· майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик. [5]

Новим положенням вказаного вище Закону є також те, що, незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу чи ні, платник податку має право при укладенні договору визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. [6]

На жаль, у такій новій редакції Закону, на відміну від існуючих раніше старих термінів, відсутній головний критерій віднесення операцій до того чи іншого виду лізингу - якщо в договорі передбачено перехід права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до лізингоотримувача, то лізинг фінансовий, а якщо ні - то оперативний. Тому можливі випадки, коли оперативний лізинг можуть віднести до фінансового разом з витікаючими звідси податковими зобов'язаннями. Наприклад, лізингодавцю вдалося такого клієнта, який взяв в оперативний лізинг майно на умовах сплати за період дії договору суму, що перевищує первинну його вартість. У такому разі буде виконана одна з умов віднесення договору до фінансового лізингу, хоча лізингодавець не планує передавати об'єкт договору у власність і оподатковувати його передачу як продаж. Виходячи з цих міркувань, на нашу думку, доцільно було б зберегти критерій власності на об'єкт лізингу, який існував раніше. [6]

Мають місце також різні підходи, неузгодження щодо визначення лізингу, у тому числі фінансового, не тільки у Законах України ("Про фінансовий лізинг", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" тощо), а й у положеннях Цивільного кодексу України, Господарського кодексу, підзаконних нормативно-правових актах. Це може ускладнити вирішення правових спорів учасників лізингових відносин, питань з оподаткування лізингових операцій.

Не до кінця вирішене в нормативно-правових актах і питання права власності на лізингове майно, що перешкоджає розвитку лізингових відносин. Так, у статті 11 "Права та обов'язки лізингоодержувача" Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що у разі, закінчення строку лізингу (мається на увазі фінансового), а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. При цьому лізингоотримувач сплачує лізингові платежі, до складу яких входить сума, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу. Аналогічно в статті 10 цього ж закону "Права та обов'язки лізингодавця" сказано, що лізингодавень зобов'язаний прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору або в разі закінчення строку користування предметом лізингу. [5]

Отже, на мій погляд, має місце деяка неузгодженість прав і зобов'язань суб'єктів лізингових відносин, а також деяке порушення, недостатня захищеність прав лізингооджержувача. У зв'язку з цим для вирішення питання прав власності щодо предмету лізингу, доцільно передбачити можливість іншого варіанту, крім повернення його лізингодавцю. З цією метою слід внести зміни до Закону України "Про фінансовий лізинг", а саме: у пункт 5 частини 2 статті 10 "Права та обов'язки лізингодавця" і пункт 7 частини 2 статті 11 "Права та обов'язки лізингоодержувача" доповнити словами "якщо інше не передбачено умовами договору лізингу". Тоді за взаємною згодою учасників лізингової угоди можна і не повертати об'єкт лізингу після закінчення строку договору, а залишити лізингоодержувачу. [7]

Законодавчі норми щодо оперативного лізингу теж не передбачають отримання права власності на техніку або обладнання після закінчення лізингової угоди. Тоді лізингова компанія шукає іншого покупця, хоча лізингоодержувач може бути зацікавлений у придбанні залишкового майна. Проте через неможливість здійснення такої операції він змушений часто оформляти таку покупку через іншу (підставну) юридичну особу. Звичайно, це ускладнює лізинговий бізнес. [7]

Потрібно також привести українське законодавство з лізингу у відповідність до міжнародного, насамперед, європейського. Саме таке завдання ставиться перед Асоціацією "Українське об'єднання лізингодавців", створеної у вересні 2005 р. Україна поки що не приєдналася до Конвенції ЮНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, Конвенції "Про міжнародні гарантії у відносинах з рухомим обладнанням", Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення та Кіотської Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур. Тому діючий в Україні механізм оподаткування операцій при міжнародному лізингу надто жорсткий і не відповідає загальноприйнятим світовим стандартам, передбаченими вищевказаними конвенціями. Зокрема нині лізингоодержувачі сплачують за об'єкти міжнародного лізингу безліч податків і платежів: мито на імпорт, акцизний збір, ПДВ. Виключення складають договори операційного лізингу строком до одного року, коли мито не сплачується. [7]

