Аналіз та класифікація кредитного портфелю комерційного банку

Модель CreditRisk+ була розроблена фахівцями інвестиційної групи Credit Suisse у 1997 році. В основі її підходу до вимірювання кредитного ризику лежать показники імовірності дефолту, що зіставляються з іншими показниками певної рейтингової групи. Оцінка рівня втрат будується на основі одного з трьох ступенів комплексності:

· перший ступінь комплексності оцінки припускає вивчення статистики частки втрати прибутку за даними і на основі рейтингів міжнародних рейтингових агентств (Moody's, Standard&Poor's тощо);

· другий ступінь комплексності оцінки припускає можливість розподілу всіх боржників на групи, наприклад по галузях, і проведення оцінки частки втрати прибутку для кожної групи;

· третій ступінь комплексності оцінки базується на багатофакторному аналізі такого показника як частка втрат прибутку.

Замість нормального імовірного розподілу в даній моделі використовується розподіл Пуасона, що описує можливість випадкової події при малій ймовірності його настання у певний часовий період і дуже великій кількості повторюваних спроб. Тому модель CreditRisk+ призначена не для вивчення причин дефолту, а для аналізу такого показника, як випадкова подія. Математичні методи, які використовуються в ній, за своїм змістом близьі до методів, що застосовуються в актуарних розрахунках страхових ризиків.

У CreditRisk+ не використовуються абсолютні рівні ризику дефолту (рівні дефолтів виступають як безупинна випадкова величина). Будучи основою для присвоєння кредитного рейтингу, вони змінюються з часом, а числове значення їхньої мінливості розглядається як стандартне відхилення. Таким чином, рівні дефолтів, зіставлені з певними рейтинговими класами і розподілені за конкретними суб'єктами, разом з показниками стандартного відхилення виступають у CreditRisk+ як вихідні параметри.

Особливості моделі CreditRisk+ дозволяють припустити, що вона найбільш притаманна для обчислення загального рівня втрат і менш точна в аналізі причин, які викликають ці втрати. У той же час простота застосування, мінімум вимого до вихідної інформації, швидкість аналітичних розрахунків роблять модель CreditRisk+ привабливим інструментом для практичного вимірювання банківського кредитного ризику.

В основі розглянутих моделей методології VaR лежить докладний аналіз історичних даних про функціонування і банкрутства компаній, що дозволяє оцінити ризик дефолту, визначити розмір очікуваних збитків і їхній розподіл по портфелю активів, а також розрахувати розмір капіталу, що забезпечує підтримку кредитних позицій.

3.3 Аналіз співвідношення «ризик-доходність»

Однією з фундаментальних проблем управління ризиками є пошук способів зв'язати ризик з прибутковістю. Оскільки рішення щодо прийняття ризику часто залежить значною мірою від очікуваної прибутковості, то стандартний показник для вимірювання дохідності необхідний як для ціноутворення за активними операціями, так і для вироблення кращих управлінських рішень. Співвідношення скоригованого прибутку до капіталу і є саме таким показником. У банківській практиці досить широко закріпилася саме англомовна назва цього показника - RAROC (Risk Adjusted Return On Capital). Річ у тім, що традиційний показник прибутковості капіталу (відношення чистого прибутку до капіталу банку) не містить інформації про ризики. Банк не враховує всі види кількісно вимірюваних ризиків для оцінювання прибутковості на рівні трансакції або портфеля, включаючи ринковий, кредитний та операційний ризики.

Розроблення методики обчислення показника RAROC розпочалося наприкінці 1970-х років групою аналітиків у банку «Bankers Trust». Ідея на почату полягала у вимірюванні ризику кредитного портфеля банку, а також величини акціонерного капіталу, необхідного для обмеження розміру ризику вкладників банку та інших держателів боргів для конкретної ймовірності збитків. Згодом банки розробили свої системи розрахунку.

