Вдосконалення процесу кредитування підприємств
Сутність банківського кредитування. Організація кредитної діяльності банку. Механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Процедура видачі кредиту ВАТ "Банк фінанси і кредит" і контроль за його використанням. Способи забезпечення повернення позик.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.10.2012 |
| Размер файла | 87,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Загальна сума витрат Банку за рік складає 501,9 млн. грн., що на 54,0% більше, ніж у 2006 році.
У загальній сумі витрат найбільшу питому вагу мають процентні витрати - 57%, їх обсяг становить 285,9 млн. грн., з них найбільшу частину - 81,9% - становлять витрати за коштами, одержаними від клієнтів, це основний чинник, що вплинув на зростання витрат Банку в цілому.
Обсяг процентних витрат за коштами, одержаними від банків, порівняно з 2006 роком знизився на 2,5%.
Комісійні витрати, що становлять 1,9% загальних витрат (9,6 млн. грн.), у 2007 році зменшилися на 20,8% порівняно з минулим роком, у тому числі і за рахунок зміни плану рахунків і обліку частини витрат в інших операційних витратах, на вимогу Національного банку.
Збільшилися витрати на оренду й інші операційні витрати. У 2007 році відповідні витрати склали 11,41 млн. грн. і перевищили показники минулого року на 72,9%. Таке різке зростання було обумовлене низкою змін плану рахунків і стрімким розвитком регіональної мережі Банку.
Серед досить вагомих статей, що впливають на формування витрат - загальні адміністративні витрати, які в загальній сумі витрат за 2007 рік складають 44% (125 млн. грн.). Порівняно з минулим роком витрати за цією статтею збільшилися на 44,8%.
Витрати на персонал у 2007 році склали 67,3 млн. грн., їх питома вага в загальних адміністративних витратах Банку становить 53,4%. У порівнянні з минулим роком зазначені витрати збільшилися на 56,6%, що обумовлено збільшенням середньої кількості працівників протягом року. Так, на кінець 2007 року кількість тих, хто працює в системі Банку «Фінанси та Кредит» складала 2 905 працівників, що на 43% більше, ніж на кінець 2006 р.
У 2007 р. витрати на відрахування в резерви склали 47,5 млн. грн., що на 49,6% більше, ніж у 2006 році.
За підсумками роботи в 2007 році чистий прибуток Банку склав 14,7 млн. грн., що на 121,7% більше, ніж у 2006 році. Витрати за податком на прибуток склали 2,4 млн. грн.
2.2 Процедура видачі кредиту ВАТ «Банк фінанси і кредит» і контроль за його використанням
Кредитування як основний напрямок активних операцій банків традиційно пов'язаний з підвищеним ризиком. А кредитний ризик - це основний вид ризику, властивий банківській діяльності. Він пов'язаний з можливістю невиконання позичальником своїх фінансових зобов'язань, тобто з небезпекою втрати банком основної суми позики і процентів на неї. Тому при наданні кредиту комерційними банками важливе значення має оцінка кредитоспроможності підприємства-позичальника.
Дотепер серед економістів немає єдиної думки з цього питання. Так автори однієї з методик розуміють під кредитоспроможністю позичальника: «його здатність вчасно і повно розраховуватись за своїми зобов'язаннями». [74, с. 35], Що часто звужує поняття кредитоспроможності до поняття платоспроможності. Автори ж іншої методики вважають, що «кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості й доцільності надання йому кредиту і визначає ймовірність повернення позики та виплати процентів за ними в майбутньому» [50, с. 289].
На наш погляд, найбільш змістовне визначення кредитоспроможності запропоноване М.О. Сахаровою: «під кредитоспроможністю банківських клієнтів слід розуміти такий фінансово-господарський стан підприємства або організації, який дає впевненість в ефективному використанні залучених коштів, можливості й готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов кредитного договору» [58, с. 19]. Гарантією повернення кредиту, ми вважаємо, є рентабельність діяльності позичальника в цілому, а захід, що кредитується, може бути однією із ланок його маркетингової діяльності на ринку сировини тощо, й не передбачати одержання доходу в цьому виробничому циклі.
Нормативні показники оцінки кредитоспроможності позичальника закладені в Положенні НБУ «Про кредитування» [4], «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків». Розроблені НБУ показники є мінімально необхідними при розробці банком власної методики. Вони повинні бути враховані в методиці кожного українського банку.
Окрім перелічених в зазначеному додатку показників Національний банк України вимагає від комерційних банків розраховувати такі показники суб'єктивного і об'єктивного характеру, як:
- обсяг реалізації;
- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках тощо);
- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
- собівартість продукції (у динаміці);
- прибутки та збитки (у динаміці);
- рентабельність (у динаміці);
- кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Також НБУ передбачає в своїй методиці ряд суб'єктивних чинників, що характеризуються такими показниками: ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі промисловості; наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника; ефективність управління позичальника; професіоналізм керівництва та його ділова репутація; інша інформація тощо.
У той же час слід зазначити, що зазначене Положення НБУ не забороняють комерційним банкам самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Відповідно, кожен комерційний банк розробляє свою методику оцінки, виходячи з особливостей його кредитної політики, технологічних можливостей, спеціалізації банку, конкретних умов договору, пріоритетів у роботі, місця на ринку, конкурентоспроможності, стану взаємовідносин із клієнтами, рівня економічної та політичної стабільності в державі тощо.
Так ВАТ «Банк фінанси та кредит» розробив свою методику, яка передбачає поєднання суб'єктивних факторів, що формуються на підставі заповнення анкети, а також об'єктивних даних, які отримують на основі фінансової звітності. Це забезпечує єдиний підхід, визначеність і оперативність при вирішенні питань оцінки доцільності надання позик.
Як вже зазначалось, кожна з методик носить індивідуальний характер, тобто методики двох різних банків між собою відрізняються. При чому, різниця може бути досить суттєвою.
Так, зокрема, методика оцінки кредитоспроможності позичальника в ВАТ «Банк фінанси і кредит» складається з п'яти розділів. Кожен розділ являє собою набір певних показників (як об'єктивного так і суб'єктивного характеру), які характеризують позичальника з різних сторін. І в залежності від отриманого сумарного значення по розділу, позичальника відносять до класу «А», «Б», «В», чи «Г». І тільки в другому розділі визначається і клас «Д».