Іншою невирішеною проблемою є надто висока вартість нотаріальних послуг. Так, для нотаріальної реєстрації договорів лізингу, що спрямована на забезпечення захисту прав лізингодавців, необхідно сплатити державне мито з розрахунку 5% від суми операцій за договором. [8]

3.2 Вдосконалення інформаційної бази щодо лізингу

В Україні лізинг почав формуватися на початку 90-х років минулого століття. Проте і до нині в країні відсутня необхідна достовірна інформаційна база не тільки по кількісних, а й по якісних показниках, що характеризують вітчизняну лізингову діяльність. Державні статистичні органи не мають даних по обсягах лізингових послуг, кількості укладених, виконаних і невиконаних договорів, джерелах фінансування, вартості техніки і обладнання, переданого у лізинг тощо у розрізі видів економічної діяльності, суб'єктів господарювання та економіки в цілому. [8]

Це значно утруднює проведення наукових аналітичних досліджень з лізингу, вироблення і прийняття оперативних і зважених виробничих рішень, управління лізинговою діяльністю. Для створення належного інформаційного забезпечення лізингової діяльності необхідно здійснити комплекс заходів з таких напрямів:

· удосконалення статистичної звітності,

· формування інформаційного банку даних,

· пропаганда та розповсюдження інформації,

· надання дорадницьких, просвітницьких послуг з лізингу. (Мал. 2)

Мал. 2. Основні напрями удосконалення інформаційного забезпечення лізингової діяльності

Розглянемо їх послідовно і детальніше. [8]

У Загальнодержавному табелі (переліку) форм державних статистичних спостережень для об'єднань, підприємств, організацій та установ України всіх форм власності, розробленому і затвердженому Державним комітетом статистики України (наказ 14.01.2005 р. №10) на виконання Указу Президента України "Про державний комітет статистики України" від 19 січня 2004 р. №60/2004, містяться 217 форм державних статистичних спостережень за і 8 розділами (у томі числі: статистика інвестицій; статистика основних засобів; статистика сільського та рибного господарства; статистика фінансів підприємств). Однак, жодних даних про лізингову діяльність в цілому по країні, регіонах, по видах економічної діяльності, галузях економіки у вказаних формах не наводиться. [8]

Така негативна ситуація щодо інформаційного висвітлення лізингу пояснюється рядом причин. Нами встановлені основні з них. По-перше, лізингові операції не підлягають ліцензуванню, а лізингові компанії не є чисто "лізинговими", вони паралельно можуть займатися іншими видами діяльності, які є основними і за обсягом значно перевищують лізингові операції. [8]

По-друге, дуже часто операції продажу на виплату - в розстрочку відносять до лізингових.

По-третє, має місце навмисне уникання укладання договорів лізингу і підміна їх на договори купівлі-продажу на виплату або договори-оренди через недосконалі оподаткування, нормативно-правову базу тощо.

По-четверте, зустрічаються випадки, коли зареєстрована компанія по наданню лізингових послуг, але фактично займається іншими видами діяльності. За нашими розрахунками, в Україні лише кожен 5-7 суб'єкт господарювання від усіх задекларованих реально надає лізингові послуги. [11]

Проте дія всіх цих та багатьох інших факторів не повинні бути причиною не відображення лізингової діяльності у державній статистичній звітності. В останні роки зроблені певні кроки по започаткуванню та впорядкуванню інформації щодо лізингу, зокрема фінансового. Так, згідно Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено фінансовий лізинг. При цьому у 2003 р. відповідним Указом Президента України було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, або скорочено - Держфінпослуг. Зазначена комісія займається регулюванням ринку фінансових послуг, здійснює нагляд за небанківськими фінансовими установами, що надають такі послуги і в тому числі з фінансового лізингу, а також створенням інформаційної бази. Для цього Держфінпослуг затвердила "Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній". [8]

