Управління проблемними кредитами в ПАТ "Укрсиббанк"

Основними ознаками проблемної заборгованості за кредитами, іншими активними операціями та дебіторами в банку вважаються:

- виникнення заборгованості за відсотками або траншем за графіком погашення кредиту понад 2 місяці;

- наявність двох та більше пролонгацій;

- віднесення заборгованості на рахунки прострочених кредитів або визнання сумнівною до повернення;

- втрата значної (критичної) частини застави внаслідок форс - мажорних обставин, неправомірних дій боржника чи третіх осіб;

- виявлення факту шахрайства з кредитними ресурсами;

- реорганізація або ліквідація підприємства-позичальника в період дії кредитного договору;

- оскарження умов (визнання недійсним) кредитного договору, угоди про заставу, поруку, тощо, заявлення майнових прав третіх осіб на предмет застави;

- припинення або суттєве зменшення позичальником фінансово - господарської діяльності;

- виникнення напружених стосунків у позичальника з Банком (перехід на обслуговування в інший банк, досудові спори);

- подання позичальником на банк позову до суду;

- виникнення судових спорів позичальника з іншими кредиторами, зокрема з державними установами (ДПІ, пенсійним фондом);

- відкриття виконавчого провадження з ініціативи іншого кредитора;

- порушення справи про банкрутство з ініціативи Банку або іншого кредитора;

- смерть власника підприємства, безвісті пропалий, отримання важкої травми у ДТП, виявлення невиліковної хвороби, переховування від кредиторів, виїзд на постійне місце проживання в іншу країну, порушення кримінальної справи, перебування у розшуку, арешт, засудження до позбавлення волі;

- наявність напружених стосунків та спорів між учасниками позичальника;

- зміна власника внаслідок рейдерського захоплення (поглинання) позичальника;

- наявність будь - яких інших обставин, що несуть загрозу неповернення заборгованості та значно ускладнюють роботу з позичальником.

Щодо кредитів фізичним особам сумнівним вважається кредит, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів або відсотки за ним прострочені понад 60 днів, проблемним - якщо відповідно до оцінки кредитного ризику заборгованість позичальника класифікується не вище групи «В», безнадійним вважається кредит, за яким на підставі висновку підрозділів по роботі з проблемними кредитами, Кредитного Комітету та Правління, банку прийнято рішення про відшкодування збитків за рахунок резервів, банку та який має наступні ознаки:

- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі;

- заборгованість по зобов'язанням, за якою минув строк позовної давності;

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи або його поручителя, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку;

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

- заборгованість, стягнення якої стало не можливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс - мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством.

На засіданні Кредитного комітету представник кредитного підрозділу доповідає стан роботи з позичальником, проблеми, які виникли при поверненні коштів, вартість наявного забезпечення та можливість звернення стягнення на нього, а також інші пропозиції щодо повернення заборгованості.

Після прийняття рішення Кредитним комітетом про передачу справи проблемного позичальника до підрозділу по роботі з проблемними кредитами подальше поточне супроводження такого кредиту залишається за кредитним підрозділом, і здійснюється в наступному обсязі:

- нарахування відсотків, пені, штрафів, страхових резервів;

- підготовки розрахунків;

- отримання документації, складання довідок та звітів;

- інші операції, передбачені процедурою обслуговування кредиту.

Кредитним та іншим працівникам підрозділів банку категорично забороняється здійснювати будь-які інші дії відносно проблемного позичальника, поручителя без погодження та отримання дозволу на це закріпленого відповідального працівника управління по роботі з проблемними кредитами.

Згідно з кредитною політикою у банку застосовують два основні методи для управління проблемною заборгованістю - це реструктуризація та ліквідація боргу.

Реструктуризація кредитної заборгованості - це зміна умов кредитування, що проводиться у зв'язку з неспроможністю боржника виконувати свої боргові зобов'язання у початкові визначені кредитною угодою строки.

Реструктуризація може бути здійснена шляхом укладення відповідної угоди між Банком, як кредитором, та боржником або між Банком та третьою особою без участі боржника у випадку укладення договорів поруки або уступки права вимоги[11].

Повернення коштів за угодою реструктуризації може здійснюватись у валюті кредиту, заборгованість за яким переоформлюється, або в іншій валюті у випадку досягнення сторонами такої домовленості та переведенні заборгованості в іншу валюту.

В залежності від механізму погашення проблемної заборгованості за кредитом реструктуризація може проводитися шляхом:

- подовження строку користування кредитом з можливим зниженням відсоткової ставки та встановленням графіку погашення заборгованості;

- надання нового кредиту в погашення заборгованості за діючим кредитним договором (рефінансування);

- відступлення права вимоги;

- переведення боргу;

- заміна проблемної заборгованості за кредитом на вексельні зобов'язання третіх осіб;

- шляхом викупу банком основних засобів, готової продукції або інших активів позичальника для власного використання або з наступною передачею у фінансовий лізинг.