В даній методиці прослідковуються наміри банку, при розгляді питання про кредитоспроможність клієнта, комплексно поєднати такі не порівнювані категорії, як економічні інтереси банку, гарантії повернення позики, людські якості керівного складу підприємства-боржника, а також маркетингові зусилля позичальника і диверсифікацію його діяльності тощо.
Такий підхід дає можливість розмежувати загальні (термін існування підприємства, його кредитна історія, та інші показники загального характеру) і якісні (рентабельність виробництва, коефіцієнти ліквідності тощо) показники діяльності позичальника, та відокремлено показати вплив цих показників на визначення кредитоспроможності позичальника. Це дозволяє виділити вузькі місця в діяльності клієнта і виявити фактори, які понижують його клас.
Зокрема, в першому розділі вивчається загальна характеристика позичальника - склад засновників; стабільність засновників; строк функціонування позичальника; заявлений і сплачений статутний капітал; строк чергових зборів; місце знаходження позичальника; банківські реквізити (чи є позичальник постійним клієнтом банку, і чи має відкриті рахунки в ВАТ «Банк фінанси і кредит»); своєчасність та джерела погашення попередніх позик; ділова активність позичальника; диверсифікація (різні види діяльності позичальника - присутня диверсифікація діяльності чи відсутня); кадровий потенціал фірми (інформація про керівників - освіту, стаж роботи взагалі, у фірмі, у галузі, попередню діяльність, а також інформацію про кваліфікацію персоналу фірми).
Зазначені вище показники заносять до таблиці (див. Дод.Д). І в залежності від отриманого в таблиці сумарного значення, позичальника відносять до то чи іншого класу, в залежності від кількості набраних балів.
Із наведених показників перевага надається таким показникам як:
- своєчасність та джерела погашення попередніх позик - максимальна сума балів нараховується тим підприємствам, які кредити та відсотки погашають достроково, а для погашення використовувалися виручка від реалізації продукції, прибуток та інші власні кошти;
- ділова активність позичальника (зміна валюти балансу) - максимальна сума балів нараховується тим позичальникам, в яких різниця валюти балансу на початок і на кінець періоду - додатне число;
- диверсифікація - є різноманітні види діяльності.
ВАТ «Банк фінанси і кредит» визначає набагато менше показників загальної характеристики клієнта: наявність погашених кредитів, наявність діючих кредитів, місце знаходження клієнта, термін існування підприємства, частка банку в статутному фонді позичальника, кількість місяців, що залишилися до погашення кредиту, сезонність діяльності, контрагенти за кредитною угодою, наявність постійної валютної виручки, рівень менеджменту, участь клієнта в спільних проектах чи програмах з банком, наявність державної підтримки. І, зокрема, перевага надається терміну існування підприємства, і показнику, що характеризує частку банку в статутному фонді позичальника. Оскільки частка цих показників в максимальній кількості балів цього блоку питань є найбільшою.
Дана спрощена система оцінки, на наш погляд, має ряд недоліків. По-перше, така кількість показників не може достатньо повно охарактеризувати позичальника; по-друге, показники, яким надається перевага, не є визначальними щодо характеристики клієнта.
Повнішою, на нашу думку, є загальна характеристика позичальника в Промінвестбанку, в якій використовується значно більше показників. Пріоритет надається показникам строку користування кредитами і своєчасності їх погашення, а також наявність власного ліквідного майна вільного від зобов'язань. Перевагою ту є те, що дані показники з достатньою повнотою характеризують клієнта з точки зору кредитоспроможності. Окрім того, даний банк приймає до уваги - чи є позичальник резидентом чи ні.
Ми вважаємо, що даний показник варто включити до методики ВАТ «Банк фінанси і кредит», оскільки специфіка діяльності банку пов'язана з діяльністю як резидентів так і нерезидентів. Окрім того, з нерезидентами пов'язують більший ризик при кредитуванні. Зокрема і в методиці Промінвестбанку резидентам присвоюються вищі бали.
В наступному розділі проводиться аналіз фінансового стану позичальника (здатність позичальника отримати кошти по всіх видах діяльності та розрахуватись по своїх зобов'язаннях, в тому числі по довгострокових). Показники, що розраховуються в даному розділі передбачають більш детальний аналіз фінансового стану потенційного позичальника. Проте повноту аналізу і достатність даних отримуваних за допомогою цих показників, та обґрунтованість їх застосування можна розкрити при порівняльному аналізі зазначеної методики з іншими.
Даний розділ включає сім груп коефіцієнтів: коефіцієнти заборгованості (стійкості фінансового стану), ліквідності, аналізу рентабельності, коефіцієнти аналізу оборотності поточних активів та пасивів, а також визначається вплив суб'єктивних факторів, враховується клас забезпечення і стан погашення кредитної заборгованості.
Показники ліквідності дають змогу оцінити кредитоспроможність підприємства залежно від структури його активів, величина котрих співвідносна із зобов'язаннями і вказує на ліквідність його балансу.
ВАТ «Банк фінанси і кредит», окрім запропонованих НБУ показників ліквідності, визначає ще й коефіцієнт аналізу грошових потоків, який забезпечує зіставлення припливу і відпливу грошових коштів. Стійке перевищення припливу над відпливом коштів протягом певного періоду дає підставу оцінювати клієнта як кредитоспроможного. Коливання величини загального грошового потоку свідчить про низьку кредитоспроможність підприємства. Систематичне перевищення відтоку над притоком коштів свідчить про некредитоспроможність підприємства. Середня додатна величина загального грошового потоку (перевищення притоку над відтоком коштів) показує в якому розмірі позичальник може погашати боргові зобов'язання.
Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновок про недоліки управління підприємством, наприклад, відтік коштів може бути пов'язаний з управлінням запасами, розрахунками (дебітори та кредитори), фінансовими платежами (податки, проценти, дивіденди).
Згідно із західними стандартами кредитування аналіз грошового потоку допомагає визначити й межу надання нових кредитів. Граничною межею при цьому є розмір перевищення надходжень коштів порівняно з їх відпливом. Інші ж банки, такі як Аваль чи Промінвестбанк цього фактору не враховують, а обраховують лише показники ліквідності запропоновані НБУ. Це дозволяє зробити висновок, що на думку банків запропоновані НБУ показники достатньо повно розкривають ліквідність балансу позичальника.