Перспективним і таким, що відповідає вимогам сьогодення, є створення, можливо, на базі крупної лізингової компанії, міжобласного лізингового центру, який, міг би розробляти та розповсюджувати різні методичні рекомендації, методики з лізингу, створення інформаційного банку даних. [8] Останній має містити інформацію про попит підприємств, у тому числі аграрних на техніку та обладнання, її пропозицію і постачальників, лізингодавців та лізингоотримувачів, умови здійснення лізингових операцій тощо. Подібний міжрегіональний центр створений в Російській Федерації на базі Московської лізингової компанії і позитивно себе зарекомендував.

Не менш важливим питанням є забезпечення доступності, якості інформації, насамперед, звітних даних. Нині навіть ті форми звітності, які не містять інформацію, що становить державну чи комерційну таємницю, практично не доступні, розпорошені по різних відомствах (статистична, фінансова звітність), їх показники часто не ув'язані між собою. Слід зазначити, що раніше, до реформування бухгалтерського обліку і звітності складені річні звіти господарств, які містили найбільш повну інформацію виробничо-фінансового напряму, здавалися в органи управління сільського господарства (районні, обласні, національні). Тут вони ретельно перевірялися на предмет взаємозв'язки складових частин (розділів, таблиць), показників звіту щодо виробничої та фінансової частин, зводилися і передавалися у вище стоячу організацію. Такий підхід забезпечував більшу достовірність даних і кращий доступ до них. Такої ж думки дотримуються інші вчені-економісти. [8]

Ефективне застосування лізингового механізму та активізація лізингової діяльності потребують організації надання кваліфікованих порад, роз'яснень професійних дорадників, проведення відповідного навчання. [7] Це пояснюється тим, що ринок лізингових послуг в Україні почав розвиватися порівняно недавно і розуміння його вимагає певного рівня знань і навичок. На жаль, поки що люди слабо обізнані з питань природи лізингу, не знають його переваг, особливостей. Вони часто не знають економічної сутності лізингу, або ототожнюють його з орендою, розстрочкою, кредитом, не розуміючи між ними принципової різниці. Як вже зазначалося, результати проведеного нами соціологічного обстеження керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств Київської області показали, що кожен дев'ятий із них не знає взагалі, що таке лізинг. Тільки 32,5% знає, що таке фінансовий, 22,9% - оперативний, 19,9% внутрішній і 24,7 - міжнародний лізинг. [7]

Крім того, механізм укладання, дії лізингових угод і нарахування лізингових платежів непростий. Кожен вид лізингу має свої сильні та слабкі сторони, які потрібно знати та вміло використовувати. Наприклад, при укладанні договорів з фінансового лізингу з тривалим строком дії можливі випадки швидкого морального зносу лізингового майна під дією науково-технічних досягнень, хоча орендні платежі не можна припиняти, бо, згідно укладеній угоді, слід виплатити всю вартість його амортизації. У такому разі доцільно укладати угоди з оперативного лізингу, оскільки термін дії її коротший і менший від амортизаційного строку (як правило, від 2 до 5 років). [8]

Отже, виходячи з викладеного вище, необхідно постійно проводити навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників лізингових компаній, потенційних і реальних клієнтів, постачальників техніки та обладнання з питань фінансування, бухгалтерського обліку, оподаткування, менеджменту, правових питань тощо. Різні види і форми навчання та пропаганди лізингу можуть проводитися спеціалістами провідних лізингових компаній, їх асоціацій, аграрних дорадчих служб, банків тощо.

