Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

(3.1)

Як показує практика, норматив використання платних пасивів має становити не менше 90%.

Для оптимальної діяльності комерційного банку необхідне ефективне використання не тільки платних ресурсів, а й усіх сукупних зобов'язань. Ефективність використання сукупних зобов'язань визначають за такою формулою [77]:

(3.2)

Вважається, що банк ефективно використовує в господарському обороті сукупні зобов'язання, якщо наведений показник буде не менше 75-80%.

Відносна вартість (витратність) ресурсів визначається у відсотках і розраховується за формулою [77]:

(3.3)

Аналіз зазначених показників буде доцільним у тих випадках, коли сума наданих міжбанківських кредитів буде меншою суми отриманих міжбанківських кредитів.

Оптимізація ресурсної бази банку повинна здійснюватись за допомогою прийомів лінійного програмування. Причому за основу оптимізації повинні братися два такі критерії: витратність та стабільність ресурсів.

Оптимальною буде така структура ресурсів, коли за наявних умов забезпечуватиметься максимальна стабільність ресурсної бази за її мінімальної відносної вартості.

У процесі формування оптимальної ресурсної бази банку насамперед необхідно визначити пріоритети окремих видів ресурсів, для чого здійснюється структурний аналіз ресурсної бази банку.

Ефективність оптимізації забезпечуватиметься тільки за умови врахування всіх наявних обмежень на ресурси та можливостей їх залучення.

Сучасний світовий банківський досвід показує, що внутрішнє управління залученими коштами з точки зору рентабельності, процентного ризику та ризику ліквідності відбувається за допомогою наступних інструментів [24]:

- встановлення GAP_розривів по активам та пасивам;

- управління рівнем процентної маржі;

- встановлення мінімально допустимих процентних ставок по кредитним операціям та максимально допустимих ставок по залученню депозитів;

- встановлення позиційних лімітів по процентним активам і пасивам;

- управління на основі визначення операції активів та пасивів;

- управління за допомогою імітаційних моделей;

- періодичне стрес-тестування.

Порядок управління процентним ризиком та ризиком ліквідності визначається відповідними положеннями та методиками, що затверджені КУАП та Правлінням банку - цільовою стратегією строкового ГЕП-менеджменту в управлінні активами та пасивами банку [41].

Стратегій управління відсотковим ризиком є дві: фіксація спреду та управління гепом. Оскільки прогнозів щодо динаміки ставок і варіантів реструктуризації балансу в банку може бути багато, в межах цих загальних стратегій банк може сформувати багато альтернативних сценаріїв, які аналізуються за допомогою прийомів імітаційного моделювання. Стратегія фіксації спреду передбачає максимальну збалансованість позицій за чутливими активами та зобов'язаннями, тобто нульовий геп. У такому разі маржа банку залишається стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок на ринку. У разі застосування стратегії фіксації спреду одержання підвищених прибутків унаслідок сприятливої кон'юнктури ринку стає неможливим, тоді як і додатний, і від'ємний геп дають таку потенційну можливість. Зате ця стратегія є найпростішою та досить надійною, адже вона не потребує ні точних прогнозів, ні складного аналітичного забезпечення.

Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибутків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від'ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Зокрема вітчизняна практика засвідчує, що українські банки здебільшого віддають перевагу стратегії фіксації спреду, утримуючи незначний розрив між активами і пасивами з однаковими термінами погашення. Водночас є очевидним, що повністю збалансувати активи і пасиви за строками неможливо (та й недоцільно), а тому проблеми, пов'язані з управлінням гепом, не втрачають своєї актуальності.

Основними параметрами управління є строки та обсяги активів і зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань - один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності.

Сутність прийомів УАП банку полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Збалансований за строками підхід передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Такий прийом не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик.

Незбалансований за строками підхід є альтернативним прийомом управління, який надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання цього підходу базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованим підходом до управління, строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок. І навпаки: строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Це дає змогу максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз щодо відсоткових ставок не виправдається, банк може отримати збитки.

На вибір того чи іншого підходу до управління строками впливає багато чинників, таких як обрана банком загальна стратегія управління, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику.

Тактика структурного балансування активів і пасивів може застосовуватись і щодо строків, і щодо обсягів залучених і розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання максимально наблизити обсяги активних і пасивних операцій, які мають однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу намагається зупинити вибір на тому напрямі розміщення коштів, який дасть змогу повністю узгодити структуру активів і зобов'язань. Керуючись правилами структурного балансування, менеджер запропонує клієнтові кредит на таку саму суму і той самий строк, які передбачені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції.

Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо. Здебільшого цей підхід застосовують щодо найбільших за обсягами операцій. Загалом методи структурного балансування є традиційним підходом до управління активами і пасивами банку для зниження відсоткового ризику. До переваг цієї групи методів можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків за браком інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок. Недоліками є недостатня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв'язку зі змінами ринкових ставок, брак достатнього простору для маневру. Вимога у відповіднення структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотковим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат.

У процесі управління активами та зобов'язаннями для встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки оцінюється чутливість окремих статей і банківського балансу в цілому до відсоткового ризику. Індикатором чутливості балансу до відсоткового ризику є показник гепу (gap - розрив, дисбаланс). Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи - чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо впродовж зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:

- дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксованого часового інтервалу;

- строк погашення настає в цьому інтервалі;

- термін проміжної або часткової виплати основної суми настає в зафіксованому інтервалі;

- зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується впродовж цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

До нечутливих активів і зобов'язань належать такі, доходи та витрати за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів [63]:

(3.4)

де GAP (t) - величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t;

FA (t) - активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;

FL (t) - пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA(t) > FL(t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).

Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик - мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку використовують коефіцієнт гепу - FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань [63]:

 (3.5)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший - геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульовий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Правило управління гепом:

- якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

- якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням - збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне - щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним - за їх зниження.

Проте менеджменту банку потрібно пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.

Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упродовж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.

Однак ані абсолютна величина гепу, ані коефіцієнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни відсоткової ставки. Для контролю за рівнем відсоткового ризику використовують індекс відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику дорівнює відношенню абсолютної величини гепу до працюючих активів і виражається у відсотках [63]:

(3.6)

де IR (t) - індекс відсоткового ризику;

А - працюючі активи банку.

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (коли геп додатний) чи пасивів (коли геп від'ємний) може змінити свою вартість у зв'язку зі зміною ринкових ставок, а отже, вплинути на ринкову вартість усієї банківської установи. Індекс розраховується без урахування знака, оскільки і додатний, і від'ємний геп можуть призвести до збитків.

Через встановлення лімітів індексу відсоткового ризику банк може здійснювати контрольну функцію. Ліміт індексу визначає той рівень ризику відсоткової ставки, який банк вважає за доцільне на себе взяти. У практиці роботи закордонних банків ліміт індексу відсоткового ризику встановлюється зазвичай на рівні 20-25%, хоча твердих норм не існує.

Зміну маржі банку залежно від коливань ринкових ставок дає змогу оці-нити модель гепу, яка описує залежність між цими показниками [63]:

(3.7)

де- величина зміни процентної маржі банку (у грошовому виразі)

впродовж періоду t;

r_p, r - прогнозована та поточна ринкові ставки відповідно.

Збільшення чи зменшення процентної маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Додатне значеннявказує на збільшення маржі і буде результатом підвищення ставок за додатного гепу або зниження ставок за від'ємного гепу. Від'ємне значення DP (t) означатиме зниження маржі банку, зумовлене підвищенням ставок за від'ємного гепу або їх зниженням за додатного гепу.

З моделі гепу випливає, що величина змін у показниках прибутковості банку залежить і від темпів зміни відсоткових ставок, і від величини гепу, яку банк може регулювати на власний розсуд. Очевидно, з цих двох чинників точно виміряти можна лише внутрішній, тобто геп, тоді як зовнішній (ставки) можна тільки прогнозувати з певним рівнем імовірності.

Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом - досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації.

Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

Метод кумулятивного гепу дає змогу управляти співвідношенням чутливих активів і зобов'язань не лише у певний момент часу (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Зміст методу полягає в тому, що в кожному з інтервалів, на які поділено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чутливі активи та зобов'язання й обчислюється геп. Оскільки показник гепу тісно пов'язаний з конкретним часовим інтервалом, показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів. Кумулятивний (нагромаджений) геп - це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт. Для обчислення показника кумулятивного гепу в кожному з інтервалів обчислюють алгебраїчну суму гепів за попередні періоди [63]:

(3.8)

де KGAP(T) - кумулятивний геп;

T - часовий горизонт;.

Показник кумулятивного гепу показує незбалансованість (різницю) між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які впродовж часового горизонту можуть бути переоцінені.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах в АТЗТ «АК Промінвестбанк» станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від'ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня («короткі гроші»).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах в АТЗТ «АК Промінвестбанк» станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від'ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів («довгі гроші»).

