Аналіз і вивчення ресурсного потенціалу банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Комерційні банки є одним із складових елементів банківської системи, найбільш потужним учасником грошового ринку, найважливішим елементом відтворювальної структури економіки. Через банки здійснюється фінансування різних галузей економіки, купівля-продаж цінних паперів, посередницькі угоди, управління майном. При цьому комерційний банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності та спеціалізацію за окремими видами операцій.

Тому ефективне використання ресурсного потенціалу банку багато в чому визначає стабільність і динамічність розвитку усієї національної економіки.

Ресурсний потенціал та розвиток банку визначаються управлінськими можливостями та здібностями персоналу, який становить суб'єкту складову потенціалу. Об'єктною стороною є усі види ресурсів банку, напрями діяльності, а також організаційна структура банку.

Метою бакалаврської кваліфікаційної роботи є аналіз і вивчення ресурсного потенціалу банк, розробка практичних рекомендацій та оцінка стану ресурсної політики банку.

Досягнення мети бакалаврської кваліфікаційної роботи забезпечується рішенням наступних теоретичних і практичних завдань:

- Вивчення структури ресурсного потенціалу комерційного банку;

- Визначення особливості формування ресурсної політики банку;

- Аналіз фінансового стану ПАТ «Кредобанк» та її власного капіталу;

- Удосконалення системи управління ресурсним потенціалом у ПАТ «Кредобанк».

Об'єктом дослідження, у бакалаврській кваліфікаційній роботі є обрані методи аналізу ресурсного потенціалу банку за допомогою ряду коефіцієнтів та розрахунок інтегрального показника.

Предметом дослідження стали шляхи удосконалення управління ресурсним потенціалом ПАТ «Кредобанк».

Інформаційною базою дослідження послужили дані фінансової звітності ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 рр.

У роботі здійснюється горизонтальний, вертикальний та коефіцієнтний аналіз звітності банку, щоб оцінити його фінансовий стан. За допомогою окремої гурпи коефіцієнтів визначаємо ресурсний потенціал ПАТ «Кредобанк». Метою оцінки фінансового стану банку є його аналіз в ретроспективній динаміці для виявлення реальної стійкості банку.

Суть горизонтального аналізу полягає в порівняні показників звітності попереднього і поточного року (чи ряду років, кварталів чи інших періодів). Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства і їх джерел. За допомогою цього методу аналізу з'ясовують, яку частку у групі або підгрупі становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність банку.

Вертикальний та горизонтальний аналіз взаємодоповнюють один одного.

Методи оцінки ресурсного потенціалу поділяються на 2 групи: кількісні (параметричні) та якісні (непараметричні). До параметричних відносять метод інтегрального показника, коефіцієнтний метод, «квадрат потенціалу» та ін. До непараметричних відносять Data Envelopment Analysis.

Також у роботі застосовується метод ланцюгових підстановок та логарифмічний метод.

В останньому розділі наведені шляхи удосконалення управління ресурсним потенціало ПАТ «Кредобанк». Ефективна система управління ресурсним потенціалом банку є однією з основних умов його стабільного функціонування та забезпечення конкурентних переваг на ринку банківських послуг.

1. Теоретичні аспекти формування ресурсного потенуіалу комерційного банку

1.1 Структура ресурсного потенціалу комерційного банку

Банківська система України розвивається в умовах посилення конкуренції та інтеграції у світовий фінансовий простір, що диктує необхідність зміцнення конкурентних позицій вітчизняних банків, підвищення їх стійкості до кризових процесів. Від методів та підходів, що використовуються в процесі аналізу ефективності їх функціонування, залежать прибутковість та стабільність банківської системи, тому використання адекватних сучасним умовам підходів до визначення достатності фінансових ресурсів для забезпечення діяльності банків відповідає потребам сучасної науки та практики організації банківської справи.

Вагомий внесок у вирішення теоретичних та практичних питань управління банківськими ресурсами зробили такі науковці: М. Алексеєнко, З. Васильченко, О. Васюренко, А. Вожжов, В. Геєць, І. Лютий, В. Міщенко, А. Мороз, М. Савлук, Т. Смовженко та інші. [9, с. 204] Віддаючи належне їх напрацюванням, зазначимо, що чимало питань управління ресурсним потенціалом банків України потребують подальших досліджень, зокрема використання сучасних підходів до розкриття сутності ресурсного потенціалу банку та особливостей його формування в умовах нестабільності середовища функціонування бізнес-одиниць.

В умовах гострої конкурентної боротьби за зміцнення ресурсних позицій дослідження ресурсного потенціалу банку є вимогою, яка дозволить забезпечити прибутковість та підвищити його конкурентоспроможність у порівнянні з іншими учасниками фінансового ринку. Саме тому підхід до визначення місця та сутності ресурсного потенціалу банку повинен враховувати динамічність банківського бізнесу та забезпечувати банкам конкурентні переваги у довгостроковому періоді часу. У процесі реалізації цього підходу до розкриття сутності ресурсного потенціалу встановлено, що:

1) особливу роль відведено знанням та досвіду суб'єктів управління, які здійснюють аналіз зовнішнього середовища й адаптують до його ймовірних змін ресурсну політику банку;

2) обсяг та структура ресурсного потенціалу банку перебувають під істотним впливом політичних, економічних, соціальних та правових чинників вітчизняного та міжнародного рівнів;

3) межі формування та реалізації ресурсного потенціалу визначено найважливішим елементом базового рівня - фінансовим потенціалом, обсяг якого формує структуру інших компонентів ресурсного потенціалу, а також рівнем професіоналізму управлінського персоналу. [12, с. 59]

Розкриття економічної сутності ресурсного потенціалу банку (банківського ресурсного потенціалу) передбачає визначення міри можливості своєчасного, достатньо ефективного та надійного забезпечення банків необхідними для їх функціонування та розвитку ресурсами.

