Процентна політика: роль і місце в стратегії українських банків

- система електронних розрахунків. Міжбанківський обмін документами організований у системі в такий спосіб: введені операціоністами документи верифіціюються і підписуються електронним підписом у робочому місці кореспондентського відділу. Після цього вони попадають у спеціальний файл відправлення. Поштовий сервер сортує підготовлені документи по адресах, установлює зв'язок з іншими банками і пересилає кореспонденцію.

Користувачами системи є службовці банку. Робочі місця системи RS-Bank поєднують роботи, характерні для конкретної посадової особи, і мають відповідні назви в меню, наприклад: “Робоче місце операціоніста”, “Робоче місце головного бухгалтера”, “ Робоче місце брокера” і т.п.

Службовці банку мають доступ до одного чи декільком робочим місцям. При необхідності “Адміністратор” може перерозподілити доступ до робочих місць у будь-який час.

Технологічні робочі місця забезпечують підготовку і розрахункової звітної і статистичної документації, процедури завершення дня і року, архівацію даних і т.д. До них відносяться “Звіти банку”, “Робоче місце адміністратора системи”, “Робоче місце системного аналітика”.

Оперативна інформація, необхідна для керування банком, видається системою RS-Bank по запиту керуючого з його робочого місця в будь-який зручний час. Доступна наступна інформація:

- довідка по клієнтах банку з залишками на рахунках на поточний часі;

- залишки на національних і валютних рахунках і кредитні ресурси;

- структура документа, що показує кредитні ресурси, формується в інвестиційному відділі і за вимогою може бути легко перебудована;

- баланс гривневий і валютний за день, відомість по позабалансових рахунках і розрахунок нормативів;

- звіти, спеціально підготовлені для посібника, форму таких звітів визначає керуючий і випускає їх для себе по необхідності.

Вся інформація відображає поточне, на даний момент, стан банку і може бути ефективно використана керуючим.

Важливою перевагою є можливість зв'язку з зовнішніми системами для обміну інформацією. Зв'язок реалізується за допомогою “ЕКСПОРТ-ІМПОРТ” функцій системи RS-Bank.

ЕКСПОРТ дозволяє вивантажити дані бази в зовнішні файли в коди ASCII чи DBF для подальшої обробки програмами, розробленими користувачем самостійно, чи для інших цілей.

ІМПОРТ дає можливість іншим програмним комплексам функціонувати разом із системою RS-Bank. Є можливість імпортування різних електронних документів для подальших проводок.

У системі міжбанківських розрахунків при наявності “електронної пошти” (подається окремо) можливо відправлення документів по засобах телекомунікацій відразу ж після проводки.

Обслуговування системи RS-Bank і реалізація деяких додаткових можливостей здійснюється з двох робочих місць:

- адміністратор системи. Функціями адміністратора системи є завершення поточного операційного дня і завершення операційного року. При впровадженні системи RS-Bank він вводить і коректує деякі параметри банку, установлює конфігурацію системи, і дозволяє доступ у систему службовців банку, працює з архівом, робить експорт рахунків і документів, імпорт національних і валютних документів.

При необхідності адміністратор роздруковує об'ємні довідки і документи. Крім цього він допомагає організувати роботу на робочих місцях службовців.

- системний аналітик. Функції, визначені для даного робочого місця, забезпечують розвиток і адаптацію системи до умов, що змінилися.

Системний аналітик повинний бути найбільш кваліфікованим у комп'ютерній області працівником банку [39]. Він може займатися виконанням деяких спеціальних процедур ревізії в системі. Може коректувати дати поточного операційного дня, працювати з архівом і контрольними крапками системи. Для системного аналітика відкрита структура бази даних, він може настроїти експортно-імпортні функції системи на будь-які файли бази для прийому чи видачі даних безпосередньо з бази.

Крім цього з даного робочого місця можна здійснювати введення, коректування, видалення рахунків (валютних, вкладників) і документів по них, а також проводку будь-яких документів.

Операційний день з системою RS-Bank:

- початок дня і поточна робота. Робітник день банку починається з запуску локальної мережі ЕОМ на сервері шляхом простого включення живлення. Робочі станції службовців банку включаються аналогічним образом. Кожен службовець на своїй машині набирає свій реєстраційний номер, пароль доступу в систему і приступає до своїх службових обов'язків.

Оперативні звіти і довідки можна одержати в процесі роботи банку з тих робочих місць, де вони передбачені.

Операціоністи приймають документи клієнтів і вводять їх у машину на проводку. Система автоматично робить контроль правильності документа, не допускає “червоного” сальдо. При проводці змінюються реальні залишки на рахунках. Працівники інших відділів виконують звичайні планові роботи. Система RS-Bank у процесі роботи не вимагає ніякого керуючого впливу й обслуговування.

- довідки, доступні в будь-яку секунду. Реальний масштаб часу дає незаперечні переваги в роботі банку з клієнтами. Мається можливість бачити реальні залишки на рахунках, залишки за деякий період часу, обороти за день, місяць, рік. Виписку по особовому рахунку можна одержати і видати клієнту по його першій вимозі.

“Баланс банку” гривневий і валютний у виді довідки може бути отриманий для аналізу в будь-який час.

Завжди мається оперативний доступ до поточної і архівної інформації. Для кожного робочого місця визначений конкретний обсяг довідкової і звітної документації.

- завершення дня. Завершення операційного дня в системі розглядається у двох аспектах: бухгалтерське завершення і технологічне завершення дня системою.

Бухгалтерське завершення дня зв'язане з видачею відповідних звітів і балансів і практично не залежить від технологічної процедури завершення дня. У системі всі звітні документи можуть бути видані з використанням архіву за будь-який минулий день.

Технологічна процедура “Завершення дня” необхідна для підготовки бази даних до наступного операційного дня. Процедура виконується адміністратором системи наприкінці операційного дня і складається з функцій:

- збереження файлів бази в резервному змісті;

- нагромадження документів в архіві, нагромадження залишків, курсів валют;

- очищення робочих файлів.

Після процедури завершення робота в поточному операційному дні вже не можлива, відбувається зміна дати операційного дня і день поточний стає попереднім архівним днем. Допускається видавати звіти і робити повідці з архіву заднім числом.