Аналіз структури активів та пасивів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2005-2006 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб, а пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Для дослідження ефективності строкових діапазонів залучення коштів розглянемо кореляційну модель інструменту управління оптимальною структурою залучених коштів з точки зору максимуму рентабельності.

3.2 Пропозиції щодо удосконалення управління пасивами АТЗТ «АК Промінвестбанк»

Нині у світовій банківській практиці інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним раціональним способом управління, здатним забезпечити виживання банку у висококонкурентному ринковому середовищі. За сучасних умов підвищеної волатильності фінансових ринків і зростання загального рівня ризиковості саме цей підхід найефективніший [51].

Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами дотримується банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов'язань впливати на напрями розміщення активів?

Традиційний підхід до вирішення проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку - визначити пріоритетні напрями розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота й доступність його практичного застосування, а головним недоліком - виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами та зобов'язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найприбутковіші напрями вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуються за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрям розміщення коштів, йому доведеться відмовитися від одержання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і зобов'язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел і напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум і строками різних видів зобов'язань і увідповіднювати до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага цього методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у будь-який час може бути передбачена [53].

Метод поділу джерел фінансування набув практичного поширення в період керування банками через пасиви. Встановлення контролю над структурою та стабільністю зобов'язань дає змогу формувати депозитну базу згідно з потребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

У міжнародній банківській практиці застосовують інтегрований підхід до управління, який включає методи об'єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість ід час управління активами та зобов'язаннями банку.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирішити такі завдання [33]:

- досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу;

- передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;

- встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;

- використовувати засоби хеджування.

Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимального прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Такий підхід до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто перешкоджає його впровадженню у практику роботи українських банків.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Відтак УАП охоплює практично всі сфери фінансового управління банком, такі як стратегічне та середньострокове планування, оперативне управління, включаючи аналіз і контроль, управління прибутком і ризиками, формування аналітичного інструментарію.

Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкуренто-спроможним рівнем прибутку на активи (ROA) та прибутку на капітал (ROE). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складниками процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Щодо управління активами і пасивами загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей і методів управління.

В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи управління залученими коштами комерційного банку за підходами ризик-менеджменту, побудований на побудові економетричної моделі по цільовій функції - нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу.

Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встановлює кількісне співвідношення між дивідендною доходністю статутного капіталу банка і відносною структурою залучених коштів, при цьому вважається що принцип конкуренції банківського ринку приводить до вирівнювання відсоткових ставок для різних видів депозитів в банках України.

Аналіз формування дивідендної доходності статутного капіталу банка за допомогою економетричних методів включає [45]: з'ясування чинників, що можуть впливати на розмір доходів; формування масиву статистичної інформації; знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); економічна інтерпретація моделей і практичне використання.

В якості вхідних параметрів дослідження, згідно з доступними для дослідження агломератами балансів банків, публікуємих щомісячно на Інтернет-сайті Асоціації комерційних банків України [81] застосовуються:

Х1 - Частка технологічних (основні засоби, дебіторська заборгованість, нараховані відсотки) та малоприбуткових (каса, коррахунок в НБУ) активів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х2 - Частка низькоприбуткових міжбанківських кредитів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х3 - Частка високоприбуткових кредитів юридичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х4 - Частка високоприбуткових кредитів фізичним особам, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х5 - Частка високоприбуткових цінних паперів, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х6 - Частка безплатного власного капіталу (статутний +фонди + прибуток), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х7 - Частка низьковартісних залучених коштів до запитання фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х8 - Частка високовартісних залучених строкових депозитів фізосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х9 - Частка низьковартісних залучених коштів до запитання юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х10 - Частка високовартісних залучених строкових депозитів юридосіб, віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

Х11 - Частка платних технологічних пасивів (дебіторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити), віднесених до поточного рівня статутного капіталу банку, %;

В якості вихідної функції Y досліджується параметр:

Y - Приведена до річної норми прибутковість (дивідендна доходність) статутного капіталу, % на рік.

В розробленій моделі, для того, щоб можна було порівнювати банки з різними статутними капіталами на протязі певного інтервалу часу (чи один банк зі статутним капіталом, що змінюється кожен місяць) переходимо до відносних (зведених) величин, тобто величин віднесених до статутного капіталу.

