Обґрунтування методичних засад оцінки фінансового стану банків, що потребують реорганізації

Університет банківської справи Національного банку України

Інститут магістерської та післядипломної освіти

Реферат

з дисципліни Маркетинг у банку

на тему «Обґрунтування методичних засад оцінки фінансового стану банків, що потребують реорганізації»

Студентки

заочної форми навчання

групи 506БСмз

Таланчук Майї Сергіївни

Київ 2010

План

Вступ

1. Оцінка фінансового стану банків, що потребують реорганізації

2. Оцінка якості управління банківськими ризиками

3. Системи ризик-менеджменту у діяльності банків

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Аналіз сучасного стану банківської системи України дає підстави стверджувати, що за роки незалежності вона практично сформована і в цілому відповідає запитам ринкової економіки. Однак подальший розвиток суспільно-економічних процесів, масова приватизація, підвищення рівня концентрації капіталу в галузях народного господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків висунули нові вимоги до фінансово-кредитної і банківської систем. Виявилося, що для реалізації вказаних завдань банківська система України є малопотужною, характеризується низьким рівнем капіталізації та ліквідності, дуже вразлива до коливань на фінансово-кредитному ринку, має низький рівень банківського менеджменту. Очевидно, це й призвело протягом останніх років до банкрутства кількох крупних банків та стимулювало процеси злиття і приєднання. Причому, стало зрозуміло, що проблеми вітчизняної банківської системи накопичуються, а їх вирішення відбувається дуже повільно.

Об'єктивна необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень і прикладних розробок з проблем реорганізації комерційних банків з метою забезпечення стабільності функціонування банківської системи України обумовила вибір об'єкта, теми дослідження та її актуальність.

Мета і завдання дослідження. Метою реферату є розкриття теоретико-методологічних основ реорганізації комерційних банків та обґрунтування рекомендацій щодо удосконалення управління цим процесом.

Для досягнення мети дослідження були поставлені та вирішені такі задачі:

o Оцінка фінансового стану банків, що потребують реорганізації.

o Оцінка якості управління банківськими ризиками.

o Системи ризик-менеджменту у діяльності банків.

Об'єктом дослідження є процес реорганізації комерційного банку України.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні основи управління реорганізацією комерційного банку з метою адаптації його діяльності до сучасних умов ринкової економіки та системами ризик-менеджменту.

1. Оцінка фінансового стану банків, що потребують реорганізації

Головною функцією банківського нагляду є виявлення проблемних банків і застосування відповідних заходів щодо них.

З погляду розумного (пруденційного) банківського нагляду проблемним є банк, який демонструє можливість чи вірогідність банкрутства; банкрутство банку може зумовити одна з двох класичних причин:

1) неплатоспроможність, що означає відсутність у банку достатньої кількості активів, щоб виконати свої зобов'язання. Іншими словами, коли банк відчуває дефіцит власних коштів (має від'ємний капітал), він визнається неплатоспроможним;

2) неліквідність, тобто банк не у змозі виконати свої зобов'язання перед вкладниками чи кредиторами.

Теоретично неплатоспроможний банк може продовжувати функціонувати, особливо якщо центральний банк дає йому свої кошти, тобто підвищує його ліквідність, щоб дати можливість виконати свої зобов'язання.

Критерії проблемної діяльності визначаються на підставі аналізу дотримання банком пруденційних норм і нормативів ведення банківської справи: показників обов'язкових економічних нормативів та інших норм, передбачених нормативними актами Національного банку України.

Критерії проблемної діяльності різняться:

а) за характером інформації, яка грунтується на аналізі основних показників фінансового стану комерційного банку. Ці показники узагальнені в системі «CAMEL»;

б) за джерелами надходження та періодичністю (оперативністю) отримання інформації:

-- оперативна інформація, отримана в процесі безвиїзного контролю, -- бухгалтерська і статистична звітність, щоденні баланси тощо;

-- інформація, отримана в результаті здійснення службою банківського нагляду Національного банку України інспекцій діяльності комерційних банків та їхніх установ;

-- інформація, отримана від контрольних та правоохоронних органів тощо;

-- інформація, отримана в результаті перевірок діяльності комерційних банків незалежними аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на здійснення таких перевірок;

в) за порядком затвердження критеріїв:

-- обов'язкові економічні нормативи, встановлені в законодавчому порядку Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

-- орієнтовні показники діяльності комерційних банків, які затверджуються Правлінням Національного банку України.

