Страховий ринок України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі поглиблення ринкової трансформації та структурної перебудови національної економіки дедалі більшого значення набувають такі елементи господарювання, які б сприяли створенню оптимальних умов для підприємницької діяльності. До них належить страхування, яке в багатьох країнах світу розглядається як могутній стабілізаційний фактор та суттєве джерело забезпечення довгострокових інвестицій в економіку держави.

В Україні в умовах переходу до ринкової економіки перед багатьма підприємствами постала проблема фінансової стабілізації, забезпечення безперервної виробничої діяльності. Вдале подолання ризикових ситуацій, що забезпечує в перспективі максимальну фінансову стійкість, можливе за умов ефективного функціонування страхового ринку.

В умовах ринку страхування стає не тільки методом захисту страхувальників від руйнівних стихійних лих, але і засобом забезпечення від несприятливих змін ринкової кон'юнктури, що можуть негативно впливати на господарсько-фінансову діяльність суб'єктів та добробут населення.

Страховий ринок України останнім часом стрімко розвивається, проте в його формуванні та розвитку існує низка проблем і труднощів, а отже існує і потреба в системному, комплексному дослідженні, спрямованому на їх виявлення, та розробці рекомендацій щодо їх вирішення.

Сьогодні економічна наука має певні напрацювання у дослідженні проблем становлення та розвитку страхового ринку.

В Україні основні проблеми теорії та практики страхування в умовах ринкової економіки досліджували В.Д. Базилевич, О.І. Барановський, В.А. Борисова, Є.В. Бридун, Н.М. Внукова, О.О. Гаманкова, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, Н.І. Костіна, С.С. Осадець, Т.А. Ротова, Л.С. Руденко, К.В. Шелехов та інші. Серед російських вчених значний внесок у дослідження страхової справи та розвитку страхового ринку внесли А.В. Александров, В.В. Аленичев, К.Г. Воблий, В.Н. Дядєков, Л.А. Орланюк - Малицька, Б.А. Райзберг, В.К. Райхер, Д.В. Суворов, К.Є. Турбіна, Н.В. Хохлов, Р.Т. Юлдашев, І. Юргенс та інші.

Віддаючи належне дослідженням економістів у цій сфері, слід зауважити, що сьогодні ще недостатньо вирішені питання щодо розкриття сутності страхування та страхового ринку як економічних категорій, функціонального призначення страхування, класифікації страхових ринків, формування нормативно-правового та організаційно-методологічного забезпечення страхового бізнесу, комплексної оцінки стану, проблем та перспектив розвитку страхового ринку в Україні. Саме тому, необхідність уточнення теоретико-методологічних засад, проведення комплексного дослідження процесу формування страхового ринку в Україні, розробки науково обґрунтованої, виваженої та чіткої концепції його розвитку обумовило вибір теми дослідження та структуру роботи.

Мета і задачі дослідження. Основною метою роботи є характеристика страхового ринку України, його тенденцій та перспектив розвитку.

Досягнення зазначеної мети обумовило необхідність постановки та розв'язання комплексу завдань:

- з'ясування сутності страхового ринку як економічної категорії та пов'язаних з ним основних економічних понять та категорій;

- з'ясування характерних рис та особливостей страхового ринку;

- аналіз стану та тенденцій розвитку вітчизняного страхового ринку, оцінка його особливостей;

- концептуальне визначення шляхів розвитку страхового ринку України;

- розробка рекомендацій щодо напрямів подальшого розвитку та вдосконалення страхового ринку;

- обґрунтування можливостей та шляхів використання зарубіжного досвіду страхової діяльності та інтеграції України у світовий страховий простір.

Об'єкт дослідження - процеси становлення та розвитку страхового ринку.

Предмет дослідження - система взаємовідносин страхового ринку, пов'язаних з процесом його формування та розвитку.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети було використано такі методи: системного економічного та статистичного аналізу - для обробки, узагальнення і аналізу фактологічного матеріалу.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 40 сторінках машинописного тексту, містить 8 таблиць, 6 рисунків, список використаних джерел на 2 сторінках, що налічує 27 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ

1.1 Становлення страхового ринку України

У становленні страхового ринку України важливу роль належить державі.

В Україні, з перших років її незалежності, на початковому етапі становлення страхової справи державне регулювання даних процесів практично було відсутнім.

Загалом процес становлення державного регулювання страхового ринку України можна поділити на декілька етапів[26, с. 87-92].

І етап: 1991 - 1996 роки - стихійне регулювання страхового ринку країни. У травні 1993 року вийшов Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», що передбачав впровадження єдиного державного реєстру страхових компаній, дозвіл на здійснення страхової діяльності за тими видами, які зазначені в ліцензії, створення органу нагляду за страховою діяльністю.

У липні цього ж року прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про ліцензування страхової діяльності». У жовтні 1993 року створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд.