(3.10)

(3.11)

(3.12)

(3.13)

 (3.14)

(3.15)

(3.16)

(3.17)

(3.18)

(3.19)

(3.20)

(3.21)

(3.22)

На основі наведених даних спостережень будуються лінійна одновимірні Y=f(X1) та багатовимірні Y=f (X1, X2, X3) регресійні моделі, яка встановлює залежність доходності статутного капіталу банку від суми показників статей залученого платного капіталу ресурсів , (, n - кількість періодів, що розглядаються) в і-тий період [48].

Одновимірна лінійна регресійна модель представляється як:

, (3.23)

де - постійна складова доходу (початок відліку);

- коефіцієнт регресії;

- відхилення фактичних значень доходу від оцінки (математичного сподівання) середньої величини доходу в і-тий період.

Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим, найуніверсальнішим є метод найменших квадратів[48]. За цим методом параметри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць між фактичними значеннями доходу та його оцінками є мінімальною, що можна записати як

. (3.24)

Відмітимо, що залишкова варіація (3.24) є функціоналом від параметрів регресійного рівняння:

(3.25)

За методом найменших квадратів параметри регресії і є розв'язком системи двох нормальних рівнянь [48]:

, (3.26)

.

Розв'язок цієї системи має вигляд:

, (3.27)

.

Середньоквадратична помилка регресії, знаходиться за формулою

, (3.28)

Коефіцієнт детермінації для даної моделі

(3.29)

повинен дорівнювати: >0,75 - сильний кореляційний зв'зок, 0,36>>0,75 - кореляційний зв'язок середньої щільності; <0,36 - кореляційній зв'язок низької щільності [48].

Кореляційно-регресійне дослідження одномірної функції рентабельності статутного капіталу ROE та рентабельності власного капіталу ROEK (статутний + резерви + фонди + прибуток) від питомої ваги цих недепозитних агрегатів в валюті пасивів балансу показало (рис. П. 1 - П. 5 Додатку П):

- зниження питомої ваги статутного капіталу в валюті балансу веде до зростання фінансового важелю залучених та запозичених коштів, які використовуються як засіб зароблення прибутку, власником якого є статутний капітал;

- зниження в структурі власного капіталу (статутний капітал+резерви+фонди+капіталізований прибуток) питомої ваги статутного капіталу, яке практикується АТЗТ «АК Промінвестбанк», значно підвищує показник ROE, але не приводить до зростання рентабельності активів, хоча в їх склад входить бесплатна частка власного капіталу;

- існує нелінійна функція рентабельності ROE від структурної частки власного капіталу, яка є статистично чіткою для перших 20_ти банків БС України (рис. П. 1), але з розширенням вибірки (рис. П. 2, П. 3) статистичний зв'язок стає слабким.

Лінійна багатовимірна модель (ЛБМ) Y=f (X1, X2, X3) має такий вигляд [68]

y=в₀+ в₁x₁+ … + в_px_p (3.30)

y - залежна змінна - ендогенна змінна

x₁, x₂…x_p - залежні змінні - екзогенні змінні.

У зв'язку з тим, що економетрична модель обов'язково має випадкову помилку, модель (3.30) переписується у вигляді (3.31)

y=в₀+ в₁x₁+ … + в_px_p+е (3.31)

де е - випадкова помилка або перешкода.

Якщо після необхідних обчислень визначені чисельні значення коефіцієнтів в, то кажуть, що ми отримали оцінку коефіцієнтів моделі:, тобто оцінкою коефіцієнта в є його чисельне значення b=.

Якщо замінити у виразі (3.31) коефіцієнти моделі оцінками, то ми отримаємо такий вираз

(3.32)

Основними передумовами використання моделі (3.30-3.32), а такі моделі ще називаються регресійними багатовимірними моделями, є наступне:

1) M (е)=0 математичне сподівання перешкоди равно 0;

2) перешкода взаємонезалежна із змінними cov (x_i,)=0

3) для 2_х визначень перешкоди коефіцієнтів коваріації між ними також дорівнює 0 - cov

4) перешкода е нормально розподілена величина з параметрами (0; 1) е=N (е, 0; 1)

5) від виміру до виміру дисперсія перешкоди не змінюється

П'ята властивість. носить спеціальну назву: гомоскедастичність (однорідність). Якщо умова 5) не виконана, то кажуть, що дисперсія має властивість гетероскедастичності.

Чисельний аналіз регресійної моделі починають з того, що визначають значення регресійних коефіцієнтів в₁… в_р та коефіцієнтів в₀, який має спеціальну назву - вільний член.

