Організація системи фінансового моніторингу в банківській системі

- наукового обґрунтування методик, які застосовуються в процесі фінансового моніторингу банківських установ, що вимагає постійного вдосконалення методичної бази моніторингу;

- обмеженої цілеспрямованості формулювання загальної мети, що полягає в регулярному спостереженні і визначенні моменту переходу в граничний стан до порушень;

- безперервності спостереження - передбачає регулярність й постійність спостережень у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинними шляхом на всіх етапах реалізації відповідних фінансових операцій, що виключає його випадковий характер;

- оперативності - вимагає швидкого проведення аналітичного дослідження, своєчасного інформування, формування чітких висновків, що виступають основою для своєчасного реагування та зупинення сумнівних фінансових операцій та мінімізації обсягів тіньових процесів;

- зіставності показників фінансового моніторингу в часі.

Слід зазначити, що сутність фінансового моніторингу проявляється через притаманні йому функції, серед яких слід виділити:

- організаційно-управлінську (або упорядковуючу), що полягає у визначенні на підставі законодавства системи та порядку фінансового моніторингу, його структури, виконавців, їх завдань, функціональних обов'язків, форм і засобів фінансового нагляду;

- контролюючу, що реалізується через ідентифікацію та вивчення особи клієнта, який здійснює фінансову операцію, перевірку видів його діяльності, зіставлення з останніми предметів фінансової операції, стосовно якої здійснюється фінансовий моніторинг;

- аналітичну, яка охоплює: аналіз змісту фінансової операції, її звичайності або незвичайності, заплутаності умов здійснення, економічної невиправданості фінансових операцій або суперечливості звичайній практиці клієнта, оцінку ризику здійснення клієнтом банку легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- інформаційну, яка полягає у виявленні та наданні Державній службі фінансового моніторингу України інформації про ознаки наявної або ймовірної сумнівності фінансової операції, а також для її перевірки відповідними засобами;

- запобіжну, що містить: безпосереднє запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, через здійснення моніторингових дій стосовно окремої фінансової операції; опосередковане запобігання злочинності через запобігання відмиванню «брудних» коштів, отриманих у процесі злочинної діяльності [10].

Проведене дослідження засвідчило, що організація фінансового моніторингу банківської системи України знаходиться на стадії розбудови і має ряд недоліків, які пов'язані з низькою інформаційною прозорістю фінансових посередників; нерозвиненістю організованого фондового ринку; існуванням можливості уникнення оподаткування через операції в офшорних зонах.

З метою удосконалення вітчизняної практики проведемо порівняльний аналіз досвіду провідних країн Європейського Союзу в сфері протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в контексті можливості його використання в Україні.

Фінансовий моніторинг в Німеччині здійснює підрозділ фінансової розвідки (Zentralstelle fьr Verdachtsanzeigen), який входить до складу поліції. До його основних завдань входять: збір та аналіз звітів про підозрілі фінансові операції; передача результатів проведеного аналізу до правоохоронних органів; статистичний аналіз звітів про підозрілі фінансові операції та публікація річних звітів про проведену діяльність; інформування суб'єктів первинного фінансового моніторингу про типології та методи відмивання злочинних доходів; взаємодія з підрозділами фінансової розвідки зарубіжних країн. Фінансово-кредитні установи в Німеччині зобов'язані здійснювати ідентифікацію клієнта і у випадку перевищення суми фінансової операції 15000 євро (або у випадку встановлення довгострокових відносин), і у випадку, якщо фінансова операція викликає мотивовану підозру щодо відмивання кримінальних доходів. Слід відмітити, що Центральний банк в Німеччині (Бундесбанк) не має повноважень регулювання та нагляду у сфері протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом та фінансуванню тероризму, оскільки сам відноситься до фінансових установ, які здійснюють комерційні фінансові операції. Таким чином, Бундесбанк, як і інші фінансово-кредитні установи Німеччини зобов'язаний звітувати про підозрілі фінансові операції. Нагляд за діяльністю фінансових установ у Німеччині здійснює Федеральне відомство нагляду за діяльністю фінансових установ (ВаFin) [12, 42, 44].

У Франції спеціалізованим підрозділом фінансової розвідки є TRACFIN, який підпорядковується Міністерству економіки та фінансів та Міністерству бюджету і має засекречену діяльність. TRACFIN як підрозділу фінансової розвідки, парламентом доручено три основних завдання: прийом і захист інформації про незаконні фінансові мережі та операції, які могли б бути спрямовані на фінансування тероризму і відмивання незаконно отриманих коштів; аналіз і обробка фінансової інформації, отриманої від суб'єктів первинного фінансового моніторингу; передача інформації до судової влади, митних та податкових органів. Особливістю системи фінансового моніторингу у Франції є те, що вона не має законодавчо закріплених вимог щодо надання інформації про фінансові операцій в залежності від їх суми, а критеріями дослідження операцій на сумнівність є вмотивована підозра щодо фінансових операцій, які мають ознаки легалізації доходів, зокрема щодо коштів, які можуть мати відношення до незаконної торгівлі наркотиками, організованої злочинності, фінансування тероризму, нанесення шкоди інтересам Європейського Союзу шляхом вчинення шахрайських дій, корупції. Особливої уваги від суб'єктів первинного фінансового моніторингу потребують фінансові операції, які перевищують суму в 150000 євро, та характеризуються складністю проведення або відсутністю економічного сенсу [14, 42].

Центральним елементом системи державного фінансового моніторингу в Польщі є Генеральний інспектор фінансової інформації (Generalny Inspektor Informacji Finansowej - GIIF), підпорядкований Міністерству фінансів. Мета GIIF - отримання, збирання, обробка та аналіз інформації для запобігання легалізації активів незаконного або невизначеного походження, та запобігання фінансуванню тероризму. Згідно польського законодавства обов'язковому фінансовому моніторингу підлягають фінансові операції на суму, що становить 15000 євро і більше [12, 44, 45].

