82

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти дослідження прямого іноземного інвестування в банківській сфері
• 1.1 Суть, причини та мотиви прямого іноземного інвестування
• 1.2 Наслідки залучення прямих іноземних інвестицій, вплив на економіку країни та галузь
• 1.3 Банківська система України, її привабливість для іноземних інвесторів
• РОЗДІЛ 2. Особливості надходжень прямих іноземних інвестицій в банківську систему України
• 2.1 Ретроспективний аналіз формування банків з іноземним капіталом
• 2.2 Антикризові програми стабілізації діяльності іноземних банків
• 2.3 Фінансовий аналіз діяльності іноземних банків
• РОЗДІЛ 3. Аналіз впливу прямих іноземних інвестицій в банківській системі України
• 3.1 Оцінка впливу іноземного капіталу на банківську систему України
• 3.2 Економічна безпека в контексті прямого іноземного інвестування в банківську систему України
• 3.3 Напрями регулювання діяльності іноземних банків в Україні
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасний розвиток міжнародної економіки характеризується її подальшою глобалізацією, головним чином унаслідок нерівномірності розвитку країн світу: найрозвинутіші з них та світові фінансові організації інвестують кошти у менш розвинені економіки з метою підтримання стабільності національних господарських систем. Основними формами такої допомоги є міжнародне інвестування. В Україні найбільш привабливим для іноземних інвесторів нині є банківський сектор, це стверджує компанія Ерст енд Янг, яка дослідила, що протягом останніх 5 років український фінансовий сектор залучив найбільшу кількість інвестиційних проектів (13% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну). Тому дослідження саме прямого іноземного інвестування в банківську систему України є досить актуальним.

Проблема залучення іноземних інвестицій та їх впливу на економіку країни перебуває у полі зору багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників серед яких найбільший інтерес викликають роботи Д. Даннінга, Р. Коуза, М. Портера, Ф. Рута, В.Г. Андрійчука, В. В. Видобори, О.В. Гаврилюка, Л.І. Краснікової, Ю.В. Макогона, В.Є. Новицького, Ю.М. Пахомова, Ю.А. Подвисоцького, О.І. Рогача, А.С. Філіпенка. В їх роботах детально розглядаються загальні теоретичні аспекти іноземного інвестування, а також вплив його наслідків на економіку країни, в яку залучаються інвестиції.

Також, важливо би було зазначити роботи, присвяченні дослідженню прямого іноземного інвестування власне в банківському секторі загалом та України в вчасності. Вивченню цієї проблеми присвячені праці таких вітчизняних та зарубіжних учених як Дж. Капріо, Л. Голдберг, Х. Мін, В.Д. Базилевич, І.В. Буковський, В.В. Видобора В.В., Гуткевич С.О., В.М. Гейць, ДЖ. Менсінджер, Р. Корнилюк, І. Івасів, Пурій Г.М. та інші. Проте завжди виникає необхідність дослідження банків з іноземним капіталом на сучасному етапі.

Отже, мета даної роботи полягає в визначенні ролі, структури, обсягів прямих іноземних інвестицій в банківський системі України та їх впливу на банківський сектор та економіку загалом. Мета роботи проявляється в наступних завданнях:

*розгляд теоретичних засад інвестування, визначення поняття та суті прямого іноземного інвестування;

*аналіз причин та мотивацій при прямому іноземному інвестуванні ;

*визначення переваг та недоліків для країн від залучення іноземних інвестицій та їх впливу на економіку приймаючої країни і банківський сектор зокрема;

*визначення особливостей побудови банківської системи України та форм прямого інвестування в банківський сектор;

*дослідження інвестиційної привабливості банківської системи України та мотивів входження іноземних банків на вітчизняний ринок;

*аналіз формування банків з іноземним капіталом в ретроспективі,

*дослідження діяльності іноземних банків під час економічної кризи та порівняння її з діяльністю вітчизняних та державних банків;

*аналіз фінансових показників діяльності іноземних філій в Україні;

*теоретичне дослідження наслідків прямого іноземного інвестування для банківської системи України та їх плив на економіку країни загалом;

*визначення загальних методів регулювання діяльності банків з іноземним капіталом в Україні.

Об'єктом дослідження є прямі іноземні інвестиції в банківській системі України у формі дочірніх банків на території України. А предметом дослідження є власне їх вплив на банківський сектор та економіку України загалом, а також дослідження особливостей діяльності іноземних банків в Україні. Інформаційною базою цієї роботи є нормативні документи української держави та міжнародних організацій, праці вітчизняних і зарубіжних вчених, статистичні дані, матеріали з офіційних сайтів та періодичних видань.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні аспекти дослідження прямого іноземного інвестування в банківській сфері

1.1 Суть, причини та мотиви прямого іноземного інвестування

Наприкінці 80-х років XX століття почалося ринкове реформування країн Центральної та Східної Європи. Для цих перетворень стали потрібні значні довгострокові вкладення капіталу. В економічній літературі поширилось поняття «інвестиції».

Термін інвестиція походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати». Отже, інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення [48, с. 6].

В економічній теорії є декілька визначень поняття «інвестиції». Сутнісна характеристика інвестицій та їх подвійність найбільш чітко виявлена у Дж. Кейнса: з одного боку він розглядає їх як розмір акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого - інвестиції виступають у формі вкладень, тобто витрат, які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції -- як "поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду". Це "... та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання" [27, с.25].

Необхідно додати, що інвестиції - це не просто технічний процес, а широке коло економічних відносин, що охоплюють сфери виробництва та обміну. А головною ціллю такого процесу є одержання у перспективі прибутку від інвестицій.