- завершення кварталу, року. Звітні періоди в системі RS-Bank не вимагають спеціальних процедур обробки і визначаються тільки періодичністю звітів, що випускаються. Тільки завершення року вимагає виконання процедури, аналогічно завершенню дня.

Повний набір довідкової і звітної документації забезпечує система RS-Bank. Умовно можна виділити наступні групи звітів:

операційний день; статистика; баланси; підсистеми; зведені; різне.

Операційний день дозволяє випускати звіти по особових рахунках, документам і картотекам. Випускаються також звіти по касі і по обліку відсотків. Баланси видаються в гривнях і валюті за поточний, попередній і будь-який минулий день. Видаються оборотні баланси за місяць, квартал, рік, у тисячах.

Підсистеми поєднують вихідні форми “Валюти”, “Вкладників” і “Кредитів”. У групі “Різне” можна видати кілька додаткових довідок, таких, наприклад, як довідка по клієнтах, підготовлені звіти і т.д.

Перелік основних задач функціональної підсистеми 02 «Управління кредитними операціями» приведений у табл. 2.8.

Таблиця 2.8 Характеристика комплексу задач підсистеми

Код задачі	Найменування задачі	Призначення задачі	Вихідна інформація	Вхідна інформація
0201	Розрахунок економічних нормативів банківської діяльності	Одержання вихідних даних для аналізу ефективності діяльності банку	Зведена відомість нормативних показників банківської діяльності	Масив балансу банку, масив позичальників, масив плану рахунків, масив великих кредитів
0202	Оцінка ліквідності активів	Одержання інформації про швидкість перетворення активів у готівку	Відомість показників ліквідності активів	Масив балансу банку, масив плану рахунків
0203	Аналіз забезпеченості кредитів	Аналіз забезпеченості кредитів внесками фізичних і юридичних осіб	Висновок про поточне стані кредитів	Дані звітності позичальника, довідник клієнтів банку, запит на кредит
0204	Аналіз і планування зовнішніх зв'язків комерційного банку	Аналіз і планування системи зовнішніх зв'язків комерційного банку в рамках системи електронних платежів і в рамках міжнародної системи SWIFT	Відомість партнерів банку по комерційних операціях	Зведення про основних партнерів комерційного банку
0207	Прогнозування використання коштів	Складання прогнозів використання коштів комерційного банку в середньостроковій і довгостроковій перспективі для кредитування суб'єктів, що хазяюють	План-прогноз використання коштів	Масив балансу банку, масив плану рахунків, масив великих кредитів
0208	Розрахунок обсягів ресурсів для процентів	Визначення обсягів необхідних ресурсів	План-прогноз кредитних ресурсів комерційного банку	Масив балансу банку, масив плану рахунків, масив великих кредитів
0205	Оцінка кредитоспроможності фізичних і юридичних осіб	Визначення кредитоспроможності клієнта за допомогою використанням системи показників	Відомість оцінки кредитоспроможності позичальника	Заява на видачу позички, зведення про клієнта, форма №1 (баланс), форма №2 (звіт про фінансові результати)
0206	Комплексна оцінка процентної ставки	Визначення процентної ставки	Відомість оцінки процентної ставки	Особиста картка клієнта

Схема взаємозв'язку між задачами підсистеми «Управління кредитними операціями» приведена на рис. 2.12.



Рис. 2.12. Схема взаємозв'язку між задачами підсистеми «Управління кредитними операціями»

На схемі зв'язку позначені в такий спосіб:

1 - передача масивів, що містять розраховані економічні нормативи, від задачі 0201 іншим задачам підсистеми;

2 - передача висновку про поточне стані кредитів задачі 0207 для складання прогнозів використання коштів;

3 - передача висновку про поточне становище задачі 0208 для розрахунку обсягів ресурсів, необхідних для нарахування відсотків;

4, 5 - передача відомості оцінки процентної ставки задачам 0203 і 0207 відповідно для аналізу забезпеченості кредитів і прогнозування використання коштів;

6 - передача зведень про обсяги необхідних кредитів;

7-надання прогнозу використання коштів для аналізу й обліку зовнішньоекономічної діяльності комерційного банку;

8-надання значень показників для комплексної оцінки.

Виходячи з короткої характеристики банківської інформаційної системи, необхідно відзначити такий недолік, як, багаторазовість введення в систему оперативної інформації, що говорить про недосконалість автоматизацій окремих функцій управління.

РОЗДІЛ 3. Шляхи вдосконалення процесу формування процентної політики ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

3.1 Оптимізація процентної політики дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в Харківській області

Здійснення депозитних операцій -- одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності комерційного банку, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банку. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремого комерційного банку. Виконання останньої умови неможливе без організації оперативного, систематичного, об'єктивного економічного аналізу депозитної діяльності комерційного банку.

Отже, аналітична робота комерційного банку в напрямку дослідження депозитних операцій покликана дати об'єктивну характеристику якісних і кількісних показників депозитної діяльності банку, оцінити структурні зрушення у загальній сукупності депозитної бази, провести вартісний і факторний аналізи процентних витрат. Маючи висновок про результати такого аналізу, банківський менеджмент, ґрунтуючись на основних стратегічних орієнтирах депозитної політики комерційного банку, що задовольняє потреби мікро- і макросередовища банку, здатний внести відповідні корективи з метою оптимізації депозитної бази. Проблема оптимізації депозитних операцій комерційного банку полягає в досягненні кількісних параметрів, таких, як прибутковість, за умови дотримання ліквідності.

Основними кількісними показниками, що є основою для прийняття рішень щодо оптимізації депозитних операцій банку, є такі:

- кількість вкладників на 1000 жителів, що одержують доходи. Розраховується як відношення кількості вкладників-фізичних осіб до кількості жителів регіону, що одержують доходи, помножена на 100%;

- сума внеску на душу населення. Обчислюється як відношення залишків внесків і депозитів до кількості населення, що одержує дохід;

- середній розмір внеску на один рахунок;

- коефіцієнт залучення коштів у внески і депозити. Обчислюється як відношення суми внеску на душу населення до середнього внеску на один рахунок.