Уповноваженим органом Іспанії в системі державного фінансового моніторингу є Комісія з протидії відмиванню грошових коштів. Суб'єкти фінансового моніторингу зобов'язані надавати інформацію підрозділу фінансової розвідки про операції у випадку, якщо вони пов'язані з передачею готівкових коштів, чеків або інших документів на пред'явника, а також про операції з резидентами офшорних юрисдикцій на суму, що перевищує 30000 євро [12, 14].

Діяльність по протидії легалізації (відмиванню) злочинних доходів в Австрії здійснює спеціальний підрозділ, створений в складі Групи боротьби з організованою злочинністю (EDOK). Цей спеціальний підрозділ розглядає повідомлення щодо підозрілих операцій, що направляються кредитно-фінансовими інститутами. Також в Австрії законодавчо регламентована вимога кредитним організаціям і фінансовим інститутам при встановленні стосунків з клієнтом, відкритті і закритті рахунків, отриманні кредитів тощо з'ясовувати правовий статус і докладні дані про іноземного клієнта [12, 45].

В Італії фінансовий моніторинг покладено на Ufficio Italiano Combi UIC (SAR), що підпорядковується Національному банку Італії. Інформація про фінансову операцію або низку взаємопов'язаних фінансових операцій на суму, що перевищує 12500 євро, повинна бути надана суб'єктом фінансового моніторингу в Об'єднаний інформаційний центр. Згідно з італійським законодавством обов'язковою є ідентифікація юридичних і фізичних осіб при отриманні чи сплаті готівкових коштів (або їх еквівалента), цінних паперів на пред'явника, сума яких перевищує 12500 тис. євро. Така операція може буде здійснена тільки після ідентифікації клієнта. Крім клієнтів, обов'язковій ідентифікації підлягають вигодоотримувачі, від імені або за рахунок яких діє клієнт суб'єкта фінансового моніторингу. У разі ненадання інформації про підозрілу операцію встановлено штрафні санкції до 50% суми операції, про яку не було повідомлено [12, 14, 42].

У Великобританії питаннями фінансового моніторингу опікується підрозділ фінансової розвідки Служба внутрішніх доходів NCIS / ECU, яка підпорядковується Міністерству фінансів Великобританії та взаємодіє з Національною службою кримінальної розвідки, Митно-акцизною службою, Бюро по боротьбі з шахрайством, Службою національних розслідувань. NCIS / ECU Великобританії займається питаннями протидії легалізації доходів, фінансування тероризму, злочинів в сфері грального бізнесу, шахрайств. Проте англійське законодавство забороняє передачу інформації про податкові правопорушення іншим державам [43, 44, 45].

Правові основи фінансового моніторингу на Мальті були закладені у відповідному законі про протидію та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, та фінансування тероризму ще в 1994 р., проте лише з 2002 року в даній державі було створено спеціалізований орган фінансового моніторингу FIAU. Особливістю діяльності FIAU є незначна кількість фінансових установ, які проводять первинний фінансовий моніторинг.

В Словенії фінансовий моніторинг здійснює Office for Money Laundering Prevention. Гранична сума фінансового моніторингу при проведенні касових операцій складає 30 тис. євро.

Отже, зважаючи на проведені дослідження закордонного досвіду організації фінансового моніторингу, варто зазначити, що організація системи фінансового моніторингу в Україні відповідає світовим стандартам та рекомендаціям міжнародних організацій у сфері боротьби з легалізацією злочинних доходів. Однак, існує ряд переваг систем фінансового моніторингу в окремих країнах, які варто було б застосувати в Україні. Зокрема, зважаючи на досвід Італії є доцільним підпорядкувати фінансовий моніторинг банківської діяльності центральному банку, запровадити автоматизовану ризикоорієнтовану систему обробки інформації. За прикладом Франції забезпечити ефективні механізми збереження отриманої інформації у таємниці. Такі механізми можна розробити за рахунок посилення адміністративної відповідальності уповноважених для роботи з секретною інформацією працівників як органів державного фінансового моніторингу, так і суб'єктів первинного фінансового моніторингу (штрафні санкції, заборона обіймати керівні посади тощо). Крім того, за прикладом Великобританії заборонити передачу інформації про податкові правопорушення іншим державам.

Таким чином, проведений порівняльний аналіз закордонного досвіду організації системи фінансового моніторингу дозволить перейняти найбільш дієві механізми протидії легалізації злочинних доходів та фінансуванню тероризму та визначити основні напрями удосконалення вітчизняної системи фінансового моніторингу.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ: ДОСВІД УКРАЇНИ ТА КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2.1 Сучасний стан банківської системи України як складової фінансового моніторингу

На сучасному етапі необхідною умовою стабільного соціально-економічного зростання будь-якої країни є досконалість і дієвість функціонування банківської сфери. Лише надійна і розвинена банківська система може сприяти реструктуризації економіки та її стабілізації в умовах фінансових та політичних шоків. Банківська система є рушійним механізмом економічних перетворень, оскільки забезпечує переміщення фінансових ресурсів між окремими країнами, регіонами, галузями економіки та суб'єктами фінансового ринку.

В основу розбудови сучасної банківської системи України були покладені загальновизнані у світовій практиці принципи:

- дворівнева побудова: чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;

- функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;

- ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення банків різних форм власності;

- організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладення цього завдання на центральний банк;

- незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;

- формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності.

Як засвідчив аналіз наукової літератури, присвяченої становленню та розвитку вітчизняної банківської сфери, можна виділити 8 основних етапів формування сучасної банківської системи (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Характеристика етапів розвитку банківської системи України