До суми боргу позичальника перед банком, що підлягає реструктуризації, можуть включатись:

а) сума основного боргу;

б) сума заборгованості за відсотками (у тому числі що обліковується на позабалансових рахунках) на дату реструктуризації;

в) пеня за несвоєчасне погашення основного боргу та відсотків, сума штрафу за невиконання умов кредитного договору.

За отриманими матеріалами та результатами перевірки відповідні служби установи банку (кредитна, кредитний аналіз, юридична, безпеки, підрозділу з оцінки забезпечення) готують висновки про доцільність операції з реструктуризації заборгованості на розгляд кредитного комітету банку [7].

При розгляді матеріалів про реструктуризацію боргу на кредитний комітет банку надаються наступні документи:

· заява боржника;

· обґрунтоване клопотання дирекції (філіалу) - при проведенні реструктуризації кредитів, наданих дирекцією (філіалом) банку;

· експертні висновки служб банку: кредитної, кредитного аналізу, юридичної, безпеки;

У разі необхідності при реструктуризації заборгованості можуть укладатись з позичальником або третіми особами нові договори забезпечення.

Реструктуризація боргу може супроводжуватись, за згодою позичальника, додатковими умовами з боку банку, у тому числі:

- переведення всіх рахунків юридичної особи на обслуговування до установ банку;

- заборона або обмеження на окремі види господарської чи комерційної діяльності;

- скорочення витрат виробництва з метою підвищення його рентабельності.

Контроль виконання умов договору та повний комплекс заходів з супроводження реструктурованого боргу покладається на підрозділ супроводження кредитів.

Загальний контроль за реструктуризацією боргів покладається на службу безпеки банку.

Продовження строку користування кредитом оформлюється додатковою угодою до кредитного договору. Умови додаткової угоди можуть передбачати, як викладення в новій редакції відповідного пункту кредитного договору, яким встановлено строк користування кредитом, так і визначення факту домовленості сторін про продовження строку користування кредитом до визначеної дати без зміни попередньої редакції кредитного договору.

Умови угоди про продовження строку користування кредитом повинні передбачати:

- встановлення графіку погашення заборгованості;

- санкції за порушення строків погашення заборгованості або сплати відсотків, в тому числі у вигляді права кредитора достроково стягувати заборгованість за кредитом.

Додаткова угода про подовження строку користування кредитом також може містити умову про зниження відсоткової ставки. Також банк має право в односторонньому порядку знизити відсоткову ставку за такими кредитами.

Рефінансування - надання позичальнику нового кредиту в погашення заборгованості за діючим кредитним договором, в тому числі і за відсотками.

Рефінансування може застосовуватись банком у відношенні до позичальників, що мають задовільний фінансовий стан, але через нестачу власних коштів не мають можливості здійснити повне погашення заборгованості у визначені кредитним договором строки. Також рефінансування використовується у відношенні до позичальників, які не мають можливості обслуговувати кредити в іноземній валюті. В такому випадку надається кредит в національній валюті, який направляється на погашення заборгованості за кредитом в іноземній валюті.

Відступлення права вимоги полягає у продажу банком заборгованості за кредитом третій стороні (новому кредитору) на підставі укладеного між банком і новим кредитором договору уступки права вимоги та за умови сплати останнім суми уступленої вимоги[8].

Умови договору вимоги можуть передбачати порядок сплати вартості уступленої вимоги у розстрочку за умови забезпечення зобов'язань нового кредитора по договору права вимоги заставою ліквідного майна або іншим видом забезпечення.

В залежності від фінансового стану боржника, класифікації кредиту та економічної доцільності для банку продаж боргу може здійснюватись з дисконтом.

Укладення уступки вимоги не передбачає згоди боржника.

За договором про вимоги до нового кредитора автоматично, згідно ст. 514 Цивільного Кодексу України переходять права і обов'язки за договорами, укладеними в забезпечення кредитної угоди (застава, порука тощо).

Переведення боргу оформлюється двохстороннім договором між первинним боржником, новим боржником за згодою банку. У договорі визначається сума боргу, підстави його виникнення, умови погашення та відповідальність сторін.

Підставою для списання безнадійної заборгованості за кредитом з балансу банку є оформлений у встановленому порядку протокол засідання Правління банку (виписка з протоколу засідання).

Облік списаної безнадійної заборгованості на позабалансових рахунках здійснюється до моменту визнання її остаточно безнадійною, після чого вона знімається з позабалансового обліку.

Протягом терміну позовної давності банк повинен продовжувати роботу з позичальником, у встановленому законодавством України порядку, для повернення списаної безнадійної заборгованості.

У випадку, якщо в результаті проведеної роботи заборгованість не була повернена повністю або частково, заборгованість за кредитом визнається остаточно безнадійною та списується з позабалансових рахунків. Контроль своєчасного списання заборгованості з позабалансових рахунків покладається на підрозділ супроводження кредитів.

Структурні підрозділи банку, під особисту відповідальність керівників, здійснюють контроль за виконанням укладених банком кредитних договорів, угод та інших зобов'язань, які виникають з будь-яких інших правовідносин між банком та позичальниками.