Проте в практичній роботі обчислення вказаних показників, які рекомендує НБУ для цілей класифікації кредитних операцій за групою ризику, є недостатнім.
Ми вважаємо, що окрім оцінки рівня ліквідності балансу суб'єкта господарської діяльності у відносному виразі із врахуванням усіх супутніх факторів, необхідно обчислити ще один надзвичайно важливий показник, який характеризує ліквідність у абсолютному виразі - суму оборотного капіталу:
ОбК = ОА - КЗК, (2.1)
де ОбК - оборотний капітал;
ОА - Оборотні активи;
КЗК - короткострокові залучені кошти.
Він показує, яка частина оборотних активів профінансована за рахунок власних коштів та довгострокових зобов'язань і залишиться в розпорядженні підприємства у разі втрати платоспроможності та реалізації ліквідних активів для негайного покриття вимог кредиторів.
Показники фінансової стійкості відображають рівень використання власних і залучених коштів у формуванні ресурсів підприємства, з'ясовуючи його залежність від тих чи інших джерел коштів, а відповідно і спроможність погашати заборгованість.
Окрім визначених в положеннях Національного банку коефіцієнтів незалежності і маневреності власних коштів, ВАТ «Банк фінанси і кредит» визначає ще і коефіцієнт фінансової незалежності (коефіцієнт автономії) і коефіцієнт залежності від довгострокових зобов'язань. Такий підхід є об'єктивно зумовленим, оскільки запропонованих Національним банком коефіцієнтів є недостатньо для повної оцінки фінансової стійкості клієнта.
Зокрема, коефіцієнт автономії дає змогу оцінити частку власників у загальній вартості майна підприємства і в перспективі, дає якісну картину фінансової стійкості й солідності підприємства. Даний показник є одним з головних при оцінці кредитоспроможності клієнта в зарубіжних країнах. Коефіцієнт показує ступінь забезпеченості клієнта власними коштами. Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення даного коефіцієнта - 0.5. ВАТ «Банк фінанси і кредит», в свою чергу, допускає, що даний показник повинен бути не меншим 0.3. Фактично це означає, що Банк згідний видавати кредит підприємству, не достатньо забезпеченому власними коштами і, фактично залежному від таких зовнішніх факторів, як кредитори. А, в разі банкрутства позичальника, банк буде чи не останнім в списку кредиторів щодо повернення кредиту. Вважається, що чим більше значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства-позичальника.
Інший коефіцієнт - залежності від довгострокових зобов'язань, який розраховується Банком, показує скільки грошових одиниць довгострокових пасивів припадає на одну гривню власного капіталу. Банк допускає, що даний показник не повинен перевищувати одиниці. Тобто, довгострокові пасиви не повинні перевищувати власного капіталу позичальника, оскільки, в разі банкрутства.
Ці показники дають змогу достатньо глибоко охарактеризувати стійкість фінансового стану позичальника, на від міну від методики Промінвестбанку, яка є значно вужчою в цьому плані і враховує лише коефіцієнти запропоновані НБУ, що не достатньо повно, на нашу думку, розкривають рівень використання власних і залучених коштів у формуванні ресурсів підприємства.
Дещо ширшою, в цьому плані, є методика банку ВАТ «Банк фінанси і кредит». Яка окрім запропонованих НБУ враховує ще й коефіцієнт автономії, та коефіцієнт забезпеченості власними коштами.
Проте найповніше в цьому плані позичальника характеризує методика саме ВАТ «Банк фінанси і кредит» і дозволяє уникнути багатьох ризиків пов'язаних зі стійкістю фінансового стану клієнта.
В третій групі аналізу фінансового стану підприємства ВАТ «Банк фінанси і кредит» вивчає показники рентабельності, які відображають глибинний, якісний бік роботи підприємства, тому для оцінювання здатності клієнта своєчасно погашати свої платіжні зобов'язання ці показники слід розраховувати. Так, зокрема, Банк розраховує такі показники, як: рентабельність власного капіталу, рентабельність активів, рентабельність продаж, оборотність активів і коефіцієнт операційного прибутку.
Рентабельність власного капіталу є нормою доходу на власні кошти й важливим показником, котрий характеризує діяльність позичальника та ефективність використання власних джерел фінансування, вказуючи на величину прибутку, який приносить одна гривня ресурсів підприємства.
Показник рентабельності активів показує рівень чистого прибутку, згенерованого всіма активами підприємства, які значаться на його балансі. Даний показник фактично характеризує ефективність роботи менеджерів підприємства. Чим вищий цей показник - тим ефективніше працюють активи, тим ефективніше менеджери працюють над їх розміщенням. Проте, досить висока прибутковість активів може свідчити про надмірну ризиковість діяльності, а низька прибутковість активів свідчить про неефективне їх використання, або про недовикористання, і, фактично, про неефективний менеджмент.
Банк визначає також показник оборотності активів, що характеризує швидкість обертання сформованих підприємством активів у процесі його гоподарської діяльності. Проте, ми вважаємо, що даний показник не дає можливості реально оцінити ситуацію на підприємстві. На нашу думку, Банк повинен враховувати особливості індивідуальних кругооборотів у кожному з видів активів. Зокрема, тут доцільно розраховувати коефіцієнт оборотності оборотних активів:
ОАО = В: АО.СЕР, (2.2)
де ОАО - оборотність оборотних активів,
В-виручка від реалізації продукції,
АО.СЕР - середня величина оборотних активів.
Даний коефіцієнт вказує на швидкість переходу оборотних активів із стадії виробничих запасів у готову продукцію та швидкість перетворення останньої у безпосередньо грошову форму.
В четвертій групі коефіцієнтів банк передбачає розрахунок такого показника, як термін оборотності товарно-матеріальних запасів, який розраховується в днях. Цей показник відображає ефективність виробничо-збутової діяльності підприємства, а її зростання засвідчує оптимізацію формування виробничих запасів і затрат, сприяючи збільшенню обсягів продажу та отриманню швидких доходів.
В загальному, система показників оборотності дає змогу з'ясувати, де і з яких причин виникло сповільнення, і вжити відповідних заходів.
