120

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ДИПЛОМНА РОБОТА

СПЕЦІАЛІСТА

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ (НА ПРИКЛАДІ АКБ “ПРАВЕКСБАНК”)

Дніпропетровськ

2005

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ ОПЕРАЦІЯМИ

1.1 Сучасна банківська система України та її структура

1.2 Комерційні банки та сутність банківського бізнесу

1.2.1 Управління витратами ресурсних операцій комерційного банку

1.2.2 Управління доходами активних операцій комерційного банку

1.2.3 Управління власним капіталом, доходом та прибутком комерційного банку

1.3 Базельські принципи банківського менеджменту як ефективна основа організації роботи комерційного банку

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ АКБ “ПРАВЕКСБАНК” У 2001 - 2005 РОКАХ

2.1 Загальні фінансові характеристики банку

2.2 Аналіз управління економічними нормативами діяльності банку

2.3 Аналіз управління банківськими ризиками активних операцій банку за рахунок створення спеціальних резервів

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМА УПРАВЛІННЯ ОПТИМАЛЬНОЮ РЕНТАБЕЛЬНІСТЮ РОБОТИ АКБ “ПРАВЕКС БАНК”

3.1 Удосконалення фінансового менеджменту на основі ризикорієнтованого підходу до процесів управління комерційним банком

3.2 Математична модель управління рентабельністю комерційного банку на основі балансу структури активів-пасивів, процентних ставок та резервування банківських ризиків

3.3 Прогноз підвищення ефективності діяльності при впровадженні ризикорієнтованого підходу до управління рентабельністю роботи банку

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

АНОТАЦІЯ

Дипломна робота студента : ЛАВРИНЕНКО НАТАЛІЇ ВАСИЛІВНИ на тему “ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ (НА ПРИКЛАДІ АКБ “ПРАВЕКСБАНК”)”

Керівник роботи - д.е.н. КРАМАРЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Актуальність досліджень полягає в пропозиціях по впровадженню нових методів банківського регулювання і нагляду, які забезпечують як державні цілі безпеки та фінансової стабільності банківської системи, так і приватно-корпоративні цілі захисту інтересів акціонерів, вкладників і кредиторів.

Предмет дослідження дипломної роботи -- механізм фінансового менеджменту комерційним банком АКБ “ПравексБанк”(м.Київ).

Об'єкт дослідження дипломної роботи -- на макрорівні система комерційних банків України і на мікрорівні комерційний банк АКБ “ПравексБанк”.

Мета дослідження дипломної роботи -- дослідження інструментів фінансового менеджменту в комерційному банку.

Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи - в наданні як службам банківського нагляду так і аналітичним групам Наглядових Рад акціонерів комерційних банків нового методологічного підходу до контролю ефективності роботи менеджменту банку по забезпеченню нормативної дивідендної доходності акцій не нижче рівня альтернативної ринкової доходності капіталу та механізму самоокупності функціонування інфраструктури та персоналу банку.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків.

Роботу подано на 110 сторінках, вона містить 14 таблиць, 28 рисунків, додатки на 16 листах. Перелік використаної літератури включає 61 найменування.

________________________ЛАВРИНЕНКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

THE SUMMARY

Degree work of the student: LAVRINENKO NATALIY VASILIEVNA on a subject “ FINANCIAL MANAGEMENT In COMMERCIAL BANKS

( ON an EXAMPLE JSB «PRAVEXBANK”) ”

The chief of work d.e.s. KRAMARENKO GALINA ALEKSANDROVNA

The urgency of researches of degree work consists in a rating of imperfection of financial bank management by profitability of work of bank from the point of view of the shareholders and offers on introduction of new methods of bank regulation and supervision, which provide as the state purposes of safety and financial stability of bank system, and privatecorporate purposes of protection of interests of the shareholders, investors and creditors.

Subject of research of degree work mechanism of financial management by commercial bank JSB «PRAVEXBANK” (Kiev).