Показник RAROC дає змогу розподіляти капітал з урахуванням завдання управління ризиками та оцінки роботи підрозділів банку. З позиції управління ризиками головною метою розподілу капіталу на окремі підрозділи бізнесу є визначення оптимальної структури капіталу. Цей процес пов'язаний з оцінкою того, наскільки ризик (мінливість доходів) кожного підрозділу бізнесу вносить свій вклад у сукупний ризик банку, щоб у такий спосіб визначити загальну потребу для банку в капіталі.

Згодом виникли модифікації цього показника, але незалежно від того, як вони називаються - RAROC, RORAC (Return On Risk Adjusted Capital), RARORAC (Risk Adjusted Return On Risk Adjusted Capital), де на ризик коригується чисельник, знаменник чи обидва разом, нині майже всі фінансові установи запровадили або запроваджують подібний підхід. На сьогодні в банківській сфері викристалізувався єдиний підхід до визначення цього показника.

Методика розрахунку показника RAROC складається з трьох основних компонентів, а саме:

- оцінювання ризиків і фінансів у банку;

- механізму розподілу капіталу;

- калькулятора показника RAROC.

Головними проблемами є саме перші дві, оскільки потребують належного збору даних ля розрахунку. Хоча методика розподілу капіталу може значно відрізнятися за сутністю в різних банках, але формула розрахунку практично однакова.

Західні банки спочатку запровадили оцінювання ринкового ризику в торговельній книзі та певне оцінювання кредитного ризику. Кількісне оцінювання ризиків передбачає визначення потенційних втрат, що можуть виникати внаслідок різних видів ризиків у банківській діяльності. Для цього в банку має бути створена така аналітична інформаційна система, яка акумулює та обробляє дані за типами ризику та видами бізнесу. Однак лише окремі банки України вже мають налагоджену систему всебічної інформованості про ризики.

Чіткість кількісного оцінювання ризиків та адекватного капіталу дає змогу перейти до розрахунку прибутковості з урахуванням ризиків. Формула розрахунку показника RAROC є типовою для всіх видів банківського бізнесу:

RAROC = (?і [Expected Net Revenue]і - (ELMR +ELCR +ELOR +…))/(ECMR +ECCR +ECOR +…),

де Expected Net Revenue - очікуваний чистий дохід; ELMR - очікувані збитки (Expected losses) у торговельній книзі для ринкового ризику; ELCR - очікувані збитки у банківській книзі для кредитного ризику; ELOR - очікувані збитки для кредитного ризику; ECMR - економічний капітал (economic capital) для торговельної книги, що розраховується виходячи з очікуваної вартості під ризиком (VaR) для заданого довірчого рівня та горизонту часу; ECCR та ECOR - відповідно економічний капітал (перевищення неочікуваних втрат над резервами) для кредитного та операційного ризиків.

Банк може додавати також оцінку втрат та відповідного капіталу за іншими ризиками, наприклад, окремо за валютним ризиком та ризиком потенційної ставки.

Отже, розрахунок RAROC передбачає певну послідовність обчислень виходячи з достовірної та упорядкованої бази даних. Некоректна ідентифікація та розподіл витрат і доходів можуть призвести до помилкової оцінки, тоді сам показник просто втрачає свою цінність.

Завдяки показнику прибутковості з урахуванням ризиків керівництво банку може: а) визначити оптимальну структуру капіталу, б) аналізувати вплив інвестицій в інші підприємства на характер ризиків. На рівні окремих бізнесі можна виділяти (розподіляти) капітал для визначення позитивної прибутковості з урахуванням ризику, також можна коригувати саму діяльність банку в певному бізнесі, якщо він генерує від'ємний показник RAROC, та шукати додатковий капітал, якщо бізнес обіцяє позитивний результат. Розкриття банком інформації про оцінку прибутковості капіталу з урахуванням ризиків перед інвесторами та рейтинговими агентствами підвищує репутацію банку і довіру до нього з боку ринку.