Етап	Період	Основні події
І етап Перереєстрація та реорганізація	1991-1992	20.03.1991 р. - прийняття Закону України „Про банки і банківську діяльність”. 02.10.1992 р. - початок перереєстрації комерційних банків України, зареєстрованих Держбанком СРСР. Станом на 01.01.1992 р. зареєстровано 77 банків
ІІ етап Поява банків „другої хвилі”	1992-1993	Виникнення нових банків, у т.ч. дрібних малопотужних банків. Станом на 01.01.1993 р. зареєстровано 134 банки
ІІІ етап Перші банкрутства	1994-1996	Підвищення контролю за діяльністю комерційних банків з боку НБУ, наслідком чого стало банкрутство ряду банків: 11 - у 1994 р., 20 - у 1995 р., 45 - у 1996 р. У 1994 р. на фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва
IV етап Зростання темпів розвитку банків та впровадження гривні	1996-2000	Зростання кількості банків (до 214 банків у 2000 р.). Високі темпи капіталізації банків (за цей період сплачений статутний фонд комерційних банків зріс більше ніж у 30 разів). Зменшення кількості малих і середніх банків, частка яких на кінець 2000 р. становила 10 і 24 % відповідно. 1996 р. - впровадження національної грошової одиниці - гривні
V етап Стабілізація банків	2000-2007	07.12.2000 р. - прийняття нового Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зростання чистих активів банків у 5,75 рази протягом періоду, капіталу банків у 14,2 рази протягом періоду. Вітчизняна банківська система у 2005-2006 рр. стала одним із найбільш привабливих банківських ринків Східної Європи.
VI етап Розвиток перед кризою	2008-2009	Політичні зміни у країні, а також привабливі економічні перспективи зумовили притік міжнародних інвестицій та поява в Україні банків та фінансових груп світового рівня, зокрема: BNP Paribas, Raiffeisen Int, SEB, Credit Agricole S.A., Societe Generale, Intesa Sanpaolo, Commerzbank, UniCredit. Частка активів сектору, що належала іноземним банкам зросла, із 16 % в 2002-му до 57 % в 2008-му році, а кількість банків зросла з 20 до 53 відповідно
VІI етап Криза	2008-2009	Перед банківською системою постала проблема ліквідності: 80-90 % банків призупинили кредитування, було введено заборону на дострокове зняття депозитів. Прибутковість банківської системи суттєво погіршилась, хоча чистий процентний дохід у 2009 році зріс на 9,2 %, але зростання обсягів відрахувань у резерви більше ніж у 3 рази з огляду на погіршення якості кредитів та курсової переоцінки статей балансу
VIІІ етап Повільне відновлення та нова криза	2010-2014	Розвиток банківської системи уповільнився під впливом нестабільності гривні. Обсяги кредитів за період з 2010-го до кінця 2013-го року зросли на 21 %, депозити - на 63 % відповідно. У першому кварталі 2014 року через падіння курсу гривні, уповільнення бізнес-активності та відтоку депозитів населення доларовий еквівалент кредитів банківської системи знизився на 20 %, а депозитів - на 26 %

Протягом останніх років відбувається активний процес інтеграції банківської системи України у світову фінансову систему на основі адаптації до єдиних загальновизнаних вимог функціонування та регулювання. Тому в нинішніх умовах стратегічним завданням Національного банку України є розбудова стійкої, ефективної, конкурентоспроможної банківської системи, яка б сприяла довгостроковому економічному зростанню країни, її фінансовій безпеці та була здатна без загроз національним інтересам інтегруватися у світовий фінансовий простір.

Охарактеризуємо детально сучасний етап розвитку банківської системи України з метою аналізу стану та ефективності її діяльності . Світова фінансово-економічна криза та роки посткризового відновлення вітчизняної економіки поставили питання скорочення кількості банків в Україні, їх укрупнення, оптимізацію діяльності, дефіцитності інших кредитно-фінансових інститутів та нерозвиненості фінансового та фондового ринків. У табл. 2.2 представлено динаміку кількості банків протягом періоду 2011-2014 рр.

Таблиця 2.2

Динаміка зміни кількості банків України

Показник	01.12.2011	01.12.2012	01.12.2013	01.12.2014	Відхилення 2014/2011
Кількість банків, які мають банківську ліцензію	176	176	180	163	-13
з них: з іноземним капіталом	53	53	49	51	-2
у т.ч. зі 100% іноземним капіталом	22	22	19	19	-3
Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, %	41,9	39,5	34,0	32,5	-9,4

Джерело: складено на основі [19, 46]

Як свідчать наведені дані станом на кінець 2014 р., в Україні банківську ліцензію мали 163 банки, серед яких 51?банк з іноземним капіталом. Слід відмітити, що протягом звітного року НБУ було відкликано ліцензію 17 банків, в тому числі у 2 банківських установ Криму, що пов'язано з неможливістю здійснювати нагляд та регулювання їх діяльності. Що стосується банків з іноземним капіталом, то протягом досліджуваного періоду їх кількість зросла на 2 установи. Скорочення кількості банків зі 100 % іноземним капіталом з 22 до 19 установ, обумовлено виходом з українського ринку австрійської фінансової групи Erste Group у зв'язку із продажем 100 % акцій українського дочірнього банку АТ «Ерсте Банк», згортання діяльності шведського банку ПАТ «Сведбанк» та кіпрського банку ПАТ «АСТРА БАНК»).

У табл. 2.3 наведено основні показники діяльності банків України за період 2011-2014 рр.

Таблиця 2.3

Основні показники діяльності банків України, млн. грн.

Показник	01.12.2011	01.12.2012	01.12.2013	01.12.2014	Відхилення 2014/2011
Загальні активи банків	1211540	1267892	1408688	1520817	309277
Зобов'язання	155487	169320	192599	148023	-7464
Власний капітал	171865	175204	185239	180150	8285

Джерело: складено на основі [19, 46]

Протягом досліджуваного періоду загальні активи банків України збільшилися з 1211540 млн. грн. на кінець 2011 р. до 1520817 млн. грн. на кінець 2014 р., тобто на 25,5 %, що в абсолютному вимірі становить 309277 млн. грн. Як свідчать наведені дані протягом аналізованого періоду зменшення загального обсягу зобов'язань банків в цілому на 7464 млн. грн. Зауважимо, що протягом 2011-2014 рр. відбулося зростання власного капіталу банків на 8285 млн. грн. Проте порівнюючи вартість власного капіталу банків з показником 2013 р., слід відмітити його зниження більше ніж на 5 млн. грн, обумовлено отриманням від'ємного фінансового результату діяльності банків за 2014 р. Питома вага власного капіталу в пасивах банків становила в 2014 р. близько 14 %, що на 2 % менше порівняно з 2011 р.