Невиконання один або кілька раз комерційним банком обов'язкового економічного нормативу є підставою визнання його проблемним.

Комплексна рейтингова оцінка комерційного банку за системою «CAMEL» визначається на підставі оцінки кожного компонента системи за результатами виїзного інспектування банку (у період між інспекторськими перевірками -- оперативним шляхом).

Проблемний характер діяльності комерційного банку, який потребує спеціальної уваги служби банківського нагляду, може визначатися на підставі таких загальних оцінок.

Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «5», має велику імовірність краху в найближчому майбутньому, його життєздатність та платоспроможність перебувають під загрозою. Фінансовий стан банку є настільки критичним, що потребує невідкладної допомоги з боку акціонерів або зовнішніх джерел фінансової допомоги. За відсутності негайних і рішучих виправних заходів банк має бути реорганізованим (через злиття, приєднання) або ліквідований.

Комерційний банк, який дістав рейтингову оцінку «4», має значні фінансові недоліки, що призвели до небезпечного і нестабільного його фінансового стану, оскільки не були своєчасно усунені керівництвом банку.

Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «З», характеризується такими недоліками фінансового стану, які можуть бути визначені в діапазоні від помірно серйозних до таких, що характеризують фінансовий стан банку як незадовільний. У разі погіршення загального стану в економіці діяльність комерційного банку стає в таких умовах уразливою, його фінансовий стан може погіршитися, якщо проведені керівництвом банку заходи усунення недоліків виявилися неефективними. Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», негайно включаються до категорії проблемних банків. Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «З», можуть бути включені до категорії проблемних за рішенням Правління Національного банку України. Усі комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», мають недостатній розмір капіталу.

Критерії проблемної діяльності за ознакою «достатність капіталу» визначаються за такими основними показниками:

1) капітал банку (норматив Н1);

2) платоспроможність комерційного банку (норматив НЗ);

3) достатність капіталу (норматив Н4).

На підставі результатів аналізу інспектори служби банківського нагляду визначають якість активів банку, здатність керівництва управляти ними, оцінювати адекватність інформаційної системи управління. Крім виконання банком обов'язкових нормативів, інспектори оцінюють також ризик банківських активів (кредитний ризик) через класифікацію цього ризику.

Служба банківського нагляду зосереджує свою увагу на класифікованих активах, особливо на позиках, що є нестандартними (проблемними). Комерційні банки, що мають високий рівень проблемних позик порівняно з власними коштами банку (понад 50 %), мають бути включені до категорії проблемних. Оцінка проблемної діяльності дається через відносні показники, що отримані за результатами аналізу структури активів, кредитного портфеля, збитків із урахуванням кредитних ризиків, процентних ризиків і ризиків ліквідності.

Кредитні та інвестиційні ризики можуть бути оцінені за допомогою таких нормативів:

-- максимального розміру ризику на одного позичальника;

-- «великих» кредитних ризиків;

-- інвестування;

-- максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, які надаються інсайдерам;

-- максимального розміру наданих міжбанківських позик.

Проблемна діяльність визначається безвиїзним (оперативним) наглядом на підставі аналізу дотримання комерційним банком як обов'язкових економічних нормативів, так і орієнтовних показників. Перелік оперативних показників може бути значним, що обумовлюється різноманітністю банківських операцій та багатоваріантністю аналітичних висновків. Негативний висновок за результатами аналізу оперативних показників може свідчити про наявність деяких проблем у діяльності комерційного банку та бути підставою для проведення інспекційної перевірки. Включенню банку до категорії проблемних має передувати застосування службою банківського нагляду комплексу попереджувальних заходів на підставі результатів безвиїзного контролю. Банківський нагляд повинен уміти виявляти внутрішні проблеми банку. Ними можуть бути шахрайські дії, порушення законів і нормативних документів тощо. Загалом з погляду оцінки його фінансового стану основна увага має приділятися платоспроможності і ліквідності.

