Кредитний портфель комерційного банку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління кредитним портфелем

1.1 Сутність і структура кредитного портфеля

1.2 Роль кредитної політики банку у забезпеченні надійності його кредитного портфелю

1.3 Основні види ризиків, пов'язані з формуванням кредитного портфеля

Розділ 2. Механізм управління кредитним портфелем на прикладі роботи ВАТ «КРЕДОБАНК»

2.1 Розгляд кредитної діяльності банку, динаміки і структури кредитного портфеля

2.2 Оцінка якості кредитного портфеля банку і його фінансової стабільності

2.3 Моніторинг кредитного портфеля на прикладі роботи ПАТ «КРЕДОБАНК»

Розділ 3. Управління проблемними кредитами та способи зниження ризиків кредитного портфеля в умовах фінансової нестабільності

3.1 Управління проблемними кредитами і заходи щодо їх оздоровлення

3.2 Диверсифікація і лімітування, як інструменти зниження ризиків кредитного портфеля

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Інноваційний розвиток економіки України за умов становлення ринкових економічних відносин потребує нових підходів до забезпечення стабільності та ефективності функціонування всіх складових ринкової інфраструктури.

Стратегічною метою банківської системи України є забезпечення сталості її розвитку шляхом досягнення надійності, стійкості до криз, підвищення якості та ефективності її діяльності. Важливу роль у зміцненні банківської системи країни, зростанні довіри до неї вкладників та інвесторів відіграє управління банківських ризиків. У загальній сукупності банківських ризиків найбільшу питому вагу мають кредитні ризики. З огляду на пріоритетність і високу прибутковість кредитних операцій саме ці ризики с визначальними в діяльності вітчизняних і зарубіжних банків. Негативні дії кредитних ризиків обертається для банків значними втратами і є однією з найвагоміших причин їхнього банкрутства. За цих умов особливої актуальності набуває проблема регулювання кредитних ризиків банків. Причому ця актуальність підсилюється у зв'язку з приходом в Україну іноземних банків, що загострює конкуренцію на ринку банківських послуг і, відповідно, потребує від вітчизняних банків застосування ефективних механізмів забезпечення конкурентоспроможності їхньої діяльності, серед яких важливу роль відіграє управління кредитних ризиків у кредитному портфелі комерційного банку.

Як показали дослідження внаслідок фінансової лібералізації, зростаючої конкуренції, мінливості у диверсифікації фінансових ринків банки у своїй діяльності все частіше стикаються з широким комплексом ризиків, тому і виникла необхідність у проведенні комплексного дослідження теоретичних і прикладних аспектів регулювання кредитних ризиків банків з урахуванням нових тенденцій банківської системи України та оцінки виливу чинників ризику. Зокрема, суттєву увагу потрібно звернути на розроблення питань, пов'язаних зі стратегією і тактикою внутрішньобанківського регулювання кредитних ризиків, комплексним аналізом впливу ризикоутворювальних чинників, вибором методів регулювання кредитних ризиків та оцінкою економічної ефективності їх застосування. Адже впровадження дієвого регулювання кредитних ризиків на рівні вітчизняних банків дозволить підвищити ефективність системи управління ризиками та розвинути її від безпосереднього контролю окремих ризикових позицій до фундаментального чинника підвищення вартості банків та забезпечення фінансової стабільності банківської системи

Тема даної дипломної роботи - «Кредитний портфель комерційного банку». А тема управління кредитним портфелем в умовах фінансової нестабільності є надзвичайно актуальною на фоні фінансової кризи. Оскільки доцільність поглибленого наукового дослідження чинників кредитного ризику, становлення корпоративного управління в банківському секторі, орієнтації банківського нагляду на якість управління ризиками зумовили вибір теми і зміст дослідження.

Управління кредитним портфелем банку -- надзвичайно важливий, адже кредитна діяльність комерційних банків не є централізовано регламентованою. Адже, банки повинні перевіряти якість кредитного портфелю і правильність їх класифікувати за ступенем ризику. У разі недооцінюючи кредитні ризики які виникають на стадії розглядання кредитного проекту та у процесі роботи з кредитом може зазнати великі труднощі, які призведуть до безнадійної заборгованості у структурі кредитного портфелю та в свою чергу фінансова установа може зазнати банкрутства в сучасних умовах фінансової нестабільності. Та поруч з тим, постійний контроль за кредитним портфелем дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій комерційних банків. Саме тому побудова ефективної системи управління кредитного портфелю є запорукою забезпечення ефективності та надійності здійснення кредитних операцій, необхідною умовою оптимізації системи організації кредитування в комерційних банках.

Метою дипломної роботи є визначення основних напрямків управління кредитного портфелю в комерційних банках на основі аналізу сутності, принципів та існуючих підходів до мінімізації кредитних ризиків в Україні, а також дослідження цього процесу в Київській філії Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК».

Об'єктом дослідження даної роботи є кредитний портфель комерційного банку як важлива категорія економічного розвитку, котра впливає на стабільність, надійність та розвиток банку.

Предметом дослідження є кредитні ризики з якими банки зіштовхуються при наданні кредити своїм потенційним позичальникам.