Недоліком методики Банку є те, що при обрахунку показників оборотності не використовується усереднення. Тобто, при розрахунку відповідних коефіцієнтів не використовуються їх середні значення, а до розрахунку приймаються дані на кінець кожного з періодів розрахунку. Це не дає змоги оцінити реальний стан речей, оскільки підприємства-позичальники мають можливості покращувати певні показники свого балансу на окремі дати і, таким чином, приховувати реальний стан речей.
В такому випадку варто звернутись до практики банку ВАТ «Банк фінанси і кредит», де при обрахунку показників оборотності використовуються середні значення даних за період обрахунку, що дає змогу досить точно проаналізувати динаміку цих показників, а також порівнювати дані за декілька періодів.
Глибше вивчаючи фінансову стійкість підприємства, необхідно проаналізувати розміри, тривалість, причини виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості. Це зумовлене тим, що дебіторська заборгованість може бути швидко перетворена в грошові кошти. Тому вона є одним з основних джерел погашення короткострокових зобов'язань підприємства.
З цією метою ВАТ «Банк фінанси і кредит» в четвертій групі показників методики аналізу фінансового стану позичальника здійснює аналіз оборотності поточних активів та пасивів на основі розрахунку: термінів оборотності товарно-матеріальних запасів, термінів погашення рахунків дебіторів, термінів погашення рахунків кредиторів, а також термінів погашення рахунків дебіторів і кредиторів. Дані показники розраховуються в днях. Фактично Банк цікавлять терміни погашення рахунків дебіторів і рахунків кредиторів за рахунок чистого об'єму продаж, а також різниця між терміном погашення рахунків кредиторів та рахунків дебіторів.
Це зумовлено тим, що дебіторська заборгованість може бути швидко перетворена в грошові кошти. Тому вона є одним із основних джерел погашення короткострокових зобов'язань підприємства. Наявність же кредиторської заборгованості, не забезпеченої дебіторською, - основна причина неплатоспроможності підприємства. ВАТ «Банк фінанси і кредит» в своїй методиці визначає, на скільки швидко позичальник здатен погасити свої короткострокові зобов'язання і на скільки він платоспроможний.
Зовсім інший підхід в Промінвестбанку. Який ставить акцент на динаміку та питому вагу простроченої кредиторської та дебіторської заборгованості. ВАТ «Банк фінанси і кредит», в свою чергу, більше уваги приділяє строкам та якості дебіторської і кредиторської заборгованостей.
Але, на нашу думку, кращим тут є підхід ВАТ «Банк фінанси і кредит». Оскільки саме його методика враховує справжню роль, яку відіграють дані показники для кредитора.
Як відступ, варто зазначити, що підсумком кожної групи є визначення рейтингу клієнта який розраховується як середня зважена величина по групі.
Слідуючим кроком, при оцінці фінансового стану підприємства, є встановлення попереднього рейтингу клієнта за підсумками перших чотирьох груп коефіцієнтів без урахування та з урахуванням класу забезпечення. Це дає змогу побачити вплив якості забезпечення на клас клієнта.
В п'ятій групі здійснюється оцінка кредитного проекту - хід виконання проекту. При видачі позики проставляється одиничка, що означає - позитивний вплив фактору.
В шостій групі здійснюється оцінка суб'єктивних факторів оцінки фінансового стану позичальника.
Далі, за підсумками шести зазначених груп визначається середній сукупний рейтинг. Потім проставляється оцінка фінансового стану без врахування забезпечення.
2.3 Способи забезпечення повернення позик ВАТ «Банк Фінанси та кредит»
Як і будь-який процес, що відбувається в економіці, процес кредитування підпорядкований визначеним принципам, що лежать в основі організації економічних відносин з приводу надання позики та визначають правила поведінки суб'єктів цих відносин, а саме банку та позичальника, в процесі здійснення кредитних операцій. Серед цих принципів виділяють принцип забезпечення.
Дотримання даного принципу, що полягає у відповідності між вартістю забезпечення та заборгованістю по позичці, є основною передумовою для вдалого здійснення кредитної операції для кредитора, особи, що несе ризик по цій операції, але лише в єдності з іншими принципами кредитування.
Банально, як на мій погляд, ще на початку казати про важливість даного принципу, особливо беручи до уваги стан справ у сфері банківського кредитування в Україні, дивлячись на велику кількість неповернутих кредитів в недалекому минулому становлення ринкової економіки в нашій країні та стан справ на сьогоднішній день. Важливість дотримання зазначеного принципу ні в кого з фахівців, вітчизняних чи зарубіжних, не викликає на сьогоднішній день сумнівів.
У зв'язку з цим виникає питання стосовно природи забезпечення кредиту та вибору найкращого способу здійснення цього самого забезпечення, який би задовольнив вимоги та потреби як кредитора, так і позичальника, відповідав би в повній мірі своєму призначенню - захисту інтересів кредитора, та не завдавав би шкоди фінансовому та майновому стану й діловій репутації позичальника.
Застава товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, гарантія, порука, переуступка (цесія) на користь банку вимог та рахунків позичальника до третьої особи, страхування відповідальності позичальника та фінансового ризику кредитора, - очевидно що, в банківській практиці використовується досить багато різноманітних форм та способів забезпечення кредитів, а отже не варто відразу вдаватися до полеміки стосовно переваг окремих форм (способів) забезпечення кредитів. Спочатку доцільно з'ясувати, яке ж саме місце посідає поняття забезпечення кредитів в банківській теорії та практиці, а вже потім спробувати визначити головні особливості окремих форм (способів) забезпечення кредитів, яких досить багато існує як у вітчизняній, так і в зарубіжній практиці банківського кредитування.
Проблема непогашення кредитів є однією з найбільш серйозних, з якими стикаються комерційні банки в процесі своєї діяльності. Зрозуміло, що банки намагаються мінімізувати наслідки цієї проблеми, тобто власне кредитний ризик, за допомогою різноманітних способів забезпечення повернення позик.
Загалом в теорії банківської діяльності під поняттям форми (способу) забезпечення кредиту слід розуміти конкретні джерела погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на їх використання, організацію контролю банку за достатністю та прийнятністю даних джерел. Іншими словами, якщо механізм погашення позики за рахунок доходу і його закріплення в кредитних угодах виступає основною передумовою повернення кредиту, то визначення способів забезпечення представляє гарантію цього повернення.
