Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації
Поняття та сутність кредитного ризику. Підходи до оцінки та страхування кредитного ризику. Підходи до мінімізації кредитного ризику. Аналіз кредитного ринку України. Зарубіжний досвід щодо мінімізації кредитного ризику.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.09.2007 |
| Размер файла | 131,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
По-п'яте, це протокол засідання засновників даного господарського товариства із зазначення їх рішення про надання в заставу Ємільчинському ТВБВ КБ „Приватбанк” саме тих товарів, які перелічені у специфікації (такий документ обов'язковий у разі, якщо керівник підприємства не має права самостійно підписувати угоди по заставі майна даної фірми).
Працівниками кредитного відділу особлива увага приділяється перевірці документів, що встановлюють права заставодавців на це майно, та повноважень представників заставодавців на підписання договорів застави. Бо недотримання таких умов може призвести до визнання договору застави недійсним з поверненням предмету застави заставодавцю, як того вимагає Цивільний Кодекс.
У стандартній формі договору застави, яка використовується філією, зазначається, що заставодавець має право реалізувати заставлене майно за умови одночасної заміни заставленого товару, що вибуває, іншим однорідним товаром на рівну або більшу вартість. Отже під час дії договору застави заставодавець може звернутися до керівника ТВБВ із проханням про можливість заміни заставлених товарів іншими. Якщо виконуються вимоги до вартості, ліквідності та виду товарів, то прохання заставодавця задовольняється із оформленням додаткової угоди. В практичній роботі, наприклад, мали місце заміни запасів дизельного палива на менші обсяги бензину, які за вартістю перевищували останнє. У випадках заставлення споживчих товарів заміна проводилася на товари схожі з попередніми функціональним призначенням та якістю. При укладанні додаткової угоди позичальником надавалися нові товарні документи, специфікація, протокол засідання засновників, виписка з балансу, тощо.
У випадку реалізації заставодавцем заставленого майна без одночасної заміни товару, що вибуває, на товар на більшу або рівну вартість , заставодавець сплачує банку штраф у розмірі 25 % від зменшеної вартості предмету застави.
При заставі товарів в обороті заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави. Ризик випадкової загибелі заставлених товарів несе їх власник. Він повинен у повному обсязі відшкодувати банку збитки, спричинені втратою, нестачею або пошкодженням заставленого майна.
Якщо під час дії кредитного договору позичальник погасив достроково значну частку основної суми боргу, то за заявою заставодавця обсяги товарів, заставлених банкові, можуть бути зменшені за згодою банку. Скорочення обсягу заставлених товарів до оптимального розміру також слугує на користь банківській установі: спрямування товарів у подальший оборот збільшує оборотність активів підприємства, а отже і його прибутковість, що в свою чергу позитивно впливає на мінімізацію кредитного ризику.
Інший різновид застави, що приймається банком для забезпечення кредитів, - це застава нерухомості (іпотека). Частіше всього в якості заставленого нерухомого майна юридичних осіб виступають нежилі приміщення, а фізичних -- квартири, приватні будинки та надвірні споруди.
Для оформлення договору застави позичальник пред'являє кредитному інспекторові наступні документи :
документи на право власності заставленого майна (споруди, будівлі, квартири, будинку );
справка із державної нотаріальної контори про те, що заставлене майно не є під арештом або забороною (справка має бути оформлена в день підписання договора застави) ;
справка-характеристика на об'єкт застави;
для фізичних осіб - документ про те, що майно є власністю даної особи;
виписка з балансу за даним об'єктом;
акт оцінки вартості майна;
протокол засідання засновників на заставу.
Особливою вимогою до кредитного інспектору при підготовці всіх документів для підписання договору застави є перевірка параметрів предмету застави.
Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації (ЗУ "Про заставу"). Але так як серед позичальників Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк” не було державних підприємств, то увага приділяється перевірці інших можливих порушень.
Проаналізувавши кредитний портфель філії, автор даної роботи згрупувала надані за два роки за кредитами та коефіцієнтом співвідношення "застава / заборгованість" (таблиця 2.8). Як видно з таблиці, у всіх випадках прийняття забезпечення (застави позичальника та майнової поруки) сума забезпечення перевищувала суму кредиту. Питома вага кредитів, які надані позичальникам під забезпечення, що за вартістю перевищує суму позики на 10 - 100 %, складає близько 37,78%. Частка кредитів, забезпечення по яких перевищує суму кредитів більш, ніж в два рази, складає більше 62 %. Але слід зауважити, що показники були розраховані по всій сукупності кредитів, які були видані за час існування Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”. Якщо ж врахувати фактор часу, то визначальною є тенденція до збільшення питомої ваги позичок, забезпечення по яких вдвічі та більше перевищує основну суму боргу за кредитом.
Таблиця 2.8
Розподіл кредитів, виданих Ємільчинським ТВБВ КБ „Приватбанк” за весь час існування, за коефіцієнтом співвідношення суми забезпечення (застави) та суми заборгованості за позикою)
|
Коефіцієнт співвідношення вартості застави та заборгованості по кредиту, % |
Питома вага кредитів виданих під забезпечення із таким співвідношенням, % |
||
|
до основної суми боргу |
до основної суми боргу та нарахованих відсотків |
||
|
80 - 100 |
---- |
6,67 |
|
|
100 - 120 |
6,67 |
6,67 |
|
|
120 - 140 |
8,89 |
8,89 |
|
|
140 - 160 |
8,89 |
4,44 |
|
|
160 - 180 |
4,44 |
11,11 |
|
|
180 - 200 |
8,89 |
15,56 |
|
|
200 - 220 |
13,33 |
24,44 |
|
|
220 - 240 |
11,11 |
13,33 |
|
|
240 - 300 |
24,44 |
6,67 |
|
|
300 - 400 |
6.67 |
4,44 |
|
|
400 і більше |
6,67 |
---- |
Так у 75 % випадків прийняття забезпечення у вигляді застави позичальника та майнової поруки кредит надавався на суму, що складала не більше 60 % забезпечення.