У разі виявлення проблем у діяльності банків органи банківського нагляду можуть прийняти рішення про застосування таких заходів:

-- вимагати, щоб банк терміново збільшив розмір капіталу до рівня, який відповідає встановленим нормативам, і завдяки цьому забезпечив повний захист коштів вкладників;

-- передбачити реорганізацію (придбання даного банку більш сильним, у власність якого перейдуть всі депозитні зобов'язання). Отже, його вкладники стануть клієнтами більш стійкого банку, не зазнаючи при цьому втрат;

-- припинити діяльність банку і почати процедуру його ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Слабкою стороною систем банківського нагляду багатьох країн є нездатність вжити термінові заходи стосовно проблемних банків після того, як під час контролю були виявлені їхні проблеми. Причиною такої бездіяльності зазвичай є недостатні повноваження щодо застосування примусових дій, передбачених у законодавстві, або небажання з боку органів влади (іноді з політичних причин) вживати непопулярні, але необхідні заходи для захисту коштів вкладників.

На стадії радикального втручання в діяльність проблемних банків вживаються такі заходи:

-- установлення режиму фінансового оздоровлення;

-- припинення діяльності (відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій);

-- ліквідація (банкрутство).

Режим фінансового оздоровлення -- це система заходів, спрямованих на усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності та скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень, що дають право на застосування таких заходів на період, визначений Національним банком України, але не більше як на 12 місяців. Підставою для переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення є невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених пруденційних норм та нормативів ведення банківської справи, визначених Національним банком України. Під час переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення передбачається, що керівництво банку у 10-ти денний термін надає розроблену програму фінансового оздоровлення відповідному регіональному управлінню Національного банку України. Регіональне управління Національного банку України у 5-денний термін проводить експертизу програми з погляду її ефективності та подає департаменту банківського нагляду Національного банку України відповідні висновки.

Програма фінансового оздоровлення має містити:

-- аналіз причин, які призвели до погіршення фінансового стану та зумовили збиткову діяльність комерційного банку;

-- конкретні заходи фінансового оздоровлення та розрахунок економічного ефекту від проведення кожного заходу;

-- календарний графік виконання заходів фінансового оздоровлення;

-- прогнозні показники діяльності комерційного банку, яких передбачено досягнути після виконання заходів фінансового оздоровлення.

Залежно від підстав, за якими комерційний банк переведений на режим фінансового оздоровлення, банк зобов'язаний передбачити такі заходи щодо поліпшення його фінансового стану:

-- зареєструвати у встановлений термін оголошений статутний фонд;

-- сформувати власні кошти у відповідному розмірі;

-- сформувати резервний фонд та резерв на можливі втрати за позиками комерційних банків у необхідних сумах;

-- диверсифікувати активи й пасиви в напрямі підвищення їхньої ліквідності;

-- ліквідувати збиткові філії;

-- провести інвентаризацію заборгованості за поданими позиками та неотриманими процентами за користування позиками за станом на перше число місяця після прийняття рішення про встановлення банку режиму фінансового оздоровлення. Безнадійні до повернення позики слід списати з балансу за рахунок резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків. У разі недостатності коштів зазначеного резерву банк у встановленому порядку покриває збитки від кредитної діяльності за рахунок коштів резервного фонду, фондів економічного стимулювання, інших фондів банку, нерозподіленого прибутку тощо;

-- організувати роботу щодо оголошення банкрутами боржників банку, які припинили повернення позик або виплату процентів за користування позиками;

-- погасити дебіторську заборгованість до економічно обгрунтованого розміру та повного погашення дебіторської заборгованості з простроченими строками позивної давності;

-- здійснити поповнення кореспондентського рахунку для забезпечення проведення розрахунково-касових операцій клієнтів через обов'язковий продаж власної іноземної валюти, повернення валютних інвестицій в Україну, реалізації цінних паперів, а також реалізації інших як дохідних, так і недохідних активів;

-- забезпечити першочергове погашення заборгованості за вкладами фізичних осіб, строк дії договорів яких минув;

-- визначити відповідальних осіб з управління кредитними ризиками за рахунок раціоналізації управління банком у цілому;

-- вжити заходів щодо створення та подальшого інтенсивного розвитку внутрішнього аудиту;

-- внести необхідні зміни в систему управління підрозділами центрального апарату банку та його установами, запровадити прогнозування і планування роботи щодо залучення та розміщення кредитних ресурсів, забезпечити своєчасне доведення планів і лімітів до установ банку;

--- переорієнтувати діяльність на прибуткові види послуг;

-- направити прибуток, який залишився у розпорядженні банку, до резервного фонду;

-- припинити нарахування та виплату дивідендів акціонерам (учасникам);

-- припинити нарахування та виплату процентів за депозитами працівників банку і членів їхніх родин.