Регресійні коефіцієнти визначають за допомогою методів найменших квадратів.

(3.33)

Візьмемо частичні похідні по кожному з виразів, дорівняти їх і отримаємо систему рівнянь

Ця система рівнянь має спеціальну назву - нормальна система.

(3.34)

Невідомі у системі (3.34) - це коефіцієнти в₀, в₁…

х₁, y₁ - ми маємо внаслідок спостережень

в₀, в₁ - це коефіцієнти, які ми повинні визначити

n - кількість спостережень, вони нам завжди відомі.

Розрахунки багатовимірної лінійної регресійної моделі проведено за допомогою «електронних таблиць» EXCEL_2000. Результати розрахунків наведені в табл. Е.1 - Е.4 Додатку Е.

Як видно з даних розрахунків табл. Е.1 - Е.4 Додатку Е, лінійні багатовимірні рівняння регресії описують наступні статистичні процеси:

1. Рівняння багатовимірної лінійної регресії:

а) 11_параметрична модель «активи+пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк» (n=47).

б) 6_параметрична модель «пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк» (n=47).

в) 11_параметрична модель «активи+пасиви 4_х банків» (n=191).

г) 6_параметрична модель «пасиви 4_х банків» (n=191).

2. Коефіцієнт детермінації для даних моделей:

а) Коефіцієнт детермінації R² (11_параметрична модель «активи+пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк») = 0,856 (n=47), сила регресійного зв'язка - високої щільності (більше 0,75).

б) Коефіцієнт детермінації R² (6_параметрична модель «пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк») = 0,616 (n=47), сила регресійного зв'язка - середньої щільності (0,36>>0,75).

в) Коефіцієнт детермінації R² (11_параметрична модель «активи+пасиви 4_х банків») = 0,877 (n=191), сила регресійного зв'язка - високої щільності (більше 0,75).

г) Коефіцієнт детермінації R² (6_параметрична модель «пасиви 4_х банків») = 0,754 (n=191), сила регресійного зв'язка - високої щільності (більше 0,75).

3. Перевірку значущості регресійного рівня здійснюють за критерієм Фішера F. Якщо величина F буде більше F_табл, то ми вважаємо, що наше рівняння значуще.

Згідно з таблицями критичних значень критерія Фішера:

- для багатовимірної (і=11) лінійної вибірки з n_1=191 величин табличне значення F_{табл =} 1,93 при рівні довірчої ймовірності Р=0,95 [48].

- для багатовимірної (і=6) лінійної вибірки з n_1=47 величин табличне значення F_{табл =} 2,31 при рівні довірчої ймовірності Р=0,95 [48].

Як видно з даних розрахунків (Додаток Е), проведених за допомогою «електронних таблиць» EXCEL_2000, фактичні значення критерія Фішера для багатовимірних вибірок (і=6) з n_1=47 величин та (і=11) з n_1=191 величина становлять:

а) F (11_параметрична модель «активи+пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк») = 19,526 (n=47)> 2,31 (табл. критерій Фішера);

б) F (6_параметрична модель «пасиви АТЗТ «АК Промінвестбанк») = 10,981 (n=47)> 2,31 (табл. критерій Фішера);

в) F (11_параметрична модель «активи+пасиви 4_х банків») = 116,582 (n=191)> 1,93 (табл. критерій Фішера);

г) F (6_параметрична модель «пасиви 4_х банків») = 94,333 (n=191)> 1,93 (табл. критерій Фішера).

Тобто набагато перевищують мінімально-критеріальні значення по Фішеру і отримані регресійні багатовимірні рівняння є значущими.

Як показують результати аналізу, при впровадженні 11_параметричної моделі («Активи+Пасиви») по відношенню до якості рішення по 6_параметричній моделі («Пасиви») значення коефіцієнта детермінації R² на вибірці помісячних даних для АТЗТ «АК Промінвестбанк» за 2004-2007 роки зростає з рівня 0,616 (середня сила зв'язку) до 0,856 (сильний кореляційний зв'язок).

Одночасно, як показують результати аналізу, при впровадженні 11_параметричної моделі («Активи+Пасиви») по відношенню до якості рішення по 6_параметричній моделі («Пасиви») значення коефіцієнта детермінації R² на вибірці помісячних даних для 4_х банків (АТЗТ «АК Промінвестбанк», БАНК «Приватбанк», БАНК «Укрсоцбанк», БАНК «Державний Укрексімбанк» за 2004-2007 роки зростає з рівня 0,754 (сильний кореляційний зв'язок) до 0,877 (сильний кореляційний зв'язок).