Завдання дипломної роботи:

- Розкрити поняття та з'ясувати принципи формування кредитного портфелю;

- Роль кредитної політики при формування кредитного портфелю;

- Розкрити сучасні підходи управління кредитного портфелю;

- Визначити основні підходи до нормативного регулювання кредитного ризику;

- Проаналізувати стан та структуру кредитного портфелю ПАТ «КРЕДОБАНК»;

- Сформулювати основні напрямки роботи по оздоровленню кредитного портфелю банку.

При виконанні дослідження залежно від конкретних цілей і завдань використано методи економічного аналізу та вивчення економічних процесів: нормативно-розрахунковий, балансовий, групувань, вертикальний та горизонтальний аналіз, а також методи економіко-математичного моделювання.

Основою для написання дипломної роботи стали Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про банківський кредит», «Про інвестиційну діяльність», «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження» та Положення Національного банку України «Про кредитування», «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» та інші. При написанні дипломної роботи використовувалась економічна література вітчизняних, що дозволило дослідити та проаналізувати процес управління кредитного портфелю українських банків.

Конкретизувати та підійти до розкриття проблематики теми дипломної роботи з практичної точки зору дозволило використання інформації щодо організації системи кредитування в Київській філії ПАТ «КРЕДОБАНК». На основі проведеного аналізу було сформовано основні напрямки вдосконалення управлінню кредитного портфелю.

Для наочності в дипломній роботі відображені таблиці, схеми, діаграми.

Практичне значення даної роботи полягає в висновках та рекомендаціях, які допоможуть комерційним банкам у організації та забезпеченні системи кредитних ризиків, а отже покращенні кредитного портфеля банку та збільшення дохідності кредитних операцій.

Розділ 1. Теоретичні основи управління кредитним портфелем

1.1 Сутність і структура кредитного портфеля

Кредитний портфель це - сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання прибутку. Банк може видавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, шляхом укладення угоди з позичальником. Надання кредиту може відбуватися у формі позик, облігацій, простих векселів, підтверджених авансів, векселів, строк сплати яких уже настав, рахунків факторингу, овердрафтів, короткострокових комерційних векселів, банківських акцептів та інших подібних зобов'язань. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у т.ч. і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення кредитів. [22, с. 208].

Кредит є однією з найскладніших економічних категорій як за своєю сутністю, так і за механізмом впливу на процес суспільного відтворення. Щодо цього він поступається тільки категорії грошей. Є два підходи до визначення сутності кредиту:

1) ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увагу звернуто на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

2) ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності руху. Тому цей підхід переважає, на ньому ґрунтується висвітлення сутності кредиту (в сучасній ринковій економіці).

Найбільш визнаним є розкриття сутності кредиту як економічних відносин, що виникають між суб'єктами ринку у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах поворотності, строковості, платності, забезпеченості та цільового використання.

Суб'єктами кредитних відносин є кредитори та позичальники.

Кредитори -- це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні і/або юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), а також держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують тимчасово вільні кошти в інших суб'єктів, у тому числі й на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки називають колективними кредиторами.

Позичальники -- це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені -- він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з кредитором. З цього погляду позичальник перебуває у певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах [18, с. 15].

Формування кредитного портфеля відбувається за різними критеріями:

1. Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти такі види кредиту:

банківський;

державний;

міжгосподарський (комерційний);

міжнародний;

особистий (приватний).

У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному -- держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури, у міжнародному -- резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.

2. Залежно від цільового призначення, можна виділити:

кредити, що надані для поповнення оборотних коштів позичальника, - об'єктом кредитування, в основному, виступає оборотний капітал підприємця, а джерелом повернення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації об'єкта (проекту), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження (як правило, такі кредити надають терміном до одного року);

кредити, що надані в інвестиційну діяльність позичальника, - об'єктом кредитування виступають вкладення в основний капітал; джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект (як правило, такі кредити надають на термін, більший ніж один рік);

кредити на споживчі цілі, фізичним особам.

3. За строком, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяють кредити:

короткострокові (до одного року);

середньострокові (до п'яти років);

довгострокові (понад п'ять років).

В основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообігу капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

4. За галузевою спрямованістю виділяють такі види кредиту в:

промисловість;

сільське господарство;

торгівлю;

будівництво;

інші галузі та види діяльності.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообігу капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.

5. За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділити такі види кредиту:

забезпечений і незабезпечений;

прямий і опосередкований;

строковий і прострочений, пролонгований;

реальний, сумнівний, безнадійний.

6. За категорією ризиків, виділяють кредити:

стандартні;

під контролем;

субстандартні;

сумнівні;

безнадійні.

Адже кредитна діяльність банків є однією з найбільш ризикових. Тому, відповідно до Постанови Правління НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями”, банки повинні виділяти кредити за категорією ризиків.

7. За типами позичальника виділяються такі кредити:

кредити, надані суб'єктам господарювання,

фізичним особам,

іншим банкам,

органам загальнодержавного управління,

місцевим органам державного управління.

8. За валютою кредиту виділяють наступні кредити:

кредити, надані в національній валюті;

кредити, надані в іноземній валюті.

