Фінансовий сектор є привабливим для зовнішнього інвестора передусім вищими порівняно з європейськими країнами процентними ставками і значними темпами динаміки банківської діяльності. Частка іноземного капіталу в банківському секторі перевищує третину, проте, за східноєвропейськими критеріями, це характеризує ще ненасичений ринок: в Угорщині, Румунії, Словаччині та Болгарії іноземний капітал сконцентрував майже 100 % банківських активів [4]. Основною негативною ознакою інвестиційного клімату в економіці України іноземні інвестори вважають політичну нестабільність, непріоритетні напрями розвитку економічної політики, нестабільну законодавчу базу з питань іноземного інвестування, хоча загалом правова система повинна функціонувати стабільно, щоб надати можливість іноземним інвесторам діяти з гарантіями від можливих змін в законодавстві і з мінімальними витратами. Тому необхідне комплексне вирішення цієї проблеми за допомогою законодавчої бази (зокрема, ухвалення Закону України "Про спеціальний режим валютного регулювання та оподаткування інвестиційних проектів, які здійснюються в пріоритетних галузях економіки України"), подолання перешкод, які існують на цей момент в державі, зокрема: відсутність стійкого валютного курсу, високий рівень інфляції, розвиток конкуренції, нерозвиненість банківського сектора та фондового ринку, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Для великих інвестиційних проектів необхідно запровадити систему страхування валютного ризику через укладання валютних форвардних контрактів, тобто через строге хеджування. Зважаючи на досвід іноземних держав і рівень розвитку економіки України, доцільно почати реформування діючого в країні механізму інвестування зі створенням недержавної структури. У вигляді такої структури для довгострокового і середньострокового кредитування інвестиційних проектів доцільно створити Український банк розвитку і реконструкції, в заснуванні якого взяли б участь Національний банк України і уповноважені на це урядом України державні організації, недержавні організації, іноземні банки. Такий банк може взяти на себе функції агента уряду України, який має повноваження на одержання під його гарантії кредитів міжнародних і приватних фінансових структур, а також зобов'язання забезпечення їх ефективного використання і своєчасного повернення [7].

Україна потенційно може бути однією з провідних країн із залучення іноземних інвестицій, оскільки цьому сприяє величезний внутрішній ринок. Проте цьому перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, недостатнє інформаційне забезпечення, через що Україну віднесли до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком [16, c. 12].

РОЗДІЛ 2

Особливості надходжень прямих іноземних інвестицій в банківську систему України

2.1 Ретроспективний аналіз формування банків з іноземним капіталом

Іноземні банки виходять на новий ринок шляхом створення відділення чи філії (Сітібанк, «Джей Пі Морган-Чейз», Дойче банк), або шляхом придбання місцевого банку («АБН-Амро», HSBC, Комерцбанк і банк «Сантандер») [33]. Обидва підходи мають ряд переваг та недоліків. Придбання контрольного пакета акцій місцевого банку потребує проведення його внутрішньої реорганізації. Це означає скорочення персоналу, пошук і відрядження до придбаної банківської установи кваліфікованих фахівців, а також переведення її на операційну модель іноземного банку-холдингу. Серед недоліків створення відділень чи філій на території іншої держави - необхідність мати більше часу та необхідність докладати більше зусиль до планування, оскільки іноземному банку бракуватиме досвіду роботи в умовах нового ринку.

Банк, як і будь-яка фірма, шукає для себе вигіднішого регуляторного режиму та ринків із меншою конкуренцією, ніж у своїй країні. Таким чином, банки входять на ненасичені, менш розвинуті та менш ефективні ринки для того, щоб реалізувати свої конкурентні переваги - якісніші послуги, більший розмір капіталу, досконаліше управління ризиками тощо [51, c. 4].

Банківська система України, на відміну від країн Центральної та Східної Європи і Прибалтики, для яких активний прихід іноземного капіталу в банківський сектор розпочався ще всередині 1990 р., на початковому етапі свого становлення і розвитку була малопривабливою для іноземного капіталу через наднизьку ефективність та надмірну концентрацію ризиків. Проте перші представництва іноземних банків в Україні, з'явились вже на початку 1990-х років. Активний прихід банків з іноземним капіталом відбувся у 1994 році - упродовж року в Україні розпочали свою діяльність 12 банків [33].

. У міру розвитку фінансового ринку, досягнення макроекономічної стабілізації та розгортання приватизаційних процесів, починаючи з 2004 р., спостерігається інтенсифікація інтеграційних процесів у банківському секторі України, яка характеризується двома суперечливими тенденціями: перша - це інтернаціоналізація національних банків, інтеграція їх у світову банківську систему, друга - прагнення зберегти незалежність, внутрішню цілісність та економічний потенціал вітчизняних банків для самостійного фінансування розвитку національної економіки. На сьогодні з певністю можна стверджувати, що українська банківська система вже значною мірою інтегрована у світовий фінансовий ринок.

Іноземна присутність у вітчизняних фінансових установах з кожним роком зростає: у 2005 році на Україні відкрилися два представництва іноземних банків : BNP Paribas (Франція) і Дойчебанку (Німеччина), за 2006--2007 роки на український банківський ринок вийшли 12 нових серйозних іноземних контрагентів, серед яких "UniCredit" (Італія), "Reiffeisen" (Австрія), "BNP Paribas" (Франція), "Erste" (Австрія) і "Swedbank" (Швеція), «Finansbank» (Турція), «Сатурн» (Росія). Щоправда, в Україні залишилося вже мало банків, привабливих для придбання. І тепер, коли більша частина великих українських банків куплена іноземними інвесторами, на черзі - банки середнього розміру [33].

Наприклад, у 2007 році на вітчизняний ринок вийшов "Банк Грузії", який за 150 млн. дол. придбав 94,42 % акцій "Універсального банку розвитку й партнерства". Тут сприятливим для іноземців став основний недолік українського банківського сектора - фрагментарність і роздробленість. Зі 170 фінансових установ (що, за світовими критеріями чимало) близько 20 % - справді великі, ще стільки ж перебувають у стадії ліквідації, інші - середні та дрібні банки з капіталом доволі низької якості. За даними Національного банку України, на початку 2008 року частка іноземного капіталу становила 35 % сукупного статутного капіталу українських банків (у 2007 р. - 27 %); з них 13% - зі 100 % складом іноземного капіталу [4, с. 82].

