4% на 1.01.2010р. Кредити в інвестиційну діяльність складають 18,5% у портфелі банку на 1.01.2010р., в їх структурі переважають іпотечні (50,6% ) та інші кредити в інвестиційну діяльність (48,7%). Приріст кредитного портфелю протягом року забезпечений в основному за рахунок інших кредитів в поточну діяльність (+6273388 тис.грн.), іпотечних (+1107324 тис.грн.) та інших кредитів в інвестиційну діяльність (+915017 тис.грн.). Особливо швидкими темпами протягом 2009 року розвивався фінансовий лізинг (315,6%), овердрафт не кредитування (293,6%), репо (228,8%) та іпотечне кредитування (319,5%). Протягом 2010 року зросла частка кредитів в інвестиційну діяльність в портфелі банку (+2,9%), що є взагалі тенденцією для банківської системи останніх років. Це безумовно позитивне явище, яке підтверджує стабілізацію економічних процесів в Україні. В структурі інвестиційних кредитів особливо значно зросла частка іпотечних кредитів (+2,08%). Щодо структури кредитів в поточну діяльність, слід відмітити збільшення частки овердрафтів в кредитному портфелі банку (+1,79%), незначне зростання питомої ваги операцій репо (+0,03%) та факторингових операцій (+0,03%). Натомість частка традиційний видів кредиту зменшилась на 4,57%.

2.3 Контроль за проблемними кредитами банку

Порядок погашення проблемної заборгованості в банку регламентується Положенням «Про управління по роботі з проблемними кредитами», затвердженим Правлінням ПАТ «УКРСИББАНК» № 79 від 19.01.2009р. [6] Дане положення є внутрішньобанківським нормативним документом, що визначає та регламентує діяльність підрозділів причетних до роботи з проблемними боржниками і поширюється на обласні дирекції і філіали та є обов'язковим для виконання всіма службами банку.

Досудове врегулювання погашення позичальником проблемної заборгованості, претензійно-позовна робота, правове супроводження виконавчого провадження та судових процедур, банкрутства відносно боржників банку, а також підготовка висновків щодо можливості списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву, покладається на Управління по роботі з проблемними кредитами, які створюються на базі обласних дирекцій (філій).

Рішення про передачу проблемного кредиту для подальшого стягнення заборгованості Управлінню по роботі з проблемними кредитами приймається Кредитним комітетом банку.

За наявності рішення Кредитного комітету про передачу проблемного кредиту для подальшого стягнення заборгованості Управлінню про проведення претензійно-позовної роботи наступного рішення про початок претензійно-позовної роботи, відкриття виконавчого провадження та порушення справи про банкрутство не вимагається.

У разі настання обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання юридичними (фізичними) особами будь-яких зобов'язань перед банком і переговори та інші заходи про усунення цих порушень не привели до позитивних наслідків, кредитний підрозділ банку, який обслуговує позичальника, в термін до 3-х робочих днів з моменту винесення заборгованості на рахунок прострочених платежів, виникнення у позичальника однієї або сукупності ознак, подає на розгляд Кредитному комітету відповідну службову записку з обґрунтуванням необхідності та підстав для передачі матеріалів щодо проблемного позичальника підрозділу по роботі з проблемними кредитами для організації подальшої роботи із стягнення заборгованості у досудовому врегулюванні, проведення претензійно-позовної роботи, а також інформаційну довідку про проблемного позичальника.