На основі аналізу підходів до розуміння сутності ресурсного потенціалу банків з'ясовано, що вітчизняними та зарубіжними науковцями запропоновано ототожнювати банківський ресурсний потенціал з сукупністю власних, залучених та позичкових коштів, що акумульовані, і коштів, які можуть бути потенційно залучені банком; потенційними можливостями установи формувати свої ресурси; максимальним обсягом ресурсів, які банк може залучити на фінансовому ринку. [14, с. 167-168]

Елементи ресурсного потенціалу формують дворівневу структуру, що зображена на рисунку 1.1 і складається з потенціалу ресурсів базового (основа - фінансові ресурси) та управлінського рівнів (основа-здібності управлінського персоналу). [9, с. 209]

Усі елементи ресурсного потенціалу банку функціонують узгоджено, однак це не перешкоджає дослідженню кожної складової окремо з метою з'ясування її питомої ваги та ролі у структурі ресурсного потенціалу банку. Домінуюче місце серед базових елементів ресурсного потенціалу банків відводиться фінансовому потенціалу, під яким розуміють потенціал власних, позичених та залучених фінансових ресурсів, що використовуються чи використовуватимуться у банківській діяльності, істотно впливаючи на обсяг та структуру усіх інших елементів ресурсного потенціалу.

Рис. 1.1. Структура ресурсного потенціалу банку

комерційний банк фінансовий капітал

На обсяг та структуру ресурсного потенціалу банку впливають фактори (потенціал) ринкового середовища (регіонального, національного та міжнародного), що представлені економічними, політичними, правовими, соціальними, технологічними можливостями та загрозами для розвитку банку.

Запропонована структура ресурсного потенціалу банку дозволить:

- аналізувати та оцінювати стан кожного елемента ресурсного потенціалу, оскільки загальний рівень потенціалу визначається найслабшим елементом, тому очевидним стає напрям зосередження сил менеджерів;

- визначати послідовність стратегічного формування ресурсного потенціалу з метою забезпечення конкурентних переваг банку у майбутньому;

- сформувати систему показників, які дозволять аналізувати, здійснювати моніторинг та коригувати забезпеченість банку ресурсами у певний момент часу та визначати його ресурсний потенціал у майбутньому;

- розвивати ресурсні можливості банків, удосконалювати структуру ресурсного потенціалу банківської системи, що забезпечить підвищення конкурентних позицій українських банків на міжнародному ринку. [10, с. 121-123].

Економічне значення ресурсного потенціалу банку проявляється у:

1. Забезпеченні банків необхідними для функціонування обсягом та структурою ресурсів.

2. Стимулюванні економічного зростання країни шляхом кредитування потреб суб'єктів економіки за рахунок акумульованих ресурсів.

3. Збереженні довгострокових конкурентних переваг банків шляхом виявлення перспективних методів формування ресурсів та напрямів їх ефективного використання, а також зростанні конкурентоспроможності банківської системи шляхом адаптації кращого іноземного досвіду організації банківської справи.

4. Інтеграції у світову фінансову систему шляхом виходу українських банків на міжнародні ринки капіталу та залучення іноземних інвестицій у вітчизняну банківську систему.

5. Інформаційно-аналітичному обґрунтуванні розроблення та реалізації стратегії формування ресурсного потенціалу.

6. Забезпеченні адаптації діяльності вітчизняних банків до змін ринкового середовища функціонування.

7. Визначенні напряму стратегічного розвитку банківської системи України шляхом реалізації банками відповідного виду ресурсної політики. [8]

Для розкриття сутності ресурсного потенціалу банків необхідною є комплексна оцінка впливу усіх можливих факторів його формування. Знання цих чинників, уміння визначати силу та напрям їх впливу на потенціал банку дозволять створити ефективний механізм формування ресурсного потенціалу банків України.

При розкритті сутності ресурсного потенціалу банку доцільно виділити чинники зовнішнього, національного, регіонального та внутрішньобанківського середовища, що дозволить ввести поняття внутрішнього, національного, регіонального та зовнішнього ресурсного потенціалу. Такий підхід до класифікації ресурсного потенціалу банків дає можливість аналізувати його стан та динаміку з різних позицій. [13, с. 104]

У процесі формування ресурсного потенціалу конкретного банку (мікрорівень), досягається загальний позитивний ефект нарощення ресурсного потенціалу банківської системи світу (світовий рівень), країни (макрорівень) та окремих регіонів країни (мезорівень).

1.2 Особливості формування ресурсної політики комерційного банку

У працях вітчизняних і зарубіжних науковців взаємодія принципів ресурсної політики практично не розглядається. Більшість авторів зосереджує свою увагу на розгляді принципів кредитування - цільового призначення, поверненості, строковості, платності та забезпеченості. [15]

Проте перелічені принципи стосуються лише одного виду банківських операцій і їх використовують при формуванні кредитної політики банку. Ресурсна політика є ширшим поняттям, оскільки поряд із кредитною охоплює і діяльність, пов'язану із залученням ресурсів, формуванням капіталу банку, трансформацією банківських ресурсів, протидією відмиванню грошей через банки тощо. А це означає необхідність комплексного дослідження специфічних принципів ресурсної політики банку.

Особливістю формування ресурсної політики банку є те, що її розробляють у рамках грошово-кредитної політики, яку проводить центральний банк на макроекономічному рівні. Грошово-кредитній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів, спрямованість їх на досягнення заздалегідь визначених цілей. Об'єктами, на які скеровуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, є пропозиція грошей, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей тощо. Діяльність комерційних банків впливає на перелічені економічні змінні, тому закономірно, що ресурсну політику банків слід будувати з урахуванням загальних принципів, чи принципів першого рівня. Під принципами першого рівня ми маємо на увазі принципи, єдині для державної макроекономічної політики у грошовій та банківській сферах, і для ресурсної політики конкретного комерційного банку.