9. За послугами кредитного характеру розрізняють наступні кредити:

лізинг;

факторинг;

форфейтинг;

авальний кредит;

акцептний кредит;

документарне кредитування тощо. [18, с. 50].

Передусім це пов'язано з особливою економічною природою та технологією проведення цих банківських операцій, яких об'єднує те, що за своєю суттю всі вони мають кредитний характер. Причому з розвитком вітчизняного кредитного ринку та збільшенням присутності іноземних банків розширюється та вдосконалюється і спектр банківських послуг кредитного характеру.

З огляду на вищенаведені аргументи класифікацію видів формування кредитного портфелю банку, яка може бути корисною під час розроблення кредитної політики банку. Адже ефективна кредитна діяльність банку потребує методичного забезпечення, адекватного вимогам ринку. При цьому головними критеріями в класифікації видів банківського кредитування, має бути економічний зміст банківської операції, правове поле провадження і технологічні схеми практичного здійснення, що відповідають сучасним тенденціям функціонування світового банківського бізнесу. Саме ці критерії послужили основою пропонованої класифікації видів банківського кредитування (табл. 1.1). [32, с. 65].

Таблиця 1.1.

Класифікація видів банківського кредиту

Класифікаційна ознака	Економічне призначення
За суб'єктами економічних відносин	Банківський; державний; міжгосподарський (комерційний); міжнародний, особистий (приватний).
За цільовим призначенням	Кредити для поповнення обігових коштів; кредити в інвестиційну діяльність; кредити на споживчі цілі
За термінами кредитування	Короткострокові; середньострокові; довгострокові
За видами економічної діяльності	Кредити, надані в промисловість; сільське господарство; будівництво; торгівлю тощо
За організаційно - правовими ознаками	забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований.
За категорією ризику	Стандартні; під контролем; субстандарті; сумнівні; безнадійні
За типами позичальників	Кредити, надані суб'єктам господарювання; фізичним особам; іншим банкам; органам загальнодержавного управління; місцевим органам державного управління
За валютою кредиту	Кредити, надані в національній валюті; кредити, надані в іноземній валюті
Послуги кредитного характеру	Лізинг; факторинг; форфейтинг; звальний кредит; акцептний кредит; документарне кредитування тощо

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони формують складну структуру кредитного портфелю і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

Використання у кредитній діяльності банківських установ тих чи інших різновидів кредитних операцій свідчить про рівень розвитку кредитного ринку, економічні потреби позичальників та кредитно-інвестиційний клімат у державі чи регіоні. Очевидно, що нарощення обсягів кредитних вкладень у реальний сектор економіки, подальша диверсифікація кредитних вкладень за видами залежно від економічних потреб суб'єктів ринку стимулює економічне зростання в країні.

Методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку класифікується за такими критеріями:

а) залежно від фінансового стану позичальника;

б) якості погашення заборгованості по позичках і сплати процентів по них;

Залежно від фінансового стану позичальники поділяються на п'ять класів (А, Б, В, Г і Д);

Клас «А» -- фінансова діяльність дуже успішна (прибуткова і рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу і відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники у межах установлених значень (відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника і сам позичальник мають бездоганну ділову репутацію. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень щодо можливих затримок із повернення основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

Клас «Б» -- фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А» (тобто фінансова діяльність успішна або дуже успішна, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні впродовж тривалого часу є низькою.

Позичальники (контрагенти банку) цього класу потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їхньої діяльності.

Забезпечення кредитної операції не повинно викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в його діяльності. Недоліки в діяльності позичальників класу «Б» повинні бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

Клас «В» -- фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує пильнішого контролю.

Надходження коштів та платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості у повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не буде усунено. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо.

Клас «Г» -- фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність упродовж року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.

Під час проведення наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити впродовж одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого зараховано до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»).

Клас «Д» -- фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня. [4]

У процесі класифікації за кредитним ризиком виділяється кілька груп кредитних операцій.

«Стандартні» кредитні операції -- операції, за якими кредитний ризик незначний і становить 2% чистого кредитного ризику.

«Під контролем» -- кредитні операції, за якими кредитний ризик незначний, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації, і становить 5% чистого кредитного ризику.

«Субстандартні» кредитні операції -- операції, за якими кредитний ризик великий, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є імовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, передбачені кредитним договором.

«Сумнівні» кредитні операції -- операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і становить 50% чистого кредитного ризику.

«Безнадійні» кредитні операції -- операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними. [4]

Якість погашення боргу поділяється на три групи за таблицею 1.2. в розрізі юридичних та фізичних осіб (добре, слабке, недостатнє), а саме:

Таблиця 1.2.

Обслуговування боргу фізичних та юридичних осіб.