У 2007 році за кількістю проданих українських банків та отриманих за них коштів було досягнуто рекордного рівня - продано 15 фінансових установ. Найбільшими угодами 2007 року став продаж двох банків групи "ТАС" шведському "Swedbank" за 735 млн. дол. і банку "Форум" німецькому "Commerzbank" за 600 млн. дол. Уже в 2008 році було завершено угоду з продажу "Укрсоцбанку" італійському "UniCreditGroup" за 1,525 млрд. євро. Крім того, група "Intesa Sanpaolo" (Іспанія), що раніше намагалася купити “Укрсоцбанк”, придбала в лютому 2008 р. “Правекс-Банк” за 750 млн. дол. [4, с. 81].

На початок 2007 року в Україні діяло 35 банків з іноземним капіталом, у тому числі 13 - зі стовідсотковим іноземним капіталом. За січень - травень 2008 року їх кількість зросла відповідно до 40 і 18. Серед них - здебільшого банки з австрійським, російським, французьким, голландським, американським, турецьким, угорським, німецьким, шведським, британським капіталом. [33].

За кількістю проданих українських банків і отриманих за них коштів було досягнуто рекордного рівня - продано 15 фінансових установ. Найбільшими угодами 2007 року став продаж двох банків групи "ТАС" шведському"Swedbank" за 735 млн дол. і банку "Форум" німецькому "Commerzbank" за 600 млн дол. Уже в 2008 році було завершено угоду з продажу "Укрсоцбанку" італійському "UniCredit Group" за 1,525 млрд євро. Крім цього, група "Intesa Sanpaolo" (Іспанія), що раніше намагалася купити "Укрсоцбанк", придбала в лютому 2008-го "Правекс-Банк" за 750 млн дол. [4, с.82].

За даними Національного банку України станом на 01.05.2011 року кількість діючих банків в Україні 177, серед них з іноземним капіталом 54 банки, у тому числі зі 100% іноземним капіталом - 20 банків. Іноземний капітал у статутному капіталі банків України складає практично 40% [33]. Тобто нині в Україні кожен третій банк - з іноземним капіталом, кожен дев'ятий - зі стовідсотковим іноземним капіталом (Додаток А).

Зараз на вітчизняному ринку присутні майже всі великі європейські фінансові групи. Свій інтерес до України активізували угорський ОТР Bank (придбавши Райффайзенбанк-Україна), французький BNP Paribas (Укрсиббанк), шведський SEB (банк «Ажіо»), голландський TBIF Financial Services Group NV (ВАБанк), російські «Ренесанс-капітал» (банк «Лідер»), Банк Москви, Банк НРБ і Внешторгбанк (відкрили дочірні банки, а ВТБ до того купив банк «Мрія»), італійський Bank Intesa («Pravex-Bank»). Практичний інтерес до вітчизняних банків виявили також австрійський Еrste Bank (банк «Престиж»), чеська PPF Group (Агробанк, Приватінвестбанк), грецький EFG Eurobank Ergasias («Універсальний»), «Руский стандарт» (АІС-банк). Французька фінансова група Credit Agricole, яка вже володіє Каліон банком Україна, придбала Індекс-банк [51, c. 15].

Як ми бачимо, іноземні інвестори інвестують у банківський сектор України досить значний капітал. Хоча й її рейтинг зменшився, та водночас відзначено і наявність вигідних умов для припливу в Україну прямих іноземних інвестицій; це підтверджується експертами ООН, які віднесли Україну до двадцятки найпривабливіших країн для прямих іноземних інвестицій.

Особливістю присутності іноземного капіталу у банківському секторі України є те, що він може бути представлений частково та повністю.

Стосовно реальних змін, які вже відбулися під впливом іноземного капіталу, слід зазначити, що прихід іноземного капіталу в банківський сектор призвів до перерозподілу ринку міжбанківського кредитування. Оскільки іноземні інвестори дотримуються консервативнішої політики у відкритті лімітів на міжбанківське кредитування, відбувається їх зниження для деяких банків, встановлюються великі розміри мінімальних лотів за міжбанківським кредитом, що суттєво обмежує коло потенційних позичальників і підвищує якісні вимоги до них. На думку експертів, експансія іноземних банків призведе до подальшого розшарування ринку міжбанківського кредитування. Очікується, що близько 90% ринку міжбанківського кредитування буде сконцентровано в 20-23 найбільших фінансових установах. А дрібні банки можуть виявитися відрізаними від кредитів великих фінансових установ і підтримки НБУ [23].

Крім того, відбулися зміни структури активних операцій за рахунок того, що іноземні банки орієнтуються в основному на рітейл (тобто роздрібні послуги) і, як наслідок, сфера кредитування зміщується від виробника до покупця. А також слід зазначити, що іноземці контролюють більш ніж 65% іпотеки.

Вітчизняна фінансова система розраховувала на істотне здешевлення кредитних ресурсів у результаті припливу засобів материнських іноземних банків. Проте досі цього не сталося. Справа в тому, що вартість кредитних коштів у країні багато в чому залежить від рівня інфляції, який не дає можливості знизити ставки за депозитами, а отже, і за кредитами [23].

Слід зауважити, що український банківський сектор розвивається за прикладом країн Східної Європи, де зараз майже усі банки - з іноземним капіталом. Приплив іноземних інвестицій триватиме, й надалі можливе зростання частки іноземного капіталу до 100 %. Це, у свою чергу, допоможе розвинутися банківському сектору в умовах глобалізації фінансових ринків Європи та світу [50].

Протягом 2011-2012 років у групі іноземних фінансових установ спостерігається розчарування в українському ринку. Кілька іноземних банківських груп покинули вітчизняний ринок, продавши бізнес, інші згортають співпрацю з населенням, зосередившись на корпоративному бізнесі.

Першими прикладами були російський "Ренесанс-капітал", грузинський "БГ банку", чеський Home Credit Bank, ізраїльського VAB bank, які 2011 року були продані українським інвесторам. Колишні іноземні власники заявили про зміну корпоративних стратегій своїх холдингів, до сфери інтересів яких український ринок входити перестав. Іноземці вийшли з України і сконцентрувалися на перспективніших, з їх точки зору, регіонах. Покинуті банки не припинили свого існування, лише були перейменовані.