Для сутнісної характеристики інвестицій важливе теоретичне і практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками.

За характером участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції. Прямі інвестиції припускають пряму участь інвестора у виборі об'єкту інвестування і вкладання капіталу. Звичайно це безпосереднє вкладання капіталу до статутних фондів інших підприємств.

Прямі інвестиції здійснюють підготовлені інвестори, які мають точну та повну інформацію про об'єкт інвестування та добре знайомі з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції характеризують вкладання капіталу за допомогою інших осіб (фінансових посередників). [19, с. 88].

Розглянемо детальніше поняття прямого іноземного інвестування. Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформульовано експертами Міжнародного валютного фонду у 1977 р., на основі котрого інвестиції вважаються прямими, якщо вкладаються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та купування товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн. До їхніх характерних рис належить здійснення управлінського контролю інвестором та акціонерна форма [4, с.13].

Дж. Даннінг, наприклад, пропонує таке визначення: "Прямі іноземні інвестиції здійснюються поза межами країни базування, але всередині компанії-інвестора. Контроль за ресурсами, що переводяться, залишається в інвестора. Вони складаються з набору активів та проміжних продуктів, таких, як капітал, технологія, вміння та знання у галузі управління, доступ до ринків та підприємливість як така". Основним критерієм такого визначення є наявність контролю інвестора над підприємством.

В Організації промислового розвитку ООН використовується таке визначення: "прямі іноземні інвестиції є чистим притоком інвестицій з метою придбання довготермінового впливу на управління підприємством (10 % від акцій або паїв з правом голосу або кількох голосів), яке знаходиться у країні, відмінній від держави-інвестора. Вони становлять суму інвестицій в акції, реінвестицію прибутків, інші довготермінові та деякі короткотермінові капітальні потоки". [37, с. 9]. В цьому визначенні звертається увага саме на чисті потоки капіталу.

Розмежування між прямими та портфельними інвестиціями міститься у визначенні експертів Організації економічного співробітництва, згідно якого інвестиції вважаються прямими, якщо іноземному інвестору належить десять або більше відсотків акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні або менше десяти відсотків, але з можливим ефективним впливом на нього. Отже, при вкладенні коштів відмінність між прямими та портфельними інвестиціями зводиться насамперед до проблем власності та контролю. Однак уніфіковані кількісні показники відсутні і, в залежності від легітимних умов, межа що надає ознак саме прямого інвестування, в різних країнах варіює[4, с. 14]. Так, на думку експертів МВФ, інвестиції слід вважати прямими при наявності в іноземного інвестора не менше 25% акцій підприємства. В Італії та Франції використовується показник 20%, в Німеччині, Новій Зеландії та Японії - 25%, в Іспанії та Україні - 50% [29]. На відміну від двох попередніх підходів до визначення прямих іноземних інвестицій, які брали за критерій здійснення підприємницької діяльності або наявність контролю над інвестованим підприємством, даний підхід є менш теоретизований і носить прикладний характер.

Необхідно підкреслити, що прямі іноземні інвестиції - це не просто експорт капіталу, а загальна стратегія, у якій трансфер технологій, економічних знань і компетенцій відіграє певно більшу роль, ніж просто трансфер капіталу.

Інвестування може здійснюватися різними методами:

- через розвиток контрактних форм співробітництва;

- злиття і придбання підприємств;

- створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.

Набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь в міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.

Власні зарубіжні фірми створюються за кордоном у вигляді:

- дочірньої компанії (subsidiary) - реєструється як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Контролює її батьківська компанія, яка володіє частиною акцій або всім капіталом;

- асоційованої (змішаної) компанії (associate) - відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій - змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

- відділення (branch)- не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100% належать батьківській фірмі. Відділення можуть мати форму представництва головної компанії за кордоном, партнерства, у тому числі і з місцевими підприємцями, рухомого майна (кораблі, літаки, нафтові платформи), що належить головній компанії і функціонує за кордоном не менше 1 року.

Країна, у якій розташовується головна компанія, називається країною базування, а країни, де знаходяться компанії-філії - приймаючими країнами.

Спільне підприємництво - це діяльність, заснована на співробітництві з підприємцями, підприємствами і організаціями країни-партнера та їхньому спільному розподілі доходів та ризиків від здійснення цієї діяльності. Спільне підприємство - це організаційно-правова форма поєднання зусиль партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності [28].

Поясненням суті та причин іноземного інвестування можуть служити два підходи: підхід С. Хімера і теорія привласнення. Отже, причинами прямого іноземного інвестування є, по-перше, прагнення компанії до зменшення конкуренції та захисту своєї ринкової влади, які породжують "захисне інвестування" (теорія Хімера) , по-друге, наявність у компанії специфічних переваг, що формуються передусім у результаті опанування високотехнологічним виробництвом і реалізуються через привласнення результатів інвестування (теорія привласнення) [38, с. 92-94].

Специфічною причиною прямого іноземного інвестування також є прагнення компанії обійти існуючі в материнській країні правові норми, що регламентують сплату податків. Компанії намагаються знайти шляхи (як легальні, так і не цілком легальні) уникнення оподаткування. Поширеним легальним шляхом є перенесення виробничої бази компанії до країни з найменшою ставкою оподаткування. За допомогою прямих іноземних інвестицій це можна зробити двома способами. Перший - пряме інвестування. Воно дає змогу ТНК "закріпитися" в країні з низькими податками. Погано це чи добре з точки зору світу в цілому залежить, з одного боку, від цілей, на які спрямовуються прибутки, з іншого - від динаміки рівня продуктивності компанії в країні з низьким рівнем оподаткування.