Якщо ж окрім основної суми боргу по кредиту до розрахунків приймати також суму нарахованих по ній відсотків, то картина дещо змінюється. Так ми маємо, що у близько 7 % випадків кредитування повна заборгованість за позикою не покривається сповна сумою наданого забезпечення (лише на 80 - 95 %). Але для сукупного кредитного портфеля цей показник є досить низький, особливо якщо врахувати, що в останні квартали частка таких кредитів постійно зменшується.
Страхування. Ємільчинське ТВБВ КБ „Приватбанк” опосередковано використовує послуги страхових компаній лише з приводу страхування заставленого майна.
Як правило, страховий поліс вимагається ТВБВ при передачі позичальником у заставу предмету іпотеки. Майно має бути застраховане за рахунок заставодавця у повному обсязі на користь банку на весь термін дії договору застави. При настанні страхового випадку (загибелі заставленого майна) банківська установа матиме переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування. Але при розрахунку ступеню мінімізації кредитного ризику за умов страхування заставленого майна, увага кредитного інспектора обов'язково звертається на те, що страхове відшкодування майже завжди менше вартості застрахованого майна (50 - 80 %). Отже якщо, наприклад, заборгованість за позикою складає 80 % від вартості застави, то у разі загибелі майна (здійснення страхового випадку) заборгованість позичальника може бути не погашена у повному обсязі за рахунок виплат страхової компанії.
Створення страхових резервів на покриття можливих збитків за кредитними операціями. Резерв формується відповідно до загальної суми позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на коефіцієнти ризику. Резерв розподіляється на резерв під стандартну заборгованість та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами. Також окремо формуються резерви в тих валютах, в яких надані позики. Резерв формується як Головним банком, так його філіями.
У Ємільчинському ТВБВ КБ „Приватбанк” щоквартально уточнюється загальний обсяг резерву відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику, яка склалася станом на останній робочий день звітного кварталу. Для розрахунку обсягів резервів, що підлягають створенню в наступному кварталі, кредитною комісією Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк” здійснюється оцінка кредитного портфелю.
Оцінка кредитних ризиків здійснюється з урахуванням таких двох критеріїв:
· оцінка фінансового стану позичальника ;
· погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника банк враховує показники його діяльності. Оцінка показників проводиться за бальною системою. Сума набраних балів визначає належність позичальника до певного класу (табл. 2.9).
Таблиця 2.9
Розподіл позичальників по класах відповідно до суми набраних балів (методика Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк”)
|
Клас |
А |
Б |
В |
Г |
Д |
|
|
Для юридичних осіб |
Не менш як 6 балів |
Не менш як 5 балів |
Не менш як 4 балів |
Не менш як 2 балів |
менш як 2 балів |
|
|
Для фізичних осіб |
Не менш як 6 балів |
Не менш як 4 балів |
Не менш як 2 балів |
Не менш як 1 балів |
0 балів |
|
|
Для банківських установ |
Не менш як 10 балів |
Не менш як 8 балів |
Не менш як 6 балів |
Не менш як 3 балів |
Менш як 3 балів |
Ранжування класів від А до Д відповідає характеристикам фінансового стану позичальників від найкращої до найгіршої.
При оцінці кредитів юридичних осіб бали надаються за параметрами:
Забезпечення ( застава-4, порука-3, бланковий-0);
Наявність прибутку чи збитку за звітній період (прибуток-1,збиток - -1);
Клієнт банку чи ні (так-2, ні -2);
Виконання зобов'язань позичальником в минулому (за кожне належне виконання-1, за кожне неналежне виконання -1);
Ефективність управління позичальника (добра-1, погана -1);
Дотримання фінансових показників : коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт автономності, коефіцієнт маневреності власних коштів із нормативними значеннями, запропонованими НБУ (дотримання всіх показників-2, трьох-1.5, двох-1, одного-0.5, недотримання жодного-0);
Ринкова позиція позичальника (добра-2, недобра-0).
При оцінці кредитів фізичних осіб бали надаються за параметрами :
Забезпечення (застава-4, порука-2, без забезпечення-0);
Прибуток чи матеріальний стан позичальника відносно суми кредиту (високий-4, середній-2, низький-0);
Контакт з банком (постійний-3, тісний-2, по необхідності-1, відсутній-0);
Соціальна стабільність клієнта (висока-2, середня-1, низька-0).
Після підрахунку суми балів по кожній позичці та визначення характеру погашення кредиту позичальником згідно Положення НБУ кожний кредит відноситься до певної групи ризику. Подальший розрахунок здійснюється за допомогою встановлених НБУ норм відрахування.
Як видно, методика оцінки кредитного портфеля установами КБ „Приватбанк” є досить простою. Недоліком її можна назвати абстрактність окремих показників та критеріїв їх визначення. Наприклад, яке співвідношення матеріального стану позичальника та суми кредиту слід вважати низьким або середнім, чи як визначити ринкову позицію позичальника. Досить малу вагу при розрахунках отримує критерій "прибутковість-збитковість". Дана методика є характерним прикладом адаптації банком оціночних критеріїв до практичного застосування, про яку йшла мова раніше.