В подальшому для зручності згрупуємо способи забезпечення кредитів за їх природою у дві групи, а саме матеріальне забезпечення (застава майна, майнових прав, цінних паперів тощо), яке полягає в передачі кредитору взамін за отриманий кредит еквівалентної або домовленої суми грошей чи інших матеріальних цінностей, та юридичне забезпечення (штрафи та пені, цесія, гарантія, страхування тощо), суть якого в можливості отримання кредитором належних йому сум від третіх осіб або в створенні кредитору привілейованого правового становища (примату) в поверненні кредиту у порівнянні з іншими кредиторами боржника.
ВАТ «Банк фінанси і кредит» (далі Банк) надає забезпечені (заставою майна, правами вимоги, цінними паперами, гарантією інших банків, порукою тощо) та незабезпечені (бланкові) кредити.
При видачі незабезпеченого (бланкового) кредиту підприємствам враховується репутація позичальника, його фінансовий стан, майбутній дохід, а також колишнє дотримання правил кредитування (кредитна історія). Незабезпечені позики можуть надаватися у значних сумах великим підприємствам, торгівельним компаніям, що є першокласними позичальниками, мають кваліфіковане керівництво і добру кредитну історію.
Але все ж забезпечення залишається фундаментальним елементом системи банківського кредитування. Його прийнято вважати «останньою лінією оборони» при вирішенні питання щодо фінансування того чи іншого проекту.
Банк може приймати як додаткове забезпечення поруки юридичних осіб, а також фізичної особи, яка має достатньо ліквідного майна для забезпечення кредиту.
Довівши необхідність забезпечення кредитів та важливість тієї ролі, що її виконує це саме забезпечення в процесі кредитування, перейдемо до розгляду власне окремих способів (форм) забезпечення, які використовуються в практичній діяльності ВАТ «Банк фінанси і кредит».
Та насамперед варто зазначити, що вартість забезпечення, легкість юридичного оформлення прав на нього банком та реалізації цих самих прав є основними принципами, чи можна сказати, вимогами, до забезпечення в будь-якій формі. Звичайно, що в розрізі окремих способів забезпечення це вимоги можуть дещо змінюватися та доповнюватися.
Матеріальне забезпечення кредитів, а саме застава матеріальних цінностей та майнових прав є найбільш поширеним способом забезпечення кредитів ВАТ «Банк фінанси і кредит».
З цього приводу можна відзначити, що використання застави в практиці організації кредитних відносин передбачає наявність спеціального механізму її застосування. Заставний механізм в класичній формі включає в себе процес підготовки, укладання та виконання договору застави.
Згідно законодавства України [2], застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Згідно того ж Закону предметом застави може бути майно, яке у відповідності із законодавством України може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. З цього слід відзначити, що дотримуючись букви закону Банк приймає в заставу товарно-матеріальні цінності (сировина, матеріали, напівфабрикати, товари та готова продукція, валютні цінності, дорогоцінні метали платинової групи тощо), цінні папери, депозити, рухоме і нерухоме майно.
Окремо слід виділити, що як предмет застави можуть бути прийняті майнові права, тобто права користування майном, у тому числі й об'єктами права інтелектуальної власності, а також права вимоги, які випливають з різних цивільно-правових угод, такі як права орендатора, права автора на авторську винагороду, права замовника по угоді підряду, права комісіонера по договору комісії. Важливо, що у деяких законодавчих актах містяться обмеження у використанні того або іншого майна як предмета застави Не може бути предметом застави, зокрема, майно, вилучене з цивільного обігу, наприклад, предмети, що представляють культурну чи історичну цінність.
Отже, повертаючись до вищесказаного, щоб те чи інше майно позичальника могло стати предметом застави, необхідна його відповідність двом критеріям: критерію прийнятності та критерію достатності. Критерій прийнятності відображає якісну визначеність предмету застави, а критерій достатності - кількісну. Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставленого майна порівняно з основним зобов'язанням, яке має заставодавець по відношенню до Банку. Так, зокрема прийнято в практиці банківського кредитування, що, при використанні в якості забезпечення кредиту застави нерухомого майна (іпотеки) максимальна сума кредиту в сумі забезпечення має складати не більше 60-80%, при використанні застави цінних паперів, відповідно, - 50-60% для акцій та 70-80% для цінних паперів, що приносять твердий процент, а для застави товарів на зберіганні чи переробці, іншого рухомого майна (транспортних засобів, різноманітного обладнання тощо) - взагалі не більше 25-50%.
3. Вдосконалення процесу отримання кредитів малими підприємствами
В даний час банківський кредит в розвинутих країнах має надзвичайно важливе значення для розвитку реального сектору економіки, оскільки залучення кредитних коштів для розвитку виробництва (звісно при умові раціонального їх використання) призводить до підвищення рентабельності власних коштів.
В Україні не державні кредитні відносини існують трохи більше десяти років. Проте позитивний досвід отриманий вітчизняними банками при кредитуванні господарюючих суб'єктів ще далекий від зарубіжного.
Склалось так, що в даний час основними інвесторами і кредиторами економіки країни є саме вітчизняні банківські установи. Вони по суті виконують функцію трансформації залучених і запозичених коштів в інвестиційні та кредитні ресурси. Причому левова частка припадає саме на кредитні вкладення. І основною проміжною ланкою, яка забезпечує раціональне вкладення таких коштів є якраз кредитний процес. А ефективна організація цього процесу сприяє якісному вкладанню кредитних коштів.
Перш за все, варто зазначити, що банки не приділяють достатньо уваги організації відносин зі позичальниками. Одним із способів організації таких відносин вважається якісна оцінка кредитоспроможності позичальника. Прибутковість і ліквідність банківських установ багато в чому залежить від фінансового стану клієнтів, оскільки зменшення ризику при здійсненні позичкових операцій можна досягнути тільки на основі вивчення кредитоспроможності клієнтів. Відповідно цьому завданню варто приділити більше уваги в процесі організації кредитного процесу.
Вітчизняні банки розробляють методики оцінки кредитоспроможності позичальника з урахуванням вимог вітчизняного законодавства. Критичний аналіз зазначених методик свідчить про суттєві їх недоліки:
· ігнорування галузевих особливостей об'єкта аналізу;
· довільність фіксування нормативних значень окремих показників;
· ігнорування чинника різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати оцінки.
Через ці та інші недоліки застосування на практиці згаданих методик призводить до високого рівня помилковості фінансових рішень. Підтвердженням цього є значна кількість проблемних кредитів у кредитному портфелі вітчизняних комерційних банків.