Другий спосіб - механізм трансфертного ціноутворення, який дає змогу зареєструвати прибутки у країнах з низькою ставкою оподаткування, навіть якщо доходи були отримані у країнах з високими податками. Прибутки приховано переводяться з підрозділу ТНК в зоні високого оподаткування до філії у зоні низького оподаткування і як результат - загальне зниження податкового тягаря для ТНК [38, с. 95-96].

Отже, причини прямого іноземного інвестування різноманітні. Головна з них - прагнення до максимальної реалізації цільової функції - охоплює комплекс конкретних цілей господарської діяльності компанії, які можуть бути досягнуті лише на міжнародному рівні.

Умови для залучення іноземних інвестицій виникають об'єктивно тоді, коли існує невідповідність потреби з наявністю фінансових та матеріальних ресурсів. У однієї сторони є потреба в інвестиціях, а в іншої - вільні кошти для інвестування.

З метою отримання прибутку прямі іноземні інвестиції здійснюються тоді, коли за кордоном є можливості отримати більші прибутки, ніж всередині країни (наприклад, завдяки нижчому рівню заробітної плати, меншим транспортним витратам, дешевшим земельним ділянкам, додатковим перевагам внаслідок заходів по заохоченню інвестицій, меншому оподаткуванню) або коли лише таким чином можна утримати теперішній стан прибутковості підприємства.

Прямі інвестиції здійснюються з метою забезпечення стабільності у випадку, коли йдеться про збереження ринку внаслідок зміни витрат на одиницю продукції чи змін на іноземних ринках. Зменшення ризику досягається також шляхом диверсифікації інвестиційної політики.

Зростання підприємства відіграє також не останню роль, так як прямі інвестиції здійснюються, як правило, великими підприємствами. Зокрема вони схильні до інвестицій за кордоном, коли на внутрішньому ринку панують умови олігополії. Реалізація стратегії зростання на олігополізованому внутрішньому ринку може легко призвести до руйнівної цінової конкуренції; певні обмеження може створювати і правове регулювання, тоді як за кордоном зростання підприємства може бути менш ризиковим [29].

Для фірми пряме інвестування можна розглядати як діяльність, що задовільняє основні підприємницькі потреби, серед яких: по-перше, потреба у ринках; по-друге, потреба в ефективності виробництва; по-третє, потреба в сировині; по-четверте, потреба в інформаціях та технологіях; по-п'яте, потреба мінімізувати чи диверсифікувати ризики.

Сучасна фінансова теорія стверджує, що фірми діють у такий спосіб, щоб максимізувати ринкову вартість акціонерного капіталу підприємства, що розподілений між його власниками. Якщо це твердження правильне, то пряме інвестування має сприяти досягненню великих обсягів продажу, частки ринку і/чи прибутку.

Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій можна пояснити: по-перше недосконалістю ринку та роллю уряду на ринку; по-друге інтерналізацією та електричною теорією; по-третє, теорією портфеля.

Недосконалість ринків продукції та факторів виробництва, фінансового ринку може виникнути природно та унаслідок діяльності уряду країни.

Природно недосконалість ринків виникає, наприклад, у результаті обмеженого обсягу і певного місцезнаходження корисних копалин.

Недосконалість ринків «створюють» уряди країн шляхом введення тарифів і нетарифних бар'єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і контролю за фінансовими угодами і таким чином ступінь монополістичного ціноутворення на ринках продукції і ресурсів може значно змінюватися залежно від країни. Створення Європейського Союзу -- це також результат діяльності урядів країн на ринку, які сприяли виникненню певних конкурентних переваг для ряду фірм. Олігополістичні фірми отримують переваги у конкуренції через політику уряду і завдяки індивідуалізації своєї продукції, розширенню номенклатури продукції, отриманню патентів і авторських прав і т. п.

Ще одна теорія дає змогу зрозуміти причини прямих зарубіжних інвестицій ТНК. Це теорія портфеля, яка полягає у тому, що диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж недиверсифікований достатньою мірою -- добре складений портфель інвестиційних проектів може забезпечити краще співвідношення ризику і прибутку. Також і ТНК, що диверсифікують свою діяльність і проникають на міжнародну арену, можуть досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, хто діє в межах однієї країни [31].

При здійсненні аналізу прямого іноземного інвестування необхідно визначити недоліки інвестицій для закордонних інвесторів. Серед таких перешкод для іноземного інвестора слід виділити наступні: негативний міжнародний рейтинг країни; відсутність політичної відповідальності держави; немає стабільності в законодавстві; бюрократичний апарат з низьким рівнем доходів; відсутність ініціативи ухвалення рішення; тривалий термін розгляду документів для реєстрації спільних підприємств; низькі темпи приватизації. Також перешкодами є відсутність державних гарантій для іноземних інвестицій, що могли б захистити в суді; складна і дорога процедура одержання в'їзних віз і прикордонний контроль; труднощі при одержанні дозволу на трудову діяльність; податкова система, робота податкової інспекції (великі податки і збори; суб'єктивна інтерпретація діючих законів); нерозвинений внутрішній фінансовий ринок; недостатньо розвинені та дорогі послуги інфраструктури [41].

З огляду на виникнення вагомих додаткових витрат та перешкод при здійсненні компанією прямого іноземного інвестування її входження в іноземне господарське середовище можливе лише за умови існування переваг, які компенсують всі витрати. Тому будь-який аналіз прямого іноземного інвестування передбачає виявлення сприятливих умов, які змогли б компенсувати недоліки іноземного виробництва. Один із методик виявлення таких переваг запропонований американським ученим Д. Даннігом. Його модель стала широко відомою під назвою "OLI-підхід".