Отримані регресійні рівняння можуть бути використані для якісного аналізу депозитної політики банку, тобто оцінки впливу структури активів та пасивів на рентабельність статутного капіталу банку ROE. При цьому найбільш цінним методологічним підхідом до описаного процесу моделювання для менеджменту банка є використання інформації не тільки по власному банку, а з допомогою нормованого приведення масштабів банків - також і інформації по іншим банкам банківської системи України.

Сутністний аналіз отриманих кореляційно-регресійних моделей по досліджуємому АТЗТ «АК Промінвестбанк» показує:

- найбільш ефективним в депозитній політиці банку з точки зору зростання ROE є підвищення структурної частки поточних депозитів юридичних осіб, що потребує мінімальних витрат на обслуговування операцій (особливо з використанням автоматизованих систем «Клієнт-банк») та має найменшу ставку витрат (0,5% річних);

- в той же час підвищення структурної частки поточних депозитів фізичних осіб потребує значних витрат на обслуговування операцій з незначними сумами, що потребує значних вкладень на їх автоматизацію (банкомати, POS - термінали), хоч також має найменшу ставку витрат (0,5% річних);

- ефективним в депозитній політиці банку з точки зору зростання ROE є підвищення структурної частки строкових депозитів юридичних осіб, які мають значні одиничні суми, потребують мінімальних витрат на обслуговування операцій та має ставку депозитних витрат на 1,0 -1,5% річних нижче у порівнянні з строковими депозитами фізичних осіб;

- в той же час підвищення структурної частки строкових депозитів фізичних осіб є нагально необхідним з точки зору переміщення значних джерел вільних коштів в Україні 2004-2008 років до населення, що потребує значних витрат на обслуговування численних операцій з незначними сумами та потребує значних вкладень на їх автоматизацію (банкомати, POS - термінали), при цьому вартість строкових депозитів фізичних осіб є найвищою серед джерел депозитів.

Таким чином, політика екстенсивного зростання валюти балансу банку АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004-2007 роках та розширення його інфра-структури з точки зору акціонерів, для яких єдиним значимим показником ефективності депозитної політику залучення банком коштів юридичних та фізичних осіб є рентабельність статутного капіталу ROE, тобто доходність капіталу, вкладеного в акції банку, - не є ефективною, оскільки разом з політикою впровадження переорієнтації банку з переважно юридичних клієнтів в сторону ощадного банку для фізичних осіб ROE зменшився з рівня 16,2% за 2005 рік до рівня 8,7% за 2007 рік, тобто дохідність акцій банку стала практично в 2 раза нижче ринкової доходності інвестиційного капіталу в Україні.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в наданні службі депозитного менеджменту АТЗТ «АК Промінвестбанк» нових комплексних рішень та підходів по аналізу ефективності політики застосування фінансового важеля зростання рентабельності статутного капіталу за рахунок залучених та запозичених коштів юридичних та фізичних осіб, які доцільно застосувати для корегування стратегічних напрямків в структурі депозитної політики банку.

Висновки

Проведене дипломне дослідження мало метою теоретичне обгрунтування важливості визначення алгоритму управління залученням ресурсів(пасивів) у юридичних та фізичних осіб, розкриттю діючої практики залучення коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», а також пошуку напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених коштів в комерційному банку.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішені такі завдання:

- досліджено сутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурний розподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційних банків та Національного банку України у вигляді короткострокових та довгострокових кредитів;

- досліджено структуру залучених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», її динаміку у 2004-2007 роках та порівняльні особливості структур залучених коштів в інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

- розглянуто процес функціонування та управління залученими коштами в АТЗТ «АК Промінвестбанк»;

- проведено аналіз діючої практики управління залученими коштами в комерційних банках розвинутих країн світу;

- проведена розробка регресійної багатовимірної математичної моделі розрахунку впливу структури пасивів комерційного банку на рентабельність його роботи;

- на основі розрахунків побудованої моделі запропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури залучених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» для підвищення рівня рентабельності роботи банку.

Як показують результати аналізу, досліджуємий банк АТЗТ «АК Промінвестбанк» станом на 01.01.2008 року займає 2_е місце в банківській системі України по обсягам залучених коштів юридичних осіб (10,786 млрд. грн.) та 4_е місце по обсягам залучених коштів фізичих осіб (10,172 млрд. грн.), при цьому ці обсяги в 1,5 раза (для коштів юридичних осіб) та в 2,2 раза (для коштів фізичних осіб) менші, ніж у лідера БС України - АКБ «Приватбанк».