В такому контексті основним завданням українських банків є боротьба за покращення і вдосконалення методик визначення кредитоспроможності позичальника.
Реалізація указаного завдання з огляду на розглянуті вище недоліки, представляється можливим у разі застосування в процесі оцінки кредитоспроможності позичальника такого важливого напрямку вдосконалення сфери аналітичної роботи як адаптація закордонних методик і підходів, що розроблені та ефективно використовуються в світовій банківській практиці при організації процесу кредитування.
На даний час в Україні широко застосовуються рейтингові методики оцінки кредитоспроможності позичальника, проте майже немає теоретико-методологічних напрацювань, присвячених використанню дискримінантного аналізу.
У теорії та практиці здебільшого розрізняють однофакторний і багатофакторний дискримінантний аналіз. На основі однофакторного дискримінантного аналізу загальний висновок про рівень фінансового стану підприємства робиться на підставі аналізу відповідності кожного з показників, включених у спеціально підібрану систему, їх граничним значенням.
Головна суперечність однофакторного дискримінантного аналізу полягає в тому, що значення одних показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Це унеможливлює об'єктивну оцінку фінансового стану. Одним із шляхів вирішення зазначеної проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. Метою такого аналізу є виведення та інтерпретація значення однієї залежної змінної за допомогою значень багатьох незалежних змінних. У процесі аналізу підбирають ряд показників, для кожного з яких визначається вага у так званій «дискримінантній функції». Величина окремих ваг характеризує різний вплив різних показників (змінних) на значення пояснювальної змінної, яка в інтегральному вигляді відображає фінансовий стан підприємства.
Найвідомішою в цьому плані є всесвітньо відома модель прогнозування фінансової неспроможності, розроблена американським економістом Е. Альтманом в 1968 році. Вона має ще одну назву - «розрахунок Z-показника» [61, с. 624].
Дана дискримінантна функція має такий вигляд:
Z = 1,2?К1 + 1,4?К2 + 3,3?К3 + 0,6?К4 + К5, (3.1)
де К1 = оборотний капітал: всього активів;
К2 = (резерви + фонди спеціального призначення + цільові фонди +нерозподілений прибуток): всього активів;
К3 = результат від реалізації: всього активів;
К4 = (статутний капітал / позичений капітал): всього активів; (3.4)
К5 = виручка від реалізації: всього активів. (3.5)
Проаналізувавши 33 пари промислових підприємств Альтман зробив висновок щодо інтерпретації значень Z-показника. Альтман встановив, що при значенні Z від 1,81 до 2,67 модель не працює, і позначив цей інтервал як «зона невідомості» (див. табл. 3.1).
Таблиця 3.1. Значення «Z-показника»
|
Значення «Z» |
Імовірність банкрутства |
|
|
До 1,8 |
Висока |
|
|
1,81-2,67 |
Не можна однозначно Визначити |
|
|
2,67 і вище |
Низька |
Модель Альтмана дозволяє визначати загальну кредитоспроможність клієнтів і розподілити позичальників на дві потенційні групи: фірми-банкроти і фірми, що функціонують успішно. Але її основна цінність в тому, що модель дозволяє досить точно прогнозувати банкрутство фірми-позичальника за декілька років наперед. Таким чином «Z-оцінка» - це сигнал раннього попередження. Згідно з деякими джерелами точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за п'ять років до банкрутства - 36%; за чотири роки - 29%; за три роки - 48%; за два роки - 83%; за рік до банкрутства - 95% [77, с23]. Проте вона не дає бальної оцінки кредитоспроможності клієнтів і не може повністю замінити рейтингові моделі, які, на мою думку, краще підходять до реалій української економіки, де значну роль відіграють політичні і операційні ризики. Окрім того, вітчизняна економіка є надто зовнішньо-орієнтована і піддається значному впливу кон'юнктурних коливань зовнішніх ринків, що, в свою чергу, впливає і на кредитоспроможність господарюючих суб'єктів.
На нашу думку, що ця модель могла б використовуватись в якості додаткового інструменту при оцінці кредитоспроможності позичальників юридичних осіб на ряду з діючими в наших банках методиками. Це дало б змогу в певній мірі передбачати проблеми, що можуть виникнути в позичальника. А також, в силу своєї відносної простоти, ця методика могла б слугувати додатковим етапом перевірки достовірності даних отриманих в результаті рейтингової методики. І внаслідок співставлення результатів різнорідних методик можна було б виявити не лише потенційних фірм-банкротів, а й окреслити напрямки в яких виникли проблеми і в навіть причини виникнення таких проблем. Цьому посприяли б і коефіцієнти в моделі Альтмана, і відносні показники рейтингових методик.
Однак на нашу думку, невикористання дискримінантних моделей оцінювання фінансового стану підприємств у вітчизняній практиці можна пояснити недостатнім теоретико-методологічним забезпеченням дискримінантного аналізу. Адже безпосередньо використати в Україні західні напрацювання неможливо. Цьому заважають ряд причин. Варто зазначити, що параметри дискримінантної моделі Альтмана розраховані на основі специфічних базових масивів даних американської економіки, які відрізняються від українських. Іншою причиною є відмінність в побудові економіки України і Сполучених Штатів Америки, де домінують потужні корпорації з високим технологічним рівнем оснащення, а також розвинутий фондовий ринок, який є джерелом інформації про стан фірм. Вітчизняна економіка відрізняється помітно іншим рівнем розвитку і оснащеності, а також відмінною від США галузевою структурою. Тому, на нашу думку, необхідно провести дослідження основних груп фінансових показників, які використовуються у вітчизняній практиці, здійснити економетричний аналіз і моніторинг значної вибірки підприємств і, таким чином, розробити алгоритми дискримінантного аналізу для вітчизняних умов господарювання. При чому алгоритми необхідно розробляти індивідуально для кожної з галузей промисловості зокрема. Окрім того, для кожної із моделей необхідно буде розрахувати алгоритм інтерпретації значень інтегрального показника. Тільки розрахувавши такі параметри використання таких моделей стане можливим.