Світові тенденції у фінансовій сфері та вітчизняна економічна ситуація вплинули на результативність діяльності у банківській системі (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Показники результатів діяльності банків України

Показник	01.12.2011	01.12.2012	01.12.2013	01.12.2014	Відхилення 2014/2011
Достатність (адекватність) регулятивного капіталу (Н2), %	18,90	18,06	18,26	15,60	-3,3
Доходи, млн. грн.	142778	150449	168888	210201	67423
Витрати, млн. грн.	150486	145550	167452	263167	112681
Результат діяльності, млн. грн.	-7708	4899	1436	-52966	-45258
Рентабельність активів, %	-0,76	0,45	0,12	-4,07	-3,31
Рентабельність капіталу, %	-5,27	3,03	0,81	-30,46	-25,19

Джерело: складено на основі [19]

Зазначимо, що звітний період характеризувався виконанням нормативу достатності регулятивного капіталу банків, що підтверджує наявність можливості поглинання збитків від погіршення якості активів. Адекватність регулятивного капіталу станом на кінець 2014 р. складала 15,6 %, що перевищує з достатнім запасом мінімальне допустиме значення (10 %).

Доходи банків зросли на 67423 млн. грн. і склали на кінець 2014 р. 210201 млн. грн. Слід відмітити, що основною статтею доходів були процентні доходи, основну частку яких становили доходи від кредитування суб'єктів господарювання. Спостерігається негативна тенденція щодо зростання витрат, так протягом 2011-2014 рр. загальний обсяг витрат банків збільшився з 150486 млн. грн. у 2011 р. до 263167 млн. грн. у 2014 р. Зростання було обумовлено збільшенням обсягів відрахувань у резерви на можливі втрати від активних операцій через погіршення якості кредитного портфеля банків. Фінансовий результат діяльності банків у 2014 р. мав від'ємне значення, збиток банківського сектору на кінець звітного періоду становив -52966 млн. грн. Основною причиною такої ситуації є наслідки кредитування банками масштабних проектів та понесених значних втрат внаслідок окупації АР Крим та ситуації на сході України.

Результати діяльності банків напряму залежать від ефективності проведення кредитних та депозитних операцій. У табл. 2.5 представлено динаміку наданих кредитів банками України юридичним і фізичним особам за період 2011-2014 рр.

Таблиця 2.5

Аналіз динаміки наданих кредитів банками України в 2011-2014 рр., млн. грн.

Показник	01.12.2011	01.12.2012	01.12.2013	01.12.2014	Відхилення 2014/2011
Активи банків,	1054280	1127192	1278095	1316852	262572
в т.ч. кредити надані	825320	815327	911402	1006358	181038
з них: кредити, надані суб`єктам господарювання	580907	609202	698777	802582	221675
кредити, надані фізичним особам	174650	161775	167773	179040	4390
Частка простроченої заборгованості за кредитами у загальній сумі кредитів, %	9,6	8,9	7,7	13,5	3,9
Частка кредитів у ВВП, %	63,49	58,04	62,20	64,23	0,75

Джерело: складено на основі [19]

Результати проведених розрахунків свідчать, що протягом аналізованого періоду спостерігається зростання обсягу активів банківської системи. За період з 01.01.2011 р. по 01.01.2014 р. обсяг активів збільшився на 262572 млн. грн. Слід відмітити, що майже 70 % даного зростання обумовлено збільшенням обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб. Так, станом на кінець 2014 р. банками суб'єктам господарювання було надано кредитів на суму 802582 млн. грн, що майже в чотири рази перевищує показник 2011 р. Також протягом аналізованого періоду спостерігається, хоч і незначне, зростання обсягів кредитування фізичних осіб - на 4390 млн. грн. Звертає увагу збільшення частки простроченої заборгованості за кредитами у загальній сумі кредитів, так якщо в 2011 р. даний показник складав 9,6 %, то на кінець 2014 р. питома вага прострочених кредитів зросла до 13,5 %. Слід відмітити, що характер змін обсягів простроченої заборгованості відповідає динаміці забезпечення кредитними ресурсам потреб суб'єктів господарювання та фізичних осіб: із зростанням обсягів кредитування зростає і прострочена заборгованість банків.

Про поступове відновлення довіри до вітчизняної банківської системи свідчить зростання обсягів депозитних операцій протягом 2011-2014 рр. (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Динаміка складу депозитів, розміщених в банках за період 2011-2014 рр.

Показник	01.12.2011	01.12.2012	01.12.2013	01.12.2014	Відхилення 2014/2011
Зобов'язання банків	898793	957872	1085496	1168829	270036
з них: кошти суб'єктів господарювання	186213	202550	234948	261372	75159
з них: строкові кошти суб'єктів господарювання	74239	92786	104722	102527	28288
кошти фізичних осіб	306205	364003	433726	416371	110166
з них: строкові кошти фізичних осіб	237438	289129	350779	319121	81683
Частка депозитів у ВВП, %	37,88	40,33	45,64	43,26	5,38

Джерело: складено на основі [19]

Як свідчать наведені дані, протягом 2011-2014 р. обсяг депозитних операцій зріс на 270036 млн. грн. і на кінець 2014 р. склав 1168829 млн. грн. Слід відмітити, що основна частка належить коштам фізичних осіб і на кінець 2014 р. становить 35 %, тоді як питома вага депозитів суб'єктів господарювання знаходиться на рівні 22 %. Слід відмітити, що обсяг строкових депозитів залишається ще досить високим, що робить ресурсну базу банків нестабільною і стримує розвиток довгострокового кредитування для розвитку економіки України.

Таким чином, результати проведеного дослідження сучасного стану та розвитку банківської системи України свідчать про наявність у банків певних проблем, зокрема з прибутковістю та ліквідністю, що вкрай негативно впливає на забезпечення безперервності перебігу відтворювальних процесів банківських установ і в той же час обмежує їх можливості щодо інвестування коштів в економіку країни й забезпечення тим самим безперервності відтворення на усіх його стадіях. Однак, слід відмітити, що банківська система є досить привабливою для легалізації доходів одержаних злочинним шляхом, особливо в країнах з високим рівнем депозитів та кредитів у ВВП. Тому одним із основних завдань НБУ як суб'єкта державного фінансового моніторингу є розробка системи заходів щодо протидії операцій з відмивання «брудних» коштів та її термінове впровадження в діяльність вітчизняних банків.