Відповідно, до принципів ресурсної політики першого рівня ми відносимо наукову обґрунтованість, оптимальність, ефективність, комплексність. [17, с. 110-112]

Суть принципу наукової обґрунтованості полягає в тому, що ресурсна політика, сформована з урахуванням об'єктивних реалій і суб'єктивних факторів функціонування економіки, дозволяє найбільш повно врахувати інтереси держави, банку, його персоналу і клієнтів.

Принципи оптимальності та ефективності тісно пов'язані між собою. Загалом оптимальну ресурсну політику банку можна визначити як таку, що забезпечує покриття витрат банку та приносить певний прибуток. Разом з тим і відсутність прибутку не можна розглядати як результат неефективної ресурсної політики, оскільки, розробляючи її, банк виходить із стратегічних і тактичних міркувань. Так, С.М. Козьменко зазначає, що стратегічні цілі мають відображати пріоритети розвитку банку в таких напрямках: ринкова позиція; інновація; продуктивність; ресурси; прибутковість; система управління; персонал; соціальна відповідальність. [18, с. 647-649]

Ресурсна теорія базується на типових базових припущеннях про неоднорідність банку та відносну стабільність таких відмінностей. Однак ці припущення доповнюються двома передумовами: по-перше, відмінності ресурсного потенціалу банку призводять до відмінностей у їхніх господарських результатах; по-друге, банки намагаються максимізувати ці результати.

Головна теза ресурсної теорії полягає в тому, що неоднорідність банку може бути стабільною з огляду на володіння нею унікальними ресурсами та організаційними здібностями, які, становлячи джерело економічних рент, визначають конкурентні переваги фірми.

Ресурсна теорія вимагає від банку випереджального створення унікальних ресурсів та здібностей.

Кінцевою метою стратегії комерційного банку є оптимальне використання ресурсів, що додатково підтверджує доцільність виділення принципу оптимальності ресурсної політики банку. Г.С. Панова стверджує, що ефективність, оптимальність політики банку потрібно розглядати з урахуванням адекватності ризик-менеджменту для забезпечення оптимального для комерційного банку співвідношення дохідності та ліквідності на певному етапі його розвитку. [7, с. 53 - 55]

Тому пріоритети діяльності банку загалом і його ресурсної політики зокрема передбачають надійність та прибутковість банківських операцій. Перелічені принципи можна вважати принципами другого рівня, і саме їх дотримання є запорукою ефективної, оптимальної ресурсної політики банку.

Принцип комплексності передбачає забезпечення дієвості, узгодженості та чіткої взаємодії всіх елементів ресурсної політики банку. Цей принцип дозволяє визначити місце ресурсної політики в банківській діяльності та її адекватність ринковій ситуації.

До принципів ресурсної політики другого рівня ми відносимо низку принципів економічного характеру - дохідність, надійність, взаємовигідність, а також принципи соціально-організаційного характеру - безпека, прозорість, відповідальність. [19,102]

Одним із ключових принципів ресурсної політики банку другого рівня є принцип дохідності, суть якого полягає в максимізації доходів (чи прибутку) та зведені до мінімуму витрат і ризиків. Е. Роде зазначає: «При зростанні попиту на кредити змінюється співвідношення попиту і пропозиції на позичковий капітал і зростає позичковий процент. Це зумовлює інтенсивне використання (тобто скорочення) вільних ліквідних резервів у формі розширення кредитування, створення додаткових кредитних грошей комерційними банками». [11, с. 118]

Принцип взаємовигідності означає, що цілями ресурсної політики банку мають бути не лише максимізація прибутку, а й взаємовигідні відносини з клієнтами. Щоб збільшити кількість клієнтів, банки повинні ретельно вивчати їхні інтереси та вимоги.

Принцип надійності означає забезпечення гарантованості збереження як залучених, так і розміщених банківських ресурсів. Надійність ресурсної політики банку можна розглядати у двох аспектах - надійність збереження і примноження коштів вкладників, кредиторів та акціонерів; надійність повернення позичальниками розміщених у кредити та інвестиції коштів.

Принцип прозорості ресурсної політики можна розглядати як сукупність кількох складових. Перш за все, мова йде про відкритість банку для своїх клієнтів - можливість безперешкодного отримання інформації про банк, його операції, фінансовий стан тощо. Для клієнтів банку має бути зрозумілою його діяльність - у такому разі клієнти можуть оцінити ризик втрати вкладених грошей.

Принцип відповідальності за своєю природою є соціальним. Для його прояву необхідне бажання клієнтів банку вступити з ним у фінансові відносини. Банк, як розпорядник грошових ресурсів, повинен передавати їх лише тим, хто їх потребує.