Обслугову-вання боргу	Юридична особа	Фізична особа
«Добре»	якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальної затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальної затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника, до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальної затримкою до семи календарних днів;	якщо заборгованість за кредитом і відсотками/комісією за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів (або затримкою до 30 днів у разі документального підтверджених фактів відрядження, хвороби, тощо); або кредит пролонговано на строк до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до 7 календарних днів (або затримкою до 30 днів у разі документального підтверджених фактів відрядження, хвороби, тощо);
«Слабке»	якщо заборгованість простро-чена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичаль-ника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачують-ся в строк або з максимальною затримкою до 30 днів.	якщо заборгованість за кредитом прострочена (була прострочена) від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються (були сплачені) із затримкою від 8 до 30 днів; (або з максимальною затримкою від 31 дня до 120 днів у разі документально підтверджених фактів відрядження хвороби тощо); або кредит пролонговано на строк від 91 до 130 днів, але відсотки/комісії за ним сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 7
		календарних днів (або з максимальною затримкою від 30 днів у разі документально підтверджених фактів відрядження хвороби тощо);
«Незадо-вільне»	якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.	Якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів (або з максимальною затримкою до 120 днів у разі документально підтверджених фактів відрядження, хвороби, тощо); або кредит пролонговано понад 180 днів

Досвід роботи ряду банків свідчить, що оптимальним можна вважати кредитний портфель зі структурою вказаної, в якій консолідована заборгованість по позичках розподіляється так (рис. 1.1.):

-- стандартні -- 22%;

-- під контролем -- 38%;

-- субстандартні -- 30%;

-- сумнівні -- 5%;

безнадійні -- 5%.[22, с. 221].

Рис. 1.1.Оптимальний кредитний портфель.[13, с. 221].

Упродовж 2008 року в Україні зростання кредитних вкладень в економіку відбувалось досить високими темпами (на 71,0%) і було найвищим за останні сім років. Так і впродовж 2009 року спостерігається збільшення суми кредитного портфеля банків в Україні, цей показник станом на 01.12.2009 рік становив 722 668 млн. грн., але порівняно з аналогічним періодом минулого року збільшився лише 51 095 млн. грн. або на 7,61% (станом на 01.12.2008 рік кредитний портфель банку склав 671 573 млн. грн.). В скрутному 2009 році банки в Україні переважно не надавали банківські позики позичальникам через світову фінансову кризу, яка вдарила по економіці країни не обійшла й фінансовий сектор, падіння ВВП країни та девальвація національної валюти по відношенню до іноземних валют спричинило негативну ситуацію в країні. У структурі вимог банків за кредитами за категорією позичальників переважну більшість (68,0%) становила заборгованість за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, частка ж заборгованості за кредитами, наданими фізичним особам, становила 32,0%. У структурі кредитних вкладень за термінами кредитування протягом 2009 року спостерігалося подальше зростання питомої ваги заборгованості за довгостроковими кредитами. Зокрема, частка кредитів, наданих на строк понад один рік, серед вимог банків за кредитами на 1 грудня 2009 року становила 64,9%, або збільшилася за 2008-й на 3,1 процентного пункту [14, с. 31].

Слід зазначити, що збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки забезпечувалося банківськими установами в усіх регіонах України. Однак у розрізі регіонів на кінець 2009 року найбільшими залишалися частки вимог за кредитами, що були надані банківськими установами м. Києва (39,1%). Банки м. Києва та п'яти областей (Дніпропетровської, Донецької, Одеської, Харківської та Запорізької) надали майже три чверті кредитів. І лише 27% кредитів припадало на банківські установи інших регіонів [14, с. 35].

Регіональні відмінності розвитку кредитного ринку в Україні зумовлені передусім значною диференціацією виробничої сфери регіонів країни, рівнями ресурсного забезпечення, показниками інвестиційної та підприємницької активності тощо. Скажімо, випуск промислової продукції в країні в основному зосереджено в Донецькій, Харківській, Запорізькій та Дніпропетровській областях. Саме в цих регіонах зосереджено наукоємне високотехнологічне, конкурентоспроможне та експортозорієнтоване виробництво. Водночас Волинська, Тернопільська, Сумська, Вінницька, Житомирська області переважно спеціалізуються на сільському господарстві. Відповідно в цих областях «щільність фермерських господарств становить 1-3 господарства на 1 кв. км» [23, с. 8].

Особливої уваги заслуговує зростання протягом 2008 року кредитів, що надані банками фізичним особам, так зване споживче кредитування. Зростання його обсягів більше ніж удвічі забезпечило зростання частки кредитів, наданих фізичним особам. Але у період 2009 року цей показник зменшився у структурі сукупного кредитного портфеля з 38,74% на 1 грудня 2008 року до 33,94% на 1 грудня 2009-го. Падіння кредитування банками населення засвідчує наявність зниження платоспроможності фізичних осіб та перебої з ліквідністю переважно всіх банків в Україні.

Таблиця 1.3.