Object of research of degree work on macrolevel system of commercial banks of Ukraine and at a microlevel commercial bank JSB «PRAVEXBANK”.

The purpose of research of degree work research of tools of financial management in commercial bank.

Practical value of the received results of degree work in granting both services of bank supervision and analytical groups of Advice of the shareholders of commercial banks of the new methodological approach to the control Efficiency of work of management of bank on maintenance normative the dividend of the income of the shares is not lower than a level alternative market the dividend of the income of the capital and mechanism profits of functioning of an infrastructure and personnel of bank.

The degree work consists of introduction three sections, conclusions, list of the literature and applications. The work is submitted on 110 pages, contains 14 tables, 28 figures, application on 16 pages. The list of the used literature includes 61 names.

9

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи полягає в оцінці недосконалості фінансового банківського менеджменту рентабельністю роботи банку з погляду акціонерів та пропозиціях по впровадженню нових методів банківського регулювання і нагляду, які забезпечують як державні цілі безпеки та фінансової стабільності банківської системи, так і приватно-корпоративні цілі захисту інтересів акціонерів, вкладників і кредиторів.

Банківський менеджмент, як особлива сфера керування, виникає лише в умовах розвинутою ринкової економіки. При розширенні кола банківських операцій до рівня, прийнятого в цивілізованих країнах, у ці послуги входять операції з цінними паперами, кредитними картками, валютою, допомога в економії і поширенні акцій інших банків і комерційних структур, допомога клієнтам у раціональному вкладенні їхніх засобів, оцінці інвестиційних проектів, лізинг, факторинг і інші послуги. Крім того, статутний капітал банку може стати резервним фондом для інших комерційних банків. Ринкова економіка немислима без банківського менеджменту, заснованого на реальній конкуренції на фінансовому ринку між кредитними установами, заміні державного фінансування підприємств, що веде до інфляції, ринковим механізмом кредитування конкретних інвестиційних проектів і бізнеспланів, орієнтованих на створення нової товарної маси .

Банківський менеджмент у загальному виді являє собою керування відносинами, зв'язаними зі стратегічним і тактичним плануванням, аналізом, регулюванням, контролем діяльності банку, керуванням фінансами, маркетинговою діяльністю, персоналом, що здійснює банківські операції. Іншими словами, це -- керування відносинами, що стосуються формування і використання грошових ресурсів, тобто взаємопов'язана сукупність фінансового менеджменту і керування персоналом, зайнятим у банківській сфері .

Об'єкт дослідження дипломної роботи -- на макрорівні система комерційних банків України і на мікрорівні комерційний банк АКБ “ПравексБанк”.

Предмет дослідження дипломної роботи -- механізм фінансового менеджменту комерційним банком АКБ “ПравексБанк”(м.Київ).

Мета дослідження дійсної дипломної роботи -- дослідження інструментів фінансового менеджменту в комерційному банку та їх вплив на мікроекономіку функціонування банку .

Завдання дослідження дипломної роботи:

- аналіз існуючого механізму та інструментарію фінансового менеджменту в комерційних банках;

- аналіз якості фінансового менеджменту в АКБ “ПравексБанк” у 2001 -2004 роках у порівнянні з показниками управління інших крупними комерційними банками України;

- побудова комплексного алгоритму управління рентабельністю роботи банка на основі ризикорієнтованого підходу та проведення досліджень на статистичних матеріалах діяльності банків.

Методи дослідження, застосовані в дослідженнях дипломної роботи -

методи ретроспективного економічного аналізу результатів діяльності банку (горизонтально-вертикальні статистичні розрізи), методи побудування алгоритмів та програм розрахунків на ПЕОМ (EXCELпрограми).

Інформаційнометодологічна база досліджень дійсної дипломної роботи роботи -- звітні документи АКБ „ПравексБанк” за 2001 2005 роки, статистичні та нормативні документи Національного банку України, статистичні таблиці Асоціації українських банків.

Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи - в наданні як службам банківського нагляду так і аналітичним групам Наглядових Рад акціонерів комерційних банків нового методологічного підходу до контролю ефективності роботи менеджменту банку по забезпеченню нормативної дивідендної доходності акцій та механізму самоокупності функціонування інфраструктури та персоналу банку.

40

РОЗДІЛ 1

ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ ОПЕРАЦІЯМИ

1.1 Сучасна банківська система України та її структура

Банківська система України має дворівневу структуру та складається з Національного банку України (1 рівень) та комерційних банків (2 рівень), що створені і діють на території України відповідно до положень Закону «Про банки та банківську діяльність» [1].

Комерційні банки 2 рівня банківської системи Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативноправове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку [3].

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції [19]:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операціні. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

За станом на 1 січня 2005 року в Державному реєстрі банків значиться 182 банки, з них 160 банків мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій, у тому числі: 132 банки акціонерні товариства (з них: 92 відкриті акціонерні товариства (2 банки державні), 40 закриті акціонерні товариства), 28 банків товариства з обмеженою відповідальністю [61].

Динаміка основних показників діяльності банківської системи України наведена в табл.А.1 Додатку А.

1.2 Комерційні банки та сутність банківського бізнесу

1.2.1 Управління витратами ресурсних операцій комерційного банку

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються ним для виконання активних операцій. Операції , завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних.

Згідно з джерелами утворення банківських ресурсів в існуючій банківській практиці ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та запозичені.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі, при цьому , якщо для суб'єктів підприємницької діяльності норма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банків загальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності для власного банківського капіталу є другорядною.

Залучені кошти комерційного банку - це кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Депозит (вклад) - кошти в безготівковій чи готівковій формі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою.

Практично усі клієнтські рахунки називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок , на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на :

депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

До запозиченого капіталу комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити , отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучення(запозичення).

Виключна актуальність дослідження оптимальної структури запозичених та залучених коштів комерційного банку є в тому, що загальна суми плати за залучені та запозичені ресурси визначає банківську собівартість активних операцій, тобто операційний прибуток від розміщення ресурсів в активні операції по отриманню валового доходу банка.

Згідно з “Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів» [10] :

Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори власники коштів.

Об'єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є :

- вид та статус вкладника;

- валюта вкладу(депозиту);

- термін залучення вкладу(депозиту);

- особливості поточної суми вкладу(депозиту);

- вид депозитної ставки проценту;

- особливості нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту);

За першою ознакою виділяються :

- вклади(депозити) юридичних осіб - резидентів;

- вклади(депозити) фізичних осіб - резидентів;

- вклади(депозити) юридичних осіб - нерезидентів;

- вклади(депозити) фізичних осіб - нерезидентів;

- анонімні вклади (в Україні - ліквідовані після 3 років функціонування);

- депозити на пред'явника;

- міжбанківські депозити банківрезидентів;

- міжбанківські депозити банків -нерезидентів;

За валютою вкладу виділяються :

- вклади(депозити) в національній валюті;

- вклади(депозити) в вільноконвертованій валюті(ВКВ);

- вклади(депозити) в неконвертованій валюті (НКВ);

За терміном залучення вклади(депозити) поділяються на:

до запитання;

- на визначений строк (строкові - короткострокові (до 1 року з статистичним розподілом по строкам до 1 місяця, 13 місяця, 36 місяців, 612 місяців) та довгострокові( більше 1 року) ) [11];

- на невизначений строк по умові (ощадні вклади по умові - досягнення визначеного віку, одруження, народження дітей, страховий випадок, тяжке захворювання, смерть та інш.);

За особливостями поточної суми депозиту вклади(депозити)

розподіляються на :

- вклади(депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу;

- вклади(депозити) з вільним довкладанням коштів;

- вклади(депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів;

За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на :

- постійна ставка депозиту без права корегування;

- плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом;

- плаваюча ставка депозиту , автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі ( інвестиційні вклади

АКБ “Аркада” - в одиницях інвестування);

За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту)

існують наступні схеми :

- нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення;

- щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення (“складні проценти”);

- щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику;

- авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада (депозита);

- щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання;

Депозити до запитання це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати процентів за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків.