У банківській практиці здавна існує правило: «Не давай гроші в позику тим, хто їх не потребує». Тобто банківські ресурси мають використовуватися для фінансування тих проектів, реалізація яких дасть не лише максимальний економічний, а й соціальний ефект. [11, с. 120]

1.3 Нормативно-правова основа регулювання ресурсної бази комерційних банків

З прийняттям у 1996 р. Конституції України банківське функціонування формується на нових конституційних засадах, які підтверджують наявність як власного предмета, так і методу правового регулювання, оскільки грошово-кредитні відносини потребують комплексного правового визначення і закріплення їх нормами права. [4]

Створення розгалужених правових засад банківської справи та банківської діяльності, визначальним чинником яких є конституційні принципи, одне з першорядних завдань держави. Створення банківських установ і формування банківського капіталу зумовили необхідність прийняття Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про акціонерні товариства», Закону України «Про Національний банк України», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Застосування державного регулювання банківської діяльності пояснюється потребою ввести у ці відносини правовий порядок, який передбачав закріплення правового статусу Національного банку України, його відносин з Кабінетом Міністрів України, комерційними банками, та іншими кредитними установами, порядок їх утворення та здійснення ними банківських та небанківських угод, різноманітних банківських операцій, зокрема кредитних операцій та операцій з цінними паперами тощо. [2]

Банківське законодавство, за традиційними уявленнями, - це сукупність законодавчих актів, які є формою вираження правових норм, спрямованих на регулювання повноважень, обов'язків та відповідальності сторін у правовідносинах за участю банку. Це поняття охоплює також сукупність інших джерел, а саме: нормативно-правові акти, які видаються Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, а також уповноваженими суб'єктами відповідно до законів України. Розглядаючи поняття банківського законодавства, важливо окреслити його риси:

· воно має власну сферу (галузь), мету і завдання правового регулювання в Конституції та законах України, нормативно-правових актах стосовно банківської діяльності, функціонування кредитних установ та банківської справи;

· як галузь загальної системи законодавства має комплексний характер і включає джерела як публічного, так і приватного права (закони і підзаконні акти);

· у банківському законодавстві законодавчі акти поділяються за предметом правового регулювання і систематизуються у послідовності за їх юридичною силою;

· нормативно-правові акти розрізняються за предметом відання і повноваженнями владних суб'єктів держави (Верховна Рада України, Президент України і Національний банк України) і не можуть видаватися органами державної виконавчої влади без законодавчого доручення;

· первинним елементом цього законодавства є стаття законодавчого акта як форма вираження, засіб викладення правової норми;

· воно безпосередньо пов'язане з регулюванням статусу грошей, цінних паперів та фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб, а також з банківською діяльністю та власне банківською справою;

· використовує як імперативні, так і диспозитивні методи регулювання банківських правовідносин.

Безпосередньо з правовідносинами, які виникають у банківській сфері, пов'язані суб'єкти банківського права. Вони є безпосередніми учасниками правовідносин, взаємопов'язані між собою, мають власне статутне становище.

Нормами статутного права визначається статус Національного банку України, комерційних банків та фінансово-кредитних установ, їх правосуб'єктність та правовий режим банківської діяльності.

З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та кредиторів комерційних банків та відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Розділу ІІІ Глави 6 Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи та формування резервних фондів. Розглянемо, які нормативи встановлено для обов'язкового дотримання комерційними банками: [1]

· достатність регулятивного капіталу банку (НІ);

· адекватності (платоспроможність) регулятивного капіталу (Н2);

· адекватності основного капіталу (НЗ);

· миттєва ліквідність (Н4);

· поточна ліквідність (Н5);

· співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку (Н6);

· максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н7);

· максимальний розмір великих кредитних ризиків (Н8);

· максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств,

· наданих одному інсайдеру (Н9);

· максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

· Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);

· Норматив загальної суми інвестування (Н12);

Дію зазначених економічних нормативів регламентує Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків». Вона побудована на основі останніх вимог Базельського комітету, що включають 25 базових принципів, якими необхідно керуватися для ефективної роботи системи банківського нагляду.

Принципи Базельського комітету є мінімальними вимоги до організації банківського нагляду, а тому в багатьох випадках існує необхідність доповнення їх іншими заходами, розробленими для конкретних умов і ризиків, властивих фінансовим системам окремих країн. [5]

Для посилення контрольних функцій Національного банку України під час нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їхньої фінансової надійності, захисту інтересів їхніх вкладників та акціонерів тощо необхідно розширювати перелік економічних нормативів, які регулюють діяльність комерційних банків.

Відповідно до вимог Законів України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» та з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед їх вкладниками НБУ встановлено ряд обов'язкових нормативів для комерційних банків, більш конкретно зупинимось на нормативах капіталу та ліквідності:

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про банки та банківську діяльність - комерційні банки зобов'язані створювати резервний та інші фонди на покриття різного роду ризиків від здійснення активних операцій та за своїми зобов'язаннями. Постановою НБУ від 11 жовтня 2008 р №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» був введений мораторій на дострокове зняття коштів з депозитних рахунків. [3]

Отже, як зазначалось вище, нормативно-правовою базою для регулювання ресурсної бази комерційних банків є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про Національний банк України», Декрети Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Положення, інструкції та постанови НБУ та інших законодавчих органів, що регулюють діяльність банківського сектору економіки відповідно до законів України.

Таблиця 1.1. Нормативні акти, щодо регулювання ресурсної бази комерційних банків

№	Назва, № і дата прийняття	Короткий зміст
1.	Закон України «Про банки і банківську діяльність» №2121-ІІІ від 7.12.2000 р.	Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.
2.	Закон Украни «Про зовнішньоекономічну діяльність» №29, від 16.04.1991 р.	У законі наведені загальні положення, визначені терміни, принципи зовнішньоекономічної діяльності, суб'єкти та види діяльності. Визначено хто має право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Вказані основи регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
3.	Закон України «Про Національний банк України» №679, від 20.05.1999 р.	У законі вказані загальні положення, порядок формування та повноваження ради національного банку. Описані організаційні основи та структура НБУ. Вказано про взаємовідносини з президентом України, Верховною Радою та кабінетом міністрів України. Описано як проводиться операції національного банку, банківське регулювання та банківський нагляд.
4.	Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №17, від 25.11.1993 р.	Цей Закон установлює режим здійсненнявалютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
5.	Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» №10, від 28.08.2001 р.	Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» вводиться для посилення контрольних функцій Національного банку України у ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової надійності, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» розроблена на підставі Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з чинним законодавством України, нормативними актами НБУ

2. Аналіз фінансової діяльності ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 роки

2.1 Загальна характеристика ПАТ «Кредобанк»

ПАТ «Кредобанк» - це банк з найбільшою польською інвестицією у банківську установу України. На сьогодні у структурі акціонерного капіталу ПАТ «КРЕДОБАНК» інвестиції стратегічного акціонера PKO Bank Polskі SA складають 99.6%. Іншими акціонерами є близько 80 українських та іноземних юридичних осіб і понад 6000 фізичних осіб.