У разі переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення він проводить детальний аналіз видатків та вживаються заходи, спрямовані на скорочення таких видатків:

-- за послуги щодо перевезення грошово-валютних цінностей;

-- за послуги, пов'язані з виконанням факторингових, трастових, лізингових операцій;

-- на капітальний та поточний ремонт основних виробничих фондів, включаючи орендовані (якщо це передбачено договором оренди), на утримання та обслуговування приміщень, амортизацію основних виробничих фондів;

-- пов'язаних з експлуатацією автотранспорту, компенсацією вартості паливно-мастильних матеріалів, ремонтом, технічним обслуговуванням та техоглядом автотранспорту;

-- на рекламу в межах норм, що передбачені Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України;

-- на утримання апарату управління;

-- на службові відрядження;

-- пов'язаних з виплатою надбавок і доплат до посадових окладів, тарифних ставок, крім випадків, передбачених чинним законодавством;

— пов'язаних з оплатою праці позаштатних працівників;

— представницьких;

-- пов'язаних з компенсацією за використання особистих автомобілів для службових поїздок;

-- пов'язаних із упровадженням платіжно-розрахункових засобів -- пластикових карток, дорожніх чеків тощо;

-- на придбання дрібного інвентарю і малоцінних та швидкозношуваних предметів;

-- на утримання та експлуатацію технічних засобів -- теле- і радіостанцій, комутаторів, телевізорів тощо.

Якщо банк переводиться на режим фінансового оздоровлення, здійснюється аналіз видатків, які фінансуються за рахунок балансового прибутку банку, та вживаються заходи щодо їх скорочення, зокрема за такими напрямами:

-- на модернізацію устаткування та реконструкцію основних фондів;

-- на утримання власної служби охорони банку;

-- на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів;

-- на оплату робіт (послуг), не пов'язаних з банківською діяльністю, зокрема робіт з благоустрою міст і селищ, надання допомоги сільському господарству, правоохоронним органам тощо;

-- на фінансування будівництва нових об'єктів, розширення і технічне переозброєння діючих виробничих потужностей;

-- пов'язаних з внесками у створення підприємств і товариств усіх видів власності;

-- пов'язаних з додатковою оплатою праці у вигляді премій, винагород, надбавок, а також доплат, не передбачених чинним законодавством;

-- пов'язаних з матеріальною допомогою працівникам банку, в тому числі з внеском на житлове будівництво, на погашення кредиту, наданого на житлове будівництво, а також позичками на поліпшення житлових умов тощо та оплатою житла;

-- пов'язаних з оплатою путівок на відпочинок, екскурсіями, мандрівками, заняттям спортом;

-- відрахувань на утримання органів управління;

-- пов'язаних з додатковими виплатами компенсацій на відрядження понад передбачені законодавством норми;

-- на благодійність;

-- на проведення презентацій, ювілеїв, святкових заходів;

-- на маркетинг і рекламу, представницьких видатків понад установлені норми й нормативи;

-- пов'язаних з організацією банками філій та представництв, у тому числі за кордоном.

Комерційному банку, який переведений на режим фінансового оздоровлення, забороняється:

-- залучати вклади фізичних осіб, відкривати нові вкладні рахунки та поповнювати діючі;

-- надавати гарантії, поручительства, бланкові кредити, а також надавати всі пільгові (збиткові для банку) кредити, у тому числі банківським працівникам;

-- нараховувати та сплачувати проценти за кредитами, наданими установами одного банку.

Національний банк України відкликає з комерційного банку, який переведений на режим фінансового оздоровлення, ліцензію на проведення операцій з касового виконання державного бюджету, в тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків державних позабюджетних фондів, а також може відкликати ліцензію на здійснення окремих банківських операцій.

Якщо основні фінансові показники комерційного банку, особливо ті, на які звернув увагу Національний банк України, не поліпшились або погіршилися і не виконана програма фінансового оздоровлення протягом установленого режиму фінансового оздоровлення, Національний банк України за поданням відповідного регіонального управління НБУ ухвалює рішення про скасування режиму фінансового оздоровлення, про вжиття відповідних заходів щодо дострокового погашення стабілізаційної позики та застосовує такі додаткові дії:

-- з метою забезпечення інтересів клієнтів забороняє проведення активних операцій за кореспондентським рахунком комерційного банку, за винятком розрахунково-касових операцій клієнтів за умови наявності коштів на їхніх розрахункових, поточних рахунках, операцій із здійснення платежів до державного бюджету та виплати заробітної плати;

-- усуває керівництво банку від управління;

-- призначає тимчасову адміністрацію для управління банком;

-- відкликає ліцензію на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;

-- ухвалює рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку і виключення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

У разі ефективного виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, поліпшення фінансового стану та дотримання економічних показників комерційному банку, який переведено на режим фінансового оздоровлення, відновлюється загальний режим його діяльності.