ІІ етап: 1996 - 2001 роки - зародження «цивілізованого» державного регулювання страхового ринку України. Основною подією стало прийняття в березні 1996 року Закону України «Про страхування». Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов'язкового страхування [2].

1998 року ухвалена Кабінетом Міністрів Перша Програма розвитку страхового ринку України, яка визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998-2000 роки [3].

У процесі адміністративної реформи Указом Президента України «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» від 15. 12. 1999 №1573/99 функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України, у складі якого створено Департамент фінансових установ та ринків.

ІІІ етап: із 2001 року й до сьогодні - розвиток державного регулювання вітчизняного страхового ринку. Позитивною подією в контексті державного регулювання страхового ринку стало прийняття у жовтні 2001 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» № 2745-ІІІ.

2 лютого 2001 року Кабінетом Міністрів затверджено «Програму розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки».

У грудні 2002 року за Указом Президента України № 1153/2002 та згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» від 12. 07. 2001 № 2664-ІІІ було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України - Держфінпослуг.

У 2005 році була розроблена «Програма розвитку страхового ринку України на 2005-2010 роки». У відповідності до неї Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг переглянула правила розміщення страхових резервів зі страхування життя та протягом 2006-2007 років внесла відповідні зміни. Було розширено можливості страхових компаній у сфері кредитування своїх клієнтів, встановлено обмеження щодо інвестування коштів страхових резервів в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України[13, с. 68].

Важливе значення для розвитку страхового ринку й поліпшення його регулювання мало прийняття низки законів, що регламентують окремі галузі, види, підвиди страхування (закони України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення», «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру»).

Загалом можна стверджувати, що створена в Україні система регулювання страхової діяльності в основному зводить до ведення державного реєстру, розробки нормативних, методичних та законодавчих актів, ліцензування страховиків щодо допуску на ринок; ліцензування правил страхування та тарифів; контролю за платоспроможністю, розміщенням страхових резервів.

Отже, подальше вдосконалення механізму державного регулювання страхового ринку України повинно бути спрямоване на:

1. Розробку й ухвалення низки законодавчих актів щодо перестрахування, страхування життя, медичного і пенсійного страхування, діяльності товариств взаємного страхування, діяльності страхових посередників, фонду гарантування страхових виплат.

2. Впорядкування нормативно-правової бази у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності страхових компаній.

3. Оптимізація співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням.

4. Запровадження пруденційного нагляду - попередження нестабільності фінансової системи, запобігання неплатоспроможності страховиків, що дає можливість виявити недоліки в діяльності страховиків від самого їх початку, а отже, вжити заходів щодо їх усунення.

Вжиття зазначених вище заходів сприятиме вдосконаленню державного регулювання страхового ринку й адаптації його до вимог сьогодення.

1.2 Загальна характеристика страхового ринку України

Термін «страхування», на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова «securus» і «sine сига», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна «страхування» пов'язують зі словом «страх» [10, с. 146].

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів[23, с. 26].

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях.

З цих міркувань страхування виконує такі функції: ризиковану, створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, превентивну[18, с. 27].

Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання, обчислена на підставі тарифів, визначених за допомогою актуарних розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу щодо відшкодування збитків (виплати страхових сум). Ризикована функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.

У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

Функція заощадження коштів. У більшості країн світу першість за обсягами страхових премій посідає особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). Проте виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решта припадає на заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаються до правової та фінансової превенції.

До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, що їх зазнали потерпілі, перебуваючи у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а також не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров'я.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страхової діяльності виявляються й функції, притаманні фінансам у цілому (наприклад, контрольна функція), та функції інших суміжних вартісних категорій (наприклад, ціни, коли йдеться про формування страхових тарифів, оцінку об'єкта страхування, з'ясування розміру завданих збитків).

Принципами страхування є [6, с. 35].:

- вільний вибір - стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування. Водночас страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування.

- страховий ризик - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування.

- страховий (майновий) інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом.

- максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування.

- страхові відшкодування та виплати не повинні приносити страхувальникові прибутку. З метою уникнення спроб використання страхування у спекулятивних цілях страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування.

- суброгація - це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

- контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

- співстрахування - страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками.

- перестрахування - страхування страховиком ризиків виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.

- страхування, як наука, галузь знань та сфера бізнесу, характеризується багатьма специфічними поняттями, які можна класифікувати.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і практичному розумінні, а саме:

- історична ознака;

- економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страховика; об'єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика);

- юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).

Класифікація за економічними ознаками включає кілька варіантів.

Класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист, покладена в основу розробки видів страхових послуг і передбачає виокремлення трьох галузей[5, с.444]:

- особистого страхування;

- майнового страхування;

- страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності і стосуються майнового страхування і страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку і включає: комерційне, взаємне і державне.

Класифікація за юридичними ознаками включає поділяє страхування на довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)та загальні види страхування.