Особливе значення мають показники, які характеризують ефективність роботи комерційного банку. Одним із показників, що визначає рентабельність банківської установи, є собівартість залучення коштів. Для знаходження цього показника всі операції комерційного банку обчислюються за їхньою трудомісткістю і підсумовуються. Потім визначається питома вага депозитних операцій у загальному обсязі операцій банку. Питому вагу множать на суму всіх адміністративно - управлінських витрат банку й одержують суму витрат банку за депозитними операціями. Співвідношення цього показника із середнім залишком внесків характеризує собівартість залучення грошової одиниці. Точнішу величину собівартості залучення коштів можна обчислити, врахувавши процентні витрати.

Таким чином, здійснивши розрахунок усіх вищевказаних показників і коефіцієнтів, можна дати загальну оцінку характеру депозитної діяльності комерційного банку, виявити недоліки й пріоритетні напрями депозитної політики, а також визначити ринкову нішу банку на депозитному ринку певного регіону. Наведене в сукупності дає змогу оптимізувати депозитну діяльність банку. У нижченаведеній таблиці (табл. 3.1) подано варіанти розрахунку показників розвитку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Таблиця 3.1 Показники депозитної діяльності ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» по Харківській області

№ п/п	Показник	Значення станом на 01.01.08	Значення станом на 01.01.09	Темп зростання, %
1	Залишок вкладів і депозитів фізичних осіб, тис. грн.	13149594	14971505	113,8
2	Населення регіону, що отримує дохід, осіб	350000	350000	100
3	Кількість вкладників банку, осіб	4651	4715	98,6
4	Кількість вкладників на 1000 осіб, що отримують дохід, осіб ((п. 3/п. 2)* 1000)	13	14	92,8
5	Сума вкладу на душу населення, грн. (п. 1/п. 2)	37,5	42,7	114
6	Середній вклад на 1 рахунок, грн.	4262	4853	113
7	Коефіцієнт залучення коштів у вклади і депозити, % ((п. 5/п. 6)*100)	0,8	0,9	112,5

Здійснивши розрахунки вищенаведених показників для ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», можна зробити такі висновки: спостерігається тенденція до збільшення показників розвитку ресурсної бази ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», що зумовлено стабілізацією в макроекономічному секторі й стійким станом банку на фінансовому ринку країни.

Для більшої деталізації якісних і кількісних характеристик депозитної бази комерційного банку на другому етапі аналізу необхідно оцінити структуру і динаміку залишків депозитних коштів.

Аналізуючи динаміку середніх залишків депозитних коштів, важливо визначити, які фактори впливають на їхню зміну. Головними такими факторами є:

- зміна обсягу оплачуваних депозитів. Позитивно оцінюється ритмічність у залученні ресурсів, що створює основу для розширення активних операцій і доходів банку;

- зміна питомої ваги оплачуваних депозитів у сукупних пасивах. При цьому зростання частки оплачуваних депозитів у пасивах не можна оцінювати однозначно: з одного боку, оплачувані депозити -- це, як правило, строкові вклади, що надають стабільності ресурсній базі банку; з другого боку, строкові депозити -- це порівняно дорогі ресурси, тому їхнє зростання приводить до підвищення процентних витрат.

Структурні зміни в депозитній базі комерційного банку варто відстежувати за такими напрямами:

- аналіз структури за видами депозитів і внесків у грошовому виразі протягом досліджуваного періоду;

- аналіз структури депозитних рахунків у кількісному виразі;

- аналіз структури депозитної бази за термінами залучення окремих елементів;

- оцінка відхилень (змін) упродовж досліджуваного періоду, в абсолютному і відносному виразі.

Доцільно на цьому етапі аналізу виявити вплив факторів на розмір залишків за вкладами у розрізі видів депозитних ресурсів. Розрахунок можна здійснити шляхом елімінування, використовуючи аналітичну модель, запропоновану у формулі 3.1:

залишки за внесками = кількість рахунків х розмір середнього вкладу; (3.1)

У результаті такого аналізу визначають, із якими вкладниками здебільшого працює банк і наскільки він задовольняє їхні потреби.

Наступний етап аналітичної роботи присвячений оцінці витрат і середній вартості елементів депозитної бази комерційного банку. Для цього треба нараховані й сплачені відсотки розподілити за кожним інструментом депозитної бази (тобто за видами депозитів), вивчити питому вагу кожного інструменту в сумарних процентних витратах, а також обчислити середню вартість інструментів як відношення зазначених вище витрат до середніх залишків відповідного виду депозитів.

Аналіз дає змогу зробити такі висновки:

- витрати на обслуговування розрахункових рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший ресурс для банку. Збільшення частки зазначеного компонента в ресурсній базі скорочує процентні витрати, однак зміни залишків на розрахункових рахунках не передбачені, через що їхня висока частка послабляє ліквідність банку. Обсяг розрахункових рахунків у ресурсній базі, що застосовується як оптимальний у світовій практиці, становить близько 30%;

- незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі коштів -- момент позитивний, оскільки вони є найстабільнішою частиною залучених ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на триваліші терміни і в результаті за ними виплачується більш високий відсоток, їхній рекомендований обсяг у сукупних ресурсах банку -- не менш як 50%;

- міжбанківські депозити -- це найдорожчий елемент депозитної бази, тому його питома вага в загальному обсязі залучених коштів веде до подорожчання кредитних ресурсів банку. Не можна оцінити позитивно великої залежності банку від депозитів інших комерційних банків. Рівень, що рекомендується, становить 20% у ресурсній базі;

- витрати на внески громадян значно нижчі, ніж за міжбанківськими депозитами, тому робота банку має бути спрямована на збільшення обсягу залучених коштів від громадян.

Для детальнішого аналізу процентних витрат банку слід акцентувати увагу на факторному аналізі процентних витрат.

Розмір сплачених відсотків залежить від зміни суми залишків коштів, що зберігаються на рахунках, і процентної ставки. При цьому ринковий рівень процентної ставки за депозитами залежить від кон'юнктури грошового ринку. Це об'єктивний фактор, банк не може на нього впливати, а змушений лише враховувати, хоч завжди є простір для маневрування між мінімально припустимим за конкурентним розумінням рівнем процентної ставки, що дасть змогу залучити дуже обмежений обсяг депозитів, і максимально можливою для самого банку вартістю депозитних ресурсів. Кількісний вплив цих факторів на відхилення суми сплачених клієнтам відсотків визначається як різниця в аналізованих показниках.