2. Оцінка якості управління банківськими ризиками

До банківських ризиків, що піддаються кількісній оцінці, належать фінансові ризики,пов'язані з несприятливими змінами в обсягах, дохідності, вартості і структурі активів та пасивів банку. До банківських ризиків, що не піддаються кількісній оцінці, належать функціональні ризики,які стосуються процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги та зовнішні ризики.

Управління ризиками -- одна з ключових функцій стратегічного управління банком. Його суть полягає в обмеженні або мінімізації ризиків, оскільки повністю уникнути їх неможливо. Досягнути поставлених цілей можна шляхом створення комплексної системи управління ризиками. Для процесу управління ризиками надзвичайно важливим є ефективний нагляд з боку керівництва та ради банку. Конче необхідно, аби члени ради та правління розуміли сутність своїх обов'язків щодо управління ризиками і відповідально виконували покладені на них відповідні функції. Стратегічний банківський ризик-менеджмент має доповнюватися розробкою конкретних заходів і методів регулювання. У банківській практиці застосовується безліч методик управління ризиками. Одні базуються на найпростіших розрахунках, інші -- на складних, наприклад, із застосуванням статистичних симуляцій на основі даних про поточні операції, або -- з використанням динамічного моделювання. Вибір методики не в останню чергу залежить від особливостей діяльності банківської установи. Насамперед процес управління ризиками повинен забезпечити можливість отримувати обґрунтовані розрахунки ризиків, на які наражається банк у своїй поточній діяльності, а також визначати ймовірність виникнення надмірних ризиків у майбутньому.

Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення -- вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат. Про найпоширеніші проблемні ситуації, що виникають у процесі банківської діяльності, та перевірені практикою засоби їх вирішення йдеться далі. Основні ризики, притаманні банківській діяльності, можуть спричинити проблеми, які справляють вплив на менеджмент (ризик-менеджмент), якість активів, обсяги надходжень, адекватність капіталу, ліквідність, чутливість банку до ринкових ризиків. Щодо методів зниження кредитного ризику комерційного банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Найпоширенішими зовнішніми способами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування. Суть внутрішніх способів зниження кредитного ризику комерційного банку полягає в самострахуванні банком можливих втрат. Основними внутрішніми способами є лімітування, диверсифікація та створення резервів.

Основними методами зменшення відсоткового ризику комерційного банку є управління гепом, імунізація портфеля (приведення у відповідність середньозваженої модифікованої дюрації активів та середньозваженої модифікованої дюрації пасивів банку), а також похідні інструменти. Щодо методів зниження функціональних ризиків, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту, вдосконалення документообігу, розробка внутрішніх методик і техніко-економічного обґрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне (фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.

Стратегія управління банківськими ризиками -- невід'ємна частина банківського менеджменту. Система управління банківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка, контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати на вдосконалення кожної із цих складових. Управління банківськими ризиками дозволяє мінімізувати вплив негативних наслідків на діяльність банку, покращити ефективність їх функціонування, примножити дохід та приріст капіталу.

В загальному вигляді банківські ризики поділяються на чотири категорії: фінансові, операційні, ділові, надзвичайні ризики, крім того вони тісно пов'язані одні з одним, суттєво збільшує загальний банківський профіль ризику. НБУ виділяє свої дев'ять категорій ризику: ті, що підлягають кількісному вимірюванню - кредитний ризик, ризик ліквідності, процентний ризик, ризик торговельних операцій, валютний ризик, операційно-технологічний ризик; і ті, які не вимірюються кількісно: юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний ризик.

Найнебезпечнішим з усіх банківських ризиків вважається кредитний ризик, пов'язаний із можливістю невиконання позичальником своїх зобов'язань. Мета управління кредитним ризиком полягає в забезпеченні мінімального рівні доходності кредитного портфелю. Для управління кредитними ризиками вживають таких заходів: лімітують та нормують обсяги кредитних вкладень; формують ефективну цінову політику; формують страхові резерви для покриття. А також управляють даними ризиками, здійснюючи раціональну організацію кредитного процесу; розподіл повноважень у процесі рішення про надання кредитів; стимулюють підвищення кваліфікації банківських службовців.