Попри всі негаразди, описана методика матиме ряд переваг над традиційними:
враховуватимуться галузеві особливості діяльності підприємства;
· зазначений методичний інструментарій є зручним у використанні, економічним, забезпечує швидку обробку аналітичної інформації;
враховуватиметься сучасна міжнародна практика оцінювання (подібні методики широко застосовуються в Європі і США); зокрема галузевий дискримінантний аналіз є основою оцінки кредитоспроможності позичальника більшістю західних банків тощо.
У перспективі зазначений підхід може застосовуватись не лише комерційними банками для оцінки кредитоспроможності позичальника, а й НБУ - в рамках реалізації політики активізації фондового ринку, рефінансування банків під заставу векселів та облігацій підприємств тощо [63, с. 27].
Важливим моментом в системі заходів із вдосконалення роботи комерційного банку з управління кредитним ризиком індивідуального позичальника є більш ретельний підхід до оцінки на рівні з показниками фінансового стану, ефективності господарської діяльності і грошового потоку також сукупності параметрів, котрі з не фінансового боку характеризують функціонування підприємства, надаючи комерційному банку можливість оцінити перспективи співробітництва з даним клієнтом з точки зору його ділової репутації. Даному аспекту аналітичної роботи банківськими установами нашої країни приділяється явно недостатня увага або ж відповідна оцінка має суто формальний характер попри те, що саме від аналізу інших параметрів діяльності позичальника значною мірою залежать перспективи використання ним позичених коштів та їх своєчасне повернення банку.
Підтвердженням цього може слугувати та роль, яка відводиться оцінці репутації позичальника у найбільш відомих методиках аналізу кредитоспроможності позичальника, застосовуваних комерційними банками розвинутих країн - PARSER і CAMPARI англійських клірингових банків та «правило п'яти сі» американських банківських установ. (див. Дод.М)
Перше місце, яке займає оцінка діловою репутації клієнта у наведених методиках вказує на важливість вихідних обставин попереднього аналізу «характеру» потенційного позичальника для будь-яких подальших дій банку з проведення аналізу основних параметрів функціонування підприємства. Врешті навіть попри те, що така оцінка має до деякої міри суб'єктивне спрямування, від неї має залежати принципове рішення, чи провадитимуть взагалі переговори з клієнтом з приводу видачі кредиту, адже у багатьох випадках об'єктивні можливості підприємства ефективно використовувати і своєчасно повертати позику банку визначається суб'єктивними якостями його керівництва.
За таких обставин вибір комерційним банком оптимальних напрямів оцінки репутації позичальника в процесі аналізу кредитоспроможності і їх ретельне дотримання на практиці може стати фактором суттєвого поліпшення аналітичної роботи у даній сфері, а відтак і підвищення організації кредитного процесу загалом.
Складність проведення аналізу репутації позичальника за вказаними напрямами на сьогодні зумовлена проблемою відсутності налагоджених каналів отримання інформації з джерел, котрі не залежать від даних, що представляються самим позичальником. Жодна, навіть сама досконала методика аналізу кредитоспроможності не дасть надійних результатів, якщо вихідна інформація буде недостатньо повною або ненадійною.
Очевидно є корисність зарубіжного досвіду у даній сфері, коли йдеться про діяльність на фінансовому ринку, пов'язану із збиранням і аналізом різноманітних даних про репутацію позичальників і наданням відповідної інформації комерційним банкам, що загалом вказує на необхідність активного розвитку даного елемента інфраструктури кредитної системи. На сьогодні ж доводиться констатувати, що українські комерційні банки обмежені в отриманні всебічної інформації про репутацію позичальників, позаяк можливості власних аналітичних служб і служб безпеки не є достатніми навіть для перевірки тих даних, що надаються клієнтами. У зв'язку з цим створення міжбанківського «інформаційного поля» на рівні з активізацією власних зусиль банківських установ з отримання і оцінки більшого обсягу не фінансової інформації про діяльність позичальників слід вважати необхідним напрямом удосконалення загальної системи заходів, що в кінцевому підсумку визначають зміст комплексного аналізу кредитоспроможності позичальника.
В деяких країнах роль інформаційного центру, який збирає, накопичує і систематизує інформацію відіграють спеціалізовані комерційні інститути, що діють в банківській сфері і мають ліцензію на такий вид діяльності - кредитні Бюро.
Проте організація таких інститутів в Україні на даний час, попри нагальну потребу в них, видається практично неможливою через відсутність Закону «Про захист банківської інформації»; недосконалість вітчизняного законодавства тощо. Так згідно зі статтею 60 Закону «Про банки і банківську діяльність» [1] інформація про позичальників, котрі мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими комерційними банками, в Україні вважається банківською таємницею; водночас статтею 62 того ж закону передбачено, що банки мають право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів (банківських гарантій).
При цьому варто зазначити, що з 27 червня 2001 року при Національному банку України створено єдину інформаційну систему обліку позичальників, які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банками, яка налічує зараз 122 банки-учасники. Дана інформаційна система частково виконує функцію кредитного бюро, але тільки в частині «чорної» інформації, що стосується лише юридичних осіб. Занесена до бази даних загальна сума простроченої заборгованості за банківськими кредитами становить 3,01 млрд. грн. Частка прострочених позичок дорівнює близько 90% від загального обсягу прострочених кредитів по всій банківській системі України. Кількість заборгованостей, які обліковуються в системі становить 5,5 тисячі. [33, с. 8]
Даний реєстр позичальників динамічно розвивається. З метою вдосконалення механізму його функціонування підготовлено зміни до положення про Єдину інформаційну систему, які затверджено постановою Правління НБУ від 23.12.2003 року №573. За пропозиціями банків-учасників системи змінами передбачено доповнити базу даних відомостями про керівників і засновників ненадійних позичальників юридичних-осіб.
Попри те, на нашу думку, інформація, яку акумулює українська база даних про боржників є недостатньою для повної і реальної оцінки їх фінансового стану. Відтак ці дані слід було б доповнити реєстр даними:
· про платіжну історію всіх позичальників - навіть тих, що мають відмінну репутацію;
· даними про загальну суму боргів позичальниками (кількість кредитних рахунків позичальника в кредитних установах України і сальдо по них, споживчі кредити, кредити на купівлю автомобіля, іпотеки тощо);
· тривалість кредитної заборгованості: вважається, що чим довший час особа користується кредитами, тим краще вона вміє ними управляти і такий позичальник заслуговує на більшу довіру;
· типи кредитних продуктів, яким користувався і користується позичальник: чи це кредитна картка, чи одноразовий кредит, а може клієнт обслуговується за контокорентним рахунком. Ця інформація дає характеристику про статус клієнта;
· кількість запитів для отримання кредитних ліній поданих клієнтом за останні дванадцять місяців. І чим більше разів протягом даного періоду клієнт звертався до банку за отриманням кредиту, тим менш стабільним є його стан.