Депозити на визначений строк це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків.

Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк.

Вклади(депозити) до запитання розміщуються в банку на поточному рахунку клієнта, який відкривається згідно Інструкція НБУ “ Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” .

Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує 1 місяця). Вклади до запитання є нестабільними , що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім (якщо залишок на рахунку є меншим, ніж обумовлено в договорі між клієнтом та банком). Кошти поточних рахунків є найбільш дешевими, тому банки намагаються залучити найбільшу кількість клієнтів , що дає можливість за рахунок разночасовості сплат з поточних рахунків оперувати часткою статистичного загального залишку коштів на поточних рахунках як короткочасними кредитними ресурсами (“овернайт”) , а другу частку використовувати як обов'язкову норму резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку в НБУ [15].

Одним із видів вкладів до запитання є залишок коштів на прямих кореспондентських рахунках банків-резидентів та банківнерезидентів, відкритих в комерційному банку згідно Положенню НБУ “ Про відкриття коррахунків банків резидентів /нерезидентів в іноземній валюті та гривнях в банках України”[28].

Строкові вклади(депозити) - це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період(як правило не менше 1 місяця по окремій статті депозитного договору). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок або видачею готівки через касу банка. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні активних операцій банків. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференцюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією формою строкових вкладів , які , як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати .

1.2.2 Управління доходами активних операцій комерційного банку

Кредит (від лат. Creditum - позичка, борг) є однією з найскладніших економічних категорій Банковское дело: Учебник /Под ред. О.И.Лаврушина - Москва, «Финансы и статистика», 1998 . Як економічна категорія кредит являє собою сукупність визначених економічних відносин. Їхнє відокремлення в окремий вид відбувається на основі особливостей суб'єктів і об'єктів цих відносин. З цих позицій кредит можна характеризувати як відносини між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху вартості .

Кредитні операції це відносини між кредитором і позичальником (дебітором) по наданню першим останньому визначеної суми коштів на умовах платності, терміновості, зворотності. Банківські кредитні операції підрозділяються на дві великі групи Иванов В.М. Деньги и кредит. К.,1999, МАУП:

активні, коли банк виступає в особі кредитора, видаючи позики;

пасивні, коли банк виступає в ролі позичальника (дебітора), залучаючи гроші від клієнтів і інших банків у банк на умовах платності, терміновості, зворотності

Кредити розподіляються по терміну використання:

термінові, надані на визначений у договорі термін ( коротко( до 1 року), середньо( від1 до 3 лат), довгострокові(понад 3 років));

до запитання, видані на невизначений термін; за вимогою кредитора повинні бути повернуті у визначене їм час;

прострочені, термін погашення яких, установлений кредитним договором, пройшов;

відстрочені кредити, терміни погашення по який були перенесені на більш пізній термін.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими, чи ломбардними, а якщо без забезпечення - незабезпеченими, чи бланковими.

Банківський кредит дуже зручна й у багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, яка дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови одержання позики (у відмінність, наприклад, від ринку цінних паперів, де терміни й інші умови позики стандартизовані) [29].

Відповідно виділяється пряме банківське кредитування, коли кредитні відносини підприємства споконвічно виникають як відносини з банком, і непряме банківське кредитування, коли первісно виникають кредитні відносини між підприємствами, що згодом звертаються в банк у пошуках способу дострокового одержання коштів комерційного кредиту (за векселем).