ПАТ «Кредобанк» віднесений до 3-ї групи «Cередні банки» за класифікацією Національного банку України.

Регіональна мережа ПАТ «Кредобанк» нараховує 1 філію та 130 відділень й охоплює більшість областей України та Автономну Республіку Крим. Крім того, Банк активно розвиває свій картковий бізнес та встановив близько 320 власних банкоматів. Клієнтами Банку є близько 38 тис. юридичних осіб та підприємців та 416 тис. фізичних осіб. Здійснюючи свою діяльність на території 22 областей України та м. Києва, ПАТ «Кредобанк» в той же час залишається регіональним лідером на території Львівської області та Західної України. Банк є стабільним та прозорим фінансовим партнером як для українських, так і для європейських фінансових кіл.

ПАТ «Кредобанк» активно впроваджує нові банківські технології, європейські стандарти якості обслуговування клієнтів, розширює спектр фінансових послуг, динамічно реагує на ринкову кон'юнктуру та прагне налагодити довгострокові, взаємовигідні ділові відносини зі своїми клієнтами.

Основні показники ПАТ «Кредобанк» станом на 01.01.2014 року (за даними НБУ):

• чисті активи - 4 381,8 млн. грн.

• кредитний портфель (брутто) - 2 730,5 млн. грн.

• кошти фізичних осіб - 1 855,7 млн. грн.

• кошти юридичних осіб - 926,5 млн. грн.

• статутний капітал - 1 919 млн. грн.

Згідно рейтингу Національного банку України ПАТ «Кредобанк» станом на 01.01.2014 р. займає:

• за величиною активів - 48 місце;

• за обсягом кредитів наданих фізичним особам - 26 місце;

• за обсягом коштів фізичних осіб - 39 місце;

• за обсягом коштів юридичних осіб - 48 місце;

• за величиною статутного капіталу - 23 місце;

ПАТ «Кредобанк» здійснює свою діяльність як універсальний комерційний банк відповідно до Банківської ліцензії №43 від 11.10.2011 р. та Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 11.10.2011 р. №43 із додатком до неї, виданих Національним Банком України.

І. На підставі ліцензії Банк здійснює такі банківські операції:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

ІІ. На підставі генеральної ліцензії Банк здійснює такі валютні операції:

1) неторговельні операції з валютними цінностями;

2) операції з готівковою іноземною валютою та чеками;

3) ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів - нерезидентів у грошовій одиниці України;

4) ведення кореспондентських рахунків банків в іноземній валюті та банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

5) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України та у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

6) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та на міжнародних ринках;

7) торгівля іноземною валютою на валютному ринку України та на міжнародних ринках;

8) залучення та розміщення банківських металів на валютному ринку України та на міжнародних ринках;

9) торгівля банківськими металами на валютному ринку України та на міжнародних ринках;

ІІІ. На підставі ліцензії Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Банк здійснює:

1) брокерську діяльність,

2) дилерську діяльність,

3) андерайтинг,

4) депозитарну діяльність зберігача цінних паперів.

ІV. Відповідно до чинного законодавства України Банк здійснює також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) зберігання цінностей або надання в оренду індивідуальних банківських сейфів;

4) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

5) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

У ПАТ «Кредобанк» працює близько 2 000 осіб, переважно це люди з вищою та вищою фінансово-економічною освітою. При цьому домінує молодь віком до 35 років. Бізнес-тренінги персоналу здійснюються з залученням міжнародних та українських тренерів. Значну допомогу у навчанні надає PKO BP SA, у якому персонал проходить стажування і знайомиться з досвідом роботи на польському фінансовому ринку. [23]

2.2 Аналіз фінансового стану ПАТ «Кредобанк»

Фінансовий стан банку характеризується за допомогою таких груп показників:

- показники фінансової стійкості банку;

- показники, що характеризують ділову активність банку;

- показники ліквідності;

- показники ефективності управління.

Фінансова стійкість банку - це головна умова його існування та активної діяльності. Вона формується під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів і оцінюється за допомогою як окремих показників, так і зведених комплексних показників, які лежать в основі рейтингових оцінок діяльності банків.

Метою оцінки фінансового стану банку є його аналіз в ретроспективній динаміці для виявлення реальної стійкості банку.

До внутрішніх факторів, які впливають на стабільність банку, належать якість менеджменту, пов'язана з грамотним розподілом праці, правильною кредитною та дисконтною політикою банку, стратегією банку, ефективним банківським маркетингом, дотриманням існуючих економічних нормативів, установлених НБУ, та чинного законодавства, професійними якостями керівництва банку тощо.

Фінансова стійкість банку залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів. До зовнішніх факторів, які впливають на фінансову стабільність як окремого банку, так і банківської системи в цілому, відносять:

- стійкість національної валюти;

- упорядкованість державних фінансів, поєднана з відсутнім або невеликим бюджетним дефіцитом;

- низький рівень інфляції;

- довіра громадян до кредитно-фінансової системи країни;

- незначні обсяги відпливу капіталу за кордон;

- сприятливий інвестиційний клімат за наявності джерел для довгострокового кредитування.