2.2 Аналіз стану та розвитку системи фінансового моніторингу в банківській сфері України

Ефективність роботи банківської системи значною мірою залежить від якості її зовнішнього та внутрішнього моніторингу з метою спостереження, контролю, регулювання та управління її діяльністю.

Проведемо аналіз основних показників діяльності Державної служби фінансового моніторингу України та суб'єктів первинного фінансового моніторингу в розрізі банківських та небанківських установ.

Відповідно до вимог чинного законодавства в сфері протидії легалізації доходів отриманих злочинним шляхом фінансові посередники подають до Державної служби фінансового моніторингу України інформацію про фінансові операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу або щодо яких є підозри у причетності до відмивання коштів або фінансування тероризму. Динаміка надання інформації суб'єктами моніторингу щодо фінансових операцій, які згідно нормативно-правових актів є об'єктами моніторингу представлена на рис. 2.1.

Дані, наведені на рис. 2.1 свідчать, що протягом 2014 року ДСФМУ отримала 1297324 повідомлень про фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу. Слід відмітити, що порівняно з 2010 р. кількість інформувань зросла на 477782 повідомлень, а в цілому протягом досліджуваного періоду від суб'єктів фінансового моніторингу спеціально уповноважений орган отримав інформацію про 5178485 підозрілих операцій.



Рис. 2.1 Динаміка інформування про фінансові операції, що є об'єктами фінансового моніторингу та взяття їх на облік

Джерело: складено на основі [20]

Спостерігається аналогічна тенденція і щодо операцій, які було взято на облік: в 2014 році було обліковано 1287496 фінансових операцій, що на 481072 більше порівно з початком аналізованого періоду. В цілому протягом 2010-2014 рр. державним органом було взято на облік 5123333 повідомлення про операції щодо яких виникли сумніви в прозорості їх проведення. Необхідно зазначити, що із 1297324 інформувань про фінансові операції, які є об'єктами моніторингу лише 9828 операцій не викликали сумнівів, тобто їх не було взято на облік ДСФМУ.

Виконання банками та іншими групами фінансових посередників як суб'єктами первинного фінансового моніторингу інформаційної функції полягає у наданні відповідному центральному органу інформації про сумнівні фінансові операції та сприяння таким чином виявленню злочинної діяльності. Розглянемо динаміку інформувань про сумнівні чи підозрілі фінансові операції в розрізі фінансових посередників за період 2010-2014 рр. (табл. 2.7).

Результати проведеного аналізу, засвідчують, що найбільшу активність в звітуванні про фінансові операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, проявляли банки (їх частка складала 97,2 % в загальному обсязі повідомлень), решту 3 % звітів надали небанківські фінансові установи, що може свідчити про досконалість системи організації і чіткої регламентації фінансового моніторингу в банках та відсутність відповідних напрацювань, автоматизованих систем звітування у небанківських фінансових посередниках.

Таблиця 2.7

Кількість повідомлень про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу в розрізі фінансових посередників за період 2010-2014 рр.

Показник	01.12.2010	01.12.2011	01.12.2012	01.12.2013	01.12.2014	Відхилення 2014/2010
Кількість повідомлень про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу банківськими установами, од.	787912	1062215	943862	954380	1260508	472596
з них взято на облік	787 912	1 062 215	943 862	947 630	1251311	463399
Кількість повідомлень про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу небанківськими установами, од	31630	33668	31537	35957	36816	5186
з них взято на облік	31630	33668	31537	34511	36185	4555

Джерело: складено на основі [20]

Позитивної оцінки заслуговує 100 % звітування в електронному вигляді банків і лише близько 85 % електронних звітів від небанківських установ.

Слід відмітити, що існує ряд недоліків в організації дієвого механізму фінансового моніторингу на його первинному рівні, свідчення чого є розподіл прийнятих на облік повідомлень в розрізі ознак фінансового моніторингу (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Розподіл прийнятих на облік Державною службою фінансового моніторингу повідомлень в розрізі ознак фінансового моніторингу за 2010-2014 рр.

Вид повідомлень про фінансові операції за ознакою	01.12.2010	01.12.2011	01.12.2012	01.12.2013	01.12.2014
	Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага, %
обов'язкового моніторингу	577455	71,6	581213	70,2	620974	68,6	653645	67,0	780234	60,8
внутрішнього моніторингу	222707	27,6	241155	29,1	277795	30,7	312898	32,1	490617	38,2
обов'язкового та внутрішнього моніторингу	6262	0,8	5050	0,6	6780	0,7	8579	0,9	12167	0,9

Джерело: складено на основі [20]

Аналізуючи кількісні показники прийнятих на облік повідомлень в розрізі ознак фінансового моніторингу, слід зазначити, що найбільшу питому вагу в їх структурі займають повідомлення за ознакою обов'язкового моніторингу, частка яких протягом аналізованого періоду знаходилася в межах 61-71 %, повідомлення про фінансові операції за ознакою внутрішнього моніторингу в середньому складають близько 31 % загального показника. Дані таблиці свідчать, що за ознаками обов'язкового моніторингу питома вага повідомлень зменшилася на 10,8 %, проте в абсолютному вимірі спостерігається зростання кількості інформувань на 202779 повідомлень. За ознаками внутрішнього моніторингу питома вага повідомлень зросла на 10,6 % і на кінець 2014 р. частка інформувань за даною ознакою склала 38,2 %. Відповідно за ознаками обов'язкового та внутрішнього моніторингу спостерігається зменшення питомої ваги даного виду повідомлень на 0,1%. Зазначені особливості розподілу прийнятих на облік Державною службою фінансового моніторингу України повідомлень в розрізі ознак фінансового моніторингу можуть вказувати на завищення граничних сум внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу для збереження клієнтської бази та величини комісійних доходів, а також - на частковий розподіл сум фінансових операцій на декілька платежів для уникнення обов'язкового і внутрішнього фінансового моніторингу.