За такого підходу розробимо факторну модель, подану у формулах 3.2 і 3.3:

ПВ = СО₃ х із + СО_д х ід, (3.2)

де ПВ -- процентні витрати банку;

СО₃ -- середні залишки коштів до запитання;

із -- середня процентна ставка за коштами до запитання;

СОд -- середні залишки за строковими депозитами;

ід -- середня процентна ставка за строковими депозитами.

Д = СО₃ + СОд / РБ,(3.3)

де Д -- частка платних залучених ресурсів у ресурсній базі банку;

РБ -- обсяг ресурсної бази на прогнозовану дату.

Зробимо розрахунок за запропонованою факторною моделлю для Нововодолазької філії ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Пв = 60899,6 х 3,8+49457,7 х 11,7 = 8100,8 грн.

Д = 60899,6 + 49457,7/113181,1 = 0,97 грн.

У такий спосіб виявлено, що на кожну гривню ресурсної бази припадає 0,97 грн. платних ресурсів.

Запропонована факторна модель дає змогу досить повно визначити резерви підвищення прибутковості банку за рахунок використання дешевих чи безплатних (капітал банку) джерел. Аналіз факторів варто проводити в розрізі елементів депозитної бази і за всією сукупністю процентних витрат. Мета такого аналізу -- виявити причини зміни значень процентних витрат і, якщо ці причини мають суб'єктивний характер, ужити відповідних заходів для оптимізації результативного показника. Значення факторного аналізу процентних витрат полягає в прагненні комерційного банку максимізувати прибуток, управляючи видатковою частиною показника.

Позначення показників банківського балансу пропонується робити за такими параметрами:

- активи і пасиви на початок розглянутого періоду;

- прогнозовані зміни протягом цього періоду;

- непрогнозовані зміни протягом цього періоду;

- активи і пасиви на кінець досліджуваного періоду.

Припустимо, позначення активів за статтями виразимо через величину А, прогнозовані зміни за активами -- через Ап, непрогнозовані зміни через Ан.

Позначення пасивів за статтями виразимо аналогічно: П -- позначення пасивів за статтями, прогнозовані зміни за пасивами через Пп і непрогнозовані -- через Пн.

Сума активів на кінець періоду буде визначена формулою (3.4) як:

Ак = А + Ап + Ан,(3.4)

де Ак -- сума активів банку;

А -- стаття активу;

Ап -- прогнозовані зміни за активами;

Ан -- непрогнозовані зміни за активами.

Сума пасивів на кінець періоду буде визначена формулою (3.5) як:

Пк = П + Пп + Пн,(3.5)

де Пк -- сума пасивів балансу;

П -- стаття пасиву;

Пп -- прогнозовані зміни за пасивами;

Пн -- непрогнозовані зміни за пасивами.

До прогнозованих змін за активами належать такі статті балансу:

- залишки в касі, оскільки комерційними банками здійснюється прогноз касових оборотів, що дає можливість комерційному банку прогнозувати обсяг видаткових і прибуткових касових операцій та залишку на початок досліджуваного періоду;

- кредитний портфель, бо за раніше укладеними кредитними договорами банк знає дату закінчення договору і прогнозований кредитний портфель, виходячи з ресурсної бази банку й наявності пропозицій на ці послуги;

- цінні папери, бо через недосконалість фондового ринку основна частина операцій комерційного банку з цінними паперами припадає на ОВДП, терміни яких відомі за кожним траншем; до прогнозованих змін можна віднести й придбання комерційними банками інших видів цінних паперів із метою продажу, оскільки у цьому разі комерційні банки орієнтуються на час їхньої реалізації для одержання максимального прибутку;

- основні кошти й нематеріальні активи -- придбання і вибуття основних коштів здійснюється планово, виходячи з джерел придбання.

До непрогнозованих змін за активами належать:

залишки на кореспондентському рахунку в Національному Банку України, оскільки їхня сума залежить від обсягу залучених коштів;

- кореспондентські рахунки в інших банках. До прогнозованих змін за пасивами належать:

- статутний капітал;

- строкові депозити юридичних осіб, бо при укладанні депозитних договорів на певний строк комерційний банк передбачає можливість розірвання договору за умови дострокового повідомлення банку про передбачуване розірвання;

- строкові депозити фізичних осіб.

До непрогнозованих змін за пасивами відносять:

- нерозподілений прибуток;

- кошти клієнтів до запитання;

- кошти на рахунках "Лоро".

На основі цієї моделі можна побачити вплив пасиву на обсяг активу. Так, стан статті балансу в активі "Каса" і "Кореспондентський рахунок у Національному Банку України " тісно пов'язаний із надходженнями коштів на поточні рахунки юридичних і фізичних осіб.

Таке структурування інформації щодо статей балансу відповідає сучасній практиці й пов'язане з тим, що цю інформацію банки дають Асоціації українських банків і Національному банку України, і вона публікується в періодичних виданнях.

Зміни у статті "Капітал" пов'язані з тим, що капітал банку, який складається зі статутного, резервного й інших фондів, протягом періоду, за який банк не реєструє змін у статутному фонді, змінюється в результаті використання фондів прибутку минулих періодів. Критерієм оптимальності завдання є прибуток.

Обмеження в моделі накладають на рівень ліквідності комерційного банку. На сьогодні в Україні щодо показників ліквідності діє Інструкція Національного банку України "Про порядок регулювання діяльності банків України", розділ 5 "Нормативи ліквідності" [65].

Таким чином, при дотриманні ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» усіх нормативів ліквідності запропоновану модель оптимізації можна розрахувати. Зміни у статті "Капітал" пов'язані з тим, що капітал банку, який складається зі статутного, резервного й інших фондів, протягом періоду, за який банк не реєструє змін у статутному фонді, змінюється в результаті використання фондів прибутку минулих періодів. Критерієм оптимальності завдання є прибуток.

Запропонована до використання модель оптимізації депозитних операцій дає можливість банку прогнозувати на певний період наявність активів і пасивів з урахуванням очікуваних змін. Цю модель можна використовувати для прийняття управлінських рішень і вироблення стратегії банку.