Горизонтальний аналіз - це порівняння величин окремих статей, розділів і валюти балансу за кілька періодів, на підставі чого визначають напрямки і тенденції змін цих показників (абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту).

Суть горизонтального аналізу полягає в порівняні показників звітності попереднього і поточного року (чи ряду років, кварталів чи інших періодів).

Мета горизонтального аналізу полягає в тому, щоби виявити абсолютні та відносні зміни величин різних статей фінансової звітності за певний період часу і дати оцінку цим змінам. [6]

При проведенні горизонтального аналізу можуть використовуватися як ланцюгові показники - коли значення показників в даному періоді порівнюються з їх значеннями в попередньому періоді, так і базисні показники, коли значення показників в даному періоді порівнюються з їх значеннями в базовому періоді.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства і їх джерел. Необхідність і доцільність проведення вертикального аналізу зумовлюють дві основні причини:

- перехід до відносних показників дає змогу проводити міжгосподарські порівняння економічного потенціал і результатів діяльності підприємств, різних за величиною використаних ресурсів та іншими показниками;.

- відносні показники певною мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть суттєво спотворювати абсолютні показники фінансової звітності.

За допомогою цього методу аналізу з'ясовують, яку частку у групі або підгрупі становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність підприємства. [16, с. 128]

Така інформація дуже корисна, тому що дозволяє відразу ж побачити можливі проблеми, такі, наприклад, як непропорційне зростання вартості реалізованої продукції у процентному вираженні відносно до доходу (виторгу) чи дебіторської заборгованості стосовно загальної суми активів.

Таблиця 2.1. Динаміка структури показників активу балансу ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 роки

	2013рік	2012рік	Зміни, %
	тис. грн.	частка, %	тис. грн.	частка, %
Кредити та аванси клієнтам	2366212	56,07657	2233497	49,0211	5,942027
Цінні папери	872687	20,6817	697598	15,31098	25,09884
Грошові кошти та їх еквівалент	366034	8,674595	873270	19,16665	-58,0847
Кошти в банках	7378	0,17485	5736	0,125895	28,62622
Основні засоби та нематеріальні активи	531817	12,60347	535182	11,74625	-0,62876
Інші активи	75481	1,788815	210912	4,629126	-64,2121
Всього активів	4219609	100	4556195	100	-7,38744

З таблиці 2.1 видно, що активна позиція «Кредобанку» на ринку кредитування дозволила нарощувати кредитний портфель протягом 2013 року, і, відповідно, основна стаття балансу - кредити і аванси клієнтам - виросла на 5,9%. Частка кредитного портфелю в структурі активів в порівнянні з 2012 роком зросла на 7% і становить 56,0%.



Рис. 2.1 Структура показників активу балансу ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 роки

З рисунку 2.1. видно, що портфель цінних паперів банку збільшився на 25% до 862,6 млн. грн., а частка в активах склала 20,6% на кінець 2013 року.

У відповідності з діючою обліковою політикою Банком було проведено переоцінку основних засобів за ринковою вартістю, в результаті чого вартість основних засобів зменшилась, проте частка в активах збільшилась і становила 12,6% на кінець 2013 року.

Частка високоліквідних активів банку в структурі сукупних активів становить 8,6%, з початку 2013 року грошові кошти та їх еквівалент зменшились на 58,0%, і на кінець 2013 року становлять 366,0 млн. грн.

Таблиця 2.2. Динаміка структури зобов'язань ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 роки

	2013 рік	2012 рік
	тис. грн.	частка, %	тис. грн	частка, %	зміни, %
Кошти фізичних осіб	1841940	49,28162	1922933	49,55211	-4,21195
Кошти юридичних осіб	948318	25,37251	924466	23,82259	2,580084
Заборгованість перед іншими банками	577787	15,45885	693895	17,881	-16,7328
Субординований борг	290152	7,763098	283746	7,311858	2,257653
Інші зобов'язання	79383	2,123914	55588	1,432449	42,806
всього зобов'язань	3737580	100	3880628	100	-3,68621

Зобов'язання банку зменшились у 2013 році на 3,6% і на кінець року склали 3 737,5 млн. грн.

Рис. 2.2 Структура зобов'язань ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 роки

Залишки коштів на рахунках фізичних осіб з початку року зменшились на 809,9 млн. грн. або на 4,2% і становлять 1 841,9 млн. грн. Частка коштів фізичних осіб в зобов'язаннях становить 49,2%.

Частка коштів юридичних осіб в зобов'язаннях становить 25,3%, залишки коштів на рахунках юридичних осіб в 2013 році зросли на 2,5% і на кінець року становлять 948,3 млн. грн.

Дані з таблиці у Додатку Б та рисунку 2.3 свідчать, що зменшився темп приросту активів на 7,3% і у 2013 році активи становили 4219609 тис. грн. Це означає, що комерційний банк повільно розширює кредитну діяльність, одночасно турбується про свою ліквідність і надійність.



Рис. 2.3. Темп приросту активів ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 рр.

Відбулося збільшення нематеріальних активів на 17,3% і становили 71271 тис. грн. на 2013 рік, це на 10548 тис. грн. більше ніж у 2012році.

Заборгованість перед іншими банками зменшилась на 16,7% і на кінець звітного періоду 2013 року становить 577787 тис. грн. Проте спостерігається незначне зменшення коштів клієнтів, які на кінець 2013 року становлять 2790285 тис. грн., що на 2,01% менше ніж у попередньому періоді. На 2,26% збільшилась сума субординованого боргу, у 2012році становив 283746 тис. грн., а у 2013 році - 290152 тис. грн.