Доцільним, на нашу думку, було б присвоєння кредитного рейтингу позичальникам, як сум балів отриманих ними по кожній із вище вказаних груп, із встановленням частки кожної групи в загальному рейтингу.
У здоровому суспільстві з економічної і, як наслідок, із соціальної точки зору у визначенні таких рейтингів зацікавлені всі члени суспільства, за винятком тих, хто не хоче дотримуватись закону.
Зацікавленість як юридичних так і фізичних осіб полягає в намаганні отримати якомога вищий кредитний рейтинг, від чого залежить величина ставки кредиту, на яку може розраховувати позичальник. Аналогічно, кредитний рейтинг враховується страховими компаніями при наданні страхових послуг і визначенні сум страхового платежу.
Таким чином, можна зробити висновок, що кожній законослухняній особі вигідно, щоб велась її кредитна історія, тому що це сприяє заощадженню і економії її власних коштів. Відтак недостатність відомостей в банку про позичальника на момент укладання кредитної угоди, що в економічній літературі визначається як асиметричність інформації, веде до неефективного розподілу кредитних ресурсів. У цьому разі кредитор встановлює однакові кредитні ставки для всіх позичальників, що породжує проблему несприятливого вибору. Іншими словами, в умовах асиметричної інформації надійніші позичальники змушені сплачувати завищену винагороду за ризик, а ненадійні сплачують занижену. А оскільки ненадійні позичальники більше прагнуть одержати кредит, ніж платоспроможні, то знижується ефективність розподілу кредитних ресурсів. В наслідок погіршення загального стану в не фінансовому секторі оцінка ризиків і відбір позичальників ускладнюються, процентні ставки підвищуються, і це змушує платоспроможних позичальників піти з ринку. При цьому ненадійні у фінансовому плані позичальники згодні на високу плату, оскільки часто усвідомлюють свою неспроможність повернути кредит вчасно або взагалі не збираються його повертати. Наслідком цього стає або ризикована кредитна політика і загроза фінансовій стабільності самих кредиторів, або їх прагнення максимально скоротити строки кредитування попри наявність на ринку надійних позичальників.
Отже, створення Національним банком України такої бази даних про позичальників, відіграє позитивну роль у зниженні кредитних ризиків, поліпшенні платіжної дисципліни позичальників, підвищенні ефективності діяльності банківських установ.
Хоча не варто заперечувати, що створення кредитного Бюро не можливе і поза системою Національного банку. Такий варіант цілком прийнятний. Цікавим, з цієї точки зору, видається створення бази даних про позичальників при Асоціації українських банків. Хоча на даний час така ідея не знайшла реального втілення і цьому перешкоджають ряд причин. Треба зазначити, що в Україні завершується процес формування банківської системи і в даний час триває боротьба між банками за сфери впливу. В такому контексті активно створюються альтернативні до вказаної асоціації. Прикладом може слугувати створення асоціації банків Києва. За таких обставин створена при асоціації українських банків інформаційна база не містила б повну інформацію. А зазначені процеси призвели б до роздробленості інформації, оскільки такі бази створювались би при кожній асоціації, а інформацію до них подавали б тільки банки-члени.
Подобные документы
Теоретичні основи організації кредитної діяльності комерційними банками. Сутність кредиту та принципи кредитування. Поняття кредитного ризику та кредитного процесу. Способи захисту від кредитного ризику.
курсовая работа [113,3 K], добавлен 04.09.2007Поняття кредитного ризику і кредитного процесу. Сутність та необхідність кредитної політики комерційного банку. Аналіз показників кредитування, структура зобов’язань Першого Українського Міжнародного банку. Шляхи вдосконалення кредитування в Україні.
дипломная работа [527,0 K], добавлен 17.12.2011Банківський кредит як форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Етапи одержання кредиту. Механізм банківського кредитування. Класифікація ознак кредитів для підприємства. Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспроможності.
контрольная работа [50,8 K], добавлен 12.12.2010Тенденції розвитку економічних відносин у сфері кредитування. Сутність банківського кредиту, основні етапи кредитного процесу. Оцінка кредитної діяльності Лебединського відділення ВАТ "Ощадбанк". Удосконалення короткострокового кредитування підприємств.
курсовая работа [164,0 K], добавлен 03.06.2012Загальна характеристика організації кредитування в комерційному банку. Організація кредитування в комерційному банку. Удосконалення організації банківського кредитування. Способи захисту від кредитного ризику.
курсовая работа [57,8 K], добавлен 18.09.2007Розробка кредитної політики банку та сутність, види, принципи банківського кредитування. Етапи кредитного процесу та методи оцінки кредитоспроможності позичальника. Заходи щодо мінімізації втрат від кредитного ризику. Контроль кредитної діяльності банку.
курсовая работа [118,6 K], добавлен 09.07.2009Особливості підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку. Класифікація кредитів, принципи і умови кредитування. Аналіз кредитного ризику та порядок формування резерву під його покриття. Ціна банківського кредиту та фактори впливу на неї.
дипломная работа [288,4 K], добавлен 10.07.2012Нормативно правова база регулююча роботу банківської системи та кредитних відносин. Форми кредиту. Організація банківського кредитування. Формування кредитних ресурсів. Кредитний процес в комерційному банку. Технологія банківського кредитування.
курсовая работа [104,1 K], добавлен 06.12.2008Сутність і правові аспекти кредитної діяльності комерційного банку: функції, види кредиту, управління кредитним ризиком. Оцінка кредитоспроможності позичальника. Аналіз процесу кредитування ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", заходи щодо його удосконалення.
дипломная работа [409,9 K], добавлен 10.06.2010Економічна сутність банківського кредиту, його функції та ризики. Характеристика фінансово-господарської діяльності банку. Удосконалення процесу кредитування фізичних осіб на основі оцінки кредитоспроможності позичальників та за допомогою прогнозування.
дипломная работа [1,2 M], добавлен 07.07.2011