Таке структурування інформації щодо статей балансу відповідає сучасній практиці й пов'язане з тим, що цю інформацію банки дають Асоціації українських банків і Національному банку України, і вона публікується в періодичних виданнях.

Ще одним із методів оптимізації депозитних операцій є розрахунок ефективності залучених депозитних коштів, який свідчить про здатність банку нарощувати додаткові обсяги депозитних ресурсів, використовуючи потенціал економічної рентабельності й можливості капітальних вкладень. Розрахунок ефективності залучених депозитних коштів поданий на прикладі ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (табл. 3.2, 3.3).

Таблиця 3.2. Оптимізація операцій комерційного банку на прикладі ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (тис. грн.)

Стаття балансу	На початок періоду (01.01.08)	Зміни, заплановані протягом періоду	Додаткові зміни протягом періоду	На кінець періоду (01.04.08)
АКТИВИ
Каса	1330802	- 812866		517936
Кореспондентський рахунок в НБУ	266160		34872	301032
Кредитний портфель	1079824	868227		1948051
Цінні папери	18439	37955		56394
Основні кошти і нематеріальні активи	90943	1432526		1523469
інші активи	264477		249104	513581
Усього активів	3050645	1525842	283976	4860463
ПАСИВИ
Статутний капітал	104000	106000		210000
Нерозподілений прибуток	60327		1805	62132
Кошти до запитання	7868		- 1171	6657
Строкові депозити юридичних осіб	98389	33125		131514
Строкові депозити фізичних осіб	3880	3641		7521
Кошти на рахунках "Лоро"	2854091		1640441	4494532
інші пасиви	46339		- 33872	12467
Усього пасивів	3174854	142766	1607203	4924823

Таблиця 3.3 Розрахунок ефективності залучених депозитних ресурсів ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Показник	На 01.01.07	На 01.01.08	На 01.04.08
Процентні доходи, тис. грн.	3647,02	5858,68	2074,82
Процентні витрати, тис. грн.	1140,99	1877,55	816,72
Ефективність, %	3,2	3,1	2,5

Падіння ефективності пояснюється тим, що пенсійний фонд Харкова перейшов на обслуговування в Ощадбанк, у результаті чого Харківська філія втратила дешеві ресурси на суму 250 млн. грн.

Отже, запропонована до використання модель оптимізації депозитних операцій дає можливість банку прогнозувати на певний період наявність активів і пасивів з урахуванням прогнозованих змін у цьому часовому проміжку.

3.2 Ціноутворення як елемент процесу формування процентної політики

Визначальне місце в формуванні процентної політики займає цінова політика, основним змістом якої є встановлення цін на різні банківські продукти та їх зміну відповідно до ринкової ситуації. Об'єктами цінової політики є відсоткові ставки, тарифи, комісійні, бонифікації (премії), знижки, мінімальний розмір внеску та ін.

Актуальність питань ціноутворення в діяльності банку на сучасному етапі економічного розвитку України пов'язується з такими факторами:

- ціноутворення стає однією з головних проблем ринкової економіки, виступаючи в ролі її гнучкого інструменту;

- орієнтація на цільову спрямованість організації, орієнтованої на маркетинг;

- наявність проблем, пов'язаних з вільним встановленням цін (критерії та порядок утворення ціни в ринкових умовах, порядок регулювання ціноутворення з боку державних органів і т.д.);

- поступове зниження значимості методів цінової конкуренції в умовах глобалізації фінансових ринків, на фоні того явища, що більшість малих і середніх банків не мають достатнього обсягу фінансових ресурсів, щоб активно використовувати методи нецінової конкуренції.

Специфіка ціни як інструменту реалізації маркетингової стратегії полягає в тому, що вона належать до групи контрольованих факторів і є основним показником, який визначає прибуток, у той час як інші елементи комплексу маркетингу визначають витрати.

Незважаючи на зазначені вище цінові обмеження в банківській сфері з боку державних органів, банки мають досить відчутну свободу у виборі інструментів ціноутворення. Це зумовлюється такими причинами:

- ринки банківських послуг характеризуються відносно невеликою кількістю продавців - фінансово-кредитних інститутів та значною кількістю покупців банківських послуг - юридичних та фізичних осіб;

- більшість цін на банківські послуги не визначається заздалегідь, а встановлюється за домовленістю (виняток - деякі види цін на послуги населенню, що публікуються в рекламних оголошеннях);

- для ринків банківських послуг характерна наявність різноманітних споживчих переваг (територіальних, особистих), що знижують чутливість клієнтів до цінових змін.

Для розробки відповідної цінової стратегії керівництво банку має насамперед визначити цілі ціноутворення. Взагалі вони мають бути спрямовані на досягнення банком стратегічних цілей, що стоять перед ним в умовах конкретного ринкового сегмента.

Цілі ціноутворення не повинні розглядатися як окремий, ні з чим не пов'язаний показник, бо їх досягнення має сприяти успішному здійсненню загальної банківської стратегії.

Залежно від стадії життєвого циклу продукту (послуги) розрізняють такі стратегії цінової політики:

- інтенсивний (активний) маркетинг. Встановлення високого рівня ціни та витрачання значних коштів на стимулювання збуту забезпечує значний прибуток, а витрати на стимулювання збуту дозволяють швидко просунути продукт на ринок. Ця стратегія є вигідною, якщо:

1) споживачі у своїй більшості не інформовані про новий продукт;

2) для вже поінформованих клієнтів ціна не є основним стимулом придбання;

3) необхідно протидіяти конкуренції;

- вибіркове проникнення (високий рівень цін за незначного стимулювання збуту). Використовується у випадках, коли:

1) місткість ринку є незначною;

2) продукт відомий більшості споживачів;

3) споживачі готові платити високу ціну;

4) конкуренція незначна.

- широке проникнення (ціна встановлюється низька, а витрати на маркетинг - значні). Вважається найбільш успішною для швидкого виходу на ринок і захоплення максимально можливої його частки. Застосовується за таких умов:

1) місткість ринку є значною величиною;

2) споживачі погано інформовані про продукцію;

3) жорсткі умови конкуренції;

4) збільшення масштабу виробництва зменшує витрати на одиницю продукції.

- пасивний маркетинг (низька ціна та незначні витрати на стимулювання збуту). Виправдана у разі, коли рівень попиту визначається в основному ціною.