Порівняння показників відношення залучених коштів до власного капіталу в найбільших банках України станом на 01.01.2008 року показало, що цей показник для АТЗТ «АК Промінвестбанк» дорівнює 7,81, при рівні показника у лідера БС України АКБ «Приватбанк» - 6,5 та максимальному значенні в інших банках 1-2 групи рейтингу НБУ до 7,0. Таким чином, потенціал власного капіталу банку в АТЗТ «АК Промінвестбанк» для залучення коштів юридичних та фізичних осіб використано у максимально високому ступені для БС України, що значно підвищує ризик функціонування банку.

Спільний аналіз дозволив виявити наступні тенденції внутрішнього розвитку АТЗТ «АК Промінвестбанк» та вплив зовнішнього конкурентного середовища банківської системи України на частку, яку займає банк на ринку банківських капіталів та послуг в Україні.

Так за 2004-2007 роки у АТЗТ «АК Промінвестбанк»:

а) абсолютний обсяг валюти балансу збільшився з 10,6 млрд. грн. до 26,1 млрд. грн., тобто зріс в 2,46 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу валюти балансу банка в загальному обсягу валюти баланса банківської системи України зменшилась з рівня 8,1% у 2004 році до рівня 4,46% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,81 раза.

В результаті за обсягом валюти балансу банк за 4 роки перемістився з 3 місця в БС України на 6 місце;

б) абсолютний обсяг власного капіталу збільшився з 1,167 млрд. грн. до 2,683 млрд. грн., тобто зріс в 2,3 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу власного капіталу банка в загальному обсягу власного капіталу банківської системи України зменшилась з рівня 6,29% у 2004 році до рівня 3,28% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,71 раза.

В результаті за обсягом власного капіталу банк за 4 роки перемістився з 3 місця в БС України на 6 місце;

в) абсолютний обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб збільшився з 3,466 млрд. грн. до 10,173 млрд. грн., тобто зріс в 2,93 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу поточних і строкових депозитів фізичних осіб в загальному обсягу поточних і строкових депозитів фізичних осіб банківської системи України зменшилась з рівня 8,51% у 2004 році до рівня 6,3% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,35 раза.

В результаті за обсягом поточних і строкових депозитів фізичних осіб банк за 4 роки перемістився з 3 місця в БС України на 4 місце;

г) абсолютний обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб збільшився з 5,599 млрд. грн. до 10,786 млрд. грн., тобто зріс в 1,93 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу поточних і строкових депозитів юридичних осіб в загальному обсягу поточних і строкових депозитів юридичних осіб банківської системи України зменшилась з рівня 11,93% у 2004 році до рівня 7,137% у 2007 році, тобто зменшилась в 1,67 раза.

В результаті за обсягом поточних і строкових депозитів юридичних осіб банк за 4 роки перемістився з 1 місця в БС України на 2 місце;

д) абсолютний обсяг чистого прибутку банку збільшився з 0,122 млрд. грн. до 0,234 млрд. грн., тобто зріс в 1,92 раза. Але при цьому ринкова частка обсягу чистого прибутку банку в загальному обсягу чистого прибутку банківської системи України зменшилась з рівня 9,31% у 2004 році до рівня 3,64% у 2007 році, тобто зменшилась в 2,55 раза.

В результаті за обсягом чистого прибутку банк за 4 роки перемістився з 2 місця в БС України на 7 місце;

е) рентабельність статутного капіталу банку(ROE) за рахунок стратегії капіталізації дивідендів в спеціальному фонді та постійному рівні статутного капіталу збільшилась з рівня 61,11% у 2004 році (5 рейтингове місце) до рівня 117,1% у 2007 році (1 рейтингове місце), тобто зросла в 1,92 раза. Але при цьому рентабельність активів банку (ROA) зменшилась з рівня 1,154% у 2004 році (55 рейтингове місце) до рівня 0,898% у 2007 році (45 рейтингове місце), що, за нормативами НБУ, характеризує банк як низькорентабельний.

Таким чином, фінансовий важель залучених коштів в АТЗТ «АТ Промінвестбанк» працює з високою ефективністю, але є значні резерви росту рентабельності статутного капіталу за рахунок підвищення рентабельності роботи активів банку.