Структура кредитних вкладень банківської системи України в розрізі видів кредитування

	на 1.12.2009	на 1.12.2010
Види економічної діяльності	усього	у нац. валюті	%	в ін. валюті	%	усього	у нац. валюті	%	в ін. валюті	%
Усього	671572,65	280024,49	41,7	391548,17	58,3	722667,98	346901,16	48,0	375766,9	52,0
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	28007,01	19418,11	69,3	8588,90	30,7	27062,12	18970,02	70,1	8092,11	29,9
Рибальство	404,94	135,70	33,5	269,24	66,5	328,81	266,09	80,9	62,73	19,1
Продовження таблиці 1.3.
Добувна промисловість	7409,45	4343,03	58,6	3066,42	41,4	8655,00	4689,13	54,2	3965,87	45,8
Переробна промисловість	100900,98	39430,44	39,1	61470,54	60,9	104991,11	46177,11	44,0	58814,00	56,0
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	8087,78	5768,72	71,3	2319,06	28,7	8947,81	7436,90	83,1	1510,91	16,9
Будівництво	37200,49	20007,93	53,8	17192,55	46,2	41061,00	22569,11	55,0	18491,89	45,0
Оптово-роздрібна торгівля	147828,49	70038,57	47,4	77789,91	52,6	159898,92	96900,05	60,6	62998,87	39,4
Діяльність готелів та ресторанів	3852,69	1376,44	35,7	2476,25	64,3	4693,11	1551,18	33,1	3141,93	66,9
Діяльність транспорту та зв'язку	14553,01	7464,61	51,3	7088,40	48,7	16156,03	8767,01	54,3	7389,02	45,7
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	47563,23	22036,50	46,3	25526,73	53,7	79983,45	52065,78	65,1	27917,68	34,9
Освіта	368,41	212,85	57,8	155,57	42,2	264,36	209,56	79,3	54,80	20,7
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	2490,08	1164,37	46,8	1325,71	53,2	1579,51	874,04	55,3	705,47	44,7
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	4292,89	2050,12	47,8	2242,77	52,2	4934,02	2996,38	60,7	1937,64	39,3
Продовження таблиці 1.3.
Інші фінансові корпорації	8442,70	5616,58	66,5	2826,12	33,5	13541,47	10653,81	78,7	2887,66	21,3
Сектор загального державного управління	3,00	3,00	100,0	0,00	0,0	5247,88	5248,00	100,0	0,00	0,0
Кредити фізичним особам	260167,52	80957,52	31,1	179210,00	68,9	245323,39	67527,00	27,5	177796,9	72,5

Слід визначати, що протягом 2009-20010 року структура кредитного портфелю кардинально не змінювалася, але вважаю за потрібне звернути увагу на збільшення оптово-роздрібної торгівлі дані показники склали у 2010 році 159 898,92 млн. грн. проти 147 828,49 млн. грн. у 2009 році, повільне зменшення кредитного портфелю по таких галузям як освіта та охорона здоров'я та надання соціальної допомоги з 368,41 млн. грн. до 264,36 млн. грн. та з 2 490,08 млн. грн. до 1 579,51 млн. грн. відповідно. Поруч з тим, варто зазначити, зменшення валютної заборгованості у загальній структурі кредитного портфелю всіх банків України з 58,3% до 52% у грошовому еквіваленті дані зміни склали 15 781,22 млн. грн. з 391 548,17 млн. грн. до 375 766,95 млн. грн. Це пояснюється змінами грошово-кредитної політики проведеної Національного Банку України.

Отже, головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

- офіційна кредитна політика банку;

- правила регулювання банківської діяльності;

- величина капіталу банку;

- досвід і кваліфікація менеджерів;

- рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

Вивчення законодавчого поля та основних положень державного регулювання кредитної діяльності вітчизняних банків, а також аналіз методологічного забезпечення формування кредитного портфеля дало змогу дійти висновку, що поряд із суттєвими, хоча іноді й різноспрямованими надбаннями в законодавчому і методологічному арсеналі, значним недоліком є відсутність цілісного концептуального і програмного (на той чи інший період) визначення кредитної політики на державному рівні, що не сприяє належному функціонуванню банків в економіці країни.

1.2 Роль кредитної політики банку у забезпеченні надійності його кредитного портфеля

Кредитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо організації кредитного процесу. Кредитна політика дає змогу планувати, регулювати, контролювати процес кредитування, раціонального організовувати взаємовідносини між кредитором і позичальником та розробляється правлінням банку (або кредитним комітетом) і затверджується, як правило, радою акціонерів банку. Грамотно розроблена кредитна політика є одним із інструментів зниження кредитного ризику [34, с. 208].

Кредитна політика банку визначається по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитний інструментів (сегментування ринку); по-друге, нормами - правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці; по-третє, можливістю управляти ризиком (у т.ч. кредитним), який залежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації персоналу, котрий займається відбором конкретних кредитних заявок і розробкою кредитних угод.

Виходячи із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації кредитної політики, можна скласти теоретичну модель оптимальної кредитної політики (рис. 1.2.), яка зумовлена методологічно обов'язковими вимогами у процесі формування кредитної політики та організації кредитного процесу.

Рис.1.2. Теоретична модель оптимальної кредитної політики

Кожний напрям моделі формування кредитної політики тісно пов'язаний з іншим і є обов'язковим для формування кредитної політики та організації кредитного процесу.