Класифікація страхування згідно з вимогами внутрішнього законодавства України передбачає такі види страхування:

- життя;

- від нещасних випадків;

- медичне;

- здоров'я на випадок хвороби;

- залізничного транспорту;

- наземного транспорту (крім залізничного);

- повітряного транспорту;

- водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів);

- вантажів та багажу;

- від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

- цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- відповідальності перед третіми особами;

- кредитів;

- інвестицій;

- фінансових ризиків;

- судових витрат;

- виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій;

- майна (відмінного від того, що передбачене видами 5 - 10).

За формою проведення страхування поділяють на обов'язкове і добровільне.

Визначивши основні поняття страхового ринку, його функцій принципів та класифікації варто звернути увагу на нормативно-правові зобов'язання, адже даний аспект становить основу формування та діяльності сфери функціонування страхового ринку України.

1.3 Нормативно-правове зобов'язання функціонування страхового ринку України

За останні роки в страховому ринку України відбулися стрімкі структурні зміни, що зумовили високий рівень розвитку й потребували постійного вдосконалення нормативно-правового регулювання державної сфери. Державне регулювання страхової діяльності являє собою систему заходів і методів, здійснюваних на правовій основі з метою визначення рамок і правил функціонування страхового ринку й діяльності страхових компаній на ньому [7, с. 14].

Держава здійснює свою регулюючу функцію у сфері страхування шляхом прийняття законодавчих актів, які регулюють страхування, запровадження в інтересах суспільства й окремих категорій його громадян обов'язкового страхування, проведення спеціальної податкової політики, установлення пільг страховим компаніям для стимулювання такого роду діяльності, а також створення особливого правового механізму, який би забезпечував нагляд за функціонуванням страхових компаній.

Законом України «Про страхування» регулюються такі правові відносини [2]:

1) визначення порядку державної реєстрації страховиків (ст.2), об'єднань страховиків (ст.12), товариств взаємного страхування (ст.13), страхових брокерів (ст.14) та фонду страхових гарантій (ст.32);

2) встановлення основних вимог щодо правил страхування (ст.16);

3) валютне регулювання виплат страхових сум (відшкодувань) (ст.18);

4) встановлення кваліфікаційних вимог до аварійних комісарів (ст.24);

5) визначення випадків, коли страховики не несуть відповідальності за розголошення відомостей, пов'язаних із страховим випадком (ст.24);

6) встановлення загальних умов для відмов страховиками у виплаті страхових сум (відшкодувань) (ст.25);

7) встановлення основних вимог до визнання договору страхування недійсним (ст.28);

8) визначення порядку ліцензування страхової діяльності (ст.39);

9) визначення порядку реорганізації страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) (ст.43);

10) встановлення порядку вирішення спорів, пов'язаних із страхуванням (ст.45).

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників і здійснюється Міністерством фінансів України та його органами на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Функції Кабінету Міністрів України щодо правового регулювання страхової діяльності:

1) визначає форми типового договору страхування, порядок проведення і особливі умови ліцензування обов'язкових видів страхування (ст.5);

2) встановлює максимальні розміри страхових тарифів або методику їх розрахунків та мінімальні розміри страхових сум при здійсненні обов'язкового страхування (ст.9);

3) визначає порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і страхового гарантійного фонду страховиків (ст.29);

4) визначає окремий перелік резервів по медичному страхуванню і страхуванню цивільної відповідальності операторів за ядерну шкоду, а також порядок їх формування і облік (ст.30);

5) встановлює перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків (ст.30);

6) визначає порядок використання резервів із страхування життя для довгострокового кредитування житлового будівництва, в т.ч. індивідуальних забудовників (ст.30);

7) затверджує положення про Міністерство фінансів України та його органи на місцях (ст.35).

Основними функціями Міністерства фінансів України є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) (ст.36);

2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності (ст.36);

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов'язань перед страхувальниками (ст.36);

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів (ст.36);

5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Міністерства фінансів України (ст.36);

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність (ст.36);

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності (ст.36);

8) встановлення вимог до кваліфікації осіб, які можуть займатись актуальними розрахунками (ст.39);

9) затверджує правила добровільного страхування (ст.15);

10) затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди страховиків (ст.29);

11) встановлює методику формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя (ст.29);

12) встановлює щоквартальну (річну) форму звітних даних страховиків за наслідками страхової діяльності (ст.33);

13) встановлює форму та порядок річного балансу страховика для публікації його у засобах масової інформації (ст.34);

14) встановлює особливий порядок забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування у випадках реорганізації страховика (ст.43);

15) виключення страховика з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) у випадках, передбачених ст.43 Закону України “Про страхування” (ст.43).

Отже, щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками, а також, щоб була належна керованість та гарантованість страхового підприємництва, недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок. Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів: торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати фінансове і банківське законодавство.