Відповідно чинного законодавства в сфері протидії легалізації кримінальних доходів суб'єкти первинного фінансового моніторингу зобов'язані стати на облік у Держфінмоніторингу. Інформація щодо складу та структури суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які стали на облік у спеціально уповноваженому органі протягом аналізованого періоду наведена в табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Склад та структура суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які стали на облік у ДСФМУ

Тип суб'єкта первинного фінансового моніторингу	01.12.2010	01.12.2011	01.12.2012	01.12.2013	01.12.2014
	Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага, %	Кількість	Питома вага, %
Банківські установи	176	2,75	175	1,50	175	1,41	179	1,39	163	1,25
Учасники ринку фінансових послуг	2117	31,48	2503	21,39	2620	21,16	2 825	21,95	2968	22,82
Професійні учасники ринку цінних паперів	1491	23,28	1766	15,09	1766	14,27	1 752	13,62	1 753	13,49
Товарні біржі	251	3,92	261	2,23	302	2,44	306	2,38	315	2,42
Оператори поштового зв'язку	4	0,06	4	0,03	4	0,03	6	0,05	6	0,05
Спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового моніторингу	2466	38,51	6992	59,76	7514	60,69	7 797	60,61	7 795	59,97

Джерело: складено на основі [20]

Наведені склад та структура взятих на облік суб'єктів первинного фінансового моніторингу, дозволяє стверджувати, що чисельність банків, які є суб'єктами первинного фінансового моніторингу в 2014 р. становить 163 установи, що на 13 менше порівняно з 2010 р., що стосується питомої ваги, то даний показник є незначним і в динаміці зменшується. Протягом досліджуваного періоду частка банків в структурі суб'єктів первинного фінансового моніторингу скоротилася з 2,17 % на кінець 2010 р. до рівня 1,25 % на кінець 2014 р. Відповідно в абсолютному та відносному вимірах суб'єктів первинного фінансового моніторингу - небанківських установ - було значно більше.

Повідомлення про фінансові операції, які є об'єктом фінансового моніторингу, отримані ДСФМУ розділяються за ступенем ризику та підлягають ґрунтовному аналізу з урахуванням всієї наявної інформації. За результатами проведеного аналізу формуються досьє для здійснення фінансового розслідування. Досьє аналізується на предмет виявлення підстав вважати, що фінансова операція може бути пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи пов'язана із вчиненням іншого діяння, визначеного Кримінальним кодексом України. Також чинним законодавством передбачено право ДСФМ щодо зупинення фінансових операцій. Динаміка щодо результативності аналізу отриманих повідомлень спеціально уповноваженим органіком представлена на рис. 2.2.



Рис. 2.2 Динаміка сформованих досьє та припинених фінансових операцій Державною службою фінансового моніторингу за період 2010-2014 рр.

Джерело: складено на основі [20]

На основні наведених графіків можна зробити висновки щодо зростання протягом досліджуваного періоду кількості сформованих досьє, так якщо на кінець 2010 р. спеціально уповноваженим органом за результатами аналізу отриманих повідомлень сформовано 1706 досьє, то за підсумками роботи в 2014 році кількість сформованих досьє зросла на 264 справи і склала 1970 одиниць. Звертає на себе увагу стрімке зростання, більше ніж в 100 разів, кількості припинених фінансових операцій. Так, станом на 01.12.2014 р. кількість рішень та доручень про припинення операцій становить 2406, що на 2384 операції більше порівняно з 2010 р.

Слід зазначити, що аналіз отриманих повідомлень здійснюється із врахуванням додаткової інформації, що одержується на запити Держфінмоніторингу (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Інформація про співпрацю ДСФМУ з НБУ та банківськими установами

Показник	01.12.2012	01.12.2013	01.12.2014
Кількість відправлених запитів	12931	14747	47940
Кількість банків	232	189	188
Кількість операцій, що стали об'єктом дослідження, за результатами відправлених запитів	14283	9979	4803

Джерело: складено на основі [20]

Протягом 2014 року, засобами програмного забезпечення АРМу «Запит НБУ» направлено 47940 запитів до 188 банківських установ, при цьому об'єктами дослідження стали 4803 фінансові операції. Порівнюючи дані показники з результатами 2010 р. слід відмітити, що значне зростання (на 35009 запитів) кількості відправлених запитів супроводжується стрімким зниженням кількості фінансових операцій, що стали об'єктом дослідження (на 9480 операцій).

Таким чином, можна стверджувати про досить результативне функціонування системи фінансового моніторингу в Україні, що підтверджується кількісними характеристика щодо інформування про сумнівні операції, їх подальший аналіз та впровадження заходів щодо припинення фінансових операцій з відмивання «брудних» грошей. Однак це призводить до збільшення ризиків використання банківської системи в процесі легалізації злочинних доходів. Проаналізувавши основні показники практики реалізації фінансового моніторингу в Україні, можна зробити висновок про необхідність у підвищенні якості повідомлень, які надсилаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу до ДСФМ, з метою забезпечення відповідності їх кількості тим, які стають предметом формування досьє.

2.3 Досвід країн Європейського Союзу в сфері моніторингу банківських рахунків

Особи, які через свої банківські рахунки намагаються відмивати злочинні доходи, прагнуть представити свої дії як звичайні операції, тому перед банками стоїть надзвичайно важке завдання - відрізнити законні операції від злочинних. Відповідно банк не може застрахувати себе від того, що певна транзакція буде упущена з поля зору відповідального працівника. Запровадивши дієвий механізм фінансового моніторингу, що буде заснований на оцінці ризику, банк може значно підвищити ефективність виявлення незаконних фінансових операцій та вберегти себе від збитків.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація про діяльність і фінансовий стан клієнта, яка стала відомою банку під час обслуговування клієнта, є банківською таємницею. Під об'єкти банківської таємниці підпадають параметри банківських рахунків та операцій з ним. Однак, існує перелік ситуацій, коли банківська таємниця може бути розголошена за результатами рішення суду, а також відповідним органам за їхнім письмовим запитом. Зокрема, відповідно до статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до переліку державних установ, які мають право письмово вимагати інформацію щодо банківського рахунку, є: Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Антимонопольний комітет України (стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи); органи державної Податкової служби та Прокуратури України (щодо наявності банківських рахунків); Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; Державна служба фінансового моніторингу України [49]. Що стосується безпосередньо Державної служби фінансового моніторингу, то банківська установа надає інформацію про клієнтів і їхні операції лише в рамках Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Слід зазначити, що моніторинг банківських рахунків є одним із елементів у системі фінансового моніторингу щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Процедура моніторингу банківських рахунків здійснюється із урахуванням основних характеристик: органу, що здійснює перевірку рахунку клієнта; виду злочину; періоду затримки; методології затримки і індикаторів національної оцінки ризиків.