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах раціонального кредитування , передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будьяке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Форми кредиту класифікуються за принципами [30]:

1. За джерелами кредитів :

- зовнішнє кредитування;

- внутрішнє кредитування;

2. За строками кредити поділяються на :

- надстрокові - добові, тижневі, до трьох місяців;

- середньострокові - між 15 роками;

- довгострокові - понад 57 років;

3. За валютою позики :

- у валюті країни-позичальника;

- у валюті країни-кредитора;

- у валюті третьої країни;

- у міжнародній розрахунковій грошовій одиниці (СДР);

4. За забезпеченістю :

- забезпечені (товарними документами, цінними паперами, векселями, нерухомістю тощо);

- бланкові - під зобов ' язання боржника;

5. За суб'єктами кредитних відносин :

- державний;

- приватний;

- кредит міжнародних фінансових організацій;

7. За видом ставки кредита :

- фіксована;

- плаваюча;

- комбінація ставок;

8. За способом погашення кредита:

- з рівномірним погашенням;

- з нерівномірним погашенням;

- з одночасним погашенням;

- з ануїтентним погашенням ( відсотки погашаються разом з основним боргом);

9. За технологією реалізації кредиту :

кредитна лінія ;

револьверний кредит ;

консорціумний кредит ;

кредит «овернайт»;

кредит «овердрафт»;

Міжбанківські кредити розподілені на два основних види, в яких виділені окремі підвиди кредитів [12]:

а) 151 Строкові депозити, які розміщені в інших банках

б)152 Кредити, які надані іншим банкам

Комерційні банки виконують наступний перелік операцій кредитування юридичних осіб [12]:

а) Кредити РЕПО - кредити під заставу цінних паперів клієнтів з умовою їх повернення при поверненні кредиту та сплати процентів

б) «Вексельні кредити» кредитування за рахунок врахування векселів (виплати коштів клієнтам в обмін на право отримання коштів від векселедавця)

в) «Факторингові кредити» кредитування за рахунок врахування факторингових угод(виплати коштів клієнтам в обмін на право отримання коштів за відпущені товари по дебіторській заборгованості покупців)

г) Кредити за внутрішніми торговими операціями

д) Кредити за експортноімпортними операціями

е) Кредити в поточну діяльність клієнтів

ж) Кредити в інвестиційну діяльність (включаючі іпотечне кредитування)

з) Кредити у формі фінансового лізингу

и) Кредити, які надані органам державного управління

Згідно з „Планом рахунків в комерційних банках України” [12], комерційні банки виконують наступний перелік операцій кредитування фізичних осіб :

а) Кредити на поточні потреби

б) Кредити в інвестиційну діяльність

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [9].

а) Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7)

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

До вимог банку щодо контрагента включаються:

а) щодо банківконтрагентів:

строкові депозити, які розміщені в інших банках;

кредити, що надані іншим банкам;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;

боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:

заборгованість за кредитами;

сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість,

прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними; акції.

До позабалансових зобов'язань, що видані банком, уключаються:

гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;

сумнівні гарантії та поручительства;

зобов'язання з кредитування, що надані банком.

Рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом/ позичальником у розмірі, що перевищує 25 відсотків регулятивного капіталу банку (з урахуванням сум усіх операцій), має прийматися правлінням та/або радою банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

б) Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Якщо один контрагент банку входить одночасно до складу кількох груп пов'язаних контрагентів, то при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків (Н8) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз.

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,

якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

в) Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

г) Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.

Ризик - є невід'ємним атрибутом кредитування. Тут виникають кредитний і процентний ризики. Рівень цих ризиків залежить від виду позички і від порядку сплати процентів. Найризикованішими є незабезпечені (бланкові) позички. Ступінь ризику забезпечених кредитів залежить від повноти і якості застави. Чим вищий ступінь кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів по ньому. Тому більш ризиковані позички видаються під вищий процент, аби компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [16] (далі резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах [16].