Використання резервів для відшкодування збитків здійснюється лише в тому разі, якщо позика визнана безнадійною до стягнення. У будь-якому випадку використання резервів, створених за рахунок банку, для погашення збитку носить характер компенсації кредитного ризику, а не його мінімізації. Резерви по кредитах - це пасивний спосіб захисту від ризику, він ні в якому разі не впливає на імовірність непогашення позики клієнтом. Незалежно від того який обсяг зарезервованих коштів має банківська установа, стан позичальника та його кредитоспроможність можуть погіршитися або покращитися. Тому увага кредитного інспектора Ємільчинського ТВБВ КБ „Приватбанк” повинна акцентуватись на покращенні ризик-менеджменту самого банку.
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД КРЕДИТНОГО РИЗИКУ
3.1 Зарубіжний досвід щодо мінімізації кредитного ризику
При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов"язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.
Кредитування в інших країнах також пов"язане із істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3%. (41, с.107).
В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.
Дуже проширений є такий спосіб захисту від кредитного ризику як продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких опрацій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов"язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку).
Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець у деяких випадках може зберігти за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, що належить країнам "третього світу", кредитні борги Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіпін, інших країн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками та корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами є значно менші, ніж при їх безпосередньому наданні.(33, с.26)
Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек"юритизація кредитів. При здійсненні сек"юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.
Кількість і обсяги проблемних кредитів можуть бути значно зменшені у разі застосування універсального методу розрахунку обсягу кредиту, що широко застосовується в західній банківській практиці. Зміст його полягає в тому, що видається лише частина загальної величини позички. Інша ж частина (у процентах до визначеного обсягу кредиту) банком не кредитується, а її сума визначається банком на підставі оцінки ризику конкретної операції.
Домінуючою концепцією є теорія диверсифікації банківських ризиків. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих є значно небезпечнішим, ніж численні дрібні позички. Хоча економісти також відмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення розв'язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб'єктів.
Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток у світовій практиці консорціального кредитування.
З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позабалансових операцій на одного великого позичальника.
Наприклад, у США обсяг кредитів одному клієнту або групі клієнтів, пов'язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, на повинен перевищувати 10% суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнту.
У Німеччині обсяг усіх великих кредитів, кожен з яких дорівнює або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш як у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних коштів банку.(43, с. 33)
Велика увага приділялась завжли банками до виробки найефективнішої методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника.
Внаш час банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характера позичальника, а також може грунтуватись як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.
Так ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на чотирьох групах основних показників:
- ліквідності фірми;
- оборотності капітала;
- залучення коштів;
- показники прибутковості.
Оцінка кредитоспроможності клієнтів французськими комерційними банками включає 3 блока :
1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншої звітності;
2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;
3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.
Особливість, як бачимо, у тому, що у Франції існує спеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба створена ще у 1946 році і знаходиться під веденням Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання.
Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру актива баланса. Другий розділ є розділом кредитної котировки: 7 груп з шифром від 0 до 6, за яким підприємство займає свою позицію довіри, судячи з оцінок керівників контрагентів, з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9 (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів ; 8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9- достатньо ненадійний клієнт). В четвертому розділі відбувається поділ клієнтів на дві групи : векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні.(21, с.32)
Ще один метод мінімізації кредитного ризику, який використовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника - це страхування.
В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в-основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов'язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових кромпаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.
Існують також спеціалізовані фірми, що надають за відповідну плату необхідну інформацію, в тому числі і конфеденційного характеру.
Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма "Дан енд Бредстріт", яка збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). В наступному розділі - відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки/збитки. Четвертий - інформацію банку про середні залишки на депозитах та про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даної фірми, род її діяльності, клієнтура та інше.
Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн представляється великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств. Інформаційні організації більш дрібні за розміром часто акцентують свою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом.
База даних постійно поповнюється, а поява комп'ютерів в значній мірі спростила техніку адміністрування бази даних, хоча у фінансовому відношенні витрати зросли.
Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є провірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третє він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.
3.2 Практичні аспекти організації системи захисту від кредитного ризику в КБ „Приватбанк”
В даному параграфі розглянемо особливості організації системи захисту від кредитного ризику в КБ „Приватбанк” (розглядати Ємільчинське ТВБВ немає сенсу, так як дане питання не є в компетенції відділення).
КБ „Приватбанк” контролює наступні параметри кредитного ризику: 1) склад портфелів активів та існування концентрацій; 2) рівень забезпечення кредитного ризику заставою; 3) обсяг умовних зобов`язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов`язкових та не обов`язкових до надання); 4) тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій; 5) достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями.
Управління кредитним ризиком здійснюють постійно діючі комітети: кредитний комітет та комітет з управління активами та пасивами.
Значення показників ризику які мають місце у банку відповідають нормам, встановлених НБУ, нижче наведені їх значення:
· максимальний розмір ризику на одного позичальника становить 22,60%, при нормативному значенні не вище ніж 25%;
· норматив “великих” кредитних ризиків, який має значення 254,85%, при нормативному значенні 800%;
· норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, який не повинен перевищити 5%, у банку має значення 4,07%;
· норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, який не має перевищувати 40%, дорівнює у банку 9,33%;
· норматив інвестування в цінні папери має значення 0,07%, при максимальному значенні 15%;
· норматив загальної суми інвестування має значення 20,17%, при допустимому значенні не вище ніж 60%.
Мінімізація кредитних ризиків банком проводилася за рахунок вивчення кредитоспроможності позичальника, що проводилося на підставі документів бухгалтерської звітності, бізнес-плану, контрактів, на оплату яких направляються позичені кошти, ділових партнерів позичальника, маркетингових досліджень (при необхідності), професійних якостей керівництва підприємства тощо, з метою одержання підтвердження спроможності виконання позичальником взятих на себе зобов'язань перед банком.