Розглядаючи позитивний і негативний вплив змін окремих статей на якість балансу, варто звернути увагу на грошові кошти та їх еквіваленти. Вважалось, що абсолютне зростання та збільшення питомої ваги грошових коштів в активах позитивно впливає на якість балансу. Однак у ринкових умовах суттєво змінюється оцінка характеру окремих статей, зокрема, грошових коштів. В теперішніх умовах підприємства повинні прагнути раціональніше використовувати вільні грошові кошти, надаючи позики, купуючи короткострокові цінні папери.



Рис. 2.4. Зміна балансу ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 рр.

Варто зауважити, що вертикальний аналіз показників звіту про фінансові результати не проводять, хоча можуть проводити вертикальний аналіз окремих його частин.

На рисунку 2.4 спостерігаємо, що у 2012 році відбулось збільшення активів банку, проте у 2013 році відбувається спад і становить 4219609 тис. грн. Також зменшується зобов'язання банку, становить - 3737580 тис. грн. Частка капіталу також знизилась і становить 482029 тис. грн.

Рис. 2.5. Динаміка грошових коштів ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 рр.

На рисунку 2.5 показано скільки становить частка грошових коштів та їх еквівалентів та обов'язкових резервів у активах банку. У 2012році відбулося значне підвищення частки грошових коштів і становила 19% у активах банку, протягом 2013 року спостерігається негативна тенденція, частка їх зменшилась у 2 рази у становить 8%, у 2012 році - 873295 тис. грн., а у 2013 році - 366034 тис. грн. (Додаток В).

Аналіз наведеної у фінансовій звітності інформації в суттєвих аспектах адекватно відображає структуру кредитного портфеля Банку. Сукупний кредитний ризик є помірним. Банк розробляє та впроваджує заходи, направлені на захист своїх інтересів, водночас політика Банку в управлінні кредитним ризиком враховує необхідність співпраці з боржниками та об'єктивну оцінку доцільності їх підтримання за рахунок кредитних ресурсів Банку.

На рисунку 2.6. видно, що акціонерний капітал протягом трьох останніх років становив 1918968 тис. грн. Проте частка акціонерного капіталу у пасиві банку змінювалась. У 2012 році вона частка зменшилась від 52% до 42%, проте протягом 2013 року збільшилася на 3%.

Рис. 2.6. Динаміка Акціонерного капіталу ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 рр.

Заборгованість перед іншими банками протягом 2011-2013 рр. досить змінювалась. У 2011 р. частка заборгованості у пасиві становила 2,5%, тобто 92385 тис. грн., у 2012 році частка зросла на 13% і становила 693895 тис. грн. Проте у 2013 році відбулося незначне зниження до 13,6% і становила 577787 тис. грн.

Позитивна риса вертикального аналізу - відносні показники в вирівнюють негативний вплив інфляційних процесів.

Вертикальний та горизонтальний аналіз взаємодоповнюють один одного.

Більшість методик поєднує чотири групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

· оцінки фінансової стійкості;

· оцінки ділової активності;

· оцінки ліквідності;

· оцінки ефективності управління.

Оціночні показники являють собою коефіцієнти, що розраховуються на основі даних балансу комерційного банку та звіту про прибутки і збитки.

Таблиця 2.3. Динаміка основних коефіцієнтів фінансового стану ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 рр.

Коефіцієнти	Формули	2011 р	2012 р	2013 р
Коефіцієнт надійності	Кнад = Капітал / Зобов'язання	0,213795	0,174183	0,128968
Коефіцієнт фінансового важеля	Кфв = Зобов'язання / Капітал.	4,677371	5,741073	7,753849
Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів	Кнад = Капітал / Загальні активи	0,176138	0,148267	0,114235
Відношення статутного капіталу до балансового капіталу	Кск = Статутний капітал / Капітал-брутто	2,952514	2,84067	3,981024
Коефіцієнт концентрації власного капіталу	Кконц.ВК=Капітал-брутто / Пасиви, всього	0,176138	0,148344	0,114235
Коефіцієнт мультиплікатора капіталу	Кмк = Активи / Статутний (акціонерний) капітал	1,922893	2,374293	2,198894
Коефіцієнт розвитку клієнтської бази	Ккл.б = Кошти на поточних рахунках клієнтів на коррахунках / Сумарні зобов'язання.	0,86507	0,733578	0,746541
Коефіцієнт приросту активів	Кприр.а = (Активи на кінець періоду - Активи на початок періоду) / Активи на початок періоду		0,23475	-0,07387
Коефіцієнт приросту капіталу	Кприр.кап. = (Капітал на кінець періоду - Капітал на початок періоду) / Капітал на початок періоду.		0,039373	-0,28645

Огляд методичної літератури з аналізу банківської діяльності та ознайомлення з практикою безпосередньо в банках свідчить, що на сьогоднієдина система показників, які в узагальнюючому вигляді характеризують їх фінансовий стан, остаточно ще не склалася. Кожний банк використовує свої самостійно розроблені методики, що включають різні показники, які часто суттєво різняться.

Оцінка незалежності, а відтак і стійкості щодо кон'юнктурних змін на ринку здійснюється за допомогою аналізу відношення власного капіталу до зобов'язань. Динаміка свідчить, що стійкість банку знижуєтсья.

Коефіцієнт фінансового важеля є оберненим показником до коефіцієнта надійності і розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку. Збільшення цього показника свідчить про підвищення ділової активності банку, але про зниження його фінансової стабільності.

Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів показує загальний рівень фінансування активів за рахунок власного капіталу, тобто скільки грошових одиниць капіталу припадає на 1 грн. активів.