Необхідним є створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори ринкової економіки, сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб'єктами ринку на всіх фазах процесу відтворення. Саме тому розуміння та постійне вивчення даних проблемних питань зумовлює здійснювати аналіз сучасного стану страхового ринку з метою виявлення помилок його функціонування і недодержання їх у майбутньому.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.1 Загальні тенденції страхового ринку України у 2008-2010 рр.

страховий ринок діяльність україна

Перші комерційні страхові компанії почали створюватися у 1990 р., коли значно розширилося законодавства щодо розвитку ринкових відносин. Інтенсивному зростанню кількості страхових компаній у 1991-1996 рр. сприяло: створення дочірніх компаній російськими страховиками в Україні, формування відділеннями Укрдержстраху паралельних комерційних страхових компаній, утворення страхових компаній при галузевих міністерствах та відомствах, створення страхових компаній при великих фінансово-промислових структурах та громадських організаціях, а також з ініціативи зарубіжних інвесторів. Однак велика кількість новостворених страхових організацій, ще не означала створення повноцінного страхового ринку[16, с. 116].

Значна частина цих страхових компаній одержувала доходи від діяльності «фінансових пірамід», або інфляційних коливань. У 1997 р. на ринку спостерігаємо різке падіння кількості страхових компаній (майже у 2,9 раза), і поступове зростання їх кількості з 1998 по 2008 рр. Станом на початок 2008 р. кількість діючих страхових компаній становила 411 і зросла на 8,7 % порівняно з попереднім роком (Рис. 2.1). Серед усіх страхових компаній страхування життя («life») здійснювало 65 компаній або 15 %, решта страхових компаній здійснювали види страхування інші, ніж страхування життя («non-life»).

Важливими показниками, що характеризують загальний розвиток страхового ринку, є: сукупні обсяги премій та виплат, розміри статутних фондів страхових компаній, їх власного капіталу й активів, страхових резервів; частка страхування у ВВП країни, рівень виплат, частка ризиків, що передаються в перестрахування та ступінь присутності іноземного капіталу.



Рисунок 2.1 - Кількість страхових компаній з 1990 - 2010 рр.

Тенденції страхового ринку України за 2008-2010 рр. характеризується динамічним розвитком діяльності страхових компаній, що супроводжується зростанням кількості страхових компаній, розширенням напрямків страхової діяльності, збільшенням обсягів страхових операцій (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Динаміка кількості страховиків на страховому ринку України у 2008-2010 рр. [27].

Показник	2008	2009	2010
Всього страхових компаній	411	446	469
у тому числі з ризикового страхування	356	381	396
зі страхування життя	55	65	73
з іноземним капіталом	66	12	82
Питома вага страхових компаній з іноземним капіталом, %	16	15,7	17

Як бачимо з табл. 2.1, протягом 2008-2010 рр. кількість страхових компаній зростала. На кінець 2010 р. в Україні діяла 469 страхових компаній (СК), в т.ч. 396 страховиків з ризикового страхування і 73 - зі страхування життя. Така тенденція існувала на ринку і у попередні роки. Загальний відсотковий приріст у відношенні 2008 до 2009 рр. склав 8%, а приріст у відношенні 2009 до 2010 рр. 5% -, що означає менший приріст у відношенні 2008 до 2010 рр. у зв'язку з економічною кризою (рис. 2.2.).

Рисунок 2.2 - Загальний відсотковий приріст 2008 - 2010 рр.

Концентрація ринку в 2010 році щодо частки перших страхових компаній (top) за надходженнями валових премій представлена у табл. 2.2

Таблиця 2.2 - Концентрація страхового ринку України у 2010 р.

Страхові компанії (ТОР)	Страхування життя	Ризикове страхування
	Страхові платежі, млн.. грн..	Частка на ринку, %	Страхові платежі, млн.. грн..	Частка на ринку, %
ТОР 3	228,2	56,4	1438,9	15,8
ТОР 10	330,2	81,7	3215,8	35,3
ТОР 20	381,4	94,3	4937,6	54,2
ТОР 50	404,3	100,0	7041,2	77,3
ТОР 100	-	-	8273,1	90,8
ТОР 200	-	-	9006,6	98,9

Важливий показник розвитку страхового ринку - присутність на ньому іноземного капіталу. На вітчизняному страховому ринку іноземна присутність зростає. Так, кількість страхових компаній з іноземним капіталом зросла з 12 страхових компаній у 2009 р. до 4 страхових компаній у 2010 р., тобто на 16 страхових компаній з 2008 р. по 2010 р. Тобто кожний 5-й страховик у 2010 р. мав частку іноземного капіталу. Найбільшими іноземними інвесторами в страховий сектор національної економіки є Австрія, Польща, Англія, США і Росія.

Основні показники діяльності страхового ринку протягом 2008-2010 рр. наведено у табл. 2.3.