Висновки

Розглянувши проведення лізингових операцій можна зробити такі висновки:

· Лізинг розглядається як додаткове, особливе джерело фінансування, яке розширює можливості підприємств щодо вибору стратегії інвестування;

· Лізингу притаманні всі функції банківського кредиту. Але він є особливою формою кредитних відносин - товарним кредитом в основні засоби, за якого право використання майна відокремлюється від права володіння ним. Перше переходить до лізингоодержувача, тоді як лізингодавець зберігає за собою право володіння переданим в оренду майном;

· Лізингу притаманний переважно трибічний характер відносин, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь три суб'єкти: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна. Всі вони економічно заінтересовані в укладанні лізингової угоди;

· Підприємствам лізинг дає змогу одержати в користування необхідні основні засоби з можливим наступним придбанням їх у власність, не маючи власних коштів для їх закупівлі;

· Завдяки лізингу підприємства мають можливість не зв'язувати свій капітал через купівлю необхідних основних засобів, а використовувати його для організації іншої діяльності і тим розширювати можливості одержання додаткового доходу;

· Завдяки лізингу здійснюється оновлення виробництва на якісно новій основі. Він відкриває доступ до сучасної техніки, забезпечуючи тим самим зростання продуктивності праці і підвищення доходності;

· Перевагою лізингу для аграрних підприємств є також та обставина, що вони можуть застосовувати схему гнучких лізингових платежів, яка найбільше відповідає сезонності сільськогосподарського виробництва.

Проаналізувавши діяльність ПАТ "VAB" можна зробити такі висновки:

· вартість активів у 2012 році зросла на 93,37% в порівнянні з 2010 роком. А активи банку - це накопичені протягом діяльності банку ресурси, які в майбутньому приносять економічну вигоду і призводять до припливу грошових коштів в банківську установу;

· зобов`язання за цей період збільшились на 87,14%. А зобов`язання банку - це заборгованість банку, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів банку, що втілюють у собі економічні вигоди;

· власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності, і у 2012 році, в порівнянні з 2010 роком, він збільшився на 245,3 %.

· чистий прибуток у ПАТ "VAB" зменшується з кожним наступним роком, це може вплинути на діяльність банку, тому що чистий прибуток - це прибуток, який банк може використовувати на власний розсуд.

Отже, ПАТ "VAB" - це банк, що динамічно розвивається і розширює свою діяльність не тільки в Україні, але і за її межами. [12]

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність” \\ Бизнес - приложение 1998р. №37

2. Закон України "Про лізинг” \\ Бизнес - документы, комментарии, консультации 1999р. №3, с.48

3. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", прийнятий Верховною Радою України 22 травня 1997 р. N283/97 ВР зі змінами, внесеними Законом України від 24.12.02 р. №349-15 // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - N12. - с.88.

4. Аналіз банківської діяльності: Підручник / [А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.]; за ред.А.М. Герасимовича. - К. КНЕУ, 2004. - 599 с.

5. Різник В. Придбання лізингоодержувачем предмета лізингу: законодавство та практика його застосування // Лізинг в Україні. - 2007. - №3. - с.11 - 15.

6. Різник В. Загальні положення про укладення договорів лізингу у сфері банківської діяльності // Вісник Національного банку України. - 2006. - №4. - с.28 - 31.

7. Бадзим О.С. Удосконалення функціонування ринку лізингових послуг / О.С. Бадзим // Актуальні пробулеми економіки. - 2010. - №9. - с.182 - 190.

8. Вітт О. Пробулеми і перспективи розвитку лізингу в Україні / О. Вітт // Ринок цінних паперів України. - 2008. - №3/4. - с.51 - 54.

9. Чукурна О. Досвід використання лізингових операцій в банківській сфері / О. Чукурна // Економіст. - 2008. - №11. - с.22 - 25.

10. Сисоєва Л. Взаємодія лізингових компаній з банківськими установами / Л. Сисоєва // Формування ринкових відносин в Україні. - 2010. - №4. - с.96 - 99.

11. Дорофеєва О.В. Організаційні аспекти управління фінансовими ризиками лізингових компаній // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №6 (48).

12. Офіційний сайт VAB банку http://vab.ua/ukr/

Размещено на Allbest.ru