Важливим напрямком зниження кредитних ризиків є дбайливий підхід щодо питання забезпечення виконання позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань перед банком: банк користується такими формами забезпечення виданих кредитів як застава і поручительство. В якості застави приймається нерухомість, транспортні засоби, майнові права на грошові кошти. Співвідношення забезпечених позик до загальної суми наданих позик (за виключенням врахованих векселів та позабалансових зобов'язань) станом на 31.12.2005 р. становить 95,1 %, в тому числі забезпечених ліквідною заставою - 41,7 %. Заставлене майно має достатню вартість, щоб повернути наданий кредит та відсотки за користування кредитом, а також покрити всі видатки, пов'язані з процесом реалізації застави.
Керівництво банку виважено підходить до оцінки кредитних ризиків, рішення щодо надання кожного кредиту приймалось Кредитним комітетом банку з урахуванням наявної концентрації, кредитної історії конкретного позичальника та його репутації.
Якість кредитного портфелю за звітний період майже не змінилася: доля стандартної заборгованості станом на 31.12.2005 р. збільшилася до 10,22% в порівнянні з 8,24% станом на 31.12.2004 р.; але слід відзначити, що частка негативно класифікованих активів зменшилась і становить 1,0% станом на 31.12.2005 року в порівнянні з 4,3% станом на 31.12.2004 року.
У процесі управління кредитним ризиком особлива увага приділяється взаємозв'язку з операційним ризиком, а саме тому, щоб зростання активів, які генерують кредитний ризик, було плановим і відповідало досвіду та операційним можливостям персоналу. При розширенні обсягів кредитування застосовується жорсткий підхід щодо структури, термінів, рівня зростання та способів розрахунків.
Оцінка платоспроможності фірми - потенційного клієнта банку, постійна проблема, з якою зіштовхуються підрозділи КБ „Приватбанк”, пов'язані з реалізацією його кредитної політики. На основі такої оцінки визначаються умови надання як короткострокового, так і особливо довгострокового кредитів банку.
Прагнучи запобігти укладенню кредитної угоди з потенційно неплатоспроможним клієнтом, банк повинний піддати глибокому аналізу як фактичний фінансовий стан потенційного клієнта, так і перспективи зміни цього стану в умовах динамічного ринку, у якому функціонує клієнт. Такий аналіз являє собою власне кажучи “зовнішній контроллінг” стосовно фірми-клієнта банку.
Застосовувані КБ „Приватбанк” методи оцінки платоспроможності позичальника різні, але усі вони містять визначену систему фінансових коефіцієнтів.
На підставі угруповання статей балансу аналізуються такі пропорції, як співвідношення довгострокової заборгованості і власних коштів, співвідношення стабільних власних ресурсів і суми активів, динаміка витрат і збитків у порівнянні з темпами зростання виробництва і т.д. Крім того, показники стану готівки оцінюються з урахуванням рівня розвитку підприємства, його рентабельності і якості, потреби в оборотних коштах. Останнє вивчається на основі показників швидкості обігу залишків сировини і готової продукції на складі, а також термінів розрахунків з постачальниками.
Одним з найбільш точних і математично обґрунтованих способів систематизації розрахованих показників за даними поточної звітності -- для цілей тактичного планування -- і прогнозної -- для цілей стратегічного планування є метод формування агрегованого показника кредитоспроможності фірми з використанням теорії нечіткої множини (метод Т. Сааті). Цей метод на сьогодні не використовується КБ „Приватбанком”, проте він є інноваційним підходом в оцінці кредитоспроможності позичальника і може реально знизити ризиковість кредитних операцій банку. Таким чином ми пропонуємо використання даного методу для всіх підрозділів аналізованого банку. Тепер детальніше про саму методику.
Розглянемо основні елементи теорії нечіткої множини. Нехай U - повна множина, що охоплює всі об'єкти деякого класу. Нечітка підмножина F множини U, що надалі будемо називати нечіткою множиною, визначається через функцію приналежності мF (u) , u U. Ця функція відображає елементи ui, множини U на множину речовинних чисел відрізка [0,1], що вказують ступінь приналежності кожного елемента нечіткій множині F.
Якщо повна множина U складається з кінцевого числа елементів ui , i= 1, 2,..., п, то нечітку множину F можна представити наступному виді:
F = мF (u1)/u1 + мF (u2)/u2+ мF (u3)/u3+ … + мF (un)/un (1),
де "+" означає не додавання, а, скоріше, об'єднання: символ "/" показує, що значення мF відноситься до елемента, що випливає за ним (а не означає діллення на ui).
У випадку, якщо множина U є непреривною, F можна записати як інтеграл:
F = (2)
Метод Т. Сааті є одним з методів побудови нечітких функцій.
Нехай дане чітка множина Х = (x1, x2, … , xn), нечітка множина Y з функцією приналежності qy(Хi) = Wi, i=1, 2, ..., n.
Тепер можна побудувати матрицю А = (aij) nn, у якій aij показує, у скільки разів ступінь приналежності елемента i більше ступеня приналежності елемента j, тобто:
Aij = Wi / Wj (3)
Нехай aij > 0, а тому що aij = 1/aji, тоді aij ajk = аik , аii = 1 для всіх i, j, k.
Для нормованих Wi, тобто W1 + W2 + … + Wn = 1 можна скласти рівняння:
A W = n W (4)
Нехай дана квадратна матриця А = (аij) n n. Якщо існує ненульовий вектор Х і речовинне значення g, такі, що виконується рівність А X = g X, тоді g - власне значення матриці А, а Х -- власний вектор.
У теорії лінійної алгебри доведена теорема: є власним значенням матриці А тоді і тільки тоді, коли g -- корінь характеристичного рівняння:
|А - gЕ | = 0 (5)
де Е -- одинична матриця.
Для вищевказаного рівняння існує n коренів, в основному - комплексних.