Моніторинг банківських рахунків здійснюється при наявності наступних ознак:

- декілька різних підозрілих елементів операції в поєднанні з великими сумами грошей;

- звітна організація сумнівається щодо фактичного власника або джерела коштів і не може їх перевірити;

- є інформація про те, що клієнт пов'язаний зі злочинною діяльністю;

- кошти походять з різних країн, що не застосовують або в недостатній мірі застосовують Рекомендації ФАТФ, особливо в поєднанні з іншими підозрілими елементами;

- транзакції відповідають характеристикам «динамічних типологій»;

- виявлені фальшиві або підроблені документи;

- клієнт згадувався в попередніх запитах інформації від підрозділу фінансової розвідки (вказує на поточні розслідування або фінансовий аналіз);

- вихідні перекази великих грошових сум, підозрілі адресами або безконтрольне використання (грошовий слід втрачається);

- раптове або необґрунтоване закриття банківських рахунків шляхом зняття готівки [48].

Вивчення зарубіжного досвіду дозволило зробити висновок, що моніторинг банківських рахунків формально не регулюється міжнародними стандартами протидії і відмивання грошей, однак, відповідні Рекомендації ФАТФ вимагають від юрисдикцій запровадження механізмів, що дозволяють швидко ідентифікувати, відстежувати і заморожувати злочинну власність і формують ефективний режим конфіскації. Моніторинг банківських рахунків вважається таким механізмом, що дозволяє компетентним державним органам більш точно встановлювати законне або незаконне походження переказаних коштів і краще обґрунтовувати звинувачення у відмиванні грошей. Ця відносно нова процедура була розроблена для того, щоб допомогти підрозділам фінансової розвідки і правоохоронним органам аналізувати рух коштів по банківських рахунках певних підозрюваних осіб до порушення кримінальної справи.

Узагальнення зарубіжного досвіду засвідчило, що в європейських країнах проведення моніторингу банківських рахунків здійснюється у відповідності до законів про протидію відмиванню грошей і фінансуванню тероризму. Право на моніторинг банківських рахунків окрім України мають також підрозділи фінансової розвідки у таких країнах, як: Болгарія, Чехія, Хорватія, Естонія, Латвія, Мальта, Чорногорія, Сербія, Словенія. Однак, незважаючи на те, що у Чехії підрозділ фінансової розвідки зобов'язаний здійснювати моніторинг банківських рахунків, але на практиці цим займаються відповідальні особи в рамках внутрішніх контрольних заходів. Що стосується Естонії, то моніторинг банківських рахунків здійснюється банком і лише в особливих випадках. У Латвії відсутній досвід практичного застосування моніторингу банківських рахунків. Підрозділ фінансової розвідки Словенії використовує свої повноваження з моніторингу банківських рахунків набагато частіше, ніж механізм для затримки підозрілих фінансових операцій. У Хорватії підрозділ фінансової розвідки має право подати звітній організації письмове розпорядження про проведення поточного моніторингу фінансових операцій для особи, яку є підстави підозрювати у відмиванні грошей або фінансуванні тероризму, та для особи, яка підозрюється в наданні допомоги або участі в операціях чи угодах особи, яку є підстави підозрювати у відмиванні грошей чи фінансуванні тероризму [47].

Перед проведенням операції або укладенням угоди звітна організація зобов'язана інформувати підрозділ фінансової розвідки та вказувати у звіті крайній термін проведення такої операції чи укладення угоди. Ця процедура виконується в режимі реального часу.

Аналіз видів злочинів, за якими підрозділ фінансової розвідки зобов'язаний здійснювати моніторинг банківських рахунків в країнах Європейського Союзу та України наведено в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Види злочинів, за якими підрозділ фінансової розвідки має повноваження щодо моніторингу банківських рахунків

№ п/п	Країна	Відмивання грошей	Фінансування тероризму	Будь-який кримінальний злочин
1.	Болгарія	Х*	Х
2.	Хорватія	Х	Х
3.	Латвія	Х	Х	Х
4.	Мальта	Х	Х	Х
5.	Чорногорія	Х	Х
6.	Сербія	Х	Х
7.	Словенія	Х	Х
8.	Україна	Х	Х	Х
9.	Грузія	Х	Х	Х

* Також основні правопорушення пов'язані з відмиванням грошей.

**Злочини, за якими передбачено покарання, що не перевищує п'ятирічне тюремне ув'язнення

Джерело: [48]

Проведений аналіз засвідчив, що в таких країнах як Болгарія, Хорватія, Сербія і Словенія моніторинг банківських рахунків здійснюється лише у випадку підозри у відмиванні грошей та фінансуванні тероризму; Латвія, Мальта, Україна і Грузія мають переважне право моніторингу банківських рахунків до всіх кримінальних злочинів.

Наступною ознакою, що враховується під час проведення моніторингу банківських рахунків є визначення періоду видання письмового ордера на моніторинг. В більшості країн видачу письмового ордера на моніторинг має виключне право глава підрозділу фінансової розвідки. Максимальний термін дії ордера на моніторинг варіюється від 30 днів в Україні до 6 місяців у Хорватії, Сербії та Словенії (див. табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Максимальний термін дії ордера підрозділу фінансової розвитку на моніторинг

№ п/п	Країна	Максимальний термін	Продовження
1.	Болгарія	Залежно від ситуації	+
2.	Хорватія	6 місяців*	+
3.	Естонія	Залежно від ситуації	-
4.	Латвія	2 місяці	+
5.	Мальта	Залежно від ситуації**	-
6.	Чорногорія	6 місяців	-
7.	Сербія	6 місяців	+
8.	Словенія	6 місяців	+
9.	Україна	30 днів***	+

* У законі про протидію відмиванню грошей і фінансуванню тероризму відповідного прямого положення немає. Однак OMLP (управління з питань запобігання відмиванню грошей) відкриває справи за запитами іноземних підрозділів фінансової розвідки, після чого можуть використовуватися всі прерогативи OMLP.