Іншим прикладом є банк зі шведським капіталом - Сведбанк, який закриває роздрібну мережу і зупиняє роботу з фізичними особами. Таким чином, банківська структура на основі колишніх Таскомерцбанку і Тасінвестбанку позбувається рітейлового бізнесу, заради якого шведи і прийшли в Україну. Також SEB продав роздрібну мережу відділень в Україні групі "Євробанк".

Австрійська група Volksbank для покращення фінансових показників продала майже всі закордонні активи, в тому числі український Фольксбанк, російському Сбербанку.

Незважаючи на оптимізацію бізнес-процесів французькі та німецькі банки в Україні залишаються в роздрібному бізнесі і планує нарощувати кількість клієнтів-фізичних осіб.

На відміну від західних колег, банки Росії розширюють сфери свого впливу на українському банківському ринку. За 2005-2012 роки частка їх активів у секторі зросла з 1,5% до 12%.

Вихід західних інвесторів з українського банківського ринку насправді легко пояснити. Головною причиною розчарування європейців у роздрібному банківському бізнесі, швидше за все, була втрата ключових мотивів іноземної експансії у 2000-х роках - високої маржі та перспектив розширення ринку [22].

2.2 Антикризові програми стабілізації діяльності іноземних банків

Глобальна світова економічна криза позначилася на усіх галузях народного господарства України, крім промисловості, відповідно вона вплинула і на банківський сектор економіки, з яким тісно співпрацювали інші галузі. Економічна криза в країні спровокувала фінансову кризу в економіці, а саме інвестиційну кризу в Україні, яка потребує залучення фінансово-кредитних ресурсів як за відомими методами, так і альтернативними шляхами. Світова так і вітчизняна економіка завжди вимагала значного обсягу інвестицій, проблема інвестування, а також їх джерел є дуже актуальною проблемою. Фінансово-кредитна система базується на фінансових ресурсах банківського сектору. Фінансування інвестицій у вітчизняну економіку є потенційно привабливим для банківської системи, хоч і супроводжується значними ризиками.

При економічній кризі в банківській системі найбільш поширені такі види ризиків: кредитний ризик - масове неповернення великої кількості кредитів клієнтами більшості банків, які пов'язанні з іншим видом ризику - валютним ризиком (коливання курсів валют - зростання курсів валют та банківських металів); операційно-технологічний ризик, ризик репутації - як приклад - масове зняття коштів клієнтами "Промінвестбанку", а також закриття рахунків і вилучення коштів; юридичний та інвестиційний ризик - припинення дії інвестиційних проектів тощо. Усі ці ризики та фінансово-економічна криза в країні призвели до того, що клієнти банків перестали їм довіряти, і, як наслідок всього цього - зменшилась маса готівкових коштів в банках. З цього ми можемо зробити такі висновки: чим стабільніший банк, тим більше клієнтів та менша ймовірність ризику, тобто кількість клієнтів пропорційна ймовірності ризиків банку [50].

Отже, виходячи з цього, ми провели ряд розрахунків для порівняння динаміки фінансових показників іноземних, державних та вітчизняних банків під час кризи (з 1.10.2008 по 1.10 2009), щоб прослідкувати за реакцією кожної групи банків на кризові явища. Для аналізу взяли 50 банків України, які є найбільшими за обсягами активів.

Під час фінансової кризи у п'яти вітчизняних банків з топ-50 була введена тимчасова адміністрація НБУ, на відміну від іноземних банків, серед яких жоден не мав аналогічних проблем. Більш того, на український ринок вийшли нові іноземні інвестори: російський Внєшекономбанк та німецький Дойче банк. А частина акцій Мегабанку була продана Європейському банку реконструкції та розвитку та німецькому банку KFW [23].

Рис 2.1. Зміна обсягів власного капіталу банків під час кризи

З малюнку 2.1. видно, що іноземні банки ефективніше за вітчизняні відреагували на заклики НБУ щодо підвищення рівня капіталізації, збільшивши протягом кризи обсяг власного капіталу своїх філій в Україні на 35%, в той час як власний капітал вітчизняних банків зріс лише на 6% [33]. Це свідчить про те, що приватні вітчизняні банки виявилися менш стійкими до кризових явищ порівняно з іноземними, оскільки були позбавлені зовнішньої підтримки .

При цьому зростання власного капіталу вітчизняних установ було б ще меншим, якби не рекапіталізація Укргазбанку, Родовід банку та банку "Київ" за рахунок коштів уряду [21].

Як бачимо відпливу іноземного капіталу не відбулося, а підтримка материнськими структура дочірніх банків лише позволила наростити клієнтську базу навіть у несприятливий період кризи.

Незважаючи на масовий відтік вкладів у першому кварталі 2009 року за всіма групами банків, в іноземних та державних установах в обсягах депозитів населення прослідковувалось зростання, що за визначений період в 12 місяців склало 13% - в іноземних та 12% відповідно в державних банках ( рис. 2.2.).

Рис 2.2. Зміна обсягів банківських депозитів фізичних осіб під час кризи

Відтік депозитів з вітчизняних банків можна пояснити втратою населенням довіри до банків з українськими приватними власниками, що обумовлено нижчою фінансовою прозорістю, більшими затримками у виплаті депозитів та відсотків, а також випадками кредитування дочірніх компаній в галузі промисловості та будівництва, які стали неплатоспроможними в умовах кризи.

З графіка видно, що після зростання в останніх кварталах 2008 року обсягів банківських депозитів, в перших кварталах 2009 року спостерігається їх зниження навіть в банках з іноземним капіталом, і лише у третьому кварталі ми бачимо невелике збільшення вкладів фізичних осіб. У вітчизняних установах розмір депозитних портфелів зменшувався протягом усього періоду, що свідчить про вищу чутливість українських банків до фінансової кризи, оскільки вони залежать від коштів, пов'язаних експортоорієнтованих фінансово-промислових груп, та нижчу довіри з боку інших корпоративних клієнтів [21].