Розглянемо кожний пункт детальніше: вирішення проблеми щодо формування оптимальної кредитної політики (як врешті і вирішення будь якого іншого питання в системі управління банком) має засновуватись на обґрунтуванні основних цілей даного процесу і поставлених відповідно до цього завдань. Дана робота по суті передбачає визначення системи тих критеріїв, яким має відповідати кредитна політика банківської установи з огляду на подальшу практичну розробку тих заходів, котрі можуть сприяти досягненню визначених наступних цілей.

1. Формування цілей і завдань кредитної політики комерційного банку;

2. Визначення основних елементів кредитної політики;

3. Розробка стратегічних напрямів діяльності банку з урахуванням екзогенних та ендогенних факторів впливу;

4. Визначення технологічних засад проведення позичкових операцій і асортименту кредитних послуг;

5. Встановлення критеріїв оптимальності кредитної політики і порядку контролю за їх дотриманням;

Основними, фундаментальними цілями кредитної політики комерційного банку є забезпечення, з одного боку, умов для задоволення потреб клієнтів в отриманні коштів у тимчасове користування відповідно до різних видів кредитних послуг, що пропонуються на ринку, з другого - отримання прибутку, що є метою функціонування банку як комерційного підприємства в умовах ринкової економіки, однак при забезпеченні належного рівня своєї ліквідності та мінімізації ризиків за здійснюваними операціями. При цьому у якості основних завдань найбільш доцільно виділити такі, що визначають конкретну практичну цінність кредитної політики, яка повинна:

- забезпечувати чітку послідовність дій працівників банку, відповідальних за проведення кредитної операції, що є необхідною умовою максимальної раціоналізації роботи банківської установи в процесі організації взаємин з окремими позичальниками;

- сприяти прийняттю правильних рішень щодо видачі кредиту та адекватно оцінювати рівень ризику за кожною позичковою операцією, що визначає в кінцевому підсумку ризикованість діяльності комерційного банку загалом за стабільність його функціонування на фінансовому ринку;

- поліпшувати якість кредитного портфеля банку відповідно до стандартів оцінки фінансово-господарської діяльності позичальників шляхом обмеження кредитних взаємовідносин із менш надійними клієнтами та розширення із суб'єктами господарювання, функціонування яких на ринку має позитивні тенденції змін показників, що оцінюють їхню роботу;

- максимально враховувати потреби клієнтів банку у позичених коштах відповідно до регіональних, галузевих, технологічних та ін.

- особливостей діяльності того чи іншого позичальника, що визначає можливості банківської установи на основі необхідних маркетингових досліджень адекватно реагувати на зміну кон'єктури фінансового ринку, визначаючи відповідні пріоритети власних кредитних операцій.

Встановлення цілей і завдань кредитної політики дозволяє перейти до безпосереднього процесу її формування, що передбачає структуризацію за елементами та створення методологічної бази розробки політики банківськими установами відповідно до їх загальної орієнтації у провадженні активних операцій на ринку і в першу чергу створення необхідних умов для ефективного розміщення коштів у процесі реалізації кредитних операцій.

Склад елементів кредитної політики обумовлює у кінцевому підсумку рівень її наукової обґрунтованості та, відповідно, можливості банку щодо оптимальної організації кредитного процесу і досягненні поставлених цілей банківської діяльності. Врешті кредитна політика як цілісна концепція функціонування комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва має у той же час складну структуру, елементи якої повинні слугувати основою для регламентації процесу кредитування. Тому, визначення основних елементів кредитної політики може слугувати безпосередньою основою для формування конкретних методологічних засад її розробки у кожному комерційному банку, поза як дані елементи відображають по суті усі ключові аспекти організації кредитування, що мають бути враховані при здійсненні позичкових операцій.

Таким чином, з урахуванням розглянутих вище двох складових кредитної політики (визначення її цілей і завдань та ключових елементів) третім основним етапом розробки цілісної концепції оптимальної кредитної політики комерційного банку є вибір стратегічних напрямів розвитку грошово-кредитних відносин на основі оцінки сукупності екзогенних та ендогенних факторів впливу, що так чи інакше позначаються на практичних можливостях банківської установи з формування кредитного портфелю.

Серед найбільш важливих у системі факторів екзогенного впливу на кредитну діяльність комерційного банку найбільш доцільно виділити наступні:

- політичну ситуацію в країні;

- загальноекономічні умови господарської діяльності;

- спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку України;

- розвиток окремих галузей економіки;

- тип підприємницької діяльності;

- рівень інфляції і наявність інфляційних очікувань;

- загальний розвиток банківської системи, її інфраструктури та рівень конкуренції між банками законодавство, що регулює підприємницьку діяльність. [32, с.342]

Зрозуміло, що комерційні банки не можуть регулювати вплив розглянутої вище групи факторів на власну кредитну активність, однак правильна, об'єктивна оцінка кожного з них та адекватний розрахунок можливих наслідків для організації позичкових операцій надає можливість проведення більш гнучкої кредитної політики. Звісно значно більшою мірою банк може визначати та враховувати вплив на кредитну політику факторів ендогенного характеру, до числа яких можна віднести наступні:

- ресурсна база комерційного банку;

- наявність розгалуженої мережі філій;

- спеціалізація банку і склад його клієнтів;

- рівень кваліфікації персоналу. [25, с.350]

Загалом правильний вибір усіх екзогенних та ендогенних факторів, адекватна оцінка їхнього впливу на банківську діяльність значною мірою позначається на ефективності реалізації кредитної політики, поза як може слугувати основою не лише для вибору пріоритетів у формуванні кредитного портфеля, а й забезпечення своєчасного переорієнтування позичкових вкладень у разі виникнення несприятливого середовища для діяльності клієнтів банку у тому чи іншому секторі економіки внаслідок дій указаних факторів.