За Д. Даннінгом, для здійснення іноземного інвестування необхідні три умови:

1. специфічні конкурентні переваги (переваги власності) -- ownership specific advantages (О);

2. переваги розміщення -- location specific variables (L);

3. перевага інтерналізації -- internalization incentive advantages (I)

Перевага власності (ownership advantage) - те, що дає фірмі достатньо ринкової влади, щоб компенсувати втрати від закордонного виробництва.

Іноземний ринок повинен пропонувати перевагу місцезнаходження (location advantage). Така перевага означає, що виробництво в іноземній країні буде вигіднішим, ніж виробництво вдома та експорт.

Умова третя. ТНК повинні володіти перевагами від інтерналізації (internalization advantage). Ця умова є найбільш абстрактною з усіх трьох, її можна з'ясувати, розглядаючи альтернативи прямому інвестуванню.

Виконання перших двох умов ще не є достатнім для прийняття фірмою рішення про іноземне інвестування. Навіть якщо фірма має переваги від власного продукту чи виробничого процесу (перша умова), та за умови існування митних податків і транспортних витрат робить виробництво за кордоном більш прибутковим порівняно з експортом (друг умова), питання про заснування іноземних філій все одно остаточно не вирішено. Залишаються альтернативи: передача ліцензії іноземній фірмі на виготовлення товару чи на виробничий процес, яка дає змогу продати їй креслення і не розпочинати складний і недешевий процес створення іноземних потужностей. Рішення на користь вивезення капіталу у формі інвестицій приймається у тому разі, якщо фірма матиме переваги інтерналізації. Вони виявляються в тому, що продукт краще виробляється, а виробничий процес краще використовується всередині фірми, ніж іншими учасниками ринку. Таким чином, за Д. Даннінгом, переваги інтерналізації можуть розглядатися як достатня умова перенесення виробництва за кордон, яка може виникнути лише за наявності перших двох умов [38, с. 87-89].

Таким чином, прямі іноземні інвестиції є формою реалізації транснаціональної діяльності фірми, а прийняття компанією рішення про пряме іноземне інвестування залежить від того, чи зможуть переваги інвестування компенсувати недоліки, що супроводжують перенесення виробництва за кордон.

Як ми вже з'ясували, метою і основною рисою прямих іноземних інвестицій, на відміну від портфельних, є вкладення в іноземні підприємства не лише для отримання прибутків, але й участі в управлінні, контролі та розвитку цих підприємств. А тому основними цілями прямого інвестування є забезпечення прибутку, стабільності та зростання.

1.2 Наслідки залучення прямих іноземних інвестицій, вплив на економіку країни та галузь

Проблема залучення іноземних інвестицій є предметом дослідження багатьох сучасних науковців, як вітчизняних, так і зарубіжних. Більшість дослідників аналізують пряме інвестування з точки зору впливу його наслідків на економіку країни, в яку залучаються інвестиції. Такий підхід розглядався економістами різних країн світу: Даннінг Д., Коуз Р., Портер М., Рут Ф. Дослідження різноманітних аспектів впливу прямого іноземного інвестування знайшло відображення також у працях провідних українських вчених: Андрійчука В.Г., Видобори В. В., Краснікової Л.І., Подвисоцького Ю.А., Григоренко В.К., Гаврилюка О.В., Губського Б.В., Макогона Ю.В., Новицького В.Є., Пахомова Ю.М., Рогача О.І., Філіпенка А.С. [1,4,9, 38,48].

Серед цих праць найбільший інтерес викликають роботи Видобора В. В., Гуткевич С.А., Краснікова Л.І., Подвисоцький Ю.А., Григоренко В.К., в яких вони аналізують к позитивні, так і негативні наслідки від залучення прямих закордонних інвестицій.

Існуючі наукові розробки достатньою мірою висвітлюють різні аспекти прямого іноземного інвестування, особливості регулювання і проблематику іноземних інвестицій у країнах з різним рівнем розвитку. Таке дослідження провів Григоренко Володимир Кирилович у своїй праці «Конкурентоспроможність України у залученні прямих іноземних інвестицій з Європейського Союзу серед країн Центрально-східної Європи і країн Європейського Економічного Простору». В статті проаналізовано сучасни стан іноземної інвестиційної діяльності в економіці України в розрізі інтеграційних угрупувань, таких як ЄС і ЄЕП. Визначено конкурентні переваги України у залучені прямих іноземних інвестицій, а також розглянуто позитивні і негативні наслідки від їх залучення.

Світова практика засвідчує, що позитивними наслідками прямого іноземного інвестування, особливо для країн з перехідною економікою, є:

· підвищення продуктивності праці на підприємствах, контрольованих іноземними інвесторами;

· сприяння формуванню раціональної структури національної економіки;

· підвищення експортного потенціалу (нарощувалися обсяги експорту підприємств з іноземними інвестиціями);

· поліпшення технологічної структури експорту;

· збільшення обсягів науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок в сфері високих технологій;

· поширення аутсорсингу, котрий полягає у перенесенні фінансово-бухгалтерської діяльності ТНК за кордон;

· зростання рівня зайнятості;

· підвищення кваліфікації працівників (велика кількість іноземних ТНК створюють багатоступеневі системи тренінгів для співробітників) [6].

Також до переваг залучення іноземних інвестицій можна віднести ще декілька пунктів:

? прямі іноземні інвестиції не стають тягарем зовнішнього боргу, а сприяють його погашенню;

? у країні збільшуються бюджетні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

? імпорт прямих інвестицій стимулює конкуренцію і пов'язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та 20 підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

? прямі іноземні інвестиції забезпечують найбільш ефективну інтеграцію національної економіки у світову [34].