З рівняння (4) і вищевказаного випливає, що n -- власне значення матриці А, W -- відповідний власний вектор, тоді можна довести, що n - єдине значення для даного власного вектора.
Нехай тепер для визначеності n - максимальне власне значення, тоді з (4) випливає:
A W = gmax W (6)
де gmax - максимальне власне значення.
Таким чином, функція приналежності будується так: будується матриця А, для неї відшукується gmax, потім виписується система лінійних рівнянь: А W = gmax W, потім W, нормуються, тобто поділяються на їхню суму. При цьому, якщо
0,1 (7)
тоді результати обчислень прийнятні.
Застосування цього методу для формування агрегованих показників платоспроможності.
Для застосування цього методу на практиці як матриця А використовується матриця парних порівнянь (отриманих експертним шляхом) вагомості для показників, що формують агрегований показник платоспроможності, що порівнюється з нормативним агрегованим показником платоспроможності для даного підприємства (середньогалузевим показником). Нормативний агрегований показник платоспроможності формується на базі відповідних складових його окремих нормативних показників фінансової стійкості й інших показників, що впливають на платоспроможність підприємства, тобто формалізованих показників керованості системи на підприємстві, ризиковості даного виду діяльності, ступеня професійності менеджерського персоналу на даному підприємстві, показника технологічності виробничої системи.
Матриця парних порівнянь складається за наступними принципами:
· при порівнянні вагомості показників виходять з 10-бальної системи;
· оцінки, отримані з одного боку від головної діагоналі матриці, повинні бути зворотніми оцінкам, що знаходяться з іншого боку від головної діагоналі;
· самі оцінки складаються виходячи з наступних принципів (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Оцінки значимості показників
|
Інтенсивність |
Якісна оцінка |
Пояснення |
|
|
1 |
Однакова значимість |
Елементи рівні за значимістю |
|
|
3 |
Слабка значимість |
Існують докази переваги одного елемента в порівнянні з іншим |
|
|
5 |
Істотна (сильна) значимість |
Існують докази і логічні критерії, що підтверджують значимість |
|
|
7 |
Очевидна значимість |
Існують переконливі докази значимості |
|
|
9 |
Абсолютна значимість |
Цілком підтверджуються переваги одного елемента в порівнянні з іншим |
Якщо значимість показника менше значимості порівнюваного з ним, то ставиться оцінка 1/W.
На основі експертних оцінок будується матриця парних порівнянь, для якої визначається максимальне власне значення, потім після виписування системи лінійних рівнянь визначається власний вектор і нормуються його компоненти. Після цього компоненти показують ваги різних показників у частках від одиниці. Тому агрегований показник визначається як сума добутків значень складових його показників на відповідні вагові коефіцієнти, визначені вищевказаним шляхом.
У випадку перебування значення агрегованого показника платоспроможності нижче нормативного рівня, необхідно проаналізувати значення окремих його складових. При цьому, якщо більш половини їхніх значень вище відповідних нормативних, то імовірність можливості банкрутства ще залишається досить незначною, хоча має велике значення те, які конкретно показники знаходяться нижче рівня нормативних, наприклад, рівень простроченої заборгованості. Тому для фінансових показників підприємств, що не пройшли по агрегованому критерію, ухвалення рішення про можливу його неспроможність залежить від кожного конкретного випадку і стану окремих систем фірми (у тому числі системи керування, технологічності, професійності кадрового складу, структури активів і пасивів, результатів більш детального аналізу складових окремих критеріїв).
Проблемним для КБ „Приватбанк”, на сьогодні, також є питання врахування кредитного ризику при обчисленні ставки відсотка по кредиту. Як відомо, ризиковість кредитів, що їх надає будь-яка банківська є різною і тому виникає потреба корегування відсоткової ставки за даними кредитами. Ми пропонуємо для цих потреб використати наступну методику. При напрацюванні даної методики автором було використано базові знання, які були отримані при вивченні курсу теорії ймовірності, що входить у стандартну програму підготовки спеціаліста в Інституті підприємництва та сучасних технологій.
Для викладення даної проблеми слід в першу чергу слід означити певні базові поняття.
Кредитний ризик за конкретною угодою - це ймовірність (p) отримання банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди (0<p<1 ).
Зважений кредитний ризик - добуток суми позики (Si), зафіксованої у кредитній угоді та ймовірності невиконання позичальником конкретної кредитної угоди (p).
Кредитний ризик за всім портфелем (D) який складається з n угод - це cередньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю. Його можна виразити за допомогою формули наступним чином :
( 8 )
Де :
- ймовірність невиконання позичальником конкретної кредитної угоди ,
і = 1,…n.
- сума і-ї позички
( 9 )
Прийнявши ймовірність невиконання позичальником кредитної угоди - р , ймовірність виконання можна визначити як (1- р). Якщо абстрагуватись від таких цілком реальних витрат банку як заробітна платня робітників кредитного відділу банку , витрати на збір та обробку інформації то відсоток за кредитами (R) повинен компенсувати часову вартість грошей (вільна від ризику ставка r) та ризик неповернення позики (p). Це можна записати у вигляді формули:
( 10 )
Рівняння (10) виражає фундаментальний зв'язок ризику і доходу: відсоткова ставка за позикою збільшується якщо є підстави вважати , що клієнт не погасить кредит.
Для банку винагородою за ризик є премія за ризик непогашення (П) з рівняння (10) одержуємо:
Для проведення розрахунку сукупного кредитного ризику слід згадати основні правила оперування з ймовірностями :
Застосовуючи дані формули, правила операцій з ймовірностями і враховуючи те, що кредитний ризик є результатом взаємодії декількох ризиків можна легко обрахувати ставку відсотка по кредитах з різним рівнем ризикованості .