Іншим важливим ризиком для банківської сфери являється валютний. Політика банку щодо управління валютним ризиком повинна визначати операції у іноземній валюті, які хоче проводити банк; встановлювати ліміти валютних позицій; встановлювати правила бухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій та організацію аналітичної роботи. Масштаб операцій і розмір можливого прийняття валютного ризику повинні ґрунтуватися на загальній якості процесу управління ризиком та стані валютного ринку своєї країни і країн банків-контрагентів. Знання, досвід, точність інформації та ефективність установлення лімітів ризику є головними елементами процесу оцінювання та управління валютним ризиком.

Інвестиційних ризик виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів, він полягає в небезпеці втрати інвестованих коштів та очікуваного доходу. Для забезпечення стабільності роботи банків на інвестиційному ринку та формування резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами в достатніх обсягах Правління Національного банку України затвердило Положення «Про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами». Загальний інвестиційний ризик поділяється на два компоненти. Ризик, який може бути мінімізований за рахунок диверсифікації портфеля, називається несистематичним, відомий також як випадковий чи залишковий ризик. Ризик, який не може бути усунений шляхом диверсифікації, - це систематичний, відомий також як ринковий ризик. Диверсифікація інвестицій настільки важлива, що її називають першим пунктом у правилах управління інвестиційним портфелем.

Щодо управління процентним ризиком, то він є важливою складовою банківської діяльності і може стати надійним джерелом формування прибутку та збільшення капіталу банку Надійне управління процентним ризиком базується на 4 ключових елементах, які стосуються процедур управління активами, пасивами та позабалансовими інструментами. Це: відповідний нагляд з боку ради і вищого керівництва банку; адекватні політика та процедури в галузі управління ризиком; вимірювання, відстеження та управління процентним ризиком; здійснення внутрішнього та зовнішнього аудиту.

На сучасному етапі значна роль відводиться інформаційному ризику. Процес управління інформаційними ризиками передбачає проведення процедур аналізу, контролю і мінімізації ризиків. Кожен банк, з метою запобігання даним ризикам повинен мати: підсистему захисту інформації; збору інформації та інформаційних досліджень; протидії інформаційному впливу; управляючу підсистему. Для протидії юридичним ризикам та ризикам репутації банк повинен мати в своєму складі службу управління юридичним ризиком, аудиторською перевіркою служби управління юридичним ризиком, посиленим контролем за відносинами клієнт-банк тощо.

Впровадження в щоденну банківську практику конкретних методик та моделей регулювання банківських ризиків, удосконалення інструментів зниження цих ризиків дасть можливість не тільки підвищити надійність функціонування і прибутковість українських банків, але й покращити найважливіші показники діяльності банківської системи загалом. Регулювання банківських ризиків у різних країнах світу розглянуто на прикладі кредитного ризику. Досвід зарубіжних країн засвідчує, що регулювання кредитних ризиків у процесі здійснення банківського кредитування є необхідною частиною стратегії і тактики виживання та розвитку банків усього світу. Способи, що використовуються для ефективного регулювання кредитних ризиків у зарубіжних банках, частково застосовуються і у діяльності вітчизняних банківських установ.

Слід відзначити, що в основі існуючих сучасних систем регулювання кредитних ризиків є отримання максимально повної інформації про контрагента і реальної оцінки його фінансового стану та перспектив розвитку. Встановлення кредитних рейтингів позичальників шляхом оцінки спектра факторів виникнення кредитних ризиків здійснюється і у вітчизняних банках. Це процес оцінки кредитоспроможності позичальників, методика якого у кожному банку розробляється окремо і результатами якого розраховується величина резервів, що формуються на можливі втрати від кредитних операцій банку. Вітчизняні банківські установи із значною часткою закордонного капіталу, як правило, формують свою організаційну структуру та розподіляють повноваження щодо оцінки та регулювання кредитних ризиків таким чином, як це відбувається у банках-інвесторах («Кредит банк Україна», «Райффайзенбанк Україна», «Перший український міжнародний банк» та ін.). Це й свідчить про застосування зарубіжного досвіду використання цього методу у діяльності українських банків для покращання якості їх кредитних портфелів та показників ефективності кредитної діяльності.