Відношення статутного капіталу до балансового капіталу характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток банківської установи, повинна вдвічі перевищувати внески засновників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Окремі банки використовують для аналізу фінансової стійкості коефіцієнт мультиплікатора капіталу. Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення активів до статутного капіталу. Коефіцієнт мультиплікатора капіталу відображає ступінь покриття активів акціонерним капіталом. Чим вище його значення, тим менш стабільний банк, але зростання цього коефіцієнта є фактором зростання прибутковості акціонерного капіталу. У зростанні даного коефіцієнта заінтересовані акціонери, оскільки прибуток заробляється всім капіталом, включаючи і залучений, а дивіденди отримують лише акціонери.

Обчислюючи Коефіцієнт приросту активів, необхідно враховувати індекс інфляції. Для нейтралізації інфляційного фактора необхідно базисне значення (залишки на початок періоду) помножити на індекс інфляції за цей період. Зростання коефіцієнта є позитивним явищем і свідчить про збільшення масштабів діяльності банку.

Коефіцієнт приросту капіталу вказує на те, чи встигає приріст капіталу за приростом активів, чи фінансування відбувається за рахунок інших джерел, таких як борг чи запозичення. Позитивною є тенденція випередження темпів приросту капіталу над темпами приросту активів.

2.3 Аналіз власного капіталу ПАТ «Кредобанк» за 2011-2013 роки

Аналізуючи стан власного капіталу банків, використовують різні види та методи аналізу. Серед них важливе місце посідає метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, класами чи групами статей балансу.

Власний капітал банку, виходячи з функцій, які він виконує, посідає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку.

Однак складність визначення достатності власного капіталу полягає в розрахунку не абсолютного, а відносного його розміру. Саме відносні показники достатності власного капіталу є провідними в системі аналізу фінансової стійкості банку.

Методи оцінки ресурсного потенціалу поділяються на 2 групи: кількісні (параметричні) та якісні (непараметричні). До параметричних відносять метод інтегрального показника, коефіцієнтний метод, «квадрат потенціалу» та ін. До непараметричних відносять Data Envelopment Analysis.

Переваги параметричних методів:

· точність результатів;

· комплексність оцінки;

· можливість застосування для банків різного розміру;

· можливість автоматизації розрахунків;

· гнучкість аналізу результатів оцінки;

Недоліком даної групи методів є відносно висока трудомісткість розрахунків та їх автоматизації.

Переваги непараметричних методів:

· відносна простота застосування;

· відсутність випадкових помилок;

· невисока трудомісткість (у більшості);

· відсутність значного набору показників;

· низька точність результатів для практичного застосування;

Недоліком даної групи методів є те, що вони не враховують випадкових змін досліджуваних факторів, і всі відхилення від максимуму вважаються свідченням про неефективність ресурсної політики, а також можуть застосовуватися лише для великих та середніх банків.

В таблиці 2.4 наведен систему показників, які використовувались при розрахунках.

Таблиця 2.4. Система показників дослідження

Показник достатності ресурсного потенціалу банку	К1
Норматив адекватності регулятивного капіталу	К2
Коефіцієн забезпечення зобовязань власними коштами	К3
Мультиплікатор капіталу	К4
Коефіцієнт якості власного капіталу	К5
Коефіцієнт захищеності власного капіталу банку	К6
Коефіцієнт відношення зобовязань до запитання до всіх зобовязань	К7
Коефіцієнт автономності банку	К8
Коефіцієнт ефективності використання власних коштів	К9
Норматив поточної ліквідності	К10

Спочатку для оцінювання достатності власного капіталу банку використовувався коефіцієнт співвідношення власного капіталу (ВК) та залучених коштів (ЗК):

(2.1)

Порядок розрахунку коефіцієнта К1 має суттєві недоліки, які знижують його привабливість при проведенні аналізу. До них, зокрема, відносять такі: не враховується рівень ризикованості активів, у які вкладаються банківські ресурси; не беруться до уваги позабалансові зобов'язання банку та пов'язані з ними ризики; не враховується специфіка та призначення складових елементів власного капіталу, а також залучених коштів. Разом з тим цей коефіцієнт показує, скільки власних коштів вистачить для забезпечення надійного зберігання коштів вкладників та кредиторів.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності або коефіцієнт Кука) визначається як співвідношення регулятивного власного капіталу (РВК) до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених на відповідні коефіцієнти ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями (Аз):

К₂=РВВ/А_з (2.2)

Нормативне значення К2 має бути (залежно від строку діяльності банку) не менше 8%, 12 або 15%, тобто на кожні 100 одиниць потенційних збитків банк повинен мати відповідно не менше 8, 12 або 15 одиниць власного капіталу. У випадку недостатності власного капіталу банк може довести його до мінімального нормативного значення через: збільшення розміру власного капіталу; зменшення розміру активів; зміну структури активів зменшенням частки високоризикованих активів. Зауважимо, що і коефіцієнт Кука має недоліки, зокрема він не враховує, крім кредитного, інші види ризиків, такі як відсотковий, валютний та фондовий ризики.

Коефіцієнт забезпечення зобов'язань власними коштами:

К₃=ЧК/Зобов'язання (2.3)

де ЧК - чистий капітал

Важливим показником, який характеризує власний капітал банку є мультиплікатор капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов'язання чи акціонерний капітал). Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВКБ):

К₄=А/ВКБ (2.4)

Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінансового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ресурсів може бути сформована у формі боргових зобов'язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм власникам (акціонерам).

К₅=РВК/БВК (2.5)

де БВК - балансовий власний капітал, або як іноді його називають брутто-капітал, який містить як відвернений (іммобілізований) власний капітал, так і фактичні залишки власного регулятивного капіталу (РВК), які можна використати для здійснення активних операцій. Від'ємне значення РВК свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких приносить дохід, а й про використання залучених та позичкових коштів не за цільовим призначенням.