Наступна основна складова кредитної політики передбачає визначення технологічних засад провадження позичкових операцій комерційним банком за обраними ним пріоритетними напрямами. По суті йдеться про розробку такого порядку організації кредитного процесу, який би належним чином регламентував діяльність пов'язаних з ним працівників банку і тим самим дозволяв би реалізовувати обрані пріоритети кредитної політики та вирішувати поставлені нею завдання. На практиці указані технологічні засади мають набувати форм чітко окреслених процедур у розумінні цього терміну як „офіційно встановленої послідовності дій для здійснення або оформлення якої-небудь справи”. Вочевидь стосовно діяльності комерційного банку у сфері організації грошово-кредитних відносин йдеться про визначення основних етапів провадження кредитного процесу у взаєминах з окремими позичальниками та регламентацію дій працівників банку на кожному із цих етапів - від отримання заявки на кредит до його кінцевого погашення.

Окрім розглянутих вище, ще однією важливою складовою основного змісту кредитної політики комерційного банку необхідно вважати визначення основних критеріїв її оптимальності та розробку системи заходів контролю за реалізацією основних засад політики на практиці. Цілком очевидно, що оптимальність кредитної політики банку визначається таким рівнем організації кредитного процесу, який дозволяє забезпечити досягнення основних цілей функціонування комерційного банку як ринкового підприємства - передусім з огляду на підтримання належного рівня прибутковості та ліквідності, що обумовлюється ефективністю провадження позичкових операцій як основного виду банківських активів. Конкретним кількісним вираженням критеріїв даної ефективності можуть слугувати дві системи показників, які охоплюють з одного боку сукупність коефіцієнтів ліквідності та кредитного ризику, включаючи як обов'язкові нормативи НБУ, так і показники запроваджені самим банком, а з іншого - сукупність показників, що відображають оптимальність сформованого банком кредитного портфеля у плані його дохідності та надійності. Відповідно до рівня дотримання указаних показників визначається ефективність реалізації кредитної політики загалом.

У той же час безпосереднім засобом забезпечення цієї ефективності є дотримання банківськими показниками у процесі поточної організації кредитних операцій певних стандартів кредитування, що мають визначатися кредитною політикою і стосуватися побудови взаємин із кожним окремим позичальником, насамперед оцінки його класу за рівнем кредитоспроможності та обмеження максимальної величини кредиту, що може бути надана клієнту. Відтак, кредитна політика має передбачати пряму залежність розміру кредиту одного позичальника від кредитного рейтингу останнього.

Природно, що за таких умов ефективність кредитної політики, її оптимальність для банку вирішальною мірою залежить від організації всебічного контролю і спостереження за усіма наданими кредитами - як з точки зору відповідності загальної структури кредитного портфеля банку тим стратегічним напрямам, які визначаються кредитною політикою, так і з точки зору мінімізації індивідуальних кредитних ризиків, що відображаються у систематичному погашенні основної суми боргу за наданими позичками та нарахованих за ними процентів. Основним засобом досягнення цієї мети є неперервне застосування усіх необхідних форм банківського контролю за діяльністю позичальника, що охоплюють:

- попередній контроль, який є вихідною умовою самої організації грошово-кредитних відносин, коли оцінка фінансово-господарської діяльності клієнта і його кредитоспроможності має визначати принципову доцільність надання йому позички;

- поточний контроль, котрий реалізується безпосередньо й у процесі здійснення розрахункових операцій при оплаті відповідних документів за рахунок кредиту й оцінки відповідності цілей платежу умовам, передбаченим кредитним договором, а також виконання контрагентами вимог укладених контрактів на поставку і реалізацію продуктів;

- послідуючий контроль, що має виявити цільове використання наданих в позику коштів, наявність та збереження заставленого майна, ефективність заходу, що кредитується, його відповідальність представленим банку бізнес-планам і техніко-економічному обґрунтуванню, а також ознаки погіршення фінансового стану клієнта, а відтак і перспективи повернення ним свого боргу.

Отже, якщо критеріями оптимальності кредитної політики є прийнятий для банку рівень дохідності та безпека його кредитних вкладень, то визначення механізму застосування основних процедур контролю у практичній банківській діяльності слід вважати одним із ключових елементів у реалізації кредитної політики і досягнення поставлених нею цілей і завдань.

У кінцевому підсумку зазначені складові можуть стати розділами конкретного документу, яким затверджується кредитна політика на рівні правління комерційного банку, а сама політика виражатиме єдину, цілісну концепцію організації грошово-кредитних відносин між банком та його клієнтами [ 25,с.341].