Структура пасивів АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2006-2007 роках характеризується наступними показниками:

1. Структурна частка власного капіталу знаходиться на рівні 9,38% у 2006

році та знижується до рівня 8,94% у 2007 році;

2. Структурна частка запозичених коштів, представлених коштами інших банків та коштами від емісії депозитних сертифікатів, знаходиться:

- для коштів інших банків на рівні 1,14% у 2006 році та підвищується до рівня 2,45% у 2007 році;

- для коштів від емісії депозитних сертифікатів на рівні 0,15% у 2006 році та підвищується до рівня 0,51% у 2007 році;

3. Структурна частка залучених коштів юридичних та фізичних осіб займає основну частину пасивів банку, складаючись з агрегатів:

Відносний рівень в%	2006	2007
поточні рахунки коштів бюджету та державних цільових фондів	0,201	0,035
вклади (депозити) мiсцевих бюджетiв	0,367	1,185
кошти суб'єктів господарювання на вимогу	22,936	17,665
короткостроковi вклади (депозити) суб'єктiв господарювання	3,061	0,902
довгостроковi вклади (депозити) суб'єктiв господарювання	23,601	23,101
нараховані витрати за коштами суб'єктів господарювання	0,030	0,032
кошти фізичних осіб на вимогу	11,851	14,279
короткостроковi вклади (депозити) фiзичних осiб	14,716	10,131
довгостроковi вклади (депозити) фiзичних осiб	9,978	18,467
нараховані витрати за коштами фізичних осіб	0,133	0,152
Кошти небанківських фiнансових установ,	1,170	1,049
РАЗОМ	88,043	86,999

У 2007 році значно зросла частка довгострокових вкладів фізичних осіб +8,5% за рахунок зниження частки коштів юросіб на вимогу (-5,3%) та частки короткострокових депозитів юросіб (-2,1%).

Аналіз строковості залучених коштів в пасивах АТЗТ «АК Промінвестбанк» та, окремо, в зобов'язаннях за залученими та запозиченими коштами показав:

- пасиви строковістю більше 10 років представлені власним капіталом у частці 8,97% (2007 рік) від загального обсягу пасивів, при цьому із 2,683 млрд. грн. власного капіталу - 1,998 млрд. грн. вкладено в основні та нематеріальні активи банку, таким чином власний оборотний капітал банку станом на 01.01.2008 року становить 0,685 млрд. грн., тобто 2,63% від обсягу валюти балансу;

- найбільша частка в зобов'язаннях належить нестійкій групі депозитів на вимогу, тобто коштам на поточних рахунках юридичних та фізичних осіб (36,55% від обсягу зобов'язань в пасивах балансу), які є найбільш дешевою депозитною базою банку;

- короткострокові депозити юридичних та фізичних осіб тривалістю від 2 до 92 днів представлені часткою в 14,5% від обсягу зобов'язань в пасивах балансу;

- довгострокові депозити юридичних та фізичних осіб тривалістю від 93 днів до 1 року представлені часткою в 23,96% від обсягу зобов'язань в пасивах балансу;

- інвестиційні довгострокові депозити юридичних та фізичних осіб тривалістю від 1 року до 10 років представлені часткою в 25,98% від обсягу зобов'язань в пасивах балансу.

Аналіз динаміки показників структури процентних, комісійних та торгівельних доходів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004-2008 роках та процентного спреду та операційної маржі в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004-2007 роках показав, що у 2006-2007 роках з підвищенням частки довгострокових депозитів фізичних осіб, які є відносно дорогою депозитною базою, показники операційної маржі та процентного спреду поступово знижуються.

В якості недепозитних джерел власних та запозичених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» в пасивах використовуються:

- власний оборотний капітал - 8,97% обсягів пасивів балансу;

- залучені кошти інших банків - 2,45% обсягів пасивів валюти балансу:

а) внутрішня структурна частка в доларах США становить від 79,6% у 2006 році до 69,2% у 2007 році;

б) внутрішня структурна частка в євро становить від 1,39% у 2006 році до 9,37% у 2007 році;

в) внутрішня структурна частка в гривнях США становить від 17,34% у 2006 році до 17,58% у 2007 році;

- залучені кошти від емісії боргових цінних паперів - депозитних сертифікатів в національній валюті - 0,51% обсягів пасивів валюти балансу.

Аналіз динаміки зростання абсолютних обсягів недепозитних джерел власних та запозичених коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004-2007 роках показав, що:

- обсяги власного капіталу банка зросли з рівня 1,167 млрд. грн. у 2004 році до рівня 2,683 млрд. грн. у 2007 році (базовий темп росту 2007/2004 становить - 229,91%);