На сьогодні вже добре відомі позитивні наслідки прямого інвестування як для країн-донорів, так і для країн-реципієнтів. Це і відновлення на основі "Плану Маршалла" економіки ФРН, здійснення технологічного прориву Тайванем та Південною Кореєю, пожвавлення умов економічного зростання постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Проте можливі ситуації, коли очікувані наслідки залучення прямих іноземних інвестицій не відбуваються. Тому не можна оминати увагою тих потенційних загроз, які можуть нести для певної території чи держави загалом прямі іноземні інвестиції.

Декілька досліджень, проведених західними економістами, підтверджують той факт, що за певних умов прямі іноземні інвестиції можуть сповільнювати економічний розвиток. Дослідження, проведене Дж. Менсінджером у 2003 році із застосуванням тесту причинно-наслідкового зв'язку Гранжа, виявило від'ємну залежність між прямими іноземними інвестиціями та економічним зростанням у восьми країнах Центральної та Східної Європи протягом 1994-2001 років. Негативний вплив прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток у даних країнах у 1994-2001 роках пояснюється характером іноземних інвестицій, який тоді переважав - переважну частину прямих іноземних інвестицій становили не інвестиції в нові підприємства (greenfield investments), а поглинання та приватизація місцевих підприємств іноземними інвесторами [54].

Детальніше цю проблему розглянули Краснікова Л.І. та Подвисоцький Ю.А. у своєму дослідженні «Позитивні та негативні аспекти впливу прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток». В даній статті також розглянуто можливість негативного впливу прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток, проаналізовано умови за яких прямі іноземні інвестиції можуть здійснювати негативний вплив на економіку приймаючої країни.

Додаткове залучення прямих іноземних інвестицій може також призводити до витіснення місцевих фірм з ринку. Однак, якщо залучення прямих іноземних інвестицій буде призводити до витіснення найкращих місцевих компаній, тоді середня продуктивність місцевих компаній погіршиться на ряду із погіршенням ситуації зайнятості на даному сегменті ринку.

Надходження прямих іноземних інвестицій зменшують стимули для інвестування місцевими компаніями через збільшення вартості капіталу, переманювання висококваліфікованих робітників. Зростання продуктивності, в тому числі і людського капіталу, як правило, супроводжується вивільненням робочої сили. Скорочення зайнятості на ряду із низькими темпами росту заробітних плат можуть призвести до загального скорочення попиту, і як наслідок, випуску продукції в даному регіоні або країні.

Отже, ними було виявлено п'ять основних можливих негативних наслідків впливу прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток.

По-перше, прямі іноземні інвестиції не призводять до зростання валового нагромадження капіталу, якщо переважаючими формами інвестування є поглинання та поспішна й непрозора приватизація місцевих компаній, а не створення нових підприємств.

По-друге, надходження прямих іноземних інвестицій корелює із погіршенням дефіциту рахунку поточних операцій (через погіршення товарного балансу), якщо надходження коштів від поглинання місцевих компаній спрямовуються на імпорт споживчих товарів.

По-третє, в довгостроковому періоді, репатріація іноземним інвестором прибутків (у вигляді дивідендів чи шляхом застосування спеціальних схем) також впливає на погіршення рахунку поточних операцій.

По-четверте, надходження прямих іноземних інвестицій може корелювати із зростанням іноземного боргу, оскільки підприємства з іноземними інвестиціями мають кращі кредитні рейтинги й більше можливостей залучати іноземне боргове фінансування, особливо в умовах недостатнього розвитку місцевої фінансової системи.

По-п'яте, прямі іноземні інвестиції можуть не призводити до «ефектів перетікання» [24].

Здійснивши дослідження Гуткевич в своїй праці «Условия привлечения иностранных инвестиций в економику Украины» прийшов до висновку, що для залучення закордонних інвесторів в кожній країні обов'язковими є наступні заходи:

· ряд податкових пільг на прибуток; звільнення матеріалів від податків і мит, комплектуючих виробів, обладнання, що ввозяться для розвитку виробництва; облік при оподаткуванні курсових змін;

· введення п'ятирічної відстрочки для застосування положень нових російських законів, що погіршують умови діяльності іноземних інвесторів;

· звільнення від сплати митних зборів, податку на додану вартість при ввезенні товарів, які є внеском іноземного інвестора в статутний капітал протягом терміну його формування, звільнення від вивізного мита товарів власного виробництва;

· заміна податків, зборів та обов'язкових платежів розподілом виробничої продукції між інвестором і суб'єктами;

· визначення основ господарської діяльності вільних економічних зон і надання пільг в зонах експортного виробництва.

Важливою умовою залучення іноземних інвесторів є вирішення питання про власність на землю.

Отже, для створення сприятливого інвестиційного клімату, його стабілізації потрібен тривалий період часу, що буде сприяти розвитку міжнародного інвестиційного співробітництва, збільшення припливу інвестицій з-за кордону та їх ефективному використанню[10].

Ключовою у дослідженні Видобори В. В. «Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання» є гіпотеза стосовно того, що ефективний економічний розвиток досягається у країнах, здатних у зростаючих масштабах акумулювати і використовувати внутрішні та міжнародні інвестиційні ресурси із збалансованим співвідношенням іноземного інвестування. Національна економіка, яка має однобічну інвестиційну орієнтацію на зарубіжні джерела без зростаючої мотивації місцевих інвесторів, у стратегічному контексті втрачає конкурентоспроможність і умови безпечного розвитку [1].