У разі настання обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання зобов'язань перед банком, і переговори про усунення цих порушень не привели до позитивних наслідків, керівник відповідного структурного підрозділу банку виносить матеріали на розгляд кредитного комітету.

Для проведення претензійно-позовної роботи рішення кредитного комітету з необхідними матеріалами направляються до юридичної служби[10].

У разі задоволення відповідачем усіх майнових та немайнових вимог банку за судовим рішенням або за виконавчими документами і надходження грошових коштів на рахунок банку, провадження по справі закривається.

Таким чином, робота з проблемною заборгованістю в ПАТ «УкрСиббанк» регламентується Положенням «Про управління по роботі з проблемними кредитами». У банку створені Управління по роботі з проблемними кредитами у кожній обласній дирекції (філії). В завдання управління входить: досудове врегулювання погашення позичальником проблемної заборгованості, претензійно-позовна робота, правове супроводження виконавчого провадження та судових процедур, банкрутства відносно боржників банку, а також підготовка висновків щодо можливості списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву. Рішення про передачу проблемного кредиту Управлінню по роботі з проблемними кредитами приймається Кредитним комітетом банку. Матеріали для розгляду на кредитному комітеті готуються відповідними службами банку в залежності від категорії позичальника: управління корпоративного, малого та середнього або роздрібного бізнесу. Рішення про списання кредитної заборгованості за рахунок страхового резерву приймається виключно Кредитним комітетом банку на рівні Центрального Офісу в Києві. Для управління проблемною кредитною заборгованістю в банку застосовують два основні способи: реструктуризація та ліквідація. Реструктуризація передбачає зміну умов кредитного договору та оформлюється відповідною угодою, а ліквідація проводиться шляхом проведення претензійно-позовної роботи за участі юридичної служби банку[15].

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОБОТИ З ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ В БАНКУ

3.1 Зарубіжний досвід управління проблемними кредитами банківської системи

При роботі з проблемною заборгованістю велике значення має робота з заставним майном, яке при невиконанні боржником зобов'язань часто стає єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

При роботі із заставою ключовий принцип мінімізації кредитного ризику повинен полягати в тому, що банк (заставоутримувач) не повинен зазнавати втрат у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору і має повністю задовольняти свої вимоги з вартості забезпечення. Тобто величина вартості забезпечення (ліквідаційної вартості об'єкта застави) не повинна бути меншою від обсягу вимог банку (заставоутримувача), які виникають у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди.

Важливим те, що для банку як заставоутримувача цікава саме ліквідаційна, а не ринкова вартість об'єктів застави [13]. Це пояснюється тим, що ринкова вартість передбачає розумно довгий період експозиції, який для багатьох об'єктів виявляється дуже тривалим, а банківські установи не мають можливості довго (місяцями, а то й роками) чекати реалізації об'єктів застави. Це й обумовлює необхідність оцінки об'єктів застави за ліквідаційною вартістю, що дає змогу значно прискорити їх реалізацію і, відповідно, вивільниш грошові кошти, які можуть бути використані як кредитні чи інвестиційні ресурси.

Для створеній можливості кількісної оцінки дотримання принципу мінімізації кредитного ризику вважаємо за доцільне запровадити коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (LVPС -- liquidation value to potential claims ratio). Його призначення -- виявляти, якою мірою величина ліквідаційної вартості об'єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу. Зазначений коефіцієнт можна обчислити за формулою:

, (3.1)

де - ліквідаційна вартість об'єкта застави (у грошових одиницях);

- потенційні вимоги банку у випадку порушення позичальником

умов кредитного договору (у грошових одинцях).

Порівняно з використовуваним в більшості банків, в тому числі і «УкрСиббанк» коефіцієнтом покриття (LТV -- lоап to value ratio, який традиційно розраховується як відношення величини кредиту до ринкової вартості об'єкта застави) запропонований показник (LVPС) має дві ключові переваги.

Перша перевага полягає в тому, що LVPС, па відміну від коефіцієнта покриття (LТV), передбачає використання ліквідаційний, а не ринкової вартості об'єктів застави.

Друга перевага полягає в тому, що за умови застосування LVPС у розрахунках передбачається використання певної величини потенційних вимог, а не лише обсягу кредиту чи величини кредитної заборгованості. Справа, в тому, що перевищення вартості забезпечення над величиною кредиту ще не гарантує банку відсутності втрат у випадку порушення позичальником умов кредитного договору, адже коштів, виручених від реалізації об'єктів застави, може не вистачити для покриття суми відсотків. Зазначених втрат банк може не уникнути навіть у разі перевищення вартості забезпечення над величиною кредитної заборгованості, що включає в себе і обсяг кредиту, і суму відсотків, хоча б тому, що продаж об'єктів застави завжди спричиняє певні трансакційні витрати. Тож, як бачимо, у випадку порушення позичальником умов кредитного договору слід враховувати всі потенційні вимоги банку. Саме на такому підході й базується обчислення запропонованого нами коефіцієнта LVPС, завдяки чому коефіцієнт LVPС точніше, ніж традиційно використовуваний коефіцієнт покриття LТV, характеризує ступінь забезпеченості кредитної угоди на будь-якому етапі її реалізації.