Таким чином, формування чіткої кредитно політики комерційного банку за всіма розглянутими вище напрямами слід вважати необхідною умовою раціональної організації грошово-кредитних відносин між банком і його клієнтом, що визначається правильним вибором стратегічних завдань кредитної діяльності на ринку, пріоритетів у обслуговуванні перспективних груп позичальників і використанні адекватних видів кредитних послуг як кінцевого банківського продукту, а також розробкою необхідних процедур у вигляді послідовності дій банківських працівників і їх повноважень у прийнятті рішень, щодо управління позичковими операціями. Власне кредитну політику комерційного банку як цілісну концепцію його діяльності у сфері кредитування можна вважати основним зв'язуючим елементом мікрорівневого блоку механізму організації грошово-кредитних відносин - з точки зору необхідності врахування при її розробці як монетарної політики Національного банку України, так і завдань самого банку щодо підтримання власної ліквідності і платоспроможності, для чого використовується система оціночних показників, які відображають ефективність сформованого банком кредитного портфеля з огляду на дотримання указаних параметрів.

Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковості кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку. Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структуру кредитної політики.

Кредитна політика може бути:

-- слабкою;

-- помірною;

-- агресивною.

Визначення найбільш придатної кредитної політики для банку на даний час означає помірковане завантаження ресурсів у позички.

Якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку складає до 30%, то це означає, що банк провадить вкрай обережну кредитну політику і забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому разі банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Така кредитна політика більш бажана для новостворених банків, які не мають досвіду кредитної роботи.

При помірній кредитній політиці частка кредитів у робочих активах складає від 30 до 50%. Така політика притаманна стабільним і надійним банкам, які мають досвід кредитної роботи.

Частка кредитів, що перевищує 50% робочих активів, свідчить про агресивну кредитну політику. Вона може бути обґрунтована тільки надприбутками і не повинна бути досить тривалою. Слід пам'ятати, що агресивну кредитну політику не можна довго провадити, бо вона пов'язана зі значним ризиком і при застосуванні такої політики впродовж тривалого часу можуть виникнути не прогнозовані збитки від кредитних операцій. [ 32, с.47]

Важливе значення для мінімізації втрат від кредитного ризику має підтримка оптимальної структури кредитного портфеля комерційного банку.

Кредитна політика призначена встановити ключові принципи, яких мусять дотримуватися менеджери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів. По-перше, кредитна політика повинна містити ті умови, за яких банк може провадити видачу кредитів як таку. До цих умов належать вимоги по валютних позиціях. По-друге, кредитна політика повинна містити встановлені банком межі кредитних процентних ставок і принципи їхнього формування на підставі відомостей про вартість ресурсів, про необхідну прибутковість і дохідність. По-третє, кредитна політика повинна містити класифікацію тих типів кредитів, на яких спеціалізується банк, а також надавати кредитним працівникам можливість формувати кредитний портфель з урахуванням диверсифікації ресурсів за ризиковими рівнями таким чином, щоб забезпечити наперед встановлене, обране керівництвом банку відношення дохідності і надійності. По-четверте, кредитна політика повинна містити перелік документів, які мусить надати клієнт разом із заявкою про кредит, а також умови, за яких заявка може бути прийнята, чи підстави, на яких заявка може бути відхилена. По-п'яте, кредитна політика повинна містити відомості про управлінські структури, які беруть участь у кредитній роботі, і про порядок прийняття ними рішення про кредитування. По-шосте, кредитна політика повинна містити вимоги до забезпечення кредитів, які видає банк. По-сьоме, кредитна політика повинна визначати ті умови, за яких банк може прийняти на себе позабалансові зобов'язання, тобто видати гарантії або поручительства.

У кінцевому підсумку кредитна політика як детальний план, програма дій банку з організації грошово-кредитних відносин виступає вихідним моментом і основою практичної діяльності комерційного банку у сфері грошово-кредитного посередництва, сама методологія якого і утворює мікрорівневий блок банківського механізму організації грошово-кредитних відносин суспільства.

1.3 Основні види ризиків, пов'язані з формуванням кредитного портфелю

Становлення ринкових відносин у діяльності суб'єктів господарювання, політичні зміни, загострення конкурентної боротьби на ринку банківських послуг через прихід в Україну іноземного капіталу зумовлюють виникнення в діяльності вітчизняних банківських установ великого спектра ризиків, передусім кредитних. Структура цих ризиків має тенденцію до постійного розвитку та ускладнення у зв'язку зі створенням нових банківських продуктів і послуг у сфері кредитування. Кредитування - це найбільш ризикова сфера банківської діяльності, а кредитні операції є основним джерелом як доходів, так і ризиків, які виливають на надійність, фінансову стійкість і безпеку банків.

Кредитні ризики є історично першими серед фінансових ризиків банку і за своїм обсягом дуже масштабні. Негативним наслідком впливу фінансових ризиків є втрати частини доходу і прибутку банку, тобто зниження фінансових результатів його роботи. Тому кредитні ризики слід вважати фінансовими ризиками. Фахівці в галузі страхування кредитні ризики ототожнюють із фінансовими на тій основі, що частка кредитних ризиків становить 80% усієї сукупності фінансових ризиків, які підлягають страхуванню.