Проблема полягає лише втому, що дуже важко точно оцінити рівні складових ризиків, тому для цього як правило використовуються вищезгадані експертні методи.
Треба також зазначити, що існує пряма залежність між ризикованістю кредитного портфеля банку та кореляцією окремих кредитних угод. Наприклад, якщо банк додає до вже існуючих кредитів у галузі електроенергетики іще один аналогічний, то він тим самим значно підвищує ризикованість всього портфеля. Виходячи з вищесказаного необхідно врахувати дану компенсацію за портфельний ризик . Математично це виглядає так :
Де:
- відсоток за позикою
d - показник зміни середньозваженого ризику портфеля
D0 - Середньозважений ризик кредитного портфеля без урахування даної позики
D1 - Середньозважений ризик кредитного портфеля з урахуванням даної позики
З наведених формул очевидно, що якщо нова позика збільшує (зменшує) середньозважений ризик кредитного портфеля (D), то премія за кредитний ризик (R - r ) за даною угодою має бути збільшена (зменшена) у співвідношенні (1+d ).
Наприкінці слід зазначити, що видаючи кредит слід керуватися в першу чергу здоровим глуздом і коли сукупний кредитний ризик, тобто апріорна можливість невиконання позичальником кредитної угоди складає більше 45 - 50 %, то мабуть слід відмовити цьому позичальнику і вже не розраховувати ніякі ставки відсотків.
РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ В ЄМІЛЬЧИНСЬКОМУ ТВБВ КБ „ПРИВАТБАНК”
ВИСНОВОК
В даній роботі розглянута низька питань, які тісно пов`язані із кредитним ризиком комерційного банку. Саме він представляє не впевненість у найбільш традиційні для банків України діяльності - кредитуванні. Але слід зауважити, що кредитний ризик не можна розглядати відірвано від інших ризиків банківської діяльності, так як вони переплітаються і спричинюють один одного.
Кредитний ризик є досить складною сукупністю елементів, які викликаються зовнішніми (не можуть регулюватися банком) і внутрішніми факторами.
Важливою характеристикою кредитного ризику є його динамічність, яка вимагає від банківських працівників періодичної оцінки ризику та управління ним. Оцінка кредитного ризику включає в себе кілька етапів. Якісний є, зазвичай, первинним. Кількісна оцінка базується на якісній і деталізує її. Особливо гострою проблемою для українських банків є створення методики визначення ступеню ризику за перспективними, а не минулими показниками фінансової діяльності позичальника.
Здійснюючи заходи по управлінню ризику неповернення позичок, банківський персонал орієнтується на банківську кредитну політику, яка визначає стратегічні цілі та тактичні задачі. При цьому акцент може бути зроблений на ризиковій і доходній або поміркованій політиці.
Банк може розв`язати ризик кількома способами: уникнути його, прийняти повністю або прийняти за умови здійснення заходів по його зменшенню. Останній варіант є найбільш уживаним.
Зовнішні способи мінімізації кредитного ризику (розподіл ризику, страхування ризику, забезпечення) передбачають передачу частини або всього ризику іншим економічним суб`єктам. Внутрішні (нормування, лімітування, диверсіфікація, створення резервів, оцінка кредитоспроможності позичальника) засновані на самостійних спробах банку перестрахуватися. На практиці, як правило, способи поєднуються з метою посилення їх впливу.
Комерційний банк Приватбанк був заснований у 1992 році. На сьогоднішній день Приватбанк є одним з банків, які найбільш динамічно розвиваються в України, і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни.
Для мінімізації кредитного ризику Ємільчинське ТВБВ КБ "Приватбанк" застосовує наступні методи: оцінка кредитоспроможності позичальника, нормування, лімітування, диверсифікація кредитного портфеля, використання забезпечення, страхування, створення страхових резервів на покриття можливих збитків за кредитними операціями. В дипломній роботі детально описано підходи, які використовує досліджувана банківська установа для захисту від кредитного ризику.
Проблемним питанням для аналізованої банківської установи є методика оцінки кредитного портфеля установами КБ „Приватбанк” є досить простою. Недоліком її можна назвати абстрактність окремих показників та критеріїв їх визначення. Наприклад, яке співвідношення матеріального стану позичальника та суми кредиту слід вважати низьким або середнім, чи як визначити ринкову позицію позичальника. Досить малу вагу при розрахунках отримує критерій "прибутковість-збитковість". Дана методика є характерним прикладом адаптації банком оціночних критеріїв до практичного застосування, про яку йшла мова раніше.
Базуючись на результатах дипломного дослідження ми можемо стверджувати, що стратегія кредитних ризиків будь-якого банку має забезпечувати безперервність підходу. Внаслідок цього, стратегія повинна буде враховувати циклічний розвиток будь-якої економіки та відповідні зміни в складі та якості загального портфеля кредитів. Хоча стратегія повинна періодично переглядатися і доповнюватися, вона повинна бути життєздатною протягом тривалого періоду та протягом різноманітних економічних циклів.
Стратегія та політика кредитних ризиків повинні бути успішно поширені в межах банківської установи. Весь персонал, який причетний до стратегії і політики, має чітко розуміти підхід банку до надання і управління кредитами і має нести відповідальність за впровадження розробленої політики та механізмів.