Таблиця 2.3 - Динаміка основних показників розвитку страхового ринку у 2008-2010 рр.

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Темпи приросту, %
				2009/2008 р.	2010/2009 р.	2010/2008 р.
Активи по балансу, млн. грн.	23994,6	32213,0	41930,5	34,2	30,2	64,4
Статутний капітал, млн. грн.	8391,2	10633,6	13206,4	26,7	24,2	50,9
Страхові резерви, млн. грн.	6014,1	8423,3	10904,1	40,1	29,5	69,6

Тобто, в загалом, рівень приросту з 2008 р. до 2010 р. по активам балансу склав - 64,4 %, статутного капіталу - 50,9 %, страхові резерви зросли на 69,6 % (рис. 2.3).



Рисунок 2.3 - Рівень приросту основних показників 2008/2010 рр.

Як було зазначено вище, основною проблемою падіння темпів приросту 2009 - 2010 рр. була економічна криза, що дала поштовх у меншій ефективності замовлення послуг страхування (рис. 2.4).

Рисунок 2.4 - Темпи приросту основних показників 2008 - 2010 рр.

Отже, впродовж останніх років страховий ринок України демонстрував стабільні темпи зростання. Аналіз показників ділової активності страховиків у даному періоді має оптимістичний характер - активи українських страхових компаній з кожним роком зростають.

2.2 Структура послуг страхового ринку України у 2008-2010 рр.

Структура страхових послуг на ринку України в продовж 2008-2010 рр. характеризується кількістю укладених договорів, горизонтального та вертикального аналізу валових страхових платежів і виплат.

Аналіз кількості укладених договорів страхування згідно із статистичними даними проявив значний приріст у відношенні 2009 р. до 2008 р., хоча темпи укладання договорів страхування у 2010 р. показав незначне падіння у відношенні до 2009 р. (Табл. 2.4).

Таблиця 2.4 - Структура показників страхових послуг з укладення договорів основного виду страхування 2008-2010 рр.

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Темпи приросту
				2009/2008 рр.	2010/2009 рр.
Кількість договорів, крім договорів з обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, у тому числі:	3 863 376	5 991 606	4 862 694	55,1%	-18,8%
- зі страхувальниками - фізичними особами	3 099 471	4 789 295	4 241 989	54,5%	-11,4%
- зі страхувальниками - юридичними особами	686 125	1 095 283	622 424	59,6%	-43,2%
Кількість договорів з обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті	26 095 241	159 532 848	130 094 399	511,3%	-18,5%

Рисунок 2.5 - Кількість укладених договорів з основного виду страхування у 2008-2010 рр.

Загальний приріст укладення кількості договорів у розрізі 2010 р. по відношенню до 2008 р. склав: з загальної кількості договорів, крім договорів з обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті - 36,3 %, а з договорів обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті - 492,8 % (Рис. 2.6).

Рисунок 2.6 - Загальний приріст укладення договорів 2010/2008 рр.

В частині структури страхових послуг з укладення договорів іншого виду страхування видно, що левову частку складають договори страхування на випадок хвороби - 20 % та страхування життя - 17 %. В загалом в період відношення 2010/2008 рр. приріст становить 32 % (Табл. 2.5).

Таблиця 2.5 - Структура підписання страхових договорів із інших видів страхування в період 2008-2010 рр.

Показник	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Приріст 2009/2008, %	Приріст 2010/2009, %	Приріст 2010/2008, %
Життя	1026356	1334262	1257859	23	-6	17
Від нещасних випадків	2890633	3088942	2906754	6	-6	0
На випадок безробіття	5965456	7123963	6523745	16	-8	8
Майна	506236	637521	502736	21	-11	10
Відповідальності фінансових ризиків	26001	26986	25154	4	-7	-3
Професійної відповідальності	12032	11589	9789	-4	-16	-20
На випадок хвороби	2321852	3297169	2981456	30	-10	20

Крім того, із даних видно, що складання договорів у період з 2009 по 2010 рр. включно мав значний спад (Рис. 2.6.). У більшості випадків це пов'язано із інфляційною не стабільністю під час економічної кризи і в зв'язку з чим - відсутність здатності координованості в аспекті розробки прозорих та прийнятних правил і засад діяльності страховиків України, пов'язаної з обслуговуванням системи соціального страхування.

Рисунок 2.7 - Надання послуг з інших видів страхування у 2008 р.

Рисунок 2.8 - Надання послуг з інших видів страхування у 2009 р.



Рисунок 2.9 - Надання послуг з інших видів страхування у 2010 р.

Отже, аналіз структури послуг страхового ринку в період у 2008 - 2010 рр. визначив стрімкий рівень приросту з укладення договорів як основного виду страхування, так і додаткового.