Що стосується депозитів юридичних осіб, тут лідером є група державних банків, які за дванадцять місяців збільшили обсяг залучених вкладів юридичних осіб на 80%, що пояснюється обслуговуванням антикризових програм уряду та примусовим переведенням депозитів з балансів проблемних банків (рис. 2.3.).

Рис 2.3. Зміна обсягів банківських депозитів юридичних осіб під час кризи

Щодо обсягів кредитування населення (рис 2.4.), можна зробити наступний висновок: без присутності іноземних банків спад обсягів кредитування населення міг би бути набагато більшим. Слід зауважити, що темпи приросту виданих позик в іноземних установах на 1 жовтня 2009 року залишаються, ніж у вітчизняних банках.

Рис.2.4. Зміна обсягів кредитування фізичних осіб під час кризи

З малюнку видно, що все-таки дочірні банки іноземних установ займають найбільшу частку за сумою виданих кредитів населенню, на відміну від вітчизняних, особливо державних банків, які відіграють незначну роль у секторі надання позик населенню.

Зауважимо, що приріст позик за дванадцять місяців в іноземних банків пояснюється суттєвим зростанням наприкінці 2008 року, а протягом 2009 року відбувалося постійне зниження абсолютних обсягів позик, кредитні продукти банку, особливо іпотека, ліквідовувалися, вимоги до позичальників ускладнювалися. Аналогічні процеси відбувалися на ринку корпоративних кредитів.

Іноземні банки понесли значні втрати внаслідок поповнення резервів на активні операції, і тому підвищили кредитні ставки для позичальників, ввели додаткові комісії та мінімальні суми початкових внесків. Внаслідок зростання частки проблемних кредитів, відновлення кредитування можливе лише в довгостроковій перспективі [21].

Проте, як ми бачимо, відтоку іноземного капіталу в банківській сфері не відбулось, а навіть навпаки закордонні дочірні банки продемонстрували свій інтерес до українського банківського сектору. Дочірні установи сприяють збереженню ділової активності у сфері залучення вкладів та надання позик. Що не можемо сказати про вітчизняні приватні банки. Банківська криза спричинила серйозні проблеми групі цих банків, призвела до поступового згортання їх ділової активності через масовий відтік клієнтів та відсутність додаткових джерел ресурсів для компенсації резервів за проблемними кредитами, виданими в період росту. На відміну від вітчизняних банків, які були вимушені оголошувати технічні дефолти перед іноземними кредиторами і вести переговори про реструктуризацію боргу, або ж погоджуватись на введення тимчасової адміністрації, націоналізацію чи ліквідацію, іноземні банки покривали фінансовий дефіцит не лише за рахунок суттєвих вливань з боку акціонерів та міжнародних фінансових організацій, але й упроваджуючи низку антикризових заходів, які передбачали жорстку управлінську реструктуризацію, скорочення витрат на маркетингові потреби, рекламу, персонал та інші адміністративні функції [23].

Іноземні банки провели скорочення багатьох територіальних відділень, мереж банкоматів і платіжних терміналів. Так, упродовж 2009 року УкрСиббанк закрив 174 відділення (18,7 % мережі), Промінвестбанк - 272 (31,2 %), Райффайзен Банк Аваль - 100 (8,6 %), Правекс-Банк - 52 (8,7 %), Укрсоцбанк - 26 (5,5 %). Однак системні банки вітчизняного походження були вимушені провести скорочення територіальної мережі значно більших масштабів [2] (додаток Б).

Скорочення витрат іноземних банків протягом кризи відбувалось і за рахунок мінімізації фонду заробітної плати. Іноземні банки масово знімали премії та надбавки, прив'язували розмір заробітних плат до фіксованого валютного курсу, що був нижчим за ринковий. Іноземні банки скорочували персонал (в основному за рахунок відділів споживчого кредитування та молодших співробітників бек-офісів). Протягом 2009 року кількість працівників Укрсоцбанку скоротилася на 500 осіб, Сведбанку - 478, Промінвестбанку - 2 800 [21].

Також під час кризи банки з іноземним капіталом використовували різні форми реструктуризиції, в залежності від цілей, які вони мали на меті.

1) Корпоративна реструктуризація (реорганізація), до видів якої належать злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення. Здійснювалась шведськими банками в Україні з метою консолідації активів кількох дочірніх фінансових інститутів у рамках єдиної материнської групи. Протягом 2009 року відбулось приєднання дочірніх банків Сведбанк Інвест та Факторіал-банку до банків Сведбанк та СЕБ, що призвело до зменшення кількості банків з іноземним капіталом за статистикою НБУ з 53 до 51 [33]. Дану консолідацію активів власники пояснили необхідністю усунення дублювання функцій підрозділами та впровадження єдиних корпоративних стандартів у банках, які перед поглинанням однією іноземною фінансовою групою були окремими юридичними особами.

2) Реструктуризація бізнес-процесів іноземних банків. Відбувалась у формі створення нових відділів по роботі з проблемною заборгованістю, впровадження більш централізованої моделі прийняття кредитних рішень, закриття збиткових точок продаж. ІНГ Банк Україна відмовився від планів розвитку роздрібного бізнесу і згорнув свою діяльність у сфері рітейлу. Більшість іноземних банків припинили видачу нових іпотечних кредитів. Ряд банків з іноземним капіталом проводили централізацію управління шляхом надання раніше відокремленим територіальним підрозділам статусу безбалансових відділень. Дана тенденція, започаткована іноземними банками, може призвести до втрати розуміння банками кредитних потреб споживачів та специфіки регіонів, однак стимулюватиме економію адміністративних витрат та усунення моральних ризиків [21].

3) Реструктуризація активів. Іноземні банки з високим рівнем проблемної заборгованості нерідко продавали портфелі «поганих кредитів» колекторським компаніям (Сведбанк, Унікредит Банк). Хоча дисконтні ставки колекторів були досить високими, іноземні дочірні банки, на відміну від вітчизняних, отримували можливість покращити фінансовий стан, зменшивши відрахування у резерви і покриваючи втрати від продажу частини портфелю капітальними вливаннями материнських структур. Маючи на меті мінімізацію кредитних ризиків, іноземні банки застосовували цілеспрямоване підвищення відсоткових ставок, мінімального авансу, розміру регулярних та одноразових комісійних платежів, та посилення вимог до фінансового стану позичальників. Такого роду обмеження при видачі нових кредитів сприяли покращенню якості нових кредитних портфелів і стримувало ріст відрахувань у резерви за кредитною заборгованістю [21].

Таблиця 2.1. Динаміка депозитів населенню ТОП-50 банків за обсягом активів

У результаті ефективного впровадження комплексу антикризових заходів та отримання підтримки з боку материнських структур і міжнародних фінансових організацій, іноземні банки зуміли зупинити спад обсягу депозитних вкладів, який позбавляє банківську систему України внутрішньої ресурсної бази. Відновлення довіри вкладників до іноземних банків підтверджується статистичними даними за 2009 рік, які демонструють відтік депозитів з приватних вітчизняних банків і зростання портфелю вкладів в іноземних та державних банків (див. табл. 2.1.).

Слід також зауважити, що кілька іноземних інвесторів, яким належали банки з низьким обсягом активів, прийняли рішення щодо виходу з українського ринку банківських послуг. Так, 24 жовтня 2008 року банк “Гіпо Алім” (Ізраїль) розірвав підписану роком раніше угоду про поглинання Укрінбанку з огляду на непередбачувані економічні події у глобальному фінансовому секторі та заборону центрального банку Ізраїлю на входження у банківську систему України, що опинилась у кризовому стані [53]. У 2009 році Хоумкредит груп (Нідерланди), якій належали три юридичні особи на вітчизняному кредитному і фінансовому ринку, ліквідувала фінансову компанію “Хоумкредит Фінанс”, а також продала свою частку в збитковому банку “Приватінвест” за 74 млн грн, сконцентрувавшись на розвитку другого дочірнього банку Хоумкредит (Україна) [52].

Незважаючи на перелічені випадки, вивід іноземного капіталу з банківської системи України був незначним у порівнянні з припливом фінансових ресурсів з-за кордону на підтримку нових та існуючих банків, а діяльність іноземних установ загалом допомогла стабілізувати ринок і пришвидшити його відновлення.

Проте не слід забувати, що підвищення ролі іноземного банківського капіталу протягом фінансової кризи може створювати нові ризики, пов'язані з посиленням загрози економічному суверенітету країни. Відчувається необхідність регуляторної політики для ефективного вирішення даного питання.

2.3 Фінансовий аналіз діяльності іноземних банків

На початок 2012 року в країні функціонувало 176 банків зі 198 зареєстрованих), у тому числі 53 банки з іноземним капіталом (22% - зі 100% іноземним капіталом). Згідно з даними НБУ, частка іноземного капіталу в акціонерному капіталі банківської системи за рік несуттєво збільшилася і становить 41,9% [33].

Якщо проаналізувати дані за останні 6 років (рис. 2,5; 2,6), можна побачити, що частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків зросла на 30,8%, що не може не позначитися на діяльності вітчизняних банків.

Рис. 2.5. Банки з іноземним капіталом

Рис. 2.6. Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків

Приходу іноземців на український ринок банківських послуг сприяють непередбачувано високі темпи зростання попиту на банківські послуги, низька конкуренція, слабкість національних банків, високі темпи інфляції, внаслідок чого останнім часом важко залучати дешеві ресурси.

На даний момент в Україні діє багато банків з іноземним капіталом які входять у великі міжнародні фінансові групи, серед них найрейтинговіші такі (див. табл. 2.2.).

Таблиця 2.2. Міжнародні фінансові групи в Україні

Методика ретроспективного аналізу передбачала відбір 50-ти найбільших і великих банків України за станом на 01.01.2012 р., які володіють 90% активів усієї банківської системи України. А тому ця вибірка є репрезентативною і відображає реальний стан банківської системи у всій сукупності банків. Умовно виділивши три групи банків - іноземні, державні та вітчизняні з приватними власниками - ми провели відповідні розрахунки, щоб порівняти динаміку фінансових показників за 10 років. Оскільки частка іноземних банків у активах постійно зростає, особливості фінансового стану іноземних банків виразніше відображаються на вітчизняній банківській системі в цілому, визначаючи загальносистемні параметри ефективності, ліквідності, капіталізації, якості активів тощо.

В нашому аналізі ми також врахували різнорідність групи іноземних банків також, оскільки ми провели додатковий аналіз за підгрупами поглинутих банків та іноземних банків, створених з нуля.

Отже, ми виявили, що причиною росту части іноземного капіталу є наявність в банківській системі України псевдо - та квазі-іноземних банків. Псевдо-іноземними банками є ті банки, в яких номінально є іноземні власники, а фактично - вітчизняні. До таких банків в Україні належать: Приватбанк ( Кіпр - 30% ), Надра ( Австрія - 90% ), Кредит-Дніпро ( Кіпр - 100% ), Київська русь ( Кіпр - 40% ), Експобанк ( Кіпр - 34% ). Як показали результати аналізу, середньозважені показники псевдо-іноземних банків мають більше спільного з вітчизняними, ніж з іноземними банками. Тому в майбутніх дослідженнях для вищої точності слід виключати цю підгрупу з вибірки іноземних банків [18].

До квазі-іноземних банків належать ті банки, що включають міноритарну участю іноземного капіталу. Прикладами такого типу банків в

Україні є Дельта Банк ( Cagill - 30% ); Мегабанк ( ЄБРР+KfW - 30% ); Індустралбанк ( фізична особа, громадянин Австрії - 11,1% ), тощо [НБУ].

Рис. 2.7. Частка різних форм банків в банківській системі України

Як можемо зауважити з графіка, станом на 01 січня 2012 року досить значна частка в банківській системі України належить таки банкам з іноземним капіталом, псевдо- та квазі-іноземні банки займають практично 25 % серед усіх банків в Україні.

В нашому дослідженні ми обчислили коефіцієнти для кожного банку окремо, підсумувавши отримані результати в рамках виділених аналітичних груп та підгруп. Порівняльний аналіз фінансового стану іноземних банків різних типів із вітчизняними приватними та державними банками полягає в обчисленні низки коефіцієнтів на основі даних бухгалтерської звітності та виявленні відмінностей між виділеними групами банків та підгрупами іноземних банків.

Очікувалося, що після приходу іноземних інвесторів підвищиться ефективність вітчизняної банківської системи, чому сприятиме прогнозована оптимізація витрат, нижча вартість залучення капіталу, впровадження передових систем ризик менеджменту, адекватніше ведення бухгалтерської звітності. Однак аналіз динаміки агрегованих показників рентабельності показав, що під час початкової експансії 2005-2008 рр. середньозважена рентабельність активів (ROA) та капіталу (ROE) іноземних банків зазвичай була нижчою порівняно з показниками вітчизняних (див. рис. 2.8.). Це можна пояснити вищими витратами іноземних банків на розширення територіальної мережі та післяпродажну реструктуризацію. Ймовірним є і те, що низькі показники рентабельності іноземних банків, які діють в Україні, пов'язані з «оптимізацією» оподаткування шляхом завищення даних про структуру активів. Показник концентрації капіталу (відношення власного капіталу до чистих активів) є спрощеним варіантом коефіцієнта адекватності, оскільки активи не зважуються за ступенем ризику. Протягом 2004-2010 рр. коефіцієнт концентрації капіталу 50 найбільших банків України стабільно залишався в діапазоні 10-13%, причому вітчизняні банки демонстрували дещо вищу капіталізацію порівняно з іноземними. Однак різниця в середньозважених значеннях коефіцієнта концентрації між іноземними й вітчизняними банками є незначною. Причиною стабільності індикаторів капіталізації є те, що коефіцієнт адекватності капіталу жорстко регулюється Національним банком України, оскільки він є базовим індикатором фінансової стійкості банку згідно з Базельськими рекомендаціями. Крім того, після поповнення статутного капіталу іноземні банки зазвичай нарощували кредитну активність чи компенсували попередні списання коштів у резерви за кредитними ризиками. Це усунуло вплив абсолютного зростання капіталу на значення коефіцієнта адекватності капіталу іноземних банків. Результати дослідження капіталізації також засвідчили, що псевдоіноземні банки не змогли швидко поповнити капітал під час кризи, адже були позбавлені доступу до зовнішніх фінансових ресурсів[18].

Рис. 2.8. Рентабельність активів банків України

Суттєвим фактором, що впливає як на адекватність капіталу, так і на ефективність банків, є якість портфеля активів. Під час кризового періоду в більшості дочірніх банків в Україні було зафіксовано найвищий рівень простроченої заборгованості серед країн Центрально-Східної Європи. Так, за міжнародними стандартами фінансової звітності загальний показник проблемних кредитів групи Райффайзен становив 6.5%, тоді як дочірніх банків цієї групи в Україні - 23.6%; Ерсте груп - відповідно 4.1% і 14.2%; ОТП груп - 7.9% і 22.3%. Протягом кризового 2009 року відрахування в резерви на покриття проблемної заборгованості становили понад 40% витрат і призводили до збитковості двох третин іноземних банків в Україні. Унаслідок погіршення якості кредитних портфелів протягом 2009 року резерви під кредитні ризики в досліджуваній групі іноземних банків зросли з 21.2 до 56.7 млрд. грн., вітчизняних недержавних - з 14.4 до 34.2 млрд. грн., вітчизняних державних - з 2.1 до 7.1 млрд. грн. Відношення витрат на формування резервів до валових доходів банківської системи України збільшилося з 31% у 2008 році до 95% у 2009 році. Водночас якість активів спеціально завищувалась банками з метою мінімізації відрахувань до резервів. За підсумками 2010 року рівень збитковості банків знизився, однак частка проблемних кредитів продовжувала зростати [30].

Варто зазначити, що іноземні банки, створені з нуля, та псевдо-іноземні банки менш захищені від кредитних ризиків, що особливо чітко проявилося під час кризи. Однак причини можуть бути різними. Банки, створені з нуля, менш активні в сегменті роздрібних позик. Псевдо-іноземні - меншою мірою залучені до класичного кредитування та не мають достатнього обсягу ресурсів для формування резервів[18].

Рис. 2.9. Ліквідність банків України, %

Ще одним фактором нашого фінансового аналізу є показник ліквідності. Як свідчать результати дослідження, ліквідність іноземних банків у період експансії та економічного зростання була дещо нижчою за середню по вибірці (див. рис.2.9.). Утім, під час кризи частка ліквідних активів у залучених коштах підвищилася зокрема й за рахунок іноземних банків, які продемонстрували здатність у разі необхідності швидко відновлювати ліквідну базу [18]. На відміну від іноземних, вітчизняні банки протягом кризи зазнали великих труднощів із ліквідністю внаслідок непередбаченого відпливу депозитів, частково зупиненого дією мораторію на дострокове зняття вкладів. Ліквідні позиції вітчизняних банків зазнали тиску внаслідок необхідності повернення значних сум за зовнішньою заборгованістю за синдикованими кредитами та єврооблігаціями. Протягом 2010-го - початку 2011 року рівень ліквідності обох груп банків знову суттєво підвищився внаслідок невизначеності на ринку кредитування.

В умовах економічного спаду проявилися відмінності між коефіцієнтами ліквідності різних підгруп іноземних банків. У 2009-2010 рр. банки, створені з нуля, мали значно вищу частку грошових коштів (30%) порівняно з поглинутими (20%), оскільки були менш чутливими до банківської кризи внаслідок незначної участі у депозитному ринку, здійснювали менш ризикові види діяльності, спеціалізуючись на комісійних, а не процентних доходах.

Істотним наслідком експансії іноземного капіталу в банківську систему України стали структурні зміни, пов'язані з фондуванням банківських установ.

Поява іноземних банків сприяла диверсифікації та стабілізації джерел формування ресурсів завдяки отриманню «материнських кредитів». У результаті частка коштів інших банків у структурі ресурсів іноземних банків становить близько 50%, що у півтора раза більше, ніж вітчизняних [33].

Фактор зовнішньої підтримки іноземних дочірніх банків на території України став джерелом фінансової стабілізації системи з точки зору ефективності, ліквідності й адекватності капіталу в період кризи. Збільшення частки конкурентоспроможних банків мав важливий системний ефект. Водночас зовнішня підтримка іноземних банків призвела до зростання зовнішньої заборгованості банківської системи України та появи специфічних ризиків.

1. Ризик дефолту вітчизняних банків за зовнішніми зобов'язаннями найбільше загострився в 2009 році, коли іноземні інвестори були змушені погодитись на реструктуризацію заборгованості за синдикованими кредитами та єврооблігаціями таких вітчизняних банків, як “Надра”, “Родовід”, Укргазбанк, “Фінанси та кредит”, ПУМБ, а також Альфа-банку. Підвищення довіри міжнародних інвесторів до українських дочірніх банків у період піднесення 2005-2008 рр. поширилося на вітчизняні банки, які не виправдали сподівань.

2. Валютні ризики. Заміщення внутрішніх гривневих депозитів дешевими зовнішніми позиками та єврооблігаціями, номінованими в іноземній валюті, генерує додаткові валютні ризики для банківської системи України. Так, знецінення гривні в 2008 році призвело до зростання боргового навантаження дочірніх банків у гривневому еквіваленті. Для уникнення реалізації проблеми валютного ризику необхідно приділяти особливу увагу регулюванню банків із довгою відкритою валютною позицією.

3. Процентні ризики. Географічний дисбаланс у структурі фондування призводить до невідповідності пасивів та активів іноземних банків за строками (короткострокові пасиви з країн-донорів і довгострокові активи в Україні). В умовах суттєвих коливань відсоткових ставок на міжнародних ринках капіталу банкам загрожують розриви ліквідності. Тому транснаціональні банки з географічно незбалансованою структурою активів та пасивів усе ж зацікавлені в збільшенні обсягів депозитних портфелів на ринках приймаючих країн.

4. Ризик перекредитування економіки. Іноземні банки спричинили перевищення рівня кредитів над депозитами в банківській системі до 300% у 2010 році. У світовій практиці показник відношення кредитів до депозитів (loan-to-deposit) відображає рівень перекредитування в економіці. Чим показник вищий, тим більша залежність банків від міжбанківського, в основному зовнішнього боргового фінансування [18].

Важливу увагу слід приділити також депозитним та кредитним операціям. Результати операційного аналізу свідчать про те, що іноземні банки протягом 2003-2012 рр. збільшили свою частку в обсягах депозитів більше ніж на 50%. Населення, особливо під час кризи, лояльніше ставиться до банків, які мають міжнародну репутацію й фінансову підтримку з боку акціонерів. Іноземні банки, в свою чергу, розглядають депозити як засіб диверсифікації ресурсного портфеля, що на 50% складається з коштів, наданих іншими банками - в основному материнськими холдингами ( рис. 2.10.).

Рис. 2.10. Динаміка кредитів наданих іноземними банками, млн грн

Залучення депозитів у національній валюті дає змогу дочірнім банкам меншою мірою залежати від НБУ, ринку міжбанківського кредитування та валютного ринку з точки зору формування запасів ліквідності в гривні. Структура пасивів вітчизняних банків збалансованіша - у ній найбільшу частку займають депозити фізичних осіб, що менш чутливі до глобальних ризиків, однак, як показав досвід 2009 року, більш залежні від внутрішньої банківської паніки. Результати дослідження динаміки депозитів протягом 2009 року засвідчили, що підтримка материнськими структурами дочірніх банків в Україні дала змогу іноземним банкам наростити клієнтську базу навіть у несприятливий кризовий період. Незважаючи на масовий відплив вкладів у І кварталі 2009 року за всіма групами банків, на балансах банків з іноземним капіталом та державних банків спостерігалося загальне зростання депозитів фізичних осіб, яке становило за 12 місяців відповідно 17% і 13%.

Отже, присутність іноземних банків на депозитному ринку України була стримуючим фактором щодо відпливу вкладів під час фінансової кризи та сприяла збереженню загальної ресурсної бази банківської системи України. Вища довіра клієнтів до банків із іноземним капіталом сприяє зростанню лояльності споживачів до банківської системи в цілому. Ще одним етапом операційного аналізу стало дослідження кредитних операцій іноземних банків порівняно з вітчизняними. Доступ на міжнародні ринки дешевих грошових ресурсів недепозитного походження породжував схильність іноземних банків до нарощування кредитної активності в Україні протягом періоду економічного зростання,як було виявлено в попередньому параграфі. За 2005-2010 рр. іноземні банки збільшили свою частку на ринку кредитування з 12% до 46%, причому їх частка на роздрібному сегменті становила 60% від усіх кредитів, наданих фізичним особам. Надмірне кредитування споживчого сектору економіки України за участі транснаціональних банків відбувалося за сприятливих умов для процентного арбітражу (високі темпи інфляції та відсоткових ставок, фіксований валютний курс). Іноземні банки сфокусувалися на роздрібному банківництві з огляду на дешевшу ресурсну базу материнських холдингів і зростаючу платоспроможність населення України.

Основні конкурентні переваги групи банків з іноземним капіталом над іншими вітчизняними банками полягають у високому рівні зовнішньої підтримки, а саме можливості швидкого доступу до дешевих ресурсів материнських груп.

Збільшення припливу дешевих і довгострокових ресурсів із-за кордону протягом 2005-2008 рр. сприяло значному зростанню частки довгострокових кредитів, наданих населенню, в роздрібному кредитному портфелі. За даними НБУ, за цей період частка довгострокових позик населенню зросла з 49.7% до 82.1% [33]. Водночас збільшення частки іпотечного кредитування викликало появу нових іпотечних ризиків, які гостро проявилися під час фінансової кризи 2009-2010 рр. Посилення ролі іноземних банків у кредитній сфері призвело до низки інших структурних зрушень. По-перше, поглибилася орієнтація банківської системи України на кредитування транснаціональних підприємств із капіталом країн-донорів. Цю стратегію використовують такі банки, як ІНГ Банк Україна, КІБ Креді Агріколь, Сітібанк, Кредобанк. Така кредитна підтримка створює передумови для посилення конкурентних переваг іноземних компаній над національними виробниками. По-друге, спостерігається зміна структури кредитування за галузями. Іноземні банки активніше кредитують торгівлю та підприємства з низькою доданою вартістю, ніж високоризикові інноваційні компанії. Також іноземні банки сприяли нарощуванню споживчого кредитування, спрямованого на закупівлю імпортних товарів, що знижувало можливості розвитку та фінансування внутрішніх товаровиробників [18].

На нашу думку, такі результати діяльності іноземних банків у кредитній сфері є об'єктивними й цілком нормальними з точки зору концепції ринкового фундаменталізму, в центрі якого лежить максимізація вартості банку. Втім, це суперечить державницькому підходу, що вимагає комплексу регулятивних важелів, які б коригували посилені іноземними банками ринкові диспропорції. Важливим завданням регулятора є створення стимулів для спрямування іноземних кредитних ресурсів на розвиток внутрішнього реального сектору економіки з метою його розширеного відтворення.

РОЗДІЛ 3

Аналіз впливу прямих іноземних інвестицій в банківській системі України

3.1 Оцінка впливу іноземного капіталу на банківську систему України

Підсумовуючи результати досліджень та ретроспективного аналізу присутності іноземних банків в Україні, можна стверджувати, що однозначної відповіді на питання про позитивний чи негативний характер діяльності іноземних банків немає. Виявлено численні як прямі, так і опосередковані наслідки експансії іноземних банків. Діяльність іноземних банків сприяла підвищенню рівня капіталізації банківської системи України, нарощуванню темпів кредитування, розширенню асортименту, поліпшенню якості банківських послуг. Основною конкурентною перевагою групи цих банків над вітчизняними банківськими установами є високій рівень зовнішньої підтримки, а саме можливості швидкого доступу до необхідних ресурсів материнських компаній. Водночас іноземні банки не виправдали очікувань щодо зниження відсоткових ставок, підвищення прибутковості, оскільки діяли передусім у власних комерційних інтересах, спрямованих на отримання достатнього чистого процентного доходу, кредитну експансію, оптимізацію оподаткування.

Потреби української економіки в активнішому залученні ресурсів іноземних банків зумовлені недостатнім рівнем капіталізації, необхідність прискореного розвитку фінансових ринків; залучення сучасних банківських технологій і досвіду банківського менеджменту як передумов для подальшого розвитку національної фінансової системи і підвищення прибутковості (нинішній рівень рентабельності банків - 11,1% до оподаткування - є недостатнім для збереження рівня капіталізації в майбутньому) [18].

З другого боку, під час кризи іноземні банки забезпечили фінансову стійкість банківської системи України, оскільки вони зберегли приплив корпоративних коштів, як капітальних так і кредитних. Як вже зазначалось, під час економічного спаду значного відпливу капіталу з банківської системи України за кордон не було, тому що з огляду на незначні масштаби вітчизняної банківської системи, закріплення контролю над перспективним українським ринком для материнських банків було вигіднішим, ніж репатріація незначних у масштабах холдингових груп обсягів інвестованого капіталу. В період фінансової кризи населення більше довіряло банкам з іноземним капіталом, про що свідчить нижчий рівень відпливу із них депозитних вкладів порівняно з іншими вітчизняними комерційними банками.

Вплив іноземних банків на розвиток вітчизняної банківської системи відбувається поступово, й поки що складно передбачити всі його наслідки. Однак, ми можемо виділити певні тенденції, які виникли з приходом на український фінансовий ринок іноземних банків, і дедалі сильніше впливають на розвиток банківської системи як позитивно так і негативно. Зокрема до тенденцій з позитивними результатами можна віднести:

1. покращення рівня розрахунково-касового обслуговування за рахунок залучення іноземних спеціалістів та технологій, хоча рівень цих спеціалістів та якість технологій є доволі низькими за західними мірками, що зумовлено процесами світової фінансової конкуренції [12];

2. можливе зростання темпів залучення коштів на рахунки у банках, що зумовлюється покращенням якості обслуговування та відносно більшою довірою до всесвітньо відомих банківських установ з боку населення [13];

3. посилення конкуренції між вітчизняними та зарубіжними банками за клієнтів, внаслідок чого вітчизняні банки підвищили гарантованість депозитних вкладів фізичних осіб, зросла якість обслуговування клієнтів і розширився асортимент послуг, що надають вітчизняні банки [36];

4. зміни у структурі джерел формування банківського капіталу, оскільки іноземні банки через свої материнські структури дістали доступ до дешевших, ніж в Україні, фінансових ресурсів [36];

5. зростання монетарної та валютної стабільності з приходом іноземних банків, що зумовлено додатковим залученням фінансового капіталу, закордонних технологій та спеціалістів [12].

Проте, зважаючи на структуру основних мотивів приходу іноземних банків в Україну, сприяння вирішенню проблем української банківської системи не входить у перелік їх інтересів. Натомість, саме наявність цих проблем в значній мірі визначає можливість отримання іноземними банками високих прибутків на українському ринку. Тому, як переконує світовий досвід, за відсутності виваженої стратегії відкриття внутрішнього ринку банківських послуг, розробленої з урахуванням інтересів України, наслідки приходу іноземного банківського капіталу можуть набути переважно негативного забарвлення, а саме:

1. загроза банкрутства українських банків. Іноземні банки беруть гроші у своїх материнських установ задешево. В той самий час, вітчизняним банкірам доводиться залучати кошти від населення і сплачувати за це неабиякі проценти. Це означає, що банки стоять у заздалегідь нерівних конкурентних умовах. Наслідки: зниження доходів населення від депозитів, виведення готівки з обігу, скорочення робочих місць, тотальний контроль над банками України з боку іноземних структур [14];

2. підвищення якості обслуговування і зниження рівня процентних ставок за кредитами в умовах спрощеного доступу філій іноземних банків до ресурсів материнських структур, їх якіснішої технологічної і методологічної бази, великого досвіду маркетингових стратегій і технологій ризик-менеджменту, гнучкості підходів до питань кредитування населення створить нерівні умови конкуренції на фінансовому ринку України, що обумовить необхідність значних витрат вітчизняних банків на впровадження нових технологій та навчання персоналу, що зменшить їх фінансову стійкість; приведе до перерозподілу на користь іноземних філій ринку корпоративних клієнтів та встановлення зарубіжними банками контролю над найбільш ефективними сферами діяльності; підвищить залежність економічного розвитку України від інтересів іноземних банків [3];