** Хоча в законодавстві Мальти це прямо не передбачено, в законі немає положень, що забороняють FIAU (підрозділу аналізу даних фінансової розвідки) видавати ордери на моніторинг на підставі інформації, наданої іноземним підрозділам фінансової розвідки.

*** У рамках відстеження (моніторингу) фінансових операцій до отримання організацією запиту на моніторинг (обмеження на який не передбачені). За необхідності після закінчення попереднього ордера на 30-дений моніторинг може бути видано новий ордер.

Джерело: [48]

Як свідчать дані табл. 2.12 у таких країнах як Хорватія та Словенія максимальний термін дії ордера підрозділу фінансової розвідки на моніторинг становить три місяці, проте за наявності достатніх підстав він може бути тричі продовжений на один додатковий місяць, так що в підсумку максимальний термін дії ордера становить шість місяців. У Латвії ордер на моніторинг може бути виданий на місяць і одноразово продовжений ще на один місяць (для продовження терміну дії ордера потрібен дозвіл прокуратури). У Сербії ордер на моніторинг діє протягом трьох місяців і згодом може продовжуватися ще не більш як на шість місяців. В Естонії, Мальті та Україні для пролонгації має бути видано новий ордер на моніторинг. Хоча законодавством Мальти й не встановлено конкретний період, і рішення приймається, виходячи з конкретного випадку, зазвичай ордери на моніторинг видаються на тримісячний термін.

Що стосується специфіки організації моніторингу банківських рахунків у Латвії, то дана країнах за розпорядженням Кабінету Міністрів розробляє внутрішнє керівництво, яке регулює сферу моніторингу банківських рахунків підрозділом фінансової розвідки. Окрім того, підрозділ фінансової розвідки зобов'язаний повідомляти інший орган (прокуратуру) про видачу ордера на моніторинг [41].

Як правило, підрозділи фінансової розвідки не зобов'язані контролювати який-небудь орган до закінчення терміну дії ордерів на моніторинг (крім випадків, коли підозра підтвердилася, й інформацію було відправлено в поліцію або прокуратуру для початку кримінального судочинства і прийняття рішення про заморожування коштів). При цьому в деяких країнах ордери на моніторинг виконуються в тісній співпраці з поліцією та прокуратурою. Як правило, правоохоронні органи мають юридичні повноваження на здійснення моніторингу банківських рахунків, виняток складають лише Словаччина та Монако.

У Словенії суддя, який веде судове слідство, має право за досить обґрунтованою пропозицією державного прокурора доручити банку, ощадному банку або ощадно-кредитній службі відстежувати фінансові операції підозрюваної особи, відповідача та інших осіб, які беруть участь у фінансових операціях або угодах підозрюваної особи, і надати йому конфіденційну інформацію про операції або угоди, які зазначені особи здійснюють або мають намір здійснювати через такі організації чи служби. Пропозиція державного прокурора як підстава для ордера судді, який веде судове слідство, на моніторинг операції також може бути видана за письмовим запитом поліції. У процесі моніторингу поліція отримуватиме дані від прокурора [45].

У більшості юрисдикцій ордер на моніторинг будь-якого рахунку може бути видано за наявності підозрілої діяльності, спрямованої на відмивання грошей, фінансування тероризму та інші правопорушення, пов'язані з відмиванням грошей і будь-яким кримінальним злочином. У Литві сфера застосування моніторингу обмежується відмиванням грошей, фінансуванням тероризму, серйозними злочинами та іншими злочинами, зазначеними в законі про операційну діяльність.

Необхідно також відмітити, що у Сербії відсутній спеціалізований нагляд за ордерами на моніторинг, але всю роботу підрозділу фінансової розвідки контролює Міністерство фінансів.

У процесі здійснення моніторингу банківських рахунків активну участь приймають правоохоронні органи. Слід зазначити, що у більшості випадків юридичним документом, що дає правоохоронним органам повноваження на моніторинг банківських рахунків, є кримінально-процесуальний кодекс. На відміну від затримки операції, яка вважається адміністративним актом, моніторинг банківських рахунків підпадає під категорію кримінальних процесів. Підставами для застосування повноважень правоохоронних органів на моніторинг банківських рахунків зазвичай служать: запит іноземного органу (включаючи підрозділ фінансової розвідки), внутрішній аналіз, отримане від звітної організації повідомлення про підозрілу операцію або запит прокуратури.

Більшість процедур моніторингу пов'язана з кримінальними розслідуваннями. Саме тому за рішенням суду або прокурора принцип банківської таємниці для банків може не виконуватися. Так, у Чехії в процесі кримінального судочинства державний прокурор або суддя може запитувати дані, що охороняються банківською таємницею, включаючи моніторинг банківських рахунків. У Словенії ордер на моніторинг видає суддя, який веде судове слідство, за обґрунтованою пропозицією державного прокурора, а письмовий запит генеральному прокурору може подати і зазвичай подає поліція.

Специфікою моніторингу банківських рахунків у більшості країн є неможливість його здійснюватися за запитом установ, які не входять до судової системи. У деяких країнах процедура моніторингу контролюється і запускається лише судовими органами, а правоохоронні органи тільки виконують ордери. В інших країнах рішення приймається главою органу (наприклад, у Литві).

Ордери на моніторинг видаються тільки в письмовій формі (лише в Литві в екстреному випадку розпорядження може бути усним із наступним письмовим підтвердженням протягом 24 годин). У законодавстві деяких країнах передбачено мінімальний і максимальний термін дії ордерів на моніторинг (відповідно три місяці та один рік). В інших країнах тимчасові обмеження до ордерів на моніторинг не застосовуються. Клієнтів про процедуру моніторингу не інформують, при цьому в усіх країнах санкції за розголошення інформації не передбачаються [47].