2.3 Оцінка складу і структури страхових премій та страхових виплат

Страховий ринок України в 2008-2010 роках зберіг тенденції щодо збільшення надходжень страхових платежів. У період 2008-2010 рр. загальна сума страхових премій зросла у 9 разів - до 19,2 млрд. грн. Це зростання спостерігається за всіма видами страхування. Саме високі темпи зростання обсягів страхових премій зумовила різке зростання загального обсягу сформованих страхових резервів. Горизонтальний і вертикальний аналіз валових страхових премій та виплат наведений у табл.2.6. - 2.9.

Таблиця 2.6 - Горизонтальний та вертикальний аналіз валових страхових премій

Вид страхування	Абсол. велич., млн. грн..	Питома вага, %
	2008	2010	2008	2010
1. Добровільне страхування: а) особисте	154,7	414,6	7,3	2,2
б) майнове	1480,6	16612,7	69,6	86,3
в) відповідальності	202,9	1567,2	9,5	8,1
Всього:	1838,2	18594,5	86,4	96,6
2.Обов'язкове страхування: а) державне	51,2	87,8	2,4	0,5
б) не державне	238,4	562,1	11,2	2,9
Всього:	289,6	649,9	13,6	3,4
Разом:	2127,8	19244,4	100,0	100,0

Таблиця 2.7 - Зміни горизонтального та вертикального аналізу валових страхових премій

Вид страхування	Зміни
	Абсолютні, млн.грн.	У питомій вазі	У % до величини 2008 р.	% до зміни
1. Добровільне страхування: а) особисте	259,9	-5,1	268,0	1,5
б) майнове	15132,1	16,7	1122,0	88,4
в) відповідальності	1364,3	-1,4	772,4	8,0
Всього:	16756,3	10,2	1011,5	98,0
2.Обов'язкове страхування: а) державне	36,6	-1,9	171,5	0,2
б) не державне	323,5	-8,3	227,4	1,8
Всього:	360,3	-10,2	244,4	2,0
Разом:	17116,6	-	904,4	100,0

Таблиця 2.8 - Горизонтальний та вертикальний аналіз валових страхових виплат

Вид страхування	Абсол. велич., млн. грн..	Питома вага, %
	2008	2010	2008	2010
1. Добровільне страхування: а) особисте	111,6	347,6	28,0	22,7
б) майнове	184,9	923,6	46,5	60,4
в) відповідальності	28,9	47,9	7,3	3,2
Всього:	325,4	1319,1	81,8	86,3
2.Обов'язкове страхування: а) державне	46,9	78,5	11,8	5,1
б) не державне	25,5	130,9	6,4	8,6
Всього:	72,4	209,4	18,2	13,7
Разом:	397,8	1528,5	100,0	100,0

Таблиця 2.9 - Зміни горизонтального та вертикального аналізу валових страхових виплат

Вид страхування	Зміни
	Абсолютні, млн.грн.	У питомій вазі	У % до величини 2008 р.	% до зміни
1. Добровільне страхування: а) особисте	236,0	-5,3	311,5	20,9
б) майнове	738,7	13,9	499,5	65,3
в) відповідальності	19,0	-4,1	165,7	1,7
в) відповідальності	19,0	-4,1	165,7	1,7
Всього:	993,7	4,5	405,4	87,9
2.Обов'язкове страхування: а) державне	31,6	-6,7	167,4	2,8
б) не державне	105,4	2,2	513,3	9,3
Всього:	137,0	-4,5	289,2	12,1
Разом:	1130,7	-	384,2	100,0

В структурі страхових платежів добровільне страхування займає домінуюче положення, його питома вага виросла з 86,4% до 96,6%, в той час, як питома вага обов'язкових видів страхування зменшилась з 13,6% до 3,4%. Такі зміни в структурі зумовлені високими темпами зростання страхових платежів по договорам майнового страхування - з 69,6% до 86,3%.Доля цього виду страхування в загальній сумі збільшення страхових платежів за аналізуємий період складає 88,4%. Найбільш високими темпами зростали страхові платежі по договорам майнового страхування - 11,2 рази, відповідальності - 7,7 рази. По договорам особистого страхування страхові платежі збільшились у 2,7 рази, хоч їх доля в загальній структурі знизилась з 7,3% до 2,2%. Це свідчить про те, що сьогодні страховий ринок недостатньою мірою виконує свою соціальну функцію - захист інтересів громадян.

Кількість угод добровільного страхування (особливо укладених фізичними особами) все ще залишається вкрай незначною. Усе це свідчить про сегментарну активність українських страховиків на небагатьох рентабельних напрямках.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

3.1 Проблеми розвитку страхування

Розвиток страхового ринку України потребує розв'язання проблем зі страхування життя, пенсійного, медичного страхування та страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страхування життя, як надійне джерело інвестиційних ресурсів, становить на ринку страхових послуг найменшу частку (0,66 відсотка), тоді як у країнах з розвинутою економікою цей показник дорівнює 30 - 40 відсотків. Нормативно-правова база (з точки зору термінів і форм страхування) не сприяє розвитку цього виду страхування. Щороку питома частка платежів із страхування життя в загальній структурі платежів зменшується у 2 рази. Лише 12 страховиків України мають ліцензію на проведення операцій із страхування життя, а реально цим питанням займаються тільки 6 страховиків. Внаслідок нелегальної діяльності іноземних страховиків із страхування життя Україна за оцінками експертів втрачає щороку 80 - 100 млн. доларів США[18, с. 28].