Наріжним каменем безпечного та розсудливого банківського розвитку є формування та запровадження політики та механізмів, що стосуються ідентифікації, оцінки, перевірки та контролю кредитних ризиків. Кредитна політика встановлює схему з надання позик та спрямовує банківські операції з кредитування. Кредитна політика має стосуватись таких сфер, як цільові ринки, структура портфелів, цінові та не цінові умови, структура обмежень, уповноважені органи, опрацювання/ звітування про винятки тощо. Така політика повинна бути чітко визначеною, узгодженою з розумними банківськими методами, відповідними контрольними вимогами і відповідати природі й складності банківських операцій. Політика повинна бути сформована і запроваджена в контексті внутрішніх і зовнішніх факторів, таких як становище банку на ринку, торгівельна зона, кваліфікація персоналу і технології. Належним чином розвинені політика та механізми надають банку можливість: (1) підтримувати розумні стандарти кредитування; (2) перевіряти та контролювати кредитні ризики; (3) ретельно оцінити можливості проведення нових операцій; і (4) визначити й управляти проблемними кредитами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Про банки і банківську діяльність: Закон України № 2121-3 від 7.12.2000 р.
2. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 14.10.92р. №2680-ХІІ.
3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.93 р.,
4. Інструкція НБУ“Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”. від 28.08.2001 за № 368
5. Інструкція НБУ “Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах” від 12.11.2003 за №492
6. Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України - Постанова Правлiння НБУ №244 вiд 27.08.01р.
7. Александрова Н.Г., Александров Н.А. Банки и банковская деятельность для клиентов. Санкт-Петербург: Питер, 2002, 224 с.
8. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики. Київ: КНЕУ, 2002, 276 с.
9. Анализ деятельности коммерческого банка /АОЗТ "Вече". АО "Московское финансовое объединение", под. общ. ред. С.И. Кумок, 1994, - 400 с.
10. Балабанов И.Т. Банковское дело. Санкт-Петербург: Питер, 2001, 304 с.
11. Батракова Л. Г. Экономический анализ деяльности коммерческого банка: Учебник для вузув. - М.: Изд. Корпорация "Логос", 1998, - 344 с.
12. Береславська О.І., Наконечний О.М., Пясецька М.Г. Міжнародні розрахунки та валютні операції. Київ: КНЕУ, 2002, 392 с.
13. Біленчук П.Д., Диннік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. Банківське право: українське та європейське. Київ: Атіка, 1999, 400 с.
14. Валютний портфель (Книга финансиста, книга коммерсанта, книга банкира. / отв.ред. Платонова Е.Д., Рубин Ю.Б.. - М.: "Соминтэк", 1995, - 681 с.
15. Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Київ: Видавничий центр "Академія", 2001, 320 с.
16. Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Знання, 2004, 324 с.
17. Волошин И.В. Оценка банковских рисков: новые подходы. Киев: Эльга, Ника-Центр, 2004, 216 с.
18. Вступ до банківської справи. /Под ред. Савлука М. И., Київ, Лібра, 1998, - 344 с.
19. Герасимович А.М., Алексеєнко М.Д., Парасій-Вергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності. Київ: КНЕУ, 2003, 599 с.
20. Головач А.В., Захожай В.Б, Головач А.В. Банківська статистика. К,:Українсько-фінський інститут менеджменту та бізнесу, 1998. - 192с.
21. Де Ковни Ш., Такки К. Стратегия хеджирования. Москва: ИНФРА-М, 1996, 208 с.
22. ДЕНИСЕНКО М. Л. Грошово-кредитна діяльність банків. Київ: Видавництво Європейського університету, 2004, 336 с.
23. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Київ: Алерта, 2004, 478 с.
24. Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності. Київ: Алерта, 2003, 338 с.
25. Жуков Е.Ф., Максимова Л.М., Печникова А.В. Деньги. Кредит. Банки. Москва: ЮНИТИ, Банки и биржи, 1999, 622 с.
26. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент в комерційному банку. Київ, Знання, 1997, - 340 с.
27. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках. Київ: Т-во "Знання", 1997, 172 с.
28. Иванов В.В. Анализ надежности банка. М. Рус. Деловая литература, 1996, - 320 с.
29. Калина А.В., Конева М.И., Ященко В.А. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень). Учебно-методическое пособие. - К.: МАУП, 1997,- 272с.
30. Каракоз И.И., Самборский В.И. Теория экономического анализа, - К.: Выща шк. Головное изд-во, 1989, -255 с.
31. Кириченко О.А.. Гіленко І.В., Роголь С.Л. та ін. Банківський менеджмент. Київ: Знання-Прес, 2002, 438 с.
32. Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік у банках України. Київ: КНЕУ, 2001, 636 с.
33. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - 2-е изд. перераб. И доп. -М.: "Финансы и статистика", 1997, -512 с.
34. Ковальчук Г,Г., Коваль М.М, Ліквідність комерційних банків: Навчальний посібник. - К,: Знання , КОО, 1996. - 120с.
35. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності коерційних банків і підприємств . Київ: Видавничий дім "Скарби", 2001, 336 с.
36. Корнєєв В.В. Кредитні та інвестиційні потоки капіталу на фінансових ринках. Київ: НДФІ, 2003, 376 с.
37. Костіна Н.І., Алєксєєв А.А., Василик О.Д. Фінанси: система моделей і прогнозів. Київ: Четверта хвиля, 1998, 304 с.
38. Костюченко О.А. Банківське право. Київ: КНЕУ, 1999, 168 с.
39. Кочетков В.Н. Аналіз банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект. - К.: МАУП, 1999. -192 с.
40. Кочетков В. М. Організація управління фінансовою стійкістю банку в ринкових умовах. Київ: Видавництво Європейського університету, 2003, 285 с.
41. Кочетков В.Н. Анализ банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект. Киев: МАУП, 1999, 192 с.
42. Лаврушин О.И. Банковское дело. Москва: Финансы и статистика, 2003, 672 с.
43. Лаптєв С. М., Денисенко М. П., Кабанов В. Г., Любунь О. С. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід). Київ: ВД "Професіонал", 2004, 320 с.
44. Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш, 2001, 320 с.
45. ЛуцівБ.Л. . Гроші банки та кредит: у схемех та коментарях. Тернопіль: Карт-бланш, 2000, 225 с.