На стадії росту конкуренція зазвичай посилюється, і тому новий продукт починає поступово витісняти продукти конкурентів, що спричиняє активізацію конкурентами маркетингової діяльності. У цій ситуації організація має вживати таких заходів:

- поліпшення, модернізація та закріплення відриву продукту від конкурентів;

- вихід з продуктом на нові сегменти ринку;

- підсилення реклами, у тому числі з акцентом на престижність з метою формування в споживачів-новаторів прагнення до повторного придбання.

На стадії зрілості продаж стабілізується на певному рівні, і головну роль починають відігравати споживачі-консерватори.

На стадії насичення - продаж цілком стабілізується та підтримується.

Щоб запобігти стадії спаду, організація вживає заходи для «підбадьорення» продажів, у тому числі використовується значне зниження цін.

Стратегія ціноутворення може переслідувати різноманітні цілі, основними серед яких є:

- максимізація поточного прибутку;

- утримання ринкових позицій;

- лідерство на ринку;

- лідерство в якості обслуговування.

Визначаючи метою цінової стратегії максимізацію поточного прибутку, керівництво банків звичайно не замислюється про стратегічні наслідки, які можуть виникнути в результаті відповідних дій конкурентів і впливу інших ринкових факторів. Завдання максимізації банками поточного прибутку є досить поширеним в умовах, коли:

- банк надає унікальні послуги і в нього немає конкурентів;

- попит на ті чи інші види банківських послуг значно перевищує їх пропонування.

Ціна, встановлена таким чином, сприймається ринком, навіть якщо вона не відбиває реальної структури витрат банку, пов'язаних з наданням цих послуг.

Визначення цілей максимізації поточного прибутку без урахування ймовірної реакції ринку може негативно позначитися на діяльності банку в майбутньому.

В умовах значного перенасичення ринку банківських послуг може виникнути ситуація, коли банк буде зацікавлений збувати свої продукти за будь-якою ціною лише з метою утримання ринкових позицій. При такому збігу обставин фінансово-кредитні інститути часто зовсім не аналізують власну структуру витрат і надають навіть збиткові послуги. Однак такої цінової стратегії довго дотримуватися не можна, необхідний ретельний аналіз структури витрат і визначення цілей ціноутворення таким чином, щоб забезпечити не тільки збереження позицій на ринку, але й одержання хоча б помірного прибутку.

З появою електронних банківських послуг багато банків почали встановлювати цілі цінової стратегії, які б дозволяли їм захоплювати лідируючі позиції на ринку на ранніх етапах життєвого циклу продуктів-новинок. На основі чіткого визначення структури витрат на надання того чи іншого виду послуг банки розраховують ціни, що дозволили б їм досить тривалий час працювати з достатнім прибутком, були б доступні для клієнтів і не викликали бажання у конкурентів поборотися за лідерство на ринку

Визначаючи цілі цінової стратегії, спрямованої на досягнення лідерства в якості обслуговування, банки прагнуть перевершити конкурентів шляхом максимального підвищення якісних показників своєї діяльності. Поліпшення якості продуктів означає підвищення ціни на них, і якщо це підвищення розглядається клієнтами як цілком припустиме, то банк може з успіхом уникнути конкурентної боротьби, перейшовши зі своєю послугою в інший якісний вимір щодо умов конкуренції.

Ціни, що встановлюються конкурентами, багато в чому визначають ефективність цінової стратегії банку, тому підхід банків-конкурентів до визначення ціни підлягає ретельному аналізу. Ціни на банківські продукти знаходяться в прямій залежності від їх якості, тому клієнти, обираючи банк для обслуговування, будуть зіставляти насамперед ці характеристики послуг. Перевага ж буде віддана тій організації, ціни якої будуть повною мірою відповідати рівню якості.

Для аналізу продуктів конкурентів банки досить часто використовують експертні оцінки показників якості. Якість банківських продуктів досить складно оцінити, оскільки критерії, що використовуються для такого аналізу, важко піддаються об'єктивній оцінці. Серед критеріїв якості банківських продуктів виділяють швидкість і точність обслуговування, унікальні переваги продукту, наявність додаткових послуг тощо.

Зіставляючи показники якості та ціни послуг конкурентів з аналогічними показниками свого банку, працівники відділу маркетингу формулюють певні висновки про спрямованість цінової стратегії. Ціни конкурентів у цьому випадку є базою для розрахунків. Якщо якість продуктів конкурента перевищує аналогічні показники банку, то говорити про встановлення ціни на тому ж рівні немає сенсу. Якщо ж якість продукції банку приблизно відповідає якості, що пропонується конкурентами, то є всі підстави для встановлення ціни, близької до ціни конкурентів.

Розробляючи цінову стратегію, банк може вибрати один з альтернативних методів ціноутворення:

- «середні витрати плюс прибуток»;

- на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку;

- на основі врахування відчутної цінності продукту;

- на основі врахування рівня поточних ринкових ставок;

- на основі аналізу взаємин із клієнтурою;

- «проникнення на ринок»;

- змінне ціноутворення.

Метод ціноутворення «середні витрати плюс прибуток» ґрунтується на розрахунку ціни за допомогою підсумовування витрат на надання послуг і певної надбавки (прибутку банку).

Цей метод широко використовується небанківськими інститутами, які спеціалізуються на обслуговуванні роздрібної клієнтури. Банки ж застосовують його досить рідко, оскільки для цього необхідно постійно стежити за динамікою структури витрат, що звичайно пов'язано зі значними труднощами. Однак у сфері надання роздрібних банківських послуг цей метод нерідко застосовується.

Недоліком використання даного методу є те, що до уваги не беруться такі важливі фактори:

- рівень попиту на банківський продукт;

- чутливість клієнтів до зміни рівня цін;

- рівень цін конкурентів.

Метод ціноутворення «середні витрати плюс прибуток» має ряд переваг. Насамперед, якщо банк досить точно може визначити структуру своїх витрат, то ціноутворення з використанням даного методу значно спрощується.

Застосування цієї методики основними конкурентами банку створює умови для зниження цінової конкуренції, оскільки в такому випадку всі організації встановлюють ціну на однорідні продукти, виходячи зі своїх витрат. Як наслідок, у банків з'являється можливість приділяти значно менше уваги дослідженням коливання попиту на продукти, ціни на які встановлюються за даною методикою.