Як бачимо, стимулювання прямих іноземних інвестицій все таки є одним із основних пріоритетів сучасної економічної політики. В умовах кризи, не враховуючи кредитів МВФ, пряме іноземне інвестування стає основним джерелом валютних та фінансових вливань. Однак необхідним є чітке розуміння шляхів, якими прямі іноземні інвестиції впливають на економічні процеси з тим, щоб правильно формувати економічну політику щодо залучення прямих іноземних інвестицій.

Що стосується банківської системи України, то важливим чинником удосконалення банківської системи України є розвиток ринку банківських інвестиційних продуктів, послуг і технологій. У цьому зв'язку є актуальним використання досвіду іноземних банків у вітчизняному фінансовому бізнесі. У перспективі вітчизняний ринок банківських інвестиційних послуг стане "зоною підвищених інтересів зарубіжних банків і ТНК" [1, с. 127], які при нормалізації політичної і соціально-економічної ситуації у країні складуть серйозну конкуренцію українським банкам у роботі з вітчизняними підприємствами.

Останні дослідження та публікації щодо лібералізації доступу іноземного капіталу на внутрішній ринок саме банківських послуг свідчать про формування двох кардинально протилежних за поглядами таборів: прихильників і противників експансії закордонних банків. Причому сторони досить категоричні у своїх позиціях: одні схвально оцінюють перспективи збільшення іноземного капіталу в банківському секторі країни, інші виступають за жорстке обмеження присутності іноземного банківського капіталу в ній.

Нажаль, часто економічне обґрунтування висновків в цій дискусії залежить від інтересів сторін у вирішенні питання лібералізації доступу на національний фінансовий ринок [26, с. 27].

Опираючись на попередній аналіз, розглянемо потенційні переваги відкриття філій іноземних банків. До них належать: більш швидке та ефективне впровадження передових методів банківської діяльності; підвищення якості кредитного аналізу; зростання обсягу кредитних ресурсів та посилення стабільності їх джерел. Також сюди слід віднести розширення спектра якісних послуг, комплексний підхід до обслуговування різних клієнтів, надання поштовху розвитку конкуренції та прискорення процесу реформування банківського сектору; сприяння торгівлі та вступу до COT для країн ,що не є її членами; підвищення кваліфікаційного рівня банківських працівників.

Незважаючи на очевидні переваги, не слід ігнорувати також і потенційні ризики, які можуть виникнути у зв'язку з відкриттям філій іноземних банків. Одними з самих значних можливих негативних наслідків лібералізації доступу іноземного капіталу в банківський сектор фахівці вважають появу ненадійних банків та фінансову нестабільність [26].

Отже, найбільш небезпечними проблемами для банківської системи, для вітчизняної економіки та економічної безпеки держави загалом є наступні:

1. Діяльність філій іноземних банків може створювати додаткові ризики для банківської системи, серед основних слід виділити ризик банкрутства материнського банку, ризик спекулятивної діяльності, політичний.

2. Іноземні банки можуть нав'язувати модель деформованого розвитку, коли цілі іноземних банків не збігаються з соціально-економічними пріоритетами країни.

3. Можливий неконтрольований відтік капіталу з країни, погіршення конкурентоспроможності вітчизняних банків, ризик залежного розвитку [42, с. 83-98].

Наявність банків з іноземним капіталом благотворно впливає на розвиток фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій і розширенню ресурсної бази соціально-економічного розвитку.

Однак є досить серйозні фінансові й економічні ризики швидкого росту долі іноземного банківського капіталу, пов'язані з можливою втратою суверенітету в сфері грошово-кредитної політики, можливим посиленням нестабільності, несподіваними коливаннями ліквідності банків, спекулятивними змінами попиту та пропозиції на грошово-кредитному ринку, можливим відтоком фінансових ресурсів. Тому вирішення питання про форми і масштаби розширення присутності іноземного банківського капіталу на ринку банківських послуг повинне бути підпорядковане стратегічним цілям соціально-економічного розвитку, підвищення національної конкурентоздатності, економічної безпеки, зміцнення грошово-кредитної системи.

Оптимальний вибір у цій сфері вимагає чітких уявлень про переваги і витрати. Вибираючи національну стратегію залучення і функціонування іноземного банківського капіталу, необхідно враховувати закордонний досвід у цій сфері [8].

У світовій практиці є приклади як позитивного (передача новітніх технологій, створення робочих місць, розвиток експортного потенціалу країни), так і негативного (односторонній розвиток економіки, створення сировинних придатків для країн-інвесторів, інтенсивне використання робочої сили за низької оплати праці тощо) досвіду залучення іноземних інвестицій. За статистичними підрахунками, для стабільного економічного зростання частка іноземних інвестицій повинна становити 20-25% від валового внутрішнього продукту країни [17].

Отже, дослідження показали, що прихід іноземного капіталу у банківську сферу є більш вигідним для країни з вже високою часткою іноземного капіталу. Вплив на національну банківську систему є двоступеневим і має певний проміжний «поріг», за яким поява нових банків різко посилює ефект присутності іноземного банківського капіталу. Феномен «порогу» пояснюється тим, що в країнах із невисокою присутністю іноземного банківського капіталу іноземні банки не стільки конкурують з національними, скільки займаються обслуговуванням іноземних клієнтів.

1.3 Банківська система України, її привабливість для іноземних інвесторів

За даними компанії «Ернст енд Янг» на основі результатів «Огляду інвестиційної привабливості країн Європи за 2011 рік», протягом останніх 5 років український фінансовий сектор залучив найбільшу кількість інвестиційних проектів (13% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну). Фактично Україна посідає третє місце як країна для прямих іноземних інвестицій у фінансові послуги у Центральній та Східній Європі, після Росії та Польщі (які отримали 18% і 14% проектів відповідно) [20].