3. Системи ризик-менеджменту у діяльності банків

Банкрутство, в економічному сенсі, можна визначити як таке економічне становище суб'єкта господарювання, яке виникло в результаті розвитку та поглиблення кризових явищ, зумовлених зовнішніми та/або внутрішніми факторами, що призвело до системної кризи. При цьому обов'язковою ознакою банкрута є його неплатоспроможність, неможливість здійснення платежів за борговими зобов'язаннями перед кредиторами.

Діагностика банкрутства - це процес завчасного розпізнання суб'єктами банківського регулювання проблемності в діяльності банків на стадії зародження кризи, шляхом здійснення регулярного аналізу їх фінансового стану з отриманням кількісної оцінки схильності банків до банкрутства, а також якісної ідентифікації їх стану на конкретний момент часу з обов'язковою побудовою прогнозу становища в майбутньому.

Удосконалення організаційно-економічного механізму антикризового регулювання банківської системи можна розглядати як комплекс організаційних і економічних елементів, методів, інструментів антикризового регулювання діяльності банків, що забезпечує стабільне і безпечне функціонування банківської системи. Цей механізм містить методичні підходи щодо ранньої діагностики банкрутства банків, організаційні форми групування суб'єктів потенційно зацікавлених у проведенні ранньої діагностики банкрутства банку з визначенням комплексу завдань та взаємозв'язків між групами споживачів результатів діагностики.

З функціональної точки зору рання діагностика банкрутства - це інформаційна система, що включає безперервне спостереження за рівнем проблемності банківської системи, її аналіз, оцінку і прогнозування з метою ухвалення ефективних рішень для забезпечення стійкості банківської системи. З організаційної точки зору рання діагностика банкрутства є системою з певним набором елементів, а саме: мета, об'єкт, предмет, суб'єкт і механізм. Об'єктом ранньої діагностики банкрутства є банки, предметом - ризик потенційного банкрутства (наголос робиться на економічному змісті банкрутства). Суб'єктами ранньої діагностики банкрутства в банківському регулюванні і нагляді виступає Національний банк України, в широкому значенні суб'єктами є державні органи загального управління, органи статистики, саморегулівні організації, банки, вкладники тощо.

Головна мета ранньої діагностики банкрутства - попередження кризових явищ, яка покликана в комплексі вирішити наступні задачі:

*- спостереження за діяльністю банків в контексті кризових явищ;

*- превентивне виявлення проблем в діяльності банків;

*- формування коригуючих заходів регулюючих органів;

*- оцінка результатів прийнятих регулюючими органами заходів.

Як видно з цих функцій, рання діагностика банкрутства повинна бути ефективною координуючою системою забезпечення взаємозв'язку між формуванням інформаційної бази, аналізом, плануванням розвитку банківської системи і банківським регулюванням і наглядом.

Загальними вимогами до організації ранньої діагностики банкрутства банків є:

*-ідентичність бази первинної інформації за окремими блоками і внутрішньоблоковими показниками (наприклад, за окремими комерційними банками) і централізованими даними;

*-дотримання всіх технічних і організаційних параметрів проведення ранньої діагностики банкрутства (щомісячні дані в розрізі певних блоків і щоквартальні аналітичні звіти, зведені піврічні аналітичні записки, тощо);

*-ґрунтування на принцип безперервності, який означає, що робота збору і оцінки інформації повинна проводитися на регулярній основі;

*-доступність висновків і результатів для всіх зацікавлених користувачів інформації про діяльність банків.

Механізм ранньої діагностики банкрутства банків включає задачі, принципи, напрями, методи, показники, нормативне, технічне і інформаційне забезпечення. Система ранньої діагностики банкрутства банків повинна базуватися на таких засадах:

*-орієнтованість на кількісну оцінку схильності банків до банкрутства;

*-своєчасність;

*-оптимальне співвідношення між простотою та складністю методів ранньої діагностики.

З усіх можливих ознак подій, що несприятливо вливають на процес банківської діяльності, найбільше значення мають величина втрат та можливість виникнення загрози кризи.

Необхідність оцінки рівня потенційного банкрутства банків потребує розробки сукупності критеріїв і показників, які давали кількісну характеристику негативним тенденціям, якщо такі проявляються в діяльності банків. З огляду на це, слід визначити основні принципи, які необхідно покласти в основу розробки системи показників, що визначають ступінь загроз банкрутства:

- системність, тобто адекватність у відображенні всіх основних меж і взаємозв'язків процесу розвитку банків.