46. Маркарьян Э.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ. М.: Приор, 1997, - 160 с.
47. Масленченков Ю.С. "Финансовый менеджмент в коммерческом банке: Кн.2 : Технологический уклад кредитованая. - М.: "Перспектива", 1996, - 191 с.
48. Масленченков Ю.С. "Финансовый менеджмент в коммерческом банке: фундаментальный анализу. - М.: "Перспектива", 1996, - 160 с.
49. Міщенко В.І., Шаповалов А.В., Салтинський В.В., Вядрова І.М. Реорганізація та реструктуризація комерційних банків. Київ: "Знання", КОО, 2002, 216 с.
50. Міщенко В.І., Яценюк А.П., Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Банківський нагляд. Київ: Знання, 2004, 406 с.
51. Нікітін А.В. Маркетинг у банку. Київ: КНЕУ, 2001, 170 с.
52. Нікітін А.В. Ситуаційне моделювання банківської діяльності. Київ: КНЕУ, 2003, 153 с.
53. Основы банковского дела под ред. Мороза А.Н. - К.: Либра, 1994, - 330с.
54. Остапшин Т.П. Основи банківської справи. Київ: МАУП, 1999, 112 с.
55. Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. М.: Инфра-М. 1996, - 425 с.
56. Парасій-Вергуненко І.М. «Методичні аспекти стратегічного аналізу фінансових результатів комерційного банку.» //Вісник НБУ, 1999 р., №11, с.49-51.
57. Полфреман Д., Форд. Ф. "Основы банковского дела". - М.: Инфра-М, 1996, - 624 с.
58. Примостка Л.А. „Аналіз банківської діяльності” /Монографія.
59. Радионов Н.В., Радионова С.П. Основы финансового анализа: математические методы, системный подход . Санкт-Петербург: Альфа, 1999, 592 с.
60. Раєвський К., Раєвська Т. Методичні рекомендації щодо економічного аналізу діяльності комерційного банку.//Вісник НБУ, 1999 ,№№ 3,4 .
61. Родионова Н.В. Антикризисный менеджмент. Москва: ЮНИТИ-ДАНА, 2001, 223 с.
62. Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. Вступ до банківської справи. Київ: Лібра, 1998, 344 с.
63. Садвакасов К.К. Коммерческие банки. Управленческий анализ деятельности. Планирование и контроль. - М.: Издательство "Ось-89", 1998, - 160 с.
64. Самойлов Г.О., Баталов А.Г. Банковская конкуренция . Москва: Экзамен, 2002, 256 с.
65. Солюс Г.П. Международные банки и страховые компании в мире капитала. Москва: Мысль, 1988, 300 с.
Подобные документы
Сутність кредитного ризику та способи його мінімізації в банку, принципи та етапи формування резерву. Нормативне регулювання та міжнародні стандарти щодо формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків від кредитних операцій в банку.
курсовая работа [1000,0 K], добавлен 27.03.2012Сутність, аналіз та методи оцінювання кредитного ризику. Способи захисту та шляхи управління кредитним ризиком. Аналіз кредитного портфеля ПАТ "ВТБ Банк". Оцінка стану справ у банку в галузі кредитних відносин з клієнтом. Кредитна політика "ВТБ Банку".
курсовая работа [1,2 M], добавлен 14.05.2013Теоретичні основи організації кредитної діяльності комерційними банками. Сутність кредиту та принципи кредитування. Поняття кредитного ризику та кредитного процесу. Способи захисту від кредитного ризику.
курсовая работа [113,3 K], добавлен 04.09.2007Розробка кредитної політики банку та сутність, види, принципи банківського кредитування. Етапи кредитного процесу та методи оцінки кредитоспроможності позичальника. Заходи щодо мінімізації втрат від кредитного ризику. Контроль кредитної діяльності банку.
курсовая работа [118,6 K], добавлен 09.07.2009Сутність та економічний зміст кредитних ризиків у взаємодії з кредитоспроможністю позичальника. Визначення кредитоспроможності та показники, що її характеризують. Шляхи зниження кредитного ризику на основі удосконалення оцінки кредитоспроможності.
курсовая работа [267,4 K], добавлен 25.11.2010Дослідження кредитного портфеля банку. Проблемні зони управління кредитним портфелем банку. Вимоги до фахівців у контексті запропонованих способів удосконалення управління кредитним портфелем банку. Визначення ступеня й типу ризику кредитного портфеля.
курсовая работа [164,6 K], добавлен 31.01.2014Засоби захисту від кредитного ризику, специфічні причини і фактори, що визначають ступінь ризику для кожного виду кредитної угоди. Контрольні функції і операції Національного банку України, перевірка діяльності банків та кредитно-фінансових установ.
контрольная работа [160,6 K], добавлен 14.03.2010Поняття кредитного ризику і кредитного процесу. Сутність та необхідність кредитної політики комерційного банку. Аналіз показників кредитування, структура зобов’язань Першого Українського Міжнародного банку. Шляхи вдосконалення кредитування в Україні.
дипломная работа [527,0 K], добавлен 17.12.2011Сутність кредитного портфеля банку та критерії його конкурентоспроможності. Класифікація кредитного портфелю банку згідно методології НБУ. Аналіз кредитного портфеля банку: очікувані та неочікувані втрати та резерви, співвідношення "ризик-доходність".
курсовая работа [43,2 K], добавлен 20.11.2010Економічна сутність кредитного механізму у банку. Аналіз кредитного портфелю та реалізація механізму кредитування в АКБ "ТАС-Комерцбанк". Оптимальна методика нарахування відсотків за кредит. Контроль якості кредитного портфелю і факторів ризику.
дипломная работа [325,7 K], добавлен 04.06.2010