Ще одним методом ціноутворення, що орієнтується на витрати, є розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку. Вибір даного методу встановлення ціни вимагає від банку точного розрахунку максимального значення ціни на продукт, щоб не виникала загроза скорочення обсягів реалізації. Завдання забезпечення цільового прибутку вирішується шляхом встановлення банком бажаного рівня прибутковості, виходячи з якого і розраховується ціна.

Ціноутворення на основі відчутної цінності продукту ґрунтується не на врахуванні витрат банку на надання послуги, а на врахуванні сприйняття її клієнтом. Якість, корисність і значимість банківської послуги для клієнта формує його ставлення до неї, а отже, і прийнятний рівень цін.

Застосовуючи цей метод ціноутворення, банки вважають за необхідне всіляко підкреслювати та створювати у споживача відповідне уявлення про те, що без послуги такої якості, яка забезпечується банком, йому не обійтися. Критерій цінності продукту для клієнта дозволяє банку встановити таку ціну, що була б доступна споживачу. При встановленні ціни, крім того, необхідно зіставити її з цінами продуктів конкурентів, їх якістю та надійністю.

Одним з методів підвищення цінності послуги в очах клієнтів є цінова маніпуляція, коли дещо підвищена ціна на продукт сприймається споживачами як індикатор цінності самої послуги. Цінові маніпуляції можуть використовувати принцип контрасту, згідно з яким на приблизно однакові послуги встановлюються різні ціни. За умови що різниця в таких цінах не занадто велика, у клієнтів складається стійка думка про необхідність придбання дещо дорожчих продуктів, якість яких гарантується більш високою ціною.

Існує велика кількість варіантів застосування цінових маніпуляцій, однак використовувати їх слід обережно. Так, встановлення ціни на рівні, що перевищує цінність продукту з погляду клієнта, незмінно призводить до скорочення обсягу операцій. У той же час встановлення ціни на рівні нижчому, ніж уявляє клієнт, спричинює зниження розміру прибутку.

Використання методу ціноутворення, заснованого на відчутті цінності продукту, потребує від банків ретельного вивчення як структури власних витрат, так і витрат конкурентів, що дозволяє оцінювати відносну якість і ціни на аналогічні продукти. Крім того, даний метод встановлення цін орієнтується на аналіз споживчого попиту, що визначає більшу гнучкість цінової стратегії.

Метод ціноутворення на основі рівня поточних ринкових ставок є досить поширеним. Він припускає орієнтацію банку при встановленні цін на свої продукти на ті ціни, що діють на ринку.

Ціноутворення на основі рівня поточних ринкових ставок застосовується звичайно малими банками, які використовують стратегію «проходження за лідером». Лідерами є фінансово-кредитні інститути, які встановлюють мінімальні ціни на свої продукти, що забезпечує їм максимальний обсяг обслуговування клієнтів. Однак в умовах жорсткої конкуренції з боку небанківських інститутів, які мають значно більш низькі операційні витрати, приймання банком стратегії «проходження за лідером» у встановленні цін не є доцільним.

Ціноутворення на основі рівня поточних ринкових ставок певною мірою орієнтується і на аналіз структури витрат банку, хоча й не вимагає цього безпосередньо. В умовах автоматизації банківських операцій витрати, пов'язані з наданням різноманітних послуг, мають тенденцію до зниження, що підвищує можливості цінової конкуренції. Тому основний недолік цього методу ціноутворення пов'язаний з тим, що стратегічна ініціатива у встановленні цін віддається конкурентам.

Згідно з методом ціноутворення на основі взаємин із клієнтурою налагодження ділових стосунків із клієнтурою є необхідною умовою забезпечення ефективної діяльності. Відповідно до цієї вимоги має розроблятися й цінова стратегія банку, при цьому слід максимально враховувати інтереси найбільш перспективних клієнтів.

Практика цінової диференціації клієнтів за привабливістю свідчить про встановлення для них таких цін на послуги, які забезпечують лише мінімальну маржу або навіть є збитковими. Це компенсується за рахунок пропонування споживачам додаткових високорентабельних для банку послуг. Таким чином, щодо клієнтів, які забезпечують банку найвищий доход, здійснюється політика найбільшого сприяння при наданні їм індивідуальних послуг.

Метод «проникнення на ринок» особливо вдало застосовується щодо послуг, витрати на надання яких знижуються відповідно до набуття «ефекту досвіду». Для проникнення на ринок банк навмисне занижує ціни на послуги, що зрештою забезпечує йому завоювання певних сегментів. Конкуренти можуть не витримати цінового тиску, що призводить до збитковості їхньої діяльності, а банк, який здійснює зазначені цінові маневри, поступово знижує рівень своїх витрат і, досить міцно захопивши ринкову частку, може почати проведення політики, спрямованої на підвищення власної прибутковості.

Метод змінного ціноутворення застосовується банком у випадку, якщо він зацікавлений у встановленні цін на свої продукти на рівні, що перевищує традиційний для такого роду послуг. Успішне здійснення стратегії змінного ціноутворення можливе за наявності таких основних умов:

- значний рівень якості послуг;

- широка клієнтурна база банку;

- підвищення ціни не призводить до істотного скорочення обсягу операцій банку;

- зростання рівня цін не спонукає конкурентів до вживання певних контр дій;

- значний рівень цін підкреслює особливу якість банківських продуктів.

Обраний метод ціноутворення багато в чому визначає цінову стратегію банку. Здійснення цієї стратегії має враховувати ряд факторів:

- імідж банку;

- географію;

- вплив інших суб'єктів ринку;

- цінові знижки;

- цінову дискримінацію.

Банк, пропонуючи свої послуги клієнтам, має насамперед турбуватися про те, як він буде виглядати на тлі інших фінансово-кредитних інститутів, як будуть сприйматися споживачами його продукти. Формування іміджу банку відбувається під впливом значної кількості факторів (відносини з клієнтурою, якість продуктів і ціни на них тощо).