Банківська система України -- це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва[6, с. 19].

Банківська система е законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудова банківської системи:

· однорівнева банківська система;

· дворівнева банківська система

Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк, як це, по суті, було в СРСР. Не було двох рівнів банків і в докапіталістичних, слаборинкових економіках, коли кожний банк виконував весь набір функцій - і емісійно-касових, і кредитно-розрахункових.

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України" відповідно до положень цього Закону. Кожен елемент банківської системи України має визначені чинним законодавством України функції та повноваження. В цілому банківська система України покликана забезпечити грошовий обіг країни [15].

Другий рівень банківської системи України представлений комерційними банками з різними формами власності, спеціалізації та сфери діяльності.

У ринковій економіці комерційним банкам належить, велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів тощо. Основні функції комерційних банків: керування обертанням грошей; забезпечення платіжного механізму; акумуляція заощаджень; надання кредиту; фінансування зовнішньої торгівлі; довірчі операції; збереження цінностей; консультування та надання інформації. При цьому найважливішою функцією системи комерційних банків є керування обертанням грошей у країні[3, с. 29].

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки.

За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків. Проте існує низка основних, базових функцій комерційного банку, які дають змогу віднести цей фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинених секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувався досить швидко і де реально відбувається процес демонополізації, діє конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.

Глобалізація фінансових ринків - рух від конгломерату національних ринків до всесвітнього ринку - набуває сьогодні все більших масштабів. Концентрація капіталу і пошук шляхів його примноження та збереження від інфляції були основними факторами, які підштовхнули процеси розширення присутності банківських установ промислово розвинутих країн у країнах з перехідною економікою. Саме процеси глобалізації знаходять свій вияв у тенденції до прискорення лібералізації доступу на фінансові ринки, яка є обов'язковою умовою членства в багатьох міжнародних організаціях, в тому числі і СОТ [26, с. 27].

Пряме іноземне інвестування відбувається шляхом інвестицій материнської компанії у філії розташовані в одній або більше країнах. Пряма інвестиція є достатнім інструментом для того, щоб материнська компанія контролювала ключові управлінські рішення. Материнська компанія є резидентом країни експортера капіталу, а філія міститься на території країни імпортера капталу [17, с. 116].

На сьогодні іноземні банки можуть функціонувати або у вигляді представництв (територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що не здійснює банківської діяльності), або у вигляді дочірніх банків (банк, 50 % і більше акціонерного чи пайового капіталу якого належить материнському банку, який відповідає за зобов'язаннями дочірнього банку лише в межах свого внеску), або у вигляді банку з іноземними інвестиціями, які не перевищують 50 % [26, с. 27].

Як правило, на ранній стадії діяльність іноземних банків зводиться до обслуговування клієнтів із материнської країни. Потім основним мотиваційним фактором стає одержання ринкових переваг: потужні зарубіжні банки, пропонуючи складніші послуги, легко залучають кращих клієнтів, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків [17, с. 116].

Отже, основними мотивами входження іноземних банків на східно- та центральноєвропейські ринки були ринкові (захоплення нових ринків та отримання вищих прибутків) та регуляторні фактори. Ділова стратегія іноземних банків мала схожий характер у Чехії, Угорщині та Польщі. На ранній стадії входження їхня основна діяльність зводилася до обслуговування клієнтів з материнської країни (ознаки так званої захисної експансії). На той час ці цільові клієнти були більш платоспроможними, ніж навіть великі внутрішні компанії. Тобто іноземний капітал підтримував передусім діяльність іноземного бізнесу, розширюючи тим самим його присутність на території країни і створюючи умови для експорту з неї прибутків.

Пізніше основним мотиваційним фактором стало одержання ринкових переваг. У країнах Східної та Центральної Європи обсяг банківських послуг є набагато нижчим, ніж у розвинених економіках. Однією з типових ознак відкриття ринків є «зняття вершків»: потужні іноземні банки, продаючи більш складні послуги, легко залучають кращих клієнтів, що несуть найнижчі ризики, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків. Наприкінці 1990-х спостерігалася переорієнтація іноземних банків на роздрібний ринок.

Ще одним мотивом, яким керуються іноземні банки в своїй експансії на східноєвропейські ринки, є прагнення вирости будь-якою ціною, щоб зберегти свою незалежність. Це стосується передусім середніх за розмірами західноєвропейських банків, котрим не вдається збільшити обсяг операцій в Західній Європі через конкуренцію та обмеженість вільних ресурсів. Втім, саме регіональна експансія робить середні західноєвропейські банки першочерговими об'єктами для поглинання з боку потужніших конкурентів, багато з яких хочуть бути присутніми на швидко зростаючих ринках Центральної Європи. Наявність в австрійського Bank Austria Creditastalt сильних позицій у цьому регіоні стала вирішальним аргументом на користь його поглинання німецькою групою HypoVereins Bank.

Зрештою, мотивом також може бути присутність заради самої присутності. Банки, що претендують на статус глобальних гравців, схильні «відзначатися» в багатьох країнах світу з тим, аби мати перевагу «всюдисущості» в зонах реальної інтенсивності свого бізнесу [5].

Слід відмітити, що банки-резиденти надають кредити під високі кредитні ставки та під заставу, що зумовлює значні витрати коштів і часу на оформлення потрібних документів. Тому багато підприємств надає перевагу кредитам банків-нерезидентів або банків із переважною часткою іноземного капіталу, які використовують сучасні методи кредитування.