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Cучасний теоретичний склад активів інвестиційного портфеля комерційного банка включає 3 основних вида активів :

а) інвестиції в державні цінні папери, які рахуються як безризикові та можуть бути використані для рефінансування банка з боку Національного банку України;

б) інвестиції в комерційні цінні папери, які нормативно контролюються

Національним банком України за обсягами та нормою створення резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з ними за рахунок валових витрат банку;

в) кредитні інвестиції (іпотечне довгострокове інвестування) з випуском вторинних цінних паперів - іпотечних сертифікатів та рефінансуванням власних інвестицій (діє з 2004 року).

З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування в комерційні цінні папери з нефіксованим прибутком [9].

Прямі інвестиції банків це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативноправовими актами Національного банку.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

До розрахунку нормативів інвестування не включаються суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:

а) у зв'язку з реалізацією права заставодержателя, та за умови, що банк не утримує їх більше одного року;

б) з метою створення фінансової холдингової групи, за умови, що емітентом придбаних акцій є інший банк;

в) у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;

г) за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

До коштів, що інвестуються, включаються:

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою;

вкладення в асоційовані та дочірні установи.

При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал по Інструкції.

Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

Норматив загальної суми інвестування (Н12)

Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будьяких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будьякої юридичної особи.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будьякої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал по Інструкції.

Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

Згідно з «Положенням про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами» [17] банк зобов'язаний створювати резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у разі погіршення фінансового стану емітента цінного папера, зниження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банку.

Банк може зазнати збитків від операцій з цінними паперами внаслідок:

1. Погіршення фінансового стану емітента цінного папера.

2. Зниження ринкової вартості цінних паперів внаслідок зміни ринкової норми дохідності.

3. Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі зниження ринкової вартості групи цінних паперів (для цінних паперів на інвестиції всього портфеля цінних паперів) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) цінних паперів. Факт перевищення ринкової вартості групи цінних паперів (портфеля цінних паперів) над балансовою вартістю цієї групи (портфеля) цінних паперів у фінансовому обліку не визнається і при визначенні оціночної суми резерву до розрахунку не приймається.

4. Балансовий портфель цінних паперів банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України.

5. Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що перебувають у портфелях банку: на продаж 15 і більше календарних днів, на інвестиції за станом на 1 січня наступного за звітним періодом.

7. З метою розрахунку резерву відповідно до цього Положення в портфелі цінних паперів банку виділяються такі категорії цінних паперів:

Категорія 1. Цінні папери в портфелі на продаж, що мають активний ринок.

Категорія 2. Цінні папери в портфелі на продаж, що не мають активного ринку.

Категорія 3. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.

Категорія 4. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.

1.2.3 Управління власним капіталом, доходом та прибутком комерційного банку

Основною метою банківської діяльності є отримання доходу, що є основним джерелом та інструментом збільшення власного капіталу і покриття ризиків, пов'язаних із банківською діяльністю [32].

Доходи і витрати, які визнані банком, від здійснення банківських операцій згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" [1] та від інших операцій, що здійснюються відповідно до законодавства України, з метою відображення та аналізу їх у фінансовій звітності слід розглядати як доходи і витрати, отримані в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банку :

витрати це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками);

доходи це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів);

дивіденди частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства;

Аналіз доходів, витрат та прибутку, крім простого виміру результату діяльності банку, дозволяє визначити його фінансовий стан і якість його активів.

Головними факторами оцінки прибутковості банку є :

1. Питома вага і рівень доходів та витрат банку відносно власного капіталу.

2. Стабільність доходів та витрат банку за минулі періоди.

3. Динаміка доходів та витрат банку за аналізований період (велика тривалість періоду дозволяє точніше визначити тенденції розвитку банку), аналіз виконання фінансових планів.

4. Структурний аналіз доходів та витрат банку, співвідношення процентних і непроцентних доходів та витрат.

5. Чистий процентний дохід, чистий непроцентний дохід, рівень, динаміка, структура джерел доходів, аналіз впливу на рівень загального доходу банку.

6. Чиста процентна маржа, чистий непроцентна маржа, рівень, достатність, тенденції розвитку, тимчасові коливання за аналізуємий період.

7. Частка доходів та витрат, що носять випадковий характер (наприклад, штрафи та пені) у сукупних доходах та витратах банку.

У результаті операційної діяльності в банку виникають такі доходи і витрати [33]:

процентні доходи і витрати;

комісійні доходи і витрати;

прибутки (збитки) від торговельних операцій;

дохід у вигляді дивідендів;

витрати на формування спеціальних резервів банку;

доходи від повернення раніше списаних активів;

інші операційні доходи і витрати;

загальні адміністративні витрати;

податок на прибуток;

непередбачені доходи і витрати.

Процентні доходи і витрати операційні доходи і витрати, отримані (сплачені) банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку (залучені банком), суми яких обчислюються пропорційно часу і сумі активу або зобов'язання. До них належать:

доходи (витрати) за операціями з коштами, розміщеними в інших банках (залученими від інших банків);

доходи (витрати) за кредитами та депозитами, наданими (отриманими) юридичним та фізичним особам, та за іншими фінансовими інструментами, у тому числі за цінними паперами;

доходи у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

Комісійні доходи і витрати операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою; в окремих випадках суми їх можуть обчислюватися пропорційно часу і сумі зобов'язання. До комісійних доходів (витрат) належить така плата: за розрахунково-касове обслуговування; за операціями на валютному ринку з купівлі-продажу іноземної валюти для власних потреб та клієнтів (контрагентів); за операціями із цінними паперами від імені третіх осіб; за зберігання та управління цінними паперами; за відкриття рахунків; здійснення переказів; за позабалансовими операціями (надання гарантій, зобов'язань з кредитування) тощо.

Комісії, що визнаються в складі первісної вартості фінансового активу (зобов'язання), впливають на визначення сум дисконту та премії за цими фінансовими інструментами та є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструмента.

Прибутки (збитки) від торговельних операцій результат (прибуток чи збиток) від операцій з купівлі-продажу різних фінансових інструментів. У тому числі за операціями з цінними паперами, за операціями з іноземною валютою та банківськими металами банк визнає прибутки та збитки:

від реалізації фінансових інвестицій;

від змін в оцінці (переоцінці) інвестицій до справедливої вартості;

від результату переоцінки активів і зобов'язань в іноземній валюті та банківських металах у разі зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют (банківських металів).

Дохід у вигляді дивідендів дохід, який виникає в результаті використання банком цінних паперів з нефіксованим прибутком.

Витрати на формування спеціальних резервів банку це витрати на покриття можливих збитків від зменшення корисності активів банку та списання безнадійних активів.

Доходи від повернення раніше списаних активів кошти, що надійшли для погашення заборгованості, яка була визнана банком безнадійною щодо отримання.

Інші операційні доходи і витрати доходи і витрати від операцій, що не пов'язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю, а також ті, що не включені у вищезазначені групи операційних доходів і витрат, зокрема:

доходи (витрати) від оперативного лізингу (оренди);

витрати на інкасацію;

неустойки (штрафи, пені), що отримані (сплачені) за банківськими операціями, інше.

Загальні адміністративні витрати операційні витрати, пов'язані із забезпеченням діяльності банків. До них належать витрати на утримання персоналу (заробітна плата, витрати на соціальне забезпечення, обов'язкові нарахування, страхування, додаткові виплати, премії, навчання тощо); амортизація необоротних активів; витрати на утримання та експлуатацію основних засобів і нематеріальних активів (ремонт, страхування), інші експлуатаційні витрати (комунальні послуги, охорона тощо); гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні тощо); витрати на зв'язок (поштові, телефонні, факс тощо); сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім податку на прибуток та інші витрати, спрямовані на обслуговування та управління банком.