Слабкий розвиток та недосконалість таких соціально важливих видів страхування, як пенсійне і медичне страхування, стримує розвиток страхового ринку.

Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні справляють:

- відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави,

- прояви монополізму;

- високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті неможливе;

- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектору економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

- неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Зважаючи на соціальну важливість розвитку довгострокових (накопичувальних) видів страхування до моменту зниження рівня інфляції (менш як 10 відсотків), необхідно розглянути питання використання вільноконвертованої валюти під час здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування, зокрема питання здійснення страхових платежів у вільноконвертованій валюті, формування математичних резервів у вільноконвертованій валюті та з метою диверсифікації ризиків розміщення резервів в активи інших категорій, не передбачених Законом України «Про страхування»[17, с. 104].

Враховуючи недостатню капіталізацію страховиків, їх низькі можливості для відшкодування за значними ризиками та зважаючи на тенденції світового ринку страхування до концентрації, необхідно підвищувати фінансову міцність і стабільність страховиків України шляхом:

- сплати внесків до статутного капіталу страховика виключно грошима, в тому числі в іноземній валюті;

- вдосконалення механізму формування страхових резервів, системи розміщення страхових резервів;

- розширення ринку перестраховування, активізації роботи з нерезидентами, щодо взаємного перестраховування;

- законодавчого врегулювання питань захисту заощаджень громадян за довгостроковим страхуванням життя, здоров'я та пенсійним страхуванням.

Довіра до страхування як інституту соціально-економічного захисту є однією з необхідних передумов розвитку страхового бізнесу. З метою відновлення довіри до страхової галузі необхідно:

- поступово замінити обов'язкове державне страхування безпосереднім відшкодуванням з державного бюджету за рахунок коштів, передбачених на утримання відповідних державних органів;

- впровадити нові ефективні та привабливі для населення форми фінансових послуг, зокрема таких, як надання кредитів під заставу страхових полісів тощо;

- інформувати населення через засоби масової інформації про стан страхового ринку і рівень державного контролю за його діяльністю;

Перспективи розвитку страхової галузі вимагають докорінних змін у системі підготовки та забезпечення кадрами учасників страхового ринку. Збільшення обсягу страхових платежів до 3,5 - 4 відсотків валового внутрішнього продукту в 2010 році вимагатиме додаткового збільшення чисельності працюючих на ринку страхування до 50 тис. спеціалістів, залучення до роботи висококваліфікованих спеціалістів (менеджерів, актуаріїв, брокерів, страхових експертів, фінансових аналітиків, бухгалтерів, юристів та інших), добре обізнаних з теорією та передовою технологією страхування [15, с.284 ]. У зв'язку з цим необхідно:

- визначити кваліфікаційні вимоги до працівників страховиків та страхових посередників;

- проводити науково-дослідну роботу з підвищення кваліфікації персоналу страховиків і страхових посередників.

Зростання попиту на страхові послуги, активна державна підтримка страхування, розвиток інфраструктури ринку страхування сприятиме підвищенню інвестиційного потенціалу страхового ринку за рахунок збільшення розміру страхових резервів.

3.2 Напрями підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі

Рентабельність страхових операцій, або показник рівня доходності, по страхових організаціях України, визначається відношенням річної суми прибутку до річної суми платежів (доходів).

Досвід роботи страхових організацій показує, що показник рівня рентабельності страхових операцій не повинен бути високим, оскільки в цьому випадку завищується ціна на страхові послуги і зменшується на неї попит з боку страхувальників. При низьких же показниках обмежуються можливості самоокупності витрат на страхування у страховиків. Становище регулюється двома шляхами: приведенням тарифів у відповідність до фактичного рівня збитковості страхової суми або зміною обсягів відповідальності по окремих видах страхування.

У страхуванні визначення собівартості страхових послуг - одне з досить складних і найменше висвітлених в економічній літературі питань.

Зумовлюється це перш за все ризиковим (імовірнісним) характером руху і формування страхового грошового фонду. Наприклад, якщо підприємства сервісу заздалегідь знають розмір необхідних витрат, то страхові компанії, беручи на себе відповідальність згідно з договором, досить орієнтовно знають, скільки в кінцевому результаті обійдеться йому страхова послуга, тобто або в суму витрат на ведення справи, або набагато більшу суму з урахуванням обсягів виплат страхового відшкодування. При цьому собівартість страхових операцій являє собою сукупність всіх витрат страховика (включаючи відрахування в резервні фонди), які необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і гарантії виконання зобов'язань перед страхувальниками.