Причиною активнішої співпраці вітчизняних виробників із банками-нерезидентами і банками з переважною часткою іноземного капіталу є гнучка політика, зручні умови відтермінування платежів, легкість укладення договорів, можливість отримати додаткові кредити. Сьогодні немає змоги протистояти процесам глобалізації у фінансовій сфері. Але можна й потрібно протистояти і протидіяти впливу негативних факторів, притаманних цим процесам на нинішньому етапі їх розвитку. Необхідно управляти процесами входження іноземних банків на вітчизняний фінансовий ринок, регулювати їхню діяльність у тих напрямах, які відповідають інтересам вітчизняної економіки, забезпечують стабільність функціонування вітчизняної банківської системи [17].

Привабливість банківського сектора України стабільно зростала до фінансової кризи 2008-2009 років, особливо після вступу нашої країни у світову організацію торгівлі, унаслідок чого був лібералізований доступ до ринку фінансових послуг та дозволено відкривати філії іноземних банків. Зростає привабливість і після фінансової кризи. Відновлюється кредитування, зростають вклади фізичних осіб.

У результаті світової фінансової кризи банківський сектор України зазнав значних втрат, але українські банки виявилися достатньо стійкими до зовнішніх і внутрішніх потрясінь (хоча деякі з них отримали допомогу з боку держави). Приймаючи до уваги середньострокові перспективи розвитку української економіки та її фінансової системи, українські банки є достатньо привабливими для інвестицій іноземних інвесторів.

Необхідно розглянути основні чинники, що приваблюють іноземні банки. Чинниками, які впливають на покращення інвестиційного клімату, є рівень розвитку продуктивних сил та інноваційної сфери в країні, це: стан і структура виробництва; рівень розвитку робочої сили; стан ринку інвестицій та інвестиційних товарів, фондового ринку; створення відповідної законодавчої та нормативної бази.

За умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка інвестиційної сфери, а саме: створення відповідної законодавчої та нормативної бази, досягнення стабільності національної грошової одиниці, валютне регулювання, забезпечення привабливості об'єктів інвестування. Важливими чинниками формування інвестиційного клімату є стан фінансово-кредитної системи, діяльність фінансових посередників (інвестиційна діяльність банків та її рівень, рівень розвитку та функціонування парабанківської системи, інвестиційна політика НБУ), статус іноземного інвестора (режим іноземного інвестування, діяльність міжнародних фінансово-кредитних інститутів, наявність вільних економічних та офшорних зон), а також інвестиційна активність населення (відносини власності в державі, стан ринку нерухомості, виконання державної програми приватизації) [16, c. 13].

На третьому українському інвестиційному форумі «Політика процвітання», організованому російським Альфа-банком, учасники форуму визнали банківський сектор інвестиційно найпривабливішою галуззю.

Підвищена цікавість іноземних банків до України пояснюється бідністю українській громадян - населення багатших країн такої гострої потреби в кредитах не має. Приходу іноземців на український ринок банківських послуг сприяють непередбачуванно високі темпи зростання попиту на банківські послуги, низька конкуренція, слабкість національних банків, високі темпи інфляції, внаслідок чого останнім важко залучати дешеві ресурси [51, c. 15].

Європейські банки в Україні приваблюють два фактори. По-перше, це недорозвиненість власного банківського сектору, що означає високий потенціал зростання, і, по-друге, сусідство з Євросоюзом. Необхідно зазначити, що головною стратегією західноєвропейських банків є вихід на ринки Східної Європи. Це пов'язано з тим, що на Заході надто жорстка конкуренція, а можливості зростання на внутрішньому ринку -вичерпані. При цьому, Україні приділяється менше уваги інвесторів, ніж таким маленьким за кількістю населення країнам, як Боснія, Сербія і Чорногорія. Це пов'язано з тим, що наше законодавче поле є більш ризиковим.

Ще одна причина інтересу західних банків до Східної Європи - у пріоритетності роздрібного бізнесу. Інтерес зумовлений сповільненням темпів зростання європейської економіки і звуженням маржі в корпоративному сегменті. Важливим э те, що головним джерелом пасивів європейці останнім часом вважають кошти населення, яке, на відміну від корпорацій, не може вкласти вільні гроші в інвестиційні проекти. При цьому перевага України перед іншими країнами регіону в тому, що інвестиційні фонди не є серйозним конкурентом банків у боротьбі за гроші громадян.

Особливості регіональної мережі філій та відділень банків з іноземним капіталом зумовлені економічною привабливістю регіонів - це Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Запоріжжя, Одеса. Саме в цих регіонах виробляється близько двох третин ВВП і функціонують великі підприємства [35, c. 144].

Необхідно зауважити, що одним із чинників, що стимулюють іноземні банки до виходу на нові ринки, є їх намагання слідувати за власними клієнтами, що здійснюють бізнес за кордоном . Це вигідно й самим клієнтам, оскільки їм не доводиться змінювати банк, що потребує не стільки значних витрат, як створює тимчасові операційні незручності. Кредитні інститути, які йдуть за своїми клієнтами, на першому етапі повинні розуміти, що їх активність буде обмежена цими клієнтами. Такий підхід сповідують японські й корейські банки, причому внутрішнім ринком країни перебування вони майже не цікавляться, а з регіональними банками співпрацюють мало. Інші банки, такі, наприклад, як «АБН-Амро» і Дойчебанк, почали відкривати представництва в Україні не лише в інтересах обслуговування своїх найбільших глобальних клієнтів, а й для розширення своєї клієнтської бази за рахунок найпривабливіших регіональних підприємств. Третя група транснаціональних банків, до якої можна віднести Сітібанк, «HSBC», мала на меті всебічну інтеграцію у внутрішній ринок 31банківських послуг країни перебування - як корпоративний, так і споживчий [51, c. 3].