Деякі українські провідні банки з метою аналізу вже успішно застосовують показник економічного капіталу та розраховують RAROC. Однак специфіка українського ринку (його надзвичайно висока мінливість, недостатній розвиток) заважають ефективному та поширеному використанню цього підходу.

Висновки

Кредитний портфель є не просто пасивно сформованим набором кредитів, а результатом активних, цілеспрямованих дій банку, суто управлінським співвідношенням між різноманітними видами кредитів. Банківський кредитний портфель розглядають як втілення кредитної політики банку, що, в сою чергу, є невід'ємною складовою його загальної стратегії розвитку. Тобто кредитний портфель - це економічно обґрунтована і структурована сукупність кредитних угод і кредитних зобов'язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятих відповідно до вимого кредитної політики банку та органів банківського нагляду. Конкурентоспроможність кредитного портфеля визначається такими критеріями: дохідність, ризиковість, ліквідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень доходності кредитного портфеля залежить від структури і обсягу портфеля, а також від рівня процентних ставок за кредитами.

Класифікація кредитного портфелю за методикою НБУ (за рівнем ризику) здійснюється з метою визначення відповідного резерву залежно від двох критеріїв: фінансового стану позичальника та обслуговування ним кредитної заборгованості. Крім цього, існують інші підходи до класифікації кредитного портфеля, зокрема поділ кредитів на дефолтні та недефолтні, реструктуризовані та нереструктуризовані, поділ на періоди прострочення («бакети»), залежно від кредитної політики банку тощо. Всі ці підходи підвищують ефективність управління кредитним портфелем, оскільки допомагають оцінити його якість з різних позицій. Ефективність управління кредитним портфелем є індикатором раціональної і прибуткової діяльності банку на ринку фінансових послуг.

Аналіз кредитного портфеля здійснюється з метою прийняття управлінських рішень щодо зменшення ступеня ризику по кредитам. Кредитний ризик - це ризик неповернення або прострочення позичальником основної суми боргу та/або відсотків по ньому. Кредитний ризик - невід'ємна складова діяльності будь-якого банку. Уникнути його неможливо, а тому треба свідомо ним управляти. Ризик тісно взаємопов'язаний з дохідністю, а тому аналіз кредитного портфеля бажано розглядати на основі співвідношення «ризик-доходність». Поняття ризику також гостро пов'язано з втратами. Прийнято розглядати очікувані та неочікувані втрати. Очікувані втрати покриваються за рахунок раніше створених резервів для покриття можливих втрат за кредитними операціями. Неочікувані втрати тісно взаємопов'язані з економічним капіталом. Економічний капітал - це власні кошти банку, достатні для покриття потенційних збитків за заданого рівня толерантності до ризику для конкретного часового горизонту.

Для аналізу співвідношення «ризик-доходність» у банківській практиці користуються показником RAROC, що дає змогу розподіляти капітал з урахуванням завдання управління ризиками та оцінки роботи підрозділів банку.

Список літератури

1. Владичин У.В. Банківське кредитування. - Київ: Атіка, 2008.-648 с.

2. Денисенко М.П., Домрачев В.М., Кабанов В.Г., Ігнатенко А.В. Кредитування та ризики. - Київ: Професіонал, 2008.-480 с.

3. Дмитренко М.Г., Полтатюк В С. Кредитування та контроль. - Харків: Кондор, 2005.-296 с.

4. Хмеленко А.В., Вовк В Я. Кредитування та контроль.-Київ: Знання, 2008.-463 с.

5. Положення НБУ №279 від 06.07.2000 року «Про порядок формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

6. Готовчиков И.Ф. Методы прогнозирования дефолтов клиентов в условиях массового потребительского кредитования // Банковское кредитование. - 2006. - №4.-С. 97-104.

7. Базель ІІ.

8. МСФО 39 «Финансовые инструменты - признание и оценка».

9. Лобанов А.А., Чугунов А.В. Энциклопедия финансового риск-менеджмента. - Москва: Альпина паблишер, 2003.-761 с.