Різні клієнти по-різному сприймають імідж банку, тому що в кожної групи споживачів свої індивідуальні запити та вимоги до рівня обслуговування. Малий банк може з недовірою сприйматися корпоративними клієнтами, у той час як невеликі фірми з задоволенням будуть користуватися його послугами, оскільки це їм обійдеться дешевше, ніж при звертанні до висококласних банків.

Банк має формувати свою цінову стратегію таким чином, щоб послуги, які він пропонує різним групам клієнтів, відповідали б за якістю та ціною створеному іміджу.

Географія. Чимало банків мають широко розгалужену мережу філій і надають свої послуги в багатьох регіонах. У зв'язку з цим виникає необхідність орієнтації цінової стратегії на особливості фінансових ринків у різних регіонах.

Вплив інших суб'єктів ринку. Крім конкурентів, на цінову стратегію банку можуть впливати акціонери банку, його клієнти, уряд, преса тощо. Наприклад, у деяких випадках, щоб уникнути конфліктів зі споживачами своїх послуг і для підтримки іміджу, банки йдуть назустріч побажанням клієнтів при встановленні цін.

Багато банків активно використовують у своїх цінових стратегіях різного роду цінові знижки та надбавки, покликані стимулювати придбання банківських продуктів у великих обсягах. Так, банки можуть застосовувати знижки в ціні при початкових платежах за кредитні послуги. Для стимулювання придбання клієнтами облігацій банки практикують виплату цінових премій до моменту погашення довгострокових зобов'язань.

Застосування знижок і надбавок потребує від банків точного аналізу своїх витрат, щоб зростання обсягів послуг, які надаються, сприяло не скороченню, а збільшенню прибутку.

Застосування банком цінової дискримінації удосконалює цінову стратегію, сприяє зростанню прибутку та підвищенню іміджу банку в очах клієнтів. Цінова дискримінація здійснюється за такими напрямками:

- дискримінація клієнтів;

- дискримінація за формою продуктів;

- дискримінація місця;

- дискримінація часу.

Дискримінація клієнтів проявляється в тому, що різним споживачам банківські послуги пропонуються за різною ціною. Це пов'язано з тим, що банк може здійснювати відповідні заходи для підтримки деяких сегментів ринку (студенти, пенсіонери, молоді родини). Ряд клієнтів, які користуються особливою повагою банку, можуть обслуговуватися за пільговими цінами. Проведення зазначених заходів незначно знижує поточний прибуток, істотно підвищуючи при цьому імідж банку.

Дискримінація за формою продуктів покликана підкреслити значний рівень якості деяких послуг (хоча витрати банку на їх надання можуть і не перевищувати витрат за аналогічними операціями).

Дискримінація місця надання послуг пов'язана з різним рівнем витрат банку на їх надання клієнтам у різних регіонах, що знаходить своє відображення у ціні.

Дискримінація часу припускає різні ціни на ті самі послуги в різний час доби. Це дуже важливий фактор, оскільки багато банків з метою розширення своєї бази клієнтів значно розширюють графік роботи.

Постійне проведення банками інноваційної політики та впровадження в банківську практику нових продуктів сприяло появі таких видів цін:

- «зняття вершків»;

- за впровадження продукту на ринок (пропонування більш низьких цін, ніж установлені на ринку);

- «психологічна» (ціна зафіксована на рівні, дещо нижчому певної круглої суми);

- лідера на ринку (пропонується лідируючим банком);

- з відшкодуванням витрат виробництва (собівартість плюс прибуток);

- престижна або за послуги дуже високої якості.

До практичних інструментів цінової політики, які успішно застосовуються банками, відносяться, зокрема, поділ цін і диференційоване ціноутворення.

При встановленні ціни на банківські послуги неможливо точно розрахувати витрати, пов'язані з залученням грошових ресурсів, та витрати, пов'язані із здійсненням операцій. Оскільки у зв'язку з цим нижня межа ціни не піддається точному визначенню, банки прагнуть у кожному конкретному випадку до максимізації доходу з тим розрахунком, щоб його сумарний рівень щонайменше покривав загальні витрати на оплату праці, придбання матеріальних ресурсів і залучення фінансових ресурсів. Однак найчастіше в ході переговорів із клієнтом банк змушений поступатися й надавати знижки. Мінімізувати їх дозволяє поділ цін (політика «дрібних коштів»), у ході якого банк замість загальної ціни на послугу в цілому встановлює складові частини ціни. Наприклад, для банківського кредиту можуть бути встановлені такі часткові ціни:

- комісійна винагорода за надання кредиту;

- відсоткова ставка;

- комісійний збір за перевищення суми кредиту залишку на рахунку;

- комісійний збір з обороту або тариф за ведення рахунка;

- відшкодування накладних і адміністративних витрат.

У ході переговорів банк може поступитися величиною деяких часткових цін, але, як свідчить практика, ця поступка завжди виявляється меншою, ніж вона могла б бути у разі встановлення єдиної ціни. Такий результат виникає тому, що навіть при незначних поступках з боку банку клієнт психологічно швидко здобуває відчуття успішності переговорів і вважає незручним продовжувати переговори про подальше зниження ціни.

Критеріями, за якими відбувається диференціація відсоткових ставок за кредитами є кредитний ризик щодо конкретного позичальника, який визначається такими факторами:

- ліквідність активів і перспективи окупності інвестиційного проекту;

- економічний потенціал;

- рівень витрат на отримання інформації, пов'язаної з наданням кредиту;

- спосіб забезпечення кредиту;

- терміновість кредитування та ін.

Критеріями диференціації відсоткових ставок по внесках є терміновість внеску та характер вкладника.

Певний інтерес становить концепція визначення відсоткових ставок з урахуванням усього комплексу відносин банку з клієнтом. Відповідно до цієї концепції встановлюється система пільгових кредитних ставок залежно від того, чи є позичальник вкладником банку та яким є розмір його вкладу. Найвищий відсоток стягується з клієнтів, які не є вкладниками даного банку. Мінімальний рівень відсотка визначається на рівні вищої з двох величин: ставки рефінансування або прибутковості альтернативних вкладень банку.

Однак найчастіше в ході переговорів із клієнтом банк змушений поступатися й надавати знижки. Мінімізувати їх дозволяє поділ цін (політика «дрібних коштів»), у ході якого банк замість загальної ціни на послугу в цілому встановлює складові частини ціни.