Використання запропонованого коефіцієнта покриття потенційних вимог банку (LVPС) дає змогу адекватно оцінювати ступінь забезпеченості кредитних угод на будь-якому етапі їх здійснення. Тому цей коефіцієнт є ефективним інструментом моніторингу покриття потенційних вимог банку протягом усього періоду кредитування. Адже кожен із елементів формули 3.1 може бути визначений на будь-який момент часу.

На початку періоду кредитування коефіцієнт покриття потенційних вимог банку можна виразити такою рівністю:

, (3.2)

де LVPС₀ -- коефіцієнт покриття потенційних вимог банку, що

розраховується на момент початку періоду кредитування;

-- ліквідаційна вартість об'єкта застави (у грошових одиницях);

С -- обсяг кредиту, що надається під заставу (у грошових одиницях);

Д2 -- потенційні вимоги банку (без урахування обсягу кредиту) у

випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного

договору (у грошових одиницях).

Величина потенційних вимог банку, в свою чергу включає в себе відсотки за кредитом за весь період кредитування, витрати банку, пов'язані з утриманням об'єкта застави, витрати банку, пов'язані зі страхуванням об'єкта застави, витрати банку, пов'язані зі здійсненням забезпечених заставою вимог та неустойки, яку позичальник повинен сплатити банку у випадку порушення умов кредитного договору.

Оскільки процентні платежі плануються на певний час у майбутньому, то для обчислення кредитних відсотків за весь період кредитування необхідно знайти приведену їх вартість (Р). Величина приведеної вартості кредитних відсотків за весь період кредитування (Р) залежить від схеми погашення кредитної заборгованості. Дія прикладу візьмемо найпоширенішу: кредит надається одноразово на початку періоду кредитування на w років за річною процентною ставкою r, прості відсотки нараховуються на непогашену частину кредиту m разів на рік і в такому ж порядку сплачуються; кредит погашається рівними частинами протягом періоду кредитування; виплати, пов'язані з погашенням кредиту, здійснюються одночасно з виплатою відсотків.

Як випливає з формули, величину кредитних відсотків за весь період кредитування (без урахування вартості грошей у часі) можна виразити так:

, (3.3)

де С -- обсяг кредиту, що надається під заставу (у грошових

одиницях);

Р^` -- кредитні відсотки за весь період кредитування без урахування

вартості грошей у часі (у грошових одиницях);

w -- тривалість періоду кредитування (років);

m -- кількість інтервалів нарахування відсотків протягом року;

r -- річна процентна ставка за кредитом (виражена як десятковий дріб);

t -- порядковий номер інтервалу кредитування.

Для того, щоб знайти приведену вартість кредитних відсотків за весь період кредитування (Р), трансформуємо формулу 3.4:

, (3.4)

де -- річна ставка дисконту, виражена як десятковий дріб;

-- коефіцієнт дисконтування в t -й інтервал періоду кредитування.

Кредитні угоди, як правило, не передбачають зобов'язань банків щодо здійснення витрат, пов'язаних із утриманням об'єктів застави. Однак, якщо вони все ж передбачені, то, швидше за все, ці витрати будуть певним чином розподілені в часі, а відтак виникне необхідність дисконтування відповідних умовно-грошових потоків.

Припустимо, що маємо ануїтет (тобто величина і періодичність здійснення зазначених вище витрат рівномірні). У такому разі їх приведену вартість (Е) можемо визначити за формулою:

, (3.5)

де -- щомісячна величина витрат, пов'язаних з утриманням об'єкта

застави (у грошових одиницях);

-- коефіцієнт, який використовується для визначення приведеної вартості ануїтета (фактор Інвуда).

На практиці банки, як правило, не беруть на себе зобов'язання щодо страхування об'єкта застави. Однак якщо воно все-таки передбачається, то відповідний платіж банк, очевидно, здійснить одноразово на початку періоду кредитування. Тобто необхідності у його дисконтуванні немає.

Якщо витрати банку, пов'язані зі здійсненням забезпечених заставою вимог, виникають наприкінці періоду кредитування, з'являється необхідність у дисконтуванні цих умовно-грошових потоків. У такому разі приведену вартість витрат банку, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог (V), можна обчислити за формулою:

, (3.6)

де V^` -- недисконтована величина витрат, пов'язаних із утриманням об'єкта застави (у грошових одиницях).

Величина банківських витрат, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог, складається з таких статей як судові витрати, витрати, пов'язані з відчуженням, реалізацією, ПДВ та становить, зазвичай 27,7-42,7 від ліквідаційної вартості забезпечення [12].

Проілюструємо запропонований метод на конкретних прикладах. Для цього серед позичальників банку оберемо два позичальники, що звернулись за кредитом до банку.

Приклад 1. Необхідно визначити максимальний обсяг кредиту, який може бути наданий ЗАТ «Сігма» під заставу будинку, за умови 100-процентної забезпеченості кредитної угоди (LVPС = 1).

За результатами проведеної оцінки ринкова вартість будинку становить З500000 гри. (V_m = 3 500 000 грн.), ліквідаційна -- 3000000 грн. (V_L = 3000000 грн.). Кредит надається одноразово на початку періоду кредитування на 1 рік (w = 1 рік) за річної процентної ставки 18% (r = 0.18). Прості відсотки нараховуються на непогашену частину кредиту 12 разів на рік (t = 12) і в такому ж порядку сплачуються. Кредит погашається рівними частинами протягом періоду кредитування, ці виплати здійснюються одночасно зі сплатою відсотків. Річну ставку дисконту прийнято на рівні 10%. Банк не несе витрат, пов'язаних із утриманням і страхуванням об'єкта застави (E = 0). Передбачувана величина витрат, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог, оцінюється в 30.7% від величини ліквідаційної вартості об'єкта застави. Величина неустойки, що підлягає сплаті у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди, становить 10000 грн. (F = 10000 грн.).

Після проведення розрахунків в результаті одержимо суму 1972207 грн. Це і є обсяг кредиту, який банк може надати позичальникові під заставу будинку за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди.

Як бачимо, у даному випадку обсяг кредиту (С) становить лише 65.74% від загальної величини РС, яка (за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди) тотожна величині ліквідаційної вартості об'єкта застави (V_L), або 56.35% від величини його ринкової вартості.

Приклад 2. Необхідно визначити максимальний обсяг кредиту, який може бути наданий ТОВ «Ресурс» під заставу будинку, за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди (LVPС=1). За результатами проведеної оцінки ринкова вартість будинку становить З500000 грн. (V_m = 3500000 грн.), ліквідаційна -- 1900000 грн. (V_L = 1900000 грн.). Інші умови такі ж, як у прикладі 1.

В результаті проведених розрахунків одержимо суму 1246030 грн. Це обсяг кредиту, який у даному випадку банк може надати позичальникові під заставу будинку за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди.

Відносна величина потенційних вимог банку у випадку порушення позичальником умов кредитного договору прийнята аналогічною відповідному показникові у прикладі 1 і становитиме 30.7%.

Обсяг кредиту ТОВ «Ресурс» дорівнюватиме близько 65.58% від величини ліквідаційної вартості об'єкта застави, або -- 35.6% від величини його ринкової вартості.

А тепер проаналізуємо відмінності в умовах і результатах, одержаних у наведених вище прикладах.

Основною відмінністю в умовах є різна величина ліквідаційної вартості об'єктів застави, що вказує на їх різну ліквідність. Для ЗАТ «Сігма» ліквідність об'єкту застави вища за ліквідність застави ТОВ «Ресурс». Це можна підтвердити, скориставшись оцінки ліквідності з допомогою коефіцієнта ліквідності, що розраховується як відношення ліквідаційної вартості об'єкта оцінки до його ринкової вартості. Так, величина коефіцієнта ліквідності для прикладу 1 становитиме 0.86, для прикладу 2 -- лише 0.54.

Обсяг кредиту у прикладі 1 дорівнює 56.35% від величини ринкової вартості об'єкта застави, у прикладі 2 -- лише 35.6%.

Ці суттєві відмінності переконливо засвідчують, що застосування спрощеної системи подвійного покриття, яка передбачає, що ринкова вартість об'єкта застави повинна в два рази перевищувати обсяг кредиту, потенційно може призводити до прийняття помилкових рішень щодо надання кредитів. Використання подібних спрощених систем визначення обсягу кредитів може призводити, з одного боку, до фінансових втрат банку через недостатню забезпеченість кредитних угод, а з другого, -- до фінансових втрат банку через втрату потенційних клієнтів унаслідок вимоги від них зайвого забезпечення.

У таблиці 3.1 наведено оцінки, зроблені за двома коефіцієнтами -- LТV та LVPС. Чим менше значення коефіцієнта LТV, тим краще, тобто тим вищим є рівень забезпеченості кредитної угоди. Коефіцієнт LVPС має іншу природу -- прийнятнішими є значення, більші від 100%. Чим вище значення цього коефіцієнту, тим вищий рівень забезпеченості кредитної угоди. Якщо значення LVPС виявляється меншим від 100%, то це свідчить про недостатню забезпеченість кредитної угоди, а якщо більше, то вказує на її надмірну забезпеченість.

Таблиця 3.1. Значення показників LТV та LVPС при умовному обсязі кредиту 1,75 млн.грн.

Коефіцієнт	Опис концепції розрахунку	Для ЗАТ «Сігма»	Для ТОВ «Ресурс»
LТV	Розраховується як відношення величини кредиту, шо надається, до ринкової вартості об'єкта застави	50%	90%
LVPС	Розраховується як відношення ліквідаційної вартості об'єкта застави до повної величини потенційних вимог банку у випадку порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором	108%	79%

Як видно з таблиці 3.1, хоча коефіцієнт LТV для обох прикладів демонструє ідентичний задовільний рівень забезпеченості (подвійне покриття), запропонований нами коефіцієнт LVPС вказує, що в першому прикладі кредитна угода виявляється надмірно забезпеченою, а в другому -- недостатньо забезпеченою.

На основі проведеного порівняння можна зробити висновок про доцільність використання удосконаленої системи оцінки забезпеченості кредитних угод із використанням коефіцієнта LVPС, оскільки це дозволяє мінімізувати ризики при кредитуванні під заставу.

3.2 Напрямки удосконалення управління проблемною заборгованістю за кредитами банків в Україні

Системно-комплексний підхід до задач ефективного впровадження в діючу господарську практику України сек'юритизації в рамках українського законодавства вимагає вирішення наступних питань: розробка законопроекту про сек'юритизацію банківських активів, закріплення принципів сек'юритизації в рамках національної правової системи; дозвіл на збільшення обсягів банківських бізнес-процесів з направленістю на легитимізацію функціонування банків в сфері емісії цінних паперів; можливість для сторонніх інвесторів (держателів цінних паперів) отримувати право вимоги за кредитними договорами при збереженні за банком зобов'язань по обслуговуванню кредиту (управління кредитом); законодавча дефініція створюваних видів цінних паперів, юридичне вирішення проблем, пов'язаних с банкрутством емітента таких цінних паперів; система оподаткування операцій і трансакцій, що проводяться в процесі сек'юритизації [11].

В Україні може бути успішно апробована трастова схема сек'юритизації, яка конструюється на базі договору довірчого управління сек'юритизованими (первісними) активами, переданими в спільну власність інвесторів (власників цінних паперів.

Однотипні механізми вже закріплені в українському законодавстві: процедура створення і діяльності інститутів спільного інвестування (ІСІ) регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайових і корпоративних інвестиційних фондах)» [6].

Трастовій схемі сек'юритизації активів властива позитивна особливість, пов'язана з глобальним виключенням ризиків, що можуть бути зумовлених банкрутством банка-оригінатора.

Емісія цінних паперів в процесі сек'юритизації кредитного покриття здійснюється посередництвом облігацій. Конкретизуючи цей варіант схеми трастової сек'юритизації на облігаціях з іпотечним покриттям, ми можемо наглядно переконатися в його достоїнствах та перевагах (рис. 3.1).



Інвестори
		Передача права вимоги
Облігації з іпотечним покриттям		Емітент (іпотечний агент)		Банк джерело активів
		Іпотечне покриття (застава)		Кредит	Плата за кредит, %
	Застава
		Спеціалізований депозитарій		Контрагенти за іпотечними кредитами

Рис.3.1. Схема трастової сек'юритизації на облігаціях з іпотечним покриттям

Згідно українському законодавству, передача майна в довірче управління не тягне за собою переходу права власності на нього до довірчого розпорядника. Власники іпотечних облігацій - заставодержателі мають вищий пріоритет перед правами або вимогами інших осіб відносно кредитного покриття. Іпотечне покриття відокремлюється від іншого майна емітента и не включається в ліквідаційну масу емітента. Інші особи, включаючи кредиторів емітента, кредиторів управителя або кредиторів власника іпотечних облігацій, не мають права пред'являти вимоги на іпотечне покриття. Відповідно, у випадку неспроможності особи, що здійснила емісію цінних паперів, відсутні підстави для включення майнових прав, які складають кредитне покриття, в конкурсну масу, оскільки правовласниками в даному випадку є власники цінних паперів

Оскільки іпотечні кредити носять довгостроковий характер, відрізняються низьким рівнем ризику та виразною прогностичністю грошових надходжень, вони є ідеальним активом для проведення сек'юритизації.

Дещо модифікований, але не менш привабливий, варіант сек'юритизації може здійснюватися, коли облігації або інший вид цінних паперів випускається не самим банком, а залученою ним управляючою компанією.

В результаті такої операції декілька банків можуть створювати єдине покриття і передати його управляючій компанії (наприклад, на базі агентського договору), яка здійснить його продаж у вигляді облігацій. При цьому, управляюча компанія отримує право довірчого управління покриттям. Безумовно, дане право носить умовний характер, бо банки-оригінатори и далі продовжують фактичне обслуговування кредитів, які складають кредитне покриття.

Варіант сек'юритизації банківських активів через посередництво управляючої компанії може, безумовно, зіткнутися з рядом нестиковок у вітчизняному законодавстві. Перед усім, потребує законодавчої конкретизації і змістовного розкриття поняття «довірче управління правами вимоги по договорам займу (кредитним договорам)», достатньо багато питань виникає з реєстрацією цінних паперів.

Сек'юритизація банківських активів базується на свободі вибору договору, виходячи з задач кожного конкретного випадку діючій банківської практики. Введення в господарський обіг нових договірних конструкцій і схем передбачає подальше удосконалення українського законодавства, апробація новітніх похідних фінансових інструментів в сучасній банківській діяльності обумовлює подальший розвиток українських банківських відношень.

Сек'юритизація тим і приваблива, що дає широкі можливості для форм і методів трансформації, різноманітних за своїми якісними параметрами, активів в єдині характеристики цінних паперів.

Потреби учасників українського фінансового ринку в передових банківських інноваціях, якою і є сек'юритизація банківських активів, поки що залишаються незадовільними в силу відсутності необхідної ринкової інфраструктури та законодавчої бази. В Україні сек'юритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. До теперішнього моменту операції сек'юритизації не є суб'єктом спеціалізованого українського законодавства, відсутня уніфікована документація для оформлення подібних операцій. Немалі перешкоди виникають при їх оподаткуванні та обліку.

Тим не менше, в Україні сек'юритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм повинна мати велике майбутнє. Багато років національні комерційні банки і Національний банк непокоїть розрив в строках, на які залучаються депозити і видаються кредити. За даними Національного Банку України на 1 жовтня 2006 року, 82 банка мають такі розриви на загальну суму 48 млрд. грн. по строкам залучення коштів і строком видачі кредитів. НБУ вважає, що строки залучення банками коштів та строки, на які вони видають кредити, не порівняні і потенційно є елементом нестабільності банківської системи. Вклади населення, в кращому випадку, акумулюються на рік, тоді як кредити надаються на строк до 20-30 років. Тобто поки позичальник поверне кредити банку, потрібно докладати додаткові зусилля і з разу в раз залучати нові депозити. Сек'юритизація дозволить подолати розрив в строках, тому що цінні папери випускаються приблизно той же самої довжини, що і банківські активи, якими вони забезпечені.

Українській банківській системі властивий низький рівень концентрації і капіталізації банків. Можна, звичайно, йти по шляху скорочення числа банків та їх укрупнення через їх злиття та поглинання. Між тим банківська практика розвинених країн наглядно ілюструє, що значне зростання можливостей банківської системи можливо здійснити і без ліквідації невеликих банків. Альтернативне рішення - сек'юритизація банківських активів.

В силу особливостей економічного розвитку в Україні при проведенні сек'юритизації в якості забезпечення, імовірніше всього, буде використовуватись житлова іпотека або автокредити, бо сек'юритизація передбачає масштабність стандартних активів, тобто кредитів, наданих на рівний по тривалості строк, з рівнозначним авансовим внеском, подібними процентами і умовами обслуговування. Таким критеріям в національній економіці відповідають лише кредити фізичним особам на покупку нерухомості і автомобілів [16].

В Україні сек'юритизація банківських активів зіштовхується з проблемою слабого розвитку фондового ринку, обумовленою, перед усім, малою наявністю на ринку повноцінних інституціональних інвесторів. Разом з тим, будь-які кроки по розвитку принципово нового напрямку банківської діяльності - сек'юритизації в Україні не залишаться без уваги світового фінансового ринку. Важлива фінансова інновація другої половини двадцятого сторіччя - сек'юритизація сформує необхідні умови для виходу України на світові ринки капіталу і буде сприяти залученню в національну економіку додаткових фінансових ресурсів.

Таким чином, можемо зробити висновки, що сек'юритизація є фінансовим механізмом заміни неліквідних позик на цінні папери, що вільно обертаються на ринках капіталу, в тому числі її можна застосовувати до прострочених кредитів. Це ефективний та порівняно дешевий метод рефінансування. В Україні сек'юритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. Тим не менше, в Україні сек'юритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм на наш погляд має велике майбутнє.

ВИСНОВКИ

Наукове дослідження проблеми роботи з проблемними кредитами в умовах конкурентного середовища дало змогу теоретично обґрунтувати та розробити такі рекомендації і пропозиції, спрямовані на вирішення ряду методологічних і практичних завдань.

1. Кредитування є однією з найризикованіших операцій комерційного банку. Це пояснюється як самою природою кредиту, так і тим, що ця операція посідає чільне місце в балансах більшості комерційних банків. У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів. Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного менеджменту полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

2. З'ясовано, що у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Дуже важливим в плані запобіганню проблемної заборгованості та її погашення є робота з заставним майном, яке при невиконанні боржником умов кредитної угоди може виявитись єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

3. Важливим заходом з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників є формування комерційними банками резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Для цього проводиться класифікація кредитного портфелю банку з метою визначення кредитного ризику за кожною операцією.

4. Доведено, що при роботі із заставою ключовий принцип мінімізації кредитного ризику повинен полягати в тому, що банк (заставоутримувач) не повинен зазнавати втрат у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору і має повністю задовольняти свої вимоги з вартості забезпечення. Для створеній можливості кількісної оцінки дотримання принципу мінімізації кредитного ризику доцільно запровадити в практику банку коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (LVPС -- liquidation value to potential claims ratio). Його призначення -- виявляти, якою мірою величина ліквідаційної вартості об'єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу.

5. Доведено, що сек'юритизація як метод управління ризиком кредитного портфелю може бути застосована також і в роботі з проблемними кредитами. Найбільше механізм сек'юритизації на сьогодні розроблений для іпотечних кредитів. Це ефективний та порівняно дешевий метод рефінансування. В Україні сек'юритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. Тим не менше, в Україні сек'юритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм на наш погляд має велике майбутнє.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. / Міністерство юстиції України. - Офіц. вид. ? К.: 2006. - 128 с.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 7.12.2000

3. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-III вiд 12.07.2001.

4. Банківський менеджмент: Навчальний посібник / За ред. О.А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 с.

5. Банківські операції: Підручник / А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін. За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 384с.

6. Барабаш Н. Методика аналізу ефективності господарської діяльності підприємства // Вісник КНТЕУ. - 2009. - № 4. - C. 44-52

7. Білобловський С. Окремі аспекти системи оцінки кредитного ризику банками // Економіка. Фінанси. Право. - 2010. - №3. - С. 30 - 31.

8. Бондаренко Л. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії його конкурентоспроможності // Вісник НБУ. -2003. - №3. - С. 31-33.

9. Борщ Л.М. Банківська система України в інвестиційній діяльності // Фінанси України. - 2009. - №5. - С. 5-12.

10. Бурдюгов А.Ф. Регулювання банківського кредитування під інвестиційний проект. // Вісник НБУ. - 2011. - №1. - С. 4-7.

11. Бурдюгов А.Ф. Регулирование резервной нормы для коммерческих банков в операциях проектного финансирования // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. - Том 9. - Суми-УАБС, 2009. - С.122-130.

12. Бушуєва І., Дем'яненко В. Алгоритм диверсифікації кредитів комерційного банку // Банківська справа. - 2008. - №2. - С. 42-47.

13. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник / К.: Знання, КОО, 2002. -- 255 с.

14. Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М. Аналіз банківської діяльності/ К.: КНЕУ, - 2003. - 599 с.

15. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Кредитование под залог и ликвидиционная стоимость. Под ред. Губенко С.Н. -- Днепропетровск: Новая идеология, 2001.-- 89 с.

16. Галасюк В., Ревонюк Є.Ліпська І., Галасюк В. Визначення розміру кредиту, що надається під заставу // Вісник НБУ.-2011.-№1.-С. 45-46.

17. Галасюк В., Галасюк В. Практичні аспекти визначення обсягу кредиту, що надасться під заставу // Вісник НБУ.-- 2010. - №3 - С. 26-30.

18. Галасюк В. В. Проблемы теории принятия экономических решений: Монография. -- Днепропетровск: Новая идеологии, 2008. -- 304 с.

19. Гальчинський А. Теорія грошей.: Навчально-методичний посібник. - К.: Основи, 1996. - 413 с.

20. Головко В.І. Фінансово-економічна діяльність підприємства: контроль, аналіз та безпека: Навч. посіб./ В.І. Головко, А.В. Мінченко, В.М. Шарманська. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -448 с.

21. Голуб В. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник НБУ. - 2007. - №2. - с. 56-58.

22. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М.І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2002. - 327с.

23. Долан Эдвин Дж. Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика. - Санкт-Петербург: "Санкт-Петербург оркестр", - 1994 р. - 248с.

24. Жигайло Г. Види, сутність і місце резервів у фінансовій звітності банків// Вісник НБУ. - 2009. - №9.- С.42.

25. Іванов А.Н. Банковские услуги: зарубежный и российский опыт. -- М.: Финансы и статистика, - 2002. -- 173 с.

26. Іпотечне кредитування: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. С. Любунь, К. В. Паливода, М. П. Денисенко та ін.; за ред.: О. С. Любуня, О. І. Кірєєва, М. П. Денисенко М-во освіти і науки України. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 392 с.

27. Залесова М.Г. Процесс секьюритизации как механизм совершенствования системы долгосрочного кредитования // Банковское дело. - 2009. - № 12. - C.51-53.

28. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Либра, - 1996. -244 с.

29. Карасьова З.М, О.М. Михайленко ``Управління проблемними кредитами `` //Наука й економіка, 2010 р., № 3 (19)

30. Мороз, А.М. Кредитний менеджмент: навч. посібник / Мороз А.М. - К.: КНЕУ, 2009

31. Петров Д.П. Управление кредитними рисками / Д.П. Петров, М. Помазанов // Банківський менеджмент. - 2011 №9 С.25-31

32. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку.-2004.

33. Слобода, Л. Напрями вдосконалення роботи банків України з проблемними активами в посткризовий період [Текст] / Л. Слобода, Н. Дунас //Вісник Національного банку України. - 2011. - № 4. - С.46-51.

34. Череп, А. В. Управління кредитними ризиками як фактор підвищення ефективності банківської діяльності / А.В. Череп, А.М. Ниценко // Економічний простір.- 2009. - № 23. - С. 44-49.

35. Єріс Л.М. Організаційне забезпечення управління проблемними кредитами банку// ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

36. http://www.nbuv.gov.ua/

37. http:// www.management.com.ua

38. http://www.sorokin-lab.com/

Размещено на http://www.allbest.ru/