- обмеження кількості показників, яке підвищує наочність результатів, але й дає можливість прийти до однозначних висновків відносно ризику банкрутства і підвищує оперативність оцінки ситуації при її аналізі.

- особливість показників, тобто облік специфіки банківської діяльності в основних її сферах.

Підводячи підсумок, можна зазначити, що протягом останніх трьох років (2006-2008 рр.) банківська система демонструвала високі темпи зростання, ефективно розподіляла фінансові ресурси та досягла високого показника прибутковості, що сприяло підтриманню фінансової стабільності в Україні. Нажаль, на сьогоднішній день в період кризи існує цілий ряд ризиків та загроз стійкості фінансової системи. Серед найбільш актуальних можна виділити:

*- значну залежність економіки України від зовнішньоекономічної кон'юнктури;

*- посилення інфляційних очікувань населення;

*- збільшення валютних дисбалансів банківської системи;

*- зростання високими темпами заборгованості за кредитами, в тому числі споживчого характеру, що може негативно вплинути на якість кредитного портфелю банківської системи;

*- можливість обвалу цін на ринку нерухомості.

Висновок

На сучасному етапі розвитку економіки процеси реорганізації є дуже актуальними. Різні форми реорганізації дають змогу не тільки укрупнити бізнес, але і укріпити свої позиції на українському банківському ринку.

Враховуючи вищенаведене, стратегічною метою реорганізації комерційних банків є підвищення надійності і стійкості банківської системи України й окремих комерційних банків, забезпечення капіталізації банківської системи та стабільної роботи платіжної системи, захист інтересів кредиторів і вкладників, покращання фінансового стану комерційних банків.

Аналіз сучасного стану реорганізації банків свідчить, що вітчизняна практика потребує чіткішого законодавчого та нормативно-інструктивного забезпечення, оскільки ці процеси мають багато нюансів, а законодавство є змінним і суперечливим.

Отже, реструктуризація та реорганізація комерційних банків розглядається як один із напрямів підтримки стабільності банківської системи та нарощування її потенціалу. Враховуючи, що становлення банківської системи України відбувається у складних макроекономічних умовах, не позбавлених ознак періодичної економічної кризи в Україні та світової фінансової кризи, особливого значення набуває створення динамічної, гнучкої банківської системи, яка б завчасно реагувала на негативні зміни в макроекономічному середовищі країни і в світовій фінансовій системі. Ефективне використання основних форм реструктуризації банківського сектора є запорукою зростання ефективності роботи банківської установи. Мобілізація внутрішніх резервів за рахунок зростання ефективності банківської діяльності та продуктивності праці і збільшення на цій основі прибутку стануть основним джерелом підвищення рівня капіталізації банківської системи.

Список використаної літератури

1. Вощило М. Основи управління ризиками у банківській справі// Вісник Національного банку України.-2001.- №12.- с. 51-52

2. Горя чек І. Види банківських ризиків та управління ними// Економіка. Фінанси. Право.-2000.- №8.- с. 36-38

3. Егоров В.А. Система управления рисками в банке// Финансы.- 2003.- №9.- с. 78

4. Коршикова Т. Контроль та управління ризиками в кредитній діяльності банків// Вісник Національного банку України.-2003.- №1.- с. 24-25

5. Организация системы управления рисками в банке// Бухгалтерия и банки.-2001.- №3.- с. 17-25

6. Пернарівський О. Аналіз, оцінка та способи зниження банківських ризиків// Вісник Національного банку України.-2004.- №4.- с. 44-48

7. Романенко Л. Ризики у банківській діяльності/ Л. Романенко, А. Коротеєва// Фінанси України.-2003.- №5.- с. 121-127

8. Тичина В. Впровадження системи управління ризиками в банку/ В. Тичина, О. Задніпровська// Вісник Національного банку України.-2004.-№8.- с. 18-22

9. Банківські операції: Підручник /під ред. О.А. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

10. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник - К.: Знання, 2000. - 243 с.

11. Волошин И.В. Оценка банковских рисков: новые подходы. - К.: Ника-Центр; Эльга, 2004. - 216 c

12. Горячек І. Система своєчасного застереження проблем у діяльності банків // Вісник Національного банку України. - 2004. - №6. - С. 27-29