Практика роботи страхових організацій показує, що в страховій діяльності зниження собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення фінансової стійкості страхових операцій і, по-друге, відповідною економією управлінських витрат. Вважається, що найбільш перспективним в реалізації першого напряму є оптимізація страхового портфеля і використання можливостей регулювання ринку за допомогою правильно складеного страхового договору і умов його виконання. При цьому фінансова стійкість залежить перш за все від розміру і складу страхового портфеля та пов'язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи у малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші на страховому ринку. Тобто займатися тими видами страхування, де менша конкуренція і виключені значні ризики.

Іншим напрямом роботи по зміцненню фінансової стійкості різних страхових компаній є оптимізація і конкретика ділового і правового змісту договору страхування. Наприклад, страховик може обумовити страхувальнику певні вимоги, спрямовані на зменшення ризику.

Досвід зарубіжних країн показує, що диференціація ризиків забезпечує більш стабільну ринкову позицію страховика за рахунок комбінування ризиків і стимулювання страхувальників до укладання комплексних договорів за рахунок деякого зниження тарифів. Відповідно при цьому тариф може бути нижчим, ніж при укладанні декількох договорів по одному ризику кожний. При укладанні цього договору економляться і витрати на ведення справи, тобто це взаємовигідна справа. Разом з тим зарубіжний досвід підтверджує, що реальну можливість зменшення ціни на страхові послуги дає участь страховика в комерційній діяльності, яка базується на характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження платежів страховиків на рахунок страховика до їх виплати як страхового відшкодування проходить певний час, який визначається строком дії договору.

Крім того, страховик формує резервні фонди, кошти яких довгий час можуть не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не тільки в комерційних операціях, а й у прямому інвестуванні, враховуючи при цьому мобільність наявних у нього коштів і кон'юнктури ринку.

Як відомо, під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміється постійна збалансованість або перевищення доходів над витратами страховика в цілому по страховому фонду. При цьому в основі забезпечення фінансової стійкості лежать перш за все оптимальні розміри тарифних ставок, а також достатня концентрація коштів страхового фонду, що дає можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація коштів страхового фонду досягається при неухильному зростанні числа страхувальників і застрахованих об'єктів.

Розвиток українського страхового ринку об'єктивно супроводжуватиметься хворобами росту, які на різних етапах були характерні для провідних страхових ринків зарубіжних країн. Це в першу чергу недостатній фінансовий потенціал українських страховиків, низька технологічність здійснення страхових операцій, відсутність нормального конкурентного середовища як фактора постійного підвищення якості страхових послуг. Виходячи з досвіду роботи в галузі страхування Європейськоі Організації Економічного Співробітництва і Розвитку в практиці вітчизняного страхування можна використати ряд найбільш важливих правил формування і регулювання страхових ринків і, зокрема:

- для забезпечення захисту споживача, захисту економіки в цілому, повинні бути встановлені відповідні в розумних межах регулюючі положення;

- страховики повинні допускатися на ринок, згідно з суворими ліцензійними критеріями;

- страхування є виключним видом діяльності страхового товариства;

- держава не повинна перешкоджати виходу на національний ринок іноземних страховиків;

- держава повинна установити чіткі межі правового поля для заключення страхових контрактів;

- держава повинна мати спеціальні законоположення щодо податкових пільг, звільнень, відрахувань в страховій області, зокрема, в пенсійному страхуванні, близькому до страхування життя;

- кожна держава повинна мати незалежний спеціалізований орган в справі нагляду за страховою діяльністю;

- страхові компанії, здійснюючи страхову діяльність, повинні мати достатній запас платоспроможності і працювати на адекватних тарифах;

- страхові посередники, які працюють на ринку, повинні бути зареєстровані за відповідними вимогами (за рівнем кваліфікації, рівнем капіталу і т.п.);

- обов'язкове страхування повинно здійснюватися в галузях, і в першу чергу в соціальній сфері, де страхові ризики мають масовий характер, а страхові фонди формуються достатньо великою кількістю страхувальників;

- на ринку страхування і перестрахування повинно бути чесне конкурентне середовище;

- держава повинна всебічно розширяти міжнародне співробітництво в області обміну інформацією про діяльність страхових компаній;

Цілком природньо, що становлення українського страхового ринку буде проходити з певними виключеннями з вищенаведених правил. Проте рівень прояву характерних рис цих правил на страховому ринку може бути мірилом інтегрованості українського ринку у світовий.

Позитивним прикладом цього може бути досвід роботи Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», яка розширює географію своєї діяльності і зміцнює зв'язки з великими страховими фірмами-партнерами з Великобританії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Польщі, Росії, Молдови та інших держав. У процесі становлення до ринкових відносин НАСК «Оранта» враховує досвід європейських країн по страхуванню і визначила для себе чіткі стратегічні цілі, такі як: