Управління ресурсним потенціалом у системі забезпечення конкурентоспроможності комерційного банку (на прикладі ПАТ КБ "ПриватБанк")

- за рівнями управління: оперативна, тактична, стратегічна.

Отже, розглянувши детально визначення сутності поняття «конкурентоспроможності», слід перейти до визначення терміну «конкурентоспроможність банківської установи».

Конкурентоспроможність банку Ю.О. Заруба визначає як успішність його діяльності в процесі набуття, утримання та розширення ринкових позицій, що вказує на здатність комерційного банку забезпечити відповідність продуктів та наданих послуг вимогам споживачів і протистояти негативним факторам зовнішнього середовища.

І. Лютий розглядає місце та роль конкурентоспроможності комерційних банків та стверджує, що це ступінь їх готовності здійснювати ефективне надання фінансових послуг, динамічно розвиватись та забезпечувати високу фінансову стійкість, враховуючи при цьому соціально-політичне та загальноекономічне становище країни та протидіючи різним внутрішнім та зовнішнім ризикам [23].

На думку І. Фоміна конкурентоспроможність банківської установи -- це його ступінь привабливості для потенційних та реальних клієнтів, що забезпечує отримання певних переваг при формуванні впливу на ринкову ситуацію у власних інтересах [22].

Л. Федулова та І. Волощук трактують конкурентоспроможність як здатність банківської установи утримувати конкуренцію з іншими банками та суб'єктами господарювання, що задовольняють існуючі потреби на цільовому споживчому ринку.

На наш погляд, сутність категорії «конкурентоспроможність» банківської установи в цілому зводиться до її здатності набувати та володіти тими якостями і властивостями, що впливають на успішність діяльності в умовах ринкової конкуренції.

Банківську конкуренцію не слід характеризувати тільки як конкуренцію між комерційними банками. ЇЇ слід трактувати як процес суперництва між суб'єктами банківського ринку, що зацікавлені в досягненні однієї і тієї ж мети, а ході якого вони всі прагнуть забезпечити собі міцне та стабільне положення на даному ринку. Досвід показує, що найвагомішою причиною, яка призводить до перегляду банками основ своєї діяльності, є посилення конкуренції як між самими банківськими установами, так і між комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами, що надають той самий спектр послуг клієнтам на одному і тому ж ринку чи сегменті ринку.

Отже, проводячи оцінку конкурентоспроможності конкретної банківської установи, перш за все є необхідним вивчення основних її чинників, а саме: спроможність адекватно та вчасно реагувати на зміни в економічному та соціально-політичному середовищі, репутація та імідж банку, наявність заходів, що дозволяють зміцнити вузькі місця комерційного банку в порівнянні з іншими конкурентами, здатність надавати якісні банківські послуги, відкритість для наявних та потенційних клієнтів, оновлення існуючих технологічних потужностей та впровадження нових інноваційних розробок, удосконалення рівня менеджменту, організаційної та управлінської структури, розвиток мережі філій, рівень професіоналізму та навичок персоналу, можливість швидкого вирішення проблемних питань.

У роботі С.М. Козьменка, Ф.І. Шпига, І.В. Волошка наведено трактування сутності поняття «конкурентоспроможність» по відношенню до банківських установ. Вони визначають його як можливість провадження ефективної господарської діяльності та досягнення прибутковості від реалізації своїх продуктів та послуг в умовах конкурентного фінансового ринку. При цьому створення та реалізація конкурентоздатних продуктів та послуг є узагальненими показниками стійкості комерційного банку, його вміння ефективно використовувати свій ресурсний, кадровий та науково-технічний потенціали [34].

Такі науковці як І.Лютий та О.Юрчук визначають основу конкурентоспроможності. Вони стверджують, що це здатність банківської установи ефективно реалізовувати якісні фінансові послуги, утримувати високу фінансову стійкість у довгостроковій перспективі, поступово та динамічно нарощувати наявний потенціал на фінансовому ринку, враховуючи загальноекономічне та соціально-політичне становище країни, чинити протидію різним внутрішнім та зовнішнім чинникам [23].

Конкурентоспроможність банківських установ на пряму залежить від багатьох аспектів їх роботи в фінансовій та маркетинговій сферах, від високого рівня менеджменту та належного технічного забезпечення тощо.

Для забезпечення конкурентоспроможності банків необхідною умовою виступає досягнення функціональної достатності його ресурсного потенціалу на підставі сукупності заходів та створення умов, що сприяють здійсненню операцій, пов'язаних з процесом формування і використання ресурсного потенціалу банківської установи, а також реалізації програм щодо його достатності з метою підтримки її стабільного функціонування.

2. Тенденції створення та механізм формування ресурсного потенціалу комерційних банків в Україні

2.1 Аналіз стану ресурсного потенціалу банків в Україні за 2010-2012 роки

Головним питанням, що стосується управління ресурсним потенціалом комерційних банків є формування оптимальної структури їх ресурсної бази, визначення її достатності щодо проведення активних операцій з метою оптимізації прибутку.

Основне місце серед складових елементів ресурсного потенціалу комерційних банків займають саме фінансові ресурси, що є визначальними при формуванні якості та кількості цього поняття. Тому досліджуючи ресурсний потенціал банківських установ, слід зосереджувати увагу на аналізі фінансових ресурсів, як домінуючого складового елемента, з позиції потенціалу та механізму їх залучення (власні, залучені, запозичені ресурси) і можливостей банку щодо їх залучення як у поточний період часу так і в майбутньому.

Проаналізуємо структуру основних складових ресурсів комерційних банків, що склалася в 2010-2012 роках(таблиця 2.1) [37].

Таблиця 2.1 - Структура основних складових ресурсів комерційних банків за 2010-2012 роки

Назва показника	2010 рік, млнгрн	Частка структурі, %	2011 рік, млнгрн	Частка в структурі, %	2012 рік, млнгрн	Частка в структурі, %
1	2	3	4	5	6	7
Капітал	137725	14,62	155487	14,75	169320	15,02
Зобов'язання банків, з них:	804363	85,38	898793	85,25	957872	84,98
кошти суб'єктів господарювання, з них:	144038	15,29	186213	17,66	202550	17,97
строкові кошти суб'єктів господарювання	55276	5,87	74239	7,04	92786	8,23
кошти фізичних осіб, з них:	270733	28,74	306205	29,04	364003	32,29
строкові кошти фізичних осіб	206630	21,93	237438	22,52	289129	25,65
Міжбанківські кредити та депозити	249519	26,49	166500	15,79	119300	10,58
Усього пасивів	942088	100	1054280	100	1127192	100

Провівши аналіз даних таблиці 2.1, можна стверджувати, що протягом аналізованих років зобов'язання банків у загальній структурі пасивів становили найбільшу їх частку і складали відповідно 85,38%, 85,25% та 84,98%. До складових зобов'язань банків можна віднести кошти суб'єктів господарювання та кошти фізичних осіб, що в свою чергу у 2010 році становили у структурі пасивів 15,29% та 28,74%, в наступному році - 17,66% та 29,04%, а в останньому 2012 році - 17,97% та 32,29%. Частка капіталу банків у структурі їх пасивів коливалась протягом 2010-2012 років від 13,1% до 14,%. Впродовж 2010-2012 років частка міжбанківських кредитів та депозитів зменшувалась і відповідно становила 26,49%, 15,79% та 10,58%.

Далі проведемо аналіз динаміки основних складових ресурсів банківських установ України в 2010-2012 роках(таблиця 2.2) [37].

Таблиця 2.2 - Динаміка складових ресурсної бази комерційних банків у 2010-2012 роках

Назва показника	2010 рік, млнгрн	2011 рік, млнгрн	2012 рік, млнгрн	Абсолютне відхилення, млнгрн	Темп приросту, %
				2010-2011 роки	2011-2012 роки	2010-2011 роки	2011-2012 роки
1	2	3	4	5	6	7	8
Капітал	137725	155487	169320	17762	13833	12,90	8,90
Зобов'язання банків, з них:	804363	898793	957872	94430	59079	11,74	6,57
кошти суб'єктів господарювання, з них:	144038	186213	202550	42175	16337	29,28	8,77
строкові кошти суб'єктів господарювання	55276	74239	92786	18963	18547	34,31	24,98
кошти фізичних осіб, з них:	270733	306205	364003	35472	57798	13,10	18,88
строкові кошти фізичних осіб	206630	237438	289129	30808	51691	14,91	21,77
Міжбанківські кредити та депозити	249519	166500	119300	-83019	-47200	-33,27	-28,35
Усього пасивів	942088	1054280	1127192	112192	72912	11,91	6,92

Як видно з таблиці 2.2 капітал комерційних банків протягом 2010-2012 років мав тенденцію до збільшення і зріс від 137725 млнгрн до 169320 млн грн. Дане зростання перш за все свідчить про те, що банки намагалися вирішувати проблеми з низькою капіталізацією банківської системи. Це підвищує стійкість банківської установи та довіру вкладників, що у свою чергу сприяє збільшенню залучених коштів клієнтів, які є основним джерелом кредитування. Зобов'язання комерційних банків впродовж аналізованих трьох років також зростали і у 2011 році вони збільшились на 12,9% в порівнянні з 2010, а в 2012 році ще на 8,9%. Зростання зобов'язань забезпечує стрімке збільшення ресурсної бази комерційних банків. Тобто банки підвищують здатність залучати кошти населення і суб'єктів господарювання, що дає можливість збільшити обсяги активних операцій і прибутку. Міжбанківські кредити та депозити займають значну частку в ресурсах комерційних банків, у 2010-2012 роках вони поступово зростали і в останньому аналізованому році досягли рівня 119300 млн грн.

Таким чином, при аналізі динаміки та структури основних складових ресурсної бази комерційних банків України впродовж 2010-2012 років, можна сказати, що потенційним джерелом нарощення ресурсного потенціалу банків є залучення коштів фізичних осіб та надання міжбанківських депозитів та отримання міжбанківських кредитів, оскільки вони займають найбільшу частку в загальній структурі пасивів. Однак зменшення зобов'язань комерційних банків можна вважати позитивною тенденцією, оскільки це свідчить про зменшення залежності банківської системи від зовнішнього ринку.

2.2 Механізм формування та використання ресурсного потенціалу комерційного банку

На сьогодні формування ресурсної бази комерційних банків України є одним із найважливіших завдань для забезпечення економічного зростання. Банківська система повинна володіти сукупністю ресурсів, достатніх як для кредитування поточних потреб суб'єктів господарювання, так і для фінансування інвестиційної діяльності, формування відповідних резервів і підтримки власної ліквідності. Обсяг ресурсів визначає їхній попит на фінансовому ринку та безпосередньо впливає на розмір процентних ставок як за активними, так і за пасивними операціями.

Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями ресурси банківських установ поділяються на власні, залучені та позичені кошти. Власні кошти - це кошти, що безпосередньо належать банку. Вони в основному складаються зі статутного фонду та нерозподіленого прибутку банку, виконують захисну функцію та мають досить невелику питому вагу в загальному банківському капіталі. Найбільшу частину ресурсів банку складають його залучені та запозичені кошти.

В ринковій економіці формування ресурсної бази банками базується на дотриманні наступних принципів [21]:

- орієнтація на задоволення попиту клієнтів, на потреби ринку, на створення таких банківських послуг та продуктів, що приносять максимум прибутку;

- адекватність параметрів ресурсів банку його політиці в області розміщення коштів;

- прагнення до підвищення ефективності діяльності банку шляхом зменшення витрат на ресурсозабезпеченння та одержання оптимальних доходів від розміщення сформованих ресурсів;

- використання сучасних інформаційних технологій та інноваційної бази при формуванні банківських ресурсів (комп'ютерні мережі та технології, автоматизовані системи ведення біржових торгів тощо).

Також слід виділяти наступні принципи формування ресурсів банку [5]:

- автономії -- банки мають право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за кредитами та депозитами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо;

- комерційного розрахунку -- доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отримання прибутків при розумному ризику;

- самоуправління -- банківські установи самостійно визначають тактику та стратегію свого розвитку, своєї діяльності без втручання діяльності;

- всі ресурси та всі гроші банку повинні максимально працювати. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, що лежать даремно. Однак завжди існують такі, що знаходяться в резервах, обертаються повільно чи не обертаються взагалі. Для банківських установ прибуток є тим вищим, чим вища частка кредитів по відношенню до їх резервів;

- головним принципом банківської комерції є все для клієнтів. Це свідчить про те, що банк несе повну відповідальність за своїх клієнтів, забезпечує його прибуток. На перший погляд здається, що даний принцип є несумісним з принципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між ними не існує. На практиці це повинно бути на взаємовигідній основі: перш за все прибуток клієнта, а далі вже прибуток самого банку. Вірно і те, що прибуток клієнта -- це основа одержання прибутку банком, оскільки забезпечуючи прибуток клієнта, банк реалізовує і свій власний інтерес;

Отже, існує велика кількість принципів формування ресурсів банківських установ, кожен з яких має свої переваги та недоліки, саме тому банкам, а саме їхньому керівництву слід вдосконалювати їх, варіювати їх між собою та вивчати нові. На наш погляд, даний варіант дозволить виявити найоптимальніший варіант формування збалансованої ресурсної бази та забезпечить конкурентоздатність і прибутковість банківській установі.

Зростання ризикованості банківської діяльності в умовах трансформації економіки, поява її різноманітних форм та підвищення обсягів потребують збільшення банками власної ресурсної бази. Враховуючи важливу роль банків у загальному розвитку економіки як провідних фінансових посередників, регулятивні органи встановлюють мінімальні нормативи до розмірів та достатності капіталу комерційних банків. З урахуванням цих вимог, для розширення можливостей проведення активних операцій більша частина банків прагне до нарощування власної ресурсної бази. Окрім того, збільшення банками власних коштів підвищує їхню надійність, сприяє підтримці довіри до них з боку споживачів, що стимулює розвиток банківських ресурсів.

Основні джерела формування ресурсної бази банківських установ визначаються особливим місцем їх у ринковій системі [12]:

- як провідних посередників на грошовому ринку;

- як комерційних структур, які працюють задля отримання прибутку;

- як економічних суб'єктів, котрі піддаються більшим фінансовим ризикам, в порівнянні з іншими суб'єктами ринку.

Враховуючи дані особливості банки формують свою ресурсну базу на трьох засадах [12]:

- накопичення власних коштів як бази, що забезпечує економічну самостійність і фінансову відповідальність банку за його зобов'язаннями;

- приймання грошових коштів від фізичних та юридичних осіб на зберігання згідно з посередницьким призначенням і особливим статусом банків. В економічній літературі цю засаду називають залучення коштів банками, хоча, на наш погляд, дана назва не зовсім точно визначає сутність цієї засади, оскільки ініціаторами залучення виступають їх власники, а не самі власники;

- позичення кошті в економічних суб'єктів та інших банків.

Власні ресурси комерційних банків являють собою кошти і виражену в грошовій формі частину майна, що належить банкам на правах власності, забезпечують їх фінансову стійкість та економічну самостійність. Специфіка діяльності банків обумовлена тим, що їх власні кошти здебільшого виконують захисну функцію. Однак, роль власних ресурсів у банківській діяльності відразу ж після їх утворення досить визначальна, оскільки за її рахунок фінансується придбання меблів, будівель, організаційної техніки тощо.

Власний капітал банків формується за рахунок статутного (грошових внесків учасників банку) та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та інших фондів сформованих за рахунок його прибутку.

В основному існує два види джерел формування власних коштів (таблиця 2.3): внутрішні та зовнішні, відмінність між якими полягає у тому, що в першому випадку збільшення власних коштів відбувається за рахунок підвищення ефективності роботи самого банку, а в другому -- для збільшення власних коштів залучаються додаткові ресурси з грошового ринку [15].

Таблиця 2.3 - Види джерел формування власних коштів комерційного банку

Внутрішні джерела	Зовнішні джерела
1	2
1. Результат переоцінки основних фондів та нематеріальних активів	1. Продаж звичайних та привілейованих акцій
2. Чистий прибуток звітного періоду	2. Емісія субординованих боргових зобов'язань
3. Нерозподілений прибуток	3. Обмін акцій на боргові цінні папери
4. Резервні відрахування з прибутків на випадок непередбачених збитків
5. Спеціальні фонди та резерви

Збільшення власних коштів банку з використанням внутрішніх джерел можливе за рахунок [15]:

- результату переоцінки основних фондів, нематеріальних активів;

- чистого прибутку звітного періоду;

- нерозподіленого прибутку;

- резервних відрахувань із прибутків на випадок непередбачених збитків;

- спеціальних фондів та резервів.

Закордонна та вітчизняна практика показують, що для залучення капіталу із зовнішніх джерел банки використовують декілька альтернативних способів [15]:

- продаж звичайних та привілейованих акцій;

- емісія субординованих боргових зобов'язань;

- обмін акцій на боргові цінні папери.

Додаткова емісія звичайних акцій банком є найбільш дорогим способом залучення капіталу ззовні через високі витрати при розміщенні емітованих акцій та великий ризик, що пов'язаний з доходами акціонерів у порівнянні з доходами власників боргових зобов'язань. Контроль над банком та прибуток на одну акцію зменшиться, коли акціонери банку не зможуть викупити всі випущені акції. Однак даної ситуації можна уникнути, якщо залучені кошти принесуть дохід, що перевищує витрати на емісію цінних нових цінних паперів. Продає привілейованих акцій є також одним із найдорожчих способів поповнення банківського капіталу. Дивіденди, що виплачуються власникам звичайних акцій, можуть знизитись після випуску привілейованих, оскільки привілейовані акціонери мають первинне право на прибуток банківської установи відносно власників звичайних акцій. Однак, випуск акцій, як простих так привілейованих, мають перевагу над борговими зобов'язаннями, що полягає у їх більшій гнучкості (дивіденди не є обов'язковими виплатами), а також у тім, що вони збільшують можливості банку щодо залучення позикових коштів у майбутньому.

Субординованим зобов'язанням банку притаманні окремі ознаки власного капіталу:

- такі як виплата процентів інвесторам може бути призупинена у разі погіршення фінансового стану банку-боржника;

- дані боргові зобов'язання не можуть бути забрані з банку раніше ніж через 5 років, а при банкрутстві або ліквідації повертаються для інвестора після погашення претензій усіх інших кредиторів;

- субординований капітал забезпечується в цілому всім майном комерційного банку.

Перевагою субординованих боргових зобов'язань є те, що вони при збільшенні частки запозичених коштів підвищують прибуток на одну акцію, якщо позичені кошти приносять дохід, який перевищує відсоткові виплати, які потрібно по них зробити. Крім того, відсоткові виплати по боргових зобов'язаннях виключаються з оподаткованого доходу. Однак залучення нових боргових зобов'язань збільшують ризик банкрутства та ризик, що пов'язаний з сталістю отримання прибутку, що, в свою чергу, може сповільнити продаж акцій у майбутньому.

В останні роки багато банківських організацій використовують у своїй діяльності обмінні операції типу «акції -- боргові зобов'язання», в результаті яких комерційних банк збільшує свій капітал і уникає майбутніх витрат на виплату відсотків по зобов'язанням, які погашаються.

Вибір того чи іншого джерела збільшення власного капіталу банку та їх співвідношення визначаються такими основними чинниками [15]:

- відносні витрати, що пов'язані з використанням конкретного джерела власних ресурсів;

- ризик, який пов'язаний з різними джерелами власних коштів;

- вплив на власність та контроль за банківської діяльністю з боку існуючих та потенційних акціонерів;

- вплив на прибутковість власних коштів комерційного банку або акціонерного капіталу, що характеризується змінами прибутку на одну акцію;

- ступінь розвиненості ринків капіталу, на яких можуть залучатись нові кошти для поповнення власного капіталу;

- вплив на загальну схильність банків до ризику, що характеризується, наприклад, таким показником, як співвідношення сукупного обсягу виданих кредитів та власних коштів банку;

- політика регулювання Національного банку України.

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Для ефективного функціонування банку, забезпечення його ліквідності та конкурентоспроможності, одержання прибутків недостатньо власного капіталу, саме тому для залучення додаткових ресурсів він здійснює пасивні операції.

Пасивні операції комерційних банків можуть здійснюватись у двох формах: залучення коштів на депозитні рахунки (поточні, строкові, ощадні та інші) та недепозитного залучення коштів (одержання кредитів на міжбанківському ринку, рефінансування НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань).

Основним видом пасивних операцій банку є залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, ощадні, строкові, валютні та інші. Всі кошти, що залучені на ці рахунки, прийнято називати депозитними.

Головними складовими ресурсів банку є його власні та залучені від фізичних і юридичних осіб кошти, а їх структура та розмір визначаються різноманітністю та інтенсивністю операцій, що здійснюються тією чи іншою фінансово-кредитною установою.

Власні ресурси банків -- це лише відправна точка для організації банківської справи та їх роль в основному зводиться до гарантування фінансової стійкості та прибутковості самих банків. Більшість банківських операцій здійснюється за рахунок залучення коштів із зовнішніх джерел. На наш погляд, серед залучених банківських коштів найбільше значення мають [21]:

- кошти на поточних, розрахункових та інших рахунках клієнтів;

- депозити підприємств та організацій;

- кредити населення;

- кредити, одержані від інших банків;

- кошти бюджету.

Депозити є важливим джерелом коштів, завдяки яким банківські установи формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти в основному залучаються задля підтримки ліквідності банків.

Банки повинні привертати значну увагу чинникам, які впливають на створення ресурсної бази. Дослідники пропонують об'єднати їх у три групи: неконтрольовані, частково контрольовані та внутрішньосистемні.

Вплив чинників першої групи банк не може попередити чи змінити і враховує як задані величини. Серед таких позасистемних чинників виокремлюють макроекономічні, нормативи регулюючих органів, стан фінансового ринку тощо. Вплив частково контрольованих чинників банк може частково змінювати. До них слід відносити поведінку конкурентів, клієнтів і власників. До внутрішньосистемних належать ендогенні чинники впливу, що є контрольованими, тобто їх вплив банк може змінювати так, щоб узгодити обсяг мобілізованих ресурсів згідно з поставленими цілями.

Традиційним джерелом формування ресурсної бази банків є вклади клієнтів, але з розвитком банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхів її зростання. Якщо банк має недостатньо наявних залучених коштів для здійснення всіх активних операцій, то можна або відмовитись від операцій або ж запозичити ресурси на ринку.

Операції з запозичення банком коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення -- недепозитними зобов'язаннями банку. Головною особливістю запозичених коштів є те, що в процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як при створенні депозитної бази -- клієнти банківської установи. Коли мова йде про запозичення, то банк самостійно визначає скільки і на який термін йому потрібні кошти, а в процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

Серед недепозитних джерел формування ресурсів банків на сучасному етапі найбільш поширеними є [21]:

- отримання міжбанківських кредитів;

- рефінансування в Національному банку України;

- операції «репо»;

- емісія цінних паперів власного боргу (банківські облігації, векселі тощо).

Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських кредитів. Дані операції надають можливість комерційним банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечувати виконання резервних вимог Національного банку України та повністю задовольняти потреби власних клієнтів у кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів інших банків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів. Перевагами з міжбанківського кредитування виступають перш за все відносна простота оформлення та швидкість здійснення. Найбільш поширеними є міжбанківські кредити «overnight», що повертаються на наступний день після їх отримання.

В міжбанківській практиці досить широко використовуються операції з позичання ресурсів у системі центрального банку. Центральний банк в основному кредитує банківські установи на короткостроковій основі з метою сприяння їм у вирішенні проблем з тимчасовою нестачею ресурсів для проведення активних операцій банку.

В Україні банк здійснює політику рефінансування банків через використання наступних інструментів [21]:

- рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;

- операції купівлі-продажу державних цінних паперів на відкритому ринку;

- надання стабілізаційного кредиту.

Операції на відкритому ринку Національний банк України здійснює шляхом [21]:

- проведення короткострокового рефінансування банків;

- проведення середньострокового рефінансування;

- надання кредитів «overnight»;

- купівля-продаж цінних паперів.

Використання та розміщення власного капіталу, залучених та позичених коштів банку проявляється через здійснення активних операцій у процесі його діяльності для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності.

Найбільш розповсюдженими активними операціями комерційних банків є (таблиця 2.4) [17]:

- операції з вкладання ресурсів банків у грошові активи в готівкові та безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банківської установи;

- розрахункові операції, які пов'язані з платежами клієнтів;

- касові операції з приймання та видавання готівки;

- операції з кредитування різних форм і видів фізичним, юридичним особам та іншим банкам;

- інвестиційні операції з вкладання ресурсів банків у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на досить тривалий строк;

- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютному ринках;

- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних коштів банку в депозити в інших банках та в НБУ;

- операції з купівлі-продажу банківських металів;

- операції з придбання необхідних основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів;

- інші операції.

Таблиця 2.4 -- Операції з розміщення ресурсів комерційних банків

Активні операції	Зміст операцій
1	2
Грошові кошти	- акумулювання коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України; - акумулювання коштів у касі банку; - розміщення ресурсів на кореспондентських рахунках в інших банках; - розміщення коштів у депозити в інших банках.
Кредитний портфель	- надання кредитів у національній валюті фізичним особам; - надання кредитів юридичним особам у національній та іноземній валюті; - надання у національній та іноземній міжбанківських кредитів.
Цінні папери на продаж	- вкладання в корпоративні та державні цінні папери на продаж.
Інвестиційний портфель	- вкладання в статутні фонди різних організацій та підприємств; - вкладання на інвестиції в державні та корпоративні цінні папери.
Майно та нематеріальні активи	- вкладання в основні засоби; - вкладання в нематеріальні активи; - вкладання в товарно-матеріальні цінності.

Між усіма активними операціями банківських установ існує тісний взаємозв'язок. Тому усі банки зобов'язані підтримувати найбільш оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації, що склалася, змінювати її або на користь кредитів, або на користь інвестиції. На сьогоднішній день в Україні в структурі активних операцій банків переважають кредитні операції. Ці операції є найбільш дохідними та разом з тим найбільш ризиковими. Зважаючи на це, кожний комерційний банк повинен розробляти і здійснювати свою кредитну політику. В процесі проведення кредитних операцій банкам необхідно дотримуватись даної політики та періодично аналізувати склад і структуру кредитного портфелю, від якості якого в значній мірі залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Інші напрями такі, як -- відкриття коррахунків і депозитів в інших банках, придбання матеріальних і нематеріальних активів, залишки готівки та банківських металів, інвестиції капіталу -- поширені значно менше.

2.3 Стратегічні підходи до управління ресурсами банку в системі забезпечення його конкурентоспроможності

Однією з найбільш актуальних залишається задача управління ресурсами комерційних банків, оскільки вона взаємозалежна зі здатністю банків використовувати свої можливості щодо перерозподілу вільних коштів між різними суб'єктами господарювання. Особливо важливою ця задача залишається для України, яка ввійшла у період трансформації економічних відносин, і тому традиційні методи та підходи не тільки не ефективні, але й не завжди прийнятні.

З метою покращення функціонування банківських установ в умовах сучасної економіки доведено, що управління їх ресурсним потенціалом повинно здійснюватись на основі комплексної стратегії та системного аналізу, що розроблений з урахуванням усіх факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. Виходячи з вищесказаного, необхідно обґрунтувати стратегічний підхід до управління ресурсним потенціалом банків та визначити основні ознаки цього підходу.

Для більш чіткої структуризації поставленої задачі, тобто обґрунтування стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом комерційних банків, розглянемо в комплексі окремі складові процесу управління ресурсами банку, що і відбивають повністю сутність стратегічного підходу.

Перш за все, треба відмітити, що діяльність банку та її результативність залежить від сукупності банківських ресурсів, що є в наявності, та здатності менеджерів ефективно ними розпоряджатися. При цьому роль ресурсів у стратегічному менеджменті принципово важлива не тільки тому, що без їх існування суб'єкт не досягне стратегічної мети. Втім, мобільність банку, його економічна ефективність та конкурентоздатність певною мірою визначається вмінням розпоряджатися ресурсами. Одночасно недоліком ресурсів є те, що помірне ставлення до ресурсного потенціалу не дозволяє банкам успішно розробляти та реалізовувати стратегію розвитку банківських установ [4].

Інакше кажучи, ресурси -- це потенціал будь-якої організації, а тим більш такої, як банківська установа. Їхнє стратегічне значення полягає у:

- можливостях розробляти для самого банку оптимальну стратегію формування відповідних джерел;

- принципово можливому впливі на зовнішнє середовище через опосередковане надання кредитів;

- специфічно стратегічній постановці цілей суб'єкта (напрямку дії).

Тобто, якщо банк помилково оцінює свої потенційні можливості стабільно функціонувати протягом тривалого терміну, він, власне кажучи, опиняється для них у незручній зоні господарювання. При чому в даному випадку мова йде про можливості придбання додаткових ресурсів у майбутньому, а не тільки про володіння ними. Величезне значення має якість менеджменту, його здатність раціонально поєднувати дані ресурси, погоджувати їх з очевидною компетенцією самого банку. Звідси ж і випливає найважливіша характеристика стратегічного підходу до управління ресурсним потенціалом банків -- знаходити адекватну наявним ресурсам ринкову нішу та діяти в ній.

Одним із найважливіших напрямків стратегії управління ресурсним потенціалом є також надання кредитів, які повинні забезпечувати банку стабільний дохід. Тобто іншою складовою ефективного управління ресурсним потенціалом комерційних банків є ефективне розміщення наявних ресурсів. Тому при проведенні кредитної стратегії на рівні конкретного позичальника важливо визначити його кредитоспроможність. Для цього є необхідним проведення аналізу фінансового стану позичальника, розрахунок низки показників, що дозволяють за даними періодичної звітності суб'єкта ринку позичкового капіталу визначити його платоспроможність та фінансову стійкість, оцінка ймовірності повернення наданої позики банком.

Одночасно декілька напрямів стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом банку обумовлює специфіку фінансового сектора як об'єкта регулювання, що перш за все, пов'язане з досить великою кількістю зворотних зв'язків. Так, при розгляді комерційного банку даний зв'язок, насамперед, обумовлений наявністю низки нормативів. Втім, у разі дії такого зв'язку регулюючий вплив на одну групу показників для досягнення позитивних результатів діяльності банківської установи може бути зовсім нівельований або навіть негативно впливати на реалізацію намічених цілей неврахованими наслідками проведення банківської політики. Тому дана специфіка породжує декілька окремих напрямків-завдань [6]:

- з метою досягнення якнайкращих результатів відповідної банківської діяльності, зокрема, у сфері збереження та розширення ресурсного потенціалу банку, досягнення його стійкого зростання коректне формування задач регулюючого впливу;

- урахування вторинних наслідків прийняття рішень, оскільки замикання при вирішенні вузьких, окремих задач, часто призводить до виникнення гострої кризи у сфері фінансів.

Ще одна особливість банківського сектора, котра пов'язана з необхідністю стратегічного підходу до управління ресурсним потенціалом комерційного банку, полягає в тому, що кожен банк формує свою індивідуальну стратегію, виходячи із суто мікроекономічних розумінь, однак результатом колективних зусиль сукупності банківських установ є формування макроекономічних умов, у яких існують як самі банки, так і інші економічні суб'єкти -- носії потенційних ресурсів.

При цьому банківські установи досить залежні від макроекономічних умов при формуванні відповідних дій щодо залучення можливих ресурсів. У результаті реакція банківської системи не тільки відражає, але й сама формує кінцевий результат політики щодо залучення ресурсів кожного конкретного банку. Тому дослідження характеру процесів, які протікають на етапі зміни макроекономічних стосунків, украй важливе для розробки правильної тактики дій (рисунок 2.4) [4].

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рисунок 2.4 - Впливи, взаємозалежні зі стратегією управління ресурсним потенціалом банку

Таким чином, саме подвійний характер діяльності банківських установ як найважливішої частини грошової системи країни та як мікроекономічних суб'єктів обумовлює необхідність використання стратегічного підходу управління як ресурсним потенціалом, так і всіма видами банківської діяльності.

Крім того, треба зазначити, що окремих комерційних банків до макроекономічного середовища знаходить свої відображення в зміні структури балансів банків. Ці зміни відбуваються як залежних від структури і стану самої банківської системи чинників, так і зовнішніх для банківської системи факторів, до яких слід віднести темпи інфляції, темпи зміни валютного курсу чи стан реального сектора економіки.

Обмеження також пов'язані з власними ресурсами комерційних банків, які розпадаються на дві групи: обмеження платоспроможності (капітал банків) та обмеження ліквідності (резерви банківської системи). Тобто, зворотний зв'язок охоплює всі ланки діяльності банківських установ і впливає на всі складові залучення ресурсів, що й обумовлює необхідність стратегічного управління ресурсним потенціалом.

Взагалі ж треба відзначити, що зворотні зв'язки, які охоплюють усі ланки банківської діяльності, мають адаптаційний характер. Тобто реакція банків у сфері управління ресурсним потенціалом повинна бути адаптованою до загальних умов функціонування банку, а також до його власних умов. Іншими словами, ця реакція повинна мати регулятивний напрямок.

Попередній висновок підтверджується тим, що банки також виконують ряд функцій, що пов'язані з регулюванням власне реального сектора економіки, насамперед, таких [6]:

- збір і аналіз інформації позичальників;

- ініціювання банкрутства;

- реструктуризація підприємств;

- моніторинг менеджерів, що досить важливо при високій асиметричності інформації та низькій інформаційній прозорості підприємств.

Таким чином, ще одним напрямком стратегії управління ресурсним потенціалом банку є ефективне використання інформаційного забезпечення. При цьому варто враховувати, що інформаційні технології пронизують кожен конкретний елемент ланцюга пріоритетів комерційного банку, наповнюючи їх новим змістом і впливаючи на взаємозв'язок між ними. Крім того, інформаційні технології суттєво спливають на конкурентоздатність банків, змінюючи життєвий цикл продукції, що пропонується клієнтам. В сучасних умовах розвитку економічних відносин інформація стає одним з основних факторів, від своєчасності та якості якої багато в чому залежить ефективне управління банківськими ресурсами. Це пов'язано з тим, що інформація пронизує всі системи управління, охоплює весь комплекс завдань, які пов'язані з забезпеченням і використанням банківських ресурсів, котрі являють собою сукупність власних та залучених коштів, що знаходяться в розпорядженні банку та використовуються для здійснення активних операцій ним.

Поява нових інформаційних технологій впливає на впровадження стратегічної політики комерційного банку. Електронні засоби розрахунку в пункті обміну та електронні платежі -- це приклади використання нових технологій, які докорінно змінюють банківську індустрію. Проте інформаційні технології та організаційні структури, що їх підтримують, можуть ставати бар'єром на шляху розвитку банківської сфери. Одночасно необхідно враховувати, що інформація утворює деяке інформаційне середовище, що впливає на прийняття відповідних рішень у сфері управління банківськими ресурсами, тобто без своєчасної та достовірної інформації неможлива побудова адаптивної системи банку.

Управління ресурсним потенціалом комерційних банків повинно здійснюватись на основі комплексної стратегії і системного аналізу, розробленого з урахуванням усіх факторів внутрішнього та зовнішнього середовища.

З вищенаведеного обґрунтування стратегічного підходу щодо управління ресурсним потенціалом банку випливають його основні ознаки [16]:

- специфічність такого економічного суб'єкта господарювання як банк;

- ефективність виконання загальної мети управління ресурсами банку та специфічність окремих цілей залучення ресурсів;

- пріоритетне врахування зовнішнього середовища;

- завоювання та утримання конкурентної переваги щодо формування відповідної бази ресурсів банку;

- наявність адаптаційного регуляторного зв'язку.

Виходячи з цього слід визначити стратегію управління ресурсним потенціалом банку в такий спосіб:стратегія управління ресурсним потенціалом банку -- це система довгострокових, обумовлених метою розвитку, концептуальних установок по прийняттю рішень щодо залучення ресурсів, що дозволяють розподіляти ці ресурси між альтернативними траєкторіями розвитку банківської діяльності та коригувати їх розподіл при зміні внутрішніх і зовнішніх умов функціонування банківської системи.

Таким чином, можна виділити такі основні напрямки стратегічного управління ресурсним потенціалом банку(рисунок 2.5) [18]:

- вдосконалення механізму залучення депозитів;

- планування активних та пасивних операцій банку;

- збалансоване проведення активно-пасивних операцій комерційного банку;

- розробка методичного підходу до оптимізації вибору потенційних кредитних угод і надання позик;

- раціоналізація підходів до формування депозитних та кредитних відсотків;

- ефективне використання інформаційного забезпечення при здійсненні активно-пасивних операцій банку та інше.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рисунок 2.5 - Основні напрямки стратегічного управління ресурсним потенціалом комерційного банку

Проте, незважаючи на досить велику різноманітність напрямків, на наш погляд, треба обмежитись тими, що утворюють стійке регулятивне кільце управління ресурсним потенціалом банку, в чому й полягає основна сутність стратегічного підходу. Отже, виходячи з цього, основними складовими такого стратегічного підходу, на нашу думку, повинні бути:

- збалансоване проведення активно-пасивних операцій банківської установою;

- раціоналізація підходів до формування депозитних та кредитних відсотків;

- ефективне використання інформаційного забезпечення.

Втім, планування пасивних та активних операцій банківської установи може розглядатися як окрема частина цих складових, а вдосконалення залучення депозитів та надання позик мають включати в себе також раціоналізацію підходів до формування кредитних та депозитних відсотків, збалансоване проведення активних операцій з належним урахуванням інформаційного забезпечення.

В той самий час, слід зазначити, що в сучасних умовах першочерговими завданнями банківського менеджменту є управління проведенням пасивних та активних операцій банку. Це пов'язано з тим, що масштаби діяльності банківських установ визначаються об'єктом його активних операцій та залежать від обсягів залучених ресурсів.

3. Особливості управління ресурсним потенціалом банку на прикладі ПАТ КБ «ПриватБанк»

3.1 Аналіз фінансово-господарської діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки

Для проведення аналізу фінансово-господарської діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» розглянемо балансові звіти за 2010-2012 роки, що представлені в додатках А, Б, В та складемо консолідовану таблицю 3.1.

Таблиця 3.1 - Баланс ПАТ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки

Найменування статті	2010 рік, тис. грн	2011 рік, тис. грн	2012 рік, тис. грн
1	2	3	4
АКТИВИ
Грошові кошти та їх еквіваленти	19725932	21770908	26957511
Кошти обов'язкових резервів банку в НБУ	0	0	1238199
Торгові цінні папери	84401	122841	20
Інші фінансові активи, що обліковуються за справедливою вартістю з визначенням результату переоцінки у фінансових результатах	0	0	0
Кошти в інших банках, в тому числі	1824130	1124247	1554310
в іноземній валюті	1824130	924270	1554310
Резерви під знецінення коштів в інших банках	-507081	-541170	-95745
Кредити та заборгованість клієнтів, у тому числі	101855171	122922207	113725692
кредити та заборгованість юридичних осіб, з них	81286535	96701689	94622344
в іноземній валюті	25648622	24258549	20202247
кредити та заборгованість фізичних осіб, з них	20568636	26220519	19103348
в іноземній валюті	7455139	7088370	1592136
Резерви під знецінення кредитів	-16469864	-22129997	-25235011
Цінні папери в портфелі банку на продаж	95429	87981	286673
Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж	-11931	-4343	-3186
Цінні папери в портфелі банку до погашення	708259	72229	239567
Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення	-2	-2	0
Інвестиції в асоційовані й дочірні компанії	1025367	979744	1178522
Інвестиційна нерухомість	0	1507	13762
Дебіторська заборгованість щодо поточного податку на прибуток	188	188	0
Відстрочений податковий актив	2681	257	19420
Основні засоби та нематеріальні активи	1801944	2018056	2475773
Інші фінансові активи	3184673	18564880	24490552
Резерви під інші фінансові активи	-82064	-89279	-45759
Інші активи	160373	178473	201162
Резерви під інші активи	-916	-734	-7
Довгострокові активи, призначені для продажу, та активи групи вибуття	40534	40479	47549
Резерви під зменшення корисності інвестицій в асоційовані й дочірні компанії, що утримуються з метою продажу	0	0	0
Усього активів, в тому числі	113437222	145118473	172428712
в іноземній валюті	46377835	58380350	68785980
ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Кошти банків, в тому числі	14559473	10104288	11197108
в іноземній валюті	5826907	4225063	6208981
Кошти юридичних осіб, в тому числі	20412748	2159293	20477288
в іноземній валюті	14176868	10722015	10117824
Кошти юридичних осіб на вимогу, в тому числі	10325520	14472182	10622676
в іноземній валюті	5391439	5940500	3830816
Кошти фізичних осіб, в тому числі	54770045	70248816	85864910
в іноземній валюті	25890610	34683357	45299786
Кошти фізичних осіб на вимогу, в тому числі	9095948	11991715	14621584
в іноземній валюті	1796034	2482020	2676048
Боргові цінні папери, емітовані банком, в тому числі	557922	561668	6356149
в іноземній валюті	480	482	0
Інші залучені кошти	5742776	5813456	1642508
Зобов'язання щодо поточного податку на прибуток	35634	20913	51277
Відстрочені податкові зобов'язання	140745	4910	84525
Резерви за зобов'язаннями	83602	38800	39588
Інші фінансові зобов'язання	3771028	18464389	25954121
Інші зобов'язання	248004	295570	1234250
Субординований борг	1235277	1225747	1226226
Зобов'язання, що пов'язані з довгостроковими активами, призначеними для продажу, чи групами вибуття	0	0	0
Усього зобов'язань, в тому числі	101557255	128371495	154127951
в іноземній валюті	55369212	74433219	89032933
ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
Статутний капітал	8860202	13545172	14897555
Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)	0	0	0
Емісійні різниці	0	19709	19709
Резерви, капіталізовані дивіденди та інші фонди банку	1105116	1177136	1250569
Резерви переоцінки	414670	432652	561505
Прибуток/Збиток минулих років	129799	146494	0
Прибуток/Збиток поточного року	1370179	1425816	1571424
Усього власного капіталу	11879967	16746978	18300761
Усього пасивів	113437222	145118473	172428712

Досить особливе місце у структурі фінансових показників кожного банку займають його активи. Отже, проведемо аналіз структури та динаміки активів ПАТ КБ «ПриватБанк», що представлено в Додатку Г, яка побудована за даними річних балансів банку.

За даними Додатку Г робимо такі висновки щодо зміни всіх складових активів банку протягом 2010-2012 років:

- сума грошових коштів та їх еквівалентів у 2010 році становила 19725932 тис. грн, у наступному році значно збільшилась на 2044976 тис. грн, а в останньому аналізованому періоді знову зросла до 26957511 тис. грн;

- у 2010-2011 роках кошти обов'язкових резервів банку в НБУ були відсутні, а в 2012 році вони складали 1238199 тис. грн;

- частка торгових цінних паперів у структурі загальних активів протягом перших двох аналізованих років була майже однаковою і складала 0,07% та 0,08% відповідно, а в 2012 році їх розмір був зовсім незначним на рівні 20 тис. грн;

- у 2011 році спостерігалось зменшення коштів в інших банках в порівнянні з 2010 роком на 55,73%, а в наступному році відбулось їх зростання на 971233 тис. грн;

- сума кредитів та заборгованість клієнтів на протязі трьох аналізованих років мала тенденцію до збільшення та зросла від 85385307 тис. грн до 113725692 тис. грн;

- частка цінних паперів в портфелі банку на продаж у структурі загальних активів на протязі 2010-2012 років коливалась в межах 0,06% і 0,17%;

- у 2010 році сума цінних паперів в портфелі банку до погашення перевищувала суму 2011 року на 636030 тис. грн, а в 2012 році становила 239567 тис. грн, тобто їх сума значно збільшилась;

- частка інвестицій в асоційовані й дочірні компанії у структурі загальних активів у 2010 році становила 0,9%, а в наступних двох роках - 0,68%;

- інвестиційна нерухомість у першому аналізованому році була відсутня, а в наступних 2011 та 2012 роках її розмір склав 1507 тис. грн та 13762 тис. грн відповідно;

- дебіторська заборгованість банку протягом 2010-2011 років була незмінною (188 тис. грн), а в останньому році взагалі відсутньою;

- сума відстроченого податкового активу стрімко зменшилась у 2011 році в порівнянні з 2010 на 2424 тис. грн, а в 2012 році спостерігалось її зростання до розміру 19420 тис. грн;

- сума основних засобів та нематеріальних активів зростала протягом трьох аналізованих років і в останньому склала 2475773 тис. грн;

- у 2011 році інші фінансові активи збільшились на 495,49%, в порівнянні з 2010 роком, а в 2012 році зросли ще на 32,56%, порівняно з 2011;

- частка інших активів в структурі загальних активів у 2010 році склала 0,14%, а в наступних роках була на рівні 0,12%;

- сума довгострокових активів, призначених для продажу та активи групи вибуття в 2010-2011 роках була майже на однаковому рівні (40534 тис. грн, 40479 тис. грн), а в останньому аналізованому році збільшилась до розміру 47549 тис. грн;

Отже, можна сказати, що сума загальних активів ПАТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох аналізованих років стабільно зростала і склала відповідно 113437222 тис. грн, 145118473 тис. грн і 172428712 тис. грн.

Далі в Додатку Д проаналізуємо структуру та динаміку зобов'язань ПАТ КБ «ПриватБанк» за 2010-2012 роки.

На основі даних Додатку Д, можна стверджувати, що кошти банків протягом 2010-2011 років мали тенденцію до зменшення і в 2011 році становили 10104288 тис. грн, а в 2012 році збільшились аж на 1092820 тис. грн. Частка коштів юридичних осіб у загальній структурі зобов'язань протягом 2010-2012 років складала відповідно 20,1%, 16,82% та 13,29%. У 2011 році сума коштів юридичних осіб на вимогу збільшилась до 14472182 тис. грн в порівнянні з попереднім роком, а в 2012 - становила 10622676 тис. грн. Сума коштів фізичних осіб протягом аналізованого періоду збільшувалась і досягла в 2012 році рівня 85864910 тис. грн. Частка коштів фізичних осіб на вимогу в структурі загальних зобов'язань мала тенденцію до зростання (8,96%, 9,34% та 9,49%). У 2011 році сума боргових цінних паперів, емітованих банком була більшою в порівнянні з попереднім роком на 3746 тис. грн, а надалі у наступному зросла до рівня 6356149 тис. грн. Частка інших залучених коштів в структурі загальних зобов'язань спочатку в 2011 році зменшились до 4,53% в порівнянні з 2010 роком, а потім знизилась ще на 3,46%. Зобов'язання щодо поточного податку на прибуток у 2011 році зменшились до рівня 20913 тис. грн, а в 2012 році зросли на 145,19% до суми 51277 тис. грн. Частка відстрочених податкових зобов'язань в структурі загальних зобов'язань на протязі 2010-2011 років була незначною і коливалась в межах від 0,05% та 0,14%. Частка резервів за зобов'язаннями в першому аналізованому році складала 0,08%, а надалі у 2011-2012 роках була рівною значенню 0,03%. У 2012 році інші фінансові зобов'язання значно зросли до рівня 25954121 тис. грн у порівнянні з попередніми роками. Частка інших зобов'язань в структурі зобов'язань протягом 2010-2011 років була майже на рівні (0,24% та 0,23%), а в останньому 2012 році вона зросла до 0,8%. Субординований борг у 2010, 2011 та 2012 роки становив майже однакову суму (1235277 тис. грн, 1225747 тис. грн, 1226226 тис. грн),.